Вплив прямих іноземних інвестицій на технологічні зміни у країнах Центральної та Східної Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ГОЛІЯН НАТАЛІЯ БОГДАНІВНА

УДК 339:330.341.1:330.35

ВПЛИВ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ НА ТЕХНОЛОГІЧНІ ЗМІНИ У КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

спеціальність 08.00.02 - світове господарство і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародного економічного аналізу і фінансів Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат економічних наук, доцент

Біленко Юрій Іванович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри міжнародного економічного аналізу і фінансів

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Бажал Юрій Миколайович,

Національний університет "Києво-Могилянська

академія", декан факультету економічних наук,

завідувач кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук

Сльозко Олена Олександрівна,

Інститут світової економіки НАН України,

провідний науковий співробітник

відділу міжнародних валютно-фінансових відносин

Захист відбудеться „12” травня 2008 року о 1430 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.02 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.12.

Автореферат розісланий „11” квітня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. С. Поліщук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У другій половині минулого століття в економічному розвитку країн світу почали спостерігатися значні відмінності. Різні форми інвестування, урядові режими, розбіжності в інфраструктурі, галузевій структурі виробництва, освіті і науці, науково-дослідному секторі - статистичне підтвердження нерівномірності науково-технічного прогресу. Починаючи з 90-х рр. також і для країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) особливої актуальності набули питання технологічних і структурних змін, у зв'язку з трансформаційними процесами, які відбувалися в їхніх економіках. Велике значення при цьому має залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) та їх вплив на науково-технічний розвиток як економіки загалом, так і кожної окремої галузі, визначення ролі ПІІ у технологічних змінах у структурі виробництва і процесі дифузії технологій, що спричиняє додаткові темпи економічного зростання країни.

Водночас постає необхідність ґрунтовного дослідження технологічних зрушень через експортно-імпортні операції країн ЦСЄ, особливо з розвиненими країнами світу, країнами - членами ЄС-15, зокрема, оскільки останнім часом ЦСЄ стрімко інтегрується передусім у європейську економіку, що виявляється у переорієнтації зовнішньої торгівлі ЦСЄ на країни ЄС-15, зростанні частки високотехнологічної продукції у внутрішньогалузевій торгівлі з цими країнами, збільшенні обсягів іноземних надходжень з цих та інших країн у формі ПІІ тощо.

Різним аспектам вивчення технологічних змін і впливу ПІІ, ролі галузей -рушіїв технологічних зрушень та галузей - акцептантів нових технологій, явищу дифузії технологій були присвячені праці Р. Солоу, П. Ромера, Р. Лукаса, К. Арроу, Р. Евенсона, П. Кругмана, Р. Барро, Т. Бреснегена, Е. Гелпмана, З. Гріліча, Ж. Гросмана, П. Кругмана, М. Трайтенберга та інших; методи дослідження і обчислення темпів технологічних та структурних змін країни, аналіз галузевої та інвестиційної структури виробництва розглядають у своїх працях Б. Гекман, П. Гер'єрі, Е. Вольф, С. Джанков, Д. Джоргенсон, А. Інотаї, М. Ляндесман.

Проблематику інвестиційного, науково-технічного та економічного розвитку країни висвітлюють у своїх працях такі вітчизняні науковці, як В. Александрова, Л. Антонюк, Ю. Бажал, Л. Безчасний, Ю. Біленко, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Денисюк, І. Лукінов, Ю. Пахомов, О. Плотніков, А. Поручник, О. Рогач, В. Сіденко, О. Сльозко, І. Тивончук, А. Філіпенко та ін.

Водночас слід наголосити на недостатності теоретичних напрацювань та безпосередньо аналітичних досліджень у сфері розкриття особливостей впливу ПІІ на технологічні зміни у країнах ЦСЄ. Зокрема, подальших вивчень потребують питання розроблення методології визначення рівня технологічних зрушень для ЦСЄ; формулювання основних характеристик дифузії технологій; класифікації галузей обробної промисловості відповідно до рівня їхнього технологічного розвитку; аналізу і стимулювання ефективності використання ПІІ у технологічних і структурних змінах країн ЦСЄ.

Необхідність наукового розв'язання окреслених проблем з урахуванням рівня розвитку вітчизняної економіки та економік країн ЦСЄ зумовила вибір теми дисертаційної роботи, визначила її мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає напряму науково-дослідної роботи кафедри міжнародного економічного аналізу та фінансів Львівського національного університету імені Івана Франка „Дослідження валютно-фінансових та інституційних механізмів економічного розвитку країн Центральної та Східної Європи” (державний реєстраційний номер 0104U009559, тривала з січня 2004 року по грудень 2006 року).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретичних положень, методів дослідження і прикладних рекомендацій щодо вдосконалення процесу технологічних змін у країнах ЦСЄ під впливом ПІІ.

Для досягнення мети у роботі були поставлені такі завдання:

- розкрити сутність ролі ПІІ в економічному та галузевому розвитку країн ЦСЄ, систематизувати і детермінувати основні цілі, мотивацію їх залучення;

- узагальнити теоретичні підходи до визначення впливу ПІІ на зростання ефективності виробництва, темпів технологічних змін, виражених через процес дифузії технологій між галузями, на підставі чого розробити оптимальний для ЦСЄ метод дослідження;

- розробити класифікацію основних виробництв обробної промисловості країн ЦСЄ відповідно до рівня технологічних та інвестиційних процесів, які в них відбуваються;

- дослідити особливості зростання продуктивності, темпів технологічних зрушень під впливом ПІІ, виявити роль кожної галузі у науково-технічному прогресі регіону ЦСЄ та України;

- провести оцінювання ефективності використання ПІІ в економічному зростанні країн ЦСЄ;

- здійснити порівняльний аналіз науково-технічного розвитку ЦСЄ та України і розробити рекомендації щодо досягнення українською економікою технологічного рівня країн ЦСЄ.

Об'єктом дослідження є взаємозв'язок ПІІ і технологічних змін у країнах ЦСЄ.

Предметом дослідження є процес впливу ПІІ на технологічні зміни у країнах регіону.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої у роботі мети використано такі методи дослідження: систематизації та узагальнення (для групування основних детермінантів залучення ПІІ в економіки країн ЦСЄ - підрозділ 1.1, класифікації і структуризації економічних теорій технологічних змін - підрозділ 1.2, визначення методології дослідження технологічних зрушень у ЦСЄ - підрозділ 1.3); економіко-математичного моделювання та регресійно-кореляційного аналізу (при визначенні коефіцієнта технологічного розвитку галузей - підрозділ 2.1, при визначенні впливу ПІІ на зростання темпів технологічних змін у структурі виробництва країн регіону і дифузії технологій - підрозділ 2.2, для виявлення ролі ПІІ у технологічних зрушеннях, виражених через зовнішню торгівлю і структуру експорту зазначених країн - підрозділ 2.3, для аналогічних досліджень по Україні - підрозділ 3.2); порівняльного аналізу (при оцінюванні технологічних змін та впливу на них ПІІ в Україні і країнах ЦСЄ - підрозділ 3.2); структурно-логічний (для удосконалення методичних рекомендацій щодо підвищення ефективності впливу ПІІ на технологічні зрушення у країнах ЦСЄ та Україні - підрозділи 3.1 і 3.3); графічний і табличний (для подання результатів дослідження).

Теоретичною основою дослідження є наукові праці вітчизняних та іноземних авторів, матеріали періодичних видань, національні законодавчі і нормативно-правові акти. Статистичним та фактологічним підгрунтям послужили дані річних та квартальних звітів Державного комітету статистики України, статистична база даних офіційних інтернет-сторінок міжнародних економічних організацій і спеціальних комітетів, а саме: СОТ, ОЕСР, ЄБРР, ЮНКТАД, а також національних банків та статистичних комітетів і відомств країн ЦСЄ.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у розробленні теоретичних положень, методів дослідження і прикладних рекомендацій щодо вдосконалення ефективності використання ПІІ у процесі технологічних змін у країнах ЦСЄ. Найвагомішими результатами, що характеризують наукову новизну дисертаційного дослідження та особистий внесок автора, є такі:

уперше:

- здійснено класифікацію основних складових обробної промисловості країн ЦСЄ на три категорії: високо-, середньо- і низькотехнологічний сектор при використанні двох головних критеріїв, тобто ПІІ як вагомого індикатора розвитку високотехнологічних виробництв та темпів економічного зростання. За показник технологічного рівня галузі було взято результати дослідження зростання частки експорту галузі у загальному експорті країни під впливом ПІІ, які надійшли в економіки країн регіону. Це дало змогу виявити виробництва, які на сучасному етапі розвитку цих країн можна визнати високотехнологічними, тобто такими, що здатні спричинити явище дифузії технологій;

- розроблено економіко-математичні моделі, що визначають взаємозв'язок ПІІ, отриманих галуззю, високотехнологічних ПІІ та продуктивності галузі і показують зростання ефективності виробництва всіх видів економічної діяльності країн ЦСЄ під впливом ПІІ у поточному і попередніх періодах, що відбуваються у високотехнологічному секторі, торгівлі, фінансовій діяльності, у сфері операцій з нерухомістю, транспорті та зв'язку; роль ПІІ в зростанні темпів технологічних змін у структурі виробництва в економіках цих країн, що спостерігаються у всіх галузях крім середньотехнологічного сектора; виявлено ознаки процесу дифузії технологій між галузями. Україна демонструє значно нижчий рівень економічного зростання, аніж ЦСЄ;

удосконалено:

- методику дослідження технологічних змін під впливом ПІІ через зовнішню торгівлю і структуру експорту, зокрема, країн ЦСЄ та України за допомогою показників: динаміки і структури експорту (особливо високотехнологічної продукції) у відсотках до світових обсягів; індексу внутрішньогалузевої торгівлі з країнами ЄС-15 (зростання у ній частки технологічно насичених товарів); коефіцієнта спеціалізації ЦСЄ у світовій торгівлі. Побудовано економетричну модель, яка показує зростання темпів високотехнологічного експорту під впливом ПІІ;

- шляхи забезпечення вищого рівня економічного зростання у країнах досліджуваного регіону, що полягають у раціональнішому розподілі ПІІ між галузями у країнах ЦСЄ; подоланні проблеми спадної ефективності ПІІ; створенні механізму забезпечення розвитку виробництв вищого технологічного укладу зі сфери високотехнологічних (передових технологічних груп);

- пріоритети науково-технічного розвитку України для досягнення її економікою технологічного рівня країн ЦСЄ, обґрунтувавши потребу розв'язання проблем низьких обсягів розробки нових технологій при використанні отриманих ПІІ, переміщення центру їх виробництва в напрямі до середньотехнологічних галузей, технологічного оновлення виробництва через розвиток продуктових інновацій в низькотехнологічному секторі;

дістали подальшого розвитку:

- систематизація існуючих підходів до визначення поняття технологічних змін відповідно до розвитку основних теорій технологічних змін, класифікація методів визначення ролі ПІІ в економічному зростанні країни, найвагомішими серед яких є економетричний метод досліджень, що ґрунтується на побудові виробничих функцій; метод статистичного аналізу визначення кількості та вартості патентів, залучення ПІІ у фінансування науково-технічних програм різного характеру, створення та впровадження у виробництво нових технологій, дослідження технологічних зрушень через зовнішню торгівлю та структуру експорту економік країн ЦСЄ; симуляційний метод відображення явища дифузії технологій між галузями; методологія визначення ролі ПІІ у зростанні темпів технологічних зрушень в ЦСЄ і Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Львівського національного університету імені Івана Франка при викладанні дисциплін „Міжнародні валютно-кредитні відносини”, „Теорія інвестицій”, „Інвестиційний менеджмент” (на кваліфікаційному рівні бакалавра і магістра з міжнародних економічних відносин (Довідка №4024-H від 10.10.2007 р.). Результати проведеного автором аналізу зростання темпів технологічних змін використано у роботі Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Львові (Довідка №2/53-73 від 16.10.07). Отримані результати також впроваджено у діяльність іноземного підприємства „Західна індустріальна компанія” (Довідка №130а від 22.10.07).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною роботою, всі результати якої отримані безпосередньо автором і знайшли своє відображення у друкованих роботах.

Апробація результатів дисертації. Найвагоміші наукові результати і висновки дисертаційної роботи було розглянуто та схвалено на таких всеукраїнських і міжнародних науково-практичних конференціях: „Звітна наукова конференція ЛНУ імені Івана Франка” (Львів, 2006), „Освіта і наука без кордонів” (Дніпропетровськ, 2005), „Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (Донецьк, 2005); „Звітна наукова конференція ЛНУ імені Івана Франка” (Львів, 2004), науковий семінар кафедри міжнародного економічного аналізу і фінансів факультету міжнародних відносин ЛНУ імені Івана Франка (Львів, 2004), „Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика, перспективи” (Львів, 2003), „Звітна наукова конференція ЛНУ імені Івана Франка ” (Львів, 2003).

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи викладені автором у 8 наукових працях, опублікованих у фахових наукових виданнях, загальним обсягом 2,7 д. а.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Обсяг її основного тексту викладено на 182 сторінках. Робота містить 14 таблиць на 14 сторінках, 3 рисунки на 3 сторінках, список використаних джерел із 181 найменувань, 3 додатки на 16 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання, предмет та об'єкт дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У розділі 1 „Теоретико-методологічні основи визначення впливу прямих іноземних інвестицій на технологічні зміни у країнах Центральної та Східної Європи” розкрито сутність ПІІ, сформульовано основні детермінанти залучення ПІІ в економіки країн ЦСЄ і здійснено їх класифікацію, виокремлено та систематизовано існуючі підходи до визначення поняття технологічних змін відповідно до еволюції економічних теорій технологічних змін, розкрито шляхи окреслення ролі ПІІ у технологічних зрушеннях економіки країни, розроблено методологію їх визначення для країн ЦСЄ і України.

В економічній науці є два напрями дослідження технологічних змін та ролі технологій в економічному зростанні країни: 1) через структуру виробництва шляхом аналізу створення нових технологій (інновацій) у високотехнологічному секторі і поширення їх (дифузії) між рештою галузей економіки країни; 2) шляхом вивчення обміну новими технологіями через зовнішню торгівлю. Пришвидшення економічного зростання тут пов'язане зі збільшенням сукупного попиту в країні, а саме економічне зростання забезпечується підвищенням темпів приросту експорту, особливо високотехнологічної продукції. Важливу роль при цьому відіграють ПІІ, оскільки з початку 90-х років минулого століття рух ПІІ у світі вважається частиною більш складного процесу технологічних зрушень.

Як засвідчив огляд літературних джерел, теоретичні методи дослідження технологічних змін країни пройшли складний шлях розвитку і вдосконалення, починаючи від моделі Солоу - Свона до нових технологічних теорій М. Трайтенберга, Е. Гелпмана, Ж. Гросмана, П. Кругмана та ін. Відповідно до них формувалися основні підходи до аналізу стану науково-технічного та економічного розвитку країн ЦСЄ, серед яких слід виділити: економетричний метод досліджень, що ґрунтується на побудові виробничих функцій, похідних від виробничої функції Солоу - Свона; метод статистичного аналізу визначення кількості та вартості патентів, залучення ПІІ у фінансування науково-технічних програм різного характеру, створення та впровадження у виробництво нових технологій, дослідження технологічних зрушень через зовнішню торгівлю та структуру експорту, зокрема, економік країн ЦСЄ. Крім того, існує ще симуляційний метод відображення явища дифузії технологій між галузями, що використовується для аналізу економічного зростання в розвинених країнах світу.

У дисертаційній роботі проаналізовано переваги і недоліки цих методів, на основі яких створено лінію дослідження, що поєднує визначення ролі ПІІ у зростанні темпів технологічних змін у регіоні ЦСЄ і застосування для цих країн найновіших методів досліджень, що пов'язані з вивченням процесу дифузії технологій.

Поняття явища дифузії технологій і сам термін почав широко застосовуватись в 90-х роках минулого століття з новими технологічними теоріями, які стверджували, що не лише галузі - рушії науково-технічного прогресу країни, тобто високотехнологічні виробництва, приводять до вищих темпів економічного зростання (згідно з теорією творчого руйнування Й. Шумпетера), але й те, що вагомий внесок у підвищення науково-технічного і економічного розвитку країни роблять галузі - акцептанти нових технологій, залучення яких веде до поліпшення продуктивності галузі. Причому під новими технологіями слід розуміти не лише кінцево виготовлену високотехнологічну продукцію, але й проміжну продукцію або комплектуючі до неї.

Необхідність аналізу ролі нових технологій у економічному зростанні країни на галузевому рівні пояснюється ще й тим фактом, що загальна продуктивність економіки може зростати навіть тоді, коли агрегат „приріст продуктивності” у певній окремій галузі залишається незмінним.

Наступним важливим висновком, що випливає з нових технологічних теорій, є виділення ролі ПІІ, при використанні яких у високотехнологічних виробництвах створюються нові технології. Вони поширюються між іншими галузями економіки країни за допомогою отриманих ними ПІІ. Отже, дифузія технологій може визначатися як додаткові темпи приросту продуктивності галузі під впливом залучених нею і високотехнологічних ПІІ.

Для дослідження ролі цього явища в економічному зростанні країни використовується метод економетричного аналізу, що ґрунтується на побудові виробничих функцій, похідних від виробничої функції Солоу - Свона. При написанні рівняння впливу ПІІ на зростання темпів технологічних змін через явище дифузії технологій використано метод вхідних-вихідних виробничих факторів, де кінцеві показники виробничої ефективності (приросту продуктивності) галузі включають ефект впливу всіх основних факторів: обох форм капіталу (фізичного і людського); праці; повного виробничого циклу товару; знань, вміння і „ноу-хау”; прибутку та конкурентних переваг фірми на ринку тощо. При цьому вхідний фактор ПІІ вже містить поняття створення або акцептування нових технологій. Отже, аналіз технологічних зрушень проводиться з позиції ПІІ, а не з позиції інноваційного процесу.

Оскільки країни ЦСЄ перебувають на етапі інтеграції в європейський економічний простір, у роботі досліджуються також темпи і напрями технологічних змін через структуру експорту згаданих країн, особливо високотехнологічної продукції, що дає можливість підійти до аналізу їхнього економічного зростання через зовнішню торгівлю, особливо з країнами ЄС-15, і визначити при цьому роль ПІІ.

У розділі 2 „Технологічні зміни в країнах регіону під впливом прямих іноземних інвестицій” проведено аналіз залучення ПІІ в економіки країн ЦСЄ, розроблено класифікацію всіх складових обробної промисловості на основі коефіцієнта їхнього технологічного розвитку, подано галузеву характеристику цих країн, здійснено аналіз ефективності виробництва всіх видів економічної діяльності країн ЦСЄ, досліджено вплив ПІІ на темпи приросту продуктивності та на зростання темпів технологічних змін у виробництві країн регіону, визначено зростання темпів та зміну напрямів технологічних зрушень через зовнішню торгівлю і структуру експорту в країнах ЦСЄ під впливом ПІІ.

У дисертаційній роботі серед країн регіону ЦСЄ аналізом охоплено насамперед країни - члени ЄС, такі, як Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Естонія, Литва, Латвія, Болгарія, а також Хорватію, Україну і Росію, одинадцять з них - члени Світової організації торгівлі (СОТ).

Починаючи з 1990 року, країни ЦСЄ дедалі більше привертають увагу основних світових інвесторів. Так, у 1990 р. у перелічені країни надійшло близько 1 млрд. дол. США ПІІ, у 1995 р. - 14 млрд. дол., у 2001 р. - 27 млрд. дол., а вже у 2006 р. - 78 млрд. дол. З метою визначення обсягів і ефективності залучених ПІІ кожною групою виробництв, а також галузей, які на сучасному етапі розвитку згаданих країн можна визнати такими, які здатні спричинити вищі темпи зростання технологічних змін через процес дифузії технологій, у дисертації здійснено класифікацію основних складових обробної промисловості відповідно до рівня їхнього технологічного розвитку.

При цьому побудова вищезазначеної технологічної структури виробництв обробної промисловості базується на використанні двох головних критеріїв: 1) ПІІ як основний індикатор технологічних змін і розвитку високотехнологічного сектора (випливає з висновків нових технологічних теорій); 2) рівень економічного зростання країни, яке відображається кількісним збільшенням обсягів виробництва та експорту продукції галузі (походить з класифікаційної системи ISIC2). Основним показником технологічної результативності у проведеному аналізі виступало дослідження зростання питомої ваги виробництва чи експорту галузі у загальному виробництві/експорті під впливом загальних обсягів ПІІ, що отримало назву коефіцієнта технологічного розвитку.

Відповідно до запропонованого інструментарію поділ складових обробної промисловості на окремі технологічні групи здійснюється на три основні категорії: високо-, середньо- та низькотехнологічний сектор. Причому до високотехнологічних виробництв належать галузі з найвищим коефіцієнтом технологічного розвитку. Оскільки існує проблема доступу до статистики з доданої вартості у всіх галузях країн ЦСЄ, ми скористалися статистикою по експорту за даними СОТ (Табл. 1). Аналогічна проблема зумовила формування статистичної бази даних для нижче поданого і подальших, проведених у роботі досліджень, починаючи з 1993 року.

Таблиця 1

Коефіцієнт технологічного розвитку основних виробництв обробної промисловості економік країн ЦСЄ протягом 1993-2006 рр.1

1 Розрахунки автора.

Отже, опрацювання фахової спеціалізованої літератури, а також результати регресійно-кореляційного аналізу з урахуванням запропонованого інструментарію дослідження уможливили класифікувати всі галузі промисловості країн ЦСЄ таким чином:

1) до високотехнологічного сектора тут належить виробництво офісного обладнання, комп'ютерів, радіо-, телевізійного- та комунікаційного обладнання; електроніка; виготовлення точних інструментів (оптичних і медичних); продукція фармацевтичної і хімічної промисловостей; машинобудування (виробництво машин та устаткування, залізничного і транспортного обладнання); переробна промисловість (виробництво і переробка продукції з деревини та корку, целюлози; паперова промисловість, поліграфія; виробництво гумових і пластмасових виробів), а також автомобіле- і літакобудування. Їхній коефіцієнт технологічного розвитку впродовж 1993-2006 рр. становив від 21 до більш ніж 50 % (див. табл. 1). Головним чином це галузі 3-го, подекуди 4-го технологічного укладів, у які відповідно надійшла досить висока частка ПІІ (від 30 до 45 %) в аналізованій групі країн ЦСЄ;

2) до складу середньотехнологічної групи виробництв входять ті, частка експорту яких у загальному обсязі експорту країни під впливом ПІІ зросла лише від 3 до 15 % (див. табл. 1). Це виробництво заліза і сталі, інших металічних мінеральних продуктів, базових металів; видобування і очищення нафти, виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення; видобування і переробка корисних копалин, інші мінеральні ресурси. Основу тут складають галузі 2-го, 3-го технологічних укладів, на які у країнах ЦСЄ припадає понад 7 % ПІІ;

3) до низькотехнологічних виробництв у аналізованій групі країн регіону ЦСЄ слід зарахувати ті, питома вага експорту яких під впливом ПІІ становила протягом 1993-2006 рр. від - 26 до - 48 % (див. табл. 1). Це продукція сільського господарства і харчової промисловості; виробництво текстилю та одягу, шкіри і шкіряних виробів, взуття; виробництво скляних і порцелянових виробів, спортивних товарів. Ці галузі належать переважно до 1-го технологічного укладу і залучають лише близько 1% ПІІ.

При цьому переробна промисловість, а також автомобіле- і літакобудування у країнах ЦСЄ, за результатами кореляційного аналізу, фактично належать до середньотехнологічних галузей вищого рівня, коефіцієнт технологічного розвитку яких становить протягом останніх чотирнадцяти років від 21 до 22 % (див. табл. 1). Проте роль цих галузей у технологічних змінах країн ЦСЄ досить вагома. Крім того, багато дослідників і Міжнародна торгова класифікація (SITC) цей тип виробництв зараховують швидше до високо- ніж до середньотехнологічних. Це підтверджується також достатньо високою питомою вагою доданої вартості їх продукції у загальній доданій вартості країни.

Оскільки технологічні зміни у роботі визначаються через явище дифузії технологій, що проявляється у додаткових темпах приросту продуктивності під впливом залучених галуззю і високотехнологічних ПІІ, аналіз розпочинається з дослідження впливу ПІІ на виробничу ефективність країн ЦСЄ, яка обчислювалася як середній показник приросту продуктивності за період 1993-2006 рр. на макроекономічному та галузевому рівнях. На основі зіставлення показників виробничої ефективності у загальну галузеву матрицю вдалося визначити, що приріст продуктивності в аналізованих країнах ЦСЄ спостерігається у високотехнологічному секторі, де її середньорічний показник становить на рівні 8-9 %, у фінансовій діяльності (7 %), у торгівлі (5 %), у транспорті і зв'язку (3 %), в операціях з нерухомістю та будівництві (2-3 %) зі сфери послуг. Неефективним або малоефективним виробництвом у досліджуваних країнах характеризуються середньо- і низькотехнологічні галузі та соціальна сфера, а саме: галузь охорони здоров'я і наука та освіта.

На підставі вивчення фахової спеціалізованої літератури виявлено, що одним з основних факторів, що впливають на зростання ефективності виробництва, є ПІІ. При цьому важливо було також дослідити тривалість їх впливу, тобто ефективність інвестицій, що надійшли у попередніх t-1 та t-2 роках і акумульовано працюють в економіці країни. Використавши принципи економетричного моделювання, у дисертаційній роботі побудовано таку функцію впливу ПІІ на виробничу ефективність економік країн ЦСЄ:

де ДProductivitytbysector - приріст галузевої продуктивності економік країн ЦСЄ у поточному році t; ДFDIbysector - приріст ПІІ, що надійшли у кожну галузь у поточний період t та попередні роки t-1 та t-2 відповідно; EUt - фіктивна змінна, що відповідає за кількість країн - членів ЄС серед аналізованих країн у вибірці даних; б1, б2 , б3, б4, б5 - коефіцієнти.

Розв'язавши рівняння за допомогою множинного регресійного аналізу методом найменших квадратів з використанням математичної програми SPSS 8.0 при такому загальному для всіх одинадцяти країн ЦСЄ розподілі ПІІ по галузях: високотехнологічні виробництва - від 30 до 45 % всіх інвестицій (крім Литви, Латвії, Естонії і Росії); середньотехнологічні галузі, з них: видобування та переробка корисних копалин - до 2,5 %, видобування нафти, паливно-енергетичний сектор - до 5 %; низькотехнологічний сектор - від 0,4 до 3 %; будівництво - від 3 до 7 %, торгівля - від 16 до 30 %, туризм - від 0,5 до 3 %, транспорт та зв'язок - в межах 8 %, фінанси - від 20 до 30 %, нерухомість - від 5 до 8 %, наука та освіта - до 0,5 %, охорона здоров'я - від 0,5 до 1,5 %, можемо стверджувати, що ефективним виявилося використання ПІІ лише у високотехнологічних галузях, торгівлі, транспорті і зв'язку, фінансовій діяльності та операціях з нерухомістю.

При цьому зростання ефективності виробництва у високотехнологічному секторі забезпечується ПІІ на 30 %, у сфері торгівлі - на 31 %, у фінансовій діяльності - на 20 %, у сфері операцій з нерухомістю - на 25 %, у сфері транспорту і зв'язку - на 50 % і загалом в економіці - на 25 %. Ефективність ПІІ має короткостроковий характер, тобто спадає з кожним наступним роком. Статистична значимість коефіцієнтів фіктивної змінної EUt означає, що у країн - членів ЄС вплив ПІІ на приріст продуктивності є вищим, аніж у решти аналізованих країн.

На засадах аналізу результатів запропонованих моделей досліджень зроблено висновок, що у сфері послуг у країнах ЦСЄ ПІІ найбільший вплив мають на розвиток торгівлі, забезпечуючи понад 30 % приросту її продуктивності. Це пояснюється активною діяльністю в галузі іноземних ТНК, а також будівництвом великих торговельних комплексів іноземних власників, таких, як „Metro”, “Tesko” та ін. Раціональне використання ПІІ у сфері фінансів сприяє розвитку приватних банків, а також збільшенню кількості філіалів іноземних банків і фінансових компаній. Проте іноземні капіталовкладення у формі ПІІ не є тут основним джерелом забезпечення економічного зростання галузі, оскільки перевага віддається портфельним інвестиціям, внутрішньокорпоративному кредитуванню у відносинах материнських компаній і їх філіалів. Підвищення продуктивності сфери транспорту і зв'язку значним чином за допомогою іноземних надходжень у формі ПІІ (на 50 %) можна пояснити розвитком мобільного зв'язку, IP-телефонії, інтернет-технологій та створенням великої кількості приватних фірм громадського транспорту. Розвиток сфери операцій з нерухомістю у регіоні ЦСЄ відбувається під впливом ПІІ лише на 25 %, причому ПІІ не пов'язані з ефективністю галузі будівництва.

Економічне зростання в країні забезпечується технологічними, тобто інвестиційними перевагами конкретної галузі. Як правило, найбільше ПІІ зосереджується у високотехнологічному секторі. Саме за допомогою потоків високотехнологічних ПІІ створюється взаємодія галузей через дифузію нових технологій і скорочуються технологічний розрив та міжгалузева варіація продуктивності. Таким чином, в країнах ЦСЄ виробництва з високою часткою залучення іноземних інвестицій повинні впливати на зростання темпів технологічних змін галузей з низькими обсягами та ефективністю інвестицій.

У країнах ЦСЄ обсяги високотехнологічних ПІІ також є найбільшими і становлять в межах від 30 до 45 % (крім Литви, Латвії, Естонії і Росії). Отже, можна стверджувати, що сфера високотехнологічних виробництв і у ЦСЄ може бути рушієм науково-технічного прогресу і забезпечувати явище дифузії технологій.

Використовуючи цей принцип, у роботі відображено зростання темпів технологічних змін під впливом високотехнологічних і залучених галуззю ПІІ методом побудови економетричних моделей, похідних від попередніх. Причому для поліпшення результатів моделювання визначення ролі ПІІ у технологічних зрушеннях економік країн ЦСЄ початкові значення вхідних факторів моделі прологарифмовано. Таким чином, функція впливу ПІІ на технологічні зміни у країнах ЦСЄ матиме такий вигляд:

де lnДProductivitytbysector - натуральний логарифм приростів галузевої продуктивності економік країн ЦСЄ у поточному році t; lnДFDIbysector - натуральний логарифм приростів ПІІ, що надійшли у кожну галузь країни у поточний період t та попередні роки t-1 та t-2 відповідно; lnДFDIthightech - натуральний логарифм приростів ПІІ, що залучилися високотехнологічними галузями країн ЦСЄ; EUt - фіктивна змінна; б1, б 2 , б3, б4, б5, б6 - коефіцієнти.

Результати проведених досліджень засвідчують, що в регіоні ЦСЄ у всіх аналізованих галузях відбувається вплив ПІІ на технологічні зміни через явище дифузії технологій. Цей процес характеризується такими основними ознаками:

1) спричиняє додаткові темпи приросту продуктивності у галузях, що за допомогою ПІІ долучаються до економічного зростання країн (Табл. 2).

Таблиця 2

Технологічні зміни під впливом ПІІ у галузях країн ЦСЄ, що характеризуються високою продуктивністю, протягом 1993-2006 рр.2

2 Розрахунки автора.

3У дужках подається значення t-розподілу.

Зокрема, 1 % зростання ПІІ, залучених у поточному періоді у сферу торгівлі, приводить до приросту її продуктивності на 0,6 % (при 154 спостереженнях, виконанні критерія Фішера та достатніх значеннях VIF для того, щоб стверджувати про відсутність явища мультиколінеарності і автокореляції), на 0,55 % та 0,54 % - інвестиції, що надійшли у попередніх роках. Привнесення нових технологій у цю галузь забезпечує додатково близько 0,7 % приросту її продуктивності. Статистична значимість коефіцієнтів фіктивної змінної EUt означає, що у країнах - членах ЄС вплив ПІІ на ефективність виробництва є вищим, аніж у решті аналізованих країн. Нові технології та ПІІ разом узяті спричиняють 44 % приросту продуктивності сфери торгівлі. Тобто, якщо протягом періоду 1993-2006 рр. аналізована галузь демонструвала середньорічні темпи приросту продуктивності на рівні 5 % в регіоні, то на 44 % цей агрегат зростав завдяки ПІІ та використанню нових технологій (завдяки залученим ПІІ - лише на 31 %). Ще 56 % зростання ефективності виробництва цього сектора забезпечується іншими чинниками, у тому числі інвестиційного типу. Аналогічною є ситуація з рештою видів економічної діяльності;

2) забезпечує підвищення ефективності виробництва та технологічні зміни у галузях, де використання отриманих ПІІ є нераціональним. Проте тут модель зростання технологічних зрушень під впливом ПІІ включатиме лише дві змінні: фіктивну EUt і натуральний логарифм приросту високотехнологічних ПІІ - lnДFDIt hightech і виглядатиме таким чином:

Таблиця 3

Технологічні зміни під впливом ПІІ у галузях країн ЦСЄ, що характеризуються низькою виробничою ефективністю, протягом 1993-2006 рр.4

4 Розрахунки автора.

5 У дужках подається значення t-розподілу.

3) сприяє зростанню темпів технологічних змін у тих галузях, що залучили найменші обсяги зовнішніх інвестицій. У країнах ЦСЄ - це наука і освіта, а також охорона здоров'я з соціальної сфери. Принцип побудови економетричної моделі тут аналогічний до попереднього, а її коефіцієнти подані також у табл. 3.

Ще однією особливістю процесу дифузії технологій у розвинених країнах світу після 2000 р. є тенденція до їх зміщення в напрямі до сфери послуг, пов'язуючи її з високотехнологічними виробництвами за допомогою комп'ютеризації підприємств, зростання потреб в устаткуванні та офісному обладнанні, сучасному радіо-, теле- та комунікаційному оснащенні. Виходячи з результатів проведених досліджень можна сказати, що це явище проявляється також і у країнах ЦСЄ, хоча відбувається значно повільнішими темпами.

Вплив ПІІ на зростання темпів і зміну напрямів технологічних змін, досліджених через зовнішню торгівлю та структуру експорту в аналізованих країнах теж проявляється достатньо яскраво, а саме в постійному зростанні обсягів і питомої ваги експорту високотехнологічних товарів, що в середньому за період 1993-2006 рр. становило від 10 % у Чехії до 19 % у Польщі; у зростанні темпів експорту цими товарами під впливом ПІІ, що на 30 % забезпечується ПІІ (принцип побудови моделі дослідження аналогічний до попередніх, тривалість дії ПІІ теж скорочується з кожним наступним роком); у зростанні частки високо- та середньотехнологічних товарів у внутрішньогалузевій торгівлі з країнами ЄС-15, що становить близько 70 % для країн-лідерів в регіоні (Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини); а також у впливі ПІІ на поступову переорієнтацію зовнішньої торгівлі цих країн у напрямі до середньо-, а потім і високотехнологічних виробництв, що проявляється лише у країн - лідерів ЦСЄ. Завдяки вищому рівню науково-технічного розвитку більшою є і частка їх світового експорту, особливо високотехнологічними товарами.

У розділі 3 „Підвищення ефективності впливу прямих іноземних інвестицій на технологічні зміни” розроблено оцінку використання ПІІ в економічному зростанні країн ЦСЄ, удосконалено методичні рекомендації щодо досягнення кращої ефективності виробництва та забезпечення вищих темпів технологічних змін у цих країнах, розглянуто основні проблеми функціонування високотехнологічних виробництв, досліджено вплив ПІІ на зростання продуктивності та темпів технологічних зрушень в Україні, проведено порівняння технологічного розвитку під впливом ПІІ у ЦСЄ і Україні.

На засадах вивчення літературних джерел зроблено висновок, що аналізовані країни ЦСЄ ще не досягли рівня розвинених країн світу періоду 80-х рр. При цьому основними проблемами на шляху до підвищення виробничої ефективності і темпів технологічних змін під впливом ПІІ у країнах ЦСЄ є: недостатні обсяги отримуваних ПІІ (всього 5,25 % економічних потреб регіону), для збільшення яких слід створити підґрунтя для залучення хоча б половини необхідних інвестицій; коливання припливу ПІІ з року в рік; надто великі обсяги ПІІ у формі довгострокового орієнтованого на експорт „грінфілду”, що вимагає створити програму стимулювання короткострокових капіталовкладень, особливо в галузях зі швидким оборотом капіталу; відсутність взаємозв'язку між зовнішніми і внутрішніми інвестиціями, що зумовлює потребу розв'язання проблем у системі державних фінансів і фінансів підприємств; спадна ефективність ПІІ, де потрібно більше звернути увагу на якість інвестування у високотехнологічний сектор для досягнення вищого рівня процесу дифузії технологій.

З метою забезпечення вищого рівня дифузії технологій треба також стимулювати розвиток нових наукоємних галузей, провідних серед групи високотехнологічних (електроніка, виробництво точних (медичних і оптичних) інструментів, комп'ютерів, офісного устаткування, радіо-, телевізійного та комунікаційного обладнання). Ці галузі у країнах ЦСЄ активно розвиваються лише після 2000 року і залучають порівняно невелику частку ПІІ (від 3 до 5 %). Крім того, провідні наукомісткі виробництва, що належать до 5-го технологічного укладу - біотехнологія, оптоелектроніка, комп'ютеризовані виробництва, нові матеріали, авіакосмічні технології, озброєння та ядерні технології є рушіями науково-технічного прогресу у світі і досить слабо розвинені у країнах ЦСЄ.

У дисертаційній роботі також доведено вплив ПІІ на технологічні зміни в Україні, що відбуваються, незважаючи на невеликий відсоток залучення інвестицій. (На кінець 2006 року в Україні працювало 5,9 % усіх ПІІ регіону, що становило лише 9 % ВВП країни).

При цьому було використано аналогічний до попереднього метод дослідження, що ґрунтувався на аналізі приросту продуктивності економіки на макроекономічному і галузевому рівнях. Для галузі машинобудування і хімічної промисловості, а також середньотехнологічних виробництв з метою порівняння застосовувався статистичний метод обчислення показників підвищення технологічного рівня галузі за даними Державного комітету статистики України.

Таким чином, зростання продуктивності в Україні відбувається у високотехнологічному секторі, сфері торгівлі і фінансів, дещо гірше розвивається сфера операцій з нерухомістю. Досить низьку виробничу ефективність демонструють видобування та очищення нафти, а також транспорт і зв'язок. Неефективними виявилися видобування і переробка корисних копалин, будівництво, соціальна сфера. При цьому ПІІ та нові технології забезпечують 40 % зростання темпів технологічних змін у торгівлі, 23 % - у фінансовій діяльності. Процес дифузії технологій тут спричиняє додаткові темпи приросту продуктивності у галузях, що за допомогою ПІІ долучаються до економічного зростання країни. Інший його вид проявляється у середньотехнологічному секторі і приводить до вищих темпів технологічних зрушень через акцептування нових технологій (40 % у галузі видобутку і переробки корисних копалин і 31 % - у виробництві нафти і нафтопродуктів), де використання отриманих ПІІ і надалі залишається нераціональним. Принцип побудови моделей аналогічний до методу досліджень по країнах ЦСЄ, але, оскільки тут використані дані квартальних статистичних звітів, рівняння містить три фіктивні змінні. Крім того, в кожному кварталі вплив ПІІ на виробничу ефективність галузі чи економіки країни загалом є однаковим. Розвиток решти перелічених видів економічної діяльності забезпечують інші фактори, у тому числі інвестиційного типу.

На основі аналізу технологічних змін через зовнішню торгівлю і структуру експорту України зроблено висновок про те, що до 1993 року включно зростання їхніх темпів забезпечувалося значним чином високотехнологічними галузями, відсоток світового експорту яких становив 1,23 %, а коефіцієнт спеціалізації у торгівлі їх продукцією сягнув 16,3 %.

З 1994 року в економіці України структурні зміни відбувалися через структурну кризу, а зростання їхніх темпів у цей період забезпечувалося переважно розвитком середньотехнологічного сектора. Зміна напрямів технологічної реконструкції позначалася переорієнтацією з виробництва та експорту продукції низькотехнологічних галузей на виробництво та експорт середньотехнологічних товарів. Після 2000 р. в українській економіці знову починають зростати обсяги і питома вага експорту високотехнологічної продукції, проте Україні не вдалося поки що вийти на світовий рівень спеціалізації та торгівлі цими товарами до 1993 року і відійти від орієнтування на ресурсозабезпеченість країни, що є основним моментом позитивних структурних і технологічних зрушень.

Проведені дослідження дали змогу зробити припущення про підвищення потенційної ролі цих галузей у економічному зростанні нашої країни. Підтвердженням цього є підвищення темпів приросту високотехнологічного експорту, що на 76 % забезпечується ПІІ.

Встановлено, що в Україні ступінь науково-технічного розвитку є значно нижчий, аніж у країнах - лідерах ЦСЄ. Основними перешкодами на шляху до досягнення вищого рівня економічного зростання тут є: порівняно малі обсяги залучених ПІІ, відсутність взаємозв'язку між зовнішніми та внутрішніми інвестиціями, нераціональний розподіл ПІІ між галузями (сфера послуг протягом аналізованого періоду залучила близько 40 % ПІІ, що сприяло розвитку лише фінансової діяльності та торгівлі), спрямування недостатніх обсягів інвестицій у технологічно насичені галузі та розвиток і засвоєння нових технологій у промисловості.

Технологічні зрушення в Україні відбуваються за відсутності обґрунтованих пріоритетів науково-технічного розвитку, а тому ПІІ за динамікою та ціною їх майбутнього надходження не здатні при наявній економічній політиці докорінно змінити ситуацію у сфері інвестування нових технологій. Отже, потрібно не тільки на законодавчому, але й на економічному рівнях забезпечити розробку довгострокової стратегії науково-технічного розвитку, підтримати галузі, які є на сучасному етапі розвитку економіки нашої країни високотехнологічними.

Порівняно низький рівень дифузії технологій пояснюється тим, що нові розробки технологічного вмісту в Україні сягають лише близько 25 %, а частка вперше впровадженої у виробництво високотехнологічної продукції є на рівні 4-5 %. Крім того, технологічне оновлення виробництва здійснювалося здебільшого завдяки розвитку не високотехнологічних, а продуктових інновацій, переважно в таких низькотехнологічних галузях, як сільське господарство, харчова та легка промисловості (виробництво одягу, текстилю, товарів широкого вжитку). Їх частка в освоєнні нових видів продукції становить близько 80 %. Проведені дослідження показують також, що в Україні відбувається зміщення центру виробництва нових технологій з високотехнологічного сектора у напрямі до середньотехнологічного (близько 50 % інноваційно активних підприємств, серед яких 35-40 % працює у виробництві коксу та нафтопродуктів і 15-17 % припадає на металообробну промисловість), що не може забезпечувати належного рівня науково-технічного прогресу в країні.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано розв'язання актуальної наукової проблеми розробки методу дослідження зростання темпів технологічних змін під впливом ПІІ у країнах ЦСЄ та Україні.

1. У країнах зазначеного регіону відбувається вплив ПІІ на темпи економічного зростання через процес дифузії технологій, який забезпечується найбільш розвиненими на сучасному етапі високотехнологічними галузями -творцями нових технологій. Запропонований метод дослідження полягає у визначенні одночасного впливу високотехнологічних і залучених галуззю ПІІ (забезпечують акцептування нових технологій), що надійшли у різні періоди, на приріст продуктивності не тільки на макроекономічному, але й на галузевому рівнях.

2. Шляхом аналізу коефіцієнта технологічного розвитку країн ЦСЄ та України доведено, що ті складові обробної промисловості, які на сучасному етапі економічного розвитку вищезгаданих країн можна зарахувати до високотехнологічних (виробництво офісного обладнання, комп'ютерів, радіо-, телевізійного і комунікаційного обладнання; хімічну та фармацевтичну промисловості; машинобудування (виробництво машин та устаткування, залізничного і транспортного обладнання); переробну промисловість; автомобіле- і літакобудування), здатні забезпечити за допомогою ПІІ дифузію технологій, хоча на значно нижчому рівні, аніж у розвинутих країнах світу, де рушіями науково-технічного прогресу є провідні наукомісткі технології зі сфери високотехнологічних, тобто виробництва 5-го технологічного укладу.

3. Емпіричне дослідження підвищення рівня науково-технічного прогресу країн ЦСЄ під впливом ПІІ, що є важливим моментом у розвитку цих країн, виявило ефективний вплив ПІІ на технологічні зміни у сфері торгівлі, що становить 44 %, фінансів (25 %), транспорту та зв'язку (66 %), операцій з нерухомістю (43 %), туризму (40 %), будівництва (26 %) зі сфери послуг; у низькотехнологічних галузях (20 %), а також у соціальній сфері, а саме: науці і освіті (50 %) та охороні здоров'я (40 %). До економічного розвитку аналізованих країн регіону не долучається середньотехнологічний сектор.

4. У країн ЦСЄ явище дифузії технологій приводить до додаткових темпів приросту продуктивності у галузях, які характеризуються високою виробничою ефективністю завдяки раціональному використанню ПІІ; підвищує темпи приросту продуктивності тих галузей економіки, де залучені ПІІ не є ефективними; відбувається зростання темпів технологічних змін у виробництвах, що залучають найменше іноземних надходжень. Після 2000 року процес дифузії технологій в аналізованому регіоні відбувається подібно до розвинених країн - в напрямі їх зміщення до сфери послуг, пов'язуючи її з новими наукоємними галузями з категорії високотехнологічних, однак ефект дифузії технологій поступово зменшується з плином часу. Крім того, є різний рівень науково-технічного прогресу під впливом ПІІ по регіону ЦСЄ: в країн - членів ЄС він вищий, а в решти країн (Хорватії, Росії, України) - нижчий.

5. Позитивним моментом інтеграційного розвитку країн ЦСЄ є також зростання темпів та зміна напрямів технологічних змін під впливом ПІІ, досліджених через зовнішню торгівлю та структуру експорту, що проявляються у зростанні коефіцієнта спеціалізації цих країн у торгівлі високотехнологічними товарами; підвищенні частки середньо- та високотехнологічної продукції у внутрішньогалузевій торгівлі країн-лідерів по регіону з країнами ЄС-15, поступовій переорієнтації спеціалізації у зовнішній торгівлі з низькотехнологічних товарів, пов'язаних з ресурсозабезпеченістю країни, до середньо- а потім і високотехнологічних. Такі трансформаційні етапи пройшли свого часу розвинені країни світу, а тому менш розвиненим країнам регіону теж слід перейняти цей досвід з метою підвищення їх технологічного рівня.

6. Технологічні зрушення відбуваються і в економіці України, що проявляються особливо після 2000 року. Це підтверджується зростанням їхніх темпів, які на 40 % забезпечуються ПІІ у сфері торгівлі, на 23 % - у сфері фінансів, на 40 % - у галузі видобування і переробки корисних копалин та на 31 % - у галузі видобування і очищення нафти. Проте тут процес дифузії технологій відбувається на нижчому рівні та повільнішими темпами, аніж у країнах ЦСЄ, забезпечуючи технологічні зміни в галузях, де використання залучених ПІІ і надалі залишається неефективним (середньотехнологічний сектор), та підсилюючи ефективність впливу на технологічні зрушення отриманих ПІІ (торгівля і фінансова діяльність). Порівняно низький рівень дифузії технологій у вітчизняній економіці пояснюється малими обсягами нових розробок технологічного вмісту та зміщенням центру виробництва нових технологій з високотехнологічного сектора у напрямі до середньотехнологічного.