Компаративно-політичні виміри та глобалізаційні імперативи протидії міжнародному тероризмові

Особливу увагу він приділяє питанню державного терору з боку Сполучених Штатів, внаслідок чого жертвами терористичних війн стала ціла низка країн: Афганістан, Ірак (двічі), Ліван, Лівія, Сомалі, Судан, Югославія. Стратегічні імперські інтереси суперпотуги "...вилилися в політику глобалізації з брутальним усуванням будь-яких перешкод на шляху ліквідації національних, політичних, економічних, екологічних, інформаційних, військових та інших інтересів тих держав, що опираються глобалізаційним намірам наддержави, яка взяла на себе роль світового жандарма" (Я. Дашкевич).

Звертається увага на зростаючу в нинішніх реаліях ціну політичних рішень та відповідальності провідних політичних акторів, передовсім США, за долю світової спільноти. Водночас така суперпотуга не може стояти осторонь сучасних дестабілізуючих тенденцій - глобальних та регіональних. Однак насторожує те, що "Вашингтон виношує ілюзію можливості встановлення і навіть певної інституціоналізації своєї глобальної диктатури під приводом боротьби з тероризмом" (В.Дегоєв). Прогнозується припущення про маловтішний для США результат таких дій, який загрожує відкатом до неоізоляціонізму через усвідомлення непідсильності тягаря світового панування.

Американська ідеологічна доктрина захисту національних інтересів США фактично по світовому азимуту передбачає застосування силових, в тому числі й воєнних, заходів, що, зокрема, повною мірою проявляється в тотальній війні з міжнародним тероризмом. Аналіз низки аспектів цієї теми підтверджує нашу гіпотезу про суттєвий вплив експансіоністської ідеології на формування терористичного руху, який нині набув справді глобального резонансу. За способом обраних методів боротьби з міжнародним тероризмом з боку Америки, його можна кваліфікувати як державний тероризм (хоч за існуючою класифікацією таким, як відомо, визнається тероризм, вчинюваний проти власного народу, наприклад, дії російського уряду проти Чечні). Згадуваний дослідник Мохамед Камал Алам звертає увагу на те, що на виникнення та ескалацію міжнародного тероризму в умовах глобалізації безпосередньо впливають такі основні тенденції: сприяння формуванню цього явища з боку багатьох держав та урядів; зростання мережі терористичних організацій (налічується близько 400 у 60-ти державах світу); зростання можливостей використання терористами новітніх технічних досягнень.

На його думку, посутню роль в ескалації тероризму відіграють своєю політикою Сполучені Штати, які під гаслом захисту демократії нав'язують світовій спільноті американський спосіб життя. Причому способи "просування демократії", як це видно з антитерористичних "хрестових" походів, дають підстави твердити, що це є не що інше, як прояви державного тероризму з боку уряду США.

Імперська політика США реалізується під такими привабливими гаслами, як демократизація або інтернаціоналізація. Так, демократична модель світооблаштування, яку інтенсивно намагається імплантувати Америка всьому світові, як слушно зазначає відомий дослідник М. Маклюен, є власне моделлю виключно для еліт, бо вона передбачає фактично значний розрив між правлячими верхами та рештою суспільства. В такій моделі, як правило, ігноруються історичні особливості інших націй та цивілізацій, а також зростаюча тенденція до неприйняття американської системи цінностей та пріоритетів розвитку. Згаданий аналітик називає концепцію глобального лідерства, яку Сполучені Штати намагаються втілити на планеті за допомогою інтервенціоністської доктрини, "культурним імперіалізмом". Одним з механізмів реалізації її обрано, на наш погляд, саме боротьбу з міжнародним терористичним рухом.

В американській науці спостерігається широкий спектр бачення шляхів розв'язання, передусім, проблеми конфліктів, навіть неоконфліктів, спричинених динамічним процесом тотальної глобалізації. Чимало американських теоретиків придатними для зміцнення зовнішньополітичних позицій Америки вважають невоєнні фактори сили, обумовлені, в першу чергу, результатами науково-технічного прогресу (експорт новітніх технологій та "ноу-хау", сучасний менеджеризм, системи зв'язку, транспорту і т. ін.). За допомогою цього, на їхнє переконання, можна нав'язати світові свою систему господарювання, а відтак - і демократичних (по-американськи) цінностей.

Інший підхід ґрунтується на постулаті про те, що в нинішніх умовах загострення геополітичної ситуації, незважаючи на відомі міжнародні угоди щодо утримування від використання сили або погрози нею в міжнародних відносинах, воєнний фактор повинен залишатися в арсеналі американської зовнішньої політики як досить вагомий інструмент впливу та дотримання силового паритету.

Концепцію силового впливу на міжнародні відносини висунули прибічники так званого експансіоністського напрямку в американській політичній науці. Такий підхід, як зазначає професор Інституту ім. Джонса Гопкінса Е. Равенел, дає можливість активно зміцнювати "американські позиції у світі", максимально чинити вплив на інші країни, забезпечити глобальне домінування. Г. Кіссінджер закликав до спільних дій, але за умови, що Америка не буде пристосовуватися до реалій, а формуватиме їх. Цю ідею розвинули у своїх працях професори Ю. Ростоу, С. Гантінгтон, П. Сібурі, Д. Роч, колишній заступник держсекретаря США Д. Болл, колишній помічник президента Джонсона професор У. Ростоу, колишній міністр енергетики в уряді Картера Д. Шлессінджер та інші. При цьому експансіоністи ратують за активну міжнародну політику, силовий тиск за всіма азимутами, що уможливить подолання багатьох внутрішніх та зовнішніх проблем.

У третьому розділі "Синдром тероризму в нестабільних політичних системах (на прикладі Російської Федерації)" розглядається ступінь іманентності явища тероризму суспільствам так званого перехідного періоду. Російська Федерація, яка має свої досить "специфічні стосунки" з тероризмом, що, як і в Америці, сягають своїм корінням в історію та, крім того, займає досить своєрідну позицію в нинішній антитерористичній кампанії. Адже, попри існуючі численні наукові дослідження теми "Росія - тероризм", недостатньо залишається розкритим питання про те, чи є підстави говорити про наявність специфічно російського різновиду тероризму і, якщо так, то що його споріднює, чи відрізняє від традиційного, яке місце він посідає в ньому. Висвітлення сутності цього феномену дасть змогу об'єктивніше пізнати власне природу явища міжнародного тероризму, а, по-друге певною мірою заповнити прогалину в теоретичному осмисленні цієї проблеми (скажімо сплутувати її з темою чеченського тероризму як різновиду міжнародного).

Австралійський дослідник С.Уїткрофт виокремив чотири стадії еволюції терору в цій країні. Перша - столипінський терор щодо селянства і, відтак, вчинення терористичних актів проти державних посадовців та царської родини. Друга стадія пов'язана з громадянською війною, з "червоним" та "білим" терором. Третя асоціюється з державними терористичними діями проти куркульства "як класу, ворожого" радянській владі. Четверта стадія обумовлена масовими репресіями 1937-38 рр., розгулом відомої "єжовщини", коли з політичних мотивів були запроваджені численні смертні вироки.

Відомий дослідник В.Є. Петріщев звертає увагу на те, що це явище властиве Росії "з перших кроків її існування". Вже у ХVІ ст. формувалося поняття "намірених дій", тобто таких, що містять злий намір. В "Судебнику" 1550 року широко використовується термін "хитрість", що згодом трансформувався в поняття "намір" (в "Соборном Уложении" за 1649 р. воно тлумачиться у трьох вимірах: замір на вбивство, злодійський намір, державний злочин (замах, наприклад, на царя). "Природно, що у середньовіччя не могло й бути мови про криміналізацію актів терору, що вчинювалися самим царем щодо власного народу. Так, на тлі надмірного звеличення монархічної влади не могли розглядатися як протиправні явно терористичні за своєю суттю методи правління Івана ІV в 1565-1584 рр.".

Водночас в російській політичній науці простежується тенденція до пояснення явища російського тероризму наявністю націоналістичних рухів. Проблема ставиться у залежність від того, що нацменшини Росії розуміють суть національної ідеї не так, як автохтонне населення. Виходячи з цього, легко обґрунтовувати всі існуючі соціальні, політичні, безпекові та інші негаразди в цій країні. В даному разі В.Петріщев намагається екстраполювати таке розуміння стану речей на природу російського тероризму. На разі зазначає, що проблема національних відносин загострилася внаслідок кардинальних змін у формаційній і надбудовній структурі суспільства, втрати апробованих тривалим часом механізмів "впорядкування і конституційного регулювання відносин". Причому, особливо "дісталося" ідейно-політичній сфері, оскільки "колишня ідеологія піддана анафемі, а нової суспільству, яке втратило орієнтири, не запропоновано. Девальвовані, а по суті - втрачені такі дисциплінуючі та цементуючі суспільне життя засади, як патріотизм, почуття обов'язку, моральність, інтернаціоналізм". За такої ситуації чинником тероризму виступає націоналізм.

На відміну від оцінок тероризму як політичного явища американськими теоретиками (про що йшлося в попередньому розділі), їхні російські колеги дещо по-своєму тлумачать це поняття. Якоюсь мірою найбільш поширене в політичній думці Росії розуміння цього явища відбито в працях провідного аналітика ФСБ Росії Ю.І. Авдєєва. Передусім, він звертає увагу на два основні підходи до самого поняття "тероризм": 1) біологічний, за яким це явище обумовлене агресивною, "насильницькою" сутністю людини, прагненням застосовувати будь-які методи задля досягнення власної мети; 2) соціальний, що ґрунтується на визначальному значенні соціальних процесів у його виникненні (такий підхід є домінуючим серед інших).

Думаємо, що з таким твердженням не можна не погодитися, хоч, об'єктивно, на наш погляд, слід орієнтуватися на комплексне сприйняття цього явища хоч би в контурному форматі соціальних, політичних та особистісно-психологічних вимірів.

Російська політична думка загалом обґрунтовує потребу саме силової відповіді на прояви тероризму, хоч помітна тенденція до спроб втиснути цю парадигму в неоліберальну, що не завжди вдається, оскільки дається взнаки традиційний підхід. Зокрема, це видно з праць багатьох російських дослідників, наприклад, А. Багірова, О. Бикова, О. Богатурова, К. Боришполець, Л. Гумільова, В. Іноземцева, М. Косолапова, А. Кокошина, М. Лебедєва, В. Мартинова, М. Мойсеєва, О. Неклесси, О. Панаріна, П. Сорокіна, А. Торкунова, А. Уткіна, В. Федорова, М. Хрустальова, П. Циганкова тощо.

Тероризм як складне суспільно-політичне, власне аномальне, явище зазвичай розглядають як феноменологічне. Відтак кваліфікується як феномен міжнародний тероризм, ісламський тероризм, чеченський тероризм, державний тероризм і т.д. Тим часом, це досить суб'єктивне сприйняття, оскільки, і ми це доводимо в дисертації, тероризм спричинений багатьма закономірностями людського буття, тобто є одним з його загалом деструктивних чинників, на жаль, малодосліджених. Скажімо, феномен чеченського тероризму можна збагнути за умови розгляду феномену російської дійсності. Так само, як ісламський чинник міжнародного тероризму розглядається у форматі реалій мусульманського світу з урахуванням, безперечно, його історичних, конфесійних, ментальних, політичних і взагалі соціоприродних особливостей. Такий підхід дає змогу зрозуміти середовище, яке по-своєму впливає на формування терористичних настроїв, а, відтак, і рухів, які сповідують такий крайній засіб для досягнення певних цілей.

В цьому сенсі ми пропонуємо застосовувати до таких суспільств, регіонів, можливо, цивілізацій, своєрідний критерій теророгенності, що уможливить спробу об'єктивніше оцінити саму природу тероризму. Здійснити це не просто, оскільки саме це старанно завжди вуалюється як правлячими режимами, так і їхніми апологетами, котрі зазвичай силкуються акцентувати увагу спільноти на інших моментах. У випадку з Росією винуватців тероризму шукають в середовищі чеченців ("чеченський тероризм") та поза межами РФ (міжнародний тероризм), причому, в різних комбінаціях: наприклад, чеченський тероризм як різновид (відгалуження) міжнародного, або міжнародний як використання чеченського для терористичної боротьби проти Росії, яка знову "зосереджується в собі" і може скласти конкуренцію як претендент на один із силових центрів світу.

Спростовується поширена в науковій думці теза про слабку вразливість нестабільних (тоталітарних) політичних систем синдромом тероризму. На прикладі нинішньої РФ видно, що вони, навпаки, можуть бути ще більшою мірою причетними до терористичних рухів, ніж стабільні суспільства. Для нестабільних і стабільних систем, які ми розглядаємо через призму причетності до явища тероризму в різних його проявах, характерна спільна стратегія застосування воєнної сили для розв'язання складних конфліктів під приводом обстоювання "національних інтересів". До цих силових засобів вдаються як Сполучені Штати, так і Російська Федерація, хіба що з тією відмінністю, що для перших він має геополітичний вимір, а для другої - лише локальний.

У четвертому розділі "Антитерористична кампанія в умовах глобалізації" явище тероризму висвітлюється в ширшому форматі - "Тероризм - антитероризм", тобто як "Виклик - відповідь", що відповідає авторському сприйняттю його як одного з чинників цивілізаційного процесу.

Аналізуються релігійні витоки тероризму, зокрема, войовничий іслам, який нерідко порівнюється з іншою ідеологією, яка прагнула до світового панування, - комунізмом. І комуністи, і войовничі мусульмани ставили ірраціональні цілі. Але комуністи, коли їм доводилось вибирати (наприклад, під час кубинської кризи) - відстоювати свою ідеологію чи виживати, - вибирали життя. А ісламські фанатики, спираючись на ірраціональну ідеологію, не жаліють ні власного життя, ні життя своїх ворогів. Комуністи рідко використовували бойовиків-самогубців, тоді як войовничих мусульманських фанатиків-самогубців не бракує. Їх оточують ореолом мучеників і обіцяють, що їхні вчинки забезпечать їм вічне блаженство. Цей суто психологічний аспект ісламського фанатизму і робить його вкрай небезпечним для людства.

Ісламізм, тобто ідеологія і практика тотальної ісламізації всіх сфер життя суспільства і держави, наполягає на тому, що і приватне життя правовірного, і державне (включаючи міждержавні відносини) потрібно побудувати жорстко за законами шаріату. Знову ж таки під гаслом "опору глобальній владі і впливу Заходу" (Л. Алядінова).

Тому можна кваліфікувати нашу епоху як епоху руйнації, розглядаючи її як певний сучасний етап переходу до нового стійкого порядку або перманентний стан, обумовлений домінуванням у світі стратегії інноваційного шляху розвитку, заснованого на поєднанні модернізації і лібералізації, коли все деконструюється, змінюється, заступається чимось новим і одночасно ті ж самі дії подаються в руслі ідеології звільнення (лібералізації). В результаті ми маємо сьогодні десубстанціалізований світ, в якому спостерігається поступове стирання відмінностей між реальним і нереальним, тобто здійснюється концепція “множини реалій” та синдром “нереальності оточуючого світу”.

Лібералізм, який як за суттю, так і щодо свого історичного шляху є тією чи іншою мірою нігілістичним і постмодерністським, зі своїм супротивом структурам універсального порядку, вважає арабський дослідник Ібн Джаміль Зіну Мухаммад, веде, зрештою, до одного й того ж - ерозії і занепаду відмінностей, байдужості (значить, до перемішування того, що раніше було розподілене і не підлягало перемішуванню). Однак, руйнація традиційних відмінностей допускає і постійно відтворює як свою умову контрвідмінності - оскільки сама істинна байдужість занадто байдужа, щоб прагнути знищити відмінність. Наприклад, зникнення реальної опозиції соціалізмові і капіталізмові актуалізувало як контрвідмінності ісламський радикалізм та екстремізм.

Історія боротьби з тероризмом на локальному рівні за допомогою застосування силових засобів загалом довела їх ефективність. Наприклад, активні антитерористичні заходи демократичних урядів у 70-80-і роки минулого століття дали позитивні результати. Одна за іншою були ліквідовані групи, що скоювали терористичні акти у своїх країнах, такі, як італійські "Червоні бригади", "Аксон дірект" у Франції і неонацистські терористичні осередки в Німеччині. Таким чином, більша частина Європи була очищена від тероризму, який набув поширення на цих теренах. Що стосується терористичної організації ІРА, то вона не була повністю ліквідована, однак її чисельність скоротилась більш ніж на 80 відсотків.

Після терористичних акцій у США у вересні 2001 року, Генеральний секретар ООН однозначно оцінив тероризм як нещастя глобального масштабу і підкреслив, що реакція на нього теж повинна бути глобальною. Він підкреслив, що після цих терактів очевидною стала потреба у створенні коаліцій для боротьби з тероризмом. Такі об'єднання, що включають не тільки держави, а й міжурядові організації, громадянське суспільство і приватний сектор, могли б стати дійовими глобальними антитерористичними структурами.

Неоднозначна реакція світової спільноти на події 11 вересня 2001 року. По-перше, страшні наслідки їх обумовили потребу в пізнанні самої природи тероризму в царині багатьох наук, що дало відчутний імпульс всебічному дослідженню проблеми насильства, причому в широкому форматі сприйняття (не лише у традиційних - безпековому або юридичному). По-друге, саме рефлексування на події "чорного вівторка" спричинило активізацію позицій світових акторів щодо диференціації за геополітичними імперативами сучасності. По-третє, згадане позитивно позначилося на розв'язанні головної проблеми подальшого цивілізаційного розвитку - прискорило пошук альтернативних варіантів досягнення необхідного консенсусу для забезпечення сприятливих умов поступу людства. Таким чином, можемо стверджувати, що тероризм цілком обґрунтовано можна розглядати як своєрідний фактор, спричинений, скоріше за все, неврівноваженістю процесів суспільного розвитку, а також здатний якоюсь мірою справляти й каталізуючий вплив на пошук шляхів удосконалення суспільних відносин.

Логічно обумовлюється доцільність розгляду такого аспекту проблеми, як власне реакція дослідників і офіційних осіб на обраний спосіб боротьби з тероризмом - за допомогою антитерористичної коаліції, в чому рельєфно проявися неоднозначний підхід до цього важливого питання - вибору адекватного варіанту відповіді. Слід принагідно підкреслити, що тема антитерористичної коаліції суттєво розкриває не лише саму проблему міжнародного тероризму, а й має значно ширший, суто геополітичний, вимір, однак вона поки не набула належної наукової уваги дослідників. У роботі здійснено компаративний аналіз позицій щодо зазначеного питання західних та російських аналітиків, який дав підстави констатувати, що загалом перевага віддається застосуванню традиційного силового способу боротьби з явищем тероризму.

Участь України в антитерористичній кампанії обумовлена кількома чинниками. Так, слід брати до уваги, що розвиткові тероризму можуть сприяти глибока соціально-економічна криза, протистояння політичних сил, наростання проявів сепаратизму, зубожіння та люмпенізація значної частини населення, процеси соціального розшарування, розвиток кримінальних підприємницьких та державних структур, корумпованість державного апарату, розвиток нелегального ринку зброї, девальвація моральних та духовних цінностей. Аналіз відповідних матеріалів свідчить про те, що найбільш поширеною в Україні мотивацією скоєння терактів є кримінальна діяльність, особливо її транснаціональні форми; намагання перешкодити громадській, політичній або економічній діяльності; створення ускладнень або напруження у міждержавних відносинах.

За даними СБУ, в 1996-1997 роках в Україні скоєно понад 560 злочинів терористичного характеру, внаслідок чого 90 осіб (з них 15 представників владних структур) загинуло. При цьому оперативна обстановка характеризується зростанням активності міжнародних терористичних організацій, насамперед з країн Близького Сходу ("Хезболлах", "Абу Ніджаль", "Хамас", "Брати-мусульмани"), які прагнуть використовувати територію України для транзиту своїх бойовиків до країн Західної Європи, а також для підготовки акцій проти послів та представників іноземних держав в Україні, насамперед США та Ізраїлю. На сьогодні існує чимало характерних ознак, які привертають увагу терористів: залежність влади від суспільної думки; можливість демонстрації катастрофічних результатів терору через засоби масової інформації; суттєве збільшення "підстав" для застосування насильницьких методів.

Аналіз етноментальних характеристик титульного етносу України дає підстави зробити припущення, що в нашій державі можливий і політичний тероризм, але за умови його інспірування іншими державами, наприклад, через діяльність агентів впливу. Кримінальний тероризм ніколи не був притаманним процесові творення української нації. Водночас як кримінальний він з часом буде характеризуватися певною ескалацією, через те необхідно завчасно створити ефективну систему запобігання йому.

Нині в Особливій частині Кримінального кодексу України існує вісім статей, які передбачають кримінальну відповідальність за тероризм, але вони містяться у різних розділах Кодексу, тобто в різних контекстах. Тому, зважаючи на загострення проблеми тероризму у світі, доцільно внести зміни до Кримінального кодексу України і зосередити його норми щодо тероризму в одному підрозділі розділу ІХ "Злочини проти громадської безпеки" і назвати його "Тероризм", що також мало б суттєве профілактичне значення.

З метою протистояння тероризмові розроблена державна стратегія. До Антитерористичного центру, що створений в Україні як окрема спеціальна структура, залучені найбільш кваліфіковані співробітники СБУ, МВС, УДО, ЗС, МНС та Держприкордонслужби. Вони беруть участь у всіх міжнародних програмах боротьби з тероризмом, які відповідають національним інтересам України. Крім того, з урахуванням стратегічного напряму розвитку України (членство в Європейському Союзі), ініційовано створення у складі Інтерполу окремого європейського підрозділу для боротьби з тероризмом, який має бути підпорядкований ЄС і здійснювати свої повноваження з дозволу всіх країн-учасників Європейського Союзу.

Поповнена, тобто удосконалена нормативна база для антитерору та підвищення ефективності діяльності органів, що ведуть боротьбу з тероризмом. Визначені найбільш перспективні напрями боротьби з тероризмом, а саме: створення національного автоматизованого банку даних про терористів та вчинені ними терористичні акти, включаючи іноземні; підвищення якості оперативної роботи в середовищі осіб, які сповідують іслам; максимально широке використання спеціальних заходів, а також можливостей оперативно-технічних підрозділів для унеможливлення підтримання зв'язків з міжнародними терористськими організаціями каналами комунікації; забезпечення інтерактивного зв'язку з аналогічними базами даних Інтерполу, а також укладення домовленостей з окремими державами (наприклад, з Ізраїлем, США, Німеччиною, Францією, Великою Британією, Іспанією тощо).

Висновки

Аналіз стану вивчення проблеми міжнародного тероризму як явища глобалізаційних процесів дає підстави констатувати, що ця тема поки що не набула адекватного системного висвітлення: спостерігається загалом традиційне сприйняття її в суто негативних вимірах, ґрунтованих, переважно, на трагічних наслідках діянь терористів. Такий одновимірний підхід підтверджується багатьма фактами. Зокрема, тим, що досі не вироблено єдиного, чітко обґрунтованого визначення цього справді-таки складного явища. Більше того: сам тероризм асоціюється з іншими, лише співзвучними поняттями - терор, тероризування, теракт, тернапад, насильницький акт, злодіяння і навіть - антитероризм.

Стереотипи сприйняття безпосередньо впливають на саму технологічну послідовність наукового пізнання об'єкта вивчення: акцентування уваги на наслідковому аспекті проблеми призвело до випущення з поля зору основних (причинних) аспектів - історичного (цивілізаційного) та понятійно-дефініційного, які фактично є основоположними. Отже, мова йде про перервність логічного причинно-наслідкового зв'язку при розгляді певного явища.

Таким чином, проблема дослідження тероризму як складного та суспільно узалежненого явища потребує застосування новітньої парадигми, яка уможливила б його пояснення в нетрадиційних вимірах теорії взаємовідносин складноорганізованих систем. Запропонований автором альтернативний концептуальний підхід ґрунтований на сприйнятті тероризму не як суто деструктивного явища, а як такого, що іманентне цивілізаційному процесові, тобто виконує в ньому певну рольову функцію, дав змогу системно дослідити проблему в широкому форматі "Тероризм - антитероризм - цивілізаційний розвиток - демократія - ісламізм - глобалізація - геополітика", тобто у вимірах, визначальних для об'єктивної характеристики процесу формування нового світопорядку, і дійти таких висновків.

1. Традиційний концептуальний підхід до пояснення явища тероризму не дає змоги об'єктивно оцінити його роль та місце в цивілізаційних процесах, а також на локальному та глобальному рівнях. Одновимірне сприйняття поняття тероризму відповідно позначилося й на спробах вироблення його єдиної дефініції у законодавчих нормативних актах різних держав.

2. Стан розробленості тем тероризму і антитероризму перебуває на початковому етапі: нині найбільш ґрунтовно досліджені такі важливі аспекти, як юридично-правовий, політичний, економічний, конфесійний, цивілізаційний та деякі інші, що створило сприятливий ґрунт для вивчення проблеми в широкому форматі взаємообумовлених зв'язків явищ тероризму і антитероризму з процесами цивілізаційного розвитку, отже, запропонувати нову парадигму сприйняття цього явища не лише в суто деструктивному його вимірі. Історичний вимір явища тероризму засвідчує його дію як однієї з форм відносин між індивідами.

Дослідження проблеми ускладнюється існуючою понятійно-термінологічною невизначеністю, зокрема, ототожненням таких автономних понять, як "терор", "тероризм", "антитерор", що відповідно позначається на узагальненнях і висновках, тобто на самому процесі об'єктивного пізнання цього явища.

3. Спрощене сприйняття поняття тероризму спричинило тлумачення його як феномену, що спростовується власне історією людських відносин і самим цивілізаційним розвитком, в якому тероризм відіграє певну рольову функцію. Традиційно тенденційний підхід до цього дійсно неординарного суспільно-політичного явища дав привід західним дослідникам подавати його як "проблему №1" для ХХІ століття; так само, під враженням чеченського синдрому, його намагаються тлумачити й російські суспільствознавці. Більш зважений підхід властивий вітчизняним аналітикам.

4. Авторське концептуальне бачення проблеми тероризму і, зокрема, міжнародного, ґрунтується на сприйнятті його як явища, органічно іманентного процесам цивілізаційного поступу, в якому відіграє певну рольову функцію, тобто не лише суто деструктивну, чим і обумовлене парадигмальне переосмислення його сутності. Тероризм розглянуто як специфічну форму відносин між індивідами, групами, певними режимами правління та громадянами через призму ідеологічних, соціально-політичних та конфесійних детермінант цього явища у форматі "Тероризм - антитероризм - демократія" і встановлено, що він може відігравати не лише деструктивну функцію у процесах розвитку, а й, певною мірою, і каталізуючу як іманентний чинник цивілізаційних трансформувань.

5. Традиційна ідеологічна доктрина США орієнтована, передусім, на силове вирішення міжнародних конфліктів та кризових ситуацій. Історія Америки підтверджує домінантність його застосування і під час формування власне американської держави, й у випадках "вирішення" проблем В'єтнаму, Перської затоки, Косова, Іраку (двічі), Афганістану, зрештою, вчинення серії терористичних актів у самій країні, в тому числі - й убивство чотирьох президентів Сполучених Штатів. Це, отже, дає підстави говорити, що насильницькі дії є специфічною ознакою розвитку американської суспільно-політичної системи. Наявність цілої низки взаємообумовлених факторів свідчить про значний ступінь вразливості цієї демократії синдромом тероризму, тобто про сприятливий ґрунт для його самовираження.

6. Заангажована ідеєю американської винятковості, політична думка США теоретично обґрунтовує стратегію месіанської ролі цієї країни у долі світової спільноти, виправдовуючи тим самим суто силові способи розв'язання міжнародних конфліктів. Показово, що численні американські наукові школи та напрямки (реалістичні, ліберальні, експансіоністські, неоліберальні, екстремістські тощо), незважаючи на суттєві концептуальні розбіжності в підходах до оцінки зовнішньої політики Вашингтона, загалом єдині в обстоюванні стратегічних геополітичних імператив американського месіанства.

7. Суспільства перехідного періоду (нестабільні) так само можуть бути не меншою мірою вражені синдромом тероризму. Великодержавницька стратегія Росії, наприклад, ґрунтується на ігноруванні прав національних меншин (як приклад - ставлення до чеченців), що загалом суперечить декларованим намірам будувати нове суспільство на засадах демократичних цінностей та ринкової економіки. Конфліктогенні чинники ідеологічного та політичного характеру назагал обумовлені попереднім історичним досвідом, який лише ситуативно адаптується нинішнім керівництвом РФ.

8. Здійснений аналіз дає підстави для спростування поширеної в науковій думці тези про нібито меншу вразливість тоталітарних (чи посттоталітарних) систем синдромом тероризму. Приклад нинішньої Російської Федерації свідчить, що вона не меншою мірою причетна до терористичних рухів, ніж стабільні системи. Водночас нестабільні і стабільні суспільства характеризує спільна традиційна стратегія застосування воєнної сили для розв'язання складних конфліктів під приводом захисту "національних інтересів". До таких мілітарних засобів належить державний тероризм як США, так і РФ, хіба що з тією відмінністю, що для перших він має суто геополітичний вимір, а для другої - лише державницький.

9. Застосовувані нині антитерористичні методи силової боротьби з тероризмом показують, що світова спільнота знайшла лише паліативні механізми протистояння цьому суспільному явищу, оскільки це не дає можливості усувати корінні причини його проявів у міжнародному масштабі. Крім того, такий спосіб боротьби ще й архаїчний, зважаючи на наявність добре організованої і скоординованої міжнародної терористичної мережі, яка вдало використовує у своїх зловмисних намірах досягнення науково-технічних та інформаційних надбань світової спільноти. Потрібна, отже, нова парадигма пізнання цього неординарного суспільно-політичного явища, зокрема, орієнтована на з'ясування його справжньої рольової функції у процесах цивілізаційного розвитку.

10. Виходячи зі своїх стратегічних імператив, Україна бере безпосередню участь в антитерористичній кампанії, що позитивно позначається на її міжнародному іміджеві як держави, яка робить посильний внесок у забезпечення миру і стабільності у світі. Тим часом Україні потрібно виробити і власну стратегію протистояння тероризмові, ґрунтовану на врахуванні сукупної дії внутрішніх і зовнішніх чинників. Існуюча система захисту від ймовірних терористичних актів не відповідає реальному стану речей: в Україні зафіксовані осередки багатьох відомих терористичних організацій, зокрема й ісламістського спрямування, які намагаються налагодити зв'язки з різними злочинними угрупованнями. До того ж, слід брати до уваги й нашу політичну нестабільність, серйозні соціальні, політичні, конфесійні та інші проблеми, що створюють певний ґрунт для діяльності терористичних груп, отже - загрозу безпеці наших громадян.

11. Цивілізаційний вимір синдрому тероризму в системному форматі "Тероризм - антитероризм - цивілізаційний розвиток - демократія - ісламізм - глобалізація - геополітика" дає підстави говорити про специфічну природу та роль цього неординарного явища у процесах цивілізаційного розвитку, що обумовлює потребу його парадигмального переосмислення, а відтак - пошуку ефективних механізмів контролю за ним.

Авторські публікації за темою дисертації

1. Вакулич В.М. Світ перед викликами тероризму. Монографія. - Кіровоград: ВАТ "Кіровоградське видавництво" - 2005. - 268 с.

2. Вакулич В.М. Чеченський тероризм у контексті російсько-кавказької проблеми. Монографія. - К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. -2007. - 64 с.

3. Вакулич В.М. Тероризм - terra incognita // Дослідження світової політики. - 2005. - Вип. 32. - С. 173-183.

4. Вакулич В.М. Історичні виміри феномену тероризму // Наукові записки / Курасівські читання. - 2005. - К.: ІПіЕНД. 2006. - Серія. "Політологія і етнологія" Вип. 30, кн. 2. - С. 39-48.

5. Вакулич В.М. Дилема антитерористичної коаліції // Нова парадигма: Журнал наукових праць. - Вип. 53. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2006. - С. 124-133.

6. Вакулич В.М. Україна в міжнародній системі боротьби з тероризмом // Нова парадигма: Журнал наукових праць. - Вип. 55. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2006. - С. 212-223.

7. Вакулич В.М. "Революційні" традиції російського тероризму // Нова парадигма: Журнал наукових праць. - Вип. 58. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2006. - С. 213-222.

8. Вакулич В.М. Насильство під гаслами ісламу // Нова парадигма: Журнал наукових праць. - Вип. 59. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2006. - С. 168-176.

9. Вакулич В.М. До методології дослідження явищ тероризму і антитероризму // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. "Питання політології". - 2006. - № 737. - С. 151-159.

10. Вакулич В.М. Ісламський екстремізм як чинник міжнародного тероризму // Політологічний вісник. Зб. наук. праць.- К.: Знання України, 2006. - Вип. 22. - С. 280-289.

11. Вакулич В.М. Тероризм: понятійна невизначеність // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.- Вип. 32. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - С. 547-557.

12. Вакулич В.М. Шляхи протидії тероризму // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. Збірник наукових праць. - К., 2006. - Вип. 32. - С. 468-479.

13. Вакулич В.М. Міжнародний тероризм у геополітичних вимірах // Дослідження світової політики. Зб. наук. праць. - Вип. 35 / Відп. ред. Л.О. Лещенко / К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2006. - С. 101-111.

14. Вакулич В.М. З досвіду боротьби з тероризмом // Сучасна українська держава: історичні імперативи становлення, тенденції та проблеми розвитку // Збірник. - К.: ІПіЕНД, 2006. - С. 438-449.

15. Вакулич В.М. Глобалізм плюс американізація всієї планети // Нова парадигма: Журнал наукових праць. - Вип. 61. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2007. - С. 179-187.

16. Вакулич В.М. Тероризм у концептуальних вимірах // Політологічний вісник. Зб. наук. праць.- К.: Знання України, 2007. - № 23. - С. 50-59.

17. Вакулич В.М. "Священна" місія асоціації "Брати - мусульмани" // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. Збірник наукових праць. - К., 2007. - Вип. 34. (підсерія "Курасівські читання"). - С. 301-311.

18. Вакулич В.М. Ісламський чинник і тероризм // Нова парадигма: Журнал наукових праць. - Вип. 63. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2007. - С. 167-176.

19. Вакулич В.М. Тероризм у процесах історичного розвитку // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Зб. статей / Відп. ред. В.М. Даниленко. - К.: Інститут історії України НАН України, 2007. - Вип. 11. - С. 453-461.

20. Вакулич В.М. Голод-33 як прояв державного тероризму // Нова парадигма: Журнал наукових праць. - Вип. 68. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2007. - С. 164-173.

21. Вакулич В.М. Експансія нового тероризму // Політологічний вісник. Зб. наук. праць.- К.: "ІНТАС", 2007. - Вип. 25. - С. 298-306.

22. Вакулич В.М. Питання юридичного визначення тероризму // Проблеми законності. Респ. міжвідом. наук. зб. / Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. - Вип. 88. - С. 119-127.

23. Розвиток людського ресурсу - основа національної безпеки України /М.І. Мельник (керівник авт. кол.), П.М. Копка та ін. - К.; Вид-во "ПоліграфКонсалтинг", 2007. - 184 с.

24. Вакулич В.М. Інформаційні підрозділ тероризму // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. - 2006. - Вип. 28. - С. 157-162.

25. Вакулич В.М. Інформаційні імперативи антитероризму // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. - 2006. - Вип. 29. - С. 166-173.

26. Вакулич В.М. Нетрадиційні парадигмальні виміри тероризму // Проблеми історії України. Факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць. Вип. 15. - К.: Інститут історії України НАН України, 2006. - С. 436-444.

27. Вакулич В.М. Латиноамериканський наркотероризм // Порівняльно-правові дослідження. Українсько-грецький міжнародний науковий юридичний журнал. - 2006. - № 2. - С. 178-185.

28. Вакулич В.М. ЗМІ та терористичні послання // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. - 2006. - Вип. 30. - С. 138-140.

Размещено на Allbest.ru