Диверсифікація промислового виробництва України в умовах міжнародної економічної інтеграції на прикладі харчової промисловості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний економічний університет

Котляренко Василь Олександрович

УДК 339.923:061.1:338.33

Диверсифікація промислового виробництва України в умовах міжнародної економічної інтеграції

(на прикладі харчової промисловості)

Спеціальність 08.05.01 - світове господарство і міжнародні економічні відносини

Автореферат

дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Науковий керівник:

доктор економічних наук, професор

Поручник Анатолій Михайлович,

Київський національний економічний університет, завідувач кафедри міжнародної економіки

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

Дудченко Микола Андрійович,

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин

кандидат економічних наук, доцент

Кальченко Тимур Валерійович

Київський національний економічний університет, доцент кафедри міжнародного менеджменту

Провідна установа:

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, відділ зовнішньоекономічних досліджень, м. Київ

Захист відбудеться “11” січня 2005 р. о 16⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 в Київському національному економічному університеті за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий 8 грудня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, професор А.Е. Фукс

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

диверсифікація харчова промисловість інтеграційний

Актуальність теми дослідження. Упродовж останніх п'ятидесяти років у структурі господарств розвинутих країн світу відбулися суттєві зміни, які мали прояв, насамперед, у випереджаючому зростанні сфери послуг, частка якої на поч. XXI ст. становила 60-70% ВВП, а в окремих країнах вона доходила до 80%. Зазнали змін галузевий склад та співвідношення між окремими видами промислового виробництва. Інтенсивне зростання біотехнологій, нарощування обсягів виробництва комп'ютерів та програмного забезпечення до них, хімічної, фармацевтичної промисловості та ряду інших інноваційних технологій зумовили також суттєвий прогрес у традиційних галузях, до яких відноситься продовольчий комплекс. Саме в ньому основну роль почало відігравати кінцеве виробництво. Харчова промисловість до середини XX ст. розвивалася не тільки досить нерівномірно, але й відрізнялася суттєвими національними особливостями, зумовленими традиціями споживання продуктів харчування, які відбивали певні смаки та уподобання населення різних країн світу. В другій половині ХХ ст. ситуація змінилася. Глобальна експансія провідних продовольчих ТНК світу (“Кока-кола”, “Нестле”, “Юнілевер”, “Сумітомо” та ін.), яка мала конкретний вираз у завойовуванні національних ринків, призвела до універсалізації споживання, стандартизації випуску готової продукції та напівфабрикатів, а відтак і до утворення нового “харчового стилю”. Глобальна та регіональна конкуренція на продовольчих ринках спонукала виробників до диверсифікації випуску продукції, розширенні її асортименту, появі нових видів товарів, що врешті-решт сприяло заповненню тих сегментів ринку, які донедавна мали обмежені рамки.

За технологічним та економічним змістом харчова промисловість є високоінтегрованою з сільським господарством галуззю виробництва і природньо, що неврожаї, кон'юнктурні коливання цін на сировину та матеріали призводять до коливання попиту та пропозиції на окремі види продукції. Це зумовлює цінову “недоступність” споживання навіть найдешевших продуктів в найбідніших державах, які мали б забезпечувати мінімальні фізіологічні потреби людини. Це викликало цілком зрозуміле бажання людства, а також урядів та наднаціональних структур забезпечити відносну цінову стабільність виробництва, що неминуче призводило до протекціонізму галузі. Однак, якщо раніше такі дії торкалися лише сільського господарства, то на рубежі тисячоліть під захист власного продовольчого ринку підпадало все більше підгалузей харчової промисловості. Так, приміром, цукрове виробництво “опікується” практично усіма національними урядами та наднаціональними структурами, але найбільшою мірою це відноситься до Європейського Союзу, який пройшов складний шлях від “продуктових війн” країн-учасниць до створення унікального інструментарію та механізму підтримки вітчизняного виробника через власні структурні фонди. Разом з тим, обсяги та масштаби системної допомоги аграрному сектору завжди викликали суттєві претензії як з боку учасників ГАТТ/СОТ, так і з боку самих членів Євросоюзу, які вважають несправедливим та невиправданим домінуючий на користь АПК розподіл бюджетних коштів цього інтеграційного угруповання. Ось чому розширення у 2004 році Євросоюзу та формування задекларованою Європейською Комісією (березень 2003 р.) спільного європейського економічного простору висуває на перший план продовольчу проблему та систему протекціоністських заходів, що існуватиме до 2006 року, коли закінчиться перша “європейська семирічка”. Проте вже й зараз стає зрозумілим, що жорсткі санітарні, технологічні та економічні заходи мегарегіонального регулювання виробництва та продажу продуктів харчування будуть відноситись до визначальних європейських пріоритетів захисту власного товаровиробника.

Природньо, що Україна, не може залишитися осторонь суттєвих змін на глобальному та європейському ринках продовольства, а коливання кон'юнктури та поява нових європейських пріоритетів (доступність у споживанні, підтримка низького рівня цін тощо) у розвитку харчової промисловості й у подальшому відіграватимуть домінуючу роль у визначенні оптимальної структури виробництва та експорту вітчизняної продукції за кордон. Разом з тим, сучасний аналіз тенденцій обміну продовольством у глобальній економіці переконливо доводить, що перспективним напрямом підвищення галузевої, а відтак і країнової конкурентоспроможності має стати інвестиційно-інноваційний, завдяки якому вдасться максимально диверсифікувати у першу чергу інноваційну частину власного виробництва, що врешті-решт сприятиме забезпеченню сталого розвитку усієї національної економіки.

Теоретичні аспекти умов та факторів розвитку промислового виробництва в процесі поглиблення глобалізації світового господарства, а також природа та особливості його регулювання в європейській інтеграційній моделі, ґрунтовно розглядалися у працях вітчизняних дослідників В. Андрійчука, О. Білоруса, В. Будкіна, І. Бураковського, О. Власюка, А. Гальчинського, Б. Губського, М. Дудченка, Т. Кальченка, Л. Кістерського, А. Кредісова, Д. Лук'яненка, В. Новицького, Ю. Макогона, Є. Панченка, Б. Панасюка, Ю. Пахомова, А. Поручника, О. Рогача, О. Рокочої, А. Рум'янцева, Є. Савельєва, В. Савчука, В. Сіденка, С. Сіденко, С. Соколенка, А. Філіпенка та багатьох інших. Проблеми трансформації вітчизняного аграрного комплексу та харчової промисловості зокрема, а також можливості їх адаптації до європейського ринку, знайшли висвітлення у працях Б. Борщевського, А. Гайдуцького, С. Дем'яненка, С. Кваши, І. Кириленка, О. Луки, О. Могильного, Б. Пасхавера, П. Саблука, М. Хорунжого, В. Юрчишина та інших. У світовій економічній літературі суттєвий внесок в розробку проблеми диверсифікації продовольчого комплексу зробили Ш. Крамон-Таубадель, Л. Штріве, Е. Ковальов, Г. Йоффе, Ч. Баррет, Дж. Робін, Б. Хагес, Ш. МакКічен та ін.

Разом з тим, як у науковій літературі минулого, так і в роботах сучасних учених не знайшли достатньо обґрунтованого і всебічного аналізу дослідження генезису та динаміки диверсифікації продовольчого комплексу в умовах глобалізації світового господарства та посилення процесів інтеграції на європейському континенті зокрема, досить фрагментарно висвітлені структурні зміни у харчовій промисловості країн Центральної та Східної Європі, відсутній системний аналіз різних моделей адаптації національних господарств до формування продовольчого ринку в межах спільного європейського економічного простору. Залишаються малодослідженими і далекими від практичного застосування кластерні моделі харчової промисловості, які упродовж першої половини ХХІ ст. здатні забезпечити високий рівень конкуренції національних виробників з міжнародними корпораціями.

Досить важливим для України є посилення конкурентоспроможності харчової промисловості через диверсифікацію продовольчого виробництва та нарощування експорту передусім високотехнологічних товарів кінцевого споживання на європейський ринок, що випливає із стратегічних інтересів держави та структурних компонентів парадигми національної продовольчої безпеки. В умовах переходу до інноваційно-інвестиційної моделі економічного зростання великого значення набуває прогнозування напрямків подальшої трансформації європейського продовольчого ринку та системна диверсифікація харчового комплексу України з урахуванням майбутніх кон'юнктурних тенденцій на світовому ринку та в ЄС зокрема.

Таким чином, актуальність проблеми, її наукове значення та можливе практичне застосування, зумовили вибір теми дослідження, визначили її структуру, мету, задачі та зміст дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри міжнародної економіки Київського національного економічного університету за темою “Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку” (номер державної реєстрації 0101U002948). Особисто автором в рамках дисертаційної теми досліджено закономірності трансформації та адаптації харчової промисловості країн Центральної і Східної Європи до глобального та європейського ринкового середовища та підготовлений відповідний параграф розділу “Позиції постсоціалістичних країн у європейській економічній архітектурі”, а також запропоновані напрямки диверсифікації вітчизняного продовольчого комплексу з метою посилення їх конкурентних переваг на світових та європейських продовольчих ринках.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є комплексне дослідження на базі сучасної парадигми економічної теорії характеру та динаміки диверсифікації харчової промисловості в умовах глобалізації світового господарства; розкриття зростаючої ролі продовольчого комплексу в трансформації європейської інтеграційної моделі та значного посилення технологічного рівня виробництва у глобальному конкурентному середовищі, а також розробка науково обґрунтованої стратегії регіональної, галузевої та зовнішньоекономічної диверсифікації харчової промисловості України в контексті її інтеграції до європейського продовольчого ринку, імплементації практики державного та наднаціонального регулювання в Європейському Союзі та країнах-аплікантах на вступ.

Виходячи з мети дослідження, в роботі поставлені наступні конкретні завдання:

дослідити основні структурні тенденції в розвитку світового промислового виробництва та причини, що їх обумовлюють;

визначити місце в сучасному світовому промисловому комплексі харчової промисловості та механізми її диверсифікації в умовах глобалізації світового господарства;

дослідити особливості диверсифікації харчової промисловості в умовах формування спільного європейського економічного простору та розширення Європейського Союзу;

розробити цілісну методику дослідження галузевої, регіональної та зовнішньоекономічної диверсифікації харчової промисловості країн ЦСЄ, що перебувають в процесі трансформації їх економік до євроінтегрованих ринків та адаптації галузей спеціалізації до системних вимог ЄС;

провести порівняльний аналіз структурних змін у харчовій промисловості постсоціалістичних країн ЦСЄ з метою ідентифікації диференційованих країнових моделей;

розробити кластерну модель розвитку харчової промисловості адаптовану для країн ЦСЄ, яка б мала значні функціональні та кон'юнктурні переваги на європейському продовольчому ринку та за рахунок чіткого визначення його нових сегментів ефективно конкурувала б з європейськими та світовими продовольчими ТНК;

виявити суть, особливості та наслідки структурних змін у харчовій промисловості України, що мали місце починаючи з моменту проголошення її незалежності з метою встановлення етапів системної трансформації підгалузей та визначення їх місця у сучасній моделі виробництва;

визначити стратегічні напрями зовнішньоторговельної диверсифікації харчової промисловості України в умовах підвищення її конкурентоспроможності та наближення до системних вимог Європейського Союзу.

Об'єктом дослідження є процес диверсифікації виробництва продовольства в умовах глобалізації світового господарства та посилення динаміки європейської економічної інтеграції.

Предметом дослідження є закономірності та особливості галузевої, регіональної та зовнішньоекономічної диверсифікації харчової промисловості України в умовах формування спільного європейського економічного простору.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають логіко-діалектичний метод пізнання, методи системного, економічного, порівняльного та статистичного аналізу, метод логічного узагальнення, синтетичних та експертних оцінок, індексний метод.

Дослідження базується на використанні принципу єдності теорії та практики, прогнозування розвитку економічних процесів на основі методу наукової абстракції, загального та часткового.

Джерельною та статистичною базою є Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, матеріали Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного департаменту продовольства Міністерства аграрно-промислової політики України, Центру документації ЄС в Національній Академії управління при Президентові України, Інституту транзитивної економіки “BOFIT” (Фінляндія), Українського центру економічних та політичних досліджень ім. О.Разумкова, Українсько-Європейського консультативного центру (UEPLAC) та інших установ і організацій, монографічні дослідження вітчизняних і зарубіжних економістів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в роботі на основі конструктивного осмислення існуючих концепцій, підходів та методологічного апарату, присвячених питанням диверсифікації харчової промисловості в умовах глобалізації світового господарства та посилення європейської інтеграції зокрема, визначено суть, об'єктивну основу і шляхи здійснення диверсифікації харчової промисловості в глобальному конкурентному середовищі, а також причини, особливості, наслідки та перспективні напрями цього процесу в Україні. Нові наукові положення, отримані особисто автором, які виносяться на захист, полягають у наступному.

Вперше:

розроблено цілісну методику дослідження галузевої, регіональної та зовнішньоекономічної диверсифікації харчової промисловості за рахунок використання традиційних та новітніх синтетичних показників: аграрної доданої вартості, сукупної корисності продовольчої допомоги, галузевих компонентів кривої Лаффера тощо. Запропоновано та апробовано при розрахунках індекси експортної та імпортної диверсифікації харчової промисловості та пропорційності галузево-трансформаційних змін у продовольчому комплексі, які дозволили визначити тенденції у конвергенції вітчизняного і європейського виробництва та споживання продуктів харчування, а також обгрунтувати теоретичні та практичні засади оптимізації продовольчої моделі в країнах з транзитивною економікою;

визначено основні етапи розвитку харчової промисловості країн Центральної та Східної Європи, в основу виділення яких покладено критерії історичності, послідовності, ідентифікації рівнів диверсифікації та швидкості імплементації європейських норм: І (1990-1994 рр.) - “долання дефіциту товарів”, який пов'язувався з переходом до градуалістської моделі чи моделі “шокової терапії”, ІІ (1995-1997 рр.) - “ефект витіснення”, що характеризувався реальною втратою національних продовольчих ринків чи їх окремих сегментів; посиленим впливом ТНК та інших європейських товаровиробників на економіки країн ЦСЄ; ІІІ (1998-2003 рр.) - “інвестиційного підйому”, який відрізнявся значним припливом ПІІ в певні підгалузі харчової промисловості (тютюнову, лікеро-горілчану, пивну та частково кондитерську), а також початком галузевої диверсифікації; IV - “диференціації країн” ЦСЄ (розпочався з 1 травня 2004 р.) призвів до подальшого дистанціювання постсоціалістичних країн, що пов'язано із вступом восьми з них до ЄС. Визначено три країнові групи щодо диверсифікації харчового виробництва серед держав ЦСЄ: 1) з високим рівнем диверсифікації (Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія); 2) з середнім рівнем (Болгарія, Румунія, Хорватія та деякі інші держави Балканського півострова); 3) з низьким рівнем диверсифікації (Росія, Україна, Білорусь, Молдова).

встановлено етапність розвитку продовольчого комплексу України, а також особливості сучасної диверсифікації експорту продовольчих продуктів, що знаходить свій прояв у стрімкому нарощуванні у його структурі високообробленої кінцевої продукції та скороченні низькотехнологічної. На основі розрахунків коефіцієнтів експортної та імпортної диверсифікації виявлено певні закономірності сучасного процесу трансформації харчової промисловості України та її адаптації до спільного європейського економічного простору, а саме: прогресивне нарощування імпорту сировини, яка потребує глибокої технологічної переробки, нарощування експорту високотехнологічних виробів, значна регіональна диференціація у диверсифікації харчового виробництва.

Отримали подальший розвиток:

дослідження моделей розвитку харчової промисловості, на основі якого доведено превалювання у макроекономічному регулюванні даної галузі в умовах домінування неокейнсіанських підходів, яким, на відміну від неоліберальних, притаманні посилений державний вплив на виробництво та збут продукції, дотації виробникам, моніторинг цін, протекціонізм зовнішньої та внутрішньої торгівлі та ін. Така модель є прийнятною для харчових ТНК, однак суттєво обмежує можливості зовнішньоекономічної диверсифікації малих та середніх фірм на регіональних та світових продовольчих ринках. Стрімке нарощування галузевої, асортиментної зовнішньоекономічної диверсифікації продукції з боку харчових фірм і компаній сприяє отриманню ними значних конкурентних переваг на світових ринках;

трактування сутності та основних напрямків трансформації продовольчої моделі Європейського Союзу, яка базується на застосуванні принципів, механізмів та інструментів Спільної Аграрної Політики (САП), що забезпечує сталість харчового виробництва і продовольчу безпеку ЄС; визначено внутрішні та зовнішні ризики європейського продовольчого ринку очікувані від розширення цього інтеграційного угруповання, які насамперед випливають з “наднормативних” обмежень у виробництві певних продуктів харчування, експорті їх до інших країн ЄС, встановленні нових санітарних, технологічних та економічних вимог з боку європейських структур до країн-аплікантів та нових членів Євросоюзу;

узагальнення процесів трансформації та адаптації харчових комплексів країн ЦСЄ до ринкового середовища і коінтеграції національного виробництва до європейського продовольчого ринку та визначення найсуттєвіших чинників, які їх обумовлюють, що дозволило провести їх ранжування за ступенем значущості, а саме: реалізація експансіоністських стратегій харчових ТНК (“Кока-кола”, “Данон”, “Пармалат”, “Нестле” та ін.), деформація національних продовольчих ринків внаслідок слабкої конкуренції товарів національного виробництва, звуження міжнародної спеціалізації виробництва через перехід цих країн на європейські стандарти якості, впровадженню ними основних правил та норм Європейського Союзу у процес виробництва та реалізації продовольчих товарів та ін., що призвело до значних структурних змін в національних економіках;

Удосконалено:

кластерну модель конкурентоспроможності продовольчого комплексу країн ЦСЄ, яка дозволяє максимально ефективно використовувати природні, людські, інтелектуальні та фінансові ресурси у локалізованих продовольчих системах шляхом створення оптимізаційних моделей випуску інноваційно-інвестиційної продукції. Визначено, що пріоритетними для України можуть бути такі кластери: виноробні, лікеро-горілчані, цукрові, олійно-жирові, кондитерські, вітамінні (з натуральної сировини), плодоовочеконсервні, тютюнові, молочні, м'ясні, рибні, що надасть їй можливість виходити на глобальні ринки з високотехнологічною та конкурентоспроможною продукцією. Встановлені стратегічні напрями диверсифікації харчової промисловості України в контексті її наближення до Європейського Союзу: приведення у відповідність до європейських стандартів та норм вітчизняного виробництва та контролю якості продуктів харчування, максимальна підтримка експортноорієнтованих галузей, нарощування допоміжних виробництв, які забезпечують кращу допродажну підготовку, створення харчових кластерів інноваційно-інвестиційного спрямування, стимулювання залучення ПІІ у пріоритетні підгалузі харчової промисловості.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення дисертаційного дослідження сприятимуть пришвидшенню процесу диверсифікації харчової промисловості і створенню більш сприятливих умов для виходу вітчизняних підприємств на зарубіжні (передусім європейські) ринки, залученню прямих іноземних інвестицій у пріоритетні галузі та окремі регіони. Узагальнення та окремі пропозиції автора сприятимуть посиленню обґрунтованості рішень підприємствами продовольчого комплексу щодо розвитку співпраці з іноземними партнерами у коротко- та середньостроковій перспективі.

Пропозиції автора щодо формування нового економічного механізму посилення галузевої, асортиментної, регіональної та зовнішньоекономічної диверсифікації продовольчого виробництва використані у Державному департаменті продовольства Міністерства агропромислової політики України (довідка № 03-08/289 від 16.06.2004 р.). Окремі положення дисертаційної роботи щодо більш ефективної реалізації зовнішньоекономічного потенціалу харчової промисловості використано при розробці стратегії проникнення продукції торгової марки “Верес” на зовнішні продовольчі ринки (довідка № 143 від 24.06.2004 р.). Результати наукового дослідження використовуються ЗАТ “Інститут системних інновацій “Салюс” для розробки інноваційно-інвестиційної моделі розвитку України (довідка № 99 від 17.06.2004 р.). Матеріали дослідження використовуються у навчальному процесі Київського національного економічного університету при викладанні дисциплін “Міжнародна економіка” та “Міжнародна економічна діяльність України” студентам факультету міжнародної економіки та менеджменту, а також Центру магістерської підготовки (довідка № 36/01 від 28.04.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, які викладені в дисертаційному дослідженні та виносяться на захист одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації і її результати доповідались на 4-ох міжнародних науково-практичних конференціях: “Глобалізація та регіоналізація економічного розвитку” (Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 25 лютого 2003 р., м. Київ), “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Національна Академія державного управління при Президентові України, 29 травня 2003 р., м. Київ), “Інвестиції ХХІ століття: соціальні орієнтири” (Уманський державний педагогічний університет, 13-14 червня 2003 р., м. Умань), VI Міжнародній науково-практичній конференції “Економічне зростання і посилення соціальної спрямованості розвитку” (Уманський державний педагогічний університет, 4-5 червня 2004 р., м. Умань).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 7 наукових праць, загальним обсягом 3,1 др. арк., з них 5 статей у наукових фахових виданнях - 2,9 др. арк.; 2 тез доповідей на міжнародних наукових конференціях.

Структура та обсяг дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи становить 160 сторінок комп'ютерного тексту. У тексті дисертації розміщено 9 рисунків на 5 сторінках, 22 таблиці на 10 сторінках, 3 додатки на 3 сторінках, список використаних джерел містить 157 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність теми дослідження, сформульовано мету і основні задачі роботи, викладено методологічну основу і методи дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 “Методологія дослідження виробництва продовольства в умовах глобалізації світогосподарських процесів” здійснено розробку теоретичних основ диверсифікації виробництва продукції харчування у сучасних умовах. Дослідження показує, що в умовах глобалізації світового господарства у галузі виробництва продовольства сталися суттєві зміни, зумовлені збільшенням його обсягів, транснаціоналізацією, утвердженням нового харчового стилю відомого як “світова їжа”, універсалізацією та стандартизацією у споживанні продуктів, високою концентрацією виробництва, “хімізацією” та “технологізацією” основних процесів, збільшенням доступності для споживачів продукції, яка ще донедавна вважалася делікатесною, появою нових продуктів, що мають покращені від природних аналогів якості. Автором спрогнозовано, що під впливом нових чинників розвитку у структурі промисловості світу взагалі та харчової галузі зокрема упродовж наступних тридцяти років відбуватиметься значна трансформація, що пов'язана зі змінами у галузевій та регіональній структурі виробництва за рахунок збільшення питомої ваги інноваційно-інвестиційного комплексу, соціологізації економіки та загостренням конкурентної боротьби між провідними ТНК. В роботі виявлено, що на обсяги виробництва продукції харчової промисловості упродовж найближчих десяти-п'ятнадцяти років впливатимуть такі фактори, як: збільшення попиту на продукти харчування, як за рахунок зростання доходів населення, так і низької культури споживання, що призводить до масового переїдання в розвинутих країнах; посилення темпів “м'ясної революції”, в ході якої на перші місця вийдуть Індія та Китай; загострення боротьби між двома стилями споживання “швидкої їжі” і “здорової їжі”; впровадження досягнень біотехнології у харчову галузь, що призведе до здешевлення виробництва та зберігання продукції; посилення впливу на світову торгівлю продуктами харчування інструментів та механізмів наднаціональних структур (ЄС, ФАО тощо), активна експансія провідних продовольчих ТНК на ринки, які донедавна вважалися закритими.

В умовах сьогодення, на думку автора, харчова промисловість, як структурний елемент глобального АПК, знаходиться у стадії переходу від неокейнсіанської моделі (державні закупки, дотації товаровиробниками, контроль за цінами тощо) до неоліберальної (стимулювання конкуренції, відмова від цінорегулювання), проте масована підтримка урядами та наднаціональними структурами “нижніх поверхів” харчового виробництва (тобто сільського господарства) ставить фірми постіндустріальних держав та країн що розвиваються на нерівноправні конкурентні позиції. Спираючись на дослідження ряду західних науковців, зокрема К.Баррета, Б.Х'югеса та інших, автор дійшов висновку, що модель продовольчої допомоги, яка існує у світі та її американський аналог PL480 має не тільки гуманітарну спрямованість, а й політичний та економічний напрямок впливу на держави “третього світу” та непряму підтримку національних продовольчих компаній та фірм.

Наприкінці 90-х років ХХ ст.. провідні ТНК (“Нестле”, “Данон”, “Нутрісія” тощо) в галузі харчових технологій швидко диверсифікували своє виробництво, під яким в умовах сьогодення слід розуміти поліструктурний процес багатовекторного розширення, який не обов'язково обмежується двома основними напрямками (вертикальним та горизонтальним), а має тенденцію до створення нових моделей виробництва, що є висококонцентрованими на глобально-регіональному рівні (кластери, аграрно-промислові зони тощо). На структурно-ієрархічному рівні диверсифікація являє собою вертикальне розширення технологічного процесу, в який включаються непритаманні основному виробництву галузі, тобто відбувається інтеграція різних напрямків технологічного процесу.

В умовах європейської економічної інтеграції харчова промисловість представлена складним багатофункціональним та високоспеціалізованим виробництвом, яке з одного боку, виглядає як окрема галузь промисловості, для якої характерні складні технологічні процеси, повне оновлення яких відбувається упродовж 5-7 років, з другого - є завершальною ланкою сільського господарства, з притаманними їй протекціоністськими заходами з боку національних урядів та структурних фондів ЄС. В сучасній структурі обробної промисловості ЄС на харчову галузь припадає близько 11,4% ВДВ, 13% числа зайнятих та 16% вартості промислової продукції, що випускається (1997), за останнім показником вона є європейським лідером. В Євросоюзі створений розгалужений механізм підтримки “нижніх поверхів” АПК у вигляді структурних фондів, Фонду Згуртування та, опосередковано, через інструментарій ряду наднаціональних ініціатив у промисловості. В роботі показано, що “ринкова підтримка” споживачів, а саме на їх користь розподіляються і перерозподіляються кошти платників податків, відіграє вирішальну роль у встановлені європейської ринкової переваги, в якій Q_s = Q_p. Разом з тим, дослідження гармонізованих індексів споживчих цін (НІСР) показало, що подібність у цінах на наднаціональному рівні є доволі диференційованою щодо споживання продуктів харчування (ціни на тютюн та алкогольні вироби зростають більш швидкими темпами ніж на їжу та безалкогольні напої).

Проаналізовані основні методичні підходи щодо дослідження рівнів диверсифікації харчової промисловості в умовах глобалізації світового господарства та посилення європейської інтеграції. З'ясовано, що вивчення динаміки структурних змін в галузі може спиратися на аналіз питомої ваги продовольчого комплексу в основних макроекономічних показниках: ВВП, ВДВ, ПІІ, а також у специфічному індикаторі - АДВ (аграрна додана вартість), проте “традиційний” підхід не може повною мірою розкрити процес глибинних змін у виробництві продукції. Автором розроблена та апробована нова модель бінарних експортно-імпортних показників галузевої диверсифікації харчової промисловості, яка складається з коефіцієнту експортної диверсифікації ED, що показує співвідношення між змінами в обсягах експорту продукції між поточним та базовим періодом до аналогічних змін в обсягах експорту продукції АПК. Подібний принцип закладено також в розрахунки імпортної диверсифікації (ID). Співвідношення між ED та ID визначається як пропорційність галузево-трансформаційних змін (с) та визначає рівень структурної диверсифікації по лінії: окрема галузь харчової промисловості та АПК в цілому - динаміка змін їх співвідношень впродовж 5-10 років, що є виключно цінним для прогнозування соціальних та економічних наслідків системних реформ в країнах ЦСЄ та визначення основних параметрів їх національної продовольчої безпеки в межах імплементації основних елементів САП. Проведені, на основі цих моделей розрахунки можуть також використовуватись при аналізі рівнів конвергенції продовольчих моделей України та ЄС.

У роботі особлива увага звернена на криву Лаффера, що демонструє рівень оподаткування в різних країнах у т.ч. з транзитивною економікою. Доведено, що імплементація європейської системи оподаткування на поч.. 90-х років ХХ ст. завдала великої шкоди харчовому комплексу, перевівши значну його частину у “тінь”, тобто утворивши “сіру економіку”, при якій лише мінімальна частина від реалізації продукції потрапляла до дохідної частини бюджету.

У розділі 2 “Моделі розвитку харчової промисловості в країнах Центральної та Східної Європи” автором розкриті особливості структурних змін у продовольчому комплексі, його різношвидкісні адаптивні моделі та звернута особлива увага на перспективи запровадження харчових кластерів.

Упродовж 90-х років ХХ ст. та поч. ХХІ в країнах ЦСЄ відбувалися значні зміни у харчовій промисловості, зумовлені імплементацією двох основних моделей трансформації - “градуалістською” та “шокової терапії”. Не зважаючи на застосування різних інструментів та механізмів переходу до ринку макроекономічні результати у країнах ЦСЄ були подібними, так само як і проблеми продовольчого комплексу. Автором виявлено десять чинників трансформаційних змін у харчовій промисловості країн мегарегіону: реалізація експансіоністських стратегій продовольчих ТНК, які швидко створили новий імідж споживання; обмеження використання місцевої сировинної бази; перехід на нові стандарти виробництва, пакування та транспортування продуктів харчування; посилення конкуренції на внутрішньому ринку; імплементація основних законодавчих документів ЄС в нормативну базу аплікантів на вступ; переважання в структурі споживання населення витрат на продовольство; зміни у принципах розміщення виробництва; покращення інфраструктури; швидкий розвиток “харчового туризму”; застережні заходи Євросоюзу щодо додаткового обмеження імпорту продовольства з нових членів ЄС. Разом з тим, національна специфіка, стартовий рівень харчової промисловості, швидкість здійснення реформ та інші об'єктивні та суб'єктивні фактори суттєво дистанціювали країни ЦСЄ.

На рубежі тисячоліть галузевими національними лідерами у країнах ЦСЄ виявилася пивоварна (“Zyweec” та “Okocim” - Польща, “Plezensky Prasdroi” - Чехія), тютюнова (“Tabak” - Чехія) та деякі інші галузі харчової промисловості (“Pick szeged” - Угорщина, “Podravka” - Хорватія, “Animex” - Польща), обсяг капіталізації в яких становив від 0,2% до 6,3% національного рівня. З огляду на критерії системності змін, історичності та оцінки динаміки автором запропонована наступна етапність розвитку харчового комплексу країн ЦСЄ: І (1990-1994 рр.) - долання дефіциту товарів, який пов'язувався з переходом на градуалістську модель чи модель “шокової терапії”, ІІ (1995-1997 рр.) - “ефект витіснення”, що характеризувався реальною втратою національних продовольчих ринків чи їх окремих сегментів; посиленим впливом ТНК та інших європейських товаровиробників на економіки країн ЦСЄ; ІІІ (1998-2003 рр.) - “інвестиційного підйому”, що відрізнявся значним припливом ПІІ в певні підгалузі харчової промисловості (тютюнову, лікеро-горілчану, пивну та частково кондитерську), а також початком галузевої диверсифікації; IV - диференціації країн ЦСЄ (розпочався з 1 травня 2004 р.) призвів до подальшого дистанціювання постсоціалістичних країн, що пов'язано з вступом восьми з них до ЄС. Проведена періодизація дозволила визначити країнові групи щодо диверсифікації харчового виробництва в країнах ЦСЄ, а саме держави-лідери (Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія), які пройшли етап імплементації європейської системи регулювання виробництва, залучили значні інвестиції у переробні галузі та певною мірою диверсифікували свій аграрний комплекс до конкурентного середовища ЄС; другу групу утворюють країни-апліканти на вступ (Болгарія, Румунія, Хорватія та деякі інші держави Балканського півострова), які мають асоційоване членство в ЄС, імплементують основні європейські правила виробництва та торгівлі харчовою продукцією, однак знаходяться на різних етапах диверсифікації аграрного комплексу; третю групу утворюють пострадянські країни, що мають безпосередній кордон з країнами ЄС (Росія, Україна, Білорусь) чи матимуть його у недалекому майбутньому (Молдова), вони здійснюють системну адаптацію своїх продовольчих систем до європейської моделі, однак темпи диверсифікації харчової галузі та імплементації європейських правил та норм є поки що низькими.

В умовах загострення конкуренції між національними товаровиробниками та продовольчими ТНК, як зазначається в роботі, найбільш ефективною формою захисту перших є створення харчових кластерів, під якими автор розуміє локально-ієрархічне об'єднання вертикально та горизонтально інтегрованих компаній, фінансових та підприємницьких структур, які забезпечують високу цінову, інноваційну та технологічну конкуренцію продукції що випускається. Складену автором модель продовольчих кластерів країн ЦСЄ можна представити таким чином (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Продовольчі кластери в країнах ЦСЄ (модель ХХІ ст.)

На підставі системного моделювання автором визначені дев'ять груп кластерів, що переробляють в основному продукцію рослинництва та п'ять груп м'ясних та м'ясомолочних, які можуть мати високі конкурентні позиції на європейському ринку продовольства. Разом з тим, автором спрогнозовано, що тільки шість країн: Польща, Чехія, Угорщина, Україна, Росія та Словенія будуть в змозі мати високотехнологічні кластери по виробництву продуктів глибокої переробки.

У розділі 3 “Інтеграційні детермінанти диверсифікації харчової промисловості України” розкривається суть динамічних змін у продовольчому комплексі за часів отримання країною незалежності, вказані конкретні шляхи підвищення конкурентоспроможності харчової промисловості через диверсифікацію виробництва та запропонована її стратегія в контексті входження до ГАТТ/СОТ та наближення до Євросоюзу.

Упродовж останніх десяти років харчова промисловість України мала досить високі темпи нарощування ПІІ у ряд галузей, а їх питома вага в аграрний сектор становила близько 20% загального обсягу, що відрізняється від 5-10 процентного показника в країнах ЦСЄ, проте інвестиції, що надходили направлялися лише у деякі підгалузі (тютюнова, кондитерська, пивоварна), що суттєво деформувало відповідну структуру виробництва продуктів харчування. Протягом цього періоду відбулися значні зміні у товарній структурі експорту, коли розпочався перехід від сировинної орієнтації (зерно, насіння, а також цукор) до вивозу олії, м'ясопродуктів, шоколаду, алкогольних та безалкогольних напоїв, тобто продукції, що має більш складну переробку, а відтак і більш високу ціну. Збільшення інвестицій у харчову промисловість сприятиме диверсифікації зовнішньої торгівлі (передусім експорту) та асортименту товарів. За розрахунками автора зараз понад 90% продукції з глибоким ступенем переробки реалізується на продовольчих ринках СНД (головним чином в Росії та Туркменістані). Саме сюди ввозиться з України м'ясо та м'ясопродукти, цукор, кондитерські вироби, олія, молочна, плодоовочева продукція, крупи. Протягом періоду, що розглядається Україна мала позитивне сальдо у зовнішній торгівлі продовольством, яке сягнуло у 2002 р. 1,4 млрд. дол.

Проведене автором дослідження галузевої диверсифікації харчової промисловості виявило, що серед десяти найважливіших продуктів харчування найвищий показник ED мало виробництво пива, плодоовочевих консервів, ковбас та вина, більший коефіцієнт ID мали м'ясні консерви, маргарин, плодоовочева продукція, вина, морозиво, кондвироби. Така диспропорція у продуктах глибокої переробки аж ніяк не сприяла рівноцінному обміну товарами, що підтверджують розрахунки пропорційності галузевих змін (с), які показали, що позитивну динаміку трансформаційних зрушень мали лише експортно-імпортні операції з торгівлі пивом, винами та плодоовочевою продукцією.

Автором проведено дослідження регіональної моделі харчової промисловості України спираючись на аналіз питомої ваги галузі в локально-галузевій структурі промислового виробництва, яка чітко показала тенденцію до зростання у цілому в Україні з 16,9% до 17,4% (1997-2000 рр.), що дозволило виділити регіони з високою питомою вагою харчової промисловості в структурі виробництва (в основному це області Центральної України, де перевищення становило 10% і більше від середнього по Україні); регіони з помірним перевищенням питомої ваги харчової промисловості (Закарпатська, Миколаївська, Полтавська, Сумська, аналогічний показник становить від 0 до +10%); регіони з помірною динамікою (області Західної України з індикатором від 0 до -10%); та регіони з низькою питомою вагою харчової промисловості та значними можливостями щодо диверсифікації виробництва (Промислове Придніпров'я - 10% і нижче).

Проведений аналіз дозволив визначити основні напрямки диверсифікації харчової промисловості України в контексті її вступу до ГАТТ/СОТ, наближення до Європейського Союзу та впровадження дієвої моделі Продовольчої безпеки держави. Найбільш суттєвими серед них є: розробка ефективних заходів щодо захисту власного товарного ринку через застосування додаткових (наднормативних) обмежень, які вводить Європейська Комісія для третіх країн та експансіоністських стратегій продовольчих ТНК. Приведення у відповідність до європейських стандартів технічних норм, лабораторного обладнання для контролю за якістю продукції; стимулювання залучення додаткових інвестицій у харчову галузь, максимальна (в межах допущених в СОТ) підтримка з боку держави експортоорієнтованих галузей та тих виробництв, на продукцію яких в ЄС існує стійкий попит (олія, яловичина, сухе знежирене молоко, вершкове масло, кондитерські вироби, а у перспективі - продукція плодоовочеконсервної та рибної промисловості); забезпечення стабільного обмінного курсу української гривні до євро, проведення комплексу заходів, які дозволять здійснювати кращу підготовку продукції до продажу, - сприятиме поступовому просуванню вітчизняної продукції на глобальні продовольчі ринки.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоноване нове розв'язання наукової задачі - визначення характеру та динаміки диверсифікації харчової промисловості в умовах глобалізації світового господарства взагалі та європейської інтеграції зокрема. В межах зростаючої ролі продовольчого комплексу в трансформації європейської інтеграційної моделі, значного посилення технологічного рівня виробництва у глобальному конкурентному середовищі, розробці науково обґрунтованої стратегії регіональної, галузевої та зовнішньоекономічної диверсифікації харчової промисловості України в контексті її наближення до Європейського Союзу та входження в європейський аграрний ринок конче важливим є визначення перспективних напрямків модернізації харчової промисловості на методологічному, структурно-ієрархічному та прогностичному рівнях. Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки:

Під впливом глобалізації світового господарства взагалі та європейської економічної інтеграції зокрема у розвитку світового промислового виробництва упродовж останніх 30-ти років відбувалося прогресуюче скорочення питомої ваги базових галузей, мав місце протекціонізм з боку урядів щодо окремих секторів національної економіки, збільшувалася питома вага інноваційно-інвестиційних комплексів в структурі виробництва, посилювалася динаміка міжнародного руху промислового і фінансового капіталу. Разом з тим, мало місце пришвидшення впливу науково-технічного прогресу на промисловість, експансія провідних ТНК на регіональні ринки, які раніше вважалися закритими; стандартизація та уніфікація виробництва; асортиментна, галузева, рекламна та зовнішньоекономічна диверсифікація промислового та агроіндустріального комплексів.

2. У сучасному промисловому виробництві частка харчової промисловості становить 8-10% загального обсягу продукції, що випускається (у вартісному відношенні) і має тенденцію до зниження у країнах-лідерах, проте вона є однією з високодиверсифікованих галузей, в якій швидкими темпами збільшується асортимент, з'являються нові товари, швидко запроваджуються енерго- та матеріалозберігаючі технології. Проте, в умовах функціонування великих інтеграційних об'єднань активно йде процес посилення системних вимогах наднаціональних органів регулювання до національних товаровиробників, що призводить до кількісних та якісних обмежень. Стрімке нарощування галузевої, асортиментної зовнішньоекономічної диверсифікації продукції з боку харчових фірм і компаній сприяє отриманню ними значних конкурентних переваг на світових ринках.

В умовах домінування у глобальній економіці неоліберальної моделі розвитку, харчова промисловість зберігла усі ознаки неокейнсіанського макроекономічного регулювання з притаманними цьому підходу заходами: посиленому державному впливу на виробництво та збут продукції, дотації виробникам, моніторинг цін, протекціонізмом зовнішньої та внутрішньої торгівлі тощо. Така модель є прийнятною для харчових ТНК, однак суттєво обмежує можливості зовнішньоекономічної диверсифікації малих та середніх фірм.

Процес трансформації продовольчої моделі Європейського Союзу базується на застосуванні принципів, механізмів та інструментів Спільної Аграрної Політики, що забезпечують сталість харчового виробництва та дозволяють чітко спланувати основні напрями її модернізації упродовж наступних 10-15 років. У зв'язку із розширенням ЄС у 2004 році передбачається, що внутрішні та зовнішні ризики європейського продовольчого ринку зростуть. З метою обмеження негативних наслідків розширення євроструктури ухвалили ряд рішень, які насамперед випливають з “наднормативних” обмежень у виробництві певних продуктів харчування, експорті їх до інших країн ЄС, встановленні нових санітарних, технологічних та економічних вимог з боку Євросоюзу до країн-аплікантів та нових членів цього найбільшого у світі інтеграційного угруповання.

Розроблена автором цілісна методика дослідження галузевої, регіональної та зовнішньоекономічної диверсифікації харчової промисловості, що базується на використанні традиційних та новітніх синтетичних показників: аграрної доданої вартості, сукупної корисності продовольчої допомоги, галузевих компонентів кривої Лаффера тощо дозволяє виявити певні тенденції диверсифікації продовольчого комплексу, а запропоновані ним нові показники: індекси експортної та імпортної диверсифікації харчової промисловості та пропорційності галузево-трансформаційних змін у продовольчому комплексі надають можливість аналітикам і практичним працівникам визначити тенденції у конвергенції вітчизняного та європейського виробництва та споживання продуктів харчування, а відтак всебічно обґрунтувати теоретичні та практичні засади оптимізації продовольчої моделі в країнах з транзитивною економікою. Пропонована концептуальна модель відкриває нові можливості щодо прогнозування розвитку й інших галузей.

Найсуттєвішими чинниками процесів трансформації та адаптації харчового комплексу країн ЦСЄ до ринкового середовища та коінтеграції національного виробництва до європейського продовольчого ринку є: реалізація експансіоністських стратегій харчових ТНК (“Кока-кола”, “Данон”, “Пармалат”, “Нестле” та ін.), деформація національних продовольчих ринків внаслідок слабкої конкуренції вітчизняних товарів, звуження спеціалізації виробництва через перехід на європейські стандарти якості, імплементація основних правил та норм Європейського Союзу у процесі створення та реалізації продовольчих товарів, запобіжні обмеження (наднормативні квоти) експорту продуктів харчування з країн ЦСЄ до ЄС, що призвело до значних структурних змін в національних економіках.

Основні етапи розвитку харчової промисловості країн Центральної та Східної Європи, можна ідентифікувати таким чином: І (1990-1994 рр.) - долання дефіциту товарів, який пов'язувався з переходом на градуалістську модель трансформації чи модель “шокової терапії”, ІІ (1995-1997 рр.) - “ефект витіснення”, що характеризувався реальною втратою національних продовольчих ринків чи їх окремих сегментів; посиленим впливом ТНК та інших європейських товаровиробників на економіки країн ЦСЄ; ІІІ (1998-2003 рр.) - “інвестиційного підйому” визначався значним припливом ПІІ в певні підгалузі харчової промисловості (тютюнову, лікеро-горілчану, пивну та частково кондитерську), а також початком галузевої диверсифікації; IV - диференціації промислового та частково харчового комплексу країн ЦСЄ (розпочався з 1 травня 2004 р.) призвів до подальшого дистанціювання постсоціалістичних країн, що пов'язано з вступом восьми з них до ЄС. Проведена періодизація дозволила визначити країнові групи щодо диверсифікації харчового виробництва в країнах ЦСЄ, а саме держави-лідери (Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія), які пройшли етап імплементації європейської системи регулювання виробництва, залучили значні інвестиції у переробні галузі та певною мірою диверсифікували свій аграрний комплекс до функціонування у конкурентному середовищі ЄС; другу групу утворюють країни-апліканти на вступ (Болгарія, Румунія, Хорватія та деякі інші держави Балканського півострова), які мають асоційоване членство в ЄС, імплементують основні європейські правила виробництва та торгівлі харчовою продукцією, однак знаходяться на різних етапах асортиментної та зовнішньоекономічної диверсифікації аграрного комплексу; третю групу утворюють пострадянські країни, що мають безпосередній кордон з країнами ЄС (Росія, Україна, Білорусь) чи матимуть його у недалекому майбутньому (Молдова), які здійснюють системну адаптацію своїх продовольчих систем до європейської моделі, однак темпи диверсифікації харчової галузі та імплементації європейських правил та норм є поки що низькими.

Найбільш перспективною формою конкурентоспроможності продовольчого комплексу країн ЦСЄ є кластерна модель, яка дозволяє максимально ефективно використовувати природні, людські, інтелектуальні та фінансові ресурси у локалізованих продовольчих системах шляхом створення оптимізаційних моделей випуску інноваційно-інвестиційної продукції. Встановлено, що пріоритетними для України можуть бути такі кластери: виноробні, лікеро-горілчані, цукрові, олійно-жирові, кондитерські, вітамінні (з натуральної сировини), плодоовочеконсервні, тютюнові, молочні, м'ясні, рибні. Встановлено, що серед країн ЦСЄ тільки Польща, Росія, Україна, Чехія, Угорщина та Словенія можуть створювати у перспективі високотехнологічні кластери глибокої переробки сировини. Це надасть їм можливість виходити на глобальні ринки з конкурентоспроможною продукцією.