Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут економічного прогнозування

УДК 339.5 : 338

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Економічна роль держави у формуванні українсько-російських торговельних відносин в агропродовольчій сфері

08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економікою

Ганначенко Світлана Леонідівна

Київ 2004

Загальна характеристика роботи

торговельні відносини Україна Росія

Питання розвитку зовнішньої торгівлі є одним із важливих напрямів досліджень сучасної економічної науки, оскільки від ефективності зовнішньої торгівлі значною мірою залежить стабільність економіки країни. Ринкові трансформації перехідного періоду зберігають необхідність державного регулювання економічних процесів у всіх галузях економіки, у тому числі зовнішньої торгівлі.

Актуальність теми. Одним із провідних торговельних партнерів України є Російська Федерація, товарооборот (без послуг) з якою у 2003 р. становив 12,9 млрд дол. США (при загальному обсязі 46,1 млрд дол. США). В експортно-імпортних операціях України з Росією значна питома вага припадає на продукцію сільського господарства та харчової промисловості (частка Росії з цієї групи товарів становила: 35,1% експорту і 16,1% імпорту в 2003 р.).

Апробація роботи. Основні положення дисертаційної роботи доповідались на Міжнародних науково-практичних конференціях: “Україна наукова `2003” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.); “Формування торгової політики в контексті вступу до СОТ: проблеми інституційної спроможності” (м. Київ, 2003 р.); “Динаміка наукових досліджень `2003” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.).

Публікації. За результатами дослідження з теми дисертаційної роботи опубліковано 7 одноосібних друкованих видань загальним обсягом 2,8 д.а., із них 5 наукових статей, опублікованих у фахових виданнях, включених до відповідного переліку ВАК України, та 2 публікації у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота викладена на 183 сторінках основного тексту, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. У роботі представлено 14 рисунків та 20 таблиць загальним обсягом 12 сторінок. В роботі міститься 10 додатків на 18 стор. і список використаних джерел з 152 найменувань на 14 стор.

Основний зміст

У першому розділі - “Концептуальні основи державного впливу на зовнішню торгівлю” - узагальнено концептуальні підходи державного впливу на зовнішню торгівлю, її основні методи та інструменти; розглянуто тенденції розвитку світового агропродовольчого ринку та механізми державної торговельної політики різних країн.

Згідно з світовим економічним досвідом виділяють два основних підходи до ролі держави в процесі розвитку та регулювання зовнішньої торгівлі. Перший передбачає свободу торгівлі - фрітрейдерство (free trade), здійснення її без обмеження. Другий обґрунтовує державне втручання в зовнішню торгівлю з метою сприяння її зростанню з урахуванням інтересів національного господарства - протекціонізм.

Спроба визначити сутність зовнішньої торгівлі, сформувати її завдання зроблено в економічному вченні меркантилістів на стадії занепаду феодалізму і зародження капіталістичних відносин (XV-XVIII ст.). У сучасних умовах цим поняттям позначається політика жорсткого протекціонізму. Меркантилістська політика ускладнювала міжнародну торгівлю, створювались передумови стійкого дисбалансу у зовнішньоторгових відносинах, що обумовило втрату її позицій іншим теоріям, які відстоювали принципи вільної торгівлі.

Із посиленням на сучасному етапі процесу глобалізації принципи вільної торгівлі розглядаються як основні. Проте елементи протекціонізму присутні в зовнішньоторговельній політиці кожної держави, хоча і в різній мірі, що пов'язано з специфікою її розвитку. Навіть в окремо взятій країні існує різний рівень захисту її галузей. Так, аграрний сектор характеризується більшим державним втручанням і захистом. Найбільш широко протекціонізм використовують країни, що знаходяться в періоді ринкових трансформацій або під час економічної депресії, яка супроводжується швидким зростанням конкуруючого імпорту. Кожний період економічного розвитку, як всієї спільноти, так і окремої країни характеризується відповідною торговельною політикою. У державному регулюванні зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) АПК України можна виділити різні етапи: як період лібералізації, після отримання незалежності Україною (1993-1995 рр.), так і період протекціонізму, коли її внутрішній агропродовольчий ринок виявився не захищеним від іноземної експансії і виникла необхідність у захисті національних товаровиробників (1996-1998 рр.).

Держава в своїх національних інтересах використовує відповідні методи та інструменти впливу на зовнішню торгівлю. Виділяють тарифні та нетарифні методи впливу. Тарифні методи - займають основне місце в системі державного впливу на зовнішню торгівлю. Імпортне мито в поєднанні з внутрішньою податковою системою впливає на створення відповідних економічних умов всередині країни, при цьому воно виконує наступні функції: 1) фіскальну; 2) захисну; 3) впливає на оптимізацію співвідношення експорту та імпорту; 4) виступає складовою частиною механізму ціноутворення; 5) дозволяє маневрувати в проведенні зовнішньоекономічної політики. Тарифні методи за своїм змістом більш прозорі і можуть контрольовано регулюватися на відміну від нетарифних.

Нетарифні бар'єри класифікують за різними ознаками, так виділяють: 1) кількісні (квотування, ліцензування, добровільне обмеження імпорту). Найбільш поширеною формою кількісних обмежень виступає квота. Вона обмежує обсяг конкретних товарів (у вартісному чи фізичному вираженні), дозволених для імпорту чи експорту конкретного товару протягом визначеного проміжку часу. За напрямом дії квоти поділяються на експортні, що встановлюють частку кожної країни в експорті окремого товару чи групи товарів, та імпортні, коли держава їх використовує для захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Експортні квоти застосовуються рідко, тільки у випадку гострого дефіциту продукції в країні чи при виснаженні її природних ресурсів; 2) приховані нетарифні методи (технічні бар'єри чи обмежена стандартизація; внутрішні податки чи збори; політика державних закупівель); 3) фінансові (надання експортних субсидій, пільгове експортне кредитування, встановлення індикативних цін, зміна валютних курсів, валютні обмеження тощо).

Перераховані інструменти і заходи регулювання зовнішньої торгівлі використовуються у зовнішньоекономічній політиці кожної держави, при цьому їх поєднання винятково індивідуальне і спрямоване на досягнення економікою країни певних переваг на світовому ринку і захист національних інтересів. При вирішенні питання застосування того чи іншого інструмента впливу потрібно враховувати конкретну ситуацію, за якої його використання чи комплексу надасть найбільший економічний ефект. Зовнішньоекономічна політика має передбачати наслідки дії відповідного інструментарію у розрізі світового товариства та економіки конкретної країни, зокрема. З огляду на специфіку економічної системи України в минулому та її сучасні трансформаційні процеси необхідно враховувати вищеназвані особливості при побудові механізму регулювання ЗЕД. Його вдосконалення має відбуватися з урахуванням останніх тенденцій розвитку економічних відносин як у світовому господарстві, так і на рівні регіональних інтеграційних угруповань за участю України.

Українсько-російські торговельні відносини не можуть розглядатися відокремлено від основних тенденцій світового продовольчого ринку. Існуюча на ньому конкуренція має лише їй властиві особливості. До характерних особливостей світового продовольчого ринку можна віднести такі: у торгівлі продовольчими товарами зростає частка продукції готової до споживання чи з високим рівнем переробки; зростають екологічні вимоги до сільськогосподарської продукції та до якості продовольства; зовнішня торгівля концентрується в рамках транснаціональних продовольчих компаній (ТНПК), які мають національну приналежність, але основну діяльність здійснюють за кордоном; значне регулювання експорту та імпорту продовольством державою за різними напрямами (мито по відношенню до імпорту та субсидії по відношенню до експорту).

Окрім позитивних моментів із виникненням єдиного продовольчого ринку існують і негативні сторони, обумовлені періодичним загостренням низки проблем, серед яких - падіння цін на сільськогосподарську продукцію та зменшення вартості її експорту, а, отже, втрат агропромислового сектора. Розвинені країни мають змогу використовувати традиційні та нові методи державної підтримки національних виробників і стимулювання експорту, хоча такі заходи суперечать сільськогосподарській угоді в рамках СОТ і повинні поступово скорочуватися.

У другому розділі - “Основні тенденції зовнішньоторговельного агропродовольчого обороту Україна-Росія” проаналізовано тенденції експортного потенціалу АПК України на російському напрямі, основні нормативно-правові документи торговельного співробітництва між Україною та Росією, динаміку розвитку зовнішньоторговельного агропродовольчого обороту між двома країнами.

При формуванні експортної стратегії на російському напрямі слід враховувати, що сьогодні вирішального значення набувають конкурентні переваги. Порівняльні переваги, до яких відносять багаті природні ресурси, дешеву працю, сприятливі кліматичні, географічні та інфраструктурні фактори, мають статичний характер і не мають тієї динамічності і невичерпності, що є характерним для конкурентних переваг.

Агропродовольчий експорт України до Росії у 2003 р .(табл.1) становив 958 млн дол. США на відміну від 1544 млн.дол. США у 1996 р., що пов'язане, в першу чергу, зі зниженням конкурентоспроможності продукції та падінням попиту.

Таблиця 1. Експорт товарів України у 1996-2003 роки

Аналіз окремих продуктових сегментів експорту України, свідчить про значні втрати російського ринку збуту, зокрема ринків цукру, зерна, виноробної продукції. Проте майже повністю зорієнтований в напряму Росії експорт вітчизняної м'ясопродукції (98%) та деяких видів молочної продукції: масла тваринного (85,5%), сирів (95,7%), який характеризується значною часткою новоствореної вартості.

Великого значення набуває використання наявних переваг нашої країни у виробництві продовольства і його експорті. Економічні функції держави мають проявлятися у відповідній аграрній політиці, головною метою якої має бути ефективне використання цих переваг для достатнього внутрішнього споживання і збільшення експорту. Проведені реформи в агропромисловій сфері України поки що не були достатньо ефективними, а з поглибленням диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію продовжувався тривалий спад сільськогосподарського виробництва, індекс виробництва аграрної продукції в Україні у 2003 р. становив 89,8% відносно попереднього року, в Росії цей показник дорівнював 101,5%, але відносно 1990 р. для України це становило лише 53,9% і відповідно для Росії - 69,8%. Якщо розглядати виробництво окремих видів продукції сільського господарства та продуктів харчування в розрахунку на душу населення в 1990 р. порівняно з 2002 р., то отримані значення мають подібні риси і в Україні, і в Росії: майже за всіма товарними позиціями не досягнуто показників докризового періоду, при цьому зростає виробництво рослинної продукції, серед якої особливо велика частка картоплі, овочів. Одночасно відсутні позитивні зрушення щодо продукції тваринництва, яка є джерелом необхідних поживних речовин для людини (м'ясо, продукція з незбираного молока, масло тваринне тощо).

Як один із напрямів у відновленні і оновленні коопераційних зв'язків між українськими та російськими підприємствами, у створенні нової системи інвестування у сільському господарстві, у формуванні інтеграційних структур, здатних до розвитку в умовах ринку, виступає створення транснаціональних російсько-українських фінансово-промислових груп у сфері АПК. Виходячи з того, що ТНК сьогодні виступають найефективнішим інструментом міжнародного поділу праці, створення відповідних російсько-українських компаній може стати одним із інструментів відродження наших економік і захисту національних інтересів, дозволить погоджено виступати на світовому ринку.

Українсько-російські торговельні відносини базуються на відповідній нормативно-правовій основі. Серед основних документів: Договір між Україною та Російською Федерацією про економічне співробітництво на 1998-2007 рр., складовою частиною якого є Програма економічного співробітництва України і Російської Федерації на 1998-2007 рр., Угода про створення зони вільної торгівлі, Угода про Спільний аграрний ринок. Проаналізовані документи свідчать про намагання обох сторін поглибити торговельне співробітництво шляхом подальшої лібералізації режиму вільної торгівлі між державами, переходу на єдині принципи стягнення непрямих податків у взаємній торгівлі, поступового усунення торговельно-технічних бар'єрів і нетарифних обмежень, зближення митних тарифів. Важливого значення надається уніфікації митних правил і процедур, ліквідації існуючих елементів дискримінації під час митного оформлення товарів і транспортних засобів. Для активізації торговельних відносин між країнами передбачається обмін статистичною інформацією, в першу чергу, із зовнішньої торгівлі. Планується створення спільної інформаційної системи України та Росії, яка повинна забезпечувати моніторинг стану ринків товарів і послуг обох країн, включаючи обсяги виробництва і споживання товарів й послуг, їх порівняльної кон'юнктури на внутрішньому і світовому ринку.

В Україні у період 1996-2000 рр., з урахуванням незначних відхилень, існувала тенденція до зменшення експортно-імпортних операцій в агропродовольчій сфері. У 2001-2003 рр. відбулося збільшення вартісних показників експорту та імпорту агропродовольства, проте відносно 1996 р. частка експорту скоротилась майже вдвічі. Сальдо експортно-імпортних операцій агропродовольчими товарами з Росією має позитивне значення на відміну від негативного сальдо з інших товарних груп (рис. 1). Існує сенс у активізації українського агропродовольчого експорту в Росію. Одним із основних показників зовнішньої торгівлі України з Росією в агропродовольчій сфері є обсяг зовнішньоторговельного агропродовольчого обороту (рис. 2). Душовий обсяг зовнішньоторговельного агропродовольчого обороту показує, скільки від вартості зовнішньої торгівлі продовольством доводиться на кожного мешканця країни. Отримані дані свідчать про незначні показники душового зовнішньоторговельного агропродовольчого обороту Україна-Росія та наявну тенденцію до його скорочення при тому, що кількість населення України постійно зменшується. Важливо згадати, що у загальному вигляді показник зовнішньоторговельного агропродовольчого обороту на душу населення є одним із показників рівня життя населення.

Важливе значення в експортно-імпортних операціях кожної країни має розмір її експортної квоти. Експортна квота - це встановлений обсяг виробництва і поставок визначених товарів на експорт. Це кількісний показник, який характеризує важливість експорту як для всієї економіки, так і для окремих галузей і виробництв із тих чи інших видів продукції. У загальному вигляді експортна квота представляє собою ту частину ВВП, яку країна поставляє на зовнішні ринки. Розрахунки вказують на незначну частку продовольства від ВВП, яка експортується Україною (враховуючи її потенціальні можливості), при цьому майже половина належить Росії. Показники по імпортній квоті порівняно з експортною мають ще нижчі значення.

Рис. 1. Експорт-імпорт агропродовольства України до Росії у 1996-2003 рр.

Рис. 2. Зовнішньоторговельний агропродовольчий оборот України

Ціновий фактор виступає одним із головних у формуванні конкурентоспроможності товарної продукції. Саме завдяки йому можливо отримати переваги як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Цінові характеристики експортно-імпортних операцій показують, наскільки ефективний чи, навпаки, збитковий їх результат. Аналізуючи торговельні відносини з Росією неможливо не торкнутись цінових характеристик. Розрахункові дані середньозважених цін експорту, імпорту та їх співвідношення можуть наочно показати ситуацію щодо вигідності чи, навпаки, невигідності торговельного співробітництва України з Росією. При розрахунках використовувалась методика, де як базова ціна співставлення прийнята ціна товару в торгівлі з країнами далекого зарубіжжя, оскільки вона найбільш об'єктивно відображає всі сторони процесу реалізації чи покупки, включаючи його якість. Аналізуючи групу 1-24 ТНЗЕД (продукцію сільського господарства та харчової промисловості) у 1996-2000 рр. за ціновим фактором, можна зазначити, що найбільша середньозважена ціна експорту мала місце до Російської Федерації, далі - до решти країн СНД, при цьому мінімального значення вона набула при експортних операціях до країн далекого зарубіжжя. Співвідношення цін з експорту підтверджують отримані дані. Так, якщо показник індексу середньозважених цін країн далекого зарубіжжя отримав значення 1, то відносно нього країни СНД мали 1.11, а Російська Федерація 1.16, тобто за ціновим показником українські товари надходили до Росії за вищими цінами, ніж в інші групи країн. Відносно показників середньозважених цін по імпортних операціях для України найбільш вигідними були ціни в торгівлі з країнами СНД, потім з Росією, країни далекого зарубіжжя поставляли в Україну товари за більш високими цінами. Індекс фізичних обсягів імпорту Росії мав тенденцію до зростання, що у поєднанні з сприятливою середньозваженою ціною можна було б вважати позитивним чинником. Але, оскільки відбулася переорієнтація імпорту продовольства з ринків країн СНД (у т.ч. і Росії) на країни далекого зарубіжжя, зменшення індексу фізичних обсягів при відносно високих показниках середньозважених цін призводить до втрат України в імпортних операціях по продовольчих товарах.

У третьому розділі - “Шляхи розвитку зовнішньої торгівлі між Україною та Росією в агропродовольчій сфері” - досліджено аграрні аспекти вступу України та Росії до СОТ, основні акценти державного впливу на подальший розвиток українсько-російських торговельних відносин, участь обох держав у Єдиному економічному просторі.

Україна і Росія прагнуть стати повноправними членами СОТ, початковим етапом вступу до якої для обох країн є 1993 р. Вагомою складовою в рамках СОТ є Угода про сільське господарство, оскільки довгий час лібералізація торгівлі стосувалась лише промислових товарів. Сільське господарство розвинених країн (особливо країн ЄС) було пов'язане з дієвою системою захисту внутрішнього ринку та значною державною фінансовою підтримкою. При вступі країни до СОТ основні питання щодо внутрішньої державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, рівня імпортних тарифів, експортних субсидій тощо будуть узгоджені згідно з вимогами СОТ. Тобто, дія правил СОТ поширюватиметься на внутрішню аграрну політику, яка має бути розроблена і діяти з урахуванням стратегії подальшого аграрного розвитку країни. Має бути відповідність між поставленими завданнями щодо вступу до СОТ і внутрішньою агропродовольчою політикою. Приєднання має відбуватися не на будь-яких умовах, а всі поступки щодо імпортних тарифів, зниження внутрішньої підтримки сільського господарства, експортних субсидій мають базуватися на реальній економіці і забезпечувати необхідний захист виробників при збереженні конкурентного середовища. Так, рівень тарифного захисту аграрного ринку як в Україні, так і в Росії є досить ліберальним порівняно з іншими розвиненими країнами. Прийняті зобов'язання щодо скорочення тарифного захисту сільгосппродукції будуть означати зниження і без того невисоких ставок мита і подальше відкриття внутрішнього ринку. При цьому мова не йде про продовольчу продукцію, яка за природно-кліматичними умовами не виробляється в Україні або не може бути вироблена в необхідній кількості всередині країни. Це особливо актуальне для Росії, як значного імпортера аграрної продукції. Для таких видів продукції імпортне мито може становити 10-15%, що є достатнім для фіскальної мети. Мається на увазі аграрна продукція, що виробляється в країні в достатній кількості і крім задоволення потреб внутрішнього ринку може направлятися на експорт. Хоча теоретично зниження імпортного мита має сприяти наповненню ринку відносно дешевою аграрною продукцією і позитивно впливати на задоволення попиту населення, в існуючих умовах не слід очікувати подібного ефекту. Оскільки погіршення стану вітчизняних товаровиробників матиме ланцюгову реакцію, що в кінцевому результаті негативно вплине знову ж таки на споживачів. Подальше зниження імпортного мита небажане як для України, так і для Росії не стільки з точки зору захисту національного аграрного виробника, скільки - з фіскальної. Знизяться надходження до бюджету, що є особливо гострою проблемою для обох країн. Потрібно добиватися того, щоб кінцевий зв'язаний рівень тарифів із найбільш чутливих товарних груп перевищував діючий.

Запропоновані цифри державної підтримки агарного сектора перевищують нинішнє фінансування в обох країнах, проте слід мати на увазі, що виділені кошти сприяють лише процесу простого відтворення в сільському господарстві. І в разі, коли в майбутньому з'явиться можливість щодо збільшення бюджетної підтримки, остаточно затверджені цифри змінити вже буде неможливо.

Для України переговори по експортних субсидіях можна вважати менш складними і гострими в порівнянні з розглянутими вище питаннями (щодо внутрішньої підтримки, зниження тарифів) в силу тих обставин, що Україна не планує їх застосовувати в майбутньому. Росія з цього питання зайняла іншу позицію, вона намагається отримати дозвіл на використання субсидій для транспортування експортної продукції (у вигляді пільгових залізничних тарифів на внутрішні перевезення сільськогосподарської продукції, що направляється на експорт). Тобто така позиція Росії, що враховує перспективи зростання продовольчого експорту, може бути прикладом для України. Вступ України і Росії до СОТ обов'язково вплине на взаємні торговельні відносини в агропродовольчій сфері. Окрім можливих позитивних наслідків вступу до СОТ, які впливатимуть на українсько-російські торговельні відносини в сфері агропродовольства, слід передбачити і дію негативних. Подальше відкриття внутрішнього ринку призведе до різкого збільшення експансії іноземних товаровиробників. Внаслідок посилення конкуренції доступ на агропродовольчий ринок Росії для українських товаровиробників буде ускладнений.

Маючи дані про ціни світових агропродовольчих ринків і розрахункові експортні ціни української продукції до Росії, спробуємо показати конкурентоспроможність окремих українських товарів за ціновим чинником (табл. 2).

У випадку, якщо індекс конкурентоспроможності I_к>1, українські товари здатні конкурувати на російському ринку і в умовах посилення світової конкуренції, хоча з різним рівнем такого потенціалу (так, по насінню соняшнику дана величина 1,5, а по пшениці фуражній - 1,05); при значенні I_к<1 товари не тільки не здатні конкурувати відповідно до вимог світового ринку, а втрачають свої позиції вже сьогодні.

Таблиця 2. Індекс конкурентоспроможності українських агропродовольчих товарів

При реалізації державної стратегії підвищення конкурентоспроможності слід орієнтуватися на інноваційну модель конкурентоспроможності, що надасть можливість відійти від сировинного напряму розвитку економічних процесів і не перейти за рівнем економічного розвитку до країн третього світу.

Потрібна активізація ролі держави в напрямі підвищення конкурентоспроможності агропродовольчої продукції. Можна виділити групу факторів, які створюють відповідні умови конкурентоспроможності агропродовольчої продукції, умовно об'єднавши у внутрішній, проміжний і зовнішній блоки факторів державного впливу.

У даний час у світовій спільноті спостерігаються різноманітні процеси, серед яких особливої уваги надається глобалізації та інтеграції. Можна зазначити, що, з одного боку, в результаті глобалізації, пов'язаної з розвитком економічних зв'язків між країнами, лібералізації торгівлі, створення сучасних систем комунікації та інформації, світових технічних стандартів і норм, посилюється цілісність світового господарства. З іншого - відбувається економічне зближення і взаємодія країн на регіональному рівні, формуються значні регіональні інтеграційні структури, що розвиваються у напрямі створення відносно самостійних центрів світового господарства. В рамках СНД Україна і Росія також беруть участь в інтеграційних об'єднаннях. Новим поштовхом у розвитку українсько-російських торговельних відносин є підписання Угоди про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП) за участю Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації та України. Згідно з Угодою під єдиним економічним простором розуміють економічний простір, який об'єднує митні території Сторін, на якому функціонують механізми регулювання економік, засновані на єдиних принципах, що забезпечують вільне пересування товарів, послуг, капіталу та робочої сили і проводиться єдина зовнішньоторговельна і узгоджена таким чином і в тому обсязі,в якому це необхідно для забезпечення рівноправної конкуренції і підтримання макроекономічної стабільності, податкова, грошово-кредитна та валютно-фінансова політика. Основною метою його формування є створення умов для стабільного і ефективного розвитку економік держав-учасниць і підвищення рівня життя населення. Серед основних напрямів сприяння виділений розвиток торгівлі та інвестицій між державами-учасницями, що дає підстави для прогнозування щодо можливого збільшення експортно-імпортних операцій між Україною та Росією (у тому числі в сфері агропродовольства). Виникає питання щодо можливих суперечностей цього інтеграційного об'єднання вимогам СОТ, повноправними членами якої прагнуть стати як Україна, так і Росія, оскільки в результаті утворення інтеграційного об'єднання формується внутрішній особливий режим між його учасниками. В даному випадку виникає протиріччя вимогам ГАТТ/СОТ щодо “принципу найбільшого сприяння”, згідно з яким члени СОТ зобов'язані надавати продукції будь-якої країни в складі СОТ режим не менш сприятливий, ніж режим, який надається товарам іншої країни-члена. Жодна з угод про митний союз чи зону вільної торгівлі, представлених на розгляд ГАТТ, не відповідала повністю поставленим вимогам. Тому п.5 ст. XXIV тексту ГАТТ передбачає виведення “митних союзів”, “зон вільної торгівлі” з-під сфери дії принципа найбільшого сприяння, як виключення: “Положення дійсної Угоди не повинні служити перешкодою створенню між територіями сторін, які домовляються щодо митного союзу чи зони вільної торгівлі…”. Проте, слід враховувати особливу умову, необхідну для права існування регіонального блоку, а саме - загальний рівень митного оподаткування після формування подібного блоку не може перевищувати середні рівні мита, які превалювали на території даних держав-членів до його створення. Водночас всі учасники ЄЕП ведуть переговори щодо членства в СОТ, при цьому знаходяться на різних етапах переговорного процесу. Згідно з програмою заходів з формування Єдиного економічного простору держави-учасниці самостійно вибирають механізм узгодження позицій під час проведення переговорів по приєднанню до СОТ.

В Угоді про ЄЕП відсутні антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні захисні засоби, хоча згідно з світовою практикою інших регіональних інтеграційних об'єднань у них створені дієздатні механізми запобігання демпінговим, субсидованим поставкам, а також поставкам, що здійснюються в істотно зростаючих обсягах і завдають істотної шкоди національним товаровиробникам з боку цих поставок. Як приклад, одне із останніх антидемпінгових розслідувань російською стороною проти українського експорту карамелі закінчилося введенням обмежуючих заходів на ввезення цього товару в Росію. Зрозуміло, що необхідність таких розслідувань з обох сторін не зникне навіть при єдиних правилах конкуренції, застосування субсидій, що передбачені вказаною Угодою і шляхи вирішення подібних спірних питань виглядають незрозумілими.

Передбачене проведення спільної політики в окремих галузях економіки, де значної уваги слід приділити розвитку сільського господарства, роблячи акцент на розробку спільної аграрної політики країн-учасниць. Оскільки проведення спільної сільськогосподарської політики сприяє інтеграції не тільки в агросфері, а й активізує процеси в низці паралельних їй галузях економіки. Аграрна політика держав-учасниць ЄЕП має включати такі напрями: внутрішню аграрну політику, зовнішню аграрну політику, що, в свою чергу, містить дві складові: економічну інтеграцію АПК держав-учасниць та зовнішню торгівлю агропродовольством із третіми країнами. Основою спільної аграрної політики має бути модель ринкових відносин, яка здатна гнучко поєднувати механізми ринкового саморегулювання і державного впливу. На початковому етапі створення спільного аграрного ринку створюються його правові основи та інституційні структури, вдосконалюються правила торгівлі, здійснюється координація національних аграрних політик. На наступних етапах здійснюється безмитний рух агропродовольчих товарів, розробляються і реалізуються спільні програми розвитку агропромислових комплексів. Головними завданнями спільної аграрної політики є: досягнення продовольчої безпеки, зростання виробництва високоякісної продукції та більш широкого асортименту агропродовольчої продукції, розширення ринків збуту, технічне переоснащення підприємств, захист економічних інтересів держав-учасниць при здійсненні зовнішньоторговельної діяльності тощо.

Висновки

Відносно менш активне втручання держави в зовнішню торгівлю економічно розвинених країн пов'язане з високим рівнем конкурентоспроможності їх продукції на внутрішніх і зовнішніх ринках. Країни, що знаходяться у процесі ринкових трансформацій, змушені більш широко застосовувати протекціоністську політику. Остання також необхідна у разі існування економічної депресії та швидкого зростання конкуруючого імпорту. Враховуючи особливості економічного розвитку України, зовнішньоторговельна політика держави має поєднувати заходи щодо лібералізації зовнішньої торгівлі, яка сприятиме конкуренції між іноземними та вітчизняними товарами, і заходи обмеженого протекціонізму в умовах недостатньої конкурентоспроможності національних виробників.

2. Для досягнення національних інтересів у сфері зовнішньої торгівлі держава використовує відповідні методи та інструменти. Рівень регулюючого впливу держави залежить від специфіки стану окремо взятої країни та конкретної галузі народного господарства. Для аграрного сектора характерний більш високий рівень захисту порівняно з промисловістю. Тарифні методи в системі державного регулювання зовнішньої торгівлі займають основне місце, мають більшу прозорість і здатність до контролю порівняно з нетарифними. Серед нетарифних інструментів існують так звані методи прихованого протекціонізму, що використовуються багатьма країнами для захисту внутрішнього ринку, імітуючи при цьому ліберальний доступ на свої внутрішні продовольчі ринки. При використанні Україною інструментів зовнішньоторгової політики потрібно враховувати, який із них здатний надати найбільший економічний ефект і намагатися передбачити наслідки такого застосування.

3. Для розробки зовнішньоекономічної стратегії АПК України, в т.ч. на російському напрямі, слід враховувати основні тенденції розвитку світового агропродовольчого ринку і досвід успішних країн-експортерів. Зростаюча єдність світового агропродовольчого ринку має свої позитивні та негативні аспекти. З одного боку, вона сприяє підвищенню ефективності і рівня забезпечення населення світу продовольством, а, з іншого - взаємодія країн із різним рівнем економічного розвитку дозволяє отримувати переваги (в період нестабільності) тим його учасникам, які спираються на достатню державну підтримку виробництва та стимулювання експорту.

4. В експортно-імпортних операціях агропродовольством між Україною та Росією значну частину становить український експорт (35,1% від загального агропродовольчого експорту України у 2003 р.). Аналіз стану експорту традиційних українських агропродовольчих товарів до Росії свідчить про значну втрату російського ринку збуту, зокрема, цукру, зерна, виноробної продукції. Товарами, що продовжують користуватися попитом на російському ринку, є: масло тваринне, сири, яловичина, рослинна олія. У 2001-2003 рр. відбулося зростання вартісних показників агропродовольчого експорту, що є позитивною ознакою. Але якщо у 1996 р. частка Росії становила 50,6%, то у 2003 р. лише 35,1% від загального агропродовольчого експорту. Зменшення обсягів українського агропродовольчого експорту до Росії пов'язане з погіршенням його конкурентоспроможності та падінням попиту. Для відновлення втрачених і закріплення існуючих позицій агропродовольчого експорту до Росії запропоновано системний державний вплив, який крім сприяння на зовнішніх ринках (шляхом створення фонду підтримки агропродовольчого експорту, системи страхування від різноманітних ризиків, завдяки інформаційному, правовому забезпеченню тощо) має включати ефективну внутрішню політику з метою поліпшення стану національного АПК, збільшення попиту на вітчизняну продукцію, що дозволить забезпечити збільшення експорту без скорочення пропозиції агропродовольчих товарів всередині країни. Створення транснаціональних фінансово-промислових груп в АПК за участю українсько-російських компаній має підвищити конкурентоспроможність продукції і збільшити експортні можливості України.

5. Аналіз основних нормативно-правових документів між Україною та Росією (Договір між Україною та Російською Федерацією про економічне співробітництво на 1998-2007 рр., Угода про створення зони вільної торгівлі, Угода про Спільний аграрний ринок) свідчить про намагання обох держав до торговельного співробітництва. Проте в законодавстві з регулювання торговельної діяльності країн деякі існуючі відмінності виступають суттєвим бар'єром для успішного співробітництва і зводять нанівець потенційні можливості в сфері експортно-імпортних операцій агропродовольством. Для вдосконалення правової бази необхідна гармонізація законодавств України та Росії в сфері торговельної та конкурентної політики, яка також передбачається Угодою про формування Єдиного економічного простору.

6. Серед основних показників експортно-імпортних операцій агропродовольством між двома країнами за період 1996-2003 рр. слід виділити середньозважену ціну експорту та імпорту України. Розраховані дані середньозваженої експортної ціни продукції сільського господарства та харчової промисловості України за період 1996-2000 рр. свідчать, що найвище її значення мало місце в торгівлі з Росією (порівняно з рештою країн СНД та країнами далекого зарубіжжя). Тобто, українські агропродовольчі товари надходили до Росії за більш сприятливими цінами. За вигідністю для України відносно середньозваженої ціни імпорту Росія поступилася країнам СНД.

7. У переговорному процесі щодо вступу України та Росії до Світової організації торгівлі мають місце як спільні, так і відмінні позиції відносно питань внутрішньої державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, рівня імпортних тарифів, експортних субсидій тощо. Прийняті сьогодні зобов'язання щодо їх лібералізації впливатимуть на стратегію подальшого аграрного розвитку України та Росії та їх торговельні відносини, тому потрібно більш наполегливо відстоювати національні інтереси.

8. З метою підвищення конкурентоспроможності агропродовольчої продукції має бути передбачена інноваційна модель розвитку АПК, де основний акцент держави спрямовується на: - розробку і реалізацію державних науково-технічних та інноваційних програм; - стимулювання інвестицій в науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи; - оптимальне використання ресурсів на найбільш актуальних проблемах; - збільшення фінансування на наукові дослідження; - підтримку малого і середнього інноваційного бізнесу; - заохочення імпорту передових технологій; - вдосконалення правової бази; - міжнародне співробітництво у сфері інноваційної політики; - державну координацію та інформаційну підтримку; - державний контроль за реалізацією інноваційної політики. Що в перспективі дозволить збільшити питому вагу і обсяги товарів із високим ступенем переробки, скоротити експорт сировини та продукції екологічно шкідливих виробництв.

9. Для ефективного функціонування Єдиного економічного простору (ЄЕП) значної уваги слід приділити проведенню спільної політики в окремих галузях економіки. Розробка спільної аграрної політики країн-учасниць ЄЕП, що включатиме як внутрішній, так і зовнішній напрями, має сприяти збільшенню експортно-імпортних операцій, досягненню продовольчої безпеки, зростанню виробництва агропродовольчої продукції, модернізації підприємств, збільшенню експортних можливостей, захисту економічних інтересів держав-учасниць на зовнішніх ринках тощо.

Список опублікованих праць за темою дисертації

4. Ганначенко С.Л. Українсько-російська торгівля у сфері продовольства // Напрями стабілізації економічного розвитку України: Зб. наук. пр. Інституту економіки НАН України. Серія “Економічні дослідження молоді”. - К.: ІЕ НАН України, 2002. - Вип.3. - С. 92-101.

5. Ганначенко С.Л. Шляхи збільшення агропродовольчого експорту до Росії // Сталість розвитку агропродовольчого комплексу в Україні: Зб. наук. пр. Інституту економіки НАН України. - К.: ІЕ НАН України, 2004. - С. 93-103.

6. Ганначенко С.Л. Особливості позицій України та Росії при вступі до СОТ (аграрний аспект) // Матеріали Міжнародної наук.-практ. конф. “Україна наукова `2003”. Економіка. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - Том 18. - С. 24-26.

7. Ганначенко С.Л. Україна та Росія в інтеграційних об'єднаннях на просторі СНД // Матеріали Другої Міжнародної наук.-практ. конф. “Динаміка наукових досліджень `2003”. Економіка. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - Том 16. - С. 5-6.

Анотація

Ганначенко С.Л. Економічна роль держави у формуванні українсько-російських торговельних відносин в агропродовольчій сфері. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економікою. - Інститут економічного прогнозування НАН України, Київ, 2004.

Дисертація присвячена вивченню економічної ролі держави у розвитку українсько-російських торговельних відносин в агропродовольчій сфері, шляхам їх посилення і раціоналізації. У роботі обгрунтовано концептуальні основи щодо впливу держави на формування та розвиток зовнішньої торгівлі, систематизовано основні методи та інструменти державного регулювання. Проаналізовані питання розвитку експортного потенціалу АПК України на російському напрямі, тенденції розвитку експортно-імпорних операцій в агропродовольчій сфері та основні правові документи з їх регулювання. Досліджено спільні та відмінні позиції України та Росії при приєднанні до СОТ відносно питань внутрішньої державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, рівня імпортних тарифів, експортних субсидій тощо. Передбачено можливий сценарій подальшого розвитку українсько-російських торговельних відносин після вступу обох країн до СОТ. З метою підвищення конкурентоспроможності агропродовольчої продукції запропоновано відповідні заходи державного впливу. Аналізувалась Угода про Єдиний економічний простір, запропоновано напрями спільної аграрної політики країн-учасниць ЄЕП, яка має сприяти збільшенню українсько-російської торгівлі в цій сфері.

Ключові слова: економічна роль держави, експортно-імпортні операції, агропродовольча продукція, торговельні відносини Україна-Росія, державне регулювання.

Аннотация

Ганначенко С.Л. Экономическая роль государства в формировании украинско-российских торговых отношений в агропродовольственной сфере. - Рукопись.