У розділі 1 “Теоретико-організаційні засади міжнародної науково-технічної інтеграції” уточнено поняття і сутність процесу міжнародної науково-технічної інтеграції; розглянуто систему організації міжнародного співробітництва у сфері науки і техніки; визначено місце міжнародної науково-технічної інтеграції в стратегії інноваційного розвитку України.

Науково-технічний прогрес на сучасному етапі розвитку світової економіки багато в чому визначає характер і зміст процесів, що відбуваються як в окремих країнах і регіонах, так і в усій сфері міжнародних відносин. Аналіз наукових досліджень з питань залежності інтенсивного економічного зростання від науково-технічних чинників дозволяє зробити висновок про те, що від володіння сучасними технологіями на сьогодні залежить рівень економічного розвитку країн, ступінь їх участі в міжнародному розподілі праці, положення в світовій спільноті, здатність успішно вирішувати різні соціально-економічні проблеми.

За оцінками експертів Організації економічного співробітництва й розвитку, у середині XX ст. темпи економічного зростання визначалися прогресом технології на 38%, а на кінець цього ж століття - вже на 65%. Загальноприйнятою є думка про те, що цей фактор обумовлює близько 75% приросту продуктивності праці, більше 50% приросту національного доходу, істотно знижує собівартість продукції. За даними англійської комісії з трудових ресурсів, 60% зростання загальної ефективності американської і японської промисловості відбувається завдяки змінам у технології.

Враховуючи глобальну сутність НТП і особливості розробки та впровадження досягнень науки і техніки, науково-технічна сфера здатна до найефективнішого функціонування лише за умов найтіснішого переплетення національних потенціалів, об'єднання матеріальних та інтелектуальних ресурсів різних країн, розподілу ризиків і фронтів роботи, що знаходять своє втілення в процесах міжнародної співпраці, міжнародної інтеграції. Передумови цієї тенденції сформувалися в 60-70-х рр., коли міжнародна науково-технічна інтеграція виступила необхідною умовою розгортання другого етапу НТР, пов'язаного зі створенням новітньої технологічної бази виробництва.

Виникнувши в рамках економічної інтеграції, на сучасному етапі науково-технічна інтеграція вийшла за її межі, що обумовило її власні особливості та динаміку розвитку. В той же час, тенденції до поглиблення взаємозалежності економічної і науково-технічної сфер, посилення значущості чинників інтернаціоналізації світового господарства зумовлюють використання системи найважливіших ознак економічної інтеграції і для характеристики інтеграційних процесів у сфері науки і техніки. У цьому контексті, на основі досліджень з питань теорії міжнародної інтеграції, а також робіт з аналізу історичного досвіду інтеграційних процесів у сфері науки і техніки можна говорити про такі характеристики міжнародної науково-технічної інтеграції, як:

- взаємопроникнення й переплетення національних науково-технічних потенціалів і державних систем управління їх розвитком;

- високий рівень міжнародної спеціалізації та кооперації на всіх стадіях НДДКР, інноваційного й виробничого процесів на основі тісних міждержавних взаємозв'язків науково-технічного й економічного характеру;

- формування і розвиток організаційно-правової системи міждержавного й наддержавного регулювання взаємних науково-технічних зв'язків;

- здійснення координації науково-технічної стратегії й політики країн-учасниць;

- організація спільних структур, що забезпечують інтеграцію сфери НДДКР із реальним виробництвом;

- сприяння й полегшення прямих науково-технічних та інноваційно-виробничих зв'язків між суб'єктами держав, що інтегруються.

З урахуванням характеру сучасного етапу НТП, а також особливостей розвитку світового господарства, автором пропонується розглядати міжнародну науково-технічну інтеграцію як процес взаємодії і переплетення науково-технічних потенціалів різних країн, включаючи весь цикл НДДКР (в тому числі і стадію реалізації нововведень), планомірно спрямований за допомогою комплексу заходів політичного, економічного і організаційно-правового характеру на створення цілісної науково-технічної системи цих країн для вирішення спільних завдань науково-технічного й економічного розвитку.

Процес міжнародної науково-технічної інтеграції здійснюється із використанням всіх форм науково-технічного обміну. Він припускає об'єднання зусиль країн і їх суб'єктів у науково-технічній сфері на різних рівнях (на рівні реального бізнесу, прямих зв'язків, на державному та наднаціональному рівнях).

Сукупність всіх рівнів з їх характеристиками становить цілісний механізм взаємодії національної науково-технічної сфери зі світовим простором, її включення до світового ринку високотехнологічних товарів і наукоємних послуг. У той же час, характер, спрямованість і глибина всіх сфер взаємодії визначається на державному рівні, який відповідає за формування сприятливих передумов, середовища і механізмів здійснення міжнародної науково-технічної взаємодії.

Визначення глобальної спрямованості науки, напрямків та ефективних механізмів об'єднання міжнародних зусиль в науково-технічній сфері для вирішення найважливіших проблем розвитку людства належить до функцій системи спеціалізованих організацій ООН.

Найбільшої глибини процес регіональної науково-технічної інтеграції досяг в рамках Європейського Союзу, подальше зміцнення позицій якого на світовій арені залежить від ефективності залучення до процесу вирішення завдань науково-технічного розвитку потенціалів всіх держав європейського регіону. З цією метою Європейською Комісією розроблено план створення “Європейського наукового простору”, особливе місце в якому відведено співпраці з державами, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою.

З урахуванням особливостей сучасного етапу НТП і інтернаціонального характеру розвитку світового господарства для прискорення й інтенсифікації зростання національної економіки Україною обрано стратегію інноваційного розвитку. Великого значення в контексті її реалізації набуває застосування державою дієвого механізму подолання несприятливих наслідків ізоляції держави від світової науково-технічної спільноти, забезпечення максимального використання переваг міжнародної кооперації і спеціалізації у сфері науки, техніки та інновацій для розвитку національної науково-технічної й економічної сфер.

У розділі 2 “Аналіз участі України в процесі міжнародної науково-технічної інтеграції” досліджено систему передумов здійснення міжнародного науково-технічного співробітництва України; проаналізовано ступінь включення України до світової науково-технічної сфери; досліджено механізм здійснення міжнародної науково-технічної інтеграції України за основними пріоритетними напрямками.

Глибина і ефективність міжнародної науково-технічної співпраці держави і міжнародної інтеграції у сфері науки і техніки обумовлюється характером реалізації системи передумов (рис. 1).

Результативність використання зовнішніх передумов визначається ступенем відповідності національного науково-технічного розвитку тенденціям функціонування світового науково-технічного комплексу, характер розвитку якого знаходиться в тісному взаємозв'язку з динамікою розвитку світового ринку технологій і обумовлюється наступними його особливостями:

- високотехнологічні галузі все більше впливають на розвиток національних економік, на зміцнення їх позицій в рамках світового господарства;

- характер розвитку і потреби світового ринку технологій є основою процесів, що відбуваються у світовій науково-технічній сфері, визначають напрями, динаміку та особливості її функціонування;

- світовий ринок технологій відрізняється найбільшою інтенсивністю розвитку і високим ступенем монополізації;

- глобальну спрямованість науково-технічного прогресу визначають країни “Великої сімки”. Разом з тим, починає збільшуватись ступінь включення в цей процес нової групи країн - нових індустріальних країн Східної і Південної Азії;

- значуще місце на світовому технологічному ринку забезпечується за рахунок ефективної науково-технічної політики, що включає достатнє фінансування НДДКР, створення сприятливих умов для функціонування різного роду суб'єктів науково-технічної діяльності.

державний політика міжнародний інтеграційний

Рис. 1. Система передумов здійснення міжнародного науково-технічного співробітництва

Внутрішніми передумовами ефективної міжнародної взаємодії у сфері науки і техніки є: характер розвитку національного науково-технічного комплексу (тенденції розвитку науково-технічного потенціалу, особливості здійснення національної науково-технічної політики, ефективність організаційно-правового механізму), а також стратегія внутрішньо- і зовнішньоекономічного розвитку з урахуванням національної інтеграційної спрямованості.

Аналіз стану науково-технічного потенціалу України показує, що в результаті тривалого кризового періоду він скоротився в кількісному і якісному відношенні: кількість вчених скоротилася вдвічі, фінансування - втричі, скоротилась також кількість публікацій, патентів, здійснюваних проектів, впроваджуваних інновацій, високими є показники “витоку мізків”.

У той же час, завдяки все ще високим абсолютним показникам науково-технічного потенціалу, який за своїм обсягом і можливостями залишається одним з найбільших в Європі і другим після Росії серед країн СНД, а також тенденціям до стабілізації науково-технічної та інноваційної діяльності, що намітилися, Україна утримує належне місце серед країн, що мають реальну нагоду для виходу на світові ринки наукоємної продукції, активної участі в процесі міжнародного розподілу праці у сфері науки, техніки, інновацій.

Розробка та реалізація стратегічних та тактичних напрямків управління національним науково-технічним розвитком України, включаючи міжнародні аспекти цього процесу, ґрунтується на результатах діяльності різного рівня органів державного управління та недержавних структур. Спеціальні органи з організації міжнародної науково-технічної діяльності створені в рамках МОН України (Департамент міжнародного співробітництва та європейської інтеграції й Управління міжнародної науково-технічної співпраці), якому відведена центральна роль в цьому процесі, та у складі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції (Департамент координації міжнародної технічної допомоги), створена також Міжвідомча рада з питань удосконалення і розвитку міжнародної науково-технічної діяльності.

Проте, для ефективного функціонування системі державного управління науково-технічним розвитком та міжнародною діяльністю в сфері науки і техніки не достає характеру цілісності та взаємоузгодженості, не вистачає також чітко виваженої державної стратегії у сфері співпраці з міжнародними організаціями, іноземними державами, комплексного підходу до розробки і реалізації тактичних заходів, доопрацювання національної правової основи відповідно до світових стандартів.

Проведений автором аналіз включення України до світової науково-технічної сфери дозволяє зробити такі висновки:

1) За більшістю напрямків Україна значно поступається навіть країнам із середнім рівнем показників їх реалізації. Так, іноземне інвестування наукоємних галузей характеризується наступними даними: близько 75% обсягів прямих іноземних інвестицій вкладається в підприємства третього технологічного рівня, 20% - в підприємства четвертого, і лише 4,5% - вищого, п'ятого рівня. У сферу освіти, науки і наукового обслуговування надходить всього 0,1% коштів іноземних інвесторів. Місце України на світовому ринку наукоємної продукції обумовлюється часткою високотехнологічної продукції в загальному обсязі національного експорту - 8,2%, імпорту - 10,5%, і характеризується часткою в 0,164%. Участь України в процесі трансферу науково-технічних досягнень характеризується часткою ліцензійної продукції в загальному обсязі експорту послуг України, яка складає 0,1%, і часткою імпорту - 2,2% від обсягу імпорту послуг.

2) Такі напрямки, як взаємодія з різного роду міжнародними фундаціями, підтримка яких складає близько 5-10% від обсягу фінансування української науки, отримання міжнародної технічної допомоги, загальна вартість переданих Україні ресурсів і послуг за каналами якої досягла 1,5 млрд. дол. (у середньому в обсязі 200 млн. дол. щорічно у формі безповоротних грантів), не припускають рівноправного включення країни в процес міжнародної взаємодії у сфері науки, техніки, інновацій.

3) Великого значення набуває міжнародна співпраця наукових організацій, показники якої, хоча і мають позитивну динаміку (рис. 2), вимагають підвищення якості і активізації ініціативи з боку України.

Рис. 2. Основні показники міжнародного співробітництва наукових організацій України за 1998-2003 рр.

За таких умов на сучасному етапі Україна дуже незначним чином впливає на розвиток світової науково-технічної сфери і світового високотехнологічного ринку.

Крім того, порівняння прогнозних показників розвитку національної науково-технічної сфери і використання її результатів в економіці країни з аналогічними світовими параметрами показує, що досягнення Україною рівня технологічно розвинених країн при інерційному варіанті розвитку за більшістю показників не має реальних перспектив (табл. 1).

Таблиця 1. Зіставлення прогнозних результатів інерційного розвитку науково-технічної сфери України з показниками високорозвинених країн світу

Збереження існуючих тенденцій за відсутності активної цілеспрямованої державної політики в науково-технічній та інноваційній сферах, яка має бути підпорядкована комплексній стратегії інноваційного розвитку національної економіки, значним чином негативно вплине на роль України у розвитку світової науково-технічної сфери і ступінь включення держави до світового високотехнологічного ринку.

Серед головних інтеграційних пріоритетів України - науково-технічна співпраця з Європейським Союзом і країнами СНД.

Взаємодія України з ЄС у сфері науки і технологій має на меті: допомогу в збереженні науково-дослідницького потенціалу, у вирішенні важливих соціальних, економічних та екологічних проблем; інтенсифікацію співпраці в тих галузях, в яких країна знаходиться на світовому рівні розвитку. Такі цілі досягаються за допомогою таких інструментів, як спеціальні заходи Комісії ЄС, спрямовані на вирішення конкретних завдань, програми Міжнародної асоціації зі сприяння співпраці зі вченими з нових незалежних держав колишнього Радянського Союзу (INTAS), конкретні рамкові програми досліджень, що припускають використання складної системи взаємодії з іншими ініціативами Євросоюзу (рис. 3).

Європейський Союз є найбільшим донором технологічної допомоги Україні: за період 1991-2002 рр. обсяг допомоги з боку Європейської Комісії склав 1,2 млрд. євро. Серед джерел допомоги ЄС: технічна допомога в рамках програми Tacis, макрофінансова допомога, гуманітарна допомога тощо.

Україна має значні потенційні можливості участі в процесі формування Європейського наукового простору, використання більшості інструментів Шостої Рамкової програми досліджень, технологічного розвитку й демонстративної активності (2002-2006 рр.).

Рис. 3. Система науково-технічної взаємодії України з ЄС в межах Шостої Рамкової програми

Сприяє здійсненню міжнародної науково-технічної співпраці України й заснування у 1993 р. Науково-технічного центру України (НТЦУ), що створює важливі організаційні та фінансові передумови для ефективної реалізації затверджених напрямків досліджень у сфері регулярних проектів та проектів за програмою партнерства. Розподіл профінансованих за період 1995-2003 рр. з бюджету НТЦУ проектів наведено на рис. 4.

Рис. 4. Розподіл проектів, що фінансувалися Науково-технічним центром України у період 1995-2003 р., кількість

На фінансування цих проектів за різними науково-технічними напрямками тільки у 2003 р. було витрачено 7 млн. 94 тис. дол. США та 2 млн. 182 тис. євро.

Проте, здійснений в ході дослідження аналіз умов і чинників взаємодії України з ЄС дозволяє зробити такий висновок: незважаючи на існування розгалуженої системи потенційних можливостей для різносторонньої співпраці, на сучасному етапі вона має обмежені масштаби, а ініціатива здійснення такої співпраці належить Євросоюзу.

В рамках СНД реалізується Концепція формування єдиного науково-технічного простору, створено організаційно-правовий механізм регулювання науково-технічної діяльності за спільними напрямками. У той же час, необхідної глибини і систематичності цей процес до сьогодні не набув. Найвизначніших результатів науково-технічна співпраця, здійснювана в рамках СНД, досягла у сфері об'єднання зусиль національних академій наук в Міжнародній асоціації академій наук.

Найважливішим напрямком двосторонньої взаємодії для України є Російська Федерація, співпраця з якою здійснюється за різними науково-технічними та інноваційними напрямками. Це пов'язано з тим, що із всіх держав СНД після розпаду СРСР тільки ці дві країни успадкували самодостатні національні науково-технічні комплекси і практично весь союзний науково-технічний потенціал (1/5 його стала власністю України, а 70% - власністю Росії), складові якого все ще зберігають характер взаємодоповнення.

Реалізація науково-технічної співпраці України за основними інтеграційними пріоритетами не виключає здійснення взаємодії за іншими важливими напрямками: державою підписано більше 50 міждержавних і міжвідомчих угод з відповідними структурами і фундаціями низки країн, що створюють передумови для подальшого поглиблення взаємостосунків на різних рівнях.

У той же час, для реального здійснення ефективної і взаємовигідної науково-технічної співпраці необхідна активізація зусиль держави для подолання негативних тенденцій перехідного періоду, створення сприятливих передумов включення України до процесу міжнародного розподілу праці.

У розділі 3 “Удосконалення системи організації міжнародної науково-технічної інтеграції України в контексті стратегії інноваційного розвитку” розглянуто шляхи удосконалення умов здійснення міжнародного співробітництва України у сфері науки і техніки; запропоновано стратегію реалізації напрямків міжнародної науково-технічної інтеграції України; здійснено розробку механізму формування системи інтеграційних пріоритетів України в науково-технічній сфері.

Вирішення завдань національного науково-технічного розвитку через їх масштабність і комплексність може бути ефективно здійснене переважно в рамках державного сектору, який об'єднував би і координував зусилля окремих відомств, агентств, університетів і приватних фірм у залученні і використанні зовнішніх джерел науково-технічного розвитку і досягненні на їх основі власних результатів.

Варто враховувати, що міжнародне науково-технічне співробітництво є важливим чинником прискорення національного економічного зростання та подолання технологічного відставання лише в тому випадку, якщо стратегія держави спрямована на використання його результатів для створення власного високорозвиненого потенціалу в сфері науки і техніки, що має високу конкурентоспроможність і на світових ринках.

У той же час, при незмінності розроблених стратегічних цілей і завдань науково-технічного співробітництва механізм здійснення цього процесу не може залишатися незмінним. Він повинен оперативно і повною мірою реагувати на вплив факторів національного, регіонального і глобального рівнів, що дуже швидко змінюються. Тому розробка національної політики у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва являє собою безперервне удосконалення методів і форм взаємодії на кожній стадії національного розвитку з урахуванням міжнародних політичних та економічних змін.

Просування визначеним шляхом і підвищення активності та результативності здійснення науково-технічної взаємодії України з іноземними державами й міжнародними організаціями вимагає розробки механізму удосконалення умов за двома взаємопов'язаними напрямками: реформування внутрішніх умов функціонування національної науково-технічної сфери й удосконалення системи здійснення безпосередньо міжнародного науково-технічного співробітництва України.

Ці заходи мають стосуватися наступних напрямків: посилення ролі держави в розвитку сфери науки, техніки, інновацій, розробка стратегії та формування системи науково-технічних пріоритетів, удосконалення організаційно-правового забезпечення, збалансування фінансової системи, надання адміністративної допомоги, розвиток інфраструктури, поглиблення відносин “наука-техніка-виробництво”.

Одне з найважливіших місць серед цих напрямків посідає досягнення максимальної комплексності системи адміністративного управління національним науково-технічним та інноваційним розвитком. Важливим завданням в цьому контексті є не тільки реформування спеціалізованої системи управління науково-технічною та інноваційною діяльністю, але й покладання змісту національної науково-технічної стратегії в основу діяльності всіх державних структур для організації комплексного виконання ухвалених рішень.

Стратегія реалізації науково-технічної взаємодії України за основними інтеграційними напрямками повинна враховувати цілі і потенційні можливості держави (рис. 5).

Рис. 5. Структурна модель стратегії реалізації міжнародних інтеграційних пріорітетів науково-технічної сфери України

Відповідно до запропонованої стратегії, найперспективнішою в коротко- і середньостроковій перспективі буде взаємодія з країнами СНД, яка повинна підпорядковуватися довгостроковим планам інтеграції з ЄС.

Важливим напрямком є розвиток взаємодії України у сфері науки і техніки з іншими міжнародними організаціями та іноземними державами на основі формування системи взаємовигідних науково-технічних напрямків.

Для найефективнішого використання переваг різних напрямків міжнародної науково-технічної співпраці доцільно сформувати і реалізовувати систему пріоритетів у двох основних формах:

1) здійснення комплексних науково-технічних програм (проектів);

2) вирішення окремих науково-технічних проблем, завдань, тем.

З цією метою автором розроблено економіко-матиматичну модель формування системи географічних пріоритетів на первинній стадії ухвалення рішень щодо використання форм співпраці, засновану на аналізі основних показників економічного взаємозв'язку держав і порівнюваності науково-технічних потенціалів, із застосуванням теорії нечітких множин (рис. 6).

Рис. 6. Економіко-математична модель формування системи інтеграційних пріоритетів у науково-технічній сфері

Використання розробленої моделі для ранжування держав СНД за пріоритетністю для України у сфері науково-технічної співпраці дозволяє зробити такі висновки:

- найбільші перспективи для ефективного здійснення комплексного науково-технічного співробітництва на сьогодні має об'єднання національного потенціалу України з такими країнами СНД як Російська Федерація, Білорусь, Казахстан, Молдова;

- для здійснення комплексних науково-технічних проектів на багатосторонній основі доцільно задіяти інтеграційні механізми. Це завдання може бути ефективно реалізоване в рамках Єдиного економічного простору, де будуть вигідно об'єднані потенціали таких країн, як РФ, Україна, Білорусь, Казахстан;

- співпрацю з Грузією, Узбекистаном, Туркменістаном доцільно здійснювати в рамках розробки окремих науково-технічних проблем, тем, завдань;

- найменші перспективи науково-технічного співробітництва Україна має з такими країнами, як Азербайджан, Вірменія, Таджикистан та Киргизстан.

Подібне ранжування країн Європейського Союзу та потенційних претендентів на вступ до ЄС за принципом пріоритетності для науково-технічної співпраці з Україною показало, що:

- найбільші перспективи на сучасному етапі має розвиток науково-технічної інтеграції України з такими країнами, як Німеччина, Велика Британія, Кіпр;

- значні передумови для міжнародної співпраці в сфері науки і технологій існують також у відносинах України з такими країнами, як Нідерланди, Угорщина, Швеція, Естонія, Іспанія, трохи менші - з Австрією та Грецією;

- серед інших країн слід зазначити Польщу, Італію, Литву, які поступаються перерахованим вище країнам, але мають більш високі показники в порівнянні з тими, що залишилися;

- низькі показники відносної ваги інших країн свідчать про існування менш значущих передумов та перспектив ефективного масштабного розвитку науково-технічної співпраці з Україною на сучасному етапі.

Розроблена економіко-математична модель виступає допоміжним механізмом прийняття рішень про глибину міжнародної науково-технічної взаємодії держави. Реальної ефективності його застосування досягає лише за умов використання комплексного підходу до вирішення зазначеної проблеми з боку держави, що припускає проведення поточного, оперативного та перспективного аналізу розвитку політичних, економічних, науково-технічних та культурних міжнародних зв'язків.

ВИСНОВКИ

В ході проведеного дослідження вирішено важливу наукову задачу теоретичного узагальнення та розробки практичних рекомендацій щодо удосконалення державних механізмів активізації і підвищення результативності міжнародної науково-технічної інтеграції України та забезпечення їх комплексного застосування в контексті стратегії інноваційного розвитку держави. Висновки, які можна зробити на основі проведеного дослідження, полягають у наступному:

1. З урахуванням підвищення науково-інноваційної місткості економічного зростання, а також необхідності об'єднання міжнародних зусиль у сфері науки, техніки та інновацій запропоновано розглядати міжнародну науково-технічну інтеграцію як процес взаємодії і переплетення науково-технічних потенціалів різних країн, включаючи весь цикл НДДКР (у тому числі і стадію реалізації нововведень), планомірно спрямований за допомогою комплексу заходів політичного, економічного та організаційно-правового характеру на створення цілісної науково-технічної системи цих країн для вирішення спільних завдань науково-технічного й економічного розвитку.

2. Процес міжнародної науково-технічної інтеграції сьогодні вийшов за межі інтеграції економічної. Використовуючи всі види міжнародного обміну у сфері науки і техніки, він проявляється в різноманітних формах, що постійно розвиваються і видозмінюються, й охоплює всі рівні взаємодії суб'єктів різних країн. У той же час, характер, спрямованість і глибина цих відносин визначаються на державному рівні, що створює умови для максимального задоволення національних інтересів і дотримання вимог національної безпеки.

3. Вибір Україною стратегії інноваційного розвитку висуває посилені вимоги до активізації і підвищення ефективності використання зовнішніх факторів науково-технічного розвитку. У цьому контексті підвищення ролі міжнародної науково-технічної інтеграції України обумовлено необхідністю подолання технологічного відставання держави від високорозвинених країн світу, отримання додаткових джерел необхідних інтелектуальних ресурсів, рівноправного включення до системи світового розподілу праці з метою прискорення інтенсивного зростання національної економіки за рахунок науково-технічних факторів.

4. Розроблена система передумов міжнародної співпраці у сфері науки і техніки, перспектив участі держави в процесі міжнародної науково-технічної інтеграції включає групу зовнішніх та внутрішніх показників. Аналіз реалізації Україною цих передумов дозволяє зробити висновок, що маючи значний потенціал для міжнародної науково-технічної взаємодії, на сучасному етапі держава реалізує і розвиває його не повною мірою. За цих умов виникає гостра необхідність посилення ролі держави в процесі функціонування науково-технічної сфери, розробки стратегічних і тактичних заходів її швидкого та ефективного розвитку.

5. Результати аналізу місця України у світовій науково-технічній сфері, а також дослідження механізму здійснення міжнародної науково-технічної інтеграції свідчать про те, що активізація й підвищення результативності здійснення міжнародного науково-технічного співробітництва України пов'язані, насамперед, з необхідністю реалізації комплексної стратегії міжнародної взаємодії у сфері науки і техніки. Механізм цього процесу повинен включати розробку системи заходів щодо реформування внутрішніх умов функціонування національної науково-технічної сфери та удосконалення системи здійснення міжнародного співробітництва в науці і техніці.

6. З метою досягнення максимальної комплексності системи адміністративного управління національним науково-технічним та інноваційним розвитком на основі систематизації елементів організаційно-правового механізму міжнародної науково-технічної співпраці України, розроблено концептуальну модель реалізації науково-технічної та інноваційної політики, а також політики у сфері міжнародної науково-технічної діяльності України.

7. Для найбільш результативного здійснення міжнародної науково-технічної взаємодії України запропоновано структурну модель стратегії реалізації Україною міжнародних інтеграційних пріоритетів у сфері науки і техніки з урахуванням коротко, середньо- і довгострокових цілей і перспектив розвитку держави, яка припускає інтеграцію з країнами СНД в контексті довгострокових перспектив поглиблення відносин з ЄС, а також максимальне використання переваг двосторонньої та багатосторонньої взаємодії з міжнародними організаціями та іноземними державами.

8. Невід'ємною складовою реального впровадження запропонованої стратегії виступає процес формування системи конкретних географічних науково-технічних пріоритетів України у сфері розробки і реалізації міжнародних програм науково-технічного співробітництва, для реалізації первинної стадії якого розроблено економіко-математичну модель, що дозволяє приймати рішення про глибину і спрямованість науково-технічної співпраці. Основою запропонованої моделі виступає аналіз показників економічного взаємозв'язку України з країнами-претендентами на співробітництво, а також показників порівнянності національних науково-технічних потенціалів із застосуванням теорії нечітких множин.

Список публікацій

1. Ходыкина В.В. Стратегические аспекты активизации и повышения эффективности международного научно-технического сотрудничества Украины // Вісник Донецького університету / Серія В. Економіка і право. - ДонНУ, 2004. - №1. - С.133-140 (0,7 д.а.).

2. Ходыкина В.В. Международные интеграционные приоритеты национальной научно-технической стратегии Украины // Вісник технологічного університету Поділля. - 2004. - №4. - Ч. 1., Том 2. - С. 201-205 (0,6 д.а.).

3. Ходыкина В.В. Влияние научно-технического фактора на эффективность участия Украины в процессе интернационализации мирового хозяйства // Економіка промисловості. - 2003. - №2 (20). - С. 94-99 (0,4 д.а.).

4. Ходыкина В.В. Основные показатели вовлечения Украины в международное научно-техническое сотрудничество // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Інноваційний розвиток економіки. Збірник наукових праць. Вип. 6 (XLIV). В 4-х ч. / НАН України. Інститут регіональних досліджень. - Ч.2. - Львів, 2003. - С. 128-138 (0,55 д.а.).

5. Ходыкина В.В. Факторы формирования современной научно-технической стратегии Украины // Вісник Донецького університету / Серія В. Економіка і право. - ДонНУ, 2003. - №1. - С. 107-114 (0,6 д.а.).

6. Ходыкина В.В. Условия и характер осуществления научно-технического взаимодействия Украины со странами мира на современном этапе // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных трудов. Донецк: ДонНУ, 2003. - С. 189-192 (0,4 д.а.).