Реалізація норм міжнародного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Загальні засади реалізації норм міжнародного права

1.1 Поняття реалізації норм міжнародного права

1.2 Форми і способи реалізації норм міжнародного права

1.3 Концепції трансформації норм міжнародного права

2. Механізм реалізації норм міжнародного права

2.1 Міжнародний механізм реалізації норм міжнародного права

2.2 Внутрішньодержавний механізм реалізації норм міжнародного права

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження. Сучасне українське суспільство, яке знаходиться у перехідному стані, належить до соціальних систем посттоталітарного типу. Для таких систем перехідний період - "це просторово-часовий інтервал екстремально-хаотичного розвитку соціуму, у ході якого один тип організації трансформується в інший за допомогою комплексу деструктивно-конструктивних конфліктів". При цьому під соціальним конфліктом розуміється наявність об'єктивних чи суб'єктивних суперечностей, які дістають вияв у протиборстві (зіткненні) їх носіїв (сторін). Наявність же великої кількості різноманітних конфліктів значно актуалізує проблему пошуку механізмів, засобів, за допомогою яких можна якщо й не ліквідувати їх (це неможливо, зважаючи на визнання конфлікту однією з рушійних сил розвитку суспільства), то ввести у цивілізовані межі та надати їм переважно конструктивного характеру.

Мета дослідження. З урахуванням сказаного одним з найефективніших можна вважати нормативний механізм регулювання соціальних відносин. Причому завдання норм полягає в тому, щоб підтримувати соціальні спільноти у цілісному, життєздатному, активно-функціональному стані, забезпечувати порядок у суспільстві, запобігати небезпечним проявам внутрішньовидової агресії, спрямованим проти собі подібних. Іншими словами, під час крутих історичних поворотів, коли будь-яка система відчуває серйозні перевантаження, саме соціальні норми утримують її від незворотних інволюцій та розпаду.

Обєкт дослідженя. Усі соціальні норми мають спільну нормативну природу і характеризуються притаманними їм рисами. Так, вони визначають типовий і нормальний для даного часу та середовища певний стандарт поведінки, слугують орієнтирами під час вибору соціальне схвалюваних дій і водночас виступають засобом контролю за ними. Ці норми формуються в процесі життєдіяльності людей і в цьому смислі є невід'ємними від їх носіїв, переслідують досягнення єдиної мети - забезпечення порядку та організованості у суспільних відносинах.

Основними завданнями даної роботи є:

- визначення основних засад реалізації норм міжнародного права

- розгляд міжнародних та внутрішньодержавних основ реалізації норм міжнародного права

1. Загальні засади реалізації норм міжнародного права

1.1 Поняття реалізації норм міжнародного права

Реалізація норм міжнародного права є втіленням в життя норм міжнародного права через поведінку (дії або утримання від дій) суб'єктів міжнародного права, їх діяльність по практичному здійсненню міжнародно-правових нормативних розпоряджень. Суть реалізації полягає у втіленні узгоджених правил поведінки (норми права) індивідуальними діями суб'єктів міжнародного права.

В механізмі міжнародно-правового регулювання реалізація норм міжнародного права є окремою стадією: втілення прав і обов'язків суб'єкта в його поведінку. Саме на цій стадії з'ясовується чи досяг міжнародний правотворець бажаного результату. Реалізація норм МП склалася в підсистему системи механізму міжнародно-правового регулювання. Білорус І.О. Сучасне міжнародне морське право і морське право України / Українська академія зовнішньої торгівлі. - К., 2008.-с.98

Реалізація - це втілення норм міжнародного права поведінці, діяльності держав та інших суб'єктів, це практичне здійснення нормативних розпорядженні. У цих офіційних документах ООН, у різних виданнях поширився термін "імплементація" (анг. "implementation" - здійснення, проведення життя). Можна виокремити такі форми реалізації. Дотримання. У такій формі реалізуються нормы-запреты. Суб'єкти утримуються від скоєння дій, заборонених нормами міжнародного права. Наприклад, за дотримання договору про нерозповсюдження створення ядерної зброї 1968 т. одні держави (ядерні) залишають поза передачею хто не пішли ядерну зброю й інші ядерні вибухові пристрої, і навіть контроль з такого зброєю, інші (неядерные) держави не справляють і не набувають ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої. У цих ситуаціях пасивність суб'єктів свідчить у тому, законодавчі норми права реализуются.

Виконання. Ця форма передбачає активну діяльність з суб'єктів по здійсненню норм. Виконання притаманно норм, які передбачають конкретні обов'язки, пов'язані з певними діями. У цьому вигляді сформульовані, наприклад, норми Пактів про права людини 1966 р. Стаття 21 Міжнародного пакту про громадянських і політичні права, в частковості, говорить: "Кожне використовується у цьому Пакті держава зобов'язується шанувати й забезпечувати всім які у межах його території Франції і у його юрисдикцією особам права, визнані у цьому Пакте...".

Використання. І тут мають на увазі здійснення наданих можливостей, які у норми міжнародного права. Рішення про використанні нормативних положень приймаються суб'єктами самостійно. У цьому формі реалізуються звані норми. На відміну від у перших двох випадків але не має жорсткого розпорядження конкретного поведінки (дії або утримання від цього). Так було в ст. 90 Конвенції ООН по морського права сказано: "Кожна держава незалежно від цього, чи є воно прибережним або у яких виходу на море, має право те що суду у його прапором плавали у відкритому море". Блажевич Ю. Деякі аспекти історичного розвитку інституту відповідальності за міжнародні правопорушення // Підприємництво, господарство і право. - 2008, № 5.с.18

Оскільки норма міжнародного права є і чи діє у системі норм, остільки реалізація завжди передбачає здійснення певної сукупності норм, взаємозалежних на уроках регулювання і з загальним цілям - норм договору (чи іншого акта), інституту, галузі й права в целом. Блажевич Ю. Концепції поділу відповідальності держав: міжнародно-правовий аспект // Підприємництво, господарство і право.-2009,-№2.с.10

Реалізація є процес, коли відповідних суб'єктів, яким адресована норма, діють у злагоді із її положениями.

Нерідко потрібні додаткові правові норми й (чи) організаційні заходи з боку держав для своєчасного, всебічного й повного здійснення норм міжнародного права. Тоді процес реалізації може охоплювати два виду: 1) правове і організаційним забезпеченням реалізації - правообеспечительное нормотворчість, контроль, правозастосування. Результатом такий діяльності є правові акти - або нормативні, або індивідуального регулювання (застосування); 2) безпосередня фактична діяльність із досягненню соціально значимих результатів (наприклад, переміщення ракет, пускових установок, устаткування з районів розгортання та його ліквідація відповідно до Договором між СРСР та про ліквідацію їх ракет середньої дальності і меншою дальності 1987 р.). У результаті діяльності суб'єкти досягають певного стану, збереження, скасування предмета чи явления.

У разі реалізація одних норм -- необхідна умова реалізації інших (регулятивных).

Такий процес реалізації норм міжнародного права незалежно від цього, в будь-якій сфері громадських відносин він відбувається - внутрішньодержавної чи міждержавною. Бернхардт Р. Европейский суд по правам человека в Страсбурге: новый этап, новые проблемы // Государство и право. -2009.-№7.-С. 57.

Реалізація норм міжнародного права грунтується, передусім, на таких принципах, як суверенна рівність, невтручання у внутрішні справи, мирного врегулювання суперечок, співробітництво держав. Особливого значення для процесу реалізації норм має принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань (pacta suni servanda). Принцип поширює свою дію попри всі норми, незалежно від функцій, призначення, форми висловлювання. Кожне держава мусить сумлінно здійснювати свою діяльність, що припускає можливість максимального наближення й у кінцевому підсумку, досягнення результату, який розраховували творці норм.

Принцип обов'язковий лише у взаємовідносини між державами, але поширюється на сферу внутрішньодержавних відносин по реалізації норм міжнародного права. Держави має забезпечити узгодження їх законів і практики із зобов'язаннями з міжнародного праву. У коллизионных ситуаціях застосуванню підлягають норми міжнародного права. Баский Ю.Я., Фельдман Д.Й. История международного права. -М., 2006.с.56

Реалізація норм міжнародного права - проблема як суто юридична, але й соціальне й політичне. Завдання міжнародного права - закріплення в юридичної форми і забезпечення функціонування певної системи відносин. Тому ефективність міжнародного права та її норм залежить, зрештою, від наявності відповідних політичних, соціальних, економічних пріоритетів і інших передумов - стану самих міжнародних взаємин держави і внутрішньодержавного правопорядка.

Разом про те чималі потенційні можливості у посиленні регулюючого впливу таяться у самому міжнародне право. Очевидна потреба сталого розвитку й постійного вдосконалювання механізму реалізації (імплементації) норм міжнародного права, специфічних правових і соціальних організаційно-правових коштів забезпечення їхніх выполнения. Барбук А.В. Проблема определения самоисполнимості международных договоров / / Московский журнал между народной права. - 2007. - № 4.с.22

1.2 Форми і способи реалізації норм міжнародного права

Увага до цього питання була прикута з 1954 року, після проведення першої наукової дискусії по з'ясуванню сутності застосування правових норм. Під час дискусії було встановлено, що дотримання, застосування, виконання і використання є окремі форми реалізації суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків, норм міжнародного права в цілому.

Системі міжнародного права властиві дві форми реалізації норм права:

а) через правовідносини;

б) поза правовідносинами.

Така реалізація здійснюється двома шляхами:

а) через дію;

б) утриманням від дії суб'єктом права.

Існує чотири способи реалізації розпоряджень міжнародно-правових норм в суспільно бажані результати:

- виконання,

- використання,

- дотримання,

- застосування.

Існують деякі юридично необхідні обмеження щодо способів норм міжнародного права різними суб'єктами МП. В силу того місця, яке займає держава серед суб'єктів міжнародного права, лише вона може скористатися різними способами реалізації норм міжнародного права або наділити такими повноваженнями інших суб'єктів.

Застосування права - це державно-владна реалізація. За волею держави або уповноваженого на те органу держави, цей спосіб реалізації норми міжнародного права може бути застосований навіть до виникнення міжнародних правовідносин. Застосування норм міжнародного права не має свого постійного місця в механізмі міжнародно-правового регулювання. Застосування в міжнародному праві може також здійснюватися за попередньою домовленістю держав і на випадок правопорушення.

Застосування норм міжнародного права можуть здійснювати міжнародні органи (Міжнародний Суд ООН, інші міжнародні суди і арбітражі, Рада Безпеки ООН) в силу повноважень, наданих їм державами. Отже, застосування норми міжнародного права не є простою дією, воно вимагає вияснення фактичних обставин правопорушення, їх оцінки, встановлення норм, які можуть бути застосовані, визначення сфери дії таких норм і співставлення їх з конкретною поведінкою (чи відсутністю такої) суб'єкта міжнародного права, вияснення змісту відповідної норми, можливостей і способів її застосування до встановлених обставин, забезпечення відповідного рішення тощо.

Дотримання норм міжнародного права полягає в утриманні від дій, заборонених міжнародно-правовим актом. Це виконання нормативних розпоряджень забороняючого характеру, реалізація норм заборони. Міжнародно-правові норми можуть реалізовуватися шляхом дотримання лише в юридично передбачених випадках, інакше суб'єкт правовідносин своїм утриманням від певних дій може порушити норму, її правове розпорядження.

Часто реалізація норм міжнародного права способом дотримання відбувається зовні не помітно. Відсутність дії з боку суб'єктів свідчить, що вони втілюють норму в життя (невтручання у внутрішні справи держави, нерозповсюдження ядерної зброї, відмова від виробництва ядерних компонентів, припинення співробітництва з державою-порушницею в умовах оголошення блокади тощо). АнцелевичГ. Международно-правовое положение Антарктики // Український часопис міжнародного права. - 2007. - № 1.с.12

Суб'єктами дотримання, виконання і використання норм міжнародного права є всі суб'єкти міжнародного права без винятку.

Виконання норм міжнародного права передбачає активну дію суб'єкта по реалізації нормативних зобов'язань. При виконанні суб'єкти міжнародних правовідносин зобов'язані своїми діями цілеспрямовано здійснювати нормативні розпорядження і тим самим сприяти добросовісній реалізації права. Виконання завжди супроводжується активними діями суб'єкта міжнародних правовідносин, тому нормативно-правове розпорядження більш ретельно регламентує поведінку суб'єктів, ніж при дотриманні. Виконання характеризується конкретними зобов'язаннями і визначеними діями. Такі норми переважають в міжнародному гуманітарному праві, в сфері визначення прав людини, співробітництва в боротьбі зі злочинністю, визначення статусу території тощо. Україна на міжнародній арені // 36. матер, та док.: У 6 т. -К.: Юрінформ, 2007. - Т. 4.с.86

Активна дія суб'єкта правовідносин характерна і для реалізації норм міжнародного права способом використання. Йдеться про реалізацію суб'єктивних юридичних права, можливостей, наданих нормою міжнародного права. При використанні суб'єкт міжнародних правовідносин сам вибирає варіант поведінки під час реалізації юридично визначених можливостей.

Використання характерне для норм, що встановлюють правосильність суб'єкта міжнародного права. Це, як правило, диспозитивні норми міжнародного права. Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи. - К.: Юрінком, 2007.с.76

В кожного способу є свої труднощі. При виконанні і дотриманні норм міжнародного права не завжди добросовісно діють суб'єкти, часто важко встановити міру відповідальності, не спрацьовують санкції. При використанні норм суб'єкти переходять за межі і без того широко передбачених варіантів поведінки, діють всупереч цілям договору тощо.

Реалізація норм міжнародного права має організаційно-правові механізми забезпечення на міжнародному і внутрішньодержавному рівні, які доповнюють один одного.

1.3 Концепції трансформації норм міжнародного права

У сфері міжнародного приватного права положення міжнародних договорів застосовуються до юридичних та фізичних осіб держав-учасниць не прямо, а опосередковано - за допомогою надання чинності тому чи іншому міжнародному договору на території відповідної держави, використовуючи для цього певний встановлений законодавством прийом. Уявімо собі, що згадувані вже Правила ІНКОТЕРМС-90 є міжурядовим документом. Все інше залишається реальним. Адміністрація Президента ці Правила не створювала і навіть не переформульовувала усталеною українською мовою. Було лише виконано переклад і затверджено їх президентським Указом. Міжнародний документ блискавично став національним нормативно-правовим актом.

Очевидно, здебільшого норми національного законодавства, що стосуються іноземного елемента, формулюються на основі відповідних міжнародних договорів. Розглянемо, як це виконується в Україні.

У подальшому прикладі під поняттям "Союз" слід мати на увазі Паризький союз, до якого належать країни - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред.: ЮЛ. Римаренко, Я.Ю. Кондратьев, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. - К.: 1н Юре, 2006. - Т. П: Права людини у контексті поліцейської діяльності. -с.122

У ст. 5-3 цієї Конвенції зафіксовано: "У будь якій країні Союзу не розглядається як порушення прав патентовласника таке:

1. Використання на борту кораблів інших країн Союзу пристроїв, що становлять предмет його патенту, у корпусі корабля, машинах, передачах та інших приладдях, коли такі кораблі тимчасово чи випадково входять у води названої країни, за умови, що такі пристрої використовуються виключно для потреб такого корабля. міжнародний право патент

2. Використання пристроїв, що становлять предмет патенту у конструкції або дії літака або сухопутних транспортних засобів інших країн Союзу, або приладдях такого літака або засобів, коли ці літак і засоби тимчасово або випадково входять у названу країну".

Тепер наведемо витяг з п. 2 ст. 25 "Дії, які не визнаються порушенням патенту" Закону України "Про охорону прав на винаходи (корисні моделі)" від 15 грудня 1993 р.: "Не визнається порушенням прав, що надаються патентом, використання запатентованого винаходу (корисної моделі): в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково знаходиться у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що винахід (корисна модель) використовується виключно для потреб зазначеного засобу…"

Як бачимо, наш законодавець зміст ст. 5-3 Конвенції передав повністю і виконав це дещо стисліше. Порівняємо аналогічні положення міжнародної конвенції та національного закону стосовно авторського права.

У п. 1 ст. 7 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р. встановлено: "Термін охорони, наданий цією Конвенцією, становить життя автора і п'ятдесят років після його смерті".

У п. 1 ст. 24 "Термін охорони прав авторів" Закону України "Про авторське право й суміжні права" від 23 грудня 1993 р. зафіксовано: "Охорона, що надається цим Законом, діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею". МацкоА.С. Міжнародне право: Навч. посіб. / Міжрегіональна академія управління персоналом. - К.: МАУП, 2006. - с.118

Щодо творів мистецтва й рукописів Бернська конвенція передбачає "право слідування" (droit de suite). У п. 1 ст. 14 Конвенції це право сформульовано так: "Автор або після його смерті особи чи установи, уповноважені національним законодавством, щодо оригінальних творів мистецтва й оригінальних рукописів письменників і композиторів користуються невідчужуваним правом на відсотки за кожного перепродажу цього твору, що відбувається після першої передачі автором його твору".

У ст. 23 "Право слідування" Закону України "Про авторське право й суміжні права" було встановлено: "Автор протягом життя, а після його смерті спадкоємці у встановлений ст. 24 цього Закону термін щодо переданих автором оригінальних творів образотворчого мистецтва користуються невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде за першим його відступленням, здійсненим автором твору (право слідування)…"

Як бачимо, термін дії авторського права сформульовано аналогічно як у Конвенції, так і в українському законі. Проте наш законодавець назвав конкретний розмір відсотків (у Бернській конвенції це не зазначено). В українському законі детальніше, ніж у Конвенції, викладено, де саме можуть відбуватися наступні перепродажі твору. Щоправда, наш законодавець не згадує про рукописи, а веде мову лише про твори образотворчого мистецтва.

Наведемо ще один приклад, як національний закон відхиляється від положень міжнародного договору.

У ст. 6-6 Паризької конвенції про охорону промислової власності зазначено: "Країни Союзу беруть зобов'язання охороняти знаки обслуговування. Від них не вимагатиметься надання реєстрації таким знакам".

Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15 грудня 1993 р. встановив обов'язкову реєстрацію не лише товарних знаків, а й знаків обслуговування, якщо фізичні та юридичні особи хочуть забезпечити їх правову охорону в Україні. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. / Київський ун-т права; Інститут міжнародних відносин Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка / Ю.С. Шемшученко (відп. ред.), Л.В. Губерський (відп. ред.). -Стереотип, вид. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - с.96

2. Механізм реалізації норм міжнародного права

2.1 Міжнародний механізм реалізації норм міжнародного права

В міжнародно-правовому механізм реалізації норм міжнародного права виділяють два компоненти:

а) нормативно-правовий, направлений на юридичне забезпечення реалізації норм МП;

б) інституційний компонент, який сприяє такій реалізації.

Нормативно-правовий компонент є міжнародно-правовою основою реалізації норм міжнародного права. Завдання нормативно-правового компоненту:

а) визначення суб'єктів, відповідальних за реалізацію і нормативне забезпечення їх відповідних дій (правозабезпечення);

б) з' ясування змісту вказаних норм, мети їх застосування і основних параметрів можливої дії (тлумачення);

в) нормативне забезпечення обробки інформації, яка визначає поведінку суб' єкта реалізації (міжнародний контроль);

г) нормативне забезпечення індивідуальних або колективних дій суб'єктів по реалізації норм міжнародного права (правозастосування).

Визначення суб'єктів, відповідальних за реалізацію і нормативне забезпечення їх відповідних дій може мати прогнозований і кінцевий характер. Держави можуть вдатися до тимчасового нормативного забезпечення реалізації, з метою з'ясування ефективності норм, тобто чи можна їх прийняти остаточно. Георгіца А.З., Чикурлій С.О. Міжнародне публічне право: Навч.-метод, посіб. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. - Чернівці: Рута, 2008. - с.75

Кінцева нормотворчість повністю забезпечує правовий механізм реалізації норм МП. Відбувається одночасно з прийняттям основних норм міжнародного права або процесі їх реалізації, коли встановлюються прогалини в нормативному забезпеченні реалізації норм МП.

Важливе місце в забезпеченні реалізації норм міжнародного права займає міжнародно-правове тлумачення. Розрізняють два основних види тлумачення: офіційне (має юридичну силу) і доктринальне. Офіційне тлумачення поділяють на:

а) автентичне (встановлюється сторонами договору);

б) судове або казуальне (дається на прохання сторін договору міжнародними судовими органами).

Віденська конвенція про право міжнародних договорів виділяє основні і додаткові об' єкти тлумачення. До основного об'єкту тлумачення відноситься міжнародний договір і його додатки, угоди та інші документи прийняті в зв'язку з укладенням основного договору. До об'єкту додаткового тлумачення відносяться підготовчі матеріали основного договору і обставини його укладення. Буткевич В.Г., Войтович С.А., Григоров О.М., Заблоць-ка Л.Г., Задорожній О.В. Міжнародне право: Основні галузі: Підручник для студ. вищих навч. закл. за спец. "Міжнародне право", "Міжнародні відносини" / В.Г. Буткевич (ред.). - К.: Либідь, 2007. -с.62

Основні правила тлумачення норм міжнародного права кодифіковані Віденською конвенцією про право міжнародних договорів. Ними є:

1) тлумачення повинно здійснюватися у відповідності з основними принципами і нормами міжнародного права;

2) тлумачення повинно бути добросовісним, чесним;

3) необхідно враховувати наміри всіх сторін договору;

4) всі умови договору тлумачаться у взаємному зв' язку;

5) правило єдності тлумачення тобто однакового розуміння для всіх сторін і всіх випадків;

6) вирази з подвійним смислом слід розуміти в тому смислі, при якому цей вираз потягне за собою які-небудь правові наслідки;

7) вираз з подвійним смислом необхідно розуміти в тому смислі, який найбільше підходить до змісту договору;

8) вираз з подвійним смислом необхідно тлумачити відповідно до правових звичаїв, які становились, виходячи з загальноприйнятих умов;

9) тлумачення повинно бути ефективним і його результати вести до досягнення поставленої мети;

I) при тлумаченні договору, сумнів на боці того, хто добився визнання умов з подвійним смислом;

II) договір повинен тлумачитись в світлі його об' єкту і цілей; не можна тлумаченням обмежувати права однієї з сторін договору; сумнів тлумачиться на користь зобов' язаної сторони; при тлумаченні спеціальні норми мають перевагу над загальними та ін. Способи тлумачення поділяють на: Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник для студ. вищ. навч. закладів за спец. "Міжнародне право", "Міжнародні відносини" / В.Г. Буткевич (ред.). - К.: Либідь, 2008. - с.83

1. Граматичне або словесне. Вияснення смислу норми через аналіз її тексту з точки зору його етимології (морфології), лексики, синтаксису, стилістики. Коли договір укладено на двох і більше мовах, де всі тексти однаково автентичні, тлумачення повинно бути сумісним з усіма текстами.

2. Історичне. Співставлення тексту нового договору з попередньою угодою, вивчення матеріалів, які передували укладенню договору (дипломатичної переписки, документів переговорів або конференції тощо), обставин створення норми і ситуації на період її застосування та ін.

3. Логічне. Аналіз змісту норми законами і правилами логіки через поняття і категорії та їх співвідношення.

4. Систематичне. Аналіз норми як елементу системи норм договору і міжнародного права в цілому. Співвіднесення цієї норми з основними принципами і нормами сучасного міжнародного права

5. Спеціально-юридичне. Встановлення правових особливостей норми міжнародного права (кола її суб'єктів, юридичної сили, терміну дії тощо) та ін.

Важливою умовою забезпечення реалізації норм міжнародного права є міжнародний контроль. Суть контролю полягає в зборі і оцінці інформації, виясненні фактичних обставин діяльності суб' єктів міжнародного права по реалізації міжнародно-правових норм. Контроль може бути локальним (партикулярним), регіональним і універсальним. Міжнародний контроль здійснюється як індивідуально, так і колективними зусиллями держав. Він може бути спеціальним, тобто стосовно певної конвенції і загальним. Результати контролю оформлюються в доповіді, повідомленні, резолюції, які можуть мати певні правові наслідки. Буроменський М.В., Кудас І.Б., Маєвська А.А., Семенов Б.С, Стешенко B.C. Міжнародне право: Навч. посібник / М.В. Буроменський (заг. ред.). - К.: Юрінком Інтер, 2008. - с.67

Правозастосовче сприяння реалізації норм міжнародного права є індивідуальною або колективною діяльністю суб' єктів міжнародного права по втіленню норм в життя. До неї вдаються на випадок порушення передбаченого процесу реалізації норми міжнародного права. Повноваження здійснювати правозастосовче сприяння реалізації норм міжнародного права мають Рада Безпеки ООН, Міжнародний Суд ООН інші міжнародні судові установи. Здійснюють вони ці повноваження через вияснення фактичних обставин, юридичну кваліфікацію і прийняття рішення.

Таке рішення може бути прийняттям конкретного правозастосовчого акту рекомендаційного або обов' язкового характеру (рішення Ради Безпеки, міжнародних судових установ тощо).

2.2 Внутрішньодержавний механізм реалізації норм міжнародного права

Внутрішньодержавний механізм реалізації норм міжнародного права складається з:

- національного нормативно-правового забезпечення;

- інституційного (організаційно-правового) механізму.

Нормативно-правове забезпечення починається з законодавчого визначення ставлення держави до норм міжнародного права.

Це може проявитися в проголошенні переваги норм міжнародного права над нормами національного законодавства, визначення міжнародних договорів і звичаїв частиною національного законодавства, невизнання можливостей дії норм міжнародного права у внутрішньодержавній сфері, а тому вироблення спеціальних правових механізмів переведення міжнародних зобов' язань у національно-правові і т. п. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. / Київський ун-т права; Інститут міжнародних відносин Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка / Ю.С. Шемшученко (відп. ред.), Л.В. Губерський (відп. ред.). -Стереотип, вид. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - с.55

Держави розробляють додаткові правові механізми національно-правового забезпечення ефективності реалізації актів МП:

а) засоби забезпечення юридичної обов' язковості міжнародно-правових актів;

б) засоби інформування про зміст міжнародно-правових актів;

в) засоби узгодження національно-правових актів з міжнародно-правовими.

Найбільш широковживаними засобами державно-правового забезпечення юридичної обов'язковості міжнародно-правових актів є ратифікація, затвердження, прийняття (акцепт), приєднання і підписання міжнародно-правового акту, а також обмін документами.

Загальноприйнятими засобами інформування про зміст міжнародно-правових актів є їх опублікування (безпосередньо або через повторення у формі внутрішньодержавного правового акту).

Деякі держави вдаються до такого засобу інформування як проголошення. Проголошення може бути у формі опублікування в законом передбаченому збірнику.

Воно може не відтворювати змісту міжнародного договору, а лише давати точну назву договору і повідомляти про час його вступу в силу. Зацікавлені особи мають можливість, в такому разі, ознайомитися зі змістом договору в спеціальному віснику. Міжнародні угоди можуть бути проголошені по радіо, телебачення або сітку Інтернету.

В деяких країнах практикується інформування про зміст міжнародних угод через видання спеціального закону.

Закон в таких випадках і оголошує зміст договору і затверджує його від імені держави. В більшості випадків інформація про зміст міжнародних договорів передається через адміністративно-правові акти. МацкоА.С. Міжнародне право: Навч. посіб. / Міжрегіональна академія управління персоналом. - К.: МАУП, 2006. - с.84

До внутрішньо-державного інституційного механізму реалізації норм міжнародного права відносяться державні органи, покликані здійснювати правову діяльність по розробці і прийнятті юридичних актів з метою забезпечення виконання міжнародно-правових зобов' язань.

В Україні такими основними органами є:

1. Президент України, який як глава держави за Конституцією України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, видає укази і розпорядження, які є обов' язковими до виконання на території України.

Президент України вживає заходи на забезпечення виконання міжнародних зобов' язань, створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень по забезпеченню виконання міжнародних зобов' язань України консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

2. Верховна Рада України є законодавчим органом, який уповноважений в галузі реалізації норм міжнародного права: розробляти і приймати законодавчі акти, як спеціального характеру, стосовно прийняття зобов' язань і реалізації конкретних міжнародних договорів, так і загального характеру. Действующее международное право: в 3 т. / Сост.: Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. - М., 2006.с.55

Верховна Рада України вносить зміни до Конституції України, призначає всеукраїнський референдум на випадок укладення міжнародних договорів з територіальних питань, визначає засади зовнішньої політики держави, здійснює інші повноваження важливі для реалізації норм міжнародного права (надання згоди на обов' язковість міжнародних договорів України, денонсація міжнародних договорів України, здійснення парламентського контролю за виконанням міжнародних зобов' язань та ін.).

3. Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення зовнішньої політики держави, виконання законів України і актів Президента України прийнятих з метою гарантування дії міжнародно-правових актів, вживає заходів до забезпечення виконання міжнародних пактів з прав і свобод людини, розробляє загальнодержавні програми забезпечення виконання міжнародних зобов' язань, організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України та ін.

Уряд України видає постанови і розпорядження, які покликані гарантувати виконання міжнародних зобов' язань держави, створення матеріальної бази реалізації норм міжнародного права і т.п.

4. Міністерство Закордонних Справ України (МЗС України) є органом виконавчої влади, на який покладено обов' язок здійснення управління зовнішніми зносинами України з іншими державами і міждержавними організаціями.

Згідно з Положенням про МЗС України воно покликано готовити пропозиції (проекти) укладення, виконання, припинення (чи призупинення) дії міжнародних угод, здійснює контроль за виконанням міжнародних договорів України, бере участь в підготовці проектів нормативно-правових актів, покликаних привести у відповідність законодавство України взятим нею міжнародним зобов' язанням, забезпечує участь України в діяльності міжнародних міжурядових організацій тощо.

5. Важливий обов'язок стежити за належною реалізацією Україною норм міжнародного права покладено на зарубіжні органи зовнішніх зносин України (дипломатичні представництва - посольства і місії, консульські представництва, представництва при міжнародних організаціях тощо). Міжнародне право в документах / М.В. Вуроменський (уклад.). - X.: Видавництво Національного ун-ту внутрішніх справ, 2008. - с.25

Висновки

В процесі реалізації правових норм суб'єкти застосування повинні приймати рішення з однієї сторони на підставі і відповідно діючих нормативно-правових актів, з другої сторони потрібно враховувати, що право і правові принципи повинні мати вищу юридичну силу, таку ж як і Конституція. Конституція і її принципи повинні застосовуватись в процесі прийняття рішень у всіх сферах державного і суспільного життя.

Суб'єкти правозастосування, приймаючи рішення по справі, повинні пам'ятати, що в праві і законодавстві виражається міра свободи і відповідальності за протиправну діяльність і поведінку. Тому рішення повинні бути як справедливими, так і гуманними по відношенню до всіх учасників цивільного чи кримінального процесу. Наприклад, принцип таліону (око за око, зуб за зуб), який існував в стародавньому світі, - це цілком справедлива міра відповідальності, але не гуманна.

Прийняття рішень на підставі права і з урахуванням принципів справедливості і гуманізму свідчить про високий рівень правосвідомості і правової культури суб'єктів правозастосування, що суттєво буде впливати на стан законності і правопорядку, розвитку правової демократії, становленню правової держави і громадянського суспільства в Україні.

В останні роки великий інтерес в суспільному житті набули проголошення основних прав людини і їх юридичний захист. Однак, надзвичайне возвеличення прав окремої людини веде до ущемлення прав держави і всього громадянського суспільства. В процесі правозастосування потрібно враховувати законні інтереси і потреби як окремих громадян, так і всього суспільства. Тільки врахування діалектичної єдності інтересів громадянина, і держави, єдність юридичних прав і обов'язків дозволить приймати гуманні рішення як по відношенню до окремих громадян, так і по відношенню держави і суспільства.

Норми права не в змозі відобразити всі різноманітні фактичні обставини, і зокрема конкретних об'єктів правового впливу. Це в змозі доповнити процес застосування правових норм. Головною умовою ефективності правозастосування є максимальне врахування в конкретній ситуації фактичних обставин (характеристик) для вибору варіанта рішення. Ці вимоги можуть бути прямо передбачені в законі, а можливі випадки коли умови прямо не передбачені, але їх потрібно шукати в інших правових нормах. Інформаційне забезпечення підготовки рішень, доказування є однією з важливих умов застосування правових норм.

Висока якість законодавства - є другою умовою ефективності. Разом із тим при низькій якості законодавства (наявності в ньому протиріч, прогалин, нечітких формулювань і т.п.) можна досягти високої ефективності правозастосувальних актів, усунувши протиріччя при допомозі аналогії закону і права. Крім того потрібно поліпшувати якість законодавства, щоб воно мало правовий характер. Всі нормативно-правові акти повинні бути оптимальними в правовому регулюванні суспільних відносин.

Ефективність правозастосувальних актів залежить не тільки від особистих якостей юриста (рівень правосвідомості, правова підготовка, практичний досвід, культура, професійні знання, вміння, навики), умов його праці і відпочинку, але й від зацікавленості його в винесенні об'єктивних рішень. Прийняття правильних рішень, їх реалізація мають більший виховний вплив ніж сам по собі закон. Такі рішення дають можливість більш диференційовано підійти до конкретної справи і безпосередньо впливати на правосвідомість окремих громадян і соціальних груп.

Список використаної літератури

1. Баймуратов М.О. Міжнародне право. - X.: Одіссей, 2007. -672 с.

2. Буроменський М.В., Кудас І.Б., Маєвська А.А., Семенов Б.С, Стешенко B.C. Міжнародне право: Навч. посібник / М.В. Буроменський (заг. ред.). - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 336 с.

3. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник для студ. вищ. навч. закладів за спец. "Міжнародне право", "Міжнародні відносини" / В.Г. Буткевич (ред.). - К.: Либідь, 2008. - 608 с.

4. Буткевич В.Г., Войтович С.А., Григоров О.М., Заблоць-ка Л.Г., Задорожній О.В. Міжнародне право: Основні галузі: Підручник для студ. вищих навч. закл. за спец. "Міжнародне право", "Міжнародні відносини" / В.Г. Буткевич (ред.). - К.: Либідь, 2007. -814 с.

5. Георгіца А.З., Чикурлій С.О. Міжнародне публічне право: Навч.-метод, посіб. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. - Чернівці: Рута, 2008. - 175 с.

6. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. / Київський ун-т права; Інститут міжнародних відносин Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка / Ю.С. Шемшученко (відп. ред.), Л.В. Губерський (відп. ред.). -Стереотип, вид. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 638 с.

7. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть: Учебник. -М.: ВЕК,2006.

8. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть: Учебник. - М.: БЕК, 2007.

9. МацкоА.С. Міжнародне право: Навч. посіб. / Міжрегіональна академія управління персоналом. - К.: МАУП, 2006. - 216 с.

10. Действующее международное право: в 3 т. / Сост.: Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. - М., 2006.

11. Международное право в документах: Учеб. пособ. / Сост.: Н.Т. Блатова. Г.М. Мелков.-2-ое изд., перераб. и доп. -М.: Инфра-М, 2007. -696 с.

12. Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред.: ЮЛ. Римаренко, Я.Ю. Кондратьев, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. - К.: 1н Юре, 2006. - Т. П: Права людини у контексті поліцейської діяльності. -1224 с.

13. Міжнародне право в документах / М.В. Вуроменський (уклад.). - X.: Видавництво Національного ун-ту внутрішніх справ, 2008. - 376 с.

14. Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи. - К.: Юрінком, 2007.

15. Україна на міжнародній арені // 36. матер, та док.: У 6 т. -К.: Юрінформ, 2007. - Т. 4.

16. АнцелевичГ. Международно-правовое положение Антарктики // Український часопис міжнародного права. - 2007. - № 1.

17.Анцелевич Г.О., Покрещук О.О. Міжнародне право: Підручник для студ. спец. "Міжнародне право" вищ* навч. закладів / Українська академія зовнішньої торгівлі. - К.: Алерта; Пектораль, 2008. - 409 с.

18. Базов В.П., Качан 1.1., Майоров І.О., Поніматченко Ю.А Міжнародне гуманітарне право: Навч. посіб. - К.: Варта, 2007. * 172 с.

19. Баймуратов М.О. Міжнародне право. - X.: Одіссей, 2008. -672 с.

20. Барбук А.В. Проблема определения самоисполнимості международных договоров / / Московский журнал между народной права. - 2007. - № 4.

21. Баский Ю.Я., Фельдман Д.Й. История международного права. -М., 2006.

22. Бекяшев К.А., Ходаков А.Г. Международное публичное право // Сб. док.: В 2-ух т. - М.: БЕК, 2006.

23. Беллер Гернот, Дмитрієв А. Вестфальський мир 1648 року (до 350-ї річниці договорів). - К.: Ін Юре, 2008.

24. Беніцький А.С. Деякі питання імплементації міжнародно-правових норм про боротьбу з відмиванням злочинних доходів // Держава і право: 36. наук, праць. Спецвипуск. - К., Дніпропетр., 2006.-С. 31-33.

25. Бернхардт Р. Европейский суд по правам человека в Страсбурге: новый этап, новые проблемы // Государство и право. -2009.-№7.-С. 57-62.

26. Бирюков П.Н. Международное право: Учеб. пособ. - М.: Юрист, 2007. -415 с.

27. Білорус І.О. Сучасне міжнародне морське право і морське право України / Українська академія зовнішньої торгівлі. - К., 2008.-116 с.

28. Блажевич Ю. Деякі аспекти історичного розвитку інституту відповідальності за міжнародні правопорушення // Підприємництво, господарство і право. - 2008, № 5.

29. Блажевич Ю. Концепції поділу відповідальності держав: міжнародно-правовий аспект // Підприємництво, господарство і право.-2009,-№2.

30. Блищенко И.П., Каламкарян Р.А., Карпец И.И. Международное уголовное право. - М., 2006.

Размещено на Allbest.ru

...