Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

Економічна політика співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями

25.00.02 - механізми державного управління

КОВБАСЮК Юрій Васильович

КИЇВ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант -

доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

ПАРФЕНЦЕВА Неля Олексіївна,

Державна академія статистики, обліку та аудиту,

завідувач кафедри економічної статистики Державного комітету статистики України.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор

ТРОНЬ Віталій Панасович,

Національна академія державного управління

при Президентові України,

професор кафедри інформаційних технологій; доктор наук з державного управління, доцент

ТОКОВЕНКО Валерія Володимирівна,

Київський міжнародний університет, завідувач кафедри соціології; доктор економічних наук, професор

ВРУБЛЕВСЬКИЙ Віталій Костянтинович,

Академія муніципального управління, професор кафедри економіки.

Провідна установа -

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра світового господарства і міжнародних економічних відносин, м. Київ.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Світова економіка на сучасному етапі її розвитку характеризується процесами інтеграції, формуванням регіональних міжнародних економічних утворень, світовою економічною глобалізацією. Процеси суспільної трансформації в Україні зумовлюють необхідність ґрунтовних наукових досліджень світового досвіду діяльності міжнародних фінансових інституцій, місією яких є підтримка економічних реформ та їх соціальної спрямованості.

Відповідно до основних засад економічної політики держави формування й реалізація механізмів державного управління у сфері взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями є одним із пріоритетних напрямів держави. Співпраця з міжнародними фінансовими організаціями підтримує програму економічних реформ в Україні і виступає важливим елементом зовнішнього фінансування, яке спрямоване на покриття дефіциту платіжного балансу та бюджету, реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, що відповідають стратегічним напрямам економічного розвитку держави. Одночасно програми реформування окремих секторів економіки в межах проектів міжнародних фінансових організацій допомагають здійснювати структурну перебудову економіки, впроваджувати світовий досвід, сучасні конкурентоспроможні технології тощо. Слід зазначити, що програми співпраці з міжнародними фінансовими організаціями практично не мали обмежень щодо одержання можливих обсягів кредитних ресурсів. Як результат, діяльність міжнародних фінансових інституцій в Україні покриває майже весь спектр інституційних та економічних реформ.

Прискорення суспільно-економічних перетворень, необхідність посилення позитивних тенденцій розвитку в Україні обумовлюють потребу в новому осмисленні ролі й місця держави у формуванні базису стійкого довгострокового зростання. Разом із тим забезпечення високих темпів економічного зростання в найближчій перспективі визначає потребу у виявленні як позитивних, так і негативних сторін проведених реформ.

Результати інтеграційного процесу не можуть бути визнані як однозначно задовільні. В деяких випадках напрями, обсяги, форми і методи інтеграції до світового господарства не збігалися з інтересами економічної безпеки і розвитку держави, посилювали кризові процеси й явища в економіці.

Необхідність поглиблених досліджень економічної політики співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями зумовлюється тим, що інтеграція у світову економіку розглядається як ключовий момент трансформації національної економіки й потребує розробки нової, раціональної моделі державного управління в суспільному розвитку.

Зміни умов економічної політики співпраці України й міжнародних фінансових організацій безпосередньо впливають на політичні, економічні, соціальні процеси в країні, вони є індикатором розвитку громадянського суспільства, економічної, зокрема інвестиційної, привабливості країни, рівня добробуту населення. Погіршення умов такої співпраці означає зниження зовнішніх кредитних, інвестиційних, технологічних та інноваційних надходжень, уповільнення економічного розвитку держави.

Теоретичного узагальнення й об'єктивного аналізу потребує формування політики, спрямованої на досягнення стійкої позитивної динаміки співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями, а також формування стратегії подальшого розвитку взаємовідносин.

Проблеми економічної політики співпраці з міжнародними фінансовими організаціями, міжнародної економічної інтеграції, грошово-кредитної й інвестиційної політики країни досліджувались у працях українських та зарубіжних науковців, політичних і державних діячів. Це, передусім, роботи визнаних зарубіжних учених та фахівців Л.Бальцеровича, Г.Бірда, Дж.Вульфенсона, М.Голдстейна, І.Гречнікової, Д.Кауфмана, М.Камдесю, Л.Красавіної, Р.Солоу, Дж.Сороса, Дж.Стігліца, Дж.Хансена, Х.Шреплера та ін. Серед вітчизняних дослідників слід вказати, насамперед, О.Білоруса, В.Бодрова, А.Гальчинського, Б.Губського, К.Врублевського, Б.Кваснюка, Л.Кістерського, Г.Климка, Д.Лук'яненка, В.Мунтіяна, О.Осауленка, Н.Парфенцевої, Ю.Пахомова, В.Пинзеника, О.Плотнікова, В.Пятницького, І.Розпутенка, В.Троня, В.Хорошковського, А.Філіпенка, В.Юрчишина та ін. Крім того, роботи вчених В.Бакуменка, В.Князева, Б.Кравченка, В.Лугового, Н.Нижник, В.Ребкала, В.Скуратівського, В.Токовенко присвячені різноманітним аспектам державного управління сприяли більш глибокому розумінню проблематики та пошуку ефективних рішень.

Проте, на нашу думку, у дослідженнях українських та зарубіжних учених не знайшли достатньо повного висвітлення проблеми економічної політики співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями, її інтеграції у світове господарство. Вибір теми дослідження також зумовлений об'єктивними соціально-економічними умовами необхідності регулювання державою міжнародних відносин, потребою вдосконалення механізмів державного управління в цій сфері. Це обумовлює необхідність узагальнення світового досвіду, його творчого використання з урахуванням специфічних особливостей становлення національної економіки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, результати яких відображені в дисертації, проводились автором протягом 1993-2005 рр., під час роботи як у Міністерстві фінансів України, так і на кафедрі економічної політики Національної академії державного управління при Президентові України. Наукова робота здійснювалась у межах цільових комплексних науково-дослідних тем проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” Національної академії державного управління при Президентові України (державний реєстраційний номер 0199U002827). Матеріали дисертації також використовувались у процесі підготовки документів Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, Верховною Радою України, а також у навчальному процесі Академії.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науково-теоретичному узагальненні, обґрунтуванні методологічних засад та розробці практичних організаційно-економічних заходів щодо подальшого розвитку співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями, поліпшення умов для залучення зовнішніх кредитів та інвестицій, а відтак, вироблення ефективного напряму системної трансформації економіки, забезпечення сталого економічного розвитку країни.

Досягнення означеної мети передбачає розв'язання низки завдань. Зміст та пріоритетність їх визначається, передусім, гостротою накопичених суспільних проблем як у суспільно-економічній сфері, так і у сфері державного управління, а також недопущення виникнення кризових передумов у короткостроковій перспективі та закріплення позитивних чинників у довгостроковій. З урахуванням цього в дисертації поставлені й вирішуються такі завдання:

здійснити системний аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури та нормативно-правових актів з теми дослідження, уточнити понятійний апарат, чітко визначивши економічний зміст термінології проблематики з метою усунення неоднозначного трактування окремих понять;

систематизувати визнані у світі принципи побудови співпраці з міжнародними фінансовими організаціями, враховуючи їх специфіку діяльності;

дослідити інтеграційні фактори, закономірності формування та проблеми розвитку світової системи грошово-кредитної та інвестиційної кооперації;

установити проблеми розвитку співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями, визначити їх причини, шляхи подолання та методологічні засади подальшої їх розбудови;

обґрунтувати важливість, місце, роль і механізми створення ефективної системи міжнародної фінансової кооперації в трансформації економіки України;

розробити концептуальні підходи та пропозиції щодо напрямів співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями;

узагальнити вплив світових глобалізаційних процесів на тенденцію розвитку економічної політики держави в її співпраці з міжнародними установами.

Об'єкт дослідження - економічна політика співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями в процесі суспільних і структурних трансформацій у державі.

Предметом дисертаційного дослідження є умови економічної політики співпраці України з МФО, їх специфіка та формування стратегії.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що теоретичні положення, висновки і пропозиції сприятимуть виробленню ефективної економічної політики держави в співпраці з МФО, а впровадження запропонованих заходів - прискоренню міжнародної економічної інтеграції держави.

Методи дослідження. У дослідженні застосовано логіко-діалектичний метод пізнання, історичний, методи системного аналізу, порівняння, абстракції, синтетичних оцінок, економічного аналізу, визначення зв'язків між економічними явищами та процесами, метод багатомірного статистичного аналізу, класифікації тощо.

Історичний метод застосовувався для дослідження ретроспективи еволюції розвитку міжнародних фінансових організацій. Застосування логічного методу дало змогу визначити взаємозв'язок факторів впливу на економічну політику співпраці з МФО і розробити напрями державної політики щодо удосконалення стратегії співпраці з цими міжнародними організаціями. Системний підхід, що передбачає застосування методів аналізу, синтезу, класифікації, систематизації, становить основу дисертаційного дослідження, дає змогу з'ясувати й виокремити суть, складові, стан і напрями вдосконалення економічної політики співпраці з МФО. Статистичні методи дозволили зробити узагальнення стану й виявити динаміку розвитку умов залучення іноземних кредитів і інвестицій в економіку України. Застосування методу порівняння сприяло виявленню специфіки формування механізмів ринкової економіки в умовах її трансформації. Метод класифікації дав можливість згрупувати подібні за внутрішнім змістом організації і на основі цього вибудувати чітко структуровану схему їх дослідження. За допомогою методу економічного аналізу було виявлено вплив умов кредитування й інвестування на економічний розвиток. Метод системного моделювання дозволив запропонувати перспективну модель взаємовідносин України з МФО, прогнозування інтеграційних процесів, створення сприятливого інвестиційного клімату залежно від розвитку співпраці України і МФО.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному узагальненні й обґрунтуванні методологічних засад, методичних підходів і розробці прикладних рішень щодо поліпшення співпраці України з МФО для економічного зростання держави й підвищення добробуту її громадян.

Новизна результатів вирішеної в дисертаційному дослідженні наукової проблеми представлена сукупністю низки наукових підходів, положень і розробок.

У дисертації вперше:

визначено мету й зміст економічної політики держави в співпраці з міжнародними фінансовими організаціями;

розкрито теоретико-методологічні засади побудови базових моделей співпраці у сферах кредитування, інвестицій, закупівельних операцій, управління боргом;

досліджено стан і динаміку розвитку соціально-економічного середовища в Україні, визначено інституційні та структурні зміни, зокрема ті, що базуються на зменшенні перерозподілу ресурсів через бюджет, розширенні імпорту для збільшення інвестицій і підвищення добробуту, які сприяли економічній стабілізації, інвестиційній привабливості, зовнішньоекономічному розширенню та стійкому економічному зростанню;

установлено, змістовно обґрунтовано й доведено економічну залежність між інвестиціями, приватизацією та експортною спроможністю, яка полягає в тому, що сприяння припливу інвестицій у поєднанні з прозорими приватизаційними процесами є необхідною умовою для інтеграції на міжнародних ринках і в сукупності стають визначальними чинниками економічного зростання й розвитку;

досліджені вплив реалізації окремих програм співпраці на здійснення структурних реформ і їх наслідки;

класифіковано й систематизовано різноманітні методи мобілізації й використання фінансових ресурсів, визначено шляхи вдосконалення механізму діяльності МФО в Україні та їх законодавчого регулювання на основі адаптації світового досвіду до умов України;

обґрунтовано залежність умов економічного розвитку від інтенсивності співпраці України з МФО;

розроблено новий підхід до вирішення проблем, пов'язаних із вступом України до СОТ, ЄС, збільшення припливу іноземних інвестицій та технічної допомоги;

удосконалено:

методологічні основи формування системних завдань та пріоритетів політики економічних реформ в умовах глобалізаційних виявів щодо вдосконалення та підвищення ефективності стабілізаційних заходів;

положення про те, що західний і східний вектори інтеграції національної економіки справляють різноспрямований вплив на зміну умов залучення кредитів, інвестицій, технологій, інновацій, управлінських методів тощо в довгостроковій перспективі.

методи державного регулювання соціально-економічних процесів розвитку держави в її співпраці з МФО;

дістали подальшого розвитку:

економічні, організаційні й соціальні принципи, які в комплексі формують унікальний механізм співпраці України з МФО;

поняття “міжнародні організації”, “міжнародні фінансові організації”, “міжнародні установи”, “міжнародні інституції”, запропоновано їх нове визначення;

методичні підходи, пов'язані з удосконаленням системи співпраці України з МФО, перебудовою їх відносин, механізмами державного регулювання й підтримки кредитування та інвестування національної економіки;

нові завдання державного управління в умовах викликів та ризиків глобалізації, першочерговими з яких є створення інститутів, що забезпечуватимуть функціонування ринків, а також формування системних вимог стосовно впорядкування партнерських відносин України з найвпливовішими геополітичними та геоекономічними країнами сучасного світу;

механізми підвищення ефективності трансформації економіки в умовах міжнародної економічної інтеграції. Здійснено комплексний аналіз чинників глобалізації, місця й значення міжнародних торговельних та інвестиційних потоків, а також їх вплив на формування нових вимог до системи державного управління й упровадження стабілізаційних програм в Україні, найактуальнішими з яких є прозорість політики, послідовна лібералізація зовнішньоторговельного сектора та потоків інвестиційних капіталів, що нерозривно пов'язана із захистом від недобросовісної конкуренції на міжнародних ринках.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені автором узагальнення були використані при розробці окремих положень економічної політики України щодо співпраці з міжнародними фінансовими організаціями.

Головні результати, висновки, пропозиції та рекомендації, отримані й обґрунтовані в процесі дослідження, включені до концепцій спільних з МФО програм реформування державного управління, постанови Кабінету Міністрів України, Положення про порядок підготовки та реалізації проектів розвитку економіки України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. № 414 та від 10 жовтня 2001 р. № 1317), Положення про порядок підтвердження згоди України на фінансування Європейським банком реконструкції та розвитку інвестиційних проектів, що не потребує державних гарантій (затверджено указом Президента України від 30 жовтня 1997 р. № 1205/97), Програми інтеграції України до Європейського Союзу у галузі фінансової політики (затверджена Міністром фінансів України, 1999 р.), Меморандуму економічної політики Уряду України на період з липня 1997 р. по червень 1998 р. (затверджений Прем'єр-міністром України, 1997 р.), Меморандуму економічної політики Уряду України на період з 1 липня 1998 р. по 30 червня 2001 р. (затверджений Прем'єр-міністром України, 1998 р.), Стратегії Європейського банку реконструкції та розвитку для України (1999 та 2001 рр.), Стратегії Світового банку в питаннях допомоги Україні (1999 р.), Положення про Консультативну раду з питань іноземних інвестицій в Україні (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1996 р. № 567), Положення про палату незалежних експертів з питань іноземних інвестицій (затверджено указом Президента України від 14 травня 1997 р. № 432/97), проекту Закону України про державний зовнішній борг, Положення про порядок організації та проведення міжнародних торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг) іноземного походження (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 694).

Результати дослідження були використані при підготовці спільних проектів зі Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку, донорськими організаціями, урядами країн світу.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження апробовані на міжнародних наукових конференціях, симпозіумах, семінарах, зокрема: науково-практичних конференціях: “Розвиток суспільства” (Київ, 2004); “Корпоративне управління в Україні” (Київ, 2004); “Формування демократичного та ефективного державного управління в Україні” (Київ, 2002); “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001); “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002); “Програми мікрокредитування” (Женева, 1998), семінарах: “Прикладна економічна політика” (Відень, 2001); “Трансформаційні процеси в економіці” (Токіо, 1999); “Проблеми інтеграції до ЄС (Кельн, Брюcсель, 1998); “Політика видатків та управління фінансами” (Відень, 1996).

Основні положення дисертації обговорювались на кафедрі економічної політики Національної академії державного управління при Президентові України, розглядались на нарадах у Міністерстві фінансів, Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції.

Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження опубліковано в 33 наукових працях, у тому числі в одній індивідуальній монографії, одній колективній монографії, 21 статті у наукових журналах і збірниках, що є фаховими за спеціальністю. 10 статей надруковані в інших наукових журналах, збірниках, посібниках та виданнях. Загальний обсяг публікацій за темою дисертаційного дослідження 35,1 др. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Дисертація викладена на 463 сторінках: 384 сторінки основного тексту, 46 таблиці (10 у додатках), 13 рисунків, 22 додатки. Список використаних джерел містить 417 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі подається загальна характеристика дисертаційної роботи, обгрунтовано актуальність проблеми, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами та напрямами досліджень; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу та методи дослідження; сформульовано наукову новизну одержаних результатів, наведено дані щодо практичного значення одержаних результатів, їх апробації та публікацій за темою дисертації.

Перший розділ - “Теоретико-інституційні засади становлення й розвитку міжнародних фінансових організацій” - має теоретичний, оглядовий характер. Проведений у розділі аналіз літературних джерел вказує на необхідність посилення регулювання міжнародних відносин, а відтак розвитку співпраці держави з міжнародними фінансовими організаціями.

Визначено, що важливе місце в системі міжнародних установ регулювання світової і регіональної економіки займають міжнародні фінансові організації. Виявлено, що їх виникнення обумовлено:

посиленням глобалізації;

розвитком міждержавного регулювання світогосподарських зв'язків;

необхідністю спільного вирішення проблем нестабільності світової економіки;

створенням транснаціональних корпорацій тощо.

Необхідність посилення регулювання міжнародних відносин, а відтак розвитку міжнародних організацій та співпраці їх з урядами держав пояснюється сукупністю вагомих чинників, серед яких:

зростаюча кількість проблем у різних сферах життєдіяльності країн;

тривалий період узгодження проблем між суб'єктами;

велика кількість учасників переговорного процесу, що робить переговори складними й недостатньо ефективними;

проблеми організації проведення зустрічей, обміну інформацією, координації підготовки й виконання спільних рішень;

значні видатки на організацію заходів.

Належність до міжнародних організацій, якщо виходити із самого визначення, обумовлюють такі критерії:

спільні цілі;

об'єкти, що беруть участь в організації, їх юридична рівність та відповідність критеріям членства в організації;

наявність установчого міжнародного документа та норм діяльності організації;

постійні організаційні інституції.

Установлено, що регулювання в різних сферах життєдіяльності, насамперед міжнародній, базується на нормах міжнародного права. Об'єктами регулювання можуть бути погодження цілей, інформаційне забезпечення, інструменти політики, час, масштаби та форми проведення конкретних заходів, а у сфері економіки - економічна політика співпраці. Основними елементами економічної політики є фінансово-кредитна й валютна, бюджетна, науково-технічна, структурна, галузева, соціальна, регіональна, інвестиційна, зовнішньоекономічна і, насамперед, політика у сфері державного управління. Державне управління виконує важливу роль у формуванні державної політики, тобто є частиною політичного процесу.

Отже, ефективність усіх урядових рішень в економічній політиці держави визначається загальними критеріями, які легалізують точні й обов'язкові основоположні рішення щодо:

ефективності системи;

ефективності процедури;

ефективності політики.

Із дослідження джерел випливає, що закономірності розвитку фінансової системи визначаються відтворювальним критерієм, відображають основні етапи розвитку національного і світового господарства.

Криза світової фінансової системи призводить до руйнації її старої архітектури та її заміни новою, що в подальшому забезпечує стабілізацію.

Обґрунтовано, що інтеграція у світовий ринок - це об'єктивна тенденція для країн, у яких ринки капіталів одержали визначений розвиток і які рухаються в напрямі відкритої економіки.

У розділі вказано, що сприятливі умови для вступу України в міжнародні фінансові організації були створені двома процесами. По-перше, деідеологізацією, оздоровленням міжнародних відносин, ослабленням недовіри Заходу до нашої держави. По-друге, переходом України до формування ринкових відносин, різноманіття форм власності, включаючи приватну, децентралізації керування економікою. У результаті виникла можливість інтеграції господарського механізму держави з ринковою економікою Заходу, на яку орієнтована діяльність МВФ, групи Світового банку, інших міжнародних фінансових установ.

Можна констатувати, що міжнародні організації в цілому це організаційно-правові форми співпраці групи країн. Система міжнародних організацій нині налічує близько 4 тис. інституцій у світі. Міжнародні організації, крім різних сфер та характеристик діяльності, мають різноманітні цілі, організаційні структури, правові засади щодо прийняття рішень тощо.

Характерними ознаками організаційних структур управління міжнародних фінансових організацій є напрями їх діяльності, серед найвагоміших з яких визначаються сприяння сталому довгостроковому розвитку, ефективне включення кожної з країн у світовий розподіл праці.

Цим також зумовлена вагомі роль і місце України в структурі управління міжнародних фінансових організацій, оскільки наша країна перебуває на перехресті суспільно-політичних і соціально-економічних шляхів формування новітньої Європи.

У другому розділі - “Співпраця з міжнародними фінансовими організаціями як фактор економічного розвитку держави” - аналізуються чинники впливу співпраці з міжнародними фінансовими організаціями на економічний розвиток держави.

Оцінити підсумки трансформаційних процесів як в економіці, так і в суспільстві України за останні 10 років можливо лише за умови коректного зіставлення вказаних процесів із такими самими, що відбуваються у світі.

Дослідження досвіду економічних перетворень у країнах Центрально-Східної Європи свідчить, що:

на першому етапі проводилася макроекономічна стабілізація - попередня умова початку реформ: зупинка спаду виробництва, вирішення проблеми зовнішнього й внутрішнього боргу;

далі здійснювалася реформа цін і торгівлі, уводилася конвертованість національної валюти, ціни приводилися у відповідність із витратами виробництва і рівнем світових цін;

потім проводилася реформа податкової і соціальної системи, підприємці одержували податкові стимули, а населення захищалося від погрози безробіття.

Утім, як свідчить аналіз, реформи передбачалися як тривалі, поступові, їх головною стратегічною метою був перехід до ринку еволюційним шляхом через змішану економіку й підтримку міжнародних фінансових організацій.

Найважливішим напрямом діяльності міжнародних фінансових організацій стало сприяння демонтажеві адміністративно-командної системи управління економікою в постсоціалістичних країнах, її переходу на ринкові відносини й інтеграції у світове господарство. Відмінною рисою кредитних відносин МФО з Україною став їх довгостроковий характер і еволюція функції міжнародних установ у них від кредитного джерела до гаранта зовнішньої платоспроможності. Для МФО, у свою чергу, прийняття України й інших постсоціалістичних країн, регулюючий вплив на трансформацію національних економік сприяло деякому ослабленню гостроти проблеми самовиживання в умовах порушенням його “системної” функції.

З одного боку, міжнародні фінансові організації, насамперед Міжнародний валютний фонд і Світовий банк, надають відносно дешеві кредити, і таке кредитування є вагомим стимулом для розвитку економіки, припливу іноземних інвестицій в економіку цих країн. З другого - надання кредитів зумовлене низкою вимог, часто неприйнятних для економіки тієї чи іншої країни і не враховує її економіко-історичного розвитку.

Визначення результативності економічних програм МФО з методологічної точки зору можливо лише на базі порівняння країн з адекватним вихідним економічним і валютно-фінансовим станом.

Можна зробити висновок, що оскільки погіршення стану платіжного балансу держави є найважливішим чинником мотивації країн звертатися до МФО за фінансовою допомогою, велике значення для аналізу має еволюція платіжного балансу після узгодження економічної програми. Результати показали, що стан як усього платіжного балансу, так і балансу поточних операцій поліпшується насамперед у перші три роки, у тому числі через скорочення імпорту й збільшення обсягів експорту.

Іншою причиною попиту країн на кредити МФО є інфляція, особливо у випадках, коли вона змушувала приводити переоцінку валюти в державі. Однак економічні програми, насамперед МВФ, не завжди призводили до значних змін інфляції. Вплив програм МФО на скорочення попиту в країнах-позичальниках у цілому компенсувався впливом девальвації і фінансової лібералізації на підвищення цін.

Водночас унаслідок штучного обмеження грошової маси на ринку широко запроваджувалися векселі, взаємозарахування, посилювалася бартеризація торгівлі.

Великих збитків заподіяло виконання вимог МФО щодо лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. В перші роки незалежності в країну почала надходити у великій кількості дешева імпортна продукція масового вжитку, що призвело до ще більшого придушення вітчизняного товаровиробника.

Не менш руйнівним для країни було вивезення національного капіталу за кордон.

Приватизація, часто за непрозорими схемами та несправедливими умовами конкуренції, приватизаційних об'єктів, що становить потенційну загрозу стабільності в державі, призвела до посилення соціальної диференціації суспільства в державі.

Крім вказаних чинників і не знімаючи відповідальності за недоліки й політичну слабкість самих країн, що постраждали від кризи, слід також підтвердити недостатню ефективність поведінки МФО в кризових умовах. У тому числі, намагаючись захистити неефективні дії в умовах розгортання світової валютно-фінансової кризи, МФО загалом і МВФ зокрема прагнули перекласти тягар відповідальності на країни, які найбільше і постраждали.

Тому необхідно уважно поставитися до розроблення правильно збалансованої макроекономічної політики. Зокрема, відкритість фінансових і товарних ринків регіону обмежує можливості центробанків у протидії інфляції. Тому основний тягар коригування має бути покладений на бюджетно-податкову політику.

Приплив іноземного капіталу принципово важливий для процесу переходу до ринкової економіки і може багато в чому сприяти реалізації потенціалу економічного розвитку того чи іншого регіону. Національні фінансові системи все ще не можуть надати інвесторам достатні ресурси. Крім того, відчувається дефіцит заощаджень, особливо в період піднесення після рецесії.

З огляду на економічну необхідність присутності МВФ у країнах, що розвиваються, на передній план висувається проблема підвищення ефективності його діяльності. У деяких випадках ефективність діяльності фонду в “третьому світі” обмежена неспроможністю і непрофесійністю урядів країн-позичальників, глибоко укоріненими суспільними проблемами.

Незаперечно важливими є результати аналізу діяльності МФО в Україні. Підтвердженням цього є те, що проекти в державному секторі (де домінують інфраструктурні) дістали більш високий рейтинг за їх вплив на процеси трансформацій, ніж проекти в приватному секторі. Таким чином, оцінюючи вплив проектів на процеси реформувань, держава має враховувати визначену більшу ефективність проектів МФО для зміцнення економіки та формування державних інститутів у цілому.

Низька ефективність діяльності МФО пояснюється насамперед тим, що зазначені установи намагалися лише макроекономічними заходами вирішувати структурну проблему регіонального значення - досягнення економічного зростання на основі залучення короткострокових фінансових коштів при фактичному обмеженні прямих іноземних інвестицій. Лібералізацію капіталу було в цих країнах здійснено всупереч ефективному підходу, згідно з яким би передбачалися певні тимчасові ускладнення для короткострокових спекулятивних інвестицій та кредитів і переваги для довгострокових.

Важливим результатом проведеного дослідження є те, що зв'язок між програмами МФО й економічним зростанням був виявлений лише в довгостроковій перспективі.

Підсумовуючи, зазначимо, що економічна політика спільних з МФО програм має враховувати цілі внутрішньої соціально-економічної політики країни, причини, що викликають труднощі у сфері платіжних балансів, і забезпечувати більший доступ країни до його (МФО) ресурсів. Підхід МФО до стабілізаційних програм не має суперечити короткостроковим і довгостроковим цілям держави і брати до уваги фактори, що перебувають поза сферою її контролю.

У третьому розділі - “Методологічні основи міжнародної кредитної політики” - розкрита сутність міжнародної кредитної політики, подані методологічні основи оцінки проектів, управління кредитними ресурсами, закупівельними операціями, борговими зобов'язаннями.

Міжнародний кредит виконує низку важливих функцій: стимулює експорт товарів та послуг, створює сприятливі умови для розширення приватних іноземних інвестицій, слугує важливим механізмом одержання прибутку у вигляді відсотків від країн-боржників, сприяє розвитку міждержавних господарських зв'язків та поглибленню процесів міжнародної економічної інтеграції.

Узагальнюючи, зазначимо, що міжнародний кредит сприяє прискоренню процесу відтворення за такими напрямами державної політики:

стимулює зовнішньоекономічну діяльність країни, підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі й інших видів її міжнародної діяльності;

слугує засобом підвищення конкурентоспроможності підприємств країни-кредитора;

створює сприятливі умови для закордонних приватних інвестицій. Державна форма міжнародних кредитів слугує підгрунтям для приватних інвестицій;

сприяє створенню інфраструктури, необхідної для функціонування підприємств, у тому числі іноземних і спільних, зміцненню позицій національних підприємств, банків, пов'язаних із міжнародним капіталом;

забезпечує ефективність, надійність та безперебійність міжнародних розрахункових і валютних операцій, що обслуговують зовнішньоекономічні зв'язки країни;

спонукає до впровадження в країні-позичальниці конкурентних та екологобезпечних технологій, розвитку трудових ресурсів, адаптації законодавства та стандартів до міжнародного рівня.

Операційна діяльність МФО щодо надання позик, як правило, базується на п'яти основних принципах, спрямованих на забезпечення надання позик країнам-членам, ефективних як у фінансовому, так і в економічному відношенні, при цьому позики мають використовуватися виключно на цілі, на які вони призначаються. До таких принципів належать:

позики є суверенними зобов'язаннями, міжнародні інституції надають позики безпосередньо країні-члену, або під гарантії країни-члена, урядовим чи органам приватним підприємствам, розташованим на її території;

банківські позики спрямовані на забезпечення продуктивного використання ресурсів, економічно необґрунтовані позики не надаються;

усі позики надаються МФО своїм членам тільки у випадку платоспроможності останніх;

головним завданням є сприяння залученню приватних інвестицій, а не конкурування з ними;

банки здійснюють контроль за використанням наданих позик і вживають заходів для того, щоб забезпечити використання цих засобів винятково на передбачені цілі, причому особлива увага приділяється таким аспектам, як економія засобів і їх ефективне використання.

Виявлено, що необхідно розрізняти звичайні операції МФО, що фінансуються із звичайних основних ресурсів банку, і спеціальні операції, що фінансуються з ресурсів спеціальних фондів:

надання позик, найчастіше для спільних проектів, підприємствам приватного сектора, державним підприємствам, які реформуються та відповідають принципам ринкової економіки, підприємствам, що приватизуються, тощо (МБРР, ЄБРР, МФК та ін.);

інвестиції в акціонерний капітал підприємств як приватного, так і державного сектора з урахуванням того, що вони працюватимуть в умовах ринкової економіки (ЄБРР, МФК та ін.);

розміщення цінних паперів у підприємствах приватного або державного сектора (ЄБРР, МФК тощо);

полегшення доступу підприємств до внутрішніх та міжнародних ринків капіталу для досягнення економічного ефекту й розвитку шляхом надання гарантій, а також консультаційної допомоги (МБРР, ЄБРР, МФК, БАГІ та ін.);

вкладання ресурсів спеціальних фондів та надання позик або технічного сприяння для реконструкції чи розвитку інфраструктури, включаючи природоохоронні програми (Світовий банк, ЄБРР та ін.).

Становлення державних інститутів та ефективної системи управління - це головна мета позичкової політики. Досвід показує, що недостатня увага до інституціональних аспектів призводить до виникнення складних проблем саме на стадії реалізації проектів розвитку.

Органи виконавчої влади мають вносити пропозиції стосовно необхідності підготовки того чи іншого проекту разом з обґрунтуванням його відповідності стратегії економічного й соціального розвитку України на коротко- та середньострокову перспективу. Зокрема, економічна політика держави має включати різноманітні механізми її реалізації.

Позики на конкретні інвестиційні проекти мають бути спрямовані на створення, відновлення та підтримку економічної, соціальної й інституціональної інфраструктури.

Реабілітаційні позики мають одержуватися для підтримки урядових програм економічних реформ, спрямованих на створення сприятливих умов для приватних інвестицій, коли для термінового відновлення найважливіших об'єктів інфраструктури й виробництва необхідна іноземна валюта.

У рамках завдань структурної перебудови економіки за своїм характером позики мають використовуватися на проведення мікро- та макрореформувань, а також інституційних перетворень.

Головними проблеми при реалізації проектів МФО в Україні, на наш погляд, є, по-перше, недосконале законодавство та нормативна база стосовно набуття угодами чинності. Водночас на сьогодні в Україні склалась така ситуація, коли більшість законодавчих актів стали непридатними в нових умовах або є неефективними, їх необхідно переглядати та доповнювати. Законодавчий орган України за час незалежності держави не зміг оновити законодавчу базу, в тому числі і з питань, які стосуються законодавчих документів, що регламентують порядок здійснення міжнародних кредитних угод в Україні. По-друге, і це ще відчутніше впливає на ефективність впровадження проектів, є недостатньо якісна діяльність державних інститутів, відповідальних за реалізацію проектів МФО в Україні.

Проведені дослідження дають можливість зробити висновок, що інструментами спільної з МФО кредитної політики, насамперед, мають бути і такі, що б дали змогу:

скоротити цикл проекту і термін схвалення позики;

прискорити витрати коштів;

сприяти залученню новітнього міжнародного досвіду;

посилити ступінь гнучкості для внесення в проект необхідних змін;

збільшити термін співробітництва з МФО;

знизити тягар платежів по проекту;

розширити можливості його успішної реалізації.

Міжнародні фінансові організації досить гнучко підходять до розроблення структури своїх кредитів та інших фінансових послуг, прагнучи надавати кредити на умовах, що максимально відповідають потребам клієнта й проекту. Цей підхід є свідомим відходом від політики інших міжнародних фінансових установ, що формують кошики довгострокового фінансування, оскільки використання таких послуг найчастіше створює для клієнтів невиправдані ризики, яких можна уникнути.

Водночас державна економічна політика має включати такі зобов'язання: лібералізація політика господарство трансформація

підтримувати конструктивні відносини з приватними кредиторами і мати задовільний прогрес в обмеженні своєї уразливості до зовнішніх обставин за допомогою обережного, завбачливого управління своїм зовнішнім боргом і резервами;

прийняти задовільну економічну й фінансову програму, що включає як кількісні показники, так і заходи, спрямовані на реалізацію для досягнення очікуваних результатів;

спрямувати свою економічну і фінансову політику на стимулювання економічного зростання з стабільністю цін, підвищення добробуту та забезпечення здорового довкілля;

уникати маніпулювання обмінними курсами або міжнародною валютною системою. Валютний курс впливає на конкурентоспроможність компаній, на співвідношення експортно-імпортних цін тощо;

сприяти становленню та розвитку міжнародних ринків товарів і послуг, модернізації та підвищенню ефективності діяльності підприємств державного і приватного секторів країни через створення державою відкритої, конкурентної та справедливої системи управління закупівельними операціями міжнародних фінансових організацій.

Небезпеку для стійкого розвитку, крім національних, становлять також і зовнішні виклики. Так, криза заборгованості у світі зумовлена, на перший погляд, рухом позичкового капіталу, кредитних коштів, що видавалися промислово розвинутими країнами державам, що реформують свою економіку. Однак, насправді, вони охоплюють усю систему відносин господарської співпраці між партнерами з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому за своєю політико-економічною природою криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинутих країн із країнами, що розвиваються, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними.

Погіршення умов кредитування держав, що розвиваються, останнім часом супроводжувалося більш швидкими темпами збільшення виплат з обслуговування боргу, особливо відсотків, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні з різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. Проблема зовнішнього боргу окремих країн переросла у світову кризу заборгованості, що й стало однією з вагомих причин необхідності реформування світової фінансової системи.

У четвертому розділі - “Концептуальні положення стратегії співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями в контексті реалізації економічної політики держави” - запропоновані концептуальні положення до розробки спільних з міжнародними фінансовими організаціями програм стосовно розвитку економічної політики держави.

Проведені дисертаційні дослідження свідчать, що серед загальних трансформаційних процесів, що домінують у світі і впливають на перебіг перетворень в економіці України, слід назвати:

поширення ринкової моделі економіки на всі регіони світу;

глобалізація й посилення взаємозалежності у світі;

технократизація розвитку, у тому числі й суспільного, впровадження сучасних високих технологій.

При розробці економічної програми держави велике значення має -розвиток співпраці країни-позичальника і МФО та її ефективність із погляду сутності цілей і напрямів економічної політики держави. У цьому зв'язку важливо зробити країни авторами програм, що підвищило б відповідальність урядів за їх виконання. Вироблення економічної політики урядами країн-позичальників має важливе не тільки соціально-економічне, але й політичне значення, оскільки передбачає збільшення частки національного елемента в процесі економічного регулювання.

Перебудова програмної політики України і МФО неможлива без чіткого визначення пріоритетів об'єктів регулювання. Центром впливу в цьому процесі мають стати стабілізація виробництва, збільшення темпів економічного зростання, що в остаточному підсумку визначають загальну картину економічного й соціального розвитку держави.

Зміщення центру стабілізаційних програм на регулювання пропозиції означав би, однак, відкрите стирання граней між МВФ і МБРР, трансформації фонду в міжнародне агентство розвитку.

Жодна держава не може утриматися від використання вигод від інтеграції своєї економіки у світове господарство, альтернативою цьому може бути економічне падіння й стагнація. Однак використання вигод глобалізації припускає активний внесок кожної країни в мінімізацію пов'язаних із цим процесом ризиків. Йдеться про дисципліну макроекономічної політики для підтримки привабливого інвестиційного клімату як для іноземних, так і для внутрішніх інвесторів. Хоча іноземний капітал має життєво важливе значення для економіки окремих держав, перетворення його в основне джерело фінансування може призвести до серйозних деструктивних наслідків. Основним фінансовим джерелом для економічного розвитку держави повинні бути внутрішні нагромадження. Тому стабільна фінансова система держави продовжує залишатися основним засобом для запобігання ринковим потрясінням національного й міжнародного характеру. Це повною мірою стосується не тільки країн, що розвиваються і країн із перехідною економікою, що усунули валютні обмеження і беруть уже особисту участь у процесі глобалізації, але і розвинутих держав. Ослаблення внутрішньої фінансової дисципліни, виникнення проблем макроекономічного характеру в цих країнах справляють деструктивний вплив на нього.

Необхідно зазначити, що засади співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями мають бути вдосконаленими в рамках запровадження нових процедур підготовки та реалізації проектів економічного і соціального розвитку України. Політика України щодо співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, що викладена в державних програмах, має бути значно посилена.

Комплексна стратегія розвитку повинна визначати підхід, що допомагає країнам більш ефективно управляти економікою. У рамках підходу підкреслюється взаємозалежність усіх аспектів розвитку - соціального, структурного, людського, управлінського, екологічного, економічного й фінансового - і формуються:

цілісна довгострокова стратегія;

країна в ролі лідера при розробці стратегії;

міцні партнерські відносини між урядами, донорами, громадянським суспільством, приватним сектором й іншими зацікавленими в розвитку учасниками;

транспарентна зосередженість на результатах розвитку для забезпечення більшого практичного успіху в економіці.

Стратегія розвитку, по суті, має являти собою процес, а не шаблон, який повинен одноманітно застосовуватися до всіх країн. Комплексна стратегія розвитку - це новий спосіб ведення операцій, інструмент досягнення більш високої ефективності в процесах розвитку в сучасному світі.

Засади співробітництва з МФО мають визначати цілі та напрями співробітництва України з МФО в розрізі конкретних проектів, оскільки практичним втіленням підтримки курсу України на здійснення економічних реформ є допомога, що надається МФО у вигляді кредитів та позик, які використовуються для реалізації пріоритетних проектів соціального й економічного розвитку. Реалізація засад співробітництва України з МФО також має бути узгоджена з відповідними стратегіями допомоги цих організацій Україні.

Крім того, новими стратегіями МФО в Україні має визначатися характер їх оперативної діяльності в Україні протягом найближчих років.

Особливість нових стратегій має полягати в їх прагматичному характері, спрямованому на підтримку економічних та структурних реформ у найважливіших секторах на пошук і реалізацію нових інвестиційних можливостей в Україні. Реформи в Україні мають розглядатися в контексті загальносвітових тенденцій у розвитку трансформаційних процесів. Стратегії мають передбачати, що за умови подальшого покращання інвестиційного клімату в країні та досягнення конкретних результатів структурних реформ МФО будуть у змозі значно збільшити щорічні обсяги фінансування проектів.

У п'ятому розділі - “Розвиток співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями в умовах глобалізації світової економіки” - відзначається, що головними факторами, які спричинили суттєві зміни у світовому економічному й фінансовому середовищі в умовах глобалізації економіки були наступні:

прагнення корпорацій розвинених країн розширити закордонну діяльність на світовому ринку;

поява нових ділових можливостей для бізнесу на Далекому Сході спричинена швидким економічним зростанням Японії та інших країн;

крах комуністичних режимів у східноєвропейських країнах і їх перехід до побудови ринкової економіки;

прийняття в 1994 р. рішення на Уругвайському раунді переговорів у рамках ГАТТ (1986-1994 рр.) про створення Світової організації торгівлі (з 1 січня 1995 р. ГАТТ реорганізовано в СОТ);

створення Європейського Союзу, а саме введення в 1999 р. країнами ЄС спільної валюти євро та здійснення узгодженої грошової, фінансової й торговельної політики, розширення ЄС в 2004 р.

Проведене дослідження показало, що:

по-перше, МФО за своєю діяльністю й вагомістю впливу на світову економіку є глобальними організаціями;

по-друге, МФО справляють суттєвий вплив на трансформацію світової економіки, економік країн, що розвиваються, зокрема.

Світова глобалізація й співпраця України з МФО торкається різноманітних сфер економічної політики держави.

Так, основним напрямом надання технічної допомоги в рамках проектів МФО має бути підтримання економічних реформ, важливими складовими яких є розвиток приватизації та структурна перебудова підприємств.

У цій сфері основними напрямами діяльність мають стати:

розроблення чіткої політики приватизації, структурної перебудови великих державних промислових підприємств, упровадження механізму її реалізації та механізму післяприватизаційної підтримки;

залучення до процесу приватизації іноземних інвесторів;

демонополізація підприємств шляхом виділення самостійних структурних підрозділів.

Співфінансування проектів має для країн, де проводяться операції міжнародних фінансових організацій, подвійну користь: воно забезпечує позичальникам вихід на міжнародні ринки капіталу й стимулює приплив прямих іноземних інвестицій.

Співробітництво України щодо технічної допомоги в рамках проектів МФО має базуватися насамперед на таких основних принципах:

спільні програми є складовою макроекономічної та галузевої політики уряду України й спрямовані на її підтримку;

уряд України має визначати пріоритетні напрями для надання технічної допомоги з боку донорських організацій, оцінювати та розробляти пропозиції стосовно діяльності, що фінансуватиметься в рамках кожної програми;

з метою досягнення оптимального результату співробітництво має охоплювати обмежену кількість пріоритетних секторів;

співробітництво реалізується на децентралізованій основі.

Відповідно до міжнародних принципів в Україні іноземним інвесторам має надаватися національний режим. Уряд не повинен допускати дискримінації вкладників капіталу, з одного боку, перед інвесторами - з другого. Паралельно потрібно створити механізм вирішення суперечок у галузі прямих іноземних інвестицій.

У своїй інвестиційній діяльності Україна має широко застосовувати “Керівні принципи про режим іноземних приватних інвестицій” МВФ та Світового банку.

Формулюючи пріоритети залучення іноземних інвестицій, держава має також урахувати необхідність зміни орієнтації іноземних інвестицій з експортоорієнтованих галузей на залучення їх з метою використання все більшого потенціалу внутрішнього ринку.

...