Формування експортної політики України на світовому ринку зернових

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Інтеграція агропродовольчої сфери України у світову сільськогосподарську систему передбачає обґрунтування науково виваженої, несуперечливої та перспективної у широкому контексті торговельної політики, яка б враховувала стратегічні цілі, пріоритети і національні інтереси. За роки незалежності Україна суттєво просунулась на шляху до визнання її повноцінним партнером у світовій сільськогосподарській торгівлі, насамперед на світовому ринку зернових, на якому вона зайняла досить активну позицію особливо в останні роки.

Економіка України загалом, а також її аграрний сектор сьогодні, вочевидь, потребує залучення інвестицій, ефективних технологій, а відтак - розширення сільськогосподарського експорту, зокрема традиційної для України торгівлі зерновою продукцією. При цьому значно підвищується роль експортної орієнтації аграрного комплексу країни, акцентується необхідність експортно-орієнтованого розвитку зернопродовольчого комплексу України, що, в свою чергу, пов'язано з якісним оновленням господарських зв'язків як з країнами пострадянського простору, так і з країнами дальнього зарубіжжя, насамперед Африки та Азії.

Досвід багатьох країн засвідчує, що розвиток зовнішньоекономічних відносин, відкритість аграрної економіки у поєднанні з виваженою і збалансованою торговельною політикою дають змогу забезпечити достатньо високі темпи сільськогосподарського виробництва, зростання її експортного потенціалу на світовому ринку. З огляду на це, особливо актуальним є урахування зарубіжного досвіду формування експортної політики для України, яка має значні успадковані сільськогосподарські потужності, що за умови їх ефективного використання суттєво перевищують внутрішні потреби країни у продовольстві та сільськогосподарській сировині. Водночас ретельний науковий аналіз динаміки вітчизняного зернового ринку (виробництва, співвідношення попиту і пропозиції, зміни зернових запасів, співвідношення експортних і імпортних позицій) є важливою передумовою вдалої та реалістичної оцінки перспектив, можливостей держави продавати зернові за найсприятливішими умовами, раціонально маневрувати власними ресурсами, продуктивно нарощувати виробництво в аграрному секторі.

Але дотепер суттєвим чинником, що стримує ефективний розвиток зернопродовольчого комплексу України, все ще залишається недостатність наукового обґрунтування питань організації стабільного зернового ринку та ефективності експортної політики держави. Економічне призначення торгівлі зерновими культурами і формування експортної політики виходять на перший план й потребують спеціальних досліджень цього напряму.

Необхідність поглибленого наукового розроблення проблем державної політики на ринку зернових, обґрунтування основних напрямів удосконалення аграрної політики щодо стабілізації експортно-орієнтованого зернового сектора України зумовили вибір теми дисертації, її теоретичну і практичну значимість.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є опрацювання теоретичних засад формування ефективної експортної політики України в зерновому секторі на світовому ринку.

Досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі передбачає розв'язання наступних наукових завдань:

· розробити концептуальні засади та теоретико-методологічні положення розвитку міжнародної сільськогосподарської торгівлі;

· виявити існуючі моделі міжнародної торговельної політики в агропродовольчій сфері України, зокрема в зерновій галузі;

· визначити зміст експортної політики стосовно сільськогосподарської торгівлі та обґрунтувати методику розрахунку її ефективності;

· виявити взаємозв'язок між українською ціною на зернові культури із світовими цінами;

· проаналізувати основні тенденції розвитку зернового господарства країн СНД і України та його взаємозалежність із світовим ринком зерна;

· дослідити можливості розширення зернової торгівлі України з урахуванням вступу до СОТ та поглиблення торговельних зв'язків з Європейським Союзом;

· обґрунтувати пропозиції по удосконаленню експортної політики щодо зернового сектора агропродовольчої сфери України.

1. Теоретико-методологічні засади торговельної політики держави на ринку зернових

Визначено принципові підходи та трансформації у торговельній політиці держави. Розкрито основні положення міжнародних сільськогосподарських торговельних відносин та міжнародної сільськогосподарської торгівлі.

За результатами проведеного теоретико-методологічного аналізу виявлено, що наукове підґрунтя формування торговельної політики будь-якої держави складають концепції міжнародної торгівлі, які розвивались економічною наукою, починаючи уже з кінця XV ст., а саме: раннього та пізнього меркантилізму, абсолютних і порівняльних переваг, факторів виробництва, неотехнологічні теорії та теорії конкурентоспроможності. Примітно, що ці теорії загалом визнають основною причиною торгівлі наявність відмінностей між економічними ресурсами країн, акцентуючи положення, що торгівля дає можливість отримувати національні переваги від таких розбіжностей. Традиційні теорії роблять акцент на відмінностях у забезпеченні природно-ресурсними факторами, технологіями тощо, тоді як сучасні теорії намагаються враховувати специфіку товару, характеристику ринку, історичний розвиток економіки як головні елементи, що визначають моделі торгівлі. Економічна теорія доводить, що розвиток вільної торгівлі, поглиблення спеціалізації окремої країни та її інтеграція з іншими країнами завдяки вдосконаленню торговельних зв'язків є об'єктивним і позитивним процесом, що приносить певні вигоди.

Застосування загальнотеоретичних концепцій при формуванні аграрної політики у сфері сільськогосподарської торгівлі має доповнюватись урахуванням деяких емпірично виявлених тенденцій розвитку, яким притаманні наступні п'ять концепцій. Перша концепція стверджує, що велика частина торгівлі сільськогосподарською продукцією та продовольством відбувається між розвинутими країнами. Згідно з другою, торгівля переробленої сільськогосподарської продукції збільшує витрати при торгівлі базовими товарами. Сутність третьої концепції полягає в тому, що у більшості випадків вона сконцентрована між декількома країнами. Відповідно до четвертої, ринкова концентрація харчового переробного виробництва та продаж у роздріб постійно зростає. П'ята концепція стверджує, що торгівля переробними товарами між розвинутими країнами має характер внутрішньопромислової торгівлі. Проведений аналіз свідчить про те, що торгівля сільськогосподарськими товарами відбувається, в основному, між розвинутими країнами, що супроводжується постійним розширенням асортименту і зростанням пропозиції сільськогосподарської продукції.

У роботі сформульовано авторське визначення поняття міжнародних сільськогосподарських торговельних відносин (МСТВ) як сукупності специфічних торговельних зв'язків між національними економіками окремих країн, відповідними суб'єктами зовнішньої економічної діяльності щодо умов купівлі-продажу продукції аграрного сектору. Вони проявляються на різних рівнях економіки - мікро-, меза-, макро- та мегарівнях, на яких діють суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, а саме: 1) мікрорівень - фермери, сільськогосподарські підприємства та агрокомпанії, які проводять зовнішньоекономічні операції; 2) мезарівень - юридичні особи, відповідальні за здійснення та розвиток сільськогосподарських торговельних відносин з іншими галузями економіки; 3) макрорівень - держава, яка безпосередньо здійснює і регулює зовнішньоекономічну діяльність; 4) мегарівень - міжнародні сільськогосподарські організації та інститути, зокрема: FAO, FEOGA, FIATA, FOSFA, COCERAL та GAFTA. Функціонування МСТВ впливає на механізм формування витрат на різних рівнях аграрного сектору та, відповідно, визначення ціни. Виявлено, що значна частина прибутку від діяльності вітчизняного аграрного сектору економіки залишається на мікрорівні.

Виходячи з усталених дефініцій, розкрито зміст експортної політики стосовно сільськогосподарської торгівлі, по-перше, як частини макроекономічної політики, по-друге, як державного формату дій, спрямованого на забезпечення експорту сільськогосподарських товарів, зокрема зернових, по-третє, як динамічної системи МСТВ, що регулюється митно-тарифними заходами у відповідності до вимог СОТ. Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну сільськогосподарську торгівлю можна виділити два типи міжнародної сільськогосподарської торговельної політики: політика вільної сільськогосподарської торгівлі та політика протекціонізму. За оцінкою автора, формування експортної політики України має бути політикою поміркованого протекціонізму, оскільки лише ретельно зважені заходи щодо тарифного і нетарифного регулювання можуть сприяти розвитку внутрішнього сільськогосподарського ринку, зокрема зернового, й водночас захищати інтереси країни як рівноправного учасника міжнародної сільськогосподарської торгівлі (МСТ).

Шляхом системного аналізу автором представлено операційну і державно-політичну моделі міжнародної сільськогосподарської торгівлі. Операційна модель МСТ - це процес безпосереднього обміну сільськогосподарськими товарами між господарюючими суб'єктами різних держав, державами та міжнародними організаціями. Державно-політична модель МСТ - це особливий тип суспільних відносин, які виникають у світовій системі сільського господарства з приводу обміну сільськогосподарськими товарами між державами, що мають власні зовнішні і зовнішньоторговельні політики.

Визначено, що операційна модель певною мірою є проявом політики вільної сільськогосподарської торгівлі (фритредерства), а державно-політична - протекціонізму. На сьогодні ці два напрями взаємопов'язані, хоча чітко простежується провідна роль принципу вільної торгівлі.

Усі країни так чи інакше залежать від міжнародної сільськогосподарської торгівлі. Але міра залежності є різною, вона визначається як відношення вартості міжнародної сільськогосподарської торгівлі (експорт+імпорт) сільськогосподарських товарів до ВНП: Дзал. = (Е+І) / ВНП X 100. Для малих розвинутих країн та країн з перехідною економікою (Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Данія, Швеція, Україна та ін.) цей показник варіюється від 40 до 90%. Для великих розвинутих країн (Німеччина, Англія, Франція тощо) - від 25 до 35%.

Доведено, що у разі перевищення імпорту зернової продукції над експортом різниця між величиною грошових надходжень від експорту зернової продукції та імпорту має бути сплачена шляхом позички в іноземних фінансових посередників, або шляхом продажу реальних фінансових активів іноземцям. Такі операції, як правило, призводять до чистого притоку капіталів. Коли ж експорт зернової продукції перевищує імпорт, то є відтік капіталу - ситуація, коли економічна система надає позички іноземцям або купує іноземні фінансові та реальні активи. Зазначені положення мають практичне значення для формування експортної політики держави на світовому ринку зернових.

2. Основні домінанти зернового ринку України у трансформаційний період

Присвячено дослідженню динаміки зернового виробництва країни, його стану в перспективі та характеристиці реалізації державної політики в аграрній сфері.

Аналіз виробництва зерна в Україні в усіх категоріях господарств за 1950-2005 рр. показує, що в динаміці його валових зборів простежується довгострокова циклічність (з тривалістю циклу понад 50 років), середньострокова (з тривалістю циклу близько 15 років) і короткострокова (з тривалістю циклу 2 роки). За період 1990-2005 рр. валові збори зернових відхилялися від середньої величини на 7,2 млн. тонн, або більше ніж на 20%. Особливо значно коливалося виробництво продовольчої пшениці (коефіцієнт варіації за означений період 28%). У сезони з несприятливими погодними умовами (2000, 2003 рр.) виробництво пшениці скорочувалось більш відчутно, ніж по інших зернових культурах. Основною причиною різких коливань у динаміці валового збору зерна є відповідні зміни у врожайності зернових та їх посівних площах. Простежується чітка закономірність у валовому зборі, який перевищив 33 млн. тонн (а це спостерігалося у 1995, 1997, 2001 і 2002 рр.), що було одержано за рахунок вищої врожайності і більшої зібраної площі зернових. Отже, за умови стабільності посівних площ зернових культур коливання валового збору зерна мають бути меншими.

Рівень самозабезпеченості зерном протягом 1995-2005 рр. коливався у вузькому діапазоні - від мінімального 95,6% у неврожайному 2000 р., до максимального - 99,7% у 2002 р. Таким чином, імпорт не відіграє значимої ролі у формуванні продовольчих ресурсів України. Найбільша частка зерна 35-60% використовується на корм худобі та птиці, близько 21-38% - на споживання населенням, 10-16% - на насіння. Доведено, що на внутрішньому ринку України спостерігається чітка тенденція зростання цін на початку року і стрімке їх падіння влітку, після збору нового урожаю. Як правило, різниця у ціні на зернові культури в середньому становить 5-25%. До головних чинників, що впливають на цінові коливання, можна віднести величину валового збору зерна, маркетингові витрати, рівень світових цін та повернення ПДВ експортерам.

Виявлено, що на середньострокову перспективу варто очікувати поглиблення взаємозв'язку українського та світового ринку зерна. Кон'юнктура світового ринку впливатиме на баланс внутрішнього попиту та пропозиції зерна в Україні. Прогнозується, що в цілому у світі в найближчі роки виробництво зерна буде зростати більше ніж на 1% щорічно, в Україні - на 2,6%. Основним чинником такої ситуації насамперед буде підвищення врожайності зернових, а вже потім - розширення посівних площ. До 2010 р. прогнозується, що у середньому частка України у сукупному світовому експорті зерна може зрости до 3% порівняно з 1,5% у 1998-2000 рр. Отже, можна очікувати посилення її ролі як вагомого виробника та перспективного партнера у міжнародній торгівлі.

Визначено, що український ринок зернових характеризується регіональним конкурентним та капіталізованим середовищем завдяки транснаціональним компаніям, які намагаються тісно кооперувати з українськими сільгосптоваровиробниками. Доведено, що традиційним напрямом стратегії зернових ТНК є створення самостійних філій. Інші напрями реалізації стратегії утворюють: інтеграція, яка допускає винесення за кордон окремих технологічних стадій виробництва зернової продукції; децентралізація управління; участь у стратегічних альянсах, тобто координації на довгостроковій основі виробничої та ринкової діяльності двох або більше зернових компаній. З'ясовано, що на українському ринку працюють більше, ніж 600 зерноторговельних компаній-експортерів, п'ятірка з яких є монополістами у сфері збуту українського зерна, оскільки на їх частку припадає біля 40% всього зернового експорту.

Дослідження кредитно-фінансового забезпечення АПК України протягом 2000-2004 рр. свідчить про наявність досить усталеної тенденції зростання обсягів кредитування суб'єктів господарювання в аграрному секторі. Так, щорічно агропідприємства у середньому отримують кредити у банках на 20% більше від показника попереднього року. Сума пільгових кредитів у середньому складає половину від загальної. При цьому спостерігається тенденція зменшення кількості позичальників, а рівень повернення кредитів агропідприємствами наближається до показника 90%. Протягом 2000-2004 рр. найвищий рівень компенсації ставки за кредитами комерційних банків агропідприємствами становив 57%, найнижчий - 11%, але, як правило, компенсація ставки щороку зменшується на 10%.

В дисертації представлена модель загальної структури витрат при транспортуванні зерна в Україні та методика їх розрахунку, згідно з якою рівень транспортної складової у вартості зерна та цінова політика країни впливають на організацію транспортування зерна на експорт. Виявлено, що загальні витрати на транспортування 1 тонни зерна (від здачі на елеватор до відвантаження на судно) в середньому в Україні становлять 41 дол. США/т (при середній відстані перевезення 600 км.), що є значно вищими порівняно з європейськими країнами.

Запропоновано транспортну складову в експортній ціні на зерно розраховувати за формулою:

Т= ВЕ+ПЗ+ ТЕ+ПП+ МП,

де ВЕ - виробничий елеватор; ПЗ - послуги залізниці; ТЕ - термінальний елеватор; ПП - послуги порту; МП - митні процедури.

Проведене дослідження транспортної інфраструктури зернового експорту України свідчить про те, що основні проблеми транспортного забезпечення експорту зерна пов'язані з трьома чинниками - пропускною потужністю портів, вартістю корабельного фрахту і наявністю спеціалізованого потягу для залізничних перевезень.

3. Особливості регулювання експортної політики України на світовому зерновому ринку

Обґрунтована модель експортної політики України на світовому ринку зернових, розроблені практичні рекомендації щодо нормативно-правового забезпечення експортно-імпортних відносин і торгівлі зерновими товарами у контексті експортної політики, досліджені можливості розширення зернової торгівлі України з урахуванням перспектив вступу до СОТ та поглиблення торговельних зв'язків з Європейським Союзом.

Завдяки розробленій моделі експортної політики України на світовому ринку зернових доведено, що для вдосконалення зернового виробництва і збільшення експортних потужностей країни необхідно залучати якомога більше прямих іноземних інвестицій у галузь зернової індустрії і надавати довгострокових кредитів на пільгових умовах агропідприємцям. Це безумовно впливатиме на розмір урожаю зернових культур, їх якість та внутрішнє споживання, тобто на ті три чинники, які в свою чергу безпосередньо впливають на формування експортних поставок зерна.

Встановлено, що формування ефективної експортної політики держави має забезпечити такий правовий режим регулювання експортної політики на світовому ринку зернових, при якому експортерам зерна будуть вчасно повертати ПДВ, лібералізуватимуться канали збуту продукції, удосконалиться система митно-тарифного регулювання у напрямі захисту вітчизняних зерновиробників. Дана модель передбачає створення відповідних механізмів фінансування розвитку нових ринків збуту зернової продукції, сертифікації її якості та рекламної діяльності зерноторговельних компаній, що потребує подальших наукових досліджень умов торгівлі на світовому ринку зерна.

Виявлено, що концепція ефективності експортної політики держави є центральною в економічному аналізі галузі зернової індустрії. При цьому встановлено, що показник ефективності експортної політики є узагальненим щодо оцінки результативності формування власне експортної політики України на світовому ринку зернових, оскільки характеризує ефективність усіх сукупних витрат, які впливають на експортну ціну одиниці зернової продукції. Тому для визначення ефективності сучасної експортної політики, застосовується система критеріїв, що відображають стан експортної політики держави.

Пріоритетний напрям ефективності експортної політики держави зумовлюється її кінцевим результатом, тобто встановлення експортної ціни на зернові товари і отримання прибутків. У даному випадку здійснюються такі нерівності:

EEP = P(EXW)+T+ В < P(EXW)+T+F+I+С+GT, або EEP = P(FOB) < P(CIF),

EEP = P(EXW)+T+F+С < P(EXW)+T+F+I+C+GT, або EEP = P(СРТ) < P(CIF),

де EEP - ефективність експортної політики; P(EXW) - ціна на умовах EXW; P(FOB) - ціна на умовах FOB; P(CРТ) - ціна на умовах CРТ; Т - витрати на транспортування зерна від елеватора до борту судна; В - відвантаження на борт судна; F - фрахт судна; І - страхування зернового вантажу; С - перевезення до визначеного місця призначення; GT - бонус зернотрейдера.

Отже, для успішного продажу вітчизняних зернових товарів на світовому ринку, українська експортна ціна на зерно, на умовах FOB або СРТ, не повинна перевищувати світову ціну на умовах CIF. В іншому випадку українським зернотрейдерам невигідно буде займатися торгівлею зерна і вони перейдуть на більш конкурентоспроможний ринок, наприклад, олійних культур. Світова практика торгівлею зерна засвідчує, що інколи ціни пропозиції зернових з України суттєво перевищували рівень світових цін. Це є наочною ілюстрацією впливу таких чинників, як дії уряду та випадку, згідно з теорією М. Портера, які утворюють невід'ємні детермінанти конкурентної переваги країни.

На основі індексу кореляції виявлено тісний зв'язок і пряму залежність між українськими та європейськими цінами на пшеницю, ячмінь та кукурудзу протягом 2002-2006 рр., про що свідчать дані бірж MATIF (Франція), LIFFE (Велика Британія), BCЕ (Угорщина). Водночас математично обгрунтовано, що має місце слабкий зв'язок між українською ціною на зернові культури та відповідними цінами на американських ринках, за винятком кукурудзи, про що свідчать дані бірж CBOT (США), BCA (Аргентина), WCE (Канада). В цілому українська ціна на зернові культури формується за ринковими принципами. Зростання ціни на зернові культури на європейських ринках зумовлює збільшення української ціни. Отже, на сьогодні українським зернотрейдерам необхідно враховувати перш за все специфіку і тенденції зернового ринку Європейського Союзу для просування вітчизняної зернової продукції і завоювання нових ринків збуту в країнах Азії та Північної Африки.

Обгрунтовано положення, що при гнучкому курсі обміну валют механізм дії імпортних обмежень призведе до абсолютного скорочення імпорту зернових товарів і збільшення за цей рахунок чистого експорту, що в свою чергу може викликати підвищення курсу гривні і негативно вплине на експортні можливості України. Іноземні торговельні партнери, очевидно, вживатимуть обмежувальні заходи на імпорт наших зернових товарів у їхні країни, внаслідок чого гальмуватиметься зростання доходу, споживання, інвестицій. Таким чином, протекціоністська торговельна політика, за режиму вільного плавання валют, виявляється для України неефективною.

Однак, як доведено в дисертації, система фіксованого валютного курсу виявилася також неефективною для України, оскільки вона призвела до зниження ефективності експорту зерна з оплатою в іноземній валюті, збільшення частки бартерних операцій та зниження обсягу зернового виробництва на імпортозалежних підприємствах. Тому пропонується уніфікація курсової політики України, яка би базувалася на застосуванні керованого валютного курсу, а потім - у межах коридору, що надало би змогу збалансувати експортно-імпортні операції із зерновими товарами.

Визначено, що при девальвації гривні зернотрейдери отримують надприбутки, а експортери збільшують свої прибутки шляхом масового вивозу зернових товарів. При ревальвації гривні внутрішні ціни на зерно є менш конкурентоздатними і ефективність експорту скорочується. Отже, зміцнення національної валюти зменшує конкурентоспроможність національної продукції на зовнішніх ринках та можливі обсяги зернового експорту.

Показано, що зернове господарство України є експортно-орієнтованою галуззю з незначними обсягами імпорту. При цьому доведено, що показник співвідношення чистого експорту до внутрішнього виробництва по головних видах сільськогосподарської продукції є найвищим саме для зернових культур.

Аналіз географічної структури зернового експорту свідчить про те, що за роки формування ринкової економіки в Україні відбувався поступовий процес географічної переорієнтації українського експорту з країн СНД до розвинутих країн далекого зарубіжжя, який до цього часу ще незавершений. По всіх товарних групах 1-24 УКТ ЗЕД найбільша частка експорту України припадає на країни ближнього зарубіжжя - близько 42%. Географічна переорієнтація торгівлі збіжжям відбулася, головним чином, до країн Західної Європи, Азії та Північної Африки. Головні причини цього полягають як в особливостях розвитку транспортної та іншої інфраструктури експорту, так і в тому, що ці ринки є для зернотрейдерів більш стабільними, ефективними і передбачуваними.

У ході дослідження нормативно-правового забезпечення експортно-імпортних відносин на світовому ринку зернових визначено, що за роки реформування економіки України відбулися суттєві зміни у юридичній базі регулювання експорту зернової продукції. Були скасовані всі експортні мита на зерно, більшість квот та ліцензій, значні обмеження в рамках індикативних цін та обов'язкову експортну реєстрацію, уніфіковано податки на імпортні та українські зернові товари. Але визначається, що суттєва лібералізація експортної політики стосовно сільськогосподарської продукції не створила умов для стимулювання експорту, про що свідчить незначна його частка по відношенню до ВВП порівняно з іншими країнами, а також інформаційного та консультативного забезпечення зернотрейдерів, їх стимулювання до участі в агровиставках, страхування майбутнього урожаю тощо.

Зважаючи на вищевикладене, державна стратегія розвитку зернового ринку України має бути спрямована на збалансування вітчизняного виробництва та імпорту зерна, внутрішнього споживання та його експорту, маючи на меті насамперед захист вітчизняного зерновиробництва.

Висновки

Проведене дослідження теоретичних засад формування ефективної експортної політики України на світовому ринку зернових дало можливість зробити ряд принципових висновків і пропозицій щодо напрямів, методів і форм активізації розвитку міжнародних сільськогосподарських торговельних відносин.

1. Стандартна модель Хекшера-Оліна-Самуельсона не завжди придатна для пояснення торгівлі сільськогосподарськими товарами. Як виявилось, на це впливають традиційні теорії торгівлі, а саме зростання доходу на душу населення, фактор забезпечення, зміни транспортних витрат, а політика лише частково пояснює зміни складової торгівлі продовольчими товарами.

2. Відповідно до теорії М. Портера, у межах детермінант конкурентних переваг країни виділено чотири параметри, що формують конкурентне становище для місцевих фірм і впливають на її успіх у міжнародній діяльності. Виходячи з цього, для зернової галузі в ході проведеного дослідження виокремлено наступні детермінанти. Перша - це параметри факторів виробництва зерна (наявність факторів, ієрархія факторів, механізми та динаміка їх створення); друга детермінанта - рівень попиту на внутрішньому зерновому ринку базування фірми, високі параметри якого виступають як підтримуючий страховий фактор у разі операцій на зовнішньому ринку зерна; третя детермінанта - наявність у країні зернової галузі-постачальника, що конкурентоспроможна на світовому ринку; четверта детермінанта - близькість національних моделей стратегії та структури фірми до глобальних параметрів та рівень внутрішньої конкуренції, яка впливає на діяльність фірми на зовнішньому ринку зернових.

3. Концептуальні засади формування сучасної експортної політики виявили тенденцію переважної концентрації торгівлі сільськогосподарськими товарами, зокрема зерновими в основному між розвинутими країнами, що супроводжується постійним зростанням пропозиції сільськогосподарської продукції. Причому, Україна запозичила зарубіжний досвід для формування стратегії продажу сільськогосподарських товарів широкого асортименту. Географічна переорієнтація торгівлі українським збіжжям відбулася, головним чином, до країн Західної Європи, Азії та Північної Африки. Основні причини цього полягають як в особливостях розвитку транспортної та іншої інфраструктури експорту, так і в тому, що ці ринки є для зернотрейдерів більш стабільними, ефективними і передбачуваними.

4. Методика розрахунку ефективності експортної політики держави на світовому ринку зернових визначається через співвідношення встановленої експортної ціни на зернові товари і отримання прибутків від експортної діяльності. Особливістю методики розрахунку загальної структури витрат при експорті зерна є визначення транспортної складової в експортній ціні на зерно (від здачі на елеватор до відвантаження на судно). Для успішного продажу вітчизняних зернових товарів на світовому ринку українська експортна ціна на зерно на умовах FOB або СРТ не повинна перевищувати світову ціну на умовах CIF.

5. Економічна ефективність експорту зернових товарів на макрорівні передбачає співвідношення виторгу від експорту зернових до національних витрат на їх експорт. Під економічною ефективністю експорту на мікрорівні розуміють ступінь збільшення доходу агропідприємства від зовнішньоторговельних операцій, критерієм оцінки якої є прибуток.

6. Найвищий показник чистого експорту по відношенню до внутрішнього виробництва в Україні мають зернові культури. На середньострокову перспективу варто очікувати поглиблення взаємозв'язку українського та світового ринку зерна. Кон'юнктура світового ринку впливатиме на баланс внутрішнього попиту та пропозиції зерна в країні. Спостерігається тісний зв'язок і пряма залежність між українськими та європейськими цінами на зернові культури. Водночас існує слабкий зв'язок з відповідними цінами на американських ринках, за винятком кукурудзи. В цілому українська ціна на зернові культури формується за ринковими принципами.

7. Протекціоністська торговельна політика за режиму вільного плавання валют виявляється для України неефективною, так як при гнучкому курсі обміну валют механізм дії імпортних обмежень призведе до абсолютного скорочення імпорту зернових товарів і збільшення за цей рахунок чистого експорту, що в свою чергу може викликати підвищення курсу гривні і негативно вплине на експортні можливості України. Водночас система фіксованого валютного курсу виявилася також неефективною для України, оскільки вона призвела до зниження ефективності експорту зерна з оплатою в іноземній валюті, збільшення частки бартерних операцій та зниження обсягу зернового виробництва на імпортозалежних агропідприємствах. З огляду на це, висунута ідея застосування валютного курсу у межах коридору, що балансує експортно-імпортні операції із зерновими товарами.

8. В останні роки стає дедалі тіснішою взаємозалежність розвитку зернового господарства провідних країн СНД (Росії, України, Казахстану) та світового ринку зерна. Насамперед це пов'язано з відновленням і усталенням статусу цих країн як потужних світових виробників і експортерів зерна, які можуть суттєво впливати на глобальну ринкову ситуацію. Останні роки функціонування світового ринку зерна засвідчують про вагомий вплив України, Росії і Казахстану, але ще залишається проблемною сфера реструктуризації агропідприємств, системи обробки і збуту зерна, формування дієвої аграрної політики, що певним чином гальмує зміцнення позицій цієї трійки на світовому ринку зернових.

9. Аналіз політики держави щодо імпорту зернової продукції засвідчив, що рівень протекціонізму зернових ринків в Україні достатньо високий, але з моменту приєднання до СОТ він суттєво знизиться, і матиме місце поступова її лібералізація. Політика протекціонізму національного зерновиробника в середньостроковій перспективі вбачається не в протекціонізмі шляхом обмеження імпорту, а у його підтримці за рахунок прямих дотацій, при наявності бюджетних коштів, та непрямої підтримки через збільшення попиту на вітчизняну зернову продукцію.

10. Від членства України у СОТ безпосередньо залежать перспективи інтеграції до Європейського Союзу, залучення іноземних інвестицій та отримання торговельних пільг від розвинутих країн. Спільна аграрна політика ЄС досить актуальна для України, сфера і механізми діяння якої зачіпають такі важливі проблеми, як стимулювання і модернізація зернового виробництва, формування і розширення нових ринків збуту, збільшення асортименту та підвищення якості запропонованих зернових товарів і зниження їх ціни в результаті посилення конкуренції з європейськими країнами, інтеграція у систему світового сільського господарства.

11. За роки реформування економіки України відбулися суттєві зміни у регулюванні експорту зернової продукції. Були скасовані всі експортні мита на зерно, більшість квот та ліцензій, значні обмеження в рамках індикативних цін та обов'язкову експортну реєстрацію, уніфіковано податки на імпортні та українські зернові товари. Суттєва лібералізація експортної політики стосовно сільськогосподарської продукції не створила умов для стимулювання експорту, про що свідчить незначна частка експорту по відношенню до ВВП порівняно з іншими країнами.

12. Формування ефективної експортної політики держави має забезпечити такий правовий режим, при якому експортерам зерна будуть вчасно повертати ПДВ, лібералізуватимуться канали збуту продукції, удосконалиться система митно-тарифного регулювання у напрямі захисту вітчизняних зерновиробників, залучатимуться якомога більше прямих іноземних інвестицій у галузь зернової індустрії, надаватимуться довгострокові кредити на пільгових умовах агропідприємцям.

Послідовна реалізація викладених вище стратегічних і тактичних заходів формування експортної політики України на світовому ринку зернових дозволить поліпшити макроекономічну ситуацію в країні та відновити динаміку економічного зростання на якісно новій основі, яка відповідатиме потребам формування сучасного конкурентоспроможного зернового сектору європейського типу.

Література

1. Литвин О. Особливості аграрної політики країн ЄС та США на ринку зернових. // Економіка України. - 2003. - № 12. - с. 78-81.

2. Литвин О. Розвиток АПК України у контексті аграрної політики ЄС. // Зб. наук. праць. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2003. - № 37. - с. 90-99.

3. Литвин О. Напрямки сільськогосподарської політики України при вступі у СОТ. // Зб. наук. праць. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2003. - № 38. - с. 64-71.

4. Литвин О.Є. Впровадження зернового ф'ючерсу в Україні. // Науковий вісник. - К.: Національний аграрний університет, 2003. - № 64. - с. 268-277.

5. Литвин О.Є. Кредитно-фінансова політика АПК України. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2003. - Вип. 40. - Ч. ІІ. - с. 162-169.

6. Литвин О.Є. Роль іноземних інвестицій в АПК України. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2003. - Вип. 41. - Ч. І. - с. 192-196.

7. Литвин О.Є. Система стандартизації якості зерна, експортованого з України. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2003. - Вип. 44. - Ч. І. - с.127-129.

8. Литвин О.Є. Експортна політика України при виході на світовий ринок зернових. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2003. - Вип. 46. - Ч. ІІ. - с.170-175.

9. Литвин О.Є. Франція і Україна на Європейському ринку зерна. // Економіка АПК. - 2004. - № 6. - с.148-153.

10. Литвин О.Є Ринок зерна України в контексті формування експортної політики країн СНД. // Економіка АПК. - 2004. - № 11. - с.153-157.

Размещено на Allbest.ru