Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Закрита економіка сутність. Характерні риси та необхідність трансформації

1.1 Закрита економіка сутність. Характерні риси

1.2 Сутність та необхідність трансформації

2. Відкрита економіка сутність. Характері риси та переваги для економічного розвитку

2.1 Відкрита економіка сутність. Характерні риси

2.2 Формування відкритої економіки в Україні

3. Відкрита економіка як перспективний етап розвитку міжнародної торгівлі

4. Індивідуальне завдання. Оцінка переваг відкритої економіки на прикладі Франції

Висновки

Список використоної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку економіки України одночасно пов'язаний з ринковою трансформацією та складними й суперечливими процесами глобалізації, які виступають об'єктивними детермінантами формування як напрямків, так і результатів соціально-економічного розвитку. Необхідність органічного входження України на рівноправних умовах до системи світового господарства означає трансформацію економічних відносин та послідовний перехід до економіки відкритого типу, зверненої до зовнішнього ринку. Це завдання ускладнюється розвитком нових форм зовнішньоекономічних відносин та трансформацією якісних параметрів ринкових відносин під впливом глобалізаційних процесів. Крім того, зростаюча відкритість економіки країни зумовлює відповідну залежність внутрішнього ринку від зовнішнього, та підсилює їх взаємодію, яка характеризується складним, багаторівневим, різноспрямованим та взаємним впливом основних елементів ринків. У цьому контексті важливим стає визначення умов, за яких взаємодія внутрішнього та зовнішнього ринків позитивно впливає на стабільний соціально-економічний розвиток.

Практична значущість теми Відкрита і закрита економіка -особливості та умови трансформації полягає в аналізі проблем як в часі, так і в просторовому розрізах.

З одного боку, тематика дослідження отримує інтерес у наукових колах, у іншого боку, як було показано, існує недостатня розробленість та невирішені питання. Це означає, що дана робота крім навчальної, буде мати теоретичну, так і практичну значимість.

Певна значимість і недостатня наукова розробленість проблеми. Відкрита і закрита економіка - процеси взаємодії і трансформації визначають наукову новизну даної роботи.

Об'єкт роботи - система реалізації Закритої та відкритої економіки:особливості та умови трансформації.

Предмет дослідження - діяльность системи Закритої та відкритої економіки:особливості та умови трансформації

Мета роботи - вивчення теми Закрита та відкрита економіки:особливості та умови трансформації як з, української так і з зарубіжної точок зору.

1. Закрита економіка сутність. Характерні риси та необхідність трансформації

1.1 Закрита економіка сутність. Характерні риси

Деякі національні економіки після проходження точки біфуркації стають закритими системами. Хоча закриті соціальні системи зустрічаються набагато рідше, ніж відкриті, все-таки в історії прикладів їх набереться достатньо багато. К. Поппер серед закритих систем називає племінне та колективістська суспільство, Й. Шумпетер - соціалістична. Закритими були також східні деспотії (за термінологією К. Маркса - азіатський спосіб виробництва), Японія довгі століття до реставрації Мейдзі і в передвоєнні роки ХХ століття, фашистські Німеччина та Італія; СРСР, Кампучія, В'єтнам. Не заглядаючи всередину історії, про закритих суспільствах ХХ століття можна сказати, що всі вони сформувалися дійсно під час точок біфуркації, що припали на два періоди - кінець 1920-х - початок 1930-х рр.. (Німеччина, Італія, Японія, СРСР) і початок - середину 1970-х рр.. (Кампучія, В'єтнам). З точки зору системного підходу і концепцій самоорганізації система закритого типу характеризується такими рисами:

- Припинення обміну з зовнішнім середовищем;

- Система стає організує, тобто впорядковуємо середовищем за своїми "кордонів", тоді як у відкритій системі спостерігаються самоорганізаційні процеси - встановлення порядку за рахунок кооперативного взаємодії її компонентів;

- Закриті системи статичні - здатні зберігати свою поведінку, не кажучи вже про структуру, тривалий час, але майбутнього в них немає - при відсутності відтоку ентропії в середу руйнування системи лише справа часу і чим більш закрита система, тим швидше вона зруйнується.

Для національної економіки і суспільства в цілому це буде означати прагнення до автаркії, статичність, організує з боку держави, державну монополію як в економічній області, так і в інших галузях суспільного життя, тобто однією з конституюють рис закритого суспільства є тоталітаризм.

Під тоталітаризмом розуміється підпорядкування тим, хто перебуває при владі, всіх сторін життя суспільства, повний контроль над економічною, політичним життям країни, ідеологією і культурою. Всі питання в тоталітарних країнах мають тенденцію перетворюватися в політичні, і, додамо, ідеологічні. За своєю суттю тоталітаризм явище всеохоплююче: виникнення тоталітарних тенденцій в одній сфері неминуче породжує тоталітарні тенденції в інших.

Які ж передумови тоталітаризму й закритості суспільства? Новітня історія зазвичай називає чинники, наполовину носять циклічний характер і описують фазу кризи. Розглянемо найбільш часто згадуються передумови формування тоталітарності, взявши для прикладу Німеччину, Італію та СРСР.

Передумови формування тоталітарних тенденцій процеси, що передували формуванню тоталітарності у країн: НІМЕЧЧИНА, ІТАЛІЯ, СРСР були:

1. Падіння виробництва

2. Зниження реальної заробітної плати

3. Безробіття

4. Енергійне втручання держави в економіку, ідея всевладдя

5. Крах великих банків

6. Відмова від парламентаризму

7. Монополізація

8. Одержавлення економіки

9. Прагнення до встановлення сильної влади

10. Соціалістичні гасла

11. Зростання оподаткування населення

12. Зменшення соціальних витрат при розширенні пільг виробникам

13. Голод

Формально безробіття не було, але в кінці 1930-х рр.. спостерігалася масова міграція населення у пошуках роботи. Переважне зростання першого підрозділу суспільного виробництва за рахунок другого.

За даними Я.А. Кронрод, на Україні голод 1932-1933 рр.. забрав життя 7 млн. чоловік.

При аналізі схеми ми бачимо, що майже половина процесів, що передували формуванню тоталітарних тенденцій (пункти № 1 - 5 ) носять циклічний характер і ясно вказують на те, що економіка знаходиться у фазі кризи. Звичайно, реальні передумови становлення тоталітарної економіки різноманітніше і нерідко пов'язані з індивідуальними особливостями економічної, політичної, ідеологічної та культурного життя країни, її звичаями та традиціями, проте поряд з особливими передумовами мають існувати й загальні. Назвемо деякі, найбільш поширені передумови крім циклічних та інших факторів, названих вище:

- Менталітет народу;

- Важке внутрішнє і зовнішнє економічне і політичне становище країни;

- Бюрократизм;

- Якщо в умовах відкритої системи чинники, лімітуючі виробництво, лежать на боці попиту, то в умовах закритої економіки - на стороні пропозиції (ресурсні обмеження виробництва), внаслідок цього використання соціально-економічного потенціалу в закритій системі носить напружений характер;

- Низька ступінь індустріалізації та / або модернізації економіки, щодо відстала структура економіки;

- Жорстка протекціоністська політика;

- Яскраво виражений націоналізм;

- Висока частка одержавлення економіки;

- Відсутність досвіду демократичного управління;

- Високий рівень концентрації виробництва і капіталу;

- Монополізація економіки;

- Наявність тоталітарного досвіду (чим частіше програвався тоталітарний сценарій в історії країни, тим більш імовірно здійснення його і в майбутньому), що цілком зрозуміло: систему нерідко притягує добре відомий аттрактор;

- Просторові фактори;

- Щільність і різнорідність населення.

Останні два фактори практично не враховуються при з'ясуванні передумов тоталітарності, але мають велике значення: тоталітарним тенденціям в більшій мірі схильні до країни або з великою територією, або з високою щільністю населення, або з великою кількістю народів і народностей, що проживають на її території (приклади: СРСР , східні деспотії). Досить дії тільки однієї з цих чинників, щоб збільшити шанси на реалізацію тоталітарного сценарію розвитку, приєднання інших ще більше підсилює тенденцію. Механізм їх дії такий: разом чи окремо вони можуть викликати до життя потреба в сильній владі, "їжакових рукавицях".

Аналіз рис, характерних для східної деспотії (закритість суспільства, переважно державна власність на найважливіші ресурси, включаючи землю і воду, незначні обсяги зовнішньої торгівлі, агресивність, сильна централізація влади, деспотичність правителів, бюрократизм, поділ суспільства на два класи (формально вільних общинників і державну бюрократію), громада як основний інститут, який займається виробництвом, якому не належали основні засоби виробництва, обов'язкова трудова повинність, висока норма експлуатації общинників бюрократією, гальмування інновацій, централізована організація громадських робіт, амбарний системи і т.д.) дозволяє зробити висновок про ідентичність їх рис сучасних закритих товариств і з упевненістю віднести їх до числа замкнутих тоталітарних суспільств.

Головними ознаками закритої економіки є автаркія та одержавлення економіки, втручання держави в усі економічні процеси від верхнього рівня до елементарного. Саме вони і викликають до життя всі інші процеси, властиві замкнутої економіці. Отже, потрібно відмовитися від застосування до колишньої "соціалістичної" економіці таких визначальних, як "адміністративно-командна система", "директивна економіка", "планова економіка", "централізовано керована економіка", "соцолігархізм" і т.д., оскільки кожне з них відображає лише одну з рис економіки цього часу, але не її природу. Більш коректним видається термін "закрита економіка".

Основними рисами тоталітарних держав в економічній і політичній галузях у країн Німеччина, Італія, СРСР, В'єтнам були:

1. Курс на автаркію

2. Мілітаризація економіки

3. Позаекономічний примус

4. Позаекономічний примус планування

5. Зростання і ускладнення апарату управління економікою

6. Деформація господарської структури

7. Зростання ступеня усуспільнення та одержавлення засобів виробництва (у тому числі в сільському господарстві)

8. Монополізація сільського господарства

9. Основний тягар реформ лежить на сільському господарстві

10. Примусове об'єднання підприємств у трести і синдикати

11. Першочергове забезпечення підприємств, найбільш важливих з точки зору держави, за рахунок інших

12. Культ вождя

13. Демагогія

14. Волюнтаризм

15. Розправи над інакомислячими та національними меншинами

16. Політичні провокації

17. Загальна примусова трудова повинність

18. Націоналізм, шовінізм, расизм, апартеїд

19. Зрощування партії з державою

20. Мілітаризм

Власне закритою національну економіку робить прагнення держави досягти автаркії. Автаркія (вірніше, спроби її досягнення, оскільки повного відокремлення та самозабезпечення досягти на тривалий час важко) є першопричиною багатьох, якщо не більшості процесів, що відбуваються в закритій економіці.

Автаркія можна сказати, є системоутворюючим фактором закритої економіки. Не випадково тому мала роль зовнішньої торгівлі у функціонуванні економіки характерна як для східних деспотій, так і для закритих економічних систем ХХ століття. Наприклад, в 60-і рр.. зовнішньоекономічний оборот СРСР становив близько 5% його валового продукту, а в кінці 80-х рр.. - Трохи більше 9%. Причому прагнення до автаркії не обмежується економічної областю, а характерне для всіх сторін життя суспільства: науково-технічної, ідеологічної, політичної, культурної.

З автаркії безпосередньо пов'язана агресивність внутрішньої і зовнішньої політики: раніше чи пізніше автаркія призводить тоталітарна держава до війни з зовнішнім і / або внутрішнім ворогом в силу неможливості отримання необхідних ресурсів цивілізованим чином. Ця причина агресивності характерна для більшості закритих соціально-економічних систем, включаючи східні деспотії, Німеччину, Італію, Японію, СРСР.

Саме нестача ресурсів спонукав Німеччину, Італію та Японію почати війну. Ми не згодні з думкою Л. Мізеса, який вважав, що СРСР не міг поскаржитися на бідність ресурсами і виправдати такий спосіб свою агресивність. СРСР у період формування тоталітарних тенденцій і раніше був сільськогосподарською країною, а модернізація та індустріалізація, задумані тоді ж, вимагали значних коштів. Для перетворення природних ресурсів на джерело коштів для зазначених цілей потрібні техніка, технології, підготовлені працівники. Але ні того, ні другого, ні третього Радянський Союз не мав. Тому індустріалізація була проведена за рахунок селянства та праці ув'язнених (не кажучи вже про героїзм усього народу). Цим пояснюється її агресивність, у тому числі і на світовій арені (свою роль відіграють і особливості ідеології). А. Тойнбі висловив думку, що на стадії, близькій до занепаду, захвати є проявом виправданою соціальної хвороби, при якій суспільство намагається відсунути момент руйнування. У А. Тойнбі це твердження залишилося неаргументованих, хоча і підтверджено численними прикладами. Розгляд суспільства з точки зору концепцій самоорганізації дозволяє пояснити підмічене А. Тойнбі властивість логічно: у закритій системі неминуче наростає ентропія, яка повільно, але вірно наближає її до дивного аттрактору. Запобігти неминуче (хоча й, можливо, віддалене за часом) руйнування може лише перетворення суспільства у відкриту систему. Війна, нехай на невеликий час, дозволяє країні стати відкритою і провести відтік ентропії в середу і цим трохи підвищує її життєздатність, незважаючи на негативні наслідки воєн. У цьому й полягає справжня причина війн, починаємо закритими соціально-економічними системами.

"Зовнішня" агресивність закритих громадських систем підтверджується і фактами. Так, більшість з них мають дуже високу частку витрат на військові потреби в держбюджеті (в СРСР вона становила від 35% за одними до 50% - за іншими даними) , велика і кількість воєн, які ведуться тоталітарними країнами. Так, з 1918 по 1991 р. громадяни СРСР прийняли участь у 27 війнах і бойових діях, з 73 розглянутих років 62 були військовими і лише 11 - мирними.

Ставши в результаті спроб здійснення автаркії фактично закритою, національна економіка втрачає можливості самоорганізації, саморегулювання, самовідтворення, доступні відкритим системам, і стає організує середовищем за допомогою зовнішніх керуючих впливів з боку держави.

Держава, будучи зовнішньої по відношенню до економіки силою, заміщає собою всі економічні суб'єкти в закритій економіці, в результаті цього всі зв'язки і відносини в ній стають одержавленням. Фактично єдиним економічним суб'єктом стає держава, а об'єктами його впливів - галузі, підприємства і індивіди, що діють у всіх секторах народного господарства.

Саме держава розподіляючи ресурси, задає виробникам умови виробництва , визначає витрати (тарифна система оплати праці, норми витрат матеріалів і т.д.) і доходи (заробітна плата, план по прибутку, виторгу ...), здійснює (через державні інститути ) функції, притаманні в ПРС бізнесу, змінює, нарешті, мотивацію поведінки. В якості мотивації нерідко виступає страх, включаючи і трудову мотивацію: оскільки єдиним роботодавцем є держава, то неподільні його доктрину приречені, бо в тоталітарному суспільстві діє принцип: "Хто не підпорядковується, той не їсть". Держава в тоталітарному суспільстві також задає економіці мета (не дивлячись на те, що суспільство по суті своїй є нецільової організацією) і встановлює допустимі цілі для нижчих її рівнів, пропонуючи кожному належне і здійснюючи суворий контроль за їх дотриманням.

Було б невірно думати, що тоталітарна держава переслідує лише загальнонародні цілі і реалізує лише загальнонародні інтереси, оскільки по-перше, загальнонародні інтереси важко розпізнавані, по-друге, навіть в умовах демократичного правління правлячий шар поряд із загальними інтересами переслідує і власні, по-третє, в умовах тоталітаризму відсутні механізми контролю за діями чиновників, чому немало сприяють однопартійна система, відсутність свободи засобів масової інформації, то, що на відповідальні пости чиновники не обираються, а призначаються і багато іншого.

У результаті замість складної системи прямих і зворотних зв'язків між рівнями національної економіки складається система лише з прямими зв'язками, а замість всієї складності відносин з їх приводу - лише відносини панування і підпорядкування; тоталітарне суспільство стає, таким чином, спрощеним. Диктатура проникає не лише в політичну сферу, але і в економіку, і в інші сфери суспільного життя.

У закритому суспільстві, природно, спотворені відносини між системою в цілому та її компонентами. Соціалізм, який класикам марксизму представлявся як асоціація вільних виробників, в реальності перетворився на свою протилежність: державою фактично були зруйновані компоненти як самостійне ціле і стали виступати як носії інтересів самої держави і, як проголошувалося, загальнонародного інтересу. У результаті функції компонентів трансформувалися: замість задоволення потреб населення вони стали орієнтуватися на задоволення потреб вищого рівня. Відбулася підміна функцій підсистем цілями вищестоящих органів, їх керівництва або, в кращому разі, - держави.

Держава в закритому суспільстві намагається досягти оптимуму системи за рахунок підсистем, підриваючи основи свого добробуту. Відмінності між компонентами суспільства нівелюються, безпосередні (у відкритій системі) зв'язку між виробниками і споживачами стають опосередкованими державою і институционализируются державними органами (Держпостач, міністерства, відомства), суспільство в цілому і окремі його сфери спрощуються.

Регіональна політика в закритій економіці (особливо це стосується СРСР) грунтується на нівелюванні соціально-економічних відмінностей регіонів і вирівнюванні рівнів розвитку регіонів, союзних і автономних республік, що і викликало перекачування коштів у слаборозвинені регіони, зокрема Середню Азію і Закавказзя.

Наслідком спроби досягти макроекономічного оптимуму за рахунок підсистем є посилення необхідності державного втручання, розбухання апарату управління, бюрократизм. Так, якщо на початку 20-х рр.. в СРСР налічувалося 59 органів, що встановлювали в загальнонаціональному масштабі плани, обов'язкові для всіх відомств, включаючи комісаріати, то до 70-80-их рр.. в СРСР було вже 150 міністерств, а кількість керуючих досягло вже 17 млн. осіб. Бюрократія позбавляє індивіда і підсистеми закритої економіки свободи вибору, наказуючи, що слід, а що не слід вибирати, задає суспільству мети (які перетворюються у функції підсистем). Саме бюрократією в будь-якій закритій соціально-економічній системі реалізуються практично всі права з "пучка" прав власності, за винятком двох-трьох. Що стосується засобів виробництва, то бюрократія є єдиним, винятковим їх реальним власником.

Таким чином, у закритих суспільствах панує агресивний і бюрократичний тип зв'язку як системи з середовищем, так і всередині системи. Не можна не погодитися з думкою Л. Мізеса, що боротися з бюрократизацією в рамках тоталітарної економіки неможливий, оскільки бюрократизація є лише відображенням і наслідком тоталітарних тенденцій.

При формуванні економіки закритого типу, в якій неможлива самоорганізація, держава повинна налагодити організуючі впливу на нижні рівні, а це вимагає одержавлення значної частки власності. І дійсно, більшість закритих товариств - як сучасних, так і пішли в історію (включаючи східні деспотії) - були засновані саме на державній власності.

Найбільшого поширення процес одержавлення власності одержав у колишньому СРСР, де, за даними офіційної статистики, частка державних підприємств у виробленій продукції досягала в промисловості 90%. Одержавлення власності має свої межі, обумовлені здатністю державних органів контролювати її фактичне використання. У закритих системах ці межі зазвичай набагато "перекриті", цим і пояснюються багато негативні явища, зокрема безгосподарність, перелив капіталу у тіньову економіку, розкрадання державного майна і т.д. Таким чином, немає ніякої гарантії, що держава здатна забезпечити кращий контроль за використанням перебувають у його власності об'єктів, тим більше в інтересах всього суспільства.

Тоталітаризм може існувати і при приватній власності. Прикладом тому можуть служити фашистська Німеччина, Італія і Японія 30-х рр.. Однак в останньому випадку власники можуть розпоряджатися своїм майном лише з певними обмеженнями: держава обмежує обсяг прибутку, втручається в підбір кадрів, бізнесмени або власники зведені до становища керівників підприємства, призначених державою, і повинні беззастережно виконувати розпорядження державних органів; відсутня свобода ціноутворення; держава встановлює процентну ставку, величину заробітної плати, обсяг продукції, методи виробництва. Тому висока частка державної власності, на відміну від одержавлення економіки, не може вважатися характерною ознакою економіки закритого типу.

Неминучим наслідком тотального втручання держави в економіку та інші сфери суспільного життя є монополістичний характер економіки. Тоталітаризм і закритість невіддільні від монополії. З іншого боку, повної монополія може бути тільки в тому випадку, якщо монополістом виступає держава, що має місце в умовах тоталітаризму. Монополія і тоталітаризм взаємно обумовлюють і взаємно підсилюють один одного. Тим не менше було б помилкою вважати, що саме монополія породжує тенденцію до проведення "політики централізованого управління", що пояснюється В. Ойкеном тим, що відсутність рівноваги в боротьбі монополій між собою дало державі привід втручатися в економічні процеси шляхом здійснення централізованого управління. По-перше, закрита, тоталітарна економіка, про яку йде мова в книзі В. Ойкена, не обмежується у своїй сутності і проявах лише політикою або централізованим характером управління, а охоплює всі сфери економічної і громадського життя в цілому. По-друге, В. Ойкен досліджував "централізовано керовану економіку" 30-х - 40-х рр.., Формування якої дійсно передувала монополізація економіки тих країн, в яких на початку 30-х рр.

Перемогла тоталітарна тенденція, але, з одного боку, "після - ще не внаслідок", а з іншого боку, історія, у тому числі історія ХХ століття, знає приклади "централізовано керованих економік", що виникли в країнах з низьким рівнем монополізації економіки, а з третього - залишається незрозумілим, чому країни, що мали такий же або більш високий рівень монополізації (скажімо, США), не стали централізовано керованими. По-третє, монополії у відкритій економіці (ринковому господарстві, за термінологією В. Ойкена) та закритою, тоталітарної, мають істотні відмінності, що не дозволяють виводити один тип з іншого (останнє оману характерно не тільки для В. Ойкена, але і для класиків марксизму, які вважали, що зростання ступеня усуспільнення виробництва і капіталу призведе до єдиної державної та навіть інтернаціональної монополії, в умовах якої і буде можливий комунізм чи соціалізм).

Останні два пункти становлять найбільший інтерес для дослідження природи закритою національної економіки. Як можна пояснити той факт, що формуванню економік закритого типу, зокрема в Німеччині, Японії, Італії, передував високий рівень монополізації? На нашу думку, монополії першої третини ХХ століття сприяли підвищенню стійкості національних економік, придушуючи силою своєї влади на ринку виникають флуктуації. Але монополія неминуче породжує постійне відтворення сильного нерівноваги попиту та пропозиції - дефіцит. Завдяки цьому національна економіка з кожним роком все більше і більше віддаляється від гіпотетичного стану рівноваги. Таким чином, монополія сама стає силою, що породжує флуктуації. Коли це видалення від рівноваги досягає критичних значень, настає точка біфуркації, супроводжується хаосом (криза 1929 - 1933 рр..), за яким слід формування порядку, але іншого типу - економіку притягує один з атракторів, і вона стає або відкритою системою (вибирає з безлічі гілок), або закритою. Таким чином, монополістична економіка може породити, і, дійсно, породила економічні системи абсолютно різних типів, включаючи і закриті, централізовано керовані.

Монополії у відкритих національних економіках (наприклад, мали місце до 30-х рр. ХХ ст.) Різко відрізняються від монополій, що мають місце в закритій економіці.

1. Монополії в закритій економіці набагато більше, ніж у відкритій.

2. Монополії у відкритій економіці є самостійно діючими суб'єктами економічних відносин, а в закритій економіці як монополій виступають навіть не фірми чи підприємства, а державні утворення (у СРСР, наприклад, міністерства і відомства, у фашистській Німеччині - примусова асоціація різних галузей промисловості, утворена під приводом необхідності корпорування ), так як реалізація монополістичних відносин можлива лише при володінні продуктом виробництва, хоча, звичайно, певною мірою про ступінь монополізації економіки можна судити за такими показниками, як кількість монополістів або частка продукції, виробленої ними.

3. У закритій економіці вище ступінь монополізації виробництва. Наприклад, за даними на 1990 р., в СРСР від 30 до 40% продукції вироблялося на єдиному в країні заводі; діяло 2000 підприємств-монополістів.

4. Навіть підприємства, які не є єдиними виробниками і формально не пов'язані з монополіям (якщо в закритій економіці дозволено говорити про підприємства-монополістів), нерідко такими є: територіальний підрозділ ринку означає, що споживачі цієї території не мають іншого вибору, що дає підставу зробити висновок про наявності локальної монополії. Якщо ж врахувати пункт 2, то, скільки б підприємств не було в галузі, на ринках закритої економіки завжди має місце монополістична ситуація (за винятком частини ринку сільськогосподарської продукції, що поставляється приватним сектором та особистими підсобними господарствами).

5. Монополії в закритій економіці, в результаті вищесказаного і виходячи з природи самої системи, позбавлені будь-якої конкуренції, навіть потенційної: на внутрішньому ринку тому, що кожна галузь представлена ??міністерством чи відомством, об'єднуючим підприємства галузі, на зовнішньому - у силу того, що зовнішня торгівля відсутня або зведена до мінімуму.

6. Працівники монополій, що існують у закритій економіці, схильні до набагато більшої експлуатації, ніж працівники монополії у відкритій економіці. Наприклад, в СРСР у працівників відчужувалося від 60-65% за одними до 70-80% за іншими даними, між тим як в ПРС - 20%. Причому експлуатація носила подвійний характер, якщо взяти до уваги зростання цін при незмінному або знижується якість продукції. Жорстокої експлуатації зазнавали також природні ресурси. Так, за даними П.М. Хомякова, за останні 70 років Росія втратила 30% потенціалу грунтової родючості, не менше 50% доступних лісових ресурсів, не менше 60% лук і не менше 89% рибних ресурсів внутрішніх вод, мало відрізняються від цих дані по інших природних ресурсів. Високий ступінь експлуатації ресурсів пояснюється переважно екстенсивним типом відтворення.

Крім відмінностей, у монополій, що існують в закритій та відкритій економіці, є і значну схожість. По-перше, і там і там монополії істотно обмежують вибір споживача. По-друге, абсолютні монополії не мають стимулів до зниження витрат виробництва, в результаті чого прибуток присвоюється за рахунок прихованого або явного підвищення цін, тобто за рахунок зовнішнього по відношенню до монополії джерела. По-третє, і ті й інші монополії не мають стимулів для нововведень (що узгоджується з висновком Й. Шумпетера про те, що в закритій економіці нововведення не здійснюються, з чого випливає, що і банків, що кредитують промисловість, бути не повинно!). Наприклад, 97% впроваджених винаходів використовувалися в СРСР лише на одному підприємстві, 0,5 - на 3 - 5 підприємствах. У 1986 р. в СРСР лише 14% сталі виплавлялося за технологією безперервного розливання, розробленої в нашій країні ще в кінці 50-х рр.., В той час як у Японії - 92,7%, у ФРН - 84,6, Південній Кореї - 71,1, США - 53,4%. Специфіка макрорівня закритої економіки породжує її особливості і на мікрорівні.

На мікро рівні відмітною рисою є специфіка відносин виробництва. Закрита економіка на цьому рівні має такими особливостями: а) підприємства в закритій економіці, незалежно від того, панувала в ній державна власність або формально зберігалася приватна власність, не є самостійними економічними суб'єктами, оскільки більшість запитань з приводу прав власності вирішувалися органами державної влади , б) в закритій економіці прибуток не надає стимулюючого впливу на підприємства (По-перше, загальний дефіцит товарів і неможливість інвестувати отриманий прибуток на розсуд підприємства. По-друге, більша частина планового прибутку і (залежно від періоду і країни) вся або частина надпланового прибутку у підприємств: забиралася.); в) специфічні в закритій економіці і відносини обмена2. Якщо відкритій економіці притаманний ринковий обмін, то в умовах закритої економіки ринок різко видозмінений. Перш за все, він втрачає одну з основних функцій - визначення суспільної необхідності витрат праці, яке відбувається в закритій економіці апріорі - ще до вчинення виробничого процесу. Деформація ринкової форми зв'язку в закритій економіці проявляється також у тому, що ринок пов'язує не виробника і споживача, а власника (держава) і несобственников (підприємства, що купують товари виробничого призначення, і населення) і т.д.; г) характерною особливістю закритої економіки , що різко відрізняє її від відкритих економік, є дефіцит багатьох товарів споживчого та виробничого призначення, включаючи природні та трудові ресурси; д) специфіка "ринку", поведінки виробників і споживачів, та й усіх рис закритої економіки у цілому, обумовлює наявність прихованої інфляції.

Нежиттєздатність цієї системи, її несприйнятливість до досягнень НТР і нездатність забезпечити перехід до інтенсивного типу економічного розвитку зробили неминучим корінні соціально-економічні перетворення у всіх колишніх соціалістичних країнах. Стратегія економічних реформ в цих країнах визначається законами розвитку світової цивілізації. Тому в України здійснився перехід від закритої (адміністративно-командної) системи до системи відкритої (ринкової економіки).

1.2 Сутність та необхідність трансформації

Уся економічна історія людства пов'язана з постійними переходами від одного стану економічної системи до іншого, коли одна система перебуває у стадії формування, а інша - у стадії розпаду. Такі переходи здійснюються на основі трансформаційних процесів, які змінюють внутрішній стан системи.

Взагалі, поняття трансформація (лат. transformatio) означає перетворення, перевтілення, зміна виду, форми, властивостей чого-небудь. З позицій впливу на зміни структури господарської системи трансформація - це процес заміни конституючих ознак одного господарського порядку подібними ознаками іншого порядку, наслідком чого є докорінне перетворення економічної системи в цілому.

Трансформація, як внутрішній стан, закономірність розвитку економічних систем, пов'язана із такою формою їх перевтілення, як еволюція (лат. evolutio - розгортання) - процес змін, розвитку; одна із форм руху, розвитку у природі та суспільстві - безперервні, поступові кількісні зміни, на відміну від революційних - корінних, якісних змін.

Якщо еволюція є необхідною формою, у певному сенсі об'єктивним інструментом, за допомогою якого нагромаджуються зміни, що виявляються вже у трансформаційних процесах, то інструментом суб'єктивним, свідомо створеним суспільством, певними політичними силами, який сприяє, або навпаки - не сприяє, гальмує, еволюції та трансформації, виступають реформи - це процес корегування окремих елементів системи, у нашому разі економічної системи, з метою покращання її ефективності без зміни основ.

У сучасній економічній науці існує значна кількість концепцій щодо трактування, сутності і змісту трансформації. Можна зустріти також характеристику трансформації, яка досліджується з позицій визначення її об'єктом процесу відтворення. Саме відтворення у даному разі розуміється як спрямованість людської діяльності на збереження та розвиток умов життя, що склалися, матеріальної основи власного існування, виражених у єдності взаємопереходів стадій виробництва та споживання. Тому відтворення вже само по собі розглядається як процес трансформації природного середовища відповідно до потреб людини. Автори концепції визначають три основні типи трансформацій:

1) одинично-локальні (мікроекономічні внутрішньосистемні);

2) функціональні (макроекономічні внутрішньосистемні);

3) глобальні (міжсистемні).

Основні етапи трансформації

1. Етап безпосередньої трансформації, на якому відбувається «прорив форми, подолання адаптованості відтворювального процесу, його порогових значень». Характерними рисами етапу є функціональна криза, стрімке збільшення різних форм деструктивної поведінки усіх суб'єктів відтворювального процесу, загострення соціальної напруженості, значні порушення системної рівноваги.

2. Етап інтерформації - «етап нестійкого та невизначеного стану, співіснування між формами». На цьому етапі значно зростає потреба у взаємодії держави із найбільш мобільними силами суспільства, оскільки саме від них залежать визначення нової парадигми розвитку, його стратегічних цілей, заміна старих і створення нових інституціональних форм, які б забезпечили нову якість економічного та соціального відтворення.

3. Етап інтоформації - «період набуття нової стійкості, нової форми». Такий етап переходу характеризується набуттям системою елементів цілісності, отже домінуванням якісно нової системи господарювання, мотивації, соціальних зв'язків тощо.

4. Етап посттрансформаційного стану - час, коли визначається «здатність нової системи охопити усі ланки відтворювального процесу, надати йому цілісності та стійкого самовідтворювального руху відповідно до нової мети розвитку».

Становлення економічної системи в економіці України в багатьох випадках пов'язується з переходом від адміністративно-командної до ринкової економіки. Між тим існує думка про те, що здійснюється перехід від змішаної економіки, яка функціонувала на директивно-планових засадах, до змішаної економіки, що функціонує на ринкових засадах, тобто відбувається зміна засад. Характерною рисою цих перетворень є не стільки реформування економічної політики та методів господарювання, скільки перетворення системи соціально-економічних відносин.

Причини, за яких ускладнюється побудова економічної системи України в сучасних умовах трансформації

1. Попередня економічна система грунтувалася на розподільчих відносинах, усе, що створювалося працею народу, привласнювалося урядом, а потім його частина розподілялася конкретними чиновниками серед юридичних і фізичних суб'єктів народногосподарського комплексу.

2. Відносно низький рівень розвитку продуктивних сил в порівнянні з розвиненими країнами, велика концентрація виробництва, що ускладнює умови розвитку малого і середнього бізнесу, незбалансованість економіки, її монополізація, збереження елементів адміністративно-командної системи господарювання.

3. Не в повній мірі погоджено питання про модель розвитку економіки України. Науковці вважають, що це може бути змішана соціально-орієнтована економіка, яка б увібрала в себе все розмаїття сучасного цивілізованого процесу, його найвищі економічні та науково-технологічні досягнення. Ця модель повинна бути конкретизована, пов'язана з економічною політикою і визначенням етапів, стратегії і тактики її реалізації. Для України ідеальним було б установлення змішаних систем європейського типу, при яких ринковий механізм функціонує під контролем держави.

Становлення економічної системи в Україні супроводжується трансформаційним періодом (період створення та формування ринкового господарства з його основами, принципами, механізмом, інститутами) та створенням нових форм розвитку суспільства. Іноді цей період називають перехідним.

Проходження економікою країни перехідного періоду ставить ряд проблем, потребуючих вирішення і спричинених тісною взаємодією політичних і економічних чинників.

Основні актуальні проблеми перехідного періоду в Україні

1. Проблема ступеня трансформації економіки і її спаду. Кризу, що супроводжує трансформаційні процеси, можна розглядати як значний потенціал макроекономічних невідповідностей, які накопичувалися в роки планової економіки. Спад пов'язаний з корінною перебудовою економічної системи, тому він і має назву трансформаційного спаду, перехідної кризи. Можна стверджувати, що витрати суспільства, які спричиняє спад, є своєрідна «плата» за перетворення системи господарства., соціальна ціна економічних реформ.

2. Питання про тривалість перехідного періоду. Глибина і тривалість його залежать від диспропорції та обсягу трансформаційних завдань; з погляду рівня техніки і технології - від ступеня розвитку реальних ринкових відносин і т.д.

3. Питання про погодження широких, різноспрямованих інтересів, що виникають на тій або іншій території. Його актуальність зумовлена передусім тим, що все частіше суб'єктами управління, що визначають процес соціально-економічних перетворень у перехідний період, стають національно-інтеїровані утворення - незалежні республіки або держави.

4. Питання про ступінь співвідношення державного регулювання та конкуренції. Ступінь державного впливу на економіку здійснюється в залежності від конкретної ситуації в економіці. У перехідний період держава концентрує свою економічну політику на стимулювання зростання ділової активності підприємців, їх інвестиційної діяльності, збільшенні купівельної спроможності населення шляхом дотацій та інших економічних регуляторів. Крім того, державою цілеспрямовано знижуються податки, процентні ставки за кредит, поширюється сфера державних робіт з метою підтримання рівня зайнятості населення.

У світовій економіці існує декілька класифікацій перехідних періодів. Відповідно до однієї з них виділяють:

- «ринковий соціалізм» - характерною ознакою є поступовість перетворень, провідна роль у здійсненні яких належить державному керівництву (Югославія, Угорщина);

- «шокова терапія» - наміри швидкого розвалу старої системи, вступу до ринку, ринкових відносин (прискорена корпоратизація державної власності - Польща, СНД);

- градуалістська версія - зосереджує увагу на її «процесності» чим протистоїть доктрині «шокотерапії». Трансформація сприймається як зміна в структурі сукупного попиту і пропозиції, підкреслюється ресурсо- і капіталоємний характер процесу, його тривалість.

Практика процесу реформ свідчить, що величезне значення в позитивному забезпеченні реформування і в подоланні трансформаційної кризи на шляху до ринкової економіки мало б посилення централізованого регулювання цих процесів, в основі яких лежить державне регулювання.

Згідно Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності, спрямована на:

- удосконалення правового регулювання господарських відносин;

- удосконалення адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;

- недопущення прийняття економічно недоцільних те неефективних регуляторних актів;

- зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання;

- усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах Конституції та законів України.

2. Відкрита економіка сутність. Характері риси та переваги для економічного розвитку

2.1 Відкрита економіка сутність. Характерні риси

Характерною рисою сучасного розвитку міжнародних економічних відносин є тенденція до збільшення ступеня відкритості національних господарств. Участь країни в системі міжнародного поділу праці багато в чому обумовлено ступенем відкритості її національної економіки по відношенню до зовнішнього світу.

Традиційно теорія міжнародних відносин підрозділяє національне господарство на два типи: повністю замкнутий (автаркического) і повністю відкрите. Розвиток замкнутої економіки визначається виключно під впливом внутрішніх факторів і не залежить від тенденцій, що мають місце в світовому господарстві. Але вплив саме цих тенденцій виявляється найголовнішим у розвитку економіки розвиненого типу.

Принцип відкритої економіки - визнання стандартів світового ринку, дія за його законами. Відкрита економіка передбачає значне скорочення державної монополії на зовнішньоекономічні зв'язки (при збереженні державного контролю), ефективне використання принципу порівняльних переваг у міжнародному поділі праці, активне використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільної торгівлі.

Разом з тим відкритість аж ніяк не є синонімом безконтрольності та вседозволеності у зовнішньоекономічних зв'язках держави, прозорості кордонів. Відкрита економіка потребує суттєвого втручання держави при формуванні механізму її здійснення на рівні розумної достатності. Абсолютно відкритої економіки немає ні в одній країні.

Стихійна відкритість не тільки не сприяє економічному розвитку, але і, навпаки, є загрозою економічній безпеці країни. Тому економіка одних країн відкрита в більшому ступені, а інших - меншою. Причому економіка розвинених країн, як правило, відкрита у меншій мірі. Ступінь відкритості економіки багато в чому залежить від забезпеченості країни природними ресурсами, чисельності населення (платоспроможного попиту), ємності внутрішнього ринку, рівня розвитку виробничих сил. Якщо виробничі сили розвинені в достатній мірі, то економіка може бути більш відкрита при меншому економічному потенціалі.

Крім того, ступінь відкритості економіки залежить і від галузевої структури національного виробництва. Чим більша питома вага базових галузей (добувна промисловість, металургія, енергетика), тим менше відносне участь країни в міжнародному поділі праці, тобто тим менше ступінь відкритості її економіки. Навпаки, обробна промисловість, машинобудування, електроніка, хімія передбачають більш глибоку спеціалізацію, завдяки чому відбувається зростання технологічної взаємозалежності країн і відповідно посилення відкритості.

Таким чином, ступінь відкритості національної економіки тим вище, ніж більше розвинені її продуктивні сили, чим більше в її структурі галузей з поглибленим технологічним розподілом праці, чим менше її економічний потенціал та забезпеченість власними природними ресурсами.

Фактори, що визначають відкритість економіки, можна підрозділити на основні, розвинені, загальні та спеціалізовані.

До основних належать природні ресурси, кліматичні умови, географічне положення, трудові ресурси. Країна отримує і автоматично або при незначних капіталовкладеннях. Вони не мають особливого значення для конкурентної переваги країни, або створюване ними перевага нестійка.

До розвиненим факторів належать сучасні технології, інфраструктура, висококваліфікована робоча сила. Саме ці фактори мають найбільше значення, оскільки дозволяють країні досягти конкурентної переваги більш високого рівня.

За ступенем спеціалізації фактори підрозділені на загальні, які можливо застосовувати в багатьох галузях, і спеціалізовані - утворюють довготривалу основу для досягнення і підтримки конкурентної переваги.

Розумна відкритість, побудована на принципах ефективності, конкурентоспроможності, національної безпеки, не може бути сформована без урахування структури експорту та руху капіталу, а також митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політик, що впливають не тільки на форми, але і на загальні масштаби взаємодії країни з зовнішнім світом.

До кількісних індикаторів відкритості можна віднести питому вагу експорту та імпорту у валовому внутрішньому продукті, що має назву експортної та імпортної квотами. Їх комбінація дає уявлення про масштаби зв'язків окремих національних економік зі світовим ринком.

Разом з тим у окремих країн-експортерів сировини експортна квота значно вище середньосвітовий. У цих випадках експортна квота свідчить скоріше не про ступінь відкритості конкретної країни та її інтеграції у світове господарство, а про сировинної спрямованості експорту.

Про високий ступінь відкритості економіки говорять тоді, коли питома вага імпортної продукції на внутрішньому ринку перевищує поріг економічної безпеки країни. Світовий досвід свідчить: якщо частка імпорту у внутрішньому споживанні не перевищує 30%, у тому числі з продовольства - 25%, - країна зберігає свою економічну незалежність.

Для оцінки інтеграції країни в систему світогосподарських зв'язків застосовується також показник, що характеризує співвідношення зовнішньоторговельного обороту до обсягу внутрішнього виробництва, - зовнішньоторговельна квота.

У 50-60-ті роки до числа відкритих відносили країни з величиною зовнішньоторговельної квоти більш 10%. До кінця 90-х років цей критерій помітно виріс: вважається, що країни з високим ступенем відкритості мають зовнішньоторговельну квоту, що перевищує 45%. Низьку ступінь відкритості мають ті країни, у яких цей показник менше 27%.

Разом з тим можна відзначити, що зовнішньоторговельна квота, характеризуючи відкритість економіки не може бути її інтегральним показником. Квота в основному відображає ступінь участі країн у міжнародному поділі праці, що є лише однією зі складових поняття відкритості економіки.

Доцільно виділити такі основні показники, що дозволяють в укрупненому плані судити про ступінь відкритості економіки країни:

* обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення, що виражає ємність національного ринку і потенціал її конкурентоспроможності;

* експортна і імпортна квоти, обсяг експорту на душу населення - характеризують динаміку потенціалу конкурентоспроможності;

* співвідношення середніх індексів цін на експортовані та імпортовані товари і послуги - характеризують зростання або зниження конкурентоспроможності;

* відношення величини заборгованості держави до ВВП - характеризує ступінь «скутості» країни в здійсненні стратегії розвитку;

* обсяг валових іноземних інвестицій на душу населення;

* темпи приросту інфляції - показують здатність національної економіки адаптуватися до умов світового ринку.

Відома також трактування відкритості економіки Дж. Сакса і Е. Уорнера, відповідно до якої економіка вважається закритою, якщо задовольняє хоча б одному з наступних критеріїв:

* висока курсова премія чорного ринку;

* соціалістична економічна система;

* державна монополія на експорт;

* високі митні тарифні бар'єри.

Тому при аналізі відкритості економіки дослідники використовують оцінку ступеня валютних, митних, ліцензійних обмежень, непрямих податків, і торговельних субсидій та ін. Як правило, відкритими є економіки розвинених країн з високоефективним і конкурентоздатним виробництвом. Такі країни зазвичай не схильні до протекціонізму.

У теоретичних курсах під малою відкритою економікою розуміється економіка, яка представляє собою невелику частку світового ринку і практично не робить ніякого впливу на світову ставку відсотка. Проте ставка відсотка в малій відкритій економіці не врівноважується заощадженнями та інвестиціями як в закритій економіці, а дорівнює світової ставкою відсотка - r - реальної процентної ставки, що переважає на світових фінансових ринках. Цього в нашій країні явно немає.

Весь рух потоків заощаджень та інвестицій в малій відкритій економіці опосередковуються зовнішнім середовищем, тому що знаходяться під впливом не стільки внутрішніх, скільки зовнішніх факторів, змінити які мала відкрита економіка не в змозі.

Дослідження зовнішньоторговельної відкритості економіки спираються на ступінь лібералізації трансграничних переміщень товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Країни, що встають на шлях лібералізації, як правило, спочатку переходили на ліберальні позиції щодо товарних ринків, потім - ринків послуг і, на кінець, - національних фінансових ринків, включаючи і ринки капіталів, участь у яких можна оцінити як несуттєве, навіть у масштабах СНД.

Для всіх країн - як розвинених, так і що розвиваються - обмін прямими інвестиціями став такою ж практикою як обмін товарами, а темпи зростання інвестицій вище темпів зростання зовнішньої торгівлі. Компанії воліють освоювати міжнародні ринки, беручи участь за кордоном у спільних виробництвах, що мають світовий досвід збуту своєї продукції і відому торгову марку. Такий спосіб виходу на світові ринки в останні роки став чи не єдиним, тому що існують жорсткі обмеження ввезення товарів, численні і труднопреодолімие тарифи, нетарифні бар'єри і т. д. Посилилися також технічні та екологічні бар'єри у формі технічних і промислових стандартів, норм безпеки , вимог до упаковки і маркування, застосування торгових марок і т.д.

Економіка вважається відкритою, якщо держава застосовує мінімум експортних і імпортних обмежень. Відкритість економіки характеризують такі показники:

* зовнішньоторговельна квота у ВНП;

* частка експорту у виробництві;

* частка імпорту у виробництві;

* питома вага іноземних інвестицій по відношенню до внутрішніх.

2.2 Формування відкритої економіки в Україні

Серед головних причин і чинників, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства в сучасні цивілізаційні процеси, можна назвати, насамперед, високу частку експорту у валовому національному продукті. Досить характерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу його з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи. Є й інші передумови, що детермінують тісну взаємодію української економіки і світового господарства. До них варто зарахувати досить розвинутий внутрішній поділ і кооперацію праці, ресурсну обмеженість (особливо щодо забезпеченості паливно-енергетичними ресурсами), традиційні господарські зв'язки з країнами СНД, і насамперед з Росією, зростаючу необхідність створення нових технологій, інвестиційних і фінансових ресурсів із високорозвинених країн світу.

...