Участь країн, що розвиваються, в міжнародній торгівлі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА"

Кафедра міжнародної економіки

РЕФЕРАТ

з дисципліни "Міжнародна економіка"

На тему "УЧАСТЬ КРАЇН, ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ, В МІЖНАРОДНІЙ ТОРГІВЛІ"

Київ 2014

Зміст

Вступ

1. Історичні розвиток торгівлі країн, що розвиваються

2. Аналіз основних показників зовнішньої торгівлі

2.1 Аналіз показників експорту країн, що розвиваються

2.2 Аналіз основних показників імпорту країн, що розвиваються

3. Боротьба країн, що розвиваються за зміну положення в світовій торгівлі

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Однією з найбільш примітних особливостей у розвитку міжнародних економічних відносин XX століття є посилення в них ролі і значення з початку 60-х років колишніх колоній і залежних територій - нинішніх держав, що розвиваються, або як часто їх називають "держав, що звільнилися", країн "третього світу", "країн Півдня", країн "Периферії".

Країни, що розвиваються стають повноправним і одним з найважливіших суб'єктів міжнародних економічних відносин. Становлення та розвиток молодих держав супроводжувалося кількісними та якісними змінами в міжнародній економіці. Ці зміни виражалися в наростанні обсягів міжнародних торгово-економічних зв'язків, появу нових товарних, фінансових ринків, інтенсифікацією капітальних і фінансових потоків. Країни, що розвиваються в повний голос заявили про необхідність поліпшення світового економічного порядку, про дотримання принципів рівноправності в міжнародному підприємництві.

Для цієї групи країн зародження економіки має свою специфіку, яка випливає з особливостей розвитку їх культури та економіки. Враховуючи постійне зростання кількості країн, що розвиваються та їх величезна питома вага в населенні світу, очевидно, що вони мають величезне, а по ряду параметрів - ключове значення для всього людства. Цим, мабуть, пояснюється бурхливе зростання їх досліджень.

Важливу роль, що визначає положення країн, що розвиваються у світовому господарстві, грають зовнішньоекономічні зв'язки. Їх розвиток профілює не тільки взаємозв'язки з іншими підсистемами, але і ступінь впливу останніх на внутрішній ринок.

Своєрідність соціально - економічної структури визначає ступінь впливу зовнішньоекономічних зв'язків на країни, що розвиваються. Більш відсталі економічні структури болісно переживають зовнішні впливи в силу особливостей включення їхніх національних господарств у міжнародний поділ праці. Ті ж країни, в яких промисловий переворот охопив усі сфери господарства, більш успішно пристосовуються до перипетій світової господарської системи.

Участь у світовій торгівлі - одна з необхідних умов отримання фінансових і технологічних ресурсів для забезпечення економічного зростання. Зовнішня торгівля країн, що розвиваються характеризується високими темпами зростання і суттєвими змінами в товарній структурі, що відбивають зрушення в економіці. Якісно новою рисою їх експорту стала зростаюча частка готової промислової продукції. Певні зрушення намітилися і в географічній спрямованості зовнішньої торгівлі. Одним з показників цього стало розширення торговельних відносин між самими країнами, що розвиваються за схемою Південь - Південь. З кінця 80-х рр.. Країни, що розвиваються за темпами зростання зовнішньої торгівлі обганяють розвинені держави.

Дана тема на сьогоднішній день є досить актуальною. Актуальність її полягає в тому, що на сьогоднішній день товарообіг країн, що розвиваються збільшується з кожним роком. Їх частка в світовій торгівлі неодмінно зростає, склавши на сучасному етапі 35%. Постає питання, чи зможуть країни, що розвиваються при сучасній динаміці міжнародної торгівлі зайняти домінуюче положення на світовому ринку або ж індустріально розвинені країни почнуть всі можливі заходи, щоб не допустити проникнення країн третього світу на провідні світові ринки.

1. Історичні розвиток торгівлі країн, що розвиваються

В умовах глобалізованого світу все більш важливе значення в економічному розвитку країни набуває участь у світогосподарських зв'язках. Основною формою таких зв'язків є міжнародна торгівля, що включає торгівлю товарами, послугами, правами інтелектуальної власності. Міжнародна торгівля являє собою історично першу, найбільш розвинену форму міжнародних економічних відносин.

Для того щоб провести аналіз торгівлі країн, що розвиваються, почнемо спочатку з їх загальної характеристики. Термін "країни, що розвиваються" виник у 1960-х роках у Франції, в дослідницькій групі демографа Альфреда Сові і соціолога Жоржа Баланда, які угледіли схожість між державами, що добилися незалежності після Другої світової війни і "третім станом", які існували у Франції до революції 1789 року. Тоді Національна асамблея формувалася з представників трьох основних соціальних груп: дворянства, духовенства і так званого "третього стану", яке під час Великої французької революції покінчило зі старим режимом. Правомірність історичної аналогії може здатися сумнівною, однак термін прижився.

В ООН поняття "країни, що розвиваються" з'явилося в перші роки після Другої світової війни. Воно стало широко використовуватися після стрімкого розпаду колоніальної системи та утворення молодих незалежних держав. У 50-60-і рр.. XX ст. політичної незалежності домоглися 51країна з населенням близько 1 млрд. чоловік і територією площею більше 30 млн. км 2. У подальшому до їх числа додалися багато держав, які були формально незалежними ще з першої половини XX ст.: Країни Латинської Америки, а також ряд інших. У результаті виникла найбільша група держав, яка включає в даний час близько 150 країн світу, або їх загальної кількості, де проживає 3,2 млрд. чоловік. До їх числа відносяться всі країни Азії, окрім Японії та Ізраїлю, усі держави Африки, крім ПАР, а також країни Латинської Америки.

Після досягнення незалежності економічна стратегія більшості колишніх колоній була спрямована на зміцнення їх самостійного положення у світі.

Країни, що розвиваються прагнули затвердити свій національний суверенітет і внести суттєві корективи у розвиток продуктивних сил, щоб змінити своє залежне становище у світовому господарстві. З цією метою проводилися глибокі соціально-економічні реформи, спрямовані на усунення перешкод у розвитку продуктивних сил, економічний простір звільнялося від феодальних пережитків, посилювалося використання природних ресурсів в інтересах національного розвитку, вироблялося законодавство, що регламентує діяльність іноземного капіталу і підкоряє його інтересам національного розвитку. Вживалися заходи з анулювання нерівноправних договорів, що обмежували національний суверенітет.

У соціальній сфері багато звільнилися країни ставили цілі більш рівномірного і справедливого розподілу доходів, що передбачало на практиці відмова від західних моделей "суспільства споживання", здатність запобігти концентрацію економічної влади в руках вузького шару багатих.

Стратегічним засобом ліквідації економічної відсталості країн світової периферії виступає індустріалізація. У вузькому сенсі слова вона є особливою стадією формування промислової системи продуктивних сил. Її зміст становить переклад всього господарства на машинну техніку, розвиток обробної промисловості, перш за все галузей, що виробляють засоби виробництва, які забезпечують матеріально-технічні умови розширеного відтворення на національній основі.

Можна виділити дві основні стратегії або моделі індустріалізації, реалізація яких справила велике, по суті справи вирішальне, вплив на динаміку і якість економічного зростання, а також розвиток торгівлі в периферійній зоні світового господарства. Одну з них в економічній літературі прийнято позначати, як внутрьоріентірованний розвиток (inward looking development), іншу - як внешнеоріентірованний розвиток (outward looking development).

Дещо спрощуючи суть справи, можна сказати, що в якості пріоритету першої стратегії закріпилося освоєння внутрішнього ринку промислових товарів, а в основу другої лягло просування місцевих виробів на світовий ринок. У фокусі уваги внутрьоріентірованного розвитку виявилась, таким чином, максимізація самозабезпеченості промисловими товарами, а орієнтованої назовні - інтеграція в міжнародне промислове поділ праці. Іншими словами, перша стратегія висуває на передній план створення всеохоплюючих промислових комплексів, покликаних наситити і структурувати внутрішній ринок і тільки потім розгорнути їх експорт. Друга ж ставить в основу міжнародну промислову спеціалізацію і кооперацію, з розвитком яких пов'язує надії і на насичення внутрішнього ринку, і на його структурування.

2. Аналіз основних показників зовнішньої торгівлі

2.1 Аналіз показників експорту країн, що розвиваються

Індустріалізація країн, що розвиваються незалежно від загальної її спрямованості і реального напрямки супроводжували інтенсифікації світогосподарських і обумовлених ними культурних зв'язків, що відіграють ключову роль у процесі розвитку. Опосредуя доступ до бракуючих товарах, капіталів і технологій, світогосподарські зв'язки одночасно допомагають підтримувати необхідний баланс між товарною пропозицією і невпинно змінюється при зростанні доходу структурі попиту.

Центральне місце в сегменті зовнішньоекономічних відносин країн, що розвиваються належить зовнішній торгівлі. Вона розвивалася нерівномірно. У минулому десятилітті до середини 80 - х років темпи приросту товарного експорту уступали відповідним показникам промислово розвинених країн. З другої половини 80 - х років ці показники значно зросли, що свідчило про поглиблення процесів індустріалізації в НІС і зусиллях країн - боржників збільшити валютні надходження для зниження боргового тягаря.

Аналізуючи зовнішню торгівлю країн, що розвиваються з 2004 року, можна відзначити спостережувану позитивну динаміку товарообігу, тобто з 2004 року його загальний обсяг неодмінно зростає, в середньому на 1144 млрд. дол на рік. Якщо ще в 2004 році загальний обсяг товарообігу країн становив 5192 млрд. дол, то в 2007 році склав 8743 млрд. дол і за прогнозами МВФ буде збільшуватися і в 2008 р. (див. таблицю 1). Обсяг експорту країн, що розвиваються також збільшується з кожним роком, можна бачити величезну позитивну різницю, яку досягла ця група країн починаючи з 2004 року. Вона становить 2415 млрд. дол, тобто експорт подвоївся всього лише за 4 роки.

Таблиця 1 Обсяг експорту країн, що розвиваються

· - Прогноз;

· Джерело: International Monetary Fund. World Economic Outlook, April 2007

· З даних таблиці також видно, що розвиваються, - це держави з експортно-орієнтованою економікою. Частка експорту в загальному товарообігу країн становить більше 50%. Якщо ж характеризувати її динаміку, то можна бачити, що в 2004-2005 рр.. відзначався невеликий застій, тобто ця частка практично не змінювалася. Далі ж почався її спад, який продовжиться і в 2008 році. Тобто експорт в товарообігу країн, що розвиваються знижується.

· Цю ж картину ми можемо спостерігати, характеризуючи середньорічні темпи приросту експорту. Ситуація тут погіршується, що виражається в падінні цих показників (див. таблицю 2).

Таблиця 2 Середньорічна динаміка експорту (%)

* - Прогноз;

Джерело: International Monetary Fund. World Economic Outlook, April 2007

Аналізуючи дані наведеної вище таблиці, можна бачити, що темпи зростання експорту країн, що розвиваються поступово знижуються, в середньому на 2% на рік і за прогнозами МВФ продовжать знижуватися і в 2008 році. Зниження даних темпів забезпечується зниженням аналогічних показників у всіх регіонах країн, що розвиваються, тобто з 2004 року ні в одному регіоні зростання не спостерігається. Тим не менш, тут також можна виділити лідерів, де експорт збільшується більш швидкими темпами - це країни Далекого Сходу, Південно-Східної та Південної Азії.

Темпи зростання розвиненою групи країн також не можна назвати стабільними, що виражається в їх почерговому зростанні і падінні. Але, тим не менш, з таблиці видно, що група країн, що розвиваються за темпами приросту експорту випереджає індустріально розвинені країни, в середньому на 4,6%.

Для більш розгорнутої характеристики експорту країн, що розвиваються розглянемо його товарну і географічну структуру.

2.2 Аналіз основних показників імпорту країн, що розвиваються

Створені в ході індустріалізації багатогалузеві господарські комплекси не послабили, а навпаки, посилили залежність економік, що розвиваються від світового ринку. Становлення нових видів виробництва, так само як і їхня модернізація, підвищивши самозабезпеченість індустріалізующихся країн одними промисловими товарами, одночасно потреба в імпорті багатьох інших. Разом з диверсифікацією виробництва споживчих виробів виросли потреби в імпорті необхідних для їх виготовлення засобів виробництва. Організації випуску необхідних засобів виробництва супроводжувало збільшення потреб в імпорті інших відсутніх або дефіцитних товарів виробничого призначення.

Зрушення в структурі виробництва і попиту під впливом цього процесу індустріалізації сприяли істотним змінам у структурі імпорту і ролі країн, що розвиваються в світових закупівлях. Імпорт значною мірою орієнтований на забезпечення потреб національних господарств у засобах виробництва, палива і мінеральної сировини.

Проаналізуємо на основі таблиці 3 загальний обсяг імпорту країн, що розвиваються

Таблиця 3 Обсяг імпорту країн, що розвиваються

Прогноз;

Джерело: International Monetary Fund. World Economic Outlook, April 2007

· Імпортні закупівлі, також як і експортні поставки, в останні роки характеризуються позитивною динамікою. Як видно з наведеної вище таблиці, обсяг імпорту зростає з кожним роком. Частка імпорту в товарообігу країни з 2004 по 2006 рр.. почала скорочуватися, але потім знову набрала високі темпи зростання і в 2007 р. склала 46.6%, також за прогнозами МВФ вона продовжить зростання і в 2008 р. Це не можна назвати хорошою рисою. Разом з тим, в результаті випереджальних показників експорту, у країнах, що розвиваються присутній позитивне сальдо. Але, тим не менш, при таких темпах підвищення частки імпорту в товарообігу країни, в майбутньому можна очікувати перевищення імпорту над експортом країн, що розвиваються, що свідчить про велику їх залежності від світового ринку.

· Розглянемо тепер темпи зростання імпорту країн, що розвиваються і порівняємо їх з аналогічними показниками розвиненого світу.

Таблиця 4 Середньорічна динаміка імпорту (%)

* - Прогноз;

Джерело: International Monetary Fund. World Economic Outlook, April 2007

Як видно з таблиці 4, темпи приросту обсягів імпорту країн, що розвиваються не можна назвати стабільними. Між 2004 і 2005 рр.. стався різкий спад обсягів імпорту - на 5,2%. З 2005 по 2007 р. темпи приросту поступово наростали, але в 2008 р. за прогнозами МВФ знову відбудеться невелике їхнє зменшення.

Якщо ж розглядати імпорт в регіональному розрізі, то можна бачити, що найбільші темпи приросту показують тут країни Близького і Середнього Сходу. Далі за ними слідують країни Далекого Сходу, Південно-Східної та Південної Азії. Більш повільні темпи показують країни Африки і Латинської Америки.

Індустріально розвинені країни показують темпи зростання значно нижчі аналогічних показників, що розвивається. З таблиці 10 можна бачити, що з кожним роком ці темпи їм вдається скоротити в середньому на 1,5%. Це свідчить про високий ступінь самозабезпеченості різними товарами.

Для більш глибокої характеристики імпорту країн, що розвиваються, розглянемо його товарну і географічну структуру.

3. Боротьба країн, що розвиваються за зміну положення в світовій торгівлі

Країни, що розвиваються значно поліпшили свої позиції в світовій торгівлі. З середини 80-х років їх частка у світовому експорті безперервно зростала, збільшившись приблизно з чверті до приблизно третини. Цей підйом був пов'язаний з різкою зміною структури експорту - переходом від аграрного і мінеральної сировини до мануфактури і послуг, так що тепер експорт з країн, що розвиваються на 4 / 5 складається з промислових товарів. У колишньої моделі світової економіки Північ-Південь, в рамках якої країни третього світу переважно обмінювали первинні ресурси на продукти переробки, відбулися докорінні зміни. Ця зміна парадигм є також причиною того, що країни, що розвиваються сьогодні набагато активніше, ніж раніше, беруть участь у системі багатосторонньої торгівлі.

Паралельно зі зростаючим питомою вагою країн, що розвиваються у світовій торгівлі з початку 90-х років подвоїлася частка торгівлі Південь-Південь в глобальному товарообміні: з приблизно 6% до приблизно 12%. Так що вже 2 / 5 обсягу міжнародної торгівлі країн, що розвиваються припадає на товарообмін між ними. При цьому левову частку займають промислові товари, більш інтенсивний обмін якими відбувається як горизонтально, тобто всередині окремих галузей (галузева торгівля), так і вертикально - в рамках міжнародних виробничих ланцюжків (мережева торгівля).

Описані структури і тенденції не усувають, проте, велику неоднорідність третього світу і зумовлені цим тенденції до маргіналізації світової економіки. У першу чергу це відноситься до найменш розвиненим країнам (Least Developed Countries) - таким, наприклад, як розташовані на південь від Сахари африканські держави. У цій групі країн у рамках світової торгівлі ще більше посилилася спеціалізація на експорті сировини.

LDC також в меншій мірі задіяні в торгівлі Південь-Південь, де значною мірою домінують порогові країни Азії. Частка LDC у всій світовій торгівлі становить менше 1%, в той час як на них припадає більше 10% чисельності населення світу. Зокрема, сильно скорочується питома вага в торгівлі тих LDC, які експортують переважно аграрна і мінеральна сировина (не рахуючи нафти). Відповідно, в цих країнах відзначається стагнація доходів на душу населення, значна частина якого живе в умовах крайньої бідності. торгівля експорт імпорт

У зв'язку з цим, боротьба за зміну становища країн на світовому ринку носить потенційний характер. Одним із способів такої боротьби є втілення вжиття системи багатосторонньої в торгівлі в рамках СОТ.

Система багатосторонньої торгівлі сприяє інтеграції країн, що розвиваються у світовій ринок у трьох аспектах:

- Зниження внутрішніх та зовнішніх торгових бар'єрів;

- Впорядкування внутрішньої і зовнішньої торгової політики;

- Технічна допомога при нарощуванні торгових інфраструктур.

Під час уругвайського раунду (1986-1994), останнього раунду багатосторонньої торгівлі перед переходом від ГАТТ до СОТ в 1995 році, країни, що розвиваються корінним чином змінили свою стратегію: вони активно включилися в "гру" з обміном правами доступу на ринки, яка є серцевиною багатосторонніх переговорів про лібералізацію, і самі пішли на "поступки", "основоположне право" невзаємність було припинено (частково). Завдяки цьому відкрився шлях до більш значного скорочення митних зборів і зниження нетарифних торговельних бар'єрів у відношенні продуктів, за якими розвиваються країни мають порівняльні переваги. Крім того, країни, що розвиваються під час уругвайського раунду підкорилися численним новим торговим вимогам, введеним в звід правил СОТ, зокрема, у сфері послуг, захисту прав інтелектуальної власності, дотримання стандартів продукції та виробництва (наприклад, гігієнічних стандартів у сільському господарстві) і чинним для всіх без винятку членів СОТ. Особливе і диференційоване відношення до країнам піддалося модифікації: упор тепер робиться не на повне і тривале звільнення від багатосторонніх зобов'язань, а на поступове введення правил і технічну підтримку при їх дотриманні.

У результаті цих змін виникла, проте, подвійний розрив:

- Взяття на себе широких зобов'язань контрастує з обмеженою здатністю країн, що розвиваються реально виконувати ці зобов'язання (розрив виконання).

- Зобов'язання необхідно виконувати, їх виконання можна вимагати в суді, в той час як положення про технічну підтримку представляють собою, в основному, необов'язкові заяви про наміри (розрив обов'язковості).

Різні програми, в яких бере участь також СОТ, покликані подолати ці розриви. В якості прикладів можна привести програми "Joint Integrated Technical Assistance" (JITAP) для африканських країн і "Integrated Framework for Trade-Related Technical Assistance" для всіх LDC. Ці розриви можна також розглядати як сигнал про те, що поки не слід ще більше розширювати багатостороннє зведення правил; тут можна було б ввести мораторій.

Наступний напрямок, що країни, що розвиваються втілюють лише частково, цей напрямок до найбільшої відкритості ринків, усунення торгових бар'єрів.

Політична актуальність питання про подальшу експансію СОТ у сфері регулювання торгівлі відбилася у спорах з сінгапурської тематики. Ці питання, знову підняті на першої міністерської конференції СОТ 1996 в Сінгапурі, на конференції в Досі (листопад 2001 року) спочатку були відкладені убік; рішення про їх подальшому обговоренні передбачалося прийняти на півдорозі раунду Доха в Канкуні (вересень 2003 року). Але там вони стали каменем спотикання, через який конференція зазнала невдачі.

При цьому вирішальним аргументом - поряд з докором про втручання у внутрішні справи - стала надмірна навантаження на країни, що розвиваються при введенні та використанні таких правил. При поновленні раунду переговорів у Женеві (липень / серпень 2004 року) з так званих "сінгапурських тем" у порядку денному залишилася лише остання - спрощення торговельних процедур.

У новій програмі переговорів упор робиться на тематику доступу на ринки; питання регулювання відступили на задній план. Розбіжності з питань доступу на ринки, зокрема, в аграрному секторі, були в Канкуні - поряд з "сінгапурськими темами" - другим каменем спотикання. Істотну роль при цьому відіграла очолювана Бразилією, Китаєм, Індією і ПАР коаліція, в яку входять близько 20 країн, що розвиваються і яка пригрозила заблокувати переговори. Після відновлення переговорів "великій двадцятці" довелося, однак, перейти від суто "дистрибутивної" до "інтегративної" стратегії і запропонувати компроміси з тим, щоб вийшла "гра з позитивною сумою", при якій всі учасники будуть у виграші. Тоді заднім числом можна було б оцінити Канкун як творчу невдачу, який повернув СОТ до її основному завданню - взаємному відкриттю ринків за допомогою "гри за правилами".

У промислово розвинених країнах і країнах є великий потенціал, що стосується вигідних для обох сторін кроків до лібералізації. Країни, що розвиваються сильно виграли б, якби в промислово розвинених країнах були знижені мита на імпорт сільгосппродукції. Їхній негативний вплив на аграрний експорт з країн, що розвиваються оцінюється вище, ніж вплив аграрних субсидій, що виплачуються в промислово розвинених країнах. Що стосується трудомісткою промислової продукції, то в промислово розвинених країнах як і раніше існують високі митні бар'єри, які тим вище, чим глибше переробка. Їх усунення сприяло б значному зростанню експорту товарів з країн. Крім того, країни, що розвиваються виграли б від подальшої лібералізації сектору послуг в промислово розвинених країнах. Це стосується, перш за все, до "четвертого сектору" міжнародного обміну послугами і відповідної лібералізації руху некваліфікованої робочої сили. У той же час бар'єри, огороджувальні доступ на ринок в самих країнах, що розвиваються, як правило, істотно вище, ніж у промислово розвинених країнах, причому країни, що розвиваються обмежують імпорт - зокрема, в аграрному секторі - з інших країн, що розвиваються найчастіше ще сильніше, ніж імпорт з промислово розвинених країн. Зниження власних торгових бар'єрів (власна лібералізація), включаючи спрощення торговельних процедур, в загальноекономічному плані було б не менш корисним, ніж полегшення доступу на експортні ринки.

Власна лібералізація почалася в країнах, що розвиваються в середині 80-х років в першу чергу в рамках односторонніх реформ торгівлі і продовжилася у другій половині 90-х років у ході реалізації результатів уругвайського раунду. Ці тенденції значною мірою сприяли вже зазначеного пожвавленню торгівлі Південь-Південь, а також - поряд з отриманням більш широкого доступу на ринки промислово розвинутих країн - загальному нарощування товарообігу країн, що розвиваються.

У той же час преференційне регулювання торгівлі між країнами, що розвиваються на регіональному чи двосторонньому рівні не дало додаткових імпульсів розвитку торгівлі Південь-Південь. Частка відповідних товаропотоків у всій торгівлі Південь-Південь з 1990 року практично не змінилася. Більш сильний вплив на торгівлю надають, очевидно, преференційні торговельні угоди між промислово розвиненими і країнами, що розвиваються. Про це свідчить приклад Мексики в Північноамериканському угоді про вільну торгівлю (NAFTA). Спільним для преференційних режимів торгівлі є, однак, те, що вони не впливають на ключові сфери (наприклад, на аграрні субсидії), створюючи при цьому правову плутанину, яка робить систему торгівлі непрозорою і підвищує трансакційні витрати міжнародної торгівлі, а також те, що вони обслуговують особливі політичні інтереси, в принципі спрямовані проти лібералізації багатосторонньої торгівлі.

Також, одним з методів боротьби країн, що розвиваються за світові ринки, є політика інтеграції у світовий ринок

Як вже говорилося, в Канкуні країни, що розвиваються, створивши коаліцію, посилили свій вплив на переговорах. Крім того, необхідні інституційні реформи, які повинні підвищити прозорість СОТ і забезпечити дієвість офіційних переговорів, поклавши кінець таємницею, закулісної дипломатії.

У цьому плані подальший розвиток диференційованих підходів є пробним каменем впливу СОТ і раунду Доха на загальну політику в цілях розвитку. Що стосується компоненту цієї стратегії, пов'язаного з доступом на ринки, слід дотримуватися принципу найбільшого сприяння; преференції для країн, що розвиваються повинні виражатися в основному в переважному зниження торгових бар'єрів у відношенні продуктів, типових для країн, що розвиваються. Що стосується компоненту регулювання, то критерії для відбору країн потрібно визначити заново, щоб послаблення в плані торгової дисципліни вводилися в основному для LDC і деяких інших країн з низькими доходами і слабкою інституційною базою.

Аналогічним повинен бути підхід до обмеження принципу взаємності. Односторонні вимоги країн, що розвиваються викликають в промислово розвинених країнах опір з боку вітчизняних галузей. У той же час готовність до взаємності пробуджує інтерес з боку експортних галузей і встановлює політичну рівновагу, при якому країни, що розвиваються отримують більш широкий доступ на ринки, ніж це було б при відсутності взаємності.

При введенні і застосуванні багатосторонніх правил на національному рівні слід розрізняти заходи, які можуть бути введені розчерком пера (наприклад, зниження митних зборів), і заходи, які включають в себе інституційні зміни і вимагають значних ресурсів (які можна було б використовувати в інших цілях).

Тому ресурсоємне регулювання торговельної політики - і підвищення відповідної компетентності країн, що розвиваються - є важливим завданням у сфері технічної допомоги, спрямованої на розвиток торгівлі. Завдяки кооперації при розробці технічних правил можна було б, наприклад, уникнути такого становища, коли фірми з країн, що розвиваються не можуть вийти на ринок промислово розвинутих країн з-за бар'єрів у вигляді розпоряджень по захисту споживачів, тварин або навколишнього середовища. Таким чином, переваги, які розвиваються, можуть отримати, беручи участь в регульовану систему багатосторонньої торгівлі, реалізуються лише через міжнародне співробітництво. Те ж саме відноситься і до інших видів "aid for trade", таким як підтримка розвитку торгівлі (наприклад, за допомогою аналізу ринків) і торгових інфраструктур (транспорт, складське господарство, зв'язок, енергопостачання і т.д.).

На внутрішніх ринках лібералізація торгівлі викликає необхідність адаптації. Тому тут необхідні супроводжуючі заходи, які, зокрема,

- (Частково) компенсували б у рамках реформування систем соціального забезпечення негативні наслідки для доходів і зайнятості населення;

- Сприяли б у рамках реформування освітньої системи підвищення кваліфікації працівників найманої праці;

- Підвищували би в рамках програм технічного розвитку технічний рівень підприємств.

Правила СОТ нерідко є для урядів важливими інструментом проведення необхідних реформ, які відповідають національним інтересам, але блокуються сильними лобіюють угрупованнями. Включення в систему багатосторонньої торгівлі стимулює орієнтовану на тверді правила економічну політику і підвищує якість економічних установ. У той же час зростає довіра з боку господарюючих суб'єктів, у тому числі іноземних інвесторів.

Хороша політика з метою розвитку - це, однак, не просто наслідок торговельної політики чи інтеграції тієї або іншої країни в систему СОТ. Вирішальну роль відіграє створення відповідних ("першокласних") інститутів у країнах, що розвиваються. У першу чергу мова йде про надійне врегулювання прав власності і забезпечення стабільного правопорядку. До створення інститутів належить також інституціоналізація у відповідній країні ефективного механізму прийняття рішень у сфері торговельної політики. Лише за наявності цих передумов багатосторонні торговельні правила призводять до прогресу розвитку та успіхів у боротьбі з бідністю.

Конференція ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD) у зв'язку з цим вказує на новий "песимізм у сфері розвитку", яким обумовлене думку, що найкращий шлях до скорочення бідності в країнах, що розвиваються і, зокрема, в LDC - це не розвиток, а інтеграція в світовий ринок. Насправді ж розвиток та інтеграція не є альтернативами. Інтеграція країн, що розвиваються у світовій ринок і систему міжнародної торгівлі повинна, швидше, стати частиною загальної стратегії розвитку, головним елементом якої є боротьба з бідністю.

Одним, з дієвих методів, також є скорочення торговельних витрат шляхом поліпшення міжнародних транспортних послуг, роботи митниці та портів, а також управління матеріально-технічним забезпеченням - тобто сприяння торгівлі - вимагає істотних нових інвестицій, додаткового технічного сприяння і скоординованих багатосторонніх зусиль. Сприяння торгівлі має фундаментальне значення для реалізації можливостей розширення торгівлі в рамках переговорів у Досі, однак порядок денний СОТ служить лише невеликим елементом вирішення загальної задачі.

Таким чином, для того, щоб країнам, що розвиваються зайняти належне становище на світовому ринку, необхідно проводити ряд заходів. На сучасному етапі країни третього світу проводять їх в рамках СОТ. Сюди включається система багатосторонньої торгівлі, розроблена спільно з Всесвітньою організацією торгівлі, допомагає подальшої інтеграції країн, що розвиваються на світовий ринок. Також можна відзначити систему преференційних торговельних угод, яка шляхом зниження торгових бар'єрів, неодмінно сприяє розвитку торгівлі. Але, тим не менш, такі угоди укладаються переважно між самими країнами, що розвиваються, саме тому багато хто з них домагаються висновку подібних угод і відносно індустріально розвинених країн. Самі ж розвинені країни у низці випадків не погоджуються на односторонні поступки, тим самим не допускаючи країни, що розвиваються на загальносвітовий ринок. У такому положенні країни третього світу навряд чи в найближчій перспективі зможуть досягти значних змін свого становища на світовому ринку.

Лібералізація торговельних відносин і зниження торгових мит також може дати хороші результати. Але, тим не менш, країни, що розвиваються, які вимагають від розвинених зниження в їх відношенні торгових мит, самі мають дуже високі показники.

Розробка загальних технічних правил багато в чому допоможе державам, що розвиваються вийти на світовий ринок багатьох товарів, які до колишнього моменту часу були їм недоступні з підставі невідповідності їх товарів загальносвітових стандартів.

Боротьба країн, що розвиваються за зміну становища на світовому ринку почалася порівняно недавно. Саме тому в найближчій перспективі відчутних змін чекати не варто.

Висновок

Оцінюючи підсумки участі країн, що розвиваються в міжнародному поділі праці на прикладі міжнародної торгівлі, можна бачити, що світове господарство перебудовується вельми нерівномірно. У той час як ряд країн використовують досягнення науково-технічного прогресу, велика частина світу, що розвивається спирається як і раніше на традиційні, а частково і доіндустріальні промислові технології.

У зовнішній торгівлі на початку індустріалізації проводилася політика імпортозаміщення, тобто політика витіснення з внутрішніх ринків імпортних товарів. Ця політика була головним чином спрямована на промислове виробництво. 3 / 4 приросту виробництва спрямовувалася на задоволення внутрішніх потреб, тобто на самозабезпечення. Торгівля не розглядалася тут як головне джерело доходів, внаслідок чого, свого розвитку в цей період практично не отримала. В результаті, не дивлячись на деякі успіхи в перший період імпортозаміщення, позитивних результатів стратегія не дала. Основною причиною цього, як вважають економісти, була вузькість внутрішніх національних ринків, низька ефективність промисловості в сукупності з непідготовленим попереднім розвитком, що не дозволило зробити розвиток повноцінним, і як наслідок, розвиток торгівлі теж, в цей період воно максимально штучно стримувався. Незважаючи на заміщення імпорту, потреба в ньому постійно зростала. Експорт при стратегічній установці на максимізацію промислової самозабезпеченості також розвивався повільнішими темпами. Тим не менш, в 70-х роках країни стали проявляти політику експортної орієнтації - політику виходу на світові ринки, були зроблені спроби прилучення до передових технологій, каналах збуту, нових ринків. Торгівля стала розвиватися величезними темпами. Експорто орієнтована стратегія розвитку привнесла позитивні результати у розвиток економіки і торгівлі. Почалося повсюдне облагороджування експорту, збільшився експорт високотехнологічних виробів, промислових товарів та послуг. Динамічне нарощування експорту підвищило внутрішні заощадження. Через різку зрослої включеності в МРТ збільшилися ємності національних ринків, що до цих пір становило велику проблему.

На сучасному етапі торгівля країн, що розвиваються активно розвивається, тобто збільшується частка експорту та імпорту в товарообігу країн, збільшується номенклатура товарів. Частка країн у загальному світовому експорті поступово, але неухильно, підвищується. Так, у 2007 р. вона зросла до 31%. Фізичний обсяг їх експорту також зберігає тенденцію до зростання. Таким чином, відбувається реструктуризація сукупного експорту країн, що розвиваються. Частка промислових виробів (включаючи кольорові метали) в експорті країн постійно зростає. Незважаючи на те що, що в сучасному світі панує думка про те, що розвиваються, є переважно експортерами паливно-сировинних товарів, з проведеного аналізу, мені вдалося зробити цікавий висновок про те, що на сучасному етапі розвиваються переважно експортують готову продукцію. У 2007 р. ця частка досягла 60%.

Особливо значущу роль у зростанні промислового експорту відіграють машини та обладнання, експорт яких у 1970-2007 рр.. виріс більш ніж у 90 разів. На їх частку припало 33% сукупного товарного експорту. Тим не менш, можна бачити, що товарна структура експорту дуже відрізняється в окремих підгруп країн, що розвиваються. Якщо країни НІС спеціалізуються в основному на експорті технологічної продукції, то група нафтоекспортерів експортують в основному паливно-сировинні товари, а найменш розвинені країни спеціалізуються на експорті продовольства і сировини.

Експортна квота країн, що розвиваються зростає швидше відповідного показника промислово розвинених держав.

Незважаючи на політику імпортозаміщення, яка багато років панувала серед країн, що розвиваються, імпорт залишався і залишається необхідною статтею. Частка імпорту в товарообігу стани неухильно підвищується. Основною статтею імпорту як і раніше є машини, обладнання та інші високотехнологічні товари, виробництво яких не може бути досягнуто в державах, що розвиваються за сучасних умов.

Також варто звернути увагу на можливість того, що найменш розвинені країни у все більшій мірі будуть "видавлюватися" із системи міжнародних економічних відносин. До такого висновку приходять автори доповіді Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). На думку авторів доповіді, глобальний торговельний пакт у рамках Уругвайського раунду ГАТТ передбачає скорочення субсидій на експорт продукції сільського господарства. Цим наноситься сильний удар по слаборозвиненим країнам, то призведе в кінцевому рахунку ще до найбільшої диференціації країн третього світу.

Торговими партнерами держав, що розвиваються є в практично одного ступеня як розвинені, так і держави, що розвиваються. В першу чергу слід виділити тут країни ЄС - 25% товарообігу, а також країни Азії - 28%, які активно беруть участь у товарообміні з країнами третього світу. Цікавий той факт, що в США розвиваються держави експортують найбільшу кількість товарів, але торговим партнером по імпорту продукції звідти, США не є, займаючи практично останні рядки.

Світове господарство являє собою багаторівневу і різноманітну систему. Постійно відбуваються зрушення в співвідношенні сил, рівнях економічного розвитку. Існуючий механізм функціонування глобальної господарської системи в основному визначається взаємодією найбільш розвинених країн і не носить універсального характеру.

Позитивну роль у вирішенні основних питань сучасного господарства могла б зіграти демократична перебудова інституційної основи світового економічного механізму, надання головним міжнародним і міждержавних інститутів універсального характеру, що враховує інтереси всіх суб'єктів світового господарства.

Список використаної літератури

1. Країни, що розвиваються і Росія: (Іст. долі і перспективи взаємодії) / Р.М. Аваков, А.В. Акімов, Е.А. Брагіна та ін; Під ред. Р.М. Авакова, М.А. Чешкова; Ін-т світової економіки і міжнар. відносин РАН. - М., 2001. - 364 с. - (Науч. докл. / Моск. Товариств. Науч. Фонд; N 111). - Бібліогр. : С. 345-361.

2. Балюк М.А., Балюк І.А. Економічна реформа, і КНР: держава і ринок - М.: Изд-во "БЕК", 1996. - 312 с.

3. Басовский Л.Є. Світова економіка. Курс лекцій - К.: Вид-во "ИНФРА-М", 2005. - 207 с.

4. Булатов А.С. Світова економіка - М.: Изд-во "Економіст", 2007. - 858 с.

5. Вавілова О. В., Бородуліна Л.П. Міжнародна торгівля - М.: Изд-во "Гардарики", 2006.-286 с.

6. Жуков С.В. Країни, що розвиваються: сфера послуг і економічне зростання. - М.: Наука, Головна редакція східної літератури. 1991. - 375 с.

7. Ломакін В.К. Світова економіка - М.: Изд-во "ЮНИТИ", 2007. - 410 с.

Размещено на Allbest.ru