Міжнародний контракт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародний контракт

Міжнародний контракт (міжнародний комерційний договір, зовнішньоекономічна угода) - договір (угода) між двома або більше сторонами, які у різних країнах (є суб'єктами права різних держав), з поставки деякої кількості товару, надання послуг чи по іншим видам господарської діяльності відповідно до узгоджених сторонами умовами. Міжнародний контракт лежить в основі зовнішньоекономічної діяльності господарюючих суб'єктів.

Контракт буде вважатися міжнародним, якщо він укладений між сторонами, які перебувають під юрисдикцією різних держав. Відповідно до Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів обов'язковою умовою такого договору є місцезнаходження комерційних підприємств сторін контракту різних державах. Наприклад, контракт буде вважатися міжнародним, якщо він укладений між фірмами однієї державної приналежності, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах. І навпаки, контракт, укладений між сторонами, які перебувають на території однієї держави фірмами різної державної приналежності, відповідно до умов Віденської конвенції не вважатиметься міжнародним.

Класифікація міжнародних контрактів

Залежно від об'єкта договору, а також інших умов існують різні види міжнародних контрактів, які суттєво відрізняються за формою і за змістом.

Міжнародні контракти поділяються на основні і допоміжні (забезпечувальні).

До основних контрактів відносять:

· контракти купівлі-продажу товару;

· контракти, пов'язані з товарообмінними операціями;

· контракти з відступлення прав на об'єкти інтелектуальної власності (ліцензійні контракти):

· контракти з надання науково-технічних послуг (інжиніринг, консалтинг);

· договори оренди (лізинг);

· контракти в сфері міжнародного туризму та інші.

До забезпечуючих, або званих також контрактами руху товарів, відносять:

· договори на міжнародне перевезення вантажів;

· контракти на надання транспортно-експедиторських послуг;

· договори по страхуванню;

· договори щодо зберігання вантажів при міжнародних перевезеннях;

· договори з надання посередницьких послуг;

· договори на надання послуг з міжнародних розрахунками;

· договір на надання факторингових послуг;

· інші забезпечують основну діяльність на міжнародному ринку договори.

Правові основи міжнародних контрактів

Правовою основою міжнародних контрактів є інститут міжнародної комерційної угоди - сукупність цивільно-правових норм, що регулюють порядок і форми вчинення міжнародних угод, їх зміст та умови.

Однією з найважливіших універсальних правових норм в галузі міжнародного торгового права виступає Віденська конвенція ООН 1980 року про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Конвенція набула чинності 1 січня 1988 року. СРСР приєднався до неї в травні 1990 року, і положення цієї Конвенції стали для нього юридичними зобов'язаннями з 1 вересня 1991 року. міжнародний контракт віденський форвардний

У Віденській конвенції міститься ряд положень, що мають принципове значення у сфері міжнародного комерційного обороту. До них відносяться:

· поняття договору міжнародної купівлі-продажу товарів (міжнародного комерційного контракту);

· порядок укладання контрактів між відсутніми сторонами;

· форма контрактів;

· основний зміст прав і обов'язків продавця і покупця;

· відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання контрактів.

Конвенція містить також принципи регулювання трьох важливих аспектів:

· наявність і матеріальну дійсність угоди сторін про вибір застосовного права;

· наявність і матеріальну дійсність міжнародного комерційного контракту або його умов;

· формальну дійсність міжнародного комерційного контракту.

Іншим важливим джерелом норм права є Принципи міжнародних комерційних договорів, схвалені Міжнародним інститутом уніфікації приватного права в 1994 році, які хоч і не є юридично обов'язковими для сторін з міжнародного контракту, проте при розгляді можливих спорів даний документ може мати вирішальне значення.

Мета Принципів міжнародних комерційних договорів - встановлення збалансованого зводу норм, призначених для використання у всьому світі незалежно від правових традицій, а також економічних і політичних умов держав, де вони застосовуватимуться. Це відображено як у формі їх подання, так і в загальній політиці, що лежить в їх основі. Що стосується форми подання, то в Принципах Міжнародного інституту уніфікації приватного права навмисно зведено до мінімуму використання термінології, властивої будь-якої однієї правовій системі. Міжнародний характер Принципів підкреслюється тим, що супроводжують кожне їхнє положення коментарі не містять посилань на національне право. За своїм змістом Принципи досить гнучкі для того, щоб врахувати постійні зміни, що відбуваються в результаті розвитку технології і які зачіпають практику міжнародної торгівлі. Водночас Принципи намагаються забезпечити чесність у міжнародних комерційних відносинах шляхом прямого формулювання загального обов'язку сторін діяти відповідно до сумлінністю і чесної ділової практикою, з встановленням в окремих випадках стандартів розумної поведінки.

Форми міжнародного контракту

Існують дві форми міжнародного комерційного контракту - усна і письмова. Перша припускає наявність усної домовленості сторін про укладення контракту. Друга - фіксацію волевиявлення сторін на матеріальному носії, під яким розуміється як наявність єдиного документа, підписаного обома контрагентами, так і повідомлення, передані по телеграфу, телефаксу, телетайпу і т. П.

Віденська Конвенції ООН 1980 року допускає укладення міжнародного комерційного контракту в будь-якій формі, в тому числі і в усній (ст. 11). Факт укладення контракту може доводитися будь, включаючи і показання свідків. Проте зроблено дуже важливий виняток, що враховує передбачене деякими національними законодавствами, зокрема і російським, вимога про обов'язковість письмової форми. Держава-учасниця Конвенції, законодавство якої вимагає обов'язкової письмової форми міжнародного комерційного контракту, в будь-який час може зробити відповідну заяву (ст. 12). В цьому випадку, якщо хоча б одна зі сторін контракту має своє комерційне підприємство в державі, який зробив таку заяву, до даного контракту не застосовуватимуться положення Конвенції, що допускають застосування не письмовій, а будь-якої іншої форми. Тільки в письмовій формі в такій ситуації повинні відбуватися як сам контракт або його припинення угодою сторін, так і оферта, акцепт чи інше вираження наміру. Це єдина імперативна норма Конвенції, всі інші її положення носять диспозитивний характер. Наявність такої норми робить можливим участь у Конвенції держав, законодавство яких пред'являє різні вимоги до форми контрактів.

Принципи Міжнародного інституту уніфікації приватного права 1994 року також узгоджуються з російським законодавством. Хоча вони не встановлюють ніяких вимог про те, що договір повинен бути укладений або підтверджений у письмовій формі (його існування може бути доведено будь-яким способом, включаючи показання свідків (ст. 1.2)), ніякі норми Принципів не обмежують застосування обов'язкових (імперативних) положень національного , міжнародного або наднаціонального утворення, що підлягають застосуванню в силу відповідних норм міжнародного приватного права (ст. 1.4). Таким чином, імперативні норми російського законодавства, що стосуються форми зовнішньоекономічних угод, будуть дотримані і в тому випадку, якщо сторони міжнародного комерційного контракту оберуть принципи Міжнародного інституту уніфікації приватного права для визначення правового статусу своїх зобов'язальних відносин.

Порядок укладення міжнародного комерційного контракту

Міжнародний контракт може бути укладений шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, або шляхом обміну офертою і акцептом. Як оферта, так і акцепт можуть бути представлені листами, телеграмами, телефонограмами, телефаксами і т. п., підписаними стороною, яка їх надсилає.

Згідно ст. 14 Віденської конвенції ООН 1980 року пропозицію про укладення контракту (оферта) повинна бути «достатньо певним». Воно вважається таким, «якщо в ньому зазначено товар, і, прямо або побічно встановлюються кількість і ціна, або передбачено порядок їх визначення». Звичайно, в реченні можуть міститися й інші умови, крім вищезгаданих, однак при їх відсутності пропозицію згідно ст. 14 не вважатиметься офертою, яка призводить до укладення контракту в разі її прийняття адресатом.

Хеджувамння, Хедж (англ. Hedging, англ. Hedge) -- засіб зменшення ризику шляхом укладання протилежної угоди. Форма страхування вартості товару або прибутку, валютного ризику при здійсненні ф'ючерсних угод у банківській, страховій, біржовій та комерційній практиці. Учасники угоди мають можливість застерегтись, знизити ступінь фінансового ризику, пов'язаного з можливою зміною кон'юнктури ринку, попиту чи рівня цін впродовж виконання умов угоди. Найефективнішим методом мінімізації ризиків є хеджування. Його можна визначити як сукупність дій та засобів, спрямованих на усунення ризиків або їх утримання на прийнятному рівні та отримання прибутку. Хеджування являє собою систему економічних відносин учасників фінансового ринку, які пов'язані зі зниженням кредитних та цінових ризиків і досягаються за рахунок одночасності та протилежного спрямування торгових угод на строковому ринку і ринку реального товару.Інструментом хеджування є інструменти строкового ринку (деривативи) - форвардні контракти, опціони та ф'ючерсні контракти. Деривативи - це стандартний документ, що засвідчує право придбати або продати базовий актив на визначених ним умовах у майбутньому. В міжнародній практиці строкового ринку деривативами є форвардні контракти, ф'ючерсні контракти та опціони, що і покладено в основу законодавчого регулювання випуску та обігу деривативів в нашій країні.

Форвардні операції

Форвардні операції (fwd) здійснюються не на біржі, а на банківському ринку, тобто у вигляді міжбанківських операцій та операцій банків з клієнтурою. Ці строкові операції, як правило, закінчуються поставкою активів, які були предметом угоди. Форвардні операції є угодами з обміну валют за наперед узгодженим курсом, які укладені сьогодні, але дату валютування відкладено на певний термін у майбутньому. Форвардні угоди укладаються, як правило, на термін до 1 року з фіксованими датами виконання в один, два, три, шість і 12 місяців.

Форвардні операції здійснюються за форвардним курсом, який відрізняється від курсу по поточних операціях на величину форвардної маржі. Остання може бути у вигляді премії (курс «форвард» вищий за курс «спот») або дисконту (курс «форвард» нижчий за курс «спот»). Курси валют за строковими операціями, визначені методом премії чи дисконту, мають назву «курси аутрайт».

Величина форвардної маржі залежить в основному від різниці між відсотковими ставками за однотипними кредитними інструментами у відповідних валютах. Валюти з відносно низькими відсотковими ставками котируються з премією проти валют з відносно високими відсотковими ставками.

Розмір дисконту (знижки) або премії стабільніший за курс «спот». Тому, визначаючи курс строкової операції на міжбанківському ринку, як правило, вказують тільки величину премії або дисконту. За умов прямого котирування премія додається до курсу «спот», дисконт -- віднімається. За непрямого котирування -- премія віднімається від курсу «спот», дисконт -- додається.

Форвардні операції поділяються на два види:

-- угоди «аутрайт» (out-right) -- одинична конверсійна операція з датою валютування, відмінною від дати «спот»;

-- угоди «своп» (swap) -- комбінація протилежних конверсійних операцій з різними датами валютування.

Операції «своп» надзвичайно зручні для банківської практики. Це валютні операції, які поєднують купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на певний термін з тими ж валютами. У цих операціях два партнери домовляються про зустрічні платежі. Погонна (касова) операція здійснюється за курсом «спот». У строковій контругоді цей курс коригується з урахуванням премії або дисконту залежно від руху валютного курсу. Операції «своп» дуже часто застосовуються при роботі на спот-ринку і є одноденними свопами. Форварди використовуються здебільшого великими зовнішньо-торговельними фірмами для хеджування валютних ризиків, їм значно зручніше укласти індивідуальну угоду з банком щодо майбутньої конверсії однієї валюти в іншу, аніж виходити на біржу для купівлі ф'ючерсних угод, оскільки:

1) форвардна угода дає можливість вибору необхідного терміну обміну валют;

2) форвардний ринок гнучкий у визначенні суми форварду.

Разом з тим вадою форвардних угод порівняно з ф'ючерсами є те, що гарантією виконання форвардної угоди є тільки банк, тоді як за ф'ючерсною угодою гарантом є біржа.

Операції «спот»

Майже половина всіх угод ринку Forex є операціями на умовах «спот», тобто належать до касових (поточних) операцій. Такі угоди укладаються за допомогою засобів електронного зв'язку (торговий термінал Рейтер-дилінг, телефон, факс, електронна пошта, ІНТЕРНЕТ), а розрахунки здійснюються банківськими телеграфними переказами або за допомогою електронних систем розрахунків (наприклад СВІФТ).

Сутністю поточних конверсійних операцій є купівля-продаж валюти на умовах її поставки банками-контрагентами не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди за курсом, зафіксованим у момент укладання угоди. Ринок поточних конверсійних операцій дає можливість контрагентам здійснювати обмін однієї валюти на іншу. Менше 5 % операцій цього ринку пов'язані з угодами, які обслуговують реальний рух товарів і капіталів, 95 % операцій являють собою суто спекулятивний обіг грошових коштів.

Стандартним у здійсненні операції між двома валютними дилерами ринку поточних операцій є здійснення котирування валют з використанням двох сторін -- BID та ASK (іноді Offer). Дилер, який робить запит (ASK) стосовно котирування якоїсь конкретної валюти, навмисне називає тільки суму, на яку планує здійснити операцію: наприклад, «здійсніть мені котирування на половинку «кабелю», що означає запит ціни на 0,5 млн GBP/USD. Це робиться для того, щоб дилер, який дає котирування, не знав намірів першого. Якщо такий дилер знатиме наміри першого дилера, то у нього з'явиться спокуса завищити ціну валюти у разі її придбання, і навпаки -- занизити ціну під час її продажу.

Остання цифра написання валютного курсу зветься піпсом (pips), або пунктом (point). Валютні дилери, як правило, здійснюють один одному котирування тільки двох останніх цифр, близько десятків піпсів. Різниця між котируванням на купівлю та продаж є маржею і часто зветься спредом. Єдиною платою за здійснення операції на ринку «спот» є саме спред. Комісійні на даному сегменті валютного ринку, як правило, не стягуються.

Размещено на Allbest.ru