Загальна характеристика зовнішньоекономічного договору (контракту)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

Кафедра господарського і цивільного права та процесу

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

на тему: Загальна характеристика зовнішньоекономічного договору (контракту)

з дисципліни: «Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності»

Студентки: Лагун Владлени Сергіївни

Керівник: викладач - Вельгус А.П.

План заняття

1. Поняття й ознаки зовнішньоекономічного договору (контракту)

2. Види зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

3. Особливості приватноправового регулювання відносин з укладання, виконання й розірвання зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

4. Правова основа договірних відносин за участю іноземного елемента

5. Вживання правил ІНКОТЕРМС в зовнішньоекономічних договорах

Література

1. Поняття й ознаки зовнішньоекономічного договору (контракту)

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на визначення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Основною правовою формою, що опосередковує господарські зв'язки суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та їх іноземних контрагентів, є зовнішньоекономічний договір.

Чинне українське законодавство оперує кількома близькими за змістом поняттями: зовнішньоекономічна угода, зовнішньоекономічний договір, зовнішньоекономічний контракт. Зовнішньоекономічна угода доктринально може бути визначена як угода, що опосередковує господарську діяльність у сфері міжнародного обміну товарами, роботами, послугами, інформацією, інтелектуальною власністю. Зовнішньоекономічна угода, як і угода (правочин) загалом, може бути односторонньою, коли для її вчинення є необхідним і достатнім волевиявлення однієї сторони (наприклад, довіреність), та дво- або багатосторонньою, коли для її вчинення необхідним є узгоджене волевиявлення 2 або більше сторін. Дво- або багатосторонні зовнішньоекономічні угоди є зовнішньо економічними договорами.

Термін "контракт" вказує на матеріальну форму зовнішньоекономічного договору, існування його у вигляді правового документа, в якому зафіксований факт угоди та зміст зобов'язань сторін. У законодавстві України поняття "зовнішньоекономічний договір" та "зовнішньоекономічний контракт" вживаються як рівнозначні [1].

Легальне визначення зовнішньоекономічного договору (контракту) міститься в ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність": це матеріально оформлена угода 2 або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності [8].

З цього визначення випливають 2 кваліфікуючі ознаки зовнішньоекономічного договору:

1) спрямованість на забезпечення господарської (зовнішньоекономічної) діяльності контрагентів (ця ознака визначає зовнішньоекономічний договір як різновид господарського договору);

2) різна державна належність контрагентів (ця ознака пояснює, за яких умов господарський договір набуває міжнародного характеру, стає власне "зовнішньоекономічним").

Оптимальність критерію різної державної належності (національності) контрагентів, який був притаманний доктрині й практиці Союзу РСР, для встановлення міжнародного характеру договору не є безспірною. Останнім часом міжнародно-правові документи, а також спеціальні закони України для цілей встановлення міжнародного характеру договору віддають перевагу іншому критерію місцезнаходженню комерційного підприємства, під яким розуміють постійне місце регулярного здійснення ділових операцій. Така розмежувальна ознака використана, зокрема, в Ньюйоркській конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р. [6], Віденській конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р., Гаазькій конвенції про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів 1986 р., Оттавських конвенціях 1988 р. про міжнародний фінансовий лізинг та міжнародний факторинг, Типовому законі ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж 1985 р., а також у Законі України від 24 лютого 1994 р. "Про міжнародний комерційний арбітраж" [10].

На користь використання цього критерію (на противагу критерію національності) свідчать такі аргументи:

а) на практиці використання критерію національності може викликати певні складнощі, оскільки не завжди можливо встановити однозначно національну належність сторони договору, особливо юридичної особи;

б) критерій національності має формальний характер, не обов'язково має зв'язок з договором та його виконанням. З огляду на це Віденська конвенція (ст. 1 (3)) та інші договори, що уніфікують право міжнародної торгівлі, прямо підкреслюють, що національна належність сторін не повинна братися до уваги. Згідно з останнім підходом не буде визнаний міжнародним контракт, укладений між фірмами різної національної належності, комерційні підприємства якихзнаходяться на території однієї держави. Водночас вважатиметься міжнародним контракт, укладений між фірмами однієї національної належності, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах.

Для випадків, коли сторона договору має декілька комерційних підприємств у різних країнах (зокрема, і у країні, де знаходиться контрагент за договором) Віденська конвенція (ст. 10) передбачає, що до уваги береться те комерційне підприємство, яке, з урахуванням обставин, відомих сторонам або передбачуваних ними в будь-який час до чи в момент укладення договору, має найтісніший зв'язок з договором та його виконанням.

Інші ознаки, характерні для зовнішньоекономічних договорів (перетин предметом договору митного кордону, розрахунок у валюті, яка є іноземною хоча б для однієї сторони договору, підсудність спорів з договору міжнародному комерційному арбітражу тощо), є факультативними. Наявність цих ознак є наслідком міжнародного характеру відповідних договорів, а відтак вони (ознаки) на можуть розглядатися як кваліфікуючі ознаки зовнішньоекономічного договору. Окрім того, ці ознаки присутні не у будь-якому зовнішньоекономічному договорі (не мають універсального характеру).

Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору, мають бути здатними до укладання договору відповідно до законів України та/або закону місця укладання договору.

Зовнішньоекономічний договір складається відповідно до законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти ЗЕД при складанні тексту зовнішньоекономічного договору мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законами України.

Статусу (характеру) торгових звичаїв, що широко застосовуються в міжнародному комерційному обороті, набувають Принципи міжнародних комерційних договорів, які розроблені Міжнародним інститутом з уніфікації приватного права (УНІДРУА) та опубліковані у 1994 р. Ці принципи встановлюють загальні норми для міжнародних комерційних договорів.

В силу принципу свободи зовнішньоекономічного підприємництва суб'єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у відносній формі заборонені законами України (ч. 4 ст. 6 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність") [8].

2. Види зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

У міжнародній торговельній практиці існують різноманітні договори, їх зміст залежить від операції, яку збираються здійснити контрагенти.

Основні види зовнішньоекономічних договорів:

1. Контракт на купівлю-продаж товарів.

2. Контракт на імпорт обладнання (устаткування).

3. Контракт про зустрічну торгівлю.

4. Контракт про лізинг.

5. Контракт на виконання робіт з матеріалів замовника (давальницької сировини).

6. Контракт на комерційне представництво (дилер, дистриб'ютор).

7. Контракт про консигнаційний склад.

8. Контракт на технічне обслуговування.

9. Контракт про комісію.

10. Контракт про кооперацію.

11. Контракт про іноземні інвестиції.

12. Ліцензійний контракт.

13. Контракт про передання передового досвіду, нових знань (ноу-хау).

14. Контракт на спорудження інвестиційного об'єкта.

15. Контракт про перевезення (транспортування) вантажу.

16. Контракт про міжнародну експедицію.

17. Контракт про страхування (вантажу, транспортних засобів, кредитів тощо).

18. Контракт про контроль кількості та якості товарів у міжнародному обігу.

19. Контракт про факторинг.

До зовнішньоекономічних договорів про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором результати, якщо сторони не погодили інше. До зовнішньоекономічного договору про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється. До зовнішньоекономічного договору, укладеного на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

Товарообмінні (бартерні) операції суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюються без розрахунків через банки, підлягають ліцензуванню Міністерством економіки і з питань європейської інтеграції України у порядку, встановленому Законом "Про зовнішньоекономічну діяльність" [8].

Найбільшого поширення в ЗЕД набув контракт міжнародної купівлі-продажу - договір поставки товару, погоджений і підписаний експортером та імпортером. Обов'язковою умовою Договору купівлі-продажу є перехід права власності на товар від продавця до покупця. Цією умовою він відрізняється від усіх інших видів договорів - орендного, ліцензійного, страхування тощо.

Контракт купівлі-продажу є основним засобом регулювання ділових відносин у сфері зовнішньоторговельного обігу, де діє принцип свободи договору. Цей принцип є результатом розвитку ширшого принципу, що діє і в національному законодавстві більшості країн, і у сфері міжнародного права принципу автономії волі. Керуючись цим принципом, суб'єкти ЗЕД самі вирішують, укладати договір, чи ні, з ким його укладати, яким буде його зміст і форма. В окремих випадках форма контракту передбачена правовими актами, а чинність контракту залежить від дотримання цієї форми.

Існують різні види договорів купівлі-продажу. Контракт разового постачання - одноразова угода, що передбачає постачання узгодженої кількості товару до визначеної дати, терміну, періоду часу. Постачання товарів робиться 1 або декілька разів протягом установленого терміну. Після виконання прийнятих зобов'язань юридичні відносини між сторонами і, власне, контракт припиняються. Разові контракти можуть передбачати як короткі, так і тривалі терміни постачання.

Контракт з періодичним постачанням передбачає регулярне (періодичне) постачання визначеної кількості, партій товару протягом встановленого умовами контракту терміну, який може бути короткостроковим (1 рік), і довгостроковим (5-10 років, а іноді і більше).

Контракти на постачання комплектного устаткування передбачають наявність зв'язків між експортером і покупцем - імпортером устаткування, а також спеціалізованими підприємствами, що беруть участь у комплектації такого устаткування. При цьому генеральний постачальник організує і відповідає за повну комплектацію і своєчасність постачання, а також за якість.

Залежно від форми оплати товару розрізняють контракти з оплатою в грошовій формі і з оплатою в товарній формі цілком або частково. Контракти з оплатою в грошовій формі передбачають розрахунки у визначеній сторонами валюті із застосуванням обумовлених у контракті способів платежу (готівковий платіж, платіж з авансом і в кредит) і форм розрахунку (інкасо, акредитив, чек, вексель).

Значного поширення в сучасних умовах набули контракти з оплатою в змішаній формі, наприклад при будівництві на умовах цільового кредитування підприємства "під ключ", коли оплата витрат відбувається частково в грошовій, а частково в товарній формі. У нашій країні свого часу широко використовувались бартерні угоди - товарообмінні і компенсаційні договори, що передбачають простий обмін погоджених кількостей одного товару на інший. У цих угодах встановлюється або кількість товарів, що взаємно постачаються, або обумовлюється сума, на яку сторони зобов'язуються поставити товари [4].

зовнішньоекономічний договір правовий інкотермс

3. Особливості приватноправового регулювання відносин з укладання, виконання й розірвання зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

Підготовка до укладання зовнішньоекономічного договору (контракту) складається з 3 етапів:

вибір ринку та його вивчення;

вибір контрагента;

проведення попередніх переговорів.

Вибір ринку та його вивчення залежить від виду господарювання суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності та здійснюється за програмою маркетингу. Найважливішими факторами, які вивчаються під час підготовки до здійснення зовнішньоекономічної операції, є політичні та торговельно-економічні відносини з іноземною країною, де може знаходитись потенційний контрагент, ємкість та кон'юнктура товарного ринку; транспортні умови (умови перевезень впливають на ціну товару); умови платежу та кредиту; джерела правового регулювання (міжнародні та національні); специфічні вимоги ринку (особливі вимоги щодо номенклатури, асортименту та якості товару); наявність каналів та специфіка методів збуту. Методами вивчення потенційного ринку купівлі-продажу товарів (робіт, послуг) можуть бути: обробка даних з різноманітних інформаційних джерел; замовлення в спеціальних інформаційних агентствах (ця інформація коштує достатньо дорого); пробний продаж, який полягає у вивезенні на незнайомий ринок невеликої партії товару й отримання в процесі його реалізації необхідної інформації про кон'юнктуру ринку.

Вибір контрагента полягає у встановленні юридичного статусу суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, його права щодо укладення договорів (контрактів) та визначені межі повноважень. Практика показує, що 85 % договорів (контрактів) підписують суб'єкти господарювання, 15 % - органи державної влади та організації (об'єднання) координаційного типу. Органи державної влади, як правило, не переслідують комерційних цілей і здійснюють свою торговельну діяльність зі стратегічних міркувань. Так, Управління державного майна США займається торгівлею товарами стратегічного призначення і сріблом, Товарно-кредитна корпорація при Міністерстві сільського господарства США скуповує надлишки сільськогосподарської продукції у країні і продає за кордон як продовольчу допомогу; в Скандинавських країнах Спілка підприємців здійснює продаж лісу тощо. В країнах Заходу суб'єкти господарювання в обов'язковому порядку реєструються у торговельному реєстрі. Це здійснюється з метою стягнення державою відповідних податків. Паралельно власник отримує виняткове право на фірму та її найменування.

За видом господарської діяльності фірми класифікують на промислові, сільськогосподарські, торговельні, транспортні, страхові тощо. За правовим становищем всі суб'єкти господарювання класифікуються на одноосібницькі й об'єднання. Найпоширенішим є поділ об'єднаних підприємств залежно від осіб і капіталів і від ступеня відповідальності, що необхідно враховувати при визначені ступеня відповідальності за зобов'язаннями (усім своїм майном чи тільки вкладом учасників).

Після того, як фірма вибрана, складається довідка, в яку заносяться наступні дані: найменування та адреса фірми, телефон, телекс; рід діяльності; склад керівників; коротка історія; перелік дочірніх компаній, філій; баланси фірми; останні операції; висновок-оцінка комерційної репутації. Усі ці відомості можна отримати у відповідних джерелах інформації, а саме у товарно-фірмових довідниках, адресних довідниках, що містяться як на паперових носіях, так і в Інтернеті.

Проведення попередніх переговорів

У зовнішньоекономічних відносинах партнери виступають, маючи, як правило, різні позиції з основних питань майбутньої угоди, різний досвід та різні правові норми у галузі зовнішньоекономічної діяльності. Тому процес укладання угоди між ними фактично складається з 3 стадій: викладення власної позиції та побажань партнеру; вивчення пропозицій та умов партнера; пошук компромісу та оформлення його в тексті угоди. Кожний з цих етапів представляє собою переговори через процедури листування, використання технічних засобів (телефон, Інтернет, факс), особисті контакти. При цьому, технічні засоби для ведення переговорів застосовуються рідко, зокрема, в тому випадку, коли країни, де перебувають контрагенти, розташовані далеко одна від одної. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності знають один одного і підтримують довгострокові контакти. Якщо ініціатива початку переговорів належить експортеру (продавцю), то він заявляє про бажання укласти договір купівлі-продажу шляхом розсилання ініціативних пропозицій - оферт.

Оферта (лат. offero - пропоную) - письмова або усна пропозиція однієї особи (оферента) іншій особі (акцептанту) укласти з нею угоду. В оферті зазначається термін її дії. Оферта відрізняється від рекламного оголошення або проспекту змістом конкретних пропозицій щодо вартості продукції (послуг), термінів виконання замовлень, порядку розрахунків, інших комерційних відомостей, які на думку оферента мають зацікавити потенційного партнера.

Розрізняють оферту вільну і тверду. Оферта вільна - пропозиція продавця кільком можливим покупцям (акцептантам), яка не встановлює конкретного терміну відповіді й не пов'язує оферента жодними зобов'язаннями. Згода покупця з умовами, викладеними в оферті вільній, не означає укладання угоди. Вона є предметом окремих переговорів. Оферта тверда - конкретна пропозиція продавця на певну партію товару або виконання певного виду робіт лише одному можливому покупцеві із зазначенням терміну, протягом якого продавець пов'язаний своєю пропозицією і не може зробити її іншому акцептанту. Неотримання відповіді в установлені терміни для оферта твердої означає звільнення оферента від запропонованої пропозиції.

Якщо ініціатива початку переговорів належить імпортеру (покупцю), то він заявляє про бажання укласти імпортний контракт шляхом звернення до продавця. Звернення до продавця з проханням надіслати пропозицію називається запитом. Мета запиту - отримання від експортера конкретних пропозицій, з яких обираються найкращі. Для цього запити відправляють не одній, а декільком фірмам різних країн, що конкурують між собою. У запиті вказують точне найменування потрібного товару, його якість, сорт, кількість. Ціна у запиті, як правило, не вказується з метою отримання свободи дій при наступних переговорах. Однак питання ціни надто важливе для імпортера, тому він виражає у запиті побажання стосовно валюти, ціни і базису постачання. У запиті також вказується, скільки часу покупець очікуватиме на оферту. Цей момент є дуже важливим, тому що у випадку неотримання оферти у строк імпортер не очікуватиме на неї, а якщо експортер з певних причин не може надіслати пропозицію до призначеної дати, він попросить відстрочки. В цілому запити менш лаконічні, ніж оферти, і до їх оформлення не висуваються жорсткі вимоги. Імпортери зазвичай запитують пропозицію на меншу кількість товару, ніж належить закупити, для того, щоб при визначені ціни отримати додаткову знижку на збільшений обсяг замовлення.

Покупець (імпортер) може звертатись до продавця не тільки із запитом, а і з замовленням. Замовлення - комерційний документ, в якому покупець зазначає необхідні умови щодо майбутньої угоди. Замовлення направляється постійним продавцям. До замовлення іноді додається специфікація. Комерційний документ, який містить повідомлення майбутнього експортера (продавця) про прийняття умов замовлення є підтвердженням замовлення. Після того, як продавець (експортер) і покупець (імпортер) досягли попередньої домовленості, вони переходять до укладання зовнішньоекономічного контракту.

Укладання зовнішньоекономічного договору (контракту) здійснюється на розсуд сторін з урахуванням міжнародних та національних норм права, що діють на територіях сторін зовнішньоекономічного договору (контракту). Сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту) повинні бути правоздатні (дієздатні) суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, повинні мати відповідний юридичний статус.

Порядок укладання, виконання та припинення дії міжнародних договорів на території нашої держави встановлений Законом України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 р. Відповідно до ст. 19 цього Закону чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому нормами національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, що набув чинності, визначено інші правила, ніж ті, які передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються саме правила міжнародного договору [9].

Виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

Зовнішньоекономічний договір (контракт) передбачає виконання зобов'язань за договором сторонами цього договору. Продавець зобов'язаний передати покупцю або уповноваженій ним особі товар, право власності на нього і документи, що належать до товару, в пункті і в терміни, обумовлені в договорі. При цьому товар має відповідати умовами договору за кількістю, якістю та описом. Покупець зобов'язаний прийняти товар і сплатити за нього ціну, узгоджену сторонами. Порушення зовнішньоекономічного договору (контракту), допущеного однією стороною, тягне за собою шкоду для іншої сторони - остання позбавляється того, на що вправі була розраховувати на підставі договору. Якщо продавець не виконав або неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором, у розпорядженні покупця є три засоби правового захисту: право вимагати виконання договору; право вимагати розірвання договору; право вимагати відшкодування збитків. Розірвання договору звільняє обидві сторони від їхніх зобов'язань за договором при збереженні права відшкодування збитків. Сторона, що виконала договір повністю або частково, може вимагати від іншої сторони повернення всього, що було нею поставлено або оплачено за договором. Якщо обидві сторони зобов'язані здійснити повернення отриманого, вони повинні зробити це одночасно. Здійснення сторонами договору свого права на інші засоби правового захисту не позбавляють їх права вимагати відшкодування збитків. Сторони можуть домовитися і про інші засоби забезпечення виконання договору (сплата визначеної суми, неустойки тощо). При цьому вони можуть домовитися про те, що збиток відшкодовується тільки в частині, непокритій неустойкою, або що збиток відшкодовується в повному обсязі незалежно від неустойки.

Міжнародні правові норми щодо порядку укладання договору купівлі-продажу, процесу купівлі-продажу товарів, спільних зобов'язань продавця і покупця і відповідальності сторін містить Конвенція ООН про договір міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція) (1980 р., м. Відень). Україна є її учасницею з 1991 р. Мета конвенції - уніфікація норм, що регулюють договори міжнародної купівлі-продажу товарів та враховують різні суспільні економічні та правові системи. Сфера застосування Конвенції - регулювання процесу підписання договору купівлі-продажу та прав й обов'язків продавця і покупця, які знаходяться в різних країнах тощо.

До загальних принципів, на яких ґрунтується Конвенція, належать: свобода договору; диспозитивність положень Конвенції; добросовісність у міжнародній торгівлі; презумпція дії звичаю; пов'язаність Сторін усталеною практикою їх відносин; співробітництво при виконанні зобов'язань; застосування критерію "розумності", можливість вимагати при порушенні зобов'язань реального виконання з пріоритетом еквівалентного відшкодування. Конвенція не торкається: чинності самого договору або окремих його частин, а також звичаїв; регулювання питань власності на проданий товар; регламентації відповідальності продавця за шкоду тощо [3].

4. Правова основа договірних відносин за участю іноземного елемента

Відносини щодо вкладення іноземних інвестицій опосередковуються за допомогою інвестиційного договорів за участю іноземного інвестора. Цей договір має такі характерні ознаки:

- особливий суб'єктний склад: однією зі сторін договору має бути іноземний інвестор;

- предмет договору - іноземна інвестиція, що здійснюється в будь-якій не забороненій законодавством України (формі і розмір якої фіксується в договорі;

- об'єкт інвестування, не заборонений законодавством України щодо іноземних інвестицій;

- мета договору - здійснення іноземної інвестиції й отримання як результату прибутку або досягнення соціального ефекту;

- необхідність дотримання письмової форми (а e передбачених законодавством випадках - нотаріально посвідченої);

- оскільки інвестиційна діяльність є різновидом зовнішньоекономічної діяльності, то при укладенні інвестиційних договорів, які опосередковують здійснення іноземного інвестування спільно іноземними інвесторами та вітчизняними суб'єктами, слід дотримуватися спеціальних вимог щодо форми та змісту договору, притаманних зовнішньоекономічним контрактам, якщо законодавство про режим іноземного інвестування та спеціальні закони не передбачають іншого.

У сфері іноземного інвестування застосовуються такі види договорів:

а) засновницькі (використовуються при корпоративній формі фінансування й укладаються згідно з відповідними положеннями ГК та ЦК); [6, 7]

б) концесійні;

в) договори про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора (можуть мати назви: договори про виробничу кооперацію, про спільне виробництво та ін.);

г) договори (контракти) на користування надрами та ін.

Одним з найпоширеніших видів договорів у сфері іноземного інвестування є договір про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора.

Різновидом договорів про спільне інвестування є договір про виробничу кооперацію [3].

5. Вживання правил ІНКОТЕРМС в зовнішньоекономічних договорах

Переважна частина міжнародного економічного обігу припадає на купівлю-продаж товарів (продукції). У зв'язку з цим значна роль в регулюванні відносин у цій галузі відводиться договорам (контрактам) купівлі-продажу, які характеризуються не лише докладним викладенням умов купівлі-продажу. Договори також включають базисні умови поставок, під якими розуміються умови поставок (продажі), що склалися в міжнародному економічному обігу. Ці умови, переважно, стосуються місця і моменту передання товару, питань перевезення, розподілу ризиків загибелі або псування товару. Ці умови були вироблені внаслідок тривалого їх вживання учасниками зовнішньоекономічної діяльності в різних країнах і широко використовуються в міжнародній практиці. Вони відомі під назвою «торговельні терміни».

Збірки цих термінів регулярно публікуються Міжнародною торговельною палатою. З метою одноманітного розуміння і вживання цих термінів у зовнішньоекономічній практиці Міжнародна торговельна палата проводить регулярну роботу з уніфікації тлумачення цих правил. Результатом стали правила ІНКОТЕРМС, що видаються цією палатою.

ІНКОТЕРМС - міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів. Назва «ІНКОТЕРМС» походить від скорочення англійських слів «International Commercial Terms», що перекладається як «Міжнародні комерційні терміни». ІНКОТЕРМС, які періодично видаються Міжнародною торговельною палатою, стали кодифікуванням загальноприйнятих звичаїв в міжнародній торгівлі, що складалися десятиріччями, і регулюють питання поставки товарів.

Головна мета видання ІНКОТЕРМС - уніфікація певних звичаїв таким чином, щоб вони мали однакове тлумачення і однакове вживання правил і включення їх в договір зовнішньоторговельної купівлі-продажу.

Головне призначення правил ІНКОТЕРМС - регулювання договорів купівлі-продажу.

Як завжди наголошувалося Міжнародною торговельною палатою, ІНКОТЕРМС мають справу тільки з відносинами між продавцями і покупцями в межах договорів купівлі-продажу, більше того, тільки в певних аспектах.

Використання певних правил ІНКОТЕРМС зобов'язує діяти певним чином. Наприклад, погодившись на умови CFR або CIF, продавець не може виконати цей договір будь-яким іншим видом транспорту, окрім морського, оскільки за цих умов він повинен надати покупцю коносамент або інший морський транспортний документ, що просто неможливо при використанні інших видів транспорту. Більше того, документ, необхідний відповідно до документарного акредитиву, обов'язково залежатиме від засобів транспортування, які будуть використані.

Хоча ІНКОТЕРМС важливі для здійснення договору купівлі-продажу, велика кількість проблем, що виникають у такому договорі, взагалі не розглядаються, наприклад, передавання права володіння, інших прав власності, порушення домовленості і наслідки таких порушень, а також звільнення від відповідальності в певних ситуаціях. Слід зазначати, що ІНКОТЕРМС не призначені для заміни умов договору, необхідних для повного договору купівлі-продажу, або за допомогою включення нормативних умов, чи індивідуально обумовлених умов.

ІНКОТЕРМС не регулюють питання наслідків порушення договору і звільнення від відповідальності унаслідок різних перешкод. Ці питання повинні вирішуватися іншими умовами договору купівлі-продажу і відповідними законами.Спочатку ІНКОТЕРМС вживалися для використання в тих випадках, коли товари продавалися іноземному контрагенту, це міжнародні торговельні терміни. Проте ІНКОТЕРМС на практиці часто включаються в договори для продажу товарів і в межах внутрішніх ринків. У тих випадках, коли ІНКОТЕРМС використовується таким чином, багато положень ІНКОТЕРМС, а також будь- яких інших умов статей, що стосуються експорту й імпорту, стають зайвими.

З юридичної точки зору, правила ІНКОТЕРМС не належить до типу міжнародних нормативно-правових актів. Їх вживання не є обов'язковим в зовнішньоторговельній практиці, вони мають рекомендаційний характер. Незважаючи на це, вони міцно увійшли до міжнародного торговельного обігу як фактично обов'язкові. На правила ІНКОТЕРМС сторони роблять посилання в контрактах, які можуть бути захищені в суді.

Базисні умови поставки груп «Е» і «F»

«Е» - перша група - єдина умова, за допомогою якої продавець робить товари доступними покупцю в своїх власних приміщеннях (складах, термінах, магазинах тощо).

Термін EXW - Ex Works (...name place) - Франко-завод (назва місця) означає, що продавець вважається таким, що виконав своє контрактне зобов'язання з поставки, коли він надасть товар в розпорядження покупця на своєму підприємстві або іншому названому місці (заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не несе будь-яких зобов'язань і відповідальності за завантаження товару та його митне очищення.

Термін «Е» покладає на продавця мінімальні зобов'язання, тобто продавець лише повинен надати товар у розпорядження покупця в обумовленому місці, зазвичай - у власному приміщенні продавця. Всю решту обов'язків, витрат, ризиків і відповідальності за товар цей термін покладає на покупця. Цей торговельний термін не може застосовуватися в тому випадку, якщо покупець не в змозі прямо або побічно виконати експортні формальності. Умова EXW застосовується для перевезень будь-якими видами транспорту.

«F» - друга група, за допомогою якої продавець зобов'язаний доставити товар для перевезення до транспортного засобу, призначеного покупцем, відповідно до його інструкцій.

Група «F» містить три торговельні терміни:

а) FCA - Free Carrier (...name place) - Франко-перевізник (назва місця призначення);

б) FAS - Free Alongside Ship (...named роrt shipment) - Франко уздовж борта судна (назва порту відвантаження);

в) FOB - Free On Board (named роrt shipment) - Франко-борт (назва порту відвантаження).

Обов'язки продавця за цих умов полягають у:

- постачанні товару перевізнику, вказаному покупцем;

- виборі перевізника;

- укладенні з ним договору перевезення (хоча всі терміни цієї групи покладають укладення договору перевезення на покупця, на практиці, у випадках, якщо це має значення для покупця, продавець сам укладає такі договори).

Умова FCA - Free Carrier - Франко-перевізник (місце було вказано) - поставка вважається завершеною після навантаження товару на транспортний засіб.

При цьому передбачаються 2 варіанти:

- коли товар завантажено на транспортний засіб покупця;

- або коли товар був наданий в розпорядження покупця на транспортному засобі продавця, але без розвантаження.

FCA - основний термін групи «F», оскільки він є найбільш універсальним відносно способу транспортування вантажу; особливо зручний для змішаних перевезень (декількома видами транспорту).

За умовою FAS - Free Alongside Ship - Франко уздовж борту (назва порту відвантаження) - продавець зобов'язаний поставити товар до транспортного засобу - судна, вказаного покупцем, і вивантажити його, розмістивши уздовж борту судна на причалі або на ліхтерах у вказаному порту відвантаження.

Ця базисна умова обов'язково вимагає, щоб покупець сплатив експортне мито. Тому цю умову не можна використовувати у випадку, якщо покупець не в змозі виконати експортні формальності. Ця умова використовується лише на морському або річковому транспорті.

За умовою FOB - Free On Boad - Франко-борт (назва порту відвантаження) продавець вважається таким, що виконав поставку, коли товар перетнув поручні судна в названому порту відвантаження.

При цьому на продавця покладається обов'язок з митного експортного очищення товару. Цей термін застосовується лише на морському та річковому транспорті і лише у такому виді транспорту, де в наявності є поручні. При інших конструкціях судів необхідно застосовувати термін FCA.

Базисні умови поставки групи «С»

Група «С» передбачає умови, де продавець повинен укласти договір перевезення за свій власний рахунок, але не приймає комерційний ризик втрати або пошкодження товару або додаткових витрат унаслідок подій, що виникають після відвантаження і відправки певного товару (тому пункт, до якого продавець сплачує транспортні витрати, обов'язково повинен бути вказаний після відповідного

«С» - терміну). Крім того, за умовами CIF і CIP продавець також повинен застрахувати товар за власні кошти.

До групи «С» входять 4 терміни:

а) CFR - Coast And Freight - вартість і фрахт;

б) CIF - Coast, Insurance And Freight - вартість, страхування і фрахт; CPT - Carriage Paid To - перевезення сплачено до...;

в) CIP - Carriage And Insurance Paid To - перевезення і страхування сплачені до... .

Торговельні терміни групи «С» мають ту саму природу, що і терміни групи «F», бо є договорами відвантаження, оскільки продавець виконує всі свої контрактні зобов'язання в країні відвантаження (відправки).

Умови групи «С» відрізняються від усіх інших термінів тим, що вони мають 2 «критичні точки»:

- одна з них вказує момент, до якого продавець повинен організовувати транспорт і нести витрати за договором перевезення;

- інша - вказує момент переходу ризиків від продавця до покупця.

Сутність термінів групи «С» - в звільненні продавця від будь-яких подальших ризиків і витрат після того, як він виконав належним чином свої контрактні зобов'язання, уклав договір перевезення, передав товар перевізнику і, за необхідності, забезпечив страхування товару.

За умовою CFR - Coast And Freight - вартість і фрахт (порт призначення був вказаний):

- продавець зобов'язаний сплатити всі витрати і фрахт, необхідні для доставки товару у вказаний порт призначення;

- ризики і всі додаткові витрати, що виникають після поставки товару на борт судна, переходять від продавця до покупця у момент переміщення товару через поручні судна в порту відвантаження;

- на продавці лежить обов'язок митного експортного очищення товару. Ця умова використовується тільки на морському і внутрішньому водному транспорті.

За умовою CIF - Coast, Insurance And Freight - вартість, страхування і фрахт (порт призначення вказується):

- продавець вважається таким, що виконав поставку, коли товар був переміщений через поручні судна в порту відвантаження;

- продавець зобов'язаний сплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару у вказаний порт призначення, але ризик втрати або зіпсування товару, як і будь-які додаткові витрати, що виникають після відвантаження товару, з цієї миті лежать на покупці;

- на продавця покладається також обов'язок морського страхування на користь покупця проти ризику втрати і пошкодження товару під час перевезення;

- продавець зобов'язаний укласти договір страхування і сплатити страхові внески;

- на продавця покладається обов'язок митного очищення товару для експорту.

Цей термін може застосовуватися тільки при перевезенні товару морським або внутрішнім водним транспортом.

За умовою CPT - Carriage Paid To - Перевезення сплачено до... (назва місця призначення):

- продавець зобов'язаний доставити товар вказаному ним перевізнику;

- продавець зобов'язаний сплатити витрати, пов'язані з перевезенням товару до вказаного пункту призначення;

- покупець бере на себе всі ризики втрати або пошкодження товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику;

- під словом «перевізник» розуміється будь-яка особа, яка на підставі договору перевезення бере на себе зобов'язання забезпечити або організувати перевезення товару залізницею; автомобільним, повітряним, морським і внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту;

- у разі здійснення перевезення в узгоджений пункт призначення декількома перевізниками перехід ризику відбудеться в момент передання товару в розпорядження першого з них;

- на продавця покладається обов'язок митного очищення товару для експорту.

Цей термін може застосовуватися при перевезенні товару будь- яким видом транспорту, в тому числі і змішані перевезення.

За умовою CIP - Carriage And Insurance Paid To - Фрахт/перевезення і страхування сплачені до... (вказується пункт призначення):

- продавець зобов'язаний доставити товар вказаному ним перевізнику та сплатити витрати, пов'язані з перевезенням товару до зазначеного пункту призначення;

- покупець бере на себе всі ризики і будь-які додаткові витрати, що виникають з його вини, при доставці таким чином товару;

- на продавця покладається також обов'язок із забезпечення страхування від ризиків втрати і пошкодження товару під час перевезення на користь покупця (продавець зобов'язаний укласти договір страхування і сплатити страхові внески);

- під словом «перевізник» розуміється будь-яка особа, які на підставі договору перевезення бере на себе зобов'язання забезпечити сама або організувати перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським і внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту;

- у разі здійснення перевезення в узгоджений пункт призначення декількома перевізниками перехід ризику відбувається в момент передання товару в розпорядження першого перевізника;

- на продавця покладається обов'язок митного очищення товару для експорту.

Цей термін може застосовуватися при перевезенні товару будь- яким видом транспорту, а також змішані перевезення.

Базисні поставки групи «D»умови

Четверта група - «D» - умови, згідно з якими до моменту доставки товару в узгоджене місце продавець повинен нести всі витрати і ризики, необхідні для доставки товару в країну імпорту.

До групи «D» входять 5 торговельних термінів:

1) DAF - Delivered At Frontier (named place) - доставлено до кордону;

2) DES - Delivered Ex Ship (named роrt destination) - доставлено Франко-судно;

3) DEQ - Delivered Ex Quay (duty unpaid) (named роrt destination) - доставлено Франко-причал;

4) DDU - Delivered Duty Unpaid (named place destination) - доставлено, мито не було сплачено;

5) DDP - Delivered Duty Paid (named place destination) - доставлено, мито було сплачено.

«D»-умови відрізняються за своєю природою від «С»-умов, оскільки продавець, згідно з «D»-умовами, є відповідальним за прибуття товарів в узгоджений пункт або місце призначення в країні імпорту. Продавець повинен нести всі ризики і витрати з доставки товарів у цей пункт.

Отже, «D»-умови - це контракти прибуття (arrival contracts), тоді як «С»-умови - контракти відвантаження (shipment contracts). Тобто умови групи «D» передбачають покладання на продавця найбільшої кількості обов'язків з поставки товару, порівняно з іншими торговельними термінами. Відповідно покупець несе якнайменший обсяг витрат і ризиків.

«D»-умови поділяються на 2 категорії:

- згідно з умовами DAF, DES, DDU, DEQ продавець не зобов'язаний сплачувати імпортне мито за доставлені товари;

- згідно з умовою DDP, він повинен це зробити.

За умовою DAF - Delivered At Frontier (...named place) - доставлено до кордону:

- вважається, що продавець виконав своє контрактне зобов'язання з поставки товару з моменту його доставки і передачі в розпорядження покупця в узгодженому пункті (місці) на кордоні;

- при цьому передання товару в розпорядження покупця повинно бути здійснено до моменту надходження товару на митний кордон сусідньої країни;

- кордоном передаваннґ товару покупцю може бути кордон країни експорту або країни імпорту, або будь-якої третьої країни (тому при використанні цього торговельного терміна важливо в контракті точно визначити відповідну межу шляхом вказівки конкретного географічного пункту (місця);

- після прийому товару покупцем він здійснює подальше перевезення товару повністю на свій ризик і за свій рахунок.

Цей торговельний термін використовується переважно при перевезенні товару залізничним або автомобільним транспортом, але він також може застосовуватися при перевезеннях будь-яким іншим видом транспорту.

За умовою DES - Delivered Ex Ship (...named роrt destination) - поставлено з Франко-судна (... назва порту додається):

- вважається, що продавець виконав свої контактні зобов'язання з поставки товару з моменту надання товару в розпорядження покупця на судні в узгодженому порту призначення, при цьому товар неочищений від митних імпортних зборів;

- усі витрати і ризики з доставки товару в узгоджений пункт призначення несе продавець;

- при укладенні договору перевезення продавцю необхідно враховувати, що покупець повинен забрати товар з судна в порту призначення; при цьому йому доведеться організовувати і сплатити розвантаження судна (тому продавець повинен фрахтувати судно на таких умовах, на яких і він сам, і судновласник звільняють- ся від здійснення розвантаження товару в порту призначення). Цей торговельний термін використовується при перевезеннях тільки морським або внутрішнім водним видом транспорту.

За умовою DEQ - Delivered Ex Quay (duty unpaid) (...named роrt destination) - поставлено Франко-причал (поставка з пристані без оплати мита), (... назва порту додається):

- вважається, що продавець виконав свої контрактні зобов'язання з поставки товару з моменту надання товару, не обчищеного від митних зборів на ввезення, в розпорядження покупця на причалі (пристані) в узгодженому порту призначення;

- усі витрати і ризики з доставки товару в узгоджений пункт при- значення, за винятком сплати імпортних мит, несе продавець (раніше традиційно, згідно з терміном DEQ, продавець був зобов'язаний провести очищення товару для імпорту, що було закріплено в ІНКОТЕРМС-90. Проте внаслідок змін в процедурах митного очищення в більшості країнах в ІНКОТЕРМС-2000 це зобов'язання для такого терміна було скасовано).

Цей торговельний термін застосовується лише при перевезенні товару морським або внутрішнім водним видом транспорту.

За умовою DDU - Delivered Duty Unpaid (...named place destination) - поставка з пристані (без оплати мита), (... назва місця додається):

- вважається, що продавець виконав контрактні зобов'язання з доставки товару з моменту доставки товару в узгоджений пункт призначення в країні ввезення;

- при цьому продавець сплачує всі витрати і несе всі ризики, пов'язані з товаром, за винятком сплати податків, зборів, мит і митних формальностей на ввезення товару;

- використовуючи цей термін, сторони можуть домовитися про доставку продавцем товару безпосередньо в кінцеве місце призначення товару (наприклад, на склад покупця). В більшості випадків при використанні цього торговельного терміна продавець, доставляючи товар в узгоджене місце усередині країни покупця, тим самим здійснює переміщення товару через митний кордон (тому сторонам при укладенні контракту необхідно чітко узгоджувати і координувати свої дії при ввезенні товару в країну призначення).

Термін DDU був уперше введений в редакції ІНКОТЕРМС-90. Він виконує важливу функцію у випадках, коли продавець готовий доставити товар в країну призначення без очищення товару для імпорту і сплати мита. Це особливо актуально для тих країн, де виконання митних формальностей ускладнено або займає багато часу.

Цей торговельний термін застосовується при перевезенні товару будь-якими видами транспорту.

DDP - Delivered Duty Paid (...named place destination) - поставлено, мито було сплачено (з вказівкою місця призначення) - торговельний термін, який покладає на продавця максимальні зобов'язання з поставки товару, тоді як покупець, відповідно, несе мінімальні зобов'язання, ризики і витрати. Згідно з терміном DDP:

- вважається, що продавець виконав свої контрактні зобов'язання з поставки товару з моменту надання товару, звільненого від усіх мит на ввезення, в розпорядження покупця в зазначеному кінцевому пункті в країні ввезення;

- при цьому продавець несе всі ризики і витрати, пов'язані з товаром, у т.ч. і оплату всіх податків, формальностей, мит і зборів, що стягуються при імпорті товару;

- цей термін може бути використаний у випадку, якщо продавець прямо або побічно не може забезпечити отримання імпортної ліцензії (тому сторонам при укладанні контракту необхідно переконатися в юридичній і фактичній можливості для продавця провести митне оформлення імпорту товару в країні покупця;

- при цьому на прохання продавця, покупець зобов'язаний надавати йому будь-яку посильну допомогу в отриманні документів, необхідних для імпорту в країну покупця, і будь-яке інше сприяння; проте така допомога виявляється на ризик і за рахунок продавця).

Цей торговельний термін застосовується при будь-яких способах транспортування товару будь-якими видами транспорту.

Разом з 13 базисними термінами правил ІНКОТЕРМС у цих правилах використовуються допоміжні спеціальні терміни.

Спеціальна термінологія ІНКОТЕРМС - узгоджені й уніфіковані Міжнародною торговельною палатою поняття, які використовуються при характеристиці 13 базисних умов поставки.

Термінами, що часто зустрічаються, є такі:

- вантажовідправник;

- поставка;

- митне очищення;

- опціон покупця;

- звичаї порту або торгівлі конкретним товаром.

Тлумачення цих термінів має такі особливості. Термін «вантажовідправник» може використовуватися в 2 значеннях:

- особа, що передає товар для перевезення;

- особа, яка укладає договір з перевізником.

Проте ці 2 «вантажовідправники» можуть бути різними особами, тобто при укладанні договору сторони можуть бути різними особами, тому при складанні договору сторони повинні звертати на це увагу і використовувати такий термін, виходячи із значення конкретного правовідношення.

Термін «поставка» також використовується в 2 значеннях:

- для визначення моменту, коли продавець виконав свої зобов'язання з поставки;

- стосовно обов'язку продавця отримати або прийняти поставку товару.

Використання в другому випадку слова «поставка» означає, по-перше, що покупець приймає саму природу «С»-термінів, а саме, що продавець виконує свої обов'язки з відвантаження товарів; по-друге, що покупець зобов'язаний прийняти товар. Цей останній обов'язок важливий для того, щоб уникнути непотрібних платежів за зберігання товару до того моменту, як покупець забере товар. Таким чином, відповідно до термінів «CFR» і «CIF», покупець зобов'язаний прийняти поставку товарів і прийняти їх від перевізника. Якщо по- купець не виконає цього зобов'язання, він може стати зобов'язаним відшкодувати збитки продавцю, який уклав договір перевезення з перевізником, або ж покупець може бути вимушений оплатити простій, для того щоб перевізник видав йому товар. Коли в конкретному випадку говориться, що покупець зобов'язаний «прийняти поставку», це не означає, що покупець прийняв товар відповідно договору купівлі-продажу, це тільки той факт, що продавець виконав своє зобов'язання передати товар для перевезення згідно з умовами договору перевезення, який він повинен укласти відповідно до умов «С»-термінів.

За потреби, в ІНКОТЕРМС застосовується вираз «Надавати товар в розпорядження покупця» у визначеному місці. Цей вираз має те саме значення, що і «передати товар», який використовується в Конвенції ООН про договори з міжнародного продажу товарів.

Звичайно бажано, щоб митне очищення товару було влаштоване стороною, що має юридичну адресу в країні, де таке очищення повинне відбуватися, або, принаймні, кимось, діючим там за дорученням цієї сторони. Таким чином, експортер повинен звичайно очищувати товари на експорт, тоді як імпортер повинен очищувати товари для імпорту.

Одним із важливих термінів ІНКОТЕРМС є «опціон покупця». В деяких ситуаціях неможливо, у той час коли контракт (договір) купівлі-продажу набуває чинності, встановити конкретний напрямок або навіть місце, куди товари повинні бути доставлені продавцем для перевезення або як кінцеве місце призначення. Наприклад, посилання може бути зроблено в цьому випадку просто на «range» (зону) або на досить велике місце, наприклад, район морського пор- ту, і це потім звичайно зумовлює, що покупець може мати право або обов'язок вказати пізніше більш точний пункт усередині зони або місця. Якщо покупець не використав своє право вибрати пункт призначення, це дає продавцю право на вибір пункту, який краще підходить для його цілі.

Наступний термін - «звичаї порту» або торгівлі конкретним товаром. Оскільки торговельні умови повинні обов'язково підходити для використання в різних галузях торгівлі і в різних регіонах, то неможливо висловити зобов'язання сторін з максимальною точністю. До деякої міри необхідно посилатися на звичаї конкретного місця торгівлі або на практику, яку самі сторони могли встановити в своїх попередніх ділових відносинах (ст. 2 Конвекції ООН про контракти в міжнародній торгівлі товарами).

Наступний термін - «демерредж» - забезпечення («demurrage» - provisions) - витрати на навантажувально-розвантажувальні роботи і час, необхідний на ці операції, також можуть обумовлюватися в зовнішньоторговельних контрактах.

Обов'язки продавця при міжнародній поставці товарів

...