Міжнародний фінансовий ринок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Міжнародний фінансовий ринок

Зміст

1. Процес становлення міжнародного фінансового ринку

2. Сутність та функції міжнародного фінансового ринку

3. Структура та сегменти міжнародного фінансового ринку

4. Методи сегментації міжнародного фінансового ринку

5. Загальна характеристика фінансових інструментів

1. Процес становлення міжнародного фінансового ринку

Міжнародний фінансовий ринок глобальний ринок, з'явився у 1950-х роках у формі ринку євровалют, коли кредитні інститути почали видавати, а їхні клієнти одержувати фінансові послуги одночасно в кількох іноземних валютах на пільгових умовах. Він виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками, які зумовлені результатами подальшого поглиблення економічних та фінансових зв'язків між країнами, лібералізацією цін та інвестиційних потоків, створенням глобальних транснаціональних фінансових груп. Окрім іншого, це було пов'язано із значною мінливістю обмінного курсу іноземних валют, з часу колапсу Бреттонвудської міжнародної валютної системи. Така мінливість валютних курсів обумовила широко масштабне хеджування ризиків і валютні спекуляції. лібералізація актив фінансовий ринок

Міжнародна фінансова інтеграція поступово стирає інституційні бар'єри для руху коштів на національних ринках та поза ними. З 1970 - х років такі бар'єри були ліквідовані в провідних країнах світу шляхом: по-перше, лібералізації національних фінансових ринків, тобто зниження цін на фінансові продукти (під впливом конкурентної ситуації) шляхом зменшення банківської маржі (різниці між процентними ставками за кредитами і депозитами). Одночасно спостерігається зростання витрат на оплату праці персоналу та матеріальне забезпечення фінансової індустрії.

Другим шляхом стало дерегулювання фінансових ринків - це процес запровадження реформи та законодавчих актів, які спрямовані на пом'якшення чи повне скасування обмежень у валютно-фінансовій сфері з метою залучення іноземного капіталу. Дерегулювання дало можливість власникам фінансових активів мобільно перекидати їх з однієї країни в іншу в пошуках вищих прибутків і меншого ризику. Висока мобільність капіталу призвела до посилення взаємозалежності національних економік, а тому послабила автономію національних ринків і сприяла створенню глобального фінансового ринку.

Третій шлях - це технічні вдосконалення у сфері електронного зв'язку, що знизило вартість і підвищило швидкість міжнародних платежів. Електронні платежі витіснили чеки, як головний засіб платежу та прискорили в цілому систему міжнародних розрахунків.

Особливістю сучасного періоду є поглиблення інтернаціоналізації та глобалізації фінансових ринків. Інтернаціоналізація чи «глобалізація» (від лат. globus - земна куля) - це процес лібералізації та розширення сфери діяльності фінансових інститутів за межі національних кордонів, який супроводжується створенням мережі зарубіжних філіалів, представництв і підвищенням частки іноземних операцій у фінансовому бізнесі.

Сучасний процес глобалізації відбувається під впливом таких чинників:

- дерегулювання і відміна бар'єрів у сфері валютних та кредитних операцій;

- зростання міжнародного обміну і активізації потоків капіталу між країнами;

- посилення інтенсивності міжбанківської конкуренції за ринки збуту позичкових капіталів та надання фінансових послуг;

- впровадження нових електронних технологій, комунікаційних засобів та інформатизації. Процесу інтернаціоналізації фінансових ринків також сприяло прийняття фінансовими центрами загальних норм банківського регулювання і контролю на основі Базильської угоди з уніфікації міжнародних стандартів капіталу, банківського обліку та оприлюднення фінансової інформації. Інтернаціоналізація фінансових ринків приводить до концентрації капіталів та до виникнення міжнародних об'єднань (комплексів), національна належність, яких переступає державні кордони. Сьогодні найбільші банки провідних країн мають розгалужену мережу закордонних філій та відділень, через які вони контролюють фінансові операції на міжнародних ринках. Це транснаціональні банки (ТНБ), основною клієнтурою яких є промислові транснаціональні корпорації (ТНК). Ці комплекси інтегруються в міжнародну транснаціональну систему, в якій провідна роль переходить від торговельного і промислового капіталу до фінансового капіталу. Одержуючи високі прибутки з різних країн світу, ТНК накопичили різні резерви валютних коштів, які за своїми розмірами навіть перевищують валютні резерви всіх центральних банків світу. А тому більшість ТНК не відмовляються від спокуси вигідно розмістити свої капітали і одержати прибуток на валютних операціях та на операціях з цінними паперами,або на ринках позичкових капіталів.

Крім того, існує ціла система міжнаціональних банківських інститутів серед, яких група Світового банку, що спеціалізується на наданні пільгових кредитів окремим країнам для економічного розвитку. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), який здійснює кредитну підтримку країн східної Європи, Банк міжнародних розрахунків (БМР) відіграє значну роль у вирішенні проблеми взаємної заборгованості між країнами та інші.

Значно активізували процес глобалізації фінансових ринків новітні технологічні інновації у фінансовій сфері. Комп'ютери і розвинуті телекомунікації є рушійним фактором, що лежить в основі інтернаціоналізації фінансових ринків. Так, новітні засоби зв'язку підвищили швидкість міжнародних фінансових операцій та зростання їх обсягів. Сучасні телекомунікації дають змогу банкам залучати грошові заощадження практично з усіх кутків світу і переправляти фінансові ресурси інвесторам на умовах ринкової кон'юнктури.

Технологія миттєвої передачі даних про курси акцій та інформації на весь світ спричинилась до того, що дилери в Нью-Йорку або Токіо не обмежені годинами праці організованих бірж. Вони можуть купувати і продавати цінні папери в будь-який час дня і ночі на всій планеті.

Таким чином, у світі склався цілодобово діючий міжнародний ринковий механізм, який є ефективним засобом управління світовими фінансовими потоками. На моніторах спеціальних інформаційних агентств у режимі реального часу (відтворюються ринкові ціни, валютні курси, процентні ставки та інші фінансові умови міжнародних операцій незалежно від місця їх проведення).

Наслідки глобалізації фінансових ринків. Процес інтернаціоналізації фінансових ринків означає, що ринки різних країн, взяті в сукупності, інтегруються в глобальну цілісну систему, об'єднану спільними умовами функціонування для доступу до фінансових ресурсів і фінансування міжнародних проектів. Глобалізація фінансових ринків веде, з одного боку, до значної концентрації фінансових ресурсів у світових фінансових центрах, а з іншого - розширює можливості використання тимчасово вільних коштів тими країнами, котрі відчувають їх дефіцит. Зокрема, зовнішні запозичення широко використовуються країнами з перехідною економікою шляхом продажу цінних паперів, розміщення облігаційних позик на глобальних фінансових ринках, отримання міжнародних кредитів тощо. Потенційно сам процес глобалізації надає значні переваги, як інвесторам так і позичальникам, оскільки, надаючи суб'єктам ринку максимально різнобічний вибір, дозволяє укладати більш ефективні міжнародні валютні угоди, а також завдяки високій глибині й високій ліквідності глобальних ринків швидко і мобільно переключатися з одних операцій на інші вчасно реагуючи на зміну фінансового довкілля в режимі реального часу.

Підводячи підсумок можна підкреслити, що глобалізація фінансових ринків, як результат сучасної фінансової інтеграції сприяє розвитку світової економіки, оскільки дає можливість більш оптимального розподілу фінансових ресурсів у глобальному масштабі. Водночас вона робить більш взаємозалежними економіки різних країн і обмежує можливості урядів країн у регулюванні діяльності суб'єктів національних фінансових ринків.

Тенденція до глобалізації, звичайно не означає зникнення ринків окремих країн і повного стирання різниці між ними, оскільки фінансова інтеграція ще залишається незавершеною поки більшість країн світу мають незалежну валютну систему зі своєю власною валютою.

Внаслідок того, що глобальний фінансовий ринок залишається сегментованим різними національними валютами, переміщення капіталів з одного національного ринку до іншого передбачає валютний ризик та розбіжності у процентних ставках. Поки глобальний фінансовий ринок не сягне повної інтеграції на основі єдиної валюти, він не зможе ліквідувати відмінності у валютних курсах та відсоткових ставках у різних країнах. Підтвердженням цієї тези є запровадження єдиної валюти “євро” в рамках ЄВС, коли євроринок став повністю інтегрованою системою, для якої притаманні такі інтеграційні вигоди:

- мінімізація валютного ризику за рахунок здійснення всіх фінансових операцій в одній валюті;

- забезпечення вільного переміщення (руху) грошових коштів та диверсифікації банківських операцій в межах Євросоюзу.

Все це дає можливість значно скоротити трансакційні витрати і збільшити алокаційну (за рахунок оптимального розміщення капіталу) ефективність на європейському фінансовому ринку.

2. Сутність та функції міжнародного фінансового ринку

Фінансовий ринок, як економічна категорія, виражає економічні відносини між його учасниками при формуванні попиту і пропозиції з приводу реалізації фінансових активів. Економічні відносини та взаємозв'язки, які виникають на фінансовому ринку визначаються об'єктивними економічними законами, фінансовою політикою держави та реальною потребою економіки у фінансових ресурсах. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх економічних суб'єктів відповідно до умов ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансових активів, забезпечується еквівалентність обміну специфічного товару-гроші. Головна відмінність фінансового ринку від інших полягає у тому, що товаром на цих ринках виступають фінансові активи.

Проте кожна країна для забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку не завжди може рораховувати виключно на власні ресурси. В сучасних умовах інтернаціоналізації та глобалізації світової економіки виникає об'єктивна необхідність та реальна можливість залучення іноземного капіталу в економіку будь-якої країни через міжнародні фінансові ринки.

Міжнародний фінансовий ринок - це глобальна система мобілізації вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на умовах ринкової конкуренції. Сьогодні цей ринок набув великих масштабів і перетворився у привабливе джерело залучення фінансових ресурсів для розвитку національних економік, став визначальним фактором розвитку світового господарства. Процес залучення фінансових ресурсів і доведення їх до споживача містить у собі, як накопичення капіталу, так і взяття його в борг(позика), у найм(селенг).

Головне призначення міжнародного фінансового ринку - забезпечення доступу до фінансових ресурсів і міжнародних проектів. Зміст функції фінансового забезпечення процесів інвестування полягає в створенні фінансовим ринком умов для залучення (концентрації) фінансових ресурсів, необхідних для розвитку економіки і виявляє найбільш ефективні сфери і напрями інвестиційних потоків з позиції забезпечення високого рівня дохідності капіталу. Виконуючи функцію спрямування коштів від кредиторів до позичальників, фінансові ринки сприяють вищій продуктивності та ефективності світової економіки.

Наступною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості окремих країн мобільно залучати достатню кількість фінансових ресурсів у різних формах на вигідних умовах. Таке залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку значно розширює фінансові можливості кожної країни і сприяє вирівнюванню економічного їх розвитку та створенню умов для підвищення суспільного добробуту.

Третя функція міжнародного фінансового ринку, що витікає із змісту попередніх, це імітація високоліквідних фінансових інструментів, які можуть бути використані, як засіб міжнародних платежів, продані чи обміняні на інші фінансові інструменти.

Зміст четвертої функції міжнародного фінансового ринку зводиться до формування ринкових цін на окремі види фінансових активів, враховуючи кон'єктуру ринку.

Механізм функціонування міжнародного фінансового ринку забезпечує виявлення величини і структури попиту на окремі фінансові активи та своєчасне його задоволення в межах всіх категорій споживачів, які тимчасово мають потребу в залучені капіталу із зовнішніх джерел.

Міжнародний фінансовий ринок виробив механізм страхування цінового (валютного) ризику і відповідно систему спеціальних інструментів, за допомогою яких можна знизити до мінімуму ризик продавців і покупців фінансових активів. Крім того, в системі фінансового ринку отримала широкого розвитку пропозиція різноманітних страхових послуг та запровадження фінансових інновацій.

Міжнародні фінансові центри. З інституційної точки зору міжнародний фінансовий ринок - це сукупність кредитно - фінансових інститутів, через які відбувається рух капіталів(фінансових потоків) у сфері міжнародних економічних відносин. До таких інститутів належать:

- Центробанки окремих країн;

- Комерційні банки, насамперед ТНК;

- ТНБ;

- Фондові (валютні) біржі та інші фінансові інститути включаючи страхові компанії та брокерські фірми. Сюди можна віднести ринки зосереджені переважно у розвинутих фінансових центрах, які мобілізуються та перерозподіляють значні обсяги фінансових ресурсів у планетарному вимірі. Отож, міжнародні фінансові центри - це адміністративне місце зосередження банків і пара банків, які здійснюють широкий спектр міжнародних фінансових операцій: депозитні, кредитні, реалізують угоди з цінними паперами, валютою та золотом. Основні фінансові центри історично склалися в: Лондоні, Нью-Йорку і Токіо. В Європі міжнародними фінансовими центрами виступають також Брюссель, Франкфурт - на Майні та Цюріх. Варто зауважити, що раніше міжнародні фінансові центри створювалися, як правило в економічно розвинутих країнах. Для цього необхідно було мати розвинуту фінансову інфраструктуру та стабільну національну валюту. Нині для цього достатньо гнучкого ліберального фінансового законодавства та спрощеної процедури банківських операцій. Тому останнім часом з'явилися нові офшорні фінансові центри, такі як Гонконг, Сінгапур, Бахрейн, Багамські острови та інші, що пов'язано перш за все з економічною свободою та лібералізацією національних фінансових ринків. Ці ринки привабливі для багатьох учасників завдяки запровадженню в офшорних зонах ліберального фінансового і валютного законодавства, конфіденційності (анонімності) банківських рахунків, відсутності валютних застережень та валютного контролю.

Отже міжнародний фінансовий ринок із притаманною йому системою фінансово - кредитних інститутів та відповідною для них інфраструктурою - це те середовище, в якому концентруються і розподіляються фінансові ресурси між окремими країнами. У світі склався цілодобово діючий міжнародний ринковий механізм, який є ефективним інструментом управління міжнародними фінансовими потоками.

3. Структура та сегменти міжнародного фінансового ринку

У міжнародній фінансовій практиці єдиного методу структуризації фінансового ринку не існує. Проте, у більшості розвинених країн оптимальна структура національних фінансових ринків визначається за такими ознаками:

- за терміном реалізації майнових прав (боргових зобов'язань).

- за групою фінансових активів (видом фінансових інструментів).

За першою ознакою розрізняють два основних сегменти міжнародного фінансового ринку: ринок грошей і ринок капіталів.

Якщо уявити, що фінансовий ринок представляє собою форму круга, то один сегмент цього круга охоплює ринок грошей, а другий -ринок капіталів (рис. 1. 1.).

Рис 1. Сегменти фінансового ринку

Слід відмітити, що такий традиційний поділ міжнародних фінансових ринків на ринок грошей і ринок капіталів у сучасних умовах їх функціонування носить дещо абстрактний характер. Ця абстрактність визначається тим, що сучасні фінансові (банківські) технології та умови емітування багатьох фінансових інструментів передбачають відносно доступний спосіб трансформації окремих короткострокових фінансових активів у довгострокові і навпаки.

Ринок грошей (money market) - сегмент фінансового ринку, на якому торгують тільки короткостроковими борговими інструментами, термін погашення яких менший ніж один рік.

У сегменті ринку грошей, який ще називають монетарним ринком, продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик (до одного року) і депозитних операцій.

До основних інструментів ринку грошей відносяться: міжбанківські вклади та депозити, депозитні сертифікати, банківські акцепти, векселі, євродолари та інші. Фінансові інструменти, якими торгують на ринку грошей, є надійними та високоліквідними, оскільки зазнають незначного коливання цін. Ризик непогашення боргу також мінімальний, оскільки переважна більшість інструментів ринку грошей - це короткострокові боргові зобов'язання першокласних позичальників (уряду, центробанку, комерційних банків, фірм та корпорацій) з високим рейтингом кредитоспроможності.

На ринку грошей продаються короткострокові фінансові інструменти (ресурси) за цінами, які залежать від джерела надходження коштів і кредитоспроможності позичальника. Процентна ставка за інструментами грошового ринку важлива за таких обставин:

а) вона показує рівень доходу, на який погоджуються кредитори;

б) коливання процентної ставки може вплинути на приплив коштів у ліквідні активи;

в) вона визначає вартість (ціну) кредиту для позичальника.

Для позичальників ринок грошей забезпечує доступ до короткострокових кредитів, одночасно забезпечуючи ліквідність для кредиторів.

У свою чергу, структура ринку грошей складається з валютного ринку та ринку короткострокових кредитів.

При цьому, валютний ринок охоплює операції купівлі-прода-жу (обміну) іноземних валют і платіжних документів, які обслуговують широке коло зовнішньоекономічних операцій, страхування валютних ризиків, диверсифікацію валютних резервів і забезпечення валютної ліквідності тощо.

Ринок капіталів (capital market) - сегмент фінансового ринку, на якому купують і продають довгострокові боргові і майнові інструменти, терміни реалізації яких понад один рік. На ринку капіталів обертаються акції та облігації корпорацій, заставні, цінні папери урядових установ та інші. На ринку капіталів кредитори і позичальники домовляються про обмін грошових коштів на фінансові інструменти (акції, облігації), які можна перепродати за альтернативною вартістю, що вимірюється нормою позичкового процента. Ринки полегшують продаж фінансових інструментів для мобілізації коштів, забезпечуючи ліквідність фінансових активів.

Функціонування ринку капіталу дозволяє фірмам вирішувати проблеми як формування фінансових ресурсів для реалізації реальних інвестиційних проектів, так і ефективного фінансового інвестування (здійснення довгострокових капітальних вкладень). Фінансові активи, що обертаються на ринку капіталу, як правило, менш ліквідні; для них характерний найбільший рівень фінансового ризику і відповідно більш високий рівень дохідності.

З іншого боку, всі операції, що відбуваються на фінансовому ринку, умовно можна поділити на дві великі групи - кредитні та інвестиційні. Відповідно можна виділити і два сектори цього ринку: сектор кредитів і сектор цінних паперів, у яких відбуваються процеси кредитування та інвестування.

Основним критерієм такого поділу виступає той чи інший тип фінансових інструментів (активів). Якщо ж неможлива їх вільна купівля/продаж (боргові зобов'язання за кредитами), то ми маємо справу з кредитним ринком, якщо ж зобов'язання або фінансові інструменти вільно продаються і купуються, то відповідно - з учасниками ринку цінних паперів (рис. 2.).

У свою чергу, кожен виділений структурний сегмент фінансового ринку можна розділити ще на окремі сектори (мікросегменти), в основу яких покладено конкретний вид фінансового інструмента (акція, облігація, вексель) або фінансової послуги (фінансові фючерси, валютні опціони тощо). Кожен із вказаних сегментів фінансового ринку слід розглядати як самостійну ланку, для якої характерна своя специфіка та особливості функціонування, власні правила укладання фінансових угод тощо. Разом з тим, характеризуючи окремі сегменти (сектори) фінансових ринків необхідно відзначити, що всі вони тісно взаємопов'язані між собою і функціонують в одному ринковому просторі. Так, всі сектори ринків, які обслуговують обіг різних за спрямованістю фінансових активів (інструментів) є одночасно складовою частиною як ринку грошей, так і ринку капіталів. Наприклад, один і той самий фінансовий актив може виступати товаром (послугою) декількох структурних ринків.

Рис. 2. Структура фінансових ринків

Процес переливу фінансових ресурсів із одного сегмента (сектора) фінансового ринку в інші відбувається шляхом сек'юритизації. Зараз процес сек'юритизації на міжнародному фінансовому ринку характеризується переміщенням операцій з ринку позичкових капіталів на ринок цінних паперів (зокрема на ринок єврооблігацій) і забезпечує зниження витрат (ризиків) у залученні кредитів.

Ринок позичкових капіталів (кредитний ринок) охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності, строковості та платності. Отже, об'єктом оперування є не самі гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.

Ринок цінних паперів - охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформляються стандартними документами (цінними паперами). На цьому ринку здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них, урівноважується попит і пропозиція.

4. Методи сегментації міжнародного фінансового ринку

Кожен сегмент фінансового ринку залежно від певного критерію може бути поділений на вузькі мікросегменти. Існує декілька різних класифікацій, кожна з яких віддзеркалює суттєві риси фінансових ринків.

За характером руху фінансових інструментів ринок поділяється на первинний і вторинний.

Первинний ринок - це фінансовий ринок, на якому здійснюється новий випуск (емісія) та первинне розміщення (продаж) цінних паперів. Це розміщення, як правило, організовує андерайтер (інвестиційний банк), який сам або з групою інших андерайтерів (андерайтинговий синдикат) займається гарантованим розміщенням цінних паперів. Корпорація, яка випустила цінні папери, отримує грошові кошти, коли її цінні папери вперше продаються на первинному ринку. Отже, на первинному ринку кредитори і позичальники домовляються про обмін грошових коштів на фінансові інструменти (акції, облігації).

Вторинний ринок - це фінансовий ринок, на якому цінні папери, що попередньо випущені (отже, уже хтось володів ними) перепродуються інвесторам. Коли індивід купує цінний папір на вторинному ринку, то особа (власник), що продала цей цінний папір, отримує в обмін за нього гроші. Найвідомішими прикладами вторинних ринків є Лондонська і Нью-Йоркська фондові біржі. Іншими прикладами вторинних ринків є валютні ринки, ф'ючерсні ринки та ринки валютних опціонів.

Вторинні ринки виконують дві функції. Перша полягає в тому, що ринки полегшують продаж фінансових інструментів для мобілізації коштів, тобто ринки роблять фінансові інструменти більш ліквідними. Друга функція вторинних ринків - визначення реальної ринкової ціни (курсової вартості) на окремі цінні папери, що відображає всю інформацію про фінансовий стан їх емітентів і умови емісії.

За ступенем організованості певні сегменти фінансового ринку можна поділяти на організований і неорганізований. Наприклад, ринок змінних паперів та валютний можуть поділятися на біржові та позабіржові.

Організований (біржовий) ринок пов'язують з поняттям фондової (валютної) біржі, який функціонує за визначеними правилами, що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальних ринкових цін на фінансові активи. На біржовому ринку забезпечується висока концентрація попиту і пропозиції, складається найбільш об'єктивна система цін на окремі фінансові інструменти (активи), процедура торгів носить відкритий характер, гарантується виконання фінансових угод тощо. Але на біржовий ринок можуть потрапити далеко не всі емітовані акції на облігації, а тільки гарантовані, що відповідають вимогам лістингу і користуються високим рейтингом.

Інший метод організації фінансового ринку - це позабіржовий ринок цінних паперів ("over-thee-counter" - "за прилавком"), на якому дилери готові купувати і продавати цінні папери. Оскільки позабіржові дилери перебувають у комп'ютерному контакті один з одним і знають ціни, тому позабіржові ринки є високо-конкурентними і не дуже відрізняються від ринку з організованим обміном. Багато звичайних акцій та урядових облігацій обертаються на позабіржовому ринку. Інші позабіржові ринки обіймають ті ринки, на яких торгують іноземною валютою, банківськими акцептами, депозитними сертифікатами.

Брокерський ринок (brokered market) - ринок, на якому пошук продавців і покупців цінних паперів здійснюється з допомогою брокерів, які отримують за надання послуги комісійну винагороду.

Отже, брокери зводять продавців і покупців та домовляються про ціну фінансового інструмента.

За терміновістю реалізації угод, укладених на фінансовому ринку, виділяють наступні види ринків:

а) ринок "спот" або "кеш". Він характеризує ринок короткострокових фінансових інструментів, укладені угоди на якому здійснюються протягом 48 годин;

б) ринки ф'ючерсних опціонів. Предметом обігу на таких ринках є фондові і валютні деривативи (похідні цінні папери).

На кожному із цих ринків проводяться операції та угоди, що підпадають під різні фінансові ризики. Ризики, що виникають у зв'язку з рухом грошових потоків, проявляються на фінансових ринках в основному у вигляді процентного, валютного, кредитного, інвестиційного ризиків і обумовлені дією як макроекономічних (екзогенних), так і мікроекономічних (ендогенних) чинників.

Отже, фінансовий ринок із притаманною йому системою кредитно-фінансових інституцій (банки, парабанки, фондові біржі) - це те середовище, в якому реалізуються відносини власності, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються ресурси. Саме ринки цінних паперів і позичкових капіталів забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній перебудові суспільного виробництва.

Фінансовий ринок можна вважати "широким", якщо він представлений широкою мережею кредитно-фінансових інститутів, фірм, корпорацій та фізичних осіб, які виступають у ролі продавців чи покупців фінансових інструментів. Ринок можна вважати "глибоким", якщо можна без проблем здійснювати операції за цінами, що відхиляються від поточної ринкової ціни. Ринок може біти еластичним, якщо при коливанні цін на ринку з'являються нові учасники.

Стрімкий розвиток процесів інтеграції, універсалізації світового фінансового ринку, поширення сек'юритизації (securitization), поява нових похідних фінансових інструментів (фінансових фючерсів та опціонів, операцій “своп” тощо) призвели до утворення мобільного глобального фінансового ринку, який поступово втрачає колишню чіткість розмежування ліній між його окремими сегментами.

5. Загальна характеристика фінансових інструментів

Фінансові інструменти є специфічними не речовими активами, які представляють законні вимоги власників цих активів на отримання певного, як правило, грошового доходу в майбутньому. За допомогою фінансових інструментів здійснюється спрямування фінансових ресурсів від тих, хто має їх надлишок, тобто від інвесторів, до тих, хто потребує інвестицій. Ціна на будь-який фінансовий актив визначається кон'юнктурою ринку, що характеризує зрівноваження попиту й пропозиції на цей актив.

Існує дві основні категорії фінансових інструментів, які суттєво відрізняються надійністю щодо отримання доходу - інструменти позики (облігації, векселі, казначейські зобов'язання) та інструменти власності (акції) (рис.3).

Під інструментами власності розуміють безстрокові інструменти, що засвідчують пайову участь інвестора в статутному капіталі емітента (акціонерного товариства), тобто характеризують відносини спів власності між даним інвестором та іншими учасниками акціонерного товариства; дають право їх власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів, право на частку майна товариства при його ліквідації тощо.

Характерною рисою інструментів позики є те, що вони відображають відносини позики між емітентом та інвестором і, як правило, пов'язані з виплатою доходу інвестору за надану емітентові позику. Крім того, вони характеризуються визначеним терміном обігу, тобто є строковими інструментами.

Рис.3. Фінансові інструменти

До інструментів позики належать як кредитні інструменти, так і боргові цінні папери - облігації, векселі, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати тощо.

Залежно від механізму нарахування доходу фінансові інструменти поділяють на інструменти з фіксованим та плаваючим доходом. До інструментів з фіксованим доходом належать облігації, інші боргові зобов'язання з фіксованими процентними виплатами, а також привілейовані акції, по яких сплачується фіксований дивіденд. До інструментів з плаваючим доходом відносять боргові зобов'язання зі змінними процентними виплатами та прості акції, оскільки дивідендні виплати по них наперед не визначені й залежать від розміру прибутку, отриманого підприємством протягом звітного періоду.

Реальна дохідність фінансових інструментів завжди коригується ринком. Дохідність інструментів, що перебувають в обігу на вторинному ринку, насамперед визначається ринковими процентними ставками. При цьому дохідність фінансових активів з плаваючим доходом безпосередньо коригується ставкою доходу, що змінюється відповідно до ринкових процентних ставок.

Дохідність інструментів з фіксованим доходом коригується змінами в їх ринковій вартості. Так, при зростанні процентних ставок ринкова вартість боргових зобов'язань з фіксованим купоном зменшується, забезпечуючи інвестору вищий рівень доходу, ніж купонна ставка. При падінні процентних ставок на ринку ціни боргових зобов'язань з фіксованим купоном зростають, забезпечуючи інвесторам рівень доходу, нижчий від купонного.

Властивості фінансових інструментів. Характерними властивостями фінансових інструментів є:

1. Термін обігу - відтинок часу до кінцевого платежу або вимоги ліквідації (погашення) фінансового інструменту.

2. Ліквідність - можливість швидкого перетворення на готівку без значних втрат. Поняття ліквідності насамперед пов'язують з фактом обігу активу на ринку незалежно від того, чи це облігація або акція.

3. Дохід за інструментами визначається очікуваними процентними, дивідендними виплатами, а також сумами, отриманими від погашення чи перепродажу фінансового активу іншим учасникам ринку.

4. Номінальна ставка доходу відображає в грошовому вираженні дохід, отриманий від інвестування коштів у фінансовий актив, абсолютну плату за використання коштів. Реальна ставка доходу дорівнює номінальній ставці доходу за вирахуванням темпів інфляції.

5. Ризиковість фінансового інструменту відображає невизначеність, пов'язану з величиною та терміном отримання доходу в майбутньому.

6. Подільність характеризується мінімальним його обсягом, який можна купити або продати на ринку.

7. Конвертованість - це можливість обміну фінансового інструменту на інші фінансові активи.

8. Механізм оподаткування визначає в який спосіб та за якими ставками оподатковуються доходи від володіння та перепродажу фінансового інструменту.

9. Валюта платежу - це валюта, в якій здійснюється виплата за фінансовим інструментом.

Похідні фінансові інструменти. Похідні фінансові інструменти, або деривативи, - це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів. Ціни на похідні фінансові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покладено в їх основу і називаються базовими активами. Базовими активами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта тощо.

Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контракти визначаються своїми специфікаціями - юридичними документами, в яких обумовлюється обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характеристики.

Ф'ючерсні, форвардні та опціонні угоди можна розглядати як такі, що мають спільну основу. Всі вони пов'язані з купівлею-продажем певного активу у визначений момент у майбутньому за наперед обумовленою ціною. Ця ціна має назву форвардної ціни на відміну від ціни продажу активу на реальному ринку в даний момент часу, яку називають поточною ринковою ціною або ціною спот.

Размещено на Allbest.ru