Міжнародна економіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Типи зовнішньоторговельної політики держав. Економічні наслідки впровадження політики протекціонізму

Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавчо встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними держава намагається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.

Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики:

· політика вільної торгівлі;

· політика протекціонізму.

Політика вільної торгівлі -- це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.

Протекціонізм -- це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту.

Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.

Виділяють декілька форм протекціонізму:

· селективний -- скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

· галузевий -- скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

· колективний -- проводиться обґєднаннями країн щодо країн, які не входять у ці обґєднання;

* прихований -- здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Стосовно того, що і для якої країни краще -- політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Україна у міжнародній торгівлі віддає перевагу політиці вільної торгівлі, але водночас вибірково проводить політику протекціонізму стосовно певних країн і груп товарів.

Станом на липень 1997 р. Україна уклала угоди про вільну торгівлю з такими країнами:

а) ратифіковано обома сторонами -- Білорусь, Росія;

б) ратифіковано Україною -- Азербайджан, Вірменія, Грузія, Естонія, Латвія, Молдова, Туркменистан, Узбекистан;

в) не ратифіковано -- Казахстан, Литва.

Країни, з якими Україна уклала торгово-економічні угоди з встановленням режиму найбільшого сприяння, або національного режиму:

а) ратифіковано обома сторонами -- Австрія, Болгарія, Греція, Естонія, Єгипет, Індія, Китай, Туреччина;

б) ратифіковано Україною -- Алжир, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, Вґєтнам, Гвінея, Німеччина, Данія, Ізраїль, Польща, Індонезія, Італія, Канада, Лівія, Нідерланди, Південна Корея, Словенія, Франція, Швейцарія, Югославія;

в) не ратифіковано -- Білорусь, Угорщина, Грузія, Обґєднані Арабські Емірати, КНДР, Ліван, Латвія, Литва, Молдова, Монголія, Румунія, Словаччина, Туніс, Фінляндія, Хорватія, Чехія.

Крім того, укладені контингентні угоди з Киргизстаном, Туркменистаном, Росією, Узбекистаном, які передбачають, що режим вільної торгівлі не поширюється на певні групи товарів.

Незважаючи на це, порівняно з іншими країнами колишнього соціалістичного табору економіка України є найменш відкритою, що підтверджують дослідження.

У 1996 р. Центральноєвропейський університет проаналізував відкритість економік нових незалежних держав. Дані наведено у табл. 1.5.1. Відкритість економіки -- це відношення сумарного обсягу експорту, імпорту і нефакторингових послуг до ВНП (%).

Таблиця:Характеристика відкритості економік країн

Дані таблиці свідчать, що Україна станом на 1994 р. знаходилася на останньому місці за темпами зростання відкритості економіки. Але сучасна економічна політика уряду України свідчить про прийнятий курс на відкритість економіки та широку інтеграцію у світове господарство.

Прибічники протекціонізму пропонують ряд вагомих доказів на користь запровадження митних тарифів:

1. Тарифи можуть зниженню безробіття. Не можна заперечити, політика високих тарифів короткий час може збільшити зайнятість, поки інші нації не приймуть заходів у відповідь. У той самий час мита викликають таке зростання вартість життя, який перекриває збільшення грошової заробітної плати тому реальна вести може падати.

2. Тарифи можуть сприяти диверсифікації виробництва, що дуже зменшує ризик змін умов торгівлі. Наприклад, країна цілком спеціалізується з виробництва однієї чи небагатьох товарів. Та що буде, якщо цих товарів впадуть? І тут економіці "каюк", бо такі зміни у умовах торгівлі сильно порушують стійкість економіки цієї країни.

3. Тарифи імпорту можуть забезпечити зростання "новим галузям". Відповідно до цієї точки зору тарифи можуть започаткувати розвитку нових галузей у економіці. Зіштовхуючись із іноземної конкуренцією, нові галузі нездатна витримати початковий період розвитку. Але якщо обрати перепочинок, то, найімовірніше, згодом наберуть силу. А як галузь стане на свої ноги, вона робиться настільки ефективної, що витрати й ціни, які спочатку росли, будуть знижуватися. Цей аргумент має значення для країн і із перехідною економікою. Економісти вважають, що ці країни є ще "в сплячки". У зв'язку з цим "молода економіка" потребує хіба що "опіки" із боку розумної тарифної політики.

4. Тарифи імпорту можуть прискорити формування економічно бажаних довгострокових тенденцій властивих розвинутої економіки.

5. Тарифи імпорту вигідні для приватного бізнесу. Тому підприємці нерідко вдаються до прямому підкупу урядовців. Чому? Оскільки вільної торгівлі приносить невелику користь усім, тоді як протекціонізм вкрай вигідний заледве. У зв'язку з цим вони розвивають активність на захист у справі. А справедливішим було б агітувати за ефективну структуру національної спеціалізації і торгівлі, від якій усе її отримувала єдиний економічний вигоду.

6. Мита імпорту збільшують прямі податкових надходжень до державного бюджету.

7. Протекціонізм забезпечує економічної безпеки і обороноздатність країни. Аргумент на користь протекціонізму щодо галузей, що випускають стратегічну та військові продукцію, носить не економічний, а скоріш військово-політичний характер. Стверджується, що надмірна залежність країни від імпорту може поставити країну на уразливе становище у разі надзвичайних обставин.

Проте цей здавалося б справедливий аргумент вимагає ретельного конкретного аналізу. Зокрема, серйозні труднощі може викликати сам означник галузей, необхідні забезпечення безпеки: до них може бути віднесене виробництво озброєнь, продуктів, комп'ютерів, одягу, автомобілів, енергоносіїв є й багато іншого. Важко назвати таку галузь, яка вносила свій внесок у забезпечення безпеки країни. З іншого боку, стимулювання з допомогою протекціонізму виробництва стратегічних не відновлюваних ресурсів (наприклад, нафти і є) може створити залежність від імпортних постачання у майбутньому. Доцільніше створювати стратегічні запаси цієї категорії продукції по дешевим цінами світового фінансового ринку, а чи не проводити дорожчий, вводячи обмеження на зовнішню торгівлю. Нарешті, і стратегічні галузі можна захищати ефективнішим, ніж зовнішньоторговельний протекціонізм, способом (наприклад, субсидіями).

Як бачимо,аргументів на користь протекціонізму є по меншою мірою небезперечними, вони потребують ретельної перевірці, та у багатьох випадках можна знайти ефективні засоби досягнення тієї ж цілей. Разом про те крім неминучих втрат добробуту протекціонізм часто породжує і додаткові негативні є наслідки.

Економічні докази проти протекціонізму

Противники протекціонізму пропонують такі докази в його користь:

1. Скорочення імпорту побічно зменшує експорт вітчизняних товарів та послуг, що погіршує платіжний баланс. Протекціоністська зовнішньоторговельна політика, скорочуючи імпорт і кількість чистий експорт країни, неминуче впливає до рівня обмінного курсу національної валюти, сприяючи його підвищенню. Натомість, підвищення обмінного курсу стимулює імпорт і стримує експорт. У результаті відбувається погіршення стану платіжного балансу країни, що є серйозні негативні макроекономічне наслідки;

2. Запровадження тарифу може зайнятості й суспільстві доходи окремих категорій робочих. Оскільки робоча сила є важливий і гнучкий чинник виробництва, то одні робочі виграють, інші програють від звуження зовнішньої торгівлі;

3. Ізоляція від зовнішньої торгівлі зменшує загальний обсяг реального доходу;

4. Тарифи імпорту сприяють вирівнюванню витрат виробництва усередині та по закордонах. Хоча вигода, отримувана від зовнішньої торгівлі, повністю полягає в різному витратах, тим щонайменше ввезення товарів та послуг виробничого призначення сприятиме зниженню національних витрат і вирівнювати його з витраченими;

5. Протекціонізм призводить до загострення міждержавних протиріч. Навряд чи можна очікувати, політика протекціонізму, проведена однієї країною, не викликає заходів у відповідь із боку її торгових партнерів. Інакше кажучи, наслідком скорочення імпорту результаті введення країною тарифних чи нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі швидше за все стане скорочення і його експорту, отже, зниження зайнятості, зменшення сукупного від попиту й т.д. Економічні протистояння між країнами можуть загостритися настільки, що почнуться справжні торгові війни, котрі матимуть дуже серйозні негативні наслідки всім утягнутих у них сторін. Такий сценарій розвитку подій у реальної буденної дійсності далеко ще не рідкісний.

2. Міжнародна економічна інтеграція. Основні етапи МЕІ, їх характеристика

Міжнародна економічна інтеграція-це процес господарсько-політичного об'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами, взаємодії їхніх відтворювальних структур на різних рівнях і в різних формах. На мікрорівні цей процес іде через взаємодію капіталу окремих господарюючих суб'єктів (підприємств, фірм) прилеглих країн шляхом формування системи економічних угод між ними, створення філій за кордоном. На міждержавному рівні інтеграція відбувається на основі формування економічних об'єднань держав і узгодження національних політик.

Бурхливий розвиток між фірмових зв'язків породжує необхідність міждержавного (а в ряді випадків наддержавного) регулювання, спрямованого на забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили між країнами в рамках даного регіону, на узгодження й проведення спільної економічної, науково-технічної, фінансової й валютної, соціальної, зовнішньої й оборонної політики. У результаті відбувається створення цілісних регіональних господарських комплексів з єдиною валютою, інфраструктурою, загальними економічними пропорціями, фінансовими фондами, загальними наднаціональними або міждержавними органами керування.

Найпростіша форма економічної інтеграції - зона вільної торгівлі, у рамках якої відміняються торговельні обмеження між країнами-учасницями й насамперед мита.

Інша форма - митний союз - припускає поряд з функціонуванням зони вільної торгівлі встановлення єдиного зовнішньоторговельного тарифу й проведення єдиної зовнішньоторговельної політики відносно третіх країн.

В обох випадках міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, для того щоб забезпечити для країн-учасниць однакові можливості в розвитку взаємної торгівлі й фінансових розрахунків.

Більше складною формою є загальний ринок, що забезпечує його учасникам поряд з вільною взаємною торгівлею і єдиним зовнішнім тарифом волю пересування капіталів і робочої сили, а також узгодження економічної політики.

Але найбільш складною формою міждержавної економічної інтеграції є економічний (і валютний) союз, що сполучає всі вищевказані форми із проведенням загальної економічної й валютно-фінансової політики.

Економічна інтеграція забезпечує ряд сприятливих умов для взаємодіючих сторін.

По-перше, інтеграційне співробітництво дає господарюючим суб'єктам (товаровиробникам) більше широкий доступ до різного роду ресурсам: фінансовим, матеріальним, трудовим, до новітніх технологій у масштабах усього регіону, а також дозволяє провадити продукцію розраховуючи на ємний ринок всього інтеграційного угруповання.

По-друге, економічне зближення країн у регіональних рамках створює привілейовані умови для фірм країн-учасниць економічної інтеграції, захищаючи їх деякою мірою від конкуренції з боку фірм третіх країн.

По-третє, інтеграційна взаємодія дозволяє його учасникам спільно вирішувати найбільш гострі соціальні проблеми, такі як вирівнювання умов розвитку відсталих районів, зм'якшення положення на ринку праці, надання соціальних гарантій малозабезпеченим верствам населення, подальший розвиток системи охорони здоров'я, охорони праці й соціального забезпечення.

Однак взаємодія національних господарств розвивається з різним ступенем інтенсивності, у різних масштабах, проявляючись більш чітко в окремих регіонах. Тому необхідно розглянути об'єктивні фактори, що обумовлюють цей процес.

Найважливішою ознакою сьогоднішньої дійсності є інтенсивний розвиток інтеграційних процесів на різних рівнях. Економічна взаємозалежність держав, інтернаціоналізація продуктивних сил сприяють розвитку інтеграційних процесів в економіці. Інтеграція в перекладі з латинської - integratio - означає з'єднання окремих частин у загальне ціле. Трактування сутності економічної інтеграції пройшло певний шлях розвитку. Аналізуючи різні погляди на сутність інтеграційних процесів, можна дійти висновку про те, що єдиної теорії інтеграції не існує. Кожна країна обирає свій шлях інтеграції, шукаючи конкретні переваги. У різні періоди розвитку країни крокують до інтеграції, враховуючи свої національні аргументи.

Міжнародна економічна інтеграція

* Процес створення однорідного, внутрішньо узгодженого господарського механізму кількох країн із пріоритетом власного розподілу праці.

* Узгоджена політика у взаємних економічних відносинах і відносинах із третіми країнами.

* Інтернаціоналізація виробництва, процес зближення, взаємопроникнення й переплетення національних економік.

* Особливі механізми регулювання через наднаціональні органи в межах групи країн.

* Процес встановлення глибоких економічних зв'язків в окремих регіонах, тобто МЕІ має регіональний характер, що зумовлено нерівномірністю розвитку

регіонів.

Основною метою економічної інтеграції як якісно нового і більш складного етапу інтернаціоналізації господарських зв'язків є тісніше співробітництво й взаємопроникнення окремих національних господарств, забезпечення умов концентрації виробництва. У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому випадку можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік. Із такої точки зору міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку МЕВ. Як процес інтеграція виявляється у стиранні відмінностей між економічними суб'єктами - представниками різних держав. В аналізі економічної інтеграції аналізуються її певні рівні, зокрема макрорівень і макрорівень. На макрорівні розрізняють горизонтальну й вертикальну інтеграцію. Горизонтальна інтеграція виникає під час злиття фірм, які виробляють подібні або однорідні товари.

Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції: 1) інтеграція «донизу» (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка проводить головне виробництво);

2) виробнича інтеграція «вгору» (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції);

3) невиробнича інтеграція «вгору», що включає сферу розподілу. На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають транснаціональні корпорації. На макрорівні інтеграція розвивається на основі формування економічних об'єднань країн з різними типами узгодження їх національних політик. Тут йдеться про явище економічного регіоналізму. Таким чином, можна сказати, що закономірним етапом інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає більш тісне зближення окремих національних господарств, є економічна інтеграція, в рамках якої забезпечується концентрація й переплетення капіталів, проведення узгодженої міжнародної економічної політики. зовнішньоторговельний економіка міжнародний

Міжнародна економічна інтеграція - об'єктивний, регульований і спрямований процес зближення, зрощення й взаємодії національних господарських систем, в основу якого покладено економічний інтерес самостійних господарюючих суб'єктів і міжнародний поділ праці.

Міжнародна економічна інтеграція виступає як регульований процес і набуває форми міжнародних угод і узгоджень. Метою інтеграції є нарощування обсягу товарів і послуг внаслідок забезпечення ефективності господарської діяльності в міжнародних масштабах. Інтеграційні об'єднання переважно мають регіональний характер і різняться за глибиною процесів, що відбуваються в межах угрупування.

До передумов міжнародної економічної інтеграції можна зарахувати: належність (близькість) рівнів економічного розвитку та ступеня ринкової «зрілості» країн;

* географічну наближеність країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків спільних кордонів і тривалих економічних зв'язків;

* наявність спільних економічних та інших проблем, що постали передкраїнами в різних галузях;

* демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, зазвичай відбуваються позитивні економічні перетворення.

Економічна інтеграція як процес і як відносини визначається факторами, найважливішими з яких є:

* інтернаціоналізація виробництва та створення міжнародних монополій нового типу, так званих транснаціональних корпорацій;

* глибокі зрушення у структурі міжнародного поділу праці, коли виробничі зв'язки утворюють взаємодію між фірмами й усередині окремих компаній, складаючи «цех одного заводу» з широко розвиненою внутрішньогалузевою спеціалізацією;

* науково-технічна революція, що виводить інтернаціоналізацію ринку та виробництва на якісно новий рівень, зумовлюючи необхідність міжнародного обміну результатами досягнень науки й техніки, формування нового технічного базису;

* відкритість національних економік і свобода торгівлі, оскільки лібералізація міжнародного обміну полегшила б адаптацію національних господарств до зовнішніх умов і впливів, сприяла активнішому їхньому включенню до міжнародного поділу праці і кооперації, у процесу широкого міждержавного співробітництва.

Більшість інтеграційних об'єднань, що виникають та розвиваються у сучасній світовій економіці, мають наступні цілі:

* Використання переваг економіки масштабу. Досягти цього можназавдяки розширенню розмірів ринку, зменшенню трансакційних витрат і використанню інших переваг на основі теорії економіки масштабу.

* Вирішення завдань торговельної політики. Регіональні угрупування дають змогу створити більш стабільне і передбачуване середовище для взаємної торгівлі, мають можливість зміцнити переговірні позиції країн у межах багатосторонніх торгових переговорів у СОТ.

* Сприяння структурній перебудові економіки. Досягається завдяки використанню країнами, що будують ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, досвіду провідних розвинених країн, що є членами об'єднання. Більш розвинені країни, що підключають своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені у прискоренні їхніх ринкових реформ і створенні там повноцінних і ємнісних ринків.

* Підтримка молодих галузей виробництва. Інтеграційне об'єднання часто розглядається як спосіб підтримати місцевих виробників за рахунок виходу на ширший регіональний ринок.

* Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Важливою метою більшості інтеграційних угрупувань є зміцнення взаєморозуміння та співробітництва країн, що беруть участь у політичній, соціальній, військовій, культурній та інших позаекономічних сферах; забезпечення економічної й політичної консолідації та міжнародної військової безпеки.

* Можливість регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні. Мета такого регулювання - усунення національних перепон на шляху взаємних обмінів і взаємодії національних економік, забезпечення сприятливих умов господарюючим суб'єктам, розкріпачення конкуренції.

Фактори розвитку МЕІ

Розвиток виробничих сил.

Поглиблення МПП - спеціалізація й кооперування країн сприяють їхньому об'єднанню.

Міжнародна торгівля, що сприяє встановленню тісних зв'язків міжкраїнами.

НТР, що створює умови для більш тісних взаємозв'язків країн.

Соціально-економічна однорідність національних господарств - об'єднуватись можуть країни з близькими рівнями економічного розвитку.

Тривалий період співробітництва, що забезпечує тісні економічні зв'язки.

Спільні кордони й умови розвитку - інтеграційні об'єднання мають бути компактними.

Спільність культурних та історичних традицій.

Цілеспрямована діяльність державних органів, партійних і соціальних груп і навіть окремих осіб.

Визначальним моментом інтеграції є прямі міжнародні економічні (виробничі, науково-технічні, технологічні) зв'язки на рівні первинних суб'єктів економічного життя.

2. Основні ознаки, рівні та форми МЕІ

Міжнародна економічна інтеграція є наслідком поглиблення міжнародного територіального поділу праці та розвитку процесів глобалізації та регіоналізації. Її основними ознаками є:

* взаємопроникнення та переплетення національних виробничих процесів;

* широкий розвиток міжнародної спеціалізації та кооперування виробництвау технічній сфері на основі найбільш прогресивних форм;

* глибокі структурні зміни в економіках країн;

* необхідність у цілеспрямованому регулюванні інтеграційних процесів ізбоку держав чи наддержавних органів управління;

* регіональність у просторових масштабах інтеграції;

* МЕІ поширюється як на базис (економічні відносини), так і на надбудовчі відносини (політика, культура тощо). Інтеграція має кілька рівнів свого розвитку. Головне значення має взаємодія на рівні підприємств та організацій - безпосередніх виробників товарів і послуг. Саме тут виникають інтеграційні зв'язки в основних сферах відтворення, здійснюється структурна перебудова національних економік, що призводить до їхнього взаємодоповнення й переплетення. Із цієї причини зростання обсягів і розгалуження структур взаємної торгівлі, міжнародний рух капіталу, науково-виробнича кооперація, міграція робочої сили є вирішальними факторами розвитку інтеграційних процесів у цілому.

Інтегрування основних ланок економік різних країн доповнюється взаємодією на рівні держав. Така взаємодія здійснюється, по-перше, шляхом утворення умов інтеграційних процесів державними структурами, по-друге,

безпосередньою участю державних підприємств та організацій у міжнародному економічному співробітництві.

Третій рівень розвитку інтеграційних процесів - взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн - може бути визначений як соціально-політичний. Така взаємодія має суспільний характер, змістом якого є утворення та розвиток політичних, релігійних, культурних, людських та інших передумов міждержавної інтеграції.

3.Внутрішній ринок, частка якого орієнтована на іноземного покупця:

Г) експортний ринок.

4. НБУ встановив курс гривні до іноземних валют на 01.01.10

1.Долар США-8.05 грн

2.Шведська крона-1.85 грн-4.35 $

3.Євро-11.38 грн-0.70$

4.Фунт стерлінгів-13.25 грн-0.60$

Визначити крос-курс кожної валюти до долара США.

Размещено на Allbest.ru