Глобальна економіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра «Економічна теорія»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

«Глобальна економіка»

Ст. Москальцової О.А.

Викладач: Вишневська С.Ю.

Донецьк 2014

Зміст

Вступ

1. Поняття та зміст глобалізації світової економіки

2. Глобалізація як об'єктивна тенденція розвитку світової економіки

3. Перспективи світової економіки у глобальному контексті

Література

Вступ

Сучасний світ стрімко змінюється. Новим змістом наповнюються усі сфери суспільного життя. Набуває нових рис увесь усталений, звичний порядок планетарного життя, перебудовується його устрій. Людство перебуває на порозі нової історичної епохи, найважливішою ознакою якої є стрімке наростання процесів світової глобалізації, що є об'єктивними і здійснюються незалежно від волі чи бажання окремих країн. За таких умов важливим є розуміння нових явищ, щоб визначити раціональну і ефективну стратегію поведінки. Це важливо для всіх країн світу, а особливо для тих, в яких відбувається перехід від однієї соціально-економічної системи до іншої. До таких держав належить і Україна. Розглянемо зміст економічної глобалізації.

1. Поняття та зміст глобалізації світової економіки

Глобалізація як історичне явище і феномен, а також як об'єктивна закономірність розвитку людства все частіше привертає увагу дослідників у всьому світі. Формується нова галузь науки - глобалістика. До середини 1990-х років вона переважно трактувалась лише як вчення про глобальні природні та суспільні проблеми сучасності. Головним серед них були економічна, енергетична, сировинна, продовольча, демографічна, міжнародної безпеки. Поняття глобалізації трактувалось у значенні надання чому-небудь глобальних масштабів або глобального характеру. Кожна глобальна проблема досліджувалась окремо, а їх взаємозв'язок достатньо глибоко не вивчався. І лише у 1990-ті роки, по суті, сформувалась глобалістика як галузь науки, що є міждисциплінарною.

Спеціалісти, які досліджують процеси глобалізації, виділяють шість основних шкіл. Наявність різних шкіл глобалістики свідчить про те, що, з одного боку, формуються загальні засади теорії глобалістики, визначено такі її основні напрями, як економічна, політична, соціальна, екологічна, а з іншого - не досягнуто розуміння процесів глобалізації, повного усвідомлення позитивних та негативних його рис.

Глобалізація - явище багатогранне. Це комплекс, що охоплює різні сфери світового співтовариства. В основі глобалізації лежать процеси у сфері економіки та фінансів, що є фундаментом глобальних процесів в інших сферах. Економічна глобалізація є вихідною ланкою процесів глобалізації. Вона є результатом функціонування сучасної міжнародної економіки та розвитку науково-технічного прогресу. В її основі лежать міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація господарського життя. Як якісно нове явище глобалізація включає різні процеси, механізми дії, сфери і форми прояву та наслідків. Оскільки вони надзвичайно багатоманітні, то щодо суті глобалізації єдності думок серед її дослідників немає. В сучасній глобалістиці переважає думка, що економічна глобалізація є новою фазою прискорення розвитку світогосподарських зв'язків у кількісному та якісному відношенні. При цьому розмежовуються поняття "глобалізація господарського життя" і "глобальна економіка". Перше означає процес, у результаті якого світова економіка здійснює перехід у новий стан глобальної економіки.

Значна частина дослідників пов'язує економічну глобалізацію з процесами інтеграції та інтернаціоналізації світового господарства. Під цим терміном розуміють перетворення світової економіки із сукупності національних економік, пов'язаних потоками товарів та капіталів, в єдину виробничу зону і єдиний ринок, в яких вільно перемішуються капітал, товари, послуги та робоча сила. Ці процеси доповнюються уніфікацією законодавчих актів, що регулюють міжнародні економічні відносини, та формуванням відносно єдиного культурного процесу під впливом стандартизації освіти та взаємодії широких мас населення у міжнародних контактах.

Подібне визначення глобалізації дають і представники МВФ, які розглядають її як швидку всесвітню інтеграцію економіки через торгівлю, фінансові потоки, передачу технологічних досягнень, через інформаційні мережі і культурні процеси. Розрізнені національні економіки зливаються у глобальну економіку із взаємозалежними компонентами. Однак слід зауважити, що процеси глобалізації не реалізуються стихійно. Водночас здійснюються і процеси формування наднаціональних механізмів управління глобалізацією.

Майже класичне визначення глобалізації дано Європейською комісією, яка вбачає у ній процес, за допомогою якого ринки і виробництво в різних країнах світу стають усе більше взаємозалежними завдяки рушійним силам торгівлі товарами та послугами і потоків капіталу та технологій. За такого підходу глобалізація виступає не новим феноменом, а продовженням обставин, які дістали розвиток протягом тривалого часу. Отже, зміст економічної глобалізації зводиться до тих процесів, що відбуваються в сучасних умовах у світовій економіці і ведуть до швидкого інтегрування світу в єдиний економічний простір, у результаті розширення міжнародної торгівлі, інтернаціоналізації виробництва та фінансових ринків, а також інтернаціоналізації товарної культури, поширенню якої сприяє об'єднана в єдину мережу глобальна телекомунікаційна система. Головними рушійними силами цих процесів є технологічний прогрес, розвиток міжнародної інфраструктури, революційні зміни в інформаційній технології та лібералізація торгівлі і міжнародних зв'язків. Глобалізація пов'язана з колосальним накопиченням капіталу окремими компаніями та країнами, що супроводжуються переростанням останнього в транснаціональний капітал та його домінуванням над економіками багатьох країн і їх політичними можливостями. Впливає на ці процеси і створення світовою матеріальною культурою деяких нових технологій, продуктів споживання та послуг, що стають глобально затребуваними. До них можна віднести Інтернет-технології та послуги, космічні технології, мобільний зв'язок, швидкісний транспорт, деякі медичні препарати, харчові продукти тощо.

Швидкому поступові глобалізації сприяє бурхливий розвиток інформаційних і комунікаційних технологій та опанування світом ідеї мережевого способу організації суспільної діяльності. Цей спосіб, за визначенням академіка М. Згуровського, став безальтернативним для інформаційного середовища, фінансової, торгової, телекомунікаційної, транспортної та інших систем взаємодії між людьми. Він є головним двигуном майбутнього розвитку не тільки економіки, а й науки, культури, соціального життя.

Глобалізація економіки - це багатогранні процеси, що відбуваються у світовому господарстві. При всій їй багатоманітності можна виділити найхарактерніші риси чи ознаки, що розкривають суть економічної глобалізації (див. схему 1).

Схема 1. Основні риси економічної глобалізації

Економічна глобалізація насамперед характеризується інтернаціоналізацією господарського життя. Це об'єктивний процес виникнення і розвитку зв'язків між національними економіками різних країн, що охоплює всі сторони економічного життя країн. Економічна глобалізація проявляється у поглибленні процесів обмиту товарами і послугами, розширенні міжнародного руху капіталів, посиленні трудових міграційних процесів у межах світового господарства, зростанні ролі міжнародних науково-технічних зв'язків. Цей процес зародився і розвивався із становленням товарно-грошових відносин. В останній третині XX ст. він розвивався особливо активно, що зумовлено революційними змінами в науково-технічній, транспортно-комунікаційній, інформаційній та соціальній сферах. Посилилася економічна цілісність світового господарства, що реалізується на ринкових міжнародно-інституційних засадах. Усе це посилює глобальні тенденції у світовій економіці.

Суттєвою ознакою глобалізації економіки є розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції, що проявляється в усуненні відмінностей між економічними суб'єктами - представниками різних країн. Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений рядом факторів: нерівномірністю розподілу ресурсів між різними країнами, що впливає на їх економічний розвиток; закономірностями науково-технічного прогресу, які зумовлюють об'єднання зусиль багатьох країн; тенденціями демографічного розвитку, що посилюють відмінності між країнами у кількості та якості населення; різким скороченням відстаней завдяки розвитку транспортно-комунальних мереж; наявністю і необхідністю спільного розв'язання таких проблем, як екологічна, продовольча, сировинна, використання Світового океану та космосу. Під впливом цих факторів здійснюється процес міжнародної економічної інтеграції, який відбувається у двох напрямах: транснаціоналізації економічної діяльності та її регіоналізації, утворення міждержавних інтеграційних угрупувань. Обидва напрями формують глобальну інтеграцію як одна з найважливіших ознак процесу економічної глобалізації.

З інтернаціоналізацією тісно пов'язана ще одна суттєва риса економічної глобалізації - посилення відкритості національних економік. Остання є зменшенням перешкод на шляху потоків капіталів та товарів. Відкритість означає, що економічна політика країни повинна орієнтуватись на кращі світові показники і стандарти, експорт та імпорт повинні бути альтернативою внутрігосподарським рішенням, а зовнішньоекономічна діяльність має стати органічною частиною економічної діяльності суб'єктів національної економіки. Відкритість передбачає вільний доступ на внутрішній ринок іноземної конкуренції, використання усіх форм інвестиційного і торгового співробітництва, опрацьованих світовою практикою, співставність світових і внутрішніх цін, доходів та господарського права, конвертованість національної валюти. Створюються і розширюються єдині для усіх національних економік стандарти, цінності та принципи функціонування. Все це приводить до обмеження регулюючих функцій держави і переходу зовнішньоекономічної діяльності на мікроекономічний рівень.

2. Глобалізація як об'єктивна тенденція розвитку світової економіки

Глобалізація -- це процес розвитку стійких зв'язків між національними економіками окремих країн, в результаті чого вони стають органічною частиною світового господарства. У зв'язку з цим починають домінувати світові стандарти, які сприймаються все більшою кількістю країн. Глобалізація ще далека від завершення, а тому сам процес її протікання можна характеризувати як процес транснаціоналізації економічних явищ.

У кінці XX, на початку XXI ст. глобальні й транснаціональні зрушення виявляються в таких формах: плюралізм міжнародних інвестицій, транснаціональні корпорації (ТНК), транснаціональні стратегічні альянси (ТСА), міжнародні фінансові центри (МФЦ), міжнародні організації, засоби масової інформації (ЗМІ), глобальні комунікаційні системи (Internet, супутниковий зв'язок тощо), транснаціоналізовані держави, міжнародні регіональні об'єднання, економічні зони. Очевидно, що всі ці структури світового господарства кількісно і якісно різнопланові, але трансформаційна роль їх одна -- глобалізація. Розглянемо окремі з них за принципом "вкладу" у творення нових економічних форм. Вивезення капіталу є одним із найбільш старих методів інтернаціоналізації національних економік та творення транснаціонального простору.

Найбільш глобалізованою виявилась фінансова сфера. Для цього є, як мінімум, три причини. По-перше, зміна умов діяльності національних фінансових інституцій після краху Бреттон-Вудської системи в 1971 р. Тоді були скасовані режими фіксованих валютних курсів і натомість запроваджені режими гнучких та напівкерованих валютних курсів. На цій основі почалось стимулювання експансії іноземного капіталу на національних фінансових ринках і розмивання меж національних фінансових секторів. По-друге, відкриття міжнародного простору для діяльності національних банківських структур привело до зростання конкуренції, зниження рентабельності банківських операцій та зменшення маржі, що спонукало більшість розвинених країн піти на дерегуляцію сфери фінансової діяльності. Були зняті обмеження на рівень процентних ставок, знизились податки і комісійні стягнення з фінансових трансакцій, відкрився доступ на внутрішні фінансові ринки для іноземних банків, розширилась приватизація і сек'юритизація активів, урівнялись в конкурентних правах банки та інші фінансові заклади. По-третє, розвиток інформаційних технологій, супутникового й оптико-волоконного зв'язку, а на цій основі створення системи електронних рахунків і кредитних карток, дали змогу практично миттєво передавати фінансову інформацію, укладати угоди, переказувати кошти тощо незалежно від наявних державних кордонів та відстаней. У результаті відбулась колосальна дерегуляція фінансової сфери. Це дало змогу уникати правил і обмежень, що існували раніше. Це також спричинило до цього часу невідомі явища з характерними ознаками транснаціоналізації. Вільне, неконтрольоване переміщення великих грошових мас через національні кордони викликало формування фінансових центрів, тобто регіональних інституційно-фінансових утворень, які здійснюють експансіоністську політику щодо експорту капіталів. В організаційному плані вони являють собою консолідовані об'єднання на чолі з могутніми холдинговими компаніями з широким використанням взаємного володіння акціями. За різними оцінками сьогодні можна назвати порівняно значну кількість провідних фінансових угрупувань у межах країн їх базування -- в США, Японії, Великій Британії, Бразилії, Мексиці, Франції, Німеччині, Італії, Сінгапурі, Гонконгу. Вони є полюсами могутнього глобального ринку, операції на якому здійснюються безперервно 24 години на добу. В результаті з рук в руки щоденно переходять ліквідні ресурси обсягом від 1,3 до 1,5 трлн дол.¹⁰ Гроші самі стали товаром -- спекуляція на курсі валют стає дохідною операцією. На цій хвилі нового розмаху набули операції на ринках евровалют, тобто іноземних для країни базування банку валют, який здійснює операції в евровалютах. З середини 60-х pp. XX ст. до початку 90-х pp. масштаби міжнародного ринку евровалют виросли в 300 разів¹⁰. До середини минулого десятиліття на кожний долар, витрачений на купівлю іноземних товарів, припадало 7--8 дол. міжнародних трансфертів, не пов'язаних з продажем товарів⁸.

Виникло зовсім нове, непідконтрольне національним інституціям, явище -- мережа офшорних банківських послуг, яка функціонує в пільговому режимі. У ній, як правило, не нормуються резервні фонди, занижені податки на доходи, не передбачені страхові внески тощо. Це та безконтрольність, що приваблює іноземні капітали, особливо з нестабільних зон, та так звані "брудні гроші". Правда, в 2002 р. міжнародними фінансовими інституціями прийнято рішення про певний контроль за офшорними зонами щодо цих грошей. Невизначеність на валютних ринках, особливо щодо валютних курсів, викликала появу нових механізмів -- хеджування і управління ризиками. Завдання хеджування полягає в ліквідації відкритих позицій в іноземній валюті, тобто в бажанні досягти збалансованості вимог і зобов'язань. Для хеджування валютного ризику широко використовуються фінансові інструменти, такі як форвардні контракти і валютні опціони. Якщо відомі терміни й обсяги майбутніх надходжень валюти з-за кордону, то фірми використовують форвардні контракти. Якщо ці параметри невизначені, більш привабливими є валютні опціони. На відміну від хеджерів, спекулянти прагнуть отримати прибуток від незастрахованих відкритих валютних позицій. Дії спекулянтів залежать від коливань валютних курсів і процентних ставок.

Сьогодні фінансовий ринок поповнився новими засобами торгівлі -- деривативами. Це більш витончені форми спекулятивних інструментів. Вони, як про це йшлося вище, являють собою цінні папери та зобов'язання, похідні від інших фінансових інструментів: курсів валют, акцій, норми процента тощо. Останнім часом деривативи із західних країн поширилися на Східну Європу, Азію та Латинську Америку. Загальний обсяг операцій з деривативами на світовому ринку зріс до 15 трлн дол. на рік. Особливістю ринку деривативів порівняно зі звичайними цінними паперами є високий ступінь ризику і непередбачуваність. Трансакції з деривативами практично випали з системи правового регулювання.

За вартісними обсягами на першому місці на біржах деривативів є інструменти, що базуються на процентних ставках. Приблизно третина сукупного біржового і небіржового ринку деривативів припадає на своп-контракти, а з них на процентні свопи -- становлять більше 90 %. Завдяки свопам відбувається подальше розмивання меж між національними ринками капіталів, адже будь-який інвестор або емітент має можливість замінити потоки платежів у національній валюті за випущеними ними облігаціями або купленими облігаціями на потоки платежів у іншій валюті за рахунок емітентів або інвесторів з інших країн. Для цього треба купити своп-контракт у банку, який є посередником між двома контрагентами у різних країнах.

У середині минулого десятиріччя з'явились ф'ючерсні контракти, що базуються на індексах страхових полісів. Вони дають змогу страховим компаніям перерозподіляти ризики у страхуванні майна і життя між різними регіонами планети. Серед нових продуктів, призначених для розсіювання ризиків, найбільш швидко розвиваються кредитні деривативи. Розробляються ф'ючерсні контракти, базовим активом яких мають стати макроекономічні показники. Поява деривативів прискорює процес відокремлення фінансової сфери, яка самогенерується. Це породжує все більшу нестабільність на фінансових ринках, про що свідчить криза 1997--1999 pp. Та в будь-якому випадку це вияв зростання мобільності фінансових інструментів і динамічності у переданні права власності. Номінальна доступність засобів привласнення зростає.

Тренд глобалізації тісно пов'язаний зі зростанням ролі ТНК, які виступають поряд із суверенними суб'єктами.

Понад 20 тис. ТНК базуються у країнах, що розвиваються. Це означає, що транснаціоналізація економіки охоплює не лише розвинуті країни. В Україні у 2004 р. було зареєстровано 367 іноземних фірм ТНК і одна материнська ТНК - "Індустріальний союз Донбасу".

Які ж моменти, що інтегрують світову економіку, властиві ТНК? Серед них варті уваги такі. Передусім це могутня мережа іноземних філій, яка є ланкою зв'язку національних економік із зовнішнім світом.

По-друге, темпи зростання транснаціонального капіталу. Найвищий темп зафіксований у сфері послуг та в наукомістких галузях, де рівень корпоративної інтеграції був найвищим.

По-третє, слід відзначити, що найміцніші позиції у тих ТНК, які мають диверсифіковану виробничу базу, інтегровану систему обслуговування, розвинені міжнародні зв'язки зі збуту продукції. По-четверте, маючи конкурентні переваги над національними компаніями (економія на масштабах і загальному управлінні, високий рівень витрат на НДЕКР, наявність висококваліфікованої робочої сили, низькі транспортні витрати), ТНК оволодівають найбільш сучасними перспективними галузями, в тому числі й за кордоном. По-п'яте, транснаціональні компанії, як правило, організовують свою діяльність в декількох регіонах світу. При цьому вони проводять дослідження і розробки в одній країні, виробляють комплектуючі деталі і вузли там, де це найвигідніше з погляду мінімізації витрат, організовують філії поблизу регіонів збуту і здійснюють маркетинг глобально. По-шосте, ТНК розміщують свої акції на найбільш ліквідних фондових ринках. По-сьоме, все ширшого розмаху набирає політика міжнародного злиття і поглинання. Завдяки цьому сьогодні нафтодобувна, автомобільна, авіаційна й аерокосмічна галузі радикально змінили свою структуру і стали транснаціональними. По-восьме, магістральний напрямок транснаціоналізації корпорацій -- звільнення від національних особливостей, які створюють перепони свободі конкуренції.

Всі ці елементи новизни найбільш притаманні американській моделі корпорації. При всіх названих проявах корпоративного глобалізму слід зважати на те, що, за незначним винятком, всі ТНК контролюються капіталами країни базування головної компанії, але мало контролюються державами, в яких розташовані філії.

Отже процес глобалізації світової економіки значною мірою обмежує здатність урядів контролювати механізм проведення економічної політики, яка має вирішальний вплив на рівень зайнятості та стабільності національної економіки. В умовах зростання глобалізації світового господарства класичні інструменти національної економічної політики, призначені для активізації економічного зростання та стримування кризових явищ в економіці, значною мірою втрачають свою дієвість. ТНК та фінансова децентралізація роблять держави залежними від процесів, що відбуваються на світових ринках, і нерідко зумовлюють негативний вплив на економіку окремих країн. Суттєво впливають на самостійну економічну політику урядів рішення міжнародних економічних організацій і дії ТНК, що нерідко суперечать національним інтересам країн.

Сьогодні новим явищем у міжнародній економіці є поява стратегічних альянсів. Вони являють собою довірчі довгострокові взаємовигідні відносини між фірмами з метою досягнення стратегічних цілей. В рамках стратегічного альянсу компанії об'єднують зусилля, зберігаючи при цьому господарську і юридичну самостійність. Використовуючи сильні сторони учасників альянсу, компанії збільшують конкурентні переваги над суперниками. Прозорі міжфірмові комунікації дають змогу отримати більш повну інформацію одним учасникам альянсу про інших. В цих умовах значно зростає роль такого фактору, як взаємна довіра. Ключовою тенденцією є зростання транснаціональних міжфірмових союзів. Спираючись на національні конкурентні переваги, включаючи інноваційний та фінансовий потенціал, державну підтримку, компаніям різних країн вигідно налагоджувати партнерські відносини на міжнародному рівні. Інноваційні причини виникнення альянсів досить різноманітні та в найзагальнішому вигляді їх можна звести до таких. По-перше, це можливість створення стійких каналів передачі передових знань та методів їх засвоєння, а також спрощення доступу до нових технологій у різних регіонах планети. По-друге, це зниження витрат на інноваційні процеси за рахунок об'єднання зусиль корпорацій для розробки спільних міжнародних інноваційних проектів. По-третє, це створення міжфірмових мережевих інноваційне орієнтованих структур в міжнародному просторі. По-четверте, це можливість виходу на міжнародну арену навіть середніх і малих фірм зі збереженням за ними своєї спеціалізації. В цілому, можна зазначити, що альянси дають змогу компаніям адаптуватись до вимог сучасного транснаціонального ринку. Ще одна нова тенденція транснаціоналізації, що проявилась на рубежі тисячоліть, -- це регіоналізація. За 90-ті pp. організаційно оформилось і закріпилось декілька регіональних об'єднань. Сьогодні це не традиційні і термінові угоди щодо предметів взаємного інтересу, а регіонально-цивілізаційні співтовариства, своєрідний метапростір з поліфункціональним статусом. Лідер у найбільш складних секторах економічної діяльності -- Європейський Союз. Європейський Союз являє собою унікальне наднаціональне економічне утворення, яке забезпечує оптимальне функціонування національних господарських систем в умовах уніфікованого законодавства, єдиної кредитно-грошової політики і яке передбачає в найближчому майбутньому формування найбільшої у світі єдиної регіональної економіки. Напрямки побудови цієї економіки в основному узгоджуються з об'єктивними критеріями формування глобальної спільноти у сфері задоволення потреб, раціоналізації економічних механізмів, наднаціональної інституціоналізації та структуризації багатонаціонального суспільства. Розглянемо деякі деталі, що найбільше підкреслюють неординарність процесу.

На фоні зростаючої майнової нерівності Європа демонструє більш рівномірний розподіл національного доходу і багатства в суспільстві. Внутрішня політика європейських держав протягом десятиріч сприяє нівелюванню різниці у майні за допомогою підтримки доходів, особливо низькооплачуваних груп населення на соціально прийнятному рівні. Наприклад, середня заробітна плата в країнах ЄС дорівнює 22,3 евро / год., в той час як в США -- 17,5 евро / год.. Причому доходи європейців постійно зростають. Особливу роль відіграють трансфертні платежі, вони є основним інструментом усунення бідності. В 90-ті pp. соціальна політика в ЄС понизила рівень бідності у 6--11 разів. Країни Євросоюзу порівняно з Америкою та іншими країнами також надають більш якісні соціальні послуги. Прикладом може бути тривалість відпустки, що оплачується. В Європі вона становить 32 дні, а у СІЛА -- 18 днів. Політика соціальної справедливості проводиться також у сфері зайнятості населення та ліквідації безробіття. Це робить ЄС привабливим для багатьох країн Європи і утверджує ідею європейської транснаціоналізації. У Західній Європі найбільш суттєво виявляються процеси глобалізації господарського життя та регіональної економічної інтеграції. Свідченням цього є, по-перше, така тенденція розвитку торгівлі європейських країн: зростає експорт-імпорт продукції близьких галузей. В подібних умовах торгові операції заохочують конкуренцію в усіх галузях, а не в одному секторі. Ця обставина усуває перепони і ставить в рівні умови менш розвинені країни Союзу з більш розвиненими. По-друге, на межі тисячоліть ЄС став єдиним інвестиційним центром сучасного світу. Він забезпечує близько 80 % всього нетто-експорту іноземних інвестицій. По-третє, інституційні зміни у європейському економічному просторі змусили європейські ТНК пристосовувати міжнародні операції до нових умов розміщення прямих іноземних інвестицій. Це мало свої наслідки. У 1999 р. європейські компанії за обсягом коштів, отриманих від первинного розміщення нових акцій, вперше випередили американські компанії -- 82,6 млрд. дол. проти 63,5 млрд. дол.³ В Європі досить ефективно розв'язується проблема національної відчуженості на шляху усунення ідеї мультикультуралізму, пропагується пріоритет прав окремої людини над правами етнічних груп. На порядку денному сьогодні постала проблема підвищення чутливості європейських наднаціональних інституцій до запитів громадян в процесі прийняття рішень у Співтоваристві. Для розв'язання її використовувалось багато способів. Один з них -- це дотримання принципу партнерства у різних програмах, чим забезпечується схвалення населенням законодавчих пропозицій. Отже, ЄС більш близький до критерію гармонійного розвитку, ніж світ у цілому. В сучасних умовах трансформується роль національних держав. Найбільш розвинені серед них перетворюються на транснаціоналізовані країни. Вони не можуть не рахуватись з національними тенденціями в економіці, фінансах, торгівлі, культурі тощо, беруть на себе роль глобального підприємця, делегують функцію реалізації стратегічних національних інтересів транснаціональним корпораціям і банкам, консорціумам тощо. З позиції Заходу гегемонія Сполучених Штатів забезпечує політичну стабільність, а отже -- можливість проводити глобальну економічну політику. Вступаючи в XXI ст., США за 100 років значно зміцнили свої позиції у світі і приймають будь-які економічні виклики. Найбільш фундаментальним з них є ринковий виклик -- саме на території США сформувалась і закріпилась ідеальна ліберальна модель ринку. Завдяки їй американський бізнес і американське суспільство змогли максимально ефективно на сучасному етапі мобілізувати для розвитку всі доступні зовнішні і внутрішні ресурси. Багато в чому завдяки Сполученим Штатам сьогодні у світі панує конкурентно-ринковий механізм. Але на світовому ринку, крім приватних фірм, агентами виступають і держави. Тому вільна конкуренція наштовхується на економічну "вагу" цих держав. За підтримки держави продовжується тенденція інвестиційної експансії американських корпорацій за межами країни. На кінець XX ст. США поступалися лише Великій Британії як донору зарубіжних прямих капіталовкладень. Але слід відзначити одну суттєву деталь. Розширюючи інвестиції, американські корпорації не збільшують норму нагромадження. В цілому в країні спостерігається висока інвестиційна активність (сумарні інвестиції досягають 16--18 % ВНП). Водночас заощадження становлять лише 3--5 % національного доходу. утвердження своєї конкурентоспроможності і лідируючих позицій у світовій економіці Америка широко використовує інформаційні технології. Це привело до появи ряду нових явищ в економіці. По-перше, різко зросло значення інформаційного фактору. По-друге, ще більше поглибилася взаємозалежність усіх процесів, що відбуваються у світовій економіці. По-третє, об'єктивно розширилась база для активної участі державних інституцій у забезпеченні ефективного функціонування ринкового механізму шляхом підтримки і розвитку адекватної інформаційної інфраструктури. Інформаційні технології не можуть обійтись без фінансових ресурсів держави. Це, передусім, виявилось в США. Американська адміністрація розробила спеціальну програму підтримки, забезпечення і фінансування інформаційних технологій. Конкуренція як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках все більше переміщується в електронну сферу. Електронний ринок стає домінуючим і все більше впливає на хід світового розвитку. Завдяки йому лідируючі позиції США посилились. Держава вважає своїм обов'язком очолити і стимулювати впровадження сучасних інформаційних технологій. Наприклад, сьогодні під час пікових навантажень одна година користування мережею Internet коштує американцю менше одного долара.

У США не рентабельно займатись традиційними ненаукомісткими виробництвами, оскільки будь-яке з них дуже дороге у зв'язку з високим рівнем оподаткування, відрахувань на страхування і охорону природи, значними витратами на експлуатацію основних фондів тощо. Тому традиційну продукцію виробляти невигідно, як наслідок -- внутрішній ринок промислової продукції країни тільки на 47 % представлений вітчизняним виробником.

Інші 53 % складає імпорт. Звідси випливає, що економічні зв'язки із зарубіжжям розширюються і зростає високотехнологічне виробництво, яке заохочується державою. Продукція цих виробництв завдяки винятковості не має достойних конкурентів на світовому ринку.

Підсумовуючи викладене вище, можна стверджувати, що для глобалізації характерні такі закономірності:

а) революція в інформаційних технологіях;

б) економічна революція;

в) налагодження горизонтальних зв'язків у світових економічних структурах;

г) поляризація країн за етнокультурним принципом;

д) "локалізація", що характеризується утвердженням націоналізму;

е) тріумф ліберальної демократії.

В цілому ж очевидно, що глобалізація має об'єктивне підґрунтя і є закономірним процесом. В контексті розвитку головної ідеї попереднього розділу можна стверджувати, що глобалізація -- це глобальна інтеграція, а сучасний її стан можна класифікувати як економічну транснаціоналізацію.

3. Перспективи світової економіки у глобальному контексті

глобалізація світовий економіка інтеграція

Отже, глобалізація - це процес інтеграції, глобальної інформатизації, розгортання єдиних світових комунікацій, завдяки яким кордони земної кулі зникають. Цей процес передбачає вихід на світову арену переважної частини світових капіталів і водночас планетарні комерційні дії з боку найсильніших країн. Розгортання цих процесів формує глобальний простір "над країнами", що відрізняється від того, який існує всередині країни. Його остаточна мета - формування глобалізованої світової економіки, головною економічною організацією якої, на думку спеціалістів, є сама оновлена глобальна світова економіка, що характеризується новою структурою економічних відносин. Ця економіка, як зазначається в одному з підручників з економічної теорії, що існує "над" національними економіками та агентами і є автономною від них, надає їм специфічних характеру та форми, "огортає" власними рушійними силами. Вона функціонує "згори до низу" і визначає, що можуть і що не можуть робити на національному рівні державні і приватні агентства. В такій економіці головними суб'єктами будуть транснаціональні компанії як організації, що не вбудовані в національну основу і спроможні самостійно здійснювати економічну діяльність. Вони будуть мігрувати по всьому світові з метою отримання конкурентних переваг та надійних і великих прибутків.

Більшість спеціалістів, що займаються дослідженнями глобалізації світової економіки, вважають, що в даний час немає достатніх підстав вважати, що глобалізована світова економіка уже створена.

Відбуваються процеси глобалізації, які в перспективі можуть привести до її створення. В сучасний період вони здійснюються нерівномірно в галузевому розрізі. Є галузі, повністю глобалізовані (автоперевезення, комп'ютерна, автомобільна та фармацевтична промисловості), частково глобалізовані (телекомунікації, космонавтика) та національні. Один із відомих дослідників глобалізації К. Омаї вважає, що для визначення ступеня глобалізації економіки можна використовувати такі показники: присутність підприємства, його товарів та послуг у всіх економічних зонах так званої тріади (ядро, буферна зона і периферія); існування інших транснаціональних зв'язків та наявність світової стратегії, яка координується групою чи підприємством. Характерною особливістю економічної глобалізації в сучасних умовах є те, що країни, які перебувають на різних рівнях економічного розвитку, знаходяться, відповідно, на різних ступенях включення в глобалізаційні процеси, а понад 50 країн з найнижчим рівнем економічного розвитку - фактично поза межами глобальних змін.

Висновки

При глобалізації кожна країна не здатна існувати в умовах економічної автаркії. Потреби економічного розвитку вступають у суперечність з принципом непорушності державного суверенітету тією мірою, якою державні кордони перешкоджають економічній ефективності і в цілому соціальному прогресу. Підкорюючись економічній доцільності, держави відкривають свої кордони і підпадають навалі іноземних валют, наркотиків, міжнародних терористів, потоків інформації, що надходять з інших країн. Все це неминуче знижує ефективність функціонування державного апарату і примушує шукати нові форми і способи розв'язання нагальних внутрішніх економічних і соціальних проблем. Звужуючи сферу діяльності національних урядів, економічна глобалізація послаблює підвалини державного суверенітету. Держава втрачає значення гаранта збереження демократичних засад суспільства. Починають діяти закони вільного ринку, а не національних парламентів. Життєво важливі для всієї країни рішення приймаються людьми, яких ніхто не знає, і які не пройшли через публічні процедури хоча б за формою демократичних виборів і нерідко керуються не інтересами більшості населення країни, а своїми винятково корпоративними інтересами. Відбувається збільшення впливу капіталу на економіку, суттєво зменшується роль держави в економіці. її функції переходять до приватних осіб, регіональних або міжнародних організацій. Світ рухається до свого нового стану, де держави починають втрачати кордони, а економічні відносини зумовлюють зміни політичні. Спеціалісти називають цей процес економічним універсумом.

Економічна глобалізація за певних умов приводить до світових криз. Це спричиняється невідповідністю між економічним становищем економіки країни і політикою її уряду. Погіршення кон'юнктури в країні веде до "втечі" спекулятивних капіталів, що Й зумовлює фінансову кризу. Через це виникає паніка на міжнародних фінансових ринках, що нерідко завершується світовою фінансовою кризою. Прикладом є азійська фінансова криза 1997-1999 років та світова фінансова криза 2008-2009 років. Перша розпочалася у країнах Південно-Східної Азії і привела до значного зменшення портфельних інвестицій на ринках країн, що розвиваються, спричинила паніку на фондових біржах світу та величезні збитки багатьох компаній, що негативно позначилось на кон'юнктурі усієї світової економіки. Ще більш руйнівний вплив на світову економіку здійснила криза 2008-2009 років.

Ці факти підтверджують суперечливість наслідків економічної глобалізації. Фахівці науково-дослідного Інституту соціального розвитку при ООН зазначали: "Відкриваючи небувалі можливості одним людям і цілим країнам, ті ж глобалізаційні сили відіграють не останню роль у зростанні зубожіння інших людей і країн, їх невпевненості у завтрашньому дні, у послаблені соціальних інститутів і систем соціального захисту, у розмиванні традиційних особистісних і суспільних цінностей".

Отже, глобалізація економіки так, як вона здійснюється у сучасному світі, має як конструктивний, так і деструктивний характер, як позитивні, так і негативні наслідки. Загострення суперечностей глобалізації, негативні соціальні наслідки певних її процесів породили громадський рух антиглобалістів. Його ідеологічною платформою є заперечення нестримної гонитви ТНК за прибутками будь-якою ціною всупереч іншим суспільним цінностям. Антиглобалізм виступає як важливий фактор стримування негативних результатів глобалізації, насамперед у соціальній сфері. Глобалізація - це об'єктивний процес планетарного характеру, зупинити який неможливо. Однак необхідні зусилля світового співтовариства, щоб, не зменшуючи переваг глобалізації, створити механізм, який би мінімізував її негативні наслідки.

Література

1. Одягайло Б.М. Міжнародна економіка: Навч. Посіб. - К.: Знання, 2005. - 397с. - (« Вища освіта ХХІ століття»)

2. Иноземцев В. Возвращение Европы. В авангарде прогресса: социальная политика в ЕС // Мировая экономика и международные отношения. -- 2002. -- № 2. -- С.5.,7

3. Иноземцев В. Восставшая из пепла: европейская экономика в XX веке // Мировая экономика и международные отношения. -- 2002. -- № 1. -- С. 12, 313.

4. Иноземцев В. Парадоксы постиндустриальной экономики // Мировая экономика и международные отношения. -- 2000. -- № 3. -- С. 3--11.

5. Міжнародна економіка: Підручник / А.П. Румянцев, Г.Н. Климко, В.В. Рокоча та ін.; За ред. А.П. Румянцева. -- К.: Знання-Прес, 2004. -- С. 428--435.

6. Мозиас И. Прямые иностранные инвестиции: современные тенденции // Мировая экономика и международные отношения. -- 2002. -- № 1. -- С. 65--72.

7. Одягайло Б.М. Економіка: транзитивність від найпростішої до глобальної: Монографія. -- Дніпропетровськ: Пороги, 2003. -- С. 113--130, 246--265.

8. США и проблемы мирового лидерства: Реферат // Экономика и управление в зарубежных странах. Информационный бюллетень. -- М.: ВИНИТИ, 2001. -- № 7. -- С. 11--20.

9. Хайек Ф. Происхождение и действие нашей морали: проблема науки // Экономика и организация промышленного производства. -- 1991. -- № 12. -- С. 177--192.

10. Шишков Ю. О гетерогенности глобалистики и о стадиях ее развития // Мировая экономика и международные отношения. -- 2001. -- № 2. - С. 58.

Размещено на Allbest.ru