Особливості розвитку АПК у світі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Значення і місце АПК у формуванні економічного потенціалу світу на прикладі Західної Європи, Північної Америки та Південної Африки

2. Сучасна компонентна структура АПК, регіональні відмінності в розміщенні та рівнях забезпеченості продукцією АПК

3. Вплив АПК на формування галузей спеціалізації господарства регіонів

4. Регіональні проблеми антропогенного впливу господарської діяльності на якісні та кількісні характеристики довкілля

5. Регіональні проблеми ресурсозбереження та відтворення природних ресурсів

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Останнім часом у зв`язку зі збільшенням кількості чисельності населення на Землі гостро постає питання продовольчої проблеми. Продовольча проблема - глобальна проблема, що безпосередньо впливає на долю всього людства. Основним фактором визначення цієї проблеми є спроможність Землі прогодувати нинішнє та майбутнє покоління планети. Продовольча проблема напряму пов`язана з такою складовою економіки, як агропромисловий комплекс (АПК). Це складний комплекс виробництва, що об`єднає різні галузі народного господарства. АПК значною мірою визначає соціально - економічний розвиток країни, життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а промисловість - сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми здійснюється переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток.

Мета написання даної роботи полягає в дослідженні питань, пов`язаних з сутністю, сучасним станом, еколого - економічними особливостями розвитку, проблемами та перспективами розміщення та розвитку АПК світу. Також метою є поглиблення теоретичних і практичних знань з розміщення продуктивних сил та вироблення умінь застосовувати їх при вирішенні конкретних завдань.

Об`єктом дослідження є еколого - економічниі особливості розвитку і регіонального розміщення галузей АПК світу. Але весь світ охопити неможливо, тому я буду досліджувати окремі регіони світу, такі як Західна Європа, Північна Америка та Південна Африка.

Основне завдання роботи полягає в дослідженні економічних особливостей розвитку і регіонального розміщення галузей АПК вищевказаних регіонів. економічний потенціал аграрний комплекс

Теоретичною основою написання курсової роботи є різного роді праці науковців, як вітчизняних, так і закордонних, начальні посібники, що містять інформацію щодо розвитку і розміщення галузей АПК, природно - ресурсного потенціалу території.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що світовий АПК являє собою складну систему економічних відносин між об`єктами, що хазяюють, який забезпечує виробництво та рух продовольчих товарів між їх виробниками і споживачами в різних країнах світу. АПК поєднує всі елементи ринкової системи, у тому числі, виробничі, торговельні, фінансові, митні транспортні структури, а також законодавчі нормативно - правові положення, що визначають правила їхньої взаємодії.

Територіальний поділ праці виступає важливою умовою аналізу різних форм організації продуктивних сил в масштабі регіонів, окремих країн. Цей об`активний процес є основою для встановлення промислових відношень в системі народного господарства, відношення між його частинами. На основі вивчення територіального поділу праці розкривається дія закономірностей розміщення продуктивних сил, спеціалізації господарства та комплексно - пропорційного розвитку регіонів.

В умовах глобалізації економічних процесів та поширення нових високотехнологічних виробництв зростають потреби в удосконаленні професійної підготовки майбутніх фахівців, які зможуть швидко адаптуватися в умовах, які постійно змінюються. Вимоги до фахівця з економічного напряму підготовки на сучасному ринку дуже різноманітні, однак безумовно, високі. Лише фахівці нового рівня, адаптовані до умов роботи в ринкових відносинах, зможуть правильно оцінити роботу підприємств, визначити причину негараздів. За ринкових реформ, коли на перший план виходять економічні методи управління, на фахівців в економічній сфері покладається обов`язок у короткі терміни виявити похибку у виробництві, розкрити можливості подальшого зростання економіки. Ринкові відносини потребують ґрунтовного аналізу ринкових ситуацій, контролю, ефективного управління ресурсами. В розвинених країнах це дало змогу виявити цілу низку об`єктивних закономірностей і зорієнтувати планування об`єму виробництва відповідно до вимог споживачів, підігнати товар під наявний попит на ринку, у зв`язку з цим відбулася переорієнтація виробництва, а за ним і попиту.



1. Значення і місце АПК у формуванні економічного потенціалу світу

Природно - ресурсний потенціал території (ПРП) - це сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва та предметів споживання, яка виражається в їх сукупній споживній вартості. У компонентній структурі ПРП вирізняють такі групи ресурсів: мінеральні (паливно - енергетичні й металеві корисні копалини, нерудна сировина, сировина для металургійної промисловості, гірничохімічна сировина, будматеріали), водні (поверхневий стік та підземні води), земельні, лісові, фауністичні. Природне середовище розглядається у двох основних аспектах: як джерело природних ресурсів і як умови життя та діяльності людей. Критерієм віднесення природного фактора до розряду природних ресурсів виступає його безпосередня участь у виробництві.

Природні умови - це тіла й сили природи, що на даному рівні розвитку продуктивних сил мають істотне значення для життя й діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій та обслуговуючій діяльності людей. До них належать рельєф, вода і клімат як умова розвитку господарства. Рельєф Землі відіграє велику роль у господарській діяльності людей.,найбільш придатною до господарського використання є рівнинна поверхня.

Найбільше значення має клімат для сільськогосподарського виробництва, особливо для рослинництва. Відповідно до біологічних вимог рослин щодо сонячного світла, тепла і вологи, встановлюється структура виробництва і розробляються агротехнічні заходи для досягнення найвищих врожаїв сільськогосподарських культур. У визначенні спеціалізації сільського господарства беруться до уваги температурний режим (середньомісячні температури, температура за порами року, тривалість вегетаційного періоду), кількість і характер атмосферних опадів, тривалість і висота снігового покрову, кількість сонячних і хмарних днів, а також напрямок і сила переважання вітрів. За матеріальною сутністю природні ресурси - частина географічного середовища. Сукупність природних умов існування та діяльності людини, їхній генезис, природні властивості, належність до тих чи інших компонентів природи, розподіл на поверхні Землі та концентрація в надрах зумовлені природними закономірностями.

За економічною сутністю природні ресурси - споживні вартості, чиї корисність, техніко - економічні властивості, різноманітність, масштаби і способи використання визначаються суспільними закономірностями. Існує два види природних ресурсів, що використовує людство- ті, які служать безпосереднім засобом існування людей: природна родючість грунтів, риба в морях, дикі звірі, тощо, та ті, що є джерелом засобів праці - метали, паливо, деревина для виготовлення різних знарядь, водоспади, які приводять у дію спочатку водяне колесо, а потім турбіни електростанцій, тощо. Останні використовуються для виготовлення засобів виробництва. Природні ресурси безпосередньо залучаються у виробництво і становлять його сировинну базу.

Існує чимало класифікацій природних ресурсів. Природні класифікації ґрунтуються на відмінностях природних ресурсів за природним генезисом та належності до тих чи інших компонентів і сил природи. Оскільки природні ресурси - компоненти природи, вони можуть класифікуватися за належністю до того чи іншого класу або явищ природи. За цією ознакою виділяють такі групи ресурсів: мінеральні, земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні. Через загострення проблеми раціонального використання природних ресурсів та охорони природи в останні роки набула широкого визнання класифікація за ознакою вичерпності ресурсів, яку називають екологічною класифікацією. (рис.1)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 Схема структури природних ресурсів

Достатній рівень природно - ресурсного потенціалу - один із найважливіших чинників ефективного розвитку агропромислового виробництва. ПРП аграрної сфери розглядається як комплексна система природних ресурсів, користувачами яких є підприємства агропромислового виробництва при існуючих технологіях та соціально - економічних відносинах, складова еколого - економічного потенціалу держави.

Агропромисловий комплекс належить до ресурсномістких, де використовується велика кількість трудових, матеріально - технічних, природних ресурсів. Їх кількісний та якісний склад, співвідношення між трудовими, матеріально - технічними і природними ресурсами і визначають величину ресурсного виробничого потенціалу в конкретних природно - економічних умовах функціонування АПК, його окремих галузей[ ].

Складовими процесу відтворення є відтворення природних ресурсів, які використовуються у процесі виробництва, та середовище проживання людей в цілому. Для постійного відтворення необхідне постійне відновлення природних ресурсів, а саме: поновлення родючості земель, лісових масивів, підтримання чистоти водних та повітряних просторів. У сільськогосподарському виробництві економічний процес відтворення незалежно від його суспільного характеру завжди переплітається з природним. Саме тому раціональне управління в цій галузі вимагає знань і вмілого використання не лише економічних законів, а й законів природи. Тісний взаємозв`язок економічних процесів з природними зумовлює значний вплив останніх на результати господарської діяльності, що в свою чергу впливає на темпи відтворення[.

На відтворення а аграрному секторі економіки суттєво впливає родючістю землі. У сільському господарстві земля є головним засобом виробництва, якщо її правильно використовувати земля буде оновлювати свою родючість. В результаті різниці в природних умовах, насамперед різної родючості землі, на відміну від інших галузей праця однакової кваліфікації та фондоозброєності дає різні результати, тобто озброєність праці визначається передусім продуктивністю природних факторів.

Отже, за інших рівних умов темпи відтворення залежать від природи та родючості землі. Вплив природних факторів на результати виробництва можна обмежити розвитком продуктивних сил - йдеться про економічну родючістю, підвищення якої досягається через раціональне використання землі, систематичне впровадження нових технологій, досягнень науки і техніки, поліпшення культури землеробства, тощо. Маючи таку властивість, як родючість, земля безпосередньо впливає на результативність виробництва, а та обставина, що вона підвищується, передбачає підвищення темпів відтворення.

Економічний потенціал - це сукупність наявних та придатних до використовування основних джерел, засобів країни, елементів потенціалу цілісної економічної системи, що використовуються і можуть бути використані для економічного зростання та соціально - економічного прогресу.

В залежності від географічного положення, а звідси і від природних умов, кожен регіон має різний економічний потенціал розвитку(від низького до високого).

До складу Північної Америки на входять багато країн, найбільші з яких США, Канада, та Мексика. Усі країни досить економічно розинені, мають високий рівень розвитку агропромислового комплексу. Найбільшого розвитку АПК досяг в США, де територіальна спеціалізація сільського господарства сприяє концентрації промислової переробки. У США влада створює умови для розвитку інфраструктури в сільській місцевості, регулює сфери переробки і збуту сільськогосподарської сировини та продовольства, надає кредити для розвитку сільського господарства. У багатьох районах країни сформувались потужні, добре оснащені АПК. У сільському господарстві переважає тваринництво (близько 2/3 загальної вартості сільськогосподарської продукції). Канада - одна з найбільш високорозвинутих країн світу. Сільське господарство - невід`ємна складова агропромислового комплексу країни.

Канада повністю забезпечує внутрішні потреби в основних видах продукції і є великим експортером пшениці і рослинної олії. Країна дає 16% світової продукції пшениці, яка є основною сільськогосподарською культурою( 2000 р. - 51 млн. т.)

Основу сільськогосподарських підприємств складають фермерські господарства, абсолютна більшість фермерів - власники землі, а переважна частина ферм - високоспеціалізовані підприємства. Країна дає 16% світової продукції пшениці, яка є основною сільськогосподарською культурою( 2000 р. - 51 млн. т.).

Найбільшого розвитку агропромисловий комплекс досяг, крім США, в країнах Західної Європи, особливо в країнах ЄС.

Єдина сільськогосподарська політика ЄС стала засобом реалізації таких засад, як:

- спільне фінансування дій для регулювання сільського господарства,

- організації гарантованого збуту товару на внутрішньому ринку,

- застосування єдиних торговельно - політичних інструментів і субсидування експорту харчових продуктів на світовий ринок.

Під впливом аграрних інтеграційних процесів відбулись структурні зміни в експорті та імпорті товарів ЄС на користь країн-учасниць, що посилило регіоналізацію торгівлі харчовими продуктами. Переорієнтація зі світового на внутрішній регіональний ринок характерна для імпорту найважливіших сільськогосподарських товарів. Скоротилось постачання із третіх країн товарів, які є об'єктом єдиної сільськогосподарської політики (пшениця, цукор, вино, масло, сир, свинина). Разом з тим виріс імпорт з “третіх” країн таких товарів, як кава, чай, какао, кукурудза, соя, цитрусові. Взагалі, невелике зростання населення у західноєвропейських країнах і порівняно високий рівень споживання спонукає скорочення сумарних потреб у продуктах харчування.

До регіону Південної Африки належить п`ять держав: Ботсвана, Лесото, Намібія, Південно - Африканська республіка та Свазіленд. Це доволі специфічна частина Африки з дуже сильним впливом на всі сторони життя європейських переселенців. Регіональним лідером є Південно - Африканська республіка (ПАР), найбільш економічна розвинена держава Африки. АПК тут представлений високомеханізованими та високотоварними фермами, плантаціями, а також примітивними господарствами африканців бантустанах. Середній розмір ферм - до 1 тис. га. У Південно - Африканській республіці ферми одержують дотації та субсидії від держави, але у багатьох бідних країнах розвиток АПК гальмується докапіталістичними пережитками, нестачею родючих грунтів та ерозією грунту, посухами, виснаженням пасовищ, низьким рівнем агротехніки, тощо.

Отже ми бачимо, що розвиток природно - ресурсного потенціалу в Північній Америці, Західній Європі та Південній Африці відрізняється тим, що, в свою чергу впливає на розвиток як регіону в цілому, так і на розвиток окремих країн, які входять до складу цього регіону. Ще важливою ознакою розвитку АПК в певному регіоні є кліматичні пояси, до якого належить територія.

Кліматичний пояс - величезна територія, в межах якої основні показники клімату не змінюються.

Територія Північної Америки належить до помірного та субарктичного кліматичного поясу. Помірний кліматичний пояс знаходиться під впливом західних вітрів та помірних повітряних мас, кількість опадів та сезонні коливання температури залежить від віддаленості території від океану. Територія Західної Європи належить до помірного та субтропічного кліматичного поясу, субтропічний пояс має дещо свої особливості, пов`язані з тим, що він ближче знаходиться до екватора, через це тут створились дещо своєрідні природні умови. Щодо Південної Африки, то тут у нас субекваторіальний та тропічний кліматичний пояс, який характеризується рідким випаданням дощу, високою температурою повітря, утворенню пустель та напівпустель.

Отже можна зробити висновок, що кожен регіон або,по іншому, кожна територія, має різний розвиток природно - ресурсного потенціалу, що,на мою думку, насамперед залежить від географічного положення даної території, яке в свою чергу впливає на клімат, природні умови, тощо.

АПК - важлива складова економіки, що поєднує в собі виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції. На прикладі Північної Америки, Західної Європи та Південної Африки ми побачили, що рівень розвитку цих регіонів неоднаковий та кожен має свої особливості та відмінності.

2. Сучасна компонентна структура АПК, регіональні відмінності в розміщенні та рівнях забезпеченості продукцією АПК

Агропромисловий комплекс має складну компонентну структуру. Вона виражає галузевий поділ праці у процесі агропромислового виробництва, дає певну узагальнену характеристику за складом галузей і виробництв.(схема 1 дод. А)

До основних сфер АПК належать:

1) сільське господарство;

2) промисловість, що переробляє сільськогосподарську сировину;

3) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та пов`язаних із ним галузей промисловості;

4) заготівля, транспортування та збут сільськогосподарських продуктів;

5) підготовка кадрів управління, науково - дослідні та проектні роботи.

Кожна із цих сфер відіграє свою роль в АПК.

Сільське господарство є основою комплексу. Саме воно є сферою матеріального виробництва, призначення якої - виробництво рослинницької і тваринницької продукції з метою одержання продовольства для населення та сировини для промисловості.

Промисловість з переробки сільськогосподарської сировини об`єднує харчову та галузі легкої промисловості, що пов`язані з сільським господарством. В свою чергу харчова промисловість характеризується складною структурою (понад 20 галузей з численними спеціалізованими виробництвами).

Виробництво засобів виробництва в АПК означає в собі виробництво різноманітних сільськогосподарських машин, засобів транспортування, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин, тощо.

Оцінка природних ресурсів є складним міжвідомчим завданням, що стає першочерговим в умовах ринкової економіки. Основні проблеми в цьому питанні виникають через відсутність узгодженості методології економічних оцінок ресурсів і процесу ресурсоспоживання, відповідної правової і нормативно - методичної бази. Розробка методів грошових оцінок природних ресурсів тривалий час стримувала недостатня обґрунтованість теоретичних розробок.

Природні ресурси найчастіше розглядалися у відриві від проблем оцінки елементів національного елементів національного багатства та їх відтворення. Саме відсутність єдиних методичних підходів щодо соціально - економічної оцінки природних ресурсів АПК не дозволяє їх враховувати і відображати в складі національного багатства країни. Тому головне завдання полягає в розробці загальної концепції економічної оцінки природних ресурсів, що б дозволила виробити єдину систему показників оцінки різноманітних природо утворюючих компонентів оптимальних з точки зору узгодження інтересів економіки та природокористування.

Система оцінки природно - ресурсного потенціалу АПК є основою економічного регулювання використання, охорони і відтворення природних ресурсів, сукупність складових якого можна відобразити так:

ПРП_АПК = П_зр + П_лр + П_вр + П_ра

ПРП_АПК - природно - ресурсний потенціал АПК

П_зр - потенціал земельних ресурсів;

П_р. - потенціал лісових ресурсів;

П_вр - потенціал водних ресурсів;

П_ра - потенціал ресурсів атмосфери

Сільське господарство - найважливіша ланка АПК. Воно виробляє рослинницьку та тваринницьку продукцію з метою одержання продовольства для населення та сировини для промисловості.

Сільське господарство має свої особливості - економічні процеси відтворення в ньому тісно переплітаються з природними, саме тому сільське господарство великою мірою залежить від природних умов, а саме, від грунтів, клімату, тощо. Головним засобом виробництва у сільському господарстві є земля, яка докорінно відрізняється від інших засобів виробництва (машин, будівель, тощо) тим, що за правильного її використання, високої культури рослинництва родючість грунту не тільки не знижується, але й неперервно підвищується.

У світовому сільському господарстві зайнято 1.1 млрд. осіб активного економічного населення (47% від загальної її кількості). При цьому в економічно розвинутих країнах частка сільськогосподарських працівників складає 2 - 4 % ( це характерно для таких регіонів світу, як Північна Америка, Західна Європа), а в слаборозвинутих вона навпаки висока - 60 - 75% (характерно для країн, що розвиваються наприклад, більшість країн Африки).

Сільське господарство поділяється на дві галузі: рослинництво та тваринництво, співвідношення в свою чергу визначає рівень розвитку агропромислового комплексу у регіоні. Переважанням рослинництва над тваринництвом свідчить про позитивну тенденцію розвитку сільського господарства, відповідно, якщо навпаки, то про негативну. У всіх розвинутих країнах світу саме тваринництво переважає над рослинництвом. У цілому ж у світі переважає рослинництво (діаграма 1)

Діаграма 1 Співвідношення тваринництва та рослинництва у світі

Співвідношення тваринництва та рослинництва залежить від кількох чинників:

1. Рівень індустріалізації країни ( в Північній Америці та Західній Європі провідно роль належить високомеханізованому тваринництву)

2. Природних умов ( пасовищне тваринництво домінує в посушливих степових і напівпустельних районах)

3. Етнічних особливостей тієї чи іншої країни ( наприклад, іслам забороняє вживання свинин, індуїзм - убивання корів).

Землеробство дає світові 1,5 тис. видів культурних рослин. Серед них -- зернові (пшениця, рис, кукурудза, жито та ін.), технічні (олійні, цукристі, волокнисті), коренеплоди (картопля, маніок тощо), овочеві, баштанні та садові культури, а також тонізуючі (чай, кава, какао, кола тощо). Найважливіша галузь землеробства -- зернове господарство. Під зерновими культурами зайнято 720 млн.га, або приблизно половину всіх оброблюваних площ. Ареали їхнього поширення збігаються з ареалами розселення людей. У багатьох країнах зернові посідають у посівних площах головне місце: у Великобританії, Франції, Італії (до 60 %), в Україні, Польщі, Японії, ФРН (60-70 %), у В'єтнамі, Монголії (до 80 %).

Найбільші посівні площі зайняті під трьома основними культурами: пшеницею (230 млн. га), рисом (140 млн. га) і кукурудзою (180 млн. га).

Найбільш поширена і найважливіша продовольча культура - пшениця, яку вирощують в 70 країнах світу. Головний пшеничний комплекс простягається на декілька тисяч кілометрів по території Європи, Азії, Північної Америки.

Таблиця 2

Виробництво пшениці у світі в окремих країнах, взятих з регіону Західна Європа, Північна Америка та Південна Африка за різні роки

Країна	2002 р	2005 р	2009 р	2010 р
ЄС	133.6 млн. т.	135.4 млн. т.	138.5 млн. т.	136.5 млн. т.
США	44.1млн. т.	57.1 млн. т.	60.3 млн. т.	60.1 млн. т.
Канада	16.2 млн. т.	25.6 млн. т.	26.8 млн. т.	23.2 млн. т.
Ефіопія	1.5 млн. т.	1.7 млн. т.	3.1 млн. т.	3.0 млн. т.
Сирія	4.8 млн. т.	4.7 млн. т.	3.7 млн. т.	3.6 млн. т.

Отже, як ми бачимо по таблиці, першість світового виробництва належить країнам Євросоюзу, потім йде регіон Південна Америка (найбільша частка країн належить Канаді та США).

Щодо країн Африки, то їхня частка у цьому аспекті незначна. Передусім причиною цього є несприятливі умови для вирощування даної культури, також аграрна політика держав, безумовно, впливає на це.

Земельний фонд у цілому по країнах становить 13 млрд. 435 млн. га(20001 р.), в тому числі 36.2 % займають сільськогосподарські угіддя, з них ріллі займають 27.6 %. Проте використовується цей потенціал вкрай незадовільно, оскільки щороку втрачається приблизно 25 млн. га, сільськогосподарських угідь, що дорівнює втраті продуктів харчування для 84 млн. чоловік. Найбільші площі сільськогосподарських угідь у Китаї (496 млн. га), Австралії (496 млн. га), США (427 млн. га), Бразилії (245 млн. га).

Таблиця 3

Площа сільськогосподарських угідь окремим регіонам ( Африка, Північна Америка, Західна Європа)

Регіони світу	С/г угіддя млн../га	Сіножаті і пасовища % від с/г угідь	Рілля % від с/г угідь
Африка( в цілому)	1082.0	83.1	15.1
Північна Америка	633.4	57.2	41.7
Західна Європа	217.5	37.2	56.4

Тваринництво - розведення сільськогосподарських тварин. Воно забезпечує населення продуктами харчування (молоко, масло, м`ясо, яйця, тощо), легку і харчову промисловість - сировиною (вовна, шкури). Тваринництво поділяється на певні газузі (рис. 2)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2 Основні галузі тваринництва

Нині у світі розводять велику і дрібну рогату худобу, свиней, овець, кролів, коней, верблюдів і це ще далеко не весь список. Природа істотно впливає на ведення тваринництва: зокрема тундра і лісотундра є сприятливими регіонами для оленярства, і навпаки, для розведення верблюдів придатний жаркий клімат, а для молочного тваринництва потрібні пасовища ( ідеально підходить Нова Зеландія).

Велику рогату худобу молочного напряму розводять в густонаселених регіонах Північної Америки (США, Канада) та Європі. Воно практично відсутнє у тропічних районах планети. М`ясно - молочний напрямок скотарства розвивають у помірному поясі.

Свинарство має такі напрями: м`ясний, беконний, м`ясно сальний, сальний. Розвивається у густонаселених районах та у районах інтенсивного вирощування картоплі та буряків. Через заборону ісламу вживати свинину, воно не поширене у країнах, які сповідують іслам. У Західній Європі та США свинарство набуло дуже великого значення, а от щодо Південної Африки, то тут, безумовно, воно не є таким великим.

Вівчарство має в свою чергу такі напрями: тонкорунне, напівтонкорунне, напівгрубововняне та грубововняне. Розведення овець поширене в країнах, де є великі пасовища. Вівчарство - традиційна галузь Північної Америки (США, Канада), Західної Європи (Великобританія).

Отже, як ми бачимо, світовими лідерами практично у всіх напрямах тваринництва належить Північній Америці (США, Канада) та країнах Західної Європи ( країни ЄС). Передусім це пов`язано з тим, що країни мають для цього належні природні умови та можливості (аграрна політика держав).

Отже, сільське господарство є найважливішою ланкою АПК. В свою чергу воно поділяється на рослинництво та тваринництво, співвідношення цих показників і визначає рівень розвитку АПК у країні. Головною особливістю сільського господарства є те, що це практично єдина галузь сільського господарства, що практично повністю залежить від природних умов господарства.

Рівень розвитку агропромислового комплексу того чи іншого регіону багато в чому залежить від типів грунтів, характерних для цієї території.

Грунт -це специфічне природно - історичне утворення, яке є результатом складної функціонально - еволюційної взаємодії, які формуються в результаті перетворення поверхневих шарів літосфери під впливом фізичного, хімічного і біологічного вивітрювання.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 3 Основні типи грунтів

Це, звичайно, не весь перелік, адже грунтів існує дуже й дуже багато. Також ще є червоно - жовті грунти, пустельні, солонці та солончаки, тундрові глеєві грунти, арктичні грунти.

Ну а тепер розглянемо на прикладі регіонів. Грунти Північної Америки та Західної Європи дещо схожі між собою, для у цих регіонів характерні спільні кліматичні пояси.

В Західній Європі грунтовий покрив доволі різноманітний, але родючих грунтів невисока (чорноземів), невисока родючість тут компенсується продуманою меліорацією, що дозволяє отримувати високі врожаї.

Північна Америка має дещо більшу різноманітність грунтів, ніж Західна Європа. Насамперед це пояснюється тим, що регіон має величезну територію. Територія має чотири з шести світових грунтово - біокліматичних поясів. У центральній частині континенту грунтові зони мають меридіональне простягання - від Міссісіпі на захід одна одну змінюють такі зони: бурих лісових грунтів і субтропічних червоноземів, чорноземновидних грунтів прерій, чорноземів, каштанових грунтів, та сіро - бурих пустинних грунтів. У межах острівної частини добре виявлена підзона арктичної тундри. Тундрові грунти характеризуються малою потужністю, низькими температурами, надмірною вологістю. На півдні тягнеться зона підзолистих грунтів. Ця зона, як і тундрова трохи зміщується на приокенанських узбережжях у південному напряму, західна частина має гірський характер.

На Африканському континенті грунти значно відрізняються від грунтів двох вищезгаданих регіонів, в цілому вони мають значно меншу родючість, що спричинено природними умовами, але Південна Африка на відміну від іншої частини Африки, все ж таки має більш - менш родючі грунти.

Отже, найбільша різноманітність грунтів характерна для Південної Америки, що є наслідком великої території регіону. В Західній Євпропі грунти менш родючі, але завдяки проведення грамотної аграрної політики, отримується гарний урожай, Південна Африка дещо відстає за цим показником.

Старі методи підвищування урожаю за рахунок інтенсивного застосування хімії, здійснення масштабних меліоративних робіт певною мірою вичерпали себе, експлуатація грунту вже призвела до й зниження родючості землі на великих площах, також широко збільшується вітрова й водна ерозія. Важко передбачити наслідки цього процесу, саме тому необхідно придумувати нові технології для підвищення родючості.

Варто також додати, що останнім часом на перший план поміж інших проблем виходить продовольча проблема. Це пов`язано з тим, що населення Землі невпинно зростає і відповідно збільшується споживання їжі. За розрахунками експертів ООН, щоб уникнути продовольчої катастрофи, чисельність населення Землі не повинно перевищувати 10 - 15 млрд. жителів.

Саме тому, я вважаю, що агропромисловий комплекс для деяких країн може стати так бо мовити «золотою жилою». Це відбудеться тому, що на продукти харчування, особливо на зернові, попит з боку інших країн, у яких,наприклад,умови не дозволяють їх вирощувати, буде з кожним роком тільки зростати. На мою думку, у майбутньому експорт продукції агропромислового комплексу за грошовим обігом зможе конкурувати з експортом нафти. Але зробити все це не так і просто, потрібно дуже грамотно побудувати аграрну політику держави, мати надійні сховища для будь - якого виду продукції, побудувати надсучасні термінали для транспортування продовольства в інші країни. На даному етапі далеко не всі країни можуть цим похвалитися такими здобутками.

3. Вплив АПК на формування галузей спеціалізації господарства регіонів

Становлення та розвиток агропромислового комплексу відображає природно історичний процес розвитку продуктивних сил, економічних, технологічних та організаційно - технічних відносин у сільському господарстві та взаємопов`язаних з ним галузях і сферах господарської діяльності. Формування АПК є закономірним результатом агропромислової інтеграції - зміцнення взаємозв`язків і органічного поєднання сільського господарства та суміжних галузей, які його обслуговують, постачають йому ресурси та доводять його продукцію до споживача.

Основою агропромислової інтеграції є розвиток продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперації виробництва. В результаті цього від сільського господарства відокремлюється низка функцій: виробничо - технічне та агрохімічне обслуговування, меліоративні роботи, тощо. Нині більшу частину (близько 90%) матеріально - технічних ресурсів сільського господарства виробляють у промисловості.

Зв`язки сільського господарства з іншими галузями стають складнішими та різнобічними, від їх організації і надійності дедалі частіше залежить ефективність виробництва.

Складовою частиною АПК є продовольчий комплекс, який включає такі під комплекси:

1. зернопродуктовий,

2. кортоплепродуктовий,

3. цукробуряковий

4. плодо - овочеконсервний

5. виноградно - винороний,

6. м`ясний, молочний,

7. олійно - жировий.

Проблеми розвитку АПК у різних регіонах зумовлені передусім нестабільністю землеробства, зокрема коливанням природних умов.

У Південній Африці рослинництво відіграє у господарстві вирішальну роль, у землеробстві переважають споживчі й дрібнотоварні господарства. На східному узбережжі регіону однією з головних сільськогосподарських культур є цукрова тростина. Південні райони відомі виробництвом цитрусових та розвиненим виноградно - виноробним комплексом. Найбільші площі зайняті зерновими культурами - кукурудзою, пшеницею, вівсом, поширене вирощування олійних культур - олійної пальми, арахісу, соняшнику. Розвинуте садівництво (вирощування ананасів, цитрусових, бананів). Мадагаскар - єдина у тропічній Африці країна, де вирощують фрукти помірного поясу (яблука, груші, персики, абрикоси). Багато товарних господарств одночасно розвивають тваринництво та рослинництво. У структурі тваринництва домінує екстенсивне пасовищне вівчарство вовняного напряму. За настригом вовни лідирує ПАР, Намібія, Ботсвана. Велика рогата худоба не відіграє важливої ролі, її вирощують переважно для задоволення внутрішніх потреб. Вилов риби через слабку технічну оснащеність здійснюється лише у вузькій прибережній смузі.

Південна Америка (зокрема США та Канада) є світовими лідерами у розвитку агропромислового комплексу. Країна вирощує практично всі найважливіші культури. Частка експорту сільськогосподарської продукції, що призводить на надвиробництва, одночасно відбувається процес укрупнення ферм, і вже на даний час 13.8 % великих господарств дають понад 70% виробництв усієї товарної продукції, ц той час як часка інших ферм не перевищує 9%. Значне місце у свільському господарстві США займає розведення ВРХ., домашніх птахів, виробництво яєць і молочних продуктів. У 200 р. сукупний ринковий фермерський прибуток досяг 204.2 млрд. дол., з них 54% припадає на частку продукції рослинництва, а 46% - тваринництва.

В країнах Західної Європи на відміну від США особливістю формування АПК є те, що цей процес відбувається не тільки в межах національної економіки, а й на основі світо господарських зв`язків. Останнє обумовлено тим, що ці країни практично не забезпечують себе повністю сільськогосподарською сировиною і необхідними засобами виробництва. Окремі продовольчі об`єднання здійснюють свою діяльність далеко за межами національних кордонів. У зв`язку з цим можна вважати, що в майбутньому сформується міжнаціональний АПК Західної Європи. Так найбільші масштаби агроб ізнесу в ЄС характерні для Данії (13% ВНП), Італії (12% ВНП), Франції(12% ВНП).

Таблиця 4

Виробництво зернових в окремо взятих країнах

Країна	Всі зернові, млн. т.	т/ 1 чол.	Пшениця, млн. т.
Весь світ	1920	0.34	569
США	301	1.16	66
Канада	53	1.8	31
Франція	58	1.0	32

Отже як ми бачимо по таблиці 4 світове виробництво зернових становить 1920 млн. т., окремо пшениці 569 млн. т., тобто 29% від загальної кількості. Виходячи з того, що зернові займають одне з найважливіших значень в продовольчому комплексі, можна робити певні висновки про спроможність певної країни прогодувати населення. У середньому по світу на 1 чоловіка припадає 0.34 тон зерна. У Північній Америці цей показник коливається в межах від 0.7 до 1.8 (найкращі показники США та Канада). У Західній Європі показник в середньому дорівнює 0.5( Найбільший Франція 1.0, Україна 0.8, ФРН 0.4). Щодо Південної Африки, то тут звичайно цей показник буде набагато меншим, що пов`язано насамперед з природними умовами регіону.

Експортно - імпортні операції складають основу зовнішньоторгової діяльності держав. Зовнішня торгівля представляє собою торгівлю однієї країни з іншими країнами, що що складаються з ввозу (імпорту) та вивізу (експорту) товарів. В основі зовнішньої торгівлі, як розвинутої сфери товарного обміну лежить міжнародний поділ праці.

Еспортно - імпортні операції проводяться у всіх галузях держави, агропромисловий комплекс, звичайно не виняток. У зв`язку з тим, що кожна країна має різні продовольчі запаси, що може бути пов`язано з багатьма причинами (неврожай, невідповідність природних умов для вирощування певного виду рослин, тощо) існує необхідність завозити продовольчі товари з інших країн, щоб уникнути,наприклад, голодування населення. Або навпаки, якщо країна має можливості та продукцію АПК, яку можна експортувати в інші країну та ще досить непогано заробити на цьому. Спираючись на це, країни і будують свою експортно - імпортну аграрну політику.

Якщо брати мною досліджувані мною регіони (Південна Африка, Західна Європа та Північна Америка), то держави у складі цих регіонів проводять різну аграрну політику, яка залежить насамперед від керівництва держави.

Отже, успішна побудова аграрної політики - шлях до розвитку країни в усіх аспектах.



4. Регіональні проблеми антропогенного впливу господарської діяльності на якісні та кількісні характеристики довкілля

Господарська діяльність людини зумовлює пошкодження та вичерпування природних ресурсів, що в свою чергу призводить до деформації сформованих протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин на планеті. Внаслідок цього може початись прогресуюче руйнування біосфери Землі, що може набути характеру незворотних процесів і навколишнє середовище може стати непридатним для існування.

Процес реформування земельних відносин у світі триває вже багато років, але здебільшого він так і не досягнув належного успіху у виконанні своєї основної мети - підвищення ефективності виробництва сільськогосподарського комплексу та зниження антропогенного навантаження на довкілля. Сутність раціонального (сталого) землекористування полягає в ефективній організації територій та використанні земельного ресурсу, що забезпечує оптимальний баланс між максимізацією прибутку від здійснення господарської діяльності та забезпеченні процесів відтворення ресурсу.

Однією з опцій вирішення проблеми нераціонального землекористування є покращення ефективності роботи виробничого ланцюга продукції (від поля до споживача). За допомогою впровадження волонтерських стандартів якості на етапах обробки продукції можна створити умови для фермерів, відповідно до яких вони будуть зацікавлені впроваджувати такі заходи як органічне виробництво сільськогосподарської продукції, нульова обробка ґрунту, сівозміни та інше. Імплементація даних заходів сприятиме покращенню стану довкілля та зменшенню антропогенного впливу.

На сьогоднішній день науковцями світу розроблено ряд методологічних підходів до визначення впливу від господарської діяльності на довкілля. Для оцінки ефективності роботи ланцюга продукції та послуг у агросекторі пропонується застосувати методологію «оцінки життєвого циклу». Оцінка виконується на різних етапах руху продукції по ланцюгу від виробника до кінцевого споживача. Функціональною одиницею є кількість вирощеного продукту на 1 га, а порівняльним потоком є вплив на довкілля та дохідність органічного землеробства.

Залишається відкритим питання про мотивації підприємств агрокомплексу до впровадження нових стандартів ініціативи зменшення впливу на довкілля та, звичайно, висока якість кінцевого продукту. Якщо подивитись на всі сектори економіки, то можна зауважити, що фінансовий сектор представлений у всіх галузях економіки світу через позики, кредити, інвестиції, проектне фінансування, тощо. Саме тому представники приватного фінансового сектора (наприклад комерційні банки) повинні бути ініціаторами практики поширення концепції сталого ведення бізнесу.

Провідні країни світу, такі, як Канада, США, розвинені країни Західної Європи вже зрозуміли, що природні ресурси вичерпуються невпинно і треба або вигадувати щось нове, або вигадувати якісь нові технології для раціонального використання. Наприклад, якщо брати земельні ресурси, які є складовою АПК, то на даному етапі існує багато проблем: вітрова, водна ерозія, заболочення території, тощо.

5. Регіональні проблеми ресурсозбереження та відтворення природних ресурсів

Агропромисловий комплекс є однім з найвідчутнішим чинників впливу до довкілля. Деякі вчені навіть віддають першість за рівнем антропогенного навантаження, це пов`язано, насамперед, із територіальною поширеність його ланок, особливо сільськогосподарського виробництва. Крім того, процес відтворення в сільському господарстві тісно пв`язаний з природними процессами.

У ХХ ст. вплив АПК на довкілля посилився з інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, а саме:

- механізацією багатьох процесів;

- надмірною розораністю території та глибокою оранкою;

- хімізацією та меліорацію значних площ;

- високої концентрації виробництва

Одним із напрямів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є хімізація, яка передбачає внесення в грунт як хімічних добрив, так і пестицидів. Цей процес активно розвиватися в усіх розвинених країнах світу, досягши свого піку у кінці ХХ століття. Внесення хімічних добрив зумовлено тим, що щорічно разом з посівом у грунт заносяться мільйони тонн поживних речовин: азот, калій, фосфор, що є одним з найголовніших способів підвищення родючості.

Необхідність застосування пестицидів - хімічних засобів захисту рослин від дії бур`янів, шкідливих комах, грибкових захворювань викликається масовими спалахами різних шкідників, через які сільському господарству, а разом з ним і всьому агропромисловому комплексу надаються величезні збитки.

Низка проблем виникає і в процесі меліорації.

Меліорація - система заходів, пов`язана з корінним поліпшенням властивостей грунтів і спрямованих на підвищення їх родючості. Існує понад 30 видів меліорації, найпоширенішим з яких є гідромеліорація - зрошення та осушення. Необхідність меліорації земель визначається природними умовами території. Понад 60% населення Землі проживає в посушливих регіонах, тоді як 20% - там, де спостерігається надлишок волого. За оцінками ФАО (Всесвітньої сільськогосподарської організації) площа зрошувальних земель у світі становить 270 млн. га. А втім, тривале зрошення спричиняє низку екологічних проблем. Головна з них - це вторинне засолення грунтів, що виникає за надмірного зволоження, що виникає за надмірного зрошення і високого рівня грунтових вод. Під засолення потрапила майже майже половина зрошувальних земель світу.

Осушення - це процес, протилежний зрошенню. Воно проводиться на перезволожених землях, лісах, болотах з метою включення нових територій у сільськогосподарське виробництво.

Продуктивність землекористування не стільки рівнем забезпеченості кожного мешканця землею, зокрема орними землями, скільки ефективність її використання у землеробстві.

Так, площа ріллі, що випадає на одного мешканця світу становить 0.25 га. У Європі цей показник дорівнює 0.25 га, у Північній Америці 0.65 га, а у Африці, а в Азії всього - навсього 0.15 га. Якщо взяти окроемо країну за цим показником, то безперечним лідером тут є Канада (1.43 га) та Російська Федерація ( 0.85 га).

Сучасна практика господарювання супроводжується негативними екологічними наслідками, які в своїй сукупності значно погіршують умови сільськогосподарського виробництва, знижують продуктивність та економічну ефективність використання природно - ресурсного потенціалу АПК. Тому екологізація розвитку продуктивних сил, насамперед, сільського господарства, відтворення природно - ресурсного потенціалу АПК повинна бути пріоритетним напрямом державної політики та господарської діяльності населення в цілому. Під екологізацією сільськогосподарського виробництва слід розуміти постійне поліпшення природних умов для його розвитку, перехід на адаптивні системи ведення землеробства, розміщення галузей і культур у тих природних умовах, які для них найбільш сприятливі.



Висновки

Природно - ресурсний потенціал аграрної сфери характеризує собою комплексну систему природних об`єктів, користувачами якої є підприємства агропромислового виробництва при існуючих технологіях та соціально - економічних відносинах, складова еколого - економічного потенціалу держави. Він є стратегічним ресурсом національної безпеки, що вимагає цілеспрямованого підходу до його формування.

Агропромисловий комплекс - невід`ємна складова економіки, що поєднує в собі виробництво сільськогосподарської продукції, її сільськогосподарську переробку та матеріально - технічне обслуговування села. Кінцевою продукцією АПК є продовольчі товари.

Різні регіони світу мають різний рівень розвитку агропромислового комплексу. Досліджуючи три регіони (Північна Америка, Південна Африка та Західна Європа) я можу сказати, що у цьому аспекті лідером є Північна Америка ( особливо США та Канада) завдяки тому, що є всі для цього необхідні умови та, звичайно, аграрна політика, яку проводить уряд. Західна Європа також має дуже гарно розвинений агропромисловий комплекс, що пояснюється високим розвитком науково - технічного прогресу в регіоні, він направлений на всі сфери життя, АПК не є виключенням. Щодо Південної Африки, можна сказати, що регіон має достатній рівень розвитку АПК, але досить вузької спеціалізації - на експорт переважно йдуть фрукти.

Останнім часом екологічна ситуація у світі стає все гіршою та гіршою. Це торкається всіх сфер діяльності людини, агропромисловий комплекс, на жаль, не є виключенням, для цього терміново потрібно вводити екологізацію, винаходити гові технології, тощо.

Екологізація сільськогосподарського виробництва здійснюється для поліпшення природних умов, перехід на адаптивні системи ведення землеробства, широке впровадження біотехнологій, тощо.

Рівень розвитку в регіоні агропромислового комплексу певною мірою визначає розвиток регіону в цілому, адже значення АПК,на мою думку, у майбутньому буде тільки зростати, що в першу чергу пов`язано зі збільшенням кількості населення на Землі. На даний час голод уже існує у деяких країнах світу. За даними ООН кількість голодуючих на нашій планеті складає 923 млн. чоловік.



Список використаних джерел

1. ГоликовА. П., Олійник Я. Б., СтепаненкоА. В. Вступ до економічної і соціальної географії: Підручник. К.: Либідь, 1997. 320 с.

2. Розміщення продуктивних сил : Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін. К.: Знання, КОО, 1998. С. 139--179.

3. Горленко Й. А., Руденко Л. Г., Малюк С. Н. Проблеми комплексного развития территории. К. : Наукова думка, 1994. 296 с.

4. Розміщення продуктивних сил: Посібник / Тарангул Л.Л., Горленко І.О., Євтушенко Г.І. К., 2000. 264 с.

5. США на рубежі століть. М.: Наука, 2000. С. 439-440.

6. Борисова В.А. Відтворення природного ресурсного потенціалу АПК: економічні аспекти. Суми: Видавництво “Довкілля”, 2003. 372 с.

7. Сахаєв, В. Г. Сталий розвиток і економіка природовідтворення / В. Г. Сахаєв, В. Я. Шевчук; Центр досліджень сталого розвитку. К.: Геопринт, 2004. 213 с.

8. Економіка зарубіжних країн: Підручн. /А. С. Філіпенко, В. А. Вергун, І.В. Бураківський та ін. 2-ге видання.

9. В.И. Кормилицын, М.С. Цицкишвили, Ю.И. Яламов “Основы экологии”, Москва, 1997г.

10. Власов В. І. Використання земельних ресурсів у країнах - основних виробників сільськогосподарської продукції // Економіка АПК. 2007. №4.

11. Бутирська І. В. Еколого - економічна збалансованість у контексті регіонального розвитку // Регіональна економіка. 2007.

12. Баранова С. Загрязнение окружающей среды: управление издержками // Проблемы теории и практики управления. 2007. №12.

13. Юркывський В.М. Регіональна, економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни. Підручник. 2-ге видання.. К. Либідь.

14. Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. М.: Междунар. отношения, 2000.

15. Юрківський В. М. Країни світу: Довід. К.: Либідь, 1999.

16. Соціально - економічні дослідження в перехідний період. Природо -ресурсний потенціал в системі просторового розвитку. Зб. наук. пр. / НАН України. ін-т регіон. досліджень; від ред. М.І. Долішній. л.., 2004. 396 с.

1. http://library.if.ua/.

2. http://www.worldometers.info/uk/.

3. http://ru.wikipedia.org.

Размещено на Allbest.ru

...