Міжнародно-правове регулювання інституту правонаступництва держав у міжнародному праві

Після поділу СРСР на окремі незалежні держави виникли проблеми, пов'язані з правонаступництвом держав щодо державної власності, насамперед за кордоном, і державних боргів.

Згідно з Договором про Правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу і активів Союзу РСР від 4 грудня 1991 р., держави-правонаступниці СРСР (15 республік та СРСР як держава-попередниця), беручи до уваги принципи міжнародного права і настанови Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо державного майна, державних архівів та державних боргів 1983 р., домовилися про те, що частка кожного з них у загальній сумі боргу та активів, яка визначається з урахуванням виробленого національного прибутку, експорту, імпорту та чисельності населення (агрегований показник) у 80-90-х рр., у відсотках дорівнює: РРФСР - 61,34; Україна - 16,37; Республіка Білорусь - 4,13; Республіка Узбекистан - 3,27; Казахська РСР - 3,86; Республіка Грузія -- 1,62; Азербайджанська Республіка - 1,64; Литовська Республіка - 1,41; Республіка Молдова - 1,29; Латвійська Республіка - 1,14; Республіка Киргизстан - 0,95; Республіка Таджикистан - 0,82; Республіка Вірменія - 0,86; Туркменістан - 0,70; Естонська Республіка - 0,62 (ст. 4). Договір набув чинності з моменту його підписання.

30 грудня 1991 р. країни СНД уклали багатосторонню Угоду про майно колишнього Союзу РСР за кордоном.

23 червня 1992 р. з моменту підписання набрала чинності Угода між Україною та Російською Федерацією про подальший розвиток міждержавних, відносин, ст. 13 якої передбачає передати Україні у власність частину майна колишнього СРСР за кордоном для дипломатичних і консульських потреб.

6 липня 1992 р. країни-учасниці СНД підписали Угоду про розподіл усієї власності Союзу РСР за кордоном, де у ст. 1 були підтверджені зафіксовані в Угоді 1991 р. частки країн СНД. Згідно зі ст. 2 Угоди застосування зазначених часток стосується не тільки нерухомої власності, що була в користуванні дипломатичних, консульських та інших представництв колишнього Союзу РСР, і рухомості, пов'язаної з обслуговуванням цих представництв, а також усіх видів інфраструктур і прибутків від їхньої експлуатації, прибутків від реалізації всіх різновидів власності, що належали колишньому Союзу РСР за кордоном; власності і прибутків від діяльності СРСР, а також юридичних осіб, які перебували під його юрисдикцією або контролем, а також усіх інших видів власності колишнього Союзу РСР за кордоном. Кожна сторона-учасник Угоди 1992 р. має право на самостійне володіння, користування і розпорядження належною, фіксованою часткою, що відійшла до неї від усієї власності колишнього СРСР, а також правом її виділення в натурі.

2 серпня 1992 р. набрала чинності підписана Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про реалізацію права на закордонну власність колишнього СРСР, у якій ще раз було закріплено право власності України на частку нерухомого майна обсягом 16,37%, а також визначені механізми та поетапність її передачі.

9 березня 1992 р. було створено Комісію для розгляду комплексу питань, пов'язаних із правонаступництвом щодо боргів та активів колишнього СРСР, у п. 2 якого передбачалося, що питання, пов'язані з правонаступництвом щодо боргів та активів колишнього СРСР, будуть вирішуватися на двосторонніх засадах. 9 жовтня 1992 р. глави держав СНД ухвалили рішення про припинення роботи Комісії.

10 лютого МЗС України заявило, що будь-які односторонні рішення Російської Федерації щодо визначення свого статусу як продовжувача СРСР суперечать нормам міжнародного права і призводять до порушення прав інших держав - суб'єктів колишнього СРСР. Враховуючи спроби Російської Федерації змінити в односторонньому порядку статус нерухомості колишнього СРСР за кордоном, МЗС України неодноразово нотами від 22 лютого 1993 р., 20 липня 1995 р. і 21 листопада 1997 р. зверталося до зарубіжних держав з проханням не здійснювати перереєстрації нерухомості колишнього СРСР за кордоном на ім'я Російської Федерації [18, с.43].

Надалі питання ліквідації державного зовнішнього боргу та активів СРСР уточнювались у двосторонніх угодах між Росією - з однієї сторони, й Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Казахстаном, Молдовою, Таджикистаном, Узбекистаном, Україною - з іншої. Російська сторона пропонувала так званий нульовий варіант, за якого всі активи та борги передавалися державами-спадкоємицями Російській Федерації (офіційної інформації про розмір як боргів, так і активів колишнього СРСР не існує).

Так, 9 грудня 1994 р. було підписано «Угоду між Україною і Російською Федерацією про врегулювання питань правонаступництва щодо зовнішнього боргу та активів колишнього Союзу РСР» за схемою «нульового варіанта». У ст. З Угоди зазначалося, що «Україна передає, а Російська Федерація приймає на себе зобов'язання щодо виплати частки України в зовнішньому державному боргу колишнього Союзу РСР за станом на 1 грудня 1991 р.». Ст. 4 визначала: «Для виплати частини зовнішнього боргу, закріпленого за Україною, Україна передає, а Російська Федерація приймає частку України в активах колишнього Союзу РСР за станом на 1 грудня 1991 р.». З моменту набрання Угодою чинності всі зазначені питання між Договірними Сторонами є цілком урегульованими (ст. 5). Але набрати чинності для України Угода може лише в разі ратифікації її Верховною Радою України. З цього питання Верховна Рада України прийняла 19 лютого 1997 р. Постанову № 86/97-ВР, в якій підтвердила, що Україна як повноправний правонаступник активів колишнього СРСР, набутих за безпосередньої участі українського народу, має повне право на наслідування частини активів і несення зобов'язань щодо сплати частини боргів колишнього СРСР. Згідно з Постановою, Верховна Рада України розгляне доречність прийняття Закону про ратифікацію зазначеної Угоди після отримання від уповноважених органів Російської Федерації інформації щодо: пооб'єктного складу, балансової та ринкової вартості власності колишнього СРСР за кордоном, підтвердженої висновками міжнародного аудиту; стану балансів Держбанку СРСР, Гохрану СРСР, Зовнішекономбанку СРСР, його філій та відділень за кордоном колишнього СРСР, МБЕС, М1Б, закордонних банків, які перебували у власності колишнього СРСР, за станом на 1 грудня 1991 р., підтвердженого висновками міжнародного аудиту; обсягів золотого запасу колишнього СРСР за станом на 1 грудня 1991 р.; обсягів та пооб'єктного складу діамантового фонду колишнього СРСР за станом на 1 грудня 1991 р.; обсягів і структури заборгованості країн-боржників СРСР за станом на 1 грудня 1991 р., термінів та умов ліквідації такої заборгованості, а також її руху з 1 грудня 1991 р. до поточного часу. На сьогодні такої повної інформації щодо боргів та активів колишнього СРСР російською стороною не надано, що не дає змоги визначити не процентну, а реальну частку активів та боргів, що мали б належати Україні згідно з досягнутими домовленостями, які наведеш вище. Проблема чекає на її обґрунтоване, правове спільне вирішення [13].

Правонаступництво країн СНД щодо державних архівів СРСР відбувалося відповідно до норм міжнародного звичаєвого права і ст. 31 Віденської конвенції 1983 р., що знайшло своє відображення в положеннях Угоди про правонаступництво щодо державних архівів колишнього Союзу РСР від 6 липня 1992 р. Сторони визнали цілісність і неподільність архівів Російської імперії та СРСР, що знаходяться за межами їхніх територій. Учасники взаємно визнали перехід під їхню юрисдикцію архівів СРСР, які знаходяться на їхніх територіях. Учасники Угоди зобов'язалися забезпечувати відповідно до свого законодавства доступ дослідників до архівів і визнавати на своїх територіях юридичну силу довідок, виданих державними архівними закладами країн СНД [13].

3.2.1 Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 21 грудня 1991 року

Ініціаторами укладання Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав виступили Білорусь, Україна та Росія, які 8 грудня 1991 року уклали в Мінську Договір про утворення СНД. 21 грудня в Алма-Аті 11 керівників колишніх радянських союзних республік підписали протокол до Договору, який зафіксував, що Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан і Україна утворюють Співдружність Незалежних Держав.

Одна з головних цілей СНД - збереження й подальше зміцнення відносин дружби, добросусідства і взаємовигідного співробітництва. При створенні СНД зазначалось, що Співдружність будується на принципах міжнародного права. Членство в СНД є добровільним, і кожен з учасників має право його призупиняти чи припиняти. Органи СНД мають суто консультативні та координуючі функції.

В Угоді про створення СНД 1991 р. була задекларована низка пріоритетних цілей інтеграції нової міжрегіональної організації. Це координація зовнішньої політики, співробітництво у формуванні спільного економічного та митного простору, гуманітарній сфері, питання безпеки, уніфікація законодавства та інші.

Для забезпечення таких цілей необхідні були відповідні координуючі органи і, зокрема, представницький орган, який виконував би консультативні функції, здійснював облік, сприяв інтеграції інтересів Сторін Угоди при прийнятті рішень та забезпечував їх легітимність. Ним стала Міжпарламентська Асамблея СНД.

Вищим органом Співдружності є Рада глав держав, яка обговорює і вирішує принципові питання, пов'язані з діяльністю держав-членів у сфері їх загальних інтересів. Статутом СНД передбачено і діяльність Ради глав урядів, що координує співробітництво органів виконавчої влади держав-членів в економічній, соціальній, ін. сферах спільних інтересів; Раду міністрів закордонних справ, Координаційно-консультативний комітет, Головне командування об'єднаних збройних сил, Раду командувачів прикордонними військами, Економічний суд, Комісію з прав людини. Можливим є створення робочих і допоміжних органів як на постійній, так і на тимчасовій основі [21, с.115].

Міжпарламентська Асамблея складається з парламентських делегацій учасників Угоди про Міжпарламентську Асамблею 1992 р. її рішення мають форму заяв, звернень, рекомендацій, пропозицій. До компетенції Асамблеї належить розробка рекомендаційних законодавчих актів (модельних) з питань, що знаходяться у сфері спільних інтересів держав Співдружності.

Загалом правову основу СНД складають низка угод та інших документів (Угода про створення Співдружності Незалежних Держав і Протокол до неї, Алма-Атинська декларація від 21 грудня 1991 р., Угода з військових питань, Статут СНД від 22 січня 1993 р. та ін.). Разом із членством у СНД передбачена така форма як асоційоване членство. Встановлено право виходу з СНД [21, с.117].

Таким чином, можна визначити наступні функції СНД:

- культурно-історична;

- міжнародно-правова;

- економічна;

- військово-політична.

У діяльність Співдружності були привнесені принципи радянської системи, і це багато в чому спричинило її неефективність. Деякі напрями співпраці переведені в площину двостороннього співробітництва (насамперед у галузі військової співпраці) [16].

Фактично рішення органів СНД мають необов'язковий характер, і кожна країна дотримується лише тих, які для неї вигідні й узгоджуються з національним законодавством. Так, Україна не підписала Статут СНД і є лише його асоційованим членом, не бере участі в Митному та Платіжному союзах, в органах військового співробітництва. У Міжпарламентській Асамблеї Україна має лише статус спостерігача.

3.2.2 Угода про розподіл усієї власності колишнього СРСР за кордоном

У рамках СНД у 1992 р. була підписана Угода про розподіл всієї власності колишнього Союзу PCP за кордоном і Угода про правонаступництво щодо державних архівів колишнього Союзу PCP. Відповідно до Угоди про власність колишнього СPCP за кордоном держави - учасниці СНД взаємно визнали, що кожна з них має право на відповідну фіксовану справедливу частку у власності колишнього Союзу PCP за кордоном, і вони сприятимуть реалізації цього права. Практична позиція, зайнята Росією в цьому питанні, явно дисонувала такому положенню Угоди [8, с.33].

Була визначена шкала боргу кожної держави у відсотках: Азербайджан - 1,64; Вірменія - 0,80; Білорусь - 4,13; Казахстан - 9,86; Киргизстан - 0,45; Молдова -1,29; Росія - 61,34; Таджикистан - 0,83; Туркменістан - 0,70; Узбекистан - 3,27; Україна - 16,37. Сукупна частка Грузії, Латвії, Литви і Естонії - 4,77 % угодою не зачіпалася. При цьому сторони виходили із взаємозалежності, що існувала між зобов'язаннями брати участь у погашенні і здійсненні витрат з обслуговування державного зовнішнього боргу колишнього СРСР в частках, визначених шкалою, і можливістю реалізації права власності кожної зі сторін на частину, що належить їй, у власності колишнього Союзу PCP за кордоном.

Росія запропонувала державам СНД підписати з нею спеціальні угоди про нульовий варіант, згідно з яким ці держави відмовляються від прав на свою частку в зарубіжній власності й активах колишнього Союзу PCP, але при цьому вони не нестимуть відповідальності щодо погашення та обслуговування своєї частини в державному зовнішньому боргу СРСР. Всі держави СНД, крім України, підписали такі угоди з Росією [19].

9 грудня 1994 р. Україна після тривалих і важких переговорів уклала з Росією Угоду про врегулювання питань правонаступництва із зовнішнього державного боргу і активів колишнього СРСР, яка ще не набула чинності. Фактично ця угода базується на вказаному нульовому варіанті [27, с.42]

Держави СНД також домовилися про поділ активів і пасивів колишнього Держбанку СРСР між центральними банками держав - учасниць СНД (Договір про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу і активів Союзу PCP 1991 p. і Угода про доповнення до Договору 1991 р. від 13 березня 1992 p.) [19, с.55].

За Угодою про правонаступництво щодо державних архівів колишнього СРСР 1992 р. держави-учасниці домовилися про відсутність претензій на право володіння комплексом документальних матеріалів, що були створені в результаті діяльності вищих державних структур Російської імперії і колишнього Союзу PCP і які зберігаються за межами їх територій [13, с.47].

3.2.3 Угода про правонаступництво стосовно державних архівів колишнього Союзу РСР

Архіви представляють велику цінність, і не тільки для наукових і культурних цілей, але і для організації держави, для її благополуччя. Держава являє єдність минулого, сьогодення і майбутнього. Віденська конвенція 1983 закономірно присвятила спеціальну частину архівів.

Предметом правонаступництва є державних архівів держави-попередниці. Під цим розуміється сукупність документів будь-якої давнини, вироблених або придбаних попередником, які належать йому відповідно до її внутрішнього права і зберігаються ім. Як загальне правило перехід архівів не супроводжується компенсацією (ст. 23).

Правонаступництво не стосується архівів, які перебувають на території попередника, але належать третій державі відповідно до внутрішнього права держави-попередниці (ст. 24). Здається, що й архіви, що належать третім країнам відповідно до міжнародного права, також не можуть бути предметом правонаступництва. У разі їх передачі держава-попередник несе міжнародно-правову відповідальність.

Ці питання мають істотне значення для Росії, в якій знаходяться архіви деяких країн, захоплені гітлерівською Німеччиною, а після її поразки вивезені в СРСР. Основи законодавства РФ про архівний фонд РФ і архівах забороняють вивіз документів з державних архівів. Разом з тим передбачено, що якщо договором встановлено інші правила, то застосовуються правила договору (ст. 25).

Конвенція закріпила принцип збереження цілісності державних архівних фондів. Цей принцип знайшов втілення в Угоді про правонаступництво щодо державних архівів колишнього Союзу РСР, укладену в рамках СНД в 1992 р.. Виходячи з принципу цілісності та неподільності архівних фондів, учасники не будуть претендувати на фонди, що утворилися в результаті діяльності вищих державних структур колишніх Російської імперії та СРСР, які зберігаються "за межами їх території" (ст. 1.)

Одночасно учасники взаємно визнали перехід під їх юрисдикцію державних архівів, включаючи архіви загальносоюзного рівня, що знаходяться на їх території (ст. 2). Отже, розділ архівів зроблений по найбільш простому критерію - територіальним. У цьому світлі витлумачені та принцип цілісності фондів.

При об'єднанні держав архіви переходять до об `єднаного державі. Для всіх інших випадків встановлені практично спільні основні правила. Частина архівів держави-попередниці, яка повинна знаходитися на території держави-наступника в інтересах нормального управління її територією, переходить до цього наступнику. Переходить також частина архівів, що має безпосереднє відношення до території наступника [25].

Попередник зобов'язаний надати наступнику відомості, що стосуються його права на територію, що визначають його межі, а також ті, які необхідні для з'ясування змісту документів з переданого архіву. Це важливе положення не знайшло відображення в Угоді між країнами СНД, але думається, що воно передбачається з урахуванням цілей і принципів Статуту СНД [38, с.27].

Висновки до розділу 3

Міжнародні договори колишнього СРСР про кордони та їхні режими торкаються інтересів усіх держав-правонаступниць. Україна, держава, яка виступає правонаступницею СРСР прийняла від Союзу низку угод стосовно правонаступництва та відповідно від деяких відмовилась. Було створено СНД на основі розпаду СРСР, що перейняла від Союзу відповідні частки предметів правонаступництва.

Також Україною були підписані важливі для неї ж угоди, з яких слід виділити такі як, Угода про правонаступництво стосовно державних архівів колишнього Союзу РСР, Угода про розподіл усієї власності колишнього СРСР за кордоном, Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 21 грудня 1991 року

Висновки

В результаті проведеного аналізу особливостей інституту правонаступництва держав доведено, що правонаступництво можна розглядати в якості своєрідної міжнародно-правової гарантії, що забезпечує сталість міжнародних відносин у процесі заміни одних держав-суб`єктів міжнародного права іншими. Підтвердженням ефективності такої гарантії виступає той факт, що міжнародне правонаступництво постійно зазнає змін, пов`язаних із загальним прогресивним розвитком міжнародного права. Отже, правонаступництво держав означає перехід прав та обов'язків однієї держави до іншої внаслідок виникнення або припинення існування держави чи її територіальних змін, а також зміну однієї держави іншою при несенні міжнародної відповідальності за міжнародні стосунки між такими територіями. Існування універсальних договірних норм в інституті правонаступництва держав забезпечує надійні правові підстави сучасних міжнародних відносин. Коло суб'єктів міжнародних відносин постійно змінюється. Виникають нові держави, інші припиняють своє існування, у зв'язку із чим виникає питання правонаступництва. Протягом існування інституту правонаступництва в міжнародному праві вчені виділяють декілька видів, зокрема: універсальне (повне) правонаступництво, часткове правонаступництво та "Tabula rasa" (з «чистого аркуша»).

Також важливе місце у правонаступництві держав має поняття «континуїтету» держави. «Континуїтет» - це принцип, за яким держава як суб'єкт міжнародного права, незважаючи на зміни, пов'язані з її системою органів влади, назвою чи конституційним устроєм, залишається суб'єктом міжнародного права. Тобто, континуїтет держави має за мету продовження існування держави як суб'єкта міжнародного права та збереження її ідентичності.

На сьогодні правонаступництво держав регулюється не тільки нормами звичаєвого (загального міжнародного) права, але й відповідними міжнародно-правовими кодифікованими актами - Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року та Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 року. Конвенція 1983 року досі не вступила в силу. Не зважаючи на той факт, що до дедлайну збору підписів на вступ у силу Конвенції 6 держав її підписали, вони так і залишилися виключно підписантами даного документу, не завершивши процес визнання обов'язковості даного договору для їх внутрішнього законодавства, не ратифікувавши його.

Питання про правонаступництво стосовно договорів СРСР, державної власності, державних архівів і державних боргів СРСР виступає в якості одного з найважливіших наслідків припинення існування Радянського Союзу. Україна в особі своїх вищих органів влади визначила правонаступництво в тих випадках, коли в силу міжнародного права це підлягає вирішенню одностороннім волевиявленням, а в інших випадках -- шляхом укладання відповідних міжнародних угод. При укладанні міжнародних договорів з різноманітних аспектів правонаступництва Україна виходила зі своїх національних інтересів.

Список використаних джерел

1. Аваков М.М. Правопреемство Советского государства./ М.М. Аваков. - М.: [Госуд. изд-во юрид. лит-ры], 1961. - С. 10.

2. Аваков М.М. Правопреемство освободившихся государств./ М.М.Аваков. - М.: Междунар. отношения, 1983. - C. 26-27.

3. Антонович М.М. Міжнародне публічне право./М.М. Антонович. - К.: КМ Академія, 2003. - C. 36-40.

4. Баймуратов М.А. Международное публичное право: Учебник./ М.А. Баймуратов/ - К.: Истина, 2004. - C. 153-156.

5. Бараташвили Д.И. Новые государства Азии и Африки и международное право./Д.И. Бараташвили/ - М.: Наука, 1968. - 245 c.

6. Власова Л.В. Правопреемство государств в отношении договоров./ Л.В. Власов. - Минск: [Изд-во БГУ им. Ленина], 1982. - 120 с.

7. Галущенко Г.В. Структура та форма міжнародних договорів України про правову допомогу./ Г.В. Галущенко. - [Редкол.: В.Н. Денисов (головн. ред.) та ін.] // Держава і право [щорічник наук. праць молодих вчених]. - К.: Ін Юре, 1999. - С. 383-385.

8. Гроций Г. О праве войны и мира./ Г. Гроций. - М.: [Юрид. изд-во], 1956. - 202 с.

9. Денисов В. Н., Мельник А. Я. Проблеми правонаступництва щодо двосторонніх договорів колишнього СРСР у відносинах між Україною та Австрією / В.Н. Денисов, А.Я. Мельник // Правова держава.- 2000. - Вип. 13. - С. 347-355.

10. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: [Навч. посіб]./ А.І. Дмитрієв, В.І. Муравйов - К.: Юрінком Інтер, 2001. - C. 133-135.

11. Дурденевский В.Н. Главные правовые вопросы при образовании нового государства // Вопросы теории и практики международного права./В.Н. Дурденевский. - М.: Изд-во ИМО, 1959. - С. 28.

12. Євінтов В.І. Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів 1978 року / В.І. Євінтов // Юридична енциклопедія. - К.: Вид-во [Укр. Енциклопедія ім. М. Бажана], 1998. - Т. 1. - С. 419-421.

13. Захарова Н.В. Правопреемство государств./Н.В. Захарова. - М.: Междунар. отношения, 1973. - C. 24-49.

14. Ігнатенко Г.В. От колониального режима к национальной государственности. (Правовые вопросы образования суверенного государства в процессе национально-освободительной революции)./Г.В. Ігнатенко. - М.: Междунар. отношения, 1966. - 158 с.

15. Колосов Ю.М., Кривчикова Э.С. Венская конвенция о правопреемстве государств в отношении договоров 1978 г., Венская конвенция о правопреемстве государств в отношении государственной собственности, государственных архивов и государственных долгов 1983 г. /Ю.М. Kолосов // Действующее международное право. - М., Моск. независ. ин-та междунар. права, 1996. - С.433-460.

16. Клапас И. Правопреемство и континуитет в международном праве // Московский журнал международного права./ И. Клапас - 1992. - № 4. - C. 22-35.

17. Лукашук И.И. Стороны в международных договорах./И.И. Лукашук - М.: Юрид. лит-ра, 1966. - 151 c.

18. Лисовский В.И. Международное публичное право./ В.И. Лисовский - М.: Междунар. книга, 1949. - С. 58-59.

19. Матіяшек П.Б. Сучасне правонаступництво держав за договорами: чи може бути країна відокремлена, проте залежна? / П.Б. Матіяшек // Держава і право. - М: 1998-1999. - № 2. - С. 337-340.

20. Марухян В.А. Правопреемство государств в современном международном праве: Автореф. дис. к-та юрид. наук./ В.А. Марухян. - Баку, 1974. - 22 с.

21. Мельник А.Я. Міжнародні договори колишнього СРСР: частина національного законодавства України? / А.Я. Мельник.// Юридичний журнал. - 2004. - № 3 (21). - С. 84-90.

22. Мережко О.О. Право міжнародних договорів. Сучасні проблеми теорії та практики./ О.О. Мережко - К.: Таксон, 2002. - C. 305-333.

23. Мицик В.В. Правонаступництво держав щодо міжнародних договорів: [підручник]. / В.В. Мицик [за ред. В. Г. Буткевича]./ - К.: Либідь, 2002. - С. 371-387.

24. Мовчан А.П. Кодификация и прогрессивное развитие международного права./А.П.Мовчан. - М.: Юрид. лит., 1972. - 216 c.

25. Моцик О.Ф. Гарантія незворотності міжнародного визнання. Формування договірно-правової бази України / О.Ф. Моцик // Політика і час. - 1997. - № 5-6. - С. 23-25.

26. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права./И.Б. Новицкий. - М.: Госюриздат, 1960. - 240 с.

27. Ноговіцина Ю.О. Правонаступництво і континуїтет: єдність та розбіжність двох правових режимів / Ю.О. Ноговіцина // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 2. С. 15-24.

28. Перевезенцев О.Ю. Проблеми правонаступництва в сучасному міжнародному праві: український досвід. / О.Ю. Перевезенцев // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 2. - C. 25-30.

29. Талалаев А.Н. Юридическая природа международного договора./А.Н. Талалаев - М.: Международные отношения, 1963. - 263 c.

30. Тункин Г.И. Теория международного права./Г.И. Тункин - М.: Междунар. отношения, 1970. - 511 c.

31. Фельдман Д.И., Фарукшин М.Х. Крах колониальной системы и некоторые вопросы международно-правового признания и правопреемства // Издательство вузов. Правоведение./ Д.И. Фельдман. - 1962. - № 2. - С. 119-120.

32. Фердросс А. Международное право: Пер. с нем./ А. Фердросс. - М., Изд. иностр. лит., 1959. - C. 266-267.

33. Черниченко С.В. Теория международного права: В 2 т./ С.В. Черниченко - М.: Изд-во “НИМП”, 1999. - Т. ІІ: Старые и новые теоретические проблемы. - 320 c.

34. Шестаков Л.Н. Новые государства и нормы jus cogens. / Л.Н. Шестаков// Вестник Московского университета. - 1976. - № 1. - Cерия XII. - С. 40-45.

Електронні ресурси

35. Draft articles on Succession of States in respect of Treaties with commentaries [Електронний ресурс]. / Режим доступу: http://legal.un.org/ilc/texts/instruments/english/commentaries/3_2_1974.pdf (дата звернення - 17.11.14) - Hазва з екрану.

36. Міжнародне правонаступництво держав [Електронний ресурс]. / Режим доступу: http://www.o-pravovedenii.ru/index.php?option=com_content&view=article&id=217:mizhnarodne-pravonastupnictvo-derzhav&catid=29&Itemid=4 (дата звернення - 15.11.14) - Hазва з екрану.

37. Правонаступництво щодо державних архівів [Електронний ресурс]. / Режим доступу: http://pravodom.com/mzhnarodne/20/376-pravonastupnictvo-shhodo-derzhavnix-arxiviv ( Дата звернення - 11.11.14) - Hазва з екрану.

Размещено на Allbest.ru