Особливості дипломатичного забезпечення економічних інтересів в Європейському Союзі (ЄС) та його спеціалізовані установи

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Особливості дипломатичного забезпечення економічних інтересів в ЄС та його спеціалізованими установами

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В Україні за роки її незалежного політичного і соціально-економічного розвитку сформувалася відповідна інституційна та функціональна система забезпечення інтересів національного бізнесу на міжнародних ринках засобами економічної дипломатії. Йде постійний процес відпрацювання її механізму, форм і методів діяльності. Як, відносно, самостійна сфера дипломатичної діяльності і як наука економічна дипломатія сформувалася на значному історичному підґрунті, акумулювавши в собі досвід і навички, форми і методи забезпечення зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних інтересів української держави на різних етапах її складного історичного розвитку. європейський дипломатія зовнішньоекономічний торговельний

Зовнішня політика Європейського союзу здійснюється або за допомогою Спільної зовнішньої політики та політики безпеки з керівництва Європейської ради, або шляхом міжнародних економічних переговорів, виконаних Європейською комісією. Провідним дипломатом ЄС в обох сферах є Верховний представник Кетрін Ештон. Частина оборонного співробітництва відбувається в рамках Спільної політики безпеки та оборони.

Країни-члени Європейського союзу мають високий ступінь інтеграції, але зовнішня політика має міждержавний характер. Усі 27 країн-членів переважно самостійно контролюють свої міжнародні відносини. Однак Союз набуває все більшої політичної ваги як єдиний політичний блок, і існують спроби одноголосно виступати щодо різних політичних питаннях, особливо в галузі торгівлі та енергетики.

Особливості дипломатичного забезпечення економічних інтересів в ЄС та його спеціалізованими установами

Економічна дипломатія залишається засобом здійснення зовнішньої політики, який являє собою конгломерат невійськових практичних заходів, прийомів та методів, що застосовуються державною владою з урахуванням конкретних умов і характеру завдань. В області економічної дипломатії слід виділити наступні форми діяльності: інформаційну, політико-нормативну, техніко-консультативну, фінансово-кредитну, а відповідно до цього і напрями формування економічної дипломатії.

Інформаційний напрямок є допоміжним інструментом для підготовки аналітичних матеріалів, які призначені для роз'яснення позиції свого керівництва в країні перебування. Інформація має збиратися відносно іноземних держав, їх ресурсів, торгівлі, державних діячів, членів уряду, політиків. Хоча дехто з авторів стверджує й інше. Наприклад, Ейнштейн на запитання про формулу успіху відповів, що успіх є складовою здібностей, наполегливої праці та вмінням тримати язик за зубами.

Важливість збору інформації не виключає вміння не говорити про те, чого не слід говорити. Слід витримувати необхідну тональність розмови, правдиво інформувати свого співбесідника, не порушуючи умов секретності. Важливим є вироблення навичок правильної інтерпретації даних, що передаються, з урахуванням протилежних інтересів.

Інформація має в деяких випадках бути у межах подвійної інтерпретації для згладжування протилежних думок. Ще одним із варіантів інформування є викладення фактів у формі передбачуваної версії, яка полегшує розуміння доводів опонентів. Отже, інформаційний напрямок має неабияке важливе значення.

Політико-нормативний напрямок - це безпосередня розробка і оформлення міжнародних правових інструментів - правил гри на світовому ринку, який є прерогативою міждержавних організацій. Учасники переговорів завжди свої висновки будують із двох джерел: аналітиків-учених і практиків-бізнесменів. Ключовими політичними термінами для промислово-розвинутих країн є "справедливий режим", "ефективність", "рівність", "взаємність". Для країн, які розвиваються, ключовими словами для переговорів, визначення національних інтересів і позицій в економічній дипломатії є "справедливість", "спеціальний і диференційований режим", "повага законів країни".

Отже, політико-нормативний напрямок передбачає, що все більшого значення слід приділяти переговорному процесу на двосторонньому рівні, а також серйозній дипломатичній роботі всередині країни.

Техніко-консультативний напрямок або сприяння торгівлі, має здійснюватись через інвестиції в політичне, дипломатичне, соціальне забезпечення міжнародних позицій країни. Встановлення торгових відносин часто стає першим кроком у політичному визначенні країни.

Фінансово-кредитний напрямок економічної дипломатії здійснювався через створення системи фінансово-кредитного моніторингу. Це за суттю включення валюти окремої держави у світову валютну систему. Якщо історично поглянути на налагодження фінансово-кредитного напрямку, то уряд України прагнув завжди здійснити можливу участь країни у МВФ, оскільки мова йшла про специфічну міжнародну організацію.

Основними напрямами дипломатичного забезпечення зовнішньоекономічних інтересів України, що є головними завданнями дипломатичного забезпечення реалізації курсу ринкових реформ в економіці України, є: вступ України до СОТ; європейська інтеграція; участь у діяльності регіональних економічних угрупувань; взаємодія з міжнародними фінансовими, економічними та науково-технічними організаціями; реалізація зовнішньоекономічних інтересів України в галузевому та географічному розрізі.

Дипломатичні зусилля України мають бути спрямовані на інтенсифікацію переговорного процесу з питань вступу до СОТ. Необхідною складовою заходів щодо вирішення цього питання є формування нового зовнішньоторговельного режиму з виваженою підтримкою вітчизняного товаровиробника в умовах зростання реальної конкуренції, обмеження тарифних і нетарифних заходів захисту внутрішнього ринку. Це завдання має вирішуватись у відповідності з нормами СОТ, якими передбачено досить широкі можливості застосування обмежувальних заходів, зокрема:

- введення тимчасових обмежень імпорту з метою вирівнювання платіжного балансу, підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень імпорту;

- запровадження антидемпінгових та компенсаційних заходів;

- використання заходів у галузі стандартизації та сертифікації.

Головним завданням сучасного етапу європейської інтеграції України є створення основних передумов, необхідних для досягнення цієї стратегічної мети. Критеріями досягнення зазначеної стратегічної цілі є: формування в суспільстві стійкої проєвропейської більшості, прискорення набуття Україною членства в СОТ, встановлення співробітництва з Європейською асоціацією вільної торгівлі, започаткування переговорів щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, визнання України країною з ринковою економікою. Дипломатична діяльність в цьому напрямі має бути зосереджена на імплементації положень Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС через виконання завдань програми інтеграції України до ЄС.

Виходячи з перспектив співробітництва з країнами ЄС та реальних можливостей присутності української продукції на цих ринках, важливим має стати процес переговорів робочих груп з питань лібералізації двосторонньої торгівлі з країнами Центральної та Східної Європи (Болгарією, Македонією, Польщею, Румунією, Словаччиною, Словенією, Угорщиною, Хорватією, Чехією, Югославією). Водночас слід продовжити переговорний процес щодо укладання угод про вільну торгівлю з іншими країнами.

Іншим напрямом економічної дипломатії у справі поглиблення торговельно-економічних зв'язків є створення зони вільної торгівлі в рамках СНД на принципах ГАТТ/СОТ. Дипломатичні зусилля України мають бути спрямовані на вирішення питання про усунення будь-яких вилучень з режиму вільної торгівлі, повне урахування вимог, пов'язаних із вступом до СОТ.

У контексті взаємовідносин України з міжнародними фінансовими та економічними організаціями пріоритетними напрямами економічної складової зовнішньої політики мають бути:

- оптимізація взаємовідносин з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку для залучення зовнішніх кредитних ресурсів з урахуванням в першу чергу національних інтересів України;

- сприяння ухваленню і практичному здійсненню програм, що передбачають надання технічної, консультативної, а в окремих випадках і ґрунтової допомоги нашій країні;

- сприяння активізації участі України у розробці договірно-правової бази міжнародних фінансово-економічних відносин. Слід визнати доцільність активного впливу на формування нормотворчої системи в рамках відповідних міжнародних організацій з залученням до цієї роботи міністерств і відомств України.

З огляду на геополітичне положення України необхідно проводити активний пошук шляхів збільшення транзитних вантажопотоків. У цьому напрямі економізація зовнішньої політики має сприяти розробці та імплементації комплексної програми утвердження України як транзитної держави, що готується урядом України з метою приведення національної транспортної мережі до міжнародних вимог.

Пріоритетним завданням має стати дипломатичне супроводження проектів створення в Україні ефективної транзитної інфраструктури шляхом об'єднання в єдину систему Євразійського транспортного коридору, коридору Гданськ-Одеса та Критських коридорів, що проходять територією України.

Зусилля економічної дипломатії в сфері реалізації інтересів України на світовому ринку енергоносіїв мають бути зосереджені на:

- вирішенні питань залучення міжнародного капіталу до реконструкції транзитної мережі трубопроводів України;

- завершенні переговорного процесу з міжнародними фінансовими організаціями та державами "великої вісімки" з питань розвитку енергетичного сектора України, зокрема ядерної енергетики;

- розвиток нафтотранспортної складової Євроазіатського транспортного коридору;

- підключення до переговорного процесу з питань реалізації альтернативних маршрутів постачання енергоресурсів до Європи.

Дипломатичні зусилля мають спрямовуватись на імплементацію Угоди про зону вільної торгівлі (ЗВТ) держав-учасниць СНД, яка створюється в її рамках на принципах ГАТТ/СОТ.

Водночас Україна має продовжувати розвивати по висхідній економічні відносини з державами-учасницями СНД в рамках інших регіональних об'єднань, насамперед ГУАМ, що збалансовує і доповнює двосторонні відносини.

В умовах розширення ЄС дипломатичні зусилля України слід зосереджувати на сприянні національним експортерам в першу чергу машинобудівної, металургійної, сільськогосподарської продукції в закріпленні на європейських ринках. Необхідно використовувати механізми двосторонніх консультацій та переговорів з європейськими країнами, технічну допомогу з боку ЄС, спрямовану на вироблення конкретних рекомендацій. Суттєвим фактором мінімізації негативних наслідків для України вступу окремих країн ЦСЄ в ЄС стає розвиток міжрегіонального та транскордонного співробітництва, його економічний вимір.

Активна позиція України в рамках роботи Дунайської комісії має спрямовуватись на якомога швидше відновлення судноплавства на Дунаї, забезпечення участі нашої країни у програмах відбудови регіону, вихід на нові перспективні ринки. Вирішення завдань подальшого збільшення масштабів торговельних операцій з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР) повинно доповнюватися розвитком виробничої кооперації з ефективним поєднанням фінансово-економічних можливостей відносно дешевої сировини для легкої, харчової та хімічної промисловості країн регіону і науково-технічного потенціалу України, а також пошуком резервів для значного збільшення обсягів експорту української продукції машинобудування і передових технологій на взаємовигідній основі, насамперед для реконструкції об'єктів, збудованих ще за часів СРСР.

Відповідні заходи мають бути вжиті для виходу українських підприємств на ринки Близького Сходу, в тому числі і на іракський ринок у рамках програми ООН "Нафта в обмін на продовольство".

Серед пріоритетів розвитку торговельно-економічного співробітництва з країнами Близького Сходу необхідно визначити активізацію співробітництва в галузях машинобудування (модернізація повітряних літальних апаратів, спільне виробництво електронної техніки та розроблених програм і програмного забезпечення, а також іншої продукції на основі кооперації для виходу на ринки інших країн), хімічної промисловості та медицини (виробництво мінеральних добрив, гербіцидів та пестицидів, медпрепаратів та медикаментів, утворення спільних діагностичних медичних центрів), створення транспортної інфраструктури в країнах регіону (будівництво мостів, шляхопроводів, метрополітену, морського порту). Одним з перспективних напрямів співробітництва є можлива участь України в реалізації проекту комплексного будівництва в Йорданській долині.

Заходи щодо розширення співробітництва України з країнами Латинської Америки мають орієнтуватись на нарощування експортних поставок високотехнологічної продукції та освоєння вітчизняними виробниками перспективних ринків регіону.

Можливості суттєвого зростання обсягів торговельно-економічного співробітництва з країнами Африки обумовлюють високий споживчий рівень дешевих товарів середньої якості, виробництво яких можуть забезпечити українські підприємства; значні обсяги закупівлі африканськими країнами військової техніки та озброєння, а також гостра потреба у заміні застарілих частин та механізмів цієї продукції, яка постачалася з колишнього СРСР; стан ринку капітального будівництва в країнах Африки; африканський експорт продукції, дефіцит якої спостерігається в Україні; потреба країн Африканського континенту в додаткових дослідженнях морських ресурсів, а також у навчанні національних кадрів.

За умов, коли зовнішній політиці відводиться дедалі помітніше місце у забезпеченні внутрішнього розвитку держави, сприянні ринковим перетворенням в економіці країни, МЗС та Мінекономіки мають відігравати більш вагому, інтегруючу роль в узгодженні зовнішніх і внутрішніх економічних процесів через посилення координації зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення більшої ефективності механізму співпраці, в якому безпосередньо задіяні МЗС і його закордонні установи, Мінекономіки і торговельно-економічні місії у складі дипломатичних представництв України за кордоном, інші міністерства та відомства України.

Дипломатичні установи України за кордоном та торговельно-економічні місії у їх складі повинні взяти на себе первинне опрацювання пропозицій іноземних партнерів щодо реалізації економічних проектів в Україні або в інших країнах за участю українських суб'єктів господарювання. Однією з головних вимог до матеріалів економічного характеру стає можливість їх практичного використання в Україні на основі відповідних висновків і пропозицій посольства.

Ефективна економічна робота дипломатичних представництв можлива лише за умови чіткої взаємодії радників з економічних питань посольств України та торговельно-економічних місій у їх складі.

Необхідний рівень взаємодії МЗС та Мінекономіки з міністерствами та відомствами України має забезпечити діяльність Спільної координаційної Ради Міністерства закордонних справ та Міністерства економіки, головним завданням якої є сприяння державним структурам у реалізації напрямів зовнішньоекономічної політики, а також національним суб'єктам господарювання всіх форм власності у їх зовнішньоекономічній діяльності. Для практичної реалізації рекомендацій Ради МЗС та Мінекономіки залучають дипломатичні представництва України та торговельно-економічні місії у їх складі.

Міжвідомча взаємодія має забезпечити досягнення більш глибокої координації внутрішньої та зовнішньої політики у сфері економіки, від якої залежить реалізація цільових орієнтирів у зовнішньоекономічній сфері, вирішення проблем запровадження нової моделі функціонування внутрішніх економічних процесів, забезпечення сприятливих умов для ділової активності українського бізнесу на зовнішніх ринках.

У практичному плані посилення міжвідомчої взаємодії має призвести до таких результатів у функціонуванні економічної дипломатії:

- застосування результатів моніторингу макроекономічних тенденцій розвитку світової економіки для розробки основних напрямів зовнішньоекономічної діяльності України;

- вдосконалення інформаційно-організаційного забезпечення просування вітчизняних конкурентоспроможних товарів та послуг, економічних проектів на традиційні та нові ринки;

- оптимізація кількості та підвищення роботи двосторонніх міжурядових комісій з питань торговельно-економічного співробітництва;

- створення механізму сприяння налагодженню прямих зв'язків представників українського бізнесу із зарубіжними партнерами та закріплення українських експортерів на зарубіжних ринках;

- більш ефективне використання експертизи міжнародних програм і проектів з метою визначення можливості застосування результатів досліджень в Україні для виробництва конкурентоспроможної та експортоспроможної продукції;

- регулярна участь українських експортерів у міжнародних бізнес-форумах, виставках, ярмарках тощо;

- використання можливостей регіональних економічних організацій та угруповань для просування та закріплення інтересів українського бізнесу;

- посилення роботи щодо надання політичного сприяння залученню іноземних інвестицій у різні сфери економіки країни, передусім у ті, від яких залежить економічний прогрес України; формування позитивного іміджу України як інвестиційно-привабливого партнера;

- більш широка обізнаність вітчизняної та світової громадськості щодо форм, принципів та механізмів міжнародної співпраці в економічній сфері;

- позитивні зрушення у реалізації завдань щодо повернення валютних цінностей, які незаконно знаходяться за кордоном.

Економічні проблеми в ЄС породили певні суперечності між країнами-членами, зокрема, з питань:

- посилення бюджетної дисципліни, надання фінансової допомоги (протиріччя між країнами донорами та реципієнтами);

- проведення єдиної міграційної політики (перш за все, щодо «закриття» кордонів для емігрантів та біженців з поза меж ЄС);

- проведення єдиної зовнішньої політики (насамперед, щодо участі у військовій операції в Лівії).

Такі розбіжності ускладнюють функціонування нової зовнішньополітичної та дипломатичної інституції - Європейської служби зовнішньополітичної діяльності (ЄСЗД), створення якої було однією з вимог Лісабонської угоди.

Проект створення ЄСЗД (фактично МЗС Євросоюзу) був представлений на саміті ЄС 25-26 березня 2010 р. і зазнав різкої критики як з боку інституцій ЄС (зокрема Парламенту і Комісії), так і з боку держав-членів. 8 липня 2010 р. Європарламент схвалив доопрацьовану концепцію Європейської служби зовнішньополітичної діяльності. Офіційно ЄСЗД розпочала роботу з 1 грудня 2010 р.

Служба призначена для більш чіткої координації європейської зовнішньої політики та ефективного представництва ЄС за кордоном.

Очолює ЄСЗД Верховний представник ЄС у закордонних справах та з питань політики безпеки (К. Ештон). 60 % персоналу Європейської служби зовнішньополітичної діяльності складають європейські чиновники, що покликане гарантувати дипломатичній службі ЄС європейську ідентичність. Ще третина співробітників - це представники дипломатичних служб країн-членів Євросоюзу.

Штаб-квартирою ЄСЗД визначено Брюссель. Сама Служба складається з центральної адміністрації та 136 колишніх делегацій Єврокомісії за кордоном. Політична та фінансова підзвітність Служби перед Європарламентом забезпечується шляхом надання Рекомендацій.

Передбачається, що перед призначенням на посади спеціальних представників ЄС або голів делегацій ЄС в окремих, найбільш важливих для Євросоюзу країнах, претенденти мають зустрітися з депутатами-членами Комітету у закордонних справах Європарламенту.

З набуттям чинності Лісабонської угоди Євросоюз отримав право мати своїх послів і посольства у різних країнах світу. Тоді як до того часу, наприклад, в Україні чи Білорусі ЄС мав тільки представництво Європейської комісії.

Представництво Європейської Комісії в Україні було відкрито в Києві у вересні 1993 року. З 1 грудня 2009 року Представництво Європейської Комісії перетворилося на Представництво Європейського Союзу в Україні, яке має статус дипломатичної місії та офіційно представляє ЄС в Україні.

На відміну від економічної інтеграції ЄС, яка базується на делегуванні значної частини національних суверенітетів у відповідній сфері наднаціональним органам, ситуація з формуванням та реалізацією спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС є більш складною. Це обумовлено відмінністю національних інтересів та пріоритетів країн-членів у відповідних сферах, різними їх поглядами на питання безпеки тощо.

З першими труднощами ЄСЗД зіткнулася ще на етапі призначення керівництва інституції. За найвищі посади точилася боротьба між фактичними провідниками зовнішнього та безпекового курсу ЄС - Німеччиною, Францією, Великобританією - з одного боку та менш потужними країнами-членами, які претендують на підвищення їх ролі у Євросоюзі та адекватне врахування їх інтересів.

11 березня 2010 р. держави Вишеградської групи направили до керівних органів Євросоюзу спільну заяву про готовність виходу з ЄСЗД у разі неотримання відповідного представництва у новій єдиній дипломатичній службі. Вишеградську групу підтримали також країни Балтії, Румунія, Болгарія, Греція та Кіпр.

Інша хвиля критики щодо нової наднаціональної інституції була викликана необхідністю виділення додаткових коштів на її розгортання та функціонування в умовах тотальних дефіцитів державних фінансів в переважній більшості країн ЄС.

Утворення ЄСЗД відкриває нові можливості для консолідації зусиль держав ЄС у реалізації спільної зовнішньої та безпекової політики, дозволяючи Союзу діяти як єдиній потужній силі. Утім не варто покладати занадто великих надій на новостворену інституцію, оскільки вона не є самостійною у прийнятті рішень. Фактично повноваження ЄСЗД обмежені наданням рекомендації для Європарламенту та виконанням рішень Європейської Ради, яка формує головну стратегію, визначає цілі та напрямки спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС.

Незважаючи на значні економічні проблеми в ЄС, Україні не варто відмовлятися від своїх євроінтеграційних прагнень. Цей вибір є цілком усвідомленим, і обумовлений, передусім:

- орієнтацією українського суспільства на європейські цінності;

- прагненням повноцінного впровадження інноваційної моделі економічного розвитку (на відміну від сировинної, потенціал якої в Україні вже вичерпано);

- історичним тяжінням українського народу до свободи і демократії тощо.

Нині на порядку денному - підписання Угоди про асоціацію України з ЄС, у тексті якої відсутні положення про чіткі перспективи членства України у Євросоюзі. Повна економічна інтеграція сьогодні не вигідна кожній із сторін: Європа має зосередити всі зусилля та наявні ресурси на подоланні боргових криз та недопущенні краху єдиної валюти, а занадто відкритій українській економіці не варто наражатися на додаткові негативні зовнішні впливи. Отже, набуття політичної асоціації з Євросоюзом стане для України оптимальним варіантом, що дозволить максимально посилити демократичні засади суспільства та провести необхідні інфраструктурні перетворення, які створять надійну основу для запровадження нової якості економічного розвитку нашої країни.

Найвищий керівний орган Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), попередника Європейського Союзу, відкрив своє перше представництво в Лондоні 1955, через три роки неєвропейські країни почали акредитувати свої представництва в Брюсселі при цьому Об'єднанні. США з самого початку були гарячими прихильниками ЄОВС, і міністр закордонних справ США Дін Ачесон направив Жану Монне листа від імені президента Трумена, що підтверджував повне дипломатичне визнання ЄОВС з боку США. Незабаром після цього в ЄОВС був акредитований посол США, який очолив друге закордонне представництво для встановлення дипломатичних відносин з інститутами Співтовариства.

У рамках процесу створення Європейської служби зовнішньополітичної діяльності, передбаченої Лісабонською угодою, 1 січня 2010 всі колишні делегації Європейської Комісії були перейменовані в делегації Європейського Союзу і до кінця місяця 54 делегації були перетворені в дипломатичні представництва, які мають більш високі повноваження, ніж звичайні делегації. Ці оновлені делегації взяли на себе функції, раніше здійснювані національним посольством Держави-Голови Ради Європейського союзу і об'єдналася з незалежними делегаціями Ради у всьому світі. Завдяки цьому делегації ЄС взяли на себе функцію координації національних посольств та представлення інтересів ЄС в цілому, а не тільки Європейської Комісії.

Перша оновлена ??делегація розташувалася у Вашингтоні, округ Колумбія. Новим об'єднаним європейським послом став Жоао Вале де Альмейда, який підкреслив свої нові повноваження як представника голів Європейської Комісії, Європейської Ради та держав-членів ЄС. Він представлятиме ЄС з питань, щодо яких була досягнута єдина позиція, але в іншому, за двосторонніми питаннями, він не братиме на себе повноваження національних послів. Передбачалося, що всі делегації будуть перетворені до кінця 2010 року. Деякі держави можуть віддати перевагу для своєї роботи новим делегаціям ЄС та закрити деякі свої невеликі національні посольства, проте Франція заявила, що підтримуватиме власну мережу дипломатичних представництв у всьому світі.

Зазвичай ЄС направляє своїх делегатів тільки в столиці держав, які не входять до Європейського Союзу, і в міста з багатосторонніми державними органами. Представництва ЄС працюють окремо від представництв держав-членів, однак у деяких випадках вони можуть використовувати загальні ресурси та кошти. У Абуджі вони використовують одну будівлю разом з деякими послами держав-членів ЄС. На додаток до делегацій третіх країн Європейська Комісія має своє представництво в кожній з держав-членів.

До створення Європейської служби зовнішньополітичної діяльності згідно з Лісабонським договором Рада Європейського Союзу мала окремі делегації в Організації Об'єднаних Націй в Нью-Йорку, в Африканському Союзі та в Афганістані, на додаток до місцевих делегацій Європейської Комісії. Протягом 2010 року вони були перетворені в єдині делегації Європейського Союзу.

Країни-члени ЄС мають свої власні дипломатичні представництва, крім загальних делегацій ЄС. З іншого боку, на додаток до дипломатичних представництв третіх країн, Європейська Комісія має власні представництва в кожній з країн-членів ЄС. Там, де делегації ЄС не прийняли повні обов'язки щодо Лісабонської угоди, національне посольство держави-??голови Ради Європейського союзу виконує функції представника спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а делегації ЄС (раніше Комісії) представляють тільки Європейську Комісію.

Представництва країн ЄС мають певні зобов'язання щодо колег по ЄС. Консульства зобов'язані підтримувати громадян з інших держав ЄС за кордоном, якщо ті не мають своїх консульств в цій країні. Крім того, якщо одна країна ЄС робить запит про допомогу своїм громадянам у надзвичайних ситуаціях, то інша країна зобов'язана допомогти. Прикладом може бути евакуація, при якій представництва країн ЄС повинні допомагати громадянам країн ЄС.

Жодна країна ЄС не має своїх дипломатичних представництв у таких країнах: Багамські Острови, Бутан (але є офіс зв'язку Данії), Домініка, Гренада,Кірибаті, Ліберія (але є офіс ЄС), Ліхтенштейн, Мальдіви, Маршаллові Острови, Федеративні Штати Мікронезії, Науру, Сент-Кітс і Невіс, Палау, Самоа (але є офіс ЄС), Сомалі, Свазіленд (але є офіс ЄС), Тонга, Тувалу, Мальтійський орден, і частково визнаних країнах: Сахарська Арабська Демократична Республіка, Китайська Республіка (Тайвань, але є 17 недипломатичних офісів). Європейська Комісія також не має своїх делегацій та офісів в більшості із зазначених країн (за винятком прокоментованих в дужках).

Наступні країни мають тільки одне дипломатичне представництво країн ЄС: Антигуа і Барбуда (Великобританія), Барбадос (Великобританія, делегація ЄС), Беліз (Великобританія, делегація ЄС), Центрально-Африканська Республіка (Франція, делегація ЄС), Комори (Франція), Джібуті (Франція, делегація ЄС), Гамбія (Великобританія, делегація ЄС), Гайана (Великобританія, делегація ЄС), Лесото (Ірландія, делегація ЄС), Сент-Вінсент і Гренадіни(Великобританія), Сан-Марино (Італія), Сан-Томе і Прінсіпі (Португалія), Соломонові Острови (Великобританія), Східний Тимор (Португалія, делегація ЄС),Вануату (Франція, делегація ЄС). Європейська Комісія також не має своїх делегацій і офісів в більшості із зазначених країн (за винятком прокоментованих в дужках).

Висновки

Основними напрямами дипломатичного забезпечення зовнішньоекономічних інтересів України, що є головними завданнями дипломатичного забезпечення реалізації курсу ринкових реформ в економіці України, є: вступ України до СОТ; європейська інтеграція; участь у діяльності регіональних економічних угрупувань; взаємодія з міжнародними фінансовими, економічними та науково-технічними організаціями; реалізація зовнішньоекономічних інтересів України в галузевому та географічному розрізі.

Дипломатичні зусилля України мають бути спрямовані на інтенсифікацію переговорного процесу з питань вступу до СОТ. Необхідною складовою заходів щодо вирішення цього питання є формування нового зовнішньоторговельного режиму з виваженою підтримкою вітчизняного товаровиробника в умовах зростання реальної конкуренції, обмеження тарифних і нетарифних заходів захисту внутрішнього ринку. Це завдання має вирішуватись у відповідності з нормами СОТ, якими передбачено досить широкі можливості застосування обмежувальних заходів, зокрема:

- введення тимчасових обмежень імпорту з метою вирівнювання платіжного балансу, підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень імпорту;

- запровадження антидемпінгових та компенсаційних заходів;

- використання заходів у галузі стандартизації та сертифікації.

Головним завданням сучасного етапу європейської інтеграції України є створення основних передумов, необхідних для досягнення цієї стратегічної мети. Критеріями досягнення зазначеної стратегічної цілі є: формування в суспільстві стійкої проєвропейської більшості, прискорення набуття Україною членства в СОТ, встановлення співробітництва з Європейською асоціацією вільної торгівлі, започаткування переговорів щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, визнання України країною з ринковою економікою. Дипломатична діяльність в цьому напрямі має бути зосереджена на імплементації положень Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС через виконання завдань програми інтеграції України до ЄС.

Виходячи з перспектив співробітництва з країнами ЄС та реальних можливостей присутності української продукції на цих ринках, важливим має стати процес переговорів робочих груп з питань лібералізації двосторонньої торгівлі з країнами Центральної та Східної Європи (Болгарією, Македонією, Польщею, Румунією, Словаччиною, Словенією, Угорщиною, Хорватією, Чехією, Югославією). Водночас слід продовжити переговорний процес щодо укладання угод про вільну торгівлю з іншими країнами.

З огляду на необхідність підвищення ефективності економічного напряму діяльності МЗС та Мінекономіки закордонні дипломатичні представництва та торговельно-економічні місії у їх складі мають координувати дії щодо систематичного збору, аналізу та направлення до МЗС, Мінекономіки, інших міністерств та відомств необхідних матеріалів, які б могли використовуватися для підготовки відповідних пропозицій.

Список використаної літератури

1. Кернз В. Вступ до права Європейського союзу: Навч. посіб: Пер. з англ. - К.:Т-во "Знання", КОО, 2013. -381 с.

2. Конституційні акти Європейського Союзу. Ч. 1/ За заг. ред. Т.Качки. - К.: Видавництво "Юстиніан", 2013. - 512 с.

3. Луць Л.А. Європейські міждержавні правові системи та проблеми інтеграції з ними правової системи України (теоретичні аспекти): Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2013. - 304 с.

4. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. - К.: А.С.К., 2013. - 124 с.

5. Служити Європі. Популярно про установи Європейського Союзу Пер. з англ. - К.: К.І.С., 2013. - 40 с.

6. Смирнова К.В. Акти спільної зовнішньої політики та політики безпеки як джерела права Європейського Союзу // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. - К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Видавн.-поліграф. центр "Київський університет". - Вип. 29-30. - 2013. - С. 136-139.

7. Смирнова К.В. Акти "третьої" опори як джерела права Євросоюзу // Актуальні проблеми міжнар. відносин: Зб. наук. праць. - Вип. 49. - Ч. ІІ. - 2013. - С. 123-126.

8. Смирнова К.В. Ідентифікація критеріїв виділення первинних джерел права Європейського Союзу // Актуальні проблеми міжнар. відносин: Зб. наук. праць. - Вип. 41. - Ч. ІІ. - 2013.- С. 175-179.

9. Смирнова К.В. Ієрархія джерел права Європейського Союзу // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. - Вип. 40. - Ч. ІІ. - 2013. - С. 82-88.

10. Смирнова К.В. Зовнішні джерела права Євросоюзу, що регулюють відносини з третіми країнами // Актуальні проблеми міжнар. відносин: Зб. наук. праць. - Вип. 50. - Ч. І. - 2013. - С. 233-237.

11. Смирнова К.В. Акти "другої" та "третьої" опор як джерела права Євросоюзу // Актуальні аспекти Європейського права в контексті розширення Європейського Союзу: Тези доповідей наук.-практ. конференції студентів, аспірантів, молодих учених та викладачів. - К.: Інститут міжнародних відносин, 2013. - С. 7-18.

12. Смирнова К.В. До проблеми ієрархії джерел права Європейського Союзу // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. Матеріали наук.-теорет. конференції молодих вчених. - Вип. 43. - Ч. ІІ. - 2013. - С. 88-90.

Размещено на Allbest.ru