Світове господарство, його структура, етапи і тенденції розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки молоду та спорту України

ДВНЗ «НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІРНИЧИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Індивідуальне завдання

з дисципліни “Міжнародна економіка”

«Світове господарство, його структура, етапи і тенденції розвитку»

Виконавець Д.О. Білоус,

студентка групи ФК-10-2

Перевірила: С.О. Геращенко,

Дніпропетровськ 2012

1. Світове господарство, його структура, етапи і тенденції розвитку

Світовем господамрство -- глобальна система господарств держав та недержавних утворень, що пов'язані міжнародним поділом праці і взаємодіють між собою у різних формах.

Класифікація груп країн світового господарства. Світове господарство як цілісна система складається з різних частин, підсистем. Такими підсистемами є групи національних економік (групи країн), які мають певну спільність і відмінності. Їх визначають за такими ознаками, як рівень економічного розвитку, соціально-економічна структура економіки, тип економічного зростання, рівень і характер зовнішньоекономічних зв'язків. Проте найбільш поширеною є класифікація світового господарства, за якою в ньому виокремлюють три великі групи країн: розвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою. Для включення країн до тієї чи іншої групи застосовують насамперед такі критерії: характер економіки (ринкова або перехідна) і рівень її соціально-економічного розвитку (рівень виробництва ВВП/ВНП на душу населення, галузева структура ВВП, рівень і якість життя).

До групи розвинутих (промислово розвинутих, індустріальних) входять держави з ринковою економікою і високим рівнем соціально-економічного розвитку, в яких ВВП на душу населення нині складає не менше 12 тис. дол. за паритетом купівельної спроможності. Нині це приблизно 30 країн і територій. На них наприкінці 1990-х рр. припадало 55 % світового ВВП і більша частина світової торгівлі та міжнародного руху капіталу.

До групи країн, що розвиваються (слаборозвинутих), входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. Із 182 країн -- членів МВФ до цієї групи належить 121. Проте, незважаючи на їх кількість, чисельність населення та величезну територію, на них припадає трохи більше 28 % світового ВВП. Дана група характеризується різкою диференціацією та неоднорідністю соціально-економічного розвитку. Верхній ешелон країн, що розвиваються, складають держави з порівняно сучасною структурою економіки, високим індексом розвитку людини, значним ВВП на душу населення (нові індустріальні країни, більшість країн Перської затоки, деякі країни Латинської Америки). Найнижчий рівень у цій групі країн займають найменш розвинуті, головна проблема яких не стільки у відсталості та бідності, скільки у відсутності відчутних економічних ресурсів для їх подолання. Нині налічується 47 таких країн, переважна частина яких (32) розташована в Тропічній Африці, а решта в Азії, Океанії, Латинській Америці. господарство міжнародний світовий глобальний

До групи країн з перехідною економікою належать держави, які з 1980--90 рр. здійснюють перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової. Це 12 країн Центральної і Східної Європи, 15 країн колишніх республік СРСР, а також Монголія, В'єтнам. Країни з перехідною економікою виробляють близько 17--18 % світового ВВП.

2. Етапи формування світового господарства

Формування світового господарства розпочинається в період великих географічних відкриттів XV--XVI ст. У його розвитку можна виділити декілька етапів. Перший етап тривав до середини XIX ст. У цей час починають складатися світові економічні зв'язки. Основним видом їх у цей період була зовнішня торгівля. Вона ще не мала систематичного характеру. Обмін був нееквівалентним, що давало можливість сильнішим і більш розвинутим Країнам наживатися за рахунок слаборозвинутих. У торгових стосунках часто застосовувалася сила, грабіж. Не існувало міжнародних правових норм.

Унаслідок розвитку міжнародної торгівлі починає формуватися міжнародний поділ праці. Виникає спеціалізація -- ряд країн спеціалізується на виробництві певних видів товарів, які продаються на міжнародному ринку.

Другий етап у розвитку світового господарства розпочався з середини XIX ст. У цей період поряд з міжнародною торгівлею розвивається нова форма економічних зв'язків -- закордонні інвестиції, тобто розміщення капіталів в інших країнах з метою одержання більшого прибутку. Це стійкіша форма зв'язку. Вона існує постійно, бо капітал вкладається у виробництво на тривалий час -- це означає, що за кордоном будуються фабрики, заводи. Відбувається будівництво портів, шляхів. Економічні стосунки стають регулярними. Поряд із цим виникає ще одна форма економічних зв'язків -- міграція робочої сили.

З середини XX ст. формування світового господарства вступає в третій етап. Він триває й тепер. Це етап економічної інтеграції. Економічна інтеграція -- це процес взаємного переплетення виробничих процесів різних країн, який вимагає проведення узгодженої економічної політики. Вона проявляється в тому, що розвивається виробнича діяльність розвинутих країн за кордоном. Великі фірми будують за кордоном заводи, фабрики, виробляють продукцію і реалізують. Розрізняють вертикальну й горизонтальну інтеграцію. Вертикальна полягає в тому, що за кордоном організовується виробництво продукції, яка не виробляється всередині країни, але необхідна для здійснення певного технологічного процесу. Це можуть бути певні вузли, деталі окремих машин, які використовуються для комплектування готових виробів. При горизонтальній інтеграції за кордоном організовується виробництво товарів такого ж асортименту, як і всередині країни. Ці товари виробляються в тих країнах, де найнижчі витрати виробництва

3. Тенденції розвитку світового господарства

Економічний стан країн, що розвиваються, де зосереджено понад 4 / 5 населення планети, основна частина сільськогосподарських угідь і запасів корисних копалин, має величезне значення для всього людства. Цим пояснюється бурхливе зростання досліджень їх економічної проблематики, чимала частина яких здійснюється у межах і за замовленням спеціалізованих установ ООН та інших міжнародних економічних і гуманітарних організацій. З розгортанням інформаційно-комунікаційної революції (ДКР), радикально змінила систему продуктивних сил і пов'язаних з ними цінностей. Але з цього зовсім не випливає, що з ними можна зовсім не рахуватися.

Поряд із широкою політекономічної трактуванням, що ототожнює індустріалізацію з переходом суспільства до промислового способу виробництва, в прикладному її розумінні індустріалізація часто асоціюється з розвитком обробної промисловості. І це не випадково. В обробній промисловості на відміну від добувної, постачальної економіку вихідним мінеральною сировиною, виробляються практично всі предмети споживання і засоби виробництва, а також прилади та матеріали для НДДКР.

Інша справа, що із завершенням індустріалізації роль обробної промисловості знижується, вивільняючи місце для подальшої експансії сфери послуг. При цьому модифікуються форми та механізми їх виробництва. Завдяки ДКР паралельно з міжгалузевим поділом праці (МРТ) нестримно набирає силу його внутрішньогалузева різновид, заснована на поопераційний, повузлової, подетальной спеціалізації і кооперації у виробництві промислових виробів і послуг. Така кооперація, відкриваючи додаткові можливості для зниження витрат виробництва за рахунок оптимізації його територіального розміщення, одночасно торує дорогу до глобалізації. Використання цих можливостей залежить від техніко-технологічного стану кооперуються економік та їх загальної розмірності.

Під тиском невідбутних господарських диспропорцій та провідних міжнародних організацій, що виступають у ролі законодавців моди, арбітрів, і що саме головне, кредиторів в останній інстанції, країни, що розвиваються змушені були взяти на себе ряд зобов'язань, що полегшили і прискорили їх підключення до глобальних процесів, але при цьому грунтовно обмежили можливості реалізації ним власних інтенцій та ініціатив у боротьбі з відсталістю, за прискорення економічного піднесення.

Особливо важливим є зобов'язання з підтримки вільної концентрації національних валют і лібералізації трансакцій по поточному рахунку платіжного балансу, що в поєднанні з лібералізацією внутрішніх цін і збільшенням відкритості зовнішньоторговельного сектора втягує національних виробників країн, що розвиваються в глобальну конкуренцію в режимі реального часу.

Чимало проблем для економік, що розвиваються створює, зокрема, необхідність сполучення норм внутрішнього регулювання господарської діяльності з загальними правилами транскордонного переміщення товарів, послуг і капіталів, які передбачаються статутом СОТ. У підсумку знизились можливості диференційованого оподаткування, використання субсидій, пільг та інших інструментів стимулювання національного підприємництва. Незважаючи на те, що в стартовий період індустріалізації сили формованого нею ринку, як випливає з досвіду промислово розвинених країн, потребують не тільки у свободі, а й у підтримці держави.

Штучне згортання інтервенції держави в економіку обмежує можливості периферійних країн з регулювання та стимулювання власного розвитку, виходячи зі своїх національних інтересів. Тим часом переважна частка іноземних інвестицій у реальну економіку світу, що розвивається концентрується в порівняно невеликій групі найбільш динамічних і успішних країн. Завдяки більш досконалому техніко-технологічному та соціокультурному потенціалу вони, як правило, краще і швидше адаптуються до глобальних тенденцій і імперативів розвитку.

У зв'язку переходом економічного авангарду в постіндустріальну фазу розвитку його відрив від країн запізнілої індустріалізації багато в чому знайшов нову якість. До переважній перевазі в техніко-технологічні характеристики економіки, обсягах середньодушового доходу, накопиченого національного багатства і капіталів, в готовності і здатності адаптуватися до викликів часу додався розрив у стадіях суспільно-економічного розвитку з усіма наслідками, що випливають з цього розходженнями в системі цінностей, насущних завдань і в підходах до їх вирішення. У результаті, не дивлячись на розширення загальних можливостей розвитку, глобалізація скоріше ускладнює, ніж полегшує процес підтягування країн, що розвиваються до техніко-технологічним і соціально-економічним стандартам розвинених країн. Не тільки через зрослі труднощів взаєморозуміння між лідерами і аутсайдерами техногенної цивілізації і углубившихся відмінності в їх інтересів, але і внаслідок відчутного загострення конкуренції у всіх сферах та на всіх поверхах світової економікі.Отображая перехід країн авангарду в постіндустріальну фазу розвитку, глобалізація сама у відомому сенсі є його породженням. Так зване постіндустріальне розвиток спирається не стільки на інформаційно-комунікаційні технології як такі, скільки на своєрідний симбіоз, що виникає в результаті оснащення машин, обладнання та інструментів всілякими мікроелектронними пристроями та їх підключення до системи комп'ютерного управління. Цей симбіоз забезпечив масштабну диверсифікацію і зростання якості послуг.

Наочним свідченням невиліковним значимості такого симбіозу є міжрегіональне перерозподіл доданої вартості, створюваної у світовій обробній промисловості (Додаток 2) Всі проводилися досі структурні виміри, незважаючи на деякі відмінності в їх результатах, однозначно свідчать, що вага обробної промисловості у ВВП країн, що розвиваються почав знижуватися задовго до досягнення ними промислової зрілості, незмінно поступаючись при цьому аналогічного показника промислово розвинених країн, де його зниження супроводжувало завершення індустріалізації .

Література

1. Соціально-економічна географія світу: Загальна частина/ За ред. С.П.Кузика. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. - С. 56-99

2. Боброва В.В., Кальвіна Ю.І. Світова економіка: Навчальний посібник Оренбург: ГОУ ОДУ, 2004. - 208 с.

3. Звєрєв Ю.М. Світова економіка та міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник / Калінінгр. ун-т.-Калінінград, 2000. - 124с.

4. Кудрі В.М. Світова економіка: Підручник / В.М. Кудрі. - Москва: Справа, 2004. - 515с.

5. Ломакін В.К. Світова економіка: підручник для сту-ів вузів. / В.К. Ломакін. -3-е изд., Перераб. і доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007-671с.

Размещено на Allbest.ru