Оцінка імпорту морепродуктів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Аналітична оцінка ринку морепродуктів

У світовому масштабі попит на морепродукти з року в рік зростає, особливо в промислово розвинених країнах. Державам, що розвиваються, така тенденція приносить збільшення надходжень від реалізації та сприяє створенню нових робочих місць. Наразі в секторі рибного господарства постійно працюють майже 45 млн. осіб. Проте рентабельність рибного виробництва скорочується у зв'язку з постійно зростаючими витратами, необхідними для вилову риби, та особливо через виснаження морських рибних запасів.

Основні споживачі морепродуктів - традиційно країни Європи, Японія і США. На них загалом припадає 70% усього імпорту морепродуктів. А ринок морепродуктів України далекий від насичення. Ресурси внутрішніх водойм і виключно морської економічної зони України зараз можуть забезпечити пропозицію щонайбільше в обсязі 200 тис. тонн. Рибне господарство країни перебуває в жалюгідному стані - застаріла матеріально-технічна база і відсутність інвестицій у галузь не можуть належним чином забезпечити її функціонування. Варто відзначити і неврегульованість законодавчої бази та відсутність належного інтересу з боку держави.

Зважаючи на нещодавню європейську інтеграцію, неодмінним стає вивчення і часткове впровадження елементів регуляторних та законодавчих актів Європейського Союзу, що буде одним з етапів розвитку цієї галузі в найближчому майбутньому [8].

Структура продукції світового ринку риби та рибопродуктів

Пропозиція морепродуктів на глобальному ринку формується за рахунок трьох основних ресурсів. Це рибальство у світовому океані, на яке припадає 61% загального видобутку рибної продукції, та внутрішнє рибальство (озера й річки) в обсягах 6%, а також продукція рибництва (аквакультури), вирощуванням якої займаються як у внутрішніх водоймах, так і в спеціально облаштованих територіях уздовж морського узбережжя, що забезпечує 33% обсягів із позитивною тенденцією до збільшення. На малюнку 1.2. показана структура світової пропозиції риби та рибопродуктів.

Структура світової пропозиції риби та рибопродуктів

Ведення рибальства та рибництва є висококонцентрованим видом діяльності. Близько 80% загального видобутку рибної продукції забезпечують усього 20 країн, серед яких Китай виступає беззаперечним лідером. Також світовий стан пропозиції на ринку морепродуктів протягом тривалого часу визначають Перу, США, Чилі, Індонезія, Японія, Індія, РФ, Таїланд, Норвегія, Латвія, Естонія. Ведення рибного господарства цими країнами зумовлено виходом до морів, наявністю розвинених портів і хорошої державно-регуляційної бази. На малюнку 1.3. показано частки країн-експортерів риби та рибопродуктів на світовому ринку [6].

Частки країн-експортерів на світовому ринку риби та рибопродуктів.

Здійснення експортно-імпортних операцій на світовому ринку рибною продукцією дозволяє забезпечувати попит населення кожної окремої країни в умовах нерівності доступу до водних ресурсів. Нерівномірність споживання риби та рибопродуктів серед країн світу зумовлено більше історичними аспектами і особистими уподобання споживачів даних країн.

На сучасному етапі свого розвитку міжнародні потоки торгівлі рибою та морепродуктами продовжують бути направлені з тих країн, що розвиваються, до індустріальних держав. Лідерами серед країн-імпортерів вважаються: ЄС (близько 24% загальних обсягів імпорту), Японія та США, також вагомою є частка азіатських країн (решта імпорту припадає на країни Центральної Америки і Океанії. На малюнку 1.4. показано структуру імпорту риби та рибопродуктів.

Частки країн імпортерів на світовому ринку риби та рибопродуктів [7]

Найбільшими світовими експортерами морепродуктів є країни, що розвиваються. Так, за даними ФАО, в 1981 р. ці країни забезпечували до 34% обсягів експорту морепродуктів, 2007 р. ? 46%, а в 2013 році цей показник досягав 57 відсотків. Тому можна говорити про позитивні тенденції у розвитку економік цих країн і загалом про збільшення їх частки у світовому господарстві.

В той час як країни, що розвиваються, але не є найменш розвинутими, постачають 65% рибопродуктів світової торгівлі, частка найменш розвинутих країн (НРК) залишається на дуже низькому рівні одного відсотка. ЄС є винятком з цієї тенденції, оскільки імпорт ЄС (напів-) переробленої риби з найменш розвинених країн з 2000 року подвоївся. Торговельні потоки між країнами, що розвиваються, але не є НРК збільшилися на 25 відсотків з 2000 року. Китай в даний час є найбільшим експортером рибної продукції та основним гравцем у рибопереробці.

Дослідження підкреслює важливість країн ЄС-27 як ведучого ринку імпорту рибної продукції у світі, після США, Японії та Китаю.

Частка країн ЄС-27 у світовому імпорті складає 30% у вартісному вираженні. Імпорт відбувається переважно з Норвегії, Китаю, Ісландії та США. Близько 10% імпорту ЄС-27 надходить з країн Африки, Карибського басейну та Тихоокеанського регіону. Японія, Швейцарія, Росія та Норвегія є основними споживачами рибних продуктів, що експортуються з ЄС-27. Експорт до Норвегії в основному складає рибне борошно для аквакультури.

Загалом можна говорити про позитивну динаміку розвитку світового ринку морепродуктів, а також про зростання частки країн, що розвиваються у даному сегменті світової торгівлі, що допомагає зростанню світового господарства [6].

Завдання щодо забезпечення населення України рибою, а українських рибопереробних підприємств сировиною в основному лягає на плечі компаній-імпортерів. У 2008-2013 рр. спостерігався високий рівень приросту споживання морепродуктів - до 14% на рік. У 2013 р. споживання морепродуктів на душу населення склало до 17,5 кг.

Основними чинниками, що вплинули на зменшення споживання риби українцями, були девальвація національної валюти, зниження доходів населення і, як наслідок, зсув тенденцій ринку в бік «бюджетних» столових сортів. Практично припинилося ввезення найбільш маржинальних сортів - лосося, форелі та іншої делікатесної риби. Так, у 2011 р. обсяги імпорту впали на 20%, експорт зріс у 86 разів порівняно з 2010 р., що пов'язано зі зміною валютного курсу. Девальвація національної валюти стимулювала експорт, обсяги якого зросли з 0,3 тис. тонн у 2010 р. до 29,5 тис. тонн у 2011 р., і стримала імпорт - з 485 тис. тонн у 2010 р. до 395 тис. тонн у 2011 р.

За даними заступника голови Держмитслужби України Сергія Сьомки, імпорт риби в Україні за перші дев'ять місяців 2012 р. зріс порівняно з таким самим періодом 2011 р. майже на 16% і практично наблизився до рівня споживання 2009 р. До 2014 р. при відносно стабільній економічній ситуації в країні експерти прогнозують збільшення імпорту на 5-7% на рік.

Нині ринок ділять п'ять найбільших дистриб'юторів: «Українська Східна Рибна Компанія», «Скандинавія-Фіш», «Міжнародна група морепродуктів», «Кліон» і «Рікон». За підрахунками експертів, їх частка на ринку складає понад 75% [8].

У 2013 році підприємствами та фізичними особами - підприємцями, що здійснювали рибогосподарську діяльність, виловлено та добуто риби та інших водних живих ресурсів 211,2 тис. т, що на 3,4% менше порівняно з 2012 р., у т.ч. риби - 205,3 тис. т (97,2% загального обсягу), або на 4,5% менше. Обсяг добування інших водних живих ресурсів у 2013 р. збільшився в 1,6 рази та становив 5,9 тис. т. Основним місцем вилову риби та інших водних живих ресурсів рибопромисловим флотом України є виключні (морські) економічні зони інших держав, у водах яких у 2013 році виловлено та добуто 98,7 тис. т (на 10,7% менше, ніж у 2012 р.), у виключній (морській) економічній зоні України виловлено та добуто 74,9 тис. т (на 7,4% більше), у внутрішніх водоймах - 37,6 тис. т (на 2,1% менше), з яких 18,3 тис. т (на 3,5% менше) становить продукція ставкового виробництва. Більше половини (53%) загального обсягу вилову риби та добування інших водних живих ресурсів та 81% національного обсягу вилову у водах виключних (морських) економічних зон інших держав одержано рибогосподарськими підприємствами м. Севастополя. У виключній (морській) економічній зоні України найбільше займалися виловом риби та добуванням інших водних живих ресурсів підприємства м. Севастополя (41% від загального показника), Автономної Республіки Крим (25%), Запорізької (13%) та Донецької (8%) областей. У внутрішніх водоймах найбільший обсяг риби та інших водних живих ресурсів одержано підприємствами Одеської (15% від обсягу по Україні), Черкаської (13%), Донецької (8%), Миколаївської (7%), Дніпропетровської, Вінницької, Херсонської, Запорізької, Сумської та Київської (по 5%) областей.

Згідно з даними Державної служби статистики, протягом 2013 р. споживання морепродуктів скоротився. На малюнку 1.5. показано рівень споживання риби та морепродуктів в період від 1999-2013 р.р.

Нещодавно Кабінет міністрів України затвердив Державну цільову економічну програму розвитку рибного господарства на 2012-2016 рр. На реалізацію Державної програми планується спрямувати 2,58 млрд. грн., при цьому 35% необхідних коштів планується залучити за рахунок інвесторів та з інших джерел. Передбачається, що виконання вказаної програми дозволить:

- збільшити вилов риби та інших водних живих ресурсів до 375 тис. т;

- випустити у природні водойми більше 37 млн. шт. молодих цінних видів риби;

- наростити обсяг товарного виробництва цінних видів риби до 80 тис. т;

- відновити 16 тис. га природних нерестовищ у рибогосподарських водних об'єктах країни;

- реконструювати майже 500 км ділянок рік країни;

- побудувати та встановити у водоймах не менше ніж 1850 одиниць модулів штучних нерестовищ (для вирощування напівпровідних та морських риб) [6].

У 2013 р. рівень насичення рибою та морепродуктами становив 67-73%. У зв'язку з підвищенням обмінного курсу USD/UAH, падінням платоспроможного попиту господарств і скороченням пропозиції риби та морепродуктів, протягом 2010-2013 рр. обсяг українського ринку скоротився на 14%. У 2013 р. національне споживання риби та морепродуктів становило 14,5 кг на душу населення. Протягом 2010-2013 років споживання у класах з доходами вище за середній та з високими доходами становило 24-30 кг на душу населення, майже вдвічі більше, ніж у групі з низьким доходом. У 2010-2013 рр. внутрішній вилов риби та водне господарство склали не більше 33-39% всього ринку, а внутрішня пропозиція продовжує скорочуватись у зв'язку з високою зношеністю національного риболовецького флоту, а також недостатнім рівнем інвестування у розвиток аквакультури.

Таким чином, український ринок залишається сильно залежним від імпорту. Норвегія, Ісландія, Канада та Естонія - основні імпортери риби в Україну. У сегменті свіжої та замороженої риби доля Норвегії в українському імпорті досягає 92-94%. Профіль та вподобання групи населення з високим рівнем доходу визначає основні тенденції на ринку. У 2013 р., незважаючи на 26% зростання цін, імпорт свіжої та замороженої риби збільшився на 6% у натуральному вираженні, призвівши до 33% зростання сегменту в грошовому вимірі. У 2013 р. на противагу падінню імпорту замороженої риби та молюсків (на 18% та 2% відповідно) імпорт свіжої, замороженої, сушеної риби та рибного філе, а також ракоподібних продемонстрував тенденцію до зростання. Сильне скорочення імпорту та експорту риби призвело до зменшення розмірів внутрішнього ринку. Таким чином, протягом 2013 р. загальне скорочення обсягу ринку становило 23%.

У 2013-2014 роках у зв'язку з падінням світового вилову риби та скороченням внутрішнього вилову та імпорту, погіршенням аквакультури очікується, що на ринку посилиться концентрація та спостерігатиметься перехід ринкової влади від роздрібних торговців до виробників та імпортерів. Таким чином, наступні маркетингові стратегії будуть характерні для локальних постачальників риби в 2013-2014 рр.: посилене просування брендованої продукції; подальше розширення виробничих та холодильних складських потужностей; перепрофілювання системи збуту на сучасні роздрібні формати та спеціалізовані магазини. Очікується, що в 2013-2014 рр. обсяг українського ринку риби та морепродуктів збільшиться на 3-5%, знижуючи прибутковість для середніх і малих гравців, яким суттєво не вистачає власних ресурсів для оптимізації витрат. Рівень насичення українського ринку риби залишається все ще достатньо низьким, даючи можливість новим гравцям увійти на ринок, а існуючим гравцям - розширити свою діяльність. Україна багата природними ресурсами, достатніми для розведення риби. Водні ресурси, доступні для розведення аквакультури, оцінюються в 1 млн. га, включаючи водні резервуари - 800 тис. га, ставки - 122.5 тис. га, озера - 86.5 тис. га, теплопоглинаючі резервуари - 13.5 тис. га, інші категорії ставків - 6 тис. га [9].

Український ринок риби (внутрішні водойми) оцінюється на рівні USD 70 млн., або 40 тис. т на рік. Проте реальний попит на прісноводну рибу становить 80-120 тис. т на рік. Прибутковість вітчизняної рибної промисловості може становити до 50%. Найбільш привабливі регіони для вирощування риби: Одеса, Херсон, Миколаїв та Автономна Республіка Крим.

На сьогоднішній день на українському ринку представлено більше ніж 3000 операторів, однак внутрішній ринок характеризується високим рівнем концентрації: 5 компаній постачають 75% продукції, представленої на ринку. На сьогоднішній день виділяють п'ять основних компаній на українському ринку риби: Украинская Восточная Рыбная Компания (УВРК), Скандинавія Фіш, Міжнародна група морепродуктів, Рікон та Кліон. Скандинавія груп заснована в 1997 р., вона виготовляє 100 різновидів замороженої риби та морепродуктів, має два власних логістичних холодильних центри в Києві (потужністю 18 000 т; побудований в 2007 р.) та в Бердянську (потужністю 18 000 т; побудований у 2010 р.), догістичний центр «Арктика», розрахований на 300 транспортних засобів, холодильний центр на 20 000 т, потужності для переробки риби, а також рибний супермаркет. Украинская Восточная Рыбная Компания (УВРК) заснована в 1996 р. Їй належать завод з переробки риби (виробничі потужності - 12 000 т), широка мережа складів, більше ніж 50 авторефрижераторів з машинним охолодженням, холодильні потужності (5 000 т) в Купянську (Харків, Україна), франчайзингова мережа спеціалізованих рибних магазинів «Дон Маре». Її торговельні марки: «Norven», «U.F.C», «Охотская», «Русский Посол» тощо. Міжнародна група морепродуктів заснована в 1999 р. її торговельні марки: «Флагман», «Флотилія», «Пивний NABEER», «Гурман-меню». Група виготовляє 100 видів риби та морських продуктів і має статус «ТОП-5 український торговець морепродуктами (2008 р.)». Їй належать переробні потужності (прогнозована потужність - 100 тис. т на рік), логістичний холодильний центр «Ice Terminal», потужністю 25 500 т, митний термінал для зберігання вантажів. Група має сертифікат відповідності якості, що гарантує право експорту рибних продуктів до ЄС.

Група Кліон заснована в 2005 р. Це другий за розміром дистриб'ютор риби та морепродуктів на українському ринку. Вона виготовляє 100 різновидів риби, включаючи для промислової переробки спеціальної та столової риби, а також морських продуктів. Їй належить торговельна марка «Veladis». Рікон заснований у 1998 р. Він постачає продукцію на 563 українські компанії, які співпрацюють з Ріконом більш ніж 3 роки. Не володіє власними переробними потужностями або логістичними центрами [9].

Виробництво морепродуктів належить до базових галузей Україні. За оцінками експертів, Україна в змозі забезпечити більше половини власних потреб у морепродуктах. Однак на шляху до цього необхідно подолати низку проблем. На ринку риби та морепродуктів України одночасно спостерігається кілька тенденцій: зниження вилову риби й митних змін. Імпортні поставки на ринку риби та морепродуктів досягають 75%. Ринок залишається дуже привабливим для гравців за рахунок високої маржі. Якщо на час кризи ринок завмер, то в 2011 р. ринок почав пожвавлюватися. В 2013 р. споживання риби й морепродуктов досягло близько 18 кг на людину. Найбільш актуальною проблемою ринку залишається сировинна проблема. Рік у рік усе більше знижуються квоти на вилов риби у світовому океані, що збільшує вартість сировини. В 2013 р. було імпортовано 412,21 тис. т риби й морепродуктов. Такі навантаження на галузь поступово сприяють витисненню дрібних гравців, так за останній рік кількість переработчиков на ринку зменшилося приблизно на 7%. Створюється ситуація, коли споживання росте, а пропозиція зменшується. Аналіз ринку 2013 показує, що виходом з даної ситуації могло б стати збільшення вилову у водах України.

морепродукт споживання ринок імпорт

2. Правове регулювання можливості здійснення зовнішньоекономічної угоди на імпорт морепродуктів

Нормативно-правове забезпечення зовнішньоекономічних відносин охоплює значну кількість міжнародно-правових та національних джерел. Міжнародно-правовими джерелами регулювання ЗЕД є звичаї міжнародної торгівлі, які вивчаються й синтезуються Міжнародною торговою палатою у Парижі, що розробляє на їх основі універсальні правила врегулювання відносин між сторонами міжнародних комерційних контрактів. Ці правила є широко відомими публікаціями (виданнями) МТП за певними номерами. Наприклад, Офіційні правила тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» - 2000 (видання МТП №560). їх застосування є добровільним, проте переважна більшість представників комерційної сфери в усьому світі визнають за вигідне керуватися ними. «Інкотермс» - 2000 відповідають потребам бізнесу повсюдно, і посилання на них чітко визначає обов'язки сторін і зменшує ризик юридичних ускладнень. Разом з тим в деяких країнах Правилам «Інкотермс» надано зобов'язуючий характер, тобто вони є, по суті, нормативним актом. Так, згідно з Указом Президента України від 4 жовтня 1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів», суб'єкти підприємницької діяльності при укладанні договорів, у тому числі зовнішньоекономічних, повинні забезпечувати додержання цих Правил [11, с. 153].

Широко використовуються також Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів МТП (у редакції 1983 р.) та Уніфіковані правила з інкасо МТП (у редакції 1978 р.). Додержання їх вимог українськими суб'єктами підприємницької діяльності при укладанні та виконанні зовнішньоекономічних контрактів є обов'язковим відповідно до Указу Президента України від 4 жовтня 1994 р. №566/94 «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України».

Основним видом зовнішньоекономічного контракту виступає контракт міжнародної купівлі-продажу товарів. Регулювання даного виду контракту характеризується в даний час однаковістю, оскільки в 1988 р. набрала сили Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. (для СРСР (України) Конвенція набрала сили з 1.09.91 р.).

Одним з інструментів регламентації зовнішньоекономічних відносин у сучасний період виступає «Lex mercatoria» (лат. - торгове право), під якою розуміють сукупність міжнародних норм комерційного характеру, створених не державами, а самими учасниками міжнародної торгівлі для регулювання їх відносин за міжнародними комерційними контрактами.

В юридичній літературі і практиці обґрунтовується висновок, що Lex mercatoria є автономним правопорядком, незалежним від міжнародного права і національних правових систем, тобто має транснаціональний характер і являє собою звичаєве право міжнародної торгівлі.

До актів, що регулюють зовнішньоекономічні угоди, відноситься також такий документ як Принципи міжнародних комерційних контрактів, розроблені й опубліковані в 1994 р. УНИДРУА (Міжнародний інститут по уніфікації приватного права). Принципи УНИДРУА не є міжнародним договором, не вимагають якого або формального приєднання до них держав, носять рекомендаційний характер. Відповідно до преамбули Принципи встановлюють загальні норми для міжнародних комерційних договорів.

В області зовнішньої торгівлі активно застосовуються торговельні порядки і звичаї, насамперед ИНКОТЕРМС. Оскільки звичаї не кодифіковані, сторони найчастіше змушені доводити їхнє існування [10, с. 72].

Істотний вплив на зміст зобов'язань сторін за договором купівлі-продажу роблять прийняті в міжнародній практиці торговельні порядки. Вони вирішують граючу роль при дозволі споровши між сторонами в арбітражі. Під торговельним порядком розуміється сформоване в міжнародній торгівлі однаковість, загальновизнане правило, що укладає в собі ясне і визначене положення з питань, яких воно стосується. До торговельних порядків відносяться також торговельні або ділові звичаї, іменовані узансами.

Торговельні порядки в англійській юридичній літературі визначаються як правило поведінки, настільки широко відоме в даній сфері ділового життя, що воно вважається вхідною складовою частиною в укладеному між сторонами контракті; якщо воно не було виключено ними в прямо вираженій або якій мається на увазі формі. Торговельні звичаї в англійському праві мають важливе значення, наприклад, для тлумачення таких слів і виражень, як: відвантаження, що течуть дні, погожі робочі дні, застереження «біля». В окремий галузях торгівлі звичайно виникають специфічні торговельні порядки, як, наприклад, у торгівлі зерновими, лісоматеріалами [12, с. 294].

Основним принципом торговельного порядку (звичаю) в американському праві є «постійність дотримання». Французькі юристи називають наступні ознаки звичаю: однаковість, постійність дотримання, повторюваність, відома тривалість існування в часі й у просторі, визначеність, допущена законодавцем, не протиріччя добрим вдачам і публічному порядкові.

Торговельні порядки визначають зміст деяких умов контрактів (частіше при наявності в контракті неясностей і неточностей або відсутності погодженого сторонами умови). У тих випадках, коли в контракті мається пряма вказівка про застосування торговельних порядків, вони можуть займати відповідну норму права, що регулює питання контракту, якщо остання носить діапозитивний характер (тобто коли в тексті самої норми зазначено, що вона може застосуються тільки при відсутності іншої угоди сторін) [7, с. 169].

Крім національного права, міжнародних договорів, міжнародних торговельних порядків, до контракту підлягають застосуванню правила, обумовлені попередньою практикою взаємин сторін даного контракту (т.зв. заведений порядок).

Широко застосовуються в міжнародній торгівлі типові контракти, розроблені відповідними галузевими асоціаціями торговців визначеного виду товарів. Такі типові контракти складені на кожен окремий вид товару (зерно, бавовна, лісоматеріали і т.д.). Можлива розробка сторонами (однієї зі сторін) власних типових контрактів.

Іншими засобами недержавного регулювання в міжнародній торгівлі є стандартні контракти (типові проформи), які полегшують здійснення комерційних операцій і тому досить широко застосовуються. Проформи, як правило, розробляються авторитетними міжнародними організаціями. Так, Європейською економічною комісією ООН підготовлено понад 30 типових проформ. Типові (модельні) контракти розробляються й Міжнародною торговою палатою.

Вагомою є доля в розробці таких документів міжнародних професійних асоціацій, наприклад, Міжнародної федерації інженерів-консультантів (ФІДІК), Асоціації з торгівлі зерном і кормами (ГАФТА) та ін.

Типові контракти мають рекомендаційний характер і набувають юридичної сили для певних сторін у разі укладення ними договорів на підставі визначеної типової проформи. Тобто регулятивне значення типові проформи мають не самі по собі, не внаслідок лише фактів їх наявності, а в зв'язку з волевиявленням контрагентів. Саме умови договорів, а не стандартні формуляри є однією з форм недержавного регулювання в міжнародній торгівлі. Для спрощення процесу укладання контракту в оферті доцільно вказувати, що в іншому будуть діяти відповідні загальні умови або інші типові документи.

Судова та арбітражна (третейських судів) практика в Україні не визнається джерелом права. Проте вона має істотне значення для здійснення зовнішньоекономічних відносин. Тлумачення правових норм з допомогою судової практики сприяє належному застосуванню законодавства учасниками ЗЕД, уніфікованому підходу до вирішення спорів, що виникають між ними. Зокрема, визначальне значення має Постанова Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 грудня 1999 р. «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України», у якій дано поняття публічного порядку - одного з ключових інститутів міжнародного приватного права, від якого залежить застосування іноземного права у зовнішньоекономічних відносинах. Під публічним порядком Верховний Суд України розуміє «правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладі (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо» (п. 12 Ухвали) [3, с. 119].

Поряд із державно-правовим (публічно-правовим) впливом на зовнішньоекономічні відносини значне місце посідають певні інструменти недержавного їх регулювання. Основоположним регулятором правових відносин між суб'єктами підприємницької діяльності в зовнішньоекономічній сфері (так звані «горизонтальні» відносини) є договір (контракт), який іменують зовнішньоекономічним або зовнішньоторговельним. Проте різноманітність термінології не впливає на єдину правову природу цього інструмента регулювання, яка здійснюється на приватноправовій основі, тобто на засадах рівності сторін, свободи договору, диспозитивності у визначенні його умов тощо.

Джерелами приватноправового регулювання зовнішньоекономічної діяльності є, зокрема Цивільний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України, Закон України від 16 квітня 1991 р. №959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Закон України від 24 лютого 1994 р. №4002-ХІІ «Про міжнародний комерційній арбітраж». Серед інших нормативно-правових актів провідне місце належить спільній постанові Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 21 червня 1995 р. №444 «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) та типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунки в іноземній валюті», Положенню про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженому наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. №201 [5, с. 115]. Враховуючи важливість рибної галузі в забезпеченні населення продовольством, а також необхідністю збереження та відтворення рибних запасів, питаннями рибальства і міжнародної торгівлі рибою та морепродуктами активно займається цілий ряд міжнародних організацій. Визначальна роль у цій системі належить ФАО (Продовольча і сільськогосподарська організація ООН) та СОТ (Світова організація торгівлі). Останніми роками ФАО та її відділ з регулювання торгівлі в підкомітеті з рибальства та рибництва (COFI:FT) все більше зближуються з СОТ у частині постановки та вирішення складних задач зовнішньоторговельних проблем міжнародної торгівлі рибою та морепродуктами.

Загалом, традиційні бар'єри на шляху торгівлі, такі як тарифи та кількісні обмеження, були значно скорочені в рамках ГАТТ. У середньому тарифи для риби були скорочені до 4,5 відсотків для розвинених і менш ніж 20 відсотків для країн, що розвиваються.

Зі зменшенням традиційних бар'єрів в торгівлі значення нетарифних бар'єрів виросло. Великі розвинені імпортуючі країни, включаючи ЄС, створили мережу суворих норм і правил у сфері охорони здоров'я та навколишнього природного середовища (наприклад, захист зникаючих видів). Наприклад, кількість повідомлень СОТ про застосування санітарних та фітосанітарних заходів до рибної продукції подвоїлась з 2000 року. ЄС, як правило, розглядається як лідер у розробці стандартів безпеки харчових продуктів і, відповідно, користується істотним впливом на експортні галузі в країнах, що розвиваються.

На даний час не існує жодних спеціальних положень СОТ стосовно субсидій у рибному господарстві. Ці субсидії регулюються лише загальними правилами, викладеними в Угоді СОТ про субсидії та компенсаційні заходи (ASCM). Але створюються всі умови для надання субсидій тим країнам, які цього потребують, дані висновки можуть бути зроблені спеціальними комісіями СОТ або ООН [7, с. 174].

Размещено на Allbest.ru