Особливості зовнішньоекономічної діяльності країн Східної Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

КУРСОВА РОБОТА

ОСОБЛИВОСТІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КРАЇН СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Студентка

Спеціальність - 6.050100 “Міжнародна економіка”

Форма навчання - денна

Група - Б

Керівник доцент Беззубченко Ольга Анатоліївна

Маріуполь - 2014

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти зовнішньоекономічної діяльності країни

1.1 Сутність та основні види зовнішньоекономічної діяльності

1.2 Особливості державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Розділ 2. Особливості зовнішньоекономічної діяльності країн Східної Європи

2.1 Аналіз розвитку зовнішньої торгівлі країн Східної Європи

2.2 Аналіз розвитку інвестиційної діяльності країн Східної Європи

Розділ 3. Зовнішньоекономічні відносини України з країнами Східної Європи

3.1 Тенденції розвитку зовнішньоекономічних відносин України з країнами Східної Європи

3.2 Проблеми і перспективи вступу України до СОТ

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Міжнародні економічні відносини є однією з найбільш динамічно розвинутих сфер економічного життя. Економічні зв'язки між державами мають багатовікову історію. Протягом сторіч вони існували переважно як зовнішньоторговельні, вирішуючи проблеми забезпечення населення товарами, що національна економіка робила неефективно чи не робила зовсім. У ході еволюції зовнішньоекономічні зв'язки переросли зовнішню торгівлю і перетворилися в складну сукупність міжнародних економічних відносин, - світове господарство. Процеси, що відбуваються в ньому, торкаються інтересів усіх держав світу. А країни Східної Європи посідають чільне місце серед них. Тому виникає необхідність у аналізі зовнішньоекономічної діяльності країн Східної Європи в структурі світового господарства. В цьому полягає актуальність даної теми курсової роботи.

Метою курсової роботи є розгляд особливостей зовнішньоекономічної діяльності країн Східної Європи.

Завданнями роботи є:

· визначити сутність та основні види зовнішньоекономічної діяльності;

· розглянути засади державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

· проаналізувати розвиток зовнішньої торгівлі та інвестиційної діяльності в країнах Східної Європи;

· визначити тенденції розвитку зовнішньоекономічних відносин України з країнами Східної Європи;

· розглянути проблеми та перспективи вступу України до СОТ.

Об'єктом дослідження роботи є система зовнішньоекономічних зв'язків між країнами світу.

Предметом дослідження є розгляд особливостей зовнішньоекономічної діяльності країн Східної Європи.

Для поставленої в дослідженні мети було використано наступні методи дослідження:

§ Порівняльний

§ Аналітичний

§ Статистичний

§ Синтезу

§ Прогнозування.

При написанні даної роботи були використані дослідження вітчизняних та іноземних вчених, періодичні видання та статистична інформація, сайти Інтернет.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КРАЇНИ

1.1 Сутність та основні види зовнішньоекономічної діяльності

Повноцінне функціонування економіки жодної країни не може відбуватися без розвинутої системи зовнішньоекономічних зв'язків. Включення національної економіки в систему світових господарських процесів позитивно впливає на розвиток економіки країни, сприяє підвищенню технічного рівня виробництва, раціональному використанню природно-сировинних ресурсів, ліквідації дефіциту окремих товарів, а відтак і підвищенню рівня життя населення.

Зовнішньоекономічна діяльність є одним із важливих чинників стабільного розвитку національного господарства країн світу. В сучасних умовах жодна країна не може самостійно ефективно розвивати виробничі процеси на рівні вимог НТР. Тільки використовуючи переваги сукупного міжнародного науково-технічного потенціалу, переваг міжнародного поділу праці, країни світового співтовариства, в тому числі і наша держава, можуть вирішувати господарські завдання, що забезпечують економічне зростання та піднесення добробуту населення.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств - це форма господарської діяльності, пов'язана з технологією виробництва та науково-технічною діяльністю, а також з експортними й імпортними операціями.[4]

Зовнішньоекономічна діяльність - по-перше, це одне з основних джерел доходу країни, по-друге - підприємств, що працюють на зовнішньому ринку та більш повно використовують кошти.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є :

· фізичні особи -- громадяни країни, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами і постійно проживають на території країни;

· юридичні особи, зареєстровані і які мають постійне місцезнаходження на території країни (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та ін.), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

· об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами країни, але які мають постійне місцезнаходження на території країни і яким цивільно-правовими законами країни не заборонено здійснювати господарську діяльність;

· структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності які не є юридичними особами згідно з законами країни (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території країни;

· спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності країни та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані і які мають постійне місцезнаходження на території країни;

· інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами країни.

· країна в особі и владних органів, місцеві органи влади й управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території країни, діють як юридичні особи.[1]

До видів зовнішньоекономічної діяльності відносять:

· експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

· надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності;

· наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

· міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами;

· кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами країни; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території країни у випадках, передбачених законами країни;

· спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території країни, так і за її межами;

· підприємницька діяльність на території країни, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами країни;

· організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території країни за іноземну валюту у передбачених законами країни випадках;

· товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

· орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

· операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

· роботи на контрактній основі фізичних осіб країни з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території країни, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території країни, так і за її межами;

· інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами країни.[1]

Таким чином, зовнішньоекономічна діяльність стає усе більш важливим фактором розвитку народного господарства та економічної стабілізації будь-якої країни.

1.2 Особливості державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

зовнішньоекономічна діяльність країна європа

У всіх країнах, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму.[18]

До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать:

· забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;

· стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

· створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці;

· наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання такої діяльності здійснюється за допомогою законів, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.[18]

Всі види зовнішньоекономічної діяльності регулюються, з одного боку, державою в особі її органів, а з іншого -- недержавними органами управління економікою (біржами, торговельними палатами, спілками тощо) та самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі укладених між ними координаційних угод.[4]

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів (див. рис. 1.1).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності країни

Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини. Ці методи найдоцільніше застосовувати за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та ін.

Економічні - діють через ринковий механізм. Економічні методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту).

Важливу роль з-поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або отримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів. У галузі зовнішньої торгівлі валютні обмеження вважають опосередкованим фактором стримування імпорту, оскільки використання валюти на закупівлю іноземних товарів дозволяється лише після отримання на це спеціального дозволу. Регулювання залучення та вивозу капіталу в цілому спрямовується на підвищення ефективності іноземного інвестування в економіку країни. Воно має подвійний характер. З одного боку, державне регулювання сприяє створенню сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій та надання пільг, а з іншого - обмежує вплив іноземного капіталу на економіку країни, яка залучає такі кошти.

Надзвичайне поширення торговельної діяльності потребує законодавчого встановлення певних умов і правил її функціонування. При цьому метою державного регулювання зовнішньоторговельних операцій є встановлення найбільш сприятливих умов для вітчизняних виробників, заохочення вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмеження ввезення іноземних товарів до своєї країни. Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.[7]

Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни.

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така політика, з одного боку, сприяє розвитку національного виробництва та захисту вітчизняного виробника, а з іншого - може призвести до застійних явищ в економіці, посилення монополізму та зниження конкурентоспроможності національних товарів. Як правило, країни ведуть гнучку зовнішньоторговельну політику, котра поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм. Політика вільної торгівлі переважає за умов високого рівня розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, а протекціонізм - за умов становлення ринкових відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути одностороннім та багатостороннім. Одностороннє полягає в застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без погодження з іншими торговельними партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження регулюючих механізмів між державами, що мають торговельні угоди. Прикладом такого багатостороннього регулювання торговельних відносин країн світової співдружності є діяльність Всесвітньої торгової організації (ВТО), яка використовує структури Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) та положення про торгівлю між членами угоди. У рамках ГАТТ (ВТО) проводяться переговори з актуальних проблем зовнішньоторговельної політики та міжнародної торгівлі.[4]

Центральне місце в державному регулюванні зовнішньої торгівлі належить тарифному регулюванню. Митний тариф -- це систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону країни. Митні тарифи розробляються за товарним класифікатором.

Митні тарифи складаються з конкретних ставок мита. Мито -- це податок, який стягується митними органами з товарів, що вивозяться або ввозяться на територію країни. Запровадження мита сприяє захисту національних виробників від іноземної конкуренції, забезпечує надходження коштів до державного бюджету, поліпшує умови доступу національних товарів на зарубіжні ринки. У міжнародній практиці застосовується експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне та інші види мита. Найбільш широко в процесі державного регулювання зовнішньоторговельних операцій використовується імпортне (ввізне) мито, експортне (вивізне) мито застосовують лише окремі країни переважно до товарів традиційного експорту.

Величина мита визначається за допомогою ставок, які поділяються на адвалорні (процентні), специфічні та комбіновані. Адвалорне та специфічне мито по-різному здійснюють свою регулюючу функцію. За підвищення цін ефективнішим є адвалорне мито, а за зниження -- специфічне. В окремих випадках використовуються ставки змішаного типу (комбіновані), коли товар одночасно обкладається адвалорними і специфічними видами мита.[6]

До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін, установлення мінімальної митної вартості на окремі товари та ін. Субсидії спрямовано на підтримку національних виробників і за характером виплат їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі субсидії надаються експортеру у формі безпосередніх виплат на відшкодування різниці між його витратами та отриманим доходом, а непрямі - є формою надання пільг в оподаткуванні, позик за більш низькими ставками, пільгових умов страхування тощо. Експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання розвитку експорту національних товарів. Воно, як правило, здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам під пільгові процентні ставки або іноземним імпортерам за умови придбання товарів лише вітчизняного виробництва.

У системі нетарифних інструментів є вагомими індикативні ціни, застосування яких спрямовано на збільшення валютних надходжень від експорту продукції і зменшення валютних витрат на закупівлю імпортних товарів. Індикативними називаються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортно-імпортних операцій. Такі ціни можуть запроваджуватись на товари, щодо експорту яких встановлено особливі режими, спеціальні імпортні процедури або антидемпінгові заходи.

Щодо окремих імпортних товарів (тютюнові вироби та ін.) держава встановлює їхню мінімальну митну вартість. Метою її запровадження є забезпечення повноти сплати податку на додану вартість та недопущення заниження митної вартості товарів, що ввозяться.

До найпоширеніших адміністративних інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать квотування та ліцензування. Квотування - це кількісне обмеження імпорту або експорту певної категорії товарів, а ліцензування - це умови і порядок надання державними органами спеціального дозволу на ввезення або вивезення таких товарів. Надання квот та ліцензій на експорт та імпорт товарів і послуг здійснюється Міністерством економіки. Експортно-імпортні операції з товарами понад встановлені квоти можливі за умови сплати ввізного (експортного) мита.

Іншим напрямом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є управління іноземними інвестиціями. Необхідність залучення зовнішніх інвестицій зумовлюється тим, що країна, маючи обмежені бюджетні фінансові ресурси, не може власними силами забезпечити ефективні структурні зміни в економіці. Це потребує пильної уваги до пошуку додаткових фінансових джерел, що з них найзначнішим є іноземне інвестування. [18]

Регулюючи взаємовідносини інвесторів і держави на засаді встановлення правових і економічних умов господарської діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, уряд визначає також пільги та гарантії майнових прав та інтересів таких підприємств. Пільгами для них є, по-перше, звільнення від обкладання митом майна, що ввозиться в країну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства, а по-друге, те, що його продукція не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, які спрямовані на реалізацію державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий інвестиційний режим.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що повноцінне функціонування економіки жодної країни не може відбуватися без розвиненої системи зовнішньоекономічних зв'язків. Зовнішньоекономічна діяльність є одним із важливих чинників стабільного розвитку національного господарства країн світу.

У всіх країнах, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є об'єктивною необхідністю.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою законів, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання, рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КРАЇН СХІДНОЇ ЄВРОПИ

2.1 Аналіз розвитку зовнішньої торгівлі країн Східної Європи

Сучасний розвиток зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських країн бере початок наприкінці 80 - початку 90-х років, коли ці країни приступили до корінних ринкових реформ національних економік. Зміна моделі соціально-економічного розвитку, істотне перетворення відносин власності, рішучий поворот до формування ринкових основ народних господарств зумовили кардинальну трансформацію зовнішньоекономічної політики країн регіону. Першою та головною особливістю сучасного етапу розвитку зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських держав є відмова від державної монополії на зовнішньоекономічні зв'язки, демонтаж планово адміністративної, жорстко централізованої системи управління зовнішньоекономічною діяльністю.[18]

Демонополізація зовнішньоекономічної діяльності створює принципово нові можливості для виробників у виборі партнерів, форм, заходів і сфер зовнішньоекономічного співробітництва, головним критерієм якого стає економічна ефективність, співвідношення доходів та затрат виробників і споживачів матеріальних благ та послуг.

Характерною рисою зовнішньоекономічних відносин країн східноєвропейського регіону на сучасному етапі є перехід від планово-адміністративних форм протекціонізму до лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Основними напрямами даної діяльності країн Східної Європи є:

· відмова чи істотне зменшення кількісних обмежень у зовнішній торгівлі та перехід до переважно економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

· зближення структур і рівнів внутрішніх та світових цін на основі вільного ціноутворення практично на всі види продукції та послуг;

· послідовне зниження ставок експортного тарифу й запровадження уніфікованого імпортного тарифу;

· перехід до конвертованості національних валют для резидентів і нерезидентів спочатку по поточних, а згодом і по капітальних операціях, встановлення єдиного курсу національної валюти;

· підтримка експорту та розширення ринків збуту вітчизняної продукції;

· заохочення імпорту капіталу, створення спільних підприємств, участі іноземного капіталу в процесі приватизації.[18]

Аналіз експорту та імпорту товарів за країнами Східної Європи станом на 2007 рік видно, що торгівельне сальдо від'ємне та складає 4816318,3 тис. дол.( див. табл. 2.1). Тому можна зробити висновок, що країни цього регіону більше імпортують товарів аніж експортують.

Таблиця 2.1 Експорт-імпорт товарів за країнами Східної Європи за 2006 рік (тис. дол.) [20]

Країна	Експорт	Імпорт	Сальдо
Білорусь	1222688,8	1255158,4	-32469,6
Молдова	671052,7	122395,2	548657,5
Російська Федерація	8650661,6	13787003,1	-5136341,5
Албанія	90165,4	296,6	89868,8
Болгарія	595720,4	130356,9	465363,5
Боснія i Герцеговина	81634,4	7543,9	74090,5
Естонія	123390	135149,9	-11759,9
Латвія	286120,2	90570,2	195550
Литва	278300,3	297388,4	-19088,1
Польща	1344474,2	2109156,4	-764682,2
Румунія	625797,8	446097,6	179700,2
Словаччина	549636,2	382774,5	166861,7
Словенія	24924	291515,7	-266591,7
Угорщина	946131	802234,5	143896,5
Хорватія	78438,6	37615,7	40822,9
Чеська Республіка	341607,1	825133,4	-483526,3
Україна	38368	45038,6	-6670,6
Разом	15949110,7	20765429	-4816318,3

Питома частка країн Східної Європи в світовому експорті товарів складає 20%, що вказує на значний вклад країн цього регіону в світову торгівлю та необхідність подальшого успішного розвитку зовнішньоторговельних відносин країнами Східної Європи та світу. Аналогічна ситуація склалася з імпортом.

Що стосується торгівлі послугами, країни Східної Європи здебільшого експортують, що можна побачити на рисунку 2.1. Ця тенденція залишається протягом останніх трьох років і хоча імпорт послуг стабільно зростає, сальдо залишається від'ємним та складає 3028274,5 тис. дол. у 2007 році. Найбільші обсяги експорту послуг у 2007 році мають: Російська Федерація - 3410567,7; Естонія - 144083,3; Польща та Угорщина - 104508,8 та 102529,6 тис. дол. відповідно. Найбільші імпортери послуг цього ж року: Російська Федерація - 696698; Чеська республіка та Білорусь - 48489 і 35902,8 тис. дол. відповідно (див. додаток А).

Рис. 2.1 Динаміка експорту-імпорту послуг в Південно-Східній Європі (в тис. дол.)[20]

Розглядаючи динаміку обсягів загального експорту та імпорту деяких країн Східної Європи ( зокрема країни, що входять до Євросоюзу ) бачимо значні темпи зростання у 2006 році (порівняно з 2005) як загального експорту, так і загального імпорту ( див. табл. 2.2 ). Зокрема, найбільші темпи зростання експорту у Литви - 29%, Естонії - 28% та Польщі - 22%; найменші темпи зростання простежуються у Латвії (15%) та Угорщини (18%). Щодо імпорту лідируючі позиції займають: Естонія ( 32%), Литва (29%) та Латвія (27%); відстають від них Угорщина та Словенія - 17 та 18% відповідно. Торгівельний баланс є від'ємним в обох роках, що свідчить про стабільну тенденцію перевищення обсягів експорту над імпортом. Однак, ця тенденція не стосується Чеської Республіки, де торгівельний баланс позитивний, що свідчить про зворотну тенденцію.

Таблиця 2.2 Динаміка загального експорту та імпорту країн Східної Європи [20]

	Експорт, млрд. євро	Імпорт, млрд. євро	Торгівельний баланс
Країна	2006	2005	темп зростання,%	2006	2005	темп зростання,%	2006	2005
Чеська Республіка	29,9	24,8	21	28,9	23,8	22	0,9	1,0
Естонія	3,0	2,3	28	4.0	3,0	32	-1	-0,7
Латвія	1,9	1,6	15	3,3	2,6	27	-1,4	-0,9
Литва	4,6	3,5	29	5,9	4,6	29	-1,4	-1,1
Угорщина	23	19,4	18	24	20,5	17	-1	-1,1
Польща	33,9	27,8	22	37.6	31,5	19	-3,7	-3,7
Словенія	7,4	6,1	21	7,4	6,3	18	-0,1	-0,2
Словаччина	12,3	9,7	26	13,7	10,7	28	-1,4	-1

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності є важливим напрямом економічної політики східноєвропейських країн в цілому, бо забезпечує поліпшення їхнього платіжного балансу, становища в системі міжнародного поділу праці, сприяє відкритості національних економік, пристосовує їх до умов конкуренції, які діють на світовому ринку. Це безпосередньо стимулює розвиток і впровадження досягнень науково-технічного прогресу в народне господарство.

Характерна особливість сучасних зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських країн полягає у зміні пріоритетів розвитку зовнішньоторговельних зв'язків, різкому зменшенні ролі й значення взаємної торгівлі та істотному збільшенні зовнішньоторговельного обміну передусім з розвиненими країнами Заходу.

Отже, зовнішньоторговельні відносини країн Східної Європи інтенсивно розвиваються: з кожним роком простежується значне зростання обсягів експорту та імпорту, що позитивно впливає на розвиток зовнішньоторговельних відносин з країнами світу.

2.2 Аналіз розвитку інвестиційної діяльності країн Східної Європи

В сучасному світі практично всі країни залучені до процесів міжнародного співробітництва. Усталений економічний розвиток неможливий без ефективного використання переваг від залучення прямих зарубіжних інвестицій із-за кордону.

В умовах фінансової глобалізації інвестиційні ресурси переміщуються у відповідності з принципом господарської доцільності і концентруються в регіонах, де можна досягти найбільшої ефективності. Приплив ПІІ стає одним з ключових критеріїв статусу країни, успішності її включення до світового господарства.

Основною тенденцією розвитку ринку ПІІ є підвищення частки розвинутих країн і зниження часки країн, що розвиваються. Так, у сфері імпорту інвестицій близько 73% припадає на промислово розвинуті країни, понад 24% - на, країни, що розвиваються, і менше 3% - на країни Центральної і Східної Європи (див. додаток Б).

У сфері експорту інвестицій розвинуті країни концентрують понад 90%, країни, що розвиваються - 8%; а країни Центральної і Східної Європи - менше 1%.

Особливістю світового ринку інвестицій є висування на роль провідника на міжнародному ринку інвестицій саме Євросоюзу. Країни ЄС є найбільшими інвесторами, завдяки обміну капіталами між собою. Близько 80% всього експорту ПЗІ припадає на європейські країни: Великобританію, Німеччину, Францію, Нідерланди та Швейцарію. За обсягом залучених інвестицій перше місце посідають США, а потім йдуть Німеччина, Велика Британія, Бельгія.[14]

Особливо високим приростом обсягу залучених ПЗІ відзначається Німеччина, котра за рівнем інвестиційної привабливості наздогнала США.

Країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою прагнуть привернути інвестиції за рахунок створення пільгового режиму господарювання для іноземного інвестора, використовують заходи промислової політики, пов'язані зі стимулюванням між фірмової кооперації між вітчизняними та іноземними інвесторами, заохочують експортну діяльність підприємств з іноземною участю тощо.

Серед країн Східної Європи найбільш привабливим для іноземного інвестора є ринки Польщі та Чеської Республіки.

Притоки ПІІ в розвинуті країни збільшилися в трьох секторах: в секторі добувної промисловості і сільського господарства, оброблювальній промисловості і секторі послуг. Відповідно до загальносвітової тенденції істотно зросли вкладення в сегменті природних ресурсів. В оброблювальній промисловості ряд нових членів ЕС ( особливо Угорщина, Польща, Словаччина і Чеська Республіка) укріпили свої позиції як переважних майданчиків для розміщення автомобільного виробництва. Так, наприклад, компанія «Хенде Моторз» оголосила про плани створення нових підприємств в Словаччині і Чеській Республіці.[14]

Детально аналізуючи потоки ПІІ в Південно-Східній Європі можна побачити, що притоки іноземних інвестицій набагато перевищують відтоки ПІІ за весь період 1994-2005 років (див. рис. 2.2). Також необхідно зазначити, що притоки прямих іноземних інвестицій загалом постійно зростають, за винятком 2002 та 2005 років, де простежується невелике зниження притоків інвестицій на 0,3 та 0,9 млрд. дол. відповідно.

Притоки ПІІ до Південно-Східної Європи і СНД в 2005 році залишалися на досить високому рівні ( 40 млрд. дол.), лише трохи збільшившись порівняно з попереднім роком. При цьому вельми висока була ступінь концентрації потоків: на три країни - Російську Федерацію, Україну і Румунію ( у вказаному порядку черговості) - доводилося близько три четверті інвестицій.

Рис. 2.2 Динаміка прямих іноземних інвестицій в Південно-Східній Європі за середньорічним показником (в млрд. дол.)[16]

Четвертий рік підряд збільшується збільшуються відтоки ПІІ з регіону, досягнувши 15 млрд. дол., з яких тільки на Російську Федерацію доводиться 87%. Пріоритети політики країн регіону відносно ввезення і вивезення ПІІ розрізняються як наслідок неоднаковості економічних структур і інституційних умов. В країнах, економіка яких базується на природних ресурсах, наприклад в Російській Федерації, Азербайджані і Казахстані, велика частина питань політики торкається управління непередбаченими доходами в умовах високих міжнародних цін на нафту і визначення - або визначення по-новому - ролі держави.[14]

Таким чином, зовнішньоторговельні відносини країн Східної Європи швидко розвиваються: з кожним роком простежуються зростання обсягів експорту та імпорту, що позитивно впливає на розвиток зовнішньоторговельних відносин з країнами світу.

Також стрімко розвивається інвестиційна діяльність європейських країн, зокрема Південно-Східної Європи та СНД. Це пояснюється зацікавленістю розвинутих країн до нових країн з ринковою економікою та високим рівнем притоків ПІІ до цих країн.

РОЗДІЛ 3. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ СХІДНОЇ ЄВРОПИ

3.1 Тенденції розвитку зовнішньоекономічних відносин України з країнами Східної Європи

Україна відноситься до країн східноєвропейського регіону, і тому має міцні зовнішньоекономічні зв'язки, що склалися історично. Країни Східної Європи мають значний вплив на економіку нашої країни. Тому доцільно буде проаналізувати динаміку зовнішньоекономічних відносин між Україною та країнами цього регіону за останні роки.

У 2005 році у зовнішній торгівлі товарами між Україною і країнами Східної Європи спостерігалось збільшення обсягів як експорту товарів з України, так і їх імпорту з Європейського союзу. Одночасно відбувалося зростання обсягів зовнішньоторговельних послуг та прямих іноземних інвестицій.

Експорт товарів до країн Східної Європи склав 3266,3 млн. дол., імпорт - 3445 млн. дол. Порівняно з 2004р. експорт зменшився на 10%, імпорт збільшився на 33,5% . Сальдо у 2004 році було позитивним - 1042,6 млн. дол., але у 2005 році стало від'ємним - 178,7 млн. дол. (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1 Зовнішня торгівля України товарами з країнами Східної Європи станом на 2006 рік (млн. дол.) [20]

	Експорт	Імпорт	Сальдо
	2004	2005	2004	2005	2004	2005
Естонія	278,3	125,1	80	102,7	198,3	22,4
Латвія	377,2	311,6	59,9	64,5	317,3	247,1
Литва	468,6	209,5	173,7	200,1	294,9	9,4
Польща	979,9	1010,9	1008,2	1406,7	-28,3	-395,8
Словаччина	398,1	508,6	243,1	304	155	204,6
Словенія	14,8	32,5	113,9	125	-99,1	-92,5
Угорщина	807,6	690,7	471,4	647,9	336,2	42,8
Чеська Республіка	299,1	377,4	430,8	594,1	-131,7	-216,7
Разом	3623,6	3266,3	2581	3445	1042,6	-178,7

Головними партнерами, як в експорті, так і в імпорті товарів залишаються Польща (1010,9 та 1406,7 млн. дол.) та Угорщина (відповідно 690,7 та 647,9 млн. дол.).

Обсяги імпорту товарів збільшились з усіх країн. При цьому, обсяг імпорту з Польщі - на 39,5%, Угорщини на 37,4%, Чеської Республіки - на 37,9%.

Порівняно з 2004р. експорт послуг зменшився на 77,7 млн. дол. та імпорт послуг теж зменшився на 26,7 млн. дол.(див. табл. 3.2). Це дало зменшення сальдо на 51 млн. дол. і склав 135,4 млн. дол. Позитивне сальдо вказує на перевагу експорту послуг в країни східноєвропейського регіону над імпортом їх в Україну.

Таблиця 3.2 Зовнішня торгівля України послугами з країнами Східної Європи станом на 2006 рік (млн. дол.) [20]

	Експорт	Імпорт	Сальдо
	2004	2005	2004	2005	2004	2005
Естонія	12,6	12,9	5,8	8,5	6,8	4,4
Латвія	25,1	39,8	18,9	13	6,2	26,8
Литва	10,9	12,6	48,8	6,7	-37,9	5,9
Польща	41,9	62,2	65,4	77	-23,5	-14,8
Словаччина	89,1	49,2	18,6	17,5	70,5	31,7
Словенія	2,8	2	2,7	2,6	0,1	-0,6
Угорщина	210,2	128,2	39,3	49,8	170,9	78,4
Чеська Республіка	13,2	21,2	19,9	17,6	-6,7	3,6
Разом	405,8	328,1	219,4	192,7	186,4	135,4

Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту до країн Східної Європи займали транспортні (64,3%), різні ділові, професійні та технічні (16,4%) послуги, імпорту - транспортні (16,8%), фінансові (21,1%), роялті та ліцензійні (8,1%), будівельні (7,2%), комп'ютерні (8,1%) послуги.

Головними партнерами, на які припадало більше половини обсягу експорту послуг, є - Угорщина та Польща, імпорту - Угорщина, Чеська Республіка та Словаччина.

Що стосується прямих іноземних інвестицій, то їхнє надходження з країн Східної Європи у 2006 року склало 1139,4 млн. дол. (див. рис. 3.1), що менше на 367,6 млн. дол., ніж у 2007 (1507 млн. дол.). Покращення інвестиційного клімату, зокрема через більш ефективне виконання положень уже прийнятого законодавства, та завершення процесу реформ мають важливе значення для залучення більших інвестицій в Україну.

Найбільші інвестиції в Україну надійшли у 2007 році з Польщі (670,5 млн. дол.) та Угорщини (400,9 млн. дол.).

Рис. 3.1 Інвестиції в Україну з деяких країн Східної Європи (в млн. дол.)[20]

Головними перешкодами для інвестицій східноєвропейських компаній в Україну є часте внесення змін до норм зовнішньоторгового законодавства, низький рівень прозорості, неефективне виконання законів, дискримінаційні нормативні положення та корупція.

Найбільші обсяги інвестицій з України здійснені в Польщу - 31,1 млн. дол. та Латвію - 30,7 млн. дол. (див. рис. 3.2).

Рис. 3.2 Інвестиції з України до деяких країн Східної Європи (в млн. дол.)[20]

За багатьма відносними та навіть абсолютними показниками іноземних інвестицій Україна займає одні з останніх місць серед країн Центральної та Східної Європи. Основними причинами невисокої активності іноземного капіталу, у тому числі, з країн східноєвропейського регіону, є відсутність в Україні сприятливого інвестиційного клімату. Так, у 2003 році за рівнем політичного й економічного ризику Україна посідала 135 місце серед 178 країн світу. В економічних зв'язках між українськими i європейськими фірмами переважають прості експортно-імпортні операції, бартерний обмін, операції з давальницькою сировиною.[20]

Таким чином, за останні роки східноєвропейський ринок для українського бізнесу залишався джерелом товарів i валюти, а не капіталу i технологій.

3.2 Проблеми і перспективи вступу України до Світової організації торгівлі

Вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) є одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України і розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі і створення передбачуваного прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій.

Багатосторонню міжнародну торговельну систему, у центрі якої знаходиться СОТ, у широкому розумінні можна визначити як сукупність міжнародних правил, яких мають дотримуватися країни в торговельних відносинах між собою. Правила ці спрямовані на всебічне сприяння відкритій і ліберальній торгівлі. СОТ служить як форумом для переговорів, так і арбітром у врегулюванні торговельних суперечок між країнами-членами.[18]

СОТ сьогодні - це 152 країни світу, понад 95 % обсягу світової торгівлі, понад 90 % світового ВВП і понад 85 % населення світу. Майже тридцять держав мають у СОТ статус спостерігача і знаходяться на різних етапах процесу вступу. З країн СНД до СОТ увійшли Вірменія, Грузія, Киргизія і Молдова та Україна ( від 16 травня 2008 року).[23]

Процес приєднання України до СОТ тривав більше п'ятнадцяти років і передбачав:

· узгодження з країнами - членами Робочої групи графіків зниження імпортного мита та режиму доступу до ринку послуг. До Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ входили 44 члени СОТ (враховуючи оновлений склад Європейського Союзу);

· проведення багатосторонніх переговорів з країнами - членами Робочої групи та узгодження проекту Звіту Робочої групи;

· гармонізацію законодавства з нормами та вимогами СОТ.

В частині законодавчого забезпечення процесу вступу України до СОТ, Верховною Радою України протягом 2005-2007 років в цілому було прийнято 49 Законів України, в тому числі 11 - у 2007 році.

Прийняті закони врегульовують такі сфери, як інтелектуальна власність, вивізне мито на сільськогосподарську продукцію, страхова та банківська діяльність, ввезення транспортних засобів на територію України, оподаткування сільськогосподарських підприємств, ветеринарна медицина, а також вдосконалення митного законодавства, застосування експортних мит на брухт чорних та кольорових металів, сільськогосподарської діяльності, режиму ліцензування (вартості ліцензії), обіг генетично модифікованих продуктів, перехід на нову систему опису та кодування товарів, побудовану на міжнародній системі ГС 2002 тощо.

5 лютого 2007 року на засіданні Генеральної Ради СОТ було підписано Протокол про вступ України до СОТ. Відповідно до типової процедури приєднання до СОТ після засідання Генеральної Ради Протокол про вступ України до СОТ з додатками було ратифіковано Верховною Радою України 16 квітня 2008 року. На 30-й день після ратифікації Україна стала повноправним членом СОТ - 16 травня 2008 року. [18]

Вступ до СОТ означає для України:

*Інтеграцію до міжнародної ринкової економіки, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу і міжнародної торгівлі.

Послідовна гармонізація законодавства з вимогами СОТ поступово підготувала вітчизняних підприємців до "гри за єдиними правилами". Відмова від дискримінації і рівноправна торгівля - основні вимоги і, разом з тим, переваги СОТ. Утім, члени організації не відмовляються від застосування механізмів захисту внутрішнього ринку. Угоди СОТ дозволяють країнам вживати обмежувальних заходів проти імпорту, який завдає значної шкоди вітчизняній економіці, але відбувається це за чітко визначеними правилами.

*Доступ до міжнародного механізму вирішення торгових спорів.

Після набуття членства в СОТ Україна отримала можливість захищати інтереси своїх виробників відповідно до процедури розгляду торгових спорів СОТ.

*Створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій.

Світовий досвід демонструє, що вступ до СОТ звичайно супроводжується зростанням прямих іноземних інвестицій. Це добре видно на прикладі країн Центральної та Східної Європи, які стали членами СОТ після 1995 р. Зокрема, прямі іноземні інвестиції в Болгарії зросли в наступному після вступу до СОТ році майже в 4 рази, в Словенії - майже в 2 рази. В Естонії приплив іноземних капіталів збільшився після вступу країни до СОТ в 2 рази.

*Більш широкий вибір товарів і послуг.

Завдяки збільшенню потоку іноземних товарів, послуг і інвестицій на український ринок виробник вже скоро матиме доступ до дешевших комплектувальних матеріалів, устаткування і сировини, а споживач - ширший вибір товарів, послуг і цін. Це створює умови для підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

*Отримання Україною статусу повноправного учасника міжнародної торгівлі, що збільшить її можливості брати участь у регіональних союзах і об'єднаннях.

Зокрема, членство в СОТ - необхідна умова лібералізації режиму торгівлі з ЄС і початку переговорів про створення зони вільної торгівлі.[18]

Однак, існують і негативні наслідки вступу України до СОТ:

1. Відтепер Україна вже не зможе самостійно проводити власну економічну політику. Угоди СОТ прямо забороняють країні використання певних інструментів, зобов'язують погоджувати будь-яку допомогу або субсидії з країнами-членами організації, обмежують можливість регулювати ринок встановленням митних тарифів або квот на імпорт.

2. Багато підприємств, а можливо і цілі галузі, не зможуть витримати конкуренцію з напливом іноземних товарів і послуг. Першим постраждає сільське господарство. На сьогоднішній день в Україні 60% продукції сільського господарства проводиться в особистих селянських господарствах, в аграрному секторі економіки до 30% сільськогосподарських підприємств і до 40% підприємств харчової промисловості або збиткові, або не мають стабільні позитивні фінансові результати. Очевидно, що ці підприємства після вступу до СОТ перестануть існувати.

3. Широка експансія імпортної готової сільськогосподарської продукції спричинить за собою масове закриття дрібних і деякої частини середніх переробних підприємств.

4. В цілому галузь машинобудування програє від вступу України до СОТ. З найбільшими проблемами можуть зіткнутися автомобіле- і суднобудування, а також радіоелектронне і сільськогосподарське машинобудування. Перші два сектори постраждають від припинення субсидування та інших форм державної підтримки. Радіоелектронне машинобудування, особливо підприємства, що знаходяться в державній власності, чекає масове банкрутство і закриття. Їхня не конкурентоспроможність практично не підлягає сумніву, і здешевлення продукції іноземних підприємств завдасть істотного збитку національному виробнику.

5. Також результат вступу до СОТ - це не тільки експансія іноземних товарів, але і послуг. На думку більшості експертів, після вступу до СОТ в Україні почнуть активно виникати філіали іноземних банків, що до певної міри сприятиме посиленню банківського сектора і розширенню його кредитного портфеля. Деякі українські політики і банкіри вважають високий рівень проникнення іноземного капіталу в банківську сферу загрозою для вітчизняної економіки.[15]

Таким чином, ставши членом СОТ, Україна може позиціонувати себе на світовій арені як надійного торговельного партнера і привабливого об'єкта для інвестицій. Вступ України до СОТ визначає основи міжнародної торгівлі на десятиріччя вперед. Важливо, що вони враховують й інтереси України як повноправного члена СОТ. Однак, за думкою вчених, разом з перевагами вступу до СОТ виникнуть і проблеми пристосування української економіки, що можливо спричинить призупинення розвитку деяких галузей економіки.

В Україні простежується стрімкий розвиток зовнішньоекономічних відносин з країнами Східної Європи. З кожним роком торгівельні та інвестиційні зв'язки України з сусідніми регіонами стають міцнішими та більш стабільними. Також це надає Україні можливість зміцнити свої позиції на світовому ринку.

ВИСНОВОК

Таким чином, можна зробити висновок, що повноцінне функціонування економіки жодної країни не може відбуватися без розвиненої системи зовнішньоекономічних зв'язків. Зовнішньоекономічна діяльність є одним із важливих чинників стабільного розвитку національного господарства країн світу.

У всіх країнах, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є об'єктивною необхідністю.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою законів, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання, рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Зовнішньоторговельні відносини країн Східної Європи набирають значних темпів: з кожним роком простежується значне зростання обсягів експорту та імпорту, що позитивно впливає на розвиток зовнішньоторговельних відносин з країнами світу.

Також стрімко розвивається інвестиційна діяльність європейських країн, зокрема Південно-Східної Європи та СНД ( 1/3 загальних європейських інвестицій ), що пояснюється зацікавленістю розвинутих країн до нових країн з ринковою економікою та високим рівнем притоків ПІІ до цих країн.

Ставши членом СОТ, Україна може позиціонувати себе на світовій арені як надійного торговельного партнера і привабливого об'єкта для інвестицій. Вступ України до СОТ визначає основи міжнародної торгівлі на десятиріччя вперед. Важливо, що вони враховують й інтереси України як повноправного члена СОТ. Однак, за думкою вчених, разом з перевагами вступу до СОТ виникнуть і проблеми пристосування української економіки, що можливо спричинить призупинення розвитку деяких галузей економіки.

Зовнішньоекономічні відносини країн Східної Європи (в тому числі й України) з кожним роком набувають великих обертів, що позитивно впливає на розвиток як внутрішньої економіки цих країн, так і світового господарства загалом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»

2. Булатова Е.В., Чентуков Ю.И. “Международная економика”. - Маріуполь:МГГУ, 2005. - 43с.

3. Вічевич А. М., Максимець О. В. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. - Львів: Афіша, 2004. - 140с.

4. Дідівський М. І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч. посіб. - К.: Знання,2006. - 463с.

5. Козак Ю.Г., Ковалевська В.В. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 676с.

6. Козак Ю. Г., Лук'яненко Д. Г., Макогон Ю. В та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 672с.

7. Козик В.В.,Панкова Л.А. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - 3-тє вид., - К.:Знання-Прес,2002. - 406с.

8. Мельник Т. Тенденції розвитку міжнародних торгових відносин та зовнішнього сектору України// Економіст. - 2004. - № 11. - с. 52-55.

9. Международные экономические отношения: Учебник/ под общ. ред. В.Е. Рыбалкина. - 2-е изд., перераб. и доп.. - М.:ЗАО «Бизнес-школа» Интел-Сервис»,1998. - 368с.

10. Новицький В.Є. - Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. - К.: КНЕУ, 2003. - 948с.

11. Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2005. - 397с.

12. Проблемы и перспективы сотрудничества между Европейским Союзом и Украиной. // Экономика Украины. - 2000. - № 9. - с.82.

13. Харламова Г. Нова економічна динаміка у трансформаційних економіках: інвестиції та економічне зростання// Економіст. - 2004.- №11. - с.48-51.

14. World Investment Report 2006: Overview/ United Nations. - NY & Geneva. - 2006. - 77р.

15. http://www.pravda.rv.ua/analitica/WTO.html

16. www.unctad.org

17. www.fdi.eu.com

18. http://www.niss.gov.ua/

19. www.delukr.cec.eu.int

20. www.ukrstat.gov.ua

21. http://ec.europa.eu/comm/external_relations/

22. http://www.n-europe.eu

23. www.wto.org

24. http://www.un.org

Размещено на Allbest.ru

...