Формування системи державного управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

КУРСОВА РОБОТА

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Студентка

Спеціальність - 6.050100 “Міжнародна економіка”

Форма навчання - денна

Група - Б

Керівник

Маріуполь - 2014

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади регулювання ЗЕД

1.1 Сутність та основні положення зовнішньоекономічної діяльності

1.2 Особливості державного регулювання ЗЕД

1.3 Розвиток системи регулювання ЗЕД в Україні

Розділ 2. Аналіз методів державного регулювання ЗЕД в Україні

2.1 Оцінка використання митно-тарифної системи регулювання ЗЕД в Україні

2.2 Оцінка використання системи нетарифного регулювання ЗЕД в Україні

Розділ 3. Напрямки вдосконалення державного регулювання ЗЕД в Україні у зв'язку із вступом до СОТ

Висновок

ВСТУП

Міжнародні економічні відносини є однією з найбільш динамічно розвинутих сфер економічного життя. У ході еволюції зовнішньоекономічні зв'язки перетворилися в складну сукупність міжнародних економічних відносин, - світове господарство. Процеси, що відбуваються в ньому, торкаються інтересів усіх держав світу. І, відповідно, усі держави повинні регулювати свою зовнішньоекономічну діяльність, щоб досягти дотримання в першу чергу своїх інтересів, не виключенням є і Україна. Світовий досвід свідчить, що навіть у промислово розвинутих країнах існує об'єктивна необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Держава насамперед, закликана, захищати інтереси своїх виробників, вживати заходів для збільшення обсягів експорту, залучення іноземних інвестицій, збалансування платіжного балансу, валютного регулювання, і, що особливо важливо, -- приймати законодавчі акти, що встановлюють правила здійснення ЗЕД, і контролювати їх неухильне дотримання. Це і обумовлює актуальність зазначеної теми.

Метою курсової роботи є розгляд системи управління зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Завданнями роботи є:

Розглянути теоретичні засади регулювання ЗЕД;

Дати оцінку використанню митно-тарифної та нетарифної системи регулювання ЗЕД в Україні;

Визначити напрямки вдосконалення державного регулювання ЗЕД в Україні у зв'язку із вступом до СОТ;

Об'єктом дослідження роботи є зовнішньоекономічна діяльність України.

Предметом дослідження є розгляд системи державного управління зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Для поставленої в роботі мети були використані наступні методи дослідження:

Порівняльний

Аналітичний

Статистичний

При написанні даної роботи були використані дослідження вітчизняних вчених, періодичні видання та статистична інформація.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД

1.1 Сутність та основні положення зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність є одним із важливих чинників стабільного розвитку національного господарства країн світу. В сучасних умовах жодна країна не може самостійно ефективно розвивати виробничі процеси на рівні вимог НТР. Тільки використовуючи переваги сукупного міжнародного науково-технічного потенціалу, переваг міжнародного поділу праці, країни світового співтовариства, в тому числі і наша держава, можуть вирішувати господарські завдання, що забезпечують економічне зростання та піднесення добробуту населення.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств - це форма господарської діяльності, пов'язана з технологією виробництва та науково-технічною діяльністю, а також з експортними й імпортними операціями.

Зовнішньоекономічна діяльність - по-перше, це одне з основних джерел доходу країни, по-друге - підприємств, що працюють на зовнішньому ринку та більш повно використовують кошти.

Основним нормативним документом, що регулює порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, є Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.91 р. №959-ХП, зі змінами та доповненнями.

Відповідно до Закону про ЗЕД зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання України й іноземних суб'єктів господарювання, побудована на взаєминах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

фізичні особи -- громадяни України, громадяни республік Союзу РСР, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та ін.), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Україна в особі и владних органів, місцеві органи влади й управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи.

Зовнішньоекономічна діяльність містить у собі такі види:

Експорт та імпорт товарів, капіталів, робочої сили;

Надання суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, у тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, котрі прямо і безпосередньо не заборонені законами України; надання вищезгаданих послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

наукову, науково-технічну, науково-виробничу, виробничу, навчальну и іншу кооперацію з іноземними суб'єктам господарської діяльності;

навчання й підготовку фахівців на комерційній основі;

міжнародні фінансові операції й операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

кредитні й розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

спільну підприємницьку зовнішньоекономічну діяльність між національними суб'єктами та іноземними суб'єктами господарської діяльності, яка включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і поза її межами;

підприємницьку діяльність на території України, пов'язану з наданням ліцензій, патентів, "ноу-хау", торгових марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності поза межами України;

організацію і здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організацію та здійснення оптової, консигнаційної і роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту в передбачених законами України випадках;

товарообмінні (бартерні) операції й іншу діяльність, побудовану на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземними суб'єктами господарської діяльності;

орендні, у тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

операції з придбання, продажу й обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і поза її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі із суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і поза її межами;

інші види зовнішньоекономічної діяльності, які прямо й безпосередньо не заборонені законами України.

1.2 Особливості державного регулювання ЗЕД

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності базується на загальних принципах регулювання економіки. Проте методи і рівень цього регулювання мають певну специфіку, яка залежить від зовнішньоекономічної політики держави щодо відносин з іноземними державами у сфері зовнішньоторговельної діяльності, що охоплює міжнародний обмін товарами, роботами, послугами, інформацією, результатами інтелектуальної діяльності. Ці відносини будуються на ґрунті дотримання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і зобов'язань, зафіксованих міжнародними договорами.

В економічній теорії виділяють дві основні моделі зовнішньоторговельної політики: ліберальна (вільна торгівля) і автаркія. Вільна торгівля характеризується відсутністю або мінімальним регулюванням процесів зовнішньої торгівлі. Автаркія передбачає повне обмеження зв'язків країни із зовнішнім світом, а отже, жорстке регулювання зовнішньоекономічних відносин з боку держави.

Найважливішими торговельно-політичними інструментами, за допомогою яких держава регулює зовнішньоекономічну діяльність, є мито та нетарифні торговельні обмеження.

Мито є найдавнішим інструментом торговельної політики. В цілому мито - це податок, який держава накладає на товар, якщо він перетинає державний кордон або кордон митної зони.

Воно належить до найстаріших джерел доходів держави. Однак мито є не тільки джерелом доходів держави, а й так званою тарифною перешкодою для торгівлі. Нарахування мита штучно підвищує ціну товарів при переміщенні їх через кордон, що впливає на попит та пропозицію. Мотиви нарахування мита сьогодні такі:

для формування доходів держави (так званий фіскальний мотив);

для коригування рівноваги платіжного балансу;

для захисту вітчизняних товаровиробників (класичний аргумент захисного мита);

для захисту економіки країн, що розвиваються;

для захисту молодих галузей вітчизняної економіки;

для захисту вітчизняних робочих місць;

для перерозподілу доходів;

позаекономічні мотиви (національний престиж, національна безпека тощо).

За напрямом товарних потоків розрізняють ввізне, вивізне та транзитне мито. Найбільше економічне значення сьогодні має ввізне мито. Вивізне мито накладається тільки деякими країнами, насамперед на аграрні продукти та сировину. За способом стягнення мито поділяється на адвалорне, яке нараховується в процентах до митної вартості товарів, що ним обкладаються; специфічне, нараховується у встановленому розмірі за одиницю товару, та комбіноване, що поєднує обидва зазначені вище види мита.

За характером мито буває:

сезонне, застосовується для оперативного регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру, насамперед сільськогосподарською;

антидемпінгове, застосовується у випадку імпорту товарів за ціною, нижчою за звичайну ціну;

компенсаційне, застосовується при імпорті тих товарів, у виробництві яких прямо чи опосередковано використовувалися субсидії країни-експортера.

За походженням мито поділяють:

на автономне, вводиться на підставі односторонніх рішень органів державної влади;

конвенційне, вводиться на основі дво- чи багатосторонніх угод;

преференційне, вводиться щодо товарів, які походять з країн, що розвиваються, і має більш низькі ставки порівняно зі звичайним.

Для сучасної світової економіки характерна тенденція поступового переходу від тарифних до нетарифних методів регулювання. Останні поділяються на:

1. Кількісні обмеження (контингентування та ліцензування)

2. "Добровільні" обмеження експорту.

3. Приховані методи торговельної політики.

3.1. Технічні бар'єри:

вимоги дотримання національних стандартів;

вимоги отримання сертифікатів якості імпортної продукції;

вимоги щодо специфічної упаковки та маркування товарів;

вимоги дотримання певних санітарно-гігієнічних норм, включаючи здійснення заходів із захисту довкілля;

вимоги дотримання ускладнених митних формальностей та законів про захист прав споживачів тощо.

3.2. Внутрішні податки і збори.

3.3. Політика в рамках державних закупівель.

3.4. Вимога про вміст вітчизняних компонентів.

4. Фінансові методи регулювання торговельних потоків

4.1. Субсидії.

4.2. Кредитування.

4.3. Демпінг.

5. Неекономічні методи регулювання.

5.1. Торговельні договори.

5.2. Правові режими.

Найпоширенішою формою нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі є ліцензування та квотування (контингентування). Ці інструменти використовуються Україною в особі її державних органів у таких випадках:

в разі різкого погіршення розрахункового балансу України, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25 % від загальної суми валютних вимог України;

в разі досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості;

в разі значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку України, особливо по сільськогосподарській продукції, продуктах рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарах народного споживання першої потреби;

за необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;

за необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;

в разі порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності, встановлених законом (як санкція запроваджується режим ліцензування);

відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується Україна (запроваджується режим квотування),

В Україні використовують такі види експортних (імпортних) ліцензій:

генеральна -- відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах);

разова (індивідуальна) -- разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом ЗЕД на період, необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції;

відкрита (індивідуальна) -- дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;

антидемпінгова (індивідуальна) -- належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів;

компенсаційна (індивідуальна) -- належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антисубсидійного розслідування та/або компенсаційних заходів;

спеціальна (індивідуальна) -- належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів;

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензії,

Квотування здійснюється шляхом запровадження режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні прийняті такі види експортних квот (контингента): глобальні, групові, індивідуальні,, антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні. Для кожного виду товару встановлюється лише один вид квоти.

1.3 Розвиток системи регулювання ЗЕД в Україні

Система регулювання ЗЕД в Україні протягом формування незалежної держави зазнала певної еволюції. Її розвиток характеризується певними етапами, які відрізняються моделями регулювання, що превалювали протягом того чи іншого етапу.

Перший етап (1993--1995 рр.) -- це лібералізація системи регулювання ЗЕД, який характеризується відміною державної монополії на зовнішню торгівлю, зняттям більшості обмежень на експорт. У перебігу цього етапу важливі кроки до лібералізації зовнішньоекономічних відносин було зроблено у 1993 р. у сфері тарифних методів регулювання, коли набрав чинності Єдиний митний тариф України та запроваджувалися ставки імпортного мита на рівні 0--10% на більшість товарних позицій. Лише незначна частина товарів обкладалася за ставками 15--30%, а їх максимальний рівень становив 50%. При цьому товари, які імпортувались з країн, що розвиваються обкладались митом за нульовою ставкою, а товари з 30 промислово розвинутих країн оподаткувалися за пільговими ставками.

У 1994 р. почали активно використовувати методи та інструменти нетарифного регулювання. Це стосувалося головним чином імпорту. Деякі захисні заходи щодо імпорту були посилені. Водночас було скасовано чимало кількісних експортних обмежень, які деформували товарну структуру зовнішньої торгівлі країни. Це дозволяє тогочасну модель системи державного регулювання ЗЕД характеризувати певною мірою як еклектичну, що використовувала як інструменти лібералізації, так й інструменти протекціонізму.

Проте в умовах збереження існуючої структури національної економіки застосування ліберальної моделі регулювання ЗЕД зумовило подальшу структурну деформацію національної економіки, руйнування виробничого та науково-технічного потенціалу. Тому діюча модель регулювання ЗЕД потребувала значних змін у бік захисту національного виробника, а саме лібералізації експорту з одночасним посиленням заходів протекціонізму щодо імпорту, особливо товарів широкого попиту, які в достатніх обсягах вироблялися в Україні.

Внаслідок цього, з кінця 1995 р. експортні податки в основному було відмінено. 3 лютого 1996 р. було введено такий інструмент нетарифного регулювання експорту, як індикативні ціни, які були встановлені на значну кількість експортних товарів. Це було здійснено для запобігання вивозу з України товарів за демпінговими цінами. Протягом 1996 р. було прийнято 5 законів України, Указ Президента та 19 постанов Кабінету Міністрів, які змінили ставки Єдиного митного тарифу більш ніж на 1500 товарних позицій. Таким чином було здійснено перехід до моделі протекціонізму у регулюванні ЗЕД, зокрема, використання такої його форми, як селективний протекціонізм.

Стратегічною метою сучасної державної зовнішньоекономічної політики стало формування виробничо-інвестиційної моделі інтегрування економіки України до світового господарства на підґрунті формування та використання порівняльних науково-технічних переваг національної економіки. На сучасному етапі свого розвитку система регулювання зазнає і значного впливу прискорення процесу інтеграції економіки до світового господарства.

Наприкінці 90-х років Україна вжила деяких заходів з пристосування вітчизняного механізму митного регулювання до вимог ГАТТ/СОТ. Зокрема, було визнано митний тариф як основний регулятор зовнішньої торгівлі и необхідність зменшення кількості нетарифних методів регулювання. У 1998 р. Кабінет Міністрів України запровадив новий порядок регулювання митних ставок, який допускає внесення змін до ставок імпортного мита лише один раз на півроку, а з січня 2000 р. -- один раз на рік. Це усунуло неприпустиму практику багаторазової зміни ставок мита, коли за 5 років з моменту прийняття Єдиного митного тарифу України було змінено 95% тарифних ставок, що, безумовно, негативно впливало на зовнішньоекономічну діяльність, дестабілізуючи її.

Наприкінці 2002 року Верховна Рада України ухвалила нову редакцію Єдиного митного тарифу України, який побудований на сучасній Гармонізованій системі опису та кодування товарів. 3 прийняттям нового Єдиного митного тарифу в Україні запроваджено цілісну систему оподаткування товарів і створено умови для приєднання країни до СОТ.\

В Україні вже створена інституціональна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю, що відповідає аналогічним структурам, які діють в інших країнах, зокрема й промислово розвинутих. До неї входять Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Державна митна служба України, Національний банк, Антимонопольний комітет та інші. Кожна з складових цієї структури виконує відповіді! їй функції.

Верховна Рада України -- формує законодавчу базу регулювання ЗЕД, затверджує основні напрями зовнішньоекономічноі політики ЗЕД і спеціальні режими, що діють на території України. До функцій Верховної Ради входить і ратифікація міжнародних угод України, у тому числі тих, що стосуються зовнішньоекономічних відносин.

Кабінет Міністрів України -- керує процесом узгодження й

прийняття національної зовнішньоекономічної стратегії, політики

та законодавства, приймає нормативні акти щодо регулювання ЗЕД,

укладає міжнародні угоди, координує діяльність різних органів виконавчої влади, що беруть участь у процесі управління ЗЕД.

Національний банк України -- здійснює управління золотовалютними резервами країни, укладає банківські угоди з центральними банками інших країн, регулює валютний курс гривні.

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України -- розробляє та здійснює загальні заходи, спрямовані на розвиток зовнішньої торгівлі, розробляє проекти торгових договорів, угод і конвенцій, проводить переговори з іноземними державами і підписує за уповноваженням Уряду торговельні договори та угоди, контролює виконання міжурядових торговельних договорів і угод; регулює та контролює діяльність експортно-імпортних об'єднань, торговельно-економічних місій у складі посольств України, видає експортні та імпортні ліцензії, реєструє контракти.

Державна митна служба України -- контролює експортно-імпортні потоки на митному кордоні України, веде митну статистику, розробляє митні правила та процедури, стягує мито, митні збори та податки.

Серед недержавних організацій найбільше впливають на розвиток ЗЕД промислово-торговельні палати, які є недержавними комерційними організаціями, що об'єднують українські підприємства й інші установи. Основними функціями промислово-торговельних палат щодо регулювання ЗЕД є: надання допомоги українським підприємцям в реалізації їх комерційних інтересів за кордоном; надання підприємцям інформаційних послуг з питань ЗЕД; надання технічної допомоги суб'єктам підприємницької діяльності в проведенні операцій на зовнішньому ринку; прийняття заходів щодо недопущення недобросовісної конкуренції; сприяння врегулюванню спорів, надання послуг для здійснення комерційної діяльності іноземним фірмам.

Таким чином можна зробити висновок про те, що зовнішньоекономічна діяльність є одним із важливих чинників стабільного розвитку національного господарства країн світу. Вона потребує регулювання з боку держави. Найважливішими інструментами, за допомогою яких держава регулює зовнішньоекономічну діяльність, є мито та нетарифні торговельні обмеження. В Україні вже створена інституціональна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю, що відповідає аналогічним структурам, які діють в інших країнах, зокрема й промислово розвинутих.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МЕТОДІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД В УКРАЇНІ

зовнішньоекономічний діяльність система регулювання

2.1 Оцінка використання митно-тарифної системи регулювання ЗЕД в Україні

В Україні поступово формуються передумови включення її економіки до глобальних та європейських економічних процесів. Створюється цілісна система національного законодавства у сфері митних відносин, формується механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом його гармонізації відповідно до норм і стандартів ГАТТ/СОТ.

Для України на сьогоднішній день найбільш раціональним вважається проведення політики селективного протекціонізму, відповідно до якої ринки споживачів товарів можуть бути центральними об'єктами її впливу. У той же час протекціоністські заходи щодо ринків інвестиційних товарів повинні бути вибірковими, оскільки:

Ця група товарів визначає конкурентні переваги країни;

Як правило, ці товари відчутно реагують на зміну господарської кон'юнктури, що потребує при використанні методів протекціонізму враховувати фазу ділового циклу, в якій перебуває економіка.

У той же час обмеження міжнародної конкуренції може супроводжуватися зниженням її інтенсивності на внутрішньому ринку. Крім того, як засвідчує міжнародний досвід, вимоги запровадження протекціоністських заходів нерідко обумовлені небажанням суб'єктів господарської діяльності адекватно реагувати на кон'юнктуру ринку, що змінюється. І в такому разі політика протекціонізму призводить до прямо протилежних, ніж очікувані, результатів: послабляється боротьба за споживача, зростають витрати виробництва, стають морально застарілими технології. Внаслідок цього політика протекціонізму може обернутися міжнародною ізоляцією національної економіки.

Митно-тарифна політика будь-якої держави, яка здійснює радикальні економічні перетворення, повинна слугувати двом основним цілям:

Створювати рівні умови для конкуренції вітчизняних і іноземних виробників, включаючи можливість застосування тимчасових заходів захисту національних виробників, які здійснюють перебудову виробництва, його раціоналізацію і реструктуризацію, впроваджують нові методи управління з метою підвищення конкурентоспроможності;

Забезпечувати належний рівень надходжень до державного бюджету і тим самим робити певний внесок у зусилля уряду, спрямовані на досягнення макроекономічної стабілізації.

Рівень забезпеченості державного бюджету митними надходженнями можна охарактеризувати по наведеним у таблиці даним.

Таблиця 2.1 Про виконання Державною митною службою України завдань Державного бюджету за 2007 рік, млн. гривень

Митні платежі	2006 рік	2007 рік
	показники розпису бюджету (МФ)	фактично виконано	% виконання	показники розпису бюджету (МФ)	фактично виконано	% виконання
ПДВ	28 346,1	31 900,5	112,5	42 246,0	41 699,5	98,7
Акциз	693,0	916,2	132,2	1 044,8	1 332,1	127,5
Ввізне мито	6 308,2	6 975,1	110,6	8 865,2	9 590,1	108,2
Вивізне мито	1 112,5	269,9	24,3	299,0	290,7	97,2
Митні збори	641,8	1 004,5	156,5	617,0	1 069,2	173,3
Єдиний збір	89,7	81,5	90,8	84,7	103,1	121,7
Інші	0,0	26,1		0,0	34,8
Всього	37 191,2	41 173,9	110,7	53 156,7	54 119,5	101,8

З даних таблиці можна зробити висновок про те, що Державною митною службою за 2007 рік фактично забезпечено грошовими коштами надходження до Державного бюджету у сумі 54 119,5 млн. гривень, що становить 101,8% показника розпису доходів на 2007 рік. Порівняно з аналогічним періодом 2006 року сума надходжень збільшились на 12 945,6 млн. гривень.

Розмір щоденного середнього перерахування митних платежів та інших податків і зборів за 2007 рік складає 217,3 млн. гривень або на 30,4% більше аналогічного періоду 2006 року (на 50,6 млн. грн.).

На даний час відповідно до статті 2 Закону України від 05.04.2001 р. №2371-111 “Про Митний тариф України” встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначеним Митним тарифом України, здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття законів України з урахуванням висновків Кабінету Міністрів України. до 01.07.2001 р. Кабінет Міністрів України мав право своїми рішеннями змінювати ставки ввізного мита на товари з 25 по 97 групи ТН ЗЕД (крім товарів ставки мита на які було встановлено Законами України), а Верховна Рада України змінювала законами ставки ввізного мита на товари з 1-24 груп ТН ЗЕД та підакцизні товари.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України і є диференційованим: преференційним, пільговим та повним.

Акцизний збір - це непрямий податок, що встановлюється на підакцизні товари та включається в їхню ціну.

Платниками акцизного збору в бюджет є суб'єкти підприємницької діяльності (їхні філії, відділення, підрозділи):

виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини;

нерезиденти, які виробляють підакцизні товари на митній території України, безпосередньо або через їх постійні представництва;

суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари;

фізичні особи-резиденти або нерезиденти, які ввозять підакцизні речі на митну територію України;

юридичні або фізичні особи, які купують підакцизні товари в податкових агентів.

Перелік товарів, на які встановлюється акцизний збір (підакцизних товарів), і ставки акцизного збору затверджуються законодавче і є єдиними на всій території України для вітчизняних та імпортних товарів.

З 1 січня 2000 р. значно скорочено перелік підакцизних товарів, змінено ставки податку та запроваджено новий механізм обчислення акцизного збору для імпортованих товарів за застосування ставки акцизного збору у відсотках.

До підакцизних товарів віднесено: бензини моторні; дизельне пальне; автомобілі; тютюнові вироби; ювелірні вироби; спирт етиловий та алкогольні напої; пиво солодове.

Експортне мито у 1993 р. застосовувалося в Україні у фіскальних цілях щодо широкої номенклатури товарів.

Починаючи з 1994 року в Україні проводиться досить ліберальна експортна політика. Дія експортного мита стосується невеликої номенклатури товарів: велика рогата худоба та шкіряна сировина, а також насіння деяких видів олійних культур.

Експортне мито сьогодні виконує скоріше функцію обмеження вивозу зазначених товарів, оскільки фіскальні надходження від його введення у даному випадку незначні.

Сезонні мита в Україні почали застосовуватися після прийняття Закону України “Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції” від 17.07.98 р.№468/97-ВР.

Особливі види мита в Україні не використовувалися до 2000 р., незважаючи на існуючу законодавчу можливість їх застосування. Після прийняття в кінці 1998 р. Верховною радою України Антидемпінгового кодексу зазначений механізм запрацював.

Таким чином, в Україні поступово формуються передумови включення її економіки до глобальних та європейських економічних процесів. Створюється цілісна система національного законодавства у сфері митних відносин, формується механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом його гармонізації відповідно до норм і стандартів ГАТТ/СОТ.

2.2 Оцінка використання системи нетарифного регулювання ЗЕД в Україні

В умовах функціонування міжнародних організацій, визнання міжнародних правил торгівлі, спрямованих на її лібералізацію, країни намагаються здійснити протекціонізм різними завуальованими засобами, що одержали назву нетарифних обмежень.

Нетарифні обмеження за своїм походженням - це комплекс національних адміністративних засобів, що нерідко пов'язані безпосередньо з зовнішньою торгівлею, але виконують функції регулятора експортних та імпортних операцій. Засоби нетарифного регулювання у зв'язку зі своїм національним походженням і національними особливостями застосування стають впливом регулюючим фактором у торговельних відносинах різних країн.

Відповідно до статті 27 Митного кодексу України товари, що переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю можуть підлягати санітарно-епідеміологічному, ветеринарному, фіто-санітарному, радіологічному, екологічному контролю та контролю за переміщенням культурних цінностей.

Митні органи взаємодіють з органами державної влади, що здійснюють зазначені види контролю, в порядку, встановленому законодавством України.

Митне оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, завершується тільки після здійснення встановлених законодавством України необхідних для цього товару вищезазначених видів контролю.

Крім кількісних обмежень експорту/імпорту, якими є ліцензування та квотування, держава встановлює також заборону на певні зовнішньоторговельні операції. Так, в Україні забороняється:

експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;

імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища;

імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду і т.п., які суперечать відповідним нормам Конституції (Основного Закону) України;

експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.

Найпоширенішою формою нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі є ліцензування та квотування (контингентування).

Рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій приймається Кабінетом Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, які підлягають під режим ліцензування і квотування, а також періоду дії цього режиму. Реалізація квот і ліцензій на окремі товари здійснюється Міністерством економіки України.

До спеціальних імпортних процедур, що застосовують в Україні, належать:

застосування процедури міжнародних торгів або аналогічних їм процедур;

режим попередніх імпортних депозитів, що вносяться у банки.

Також в Україні існує антидемпінгове регулювання. Розслідування з метою встановлення наявності та впливу демпінгу, про який стверджується, що він має місце, а також величини демпінгової маржі розпочинається профільним Міністерством з порушення антидемпінгової процедури за скаргою, поданою національним товаровиробником або від його імені.

У процесі антидемпінгової процедури Міністерство водночас розглядає докази наявності демпінгу та шкоди, які містяться у скарзі, оцінює їх достатність та обґрунтованість з метою прийняття рішення про порушення антидемпінгового розслідування або про відмову в його порушенні.

Антидемпінгове розслідування не порушується щодо імпорту з країн - членів СОТ, обсяг якого становить менше ніж 1 відсоток загальних обсягів споживання в Україні товару, який є об'єктом відповідної антидемпінгової процедури, якщо разом обсяги цього імпорту із зазначених країн становлять менше ніж 3 відсотки обсягів споживання.

У рішенні про порушення антидемпінгового розслідування Комісія доручає Міністерству :

терміново розпочати антидемпінгове розслідування;

опублікувати повідомлення про його порушення в друкованому органі Кабінету Міністрів України.

Розмір ставки остаточного антидемпінгового мита визначається:

у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом антидемпінгового розслідування. Митна вартість цього товару розраховується відповідно до базисних умов поставки CIF-кордон України; або різницею між мінімальною ціною та митною вартістю зазначеного товару, розрахованою відповідно до базисних умов поставки CIF-кордон України. Індивідуальні ставки антидемпінгового мита застосовують при безпосередньому імпорті в Україну товару експортерами або виробниками, щодо імпорту яких застосовуються вибіркові методи антидемпінгового розслідування.

Слід зазначити, що в цілому нетарифні обмеження, характерні для вітчизняних зовнішньоторговельних операцій, є аналогічними обмеженнями, які використовуються в міжнародній практиці. Основою нетарифного регулювання в Україні є адміністративні заходи, які використовуються з метою нетарифного регулювання частіше, ніж економічні. Нетарифні обмеження мають широкий діапазон впливу на зовнішню торгівлю і використовуються як стосовно імпортних, так і експортних операцій. Метою цих заходів є захист національної промисловості, охорона життя і здоров'я населення, навколишнього середовища, національної безпеки та ін. Нетарифні обмеження дозволяють здійснювати досить гнучке регулювання імпорту й експорту в широкому діапазоні. Завдяки цим методам можливо: здійснення повної заборони експорту вітчизняних чи імпорту небажаних з різних причин іноземних товарів; утримання експорту чи імпорту окремих товарів на чітко визначеному рівні; збільшення або скорочення обсягів експорту чи імпорту в певних умовах.

Крім того, нетарифні методи є важливим засобом здійснення торгової політики (дозволяють отримати поступки в торгових обмеженнях на умовах взаємності або скасувати дискримінаційні заходи в країнах торговельних партнерів).

Таким чином, нетарифні обмеження є достатньо гнучкими й оперативними заходами забезпечення внутрішньої економічної політики у сфері зовнішньої торгівлі, котрі використовуються як в міжнародній практиці, так і в Україні.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД В УКРАЇНІ У ЗВ'ЯЗКУ ІЗ ВСТУПОМ ДО СОТ

На сьогоднішній день одним з пріоритетних питань загальнодержавного значення є питання вступу України до Світової Організації Торгівлі (СОТ). Як відомо, для того, щоб стати повноправним членом цієї впливової міжнародної організації, Україна повинна привести вітчизняне законодавство, зокрема й у сфері митної діяльності, у відповідність до законодавства країн-членів СОТ.

Саме з цією метою, а також для гармонізації й уніфікації законодавства України з митних питань із загальноприйнятими у світовій практиці нормами, Міністерством економіки спільно з Державною митною службою України було розроблено Закон України від 22.12.05 № 3269-ІV „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Цим законом митне законодавство України з питань митної оцінки та визначення країни походження товарів приведене у відповідність до положень угод ГАТТ/СОТ.

Зокрема, у згаданому Законі України враховано зауваження країн-членів робочої групи з питань вступу України до СОТ щодо визначення країни походження товару, а саме:

застосування останніх операцій по переробці товару (кумулятивний принцип) та критерію зміни коду товару за товарною номенклатурою та критерію адвалорної частки (стаття 2 (а) Угоди про правила визначення походження СОТ);

визначення сертифікату походження товару в частині письмової заяви експортера (розділ ІІ, Додаток ІІ до Спеціального додатку К);

розмежування преференційних та не преференційних правил визначення походження товарів (Угода про правила визначення походження СОТ);

визначення країни походження упаковки, яка підлягає декларуванню окремо від товару (стаття 9 розділу 1 Спеціального додатку К);

визначення країни походження приналежностей, запасних частин та інструментів, призначених для використання в машинах, пристроях, агрегатах або транспортних засобах (стаття 7 розділу 1 Спеціального додатку К).

Протягом 2005 року Верховною Радою України прийнято низку законів України, спрямованих на приведення рівня митно-тарифного захисту у відповідність з нормами СОТ.

Україна приєдналась до низки секторальних «нульових» домовленостей про зниження ставок на такі групи товарів: сталь, іграшки, деревина, кольорові метали, фармацевтичні препарати, папір, сільськогосподарська техніка, меблі, інформаційні технології, наукове, медичне обладнання, будівельна техніка, дистильовані спирти (останнє через 3 роки після вступу), цивільна авіації (до 2010 року).

Крім того, приєднались до секторальної гармонізації з хімічних товарів (5,5 - 6,5 %), текстилю та одягу (0-17,5 %). Переважна більшість секторальних домовленостей охоплює комплектуючі та сировину для виробництва технологічної продукції, а не товари споживчого вжитку (кінцева продукція).

Продукція, яка належить до секторів наукового, медичного обладнання та інформаційних технологій здебільшого не виробляється вітчизняними підприємствами, або виробляється на рівні застарілих на декілька поколінь технологічних схем, що не відповідає сучасному попиту. Зниження тарифного захисту цієї продукції призведе до позитивних наслідків у зв'язку із збільшенням надходження на внутрішній ринок так званого “інвестиційного імпорту” у ці галузі та сприятиме розвитку внутрішнього ринку в цих сферах.

Відповідно до Угоди про торгівлю текстилем та одягом між Україною та ЄС тарифні ставки України на ці товари вже кілька років як проведені до рівня, що відповідає взятим зобов'язанням в СОТ.

На окремі види сільськогосподарської продукції домовлено про перехідні періоди на лібералізацію доступу до ринку, терміни яких закінчуються до 2010 року: м'ясо, риба, готові харчові продукти.

Також для окремих видів транспортних засобів встановлений перехідний період до 2013 року з поступовою зміною ставки ввізного мита з 10% на момент вступу до 5% на кінець перехідного періоду. Для транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, перехідний період триває до 2010 року з відповідним зниженням ввізного мита з 10% до 8%

Середньоарифметична ставка кінцевого зв'язаного рівня становить 11,16% для сільськогосподарських продуктів та 4,85% для промислових товарів.

З дати вступу до СОТ Україна не буде реалізовувати тарифні квоти на будь-які товари через аукціони. Будь-які заходи будуть здійснюватися та застосовуватися однаково, неупереджено, обґрунтовано, прозоро, передбачувано та справедливо. Попередньо до внесення змін до положень стосовно тарифних квот про такі плани буде публічно повідомлено та торговим партнерам будуть надані можливості зробити коментарі до прийняття остаточних рішень щодо змін. Протягом трьох років після вступу до СОТ Україна затвердить порядок розподілу тарифних квот на ввезення цукру-сирцю з тростини на підставі методу «Хто перший подав заявку, той перший отримав».

Податки, в тому числі ПДВ та акциз, застосовуватимуться на недискримінаційній основі до імпорту з країн-членів СОТ і товарів вітчизняного виробництва.

З дати вступу до СОТ Україна скасує і не буде впроваджувати, повторно впроваджувати або застосовувати кількісні обмеження на імпорт або інші нетарифні заходи, такі як ліцензування, квотування, заборони, дозволи, вимоги попереднього санкціонування, вимоги ліцензування та інші обмеження з подібним ефектом, які не можуть бути обґрунтовано згідно з положеннями відповідної Угоди СОТ.

Окрім цього, на виконання згаданого Закону України Державною митною службою було розроблено постанову Кабінету Міністрів України від 20.12.06 № 1765 „Про затвердження Порядку встановлення та застосування правила адвалорної частки та виробничих і технологічних операцій”. Цією постановою затверджується Перелік виробничих і технологічних операцій, за якими визначається країна походження товару. Варто зазначити, що в основу цього Переліку покладено положення Додатків 9, 10 та 11 до розділу ІV Регламенту Комісії (ЄЕС) від 02.07.93 № 2454/93, якими встановлено правила не преференційного походження товарів, що переміщуються через митний кордон країн Європейського Союзу. Окрім цього, згаданою урядовою постановою скасовується постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.02 № 2030 „Про Перелік виробничих і технологічних операцій для визначення критерію достатньої переробки товару та порядок його встановлення і застосування при визначенні країни походження товару”.

Разом з тим, першочерговим заходом в процесі адаптації законодавства України до законодавства країн-членів СОТ залишається питання приведення діючої товарної номенклатури Митного тарифу України, яка була розроблена на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС) версії 1996 року, у відповідність до нині діючої у світі версії ГС. Це пов'язано з тим, що застосування в Україні номенклатури відмінної від загальноприйнятої в інших країнах світу значно ускладнює процес контролю за здійсненням зовнішньоекономічних операцій, співставлення даних статистики зовнішньої торгівлі, практики застосування антидемпінгового законодавства України та ЄС, надання тарифних преференцій.

Саме з цією метою і було розроблено проект Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Митний тариф України”, яким передбачається привести вітчизняну товарну номенклатуру у відповідність до вимог ГС 2002 року. Кабінетом Міністрів України цей законопроект було подано до Верховної Ради України і 31 травня 2007 року він був в цілому прийнятий Парламентом.

Таким чином, Україна при підготовці до вступу до СОТ вже почала приводити вітчизняне законодавство, зокрема й у сфері митної діяльності, у відповідність до законодавства країн-членів СОТ.

ВИСНОВОК

Міжнародні економічні відносини є однією з найбільш динамічно розвинутих сфер економічного життя. У ході еволюції зовнішньоекономічні зв'язки перетворилися в складну сукупність міжнародних економічних відносин, - світове господарство. Процеси, що відбуваються в ньому, торкаються інтересів усіх держав світу. І, відповідно, усі держави повинні регулювати свою зовнішньоекономічну діяльність, щоб досягти дотримання в першу чергу своїх інтересів, не виключенням є і Україна.

Найважливішими інструментами, за допомогою яких держава регулює зовнішньоекономічну діяльність, є мито та нетарифні торговельні обмеження. В Україні вже створена інституціональна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю, що відповідає аналогічним структурам, які діють в інших країнах, зокрема й промислово розвинутих.

В Україні поступово формуються передумови включення її економіки до глобальних та європейських економічних процесів. Створюється цілісна система національного законодавства у сфері митних відносин, формується механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Нетарифні обмеження, які є достатньо гнучкими й оперативними заходами забезпечення внутрішньої економічної політики у сфері зовнішньої торгівлі, використовуються як в міжнародній практиці, так і в Україні.

Україна при підготовці до вступу до СОТ вже почала приводити вітчизняне законодавство, зокрема й у сфері митної діяльності, у відповідність до законодавства країн-членів СОТ.

Размещено на Allbest.ru

...