Особливості зовнішньоекономічних зв’язків України з країнами Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

КУРСОВА РОБОТА

З КУРCУ «МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНИ»

ОСОБЛИВОСТІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ ЄВРОПИ

Студентка

Спеціальність - 6.050100 “Міжнародна економіка”

Форма навчання - денна

Група - Б

Керівник

Маріуполь - 2014

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти зовнішньоекономічних зв'язків

1.1 Сутність та принципи зовнішньоекономічних зв'язків

1.2 Передумови розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Східної Європи

Розділ 2. Аналіз зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Східної Європи

2.1 Аналіз розвитку зовнішньої торгівлі України з країнами Східної Європи

2.2 Оцінка інвестиційної діяльності України з країнами Східної Європи

Розділ 3. Перспективні напрямки розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Східної Європи

3.1 Напрямки транскордонного співробітництва України з країнами Східної Європи

3.2 Напрямки вдосконалення системи зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Східної Європи в контексті вступу до ЄС

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Міжнародні економічні відносини є однією з найбільш динамічно розвинутих сфер економічного життя. Економічні зв'язки між державами мають багатовікову історію. Протягом сторіч вони існували переважно як зовнішньоторговельні, вирішуючи проблеми забезпечення населення товарами, що національна економіка робила неефективно чи не робила зовсім. У ході еволюції зовнішньоекономічні зв'язки переросли зовнішню торгівлю і перетворилися в складну сукупність міжнародних економічних відносин, - світове господарство. Процеси, що відбуваються в ньому, торкаються інтересів усіх держав світу. А країни Східної Європи посідають чільне місце серед них. Тому виникає необхідність у аналізі зовнішньоекономічної діяльності країн Східної Європи в структурі світового господарства. В цьому полягає актуальність даної теми курсової роботи.

Метою курсової роботи є визначення перспективних напрямків розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Східної Європи.

Згідно з метою в роботі поставлені наступні завдання:

· визначити сутність та основні принципи зовнішньоекономічних зв'язків;

· розглянути передумови розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Східної Європи;

· проаналізувати розвиток зовнішньої торгівлі України з країнами Східної Європи;

· оцінити інвестиційну діяльність України з країнами Східної Європи;

· визначити тенденції розвитку зовнішньоекономічних відносин України з країнами Східної Європи;

· розглянути напрямки транскордонного співробітництва України з країнами Східної Європи;

· Напрямки вдосконалення системи зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Східної Європи в контексті вступу до ЄС.

Об'єктом дослідження роботи є система зовнішньоекономічних зв'язків між країнами світу.

Предметом дослідження є особливості зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Східної Європи.

Для поставленої в дослідженні мети було використано наступні методи дослідження:

§ Аналіз та синтез, які використовуються для визначення поняття зовнішньоекономічних зв'язків та виокремлення передумов розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Східної Європи;

§ Статистичний, що використаний для відображення динаміки розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Східної Європи;

§ Порівняльний, використаний для зіставлення статистичних даних з торговельної та інвестиційної діяльності України з країнами Східної Європи.

Теоретичною базою роботи є дослідження вітчизняних вчених та іноземних вчених, періодичні видання та статистична інформація, сайти Інтернет.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що містить двадцять п'ять джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ КРАЇНИ

1.1 Сутність та принципи зовнішньоекономічних зв'язків

Зовнішньоекономічні зв'язки в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Зовнішні економічні зв'язки держави - це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці.

Форми зовнішньоекономічних зв'язків України різноманітні:

· зовнішня торгівля;

· міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва;

· експорт та імпорт капіталів і робочої сили;

· надання та одержання послуг (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортно- чи імпортно-посередницьких, юридичних);

· міжнародне спільне підприємництво, спільне будівництво підприємств, науково-технічне співробітництво;

· кредитування та інвестування;

· проведення на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукціонів тощо.

За географічною ознакою сучасні зовнішньоекономічні зв'язки України доцільно поділяти на:

· відносини з країнами СНД і рештою держав, що входили до складу колишнього СРСР;

· відносини з іншими зарубіжними державами, серед яких виділяється підгрупа економічно найрозвиненіших країн, Близький Схід, країни Далекого Сходу (в першу чергу Японія, Китай, Південна Корея) тощо.

Серед комплексу невідкладних завдань щодо забезпечення ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво першочергове значення має формування механізму зовнішньоекономічних зв'язків, його теоретична розробка та практичне втілення в життя. При цьому йдеться про створенні фактично нового механізму, який має регулювати взаємовідносини України з навколишнім світом на принципово нових засадах.

Під механізмом зовнішньоекономічних зв'язків розуміють сукупність конкретних їх форм, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських комплексів із світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян.

Виходячи з принципу міжнародного поділу праці, геополітичного становища України, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючих науково-технічного та ресурсного потенціалів, механізм зовнішньоекономічної діяльності, що формується в країні, необхідно орієнтувати на реалізацію головної стратегічної мети в сфері зовнішньоекономічної політики -- інтеграцію народногосподарського комплексу України у світову господарську систему. Ця інтеграція передбачає досягнення таких цілей:

· формування розвинутої ринкової системи господарства, яка базувалася б на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах;

· використання можливостей світового ринку для структурної перебудови національного господарства;

· перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.

На відміну від раніше діючої системи державного адміністрування у зовнішній економічній сфері сьогодні повинен забезпечуватися абсолютний пріоритет товарно-грошових, тобто економічних важелів у регулюванні даної сфери діяльності. Саме вони в країнах з ринковою економікою є основними елементами механізму управління господарською діяльністю як на національному, так і на міжнародному рівнях. Тому при розробці нового механізму зовнішньоекономічних зв'язків необхідно відмовитися від старої методологічної основи регулювання цих процесів.

В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути покладені принципи демократизації, демонополізації зовнішніх економічних зв'язків, які передбачають максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт, імпорт, підвищення ролі митного та валютного регулювання народних господарських зв'язків, надання об'єктам зовнішньоекономічної діяльності широкої самостійності згідно з міжнародною практикою.

Водночас зовнішня економічна політика має відповідати національним інтересам держави, забезпечувати взаємовигідне співробітництво з іноземними партнерами, стимулювати конкуренцію між учасниками зовнішньоекономічної діяльності з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку. Для створення нового дієвого механізму зовнішньоекономічних зв'язків необхідне вирішення таких основних проблем:

· формування необхідної законодавчої бази;

· створення відповідного економічного середовища;

· розвиток інституційних структур, що регулюють зовнішньоекономічні зв'язки.

Важливою передумовою і водночас необхідною основою находження та поглиблення економічного співробітництва із зарубіжними партнерами є розвиток правової бази для такого співробітництва. Світова практика свідчить про те, що у міру інтенсифікації міжнародних господарських зв'язків, якісного та кількісного їх зростання надзвичайно ускладнюється характер взаємовідносин між учасниками. А це потребує чіткого правового регулювання як на національному, так і міжнародному рівні.

Важливими елементами механізму зовнішньоекономічної діяльності в умовах розвитку ринкової системи господарювання є валютна, податкова, кредитна, депозитна, цінова і митно-тарифна політика. Ключовим елементом механізму зовнішньоекономічних зв'язків є валютна політика, за допомогою якої здійснюється вплив держави та центрального банку на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоспроможність національного виробництва.

Одним з факторів підвищення ділової активності як серед національних товаровиробників і експортерів, так і серед зарубіжних інвесторів є формування сучасної податкової системи на експортно-імпортні операції та прибуток спільних підприємств.

Дуже важливим інструментом державного впливу на зовнішньоекономічні зв'язки є кредити та субсидії. Кредитування експорт-імпортних операцій, великих будівельних проектів є невід'ємною частиною міжнародної ділової практики, що прискорює процес кругообігу капіталу.

Складовою частиною механізму зовнішньої економічної діяльності є митна політика держави, покликана передусім виконує функцію захисту внутрішнього ринку. Митна політика України повинна передбачати укладання митних союзів із заінтересованими країнами, що посилять їх взаємну довіру, приведе їхню митну політику до узгодженості.

Ставши на шлях лібералізації зовнішніх економічних зв'язків та побудови відкритої економічної системи, Україна постійно відчуватиме зростаючий вплив тенденцій світового розвитку на свої внутрішні господарські процеси.

Таким чином, зовнішньоекономічні зв'язки держави - це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці. Під механізмом зовнішньоекономічних зв'язків розуміють сукупність конкретних їх форм, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських комплексів із світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян.

1.2 Передумови розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Східної Європи

Сучасний розвиток зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських країн бере початок наприкінці 80 - початку 90-х років, коли ці країни приступили до корінних ринкових реформ національних економік. Зміна моделі соціально-економічного розвитку, істотне перетворення відносин власності, рішучий поворот до формування ринкових основ народних господарств зумовили кардинальну трансформацію зовнішньоекономічної політики країн регіону. Першою та головною особливістю сучасного етапу розвитку зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських держав є відмова від державної монополії на зовнішньоекономічні зв'язки, демонтаж планово адміністративної, жорстко централізованої системи управління зовнішньоекономічною діяльністю[18].

Демонополізація зовнішньоекономічної діяльності створює принципово нові можливості для виробників у виборі партнерів, форм, заходів і сфер зовнішньоекономічного співробітництва, головним критерієм якого стає економічна ефективність, співвідношення доходів та затрат виробників і споживачів матеріальних благ та послуг.

Характерною рисою зовнішньоекономічних відносин країн східноєвропейського регіону на сучасному етапі є перехід від планово-адміністративних форм протекціонізму до лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Основними напрямами даної діяльності країн Східної Європи є:

· відмова чи істотне зменшення кількісних обмежень у зовнішній торгівлі та перехід до переважно економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

· зближення структур і рівнів внутрішніх та світових цін на основі вільного ціноутворення практично на всі види продукції та послуг;

· послідовне зниження ставок експортного тарифу й запровадження уніфікованого імпортного тарифу;

· перехід до конвертованості національних валют для резидентів і нерезидентів спочатку по поточних, а згодом і по капітальних операціях, встановлення єдиного курсу національної валюти;

· підтримка експорту та розширення ринків збуту вітчизняної продукції;

· заохочення імпорту капіталу, створення спільних підприємств, участі іноземного капіталу в процесі приватизації[18].

Розширенню участі східноєвропейських країн у міжнародному поділі праці, посиленню відкритості національних економік також сприяє їхня активна участь у діяльності міжнародних економічних організацій: Міжнародному валютному фонді, Міжнародному банку реконструкції та розвитку, Генеральній угоді по торгівлі та тарифах, Європейському банку реконструкцій та розвитку й ін.

Припинення існування на початку 90-х років як єдиних держав СРСР, СФРЮ, Чехословаччини, з одного боку, посилює міжнародну державну конкуренцію виробників різних країн, з іншого - ставить нові східноєвропейські країни перед необхідністю погоджувати й координувати зовнішньоекономічну політику. За цих умов формування національної зовнішньоекономічної політики суверенних держав тісно переплітається з інтенсифікацією інтеграції східноєвропейських країн у міжнародний поділ праці.

Іншою складовою історико-економічних передумов зовнішньоекономічних зв'язків України були її орієнтація на країни Східної Європи, особливо після створення Ради Економічної Взаємодопомоги. Це також випливало передусім з політичних міркувань. Україна постачала у ці країни залізну та марганцеву руду, прокат чорних металів, електроенергію, азотні добрива, верстати та обладнання, а натомість вона одержувала продукцію машинобудування (верстати, транспортні засоби, електроніку), легкої та харчової промисловості, фармацевтичні товари. На «країни РЕВ» припадало 70% українського зовнішнього товарообігу. Водночас зв'язки з країнами «несоціалістичної» системи розвивалися повільно, що також було наслідком політичних причин.

Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі у міжнародному територіальному поділі праці. Вона розташована у безпосередній близькості до країн Центральної та Східної Європи. Морським шляхом вона пов'язана з Середземномор'ям, Близьким Сходом та країнами басейну Індійського океану. Через Україну проводять важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Європи та чорноморських портів.

З розпадом СРСР всі колишні його європейські союзники, а також розташовані в Центральній і Східній Європі нові незалежні держави проголосили відданість європейським цінностям та з більшою або меншою швидкістю вирушили шляхом їх реалізації.

Можна визначити два вектори спрямованості зовнішньої політики посткомуністичних країн Європи:

· прагнення до вступу в західні економічні та військово-політичні структури (ЄС, НАТО);

· створення умов для тіснішої співпраці власне в регіоні Центральної та Східної Європи.

У першому випадку “індивідуальні” та спільні перспективи пов'язані з прискоренням реформ, економічним зростанням та ступенем зацікавленості Заходу цією частиною Європи.

Шанси розвитку регіональної інтеграції залежать від об'єктивних можливостей тіснішої співпраці, а також від переконаності держав (урядів, парламентів, суспільства) в її доцільності та необхідності.

Внаслідок того, що найбільшого поступу в реформуванні економіки і суспільства досягли Польща, Чехія, Угорщина, саме ці країни-лідери утворюють ядро, в якому спостерігається дедалі тісніша регіональна співпраця.

Фактором, що консолідує країни Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) і спонукає їх до регіональної співпраці є прагнення Заходу вести переговори саме з групою цих країн, а не лише з її окремими представниками.

Тісної співпраці нових демократій Центральної та Східної Європи вимагають також спільні небезпеки і загрози, серед яких -- нелегальна міграція, організована злочинність, трансфер наркотиків, забруднення навколишнього середовища, політична дестабілізація регіону тощо.

Курс України на інтеграцію до європейських та євроатлантичних структур визначає наше бачення єдиної і стабільної Європи, а специфіка цього курсу полягає у синхронізації розвитку відносин в європейському і трансатлантичному вимірах.

Поглиблюючи зв'язки з європейськими та євроатлантичними структурами, Україна намагається зміцнювати стосунки по всьому периметру своїх кордонів, розвивати двосторонні та багатосторонні відносини з сусідами. Найбільшим з них, як відомо, є Російська Федерація.

Принципова відмінність українських і російських підходів у європейській політиці полягає в економічній та політичній мотиваціях. Росія прагне залишитися самостійним центром сили і ставить за мету співробітництво з Європою. А метою української політики є повномасштабна інтеграція в Європу. Життєва необхідність просування України до Європи визначається прагненням повноцінного ствердження її у міжнародному співтоваристві. Враховуючи геополітичні масштаби Російської Федерації та розташування більшої частини її території в азійсько-тихоокеанському регіоні, європейський вектор має для неї значно менше значення, ніж для України.

Отже, зовнішньоекономічні зв'язки держави - це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці. Основними передумовами розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Східної Європи є безпосередня близькість розташування України до країн даного регіону; ще одною з історико-економічних передумов зовнішньоекономічних зв'язків України були її орієнтація на країни Східної Європи, особливо після створення Ради Економічної Взаємодопомоги; активна участь всіх країн цього регіону в діяльності міжнародних організацій; також прагнення Заходу вести переговори саме з групою цих країн спонукає їх до регіональної співпраці.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ СХІДНОЇ ЄВРОПИ

2.1 Аналіз розвитку зовнішньої торгівлі України з країнами Східної Європи

зовнішньоекономічний зв'язок україна європа

Україна відноситься до країн східноєвропейського регіону, і тому має міцні зовнішньоекономічні зв'язки з цими країнами, що склалися історично. Країни Східної Європи мають значний вплив на економіку нашої країни. Тому доцільно буде проаналізувати динаміку зовнішньоекономічних відносин між Україною та країнами цього регіону за останні роки.

У 2007 році у зовнішній торгівлі товарами між Україною і країнами Східної Європи спостерігалось збільшення обсягів як експорту товарів з України, так і їх імпорту з країн Східної Європи. Одночасно відбувалося зростання обсягів зовнішньоторговельних послуг.

Експорт товарів до країн Східної Європи у 2007 році склав 4827,9 млн. дол. (41%), імпорт - 7036,1 млн. дол. (59%). Порівняно з 2006р. експорт збільшився на 19,3 %, імпорт збільшився на 30 % . Сальдо протягом останніх трьох років є від'ємним - 178,7 та 1039,3 млн. дол. відповідно у 2005 та 2006 роках, та помітно збільшується і у 2007 році склало - 2208,2, що вказує на імпортозалежність України , що наведена у таблиці 2.1 [20].

Головними партнерами, як в експорті, так і в імпорті товарів залишаються Польща (1637 та 2920,5 млн. дол.) та Угорщина (відповідно 1234,9 та 1240,9 млн. дол.).

Обсяги імпорту товарів збільшились з усіх країн. При цьому, обсяг імпорту з Польщі - на 27,8 %, Угорщини на 35,4 %, Чеської Республіки - на 28,5 %. Це вказує на незадовільну конкурентоспроможність вітчизняних товарів на зарубіжних ринках послуг, зокрема в порівнянні з товарами країн Східної Європи.

Таблиця 2.1 Зовнішня торгівля України товарами з країнами Східної Європи у 2007 році (млн. дол.)

Країна	Експорт	Імпорт	Сальдо	Частка експорту, %	Частка імпорту, %
Естонія	217,9	152,6	65,3	4,5	2,2
Латвія	258,5	118,6	139,9	5,4	1,7
Литва	363,4	380,3	-16,9	7,5	5,4
Польща	1637	2920,5	-1283,5	33,9	41,5
Словаччина	645	523,5	121,5	13,4	7,4
Словенія	42,5	545,1	-502,6	0,9	7,7
Угорщина	1234,9	1240,9	-6	25,6	17,6
Чеська Республіка	428,7	1154,6	-725,9	8,9	16,4
Разом	4827,9	7036,1	-2208,2	100,0	100,0

Аналізуючи дані рисунку 2.1, можна помітити, що імпорт товарів з Словенії, що у 2006 році збільшився на 133,2 %, вже у 2007 році зменшився на 46,2%. Також із Чеської Республіки простежується зменшення експорту на 9,5% на відміну від імпорту, темпи зростання якого залишаються на тому ж рівні, що і в 2006 році. Імпорт товарів з Угорщини збільшився майже вдвічі при тому, що темпи зростання експорту залишаються на тому ж рівні, що і в 2006 році. Експорт товарів в Словаччину збільшився вдвічі, коли імпорт збільшився тільки на 10,9% від попереднього року. Щодо Литви, то експорт в цю країну збільшився всього на 2,2 %, а імпорт товарів зменшився на 20,7%. Обсяги експорту товарів до Латвії продовжує зменшуватися, коли темпи зростання імпорту збільшуються ( майже на 10%). В Естонію ми експортуємо в чотири рази більший обсяг товарів, аніж імпортуємо - 76,6% зростання експорту проти 13% зростання імпорту товарів з Естонії.



Рис. 2.1 Темпи зростання імпорту та експорту товарів, %

Вагому частку товарної структури українського експорту до країн Східної Європи складають чорні метали, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, руди, шлаки та зола, деревина та вироби з деревини, вироби з чорних металів.

Найбільші обсяги експорту чорних металів здійснювались до Польщі; руд, шлаків та золи - до Словаччини, Чеської Республіки; деревини та виробів з деревини - до Угорщини, Польщі.

Основу товарного імпорту з країн Східної Європи складали механічне обладнання, електричні машини і устаткування (з Чеської Республіки), наземні транспортні засоби, крім залізничних ( з Польщі, Угорщини), полімерні матеріали, пластмаси (з Польщі, Угорщини), фармацевтична продукція ( з Угорщини), папір та картон ( з Польщі).

Порівняно з 2006р. експорт послуг збільшився на 101,8 млн. дол. та імпорт послуг теж збільшився на 172,9млн. дол. (табл. 2.2). Це дало зменшення сальдо на 71,1 млн. дол. і склав 110 млн. дол. Позитивне сальдо вказує на перевагу експорту послуг в країни східноєвропейського регіону над імпортом їх в Україну.

Таблиця 2.2 Зовнішня торгівля України послугами з країнами Східної Європи у 2007 році (млн. дол.)

Країни	Експорт	Імпорт	Сальдо	Частка експорту, %	Частка імпорту, %
Естонія	144,1	11,3	132,8	27,3	2,7
Латвія	47,3	22,5	24,8	9,0	5,4
Литва	33,4	29,7	3,7	6,3	7,1
Польща	104,5	146,3	-41,8	19,8	35,1
Словаччина	50,2	28,0	22,2	9,5	6,7
Словенія	6,2	3,8	2,4	1,2	0,9
Угорщина	102,5	127,1	-24,6	19,4	30,5
Чеська Республіка	38,9	48,4	-9,5	7,4	11,6
Разом	527,1	417,1	110,0	100,0	100,0

Найбільша частка українських послуг (27,3%) експортується до Естонії, також значку частку займає експорт послуг до Польщі (19,8%) та Угорщини (19,4%). В імпорті також переважають послуги з Польщі та Угорщини - 35,1 та 30,5% відповідно.

Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами у 2007 році вказує на підвищення конкурентоспроможності української сфери послуг на зарубіжних ринках послуг, зокрема в країнах Східної Європи.

Аналізуючи дані з рисунку 2.2, можна також простежити постійне та стабільне зростання як експорту з країн Східної Європи, так й імпорту послуг з цих країн за останні 2005-2007 роки. Це вказує на покращення якості українських послуг та стабільний розвиток українського ринку послуг.



Рис. 2.2 Динаміка зовнішньої торгівлі послугами з країнами Східної Європи, млн. дол.

Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту до країн Східної Європи займали транспортні (64,3%), різні ділові, професійні та технічні (16,4%) послуги, імпорту - транспортні (16,8%), фінансові (21,1%), роялті та ліцензійні (8,1%), будівельні (7,2%), комп'ютерні (8,1%) послуги.

Головними партнерами, на які припадало більше половини обсягу експорту послуг, є - Угорщина та Польща, імпорту - Угорщина, Чеська Республіка та Словаччина.

Таким чином, в Україні простежується стрімкий розвиток зовнішньоекономічних відносин з країнами Східної Європи, особливо в сфері торгівлі товарами та послугами.

2.2 Оцінка інвестиційної діяльності України з країнами Східної Європи

В сучасному світі практично всі країни залучені до процесів міжнародного співробітництва. Усталений економічний розвиток неможливий без ефективного використання переваг від залучення прямих зарубіжних інвестицій із-за кордону.

В умовах фінансової глобалізації інвестиційні ресурси переміщуються у відповідності з принципом господарської доцільності і концентруються в регіонах, де можна досягти найбільшої ефективності. Приплив ПІІ стає одним з ключових критеріїв статусу країни, успішності її включення до світового господарства.

Основною тенденцією розвитку ринку ПІІ є підвищення частки розвинутих країн і зниження частки країн, що розвиваються. Так, у сфері імпорту інвестицій близько 73% припадає на промислово розвинуті країни, понад 24% - на, країни, що розвиваються, і менше 3% - на країни Центральної і Східної Європи (додаток Б).

У сфері експорту інвестицій розвинуті країни концентрують понад 90%, країни, що розвиваються - 8%; а країни Центральної і Східної Європи - менше 1%.

Серед країн Східної Європи найбільш привабливим для іноземного інвестора є ринки Польщі та Чеської Республіки.

Притоки ПІІ в розвинуті країни збільшилися в трьох секторах: в секторі добувної промисловості і сільського господарства, оброблювальній промисловості і секторі послуг. Відповідно до загальносвітової тенденції істотно зросли вкладення в сегменті природних ресурсів. В оброблювальній промисловості ряд нових членів ЕС ( особливо Угорщина, Польща, Словаччина і Чеська Республіка) укріпили свої позиції як переважних майданчиків для розміщення автомобільного виробництва. Так, наприклад, компанія «Хенде Моторз» оголосила про плани створення нових підприємств в Словаччині і Чеській Республіці [14].

Детально аналізуючи потоки ПІІ в Південно-Східній Європі можна побачити, що притоки іноземних інвестицій набагато перевищують відтоки ПІІ за весь період 1994-2005 років (рис. 2.3[16]). Також необхідно зазначити, що притоки прямих іноземних інвестицій загалом постійно зростають, за винятком 2002 та 2005 років, де простежується невелике зниження притоків інвестицій на 0,3 та 0,9 млрд. дол. відповідно.

Притоки ПІІ до Південно-Східної Європи і СНД в 2005 році залишалися на досить високому рівні ( 40 млрд. дол.), лише трохи збільшившись порівняно з попереднім роком. При цьому вельми висока була ступінь концентрації потоків: на три країни - Російську Федерацію, Україну і Румунію ( у вказаному порядку черговості) - доводилося близько три четверті інвестицій.

Рис. 2.3 Динаміка прямих іноземних інвестицій в Південно-Східній Європі за середньорічним показником (в млрд. дол. )

Що стосується притоків прямих іноземних інвестицій в Україну, то їхнє надходження з країн Східної Європи у 2006 року склало 1139,4 млн. дол. (рис. 2.4 [20]), що менше на 367,6 млн. дол., ніж у 2007 (1507 млн. дол.). Покращення інвестиційного клімату, зокрема через більш ефективне виконання положень уже прийнятого законодавства, та завершення процесу реформ мають важливе значення для залучення більших інвестицій в Україну.

Найбільші інвестиції в Україну надійшли у 2007 році з Польщі (670,5 млн. дол.) та Угорщини (400,9 млн. дол.).

Головними перешкодами для інвестицій східноєвропейських компаній в Україну є часте внесення змін до норм зовнішньоторгового законодавства, низький рівень прозорості, неефективне виконання законів, дискримінаційні нормативні положення та корупція.

Рис. 2.4 Інвестиції в Україну з деяких країн Східної Європи (в млн. дол.)

Найбільші обсяги інвестицій з України здійснені в Польщу - 31,1 млн. дол. та Латвію - 30,7 млн. дол. (рис. 2.5 [20]).



Рис. 2.5 Інвестиції з України до деяких країн Східної Європи (в млн. дол.)

За багатьма відносними та навіть абсолютними показниками іноземних інвестицій Україна займає одні з останніх місць серед країн Центральної та Східної Європи. Основними причинами невисокої активності іноземного капіталу, у тому числі, з країн східноєвропейського регіону, є відсутність в Україні сприятливого інвестиційного клімату. Так, у 2003 році за рівнем політичного й економічного ризику Україна посідала 135 місце серед 178 країн світу. В економічних зв'язках між українськими i європейськими фірмами переважають прості експортно-імпортні операції, бартерний обмін, операції з давальницькою сировиною[20].

Таким чином, зовнішньоторговельні відносини України з країнами Східної Європи швидко розвиваються: з кожним роком простежуються зростання обсягів експорту та імпорту, що позитивно впливає на розвиток економіки України. Також простежується інвестиційна діяльність України з даними країнами. Однак за останні роки східноєвропейський ринок для українського бізнесу залишався джерелом товарів i валюти, а не капіталу i технологій.

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ СХІДНОЇ ЄВРОПИ

3.1 Напрямки транскордонного співробітництва України з країнами Східної Європи

Наприкінці ХХ ст. спостерігалося зростання значення міжнародно-політичних факторів прикордонного співробітництва. Саме в такому контексті можна розглядати підтримку Євросоюзом, зокрема організаційними та фінансовими засобами, процесів розвитку форм прикордонного співробітництва в східноєвропейському регіоні.

При формуванні перспективної інтеграційної моделі України, для якої, згідно з об'єктивною оцінкою можливих вигод та переваг, а також офіційних декларацій, ЄС становить найбільш бажаний вектор, слід враховувати роль та особливості прикордонного співробітництва на континенті.

Передусім необхідно відзначити прийняття «Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між регіональними общинами або властями» 1980 р., Додатковий протокол до конвенції 1995 та 1998 рр., а також програми ІНТЕРРЕГ, які приймалися в рамках ЄС. Згідно з другою програмою ІНТЕРРЕГ було визначено основні умови та характер надання країнами Євросоюзу підтримки прикордонним регіонам постсоціалістичних країн континенту, які здійснюють ринкові реформи.

Єврорегіони -- це міждержавні регіональні асоціації, які включають прикордонні області країн-учасниць та розвиваються відповідно до погоджених комплексних програм соціально-економічного та культурно-гуманітарного характеру і загальноєвропейських критеріїв з метою спільного розв'язання соціально-економічних завдань[10].

Прикладами інституційного будівництва з метою сприяння прикордонному співробітництву є такі структури, як Асамблея європейських регіонів, Конгрес місцевих і регіональних влад Європи, Асоціація європейських прикордонних регіонів, Конференція периферійних приморських регіонів.

Розвитку прикордонного та міжрегіонального співробітництва в Європі сприяє формування єдиного митного, тарифного та взагалі соціально-економічного простору.

Співробітництво України з іншими східноєвропейськими країнами, які є прилеглими до її власної території, щодо будівництва таких інтеграційних утворень, як єврорегіони, стало важливим завданням на порядку денному. Єврорегіони, які за своєю сутністю є зонами багатостороннього міжнародного співробітництва, включаючи режим прикордонної торгівлі, підпадають під національне регулювання процесу створення та функціонування зон вільної торгівлі взагалі. Воно є додатковим фактором вирішення складних питань проведення реформи та виходу з кризи.

Зокрема, за допомогою участі в системі єврорегіонів можна досягти таких практичних та тактико-стратегічних цілей:

· надання імпульсу соціально-економічному розвитку окремих регіонів завдяки використанню широкого комплексу міжнародно-регіонального співробітництва;

· кадрова, інфраструктурна підготовка як окремих регіонів, так і країни в цілому до більш глибоких форм інтеграційної співпраці з Євросоюзом; прискорення самого процесу такої інтеграції;

· краще реалізовувати потенціал виробничої спеціалізації західних регіонів держави, які поки що значно відстають у формуванні експортної бази зовнішньоторговельного балансу України;

· створення кращих передумов для здійснення закордонних інвестицій, взагалі поліпшення режиму руху капіталу в субрегіональних межах;

· спільний розвиток транспортної та комунікаційної інфраструктури;

· спільне розроблення стратегії регіонального розвитку, обмін досвідом розвитку виробничої та побутової сфери;

· співробітництво в галузі туризму, спортивного виховання та рекреації;

· охорона навколишнього середовища та розв'язання широкого кола проблем екології, які хвилюють місцеве населення.

Україна є учасницею таких об'єднань типу «єврорегіон»: «Карпатський єврорегіон», «єврорегіон Буг» «єврорегіон Нижній Дунай”, «єврорегіон Верхній Прут”, «єврорегіон Дніпро», «єврорегіон Слобожанщина». І такий факт не є випадковим, адже саме своїми західними регіонами (крім єврорегіонів «Дніпро» і «Слобожанщина») держава може й повинна блокуватися із сусідами відповідно до наявних моделей проєвропейського руху та розвитку.

Розглянемо особливості функціонування транскордонного співробітництва на прикладі євро регіонів «Карпатський» і «Буг».

До «Карпатського єврорегіону» входять чотири західні області України (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька), а також вісім районів Словаччини (Вранов, Кошіце, Пряшів, Бардієво, Гуменне, Свидник, Міхаловце та Требішов), три воєводства Польщі (Жешувське, Пшемисльське та Кросненське), а також п'ять областей Угорщини (Саболч - Сатмар - Берег, Гайду - Бігар, Боршод - Абауй - Земплейн, Яс - Надькун - Сольнок та Гезеш).

Зазначимо, що серед тих областей України, які беруть участь у прикордонному співробітництві, зокрема в «Карпатському єврорегіоні», особливою активністю відзначається Закарпатська область. До цього її спонукають особливості географічного розташування, історико-культурна спорідненість з прилеглими країнами та регіонами, історичні традиції співробітництва. Має значення і наявний рівень інфраструктури співробітництва, більша проринкова орієнтація населення, його етнічний склад, який споріднює жителів різних країн, котрі мешкають по різні боки кордонів.

Територіальне об'єднання «Єврорегіон Буг» включає області України (Волинську та Львівську), воєводства Польщі (Холмське, Біло-Підліське, Любельське та Тарнобокезьке), а також Брестську область Білорусі. Сторони об'єднуються за принципами географічної близькості, а також історико-культурними та численними виробничими, транспортно-комунікаційними зв'язками, спорідненою інфраструктурою.

Не можна ігнорувати й коопераційний досвід, набутий за часів спільного існування в єдиному міжнародному угрупованні, в якому також приділялася увагу прикордонному співробітництву, а також в єдиній державі (Україна та Білорусь). Отже, розвивати його та запобігати втраті тих взаємовигідних зв'язків, яких уже було реально набуто в минулому -- одне з принципових завдань асоціації «Єврорегіон Буг». Цей проект має на меті, крім сприяння всебічній співпраці сторін-учасниць, ще й налагодження контактів з подібними структурами у Східній та Західній Європі.

Взагалі, з погляду державних інтересів України, єврорегіони можуть відіграти велику позитивну роль. Це пов'язується з перерозподілом адміністративних повноважень на користь регіонів, що йтиме на користь і процесу створення інтеграційних об'єднань даного типу. Навіть тоді, коли доводиться переглядати ті або інші законодавчі норми, це не повинно ставати гальмом усього процесу.

Як методологічно важливий висновок зі сказаного можна відзначити таке принципове положення щодо України. Тільки тоді, коли регіони зможуть самі відігравати роль повноцінних суб'єктів у міжнародних економічних відносинах, можливий якнайскоріший розвиток національної участі не тільки в системі єврорегіонів, а й у системі прикордонного співробітництва взагалі.

Нарощування зусиль щодо участі України в співробітництві з східноєвропейськими країнами регіональними організаціями, до яких вони входять, є нагальною потребою її економічного розвитку, а багатовекторність за постійного пошуку резервів кожного з геополітичних векторів є пріоритетною вимогою до моделі національної участі в системі зовнішньоекономічних зв'язків.

3.2 Напрямки вдосконалення системи зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Східної Європи в контексті вступу до ЄС

Пріоритетні інтереси, які пов'язані з перспективами багатобічного розширення коопераційних, інтеграційних контактів з країнами Східної Європи, що входять до ЄС, для України пов'язані з таким:

· країни Східної Європи -- члени ЄС являють собою надзвичайно великий і потужний ринок, причому прив'язка до нього та скасування взаємних обмежень у процесі торгівлі з ним здатні допомогти вирішити основні проблеми збуту продукції, яка виготовляється в Україні;

· присутність у східноєвропейському ринковому просторі, а також міждержавне, міжурядове та міжвідомче співробітництво дають змогу Україні брати активну участь у програмах галузевого, технологічного, науково-технічного, освітньо-гуманітарного розвитку Євросоюзу;

· лібералізація та взаємне відкриття економічних режимів є гарантією капіталовкладень, що зумовить приплив іноземних інвестицій до країни;

· офіційний європейський статус автоматично означав би поширення на Україну всіх вигідних для її економіки особливостей режиму діяльності в торговельно-інвестиційній сфері, які поширюються й на інших членів Євросоюзу.

Важливим напрямом співробітництва з європейськими структурами для України є кредитно-фінансова взаємодія у банківській сфері, а основний партнер -- Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), рада директорів якого ще в 1997 р. затвердила стратегію дій стосовно України. Метою стратегії стало сприяння розвитку фінансової сфери, зокрема комерційного експортного кредиту, а також кредитування малого та середнього і корпоратизованого бізнесу, аграрного виробництва, взагалі приватизованого сектору економіки, сприяння інвестиціям. Об'єкт особливої уваги ЄБРР -- модернізація та будівництво транспортної інфраструктури, допомога Україні у справі якомога більшого самозабезпечення енергоресурсами, впровадження енергозаощаджувальних та екологічних технологій у виробництві, фінансування чорнобильських статей витрат.

Відносини з країнами Центрально-Східної Європи є для України своєрідним акселератором її руху в напрямку Європи. Причому можна відзначити практичну заінтересованість держав цього регіону, які не бажають бути східним бастіоном як політичних, так і економічних євроструктур. Не випадково, що Україна вже достатньо швидко увійшла до Центральноєвропейської ініціативи, яка об'єднує 15 країн Центральної Європи, включаючи Австрію, Італію та країни Вишеградської групи.

Таким чином, коли йдеться про відносини Україна -- ЄС, слід враховувати, що насправді йдеться про процес, а не про оцінювання справді несприятливої сучасної кон'юнктурної ситуації в Україні в застиглому її варіанті. Крім того, стосовно України можна стверджувати, що на кожному з послідовних кроків, які мають наближувати її до ЄС, будуть відкриватися додаткові можливості співробітництва -- як у вигляді збільшення пільг та скасування кількісних обмежень, зменшення тарифних бар'єрів з боку ЄС, так і у формі залучення західноєвропейських інвестицій, участі нашої держави в спільних технологічних проектах.

Розглядаючи можливість вступу України до ЄС слід відмітити, що для України така можливість є більш довгостроковою, ніж короткостроковою через ряд факторів. Це в першу чергу неготовність економічного ринку України до конкурування з Європейськими, відсталість у розвитку економіки у порівнянні з Європейськими країнами, недостатній соціальний захист населення та нестабільна політична ситуація. В той же час останнє розширення ЄС свідчить про замороження прийняття нових членів на деякий час. Тому, для країни є важливим приведення законодавчої бази та економіки країни до вимог Союзу. А також вирішення поточних проблем в економіці, соціальній сфері та завершення політичних протиріч.

Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної політики держави набувають на сучасному етапі виняткового значення.

Це пов'язано, по-перше, з рядом факторів внутрішнього характеру: знаходженням економіки в ситуації об'єктивної незбалансованості структури і її повільної перебудови; надмірною енерго- і ресурсомісткістю галузей народного господарства; низькою конкурентоспроможністю національного виробництва; поступовим занепадом науково-технічного і високотехнологічного промислового потенціалів та ін.

По-друге, це обумовлено системою зовнішніх факторів: надмірною (від 20 до 90%) залежністю економіки України від монопольних імпортних ринків постачання стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галузей виробництва; наявністю тисяч українських підприємств, задіяних у виробничих циклах, кінцева продукція яких виробляється за межами України; високою) залежністю процесу структурного та технологічного реформування економіки України від різних форм зовнішніх джерел фінансування; відсутністю розвинутої зовнішньоторговельної інфраструктури (інформаційної, законодавчої, маркетингової, організаційної, трейдерської, біржової, виставочної, рекламної тощо); зберіганням Україною статусу «торговельного аутсайдера» світовій торгівлі через відсутність повного чи асоційованого членства у Європейському союзі (ЄС), Центральноєвропейській асоціації вільної торгівлі (ЦЕФТА) та інших торговельно-інтеграційних угрупованнях, а через це слабкою конкурентозахищеністю зовнішньоекономічної діяльності України в умовах жорсткої конкурентної боротьби на міжнародних ринках товарів, капіталів і послуг; певним тиском інших країн на зовнішньоекономічну діяльність України через прямі та побічні форми різноманітних торговельних, інвестиційних торговельно-стандартних, фіто-санітарних, технологічних і фінансових обмежень.

Розвиток відносин з ЄС у довгостроковій перспективі, з огляду на геополітичний, геоекономічний і історичний європейський статус України, має залишатися одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики України. Метою розвитку зовнішньоекомічних відносин України з ЄС є забезпечення економічної інтеграції господарства України у загальноєвропейський економічний простір. Основними пріоритетами мають стати:

· трансформація політичного визначення України до юридичного закріплення її статусу в законодавстві ЄС з метою отримання відповідних торговельно-економічних, фінансово-кредитних, інвестиційних преференції;

· гармонізація економічного законодавства відповідно до стандартів Європейського Союзу та світової системи торгівлі ГАТТ/СОТ з урахуванням національних економічних інтересів і специфіки економіки України.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні iз сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС i сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах-членах ЄС.

Глобалiзацiя світового господарства, унiфiкацiя нацiональних економiк на засадах ГАТТ/СОТ, економiчнi тенденцiї в державах-членах ЄС щодо консолiдованого єдиною грошовою одиницею Європейського Союзу, потенцiйна взаємовигiднiсть вiльної торгiвлi перш за все зі східноєвропейськими країнами є важливими факторами економiчної iнтеграцiї та розвитку торгiвлi мiж Україною та ЄС.

Економічна iнтеграцiя базується на координацiї, синхронiзацiї та вiдповiдностi прийняття рішень у сфері економіки України та ЄС i передбачає лiквiдацiю обмежень розвитку конкуренції та обмеження застосування засобiв протекцiонiзму, формулювання основних економiчних передумов для набуття Україною повноправного членства у ЄС.

· розширення доступу українських товарів, зокрема таких важливих, як текстиль, продукція металургійної промисловості та сільського господарства на східноєвропейські ринки;

· підтримка ефективних національних товаровиробників шляхом вдосконалення міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів, зокрема через укладення відповідних галузевих угод; зняття існуючих бар'єрів у торгівлі та поглиблення виробничої кооперації.

Пріоритет на найближчі роки у галузевiй спiвпрацi слiд також вiддати сферi транс'європейських транспортних, включаючи магiстральнi газо- та нафтопроводи, електроенергетичних та iнформацiйних мереж, спiвробiтництву у галузi юстицiї, запобiганню та боротьбi з органiзованою злочиннiстю i поширенням наркотикiв, митнiй справi, науково-дослiдницькiй сферi, промисловiй та сiльськогосподарськiй кооперацiї тощо. Окремим i винятково важливим напрямом галузевого спiвробiтництва є спiвробiтництво в галузi використання атомної енергiї в мирних цiлях.

Підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв'язків з країнами Східної Європи потребує розробки таких головних напрямків удосконалення зовнішніх та внутрішніх відносин, як:

· запобігання відтоку капіталів за кордон і розробки заходів щодо їх повернення в Україну;

· проведення адміністративної реформи для зняття бюрократичного тиску на внутрішні й зовнішні економічні відносини;

· посилення контролю за діяльністю зовнішньоекономічних фінансових посередників та встановлення контрактної собівартості продукції;

· посилення контролю над вивезенням за кордон валютних цінностей, технологій, інформації та запобігання підписанню фіктивних експортно-імпортних угод.

Сучасний стан зовнішньоекономічних зв'язків України обумовлює вирішення актуальної проблеми інтеграції України до Європейського співтовариства (ЄС), де вже впроваджено єдину валюту і безмитний перетин кордонів товарами, послугами, капіталами, робочою силою. Вирішення цієї проблеми потребує від України зняття перешкод для зовнішньоекономічних зв'язків підприємств, організацій і людей, зокрема передбачає:

· повну лібералізацію руху капіталів;

· інтеграцію банківських та інших фінансових ринків;

· ліквідацію меж коливань валютного курсу;

· повну й остаточну конвертованість національної валюти.

Отже, вдосконалення системи зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Східної Європи, а особливо з східноєвропейськими країнами - членами ЄС, надасть можливість нашій країні покращити своє положення на міжнародній арені та підготуватися до вступу в ЄС.

ВИСНОВОК

У ході роботи було проведено аналіз східноєвропейського вектору зовнішньоекономічних зв'язків України. На основі цього аналізу зроблено висновок, що для України налагодження ефективних і гідних її потенціалу зв'язків з країнами Східної Європи виступає одним з пріоритетних напрямків. Територіальна спільність, наявність зручних транспортних комунікацій, схожі історичні і духовні традиції, близькі рівні економічного і науково-технічного розвитку роблять східноєвропейський регіон головним на етапі формування і диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України. На двосторонні зв'язки з окремими країнами Східної Європи необхідні значно сильніші стимули з боку держави.

Зовнішньоекономічні зв'язки держави - це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці. Під механізмом зовнішньоекономічних зв'язків розуміють сукупність конкретних їх форм, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських комплексів із світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян.

Зовнішньоторговельні відносини України з країнами Східної Європи швидко розвиваються: з кожним роком простежуються зростання обсягів експорту та імпорту, що позитивно впливає на розвиток економіки України. Також простежується інвестиційна діяльність України з даними країнами. Однак за останні роки східноєвропейський ринок для українського бізнесу залишався джерелом товарів i валюти, а не капіталу i технологій.

Зовнішньоекономічна політика України стосовно країн Східної Європи (Словаччина, Угорщина, Болгарія, Румунія, Словенія, Польща, Чеська Республіка) передусім передбачає відновлення таких пріоритетів:

* ефективних традиційних зв'язків, міжнародної спеціалізації і кооперування, зокрема у металургії, транспортному і сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній та легкій промисловості;

* раціональних контактів у сфері науки і техніки, особливо з проблем розроблення нових матеріалів і технологій, біотехнологій, проблем фізики низьких температур, ядерної фізики тощо.

Державна політика в прикордонних областях стимулює розвиток пріоритетних напрямів зовнішньоекономічних зв'язків з метою використання вигідного розташування прикордонних територій. Основним напрямом транскордонного співробітництва є здійснення обміну товарами та робочою силою, координація робіт у сфері охорони навколишнього природного середовища, спільного використання інфраструктурних об'єктів, інформаційного обміну тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»

2. Булатова Е.В., Чентуков Ю.И. “Международная економика”. - Маріуполь:МГГУ, 2005. - 43с.

3. Вічевич А. М., Максимець О. В. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. - Львів: Афіша, 2004. - 140с.

4. Дідівський М. І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч. посіб. - К.: Знання,2006. - 463с.

5. Козак Ю.Г., Ковалевська В.В. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 676с.

6. Козак Ю. Г., Лук'яненко Д. Г., Макогон Ю. В та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 672с.

7. Козик В.В.,Панкова Л.А. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - 3-тє вид., - К.:Знання-Прес,2002. - 406с.

...