Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

«Міжнародна торгівля: генезис, розвиток і сучасні аспекти, теоретичне осмислення»



Зміст

• 1. Реципроктний і редистрибутивний обмін у первісному суспільстві
• 2. Міжнародна торгівляв епоху ранніх і традиційних цивілізацій та система античної торгівлі
• 3. Формування та трансформація світового господарства і міжнародних економічних відносин
• 4. Глобальний характер сучасних міжнародних економічних відносин
• 5. Еволюція міжнародних економічних відносин
• 6. Місце та перспективи України у світовій торгівлі
• Список використаної літератури


1. Реципроктний і редистрибутивний обмін у первісному суспільстві

У суспільствах мисливців і збирачів закритих ландшафтів субтропічної та помірної зон (Середземномор'я і Передня Азія) запанували реципрокні відносини, за яких кожен чоловік роду вносив до спільного користування як можна більше продуктів своєї праці, щоб отримати також більше, ніж інші, але у вигляді почестей і престижних відзнак (особливих прикрас, першості при виконанні обрядів, права мати двох і більше жінок тощо). Отже, господарство було натуральним з обміном діяльністю (статево-віковим поділом праці) між членами суспільства, вироблений продукт споживався всередині соціальних одиниць. Все, що добував чоловік, розподілялося серед членів роду, жінка працювала на забезпечення сім'ї. Реципрокна господарська система стимулювала індивідуалізацію людської життєдіяльності, зусилля людини щодо вдосконалення знарядь праці, зацікавленість у зростанні продуктивності праці, прояв особистих якостей людини, змагальність між ними, формування людини-особистості. Тип соціальної та господарської організації, що формує людину-індивіда, створив умови цивілізаційного процесу.

Суспільство поділилося на тих, хто має владу і керує, і тих, ким керують, сформувався феномен влади-власності - фактичне право родової та общинної верхівки розпоряджатися колективною власністю у процесі організації суспільного виробництва та централізованого перерозподілу матеріальних благ. Відбувся перехід від реципрокної системи до редистрибутивної.

Редистрибутивна (перерозподільна) система - це система привласнення і перерозподілу матеріальних благ, концентрація частини суспільного додаткового продукту в руках правлячої верхівки общини для використання у власних, переважно престижних цілях через монополізацію організаційно-управлінських функцій.

Редистрибутивна система у виробничій сфері сприяла поглибленню поділу праці між окремими общинами, формуванню територіально-виробничої спеціалізації в усіх виробництвах, зародженню та формуванню ремісничої виробничої діяльності, що забезпечувала потреби племені, особливо племінної верхівки. Виник міжплемінний обмін та обмін між племенами-вождівствами. У культурно-інформаційній сфері збільшився обсяг знань, вони стали спеціалізованими і спадковими, зростали професіоналізм, обмін досвідом та інформацією. Виникли піктографія та писемність. Формувалися субкультури аристократії та різних соціально-професійних груп.

Таким чином, сукупність системних політичних, соціальних, економічних, культурно-інформаційних і територіально-поселенських зрушень була основою переходу до цивілізації.

2. Міжнародна торгівля в епоху ранніх і традиційних цивілізацій та система античної торгівлі

Розглядаючи стародавні часи, перш за все слід звернути увагу на такі цивілізації як Протоіндійська, Древньокитайська (3 тисячоліття до н.е.); Шумерська та Єгипетська (4 тисячоліття до н.е.); суспільства Егейського басейну (2 тисячоліття до н.е.) .

Вчені розрізняють два типи цивілізацій стародавнього світу:

1) східні цивілізації (Протоіндійська, Древньокитайська, Шумерська та Єгипетська);

2) античні цивілізації (Стародавня Греція, Стародавній Рим).

Стародавня епоха триває від середини 4 тисячоліття до н.е. по 5 століття н.е. і завершується падінням Римської імперії. Зазначені типи цивілізацій мали спільні риси і досить виразні розбіжності.

Спільною рисою стародавніх цивілізацій був характер господарювання. Це були аграрні цивілізації. Основу економіки складало сільське господарство і власне сільськогосподарське виробництво слугувало системоутворюючим фактором, воно було основою формування людських спільнот, на його основі формувалася політика, соціальна сфера і виробництво. Ремесло в ці епохи відігравало допоміжну роль.

Особливість відмінності полягала в тому, що в економічному розвитку Східних цивілізацій зовнішня торгівля відігравала допоміжну роль, в той час як в античних цивілізаціях зовнішня торгівля відігравала вирішальну роль в розвитку суспільства, значна частина засобів існування забезпечувалася через імпорт. Особливо це було характерно для грецьких полісів: в грецьких полісах домінувало промислове виробництво, тому імпорт сільськогосподарської продукції має вирішальне значення.

Провідною формою міждержавних економічних зв'язків в стародавніх цивілізаціях була зовнішня торгівля. Поступово формується два типи міждержавної торгівлі:

1) експортно-імпортна - експорт заради ввезення товарів, які не виготовляються всередині держави (полісу). Цей тип торгівлі набрав широкого розвитку в Вавілонії 3-1 тисячоліття до н.е. і зберігся і до наших днів. Вавілонія виступала як визнаний експортер тканин (і в цьому прояв спеціалізації суспільного поділу праці на рівні цивілізації), і імпортувала метал, металеві вироби, ліс та вироби з деревини.

2) транзитні типи зовнішньої торгівлі - в своїй основі це торгівля, пов'язана з одержанням додаткових прибутків (торгівля заради подальшої торгівлі). Цей тип мав два підтипи:

а) вимоги до купця, що транзитом везе свій товар до далекої країни частково продати свій товар всередині країни (по дорозі);

б) купівля заради перепродажу з метою отримання прибутку (перші ознаки міжнародного бізнесу).

Транзитний тип торгівлі набув поширення у фінікійців (тому його інколи називають фінікійським типом).

Як і сільськогосподарське виробництво, зовнішня торгівля була системоутворюючим фактором. Саме через значення зовнішньої торгівлі Східні цивілізації формувалися як такі, для яких вона мала допоміжний характер, а античні - домінування зовнішньої торгівлі.

В стародавні часи набуває поширення торгівля, опосередкована міждержавними угодами (так звана договірна торгівля). Точно так як держава не була відокремлена від економіки, торгівля не була відокремлена від держави як інституту управління. Як внутрішня так і зовнішня торгівля повністю контролювалася державою, причому контроль поширювався і на зарубіжні території. У віддалених регіонах як правило держава мала свої представництва у вигляді факторій. По суті це перші торговельні представництва, що, з одного боку, регулювали торговельні взаємовідносини між державами, а з іншого - забезпечували безперервність торговельних відносин.

За стародавніх часів був поширений рух товарів і предметів послуг поза сферою торгівлі. До такого типу руху товарів відноситься обмін дарунками.

Позаторговельний "обмін" мав місце як результат військових дій. Мається на увазі елементарне загарбання матеріальних цінностей завойованої території, держави, народу. Для деяких цивілізацій позаторговельною форою обміну було щорічне стягнення данини з підлеглих територій. Цей тип позаторговельного обміну був особливо поширений у войовничих античних цивілізаціях, які були зорієнтовані на приєднання до себе все нових і нових земель.

Висновок. В цілому, розвиток міжнародної торгівлі стародавніх часів супроводжувався :

1) стабілізацією торговельних стосунків між державами і цивілізаціями;

2) стійкістю і систематичністю обміну продуктами, цінностями, сировиною і т.д.;

3) розширенням товарної структури міждержавної торгівлі.

Говорячи про товарну структуру, ми можемо сказати, що вона розширилася за рахунок такого специфічного товару, як жива робоча сила. Мова йде про перші ознаки міграції робочої сили (насильницька міграція).

За стародавніх часів утверджується державна регламентація господарського життя в цілому і міжнародної торгівлі зокрема. Державницький вплив на зовнішню торгівлю здійснювався через інститут "тамкару".

Тамкару - це службова особа або торговельний агент палацу чи храму. Як правило, тамкару були наділені відповідними повноваженнями: контролювати зовнішню торгівлю, виконувати функції митаря, а також обов'язки збирача натуральних податей і контролера за грошовими надходженнями (пізніше) на користь палацу чи храму.

Досить поширеним у Стародавні часи був інститут кару (переважно в Західній Азії). Кару - це община факторій, об'єднання, яке виступало посередником у міждержавному обміні, але статус його був значно вищий, ніж факторій (які теж були посередниками в міждержавній торгівлі). На відміну від факторій, які повністю залежали від держави, кару мали власний статут і регулювали свої відносини з торговельними сторонами, спираючись на цей юридичний статут. Кару біли менш залежними від правителя, а відтак і від держави. Часто їх діяльність не підлягала контролю з боку держави. Нерідко кару об'єднували купців даної країни чи даної території і характером їх взаємовідносин в межах кару була взаємопідтримка і взаємодопомога.

Особливо високого значення набули кару, коли стали практикувати взаємне приватне кредитування (взаємне кредитування спрямовувалося переважно на погашення внутрішніх платежів, тому можна говорити про його схожість на торговельний кредит).

В більш пізні часи (2-1 тисячоліття до н.е.) досить помітною стає спеціалізація в міжнародній торгівлі, в тому числі і серед купецтва. Наприклад, існували групи купців, які спеціалізувалися на оптовій торгівлі, продавці в кредит, фрахтівники. Вирізнялася така спеціалізація, як агенти і контролери торгових домів, скарбники торговельних домів і т.і.

Можна зробити висновок, що міжнародна торгівля в стародавні часи піднімається на досить високий рівень. Розвитку міждержавної торгівлі сприяли процеси, пов'язані з колонізацією земель. Мається на увазі не пряме підпорядкування земель тому чи іншому правителю. Як правило, завойовуючи нові території, імперія залишала за цими землями досить високий рівень автономії. Звичайно, залишався намісник, представник імперії, але він не мав абсолютної влади. Його влада стосувалася податків, військової справи і т. д. Але що до господарювання, до організації експортно-імпортних відносин, завойовані території залишали за собою автономію і продовжували займатися зовнішньою торгівлею. Крім того, підпорядкувавши нові території, імперія (напр. Римська) продовжувала підтримувати з ними активні торгівельні відносини, розділяючи торгівлю на два види - всередині імперії та зовнішню.

Головна особливість і головна відмінність обміну в доісторичні часи від міждержавної торгівлі в Стародавні часи полягає в тому, що за стародавніх часів обмін опосередковується грошовими відносинами, а відтак остаточно перетворюється у власне торгівлю яка стає постійною сталою формою міжнародних економічних відносин.

По мірі розвитку грошових відносин поступово формуються ознаки банківської справи. Головним містом банківської справи став Рим. Спершу активну діяльність вели банкіри-аргентарії (банк-особа, тобто проявлявся в діяльності однієї особи), які здійснювали розмін монет, визначали якість монет, брали гроші на збереження, передавали за дорученням гроші від одного купця до іншого, від позичальника - кредитору, виконували посередницькі функції в торгових операціях. Поступово виникають відповідні банківські документи (які нагадують сучасні векселі), пізніше з'являються біржові відносини.



3. Формування та трансформація світового господарства і міжнародних економічних відносин

Формування світового господарства розпочинається в період великих географічних відкриттів XV - XVI ст. У його розвитку можна виділити декілька етапів. Перший етап тривав до середини XIX ст. У цей час починають складатися світові економічні зв'язки. Основним видом їх у цей період була зовнішня торгівля. Вона ще не мала систематичного характеру. Обмін був нееквівалентним, що давало можливість сильнішим і більш розвинутим Країнам наживатися за рахунок слаборозвинутих. У торгових стосунках часто застосовувалася сила, грабіж. Не існувало міжнародних правових норм.

Унаслідок розвитку міжнародної торгівлі починає формуватися міжнародний поділ праці. Виникає спеціалізація - ряд країн спеціалізується на виробництві певних видів товарів, які продаються на міжнародному ринку.

Другий етап у розвитку світового господарства розпочався з середини XIX ст. У цей період поряд з міжнародною торгівлею розвивається нова форма економічних зв'язків - закордонні інвестиції, тобто розміщення капіталів в інших країнах з метою одержання більшого прибутку. Це стійкіша форма зв'язку. Вона існує постійно, бо капітал вкладається у виробництво на тривалий час - це означає, що за кордоном будуються фабрики, заводи. Відбувається будівництво портів, шляхів. Економічні стосунки стають регулярними. Поряд із цим виникає ще одна форма економічних зв'язків - міграція робочої сили.

З середини XX ст. формування світового господарства вступає в третій етап. Він триває й тепер. Це етап економічної інтеграції. Економічна інтеграція - це процес взаємного переплетення виробничих процесів різних країн, який вимагає проведення узгодженої економічної політики. Вона проявляється в тому, що розвивається виробнича діяльність розвинутих країн за кордоном. Великі фірми будують за кордоном заводи, фабрики, виробляють продукцію і реалізують її. Розрізняють вертикальну й горизонтальну інтеграцію. Вертикальна полягає в тому, що за кордоном організовується виробництво продукції, яка не виробляється всередині країни, але необхідна для здійснення певного технологічного процесу. Це можуть бути певні вузли, деталі окремих машин, які використовуються для комплектування готових виробів. При горизонтальній інтеграції за кордоном організовується виробництво товарів такого ж асортименту, як і всередині країни. Ці товари виробляються в тих країнах, де найнижчі витрати виробництва.

Що ж таке світове господарство?

Світове господарство - це сукупність національних економік, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов'язані між собою системою міжнародних економічних відносин.

На сучасному етапі світове господарство нараховує понад 230 держав, у яких проживає більше 6 млрд. чоловік. Держави, що існують на планеті, відрізняються між собою за рівнем економічного розвитку, належністю до певних соціальних і політичних систем.

Основними показниками економічного розвитку держав є обсяг ВНП, що припадає в розрахунку на душу населення, обсяг ВНП на одного працівника (продуктивність праці) і розмір доходів на душу населення.

За економічними показниками розрізняють індустріально розвинуті країни (США, Канада, Японія, країни Європейського Союзу), країни середнього рівня розвитку та слаборозвинуті країни. До країн середнього рівня розвитку належить біля 100 країн, які не пройшли стадію індустріалізації. У них переважає сільське господарство. До слаборозвинутих країн належить більшість держав африканського континенту та південно-східної Азії. Незважаючи на відмінності в рівнях економічного розвитку, між країнами з різним рівнем розвитку існують економічні зв'язки. Вони пов'язані між собою системою економічних відносин.

На сучасному етапі значно посилилася тенденція до поглиблення міжнародного поділу праці. Це, по-перше, пов'язано з потребою міжнародного обміну науково-технічною інформацією. По-друге, висока вартість науково-технічних досліджень і впровадження їх у виробництво робить ефективним лише масовий випуск нової продукції. По-третє, кожна окрема країна не в змозі забезпечити належний технічний рівень виробництва в усіх галузях.

За сучасних умов світове господарство все більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією певних факторів. По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування ядерних потенціалів. По-друге, розгортанням НТР. По-третє, дальшим розвитком міжнародного поділу праці. По-четверте, необхідністю об'єднати зусилля країн для розв'язання глобальних проблем. Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства.

Сучасному періоду розвитку світового господарства притаманні дві тенденції: з одного боку, поглиблення і розширення міжнародного поділу праці, а з другого - розвиток інтеграційних глобалізаційних процесів.

Економічна інтеграція набуває певних організаційних форм. Найпростішою формою є зона вільної торгівлі, на території якої скасовуються торгові обмеження між країнами-учасницями. Другу форму становить митний союз. Він передбачає поряд зі скасуванням зовнішньоекономічних обмежень встановлення єдиного зовнішньоторгового тарифу і проведення єдиної зовнішньоторгової політики. Складнішою формою є економічний союз, який доповнює митну інтеграцію угодами про проведення загальної економічної і валютної політики. Найповніше своє вираження ця форма знайшла в створенні Європейського економічного товариства.

торгівля міжнародний економічний поділ



4. Глобальний характер сучасних міжнародних економічних відносин

Становлення і розвиток сучасних міжнародних економічних відносин зумовлені появою низки передумов як на національному, так і на міжнародному рівнях.

До передумов національного рівня варто віднести:

- підвищення рівня інтернаціоналізації розвитку виробничих сил окремої країни;

- зростання національного виробництва товарів, що перевищує внутрішні потреби;

- прискорення впровадження в економічний процес досягнень науково-технічного прогресу.

До передумов міжнародного рівня належать:

- нерівномірність розподілу факторів виробництва;

- усвідомленість нації в розвитку і удосконаленні економічних переваг і їх місця в формуванні міжнародних економічних відносин;

- створення розвинутої інфраструктури зовнішньоекономічних зв'язків.

Формування міжнародних економічних відносин завжди відбувалося під впливом певних дій і факторів. В сучасних умовах такими факторами слід вважати:

- постійне і стійке збільшення обсягів і асортименту товарного обміну;

- розширення сфери дій і функцій світового фінансового ринку;

- пошук шляхів подолання негативних наслідків глобальних проблем;

- лібералізація зовнішньоторговельної політики;

- поліпшення інвестиційного клімату;

- лібералізація національної і міжнародної політики;

- зміни в системі міжнародного поділу праці;

- розширення процесів регіональної економічної інтеграції;

- зростання значення міжнародних корпорацій;

- створення і постійне удосконалення системи світового і регіонального регулювання міжнародних економічних відносин;

- формування всесвітньої інфраструктури міжнародних економічних відносин;

- зміни в політичних відносинах між країнами.

Усі суб'єкти світової економіки взаємодіють між собою через систему міжнародних економічних відносин, шо на практиці утворюють механізм функціонування світового господарства. Міжнародні економічні відносини і світове господарство знаходяться в тісному логічному й історичному взаємозв'язку.

Як складова частина світового господарства сучасні міжнародні економічні відносини являють собою систему відносин економічного взаємозв'язку і взаємозалежності національних господарств.

У цій своїй якості міжнародні економічні відносини відображають ринковий характер національних економік. Особливостями міжнародних економічних відносин як сфери розвинутого ринкового господарства є:

- економічне відокремлення учасників на базі світового поділу праці й національних меж;

- міжнародний обмін факторами і результатами виробництва, що призвів до створення і функціонування світових ринків товарів, послуг, капіталів, робочої сили, технологій тощо;

- дія законів попиту, пропозиції, вільного ціноутворення;

- конкурентна боротьба продавців, покупців, товарів і послуг;

- схильність монополізації до концентрації виробництва і збуту.

Міжнародні економічні відносини порівняно з внутрішньонаціональними мають і свої специфічні особливості, серед яких:

- набагато більші обсяги обміну;

- незрівнянно більша кількість суб'єктів;

- більш масштабна (нерідко глобальна) і гостра конкуренція між суб'єктами МЕВ;

- специфічна інфраструктура функціонування міжнародних економічних відносин у вигляді міжнародної стандартизації і сертифікації виробництва і продукції, розвитку міжнародних перевезень, зв'язку, інформаційного середовища, світового валютного ринку і т. ін.;

- особлива система регулювання міжнародних економічних відносин на різних рівнях: міждержавному, регіональному і міжнародному.

- товари в матеріальній формі (сировинні й продовольчі, готові вироби, продукція обробної промисловості, машинотехнічна продукція);

- послуги (міжнародні інжиніринг, консалтинг, аудит, лізинг, туризм, транспортування, розрахунки тощо);

- технології (патентні й безпатентні ліцензії, товарні знаки);

- капітал (прямі й портфельні закордонні інвестиції, міжнародний кредит);

- робоча сила.

Однією з особливостей сучасних міжнародних економічних відносин є інтернаціоналізація господарського життя. Вона має два рівні; мікрорівень і макрорівень.

На мікрорівні інтернаціоналізація являє собою процес залучення фірми до міжнародних операцій, якому притаманний переважно стадійний характер. Зазвичай вирізняють три основні етапи:

1) початковий;

2) локальної ринкової експансії,

3) транснаціональний.

Для кожного етапу характерними є не лише специфіка завдань і значущість зарубіжної діяльності, а й відмінності в орієнтації вищого менеджменту.

На макрорівні інтернаціоналізація полягає в розширенні та поглибленні світогосподарських зв'язків за рахунок підвищення міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва.

Деякі автори вважають доцільним давати розгалужену систему поділу об'єктів і суб'єктів з урахуванням рівня аналізу. Так, Пузакова Е.П. вважає, що реальними суб'єктами (контрагентами) міжнародних економічних відносин на мікрорівні є:

- фірми;

- міжнародні корпорації;

- союзи підприємців;

- державні органи й організації (міністерства), що займаються зовнішньоекономічною діяльністю;

- міжнародні організації, що здійснюють інвестиційне будівництво.

На макрорівні суб'єктами сучасних міжнародних економічних відносин є національні уряди й інші державні органи (наприклад Центральний банк), а також міжнародні економічні організації. Головна мета перших - регулювання міжнародних економічних відносин країни за допомогою відповідної зовнішньоторговельної, науково-технічної, валютної, податкової, інвестиційної політики. Мета міжнародних організацій - розробити загальну для всіх учасників нормативно-правову базу здійснення міжнародних економічних відносин.

Подібне розмежування змісту і суб'єктів міжнародних економічних відносин на макро- і мікрорівнях дозволяє об'єднати різні точки зору на форми міжнародних економічних відносин і виділити такі:

- міжнародна торгівля товарами і послугами;

- міжнародне виробниче і науково-технічне співробітництво, включаючи й обмін технологіями;

- міжнародні валютно-кредитні і фінансові відносини;

- міжнародна міграція робочої сили.

Докладний аналіз кожної з форм міжнародних економічних відносин буде подано у наступних темах. Практичне здійснення міжнародних економічних відносин припускає наявність механізму їхньої реалізації.

Механізм реалізації міжнародних економічних відносин - це сукупність правових норм та інструментів реалізації (міжнародні угоди, договори, конвенції, хартії, кодекси, керівництво тощо), прийнятих на національному і міждержавному рівнях, включаючи регіональні й глобальні міжнародні економічні організації.

5. Еволюція міжнародних економічних відносин

Суть теорії меркантилізму полягає в тому, що багатство країни вимірюється кількістю наявного золота та інших цінностей, а тому держава повинна більше експортувати, щоб більше золота надходило в країну. Рівноправні країни боялись імпортувати одна з одною, щоб не втрачати золота. Розвиток торгівлі гальмувався.

Теорію абсолютних переваг розробив Адам Сміт, який виступав за розвиток торгівлі. Його загальне правило: «Не потрібно коливатись при купівлі за кордоном усього того, що іноземні виробники можуть виробляти дешевше ніж національні». (Виникає питання, а що буде, якщо країна буде тільки купувати ? Тобто, за кордоном будуть дешевші всі товари - не буде розвиватись своя економіка.)

Теорію відносних (порівняльних) переваг розробив Девід Рікардо: «Кожна країна зацікавлена спеціалізуватись на виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість, тобто з якого вона має найбільшу відносну вигоду» (вадою теорії є те, що не враховуються розміри країни і транспортні витрати).

Теорія міжнародної вартості - розробив Джон Стюарт Мілль, який стверджував, що ціна міжнародного обміну встановлюється за законом попиту і пропозиції на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дозволяє оплачувати сукупність її імпорту. Країні вигідно,щоб її товар користувався більшим попитом за кордоном, ніж іноземні товари користуються на її території, бо в такому разі ціни на товари даної країни зростуть і вона зможе заплатити за більшу кількість іноземних товарів.

Найбільшим досягненням теорії міжнародної вартості є відкриття ціни, яка оптимізує обмін товарами і послугами між країнами і яка залежить від попиту і пропозиції.

Основи сучасних уявлень про визначення напрямків і структури міжнародних торговельних потоків були закладені шведськими вченими, котрі показали, що пояснення походження порівняльної переваги знаходиться на рівні забезпеченості факторами виробництва (теорія розміщення факторів виробництва).

Елі Гекшер (1919 р.) стверджував, що міжнародний обмін витікає з відносного наддостатку або з відносної рідкості факторів виробництва (капіталу, землі, праці), які знаходяться у розпорядженні різних країн.

Бертил Олін (1930 р.) уточнив теорію Елі Гекшера: міжнародний обмін є обміном надлишкових факторів на рідкісні фактори, тобто мобільність товарів замінює більш утруднену мобільність факторів виробництва (теорема Гекшера-Оліна).

У1948 році Пол Самуельсон вивів математичні умови теореми Гекшера-Оліна: у випадку однорідності факторів виробництва, ідентичності техніки, досконалої конкуренції та повної мобільності товарів міжнародний обмін вирівнює ціну факторів виробництва між країнами.

Раймонд Вернон - у 60 роках запропонував теорію життєвого циклу продукту, за якою деякі види продукції проходять цикл з чотирьох етапів (впровадження, зростання, зрілість, занепад), а виробництво цієї продукції переміщується із країни в країну в залежності від стану життєвого циклу товару.

Американський економіст Джонсон розвинув положення про загальну динаміку порівняльних переваг: міжнародна спеціалізація є функцією порівняльної ефективності комбінацій факторів виробництва в набагато складнішому просторі, ніж запропонував Рікардо. Це такий простір, де:

- якісним елементам належить основна роль;

- фактори виробництва мають певну мобільність;

- виробництвом вважається усяка доцільна діяльність людини;

- державна політика може викликати викривлення.

Усі розглянуті школи економічної думки відзначають, що вільний міжнародний поділ праці дозволяє досягнути економічного оптимуму, як на світовому рівні, так і на рівні кожної країни. Довільна необдумана перепона обміну може тільки віддалити від цього оптимуму.

6. Місце та перспективи України у світовій торгівлі

Сучасний етап розвитку економіки України в системі світогосподарських зв'язків відбувається за надзвичайно складних умов як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Незважаючи на появу ознак економічної стабілізації у світі, зокрема, послаблення ризиків різкого зниження світового ВВП, припинення падіння міжнародної торгівлі, зовнішній попит з боку країн - торговельних партнерів України залишається досить низьким. Одним з головних завдань зовнішньоекономічної політики України за цих умов є розробка алгоритму ефективної взаємодії національної економіки зі світовим господарством у контексті формування відкритої економіки, структурно орієнтованої, наближеної до імпортозаміщувального типу з переважною спрямованістю на розвиток місткого внутрішнього ринку.

Розвиток економіки України як складової світової економіки передбачає насамперед участь у міжнародних економічних відносинах на світовому ринку товарів і послуг, у міжнародній міграції капіталу, технологій та інновацій, робочої сили, а також співпрацю з міждержавними регіональними економічними об'єднаннями та міжнародними економічними організаціями з конкретних питань функціонування світового господарства (СОТ, МВФ, Світовим банком, ЄБРР тощо).

Україна на світовому ринку товарів і послуг.

Звуження світового попиту, низькі ціни на товарних ринках, загострення конкуренції та підвищення протекціонізму зумовили скорочення обсягів українського експорту в 2009 р. порівняно з 2008 р. на 40,3 %, що становить 40,4 млрд дол. США. Внаслідок різкого падіння світових цін найбільшого скорочення зазнали галузі, зорієнтовані на експорт сировинної продукції, а саме металургія (експорт зменшився на 53,6 %), хімічна промисловість (47,8 %), виробництво мінеральних продуктів (44,6 %). Експорт продукції машинобудівної галузі скоротився на 36,8 %, продукції агропромислового комплексу - на 12,2 %. У регіональному розподілі вітчизняного експорту простежується скорочення його обсягів щодо Європи, Американського континенту та Росії. Відповідно частка Європи в загальному обсязі експорту знизилась з 29,1 до 25,4 %, Америки - з 6,1 до 2,8 %, Російської Федерації - з 23,2 до 21,0 %. Найменшою мірою знизились обсяги експорту до країн Азії (на 23,6 %), що призвело до зростання частки цього регіону у 2009 р. до 30 % (проти 23,5 % у 2008 р.). Сировинна спрямованість вітчизняної промисловості пояснює надзвичайно високу залежність як українського експорту від міжнародних товарних ринків, так і економіки України в цілому.

Водночас відбулося суттєве звуження внутрішнього попиту та подорожчання імпорту (внаслідок знецінення національної грошової одиниці стосовно долара США), що призвело до скорочення обсягів імпорту на 45,4% (до 45,7 млрд. дол. США). Найсуттєвіших скорочень у 2009 р. зазнав імпорт машинобудівної продукції (у 2,9 разів). Щодо географічного походження імпорту товарів зросла частка країн СНД (з 38,6 до 43,4 %) і, особливо, Росії (з 23,2 до 29,4 %) за рахунок енергетичної складової. Відповідно знизилась частка країн далекого зарубіжжя (з 61,4 до 56,6 %) внаслідок падіння обсягів імпорту з Азії (у 2,4 разу), Америки та Європи (у 1,9 разу).

Негативним чинником розвитку зовнішньої торгівлі України є низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів і послуг внаслідок їх високої собівартості, недосконалості механізмів державного регулювання, нерозвиненості ринкової інфраструктури підтримки експорту. Саме тому ключові завдання зовнішньоекономічної політики полягають у розвитку наукомістких галузей економіки, створенні конкурентоспроможних транснаціональних корпорацій, мінімізації критичної залежності від окремих країн, забезпеченні збалансованості експорту та імпорту.

Одне з ключових завдань цивілізаційної перспективи України полягає в обґрунтованій та послідовній орієнтації країни на залучення до процесів техноглобалізму - світового тренду інтернаціоналізації створення, освоєння, використання (як виробничого, так і комерційного), передачі й розповсюдження інновацій та технологій. Основне місце в комерційному трансфері (передачі) технологій належить опосередкованій торговельними угодами й контрактами купівлі-продажу уречевлених технологій (засобів виробництва і предметів споживання), які є об'єктами світового ринку товарів і послуг.

Упродовж останніх років в Україні набули відчутного розвитку лізингові операції. Їх загальний обсяг, за даними асоціації "Укрлізинг", становить 700 млн дол. США, 3/4 з яких становлять міжнародні транзакції, причому 50 % їх припадає на сільськогосподарські машини, 25 % - на промислове обладнання, 20 % - на авто- та авіатехніку.

Сучасні глобалізаційні процеси вимагають від України якомога активнішої участі у міжнародній торговельній системі. Багатосторонню міжнародну торговельну систему, у центрі якої знаходиться Світова організація торгівлі (COT), у широкому розумінні можна визначити як сукупність міжнародних правил, яких повинні дотримуватися країни в торговельних відносинах між собою. Ці правила спрямовані на всебічне сприяння відкритій і ліберальній торгівлі. COT не лише слугує форумом для переговорів, а й виконує роль арбітра у врегулюванні торговельних суперечок між країнами-членами.

Перспективи України.

За умови проведення збалансованої економічної політики цілком реальними на найближчу перспективу е стабілізація в Україні валютного курсу та зростання ВВП у розмірі 3 - 4 %. Поки що недоцільно стверджувати про вихід національної економіки з кризи, оскільки вихід з кризи передбачає насамперед повернення на докризовий рівень. Якщо припустити, що у 2011 та 2012 рр. в Україні відбудеться економічне зростання на рівні 5 - 6 %, то вона зможе вийти на докризовий рівень лише наприкінці 2012 р. Це означає, що у випадку забезпечення сталого економічного зростання Україні потрібно щонайменше 3 роки для подолання кризових явищ в економіці. Окрім того, якщо реалізувати макроекономічну політику відповідно до погодженого Урядом і Національним банком України Меморандуму про економічну та фінансову політику, що підтримується Міжнародним Валютним Фондом, є можливість утримання інфляції на рівні 13-14 % у 2010 р. з метою забезпечення інфляції у наступному році (навіть за необхідності підвищення цін і тарифів), яка б не перевищувала однозначного числа.

Перспектива формування в Україні відкритої економіки, під якою слід розуміти не лише розвиток зовнішньої торгівлі, а й поступове налагодження ще двох важливих каналів взаємозв'язку зі світовим господарством (через рух капіталів і взаємний обмін національними валютами) є об'єктивно зумовленою і практично безальтернативною. Пріоритетними принципами формування відкритої економіки в Україні повинні стати:

- розвиток власних галузей, які мають порівняльні та конкурентні переваги у світовій економіці як регіонального, так і глобального масштабу, зокрема такі, як ракето-, судно-, літакобудування, порошкова металургія, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальна галузь, хімічна промисловість, галузі, пов'язані з транзитом через територію України вантажів, газу, нафти, електроенергії та інших товарів і послуг;

- створення потужного інтегрованого національного ринку як фундаментальної економічної основи для завоювання відповідних ніш на висококонкурентних світових ринках товарів і послуг;

- введення твердої конвертованої національної валюти;

- врахування відмінностей у фактороінтенсивності національних галузей і виробництв, відповідних внутрішніх витратах, цінах та їх світових аналогах з метою уникнення несприятливої для України асиметрії в цінах, що призводить до погіршення умов торгівлі та породжує суттєві збитки.

Економіка України значно більшою мірою, ніж це стосується усталених ринкових економік, відчуває потребу у зовнішніх ресурсах розвитку. При гострій нестачі внутрішніх капіталів, технологій, підприємництва їх поповнення можливо і доцільно забезпечити за рахунок світових ринків. Саме це й визначає необхідність і важливість "відкриття" української економіки. Варто зазначити, що успішна організація зовнішньоекономічної діяльності залежить від активної участі держави, відпрацювання та послідовної реалізації стратегії і тактики інтеграції країни у світогосподарський простір. Остання повинна включати поступовість "відкриття" економіки, забезпечення високої конкурентоспроможності національної економіки, створення потужного та раціонального за структурою експортного потенціалу, участь країни у світових господарських організаціях та союзах.



Список використаної літератури

1. Історія економіки та економічної думки. Від ранніх цивілізацій до початку XXст.- Козюка В.В, Л.А. Радіонова. - 2011 р.

2. Історія економіки та економічної думки. XX - початок XXI ст. Козюка В.В, Л.А. Радіонова. - 2011 р.

Размещено на Allbest.ru

...