Механізми розрахунків у зовнішньоторговельних операціях підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний економічний університет

Факультет міжнародного бізнесу та менеджменту

Курсова робота

по предмету: Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

на тему: Механізми розрахунків у зовнішньоторговельних операціях підприємства

Тернопіль 2013

Зміст

Вступ

1. Теоретична частина

1.1 Механізм розрахунків у зовнішньоторговельних операціях

1.1.1 Розрахунки у зовнішньоторговельних операціях

1.1.2 Способи платежу

1.1.3 Засоби платежу

1.1.4 Форми платежів

1.2 Розроблення раціональних-форм організації управління

1.2.1 Xарактеристика ВАТ «ІнГЗК»

1.2.2 Аналіз діючої організаційної структури управління ЗЕД

1.2.3 Розроблення раціональної форми організації управління відділу ЗЕД

2. Практична частина

2.1 Розрахунок схеми комерційної угоди та обґрунтування умов Контрактів купівлі-продажу ліквідної продукції

2.1.1 Характеристика підприємства-посередника «INTERPOSE»

2.1.2 Внутрішній договір

2.1.3 Розрахунок ціни товару та контракту

2.1.4 Формування конкретної комерційної пропозиції

2.1.5 Зовнішньоекономічний контракт

Висновки

Література

Вступ

Під зовнішньоекономічною діяльністю (ЗЕД) розуміють діяльність суб'єктів господарської діяльності України (частіше підприємств) та іноземних суб'єктів господарської діяльності (іноземних підприємств), яка заснована на взаємовідносинах і здійснюється або на території України, або за її межами.

Практика здійснення зовнішньоекономічної діяльності в сучасних умовах відтворюється через зовнішньоекономічні зв'язки суб'єктів господарювання, які, в свою чергу, здійснюються за такими напрямками: зовнішня торгівля; спільне підприємництво на території України; спільне підприємництво за кордоном; іноземне підприємництво на території України; міжнародні об'єднання та організації; консорціуми; підрядна співпраця; концесії; лізинг; співробітництво на компенсаційній основі; співробітництво на умовах розподілу продукції між партнерами; переробка давальницької сировини; залучення іноземної робочої сили; виробниче кооперування; науково-технічна співпраця; торгівля ліцензіями й технологією; прибережна та прикордонна торгівля; торгівля будівельними послугами; торгівля транспортними послугами; співробітництво в банківській сфері; іноземний туризм; співробітництво у вільних економічних зонах; інші форми міжнародного економічного співробітництва (біржі, торговельні будинки, асоціації).

Зовнішньоекономічну діяльність підприємств ототожнюють, передусім, зі здійсненням експортних та імпортних торговельних операцій. Це і зрозуміло, адже на такі операції припадає майже 80% усіх здійснюваних у зовнішньоекономічній діяльності операцій.

Загальна характеристика зовнішньо економічної діяльності включає розгляд і обґрунтування співіснування різних форм та видів зовнішньоекономічних операцій, визначення змісту й особливостей укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів), а також виконання зобов'язань, що виникають з фінансово-кредитних відносин на зовнішньому ринку.

Одна з основних умов для успішного здійснення зовнішньоторговельних операцій -- вибір придатного партнера (контрагента). Контрагентами в міжнародній торгівлі називаються сторони, що знаходяться в договірних відносинах по купівлі-продажу товарів чи наданню різного роду послуг. Іноземними контрагентами українських організацій виступають фірми й організації, що представляють протилежну сторону в комерційній угоді. Контрагентом продавця (експортера) є покупець (імпортер). Серед контрагентів можна виділити в залежності від цілей і характеру діяльності: фірми і державні органи та організації. Найчастіше при здійсненні конкретних зовнішньоторговельних операцій контрагентами виступають фірми. Становлячись об'єктом зовнішньоекономічних відносин, володіючи економічною самостійністю та повністю відповідаючи за результати своєї господарської діяльності, підприємство повинно зформувати систему управління , яка б забезпечила б йому високу ефективність роботи, конкурентоздатність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, стійкість у відносно складних умовах сьогодення.

Вихід на зовнішні ринки як в якості продавця, так і в якості покупця товарів, зумовлює різного роду контакти з сторонами, які є зацікавленими у роботі з підприємством. А це в свою чергу породжує інститут контракту, тобто основного документу, що регулює взаємовідносини контрагентів тієї чи іншої угоди на міжнародному ринку. Це потребує від підприємств створення на своїй базі потужної системи управління контрактною діяльністю. Адже правильно складений контракт - це надійна гарантія від збитків. Це, навіть, фактор, здатний принести підприємству прибуток. Справжній контракт - це свого роду витвір мистецтва. Його укладання потребує як знань законодавства та практики, так і творчих здібностей , вміння чітко та лаконічно формулювати основні умови договору та виділяти в життєвих ситуаціях юридично-значимі аспекти.

Основна мета курсової роботи - це проведення аналізу діяльності ВАТ "ІнГЗК", складання договору та контракту, визначення ціни концентрату та контракту, визначення основних умов контракту та договору.

При дослідженні пропонується вивчити ряд таких питань:

механізм розрахунків у зовнішньоторговельних операціях;

специфіку укладання контракту при торгівлі концентратом на зовнішніх ринках; торгівля контракт концентрат розрахунок

цінову політику контрактів, що укладаються;

використання базових умов поставок.

1. Теоретична частина

1.1 Механізм розрахунків у зовнішньоторговельних операціях

1.1.1 Розрахунки у зовнішньоторговельних операціях

Міжнародні розрахунки - це здійснення платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з економічними, політичними і культурними відносинами між юридичними особами і громадянами різних країн. В економічній сфері вони охоплюють розрахунки із зовнішньої торгівлі товарами і послугами, а також із некомерційних операцій, кредитів, руху капіталу між країнами.

Міжнародні розрахунки включають, з одного боку, умови і порядок здійснення платежів, вироблені практикою і закріплені міжнародними документами і звичаями, з іншого боку - щоденну практичну діяльність банків щодо їх проведення. Більшість розрахунків провадиться безготівковим способом за допомогою записів на рахунках банків.[5,c.43]

Найскладнішими і такими, що вимагають високої кваліфікації учасників угоди, є розрахунки за міжнародними торговельними контрактами. Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість і гарантія одержання платежу, сума витрат, пов'язаних із проведенням операцій через банки.

Сьогодні у зовнішньоторговельних операціях використовується ціла система способів, засобів і форм платежів, що створюють цілісний, гнучкий і динамічний механізм розрахунків.[2, c. 28]

1.1.2 Способи платежу

Способи платежу визначаються залежно від механізму оплати товару відносно моменту його фактичної поставки. У зовнішньоторговельних операціях існують три способи платежу: платіж готівкою, авансовий платіж і платіж у кредит.

Платіж готівкою у міжнародному платіжному обороті не означає, що розрахунки ведуться наявними грошовими знаками (банкнотами). Вони практично тут не застосовуються. У цьому разі поняття "готівковий платіж" використовується як протиставлення авансовому і кредитному способам платежу.

Готівковий платіж, залежно від обраної сторонами в контракті форми розрахунків, здійснюється, якщо дотримано одну з таких умов: імпортер одержав від експортера повідомлення про готовність товару до відвантаження; імпортер одержав телеграфне повідомлення про закінчення відвантаження товару; імпортер отримав комплект документів, передбачених у контракті; імпортер отримав комплект документів і право відстрочки оплати на кілька годин або днів, якщо перед цим імпортер надав банківську гарантію, що він заплатить проти приймання товару. Природно, що для експортера найвигіднішою буде перша умова, а для імпортера - остання.

Платіж готівкою здійснюється через банк за угодами типу "спот" до чи при переданні продавцем товаророзпорядчих документів або самого товару покупцю.[13, c. 114]

Авансовий платіж передбачає виплату покупцем обговорених у контракті сум до передання товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця, а найчастіше - під час і навіть до початку виконання замовлення.

Авансовий платіж відіграє подвійну роль. З одного боку, авансом імпортер кредитує експортера, з іншого - забезпечує виконання зобов'язань, узятих імпортером за контрактом, і, якщо після виконання замовлення покупець відмовляється від приймання замовленого товару, експортер може використовувати аванс для відшкодування своїх збитків.

Аванс може надаватися у грошовій і товарній формах. Аванс у товарній формі передбачає надання замовником-імпортером сировини і комплектуючих, необхідних для виконання замовлення (давальницька сировина). Аванс у грошовій формі визначається у відсотках від контрактної вартості замовлення.[18, c.54]

Розмір авансу залежить від цілей авансу, характеру і новизни товару, його вартості, строку виготовлення й інших умов. Найчастіше аванс становить 15-20% від вартості замовлення, виплачується після підписання контракту.

Як правило, покупець, виплачуючи аванс, вимагає від продавця банківської гарантії на випадок, якщо експортер не виконає умов замовлення, або ж у контракті робиться застереження, що у разі невиконання експортером своїх контрактних зобов'язань аванс повертається імпортеру в повному розмірі.

У міжнародній торгівлі аванси звичайно даються солідним фірмам, котрі добре себе зарекомендували при поставках товарів, що потребують тривалого терміну виготовлення, виконуються за індивідуальними специфікаціями, а також при поставках дефіцитних товарів, коли аванс виконує роль застави.

Платіж у кредит передбачає, що покупець оплачує суму, обумовлену в контракті через якийсь час після поставки товару. Таким чином, продавець надає покупцеві комерційний (товарний) кредит. Оскільки одна фірма дає кредит іншій, такий кредит називається ще й фірмовим товарним кредитом.

Межа кредиту, тобто максимальний розмір кредиту, наданий покупцю одноразово, звичайно не перевищує 10% від капіталу покупця. Щоб визначити таку "межу", продавець повинен поцікавитися фінансовим станом покупця.

Кредит надається не на всю суму контракту, а на 80- 85%, іншу частину покупець виплачує авансом, що дає змогу продавцю відшкодувати свої витрати, якщо покупець порушить свої зобов'язання за контрактом.

За термінами комерційні кредити поділяються на короткострокові (до одного року), середньострокові(від року до п'яти років) і довгострокові (від п'яти до десяти років і більше). У контракті обумовлюються вартість кредиту, виражена у процентах річних, термін використання кредиту, термін погашення кредиту, пільговий період, протягом якого не відбувається погашення процентів за кредит, та інші умови.

При наданні комерційного кредиту виникає питання про гарантії платежу. Серед способів запобігання неплатежу або затримки платежу основними є гарантійні листи першокласних банків, підтверджені (резервні) акредитиви першокласних банків, векселі, банківський акцепт і аваль векселів, аваль чеків.[6, c. 87]

Гарантії бувають платіжні й договірні. Платіжні гарантії захищають інтереси продавця, договірні - покупця.

1.1.3 Засоби платежу

Поширення в зовнішній торгівлі комерційного кредиту зумовлює використання кредитних засобів платежу - чеків і векселів.

ЧЕК являє собою безумовну пропозицію чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної на чеку грошової суми чекодержателеві готівкою чи перерахуванням на рахунок власника чека в банку.

Чек дуже зручний для розрахунків тоді, коли платник боїться віддати гроші до того, як одержить товар, а постачальник не хоче передати товар до одержання гарантій платежу. До того ж, застосування чека як засобу платежу дає змогу економити витрати обігу справжніх грошей і прискорює платежі, оскільки всі чеки оплачуються після подання.

Документ, виписаний чекодавцем, повинен мати покриття Причому законодавство багатьох країн передбачає кримінальну відповідальність за виставляння чека без покриття. Чеки, що виписуються клієнтом банку, видаються в межах суми, що є на його поточному та інших рахунках, включаючи суми, що надійшли на ці рахунки в результаті надання банками кредиту.

Як засіб платежу в міжнародному обороті чек використовується в розрахунках за поставлений товар при остаточному розрахунку за товар і надані послуги, урегулюванні рекламацій і штрафних санкцій, при погашенні боргу, а також у розрахунках за неторговельними операціями.[15, c. 238]

Чек можна використовувати для отримання готівки, для безготівкового платежу і в інших формах, пов'язаних із обігом чеків як засобу платежу.

Форми чеків та їх обіг регламентуються національним законодавством і нормами міжнародного права. Країни СНД як джерелом чекового права користуються Постановою ЦВК і РНК СРСР "Положення про чеки" від 6 листопада 1929 p., а також нормами Женевської конвенції, що установила "Однотипний закон про чеки". Країни, що не входять до системи Женевського чекового права, регулюють обіг чеків національними нормами права, а країни англо-американського права - нормами цього права.

Відповідно до міжнародного права при вирішенні спорів, пов'язаних із формою чеків та їх обігом, застосовується право тієї країни, де чек був виписаний.

Чек має строго визначену форму письмового документа і виписується на спеціальному бланку, що видає чекодавцю банк або подібна кредитна установа.[4, c. 302]

Текст чека повинен містити такі основні елементи:

1. Найменування "чек" (чекова помітка), виражене тією мовою, якою виписаний чек.

2. Просте і нічим не обумовлене розпорядження платнику сплатити зазначену на чеку суму, яке не повинно містити жодних умов платежу. За "Положенням про чек" сума чека також повинна бути вказана прописом від руки.

3. Найменування платника, яким є банк (інша кредитна інституція), де чекодавець має свій поточний та інші рахунки. За "Положенням про чек" чекодавець зобов'язаний вказати на чеку свій рахунок у банку, з якого має бути здійснений платіж. Англійські норми права передбачають банківську помітку на чеку, яка означає, що на поточному рахункові чекодавця є достатньо коштів для оплати чека.

4. Місце платежу, яке здебільшого збігається з місцезнаходженням банку-платника.

5. Дата та місце складання (виписування) чека. За "Положенням про чек" необхідно вписати число, місяць і рік видачі чека. Причому місяць видачі слід вказати прописом. Якщо місце складання чека не зазначено, ним прийнято вважати місцезнаходження чекодавця.

6. Підпис чекодавця.

Ніякі поправки чи виправлення в чеку не допускаються. Відсутність у ньому якогось із перелічених елементів позбавляє цей документ сили чека.

Наведемо зразок чека за формою "Однотипного закону про чеки". У дужках зазначені номери названих елементів чека.[1, c.210]

Відповідно до Женевської конвенції строк подання чека до оплати в країні його видачі дорівнює восьми дням, у платіжному обороті між країнами Західної Європи, Східної Європи і Середземномор'я - 20-ти дням, а в міжконтинентальному платіжному обороті - 70-ти дням. Ці терміни діють із дня, вказаного у чеку, як дата виставлення чека.

Підприємство, що приймає чеки, мусить переконатися в тому, що:

сума чека не перевищує граничної суми, вказаної на його зворотному боці і чековій картці;

номер рахунку чекодавця, проставлений у чеку, відповідає позначеному в чековій картці;

підпис чекодавця, проставлений у чеку в момент його заповнення, ідентичний підпису, проставленому в чековій картці.

Чек може передаватися однією особою іншій шляхом внесення в нього передавального надпису (індосаменту). Індосамент здійснюється на зворотному боці чека і підписується особою, що зробила такий надпис (індосантом).

Передавальний надпис має бути простим і нічим не обумовленим. Він засвідчує передання прав щодо чека іншій особі, а також визначає відповідальність індосанта перед усіма наступними держателями чека.

Умови передання чека від однієї особи іншій визначає вид чека і характер його використання в обігу як засобу платежу.

Розрізняють такі види чеків:

а) іменний, або чек на користь-певної особи. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосаменту. Тут передання здійснюється цесією, тобто через передавальний надпис із застереженням "Не наказу" завіреним у нотаріальному порядку відповідно до норм цивільного права;

б) ордерний, тобто чек, виписаний на користь певної особи або за його наказом. Передається такий чек за допомогою індосаменту з застереженням "Наказу" або без нього. Цей вид чека широко застосовується в міжнародному платіжному обороті. Зразок такого чека показано вище при переліку елементів чека;

в) чек на пред'явника виписується пред'явникові і може бути переданий іншій особі, як з індосаментом, так і без нього. Як правило, цей чек виставляється клієнтам на свій банк.

Чекодавець висилає його своєму партнеру за кордоном, котрий при одержанні чека виставляє його своєму банку для кредитування свого рахунку. Таким чином, за допомогою чека на пред'явника чекодавець здійснює платіж прямо своєму партнерові. Цей платіж виконується швидше, ніж платіж через банківський переказ. Тому чеки на пред'явника також широко застосовуються в міжнародному платіжному обороті.

Чеки ще поділяються на фірмові і банківські.

Банківський чек - це чек, виписаний банком на свій банк-кореспондент. У тексті таких чеків немає найменування фірми-чекодавця, а чекодавцем є банк боржника. Оплата за цими чеками здійснюється за рахунок коштів банку чекодавця на його рахунку у банку-кореспонденті за кордоном. У міжнародному платіжному обороті найчастіше використовуються банківські ордерні чеки.

Фірмовий чек - це чек, виписаний фірмою на одержувача. Переважно такі документи виписуються в національній або іноземній валюті на пред'явника і виставляються фірмою на свій банк. Оплата за ним здійснюється за рахунок коштів чекодавця.

Якщо при переданні чека не передбачається одержання готівки, то використовують кросування і розрахункові чеки. Відмінна ознака кросованих чеків - дві рівнобіжні лінії (загальне перекреслювання), нанесені по діагоналі на лицьовому боці чека.

Вексель - це цінний папір, що оформлений у строгій відповідності з вимогами закону і містить у собі безумовне абстрактне грошове зобов'язання.

При розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовуються простий і перекладний вексель (тратта). Частіше застосовується перекладний вексель, що являє собою безумовну пропозицію трасанта (кредитора), адресовану трасату (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) у встановлений термін вказану у векселі суму. При виникненні такого грошового зобов'язання трасант виступає і кредитором відносно боржника (трасату), і боржником відносно ремітента.

Проста форма грошового зобов'язання (прості векселі) при розрахунках на умовах комерційного кредиту застосовується значно рідше. Як правило, вона також зумовлена продажем товару з розстрочкою платежу.

Простий вексель виставляється не кредитором, а боржником, який називається векселедавцем. Останній бере зобов'язання сплатити кредитору певну грошову суму в обумовленому місці у визначений термін.

Вексель складається за строго установленою формою. Його форма і вид визначаються національним законодавством. У країнах СНД форма і вид векселів, а також їх обіг регламентуються "Положенням про перекладний і простий вексель" (Постанова ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 p.).

У сфері міжнародного платіжного обороту застосовуються норми і національного, і міжнародного права. Так, у 1930 р. у Женеві ряд країн прийняли "Однотипний вексельний закон". На його основі держави - учасники угоди, у тому числі й СРСР, уніфікували національне вексельне законодавство, їх стали називати країнами Женевської угоди. Третю, самостійну групу утворюють країни, чиє вексельне законодавство не належить до двох інших систем. Тому в міжнародних розрахунках необхідно враховувати нормативні акти, що є у вексельному законодавстві різних країн, і передбачати в контрактах, який із чинних нормативних актів регулюватиме фінансові відносини за угодою.[16, c.245]

Відповідно до «Однотипного вексельного закону» вексель складається в письмовому вигляді і містить певний перелік обов'язкових реквізитів.

Реквізити простого векселя:

1. "Вексельна помітка".

2. Просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплатити певну суму грошей.

3. Зазначення терміну платежу.

4. Місце платежу.

5. Найменування одержувача.

6. Зазначення дати і місця упорядкування платежу.

7. Підпис векселедавця.

Без якогось із цих реквізитів документ не має сили простого векселя.

Ось зразок простого векселя за формою "Однотипного вексельного закону" (у дужках зазначено номер перелічених реквізитів цього векселя).

Відповідно до "Однотипного вексельного закону", перекладний вексель (тратта) повинен містити:

1. Найменування "вексель", включене в сам текст документа.

2. Просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму грошей.

3. Найменування трасата (боржника).

4. Зазначення терміну платежу.

5. Місце платежу.

6. Найменування особи (ремітента, одержувача), котрому чи за чиїм наказом, має бути здійснений платіж.

7. Зазначення дати і місця складання векселя.

8. Підпис особи (векселедавця, трасанта, кредитора), що видає вексель.

Документ без будь-якого з цих реквізитів не має сили перекладного векселя.

Для зручності операцій із векселями, які використовуються у комерційному обігу, у багатьох країнах світу розроблені вексельні формуляри, що відповідають вимогам вексельного законодавства. Можна виставити і вексель, не оформлений на спеціальному бланку, але за умови, що він містить усі необхідні реквізити.[21, c.167]

Оскільки перекладний вексель сам по собі не має сили законного платіжного засобу, а є лише представником справжніх грошей, у міжнародній практиці заведено, що боржник-трасат зобов'язаний письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений термін, тобто здійснити акцепт тратти. Акцепт відбувається у вигляді надпису на лицьовому боці векселя і підписується акцептантом.

Печатка під акцептом не ставиться. Акцепт тратти може бути загальним або обмеженим. Обмежений (частковий) акцепт - це письмова згода боржника сплатити тільки частину суми, зазначеної на тратті.

Необхідність акцепту тратти викликана тим, що обов язок трасату оплатити її виникає тільки після акцепту.

Тому для належного виконання трасатом своїх зобов'язань експортер, передаючи в банк з інкасовим листом товаровідвантажувальні документи, додає до них тратту. D інкасовому дорученні експортер вказує, що товаровідвантажувальні документи, за якими імпортер може отримати товар, мають бути передані інкасуючим банком імпортеру проти акцепту виставленої на нього тратти.

У тому разі, коли тратта підлягає акцепту до поставки товару, експортер пересилає тратту імпортеру, імпортер акцептує її і передає акцептовану тратту банку з дорученням видати її експортеру тільки після одержання трасатом товаророзпорядчих документів, що засвідчують поставку товару.[11,c.245]

Акцепт тратти може здійснювати і банк. Такий банківський акцепт застосовується для дострокового обліку тратти. Облік (або негоціація) тратти - це продаж векселя векселедержателем банку до настання терміну платежу за векселем. Але при цьому векселедержатель отримує не повну суму векселя, а тільки її частину, яка залишилася після відрахування облікового процента і банківського збору. Після цього банк може в зазначений термін пред'явити трасату вексель до оплати.

Надійнішою гарантією порівняно з акцептом за траттами і простими векселями у міжнародній торгівлі є їх звалювання (підтвердження) банками. Аваль є вексельним поручительством, до якого застосовується вексельне право. Це поручительство означає гарантію платежу за траттою або простим векселем (повністю чи частково) з боку банку, якщо боржник не виконав у строк зобов'язання за векселем.

Аваль робиться на лицьовому боці векселя чи на додатковому аркуші. Вексельне поручительство виражається словами "як аваліст за..." або іншим рівнозначним формулюванням і підписується авалістом, тобто особою, що здійснила аваль.

Підпис, поставлений на лицьовому боці векселя трасантом чи платником, відповідно до Женевського законодавства, не вважається авалем. Аваль дається банком за будь-яку відповідальну за векселем особу, тому аваліст повинен вказувати, за кого він дає поручительство.

За аваль векселів банк стягує з покупців комісію, розмір якої залежить від суми векселя.

У міжнародному платіжному обігу вексель є оборотним фінансовим документом. Це означає, що з переданням векселя іншій особі до нього переходять усі права, вимоги та ризики за цим документом. Передання векселя здійснюється шляхом простого вручення або за допомогою передавального напису (індосаменту). Такий напис ставиться на зворотному боці векселя і підписується індосантом.

Індосаменти бувають таких видів:

1. Бланковий індосамент. Це передавальний напи зроблений на зворотному боці векселя, у якому не зазначено, за наказом якої особи необхідно здійснити платіж. Він являє собою найменування індосанта і його підпис.

2. Іменний (повний) індосамент. За його допомогою індосант передає усі права і вимогу за векселем іншій особі, чиє найменування або ім'я вказується в індосаменті.

3. Перепоручительський індосамент. Такий передавальний напис робиться держателем векселя при переданні цього документа на інкасо банку з проханням отримати за ним платіж і забезпечити виконання останнім усіх вимог за векселем.

Індосамент можна здійснити у вигляді передавального напису з умовою відмови взяти на себе відповідальність, що випливає з тратти. Тоді робиться напис "Без обороту на мене", а передавальний напис називається безоборотным індосаментом.

Борг трасата вважається погашеним при оплаті векселя готівкою, перерахуванням зазначеної в його тексті суми на банківський рахунок пред'явника чеком чи переказом. Після оплати пред'явник цього документа мусить повернути трасату вексель з оцінкою про оплату, яка ставиться на зворотному боці векселя.

Третім засобом платежу, використовуваним у міжнародній торгівлі, є банківський переказ. Це розрахункова банківська операція, що полягає у пересиланні платіжного доручення одного банку іншому. Платіжне доручення являє собою наказ банку, складений на основі вказівок переказодавача - клієнта банку, адресований своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми грошей переказоодержувачу (бенефіціару). Платіжними дорученнями розраховуються з постачальниками і підрядниками у разі "передоплати ними за узгодженням із різними кредиторами. Платіжні доручення приймаються банками тільки за наявності грошей на рахунках платників.[17, c.188]

Введення електронної обробки даних забезпечило нові можливості для значного скорочення часу здійснення платежів. Ці потенційні можливості були використані головними банками розвинутих ринкових країн, що створили так звану систему СВІФТ, яка стала новою організаційною формою передання даних між банками-кореспондентами в міжнародному платіжному обігу.

Українські підприємства, що розплачуються з іноземними контрагентами за куплені товари шляхом банківського переказу, складають заяву на переказ, у якій містяться інструкції для банку щодо умов виплати грошей переказу одержувачу.

У цьому документі переказодавач вказує:

* повне найменування платника;

* найменування банку платника;

* номер банківського рахунку, що дебетується;

* код валюти і сума платежу;

* повне найменування бенефіціара, його адреса;

* найменування банку бенефіціара і номер його рахунку;

* найменування, номер і дата документа (контракту тощо), за яким здійснюється оплата;

* особу, що несе витрати на здійснення переказ (банківська комісія і поштові або телеграфні витрати);

* ціль і призначення переказу (найменування товару і послуг, за які здійснюється оплата).

Заява на переказ засвідчується підписами і печаткою підприємства-переказодавача.

Переказуючи кошти за кордон у рахунок оплати інкасованих документів, переказодавач повинен вказати в заяві на оплату яких документів здійснюється платіж, тобто номер інкасового доручення.[9, c.302]

1.1.4 Форми платежів

До форм розрахунків, які використовуються у міжнародній торгівлі, належать такі (подаються за ступенем вигідності для експортера від найбільш вигідних до найменш вигідних):

* 100%-ий авансовий платіж;

* акредитив;

* інкасо;

* відкритий рахунок.

Авансовий платіж у розмірі повної вартості товару, що поставляється, є найвигіднішою формою розрахунку для експортера і найменш вигідною для імпортера. Випадки, коли здійснюється авансовий платіж, названо при розгляді способів платежу. Здійснюється такий платіж банківським переказом або чеком.

Акредитивна форма розрахунку також вигідна експортеру (порівняно з інкасо і відкритим рахунком). Ці вигоди полягають, по-перше, у гарантії оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив, а при підтвердженому акредитиві - також банком, який його підтвердив; по-друге, в отриманні платежу відразу ж після поставки товару та подання банку документів, що засвідчують цю поставку.

Імпортер, у свою чергу, має гарантію, що платіж буде зроблений на користь експортера тільки після подання тим товарних документів, що засвідчують відвантаження товару.

Відкриття та виконання документарних акредитивів реалізується "Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів" (Публікація Міжнародної торговельної палати № 400, 1983 p.).

Акредитив, який використовується при розрахунках за зовнішньоторговельними операціями, незалежно від того, як він названий і позначений (документарний акредитив, акредитив, акредитивний лист тощо), являє собою одностороннє, умовне, грошове зобов'язання банку, видане ним за дорученням клієнта-наказодавця акредитиву (імпортера) на користь його контрагента за контрактом - бенефіціара (експортера). Банк, що відкрив акредитив (банк-емітент), повинен або здійснити бенефіціару платіж (негайно або з розстрочкою), або акцептувати тратти бенефіціара й оплатити їх у строк, або уповноважити інший банк здійснити такі платежі, акцепт чи негоціацію тратт бенефіціара за умови подання бенефіціаром документів, передбачених в акредитиві, і при виконанні інших умов акредитива.

Іншими словами, імпортер доручає своєму банкові виплатити гроші за куплений товар тільки після подання експортером комплекту товаророзпорядчих документів, які підтверджують, що товар справді був відвантажений відповідно до контракту.

Акредитив може бути призначений тільки для розрахунків з одним постачальником. Термін дії і порядок розрахунків за акредитивом установлюється в контракті між платником і постачальником, у якому слід зазначити:

* найменування банку-емітента;

* вид акредитива і спосіб його виконання;

* повний перелік і точну характеристику документ" поданих постачальником для отримання коштів за акредитив '

* строки подання документів після відвантажен ' товарів, вимоги до їх оформлення;

* інші необхідні документи й умови. Акредитиви можуть бути покриті (депоновані) і непокриті

(гарантовані), відкличні й безвідкличні.

Покриті (депоновані) - це акредитиви, при відкритті яких банк-емітент перераховує власні кошти платника або наданий йому кредит у розпорядження банку-постачальника (банк, що використовує) на весь термін дії зобов'язань.

При встановленні між банками кореспондентських відносин непокритий (гарантований) акредитив може відкриватися у виконуючому банку через надання йому права списувати всю суму акредитиву з відкритого у ньому рахунку банку-емітента.

Найпоширенішою формою є розрахунки покритими акредитивами (відповідна схема була наведена вище).

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього узгодження з постачальником (наприклад, відмови банку-емітента гарантувати платежі за акредитивом).

Усі розпорядження про зміну умов відкличного акредитива платник може давати постачальнику тільки через банк-емітент, що сповіщає банк постачальника (виконуючий банк), а той уже, у свою чергу, - постачальника. Але виконуючий банк повинен оплатити документи, що відповідають умовам акредитиву, виставлені постачальником і прийняті банком постачальника до одержання останнім повідомлення про зміну або анулювання акредитива.

Безвідкличний акредитив не може бути анульований або змінений без згоди постачальника, на користь якого він відкритий.

Постачальник може достроково відмовитися від використання акредитива, якщо це передбачено умовами акредитива.

Подільний акредитив передбачає виплату експортеру певних узгоджених у контракті сум після кожного часткового постачання.

Неподільний акредитив передбачає, що вся належна експортеру сума буде виплачена після завершення всіх поставок або після останньої часткової поставки. Такий акредитив захищає інтереси покупця.

Для експортера найвигіднішим є акредитив безвідкличний, підтверджений, подільний.

Відновний (револьверний) акредитив передбачає, що в межах загального терміну використання акредитива його сума відновлюється, як тільки імпортер відшкодує банкові, який відкрив акредитив, здійснені за ним платежі експортерові. Такий акредитив використовується звичайно, коли імпортер проводить регулярні закупівлі товарів у даного експортера або коли здійснюється періодична поставка певних партій товарів через узгоджені проміжки часу.

Акредитив за своєю природою є угодою, відокремленою від контракту купівлі-продажу, і банки не несуть відповідальності за порушення умов контракту кимось із контрагентів. Банк відкриває акредитив, тобто бере на себе певні зобов'язання, на підставі інструкцій імпортера - наказодавця. Ці інструкції складаються згідно з умовами контракту купівлі-продажу. Тому в контракті повно і чітко мають бути визначені всі умови майбутнього акредитива:

* коли імпортер має дати своєму банкові інструкції щодо відкриття акредитива (за стільки-то днів до початку відвантаження товару (звичайно 15-45 днів); через стільки-то днів від дати підписання контракту);

* коли експортер повинен повідомити імпортера про готовність товару до відвантаження;

* які банки виступатимуть у ролі емітента, авізуючого, підтверджуючого і виконуючого;

* які документи, що свідчать про здійснення відвантаження, повинен надати експортер у свій банк, щоб одержати гроші за товар;

* який термін дії акредитива, тобто протягом якого часу експортер може одержати гроші проти подання документів (звичайно від 30 до 150 днів, але не більш одного року);

* вид акредитива;

* спосіб використання акредитива (шляхом негайного платежу після подання документів; платежу з розстрочкою в обумовлені терміни; негоціації банком тратт, відновлених бенефіціаром; терміном за поданням (або в інший термін) на наказодавця акредитива, на банк емітент або інший банк зазначений банком-емітентом; акцепту банком тратт, виставлених бенефіціаром на виконуючий банк, банк-емітент або уповноважений ним банк, або на наказодавця акредитива (із зобов'язанням банку-емітенту забезпечити акцепт і платіж термін, зазначений у траттах));

* інші умови, залежно від виду акредитива.

Інкасо. Застосування інкасової форми розрахунків регулюється "Уніфікованими правилами щодо інкасо" ухваленими в 1978 р. Міжнародною торговельною палатою Інкасо - це банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на підставі розрахункових документів належні клієнтові кошти від платника (імпортера) за відвантажені на адресу імпортера товари і зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера у себе в банку.

Для експортера інкасо часто виявляється неприйнятним через те, що він спочатку повинен відвантажити товар, а тоді передавати документи в банк і очікувати виконання покупцем своїх зобов'язань з оплати.

Для зменшення ризику неплатежу при інкасовій формі розрахунків експортер повинен наполягати на наданні банківської гарантії платежу. Гарантія в цьому разі видається на термін, що перевищує термін оплати за документами, і на суму, яка відповідає сумі поданих на інкасо документів.

Крім банківської гарантії, забезпечення платежу здійснюється через застосування телеграфного інкасо. При телеграфному інкасо банк експортера виплачує йому виручку за товар негайно або через певний термін після одержання документів на інкасо, повідомляючи телеграфом свій банк-кореспондент, з яким він повинен мати спеціальний договір про телеграфне інкасо.[14, c. 149]

Інкасо може бути документарним і чистим. Документарне інкасо - це інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами (рахунки, транспортні, страхові документи), а також інкасо тільки комерційних документів.

Банк, що отримує інкасове доручення від свого клієнта-експортера, називається банком-ремітентом. Банк-ремітент спрямовує інкасовані документи в інкасуючий банк країн імпортера, котрий звичайно одночасно є і репрезентуючим банком (тобто він повідомляє платника про наявні в банку неоплачені або неакцептовані документи і видає документи платникові).

Репрезентуючий банк передає документи платнику-імпортеру, без яких він не зможе одержати товар у своє розпорядження, відповідно до інструкцій, зазначених в інкасовому дорученні. Він мусить або оплатити їх (виписавши заяву на переказ чи платіжне доручення), або відмовитися акцептувати векселі чи чеки.

Акцептовані фінансові документи залишаються в інкасуючому банку до настання терміну платежу або відсилаються банку-ремітенту (згодом, до моменту платежу по них, банк-ремітент відсилає їх назад за кордон для оплати). Банки звичайно страхують відіслані документи від втрати по дорозі.

Якщо документи оплачені, інкасуючий банк кредитує рахунок банку-ремітента, а той, у свою чергу, після отримання кредитового авізо або електронного повідомлення про зарахування коштів на рахунок, кредитує рахунок експортера.

Чисте інкасо - це інкасо фінансових документів (векселі, чеки й інші документи, що використовуються для отримання платежів), які не супроводжуються комерційними документами.

При чистому інкасо банк-ремітент приймає від довірителя-експортера вказані фінансові документи, а репрезентуючий банк у країні платника пред'являє платникові інкасовані фінансові документи до оплати.

Усі розрахункові операції при чистому інкасо проводяться у такому самому порядку, як і при документарному інкасо.

Відкритий рахунок - це найменш вигідна форма розрахунків для експортера, тому що вона не дає йому ніяких гарантій своєчасного отримання платежу. Експортер поставляє покупцеві товар разом із товаророзпорядчими документами і записує у своїх бухгалтерських документах у дебет відкритого покупцеві рахунку суму покупки.

Імпортер записує суму відвантаження в кредит рахунку постачальника. Протягом обумовленого в контракті терміну імпортер мусить оплатити вартість товару через банківський переказ чека або векселя строком платежу за пред'явленням. Після оплати сторони роблять у своїх бухгалтерських документах оборотні записи.

За відкритим рахунком розраховуються здебільшого за товари, поставлені на консигнацію, а також під час продажу запасних частин до раніше поставленого устаткування або машин.

Механізм розрахунків у зовнішньоторговельних операціях - це ціла система різноманітних способів, засобів і форм платежу. Залежно від співвідношення термінів платежу і поставок товару розрізняють три основні способи платежу: платіж готівкою, авансовий платіж і платіж у кредит.

Під готівковим платежем мається на увазі оплата товару в повній вартості до переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця або в момент цього переходу.

Під розрахунком у кредит (із розстрочкою платежу) розуміють комерційний кредит, тобто кредит експортера імпортеру або видача авансів імпортером експортеру Умови комерційного кредиту вказуються при укладенні контракту з урахуванням особливостей законодавства країн-контрагентів.

Поширення в зовнішній торгівлі комерційного кредиту зумовлює зростання ролі кредитних засобів платежу - чеків і векселів. Третім засобом платежу, що використовується у міжнародній торгівлі, є банківський переказ, який здійснюється за допомогою пересилання платіжного доручення від одного банку до іншого.

У зовнішній торгівлі застосовуються такі форми платежів (подано від найбільш до найменш вигідного експортера): 100-процентний аванс, акредитив, інкасо, відкритий рахунок. Переважно використовуються інкасова й акредитивна форми, які значною мірою забезпечують інтереси експортера й імпортера, їх перевага в тому, що експортер отримує виручку, а імпортер здійснює платіж тільки після відвантаження товару. Інкасо й акредитив використовуються як при розрахунках готівкою, так і при розрахунках із розстрочкою платежу. В останньому разі експортер виставляє на імпортера тратту; при інкасо оплата товарних документів відбувається чеком.[20, c.42]

1.2 Розроблення раціональних-форм організації управління

Розроблення раціональних-форм організації управління:

- провести аналіз діючих організаційних структур управління ЗЕД;

- збалансовувати відповідальність та повноваження, визначати та сформувати центри відповідальності;

- на основі розподілу повноважень та відповідальності між ланками та рівнями спроектувати організаційну структуру управління ЗЕД;

- вдосконалити організаційні та технологічні взаємозв'язки між підрозділами та службами підприємства - відділи ЗЕД ,відділ маркетингу, логістики, збуту та постачання, і механізм їх координації;

- розробити посадові інструкції та положення про структурні підрозділи .[3, c.64]

1.2.1 Xарактеристика ВАТ «ІнГЗК»

Відкрите акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" є виробником залізорудного концентрату та добуває товарну залізну руду для забезпечення споживачів України та інших держав залізорудним концентратом. Відкрите акціонерне товариство інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат - одне з ведучих підприємств металургійного комплексу України з повним циклом видобутку, переробки й збагачення залізних кварцитів і виробництва залізорудного концентрату сировини металургійного переділу.

Виробнича потужність комбінату - 14 млн. т. концентрату на рік.

Розвідані запаси руди до відмітки 600 м. складають 1 млрд.800 млн. т. При збереженні поточних обсягів видобутку руди запаси дозволять працювати комбінату більш 40 років. Родовище представлене сьома різновидами руди. Чисельність трудящих - 12,3 тис. чоловік.

Основною метою діяльності ВАТ „ІнГЗК” є забезпечення народного господарства України й інших держав залізорудним концентратом, а також одержання прибутку від усіх видів виробничої, торгової, комерційної, фінансової та іншої діяльності, дозволеної законодавчими актами України з метою задоволення соціальних і економічних інтересів акціонерів та трудового колективу.

У 2008р. обсяг виробництва товарного концентрату склав 12628 тис. т , що в зрiвняннi з попереднiм перiодом менше на 1042 тис.т (-7,6%). При цьому iз загального обсягу товарного концентрату вироблено концентрату ММС - 9894 тис.т , концентрату МФД - 2733 тис.т. - високоякiсний концентрат з вмiстом залiза 67,78%. У звiтному перiодi збут власної продукцiї здiйснювався шляхом укладання договорiв з металургiйними пiдприємствами. В основному договора на поставку залiзорудного концентрату укладались на умовах FCA - ст. Iнгулець з вiдсрочкою сплати вiд 3 до 22 календарних днiв. Постачання продукцiї виконувалось залiзничним транспортом. На експорт поставки здiйснювались металургiйним пiдприємствам Схiдної Європи та Китаю на умовах DAF - захiдний кордон України, FOB - порт Чорного моря. Основним ринком збуту є внутрiшнiй ринок України.

Збут продукцiї на експорт в звiтному перiодi здiйснювався через компанiю "Metinvest International SA", Швейцарiя. Обсяг реалiзацiї продукцiї на внутрiшнiй ринок складає 90%, на зовнiшнiй 10%. Споживачами продукцiї на внутрiшньому ринку є: ВАТ "Запорiжсталь", ММК iм.Iллiча, Алчевський МК, МК Азовсталь, Єнакiєвський МЗ.[8, c. 121]

1.2.2 Аналіз діючих організаційних структур управління ЗЕД

Одним із головних відділів на ВАТ «ІнГЗК» являється відділ маркетингу та ЗЕЗ, від успішного функціонування якого залежіть успіх всієї організації, тому він заслуговує більшої уваги. Проведемо детальний аналіз цього відділу. Відділ маркетингу і зовнішньоекономічних зв'язків є самостійним структурним підрозділом ВАТ «Інгулецький ГЗК» і підкоряється Першому заступникові генерального директора ВАТ «ІнГЗК».

Відділ маркетингу і зовнішньоекономічних зв'язків має наступний склад: начальник відділу; економічне бюро(економічна група з експортно-імпортних операцій і бухгалтерсько-облікова група з експорту та розрахунку цін); бюро маркетингу(маркетингова група та рекламна група); ревізійне бюро; бюро декларування.

Відділ маркетингу і зовнішньоекономічних зв'язків виконує наступні основні функції:

? ведення переговорів і підготовка договорів на придбання продукції на внутрішньому ринку і за кордоном, забезпечення роботи з зовнішньоекономічними партнерами;

? укладання зовнішньоекономічних договорів, контроль за постачанням готової продукції;

? забезпечення правильності складання й оформлення договорів, контрактів, митної документації;

? аналіз цін на підприємстві;

? проведення сегментного аналізу прибутковості;

? складання стратегічного плану маркетингу комбінату для обґрунтування виробничого і фінансового планування;

? проведення аналізу цін на пропоновані комбінату товари і послуги;

? аналіз сильних і слабких сторін комбінату, зовнішніх можливостей для оцінки економічного стану комбінату;

? пошук нових постачальників і т.д.[10, c.54]

1.2.3 Розроблення раціональної форми організації управління відділу ЗЕД

На основі проведених досліджень, пропонується застосувати конкретні заходи по вдосконаленню організаційної структури управління відділу маркетингу та зовнішньоекономічних зв'язків, а отже і діяльності організації в цілому.

Щоб реорганізувати структуру відділу маркетингу та зовнішньоекономічних зв'язків ВАТ «ІнГЗК» треба проаналізувати функції, які виконують спеціалісти цього відділу.

Маркетингове бюро працює над:

* аналізом ринкових ситуацій;

* вивченням тенденцій розвитку ринку;

* прогнозуванням обсягів продажу;

* вивченням попиту;

* вивченням каналів товарообігу, збуту, методів продажу;

* підготовкою рекомендацій для підрозділу з просування спільно з керівництвом збутового підрозділу, координацією їхніх дій та дій збутової мережі;

* визначенням часу просування на ринок нових товарів та зняття з виробництва старої (малоприбуткової) продукції;

* координацією дій технічних підрозділів, що випускають нові товари, які користуються попитом у споживача;

* контролем діяльності, яка впливає на споживчу поведінку щодо придбання товарів підприємства;

* розробкою бюджету маркетингу;

* плануванням іміджу підприємства.

Я вважаю, що необхідно провести зміни в бюро маркетингу, а саме об'єднати маркетингову і рекламну групу і закріпити за кожним інженером окремі обов'язки, наприклад, інженер з продукції (продукт-менеджер), який займається розробкою виробничої та цінової стратегії; формуванням асортименту продукції, упровадженням нових видів продукції, розвитком збутової мережі; фахівець з маркетингового планування, який здійснює ситуаційний аналіз; формування маркетингової мети, розробку плану дій; обґрунтування плану; контроль за реалізацією плану; фахівець з маркетингових досліджень та інформаційного забезпечення маркетингової діяльності,який виконує проведення досліджень споживачів продукції; моніторинг конкурентів; стратегічний аналіз умов діяльності; інформаційне забезпечення маркетингових рішень та фахівець з реклами та зв'язків з громадськістю, який займається розробкою стратегії комплексу просування; організацією рекламних кампаній; організацією зв'язків з громадськістю.

Зазначені зміни не вплинуть на склад бюро, бо не доведеться звільняти чи брати на роботу спеціалістів, але вплинуть на продуктивність роботи маркетингового бюро оскільки кожний спеціаліст буде відповідати за призначену йому роботу, що конкретизує його обов'язки.[19, c.88]

Міжнародні розрахунки - це здійснення платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з економічними, політичними і культурними відносинами між юридичними особами і громадянами різних країн. В економічній сфері вони охоплюють розрахунки із зовнішньої торгівлі товарами і послугами, а також із некомерційних операцій, кредитів, руху капіталу між країнами.

Сьогодні у зовнішньоторговельних операціях використовується ціла система способів, засобів і форм платежів, що створюють цілісний, гнучкий і динамічний механізм розрахунків.

Способи платежу визначаються залежно від механізму оплати товару відносно моменту його фактичної поставки. У зовнішньоторговельних операціях існують три способи платежу: платіж готівкою, авансовий платіж і платіж у кредит.

Поширення в зовнішній торгівлі комерційного кредиту зумовлює використання кредитних засобів платежу - чеків і векселів.

До форм розрахунків, які використовуються у міжнародній торгівлі, належать такі (подаються за ступенем вигідності для експортера від найбільш вигідних до найменш вигідних): 100%-ий авансовий платіж; акредитив; інкасо; відкритий рахунок.

Відкрите акціонерне товариство „Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат” - одне з ведучих підприємств металургійного комплексу України з повним циклом видобутку, переробки й збагачення залізних кварцитів і виробництва залізорудного концентрату сировини металургійного переділу.

Одним із головних відділів на ВАТ «ІнГЗК» являється відділ маркетингу та ЗЕЗ, від успішного функціонування якого залежіть успіх всієї організації, тому він заслуговує більшої уваги.

На основі проведених досліджень, було застосовано конкретні заходи по вдосконаленню організаційної структури управління відділу маркетингу та зовнішньоекономічних зв'язків, а отже і діяльності організації в цілому.

Було проведено зміни в бюро маркетингу, а саме об'єднали маркетингову і рекламну групу і закріпили за кожним інженером окремі обов'язки.

2. Практична частина

2.1 Розрахунок схеми комерційної угоди та обґрунтування умов Контрактів купівлі-продажу ліквідної продукції

2.1.1 Характеристика підприємства-посередника «INTERPOSE»

Підприємство «INTERPOSE», що знаходиться за адресою м.Кривий Ріг, вул.Костенко 25 створено для здійснення підприємницької діяльності учасників з метою отримання прибутку від посередницької діяльності.

Основним видом діяльності «INTERPOSE» є реалізація продукції ГЗК (залізорудного концентрату,агломерату, обкотишів і інш.), тобто посередницька діяльність.

Основними напрямками діяльності підприємства є:

- торгово-закупочна діяльність;

- зовнішньоекономічна діяльність.

При здійсненні статутної діяльності підприємство виконує торгово-закупочну діяльність.

...