Особливості геополітичної позиції Румунії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРОЦЕС ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ РУМУНІЇ

1.1 РЕАЛІЗАЦІЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ РУМУНІЇ

1.2 ВСТУП РУМУНІЇ ДО ЕС ТА ЇЇ НАСЛІДКИ ДЛЯ КРАЇНИ

РОЗДІЛ 2. ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ РУМУНІЇ ТА ВСТУП ДО НАТО

2.1 ПРОЦЕС ВСТУПУ ДО НАТО ТА ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В РУМУНІЇ ПІСЛЯ ВСТУПУ ДО БЛОКУ

2.2 ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ СТОСУНКИ РУМУНІЇ З ЧЛЕНАМИ ПАРТНЕРАМИ НАТО

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження геополітичних пріоритетів та орієнтацій країни у сучасних умовах невпинно зростає, оскільки жодну державу не можна дослідити повністю не врахувавши її географічного положення, середовища функціонування, яке чинить безпосередній вплив на позицію держави на міжнародній арені. Румунія має свої особливості геополітичного положення, що визначають її інтереси та позиції не лише в регіоні і по відношенню до сусідніх держав, а й в світі загалом. Необхідність дослідження цих особливостей посилюється значними транзитними можливостями румунської території.

Європейський Союз на сьогоднішній день є успішним інтеграційним утворенням. До його складу входять майже всі європейські країни, при цьому досить часто відбуваються нові розширення. 1 травня 2004 в його ряди вступили десять нових країн : Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія і Естонія. Це розширення стало небаченим за масштабом подією. Для вступили країн це було дуже важливе рішення, тому що в результаті вони отримували серйозну підтримку в особі Європейського Союзу не тільки в економічному плані, але і в політичному. Членство в ЄС розглядалося як гарантія вільного доступу до ринків, як підтримка економічних перетворень і як участь у фінансових трансфертах. Однак це стало для них складним випробуванням, так як за порівняно невеликий термін їм треба було провести безліч реформ. Самому Євросоюзу довелося у зв'язку з цим розширенням також провести реформи, тобто вступ нових країн підштовхнуло Європейський Союз до реформування існуючих інститутів.

Об'єктом дослідження є держава Румунія.

Предметом дослідження в свою чергу, - її геополітичні пріоритети та орієнтири.

Метою дослідження є визначити особливості геополітичної позиції Румунії.

Виходячи з мети, в дослідженні поставлено наступні завдання:

- дослідити її державні кордони, які є важливим чинником геополітичної орієнтації країни;

- з'ясувати реалізацію європейської інтеграції Румунії та процес вступу до ЕС;

- провести дослідження, щодо зовнішньополітичних стосунків Румунії та країн партнерів НАТО.

Таким чином, проблема геополітичної орієнтації Румунії та її пріоритетів в зовнішньополітичній діяльності потребують подальшого дослідження.

Структура роботи. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку літератури.

РОЗДІЛ 1. ПРОЦЕС ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ РУМУНІЇ

1.1 РЕАЛІЗАЦІЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ РУМУНІЇ

Для правильного розуміння та адекватного розгляду проблеми нашої курсової роботи необхідно насамперед визначити сутність і зміст понять «європейська інтеграція», «інтеграційні процеси».

Отже, «європейська інтеграція» - це процес взаємодії між соціальними і політичними інститутами держав Європи, стимулюючий створення нової політичної системи (Європейський союз). Процес європейської інтеграції розглядається як ефективний спосіб уникнути війни між державами Європи і став відповіддю на військові потрясіння XX століття.

«Інтеграційні процеси» - це об'єктивне, складне й суперечливе явище, що розвивається у протистоянні з дезінтеграційними тенденціями у світовій системі, характеризується процесами об'єднання держав і народів для спільного розв'язання проблем та реалізації спільних цілей, супроводжується посиленням взаємозалежності між ними аж до злиття в єдине ціле, виникненням спільних інститутів та правових норм, що забезпечують функціональну ефективність. Основними мотивами інтеграційних взаємодій у сучасному світі є прагнення забезпечити добробут, безпеку та стабільність розвитку суспільства.

Однією з закономірностей світового розвитку є розгортання інтеграційних процесів, які посилились на зламі тисячоліть, поєднуючись одночасно з дезінтеграційними тенденціями. Значним є вплив міжнародних інтеграційних процесів на функціонування не лише регіональних міжнародних систем і становлення нового міжнародного порядку, а й окремих суспільств та держав, їхньої внутрішньої політики, на щоденне життя людей.

Інтеграція є явищем, що об'єктивно властиве людським спільнотам, і супроводжувала їхній розвиток від початку існування людини, виявляючись на різних рівнях суспільної організації - від міжособистісного до міждержавного. В історичному аспекті первинними були процеси внутрішньої інтеграції (консолідації) спільнот, які стали передумовою для зовнішньої (міжнародної та міждержавної) інтеграції. Розуміння інтеграції, як системного явища поширюється і на міжнародну, міждержавну інтеграцію. Її особливість визначається насамперед «анархічністю» середовища в сенсі відсутності легітимних центрів влади, які у політичній та соціальній системах є важливими інтегративними чинниками, а також значно більшою мірою його гетерогенності.

Сучасні міжнародні інтеграційні процеси розвивались в контексті процесів глобалізації і є одним з її виявів. Тому цивілізаційними і об'єктивними передумовами сучасних інтеграційних процесів є розвиток міжнародного поділу праці, міжнародної господарської кооперації і загалом посилення процесів взаємозалежності та тенденцій до організованості та впорядкованості на рівні глобальної світової системи. Існують твердження, що формування зв'язків взаємозалежності в рамках плюралістичної міжнародної системи є початковим, вихідним пунктом інтеграційних процесів. Ще одним чинником інтеграційних процесів закономірно вважають функціонування міжнародних організацій та міжнародних режимів як центрів міждержавного співробітництва в різних сферах (Д. Мітрані, С.Краснер). Неможливість узгодити в глобальному масштабі світові інтереси та вартості, визначити їхні ієрархії та неможливість домовитись про загальноприйняті способи і засоби їх забезпечення з уваги на гетерогенність (насамперед культурну, цивілізаційну) світової спільноти унеможливлюють формування єдиних глобальних правил гри та єдиних механізмів регулювання. Тому інтеграційні процеси розвиваються в рамках регіональних об'єднань і співіснують з процесами дезінтеграції в інших регіонах планети.

Регіональні інтеграційні процеси частково вирішують суперечності між глобальною взаємозалежністю, що вимагає універсалізації та уніфікації, з одного боку, і багатоманіттям інтересів та ідентичностей у світовій спільноті, з іншого.

Отже, 22 грудня 1989 року, повсталий народ Румунії повалив режим Ніколає Чаушеску. Самого диктатора та його дружину на католицьке Різдво заарештували та розстріляли за вироком військового трибуналу.

16 грудня 1989 року у румунському місті Тімішоара почалися виступи на захист пастора Ласло Токеша, якого комуністична влада хотіла позбавити парафії. Для придушення заворушень влада використала військових - було вбито понад сотню маніфестантів. Реакція народу була подібна до випрямлення пружини, яку тривалий час стискали. Уже 22 грудня повстанці зайняли будівлю ЦК Компартії. Чаушеску та його дружина втекли на гелікоптері, який чекав їх на даху, але їх швидко спіймали і 25 грудня після вироку військового трибуналу розстріляли.

Румунські події стали єдиною кривавою революцією на східноєвропейському просторі кінця 80-х років. Цим вони відрізняються від «оксамитових» революцій в інших країнах. Керівник української редакції Всесвітньої служби Радіо Румунія Василь Каптару пов'язує такий розвиток подій з особливою жорстокістю тоталітарного режиму Чаушеску: «Можливо, це тому, що румунська комуністична влада була особливо жорстокою. В останні роки комунізму люди одержували світло, газ і тепло лише по кілька годин на день. Телебачення демонстрували теж лише по 2-3 години, а хліб можна було купити лише по картках. І це тому, що Чаушеску хотів будь-якою ціною віддати всі борги Румунії достроково».

Після кривавого повалення диктатора темп реформ у Румунії був набагато повільнішим, ніж, наприклад, у Польщі, Чехії та Угорщині. Та попри повільність, процес очищення тривав доволі послідовно. Сьогодні країна вже є членом НАТО і з 2007 року стала членом ЄС. В. Каптару пояснює феномен цього поступу послідовністю стратегічного напрямку політики Румунії: «Головним пріоритетом всіх посткомуністичних урядів було повернення до лави демократичних держав, від яких країна була відірвана внаслідок ялтинської зустрічі керівників трьох держав. Усі уряди, незалежно від політичного кольору та партійної доктрини, підтримали євроатлантичні та європейські прагнення Румунії, а румуни є найбільшими єврооптимістами поміж країн Центральної та Східної Європи. Так само ще на початку 90-х років комуністична партія була офіційна заборонена».

Послідовність та чітку визначеність стратегічного напрямку розвитку називає головною причиною євроінтеграційного успіху Румунії і український експерт - директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України О.Сушко. Він підкреслює, що саме цих рис забракло Україні, хоча стартові умови останньої на шляху до Європи були кращими за румунські: «У 1991 році Україна мала вищий рівень розвитку і вищий рівень соціальних стандартів, ніж Румунія. Але протягом 10-15 років реформ Румунія не тільки наздогнала, але й значно випередила Україну. Сьогодні там, скажімо, рівень зарплати в півтора-два рази вищий, ніж в Україні. Це тому, що в Румунії політики дискутували дуже гостро - і про зміст економічних реформ, і про велику власність. І були там проблеми з корупцією, і залишаються значними. Однак там ніколи не було дискусій з приводу стратегічного вибору щодо ЄС і НАТО. А ми, як бачимо, досі там, де були 15 років тому і ще не зробили свого вибору».

Румунія разом з Болгарією стали 26-м та 27-м членами ЄС вже 1-го січня 2006 року. Оскільки, Європейська Комісія дала «зелене світло» на вступ Румунії і Болгарії до Європейського Союзу, визнаючи, що ці дві країни досягли великого успіху на дорозі до членства в ЄС. Отже, у січні 2007 року Румунія і Болгарія стає членами ЄС.

Чи ці країни були дійсно готові бути членами ЄС?

Переговори з Румунією і Болгарією тривали кілька років і тут справа полягає ще у певній політичній обіцянці, якої потрібно дотриматись.

Офіційно переговори про вступ до ЄС було завершено ще в грудні 2005 року. Однак, згідно з процедурою, своє слово ще має сказати Європарламент. Напередодні вирішального голосування - тут відбулися дебати щодо вступу цих двох країн до Євросоюзу. Депутати здебільшого висловилися за прийняття Румунії та Болгарії до ЄС, утім - не обійшлося й без критики.

Насамперед зростало занепокоєння у випадку Румунії. Нещодавня доповідь Єврокомісії докладно проілюструвала, що пережитки режиму Чаушеску міцно викорінилися в країні: судді та прокурори досі є політично залежними, економіка й надалі переплітається з мафіозними структурами, а влада так і не змогла побороти корупцію.

Усе це - спостереження з минулого, контраргументував новообраний румунський президент Траян Башеску:

«Це є помилкова точка відліку. Ця точка відліку базується на тому, що було в Румунії до президентських виборів 2004 року. Якщо ж ви нині поглянете на те, що відбувається в Румунії, ви переконаєтеся, що тепер існує політична воля нинішнього уряду ефективно боротися з корупцією».

Башеску, впевнений у собі глава держави, ставив все на те, щоб дата вступу Румунії не була відтермінована. Відстоюючи готовність нинішньої румунської влади до компромісу, він обіцяє втілити необхідні реформи до кінця 2006 року. Водночас він виступає проти висунення будь-яких нових умов для його країни.

Деякі європарламентарі та представники Єврокомісії висловлюють занепокоєння, уявляючи, яка вибухова суміш може утворитися з корумпованої румунської бюрократії у поєднанні з майбутніми брюссельськими мільярдними субвенціями. Якщо Румунія стане повноцінним членом спільноти, країна матиме право на отримання близько 20 мільярдів євро з європейського бюджету.

1.2 ВСТУП РУМУНІЇ ДО ЕС ТА ЇЇ НАСЛІДКИ ДЛЯ КРАЇНИ

Румунія в 2007 році стала членом ЄС, даючи європейському простору найбільш оптимістичних європейських громадян. Здійснені попередніми роками опитування постійно виявляли, що євро-оптимізм тих 22 мільйонів румунів був на високому рівні. Чи залишилась такою ж довіра румунів в установи ЄС, за рік після вступу до цієї організації? Д. Санду - «З цієї точки зору, у 2007 році румуни є такими як і в 2006-му. Зміни належать лише тренду. Практично, люди знали ще з 2005-2006 рр., що вступ в ЄС має відбутись, a тенденція позитивного сприймання власної ситуації позначена, головно, оптимізмом була явною в 2006 році. Згодом настав 2007 рік. Тут речі прояснились. Маємо, так само, висхідну позитивну тенденцію для певного типу задоволення що стосується життя та розглядання нинішнього моменту у порівнянні з минулим. Іншими словами, пересічний румун каже «На цьому році я живу краще ніж минулого року». Якщо запитуєш його, взагалі, «Яким є його життя?» то він задоволений».

Якщо європейські установи користувались необумовленою довірою румунів, речі були трохи відмінними щодо стосується установ з Румунії. За винятком церкви та війська, ставлення до румунських установ є скоріше негативним, їх сприймали, взагалі, як неефективними та корумпованими. Чи змінилось щось за цей перший рік в ЄС? Що вказують недавні соцопитування? Д. Санду: - «Відчувається відносне зменшення довіри до системи судочинства у 2007 році, у порівнянні з минулим роком. Ми знаходимось у тій самій ситуації як і минулими роками, коли довіра румунів до національних установ є меншою ніж довіра до міжнародних установ. Я маю на увазі данні останнього барометру громадської думки Фундації Сорос з Румунії від жовтня 2007 року. Такими є мажорні тенденції духовного стану щодо установ. Зрозуміло, якщо розглядати поверхово, то не відчувається що справи дуже змінились у 2007-му році у порівнянні з 2006 роком, але якщо розглядати глибше тоді дізнаємось, що, насправді, відчувається зростаючий позитивний тренд у зв'язку зі сприйманням власного життя, але негативний тренд в оцінені румунських національних установ. Я сказав румунські установи, взагалі, а це є не зовсім коректно. Бо по відношенню до системи судочинства - румун стає все критичнішим, по відношенню до уряду - ні. Утім, взагалі, ставлення є негативним. Існують різні течії громадської думки, що розподілені по прошарках населення. Молоді міщани є найбільш динамічним сегментом румунського суспільства. Довіра у майбутнє, підприємницька орієнтація у них більш присутні ніж в інших верствах населення. На протилежному боці, максимального невдоволення, стоять літні особи, зокрема селяни.»

У статистиках вказується, що велике число румунів вирішили працювати закордоном. Йдеться десь про 10% населення. У порівнянні з 2006 роком кількість осіб, які працюють закордоном, підвищилась. Однак, основна зміна, що сталась восени 2007 року щодо цих проблем, зокрема події в Італії, підняли ряд запитань. Не йдеться про кількість румунських працівників закордоном, а зокрема про якість цих людей. З іншого боку, якщо дивитись на те, що відбувається з грошима, заробленими закордоном, то ми починаємо розуміти деякі речі. Всі ми знаємо, що певна частина грошей зароблених закордоном використовується для побудови помешкань. У найбідніших регіонах країни можна бачити позитивні наслідки цієї міграції. Безперечно, існує ряд негативних наслідків що стосується дітей, які залишаються самими вдома, що стосується здоров'я, показників злочинності тощо. Але їх необхідно розглядати взагалі».

За 18 років від революції, що призвела до повалення комуністичного режиму, у списках найпоганіших, але й найкращих лідерів, колишній диктатор Ніколає Чаушеску посідає перше місце. Наголос не ставиться на літні особи, а на бідні.

Дві найновіші країни ЄС мають докласти більших зусиль для боротьби проти корупції і здійснення реформи судової системи та правоохоронних служб. Крім того, Болгарія має забезпечити прозорий механізм використання коштів ЄС. Про це йдеться у серії доповідей Європейської Комісії про поступ Болгарії та Румунії після їхнього вступу до Європейського Союзу, опублікованих 23 липня.

У Болгарії та Румунії успішно запроваджені відповідні інституції та системи, однак урядам обох країн треба досягти конкретних результатів у розслідуванні, завершенні та судовому розгляді справ щодо корупції та організованої злочинності на високому рівні.

Оцінюючи ситуацію в Румунії, Комісія говорить про «змішану картину» : з одного боку, запроваджено основні елементи ефективної системи боротьби проти корупції; з іншого - рішення щодо проявів корупції на високому рівні «залишаються великою мірою заполітизованими». Водночас, стверджує Комісія, хоча в Румунії досягнуто поступу в реалізації судової реформи, необхідно забезпечити набагато більшу відповідальність за здійснення корупційних дій на високому рівні.

Ще одним з аспектів діяльності Румунії в рамках ЄС є те, що Президенти Польщі та Румунії Лех Качинський і Траян Бесеску підписали 7 жовтня 2009 року в Бухаресті Декларацію про стратегічне партнерство між країнами. «Стратегічне партнерство стосується співпраці між двома країнами у сфері безпеки, енергетики, регіонального розвитку, сільського господарства, транспорту, кліматичних змін та інших цілей».

Водночас Л. Качинський підкреслив, що «ця Декларація є продовженням традиційно добрих польсько-румунських відносин».

У документі Варшава та Бухарест зобов'язуються активно підтримувати процес розширення ЄС. Зокрема в документі відзначається, що обидві країни всіляко підтримуватимуть переговорний процес щодо вступу до Спільноти Хорватії та Туреччини, а також потенційних кандидатів до членства - України та Молдови.

Крім того, країни задекларували свою готовність до співпраці в енергетичному секторі в рамках спільного європейського ринку. Європейська енергетична безпека є одним із пріоритетів політики Польщі та Румунії. Обидві країни висловлюють готовність співпрацювати на рівні ЄС з метою підготовки та впровадження спільної енергетичної політики.

Варшава та Бухарест висловили підтримку створенню південного енергетичного коридору, який безпосередньо з'єднає ЄС з басейном Каспійського моря та Близьким Сходом. Пріоритетом у рамках цього проекту визнано будівництво газопроводу «Набукко».

геополітичний румунія ес нато

РОЗДІЛ 2. ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ РУМУНІЇ ТА ВСТУП ДО НАТО

2.1 ПРОЦЕС ВСТУПУ ДО НАТО ТА ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В РУМУНІЇ ПІСЛЯ ВСТУПУ ДО БЛОКУ

Після саморозпуску Варшавського Договору в червні 1991 року Румунія, подібно іншим країнам колишнього пакту, була змушена шукати шляхи забезпечення нових гарантій безпеки. Вона не могла надовго залишатися в «сірій зоні», особливо після того, як через кілька місяців - у грудні 1991 - го - відбувся розпад СРСР, наслідки якого ніхто не міг точно передбачати і передбачити. У цих умовах Румунія прийняла рішення орієнтуватися на співпрацю з європейськими та євроатлантичними структурами - Європейським Союзом та НАТО. Підписання Румунією 26 січня 1994 рамкового документа програми «Партнерство заради миру» стало першим кроком на цьому шляху. Активну участь у заходах, передбачених у рамках цієї програми, дозволило Румунії практично підготуватися до майбутньої інтеграції в НАТО.

Подальший розвиток подій на просторі колишнього Радянського Союзу показало безпідставність побоювань ряду політиків і політологів, що намагаються переконати громадську думку в тому, що загроза з боку Росії з'явилася основною причиною вибору Румунією альтернативи інтеграції в НАТО. Насправді, головним приводом, що спонукав Румунію зробити такий вибір, було її прагнення долучитися до демократичних цінностей європейського світу, до якого вона традиційно належала. Разом з тим Румунія прагнула вступити до єдину організацію, здатну забезпечити її безпеку перед обличчям будь-якої загрози, звідки б вона не виходила.

Не можна не помітити, що прагнення бачити країну в рамках Північноатлантичного альянсу поділялося не тільки румунськими властями, а й переважною більшістю населення, незважаючи на те, що певна його частина, як з'ясувалося, не володіла достатньою інформацією про цю організацію, її цілі, вартісних витратах вступу в неї і т.п.

Минулі роки довели серйозність, з якою Румунія підійшла до цього важливого для румунського народу справі, особливо в плані військової підготовки. Після провалу в липні 1997 року, коли на саміті НАТО в Мадриді Румунія не була включена в число колишніх соціалістичних країн, що отримали запрошення вступити до Північноатлантичного організацію, головну увагу румунського керівництва було зосереджено на продовженні практичних дій з підготовки до вступу в НАТО.

Важливим випробуванням готовності Румунії вступити в НАТО стало, можна сказати, драматичне рішення, прийняте тодішнім керівництвом країни під час розпочатих у березні 1999 року військових акцій НАТО в Сербії. Не секрет, що підтримка з боку Румунії цих військових дій була надана всупереч негативній реакції сил опозиції і переважної більшості населення, симпатії яких були на стороні сербського народу, що став невинною жертвою цих бомбардувань.

Участь румунської армії в операціях з підтримання миру в Албанії, Косово, Боснії, Македонії стало також свідченням твердого курсу, взятого Румунією на повну інтеграцію до НАТО.

Однак, всупереч всім зусиллям, ніхто не міг передбачити, коли відбудеться друга хвиля розширення, чи відбудеться вона взагалі і, якщо так, охопить вона і Румунію. Прості ввічливі обіцянки, що виходили щоразу румунськими властями з боку керівників держав - членів НАТО та офіційних осіб цієї організації після Мадрида, в тому сенсі, що «двері союзу залишаються відкритими» для нових членів, нікого не могли заспокоїти. Адже не так важко було зрозуміти, що двері можуть залишитися відкритими, але якщо тебе не запросять увійти, в будинок все одно не ввійдеш.

Терористичні акції 11 вересня 2001 року в Нью - Йорку показали, в першу чергу адміністрації США, що погрози на адресу міжнародного миру і безпеки сьогодні носять зовсім інший характер і що з ними можна боротися лише об'єднаними силами самих різних держав.

Як відомо, жорстка антитерористична кампанія, проведена США в Афганістані, отримала солідарну підтримку як з боку держав - членів НАТО, так і з боку Росії та багатьох інших країн, в їх числі Румунії. Ця військова операція ознаменувала собою вирішальний етап для діяльності НАТО і визначення нової стратегії, пристосованої до нових загроз, серед яких головне місце зайняв міжнародний тероризм.

Під час цих трагічних подій Румунія проявила готовність діяти як член НАТО. Крім надання в розпорядження НАТО свого повітряного простору, а також інших тилових засобів, у тому числі для ротації військ НАТО, Румунія перебувала серед небагатьох країн, які вирішили направити контингент своїх військ до Афганістану в рамках Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані ( ISAF).

Більшість румунських політичних аналітиків дотримуються тієї думки, що активне приєднання Румунії до союзу антитерористичних сил, поряд із заявленою прихильністю цінностям демократії, принципам ринкової економіки та будівництва правової держави, стало визначальним елементом у прийнятті 21 листопада 2002 рішення про запрошення Румунії в НАТО. Всі політичні сили без винятку і переважна більшість населення Румунії вітали це рішення, розглядаючи його як момент особливої ??важливості в історії країни. На думку президента країни Іона Ілієску, це рішення НАТО означало «повний і радикальний розрив з минулим і водночас остаточне включення Румунії в євроатлантичний простір».

Рішення про розширення НАТО, прийняте на саміті в Празі, означало також усунення «залізної завіси», що відділяв Румунію від західного світу протягом кількох десятиліть.

Непомірна ейфорія, яка охопила частина політиків після оголошення про запрошення Румунії в НАТО, була негайно засуджена тверезо мислити політиками, політологами, представниками засобів масової інформації. Поступово вона поступилася місцем більш реалістичного, прагматичному підходу. Був правильно усвідомлений той факт, що майбутній вступ Румунії до лав Північноатлантичного альянсу означає велику відповідальність, нові зобов'язання, ще більше зусиль, у тому числі у фінансовому плані - завдання зовсім не легке на тлі скромних економічних результатів країни і зростаючої бідності більшості населення.

Наступний етап для Румунії - це проходження процесу підготовки до приєднання, який може тривати до весни 2003 року, після чого 19 членів НАТО мають підписати протоколи приєднання Румунії, а в наступний період в парламентах цих країн відбудуться обговорення та ратифікація цих протоколів. Лише по закінченні цього процесу Румунія зможе приєднатися до Вашингтонського договору - це можна очікувати в 2004 році, - ставши, таким чином, повноправним членом цієї організації.

У першій декаді січня 2003 представники Румунії провели останній раунд переговорів, пов'язаних з приєднанням до НАТО, в ході яких були порушені питання, пов'язані із захистом класифікаційних документів та приведенням румунського законодавства у відповідність до критеріїв Північноатлантичній організації. Найближчим часом належить скласти календар реформ по п'яти областям діяльності, зафіксованим в Національному плані приєднання, після чого в березні цей календар буде направлений до НАТО на обговорення разом з листом, в якому Румунія заявить про готовність взяти на себе всі зобов'язання як повноправного члена організації.

У наступний період уряду Румунії належить скласти дуже важкий іспит: Румунія повинна піднятися на рівень суворих стандартів НАТО не тільки з військової точки зору, що дуже важливо, а й в економічному плані, а також у плані захисту класифікаційних документів, створення відповідних юридичних рамок.

Румунія повинна довести свою здатність виконати на потрібному рівні зобов'язання, які з нового її якості, проявити тверду політичну волю продовжувати з більшою силою і енергією темпи реформ в потрібному напрямку. Це буде нелегко, якщо врахувати великі труднощі перехідного періоду, з якими всі сили, які опинилися при владі після грудневих подій 1989 року, не змогли впоратися як через їх недостатню твердості, часом некомпетентності, так і з-за бича корупції і бюрократії, негативно позначаються на престиж та авторитет різних інститутів влади.

Треба також додати, що одним з елементів, що зіграли певну роль у вирішенні про запрошення Румунії в НАТО, з'явився і той факт, що її виділяють в середовищі семи держав, які отримали запрошення на саміті в Празі, важливі геостратегічні позиції, площу і чисельність населення. До цього можна додати чисельність збройних сил - 112 000 чоловік в даний час. До моменту завершення процесу військової реформи їх чисельність становитиме 75 000 осіб, з яких 61500 професіоналів - контрактників і 13 500 призовників.

«Румунія, - зазначав румунський прем'єр Адріан Нестасе в інтерв'ю газеті «Адеверул» «напередодні рішення про розширення, прийнятого в Празі, - є найбільшим кандидатом на отримання запрошення приєднатися до НАТО з усіх точок зору. Ця дійсність спонукає нас концентрувати свою енергію в наступний період на прискорення всього процесу реформ, в першу чергу в економіці, на продовження модернізації армії і використання позитивних результатів, досягнутих за останні два роки».

Запрошення Румунії в НАТО є, безсумнівно, дуже важливою подією, яка принесе країні додаткові гарантії її безпеки, створить умови для модернізації країни, вдосконалення демократизації суспільства. Однак це ніяк не означає, що проблеми, з якими стикається сьогодні Румунія, будуть самі собою вирішені або що вони будуть вирішені кимось іншим. Навпаки, це потребуватиме ще більшої мобілізації всіх внутрішніх ресурсів, з тим щоб довести реальні здібності румунського народу впоратися з цим викликом, не упустити цей унікальний шанс.

Запрошення Румунії в НАТО означає в рівній мірі зелене світло іноземним інвесторам, їх заохочення приїхати зі своїм капіталом в країну з передбачуваним політичним розвитком, розташовану в стабільній зоні, позбавленої великих ризиків. Це допоможе також динамізувати процес модернізації всієї політичної та соціально - економічного життя країни.

Слід зазначити, що відразу після рішення, прийнятого в Празі, румунський уряд розробило спеціальну стратегію, що передбачає низку заходів з метою довести до кінця процес початих реформ, виконання зобов'язань, що випливають з документів, що стосуються приєднання, а також з критеріїв і стандартів НАТО.

Особливо підбадьорюючими є обіцянки уряду щодо зміцнення оборонної промисловості, відкриваючи перед цією галуззю, пізнала колись активний розвиток, нові можливості, що дозволяють подолати сьогоднішній кризовий стан, який тягне за собою великі соціальні проблеми. Залишається чекати, що всі ці плани й обіцянки втіляться в життя, з тим щоб уникати розчарувань як у власному народі, так і в країнах - членах НАТО.

Майбутній вступ в НАТО принесе Румунії більшу довіру на міжнародній арені, що може відбитися позитивно на темпах її підготовки до інтеграції в Європейський союз.

Новий статус додасть Румунії нові імпульси для активізації різнобічних відносин з усіма сусідніми країнами, принесе додаткові гарантії того, що їй не доведеться більше стикатися з якими проблемами, що можуть порушити в будь-якій формі добросусідські відносини і мир в регіоні. У своїй новій якості Румунія зможе активніше розвивати зв'язки з сусідньою Україною, вступити в новий політичний діалог з Республікою Молдова, по - новому будувати відносини з ФР Югославією. Майбутня приналежність до однієї і тієї ж організації зміцнить відносини Румунії з Угорщиною та Болгарією, їх спільна участь у різних операціях, проведених в рамках НАТО.

Запрошення, отримане на саміті НАТО в Празі, дає Румунії можливість зробити важливий внесок у справу зміцнення стабільності в регіональному плані, брати участь у більш кваліфікованої формі у вирішенні проблем глобального масштабу.

Румунія зможе привнести свій власний досвід у вирішення складних проблем Південно-Східної Європи, маючи на увазі добрі традиційні відносини, які вона підтримує з усіма країнами цього регіону.

Майбутня приналежність Румунії та Болгарії до Північноатлантичного пакту дозволить цій організації краще контролювати Південно - Східний регіон, відомий як один з найбільш уразливих з точки зору безпеки через вогнищ конфліктів, тліючих і потребують вирішення. У цьому зв'язку не можна не погодитися з тією думкою, що в той час, коли увага світової громадськості звернено до інших районам світу, інтерес до розвитку ситуації в Південно-Східній Європі якось поступово падає.

Все більше і більше аналітиків схильні визнати, що в даний час південний напрямок стає найважливішим для діяльності НАТО, бо звідси виходять найбільші загрози - тероризм, організована злочинність, наркомафія і т.п. Всі ці загрози знаходяться поблизу кровопролитних конфліктів, що вирують саме в цій зоні - на Близькому Сході, в Азії, в Африці.

Вступ Румунії, як і Болгарії, в НАТО забезпечить альянсу більш вагоме присутність в зоні Чорного моря, що може позитивно впливати на створення міцної стабільної обстановки в цьому регіоні, створюючи, разом з тим, сприятливі умови для підключення інших країн, розташованих на цьому просторі, до процесу європейської та євроатлантичної інтеграції.

У цьому контексті доречно згадати плідну співпрацю, що розвивається між Румунією, Болгарією, Грецією і Туреччиною, що забезпечує стабільність в регіоні Чорного, Адріатичного та Середземного морів. Румунія може також служити тією ланкою, якої не вистачає поки в ланцюзі, яка пов'язувала б північне і південне спрямування, центральноєвропейський і південно-східний фланги НАТО. Заповнення цієї лакуни забезпечило б Північноатлантичній організації велику оперативність у проведенні різних операцій і можливість розширити ареал її відповідальності. Разом з тим, вступ Румунії та Болгарії до НАТО допомогло б створити безперервну дугу стабільності в цій неспокійній ще частини Європейського континенту.

Географічне розташування Румунії на трасі енергетичних ресурсів Каспійського моря допомогло б євроатлантичного світу відкрити собі дорогу до країн Південного Кавказу і Середньої Азії - зони підвищеного інтересу. Підтримуючи дуже хороші відносини з державами цього ареалу, Румунія могла б служити свого роду містком, що зв'язує Захід з цим важливим регіоном.

2.2 ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ СТОСУНКИ РУМУНІЇ З ЧЛЕНАМИ ПАРТНЕРАМИ НАТО

Зміцнілий результатом референдуму від 19 травня 2007 р., коли 75% з тих, хто проголосував, висловились проти його відставки, Президент Траян Бесеску виступив з промовою в румунському парламенті, в якій вимагав відставки уряду меншості, створеного з членів Націонал-ліберальної партії та Демократичного союзу угорців Румунії та проведення дострокових виборів. Траян Бесеску: «Така велика цифрова асиметрія між представниками і представленими в парламенті виборцями, створює велику прогалину між парламентом і народом, між результатом виборів від 2004 р. і нинішньою ситуацією. У справжній демократії ці не рівноваги швидко виправляються.» З-поміж методів «шокової терапії», запропонованої президентом для глибокої реформи політичного класу, згадаємо запровадження мажоритарної виборчої системи та прийняття закону про люстрацію. Він також виступив на користь переходу до однопалатного законодавчого органу або значного зменшення чисельності депутатів і сенаторів. Лідери парламентських партій, котрі у квітні проголосували за усунення з посади президента країни Траяна Бесеску, вважають, що промова останнього містила «елементи помсти та політичної вендети». З іншого боку демократи, з рядів яких походить глава держави і, які перебувають зараз в опозиції, вважають, що Траян Бесеску лише повторив заклик до модернізації політичного класу.

Не минуло й місяця від ухвалення Парламентом Румунії закону про Національне агентство доброчесності (НАД), головним завданням якого буде перевірка майна парламентаріїв та громадських службовців, як Уряд прийняв термінове розпорядження про внесення змін до цього нормативно-правового акту. Головна зміна до зазначеного закону стосується розміру суми, виходячи з якої можна буде порушувати процедуру перевірки майна посадовців. Таким чином, працівники НАД, зможуть проводити перевірки законності походження коштів, якщо різниця між загальною сумою доходів та доходами одержаними під час мандату перевищує 10 тисяч євро, а не 20 тисяч євро, як передбачалось в попередній редакції закону. Інша зміна стосується конфіскації тієї частини майна, що не може бути оправдана. Коли були внесені зміни до закону про НАД, Верховна рада суддів та прокурорів представила звіт стосовно ситуації румунського судочинства в 2006 р. Згідно документу, головними проблемами системи судочинства є недовіра громадян до юстиції, втручання політиків у роботу судів та прокуратур та навантаження суддів [7 с.9].

Міжнародний Валютний Фонд стверджує, що напружена політична ситуація в Румунії не завдала шкоди економіці, а наплив прямих іноземних інвестицій продовжується. Правляча рада міжнародної фінансової організації привертає, однак, увагу на два імовірні ризики для румунської економіки: збільшення дефіциту поточного рахунку та небезпека нового інфляційного тиску. Румунія, Болгарія та Литва мають амбітні валютні політики, що не дуже дозволяють зростання витрат передбачених на поточний рік, зазначають і економісти Світового Банку. Експерти фінансової установи вважають, що процес запровадження реформ в регіоні уповільнився на тлі того, що вони називають «постінтеграційною втомою», та через нестабільну політичну ситуацію та низьку адміністративну спроможність.

У наступні два роки Румунія очолить командування багатонаціональної бригади країн Південно-Східної Європи (SEEBRIG), штаб-квартира якого була перенесена на цьому тижні з Констанци (південний схід Румунії) до Стамбулу (Туреччина). Військовослужбовці SEEBRIG, серед яких 233 румуна, взяли участь в 2006 році, в місії Міжнародних сил сприяння безпеці (ISAF), під мандатом ООН та керівництвом НАТО. SEEBRIG є одним з проектів Ініціативи процесу Ради міністрів оборони країн Південно-східної Європи, запровадженим в березні 1996 р., метою якого є утвердження регіонального співробітництва та добросусідських відносин, розвиток оборонної спроможності та співробітництва шляхом спільних зусиль і сприяння процесу вступу до євроатлантичних структур.

Пітештському нафтопереробному заводу «Арпекім» (південь Румунії), що є власністю румунської нафтокомпанії Петром, котра належить австрійській нафтовій компанії ОМV, було відкликано ліцензію на право переробляти нафту протягом шести місяців, за серйозні порушення норм екологічної безпеки. «Тимчасове закриття нафтопереробного заводу є суворою мірою з негативними наслідками для румунської економіки» - вважає компанія ПЕТРОМ, згідно з якою, ця ситуація відіб'ється на румунській нафтохімічній промисловості, взагалі, яка залежить від сировини «Арпекім» [5 с. 12].

Румунія взяла однозначний курс на інтеграцію в євроатлантичні структури ще в 1992 р.

В жовтні 1993 р. Румунію прийняли до Ради Європи. Ще раніше, весною того ж року, румунський парламент ратифікував угоду з Європейським союзом про асоційоване членство, а 1 січня 1995 р. ним було ратифіковано так звану Європейську угоду з ЄС. 22 червня 1995 р. Румунія подала офіційну заявку на вступ до ЄС [6 с. 24].

Шлях Румунії до великої європейської сім'ї був набагато складнішим і тривалішим, ніж будь-якої держави Центрально-Східної Європи, які після розпаду соціалістичної системи теж обрали шлях на євроінтеграцію. Дипломатичні відносини між Румунією та Європейським Союзом встановлено у 1990 р. - відразу після повалення диктаторського режиму Н. Чаушеску.

Серед документів про взаємовідносини Між Румунією та ЄС одним з головних стала Європейська угода про асоціацію Між Румунією та Європейським Союзом 1993 року.

В червня 1995 р. Румунія подала заяву щодо набуття членства в ЄС, що стало важливим етапом на шляху консолідації їх взаємовідносин.

У свою чергу, у липні 1997 р. Європейська Комісія опублікувала документ під назвою «Думка щодо заяви Румунії стати членом ЄС», а через рік складено «Періодичну доповідь щодо зареєстрованого Румунією прогресу на шляху приєднання». У другій такій доповіді 1999 р., ЄК рекомендувала започаткувати переговорний процес щодо приєднання Румунії до ЄС.

В лютому 2000 р. розпочався переговорний процес щодо вступу Румунії до Євросоюзу, разом з Мальтою, Словаччиною, Литвою, Латвією та Болгарією. Проте у Румунії та Болгарії існували деякі перешкоди на шляху їх вступу до ЄС, відтягнуло момент їх приєднання д даної організації.

У вересні 2006 р. Європейська Комісія оприлюднила доповідь про стан підготовки Румунії (разом з Болгарією) до вступу до ЄС, у якій 1 січня 2007 р. було визначено як дата офіційного вступу країни до Європейського Союзу.

Безумовно на момент вступу Румунія сильно відставала від високорозвинених країн Євросоюзу, тому інтеграція до ЄС для цієї держави є історичним шансом [3 с. 24].

Сучасний Європейський союз не здатен до подальшого поширення своєї культурної моделі назовні, а відповідно його безпеку в світі глобалізації диктує більше, ніж будь-коли розширення.

Але цінність Румунії в очах Європи в першу чергу полягає в стратегічній привабливості її географічного положення. Вважається, що в цьому і полягає основний інтерес західних партнерів. В останні роки обєктом уваги як європейських, так і неєвропейських держав є географічні параметри Румунії, серед яких Дунай, Чорне море і Карпати. Тому румунська ідентичність стає все більш вагомою.

Румунські політики прекрасно розуміють географічні параметри країни. Румунія забезпечила повітряний коридор для авіації сил НАТО під час бомбардувань Белграду в 1999 р., хоча і не була в той час членом альянсу. Слід за цим вона отримала запевнення Великобританії, що її вклад в спільну справу не буде забуто. В 2004 р. Румунію прийняли в НАТО.

Пізніше румунська влада погодилась надати свою територію для дислокації американських військових баз. Рамкова угода про розміщення американських військових баз була підписана держсекретарем США Кондолізою Райс в грудні 2005 р., що стала першою угодою такого роду підписаною з колишньою комуністичною державою Східної Європи. Мова йшла про три (за іншими даними - чотири) пункти поблизу Чорного моря: авіабазу «Михайло Когелнічану», розташовану на північ від чорноморського порту Констанца, полігон Бабадаг і аеродром Фетешти.

Простір навколо Чорного моря, відзначає французький коментатор Натала Нугайред, перетворився сьогодні в зону конфронтації протиборствуючих концепцій: євроатлантичної, яку відстоює в США лобіст Брюс Джексон, чи євроазіатської, що розробляється в Москві прихильниками націоналістичної влади, яка використовує газ в якості засобу тиску. Європейці сприяють цьому тиску, не дуже турбуючись про рівновагу. Так Німеччина заявляла, що Чорне море стане одним із пріоритетів, з моменту вступу Румунії до ЄС, як і відносини з Центральною Азією в якості джерела енергоресурсів, альтернативного Росії. Берлін веде мову про сусідську політику Європи відносно чорноморського регіону [1 с.142].

З 1993 р. реалізується європейський проект транспортного, головним чином енергетичного, коридору, який повинен зв'язати Центральну Азію, Закавказзя, Чорне море і Центральну Європу без участі Росії. Сьогодні також розробляється проект газопроводу «Набукко», який зв'язує азербайджанське родовище Шах-Деніз з Угорщиною через Грузію, Туреччину, Болгарію і Румунію, минаючи Росію. В червні 2006 р. Європа погодилась на його будівництво. Румунія всіляко підтримує цей проект, а президент Траян Бесеску за будь якої зручної нагоди нагадує Заходу про небезпеку енергетичної залежності від Росії.

«Газпром» дійсно намагається нейтралізувати потенційну конкуренцію, домагаючись, щоб газопровід «Блакитний потік», який звязує Росію і Туреччину по дну Чорного моря, було зєднано з «Набукко». Вибір європейців буде мати істотні наслідки [2 с.57].

Отримавши доступ до Чорного моря, Євросоюз буде змушений з великою увагою ставитися до пануючої в регіоні напруженості, тоді як раніше роль захисника частіше брали на себе США - що укріпило впевненість Росії в тому, що вона є обєктом масштабного плану обгороджування.

В статті «Мяка війна для Східної Європи» Брюс Джексон виклав американське бачення «Великого Чорного моря», де просування демократії буде протиставлено реваншистським амбіціям Москви. В цьому регіоні цілі і цінності Заходу і Росії несумісні. Саме тут в перші десятиліття XXI ст. буде визначено відносини Росії та Заходу.

Сполучені Штати докладали всіх зусиль, щоб зробити Чорне море ключовою зоною транспортування газу з Центральної Азії в обхід Росії. Нафтопровід БТД, який зв'язує Азербайджан і Туреччину, так само як і газопровід БТЕ між Баку і Ерзерумом (Туреччина), - плоди цієї політики. Зіштовхуючись з такими важливими проблемами, європейські країни використовують лише невелику частину наявних засобів і намагаються сформувати стратегічно ясну позицію, яка виходила б за рамки розширення.

Що стосується можливості геополітичних альтернатив для сьогоднішньої Румунії, то вони не розглядаються на офіційному рівні, але гіпотетично такі альтернативи існують [1 с.47].

У відносинах з Росією тривалий час панував застій. В роки свого першого президентства (1990-1996 рр.) І Ілієску, який не бажав звинувачень зі сторони опозиції і Заходу у промосковській орієнтації, всіляко намагався дистанціюватися від Росії. В квітні 1996 р. румунська сторона навіть відмовилася парафувати текст вже узгодженої російсько-румунської угоди.

Нинішнє керівництво ПСДР має намір проводити більш реалістичну політику у відносинах з Росією і підписати двосторонню угоду з Москвою. Перешкодою цьому є претензії румунської влади на повернення зниклого королівського золотого запасу, відправленого на зберігання в Москву в роки першої світової війни, а також вимоги засудити пакт Молотова - Рібентропа 1939 р. в таємному протоколі до якого визнавалось, що СРСР має інтереси в Бессарабії. Але, як заявив Ілієску, неможна допустити, щоб майбутнє російсько-румунських відносин формувалось під впливом минулого. Бухарест націлений на нормалізацію і динамізацію відносин з Російською Федерацією [8 с34].

В румуно - угорських відносинах конфліктогенним залишається питання пов'язане з Трансільванією, гарантуванням прав та свобод національних меншин обох країн. У минулому столітті належність Трансільванії була вирішена на користь Румунії. Це, в свою чергу, зумовило проживання великої кількості етнічних угорців за межами колишньої батьківщини на території іншої країни.

За румунською політичною доктриною Румунія та Болгарія мають спільні інтереси в Балконо -Чорноморському регіоні, а їх погляди щодо майбутнього Європи та своїх місць у ній в обох країн цілком співпадають. Нині ведуться переговори щодо можливості створення регіональної системи безпеки за участю Румунії, Болгарії, Туреччини, Греції.

Значна увага румунським керівництвом приділяється югославському напрямку. Економічне та політичне співробітництво Румунії з колишньою СФРЮ набуло високої динамічності. Проте потенційно небезпечною залишається проблема щодо становища румунської національної меншини в Сербії та сербської - в Румунії.

Політика Румунії в Молдові має такі характерні риси: посилення впливу Румунії на румуномовне населення Молдови для прискорення інтеграційних процесів, підтримка прорумунських релігійних конфесій, організацій, партій і рухів, надання їм всілякої допомоги, забезпечення власного інформаційного, культурного економічного просування в Молдову [2 с. 97].

Таким чином, інтеграція Румунії та інших держав регіону до ЄС та НАТО стола стабілізуючим чинником в регіоні, який сприяє налагодженню добросусідських відносин, укладанню двосторонніх договорів, запровадженню мирного діалогу для вирішення протиріч

ВИСНОВКИ

На рубежі тисячоліть особливо гострою стає потреба звертатися до сакраментальних проблем національної безпеки, виборі форм та методів її забезпечення. Значення подій і явищ кінця минулого століття полягає в тому, що вони дали старт політичному змаганню держав постсоціалістичного табору до самоствердження, переоцінки явищ минулого та їх наслідків. Перед кожною державою постала необхідність усвідомити себе в геополітичному контексті і в контексті розвитку світової цивілізації. Вписатися в новий історичний інтер'єр, визначити в чому полягають її пріоритети, реальні національні інтереси і виробити стратегію та тактику реалізації останніх. Невипадково регіон Південно-Східної Європи залишається ареною зіткнення інтересів багатьох країн, а недавні конфлікти в свою орбіту втягували десятки держав світу.

Румунія, як і будь-яка інша держава, перебуває в певному геополітичному середовищі. Її розташування в Південно-Східній Європі, в якій історично сформувалася низка етнічних, релігійних, територіальних проблем, створює як певні переваги, так і труднощі.

Румунія дуже зацікавлена в розбудові об'єднаної сильної Європи, у подальшій консолідації єдиного простору процвітання демократії, свободи, безпеки, стабільності та прогресу, а у цьому контексті - і у розвитку добросусідських і конструктивних відносин з державами сусідами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Котик В. Конституція як інструмент : (досвід Румунії в конституційному забезпеченні інтеграційних процесів) / В. Котик // Зовнішні справи. - 2008. - № 1. - С. 42-45

2. Мельничук Л. Політичний розвиток Румунії після вступу до НАТО та Європейського Союзу / Любов Мельничук // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. пр. - Чернівці, 2012. - Вип. 607-609: Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - С. 273-277

3. Рендюк Т. Шлях Румунії до Європейського Союзу: досвід, проблеми, перспективи / Т. Рендюк // Політика і час. - 2007. - № 2. - С. 32-36.

4. Сарафінчан Л. Євроатлантична та європейська інтеграція Румунії в контексті міжнародної безпеки / Любов Сарафінчан // Історико-політичні проблеми сучасного світу : зб. наук. ст. - Чернівці, 2010. - Т. 21/22. - С. 273-278

5. Черник П. Сучасні двосторонні взаємини Румунії з країнами-сусідами в контексті Євроатлантичної інтеграції / Петро Черник // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. пр. - Чернівці, 2009. - Вип. 486/487: Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - С. 166-171

6. Сiденко В.Р. Прорив в Європу // Політика і час, 1999, № 8.

7. Крупп Г. Якщо процес реформ триватиме // Політика і час, 1999, № 12.

8. Секаров М. Торговельнi вiдносини Румунії з країнами ЕС// Український промисловець, 2000, № 7.

9. Гаврилюк Л. Бельгійська економічна місія в Україну // Посередник, 1999.17.05.

10. Курочкін Л. Італія і Румунія - взаємний інтерес // Посередник , 1999.31.05.

11. Майко Л. Без іcтотних проривiв // Віче, 1999, № 6.

12. Олійник П. Швеція вважає Україну пріоритетним партнером // Урядовий кур'єр, 1999.16.03.

13. Педос М. Торгові партнери України , К., 1998.

14. Економіка зарубіжних країн ; К.: Либідь, 1996.

15. Україна - Європейський Союз : зовнішньоекономічна діяльність і перспективи співробітництва ; К., 1998.

16. Орієнтир, інформаційний додаток. // Урядовий кур''єр, 1998, № 10.

17. Розміщення продуктивних сил ; К.: Вища школа, 1998.

18. Спецвыпуск. Внешняя торговля // Бизнес, 2000, №15.

19. Соціально-економічна географія Румунії , Львів: Світ, 1997.

Размещено на Allbest.ru

...