Особливості функціонування світових товарних ринків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Особливості функціонування світових товарних ринків

План

1. Система класифікації товарів у міжнародній торгівлі

2. Світові ціни на товари

3. Особливості розвитку світових ринків промислових товарів

4. Характерні риси торгівлі машинно-технічною продукцією на світовому ринку

5. Сучасні тенденції світових ринків сировинних товарів

6. Порядок укладання та виконання міжнародного комерційного контракту

Ключові терміни і поняття: номенклатура товарів, класифікаційні ознаки товарів, світова ціна, ціна ринку, світовий ринок промислових товарів, сировинні товари, види світових ринків сировинних товарів, міжнародний комерційний контракт, міжнародна комерційна операція, оферта, акцепт, порядок укладання контракту, комерційні переговори, парафування тексту контракту, умови контракту, умови платежів контрактів, зобов'язання, процес виконання контракту, маркування, неустойка, завдаток, застава, поручительство, банківська гарантія, резервування права власності.

1. Система класифікації товарів у міжнародній торгівлі

міжнародний торгівля сировинний контракт

У складі світового ринку виокремлюють сектори, зорієнтовані на певний вид товару. Їх називають світовими товарними ринками. Як правило, ринок певного виду товару прийнято називати світовим, якщо він має такі ознаки: а) участь у ринку багатьох країнах; б) багатомасштабність угод; в) регулярність товарообмінних операцій; г) ведення розрахунків по торгових операціях у вільноконвертованій валюті.

Товари - це матеріальні предмети, що мають споживчу вартість. Це будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні цінності, культурні цінності), електрична, теплова та інші види енергії, а також транспортні засоби.

В основу класифікації товарів можуть бути покладені наступні ознаки.

1. Міжнародна мобільність. Для визнання торгівлі міжнародною, продаж товару - експортом, а купівлі - імпортом, необхідно, щоб товар перетнув кордон держави і даний факт був зареєстрований у відповідній звітності. При цьому немає значення змінює товар власника чи ні. Наприклад, якщо телевізор продано (передано) японською компанією своїй філії в Україні, він вважається експортом Японії та імпортом України, незважаючи на те, що власником товару залишилась японська компанія.

У міжнародній економіці товар розглядається не як продукт виробництва, а як об'єкт попиту і пропозиції. Виходячи з міжнародної мобільності, товари поділяються на “ринкові”, тобто на такі, що торгуються, і на “неринкові”, такі, що не торгуються. До “ринкових”, як правило, відносять такі групи товарів: сільського господарства, полювання, лісового господарства, рибальства, товари видобувної й обробної промисловості, до “неринкових” - комунальні послуги і будівництво, оптову і роздрібну торгівлю, ресторани, готелі, оборону, соціальні послуги, охорону здоров'я, суспільні роботи і т. п. Головні відмінності між “ринковими” товарами і “неринковими” товарами у наступному (табл. 3.1) [10, с. 35].

Таблиця 1

Відмінності між “ринковими“ товарами та “неринковими“ товарами за основними ознаками

Ознака	“Ринкові“ товари	“Неринкові“ товари
Ціни	Визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на світовому ринку і перебувають під впливом попиту і пропозиції на них як всередині країни, так і за кордоном	Визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на національному ринку. Коливання цін на такі товари в інших країнах не мають значення
Підтримання внутрішнього балансу попиту і пропозиції	Підтримання балансу не особливо істотне, оскільки недостатність внутрішнього попиту можна компенсувати збільшенням попиту за кордоном, а нестачу внутрішнього споживання - збільшенням поставок іноземних товарів	Підтримання балансу дуже важливе. З його порушенням можливі соціально-економічні диспропорції
Внутрішні ціни	Їх динаміка та рівень слідують за динамікою і рівнем цін в інших країнах	Вони можуть істотно відрізнятись від цін інших країн, а їх зміна може не призводити до зміни зарубіжних цін на такі товари

2. Призначення. За цією ознакою товари поділяються на:

товари споживчого попиту, що призначені для особистого споживання, індивідуального використання і відрізняються широкою номенклатурою та асортиментом (телевізори, холодильники, пральні машини, відеомагнітофони, автомобілі і т. д.);

товари виробничого призначення, що використовуються у процесі виробництва інших товарів та визначають специфіку конкретної галузі виробництва (технологічне устаткування) чи мають загальне призначення (мотори, крани). До них відносяться також транспортні засоби і пристрої, що застосовуються у виробничому процесі.

3. Термін використання. Товари поділяються на товари короткотермінового і тривалого використання.

4. Рівень попиту і ціна. За даною ознакою товари класифікуються на:

товари повсякденного попиту;

товари вибіркового попиту;

престижні товари;

предмети розкоші.

5. Характер споживання і ступінь обробки. Це - сировина, напівфабрикати, готові вироби, комплектуючі вироби, деталі.

6. Спосіб виготовлення. Продукція поділяється на стандартну (випускається для невідомого кінцевого споживача) та унікальну (виробляється на основі попередніх замовлень покупця і виготовляється з урахуванням погоджених заздалегідь між постачальником і покупцем техніко-економічних параметрів).

Вибір ознаки лежить в основі класифікації, що поділяє усі товари на розділи, групи і підгрупи. Перелік товарних найменувань у відповідній класифікаційній системі називається номенклатурою товарів.

Метою міжнародних товарних номенклатур є упорядкування відомостей про зовнішньоторговельні зв'язки, ефективний метод збереження інформації і спрощення процедури пошуку потрібної товарної позиції. У даний час для класифікації товарів у міжнародній торгівлі використовують: Стандартну міжнародну торговельну класифікацію (СМТК) ООН (3-тя редакція 1986 р.); Гармонізовану систему опису і кодування товарів (ГС); Класифікатор товарів з укрупненими економічними угрупованнями (КУЕУ) ООН (редакція 1989 р.).

У СМТК класифікація товарів на рівні груп здійснюється: за видами сировини, з якої виготовлено товар; за ступенем обробки товару; за призначенням товару; за місцем товару в міжнародній торгівлі.

Класифікатор використовується для публікації даних щодо зовнішньої торгівлі країнами - членами ООН і міжнародними організаціями.

Система кодування в ГС дає змогу надати інформацію у зручній формі для збору, передачі й обробки, а також здійснювати її комп'ютерну обробку. Код кожного товару має шість цифр. Перші дві цифри позначають товарну групу, чотири (дві перші і дві наступні) - товарну позицію, шість (дві останні і чотири попередні) - субпозиції.

Класифікатор товарів за укрупненими економічними угрупованнями застосовується для статистики міжнародної торгівлі. Він базується на товарах, включених у СМТК і ГС. Крім того, у зазначеному Класифікаторі дано визначення основних понять, зокрема таких, як:

сировинні товари - продукти сільського господарства, лісового господарства, рибальства і полювання або будь-які корисні копалини, вартість яких незначно залежить від обробки;

напівфабрикати - продукти, що вимагають подальшої обробки або включені до складу інших товарів, перш ніж вони стали знаряддям виробництва або предметом споживання;

готові вироби - усі промислові вироби, призначені для споживання і використання у домашньому господарстві, а також капітальне обладнання для промисловості, сільського господарства і транспорту, промислові товари нетривалого користування, що застосовуються у промисловості як матеріали і паливо.

2. Світові ціни на товари

Національні ринки конкретних товарів, які утворюють світовий товарний ринок, мають певну специфіку. Ця специфіка обумовлює різноманіття комерційних і торгово-політичних чинників, що впливають на динаміку і рівень світових цін. Для світового ринку характерна множинність застосовуваних цін. Тобто це означає, що на один і той же товар може бути низка цін залежно від умов ринку тієї чи іншої країни, регіону та характеру угод. При виокремленні з безлічі цін світової ціни використовують, як правило, два критерії:

за цією ціною укладаються великі комерційні угоди, що передбачають непов'язані експортні та імпортні операції;

світовими визнаються ціни угод, здійснених у найважливіших центрах світової торгівлі (Чикагська торгова біржа, Лондонська біржа металів тощо).

Відповідно до економічних чинників, дію яких відчувають учасники угод, особливостей виробництва товару, що є предметом трансакції, характеру самого товару, наявної інформації про використовувані ціни, а також доцільних методик укладання конкретних контрактів використовуються різні способи визначення ціни. У зв'язку з цим використовуються різні об'єктивні дані та різні види цін, а саме:

Трансфертні ціни - умовно-розрахункові ціни, які використовуються у межах ТНК для встановлення господарських зв'язків між їхніми підрозділами, що знаходяться в різних країнах. Вони формуються залежно від стратегії транснаціональних корпорацій.

Світові ціни - це ціни реалізації товарів на світовому ринку.

Світові ціни - це ціни найбільш впливових ринкових агентів. Залежно від того, про який товар ідеться, це ціни, якими користуються країни (експортери чи імпортери), біржі та аукціони, провідні фірми.

Свого часу перехід на світові ціни відбувався для українських виробників, які у 80-х роках існували в системі планового збуту та централізованих поставок з використанням системи штучних цін, у дуже болючий спосіб. Особливо “дошкуляло” підвищення цін на енергоносії, що було протягом 1991-1994 рр. помітною причиною постійного підвищення цін та нестабільності на валютному ринку.

Ціни ринку - це ціни, за якими ведеться торгівля на конкретному національному чи регіональному ринку. Їх урахування в маркетинговій стратегії є ключовим для прийняття рішення щодо виходу на конкретний ринок, вибору цінової політики фірми.

Зазначені ціни є дещо абстрактними і насправді їх реальний зміст проявляється у різних системах та джерелах ціноутворення. Такими джерелами є:

довідкові ціни - це ціни на аналогічні товари, які застосовуються у міжнародній торгівлі та на внутрішніх ринках при оптовій торгівлі різних країн (основним джерелом довідкових цін є бюлетені, прейскуранти, журнали, спеціалізовані газети, каталоги);

біржові котирування - ціни продажу товарів, пропозиції або попиту на них на товарних біржах, але переважно вони відображають саме реальні цінові параметри угод;

ціни аукціонів - фіксують умови продажу відповідно до найвищої пропозиції ціни покупцями у певний момент та у конкретному місці. Подібне ціноутворення у міжнародній торгівлі застосовується до певних груп товарів (вовна, хутра, чай) і є сигналом для відповідних виробників щодо потенційної оцінки покупцями їх товару;

ціни пропозицій великих фірм - цінова пропозиція продавця;

середні експортні та імпортні ціни - обчислюються статистично з використанням масиву даних щодо міжнародних торговельних операцій, що відбулися протягом певного періоду (як правило, за рік).

На підставі вивчення цін з використанням одного або декількох з числа перелічених джерел у процесі переговорів та консультацій установлюється ціна для конкретної угоди. Але залежно від характеру товару, умов реалізації контракту, ринкової кон'юнктури способи фіксації ціни можуть варіюватися. Виокремлюють такі форми цін залежно від моменту їх остаточного визначення:

тверді ціни - встановлюються у момент підписання контракту, вони не змінюються протягом терміну виконання контракту;

рухомі ціни - встановлюються тоді, коли об'єктом контракту є товари з тривалим терміном створення і орієнтовно визначаються у момент підписання контракту, але можуть коригуватися залежно від динаміки ринкових цін на відповідні товари;

ціни з наступною фіксацією - встановлюються тоді, коли об'єктом контракту є товари з тривалим терміном створення та залежать не тільки від динаміки ринкових цін, а й від якості кінцевих виробників, а також реальних витрат виробника, які не завжди легко передбачити заздалегідь;

ціни, що ковзають (змінні ціни) - в контракті зазначається початкова ціна та її структура - вміст у ній різного роду витрат і компонентів. При цьому саме динаміка компонентів (зміна цін на сировину, енергоносії, оплату праці) визначає і “ковзання” остаточної суми ціни.

Прагнення продавця включити в ціну всі наведені вище її компоненти та максимізувати прибуток, з одного боку, а також прагнення покупця придбати товар за якомога нижчою ціною і відповідні цінові заохочення з боку продавців, з іншого - породили диверсифіковану систему цінових знижок. Найбільш поширеними у світовій торговій практиці є такі знижки:

прості (або загальні) знижки - з прейскурантної або довідкової ціни є типовою ціновою поступкою продавця під час переговорного процесу, яка залежить від ситуації на ринку та характеру товару (на готові вироби - 1/5 - 1/3 ціни товару; на сировину - 3-7%);

прогресивні (гуртові) знижки надаються покупцям у разі збільшення обсягу замовлення та величини товарної партії (10-15%);

сезонні знижки мають сезонний характер і надаються при купівлі товару, споживання якого не є характерним або масовим для певної пори року;

спеціальні знижки застосовуються у стосунках продавців з привілейованими покупцями і можуть вирівнюватися залежно від характеру відносин між контрагентами та типу операцій (при продажу нових товарів);

дилерські знижки (різниця між роздрібною та контрактною цінами) надаються постійним посередникам, агентам, торговцям, за рахунок яких формується їх прибуток та покриваються посередницькі витрати (10-20% від роздрібної ціни);

бонусні знижки (або знижки з обігу) надаються постійним посередникам та оптовим покупцям за реалізацію великої кількості товарів, причому не в розрахунку на окремі партії, а згідно з обумовленим річним обігом (5-7%, за деякими видами обладнання та машинотехнічних виробів - 5-25%);

знижки “сконто” застосовуються у готівкових розрахунках, якщо платежі за контрактом відбуваються раніше обумовленого терміну. Фактично величина знижки “сконто” визначається величиною позичкового кредиту на певному національному ринку;

закриті знижки застосовуються у внутрішньофірмовій торгівлі, а також при реалізації поставок відповідно до окремих міжурядових домовленостей.

3. Особливості розвитку світових ринків промислових товарів

У світі відсутній єдиний ринок товарів промислового виробництва, існує величезна кількість ринків конкретних промислових товарів.

До промислових товарів відповідно до Стандартної міжнародної торговельної класифікації відносять: “Хімічні продукти” (розділ 5), “Оброблені вироби, класифіковані переважно за матеріалами” за винятком групи 68 (розділ 6), “Машини, устаткування і транспортні засоби” (розділ 7), “Різні готові вироби” (розділ 8) [10, с. 92].

Світовий ринок промислових товарів слід розуміти як сукупність операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання різних країн щодо реалізації виготовлених промислових товарів.

Для міжнародної торгівлі промисловими товарами характерні такі особливості:

зниження тривалості життєвого циклу більшості видів товарів;

зростання виробництва високотехнологічних виробів;

процес постійної диверсифікованості виробництва на якомога дрібніші галузі і підгалузі, відгалужування яких автоматично породжує потребу в обміні продукцією таких виробництв, що дедалі більш вузько спеціалізуються. Відбувається постійне відновлення номенклатури й асортименту продукції;

міжнародна торгівля готовими виробами однієї і тієї ж товарної номенклатури, торгівля продукцією у розібраному вигляді сприяє розвитку нового типу міжнародного обміну - внутрішньогалузеву торгівлю, що витісняє традиційну міжгалузеву;

перехід від одиничних до системних продажів, тобто основний товар пропонується з комплектуючими і супутніми виробами;

підвищення вимог до техніко-економічних показників виробів, їх дизайну;

зростання торгівлі товарами виробничого призначення випереджає зростання торгівлі машинотехнічними виробами культурно-побутового призначення;

переважна частина світового експорту й імпорту машинотехнічної продукції зосереджена в індустріально розвинутих країнах;

торговельна політика держав спрямована на стимулювання експорту машинотехнічної продукції і захист національного товаровиробника.

На світовому ринку промислових товарів згідно з даними Світового банку, до країн, для яких експорт цих товарів є пріоритетним (понад 50% від загального обсягу експорту товарів і послуг), відносять: Білорусь, Болгарію, Вірменію, Грузію, Німеччину, Ізраїль, Індію, Ірландію, Італію, Канаду, Киргизстан, Китай, Латвію, Ліван, Литву, Малайзію, Молдову, Монако, Пакистан, Республіку Корею, Росію, Румунію, США, Сінгапур, Таїланд, Тайвань, Узбекистан, Україну, Фінляндію, Чехію, Швейцарію, Швецію, Естонію, Японію [10, с. 96].

Розглянемо найважливіші групи промислових товарів сучасного світового ринку.

Сучасний світ не можна уявити без машинобудування, яке вважається основною галуззю промисловості світу. Лідерами світового машинобудування є США, Японія, Німеччина. Сильні позиції у Великобританії, Франції, Росії, Канади, Іспанії, Китаю, Бразилії. У країнах, що розвиваються, частка продукції машинобудування у загальному обсязі обробної промисловості не перевищує 20% [5, с. 104].

Світове автомобілебудування безпосередньо працевлаштовує 4 млн. осіб. Ця галузь лідирує за кількістю транснаціональних компаній - близько десяти провідних компаній випускають 80% світової продукції автомобілебудування. Американська компанія “Форд” є другим у світі виробником автомобілів, 60% її автомобілів виробляється за межами США. Добре розвинене автомобілебудування у США, Західній Європі, Бразилії, Австралії, Східній Азії.

У 1960 р. США випускали понад 50% від усіх автомобілів світу, а Великобританія - 10%. Через три десятиліття їх частка зменшилася відповідно до 18 і 3,3%. Ці країни випередила Японія, яка у 1960 р. випустила 165 тис. автомобілів, а в 1991 р. - 13 млн. Сьогодні на її частку припадає 25% випущених у світі автомобілів.

Щорічно у світі випускається 40-50 млн. автомобілів, четверта частина з яких - вантажні автомобілі та автобуси [5, с. 105].

Продукцією мікроелектроніки є напівпровідники, інтегральні схеми та їх складові, електронні компоненти і їх елементи. Основні світові виробники зазначеної продукції - Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, а також країни Тихоокеанського регіону [4, с. 89].

Упродовж 60-70-их років у виробництві напівпровідників домінували США. Але до початку 90-х років першість перейшла до Японії. Ця галузь розвинена також у Західній Європі та Південно-Східній Азії.

Виробництво електронних приладів побутового призначення (наприклад телевізорів) характеризується ширшою географією, ніж виробництво напівпровідників. П'яту частину світового випуску телевізорів забезпечує Китай, а Південна Корея і Японія - по 14%. Великим виробником телевізорів є Бразилія, на її частку припадає 75% випуску телевізорів у Латинській Америці [5, с. 106].

Основним виробником продукції аерокосмічної промисловості (літаки, ракети, космічні апарати) є США, значних успіхів досягли Франція, Великобританія, Німеччина, Україна, Росія, Японія, Китай, Індія.

Важке машинобудування (машини та обладнання для гірничовидобувної, енергетичної, металургійної, машинобудівної та інших галузей) розвинені у США, Великобританії, Японії, Франції, Росії, Китаї.

Корабле- та локомотивобудування здебільшого поширене у групі високорозвинених країн світу, особливо міцні позиції Японії, Великобританії, Німеччини, США, Росії, Австралії, Південної Кореї, Польщі, Іспанії [5, с. 106].

У 2003 р. світове виробництво кондиціонерів становило 34 млрд. дол. Найбільш містким ринком є ринок сплит-систем (понад 50% світового обсягу продажу кондиціонерів), він же є і найдинамічнішим (середньорічне зростання обсягу продажу близько 10%).

Основними експортерами є Японія і Китай. У Японії світовим лідером виступає корпорація Daikin Industries, що має 72 патенти на технологічні розробки; 22% постачань направляється у Великобританію, Іспанію, Францію, Італію, Німеччину, Бельгію. На Китай припадає близько 1/3 світового виробництва кондиціонерів. У 2002 р. у порівнянні з 2001 р. загальний обсяг їх експорту збільшився на 38%, а на підприємствах з іноземними інвестиціями - на 58%. Частка китайських кондиціонерів на європейських ринках зростає, особливо в країнах Південно-Східної і Східної Європи [10, с. 96-97].

Найвагоміший потік сталеливарної продукції до країн, що розвиваються, спрямовується з Японії та країн Західної Європи. Країни, що розвиваються, не мають значних власних потужностей для виробництва сталі (наприклад, частка Африки у світовому обсязі виробництва сталі становить лише 1%).

Протягом періоду після Другої світової війни США і країни Західної Європи продавали продукцію сталеливарної промисловості за завищеними цінами, що зумовило появу виробників-конкурентів у Бразилії, Південній Кореї, Тайвані та Японії. Якщо раніше конкуренція на ринку сталеливарної продукції відбувалася у межах країн, то нині вона стала міжнародною [4, с. 89].

Найбільшим регіоном хімічної промисловості вважається Західна Європа. У структурі хімічної промисловості найбільшу питому вагу займає нафтохімія.

Нафтохімія і нафтопереробка в Західній Європі сконцентровані переважно уздовж морського узбережжя, оскільки саме туди надходить нафта з-за океану або з Північного моря. Нафтопереробні заводи Східної Європи зосереджені поблизу транс-нафтопроводів. Нафтохімія США концентрується на узбережжі Мексиканської затоки - у районі великого нафтогазоносного басейну [5, с. 107].

Нафтохімію Східної і Південної Азії представляє Японія, Китай, Південна Корея, Таїланд, Тайвань та інші. У регіоні Пермської затоки виріс новий район нафтохімії світового масштабу. Комбінати, продукцією яких є напівфабрикати для органічного синтезу і азотних добрив, були побудовані також у державах Північної Африки і Латинської Америки.

Отже, підприємства хімічної промисловості сьогодні є не лише в індустріально розвинених державах, а й у країнах “третього світу”.

Основними експортерами фармацевтичної продукції є США, Швейцарія, Великобританія, Японія, Німеччина, Франція, Італія. У виробництві й експорті копій фірмових ліків лідерами є Індія та Польща [10, с. 98].

У даний час для світового ринку хімічних добрив характерна тенденція скорочення виробництва і споживання у розвинутих країнах у зв'язку з надмірним використанням у попередні роки і збільшення - у країнах, що розвиваються. Основними експортерами є США, Китай, Індія, Росія, Канада [10, с. 98].

Світовий обсяг виробництва паперу і картону - понад 250 млн. м³, близько 30% якого припадає на письмовий і друкарський папір, 15% - на газетний папір, 55% - на інші сорти для упакування, технічних і санітарних цілей.

Найбільшими експортерами є скандинавські країни, а виробниками - США, Японія, Китай, Канада, Німеччина, Фінляндія, Швеція, Італія, Росія, Бразилія [10, с. 98].

Значна частка у світовому експорті меблів припадає на вироби з тропічного дерева і кухонні меблі. Попит на них особливо високий у Західній Європі. У загальному обсязі світової торгівлі зростає частка шпони з екзотичних дерев з Африки і Південної Америки, а також меблевої фурнітури з Італії й Іспанії [10, с. 98].

Протягом 1950-х років США і Західна Європа ще були найбільшими у світі виробниками продукції легкої промисловості. Невдовзі ця трудомістка галузь почала мігрувати до країн, що розвиваються. Країни Південної та Центральної Америки, Африки, Середнього Сходу, Південної та Східної Азії стали виробниками світового масштабу [4, с. 89].

Провідна галузь легкої промисловості - текстильна. У багатьох економічно розвинених країнах (Нідерландах, Великобританії, Франції, Німеччині) упродовж останніх десятиліть дана галузь занепадала, тоді як в азіатських і латиноамериканських країнах (Індії, Південній Кореї, Філіппінах, Чилі, Колумбії, Венесуелі, Перу) вона інтенсивно розвивалася. Попри появу нових текстильних центрів - Далекого Сходу, Індії та Китаю - у світовому експорті цієї продукції лідирують Німеччина та Італія [5, с. 108].

Аналогічні тенденції простежуються і в географії промисловості з виробництва одягу. Високі темпи її розвитку в Індії, Сінгапурі, Південній Кореї, Малайзії, Венесуелі, на Філіппінах. Гонконг є найбільшим у світі експортером одягу (14% світового експорту). Друге - третє місця займають Італія і Південна Корея - по 9,5%, для порівняння - частка США становить лише 2,5% [5, с. 108].

Приблизно 10-ту частину від загальносвітового виробництва взуття забезпечують країни Європи. Зокрема на країни Західної Європи припадає близько 75% від загальноєвропейського обсягу виробництва і близько 1/4 на східноєвропейські країни. У сегменті взуття середнього і високого класу світовим лідером є Італія. За обсягом виробництва взуття Італія займає третє місце у світі (після Китаю і Бразилії).

На світовому ринку, крім італійських компаній, виділяються іспанські, португальські, турецькі, китайські.

Обсяг імпорту в країни ЄС зростає, що свідчить про витіснення західноєвропейської продукції. Близько 30% всього обсягу імпорту в країни ЄС забезпечує Китай, взуттєва промисловість якого в середньому зростає на 19% за рік, і близько 22,1% - В'єтнам (середньорічний темп зростання взуттєвої промисловості - 12,1%) [10, с. 97].

Промислові товари, призначені для задоволення індивідуальних потреб, тобто для особистого споживання, називаються товарами широкого (народного) вжитку (одяг, взуття, миючі засоби, меблі, побутова техніка, косметика тощо).

Світовий ринок споживчих товарів поділяється на різноманітні сегменти, які утворюються різними категоріями покупців з особливими потребами, традиціями, уподобаннями, а також межами платоспроможного попиту. Тому умовою успішної торгівлі цією групою товарів є ретельне вивчення особливостей кожного із закордонних ринків та адаптація до його потреб існуючих уже в номенклатурі виробництва товарів, або розробка нових відповідно до існуючих вимог.

У структурі міжнародної торгівлі промисловими товарами переважає торгівля машинами, устаткуванням, транспортними засобами (приблизно 51,5%), що свідчить про сучасний рівень виробництва, наукомісткості продукції.

4. Характерні риси торгівлі машинно-технічною продукцією на світовому ринку

На сьогодні 80% світового експорту продукції машинобудування зосереджене у 12 індустріально розвинених країнах (Японії, Німеччині, США, Франції, Великобританії, Італії, Канаді, Бельгії, Нідерландах, Швейцарії, Кореї); при цьому 50% від світового експорту забезпечують Японія, Німеччина та США.

Понад 60% світового імпорту машинно-технічної продукції припадає на США, Німеччину, Великобританію, Францію, Канаду, Італію, Нідерланди, Бельгію, Японію, Іспанію та Швейцарію, а лідерами імпорту машин, обладнання і транспортних засобів є США, Німеччина та Великобританія - понад 35% світових закупівель [40, с. 124].

На світовому ринку промислових товарів торгівля машинно-технічною продукцією здійснюється у наступних формах: готовою продукцією, продукцією в розібраному вигляді і комплектним устаткуванням. Поставки машин та обладнання у готовому до експлуатації вигляді є найпоширенішою формою торгівлі транспортними засобами, виробами верстатобудування, технічними товарами побутово-культурного призначення. Основною ознакою цього виду поставок є те, що товар передається покупцеві в готовому до експлуатації вигляді.

Особливістю торгівлі готовими машинами та обладнанням є те, що відносини між продавцем і покупцем не завершуються, як це відбувається при поставках сировини, продовольства, товарів широкого вжитку тощо. Тобто реальне постачання устаткування є початковою стадією взаємин експортера й імпортера. При експорті складного технологічного обладнання продавець зобов'язується (відповідно до умов контракту) виконати такі роботи: здійснити монтаж обладнання; навчити місцевий персонал роботи з обладнанням; забезпечити своєчасне постачання запасних частин, а якщо це передбачено умовами додаткової угоди, то здійснювати технічне обслуговування у післягарантійний період.

Подібна взаємодія партнерів після постачання готового товару узгоджується обома сторонами. Експортер закріплюється на новому ринку, збільшує обсяг продажів, надавши повний комплекс необхідних послуг конкретному споживачу. Імпортер одержує, разом з устаткуванням, і набір кваліфікованих послуг від постачальника, що знає всі особливості використання даного товару, для забезпечення заданих експлуатаційних характеристик, а отже, для досягнення економічних результатів.

Необхідною умовою стабільного експорту машин, обладнання та приладів завжди було створення на зарубіжному ринку розгорнутої та добре організованої мережі технічного обслуговування, тобто комплексу заходів, спрямованих на забезпечення надійної роботи машинно-технічних виробів як у сфері обігу, так і у сфері виробничого та індивідуального споживання. В останні десятиріччя при виборі покупцем машин та обладнання на світовому ринку визначальним стає не рівень цін, а саме якісні параметри обладнання та можливість продавця забезпечити належне технічне обслуговування протягом усього періоду експлуатації.

Особливості міжнародного поділу праці зумовили прискорений розвиток торгівлі машинами та обладнанням у розібраному вигляді та створення за кордоном підприємств для їх складання. За оцінками експертів, питома вага автомобілів у розібраному вигляді та комплектуючих виробів на ринку становить 40-50%.

Експорт готової продукції у розібраному вигляді підвищує її конкурентоспроможність; допомагає подолати протекціоністські бар'єри, спрямовані на обмеження імпорту готової продукції; знижує майже в 2 рази транспортні витрати внаслідок того, що вузли і деталі, як більш компактний вантаж, перевозяться у контейнерах. Імпорт готової продукції у вигляді вузлів і деталей зазвичай супроводжується зниженим митом, що сприяє організації складальних виробництв, а отже, розвитку національної промисловості і підвищенню зайнятості робочої сили. Поставляючи вузли і деталі на складання, експортер забезпечує проникнення на ринок і збільшення обсягу продажів складених готових виробів.

У деяких країнах, що розвиваються, частка вузлів і деталей у загальному експорті машин і транспортних засобів становить: у Тайвані - 36,3%, Французькій Гвіані - 49%, Гонконгу - 46,2%, Барбадосі - 61,6%, Нікарагуа - 81,6% [10, с. 94]. Це істотно збільшує кількість товарів, що поставляються між країнами, міцно пов'язуючи національні господарства таких країн одне з одним.

Наприклад, у польському місті Лодзь на підприємстві “Даміс” налагоджено складання українських автомобілів “Таврія”; у Сімферополі складаються російські ГАЗ-24, 31.

Стрімкий розвиток торгівлі комплектним обладнанням пов'язаний з виникненням і функціонуванням такої нової сфери товарного обігу, як ринок комплектних об'єктів, під якими розуміють промислові або інші підприємства в цілому, окремі цехи, установки та агрегати, що утворюють закінчений технологічний комплекс або його самостійну частину. Комплектним обладнанням вважається набір органічно пов'язаних єдиним технологічним процесом машин та обладнання, що забезпечують випуск готової продукції або завершують технологічну стадію.

Така форма торгівлі широко розповсюджена як у промислово-розвинутих країнах, так і в країнах, що розвиваються, насамперед в Індії, Бразилії, Аргентині, Мексиці.

Експортер комплектного обладнання одержує можливість істотно розширити експортні можливості за рахунок нестандартного, більш дорогого устаткування, супутніх послуг, у тому числі ноу-хау, патентів.

Імпортеру постачання комплектного устаткування дає змогу в короткий термін одержати технологічно налагоджений набір основного і допоміжного устаткування, навчити виробничий персонал і після пуску об'єкта в експлуатацію приступити до виробництва готової продукції.

Останнім часом частка поставок комплектного обладнання у загальному обсязі світового експорту машин та обладнання перебувала на рівні 10-15% і, за прогнозами фахівців, у майбутньому експорт даного виду продукції збереже своє значення як для індустріально розвинутих країн, уряди яких стимулюють такий експорт, так і для країн, що розвиваються, заінтересованих у подоланні в найкоротші терміни економічного і технічного відставання.

5. Сучасні тенденції світових ринків сировинних товарів

До узагальненого поняття “сировинні товари”, як правило, належать: мінеральна сировина, продукти її збагачення і переробки (чорні та кольорові метали); сільськогосподарська сировина рослинного і тваринного походження та продукти їх первинної переробки, а також продовольчі товари; хімічна продукція (синтетичний каучук, штучні волокна, пластмаси). Тому основними ринками сировинних товарів є: ринки продовольства, ринки сільськогосподарської сировини, ринки руд і металів, ринки палива [10, с. 98].

По групі сировинних товарів на світовому ринку спостерігається довготермінове перевищення пропозиції над попитом, що призводить до так званої сировинної кризи для країн, що розвиваються, і особливо тих із них, що мають вузьку сировинну спеціалізацію.

На місткість світового ринку сировини впливають дві протилежні тенденції:

зниження матеріало- та енергомісткості у виробництві, що зменшує місткість ринку;

процес створення національної промисловості у більшості країн, що розвиваються, який збільшує місткість ринку.

Важливою тенденцією на ринку сировинних товарів є також підвищення вимог імпортерів до екологічної безпеки товарів, що поставляються. Характерною рисою світового ринку сировини є сильні позиції транснаціональних корпорацій. Особливо це стосується торгівлі чаєм, кавою, какао, бавовною, тютюном, міддю, залізною рудою, лісовою сировиною.

Особливістю розвитку світового експорту сировинних товарів є також нижчі темпи зростання торгівлі продовольством і сільськогосподарською сировиною порівняно з торгівлею паливом і сировиною мінерального походження. Якщо в 60-70-і роки питома вага продовольства у світовому експорті становила приблизно 20%, то на сьогодні вона скоротилась до 10%, а сільгоспсировини - з 10 до 3%. При цьому питома вага мінеральної сировини та палива залишається майже незмінною - на рівні 12-14%. Скорочення експорту продовольства зумовлене підвищенням рівня самозабезпеченості країн, що імпортують продовольчу сировину та продукти харчування, внаслідок реалізації національних програм модернізації сільського господарства та розвиток власної харчової промисловості, а також застосування окремими країнами та інтеграційними угрупованнями протекціоністських заходів щодо сировинного експорту країн, що розвиваються [40, с. 119].

Суттєвою особливістю ринку сировинних товарів є високий ступінь його урегульованості, що об'єктивно зумовлено нестабільністю ринку, наявністю великої кількості виробників і високим рівнем конкуренції. Серед інструментів регулювання світових ринків сировини слід виокремити створення асоціацій експортерів та укладання міжнародних товарних угод. Основні країни-експортери: Албанія, Болівія, Ботсвана, В'єтнам, Гвінея, Ісландія, Монголія, Нікарагуа, Нова Зеландія та інші.

Експорт сировинних товарів становить майже 20% світового експорту, а з врахуванням торгівлі напівфабрикатами (чорними і кольоровими металами та хімічними товарами) - близько 40% [40, с. 116-117].

Основні експортери та імпортери окремих видів сировинних товарів на світовому ринку відображені в табл. 3.2 [4, с. 90-103; 5, с. 91-114; 10, с. 100-106].

Світовий ринок продовольства визначає продукція спільного господарства економічно розвинених країн, яке є великотоварним. Міжнародна торгівля продовольчими товарами включає торгівлю продукцією землеробства, тваринництва, рибальства, морського промислу, лісового господарства, а також напівфабрикатами і готовими товарами.

Основною продовольчою продукцією є зернові і продукти їх переробки, олійне насіння, рослинна олія, жири, овочі, фрукти, м'ясо, м'ясопродукти, молочні продукти, кава, какао, риба, морепродукти.

Зернові є наймасовішим продовольчим товаром на світовому ринку. Найпоширеніші зернові культури - пшениця, кукурудза, рис забезпечують 3/4 світового виробництва зерна. Пшеницю вирощують сім десятків країн, серед них особливо вирізняються США, Канада, Австралія, Казахстан, Росія, Україна. Вони є житницями всього світу.

Основними районами вирощування кукурудзи є Північна і Південна Америка. Її батьківщиною вважається Мексика. Інтенсивно кукурудзу вирощують у США, Західній Європі, а також в Аргентині, яка є її основним експортером. Значні за обсягом урожаї збираються також у Китаї, Бразилії, Мексиці, Південно-Африканській Республіці.

Понад 90% світових посівів рису припадає на країни Азії (на Індію та Китай - 60%). Наприкінці ХХ ст. щороку світовий збір рису сягав 530 млн. т. Третина зібраного врожаю припадала на Китай, близько чверті - на Індію. Помітними виробниками рису є також Індонезія, Бангладеш, В'єтнам, Таїланд, М'янма, Японія, Філіппіни, Бразилія.

Ячмінь поширений в Україні, Росії, Китаї, Чехії, США, Канаді.

Близько 50% світових посівів вівса припадає на США і Канаду.

Жито поширене у Росії, Польщі, Франції, Білорусі, ФРН.

На світовому ринку реалізуються також хлібопродукти (хліб, макарони, сухарі тощо) і продукція борошномельної промисловості (мука, битий рис, крохмаль, солод). Формування ринку хлібопродуктів припадає на останню чверть ХХ ст.

На світовому ринку олійних товарів масовими біржовими товарами є олійне насіння (соя, рапс, льон, соняшник, арахіс), копра, рослинна олія (соєва, бавовникова, соняшникова, арахісова, пальмова, кокосова, кукурудзяна, касторова) та відходи виробництва рослинної олії (шроти).

Північна Америка нині продукує понад 40% світового врожаю бобів сої. Батьківщиною сої є Південно-Східна Азія. Перший комерційний урожай у США було зібрано у 1924 р. Відтоді США перетворилися на найбільшого світового продуцента сої.

Соєвої олії у світі щороку виробляється понад 20 млн. т, понад чверть її експортується. Країни світу щороку продукують понад 4 млн. т бавовникової олії (частка міжнародної торгівлі нею - 7%), 1,8 млн. т кукурудзяної олії (1/3 її надходить у світову торгівлю), 9 млн. т соняшникової олії (1/3 припадає на міжнародну торгівлю), 11 млн. т рапсової олії, понад 16 млн. т пальмової олії (переважно надходить на світовий ринок).

Копра - це висушений м'якуш багатих на олію (60-65%) плодів кокосової пальми, з якого екстрагують кокосову олію, що використовується для виготовлення мила, продовольчих жирів і маргарину. Основні виробники копри - Філіппіни та Індонезія, а також Індія, Шрі-Ланка і Мексика.

Батьківщиною картоплі є Південна Америка, нині це територія Перу, Еквадору і Болівії. Звідти картопля поширилася по всій земній кулі і до Європи була завезена у XVI ст. Значними світовими виробниками картоплі вважаються Росія, Польща і Китай.

Цукор людство навчилося виробляти в основному з двох культур - цукрової тростини і цукрового буряку.

Цукрову тростину вирощують у тропічному і субтропічному поясах здебільшого країни, що розвиваються (Бразилія, Маврикій, держави Карибського басейну, Австралія, Індія).

Основну масу цукрового буряку вирощують в економічно розвинених країнах (США, Великобританія, Центральна та Східна Європа).

Наприкінці ХХ ст. обсяги світового виробництва цукру становили близько 125 млн. т. До 30% виготовленої продукції надходить на світовий ринок. Міжнародна торгівля цукром - це насамперед торгівля цукром-сирцем з тростини. Закуплений цукор-сирець рафінують, потім він надходить у торгівлю для задоволення потреб кінцевого споживача.

Батьківщиною чаю вважається Індія, кофе - Ефіопія, какао - Мексика.

Найбільшими виробниками чаю є Індія, Китай, Шрі-Ланка. Третину світового обсягу чаю імпортує Великобританія.

Основні плантації кофе знаходяться в Латинській Америці, на другому місці Африка, на третьому - Азія.

80% світового збору какао забезпечують країни Африки (Гана, Нігерія, Кот-д'Івуар) і Америки приблизно в однаковій кількості, решту какао збирають в Азії.

Найбільшими виноробами світу є Франція (22,3% від світового виробництва), Італія (21,3%), Іспанія (11,2%), Росія (6,5%), США (5,4%), Аргентина (5,2%).

Батьківщиною лимона, апельсина, мандарина і грейпфрута вважаються низовинні субтропічні і тропічні регіони Азії і Малайський архіпелаг. Цитрусові вирощувалися в Китаї ще 5 тис. років тому. Великим виробником цитрусових є США.

Найбільшими експортерами бананів є центральноамериканські та карибські країни. Батьківщиною бананів вважається Південно-Східна Азія.

Основну кількість м'яса, молока та іншої тваринницької продукції виробляють розвинені країни світу. У світі щороку виробляється понад 160 млн. т. м'яса. Основними постачальниками худоби на світовий ринок є США, країни Європейського Союзу, Австралія, Аргентина, Бразилія, Уругвай, Нова Зеландія, Данія.

Велику рогату худобу молочного напрямку розводять у густонаселених регіонах Європи та Північної Америки. Скотарство м'ясного напрямку поширене в Аргентині, Австралії та США - країнах, де є великі площі природних пасовищ.

Свинарство найінтенсивніше розвинене у Китаї та США.

Вівчарство - традиційна і високорозвинена галузь в Австралії, Новій Зеландії, Аргентині, Великобританії, США.

Основні напрямки конярства - племінне і спортивне. Найбільше коней у США, Китаї, Бразилії, Мексиці, Аргентині, Росії, Монголії.

Світове виробництво м'яса птиці становить щороку близько 45 млн. т, яєць - понад 500 млрд. штук. 80% продукції птахівництва припадає на курей, 15-17% - на індиків.

Сьогодні птахівництво розвинене у багатьох країнах світу, оскільки практично не залежить від природних умов.

Рибальство найбільш поширене в Китаї, Індії, Японії, Росії, США, Чилі та Перу.

У сферу світової торгівлі щороку надходить близько 11 млн. т молокопродуктів (сиру, сухого молока, вершкового масла). Основні постачальники - Нова Зеландія та країни ЄС.

На світовому ринку сільськогосподарської сировини представлені наступні товарні групи: шкіри, хутро, каучук, корка і дерево, целюлоза і макулатура, текстильні волокна і відходи, сировина тваринного і рослинного походження. У низці країн лісове господарство належить до сільського господарства.

Переважаючі позиції належать натуральному каучуку, дереву, бавовнику, вовні.

Центром світового виробництва каучуку є Південно-Східна Азія. Найбільшими його виробниками є Таїланд, Індонезія, Малайзія, на котрі припадає 3/4 світового виробництва.

Світове виробництво лісових товарів постійно зростає. Найбільш динамічно ця галузь розвивається у США і Канаді.

Найбільшими у світі виробниками різних видів товарів з деревини є такі країни:

круглих лісоматеріалів - США, Китай, Індія, Бразилія, Індонезія, Канада, Росія;

фанери - США, Індонезія, Японія, Китай, Канада, Росія;

деревостружкових плит - ФРН, США, Канада, Росія, Франція;

деревоволокнистих плит - США, Росія, Японія, Китай;

пиломатеріалів - США, Канада, Росія, Японія, Китай.

У міжнародній торгівлі текстильними волокнами близько половини припадає на бавовник, найбільшими виробниками якого є США, Китай, Індія.

До найдорожчих видів текстильної сировини відноситься вовна, світове виробництво якої становить близько 2 млн. т за рік, а частка в загальному обсязі споживання усіх текстильних волокон - близько 5%.

Світовий ринок руд і металів становлять: ринок чорних металів та ринок кольорових металів.

Залізної руди у світі достатньо, вона є практично на всіх континентах. Багатими на залізну руду вважаються Росія, Україна, Китай, Індія, Бразилія, Південно-Африканська Республіка, Алжир, Лівія, Мавританія, Ліберія, США, Канада, Австралія, Швеція та інші. Серед зазначених країн лише Китай не експортує залізної руди у світових масштабах.

До Другої світової війни залізна руда в основному видобувалася у США, Великобританії, Швеції, Франції, Німеччині. Після війни лідируючі позиції у видобутку руди займали Канада, Австралія, Південно-Африканська Республіка і деякі країни, що розвиваються.

Після Другої світової війни частка спожитого заліза почала зменшуватися через збільшення використання пластмас та інших матеріалів.

Дешева робоча сила та менш жорсткі екологічні вимоги сприяли інтенсивному розвитку чорної металургії у країнах “третього світу” порівняно з індустріально розвинутими країнами.

Технічний прогрес на транспорті та інші чинники сприяли розвитку даної галузі у місцях споживання її продукції, віддалених від родовищ вугілля і залізної руди. Наприклад, металургійні центри Японії та країн Східної Європи. У світі є не лише великі підприємства чорної металургії, а й міні-заводи.

Підприємства кольорової металургії сьогодні наближають до місць видобування руд кольорових металів. Серед країн, що мають розвинену кольорову металургію виділяють США, Росію, Канаду, Австралію, Казахстан, Іспанію, Польщу, Чилі, Конго, Замбію, Малайзію, Індонезію.

Оскільки виробництво кольорових металів екологічно шкідливе, то останні десятиліття воно щораз інтенсивніше почало переміщуватися у країни, що розвиваються, завдяки їх ліберальним стандартам у сфері охорони навколишнього середовища.

Сьогодні кольорова металургія зосереджена переважно у країнах Азії, Африки і Латинської Америки. А споживають кольорові метали в основному промислово розвинені країни.

Основна продукція ринку кольорових металів - це мідні руди, алюміній, свинець, цинк, олово, нікель, кадмій, золото.

Основними виробниками і споживачами рафінованої міді є промислово розвинені країни. Приблизно половину міді у світі споживає електротехнічна промисловість, 25-30% машинобудування, 15% - будівництво. 40-50% виготовленої рафінованої міді надходить на світовий ринок. Основні центри торгівлі міддю - Лондонська біржа металів і ринок США.

Щодо виробництва алюмінію, то слід зазначити, що зустрічаються руди (боксити) з таким високим вмістом цього металу (до 60%), що економічно доцільно транспортувати їх до регіонів, багатих на електроенергію, яка потрібна для виплавлення алюмінію у значних кількостях.

Родовища бокситів є в багатьох країнах, але найбільше їх видобувають в Австралії, Гвінеї та на Ямайці. На частку цих трьох країн припадає понад 70% світового видобутку бокситів.

Найбільшими у світі виробниками первинного алюмінію є США, Канада, Австралія, а споживачами - США, Японія, Німеччина (близько 70%).

Упродовж останніх десятиліть інтенсивно розвивається алюмінієва промисловість у Бразилії, Суринамі і Венесуелі.

Геологічні запаси свинцевих руд у світі становлять 70 млн. т. Основні родовища зосереджені в Австралії, США, Канаді, Китаї та деяких країнах СНД.

Геологічні запаси цинкових руд у світі сьогодні оцінюються в 150 млн. т. Провідні виробники і споживачі цинку - країни ЄС, Канада, Японія, США, Південна Корея, Мексика, Бразилія.

Основні видобувачі олов'яних руд - Бразилія, Болівія, Індонезія, Малайзія, Таїланд.

Світові геологічні запаси нікелевих руд становлять 50 млн. т. Найбільші видобувачі нікелевих руд - Канада, Австралія, острів Нова Каледонія.

Побічним продуктом виробництва цинку, свинцю і міді є кадмій. Його також виготовляють з лому. Наприкінці ХХ ст. у світі щороку вироблялося 18-20 тис. т кадмію. Метал використовується переважно для виробництва нікель-кадмінієвих акумуляторних батарей.

В середньому щорічно у світі видобувається близько 1350 т золота, яке використовується в електронній промисловості для створення комп'ютерів і космічної апаратури.

До світових ринків золота відносять: Лондон, Цюріх, Нью-Йорк, Гонконг, Дубай та ін.

Сьогодні найбільший золотовидобувач - Південно-Африканська Республіка, яка щорічно дає понад 22% загальносвітового видобутку золота; США видобуває 15%, Австралія - 13%, Канада - 7%, Китай - 6%, Росія - 4%, Індонезія - 3%.

На світові ринки золото потрапляє через дилерів. “Золоті” дилери - це особливі фірми, яких нараховується не більше 20. У вузькому значенні власне “золотими” дилерами є лише 5 фірм, які традиційно утворюють Лондонський ринок. Їх список очолює банківський дім Ротшильдів. Сюди входять також члени “великої трійки” швейцарських банків з головними конторами в Цюріху, який як міжнародний ринок золота не поступається Лондону.

Особливістю ринку кольорових металів є відсутність світових цін на сировину кольорових металів. Це пов'язано з наявністю великого розмаїття якісних характеристик вихідної сировини. Ціни на сировину безпосередньо залежать від цін на рафінований метал.

Основні товари світового ринку палива - нафта, нафтопродукти, природний газ і вугілля.

Провідна роль на даному ринку належить нафті (близько 40% світового виробництва і споживання), кам'яному вугіллю (близько 31%), газу (близько 23%).

Близько восьми десятків країн нині добувають нафту.

4/5 покладів нафти та половина її видобутку припадає на країни, що розвиваються, які є основними постачальниками нафти на світовому ринку.

До найбільших виробників нафти і нафтопродуктів відносять Саудівську Аравію, США, Ірак, Мексику, Росію.

Щороку у світі видобувають понад 3 млрд. т нафти, на світовому ринку реалізується понад 1 млрд. т нафти, а також значна кількість нафтопродуктів (бензину, гасу, мазуту тощо).

Найбільшими експортерами нафти є країни Близького і Середнього Сходу, забезпечуючи приблизно 2/3 експорту. Багато з цих країн входять до Організації країн-експортерів нафти.

Нафти у світі експортується більше, ніж нафтопродуктів, але частка нафтопродуктів у цій структурі збільшується.

Основні родовища газу розміщено у країнах СНД і на Близькому Сході (разом - близько 70%). Щороку у світі видобувається понад 2 трлн. м³ газу. 75% вартості світової торгівлі скрапленим газом припадає на Азіатсько-Тихоокеанський регіон.

Запасів вугілля у світі значно більше, ніж сумарних запасів нафти і газу. 96% запасів вугілля припадає на 10 країн: Росію, США, Південну Корею, Австралію, ФРН, Південно-Африканську Республіку, Великобританію, Польщу, Індію. Якщо порівняти вуглевидобуток і нафтовидобуток, то слід зазначити, що вугілля видобувають переважно у промислово розвинутих країнах, а нафту - у державах “третього світу”. До сфери міжнародної торгівлі потрапляє значна частка нафти, тоді як частка вугілля, що експортується, становить менше 10%. Тобто країни видобувають вугілля переважно для внутрішніх потреб, а не для міжнародної торгівлі.

Тривалий час основним експортером були США. У 80-х роках ХХ ст. першість від американців перейшла до австралійців, що було викликано перевагами австралійського вугілля (якість, відкритий спосіб видобування тощо).

Німеччина і Великобританія з експортерів вугілля перетворилися на імпортерів. Основна причина у тому, що імпортоване вугілля виявилося дешевшим, ніж видобуте у країні. Збільшується експорт вугілля з деяких країн, що розвиваються, насамперед з Індії, Венесуели, Колумбії.

6. Порядок укладання та виконання міжнародного комерційного контракту

...