Глобалізацією (від лат. globus - куля, фр. Global - загальний) називаємо об'єктивний процес економічної, політичної і культурної інтеграції та уніфікації членів світової спільноти. Головним наслідком цього процесу є світовий розподіл праці, що породжує міграцію (як правило, й концентрацію) капіталу в масштабах усієї планети, робочої сили, виробничих ресурсів, стандартизацію законодавства, економічних і технологічних процесів, а також зближення та зміну культур різних країн, становлення елементів системи глобального управління. Ось чому актуальність проблеми глобалізації не підлягає сумніву. Переважна більшість науковців, аналітиків та експертів у сфері зовнішньої і внутрішньої політики держав одностайні в тому, що глобалізація як найзначуща тенденція розвитку людства визначатиме у майбутньому архітектоніку світобудови.

Термін "глобалізація" народився тоді, коли знадобилось охарактеризувати процеси розпаду Вестфальської системи націй - держав під впливом транснаціональних економічних та інтеграційних зв'язків. Самий процес глобалізації доволі старий (перші риси виникли в епоху античності, коли Римська імперія утверджувала свою гегемонію в Середземномор'ї) і має найхарактернішою рисою поєднання зусиль людства у своїх основних сферах життєдіяльності. І капіталізм, і Вестфальська система, яка зробила національну державу світовим інститутом, і Філадельфійська система, що перетворила демократію на світовий інститут, і розпад комуністичної системи - все це кроки на шляху глобалізації. Внаслідок цих кроків у світі здебільшого зникли закриті для капіталу та інформації зони. Сьогодні Захід цікавить лише одне - глобалізація капіталу.

Практика доводить, що глобалізація не є продовженням модернізації. Річ у тім, що глобальна економіка - це клуб (пул) вже модернізованих країн. Суть проблеми наздоганяючої модернізації завжди незмінна: організація мас для індустріалізації, незалежно від політичного і соціального ладу. Незахідні країни суворо дотримуються наздоганяючої моделі й прагнуть відтворити інституційну систему Заходу. Та виявилось, що не всі спроможні це здійснити.

Глобалізація створила своєрідний клуб обраних. Оскільки економічний прогрес визначається інноваціями, то багатіють заможні країни. Учасниками глобальної економіки стають країни, в яких дохід на душу населення сягає 20 тисяч доларів і вище. Саме такий рівень (і не нижчий) пов'язується з високим технологічним розвитком. Тут постає абсолютно доречне запитання: яку ж стадію розвитку Заходу наздоганяє Україна? Можливо, стадію первісного нагромадження капіталу? Чи то запущено процес утворення нації? Чи щось третє? Проблема в іншому: спроба імітувати фази розвитку Заходу не здатні вивести країни у світ глобальної економіки. Імітувати - означає прирікати себе на прогресуюче відставання. Сьогодні слід бути кращим або унікальним і володіти тим, із чим ми можемо виступити на світовому ринку.

Глобальна економіка - одна серед закономірностей світового розвитку. Формування економічного простору обумовлюється взаємозалежністю різних країн, у яких галузева структура, обмін інформацією і технологіями, географія розміщення продуктивних сил визначені з огляду на світову кон'юнктуру, а економічні підйоми та спади набувають планетарних масштабів.

Стрімко наростаюча глобалізація економіки відчувається в різкому збільшенні обсягів і темпів переміщення капіталів, випереджуючому розвитку міжнародної торгівлі порівняно зі зростанням валового внутрішнього продукту (ВВП). Поява новітніх інформаційних систем посилила здатність фінансового капіталу швидко переміщуватися. Цілорічно працюючі в реальному часі світові фінансові ринки потенційно містять у собі здатність руйнування усталених економічних систем.

Глобалізація економіки - складний і суперечливий процес. З одного боку, він полегшує господарську взаємодію між країнами, створює умови для доступу до передових технологій, забезпечуючи економію ресурсів, а також стимулює світовий прогрес. Та з другого боку, глобалізація спричиняє багато негативних наслідків, а саме: закріплення периферійної моделі економіки, втрату власних ресурсів країнами, які не входять у так званий "золотий мільярд", розорення малого бізнесу, поширення на менш розвинуті країни глобальної конкуренції, зниження рівня життя населення та ін. Тому зробити плоди глобалізації доступними для максимальної кількості країн - одне із завдань, що постають перед світовою спільнотою.

Процеси глобалізації тісно пов'язані також із централізацією суб'єктів управління (централізація влади). У політиці глобалізація відрізняється тим, що не знає бар'єрів: легко долаючи державні кордони, вона здатна впливати на будь-яку свідому спільноту в будь-якому місці планети. Політичний аспект полягає у послабленні національних держав, скороченні їх суверенітету. Сьогодні жодна держава світу не має реального суверенітету чи незалежності. Почасти це відбувається тому, що сучасні держави дедалі більше повноважень делегують впливовим міжнародним організаціям (скажімо, ООН, ВТО, ЄС, МВФ, НАТО). Інша причина-за рахунок обмеження державного втручання в економіку та зниження податків зростає політичний вплив підприємств, насамперед великих, транснаціональних корпорацій. Через полегшену міграцію людей та вільне переміщення капіталів за кордон так само зменшується обсяг влади держав відносно до своїх громадян.

Останнім часом дослідники стану і проблем міжнародних відносин та світової політики наголошують на тому, що глобалізація супроводжується процесами зворотної спрямованості і залежно від ракурсу дослідження називають це диференціацією. З точки зору англійського соціолога Ентоні Ґіденса було б помилкою розглядати глобалізацію як простий процес росту світової єдності. Для нього глобалізація соціальних відносин - це, головним чином, диференціювання часових і просторових відносин у нашому житті. Іншими словами, на життя суспільства справляють значний вплив і події, що відбуваються далеко від нас.

Глобалізація розширює і поглиблює соціальні зв'язки та інституції у просторі й часі таким чином, що водночас на діяльність людей впливають події, які відбуваються в інших частинах земної кулі, а дії місцевих громад можуть мати важливі глобальні наслідки. У цьому розумінні процес регіоналізації передбачає посилення впливу регіону на стан системи міжнародних відносин (як чинника необхідних змін у співвідношенні між глобальними та регіональними складовими світової політики), а також посилення впливу регіону на внутрішні справи держави. Регіоналізація стала нині характерною не тільки для держав з федеративною формою устрою, а й для унітарних держав та цілих континентів або частин світу. Переконливим прикладом регіоналізації став Європейський Союз, в якому природний перебіг подій підвів до вироблення концепції "Європи регіонів", що відображає зростаюче значення регіонів і має на меті визначити їх місце в ЄС. Були створені такі організації, як Асамблея європейських регіонів та Комітет регіонів.

Проблеми сучасної глобальної світової політики вирішуються переважно двома клубами - Велика вісімка (в 8) і Велика двадцятка (й 20), а ще такими, як Давоський форум, БРІК та інші, до сфери впливу яких входять здебільшого економічні питання. Ці світополітичні й мікроекономічні структури не формалізовані (з точки зору міжнародного права), але значущість їх у світовій політиці постійно зростає. На своїх форумах вони обговорюють і узгоджують позиції провідних акторів світової політики. Саме цей формат дозволяє виробляти нові механізми узгодження позиції різних країн у вирішенні глобальних проблем сучасності.

Культурній глобалізації притаманні зближення ділової та споживчої культури різних народів і розширення міжнародного спілкування. Як позитив, це сприяє популяризації окремих видів національного мистецтва по всьому світові. Однак популярні міжнародні культурні явища здатні витісняти національні або ж перетворювати їх на інтернаціональні. Багато дослідників розцінюють цей факт як втрату національних культурних цінностей і виступають за відродження національних культур.

Величезну роль відіграє нині в культурній глобалізації повсюдне застосування Інтернету. Набуває поширення міжнародний туризм. Перекладені іншими мовами книжки та кінофільми, які здобувають популярність серед читачів і глядачів різних країн.

Активними учасниками управління в сучасному світі стають різні транснаціональні організації та сили, які діють незалежно від держави. Відбувається "транснаціоналізація" всієї світової системи. У цьому розумінні термін "глобальне громадянське суспільство" віддзеркалює реальність початку XXI ст. Дійсно, зараз сформувалася "транснаціональна" сфера громадської та політичної участі, в якій групи громадян, громадські організації та індивіди залучені до діалогів, дискусій, обговорень, конференцій і перемовин один з одним, з урядами та бізнесом.

Звичайно, елементи транснаціональної неурядової сфери існували й раніше. Проте новим фактором є зростання кількості й розширення масштабів діяльності сучасних міжнародних і транснаціональних інституцій. Такі зміни стали можливими завдяки хвилям демократизації, яка створила реальні передумови для формування "глобального громадянського суспільства" на базових принципах ліберальної демократії.

Для осмислення наднаціональних реалій глобального світу важлива точка зору, згідно з якою всі люди планети є громадянами одного глобального суспільства, що складається із множини локальних спільнот окремих країн. Це твердження значно спрощує вивчення процесів глобалізації, адже в такому разі вони постають як звичайні перетворення у рамках глобального суспільства. Але такі перетворення не відбуваються легко. Серед труднощів у руйнуванні старих і розбудові нових міждержавних відносин передусім варто назвати ключові проблеми нинішньої епохи, від подолання яких залежить збереження, розвиток і навіть саме існування цивілізації.

Усі глобальні виклики, які постали перед людством, можна поділити на чотири основні групи:

проблеми переважно соціально-політичного характеру: відвернення ядерної війни; припинення гонки озброєнь; розв'язання регіональних міждержавних конфліктів; збереження миру шляхом утвердження міжнародної безпеки;

проблеми соціально-економічного характеру: подолання відсталості та пов'язаних із нею бідності та культурної нерозвиненості; забезпечення ефективного виробництва світового валового продукту; пошуки шляхів подолання енергетичної, сировинної та продовольчої криз; оптимізація демографічної ситуації в країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях довколоземного простору і Світового океану;

соціально-екологічні проблеми, обумовлені погіршенням природного середовища існування людей: гарантування екологічної безпеки, що передбачає розробку ресурсів та енергозберігаючих технологій, створення безвідходних технологій і виробництв, раціоналізацію землекористування, охорону унікальних природних зон, проведення економічного моніторингу тощо;

проблеми людини: подальше поглиблення різниці у рівні життя народів країн розвинутих і таких, що розвиваються; зростання злочинності, вплив мафіозних структур; дотримання соціальних, економічних та індивідуальних прав і свобод; ліквідація голоду, епідемічних хвороб; подолання відчуження людини від природи, суспільства, держави та результатів власної діяльності.

Прояви глобальних проблем позначилися на всій системі міжнародних відносин. Справді, зусилля, спрямовані на відвернення екологічної катастрофи, боротьби з голодом, смертельними хворобами чи то спроби подолати відсталість не можуть бути результативними, якщо робити їх самотужки, на національному рівні, без участі світової спільноти. Вони потребують планетарного поєднання інтелектуальних, трудових і матеріальних ресурсів. Людство уперше в історії починає усвідомлювати свою родову сутність, пріоритетність загальнолюдських інтересів і цінностей. А це впливає на сферу міжнародних відносин, на вироблення й реалізацію світової політики. Відбувається переоцінка цінностей, переосмислення суті та критеріїв суспільного прогресу. Перспективи людства напряму залежать від того, чи знайдуть суть сісти світової політики баланс своїх власних та суспільних інтересів і мудрість полягає в тому, щоб не допустити загострення глобальних проблем, які загрожують величезними жертвами.

Однак сучасна світова політика стала ареною загострення боротьби глобального і внутрішньополітичного начал. Зменшується роль національних держав, зростає їх залежність від світової спільноти. Окремі держави (коаліції держав) прагнуть заявити на світовій арені свої інтереси в авторитарній манері, диктуючи при ньому іншим країнам свою волю. Така авторитарна політика породжує неототалітарні імперські посягання, повертаючи нас до старої стилістики біполярного світу.

Як медаль має дві сторони, так і глобалізація виявилася неоднозначною. Вона принесла величезну кількість негативних наслідків. Світ аж ніяк не вступає в епоху гармонії й торжества ліберальної демократії. Всупереч усім глобалістським гаслам більша частина населення планети фактично позбавлена можливостей сучасної технологічної революції. Омріяні стабільність та безпека у світі так і не здобуті. Навпаки: екологічною суттю глобалізації є активне вивезення капіталу (головна ознака імперіалізму), що, безумовно, перетворюється на вагомий фактор підриву національно-державного суверенітету. Фінансовий капітал, як відомо, прагне не свободи, а панування. Надлишок капіталу служить не підвищенню життєвого рівня мас у певній країні (бо це було б зниженням прибутків капіталістів), а нарощуванню прибутків шляхом переміщення капіталу за кордон до відсталих країн. Не викликає сумнівів і факт стрімкого зростання фінансових ринків (валютних, кредитних, фондових), які вже сьогодні набули самостійного значення, що призвело до різноманітних фінансових спекуляцій.

Глобалізація як процес зняття перепон для переміщення капіталу в усьому світі уніфікує не лише митні тарифи, але і рівні заробітної плати, соціальної забезпеченості, національного пенсійного законодавства (за мінімальним рівнем). Вона урізає всі трудові права й гарантії. "Вільна торгівля зміцнює порівняні переваги усіх учасників; вільний рух капіталу зміцнює порівняні переваги власників капіталу і тих, хто ним управляє", - зазначає американський фінансист Дж. Сорос. Звідси походить інший наслідок глобалізації: різке посилення майнової та соціальної нерівності між людьми і країнами. Відбувається "глобалізація експлуатації", наступ глобальної економічної стихії, розквіт спекулятивного характеру переміщення капіталу. Такі процеси не багатьох підносять на гребінь хвилі. Більшість народів опиняється на узбіччі цивілізації.

Виявилося, що процес глобалізації став вираженням національних інтересів так званого "золотого мільярда" і зокрема США. Створення глобально-економічної системи, керованої з єдиного центру (скажімо, із тих же Сполучених Штатів), передбачає захоплення влади і вироблення довгострокової програми дій, що спрямована на весь світ. Цієї мети країн а-л і дер досягає застосуванням чотирьох видів зброї - інформаційної, воєнної, фінансово-економічної, екологічної. А прообразом майбутньої світової влади виступають нині такі підконтрольні США фінансові організації, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світова організація торгівлі (СОТ), Всесвітній банк тощо.

За одним із невідворотних законів будь-яка дія породжує протидію. Тому в світі й виник рух противників глобалізації, що отримав назву "альтернативний рух", а його учасники назвали себе антиглобалістами. Про них сьогодні говорять як про новий соціальний феномен, хоча насправді ані за ідеологією, ані за складом учасників цей рух не є чимось новим порівняно з тим, що вже існує у світовому соціальному просторі.

Основу руху антиглобалістів становить населення того самого "золотого мільярда", тобто жителі Північної Америки і Західної Європи. Соціальна база антиглобалістського руху вельми широка. До профспілкових, жіночих, екологічних організацій приєднується багато молоді, яка бере активну участь у демонстраціях та акціях протесту. Молодіжні організації відрізняються від інших неформальністю й радикальністю своїх акцій. Разом з тим антиглобалісти неодноразово заявляли, що вони не проти глобалізації, насамперед її благ, пов'язаних із розвитком комунікацій. Але вони за таку глобалізацію, яка забезпечує вільний доступ на ринки товарів і послуг, усуває принцип ринкової конкуренції. Головне їхнє гасло: "Дати людям можливість самим визначати, як їм жити", тобто глобалізація не повинна руйнувати демократичні принципи організації сучасного суспільства.

Основоположницею антиглобалізму стала організація "АТТАК" (Франція). Початковою метою було об'єднати зусилля демократичних кіл за введення так званого податку Тобіна. Сьогодні вона діє більш як у 30 країнах. Рух АТТАК побудовано як мережу, без ієрархічних структур і географічного центру. Спілкування його учасників відбувається через Інтернет. Головним ворогом людства вони вважають "диявольську трійцю" - СОТ, МВФ і ТНК. Спираючись на безпосередньо виголошені цілі, угруповання антиглобалістів можна уявити таким.

Це, по-перше, організації багатоаспектного суперництва, які виступають проти устоїв суспільства як таких. До цієї структури входять групи "чорного блоку" (прибічники застосування насильства проти розкошів), анархісти, іспанський "Рух глобального опору".

По-друге, організації, метою яких є анулювання зовнішнього боргу країн, що розвиваються (80 організацій у 40 країнах "третього світу").

Проміжне становище між радикалами та поміркованими займає той сектор Руху, в якому діють відомі і впливові неурядові організації гуманітарного та правозахисного спрямування, серед яких "Amnesti International", "Міжнародна федерація прав людини", "Лікарі без кордонів", та ін. Вони виникли задовго до появи самого антиглобалістського руху, але приєдналися до нього в останні роки, їхня діяльність набуває чітко визначеного соціального забарвлення.

Поміркованіша системно-реформістська орієнтація характеризує численні рухи, які протистоять глобальній фінансовій спекуляції або явищам "податкового раю", тобто рухи, безпосередньо спрямовані на боротьбу з негативними наслідками глобалізації (такі, як "50-ти років достатньо" (США), "Bretton Woods Projekt" (Великобританія), "Halifax Initiative" (Канада)).

Найширший сектор утворюють екологічні організації. Серед них найвідоміші - "Грінпіс", "Друзі землі" та інші, які об'єднують неурядові організації майже в 70 країнах світу.

У політичному відношенні антиглобалістський рух так само розмаїтий: у ньому беруть участь представники найрізноманітніших переконань - анархісти, троцькісти, "зелені", пацифісти і т.п. Тому й називають себе по-різному: "Повернення на вулиці", "Раніше ніж завтра", "Чорний блок", "Бар'єр для глобалізації", "Чорний ліс", "Класова війна", "Банк ненависті", "Об'єднаний фронт людей і тварин". Причому в антиглобалістський рух принципово не допускають організації політичні, особливо лівого спрямування.

Отже, як бачимо, антиглобалісти сьогодні - це рух, який увібрав у себе широкий спектр громадських неурядових організацій різного штибу, а борються вони не з глобалізацією як такою, а з негативними її наслідками. І методи боротьби абсолютно різні: від демонстрацій чи акцій протесту до форумів. Саме тому організації антиглобалістів перетворюються зараз на підсистему глобального громадянського суспільства, із перспективою включення їх в інституції глобальної політичної влади. Сьогодні зрозуміло одне: антиглобалістський рух ще доволі молодий і перспективний. У нього є всі підстави для активного формування глобального простору.

2. Система критики глобалізації

2.1 Соціально-політичні групи, які представляють критичні зауваження щодо процесів глобальних трансформацій