Європейський Союз: етапи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Інститут української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка

Кафедра економічної теорії

Реферат

На тему: «Європейський Союз: етапи розвитку»

Студентки 304-УРЕФ групи

Петренко Валерії

Київ - 2015

План

Вступ

1. Історичні передумови створення

2. Етапи створення Європейського Союзу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Одна з головних світових геополітичних зрушень повоєнного часу - процес об'єднання Європи. Ідея "загальноєвропейського вдома" існувала давно. Об'єднати під владою Європу мріяли ще давньоримські імператори. Вагомим внеском на європейського інтеграцію внесло християнство, що було важливим що об'єднує початком у житті регіону. Ідею "Європи всім" у ХІХ в. пропагував У. Гюго. Про перспективи "Сполучених Штатів Європи" писав В.І. Ленін. У 1946 р. до утворення Об'єднаних Держав Європи закликав У. Черчілль. Повоєнний процес реального об'єднання країн Західної, та був і Центрально-Східної Європи на "загальноєвропейський будинок" став однією з найважливіших чинників розвитку регіону. Через війну 25 березня 1957 р. у Римі підписаний договір про заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).

Європейську спільноту сьогодні (з 01.11.93 р. Європейського Союзу); - це осередок значної частини світового економічного потенціалу; спосіб життя мільйонів людина; феномен, ставить корінні імпульси новому політичному влаштуванню континенту. Для Російської Федерації ЄС - це найбільший торговельний і одна з головних стратегічних партнерів у світі.

Вивчення взаємовідносин партнерів у Спільноти сприяє більш чіткому уявленню про сучасний стан і перспективи розвитку інтеграційної угруповання, вона й важливо задля вибору вірної стратегії співробітництва з ЄС. Аналіз унікальний досвід партнерства групи держав із якнайширшою диверсифікацією національних інтересів у межах організації, заснованої на розуміння необхідності розв'язання координації дій, об'єднання зусиль і коштів, повинен бути використаний за приклад й інших інтеграційних об'єднань.

Актуальність цієї теми залежить від тієї величезної ролі, що її відіграє нині Європейський Союз міжнародних відносинах нових типів в ХХІ столітті - як і соціально-економічної, і у військово-політичній сфері. Це цілу низку причин. Однією з основних, безсумнівно, є змінена картина світового порядку. Вихід із політичного життя СРСР, колапс біполярної системи, створення цілого ряду нових держав і, отже, нових проблем - це разом взяте спонукало багато країн шукати загублену збалансованість у нових формах колективної безпеки й економічного співробітництва в - про регіональних організаціях. І з найяскравіших прикладів такої організації, безумовно, є ЄС. Історія має чимало прикладів різноманітних альянсів, спілок тощо. Проте, безперечно, зразок інших мотивів інтеграції.

1. Історичні передумови створення

Європейський Союз (European Union) - унікальне об'єднання країн Європи, які через створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом реалізації спільної політики й діяльності мають на меті забезпечити безперервне економічне зростання, соціальний розвиток і згуртованість країн-учасниць. Держави Європейського Союзу (ЄС) створили спільні інституції, яким делегували частину своїх національних повноважень так, що рішення в певних сферах загальних інтересів можуть ухвалюватись демократичним шляхом на загальноєвропейському рівні. Таке усуспільнення суверенітетів називають також ,,європейською інтеграцією".

Отже, з історії нам відомо, що передумови для зародження ідеї про необхідність об'єднання Європейського континенту визріли після Другої світової війни.

По-перше, виникненню та розвитку цієї ідеї на той час сприяла Холодна війна, та дуже близька присутність „іншого" - радянського блоку. Європа об'єднувалася через страх перед своїм комуністичним сусідом, що дозволяє, наприклад, Гілберту Траушу заявити, що „Європейська Спільнота - дитя Сталіна".

По-друге, цьому сприяли жахливі наслідки Другої світової війни: 45 мільйонів загиблих у самій лише Європі, повністю зруйновані економіки країн континенту, невизначеність у майбутньому . Вважається, що Друга світова війна, як і перша, виникла через суперечності між національними державами, які через непоступливість своїми національними інтересами, не змогли вирішити конфлікт мирним способом. Тож необхідно було створити якусь загальноєвропейську організацію, яка би допомогла уникнути повторення трагедії. Як сказав Карл Ясперс, Європа тоді змушена була зробити вибір між „балканізацією" та „гельветизацією". „Балканізація" означала сплетіння чвар та конфліктів, в той час як „гельветизація" - це набуття спільної політичної ідентичності всупереч численності національних традицій та мов .

Загалом, ідеї про політичне об'єднання Європи виникали ще й перед другою світовою війною: у 1929 році міністр зовнішніх справ Франції Аристид Бріан запропонував створити Сполучені Штати Європи. Цю ж ідею повторив у своїй відомій промові, виголошеній в університеті у Цюриху в 1946 році, Вінстон Черчілль. Після 1945 року було зроблено багато спроб об'єднати Європу: було створено Раду Європи, Західний Європейський Союз і ОЕЄС (Організація Європейської Економічної Співпраці). Але, хоча деякі з цих організацій і об'єднали Європу (чи принаймні її частину) формально, реальної співпраці не відбувалося. Ідея створення ,,європейської федерації держав" не спрацювала, як і перед другою світовою війною, насамперед через неготовність та небажання національних еліт відмовлятися від традиційних сфер діяльності держави на користь наднаціональної загальноєвропейської інституції. Вони не вбачали ніякої користі в політичній співпраці, та й ідея широкого економічного об'єднання не викликала у них ніякого ентузіазму.

Тоді виникла ідея, що об'єднання Європи можна розпочати з якогось окремого сектора в економіці, з якого співпраця перекинеться на інші галузі, потім стане співпрацею в цілій економічній площині, а в кінцевому результаті можливо призведе до співпраці політичної (теорія spill over). Автором цієї ідеї був Жан Моне, однак, волею історії склалося так, що нам вона відома під назвою „плану Шумана", від імені міністра зовнішніх справ Франції Роберта Шумана, який 9 травня 1950 року і запропонував створити Європейське Об'єднання Вугілля і Сталі. Те, що головною метою створення цієї організації була не просто економічна співпраця, підтверджують слова з плану Шумана, що завдання організації - „зробити війну між Німеччиною та Францією не просто немислимою, а фізично неможливою".

2. Етапи створення Європейського Союзу

Формально датою народження Європейського співтовариства можна вважати 18 квітня 1951 р., коли 6 західноєвропейських держав - Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція й ФРН підписали у Паризький договір, яким запроваджувалося Європейське об'єднання вугілля і сталі, що поклало початок економічної і політичної інтеграції Європи.

Перший етап (1951 - 1957 роки) - євроінтеграційні процеси отримали розвиток переважно у сфері економіки і мали вузький галузевий характер. Спроби поширити інтеграцію на сферу зовнішньої політики й оборони успіху не мали. Подальший розвиток співробітництва між країнами-членами ЄСВС призвів до усвідомлення необхідності розбудови ширшого й всеохоплюючого економічного об'єднання, а також координації зусиль у галузі мирного використання ядерної енергії. В 1957 р. ці країни підписали Римські договори. Римські договори (Treaties of Rome) - два основоположні євроінтеграційні договори, підписані в Римі 25 березня 1957 року: Договір про заснування Європейської економічної спільноти і Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії. Договори підписали країни-засновниці - Бельгія, Італія, Люксембурґ, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина та Франція. Після перейменування Європейської економічної спільноти на Європейську Спільноту, згідно з Договором про Європейський Союз, відповідний Римський договір почали називати "Договором про заснування Європейської Спільноти", і коли говорять "Римський договір", в однині, найчастіше розуміють саме його.

Другий етап (1958-1969 роки), перехідний - європейська інтеграція охопила переважно ринкову сферу й елементи регулювання сільського господарства. Головними досягненнями цього періоду були запровадження cпільного митного тарифу й створення Митного союзу, який став підґрунтям подальшої економічної інтеграції Співтовариства. Одночасно з утворенням митного союзу була досягнута лібералізація руху працівників, а також свобода підприємництва й надання послуг у сфері промисловості й торгівлі. Протягом цього періоду було прийнято більшість головних рішень щодо організації спільного сільськогосподарського ринку, визначено принципи механізму й інструменти фінансування Спільної сільськогосподарської політики (ЄЕС). У 1967 р. відбулося злиття інститутів трьох Cпівтовариств у єдину Раду міністрів і єдину Комісію, які разом із Європейським Парламентом і Судом створили спільну інституціональну систему Європейських співтовариств. У 60-ті роки розпочалися переговори про вступ у ЄС Великобританії, Данії, Ірландії, Норвегії.

Третій етап (1969 - 1973 роки) розвитку євроінтеграційного процесу - співтовариство, врахувавши досягнення перехідного періоду, задекларувало наміри активізувати процеси економічної, грошово-кредитної і політичної уніфікації Західної Європи і до 1980 р. трансформувати Європейські Співтовариства в Європейський Союз. Під час цього періоду відбулося перше розширення Співтовариства за рахунок вступу Великобританії, Данії, Ірландії. Однак, амбіційні плани західних європейців були перекреслені першою за післявоєнні часи економічною кризою, яка ускладнила розвиток Співтовариства і на деякий час загальмувала інтеграційні процеси.

Четвертий етап (1973 - 1986 роки) - співтовариство розвивалося в умовах економічної і фінансової кризи, яка супроводжувалась посиленням протекціоністських, дезінтеграційних тенденцій і сепаратних дій країн-членів. Внаслідок розширення Співтовариства ускладнилось функціонування його інститутів, досягнення консенсусу між країнами-членами. За цих умов Співтовариству довелось, у першу чергу, сконцентрувати зусилля на збереженні досягнутого рівня інтеграції, пошуках шляхів підвищення ефективності інституціональної системи. Однак, незважаючи на ускладнення, розвиток євроінтеграційних процесів не припинився, хоча й помітно загальмувався. Інтеграція поширилась на нові сфери, зокрема, соціальну й науково-дослідницьку, регіональний розвиток, розпочалось розширення Співтовариства на Південь. Країни-члени прийняли рішення про заснування Європейської ради як найвищої політичної інстанції Співтовариства, компетенція якої охоплювала б усі сфери співробітництва, а також про проведення загальних прямих виборів до Європейського Парламенту. Також в цей період 1985 року глави держав та урядів Європейського Союзу затвердили „Оду радості"( музика фіналу Дев'ятої симфонії Людвиґа ван Бетховена, написаного на вірші Фрідріха Шіллера) як гімн ЄС. Він призначений не для того, щоб замінити національні гімни держав-членів, а швидше відзначити їхні спільні цінності та їхню єдність і різноманіття.

П'ятий етап (1986-1992 роки) - відбувається активізація євроінтеграційних процесів. Після підписання Єдиного європейського акту (ЄЄА) Співтовариство вступило у якісно новий етап розвитку, пов'язаний із завершенням формування єдиного внутрішнього ринку. ЄЄА надав імпульс інституціональному реформуванню Співтовариства в напрямку розширення повноважень комунітарних інститутів і генералізації принципу мажоритарного голосування, поширив інтеграційні процеси на нові сфери, зокрема, охорону довкілля, а також включив механізм Європейського політичного співробітництва у правову систему Співтовариства, що підвищило його роль як самостійного суб'єкта міжнародної політики.

Шостий етап (1992- 2000роки) - формально початок новому етапові розвитку інтеграції було покладено підписанням Маастрихтського договору в 1992 р., який заснував Європейський Союз на базі Європейських співтовариств, доповнених сферами політики й формами співробітництва, визначених у цьому Договорі.

Сьомий етап (з 2000 року). „В січні 2005 року у Капітолійському палаці в Римі нарешті завершилося підписання Європейської конституції. Церемонія відбувалася в тому ж залі, де в 1957 році лідерами шести країн було підписано Римський договір, який поклав основу Європейського економічного співтовариства, попередника ЄС. Згідно з новою конституцією, майбутнім міністром закордонних справ Євросоюзу стане Хав'єр Солана"[20]. Факт досягнення європейцями компромісу щодо конституції має величезне значення, адже він підтвердив життєздатність Європейського Союзу як такого. Але головною подією цього періоду, на мій погляд, є наступна дата: 1 травня 2004 року. Цього дня десять країн Центральної та Східної Європи вступили в Європейський Союз, а саме: Кіпр, Мальта, Угорщина, Польша, Словаччина, Словенія, Чехія, Латвія, Литва й Естонія. „Із 1 травня почалася нова сторінка історії, котру британський прем'єр Тоні Блер патетично назвав ,,єдиним європейським домом". Територіально ЄС виріс майже на чверть. За даними Євростату, до 380 млн. його мешканців додалося 74 млн. нових громадян, із котрих майже половину становлять поляки.

Але головне, що Євросоюз відтепер став найбільшим за народонаселенням єдиним ринком у світі. А за обсягами економіки поступається лише північноамериканській асоціації NAFTA, що об'єднує в зону вільної торгівлі США, Канаду, Мексику".

європейський союз евроінтеграційний конституція

Висновки

Об'єднуючись до Європейського Союзу, країни - учасниці керувалися як меркантильними інтересами і економічними міркуваннями. Безумовно, вони відіграють не останню роль, але у основі європейського єднання лежать також спільну ідеологія, системи цінностей і властиве всім європейським політичним системам повагу права і свободи людини. Саме становище індивіда у суспільстві, його роль процесі, увагу, яку приділяють урядами потреб окремої людини, а чи не певної абстрактної громадської прошарку, бачаться однією з дієвих стимулів до об'єднання.

Безумовно, останні розширення ЄС внесли нові елементи в інтеграційні процеси у цій угрупованню, вони вже не такі як вони були до розширення. Ще прийняття нових членів в ЄС-15 стала очевидна різнорідність Співтовариства, що вимагало диференціації під час здійснення окремих видів політики. Зокрема, 15 країн розділилися за тими, які беруть участь у Економічній і валютному союзі (12 держав), і тих, які беруть участь (Великобританія, Данія, Швеція). Однак поки що вважається "зовнішнім винятком", і такий становище не призвело до розколу угруповання. У Співтоваристві, що складається з 27 держав - а перспективі кількість членів ще зросте, необхідність диференціації ще збільшиться. Така ситуація створює потреба змін - у інтеграційних концепціях Євросоюзу. Розвиток "різношвидкісної" інтеграції, яке має місце і у форматі ЄС-15, приймає ще більше яскраво виражених форм в Європейському Союзі, де одним учасникам відведена роль попереду які йдуть локомотивів, іншим - причіпних вагонів.

Список літератури

1. ЛопатниковД.Л. Економічна географія ірегионалистика: учеб. Посібник /Д.Л.Лопатников. - М.:Гардарики, 2006. - 224 з.

2. Міжнародна економічна інтеграція: / ред. М.М.Ливенцева. - М.:Экономистъ, 2006. - 403 з.

3. Дабровски М. Оновлений Європейський Союз та СНД /М.Дабровски // Недоторканний запас: дебати політику і культурі. - 2007. - №6 - з. 211-219

5. Фурман Є. Ідея інтеграції ЄС і СНД: соціальна базу й альтернативи/Е. Фурман // Сучасна Європа. - 2007. - №2 - з. 61-77

6. Ковальський Є. Нормативні основи динаміки інтеграційного процесу просторі загальноєвропейського ринку/ Є. Ковальський // Держава право. - 2008. - №8 - з. 36-46

7. ru.wikipedia.org

Размещено на Allbest.ru