Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Сутність та еволюція спільної промислової політики Європейського Союзу
• 2. Суть і значення спільної європейської енергетичної політики
• 3. Сучасні принципи та механізми реалізації спільної промислової політики ЄС
• 4. Сучасний стан енергетичної політики ЄС
• 5. Перспективи спільної Європейської енергетичної політики
• 6. Перспективи та напрямки нової енергетичної політики ЄС
• Висновок
• Список використаної літератури


Вступ

В даній роботі ми розглянемо політику Союзу в промисловій, підприємницькій та енергетичній сфері. Ми побачимо, що увесь процес багатонаціональної інтеграції спрямовувався саме на реструктуризацію та посилення конкурентіності європейської промисловості. Провадження спільної дослідної діяльності й енергетичної політики було частково передбачено секторальними договорами, насамперед договором про заснування Євратому. Різне правове підґрунтя п'ятьох основних спільних політик у різних секторах економіки обумовило розбіжності в їхньому розвитку; окрім того, ці розбіжності стали наслідком різних вимог держав-членів щодо цих політик на різних історичних етапах -- на стадії митного союзу, стадії спільного ринку та нещодавній стадії економічного та валютного союзу.

Створення сприятливого ділового середовища також передбачає усунення зайвого та другорядного регулювання. Внутрішній ринок має бути як найбільше дебюрократизований. Отож ЄС та держави-члени мають переконатися, що під час вироблення правил і процедур враховано потреби щодо зменшення зайвого навантаження на промисловість, особливо на МСП. Регуляційні рамки мають бути чіткі та передбачувані, а регулювання має обмежуватися лише необхідністю досягти чітко визначених цілей. Спільна підприємницька політика спрямована на досягнення цих цілей, але немає впевненості в тому, чи національні політики також рухатимуться в цьому напрямі. Державам-членам варто швидше імплементувати норми Спільноти в національну законодавчу й адміністративну практики.



1. Сутність та еволюція спільної промислової політики Європейського Союзу

Промислова політика ЄС -- це широкий набір інструментів державного регулювання, застосування яких забезпечує зростання виробництва та конкурентоспроможності певного сектора/галузі або секторів/галузей економіки. При цьому цілеспрямована підтримка окремих галузей не повинна зашкодити іншим, але, навпаки, -- забезпечити для них непрямі позитивні наслідки. Комісія ЄС визначає промислову політику ЄС як складову політики у сфері регулювання підприємництва, яка визначається як «сукупність заходів, спрямованих на формування бізнес-середовища, сприятливого для розвитку підприємств усіх організаційно-правових форм, розмірів, видів діяльності та регіонів»*. Основоположний принцип підприємницької політики ЄС полягає у створенні умов для доступу до найкращих сучасних технологій і каналів збуту продукції для кожного, хто володіє комерційно придатною ідеєю. Цей принцип утілено у концепції «Європа підприємств» (Enterprise Europe).

Отже, промислова політика може бути визначена як застосування інструментів і принципів політики ЄС у сфері регулювання підприємництва до компаній промислового сектора. Водночас проблема визначення меж промислової політики насправді є складнішою. Промислову політику ЄС прийнято розглядати у широкому та вузькому значеннях.

У широкому сенсі промислова політика ЄС включає:

· загальні заходи у сфері подальшого розвитку внутрішнього ринку та утвердження Європейського економічного і монетарного союзу (в цьому розумінні промислова політика ЄС є складово-юзагальної економічної політики ЄС);

· зовнішньоторговельну політику (антидемпінгові заходи, дво та багатосторонні торговельні угоди, які стосуються конкретних секторів промисловості);

· соціальну та регіональну політику (у разі,коли реструктуризація промисловості має негативні соціальні чи регіональні наслідки);

· конкурентну політику;

· науково-дослідну політику;

· заходи зі стимулювання підприємницької кооперації.

У вузькому сенсі промислова політика ЄС охоплює сукупність конкретних заходів у певних галузях промисловості, пов'язаних з відповідними джерелами їх фінансування. Найчастіше кошти бюджету ЄС виділяються на забезпечення реструктуризації слабких або занепалих галузей; підтримку нових галузей; підтримку малих і середніх підприємств; фінансування науково-технічних програм, особливо загальноєвропейських коопераційних проектів; захист від недосконалої та нечесної іноземної конкуренції.

Крім того, серед інших фінансових інструментів підтримки підприємницької діяльності важливою є система державних закупівель, які у ЄС становлять 16 % ВВП. Особливо держзамовлення важливі для ринків інноваційної продукції, що формуються, адже держава через цей інструмент має можливість створити необхідний критичний обсяг попиту на високотехнологічну продукцію та послуги. Формування Спільного ринку сприяло остаточній лібералізації національних систем державної закупівлі.

У промисловій сфері, запровадивши широку гаму статистичних порівняльних проектів, які пізніше було покладено на регулярну основу за допомогою щорічної публікації оглядів промислового виробництва, витрат на оплату праці, структурної та короткострокової підприємницької статистики.

Загальні принципи сучасної промислової політики ЄС були закладені у Посланні Комісії ЄС «Промислова політика у відкритому конкурентному середовищі: головні принципи Співтовариств»*. Базовим принципом визначено політику «вільної торгівлі». На думку експертів Комісії ЄС, для успішної реалізації політики промислового зростання необхідно забезпечити п'ять основних передумов, зокрема:

· забезпечити конкурентне середовище, уникнувши надмірної концентрації та несправедливих субсидій;

· реалізувати стабільну та передбачувану макроекономічну політику;

· збільшувати обсяги інвестування в людський капітал;

· сприяти економічній конвергенції та соціальній згуртованості громадян ЄС;

· досягти високого рівня захисту навколишнього природного середовища.

Промислова політика ЄС фактично була «узаконена» Маастрихтським договором про Європейський Союз, що вступив у дію 1993 року. Стаття 157 Договору про Європейське Співтовариство , присвячена промисловій політиці, говорить: «Співтовариство та країни-учасниці мають створити відповідні умови, щоб забезпечити конкурентоспроможність промисловості Співтовариства». З цією метою, враховуючи принцип відкритості і конкурентності ринків, їх зусилля мають бути спрямовані на прискорення адаптації промисловості до структурних зрушень; забезпечення сприятливого для підприємницької ініціативи середовища, особливо щодо розвитку МСП; сприяння кооперації підприємств; заохочення ефективнішого використання промислового потенціалу науково-технічної та інноваційної політики.

2. Суть і значення спільної європейської енергетичної політики

Енергетичний комплекс є основою розвитку сучасної промислової моделі Європейського Союзу. Великий перелік проблем і викликів, які постали в енергетичній сфері сьогодні , зумовлюють необхідність розробки та імплементації активної енергетичної політики на рівні Співтовариства.

Енергія у різних формах споживається всіма секторами економіки. Більшість енергії споживається транспортом (30 %), промисловістю (28 %) та домогосподарствами (27 %). На сферу послуг і сільське господарство припадає лише 11 % та 4 % відповідно . У структурі енергоспоживання відбулися значні зміни. З 1990 по 2000 рік валове споживання енергії в ЄС15* зросло на 10 %, при цьому питома вага твердого палива знизилася на 29 %, природного газу -- зросла на 52 %, атомної енергії -- на +23 %, поновлюваних джерел енергії -- на +35 %, нафти -- на +8 %.

Станом на 2005 рік валове споживання енергії у ЄС27 сягнуло 1811 млн тонн нафтового еквівалента (далі м.т.н.е.). Нафта є найвагомішим джерелом енергії (питома вага у споживанні енергії становить 36,7 %), вона переважно використовується у транспорті (56 % валового споживання нафти), як сировина у нафтопереробній промисловості (15 %), а також в інших галузях кінцевого споживання промислових товарів, послуг та в домогосподарствах (сукупна частка дорівнює 23 %). Крім того, нафта є сировиною для підприємств, що забезпечують опалення житлових будинків (6 %) (рис. 4.3.1).



Природному газу належить друге місце у структурі енергоспоживання ЄС (24,6 %). Цей вид палива переважно використовується для виробництва електроенергії (29 %), опалення житлових будинків (29 %), потреб промисловості (25 %), має доволі невелике значення для транспорту. На третьому місці -- тверде паливо (17,7 %), що переважно використовується для виробництва електроенергії (74 %) та на потреби важкої промисловості.

Таким чином, можна стверджувати, що структура споживання енергоресурсів не відповідає економічним інтересам ЄС: нафта, газ та вугілля у сукупності забезпечують майже 80 % споживчих потреб ЄС.

Частка атомної енергії постійно зростала і досягла 15 % у 2004 році (дещо знизившись у 2005 році до 14,2 %) від валового енергоспоживання ЄС. Проте останнім часом значно скоротився обсяг інвестицій у галузі, а також велика кількість АЕС у нових країнах-членах тимчасово зупиняють свою діяльність на вимогу Європейської Комісії. Це зумовлено бажанням підвищити рівень безпеки атомного сектора за рахунок виведення з експлуатації енергоблоків застарілих модифікацій (насамперед ВВЕР 440230 та РБМК). До того ж, три старі країни--члени ЄС -- Бельгія, Німеччина та Швеція -- прийняли рішення у майбутньому цілковито відмовитися від атомної енергетики.

Останнім часом стрімко зростало використання енергії з відновлюваних джерел (енергія біомас, гідроенергетика, енергія вітру, сонця, геотермальна, фотогальванічна тощо), частка якої досягла 6,7 % у 2005 році. Енергія біомас успішно використовується для виробництва електроенергії , опалення, виробництва біопального для транспорту. Вітрова та гідроенергія використовуються для виробництва електроенергії. Використання енергії вітру зросло у шість разів у 1998--2005 рр.

Близько половини спожитої енергії виробляється в межах ЄС, отже, в даний час імпортна енергетична залежність Спільноти становить 50 %. При цьому, найбільша залежність від сирої нафти -- ЄС імпортує близько 80 % від загального обсягу внутрішнього споживання нафти. Дещо нижча залежність віж природного газу (54 %) та вугілля (38 %). Атомна енергія та енергія з відновлюваних джерел вважається повністю забезпеченими внутрішніми джерелами. Ситуація ускладнюється тим, що залежність продовжує зростати. Так, у 2005 р. чистий імпорт (імпорт мінус експорт) енергоресурсів у ЄС25 зріс порівняно з 2004 р. на 4,5 % і сягнув 950 млн тонн нафтового еквівалента. Рівень енергетичної залежності зріс із 54 % у 2004 р. до 56,2 % у 2005 р. Усі держави-члени, за винятком Данії, є чистими імпортерами енергоресурсів. Найбільший рівень енергетичної залежності мають Німеччина (61,1 %), Франція (54,5 % ), Італія (86,8 %) та Іспанія (85,1 %). За оцінками експертів*, за збереження сучасних темпів зростання енергоспоживання залежність від зовнішніх поставок енергоносіїв може сягнути 70 % у 2030 році (а з нафти -- 94 %).

Іншою проблемою, яка є похідною від попередньої, є недостатній рівень географічної диверсифікації імпорту енергоносіїв. Так, половина імпорту нафти-сирцю надходить до ЄС із трьох країн, а саме: з Російської Федерації (20 % загального імпорту нафти), Норвегії (20 %) та Саудівської Аравії (11 %) (рис.4.3.2).

Ще одним наслідком залежності від зовнішніх постачань енергоносіїв є зростання кон'юнктурних ризиків, зумовлених коливаннями цін на світовому ринку на нафту та нафтопродукти. Так, ціни на рідке паливо подвоїлися протягом періоду з 1996 по 2006 рік. В основі цього є зростання цін на нафту, що спричинило відповідне подорожчання нафтопродуктів, зокрема бензину.

Отже, ключовими проблемами у контексті розвитку енергетичної політики ЄС є:

невідкладна потреба в інвестиціях для задоволення попиту на енергію та модернізацію інфраструктури (близько 1 трлн євро протягом майбутніх 20 років);

· збільшення залежності від імпорту (до 2030 року близько 70 % споживання енергії в ЄС задовольнятиметься за рахунок імпортних продуктів);

· недостатня географічна диверсифікація постачань енергоресурсів (більше половини обсягу споживання газу ЄС надходить від трьох країн -- Росії, Норвегії, Алжиру; аналогічно і з нафтою, 50 % імпорту якої надходить з Росії, Норвегії та Саудівської Аравії);

· очікується, що глобальний попит на енергію та рівень викидів CO2 зростуть до 2030 року на 60 %;

· до кінця століття очікується потепління світового клімату від 1,4 % до 5,8 %, що призведе до серйозних проблем у розвитку економічних та екологічних систем;

· недостатній рівень конкуренції на внутрішніх енергетичних ринках Європи призводить до втрат споживачів енергії від завищених цін та ризику безпеки постачання енергії.

Ураховуючи ці та низку інших чинників органи ЄС виробили єдине бачення щодо цілей спільної політики ЄС в енергетичній сфері. Це насамперед забезпечення функціонування спільного енергетичного ринку, безпека постачань енергоносіїв до ЄС, сприяння зростанню енергоефективності та економії енергії, а також розвиток нових і відновлюваних форм енергії. У контексті визначених цілей покладено конкретні кількісні цільові орієнтири енергетичної політики ЄС, а саме:

- заощадити 20 % прогнозного обсягу споживання енергії y 2020 році;

- збільшити до 2020 року питому вагу відновлюваних джерел енергії (далі ВДЕ) до 20 % загального обсягу споживання енергії;

- збільшити питому вагу біопалива до 10 % у загальному обсязі споживання бензину та дизпалива у 2020 році за умови, що економічно життєздатними стануть сталі види біопалива «другого покоління» (з нехарчових культур);

- знизити рівень парникових викидів на 20 % до 2020 року;

- завершити формування вільного внутрішнього ринку енергії, що дасть реальні ефективні вигоди корпоративним та приватним споживачам;

- поліпшення інтеграції спільної енергетичної політики ЄС з аграрною та торговельною;

- розвиток міжнародного співробітництва в енергетичній сфері.

3. Сучасні принципи та механізми реалізації спільної промислової політики ЄС

Комісією ЄС розроблено методологію підвищення конкурентоспроможності європейської промисловості. Вона включає три етапи: аналіз,консультації та дії. Отже, базовим, першим етапом промислової політики ЄС є аналіз рівня конкурентоспроможності промисловості країн--членів ЄС,який дає змогу виявити сильніта слабкі сторони кожної галузі промисловості і на цій основі запропонувати адекватні заходи промислової політики як у галузевому , регіональному, так і у функціональному аспектах. Другий етап -- це консультації із зацікавленими сторонами, коли мають бути максимально враховані всі інтереси та обрані найбільш адекватні й ефективні інструменти, узгоджені із усіма зацікавленими сторонами. Надалі окреслене коло цілей та релевантний набір заходів пропонується у Посланні Комісії ЄС. Практична реалізація цих заходів може бути покладена або на інституції Європейського Союзу, або на уряди країн-членів.

На сьогодні економічна система ЄС розвивається відповідно до прийнятої главами держав на Саміті Європейської Ради у Лісабоні (2000 р.) нової економічної стратегії на період до 2010 року, яка базується на концепції підвищення міжнародної конкурентоспроможності країн-членів. Стратегічною метою Європейського Союзу на найближчі 10 років було проголошено «створення найбільш конкурентоспроможної та динамічної в світі економіки. Визначено вісім пріоритетних напрямків:

Створення інформаційного суспільства. Для цього передбачається розширити доступ до мережі Інтернет, поширювати використання інформаційних технологій у навчальних закладах і компаніях.

Розвиток Європейського простору НДДКР та інновацій. На Саміті Європейської Ради у Барселоні (2002 р.) було визначено необхідність збільшити загальні видатки на наукові дослідження із 1,9 % до 3 % сукупного ВВП ЄС до 2010 року. Передбачається, що витрати приватних компаній забезпечать 2/3 приросту сукупних витрат на НДДКР.

Розвиток інфраструктурних секторів: телекомунікаційних, транспортних мереж та комунальних послуг. Так,у сфері послуг повітряного транспорту лібералізація ринків завершується, тоді як національні ринки поштових послуг залишаються ще досить закритими.

Підвищення ефективності та інтеграція фінансових ринків. З метою об'єднання європейських фінансових ринків та активізації інвестиційних процесів розроблено план функціонування венчурного капіталу та План функціонування фінансових послуг.

Удосконалення підприємницького середовища та регуляторної політики. Особлива увага приділяється фінансуванню та всебічній підтримці інноваційних малих та середніх підприємств на ранніх етапах бізнесу.

Удосконалення соціальної політики. На основі національних Планів зайнятості (Employment Action Plan) передбачається підвищити показники зайнятості (на початку 2000х років вони у країнах ЄС становили в середньому 60 % для жінок і 50 % для зайнятих у віці 55--64 років), зменшити питому вагу некваліфікованої праці у молодому віці від 18 до 24 років. промисловий європейський енергетичний

Розвиток довкілля. Включає такі основні пріоритети:зміну клімату, здоров'я людини, корисні копалини.

Очікується, що результатом таких реформ стане досягнення високих темпів економічного зростання, високого рівня зайнятості населення, рівня життя, що в підсумку зробить країни ЄС найбільш конкурентоспроможними в світі.

Забезпечення сприятливого середовища для інвестування та працевлаштування за рахунок:

* розширення та поглиблення Спільного ринку;

* забезпечення відкритості та конкурентності європейських ринків;

* вдосконалення Європейського та національних регулювань ;

* розвитку та вдосконалення загальноєвропейської інфраструктури.

Створення знань та інновацій для забезпечення економічного зростання за допомогою:

¦ збільшення та вдосконалення фінансування НДДКР;

¦ всебічного сприяння розвитку інновацій, інформаційне комунікаційних технологій та сталого використання природних ресурсів;

¦ посилення промислової бази ЄС.

Підвищення рівня зайнятості за рахунок:n залучення більшої кількості громадян до трудової діяльності та модернізації систем соціального страхування; підвищення гнучкості ринків праці та адаптивності працівників і роботодавців;

нарощування інвестування в людський капітал за допомогою підвищення досвідченості та професійної компетентності працівників.

Враховуючи розроблений Комісією План дій, Рада ЄС у березні 2005 року визначила три ключові напрями перегляду Лісабонської стратегії: по-перше, підтримка наукових досліджень та інновацій як головного двигуна сталого економічного зростання; по-друге, забезпечення сприятливого середовища для інвестування та працевлаштування в ЄС і, по-третє, сприяння економічному зростанню та зайнятості задля піднесення соціальної згуртованості*. Отже, ключовими сферами концентрації зусиль потягом найближчих п'яти років Рада ЄС визнала стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності (збільшення інвестицій у створення нових знань і технологій), а також удосконалення середовища підприємницької діяльності (всебічна підтримка розвитку МСП).

Отже, можна з упевненістю твердити, що інноваційна та підприємницька політики нині набули статусу стрижня стратегії соціально-економічного розвитку ЄС.

На Лісабонському саміті було запроваджено «відкритий метод координації», який переважно застосовується у сферах, де Співтовариство має обмежений вплив, або у випадках, коли дії Співтовариства є недоцільними, згідно з принципом субсидіарності. Відкритий метод координації -- це процес добровільного співробітництва та конвергенції, відповідно до якого залучені сторони погоджують спільні цілі, досягнення яких забезпечується заходами національних урядів. Кожна країна визначає експертів, уповноважених установлювати загальноєвропейські цілі та показники, які надалі систематично аналізуються, а також поширюється виявлена найбільш успішна практика досягнення цих цілей. Завдяки цьому «м'якому» інструменту уряди країни-члена отримують доволі недвозначний стимул для розвитку та вдосконалення власної політики.

Директорат Комісії ЄС із питань підприємництва та промисловості імплементує відкритий метод координації за трьома основними напрямами:

Створено Таблоїд підприємницької політики як засіб моніторингу та оцінки підприємницького сектора 27 країн -- членів ЄС за 33 показниками, що відображають базові умови ведення бізнесу в країні. Здійснюються міжкраїнові порівняння, на основі яких готується Звіт про європейську конкурентоспроможність та оцінюється рівень реалізації цілей Лісабонської стратегії.

Оцінка «найкращої практики» використовується для вдосконалення промислової політики країн-членів. Найкращі проекти дозволяють з'ясувати диспропорції між країнами-членами, що, в свою чергу, змушує тих, хто відстає, вживати термінових заходів для поліпшення ситуації.

Європейська хартія малих підприємств, прийнята Європейською Радою у червні 2000 р., закликає країни-члени до багатосторонньої підтримки МСП за 10 основними напрямами: освіта і професійна підготовка для підприємств; прискорення та здешевлення процедури відкриття підприємства; поліпшення нормативно-правової бази регулювання підприємницької діяльності; підвищення рівня професійних умінь і навичок працівників; збільшення можливостей доступу до Інтернету; піднесення ефективності Спільного ринку; оподаткування та джерела фінансування; посилення технологічної бази МСП; всебічна підтримка МСП та поширення успішних моделей електронної комерції; підвищення ефективності лобіювання інтересів МСП на національному та Європейському рівнях.

З метою поліпшення інформаційно-консультативного забезпечення підприємств щодо діяльності ЄС запроваджено ініціативу «B 2 EUROPE», яка координує різні Європейські мережі підтримки бізнесу, зокрема: EuroInfoCenter (EIC), Innovation RelayCentres (IRCs) та Business Innovation Centres (BICs).

Для надання консультацій малим підприємствам з питань, які стосуються внутрішнього ринку та програм ЄС, у 1987 р. створено інформаційну мережу EuroInfoCenter. Головною метою мережі є інформування МСП про Спільний ринок ЄС та можливості отримання доступу до компліментарного фінансування Співтовариства.

Для реалізації підприємницької кооперації в інноваційній сфері та активізації процесів технологічного трансферу створено мережу центрів передачі інновацій (Network of Innovation Relay Centres).

Кожен такий центр є регіональним інформаційно-аналітичним пунктом доступу до загальноєвропейських інноваційних програм і проектів, а також мереж передачі технологій. В IRCцентрах працює висококваліфікований персонал, який добре знає, з одного боку, -- технологічні потреби локального бізнесу, з іншого -- програми ЄС у сфері інновацій та НДДКР. Таким чином забезпечується інтенсивний обмін інформацією та бізнес-контактами у двох напрямах: екстернальному -- від підприємства до зацікавлених сторін щодо придбання розробленої нової технології та інтернальному -- до підприємства від аналогічних IRCцентрів в інших країнах і регіонах ЄС.

Створення мережі центрів бізнесу та інновацій (Business and Innovation Centres) ініційовано Європейською Комісією у співпраці з державними та приватними регіональними партнерами. Ця мережа виконує роль бізнес-інкубатора, маючи за мету сприяння створенню та розвитку нових підприємств за рахунок надання комплексу послуг із підтримки (професійне навчання персоналу, фінансування, маркетинг, передача технологій тощо) для МСП, які реалізують інноваційні та високотехнологічні проекти. Крім того, з 2004 року розпочала роботу нова Європейська мережа підтримки електронного бізнесу (eBSN -- European Business Support Network).

У ЄС також запроваджено Програму взаємообміну інформацієюміж державними адміністраціями (IDA -- Interchange of Data between Administrations), яка протягом2005--2009рр.замінена Програмою надання електронних державних послуг державними адміністраціями для бізнесу та громадян (IDABC -- Interoperable Delivery of panEuropean eGovernment services to public administrations, business and citizens). ПрограмаIDABC базується на двох інструментах:

- проекти спільного інтересу,які полягають у створенні транс Європейських телекомунікаційних мереж з широкого спектра сфер адміністрування -- таких, як охорона здоров'я, сільське господарство, навколишнє середовище, рибне господарство, зайнятість, освіта тощо;

-горизонтальні заходи, які забезпечують проекти спільного інтересу технологічними рішеннями та програмним забезпеченням для технологічної сумісності мереж.

2007 року за ініціативою Комісії ЄС започатковано «Програму дій щодо зниження адміністративних бар'єрів у ЄС», зорієнтовану на виявлення та усунення обтяжливих необґрунтованих адміністративних процедур і формальностей.

Загалом великий спектр інструментів організаційно-економічної та інформаційно-консультаційної підтримки малих підприємств є свідченням реалізації цілей Лісабонської стратегії та нового Лісабонського плану дій. Органи ЄС у 2006 році схвалили принцип «Think Small First», що означає спрямування усіх без винятку європейських політик у напрямі сприяння підвищення ефективності діяльності МСП.



4. Сучасний стан енергетичної політики ЄС

Сучасна політика ЄС в енергетичній сфері має три головні мети -- конкурентоспроможність енергетичного сектора, сталий розвиток і безпека енергопостачання.

Перша мета пов'язана із лібералізацією внутрішнього ринку енергоносіїв, забезпеченням дієвої конкуренції, створенням мережі ліній електропередачі, а також НДДКР. Друга мета (забезпечення сталого розвитку) охоплює розширення застосування поновлюваних джерел , підвищення енергоефективності, розвиток атомної енергетики, торгівля квотами шкідливих викидів. Третя мета (безпека енергопостачання) конкретизується в таких елементах: управління європейськими запасами нафти та газу, потужність нафтопереробних підприємств, зберігання енергії, захист від терактів, розвиток внутрішнього діалогу

Одним з основних інструментів реалізації енергетичної політики у період з 2003 по 2006 рік була багаторічна програма дій у галузі енергетики під назвою «Європа інтелектуальної енергії». На відміну від попередньої П'ятирічної рамкової програми дій в енергетичному секторі (1998--2002) нова рамкова програма має у своїй структурі чотири спеціальні програми, а саме: раціональне використання енергії та управління попитом на енергію (програма SAVE), розвиток використання нових та поновлюваних джерел енергії (ALTENER), енергетичні аспекти транспорту (STEER) та міжнародна кооперація у сфері відновлюваних джерел енергії і енергоефективності (COOPENER). Для кожної спецпрограми пропонується шість інструментів: імплементація стратегії, створення фінансових та ринкових структур і інструментів, розвиток систем та обладнання, необхідних для прискорення комерціалізації демонстраційних проектів, розвиток інформаційної і освітньої інфраструктури енергетичного комплексу, а також моніторинг та оцінка впливу зазначених важелів і інструментів. Перші два проекти вважаються пріоритетними. На них буде витрачено 160 млн. євро, на решту проектів -- лише 50 млн євро із загального бюджету обсягом 250 млн євро. Рамкова програма надала фінансування для більше, ніж 200 європейських проектів в енергетичній сфері.

Іншою ініціативою, що доповнює основний інструмент -- Рамкову програму, -- є громадська Кампанія «Стала енергетика Європи 2005-2008», завданнями якої є забезпечення високого рівня громадської обізнаності, розуміння та підтримки цілей спільної енергетичної політики ; підвищення обізнаності державних службовців, причетних до реалізації енергетичної політики на всіх рівнях; обмін передовим досвідом, а також стимулювання приватних інвестицій у прогресивні технології, які забезпечують екологічно безпечний розвиток енергетики.

Застосування спільного загальноєвропейського підходу до регулювання енергетичної сфери уже дало позитивні результати. Так, споживання енергії в ЄС25 протягом останніх 10--15 років зростало меншими темпами, ніж ВВП, що зумовило позитивну тенденцію скорочення енергоємності європейського виробництва (на 13 % у період 1993--2003 рр.).

Схожа тенденція спостерігалась у США, проте в Японії енергоємність залишалася незмінною. Варто зауважити, що споживання енергії на душу населення у ЄС удвічі менше, ніж у США.

Важливим досягненням енергетичної політики ЄС стало зростання споживання з поновлювальних джерел енергії на 52 % у період 1990--2003 рр. Питома вага відновлюваних джерел енергії у загальному обсязі енергоспоживання зросла за вказаний період з 4,4 % до 6 % .

Завдяки усуненню ринкових і технічних бар'єрів на шляху підвищення ефективності використання енергоресурсів та реалізації потенціалу енергозбереження в ЄС заплановано щорічне зниження енергоємності ВВП у розмірі понад 1 %, що означатиме скорочення енергоспоживання на 100 Мегатонн нафтового еквівалента . У ЄС прийнято програму зменшення викидів СО₂ автомобілями до 2005--2010 року порівняно з 1995 роком.

Дедалі більшого поширення в ЄС набувають енергетичні стандарти, що встановлює держава, та добровільні угоди про наміри, які запроваджують мінімальні рівні енергоефективності обладнання та енергоспоживання. Гармонізація стандартів досягається завдяки таким нормативним актам ЄС, як Директива № 2005/32 «Про встановлення вимог щодо екодизайну для електротоварів», Директива № 80/1268 щодо уніфікації законодавства у сфері регулювання споживання пального транспортними засобами, а також Директива № 2002/91 про енергетичну ефективність будівель. У межах програми «SAVE» Радою прийняті Директива № 92/42 «Про стандартизацію вимог щодо ефективності нових бойлерів, які працюють на газі або рідкому паливі»; Директива № 92/75, яка дозволяє споживачам обирати найбільш енергоощадні побутові електроприлади завдяки їх маркуванню з нанесенням інформації про споживання енергії та інших ресурсів, а також Директиву № 96/57 «Про вимоги щодо енергоефективності для побутових холодильників, морозильників, та їх комбінацій». У цьому контексті Комісія прийняла Директиви стосовно енергетичного маркування холодильників і морозильників; побутових посудомийних машин та побутових електроламп.

На стадії розробки в ЄС перебуває ідея запровадження на законодавчому рівні екологічних податків на викиди діоксиду вуглецю (СО₂)^*_, розробляється довгострокова програма торгівлі квотами шкідливих викидів з поступовим зменшенням квот. Важливим напрямом є реформування національних систем оподаткування у напрямку стимулювання зацікавленості інвестування в проекти з енергозбереження та розвитку нетрадиційних джерел енергії. З метою узгодження політики енергозбереження країнчленів ЄС та загальноєвропейських програм у сфері енергозбереження запропоновано заснування Європейської агенції енергетичних програм.



5. Перспективи спільної Європейської енергетичної політики

У новій Зеленій Книзі від 8 березня 2006 року Європейська Комісія виділила шість характерних пріоритетних сфер енергетичної політики, які охоплюють понад 20 конкретних пропозицій щодо можливих нових заходів . У Зеленій Книзі відображено, як саме Європейська енергетична політика може забезпечити досягнення трьох основних цілей енергетичної політики: сталого розвитку, конкурентоспроможності та безпеки постачання.

Встановлено шість пріоритетних для публічного обговорення сфер:

З метою завершення розбудови внутрішнього енергетичного ринку (насамперед ринку газу та електроенергії) в Зеленій Книзі пропонується низка нових заходів, а саме створення Кодексу європейської енергетичної мережі, Європейського регулятора та Європейського центру енергетичних мереж, які гарантуватимуть роздільне призначення цін в енергетичних мережах за видами діяльності, сприятимуть залученню інвестицій, вдосконалюватимуть координацію дій національних регуляторних органів з діями Комісії ЄС в енергетичній сфері.

Друга пріоритетна сфера політики пов'язана з безпекою постачання на внутрішньому енергетичному ринку Європи. Серед запропонованих можливих заходів -- запровадження загальноєвропейського Наглядового органу за постачанням енергії та перегляд законодавчих актів Союзу, що стосуються резервів нафти та газу, з метою покриття за їх рахунок можливих перебоїв постачання. Крім того, велику увагу приділено фізичній безпеці енергетичної інфраструктури, яка забезпечуватиметься за рахунок запровадження загальних стандартів та посилення співробітництва між операторами мереж. Запропоновано новий механізм, що базується на солідарності країн-членів у питанні надання допомоги країнам, у яких виникли труднощі у зв'язку з пошкодженням енергетичної інфраструктури.

Третя пріоритетна сфера -- формування сталої, ефективної та диверсифікованої структури енергетичного комплексу. Цим пріоритетом Комісія намагається узгодити національні моделі структури енергетичного комплексу із загальноєвропейськими пріоритетами. Вибір оптимальної структури енергетичного комплексу був і залишається справою кожної країни окремо. Проте, щоб усунути можливі негативні наслідки для інших країн ЄС, забезпечити стабільність енергопостачання, конкурентоспроможність енергетики, а також визначити спільні пріоритети, пропонується здійснювати систематичний моніторинг енергетичних систем країн в межах «Стратегічного енергетичного огляду ЄС».

Четвертим пріоритетом визнано необхідність розв'язання проблеми глобального потепління. Проблема розв'язується у двох напрямах. Перший передбачає комплекс заходів, необхідних для забезпечення економії 20 % загального обсягу енергії, який планується спожити в країнах ЄС до 2020 року . Пріоритетними інструментами реалізації цієї мети вважаються громадські кампанії, які популяризують ідею заощадження енергії, особливо в секторі домогосподарств; стимулювання інвестицій в енергоощадні технології; стимулювання економії енергії в транспортній галузі; розвиток європейської системи торгівлі квотами на шкідливі викиди; поліпшення інформаційного забезпечення споживачів щодо енергоспоживання окремих видів побутової електротехніки, транспортних засобів, промислового обладнання, а також запровадження мінімальних вимог до енергетичної ефективності.

У межах другого напряму пропонується нова схема розміщення поновлюваних джерел енергії в ЄС, за допомогою якої до 2020 р. і надалі можна буде забезпечити стабільний інвестиційний клімат для зростання конкурентоспроможності поновлюваних джерел енергії в Європі. Комісія пропонує запровадження нової директиви щодо обігріву та охолодження приміщень, низку ініціатив підвищення ринкового потенціалу чистих і відновлюваних джерел енергії, а також план заходів щодо стабілізації та поступового зменшення імпортної залежності від нафти.

Стратегічний план розвитку енергетичних технологій -- п'ята пріоритетна сфера нової енергетичної політики. Він покликаний забезпечити світове лідерство європейської промисловості у розробці та використанні енергетичних технологій і виробничих процесів новітнього покоління. Інструментами реалізації інноваційних проектів у сфері енергетики є передбачені Сьомою рамковою програмою розвитку наукових досліджень і технологій, технологічні платформи, спільні технологічні ініціативи та спільні підприємства.

Вироблення спільної зовнішньої енергетичної політики. Враховуючи високий рівень та нестабільність цінової кон'юнктури на світових ринках енергоносіїв, зростання імпортної залежності, збільшення глобального попиту на енергоресурси та негативний вплив на зміни клімату, ЄС повинен виробити єдину позицію на міжнародній арені. Комісія також пропонує готувати для Ради та Парламенту щорічний стратегічний енергетичний огляд, у якому розглядатимуться такі проблеми, як зовнішня енергетична політика ЄС, оцінка можливостей зменшення залежності від імпорту нафти й газу, оцінка рівня відкриття та напрямів розвитку внутрішнього ринку газу та електроенергії, диверсифікація європейської енергетичної політики, програма розвитку поновлюваних джерел енергії тощо.

На реалізацію нової енергетичної стратегії, визначеної у Зеленій книзі, Комісія затвердила План дій «Реалізація потенціалу енергоефективності», у якому визначено детальний перелік заходів щодо підвищення енергоефективності економіки ЄС. У плані дій запропоновано десять пріоритетних заходів.

По-перше, запровадження на підставі відповідних Директив з 2007 року маркування енергоємності побутових приладів та промислового обладнання, а також встановлення мінімальних стандартів енергоємності. До кінця 2008 року планується затвердити відповідні вимоги для 14 видів товарних груп.

По-друге, встановлення вимог до енергоспоживання житлових будинків , запровадження енергоощадних технологій («passive houses»).

По-третє, підвищення ефективності виробництва та передачі електроенергії. До кінця 2008 року Комісія розробить обов'язкові мінімальні вимоги щодо енергоефективності нових енергетичних, опалювальних та охолоджувальних пристроїв потужністю менше 20 Мегават.

По-четверте, підвищення ефективності споживання пального автомобілями. Головним завданням є досягнення до 2012 року рівня викидів диоксиду вуглецю не більше 120 г/км. Крім того, будуть підвищені вимоги щодо маркування енергоспоживання автомобілів.

По-п'яте, забезпечення достатнього рівня фінансування для енергоефективних інвестицій МСП та компаній у сфері енергетичного обслуговування.

По-шосте, стимулювання підвищення енергоефективності в нових країнах-членах. Енергоефективність є головним пріоритетом у межах політики згуртування. Комісія сприятиме розвитку мереж обміну найкращим досвідом і фінансуватиме на компліментарній основі найкращі заходи щодо енергозбереження.

По-сьоме, ефективне застосування податкових інструментів. Комісія готує Зелену Книгу щодо непрямого оподаткування, після обговорення якої буде кардинально переглянуто Директиву про енергетичний податок* у напрямку більш дієвого використання енергетичного оподаткування, маючи за мету підвищення енергоефективності та захисту природного середовища. Буде також оцінено доцільність надання податкового кредиту, з одного боку -- виробникам енергоефективних побутових електротоварів та обладнання, з іншого -- споживачам таких передових електроприладів та устаткування.

По-восьме, підвищення громадської свідомості щодо необхідності забезпечення енергоефективності. Окрім вищезгаданого маркування, першочерговими заходами вважатимуться освітні та кваліфікаційні програми для операторів енергетичних систем у промисловості та комунальному секторі.

По-дев'яте, підвищення енергетичної ефективності щільно забудованих територій. У 2007 році Комісія ініціювала створення «Угоди мерів», яка об'єднує голів 20--30 провідних найбільших міст Європи з метою обміну найуспішнішою практикою енергозбереження на теренах урбанізованих територій.

По-десяте, ЄС сприятиме зростанню енергоефективності у глобальному вимірі за допомогою укладення міжнародної угоди з провідними міжнародними організаціями та стратегічними торговельними партнерами з широкого кола питань, що стосуються підвищення ефективності функціонування енергетичного комплексу.

6. Перспективи та напрямки нової енергетичної політики ЄС

Виходячи з нової енергетичної політики, ЄС надає важливого значення енергозбереженню. Важливість енергозбереження пояснюється тим, що завдяки йому зберігаються значні ресурси вуглеводнів, заощаджуються фінансові кошти споживачів, зменшуються викиди вуглекислого газу. Виходячи з важливості енергозбереження, ЄС у грудні 2005 р. видав директиву, яка зобов'язувала усі країни альянсу розробити національні плани дій з підвищення енергоефективності (EEAPs-Energie-Effizienz-Actions-Plane). Відповідно до директиви на найближчі 9 років (з 2008 до 2017 рр.) кожна з 27 країн ЄС повинна щорічно досягати щонайменше 1 % економії електроенергії в усіх сферах її споживання. Схема реалізації EEAPs за дорученням Єврокомісії розроблена Вупертальським інститутом. Починаючи з 2011 р., усі країни ЄС повинні беззастережно виконувати ці зобов'язання.

У жовтні 2006 р. Єврокомісія представила план дій з енергозбереження, у якому подавалися жорсткі стандарти з енергоефективності для 14 груп товарів. У 2007 р. список було розширено до 20 позицій. Особливий контроль з енергозбереження покладався на освітлювальні прилади для вуличного і побутового використання. Розроблення і контроль за виконанням планів із підвищення енергоефективності систем штучного освітлення доручено спеціально створеній на початку 2007 р. робочій групі - ROMS (Roll out Member States). Робоча група створена Європейським союзом виробників освітлювальних приладів і їх компонентів (CELMA) і Європейським союзом виробників джерел світла (ELC).

За розрахунками експертів цих компаній усі країни ЄС за рахунок упровадження енергозберігаючих освітлювальних приладів і систем мають можливість скоротити викиди вуглецю на 40 млн т/рік. У червні 2007 р. європейські виробники освітлювальних приладів та обладнання опублікували матеріали щодо поступового згортання виробництва освітлювальних ламп побутового призначення низької ефективності і повного їх виводу з європейського ринку до 2015 року. Така ініціатива дасть можливість зменшити викиди вуглецю на 23 млн т/рік та заощадити близько 7 млрд євро.

Заощадженню електроенергії сприятиме також упровадження у практику проектування освітлювальних установок нових європейських світлотехнічних нормативів: EN 12464-1 (Освітлення робочих місць у приміщеннях); EN 15193-1 (Енергетична оцінка будівель. Енергетичні вимоги до освітлення - оцінка потреб електроенергії для освітлення).

Відповідно до ст. 12 директиви ESD (Energy Services Directive) Єврокомісія делегувала Європейському комітету з нормування в електротехніці (CENELEC) мандат на розроблення спеціальних норм з енергозбереження. Такі норми повинні передбачати узгоджені методи розрахунку характеристик енергоефективності будівель в цілому і окремих виробів, установок і систем у комплексі інженерного обладнання.

У грудні 2008 р. Єврокомісія прийняла рішення про відмову від ламп розжарювання. Відповідно до прийнятого документа джерела світла, що споживають багато електроенергії будуть поступово замінені до вересня 2016 року. На думку спеціалістів, такі заходи зменшать споживання електроенергії на 3-4 %. Заощадженої унаслідок впровадження нових освітлювальних приладів в офісах і жилих приміщеннях енергії буде достатньо, щоб забезпечити освітленням таку країну як Румунія.

9 грудня 2008 р. уряди держав членів Євросоюзу і Європарламент ухвалили законопроект щодо збільшення використання поновлюючих джерел енергії до 2020 року на 20 %, зниження на таку ж величину використання електроенергії та викидів парникових газів. Документ передбачає збільшення частки біопалива в енергетиці ЄС до 10 %, а також підвищення витрат на наукові дослідження у сфері енергетики на 50 %.



Висновок

Договір про Європейську економічну спільноту не вимагав запровадження спільної або союзної промислової політики, а насамперед регулював функціонування спільного ринку промислових товарів. Припускалося, що завдяки механізмові спільного ринку скасування протекціоністських заходів та відкриття ринків нададуть вагомий імпульс для реструктуризації економічних секторів і підприємств. Ми мали змогу побачити, що таке припущення виявилося частково неправильним через державний протекціонізм, який був до початку 1990-х років технічним бар'єром торгівлі. Нині, коли спільний ринок став реальністю, малі та середні підприємства (МСП) мають пристосовуватися до нових умов жорсткішої конкуренції. Нова підприємницька політика Спільноти підтримує їхні зусилля в цьому напрямі. Однак спільна підприємницька політика допомагає МСП пристосуватися до нових умов великого внутрішнього ринку не лише в секторі промисловості, а й у сфері послуг.

Спільна політика щодо досліджень також є нагальною ланкою в промисловому розвитку Європейського Союзу. Вона вкрай важлива для визначення промислової стратегії, для технічного прогресу у високотехнологічних секторах, для розв'язання енергетичних проблем Спільноти і, нарешті, для пристосування до постіндустріального інформаційного суспільства підприємств і громадян.

Дослідна діяльність є ключовою рисою спільної енергетичної політики, що прагне зменшити залежність Європи від імпортованих енергоносіїв та підвищити конкурентність європейської промисловості через розроблення джерел дешевих, надійних і чистих енергоносіїв. Спільна енергетична політика насамперед добре розвинута в секторах вугільної й атомної енергетики -- завдяки детальному врегулюванню в договорах про заснування Європейської Спільноти з вугілля та сталі та про заснування Євратому; втім спільна політика щодо нафти й газу розроблена гірше.

Список використаної літератури

1. Європейський союз учора, сьогодні, завтра //Географія та основи економіки в школі. - 2003. - № 1. - C. 46-47

2. Вовчак В. Перспективи світової економіки у контексті запровадження євро //Вісник Національного банку України. - 1999. - № 1. - C. 17-19

3. Дідківська Л. Т. Захист конкуренції в Європейському Союзі та сучасні новації //Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 9. - C. 117 - 123

4. Довгорук Л. Про організацію, що контролює фінансову діяльність Європейського союзу //Економіка. Фінанси. Право. - 2003. - № 10. - C. 34-35

5. Кашпір Р. Фінансово-економічні передумови і окремі проблеми монетарної інтеграції нових членів ЄС //Економіка України. - 2004. - № 1. - С.64-70

6. Меделяєв В. Євросоюз. Інституції ЄС //Економіка в школах України. - 2007. - № 10. - C. 31-38

7. Селінков С. Єдиний ринок Європейського союзу: деякі аспекти податкової гармонізації //Економіка України. - 1999. - № 3. - C. 70-75

8. Чужиков В. Модернізація регіональної політики в ЄС //Економіка України. - 2008. - № 3. - C. 51-58

9. Чужиков В. Розширений Європейський Союз //Географія та основи економіки в школі. - 2004. - № 5. - C. 40-42

10. Чужиков В. Розширений ЄС у цифрах і фактах //Географія та основи економіки в школі. - 2005. - № 1. - C. 46-49.

Размещено на Allbest.ru

...