Віденська конвенція про право міжнародних договорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Кафедра міжнародного та європейського права

Індивідуальна робота

з міжнародного права (задачі)

Виконала:

Ступак Ю. В.

Викладач:

Назаренко О.А.

Київ-2015

1. Згідно з ст.63 Віденської конвенції про право міжнародних договорів розрив дипломатичних або консульських відносин між учасниками договору не впливає на правові відносини, встановлені між ними договором, за винятком випадків, коли наявність дипломатичних або консульських відносин потрібна для виконання договору. Тобто, розірвання дипломатичних відносин між Канадою та Іраном означає розірвання договору про дипломатичні відносини, але це не створює обов'язок Ірану закрити своє посольство. Розірвання договору означає припинення правовідносин встановлених ним, відповідно посольство вважається як майно держави, але воно втрачає статут дипломатичного посольства.

Також слід зазначити ст. 45 Віденської конвенції про дипломатичні зносини, де вказано, що у разі розриву дипломатичних зносин між двома державами чи остаточного або тимчасового відкликання представництва:

а) держава перебування повинна, навіть у випадку збройного конфлікту, поважати і охороняти приміщення представництва разом з його майном і архівами,

b) акредитовану державу може довірити охорону приміщень свого представництва разом з його майном і архівами третій державі, прийнятній для держави перебування;

с) акредитовану державу може довірити захист своїх інтересів та інтересів своїх громадян третій державі, прийнятного для держави перебування.

2. Тероризм - це суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози. Вислів «глобальна війна проти тероризму» на мою думку має юридичний, а саме міжнародно-правовий сенс, адже тероризм є проблемою світового масштабу, який може призвести до третьої світової війни. Взагалі то вважають, що ця війна вже настала -- це війна проти тероризму. Тому ця проблема набула дійсно міжнародного масштабу.

Міжнародне гуманітарне право, яке також називають правом збройних конфліктів або правом війни, не дає визначення «тероризму», однак забороняє в період збройних конфліктів більшість діянь, які кваліфікуються як «терористичні», якщо б вони були вчинені в мирний час. «Принцип проведення розрізнення» є одним із основоположних принципів міжнародного гуманітарного права, який зобов'язує всіх осіб, які беруть участь у збройному конфлікті, за будь-яких обставин проводити розрізнення між цивільними особами і комбатантами, а також між цивільними та військовими об'єктами. Похідними від цього принципу є багаточисленні конкретні норми МГП, такі, наприклад, як заборона навмисних або прямих нападів, спрямованих проти цивільного населення, цивільних осіб і об'єктів, забороняються напади невибіркового характеру з використанням «живих щитів», взяття заручників тощо. У ситуаціях збройного конфлікту, з юридичної точки зору, було б неправильно кваліфікувати як «терористичні дії» навмисні акти насилля проти цивільних осіб, оскільки вони і так вважаються воєнними злочинами. І відповідно до принципу універсальної юрисдикції особи, які підозрюються у вчинених воєнних злочинів, мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності не лише державою, на території якої мав місце злочин, але будь-якою іншою державою. Також МГП містить норми, які конкретно вказують на заборону «заходів залякування і терору». Зокрема, ст. 33 Женевської конвенції ІV визначає: «колективні покарання, так само як і будь-які заходи залякування і терору, забороненими». Стаття 4 Додаткового протоколу ІІ забороняє «акти тероризму», спрямовані проти осіб, які не беруть безпосередньої участі або припинили брати участь у воєнних діях. Головна мета цих норм окреслити правові межі, які визначають, що окремі цивільні особи та цивільне населення в цілому не можуть піддаватися колективним покаранням, які відносяться до факторів, що створюють обстановку терору. Обидва Додаткових протоколи І і ІІ (ДП І і ДП ІІ) до Женевських конвенцій також забороняють дії, спрямовані на тероризування цивільного населення. «Цивільне населення в цілому, а також окремі цивільні особи не повинні бути об'єктом нападу. Забороняються акти насилля або погрози насиллям, які мають за мету тероризувати цивільне населення» (ДП І, ст. 51(2) і ДП ІІ, ст. 13(2)). Ці положення представляють собою ключовий аспект норм МГП, які регулюють ведення бойових дій. Тобто вони забороняють під час збройного конфлікту акти насилля, які не спрямовані на забезпечення реальної воєнної переваги. Важливим є той факт, що навіть законний напад на воєнні об'єкти може викликати страх у цивільного населення. Однак зазначені положення визначають поза законом будь-які напади спрямовані на тероризування цивільного населення.

Важливо зазначити головне - тільки акти терору, вчинені в ситуаціях збройних конфліктів, потрапляють у сферу застосування міжнародного гуманітарного права. Тероризм у мирний час, не підпадає під дію міжнародного гуманітарного права, яке в цих випадках просто не застосовується, а акт терору, розглядається за національним законодавством, саме як кримінальний злочин.

Отже, можна зробити висновок, що в певному аспекті норми міжнародного гуманітарного права можуть бути застосовані у так званій «глобальній війні проти тероризму» .

3. Розглядаючи дану задачу, не можна дати остаточної відповіді чи є наявність дипломатичних відносин між Святішим Престолом (Ватиканом) та Тайванем як втручання у внутрішні справи Китаю, адже питання возз'єднання Тайваню з Китаєм - найболючіша проблема для КНР, і не зважаючи на те, що зв'язки Тайваню з Китайською Народною Республікою постійно зростають, Тайвань є демократичним суспільством. І цим він принципово відрізняється від материкового Китаю.

Якщо на прикладі розглянути своєрідний геополітичний трикутник Китай-Тайвань-США, то КНР вважає, що Тайвань є частиною Китаю. Тайванці думають, що вони незалежні. Сполучені Штати визнають Тайвань як частину Китаю, але захищають його від можливого вторгнення Китайської Народної Республіки.

Більшість інших країн дотримуються позиції Америки. Вони хоча й визнають суверенітет Китаю над Тайванем, але водночас мають дружні контакти з Тайванем і успішно торгують з ним.

Водночас, не зважаючи на міжнародне визнання суверенітету Китаю над Тайванем, Тайвань має свій власний уряд і власну потужну економіку. Тайванські інвестиції вітають у світі. А тайванські громадяни подорожують по всьому світу з паспортами своєї країни. І дуже сумнівно, що вони готові добровільно позбутися свого права жити так, як вони того хочуть.

З іншого боку, Китай не має жодних юридичних прав на Тайвань. Післявоєнні договори не визначали суверенітет КНР над Тайванем, і Пекін навіть не був учасником подібних договорів. А згідно з міжнародним правом території можна передати від однієї держави до іншої за умови підписання та ратифікації договору. І лише в такому разі його виконують.

А отже, жителі Тайваню мають законні підстави на самовизначення, закріплене в міжнародному праві. І жодна інша зовнішня сторона згідно з нормами міжнародного права не може визначати статус Тайваню. Це можуть зробити лише самі тайванці, які зовсім не готові відмовитися від своєї автономії, відступитися від західного стилю життя в демократичній і вільній країні. Відмовитися від свободи слова, вільної преси та можливості читати, дивитися і слухати те, що ти хочеш, і говорити те, що ти думаєш.

Отже, на мою думку, є не справедливим розцінювати дипломатичні відносини між Ватиканом та Тайванем як втручання у внутрішні справи Китаю, адже у міжнародному праві закріплений принцип рівності і самовизначення народів, а саме у Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. дається тлумачення цього принципу і, зокрема, зазначається: "Через принцип рівноправності і самовизначення народів, закріплений у Статуті, всі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов'язана поважати це право відповідно до положень Статуту". Тобто Тайвань, як я вважаю, може сама вирішувати з ким і як підтримувати їй дипломатичні відносини і Китай не має юридичних підстав на заборону цього права.

Китай непокоїть наявність дипломатичних зносин Тайваню з іншими державами тому, що Тайвань по суті є Ахіллесовою п'ятою китайського авторитаризму. Взагалі суть тайванського питання полягає у боротьбі між розколом і проти розколу, між “незалежністю Тайваню” і боротьбою проти незалежності Тайваню, а також між принципами “один Китай” і “два Китаї”.

Китайський уряд і народ дотримується принципу одного Китаю, категорично виступає проти всіх спроб, спрямованих на розкол Батьківщини і нації, і проти всіх спроб створення “двох Китаїв”, “одного Китаю і одного Тайваню” чи незалежності Тайваню.

4. У 1983 році лідерами турецької громади Кіпру була проголошена Турецька Республіка Північного Кіпру. Тільки Туреччина визнала новостворену державу. Рада безпеки ООН у своїй резолюції заявила, що рішення про створення кіпрського турецької держави є неправомірним, і закликала її не визнавати. Обґрунтуйте рішення Ради безпеки.

Як погодяться подібні дії з принципом самовизначення народів?

Відповідно до ч.2 ст.1 Статуту ООН (прийнятий у м. Сан-Франциско 26.06.1945) Організація Об'єднаних Націй переслідує Цілі розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів, а також вживати інших відповідних заходів для зміцнення загального миру. віденська конвенція імунітет екстериторіальність

Міжнародний Пакт від 16.12.1966 «Про громадянські та політичні права» в ст.1постановлює, що:

1. Всі народи мають право на самовизначення. У силу цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток.

2. Всі народи для досягнення своїх цілей можуть вільно розпоряджатися своїми естетичними багатствами і ресурсами без шкоди для будь-яких зобов'язань, що випливають з міжнародного економічного співробітництва, заснованого на принципі взаємної вигоди, та з міжнародного права. Жоден народ ні в якому разі не може бути позбавлений належних йому засобів існування.

3. Всі, хто беруть участь у цьому Пакті, в тому числі ті, які несуть відповідальність за управління несамоврядними і підопічними територіями, иають, відповідно до положень Статуту Організації Об'єднаних Націй, заохочувати здійснення права на самовизначення і поважати це право.

«Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Обєднаних Націй» (Прийнята 24.10.1970 Резолюцією 2625 (XXV), на 1883-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН) закріплює, що кожне держава зобов'язана здержуватися від будь-яких насильницьких дій, що позбавляють народи, про які говориться у викладі принципу рівноправності і самовизначення, їх права на самовизначення, свободу і незалежність.

Також декларація закріплює зміст принципу рівноправності і самовизначення народів:

У силу принципу рівноправності і самовизначення народів, закріпленого в Статуті Організації Об'єднаних Націй, всі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов'язана поважати це право відповідно до положень Статуту.

Кожна держава зобов'язана сприяти за допомогою спільних та індивідуальних дій здійсненню принципу рівноправності і самовизначення народів відповідно до положень Статуту і надавати допомогу Організації Об'єднаних Націй у виконанні обов'язків, покладених на неї Статутом, щодо здійснення даного принципу, з тим щоб:

а) Сприяти дружнім відносинам і співробітництву між державами;

б) негайно покласти край колоніалізму, проявляючи належну повагу до вільно вираженою волі зацікавлених народів, а також маючи на увазі, що підпорядкування народів іноземному ярму, панування і експлуатації є порушенням цього принципу, так само як і запереченням основних прав людини, і суперечить Статуту Організації Об'єднаних Націй.

Кожна держава зобов'язана сприяти шляхом спільних і самостійних дій загальній повазі і дотриманню прав людини та основних свобод в відповідно до Статуту.

Створення суверенної і незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави або об'єднання з нею, або встановлення іншого політичного статусу, вільно визначеного народом, є формами здійснення цим народом права на самовизначення.

Кожна держава зобов'язана утримуватися від будь-яких насильницьких дій, що позбавляють народи, про які йдеться вище, у викладі справжнього принципу, їх права на самовизначення, свободу і незалежність. У своїх заходах проти таких насильницьких дій і в наданні їм опору ці народи, в порядку здійснення свого права на самовизначення, право домагатися підтримки та отримувати її відповідно до цілей і принципів Статуту.

Територія колонії або іншої некерованої території має, згідно Уставу, статус, окремий і відмінний від статусу території держави, керуючого нею, такий окремий і відмінний, згідно Статуту, статус існує до тих пір, поки народ даної колонії або некерованої території не виконає свого права на самовизначення відповідно до Статуту, і особливо у відповідності з його цілями і принципами.

Кожна держава повинна утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на часткове або повне порушення національної єдності і територіальної цілісності будь-якої держави або країни.

5. 12 серпня 2008 року Грузія подала позов до Міжнародного Суду, порушивши справу проти Російської Федерації у зв'язку з порушеннями Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Грузія в своїй заяві зазначала, що «Російська Федерація, діючи за допомогою своїх органів і представників, осіб і установ, що знаходяться під її управлянням і контролем південно-осетинських і абхазьких сепаратистських сил, практикує, заохочує і підтримує акти расової дискримінації, здійснюючи напади на етнічних грузин і представників інших етнічних груп, що проживають в південно-осетинському і абхазькому регіонах Республіки Грузія, і їх масову висилку». Заперечуючи загалом наявність суперечки щодо застосування саме цієї конвенції, Російська Федерація зазначила, що навіть якби ця суперечка і стосувалася Конвенції 1965 втім, правопорушення, що мали місце, не можуть підпадати під дію положень вказаної Конвенції, не в останню чергу тому, що статті 2 і 5 Конвенцій не підлягають екстериторіальному застосуванню.

Що розуміють під територіальною сферою застосування міжнародного договору? Що розуміють під екстериторіальним застосуванням?

Сфера дії міжнародного права - область застосування міжнародних правових засобів. Сфери бувають: суб'єктивні, об'єктивні, територіальні. Територіальні бувають: сухопутні, повітряні, космічні, водні. МП діє повсюди, де є міжнародні відносини. Територія - частина земної кулі, що знаходиться під суверенітетом держави, яка включає сухопутний, водний, підземний та повітряний простір, а також континентальний шельф (включає морське дно та надра підводних районів на відстані 200 миль від берега).

Територіальна дія договору -- це сфера його територіального застосування. Звичайно виходять з того, що договір розповсюджує свою дію на всю територію держави-учасниці. Разом з тим міжнародному праву відомі договори, які стосуються території, що не є державною територією учасників. Прикладами таких договорів служать договори про Антарктику, про відкрите море, про район морського дна, про космічний простір та ін.

Екстериторіальність (від лат. ех -- префікс, що означає відокремлення, позбавлення, звільнення, зміну якості) випливає із дипломатичного імунітету (від лат. immunitas -- звільнення, свобода). Дипломатичний імунітет -- це сукупність привілеїв, що надаються певному колу осіб -- громадянам іноземної держави на засадах взаємності. Проте екстериторіальність не вичерпує всього обсягу дипломатичного імунітету, оскільки йдеться лише про імунітет територій, територіальний імунітет. Можливий ще особистий імунітет, тобто імунітет осіб незалежно від конкретного місця -- території їх знаходження. Екстериторіальна дія договору - можливість його виконання однією державою на території іншої держави.

Заперечення РФ будувались на ст.ст. 2 і 5 Конвенції, які вказують на виключно територіальний характер її застосування (тобто РФ не могла виконувати або не виконувати положення Конвенції на території іншої держави).

Размещено на Allbest.ru