Проблеми євроінтеграційної політики України
Головні перспективи співробітництва між Україною та Європейським Союзом (ЄС). Євроінтеграційна політика України в контексті розширення ЄС. Шляхи прискорення входження України до ЄС. Питання щодо створення "зони вільної торгівлі" між Україною та ЄС.
Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 02.06.2015 |
Размер файла | 61,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Київський національний університет культури і мистецтв
Інститут журналістики і міжнародних відносин
Кафедра міжнародних відносин
Курсова робота
з дисципліни "Зовнішня політика України"
на тему:
"Проблеми євроінтеграційної політики України"
Виконала:
студентка IV курсу
групи МВ-37
Степаненко Катерина
Науковий керівник:
Канд. політ. наук
Прохоренко О. М
м. Київ2010
План
- Вступ
- Розділ 1. Еволюція співробітництва між Україною та ЄС
- 1.1 Євроінтеграційна політика України в контексті розширення ЄС
- 1.2 Нові можливості в євроінтеграційної стратегії України
- Розділ 2. Перспективи співробітництва України з ЄС, та шляхи його прискорення
- 2.1 Проблеми у відносинах України і ЄС
- 2.2 Шляхи прискорення входження України до ЄС
- Розділ 3. Перспективи розвитку відносин Україна - ЄС на початку ХХІ ст.
- 3.1 Питання щодо створення "зони вільної торгівлі" між Україною та ЄС
- 3.2 Перспективи підписання Угоди про асоціацію
- Висновки
- Використані джерела
Вступ
Актуальність теми дослідження. Глобальна трансформація, як реальна дійсність і стратегічна перспектива, посилення дії факторів глобальної інтеграції, яка стає головною закономірністю світового розвитку, все це спонукає нас по-новому підійти до проблеми еволюції історичної ролі державності і національної держави як міжнародної інституції.
У процесі інтеграції до світового економічного простору Україна зустрічатиметься з деякими труднощами. Насамперед наша держава повинна буде вирішити пріоритети зовнішньополітичного курсу, бо через деякий час вона стане нейтральною зоною, що розмежуватиме такі військово-політичні блоки, як ЄС і СНД. Не будучи значною мірою інтегрованою у структури СНД, Україна все ще має можливість змінити свій зовнішньополітичний курс у західному напрямку. Питання інтеграції України європейської спільноти має політичний, економічний, географічний аспекти. У зовнішньополітичній діяльності України досі вагому роль грає радянська спадщина. Українські політики поділились на два табори: одні вбачають майбутнє України в ЄС, інші - в СНД. На сучасному етапі все чіткіше прослідковується тенденція перетворення ЄС з чисто економічного інтеграційного об'єднання в економічно-політичне.
Враховуючи необхідність проведення комплексних наукових досліджень з питань європейської інтеграції України і спираючись на результати, що їх досягла вітчизняна та зарубіжна політична наука, метою даної роботи є:
встановлення закономірностей євроінтеграційної політики України в контексті європейської інтеграції;
виявлення проблем в євроінтеграційній політиці України на сучасному етапі.
Для досягнення мети автор поставив наступні завдання:
1. Нові можливості в євроінтеграційної стратегії України
2. Проблеми у відносинах України з ЄС, та шляхи їх вирішення
3. Питання щодо створення "зони вільної торгівлі" між Україною та ЄС та підписання Угоди про асоціацію
Теоретичною і методологічною основою роботи послужили закони і нормативні акти, публікації друковані, періодичні видання.
Об'єктом дослідження курсової роботи виступають відносини Україною та ЄС з приводу європейської інтеграції.
Предметом дослідження роботи є проблеми євроінтеграційної політики України
Структурно робота складається із вступу, 2 розділів, висновків і списку використаних джерел.
євроінтеграційна політика україна співробітництво
Розділ 1. Еволюція співробітництва між Україною та ЄС
1.1 Євроінтеграційна політика України в контексті розширення ЄС
Процес розширення ЄС можна розглядати під різними кутами зору. Якщо підходити до нього досить широко, то можна стверджувати, що розширення постійна характеристика існування інтеграційного утворення.
З точки зору євроінтеграційної політики України доцільно виділити окремо останню велику хвилю розширення, що відбулася у 2004р., коли 10 держав разом приєдналися до Євросоюзу, у тому числі більшість з них - постсоціалістичні, три з яких - Естонія, Латвія і Литва - входили разом з Україною до СРСР.
Зазначимо, що відносини Україна - ЄС та підготовка до розширення інтеграційного угрупування на Схід належать приблизно до одного часового відрізку. Офіційні відносини між Європейськими співтовариствами почалися ще в грудні 1991р., майже одразу після проведення референдуму, коли міністр закордонних справ Нідерландів - держави, що тоді головувала в ЄС, - визнав незалежність України але усвідомлення необхідності зробити стратегічний вибір на користь європейської інтеграції з'явилося у керівництва держави набагато пізніше. Хоча, можливо, якби при підготовці і підписанні Угоди про партнерство і співробітництво (УПС) в Україні вже почалась би проводитись інтеграційна політика, то самі її положення були б більш сприятливими щодо перспектив нашої держави в майбутньому змінити статус партнера Євросоюзу на статус асоційованої держави або повноправного члена.
На початку 90-х рр. Європейське співтовариство пройшло значний шлях еволюції, у результаті чого було утворено Європейський Союз і він активно проводив свою політику щодо розширення на Схід. Колишні країни соціалістичного табору відразу брали курс приєднання до ЄС. Але політика Євросоюзу щодо його розширення на Схід формувалася без урахування України як держави, що теж може претендувати на вступ до нього. А державна політика в Україні у всіх сферах довго формувалася без орієнтації на європейську інтеграцію та використання історичного шансу приєднання до ЄС на тому етапі, коли він проводив активну політику розширення. З цього приводу варто навести думку української дослідниці О.О. Ковальової, згідно з якою один з чинників, що тепер ускладнюють реалізацію євроінтеграційного курсу України, є те, що протягом семи років незалежності, українські суспільно-політичні та економічні реформи відбувались без чіткої орієнтації на інтеграцію до ЄС, що відіграло негативну роль та уповільнило демократичні реформи, у той час коли реформи більшості країн ЦСЄ навпаки, із самого початку були спрямовані на конкретну мету досягнення відповідності європейським стандартам [3, c. 204].
Таким чином, проведення євроінтеграційної політики України відбувається в умовах втраченого часу та необхідності перегляду здобутків перехідного періоду. Також можна зробити висновок, що при формуванні та реалізації євроінтеграційної політики майже не було враховано внутрішню логіку розширення Євросоюзу.
Коли, власне, в Україні було розпочато формування та реалізацію євроінтеграційної політики, вже не підлягало сумніву, що наша країна майже не мала шансів увійти до ЄС разом з іншими, більш розвиненими державами регіону.
Тому ще до розширення Євросоюзу навесні 2004 р. українськими аналітиками ставилися питання щодо впливу цього розширення на відносини між Україною і ЄС, у тому числі з його новими членами. Навіть йшлося про те, що розширення ЄС має стати перевіркою відносин між ним та Україною, прогнозувалося гальмування у короткостроковій перспективі динаміки торговельно-економічних відносин, ускладнення перетину людьми, товарами та послугами західного кордону України, а як інструменти подолання наслідків розширення ЄС у зовнішньоекономічному вимірі пропонувалося: набуття Україною членства у СОТ, активна підготовка до укладання Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС, прискорення процесу сертифікації і стандартизації українських товарів відповідно до норм Євросоюзу [5,c.39].
На жаль, поки що бажання України приєднатися до Євросоюзу та її євроінтеграційна політика залишається такими, що їх не дуже сприймають та враховують. А коли йдеться безпосередньо про саму Україну, то часто можна прочитати приблизно таке: "Зокрема, своє прагнення розвивати відносини з ЄС заявили Україна і Росія, причому обидві ці держави мають спільні кордони з нинішніми або потенційними майбутніми членами ЄС." [2]. Тут, по-перше, одразу необхідно зауважити, що Україну сприймають разом з Росією, що в принципі, не зовсім коректно, оскільки Росія дійсно заявляє про прагнення розвивати відносини з ЄС, тоді як прагнення України пов'язуються з реалізацією євроінтеграційної політики. Тому самі порівняння України з Росією в цьому плані з української точки зору видаються недоречним, однак воно має місце серед європейців.
Отже, подібне сприйняття є теж однією з основних проблем євроінтеграційної політики України на даному етапі. Без адекватного сприйняття і реакції з боку Євросоюзу при реалізації його політики розширення євроінтеграційна політика України не має шансів на успішне проведення.
Із поглибленням процесу європейської інтеграції ускладнюються завдання євроінтеграційної політики України, набувають все нового змісту та потребують все більше нових ресурсів. Як і сам розвиток європейської інтеграції, що завжди мав динамічний характер, має проводитися й євроінтеграційна політика. У перспективі можна очікувати, що й вимоги Євросоюзу до держав-кандидатів дещо ускладняться та диверсифікуються відповідно до реалій ЄС. На сьогодні досить важко реально спрогнозувати терміни вступу України до ЄС, однак все-таки слід визнати, що інтенсифікація євроінтеграційної політики України в розумних межах має сенс і відповідає інтересам нашої держави.
Також значущим є й суб'єктивний чинник - чи бажатимуть члени Євросоюзу вважати ту чи іншу державу кандидатом, а потім й повноправним членом ЄС, навіть при тому, що Євросоюз проводить політику розширення. Так, зокрема, вже відбулося під час формування списку кандидатів перед великою хвилею розширення Європейського Союзу на Схід. Як зазначають самі європейські вчені, "весь цей процес мав надзвичайно політизований характер. Під час формулювання оцінок виникли певні супкречки як у межах самої Комісії, так і серед урядів держав-членів: північні держави-члени ЄС підтримували кандидатуру Естонії, а Австрія підтримувала Словенію". [2]. Тому Україні слід теж ураховувати необхідність пошуку прихильників її приєднання до Євросоюзу всередині самого утворення. Це теж є завданням євроінтеграційної політики поряд з виконанням копенгагенських критеріїв ЄС.
1.2 Нові можливості в євроінтеграційної стратегії України
В геополітичній стратегії України утверджуються нові можливості: у якості одного з принципових стратегічних напрямів виокремлюється поглиблення економічного та політичного співробітництва з майбутніми новими членами ЄС, насамперед, з країнами Центральної Європи, що утворюють, так звану, Балтійсько-чорноморську вісь.
Розширення ЄС у визначених параметрах до кінця не вирішує проблему європейської економічної самодостатності, не здаьне суттєво зміцнити економічний потенціал Євросоюзу, який нині поступається економічному потенціалу США. У цьому контексті модернізована економіка України, як і інших країн сусідів ЄС, може розглядатися як вагомий економічний потенціал, поетапна інтеграція якого в економічну систему ЄС може відіграти функцію критичної маси, що здатна забезпечити відповідні зміни у геополітичному становищі Європи. [7]
Якщо розглядати розширення ЄС у такій площині, то стає зрозуміло, що наміри України щодо набуття у майбутньому повноправного членства у цій організації мають достатньо вагомі передумови. Це є процес, що передбачає не лише нашу, а й зворотну зацікавленість. ЄС такою ж мірою зацікавлений у цивілізованій демократичній Україні, як і Україна в ЄС. Для країн Західної Європи необхідний час, щоб осмислити цю залежність. У такій ситуації для нас головне - постійно доводити спільноті свою послідовність у обраному курсі, в утвердженні демократичних засад суспільства, принципів верховенства закону і права, соціально спрямованої ринкової економіки.
Водночас потрібно виявляти політичну витримку і розуміння складності процесу розширення ЄС, усвідомлювати те, що цей процес не може штучно форсуватися. Країнам Центральної Європи, які на старті інтеграційних процесів мали порівняно з Україною відчутні переваги, знадобилося майже 15 років, щоб здійснити складні системні, іноді непопулярні реформи і, таким чином, наблизитися до європейських стандартів. Ці реформи вимагали не лише політичної волі від керівників країн-кандидатів, а й значних зусиль всього суспільства. Українське суспільство поки ще не піднялося до такого рівня трансформаційних процесів. Потрібен час, потрібна наполеглива копітка роботи і, насамперед, політична консолідація суспільства.
Як декларується у заяві Єврокомісії, метою співпраці є "доступ до всіх переваг Європейського Союзу без участі в його інститутах, включаючи єдиний ринок, вільну торгівлю, відкритий інвестиційний режим, зближення законодавства, взаємозв'язок інфраструктурних мереж та використання євро в якості резервної та основної валюти в двосторонніх відносинах".
Така позиція Євросоюзу більш чітко окреслює перспективи євроінтеграційного процесу нашої держави. Вона дає підстави для владних структур і, насамперед, Уряду України дещо по-іншому, ніж це робилося у попередніх офіційних коментарях, підійти до визначення загальної логіки наших дій у контексті розширення ЄС.
Можливість визначення та реалізації узгоджених механізмів співпраці між ЄС та Україною на найближчий період та більш віддалену перспективу, яка передбачається відповідними рішенням Єврокомісії, має з максимальною ефективністю бути використана українською стороною. Потрібно творчо осмислити досвід країн першої хвилі євроінтеграційного процесу, бачити в ньому не лише позитивні, а й негативні сторони, все зробити, щоб упередити помилки, яких припустилися у цьому країни Центральної Європи. Відстрочення на більш віддалену, ніж це передбачалося нами раніше, перспективу реалізації кінцевої мети щодо набуття повноправною Україною членства в ЄС - це не лише втрата для суспільства, це водночас, і стратегічна перспектива фундаментальних системних трансформацій, які мають бути здійснені у відповідний період.
Йдеться:
· реалізація у відповідний відрізок часу обґрунтованої у Посланні Президента України "Європейський вибір" стратегії випереджаючого розвитку, яка має забезпечити щорічні зростання ВВП в Україні на рівні не менше 6-7%;
· опанування інноваційної моделі структурної перебудови та зростання, реалізація якої має забезпечити суттєве підвищення конкурентоспроможності української економіки, утвердження України як високотехнологічної держави;
· у соціальній сфері головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов скорочення існуючого розриву у рівні та якості життєвих стандартів з країнами ЄС, утвердження середнього класу - основи політичної стабільності та демократизації суспільства, суттєвого обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності;
· завершення впродовж 2003-2004 років необхідних процедур, які б забезпечили досягнення позитивних рішень щодо визнання нашої держави країною з ринковою економікою та набуття членства в СОТ. Вирішення відповідних завдань утворить передумови утвердження, як це передбачено Угодою про партнерство і співробітництво (1998 року), зони вільної торгівлі та набуття Україною у більш віддаленій перспективі асоційованого членства в ЄС;
· Україна має активно працювати над вирішенням завдань секторальної (або галузевої) інтеграції. Йдеться про поглиблення інтеграційних процесів між нашою державою та ЄС у енергетичній сфері, співробітництво у розвитку транспортно-комунікаційних мереж, в інформаційній сфері та в галузях високих технологій;
· В центрі уваги Уряду та Верховної Ради України мають бути проблеми адаптації законодавства України, національної системи права, включаючи правову культуру, судову та адміністративну практику до системи законодавства та права Європейського Союзу. Формування правового поля держави є тривалим суспільним процесом, що органічно пов'язаний зі змінами у всіх інших сферах життя держави. Штучно прискорити цей процес неможливо, але потрібно створити йому режим найбільшого сприяння, адже йдеться про одну із визначальних передумов успішної реалізації євроінтеграційної стратегії України. [6]
З євроінтеграційним курсом повністю узгоджується активна позиція Президента України у питаннях, які стосуються оптимізації наших відносин з Російською Федерацією, виведення їх на рівень справді стратегічного партнерства. Європейська спільнота об'єктивно зацікавлена у такому перебігу подій, а також у взаємній координації євроінтеграційної політики наших держав. Йдеться про один із важливих чинників розширення зони стабільності на європейському просторі, утвердження якої є одним з визначальних пріоритетів Євросоюзу. [19]
Розширення ЄС вже у визначених параметрах (приєднання до Євросоюзу спочатку десяти, потім - двох і далі - ще однієї країни) може мати для України два альтернативні наслідки:
1. Утвердження між ЄС та країнами - сусідами (колишніми соціалістичними та радянськими країнами) межі остаточного розмежування. У цій ситуації Україна буде вимушена інтенсифікувати східний інтеграційний вектор.
2. Активна і послідовна євроінтеграційна політика нашої держави, у якій основні акценти розставлятимуться на реалізації завдань внутрішніх перетворень, демократизації суспільства, як визначено в Посланні Президента України - стратегії "Європейський вибір": "Кожен реальний крок у відповідному напрямі сприятиме зростанню міжнародного іміджу нашої держави, а, відтак, і її європейській привабливості. [20, c.145]
Розділ 2. Перспективи співробітництва України з ЄС, та шляхи його прискорення
2.1 Проблеми у відносинах України і ЄС
На відміну від інших центрально-східноєвропейських країн, які мають з Європейським Союзом угоди про асоційоване членство, а більшість з них уже розпочали безпосередні переговори про вступ до нього, в Угоді про партнерство і співробітництво прямо не йдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перспективи набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі і в Спільній стратегії ЄС щодо України. ухваленій на Гельсінському самміті Євросоюзу 11 грудня 1999 року. Разом з тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав "європейські прагнення України" і привітав її "проєвропейський вибір". Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, розраховану на чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайліпше відповідає інтересам Європейського Союзу, було, зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво є передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи та допоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність. [23]
Таким чином, незважаючи на те, що Спільна стратегія засвідчила політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі питання про майбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона запропонувала нові сфери і можливості для поглиблення співпраці, які, за умови їх відповідного використання, відкриють Україні двері до Європейського Союзу.
Очевидно, що сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України та її невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ - роки тупцювання на місці залишили Україну позаду тих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Домінування "декларативної" і брак "імплементаційної" культури в органах виконавчої влади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріоритетності політики європейської інтеграції у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейської інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угоди про партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.
Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби компенсувати брак структурних реформ всередині країни. Не можна вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами і деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого, передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише тяганиною парламентських процедур чи, тим паче, "неконструктивною опозиційністю" Верховної Ради. [25]
Корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадянського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми, що викликали критику Ради Європи, відсутність стабільного національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і зовнішньої політики утворюють вкрай негативне тло для відносин України з ЄС і загрожують перетворити Україну на країну-аутсайдера.
Подібні загрози і непевності є і в сфері економіки. Наявне правове поле й інституційна інфраструктура не створюють достатньої безпеки для інвесторів і кредиторів, сприяють виникненню торговельних суперечок і обмежують потенціал регіонального економічного співробітництва.
Основними формами співробітництва України та Європейського Союзу сьогодні є технічна допомога, торгівля та інвестиційна діяльність. За обсягами технічної допомоги з боку ЄС Україна займає друге після Росії місце серед колишніх радянським республік.
Сучасний стан економічних відносин між Україною та ЄС можна назвати "торговельною моделлю співробітництва". Її характерною рисою є те, що структура зовнішньої торгівлі України визначається порівняльними перевагами, що сформувалися ще тоді, коли Україна була частиною радянського економічного комплексу. Така ситуація виникла внаслідок цілої низки об'єктивних та суб'єктивних причин, а саме:
1. В Україні тільки розгортається процес визначення того, які фірми та товари мають формувати зовнішньоторговельний профіль країни в середньо - та довготерміновому періодах.
2. Економічна криза гальмує вихід на світовий ринок в цілому та європейський зокрема і утвердження на них потенційно конкурентоспроможних українських підприємств. До того ж нагромадження взаємної заборгованості між підприємствами перешкоджає розвитку нормальної кооперації, без чого неможливо забезпечити випуск кінцевої продукції. Слід ще окремо відзначити, що саме економічна криза є причиною того, що Україна не може (за невеликим винятком) повністю використати квоти, встановлені ЄС на ввезення українських товарів.
3. Інтеграція України в європейську економіку значною мірою гальмується структурою виробництва, успадкованою від СРСР, у минулому Україна спеціалізувалася переважно на випуску проміжної промислової продукції, тоді як виробництво кінцевих товарів знаходилося за межами республіки.
4. Архаїчна структура промисловості України залишається практично без змін. У ній традиційно переважають матеріало- та енергомісткі виробництва, наприклад, важке машинобудування, хімічна та будівельна промисловість, виробництво сільськогосподарської техніки та тракторів тощо. Високо-технологічні виробництва сьогодні не визначають промисловий профіль країни. Ось чому значна частина українських виробів малоконкуренто-спроможні або й зовсім неконкурентоспроможні на світових ринках.
5. Європейський ринок досить насичений товарами з низьким ступенем обробки, промисловими товарами споживчого призначення та сільськогосподарською продукцією. А саме ці товари сьогодні становлять основну частку українського експорту. Насиченість ринку ЄС виробами традиційного машинобудування, що їх випускає вітчизняна промисловість, означає, що утвердження України на ринку ЄС як виробника складної продукції об'єктивно вимагає активізації інноваційного процесу в країні.
б. Українським експортерам ще явно бракує досвіду діяльності на зовнішніх ринках. Часто-густо міжнародне співробітництво гальмується недостатньою підтримкою виробників з боку відповідних міністерств та відомств. До того ж можна назвати численні випадки, коли Україна втрачала вигідні можливості внаслідок неефективної системи вироблення та реалізації економічної політики в цілому.
2.2 Шляхи прискорення входження України до ЄС
У зв'язку з викладеними фактами можна сформулювати основні завдання зовнішньоекономічної політики України у відносинах з країнами ЄС:
Якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС та його країнами-членами загальних принципів торговельно-економічного співробітництва, викладених в Гельсінському Заключному акті Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), Паризькій хартії для нової Європи, документах Мадридської та Віденської нарад НБСЄ, Бонської Конференції НБСЄ з економічного співробітництва, у Гельсінському документі НБСЄ "Виклик змін”, Європейській енергетичній хартії, Декларації Люцернської конференції (квітень 1993 р.), а також зафіксованих в Угоді про партнерство і співробітництво між Європейськими співтовариствами та їх державами-членами і Україною від 14 червня 1994 року. Тимчасовій угоді про торгівлю та питання, пов'язані з торгівлею, між країнами західноі Європи і Україною 1 червня 1995 року.
Своєчасне і комплексне здійснення економічних та політичних заходів, що є необхідними для початку переговорів з країнами Західної Європи щодо створення в перспективі в їх відносинах зони вільної торгівлі.
Здобуття послідовної підтримки з боку ЄС та його країн-членів у питанні якнайшвидшого приєднання України до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) /Світової організації торгівлі (СОТ), одержання якнайширшого доступу до Загальної системи преференцій з країнами Західної Європи, грунтуючись на визнанні України країною з перехідною економікою.
Вирішення питань, пов'язаних з можливістю приєднання України до окремих європейських програм інтеграційного характеру, насамперед у сферах енергетики, транспорту, науки і техніки, інформатики, сільського господарства, окремих галузей промисловості, охорони навколишнього середовища, освіти.
Забезпечення безперешкодного недискримінаційного доступу основних експортних товарів і послуг України на ринки країн - членів ЄС.
Здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги для успішного проведення ринкових перетворень в економіці України, насамперед якомога більш динамічних і безболісних структурних зрушень і формування міжнародно-конкурентоспроможної економіки.
Питання про можливе набуття статусу асоційованого члена ЄС має розглядатися в майбутньому не як самостійне завдання, а як можливий альтернативний варіант розвитку відносин з країнами Західної Європи залежно від досягнутих результатів адаптації до вимог ЄС і ефективності розвитку відносин в рамках СНД. [23]
Безумовно, було б невиправданим ставити всі ці завдання одночасно, оскільки у цьому разі навряд чи вдасться виконати хоча б одне із них. Отже, необхідно виділити окремі етапи розвитку взаємних економічних відносин. Таких якісно різних етапів можна визначити, принаймні, три:
Перший етап створення передумов для розвитку співробітництва, в який Україна вступила в 1994 році. На цьому етапі головна увага має бути зосереджена на таких проблемах:
Насамперед слід вирішити завдання успішного проведення внутрішніх економічних перетворень в Україні з метою створення ринкового середовища, здатного до взаємовигідного співробітництва з ЄС та його країнами-членами та інтеграції в європейські економічні структури.
Необхідно також створити організаційні макроекономічні передумови для майбутнього включення в європейські економічні структури (насамперед заохочити створення здатних до масштабної міжнародної кооперації великих фірм, фінансово-промислових груп).
Ще одним завданням початкового етапу є гармонізація законодавства України, що регулює зовнішньоекономічні відносини та створює для них загальне економічне середовище, до вимог системи ГАТТ/СОТ і початку пристосування до вимог гармонізованого та уніфікованого законодавства ЄС. [25]
Слід опрацювати питання про можливість вибіркового підключення до тих проектів європейського співробітництва та інтеграції, де Україна вже сьогодні здатна дотримуватись жорстких міжнародних вимог і стандартів й використання такого підключення з метою апробації конкретних механізмів взаємодії України з європейськими економічними структурами.
Нарешті, слід подбати про найбільш раціональне використання фінансової допомоги ЄС з метою подолання тимчасових ускладнень з платіжним балансом України, забезпечення критичного імпорту, реальної макроекономічної стабілізації на основі переходу до розвитку виробництва, створення інституційної основи ринкової економіки та динамізації прогресивних структурних зрушень. [1]
Лише ефективне вирішення основних завдань першого етапу зробить правомірною постановку нових, більш складних завдань на другому етапі - етапі прискореної адаптації і початку входження в європейські економічні структури, що може зайняти 6-10 років. Головним змістом другого етапу має стати:
прискорений вихід і закріплення на спільному з країн Західної Європи українських виробників товарів і послуг у пріоритетних міжнародно-спеціалізованих сферах і секторах української економіки;
істотне розширення і поглиблення процесу вибіркового входження України в європейські економічні структури, насамперед через розвиток великих інтернаціоналізованих фірм, фінансово-промислових груп, і створення тим самим передумов для майбутньої комплексної інтеграції в європейські економічні структури в цілому;
значна диверсифікація форм економічної і науково-технічної взаємодії з особливою увагою на розвиток стійких і комплексних форм міжнародної науково-технічної і виробничої кооперації;
за умови досягнення принципової згоди ЄС на створення в перспективі з Україною зони вільної торгівлі - проведення переговорів з країнами ЄС і досягнення комплексної угоди щодо поступового створення зони вільної торгівлі, що передбачала б повне скасування мита та аналогічних податків і зборів, кількісних та будь-яких інших адміністративних обмежень на шляху вільного переміщення товарів і послуг, застосування національного режиму внутрішнього оподаткування до товарів і послуг іншої сторони;
прийняття гармонізованих правил щодо регулювання взаємних економічних та науково-технічних стосунків; досягнення приблизної адекватності законів України та країн Західної Європи у таких сферах: митне законодавство, законодавство про компанії, банківську справу, бухгалтерський облік компаній та податки, інтелектуальну власність, охорону праці, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупки, охорону здоров'я та життя людей, тварин і рослин, навколишнє середовище, захист прав споживачів, непряме оподаткування, технічні правила і стандарти, законодавство та нормативні правила стосовно ядерної енергії, транспорт;
поступове створення передумов для подальшої лібералізації економічних зв'язків - у сфері переміщення капіталів та робочої сили з підвищенням ступеня координації зовнішньоекономічної та загальноекономічної політики.
Нарешті, на третьому етапі - етапі комплексної інтеграції в європейські економічні структури (його можлива тривалість - 10-20 років) можна було б вирішити найбільш складні проблеми інтеграції економіки України в цілому в європейські економічні структури. [21]
Слід зазначити, що конкретний зміст цього віддаленого етапу зараз визначити непросто: він буде значною мірою залежати від результатів попередніх етапів і загального геополітичного становища в європейському та євразійському регіонах в майбутньому.
В висновку до цього розділу треба сказати, що перспективи економічної взаємодії України з ЄС та його країнами-членами залежать насамперед від раціональності експортної політики України відносно цього регіону. Стратегія виходу на ринки країн ЄС має поєднувати сировинний напрям з напрямом проникнення на ринки продукції з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності українських товарів і послуг на ринку країн ЄС. Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки, середнього та великого машинобудування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електротехнічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. А також впровадження і розвиток середньо - і довгострокових програм інтеграції України в ЄС.
Розділ 3. Перспективи розвитку відносин Україна - ЄС на початку ХХІ ст.
3.1 Питання щодо створення "зони вільної торгівлі" між Україною та ЄС
18 лютого 2008 року колишній Комісар ЄС Пітер Мендельсон і Президент України Віктор Ющенко розпочали переговори стосовно укладення угоди про зону вільної торгівлі між ЄС та Україною. Переговори розпочалися після завершення процесу вступу України до СОТ 5 лютого 2008 року (Україна формально стала членом СОТ 16 травня 2008 року), що було необхідною передумовою початку перемовин щодо Угоди про зону вільної торгівлі (УВТ). УВТ стане невід'ємною частиною майбутньої Угоди про асоціацію, переговори з якої розпочато 6 березня 2007 року. УВТ є частиною ширшої політики ЄС, спрямованої на встановлення стабільних і сприятливих сусідських стосунків шляхом зміцнення економічних зв'язків.
УВТ між Україною та ЄС має стати першим документом нового типу "глибоких та всеохоплюючих" торговельних угод. УВТ охоплюватиме широкий спектр пов'язаних із торгівлею питань ("всеохоплююча угода"), а її метою стане усунення перепон для торгівлі, що виникають "поза кордонами" держав, шляхом нормативно-правового наближення, таким чином частково відкриваючи, розширюючи внутрішній ринок ЄС для України ("глибока угода"). УВТ надасть Україні "частку на внутрішньому ринку ЄС". [10]
Станом на грудень 2009 року було проведено 9 раундів переговорів з Україною стосовно УВТ. Обговорення проводяться в рамках засідань робочих груп, присвячених наступним темам:
1. Торгівля товарами
2. Торгівля і сталий розвиток
3. Правила походження товарів
4. Послуги, капітал та істеблішмент
5. Інтелектуальні права власності (у тому числі географічні походження)
6. Митний контроль та сприяння торгівлі
7. Державні закупівлі
8. Конкуренція (антитрастова політика і державна допомога)
9. Санітарні та фітосанітарні заходи
10. Енергетичні питання, пов'язані з торгівлею
11. Тарифні пропозиції
12. Розв'язання суперечок
13. Прозорість
Угодою передбачається, зокрема, спрощення системи постачання продукції українського виробництва на європейський ринок. Водночас, в обмін на це Євросоюз вимагає від українського уряду проведення цілої низки економічних реформ, на які, як вважають деякі експерти, Україна поки не здатна.
Створення зони вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом у Брюсселі вважають невід'ємною частиною договору про асоціацію. Там заявляють, що без укладення остаточних домовленостей щодо спільної торговельної зони підписання угоди про асоціацію неможливе.
У Єврокомісії від підписання угоди про зону вільної торгівлі Україні обіцяють позитиви. Після ратифікації домовленостей 80% продукції українського виробництва матимуть доступ до європейського ринку, а українці отримають можливість купувати товари з країн Євросоюзу за значно нижчими за теперішні цінами. [20. C.15]
"Найважливішим у майбутній угоді є те, що ми пропонуємо зближення за правилами та нормами ЄС, що пов'язані з торговельними питаннями. Це означає, що українські виробники зможуть відповідати стандартам ЄС, просто дотримуючись внутрішніх українських норм", - сказав де Ґюхт. "На рівні зі скасуванням імпортних мит це означатиме можливість усунення бар'єрів для входження до ринку ЄС, який є найбільшим ринком у світі", - додав він. [24]
Де Ґюхт наголошує, що переговорний процес щодо угоди про зону вільної торгівлі дуже складний і завершиться не раніше літа наступного року.
Нині сторони домовляються про взаємовигідні умови, однак Євросоюз також ставить перед Україною низку вимог.
"Існують проблеми для іноземних інвесторів, пов'язані переважно з непередбачуваністю українського законодавства. Якщо Україна прагне підписання угоди про спільну торговельну зону, їй треба суттєво попрацювати над законодавством. Без цього співпраці не буде", - сказав де Ґюхт. [24]
Після зустрічі з єврокомісаром український прем'єр Микола Азаров заявив, що українська сторона має низку зауважень до позиції ЄС щодо переговорів про створення зони вільної торгівлі. Водночас, за його словами, у Єврокомісії переконані, що угода про зону вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом буде підписана найближчим часом. [24]
3.2 Перспективи підписання Угоди про асоціацію
Угода про асоціацію - нова планована угода між Україною і Європейським Союзом, що готується на заміну Угоди про партнерство та співробітництво. [26]
Переговорний процес
Виконання політичних пріоритетів Плану дій Україна - ЄС дозволило розпочати у березні 2007 р. переговори щодо укладення нової посиленої угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво.
Довідково: Указом Президента України від 5.02.2007 р. № 76/2007 утворено делегацію для участі у переговорах та затверджено директиви.
Переговори про укладення нової посиленої угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво розпочато 5 березня 2007. Представники ЄС спочатку наполягали на укладанні стратегічних відносин з Україною як з країною - сусідом. Протягом 2007-2009 проведено 12 раундів переговорів щодо підготовки Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у рамках 3 робочих груп:
· з політичного діалогу, зовнішньої і безпекової політики;
· з юстиції, свободи та безпеки;
· з економічних, секторальних питань та питань розвитку людського потенціалу.
Назва угоди була попередньо узгоджена міністрами закордонних справ Європейського Союзу 22 липня 2008 у Брюсселі на засіданні Ради Європи. Із пропозицією назвати майбутню угоду із Україною угодою про асоціацію виступила Франція.
Європейський Союз та Україна 9 вересня 2008, у Парижі під час Саміту Україна - ЄС прийняли компромісне рішення щодо назви нової посиленої угоди як Угоди про асоціацію і домовилися укласти її в 2009 році. Проте питання про можливе приєднання до ЄС сторони не піднімали.
Як було відображено в Спільній заяві щодо Угоди про асоціацію Україна - ЄС, схваленій на саміті Україна - ЄС у м. Париж 9 вересня 2008 року, Угода про асоціацію має:
· оновити спільні інституційні рамки співпраці України та ЄС,
· сприяти поглибленню стосунків у всіх сферах
· посилити політичну асоціацію й економічну інтеграцію на основі взаємних прав та обов'язків. [26]
Створення всебічної та поглибленої зони вільної торгівлі з масштабним наближенням регуляторного законодавства України до стандартів ЄС сприятиме поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС.
Для досягнення можливості інтегруватися до внутрішнього ринку ЄС Україна має привести свою систему технічного регулювання у відповідність до європейських вимог, оскільки головними перешкодами торгівлі з ЄС є не імпортні тарифи, а технічні бар'єри у торгівлі - вимоги до безпечності та якості продукції, її характеристик, процедури оцінки відповідності.
Структура угоди
Важливою складовою частиною нової Угоди з ЄС є створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Формат та її наповнення передбачає досягнення максимально глибокої економічної інтеграції на основі домовленостей в рамках двосторонніх переговорів з ЄС щодо вступу України до СОТ. Проведено сім раундів переговорів. [26]
На даному етапі Сторони продовжують обговорення змістовного наповнення відповідних положень щодо створення ЗВТ на основі проектів документів, узгоджених за результатами попередніх раундів.
Президент України Янукович і голова Єврокомісії Баррозу (березень 2010).
Угода про асоціацію між Україною та Європейським союзом буде підписна до кінця 2010 року, сподіваються в адміністрації українського президента. Втім Європейська комісія не поспішає з термінами. [24]
Українська сторона зробила суттєвий прогрес у підготовці угоди про асоціацію між ЄС та Україною, тепер активно взятися за договір про створення зони вільної торгівлі відзначила у Києві на засіданні Європейського соціально-економічного комітету представниця Єврокомісії Маделейн Майоренко.
"Ця угода більш важлива, ніж криза і подолання її наслідків. Адже потенціал цієї угоди сприятиме економічній стабільності України та позитивним змінам", - наголосила представниця Європейської комісії. Вона сказала, що угода про асоціацію передбачає обов'язкове створення в Україні громадської платформи для обговорення суспільних перетворень та результатів втілення реформ. [24]
Створення всебічної та поглибленої зони вільної торгівлі з масштабним наближенням регуляторного законодавства України до стандартів ЄС сприятиме поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС.
Для досягнення можливості інтегруватися до внутрішнього ринку ЄС Україна має привести свою систему технічного регулювання у відповідність до європейських вимог, оскільки головними перешкодами торгівлі з ЄС є не імпортні тарифи, а технічні бар'єри у торгівлі - вимоги до безпечності та якості продукції, її характеристик, процедури оцінки відповідності.
Висновки
1. Процес розширення ЄС можна розглядати під різними кутами зору. Якщо підходити до нього досить широко, то можна стверджувати, що розширена постійна характеристика існування інтеграційного утворення.
З точки зору інтеграційної політики України доцільно виділити останню велику хвилю розширення, що відбулася у 2004р., коли 10 держав разом приєдналися до Євросоюзу, у тому числі більшість з них - постсоціалістичні, три з яких - Естонія, Латвія і Литва - входили разом з Україною до СРСР.
Намір України набути в перспективі членства в ЄС було прийнято до уваги його політичними інституціями, проте декларації щодо європейського вибору України суттєво не вплинули на розвиток двосторонніх відносин. Спільна стратегія щодо України відобразила намір ЄС сприяти становленню в Україні стабільної, відкритої і плюралістичної демократії, створенню функціонуючої ринкової економіки та ефективного механізму адаптації національного законодавства до законодавства ЄС, розширенню співробітництва з питань безпеки і запобіганням загрозам стабільності на Європейському континенті.
2. Завдяки активізації інтеграційних зусиль, враховуючи зміни усередині Європейського союзу, Україна має реальний шанс досягти суттєвого прогресу двосторонніх відносинах. Імовірними уявляються такі два сценарії європейської інтеграції України: укладання асоційованої угоди або реалізація запропонованої ЄС нової концепції "Ширша Європа - Сусідство: новий вимір відносин з іншими східними та південними сусідами". Виходячи з відповідності національним інтересам України першого інтеграційного сценарію, слід наполягати на активізації з дискусіями інституціями ЄС щодо форм інтеграції, в ході якої аргументовано доводити необхідність закріплення досягнутого рівня двосторонніх відносин асоційованою угодою з визначеною датою вступу України до Євросоюзу. Реалізація найбільш оптимістичного сценарію потребує послідовності євроінтеграційного курсу України та її націленості вирішувати проблеми розвитку не під тиском зовнішньополітичних обставин, а й з огляду на пріоритет європейського вибору українського суспільства.
3. Створення зони вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом у Брюсселі вважають невід'ємною частиною договору про асоціацію. Там заявляють, що без укладення остаточних домовленостей щодо спільної торговельної зони підписання угоди про асоціацію не можливе.
Створення всебічної та поглибленої зони вільної торгівлі з масштабним наближенням регуляторного законодавства України до стандартів ЄС сприятиме поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС.
Для досягнення можливості інтегруватися до внутрішнього ринку ЄС Україна має привести свою систему технічного регулювання у відповідність до європейських вимог, оскільки головними перешкодами торгівлі з ЄС є не імпортні тарифи, а технічні бар'єри у торгівлі - вимоги до безпечності та якості продукції, її характеристик, процедури оцінки відповідності.
Створення всебічної та поглибленої зони вільної торгівлі з масштабним наближенням регуляторного законодавства України до стандартів ЄС сприятиме поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС.
Використані джерела
1. Актуальні проблеми реалізації Україною стратегічного курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію: громадська думка та експертні оцінки: Наук. - інформаційний збірник. / Ред.В.П. Горбулін. - Київ: Євроатлантикін-форм, 2005
2. Асснер П. Парадокси розвитку світового співтовариства // Політична думка. - 1996. - №3-4. - с.96-109
3. Бзежинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки его геостратегические императивы. М.: Международные отношения 1999. - 256с.
4. Бзежинський З. Вирішальна роль України на пострадянському просторі // Політика і час. - 1997. - №9. - с.24-28.
5. Бурковський Ш., Немиря Г., Павлюк О. Україна і Європейська інтеграція // Економіка України, 2000, №4.
6. Дергунов Ю.В. Центро-переферійні перспективи взаємовідносини України з країнами ЄС // Трибуна. - 2006. - №1. - с.25.
7. ЄС та європейська інтеграція: Інформаційно-довідкові матеріали. - Полтава: ЦЕІ, 2006.
8. Качка Т. Загальний огляд адаптації законодавства України до законодавства ЄС. // Парламент. - 2005. - №8. - С.12-16.
9. Ковальова О.О. Стратегії євро інтеграції: як реалізувати європейський вибір України: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім.В.М. Корецького НАН України, 2003. - с.340.
10. Концепція економічної безпеки України / Ін-т екон. Прогнозування; Кер. проекту В.М. Геєць. - К.: Логос, 2007.
11. Копійка В.В. Європейський Союз: Досвід розширення і Україна. - К.: Юридична думка 2005. - 448 с.
12. Копійка В.В. Розширення Європейського Союзу. Теорія і практика інтеграційного процесу. - К.: Видавничо-поліграфічний центр ”Київський університет" 2002. - 253 с.
13. Копійка В.В. Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. - К.: Видавничий дім "Ін Юре" 2001. - 448 с.
14. Марченко А. Регіональна політика Європейського Союзу: історія і сучасність // Світова економіка №5 2006. - с.24-27.
15. Несторенко О. Створення зони вільної торгівлі та її наслідки для України // Економічний вісник №7 2006. - с.17-19.
16. Парасій К. Україна на ринку ЄС: тенденції та перспективи // Сучасна торгівля №1 2005. - с.10-14.
17. Потапенко П. Стратегія євроінтеграції та питання участі України у формуванні Єдиного економічного простору (ЄЕП) // Економічний вісник №8 2006. - с. 19-22.
18. Сіденко В. Розширення Європейського Союзу на схід: наслідки для України // Національна безпека і оборона №3 2006. - с.7-10.
19. Україна на роздоріжжі. За редакцією Л. Хоффманна; К.: Фенікс, 2000.
20. Фіалко А. Проблеми та перспективи співпраці України з ЄС // Національна безпека і оборона №9 2006. - с.15-19.
21. Шевченко Ф. Економiчна iнтеграцiя та розвиток торговельних вiдносин мiж Україною та ЄС // Економічний вісник №1 2005. - с.16-18.
22. Чекаленко Л.Д. Україна і розширений ЄС: тенденції відносин // Стратег. Панорама. - 2004. - №4. - С.39-46.
23. Шеленкова Н.Б. Современные правовые проблемы европейской интеграции: Автореферат диссертации на соискание научной степени доктора политических наук. - М.: МГИМО, 2007. - 62 с.
24. http://www.pravda.com.ua/news/2010/10/29/5525294/ 18.11.2010
25. http://www.ucipr. kiev.ua/modules. php? op=modload&name=news&file=arti
26. cle&sid=1872&mode=thread&order=0&thold=0 25/11/2010
27. http://uk. wikipedia.org/wiki/Угода_про_асоціацію_між_Україною_та_ЄС
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Передумови і шляхи інтенсифікації євроінтеграційного курсу України, їх перспективи. Аналіз характеру відносин між Україною і Європейським Союзом: торгівля, інвестиційна діяльність країн ЄС; формування договірно-правових і політичних засад співробітництва.
курсовая работа [599,7 K], добавлен 03.07.2012Аналіз тенденцій та закономірностей розвитку торговельно-економічного співробітництва між Україною та Європейським Союзом. Основні проблеми, особливості та перспективи подальшого розвитку українського бізнесу, а саме доступ до найбільшого ринку у світі.
статья [300,2 K], добавлен 24.04.2018Характеристика патерналізму і пасивності українського суспільства. Бізнес-середовище щодо наслідків і перспектив приєднання України до зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. Види технічних стандартів, що перешкоджають експорту на ринок Європи.
лекция [137,0 K], добавлен 05.10.2017Інтеграція України до європейського політичного, економічного, правового простору з метою набуття членства в Європейському Союзі. Основні проблеми інтеграції України. Режим вільної торгівлі між Україною та ЄС, розбудова демократичних інституцій.
реферат [15,4 K], добавлен 04.06.2019Головні чинники визначення зовнішньої політики. Новий зовнішньополітичний курс України. Традиції суспільної дискусії щодо міжнародної стратегії держави. Співробітництво в межах СНД. Перспективи зовнішньої політики України. Глобальна міжнародна політика.
контрольная работа [33,0 K], добавлен 18.10.2012Тарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі. Класифікація та особливості застосування митних тарифів. Мета створення Європейського Союзу, діяльність Європейської асоціації вільної торгівлі. Основи економічного співробітництва між Україною та ЄС.
контрольная работа [162,2 K], добавлен 08.06.2011Сучасний стан торговельного співробітництва між Україною та США. Огляд двосторонніх договорів як базису економічної співпраці. Географічна структура зовнішньої торгівлі України товарами і послугами. Шляхи нарощення експорту української продукції до США.
статья [109,9 K], добавлен 19.09.2017Історія і основні етапи становлення двостороннього співробітництва України та НАТО, їх сучасний стан та оцінка подальших перспектив. Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО. Політика президента Барака Обами відносно співробітництва з Києвом.
контрольная работа [71,9 K], добавлен 16.04.2010Переваги, отримані Україною після вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). Негативні наслідки вступу до СОТ. Рівень відкритості економіки. Розширення номенклатури та географічної структури експорту та імпорту. Динаміка зовнішньої торгівлі України.
презентация [559,5 K], добавлен 19.10.2013Суть інтеграційного процесу. Політика Європейського Союзу (ЄС) щодо України. Договірно-правова база та інструменти співробітництва. Допомога ЄС Україні. Ключові принципи регіональної політики ЄС. Принцип децентралізації, партнерства, програмування.
курсовая работа [58,9 K], добавлен 18.04.2012Поява на політичній карті Європи суверенної України як політична подія в розвитку сучасної міжнародної системи. Тенденції розширення Європейського Союзу на схід, проблеми та перспективи входження України до ЄС. Соціальні та економічні вигоди інтеграції.
контрольная работа [18,7 K], добавлен 29.10.2009Сутність міжнародної торгівлі та її види. Динаміка експорту та імпорту товарів і послуг України за 2003-2007 роки. Основні перспективи розвитку міжнародної торгівлі в умовах її інтеграції. Потенційні переваги України для розвитку міжнародної торгівлі.
курсовая работа [137,6 K], добавлен 06.10.2010Сучасні тенденції і показники, що характеризують міжнародні економічні відносини. Сутність зони вільної торгівлі як етапу міжнародної економічної інтеграції, оцінка впливу їх діяльності на стан світового господарства та економічний розвиток України.
курсовая работа [297,9 K], добавлен 02.06.2014Аналіз європейського вектору зовнішньої політики України - взаємодії України з європейським середовищем, прагнення інтегруватися в європейські економічні та політичні структури. Двостороннє співробітництво України з країнами Центральної Європи та Балтії.
дипломная работа [54,5 K], добавлен 20.09.2010Розгляд пріоритетних напрямів реалізації програм на території держави, що фінансуються Європейським Союзом і спрямовані на підтримку прикордонної співпраці. Визначення першочергових складових щодо оптимізації прикордонного співробітництва України.
статья [23,1 K], добавлен 13.11.2017Розвиток відносин України з Європейським Союзом - пріоритетний напрямок регіональної інтеграції країни у світовий економічний і політичний простір. Історія створення ЄС, функції та структура. Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС.
реферат [29,3 K], добавлен 21.11.2010Інтеграційне об’єднання між Україною та Євросоюзом та їх співпраця на спільному ринку виробничого сектора. Аналіз впливу інтеграції між Україною та ЄС на виробничу сферу. Пропозиції щодо поліпшення співробітництва між Україною та ЄС у виробничому секторі.
реферат [33,0 K], добавлен 22.11.2014Глобалізація як основа розвитку сучасного світового господарства. Проблеми перехідного періоду входження України до СОТ, заходи з їх вирішення та усунення. Зовнішньоекономічна політика країни. Характеристика зовнішньої торгівлі та аналіз її структури.
курсовая работа [89,6 K], добавлен 01.11.2011Теоретичні аспекти торгової політики України. Система показників розвитку міжнародної торгівлі. Поняття та методи торгової політики. Особливості товарної структури зовнішньої торгівлі України. Тенденції і суперечності розвитку зовнішньої торгівлі України.
курсовая работа [75,0 K], добавлен 18.03.2007Методи здійснення та вплив національної регуляторної політики на зовнішньоторговельну політику країни. Оцінка впливу регуляторної політики на динаміку зовнішньої торгівлі України. Проблеми захисту зовнішньоторговельної політики в умовах членства в СОТ.
курсовая работа [382,6 K], добавлен 14.09.2016