Європейський союз та його місце у світовій економіці

Размещено на http://allbest.ru

Первомайський політехнічний інститут

Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова

Економіки та організації виробництва

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

Політична економія

на тему: Європейський союз та його місце у світовій економіці

Студента(ки) 1курсу

Адаліної Ганни Сергіївни

напряму підготовки Економіка підприємства

спеціальності Облік і аудит

Керівник Мігай Н.Б

м. Первомайськ 2015 рік



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1: МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ

1.1 Сутність і історія розвитку

1.2 Передумови та цілі міжнародної економічної інтеграції

1.3 Риси міжнародної економічної інтеграції

1.4 Види інтеграційних об'єднань

1.5 Вплив міжнародних інтеграційних об'єднань на країни учасниці

РОЗДІЛ 2: ЄВРОПЕСЬКИ Й СОЮЗ ТА ЙОГО МІСЦЕ У СВІТОВІ Й

ЕКОНОМІЦІ

2.1 Історія формування та етапи розвитку ЄС

2.2 Органи управління ЄС

2.3 Місце ЄС у світовій економіці. Його вплив та роль у світі

2.4 Взаємодія України з ЄС

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА



ВСТУП

Одним із найважливіших чинників розвитку людської цивілізації, безумовно, виявилася інтеграція. Одним із видів інтеграції є економічна інтеграція. Вона - найвищий ступінь розвитку міжнародних економічних відношень.

Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві (або більше) країни об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору з метою: забезпечення кращих умов торгівлі; збільшення розмірів ринку;розширення торгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури;поширення передових технологій; стимулювання конкуренції. Окрім цього, як свідчить практика, міжнародна торгівля є кращим засобом зруйнувати існуючі вітчизняні монополії. Вона також приносить інші переваги, зокрема, зникає дефіцит. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, проте можуть також мати політичні та інші цілі.

Завданням курсової роботи було вивчення сутності, форм та цілей економічної інтеграції; ознайомитися із наслідками вступу країн до торгово-економічних інтеграційних об'єднань; дізнатися про зовнішні чинники та внутрішні передумови економічної інтеграції України; зрозуміти які саме вектори інтеграції необхідно обрати Україні.

Основою міжнародної економічної інтеграції є насамперед відповідний рівень економічного розвитку. Тому найвищого ступеня зрілості економічна інтеграція досягла у групі промислово розвинутих країн, передусім у Західній Європі. Саме тут успішно функціонує Європейський Союз -- єдине поки що об'єднання країн, розвиток інтеграційних процесів у якому, послідовно пройшовши чотири попередні фази (зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз), дозволяє сьогодні говорити про створення валютного союзу -- міжнародної економічної інтеграції найвищого ступеня. І, безумовно, етапи формування, еволюції ЄС, його організаційно-правова побудова, сфери діяльності, механізми прийняття рішень та забезпечення їх виконання є унікальним досвідом для будь-яких міжнародних інтеграційних утворень, для СНД також.

Курс на європейську інтеграцію є природним наслідком здобуття Україною незалежності. Його витоки -- в історії нашого народу й усвідомленні права жити в демократичній, економічно розвинутій, соціально орієнтованій країні. Його мета -- створення шляхом масштабних внутрішніх перетворень умов для входження до спільноти європейських розвинутих країн. Сьогодні цей курс є домінантою внутрішньої та зовнішньої державної політики.

міжнародний європейський україна інтеграція



РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ

1.1 Сутність та історія розвитку

Однією із закономірностей розвитку світового господарства, що значно впливає на основні напрямки і шляхи його еволюції, є створення міжнародних інтеграційних угруповань, які забезпечують узгоджений розвиток і взаємодоповнення регіонів та держав, збільшують процеси виробництва в окремих країнах, дають змогу повніше та ефективніше використовувати наявні ресурси, розподіляти інвестиції та всі види капіталу.

Зазначена закономірність розвитку світового господарства почала проявлятися у 50-60 рр. минулого століття. Формування в тій чи іншій формі регіональних союзів країн світу спрямовувалось на стимулювання економічного співробітництва між країнами-учасниками у галузі виробництва, торгівлі, валютних операцій та інших сферах.

Економічні процеси, що відбуваються на цій основі і які зв'язують та об'єднують господарства цих держав, дістали назву міжнародної економічної інтеграції. Економічна інтеграція - взаємодія і взаємопристосування національних господарств різних країн, що веде до їх поступового економічного злиття. На міждержавному рівні інтеграція відбувається шляхом формування регіональних економічних об'єднань держав і узгодження їх внутрішньої та зовнішньої економічної політики. Взаємодія і взаємопристосування національних господарств проявляється, перш за все, у поступовому створенні «спільного ринку» - лібералізації умов товарообміну і переміщення виробничих ресурсів (капіталу, праці, інформації) між країнами.

В даний час, міжнародна торгівля стала все більш доповнюватися різними формами міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили і технології), в результаті якого за кордон стали переміщатися вже не тільки готовий товар, але й фактори його виробництва. Прибуток, укладений в ціні товару, став створюватися вже не тільки в рамках національних кордонів, а й за кордоном. Закономірним результатом розвитку міжнародної торгівлі товарами і послугами та міжнародного руху факторів виробництва стала економічна інтеграція. Як правило, під нею мають на увазі не тільки регіональні форми економічного співробітництва країн світу, а об'єктивний, усвідомлюваний та відповідно спрямований процес зближення, взаємопристосування та зрощення національних господарських систем, на базі саморегулювання й розвитку, в основі якого лежить економічний інтерес самостійних господарських суб'єктів та міжнародний поділ праці .

Якщо перша половина XX ст. стала епохою формування незалежних національних держав, то в другій половині XX ст. почався зворотний процес. Ця нова тенденція спочатку (з 1950-х) отримала розвиток тільки в Європі, але потім (з 1960-х) поширилася і на інші регіони. Багато країн добровільно відмовляються від повного національного суверенітету і утворюють інтеграційні об'єднання з іншими державами. Головною причиною цього процесу є прагнення до підвищення економічної ефективності виробництва, і сама інтеграція носить, перш за все, економічний характер. Бурхливе зростання економічних інтеграційних блоків відображає розвиток міжнародного поділу праці і міжнародної виробничої кооперації.

Інтеграційні процеси розповсюджуються та активізуються і в країнах, що розвиваються. Вони мають ряд відмінностей, характерних саме для цієї групи держав. Для більшості з них міжнародна економічна інтеграція є засобом прискорення темпів соціально-економічного зростання, здійснення індустріалізації, формування оптимальної структури ринкової економіки. Створення таких угруповань розглядається як один з основних методів диверсифікації їх зовнішньоекономічних зв'язків і послаблення залежності від економічно розвинених держав.



1.2 Передумови та цілі міжнародної економічної інтеграції

Передумовами міжнародної економічної інтеграції є :

* Близькості рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн. За рідкісним винятком міждержавна інтеграція розвивається або між індустріальними країнами, або між країнами, що розвиваються. Навіть у рамках індустріальних і в рамках країн, що розвиваються інтеграційні процеси йдуть найбільш активно між державами, що знаходяться на приблизно однаковому рівні економічного розвитку. Спроби об'єднань інтеграційного типу між індустріальними і державами, що розвиваються, хоча і мають місце, знаходяться на ранньому етапі становлення, що не дозволяє поки зробити однозначні висновки про ступінь їх ефективності. У цьому випадку через початкової несумісності господарських механізмів вони звичайно починаються з різного роду перехідних угод про асоціацію, спеціальному партнерство, торгових преференціях тощо, строк дії яких розтягується на багато років до тих пір, поки в менш розвинутій країні не будуть створені ринкові механізми, порівнянні за ступенем зрілості з механізмами більш розвинених країн.

* Географічною близькості країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків спільного кордону й історично сформованих економічних зв'язків.

Більшість інтеграційних об'єднань світу починалися з декількох сусідніх країн, розташованих на одному континенті, у безпосередній географічній близькості один від одного, мають транспортні комунікації і нерідко говорять на одній мові. До початкової групі країн - інтеграційному ядру, - що стали ініціаторами інтеграційного об'єднання, підключалися інші сусідні держави.

* Спільності економічних та інших проблем, що стоять перед країнами в області розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва і т.д.

Економічна інтеграція покликана вирішити набір конкретних проблем, які реально стоять перед країнами, що інтегруються. Очевидно тому, наприклад, країни, головна проблема яких - створення основ ринкової економіки, не можуть інтегруватися з державами, в яких розвиненість ринку досягла такого рівня, що вимагає введення загальної валюти. Також і країни, у яких головною є проблема забезпечення населення водою і їжею, не можуть поєднуватися з державами, що обговорюють проблеми волі міждержавного руху капіталу.

* Демонстраційний ефект.

У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, зазвичай відбуваються позитивні економічні зрушення (прискорення темпів економічного зростання, зниження інфляції, зростання зайнятості і т.д.), що надає певний психологічний вплив на інші країни, які, звичайно, стежать за змінами, що відбуваються. Демонстраційний ефект проявився, наприклад, найбільш яскраво в бажанні багатьох країн колишньої рублевої зони як можна швидше стати членами ЄС, навіть не маючи для цього скільки-небудь серйозних макроекономічних передумов.

* «ефект доміно». Після того, як більшість країн того або іншого регіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишилися за його межами, випробовують деякі труднощі, пов'язані з переорієнтацією економічних зв'язків країн, що входять в угруповання, один на одного. Це нерідко приводить навіть до скорочення торгівлі країн, що залишилися за межами інтеграції. У результаті вони також змушені вступити в інтеграційне об'єднання. Наприклад, після вступу Мексики в НАФТА, багато латиноамериканських країн поспішили укласти з нею угоди про торгівлю.

У цілому, опираючись на зазначені передумови, країни утворять інтеграційні об'єднання, які, незважаючи на численність у сучасній світовій економіці й різні рівні розвитку, переслідують приблизно однакові цілі. Основними цілями інтеграції можуть бути наступні:

1) Використання переваг економіки масштабів, що забезпечує розширення розмірів ринку, скорочення трансакційних витрат, приплив прямих іноземних інвестицій. Цілі збільшення національних масштабів особливо чітко виражені в інтеграційних угруповань Центральної Америки й Африки.

2) Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Така ціль особливо характерна для країн ЮВА й Близького Сходу. Тут важливе зміцнення взаєморозуміння й співробітництва в політичній, військовій, соціальної й іншій неекономічній областях.

3) Рішення завдань торговельної політики. Регіональна інтеграція розглядається як спосіб зміцнити переговірні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатобічних переговорів у ВТО. Крім того, регіональні об'єднання дозволяють створити більше стабільну основу для взаємної торгівлі, про що вже говорилося раніше.

4) Сприяння структурній перебудові економіки. Підключення країн, що створюють ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торговельних об'єднань країн з більше високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду. Більше розвинені країни, підключаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і створенні там повноцінних ємних ринків.

5) Підтримка молодих галузей національної промисловості, тому що для них виникає більше широкий регіональний ринок. Ця мета була провідної для інтеграційних об'єднань країн Латинської Америки й Африки, розташованих до півдня від Сахари. Об'єктивний зміст інтеграції становить переплетення, взаємопроникнення й зрощування відтворювальних процесів, що забезпечує більше ефективну взаємодію між країнами. У такий спосіб економічна інтеграція має ряд сприятливих умов для взаємодіючих сторін.



1.3 Риси міжнародної економічної інтеграції

Найважливішими рисами міжнародної економічної інтеграції виступають:

- міждержавне регулювання соціально-економічних процесів;

- поступове формування єдиного регіонального (замість відособлених національних) господарського комплексу зі спільною структурою та інфраструктурою відтворення;

- усунення адміністративних і економічних бар'єрів, які перешкоджають вільному рухові у межах регіонального формування товарів, капіталів, технологій та робочої сили;

- зближення внутрішніх економічних умов суспільного відтворення у державах, які беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.

Міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Міжнародна інтеграція як відносини є відсутністю будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку МЕВ. Як процес інтеграція проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами - представниками різних держав.

В аналізі економічної інтеграції аналізуються її певні рівні, зокрема мікрорівень і макрорівень.

На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.

Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу й отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування.

Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:

1)інтеграція «донизу» (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);

2)виробнича інтеграція «вгору» (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції);

3)невиробнича інтеграція «вгору», що включає сферу розподілу.

На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають транснаціональні корпорації.

На макрорівні інтеграція розвивається на основі формування економічних об'єднань країн з різними типами узгодження їх національних політик. Тут йдеться про явище економічного регіоналізму.

Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, хоча можуть також переслідувати політичні та інші цілі.

На макрорівні розглядають такі основні форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи.

1.4 Види інтеграційних об^, єднань

Економічна інтеграція є якісно новим етапом інтернаціоналізації господарського життя країн світу, адже передбачає зближення і взаємопроникнення національних економік, проведення узгодженої державної економічної та соціальної політики. Це природний процес, який випливає із об'єктивних потреб розвитку міжнародного поділу праці і науково-технічної революції.

Нині чітко окреслились та існують такі основні види інтеграційних об'єднань:

1)Преференційні торгові угоди

Зона преференційної торгівлі - зона з пільговим торговельним режимом, коли дві або кілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами. На першому рівні, коли країни ще тільки роблять перші кроки до взаємного зближення, між ними полягають преференційні торговельні угоди.

Такі угоди можуть підписуватися або на двосторонній основі між окремими державами, або між вже існуючої інтеграційної угрупованням і окремою країною або групою країн. Відповідно до них країни надають більш сприятливий режим один одному, чим вони надають третім країнам.

Преференційні угоди, що передбачають збереження національних митних тарифів кожної з країн, що іх підписали, повинні розглядатися навіть не як початковий, а як підготовчий етап інтеграційного процесу, який стає таким, тільки коли набуває більш розвинені форми. Ніяких міждержавних органів для управління преференційними угодами не створюється.

2) Зона вільної торгівлі - тип міжнародної інтеграції, при якому країни-учасниці скасовують митні збори, податки і збори, а також кількісні обмеження у взаємній торгівлі. Це більш глибокий тип інтеграції, ніж преференційні угоди.

За кожною країною-учасницею зберігається право на самостійне і незалежне визначення режиму торгівлі по відношенню до третіх країн. У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари крім продуктів сільського господарства.

Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, розташованим в одній із країн-членів, але зазвичай обходяться без нього, а основні параметри свого розвитку країни погоджують на періодичних нарадах керівників відповідних відомств.

Між країнами-учасницями зберігаються митні кордони і пости, які контролюють походження товарів, які перетинають їхні державні кордони. У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960 p.), зона вільної торгівлі «США--Канада» (1988 p.), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Наступною сходинкою міжнародної економічної інтеграції є митний союз.

3) Митний союз - це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу, утворення єдиної митної території. Таким чином, митний союз - це більш глибокий тип інтеграції, ніж зона вільної торгівлі.

В угоді про створення митного союзу обговорюються наступні моменти:

Ї Зняття внутрішніх митних кордонів між країнами-членами союзу;

Ї Перенесення митного контролю на зовнішній периметр спілки;

Ї Усунення митних процедур у взаємній торгівлі товарами національного виробництва;

Ї Уніфікацію форм і методів збору зовнішньоторговельної статистики;

Ї Узгодження форм і методів надання пільг учасникам зовнішньоекономічної діяльності;

Ї Введення загальної для всіх країн-учасниць митного союзу системи тарифного і нетарифного регулювання при торгівлі з третіми країнами;

Ї Створення спільної системи пільг.

Країни домовляються про створення міждержавних органів, які координують проведення погодженої зовнішньоторговельної політики. Зазвичай вони приймають форму періодичних нарад міністрів, керівних відповідними відомствами, які у своїй роботі спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат.

Угоди про створення митного союзу діяли у Бенілюксі (з 1948 р.), В Європейському союзі (з 1968 p.).

Митний союз перетворюється у спільний ринок з усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів - капіталу і робочої сили.

4) Спільний ринок - тип міжнародної інтеграції, коли країни-учасниці домовляються про вільний рух через національні кордони не тільки товарів і послуг, але і факторів виробництва - капіталу та робочої сили. Таким чином, формується загальне ринковий простір. Це більш глибокий вид інтеграції, ніж митний союз. У рамках спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили).

Такі умови економічних взаємовідносин у цілому характерні для Європейського союзу. Свобода міждержавного переміщення, під захистом єдиного зовнішнього тарифу, факторів виробництва (спільний ринок) вимагає організаційно більш високого рівня міждержавної координації економічної політики.

Відповідна координація здійснюється на періодичних нарадах (звичайно один-два рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць, значно більш частих зустрічах керівників міністерств фінансів, центральних банків та інших економічних відомств, що спираються на постійно діючий секретаріат.

Передумови переходу до спільного ринку створює митний союз, оскільки він ліквідує митні податки між державами-учасницями й розробляє єдину торгівельну політику щодо третіх країн. Проте, для створення спільного ринку цього недостатньо, оскільки потрібно вирішити ще декілька надзвичайно важливих завдань, а саме:

- розробити спільну політику розвитку окремих галузей і секторів економіки (вибір конкретної галузі чи сектора залежить від того, наскільки це важливо для майбутнього закріплення інтеграції. У Європейському Союзі при переході до спільного ринку пріоритетними сферами було визнано сільське господарство та транспорт);

- створити умови для вільного переміщення капіталу, робочої сили, послуг та інформації (що доповнить вільне переміщення товарів);

- сформувати спільні фонди сприяння соціальному та регіональному розвитку.

Ці економічні кроки зумовлюють необхідність проведення гармонізації й уніфікації національних законів, потребуючи таким чином формування наднаціональних органів управління та контролю.

Прикладом угруповання країн, які створили спільний ринок є Спільний ринок Південного Конуса, (МЕРКОСУР) - об'єднує Аргентину, Бразилію, Парагвай, Уругвай, існує з 1991 р.

Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням справді єдиного економічного, правового й інформаційного простору та дати імпульс переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції - економічного союзу.

5) Економічний союз - тип міжнародної інтеграції, що передбачає поряд із загальним митним тарифом і свободою руху товарів та факторів виробництва координацію макроекономічної політики й уніфікацію законодавств у ключових областях - валютної, бюджетної, грошової. Це найвищий рівень економічної інтеграції.

На цьому етапі розвитку інтеграції виникає як потреба в органах, наділених не просто здатністю координувати дії та спостерігати за економічним розвитком країн-учасниць, але і приймати оперативні рішення від імені угрупування в цілому. Уряди узгоджено поступаються частина державного суверенітету на користь міждержавних органів з функцією наднаціонального регулювання.

Такі міждержавні органи наділені правом приймати рішення з питань, що стосуються організації, без узгодження з урядами країн-членів. Економічний союз, який передбачає доповнення до перелічених інтеграційних процесів, - проведення державами-учасницями єдиної соціально-економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів, які відбуваються у регіоні.

Ознаками економічного союзу є:

1. ліквідація будь-яких торгівельних обмежень і провадження єдиної зовнішньоторговельної політики;

2. вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та громадян;

3. жорстка координація (фактично - єдність) економічної, фінансової та соціальної політики.

Приклади економічних союзів:

Економічний союз - Бенілюкс - існує з 1948 р., об'єднує Бельгію, Нідерланди і Люксембург; Європейський союз, ЄС (з 1957 р., - Європейське економічне співтовариство, ЄЕС) - найбільш розвинений економічний блок світу.

6) Політико-економічний союз.

Повна інтеграція з єдиною економічною політикою, спільною валютою та органами наднаціонального регулювання. Досягнення цього рівня інтеграції (політико-економічного союзу) припускає, що вступають у нього держави з урахуванням досягнутих результатів колишніх етапів інтеграції, домовляються про проведення спільної торговельної, а потім і в цілому економічної політики по відношенню до третіх країн, а також про уніфікацію систем регулювання економіки.

Дана щабель інтеграції передбачає узгодження зовнішньої політики країн-учасниць, що дає ще більш широкі можливості для взаємовигідного об'єднання сил та засобів в інтересах господарського розвитку всього союзу в цілому і кожної з країн-учасниць.

Однак жодна інтеграційне угруповання не тільки не досягла такого рівня розвитку, але навіть і не ставить перед собою таких завдань.

Названі види міжнародних інтеграційних об'єднань розглядаються також як етапи їх розвитку, коли кожний наступний вид інтеграції не може бути реалізований без вирішення проблем та завдань попереднього. У практиці діяльності міжнародних економічних угруповань поєднуються особливості та окремі елементи різних етапів розвитку міжнародної економічної інтеграції. Але рух від простіших до більш складних простежується досить чітко.

1.5 Вплив міжнародних інтеграційних об^,єднань на країни-учасниці

Інтеграційні процеси розповсюджуються та активізуються і в країнах, що розвиваються. Вони мають ряд відмінностей, характерних саме для цієї групи держав. Для більшості з них міжнародна економічна інтеграція є засобом прискорення темпів соціально-економічного зростання, здійснення індустріалізації, формування оптимальної структури ринкової економіки. Створення таких угруповань розглядається як один з основних методів диверсифікації їх зовнішньоекономічних зв'язків і послаблення залежності від економічно розвинених держав.

Політична інтеграція країн, що розвиваються, часто випереджає економічну. Внаслідок цього характер інтеграції часто є нестійким. В цілому, інтеграція в країнах, що розвиваються, відбувається значно повільніше, ніж в економічно розвинених країнах світу.

Це зумовлене низьким рівнем розвитку продуктивних сил, незадовільним станом інфраструктури, особливо транспорту, дефіцитом фінансових ресурсів, створенням перешкод з боку ТНК і політичною нестабільністю в цих країнах.

Міжнародна економічна інтеграція має ряд переваг для країн-учасниць у різноманітних регіональних об'єднаннях. Серед них - більш широкий доступ до фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, до новітніх технологій у масштабах всього регіону; можливість виробляти обсяги продукції в розрахунку на більш об^,ємний ринок; сприяння структурній перебудові національної економіки; сприятливі умови для фірм країн-учасниць щодо їх захисту від конкуренції з боку фірм третіх країн; можливість спільно вирішувати такі найбільш гострі соціальні проблеми, як розвиток економічно відсталих районів, пом'якшення ситуації на національному ринку праці, удосконалення системи охорони здоров'я і соціального захисту населення; створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Все це сприяє зміцненню співробітництва в політичній, військовій, соціальній сферах , міжнародних відносин між цими країнами.

Серед негативних соціально-економічних наслідків, пов'язаних з приєднанням до таких утворень, слід назвати можливість відтоку ресурсів на користь більш сильних в економічному плані членів союзу; погіршення умов для країн, що не входять у відповідні союзи.

Адже зняття торгових бар'єрів у межах угруповань одночасно означає їх посилення у відносинах з третіми країнами. Слід також сказати про зростання витрат країн-учасниць на утримання спільних органів управління, реалізацію спільних програм тощо.

Отже, світове господарство пройшло складний шлях свого розвитку. Його характерними рисами було поступове подолання економічної відособленості і утвердження різноманітних видів міжнародних інтеграційних об'єднань.

В кінці XX ст. міжнародна економічна інтеграція стала потужним інструментом прискореного і гармонійного розвитку регіональних економік і підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку країн учасниць інтеграційних угруповань.

Подальший розвиток і вдосконалення форм міжнародної економічної інтеграції, можливо, приведе до політичного союзу, тобто до перетворення інтеграційного об'єднання в конфедеративну державу з усіма наслідками, включаючи освіту центральних органів з великими повноваженнями і владою, ніж наднаціональні інститути управління.

Аж ніяк не випадково інтеграційні процеси набувають на початку XXI ст. такий стрімкий темп. Небувалий технологічний прогрес, корінні зміни політичної карти світу, наростання все нових і складних суперечностей соціально-культурного буття народів різних континентів, невирішеність багатьох завдань, що залишилися у спадок від минулого, поставили світову спільноту перед вирішенням цілого комплексу проблем, що стосуються виживання людини і природи.

Однією з відповідей на подібні "виклики історії" і є зростання інтеграційних процесів у світі, хоча не потрібно забувати, що й на цьому шляху людство чекають серйозні випробування. Інтеграційні процеси - одне з головних напрямків формування нового світопорядку. Ряд країн вже давно пройшли первинний шлях економічної інтеграції, хоча багато регіонів ще не підійшли до нього.

На рубежі XXI ст. ці процеси поступово переростають у суперінтеграцію, яка відкриє чимало нового і несподіваного як для національного, так інтернаціонального розвитку.

Процес міжнародної економічної інтеграції зумовлений розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці. Від простого обміну товарами - до стійкої масштабної міжнародної торгівлі товарами і послугами до інтернаціонального переміщення капіталів і створення нових виробництв - до тісної виробничої та науково-технічної кооперації - до спільного ведення виробництва й управління.

У результаті національні економіки "проникають" одна в одну. Очевидною стає інтернаціоналізація господарського життя, коли переплітаються багато різних фази науково-технічної, виробничої, інвестиційної, фінансово-комерційної діяльності.

Економічна взаємозалежність країн і народів стає відчутною реальністю. Поступово складаються й стають особливо тісними всебічні світогосподарські регіональні зв'язки, що охоплюють багато країн. Міжнародна економічна інтеграція набуває практичне втілення, визначаючи і перспективи подальшого господарського прогресу.

Європа має великий досвід та потенціал регіональної міжнародної економічної інтеграції. Найбільші масштаби, глибина та динаміка притаманні інтеграції західноєвропейських країн у рамках Європейського союзу (ЄС). Нині ЄС являє собою інтеграційне угруповання п'ятнадцяти західноєвропейських країн (Німеччини, Великобританії, Франції, Італії, Іспанії, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу, Данії, Ірландії, Португалії, Греції, Австрії, Фінляндії, Швеції), які прагнуть до економічної та політичної єдності, частково відмовляючись від своїх національних суверенітетів.



РОЗДІЛ 2. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ТА ЙОГО МІСЦЕ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

2.1 Історія формування та етапи розвитку ЄС

Сьогодні у межах світового господарства налічується близько 100 інтеграційних угруповань. Найбільш розвиненим серед них є Європейський Союз (ЄС). До свого нинішнього рівня розвитку ЄС пройшов складний і тривалий період.

Свій початок західноєвропейська інтеграція бере з 1951 року, коли була підписана угода про утворення Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) - зони преференційної торгівлі, до якої увійшли шість країн: Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург. У 1957 році вони підписали “римський договір" про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке хоча й було митним союзом, але мало також деякі риси спільного ринку. У 1973 р. до ЄЕС приєдналися Велика Британія, Данія, Ірландія, у 1981р. - Греція, а у 1986 р. - Португалія та Іспанія. На сесії ЄЕС у 1991 р. було підписано угоду між ЄЕС та Європейською асоціацією вільної торгівлі про створення Європейського економічного простору.

Згідно з Маастрихтським договором 1991 р. на базі ЄЕС було створено Європейський Союз, який набув чинності з 1 листопада 1993 р. Після приєднання у 1995 р. до ЄС ще чотирьох країн - Австрії, Норвегії, Швеції та Фінляндії кількість членів ЄС збільшилася до п'ятнадцяти. Упродовж усього часу свого існування ЄС виступає центром, що стимулює загальноєвропейський інтеграційний процес.

З 1 травня 2004 р. ЄС поповнили ще 10 членів - Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Мальта, Кіпр, Латвія, Литва і Естонія. Кандидатами на вступ до ЄС нині є Болгарія, Румунія, Сербія, Хорватія. Про своє бажання інтегруватися у ЄС заявили Україна і Туреччина. Але ці дві країни у найближчі 10 років можуть отримати лише статус асоційованих членів ЄС.

У своїй еволюції ЄС пройшов всі форми інтеграції: зону вільної торгівлі; митний союз; економічний і валютний союз; політичний союз (становлення третього й четвертого форм ще завершено), розвиваючись углиб та вшир. Інтеграція вшир означає збільшення кількості повноправними членами Союзу, і асоційованих членів. Розвиток всередину - це формування регіонального господарського механізму Західної Європи - й розширення сфер, які піддаються міждержавному регулювання та уніфікація.

Виникнення ЄС мало на меті створення спільного ринку виробництва і цій основі підвищення економічної стабільності й життєвого рівня. Договір ЄС визначив послідовність заходів:

1) скасування мит, імпортних і експортних кількісних обмежень;

2) запровадження загального митного тарифу :

3) вільний рух факторів виробництва (капіталу робочої сили), свобода створення філій на території ЄС і вільної торгівлі послугами між країнами-учасницями;

4) проведення спільної аграрної політики і транспортної політики;

5) створення валютного союзу;

6) координація політики та поступове зближення економічних політик країн-учасниць;

7) уніфікація податкових законодавств;

8) вирівнювання внутрішньодержавних правових норм, які мають значення у загальне ринку.

Отже, нині до складу ЄС входять 28 держав Західної, Північної та Центральної Європи. Загальна чисельність населення цього інтеграційного об'єднання складає понад 505 млн. На долю ЄС припадає більше 30% світового експорту, тоді як у США - 12%, а у Японії - 9%. Загальний Валовий внутрішній продукт Європейського Союзу становить понад 18,4 трлн. $. (1-ше місце в світі). Де-факто столицею Європейського Союзу є Брюссель.

Інтеграційні процеси у ЄС продовжують поглиблюватись. Завершено утворення єдиної валютної системи, що дало змогу 12 державам альянсу ввести в обіг з 1 січня 2002 р. на своїй території спільну валюту “євро", яка замінила національні валюти. Інші країни ЄС поки що продовжують використовувати в себе власну валюту - з різних причин. А саме - Велика Британія, Данія і Швеція на проведеному у себе референдумі з цього питання проголосували проти єдиної валюти, а 10 нових членів ЄС ще не готові на такий перехід через певні економічні причини.

2.2 Органи управління ЄС

Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають міждержавні, наднаціональні органи. До головних із них належать Європейська комісія, Європейська Рада, Європейський парламент, Рада Міністрів, Суд ЄС, Економічний в Соціальний комітет, Комітет регіонів та Лічильна палата. Парламент обирається на п'ять років громадянами Європейського Союзу. ЄС є повноправним членом Організації Об'єднаних Націй, Світової організації торгівлі та має представництва у «Великій Сімці» та «Великій двадцятці».

Європейська комісія є виконавчим органом Європейського Союзу, який подає на затвердження Ради Міністрів проекти законів, здійснює нагляд за виконанням угод, дотриманням митного режиму, контролює податкову політику, здійснює фінансування своїх фондів, самостійно веде переговори з третіми країнами, розпоряджається спільним бюджетом. Цей орган, що складається з 28 членів (рахуючи президента), призначається національними урядами терміном на 5 років. Склад Комісії затверджується Європейським Парламентом. Кожен член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС і очолює відповідний Генеральний Директорат. Члени комісії діють в інтересах розвитку всього ЄС і формально незалежні від урядів своїх країн. Комісія є колегіальним органом, усі її рішення приймаються простою більшістю голосів.

Рада Міністрів - це основний законодавчий орган ЄС, до якого входять представники 25 країн-членів на рівні міністрів і його склад міняється залежно від обговорюваних питань: Рада міністрів закордонних справ, Рада міністрів економіки тощо. Він ухвалює рішення щодо реалізації єдиної політики Співтовариства, які є обов'язковими для виконання цими країнами. Рішення Ради Міністрів ухвалюється більшістю голосів. А кількість голосів кожної країни ЄС залежить від її розмірів.

Європейський парламент - це орган, що контролює діяльність Європейської комісії і затверджує бюджет ЄС. Депутати національних парламентів одночасно можуть бути і членами Європейського парламенту. До складу Європарламенту обираються 754 депутати , обираються вони громадянами країн-членів ЄС строком на 5 років які займаються законотворчою діяльністю. Цей орган ЄС є переважно консультативним, оскільки він консультує Раду і Комісію з найбільш важливих питань ще до прийняття рішень. Пропозиції Парламенту не є для Ради і Комісії обов'язковими. Голова Європарламенту обирається на 2,5 роки . Європарламент проводить пленарні засідання в Страсбурзі (Франція) і Брюсселі (Бельгія).

Європейська Рада, утворена у 1974 р. За своїм статусом вона розробляє загальну політику Співтовариства. До її складу входять глави держав і урядів країн - членів ЄС. Робота цього органу проходить у формі нарад або сесій двічі на рік. Європейська Рада визначає головні напрямки економічного і політичного співробітництва у Європі.

Європейський Суд забезпечує дотримання законності через виконання прийнятих договорів. Це вищий судовий орган ЄС, де діє принцип верховенства закону Співтовариства над законом країн спільноти. За Маастрихтською угодою Європейський суд має право застосовувати штрафні санкції щодо країн, які порушують законодавчі акти ЄС. Проте до 1992 р. практичне застосування цього законодавства мало в основному декларативний характер. Європейський суд -- судовий орган ЄС вищої інстанції, регулюючий розбіжності:

* між державами-членами ЄС;

* між державами-членами ЄС і самим Європейським Союзом;

* між інститутами ЄС;

* між ЄС і фізичними або юридичними особами

Рахункова палата (Суд аудиторів) -- орган Європейського Союзу, створений з метою проведення аудиторської перевірки бюджету ЄС і його інститутів.

Європейський Омбудсмен, займається скаргами європейських приватних і юридичних осіб на інститути і установи ЄС.

Фінансові структури:

- Європейський центральний банк (ECB):

* визначає валютну політику країн ЄС;

* встановлює ключові процентні ставки;

* управляє офіційними резервами Європейської системи Центральних Банків (ESCB), головним завданням якої є підтримка стабільності цін;

* має право санкціонувати емісію банкнот в межах валютного союзу.

- Європейський інвестиційний банк -- орган ЄС, заснований в 1959 р. Європейським Союзом для сприяння розвитку, інтеграції і співпраці шляхом надання інвестиційних позик. Позики надаються під однаковий відсоток, що забезпечує збалансованість управління позикою в частині погашення заборгованості. Позики надаються для розвитку відсталих європейських регіонів і реалізації проектів, що представляють спільний інтерес.

Консультативні органи:

- Економічний і соціальний комітет -- консультативний орган ЄС, що спостерігає за функціонуванням єдиного внутрішнього ринку. Комітет складається з 317 членів, які представляють різні сфери економіки і соціальні групи і незалежні у виконанні своїх обов'язків.

- Комітет регіонів -- консультативний орган Ради ЄС і Комісії,який розробляє висновки з усіх питань, що зачіпає інтереси регіонів. Комітет складається з 317 членів -- представників регіональних і місцевих органів, повністю незалежних у виконанні своїх обов'язків

Майже 50-річний досвід існування Європейського співтовариства свідчить про високі результати розвитку цього інтеграційного угрупування. За цей час у ЄС спостерігалися швидкі темпи економічного зростання майже всіх країн Спільноти, низький рівень інфляції, безробіття, високі платоспроможність і рівень споживання населення. Країни ЄС володіють нині новими технологіями, високими стандартами виробництва, охорони довкілля, значними ринками капіталів. Тому сьогодні більшість країн Європи, що не є членами ЄС, хочуть найближчим часом вступити до цього інтеграційного об'єднання.

2.3 Місце ЄС у світовій економіці. Його вплив та роль у світі

У 2012 році Європейський Союз отримав Нобелівську премію миру «За внесок впродовж більше шести десятиліть у просування миру і примирення, демократії та прав людини у Європі». ЄС розглядають в майбутньому потенційною наддержавою.

Європейський Союз загалом (Комісія та країни-члени) наразі є одним з найбільших донорів гуманітарної допомоги у світі.

Останнім часом надання гуманітарної допомоги як частина зовнішньої діяльності Європейської Спільноти набуло особливого значення. Це пов'язано зі збільшенням кількості кризових ситуацій на планеті та прагненням Співтовариства відігравати провідну роль у міжнародних гуманітарних місіях. З цією метою 1992 року був створений Офіс гуманітарної допомоги Європейської Комісії Його завданням є надання термінової допомоги (продуктів, матеріалів та практичної участі) жертвам природних і суспільних катастроф і конфліктів за межами Союзу. Надання такої допомоги базується на принципах недискримінації, неупередженості та гуманності. Вона розподіляється партнерами Офісу, а саме, недержавними організаціями, агенціями гуманітарної допомоги ООН та інших міжнародних організацій.

ЄС має унікальні риси, що якісно відрізняють його від будь-яких інших міжнародних утворень, які є продуктом інтернаціоналізації світогосподарських зв'язків.

По-перше, ЄС - це не міждержавне об'єднання, що базується на нормах міжнародного права. У його основі лежить принцип наднаціональності, тобто передачі національними державами частини свого суверенітету наднаціональним інститутам і органам. ЄС - це, насамперед, загальне право, загальні інститути й загальна політика.

По-друге, місце й роль ЄС у сучасному світі непорівнянні з місцем і роллю будь-якого торговельного блоку або міжнародної організації. ЄС - це згуртована політична й економічна сила, один з головних полюсів світової політики й економіки поряд з найрозвиненішими державами - США і Японією.

Інтенсифікація зусиль по об'єднанню Європи після Другої світової війни відбувалася через те, що в Європі не бачили іншого способу покласти кінець історії військових конфліктів, кровопролиття, страждань і руйнувань.

Ця ідея залишила свій слід в Угодах, що засновують Співдружність і Союз, у розділах, присвячених основним цілям, таким як збереження й зміцнення миру, досягнення економічної інтеграції на благо всіх громадян Союзу шляхом створення єдиного внутрішнього ринку, розробка шляхів до політичного Союзу, а також зміцнення й всебічне сприяння зміцненню соціальних програм усередині Союзу.

З переходом на євро в Європі створений єдиний фінансовий ринок, по своїх масштабах порівнянний з найбільшим світовим фінансовим ринком - американським. Введення єдиної європейської валюти створило потужні передумови для його розвитку і поглиблення, поліпшення інфраструктури та наближення його характеристик до параметрів північноамериканського. Крім того, використання євро підсилило необхідність структурних змін на фінансових ринках.

Ліквідація різноманітних бар'єрів у торгівлі, інвестиціях і на фінансових ринках є ключовою для збереження світового лідерства економік США і ЄС. Конкуренція з боку ринків, що розвиваються, постійно зростає. ЄС і США, намагаючись спростити економічні зв'язки один з одним, підсилюють економіки один одного, багато в чому схожих, і зменшують конкуренцію з боку Китаю або Індії.

Але, мабуть, головною областю взаємодії США і ЄС стало співробітництво у фінансовій сфері, де сторони сподіваються досягти збільшення щорічного обсягу транзакцій з нинішнього 21 трлн. до 31 трлн. доларів. Саме в області фінансів США і ЄС вдалося досягти найбільшого прогресу, почавши переговори про взаємне визнання регулювання ринків цінних паперів. Що стало особливо актуальним після появи першої трансатлантичної біржі, NYSE-Euronext, із площадками й у США, і в ЄС.

Звичайно, це не означає, що їм не загрожують конкуренти. Наприклад, найбільші китайські банки в останні роки піднялися на провідні позиції по ринковій капіталізації. Сьогодні три з п'яти найбільших банків по цьому показнику є китайськими й лише по одному - зі США і Європи.

Саме тому фінансова сфера стала однією із ключових в економічній інтеграції США і Європи. Інтеграція фінансових ринків по обидві сторони Атлантики обіцяє значні вигоди США і ЄС. Навіть ті обмежені заходи, які обговорюються зараз, значно підвищать конкурентоспроможність європейців і американців. Це дозволить їм ефективніше працювати в умовах постійно зростаючої конкуренції з ринками, що розвиваються.

Світова фінансова криза внесе суттєві корективи в плани та стратегії подальшої інтеграції європейських фінансових ринків. Незважаючи на те, що, глобалізація цих ринків все одно продовжиться, оскільки цей процес є незворотнім, уряди європейських країн будуть більш уважно стежити за інтеграційними процесами, підвищать вимоги до контролю за фінансовими потоками, механізмами оцінки та страхування ризиків. Проте, більш важливу роль відіграватиме Європейський центробанк, як головний регулятор фінансових ринків у Європі.

2.4 Взаємодія України з ЄС

Серед країн - претендентів на вступ до ЄС є і Україна. Але вона дуже відстає за рівнем свого економічного розвитку від країн-членів ЄС. Тому її вступ до ЄС не може бути швидким. Для цього Україні потрібно вступити до Світової організації торгівлі, підвищити щорічні темпи економічного зростання до 6 - 7%, привести своє законодавство у відповідність із вимогами законодавства ЄС в усіх сферах, знизити рівень інфляції до 3 - 4%, а рівень безробіття - до 8%.

Для вступу до Євросоюзу країна-кандидат повинна відповідати Копенгагенським критеріям. Копенгагенські критерії -- критерії вступу країн в Європейський союз, які були прийняті в червні 1993 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді. Критерії вимагають, щоб в державі дотримувалися демократичні п ринципи, принципи свободи і пошани прав людини, а також принцип правової держави (ст. 6, ст. 49 Договору про Європейський союз). Також в країні має бути конкурентоздатна ринкова економіка і повинні визнаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу.

Відносини з інтегрованою Європою набувають для України все більшої актуальності у зв'язку з розширенням ЄС. Наразі спільна протяжність кордонів України та ЄС становить 1390,742 км. Забезпечення стабільності та безпеки на спільному кордоні, на вільне пересування людей між Україною та ЄС є надзвичайно важливим для обох сторін.

Протягом багатьох років правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво від 14 червня 1994 (набула чинності 1 березня 1998 р.). Ця угода започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. Крім того, укладено низку галузевих угод та документів міжнародно-правового характеру, згідно з якими здійснюється співробітництво між Україною та ЄС. Україна співпрацює з ЄС в рамках проекту «Східне партнерство», одним із завдань котрого є підготовка до вступу України до Європейського Союзу.

В листопаді 2013 року на саміті у Вільнюсі очікувалось підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Однак, 9 листопада в Росії відбулася таємна зустріч президентів Януковича і Путіна, зміст якої залишається невідомим. Після цього українська влада різко змінила риторику і 21 листопада 2013 Кабінет міністрів України вирішив призупинити процес підготовки до підписання угоди з Євросоюзом. Внаслідок цього, по всій Україні розпочались масові акції протесту.

21 березня 2014 року у Брюсселі було підписано політичну частину Угоди про асоціацію з ЄС за участі українського прем'єр-міністра Арсенія Яценюка.

27 червня 2014 року -- Президент України Петро Порошенко підписав другу (економічну) частину Угоди про асоціацію з ЄС.

16 вересня 2014 року Європейський парламент ратифікував Угоду про асоціацію між Україною і Європейським Союзом синхронно з Верховною Радою України (у вигляді телемосту технологією Skype).

З 1 листопада 2014 р. вступило в силу тимчасове застосування Угоди про Асоціацію.

Співробітництво в окремих секторах:

* Безпека та оборона

Рамки співробітництва між ЄС та Україною у реалізації Європейської політики безпеки та оборони визначають угоди

«Про визначення загальної схеми участі України в операціях ЄС з врегулювання криз»

«Про процедури безпеки, які стосуються обміну інформацією з обмеженим доступом» (підписані 13 червня 2005 р.).

Україна приєднується до заяв та позицій ЄС з регіональних та міжнародних проблем (станом липень 2009 р. Україна приєдналася до 90% заяв).

Схвалено Робочий план співробітництва між Збройними Силами України та Генеральним секретаріатом Ради ЄС у сфері Європейської політики безпеки та оборони.

Україна бере участь у поліцейській місії ЄС у Боснії та Герцеговині (п'ять представника від МВС).

Опрацьовується питання участі України у військово-морській операції ЄС «Atalanta», яка розпочата у грудні 2008 р. в рамках Європейської політики безпеки та оборони для боротьби з актами піратства біля узбережжя Сомалі.

*Торгівельно-економічне співробітництво.

Основними статтями українського експорту до ЄС є : чорні метали та вироби з них , енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, руди, зернові культури, одяг текстильний, жири та олії тваринного або рослинного походження, деревина і вироби з деревини, електричні машини і устаткування.

Основними статтями імпорту в Україну з ЄС є: котли, машини, апарати і механічні пристрої, наземні транспортні засоби, крім залізничних, електричні машини і устаткування, фармацевтична продукція, полімерні матеріали, пластмаси, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, папір та картон.

* Юстиція і внутрішні справи

Співробітництво між Україною та ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки здійснюється в рамках Плану дій Україна -- ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки (План дій ЮСБ, затверджений у червні 2007 р.) та Плану-графіку його імплементації (затверджений у квітні 2008 р.).

...