Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата політичних наук

Демократизаційний розвиток в умовах прагматизації системи міжнародних відносин (концептуальний вимір)

Спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Макарук Ігор Васильович

КИЇВ - 2010

Дисертація є рукопис.

Робота виконана у відділі трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор Камінський Євген Євменович, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, завідувач відділу Трансатлантичних досліджень

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Кудряченко Андрій Іванович, Інституту Європейських досліджень НАН України, директор

кандидат політичних наук, доцент Рейтерович Ігор В'ячеславович, Національна академія державного управління при Президентові України, доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування

Захист дисертації відбудеться 8 червня 2010 року о ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий "__" __________ 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук О.В. Сушко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Феномен демократії пройшов складний і тривалий шлях еволюції, опинившись, зрештою, перед несподіваними викликами глобалізації у ХХІ-му столітті, які протягом 2008-2010 років дедалі частіше подаються у контексті системної кризи капіталізму і лібералізму. Динамічний процес цивілізаційних трансформувань і вихід у економічні лідери низки держав з авторитарним типом державного управління обумовили потребу пошуку нової парадигми, яка могла б бути адекватною назрілим імперативам розвитку. Кардинальні зміни, що відбуваються, торкаються різною мірою всіх важливих сфер життя і, зокрема, сучасної системи міжнародних відносин, визначальною тенденцією поступу якої дедалі чіткіше виступає інвектива їхньої прагматизації, тобто пошуку ефективних механізмів утвердження якісно нових принципів міжнародного співробітництва, ґрунтованих на цінностях демократії. Її традиційна роль, зв'язана з покладанням в основу суспільних відносин у національних державах, все виразніше потребує екстраполяції на міжнародну систему, дво- і багатосторонніх відносин.

Спонукальним мотивом цивілізаційного розвитку, отже, є, передусім, вдосконалення системи міжнародних відносин, орієнтованої на максимальне використання демократичних засад. Тобто, можна в цьому сенсі говорити про відповідну модернізацію феномену демократії, що може стати, у свою чергу, підґрунтям для якісно нових принципів демократії. Очевидний процес прагматизації системи міжнародних відносин, здатний уможливити розв'язання низки традиційних розбіжностей та суперечностей між основними політичними акторами, не може набути стабільності і проходити в мінімально конфліктному середовищі без демократизації міжнародної системи. А це неможливо при збереженні нерівності між державами різних регіонів і статусів у розробці, прийнятті і реалізації рішень, які стосуються загальних інтересів.

Таким чином, постановка проблеми прагматизації системи міжнародних відносин в контексті демократизаційного розвитку актуалізована реаліями динамічного процесу глобалізації, який супроводжується численними непередбачуваними конфліктами та кризовими явищами, що дає підстави деяким дослідникам говорити про кінець історії, та й навіть - світу. Насправді йдеться, за теорією синергетики, про новітню, і через те невідому, фазу суспільного розвитку. Слід визнати, що традиційні концептуальні підходи до оцінки цього явища виявляються неефективними. Отже, наше дослідження актуалізується також потребою переосмислення існуючих підходів до пояснення теми, що розглядається, а відтак - вироблення такого підходу, який дав би змогу докладніше та об'єктивніше пояснити проблему.

Стан наукової розробки проблеми, що досліджується у даній роботі, загалом неоднозначний. З одного боку, феноменові демократії загалом присвячена величезна кількість досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних авторів, котрі на разі виходять з різних концептуальних підходів до оцінки цього явища. З іншого боку, бракує наукових розробок теми демократизаційного розвитку в контексті прагматизації системи міжнародних відносин, що ускладнило для автора концептуальне позиціонування.

Так, досліджувана тематика, в тій чи іншій мірі, відображається у роботах провідних вітчизняних науковців Білоруса О.Г., Васильєвої Л.Д., Гури В.К., Камінського Є.Є., Канцелярука Б.І., Зернецької О.В., Кудряченка А.І. Лещенка Л.О., Пахомова Ю.М., Павленко Ю.В., Потєхіна О.В., Оніщенко І.Г., Жангожи Р.Н., Скорохода Ю.С., Сушка О.В., Рижкова М.М., Шергіна С.О., Хижняка І.А., Федуняка С.Г., Юрченка С.В. Серед зарубіжних фахівців, які досліджували дану тематику, провідне місце займають такі дослідники, як С. Дженкінс, Д. Грізволд, Т. Палмер, Е.У. фон Вайцзеккер, Е. Гіденс, Р. Робертсон, Ж. Бешлер, Р. Даль, Т. Карл, Дж. Кін, А. Лейпхарт, Х. Лінц, С. Ліпсет, Г.О. Доннелл, К. Оффе, А. Пшеворський, Д. Ростоу, Дж. Сарторі, С. Гантінгтон, Г. Хейвуд, Г. Ерме. Не можна обійти увагою і російську дослідницьку школу - Василенко І.А., Косолапова М.М., Малевича Ю.І., Панаріна О.С., А. Мельвиля, В.І. Пантіна, А. Салміна, Л. Сморгунова та інших. Активно розробляють цю проблематику науковці Горбачов-Фонду, такі як Арбатов О.Г., Богомолов О.Т., Галкін О.А., Данилов-Данилян В.І., Дилигенський Г.Г., Красін Ю.А., Коллонтай В.М. та інші.

Так, у сучасній літературі є чимало наукових праць, присвячених дослідженню проблеми кризовості демократії, трансформації її процесів в епоху глобалізації та розмитості системи міжнародних відносин на початку ХХІ століття, її ролі у забезпеченні соціально-економічних і політичних перетворень, особливостей політичної культури суспільств. Але дослідниками сучасної сфери міжнародних відносин в контексті трансформації демократизаційних процесів, які переходять на якісно новий рівень свого становлення, не завжди на достатньому рівні системності використовуються концепції, що дають змогу застосовувати досягнення сучасної соціально-політичної думки. Тому існує потреба в спеціальних наукових дослідженнях з цієї актуальної проблематики

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах державних тем досліджень відділу трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України "Геополітичний вимір посттоталітарних трансформацій у контексті євро американських стратегій суспільного розвитку" 2005 - 2007 рр. (номер державної реєстрації 0105U002591), "Порівняльні виміри глобальних стратегій США, Росії і ЄС у контексті міжнародно-політичних інтересів України" 2008 - 2010 рр. (номер державної реєстрації 0107U011797).

В дисертації вноситься авторська наукова гіпотеза і здійснюється спроба обґрунтувати конструктивізм рольової функції демократизації в умовах прагматизації сучасної системи міжнародних відносин.

Застосований автором системний підхід до висвітлення теми передбачає її цілісне сприйняття: основою слугує демократизаційний розвиток загалом, а складовими виступають міжнародні відносини, прагматизація міжнародних відносин, демократичний мир як чинник поступу, демократичні детермінанти в контексті сучасних глобалізаційних трансформувань. Це дало змогу досліджувати проблему на тлі тісної взаємодії її визначальних чинників, отже, суттєво розширити інтелігібельне поле автора, що, у свою чергу, позитивно позначилося на ступені когнітивності та, зрештою, на критеріях наукової достовірності. Зазначене, певною мірою, обумовило й необхідність простежити співвіднесеність еволюції парадигми демократії з новітньою парадигмою прагматизації системи міжнародних відносин.

Концептуальний вимір проблеми прагматизації міжнародних відносин показує, що мову можна вести переважно про дослідження її окремих (автономних) аспектів, а це свідчить про спрощений підхід. Феномен прагматизації, з одного боку, сприймається як такий, що обумовлений виключно процесами глобалізації, а з іншого - як ознака кардинальної трансформації самої системи міжнародних відносин. Прихильники зазначених підходів, звичайно, мають певну слушність, але, думаємо, при оцінці цього суспільно-політичного явища слід, передусім, виходити з його закономірності, синергійності, тісної взаємозалежності з цивілізаційними процесами. Об'єктивне пізнання цього феномену, крім іншого (про що вже йшлося), дасть можливість об'єктивно сприймати численні виклики сучасності (різного роду конфлікти, безкомпромісне протистояння демократії та реакції, кризи, міжнародний тероризм, тощо), а відтак вести пошуки дієвих механізмів як запобігання, так і протистояння їм. Якраз стан міжнародних відносин, що відзначається рівнем їхньої прагматизації, є запорукою успішного вирішення зазначених проблем, оскільки вони мають міжнародний вимір.

Багатовимірний підхід до вивчення такого посутнього чинника процесу розвитку, як прагматизація системи міжнародних відносин, передбачає, що наразі слід виходити з основоположного поняття нелінійної теорії - флуктуаційності (постійних змін, коливань у складно організованих системах, тобто, переходу від одного стану до іншого). Йдеться, таким чином, про складнішу форму суспільного поступу - еволюційно-хвильову [3, с.6]. Варто зазначити, що, з огляду на поняття флуктуаційності, прагматизація існуючої системи міжнародних відносин виступає як один з його чинників, який може розглядатися у просторово-часовому вимірі зі специфічними формами прояву, взаємозалежності та впливу на довкілля.

Основне завдання дисертанта полягає у спробі на концептуальному рівні дослідити реальну рольову функцію чинника демократизаційного розвитку в умовах прагматизації системи міжнародних відносин. В дисертаційній роботі розглядаються такі вузлові аспекти теми, як:

- концептуалізація проблематики демократизації в контексті міжнародних відносин;

- парадигма демократії в умовах прагматизації системи міжнародних відносин;

- прагматизація міжнародних відносин на тлі викликів демократії;

- демократичні детермінанти в контексті сучасних глобалізаційних трансформувань;

- демократизаційні проблеми суспільств перехідного періоду;

- прагматизаційні імперативи зовнішньої політики України.

Об'єктом дослідження є процес демократизаційного розвитку системи міжнародних відносин.

Відповідно, предметом дослідження стало з'ясування реальної рольової функції демократизаційної парадигми в умовах прагматизації сучасної системи міжнародних відносин.

Авторський концептуальний підхід до висвітлення теми ґрунтується на теоретичних засадах синергетичної теорії багатовимірності складних соціоприродних явищ, що уможливило творчо застосувати цілісний науковий аналіз основних аспектів досліджуваної проблеми, тобто з'ясувати реальну рольову функцію демократизаційного чинника в контексті прагматизації сучасної системи міжнародних відносин.

Теоретико-методологічну базу дослідження склали загальнонаукові принципи логіки, об'єктивності та діалектики, що дало змогу здійснити докладний аналіз подій та явищ на основі науково-критичного тлумачення різноманітних джерел. В роботі комбіновано використано компаративний, емпірико-аналітичний і структурно-функціональний методи аналізу, спрямованого на розкриття ґенези, функціонального стану, ступеня та механізмів впливу явища демократії на процес прагматизації системи міжнародних відносин в контексті конфліктних проявів глобалізації. В підсумку це дало можливість зробити відповідні узагальнення, висновки та прогнози щодо ймовірності впливу чинника демократизації на процес прагматизації міжнародних відносин у майбутньому.

Застосований в дисертації системний підхід обумовив потребу здійснення кількарівневого аналізу теми, що розглядається. Так, на першому, концептуальному, рівні досліджувався власне феномен демократизаційного розвитку, його вплив на загальні процеси цивілізаційного поступу. На другому рівні вивчалася власне специфіка взаємодії суспільно-політичних акторів у контексті глобалізаційних трансформувань. Третій рівень аналізу був використаний для з'ясування перспектив впливу демократизаційного чинника на процеси цивілізаційних перетворень. Наразі окремо розглянуто актуальну проблему демократизації суспільств перехідного періоду (на прикладі України), зокрема, ролі цього феномену у прагматизації зовнішньої політики нашої держави.

Хронологічні рамки дослідження обумовлені системним підходом до її розкриття, що передбачає цілісний аналіз основних аспектів, які мають глибокі історичні виміри (еволюція демократії, системи міжнародних відносин, вплив демократизаційного розвитку на цивілізаційні процеси тощо).

Мета дослідження полягає у з'ясуванні реальної рольової функції демократизаційного розвитку в умовах прагматизації сучасної системи міжнародних відносин, визначенні демократизаційних імперативів України.

В дисертації вирішуються такі основні завдання:

- на концептуальному рівні дослідити феномен впливу демократизаційного розвитку на функціонування складноорганізованих систем;

- виробити авторський концептуальний підхід, що ґрунтується на принципах синергійності;

- з'ясувати реальну рольову функцію демократизаційного розвитку в контексті прагматизації системи міжнародних відносин;

- поглибити знання про особливості переходу до "четвертої хвилі демократизації";

- уточнити функції демократії у ході цивілізаційних трансформувань;

- спрогнозувати перспективи впливу ідей демократії на імперативи прагматизації міжнародних відносин;

- показати можливості України щодо адаптування до сучасної системи міжнародних відносин;

- довести ефективність авторського підходу для аналізу суспільно-політичних явищ процесу нинішніх цивілізаційних трансформувань.

У світлі поставлених завдань розглядаються вузлові аспекти теми, зокрема, такий, загалом досліджений, як теорія так званих "хвиль демократизації" (хоч у нашій постановці ця проблема майже не розглядалася). Наразі одним з підоб'єктів нашого дослідження став власне період переходу від "третьої хвилі демократизації" до "четвертої", який характеризується складними колізіями як збільшення питомої ваги взаємовпливів традиційних чинників розвитку, так і появою низки нових, непередбачуваних, які відзначаються високим ступенем конфронтаційності. На цьому тлі рельєфніше простежується потреба модернізації самої системи міжнародних відносин і, відтак, її бажаної складової - демократизаційного розвитку. В цьому сенсі обумовлюється необхідність всебічно з'ясувати не лише сутність рольової функції ідей демократії в процесах суспільного поступу, а й показати особливості модернізації самої функції до нових реалій світу. Це досить суттєво, оскільки фактично йдеться про перспективу формування якісно нової системи міжнародних відносин, яка відкриває широкі можливості для нарощування нових "хвиль демократизації". Як принагідно зазначає російський дослідник А. Салмін, демократія, будучи "…найбільш впливовою політичною ідеєю XIX століття, стала до початку ХХ-го політичною реальністю, до його середини - реальністю геополітичною, а до кінця - універсальною". [87, с.10].

Однак зауважимо: на початку ХХІ століття ця універсальність, під впливом реалій глобалізації, почала загрожувати самій демократії: чимало демократизаційних інституцій різних рівнів (глобальні, регіональні, локальні) набувають універсальних рис, потребують перегляду традиційних цінностей демократії, наповнення їх новим змістом, який відповідав би реаліям глобалізаційних трансформувань. Якщо зважити на слушне твердження С. Гантінгтона про те, що "третя хвиля" демократизації до кінця минулого століття накрила всю Європу і чималу частину решти світу, то це означає: альтернативи демократизаційному розвиткові поки що не існує. Хоч, як показує життя, демократія далеко не ідеальна форма правління, тобто "третьою хвилею" демократизаційні процеси на планеті не завершуються. Країнам, які стали на шлях здійснення демократичних перетворень, необхідно, в першу чергу, адаптувати традиційні цінності до нових міжнародних реалій і специфіки національного розвитку, подолати низку перешкод на шляху до консолідованої демократії.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається тим, що:

прагматизація зовнішня політика демократизаційний

- вперше в українській політичній науці на концептуальному рівні автономно досліджується проблема впливу демократизаційного розвитку на процес прагматизації системи міжнародних відносин;

- використано методологію та сучасну методику для системного аналізу вузлових аспектів теми дисертації;

- розглянуто феномен демократизаційного розвитку через призму переходу до "четвертої хвилі" демократизації;

- запропоновано авторську концепцію прагматизації міжнародних відносин з покроковим вирішенням суперечностей між суб'єктами системи міжнародних відносин;

- вперше на дисертаційному рівні досліджено реальну рольову функцію демократизаційного розвитку в контексті прагматизації сучасної системи міжнародних відносин;

- запропоновано авторську концепцію висвітлення феномену впливу демократизаційного розвитку на процес прагматизації міжнародних відносин;

- визначено ймовірні перспективи демократичних детермінант в умовах глобалізації для суспільств перехідного періоду (на прикладі України).

Теоретичне значення дисертаційної роботи визначається назрілою потребою дослідження реальної рольової функції демократизаційного розвитку в контексті прагматизації системи міжнародних відносин, що розширює пізнавальний діапазон політичної науки у вивченні суспільно-політичних явищ загалом і розглядуваної проблеми зокрема.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тім, що вони можуть бути використані у практичній діяльності державних структур, які займаються вирішенням проблем розвитку демократії в нашій країні, розробкою стратегії зовнішньої політики та перспектив входження України до кола цивілізаційної спільноти. Практичне застосування концепції прагматизації системи міжнародних відносин може віднайти у вирішенні конфліктних ситуацій, що виникають між суб'єктами системи.

Положення, узагальнення та висновки дисертації можуть бути корисними для науково-дослідницьких організацій, а також навчальних закладів для підготовки посібників зі спеціальності "Міжнародні відносини" та розробки нормативних і спеціальних курсів лекцій.

Апробація результатів дослідження. Результати наукового дослідження було оприлюднено на всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: науковій конференції "Розвиток системи міжнародних відносин в контексті "хвиль" демократизації" (м. Чернівці, 16 квітня 2009 року); науковій конференції "Демократичні чинники в контексті сучасної трансформації системи міжнародних відносин" (м. Івано-Франківськ, 29 грудня 2009 року), а також на засіданнях Відділу трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Публікації. Основні положення, узагальнення та висновки дисертаційної роботи викладено в індивідуальній авторській монографії та п'ятьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків до кожного розділу, висновків та списку використаних джерел. Основний текст містить 190 сторінок, список використаних джерел (українською, англійською та російською мовами) - 16 сторінок (230 назв).

Основний зміст роботи

У "Вступі" обґрунтовано вибір теми, сутнісна актуальність наукової проблеми і сучасні напрями її дослідження, сформульовано мету і завдання дисертаційної роботи, визначені об'єкт, предмет, методологічні засади та методи дослідження, сформульовано концептуальні положення проблеми, відображено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, розкрито характер апробації, подано загальну характеристику роботи.

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади і джерельна база дослідження" було розглянуто концептуалізацію проблематики демократизаційних процесів на планеті в контексті їх впливу на систему міжнародних відносин. Дане дослідження показало, що незважаючи на повсюдне поширення демократії, у світі існують суттєві розбіжності в утвердженні єдиних концептуально-ідеологічних підходів до традиційного розуміння демократії в цілому як явища, але особливо щодо перенесення демократичних принципів у міжнародні відносини.

Основним завданням дослідження в першому розділі є системний аналіз концепцій, які в своїй основі толерують демократизацію суспільств саме в тому контексті, який впливає на розвиток системи міжнародних відносин. Проводячи дослідження саме в цій площині, ми можемо стверджувати, що активне і систематичне поширення демократизаційних процесів на планеті може мати змогу докорінним чином змінити існуючу систему міжнародних відносин і вивести її на якісно новий вимір. Цей якісно новий вимір, який ґрунтується на провадженні подальших демократизаційних процесів, дасть можливість уникати великих конфліктів між суб'єктами міжнародних відносин, що своєю чергою відкриє можливість для формування умов більш безпечного існування на планеті.

Також, проводячи дослідження в цьому контексті, слід системно проаналізувати основу, на якій ґрунтуються концепції сучасного демократизаційного виміру. Посилаючись на авторів та прибічників різних напрямків і концепцій демократизаційного розвитку, проводиться кристалізація позитивних і негативних чинників, щоб віднайти можливий шлях глобального поступу. Зробивши такого роду аналіз, окреслюємо тенденції, які зароджуються у системі міжнародних відносин під дієвим впливом процесів демократизації глобального періоду.

Отже, виходячи з того, що демократизаційні процеси не мають єдиного концептуального підходу і враховуючи те, що одним із головних завдань системи міжнародних відносин є безпечні умови співіснування її суб'єктів, приходимо до узагальнюючого висновку, що саме тут можуть бути приховані основні причини того, що процеси демократизації продовжують розвиватися амплітудно або хвилеподібно. Тому закономірним є те, що саме відсутність єдиного бачення основ демократизаційних процесів, а відповідно і шляхів їх подальшого розвитку, могла призводити до важко вирішуваних ситуацій всередині тих країн, що ставали на шлях демократичного розвитку. Це в свою чергу породжувало ситуацію кризовості, яка і призводила до відступу демократичних сил під натиском авторитаризму, що і ставало причиною того, що С. Гантінгтон називав "хвилею, що відкочується" ("reverse wave").

Звідси постає нове завдання. Воно може бути теоретично сформульоване в площині, котра дозволить знайти таке рішення, яке дасть змогу процесам демократизації розвиватися менш амплітудно. Тобто, створити умови, за яких "хвилі, що відкочуються", будуть завдавати мінімальних загроз процесам демократизації, що, в свою чергу, адекватно впливатиме на систему міжнародних відносин.

Отже, з дослідження випливає закономірний зв'язок динамічного розвитку процесів демократизації з побудовою системи міжнародних відносин якісно нового рівня, який відкриє шлях до вирішення великої кількості міжнародних глобальних проблем.

Вибір джерелознавчої бази дисертації відповідав цілям і завданням, об'єкту, а також методології дисертаційного дослідження.

В першу чергу було розглянуто шляхи і умови, за яких досягається стабільність в міжнародній системі. Концептуальні дослідження, які тематично присвячуються проблематиці стабільності міжнародних систем, можна умовно розділити на дві групи. До першої групи можна віднести ті, що спираються на вихідний постулат про тісний, а можливо, навіть і жорсткий зв'язок стабільності міжнародних систем із конфігурацією структур, які існують в цих системах. До другої групи віднесемо ті напрацювання, що розглядають проблематику стабільності більш абстрактно і намагаються визначити умови підтримання стабільності незалежно від того, яким чином ці системи структуровані.

До першої групи, в першу чергу, належать роботи Л. Міллера, К. Уолтца та Л. Геддіса; до другої К. Боулдінга, Т. Шеллінга, О. Богатурова. Дослідивши і проаналізувавши роботи представників обох напрямів, можна констатувати, що значним чином ними було розширено теоретичне розуміння стабільності, яке розглядається саме як системний параметр. Крім того, в ході досліджуваної дискусії між представниками обох груп, стала очевидною суттєва різниця між статистичним і динамічним вимірами такої субстанції, як стабільність.

В той же час окремі проблеми, на нашу думку, потребують подальшого системного дослідження. До таких найважливіших проблем можна віднести, по-перше, - визначення основних методологічних принципів дослідження стабільності, а також встановлення механізмів її забезпечення в системі міжнародних відносин. По-друге, концептуально важливу роль для стабільності міжнародних систем, відіграє розуміння контексту прагматизації системи міжнародних відносин, які дають можливість по-новому підійти до вищеперелічених проблем.

Також слід відзначити, що вагомий внесок до концептуалізації досліджуваних проблем зробили автори доповідей Римського клубу: А. Кінг, Е. Ласло, Д. Медоуз, Е. Месаровіч, Е. Пестель, Я. Тінберген, Д. Форрестер, Б. Шнайдер.

У зарубіжній науковій літературі концептуальні розробки велися представниками цілого ряду напрямів: прихильниками неореалізму К. Уолтцем, Р. Гилпіном, неолібералізму Л. Даймондом, М. Дойлом, М. Доланом, інституціоналістами Р. Кеохейном, Дж. Наєм, С. Хоффманом.

Існують різні інтерпретації в теорії міжнародних відносин феноменів демократизації, глобалізації, а також прагматизації і їх впливу на світову політику.

В досліджуваній роботі, окремим рядком варто виділити, представників теорії "демократичного миру", таких як М. Хаас, М. Саллівен, Дін Бабст, Р. Румель, О. Тоффлер, К. Ясперс, В. Кулагін. Саме в роботах цих дослідників поступово вибудовувалася теорія "демократичного миру", яка представляє інше розуміння безпечного існування міжнародних систем.

У другому розділі "Парадигма демократії в умовах прагматизації системи міжнародних відносин" поетапно досліджені різновекторні теорії в розрізі мінімізації хвилеподібного розвитку подальших процесів демократизації в зв'язку з тим, що ці процеси можуть бути тісно взаємопов'язані із становленням системи міжнародних відносин, яка формується на нових принципах глобальної безпеки. Даний аспект дослідження привів до висновку, що стабільність системи міжнародних відносин напряму пов'язана і в великій мірі залежна від хвилеподібного розвитку демократизаційних процесів. Звідси випливає закономірне твердження, що чим менша амплітуда коливань демократизаційних хвиль, то тим стабільнішою є система міжнародних відносин.

У другому розділі дисертаційного дослідження продовжується вирішення завдань, які виникали в ході дослідження першого розділу. Тобто, розглядаються імперативи демократизаційного поступу в контексті подальшої прагматизації міжнародних відносин. Цей вектор дослідження створює умови, що відкривають можливість робити аналітичне адаптування гіпотези "демократичного миру" до площини, в параметрах якої міжнародні відносини ґрунтуються на засадах прагматизації. Ведеться дослідження даних теорій в розрізі мінімізації хвилеподібного розвитку подальших процесів демократизації.

У параграфі 2.1 "Демократизаційні імперативи цивілізаційних процесів" було зроблено часткове зміщення акцентів дослідження в бік змістового наповнення терміну "демократія", головною метою якого було отримати реальну картину тих процесів, які спонукають світове співтовариство до поступального розвитку процесів демократизації.

Необхідність такого ракурсу дослідження обумовлюється ще й тим, що постає питання консенсусного вирішення проблем безпечного співіснування суб'єктів міжнародних відносин на засадах прагматизації в контексті, який постає як чинник нового міжнародного суспільного договору між демократичними країнами.

У параграфі 2.2 "Прагматизація міжнародних відносин у викликах демократії" детально, крок за кроком, розглядається концепція прагматизації міжнародних відносин, яка може слугувати платформою для попередження конфліктних ситуацій між суб'єктами міжнародних відносин. В цьому напрямку дослідження проводилося з урахуванням усіх наявних теоретичних напрацювань, що дало можливість розробити збалансовану за своєю суттю теорію, яка може бути максимально наближена до практичного застосування.

Тому, методологічно проаналізувавши ситуацію перехідного періоду в системі міжнародних відносин, можна стверджувати, що прагматик у міжнародних відносинах це не що інше, як суб'єкт тих же міжнародних відносин, який вибудовує відповідну систему вчинків, справ і поглядів в аспекті отримання практично загальнокорисних результатів. В такому ракурсі прагматизм виступає як такий, що заперечує об'єктивність істини, а справжньою істиною вважається та, яка дає результати практично корисні.

Дана площина прагматизму, теоретично, може використовуватися у вирішенні багатьох конфліктних ситуацій, особливо тих, які загрожують міжнародній безпеці та посиленню конфронтаційних явищ, що в свою чергу, може призвести до поглиблення кризових явищ та гальмування інтеграційно-глобалізаційних процесів.

Емпірично досліджуючи аспект прагматизму в діях акторів міжнародних відносин, можна стверджувати, що в діях суб'єктів міжнародних відносин часто не вистачає системності у попередженні або недопущені виникнення загроз, які мають дестабілізаційний характер. Системність може знаходитися в певній теоретичній площині, яка ґрунтується на позиціях прагматичного підходу до вирішення питань даного характеру. Якщо теоретично дану ситуаційну проблематику розкласти як певний шлях від однієї крайньої точки до іншої, то ми можемо отримати результат позитивного вирішення поставленого завдання.

В даному випадку одну крайню точку ми можемо назвати "точкою відліку" (це може бути прогнозований момент, від якого теоретично постає загроза виникнення певної дестабілізації або конфронтації в площині міжнародних відносин). Іншу, протилежну точку, ми можемо визначити, як "точку реалізації теоретичної гіпотези" (так можна назвати момент позитивного вирішення поставленої проблематики). Проаналізувавши і системно вивчивши дану конфігурацію, приходимо до висновку, що заданий шлях, від "точки відліку" до "точки реалізації теоретичної гіпотези", можна умовно розбити на п'ять етапів або мініточок.

Перший етап. "Етап можливого прояву". Він характеризується появою певних, не яскраво виражених дестабілізуючих елементів у взаємовідносинах акторів системи міжнародних відносин. В даному випадку на фоні стабільних відносин мають прояв дрібні непорозуміння між державами як суб'єктами системи міжнародних відносин. Розглядаючи дану площину в глобалізаційно-інтеграційному аспекті, приходимо до розуміння того, що має викликати настороженість. Дрібні непорозуміння можуть бути надто дрібними, на які суб'єкти міжнародних відносин можуть і не звертати першочергову увагу. Але певне відчуття тривожності за подальшу долю міжнародної безпеки має примушувати країну з демократичними цінностями, яка стоїть на прагматичних переконаннях побудови міжнародних відносин, шукати джерело даних непорозумінь.

Отже, на "етапі можливого прояву", який у нашому досліджені є першим етапом, ми знаходимо незначне загострення у відносинах між акторами міжнародних відносин. Ми прогнозуємо, що дане нестійке, на перший погляд, непорозуміння може прийняти стійкий характер і спровокувати конфлікт між даними акторами, який може призвести до широкомасштабної дестабілізації ситуації у певному регіоні.

Дуже важливим є те, чи йде мова про країни однієї системи чи різних систем. Якщо країни належать до однієї, наприклад, демократичної системи, то фактор ризику набагато менший. Якщо ж ситуація загострюється між країнами, які належать до різних систем - демократичної і тоталітарної, то фактор ризику надто високий. Фактор ризику менший, коли країни належать до однієї системи, але ця система не є демократичною, проте він вищий, ніж у односистемних демократичних країн.

Другий етап. "Етап формулювання проблеми". На даному етапі відбувається формулювання проблеми та емпіричне вивчення природи її походження. Даний етап є важливим у тому розумінні, що саме на ньому відбувається кристалізація проблеми. Вдале вирішення якої закладає основу правильності подальших дії. Чим менша похибка на даному етапі, тим менш помилковими будуть дії на подальших етапах вивчення та дослідження проблематики даного аспекту, тим реальнішими і вірнішими будуть дії у плануванні прагматичного подолання проблематичної ситуації, що виникає.

Отже, "етап формулювання проблеми" визначає зміст подальших дій і поведінки в конкретній ситуації. Даний етап чітко має вималювати проблематику і суть її походження. Тобто, щоб мати можливість прогнозувати наслідки виникнення та розвитку проблеми у даному аспекті, а також правильність ситуативних дій суб'єкта, слід чітко уявляти і сформулювати причину виникнення проблеми, її природу і походження.

В авторському аналізі і дослідженні цей етап є надто важливим і вимагає залучення відповідного ресурсного потенціалу, оскільки такий не може допускати великих похибок. Кожна хибна тенденція у аналізі і дослідженні може призвести до неадекватних і помилкових дій, які, в свою чергу, можуть призвести до провокування різкого загострення проблеми. В такому випадку ситуація може стати не контрольованою суб'єктами міжнародних відносин, що потребуватиме колосальних зусиль та мобілізації значних ресурсних потенціалів для врегулювання.

Щоб уникнути будь-яких хибних і помилкових висновків, аналіз і дослідження даного етапу повинні проводитися на високому професійному рівні.

Третій етап. "Етап формування гіпотези" здійснюється на підставі результатів, отриманих при дослідженні і формулюванні проблематики на другому етапі. Після отримання результатів дослідження другого етапу суб'єкт міжнародних відносин, проаналізувавши і визначивши причину виникнення проблем, починає розробку і формування теоретичної гіпотези або декількох гіпотез, які є не чим іншим, як можливими шляхами подолання прогнозованого кризового явища у стосунках із іншим суб'єктом міжнародних відносин.

Даний етап не є етапом правильного прийняття рішень, він є відрізком шляху, на якому формується варіант можливого правильного рішення. І це є важливим аспектом цього етапу дослідження.

Четвертий етап. "Етап прийняття рішення" включає аналітично-критичний розгляд гіпотези і її теоретичних основ з передбаченням можливого ступеня успішності, який тісно пов'язаний з ефективною реалізацією заданої гіпотези.

Даний етап є етапом прийняття конкретного рішення, правильної і оптимальної поведінки за конкретних прогнозованих умов, що можуть скластися. Таке рішення не може бути емоційним, воно повинно бути суто прагматичним і нести за собою дії, які приведуть до оптимального і позитивного вирішення проблематики у стосунках суб'єктів міжнародних відносин.

П'ятий етап. "Етап практичної реалізації гіпотези" теоретично розробленої гіпотези, що має увінчатися, у кінцевому результаті, досягненням поставленої мети.

Хоча гіпотеза, за своїм змістом, може бути багатоступеневою або такою, яка складається з декількох реальних кроків. Після першого практичного кроку може відбуватися коригування, якщо певні позиції другого етапу були хибними. Також може бути, в залежності від ситуації, декілька варіантів другого кроку для того, щоб продовжувати практичну реалізацію найоптимальнішим шляхом.

Дана методика є прагматичним підходом до прийняття рішень в площині розбудови міжнародних відносин.

Прагматизм у підходах до вирішення конфліктних ситуацій, які загрожують міжнародній безпеці, є необхідним для того, щоб зберегти ті позитивні зміни історичного масштабу, які відбулися на міжнародній арені на рубежі двох сторіч. На початку дев'яностих років минулого століття холодна війна завершилася, була зроблена спроба перейти від конфронтаційної біполярності до кооперативної багатополярності. Саме в цей період перед людством відкрилися небувалі можливості для перебудови міжнародних відносин на демократичній основі. Світова спільнота отримала унікальний шанс для формування нового світового порядку на базі демократії і права, для вступу до XXI століття вільною від конфронтаційної спадщини минулого і в той же час при збереженні всього позитивного масиву міжнародних угод і домовленостей, напрацьованих в попередні роки.

У параграфі 2.3 "Демократичний мир як чинник поступу" була зроблена спроба перевести дослідження в площину теорії "демократичного миру" і адаптувати його до реальних умов, що можуть скластися після продовження подальшого демократизаційного поступу. Досліджуваний контекст, можливо, дасть змогу демократизаційні процеси, якщо не перевести, то хоча б наблизити до більш лінійного свого розвитку.

Було досягнуто теоретичного збалансування між змістовним наповненням терміну "демократія" і концептуальними засадами "теорії демократичного миру" в контексті прагматизації міжнародних відносин.

У третьому розділі "Демократичні детермінанти в контексті сучасних глобалізаційних трансформувань" було опрацьовано принципи і норми міжнародної безпеки та пошук адекватного рішення, яке змогло б протидіяти глобальним загрозам і викликам. Даний ракурс дослідження був з акцентований на подальшому провадженні демократизаційних процесів і поступовому їх вирівнюванні та наближенні до сталого позиціонування.

Важливим фактором сьогодення є впровадження норм міжнародної безпеки, які б могли протидіяти новітнім глобальним загрозам і викликам. Дані проблеми почали формуватися внаслідок невирішення багатьох локально-регіональних проблем, які почали з катастрофічною швидкістю виходити за межі свого зародження і набирати глобального характеру. Саме цей контекст дисертаційного дослідження знаходить своє відображення в параграфі 3.1 "Міжнародна безпека і глобальні загрози демократії"

Це, в свою чергу, привело до припущення, що вирішення глобальних викликів може відбутися в тому випадку, якщо демократизаційні процеси від хвилеподібного характеру свого розвитку поступово будуть переходити до більш лінійного, тобто сталого позиціонування. Але такий крок можливий лише за умови, що сама демократія підніметься на більш якісний рівень в своєму абсолюті, але не втрачають своїх основних цінностей.

Можливі шляхи трансформування демократії майбутнього досліджуються в параграфі 3.2 "Перспективи демократії в умовах глобалізації системи міжнародних відносин" Зокрема, досліджуються теоретичні засади трансформації демократії за нових умов розвитку. Одним із елементів можливого трансформаційного поступу розглядається електронна демократія, яка, теоретично, може відродити цінності народовладдя, які були започатковані ще в Стародавній Греції.

У параграфі 3.3 "Демократизаційні проблеми суспільств перехідного періоду (на прикладі України)" показано, що в Україні існують ті ж проблеми, які притаманні майже всім суспільствам з перехідною демократією - це відсутність сталого поступального правового розвитку. Україна не може подолати внутрішні суперечності через вплив багатьох зовнішніх чинників. Це, в свою чергу, спричинює ситуацію, в якій Україна маючи хвилеподібний розвиток демократії, максимально віддаляючись від лінійного характеру розвитку, максимально може наблизитись до авторитаризму.

Проаналізувавши звіт Freedom House "Країни перехідного періоду-2009"за останні десять років, ми бачимо, що Україна здійснювала свої "хвилеподібні" коливання в межах рейтингу між 4 і 5. Слід зазначити, що рейтинг 1 є найвищим рівнем демократії, а 7 - найнижчим. При цьому країна, яка займає позицією в діапазоні рейтингу розвитку демократії від 4,00 до 4,99, вважається країною з перехідним типом правління або змішаним режимом. Бачимо, що найнижчий рівень розвитку демократії в Україні було зафіксовано у 2002 році з рейтингом 4,92. Це дає підстави стверджувати, що у 2002 році українська "хвиля" демократизації, що відкочується, набула свого апогею, перебуваючи на межі переходу до когорти країн, які класифікуються як напівавторитарні (5.00-5.99). Найвищий рівень розвитку демократії в Україні було зафіксовано у 2007-2008 роках на рівні рейтингу 4.25, і це є результатом дії другої хвилі демократизації, що була породжена "помаранчевою" революцією.

Отже, Україна продовжує знаходиться в межах перехідного етапу між демократією та авторитаризмом.

Втім, якщо проаналізувати динаміку розвитку демократичних інститутів на всьому пострадянському просторі, відповідно до рейтингу Nations in Transit, протягом 1999 - 2008 років, то:

1. За рейтингом демократичного розвитку в Україні спостерігається позитивна динаміка з деякими незначними коливаннями. Відзначимо, що в 2000 р. рейтинг України складав 4.63. Особливо відчутний прогрес спостерігається, починаючи з 2005 року (показник поліпшується з 4.88 в 2004 р. до 4.50 в 2005р. і 4.21 в 2006р.).

2. У відмічений період відбуваються хвилеподібні коливання рейтингу Грузії і Молдови, які до 2003 року випереджали Україну за рівнем демократичного розвитку, а з 2005р. займають друге (Грузія) і третє (Молдова) місця серед країн пострадянського простору. В цілому, в порівнянні з 2000р. рейтинги обох країн погіршали приблизно на 0,5 пункту що окрім іншого, працює на враження "додаткового зростання" рейтингу України.

3. Інші нові незалежні країни протягом 2000-2007рр. демонструють негативну динаміку демократичного розвитку (з певними незначними коливаннями) і віднесені до напівавторитарних і авторитарних режимів. Причому, протягом вказаного періоду Росія і Вірменія поступово перейшли з категорії країн з "змішаним режимом" до напівавторитарних. До авторитарних Білорусі, Узбекистану і Туркменістану, починаючи з 2003 р., приєднався Казахстан, а в 2007р. - Азербайджан.

За іншим рейтингом Freedom House - Freedom in the World - 2008, що проводиться за такими двома критеріями, як політичні права і цивільні свободи, Україна єдина серед СНД віднесена до країн, які вважаються "вільними". За шкалою вимірювання від 7 (найнижчий рівень свободи) до 1 (найвищий рівень свободи) вона отримала оцінку "3" за дотриманням політичних прав і "2" - за рівнем громадянських свобод. Статус "вільної" Україна отримала ще в 2006 р., проте її середній бал "2,5" з того часу не покращав.

В той же час, якщо оцінки розвитку демократичних свобод і інститутів, за якими складаються розглянуті рейтинги, надають доволі адекватну картину, то сама класифікація країн в рейтингу, відповідно до якої визначена кількість балів виглядає досить умовно, а отже, не повинно викликати зайвих ілюзій. Слід визнавати наявні успіхи України в розвитку демократичних свобод і інститутів. Але оптимізм повинен бути помірним: не слід забувати, що дрейф у бік авторитаризму, який спостерігається на пострадянському просторі, не дозволяє вважати справжнім "проривом" першість України серед країн СНД за відповідними міжнародними рейтингами.

Також в контексті дисертаційного дослідження був зроблений аналіз стану демократії у перехідних суспільствах на прикладі України. Це, в свою чергу підтверджує, що хвилеподібний розвиток демократії є одним із важелів нестабільності в державах з перехідною демократією, в тому числі і в Україні. Більше того, наше дослідження показує, що велика кількість країн такого типу стали на шлях реверсного розвитку, тобто амплітуда йде в бік "хвилі, що відкочується" ("reverse wave").

У Висновках представлено основні підсумки дослідження.

На дисертаційному рівні були одержані результати цілісного аналізу системного та сукупного впливу процесів демократизації та глобалізації на подальший цивілізаційний розвиток, які полягають саме у прагматичному трансформуванні демократії під впливом такого важливого чинника, як наростання глобалізації всіх сфер світового устрою в контексті прагматизації міжнародних відносин в період кризового та формуванні післякризового позиціонування. Прагматизація міжнародних відносин є однією з найважливіших складових ланок суспільних відносин, і від того, в якому стані перебуватимуть процеси трансформації міжнародних відносин, залежить, яким буде прийдешнє суспільство, на яких саме засадах будуть формуватися міжнародні відносини. Отримані результати конкретизувались у наступні положення:

1. Визначено, що зміст поняття "міжнародні відносини" і "демократія" у своєму генезисі віддзеркалюють основні протиріччя розвитку світогляду світового суспільства;

2. З'ясовано, що історична еволюція розвитку та становлення демократичних засад міжнародних відносин в світовому цивілізаційному просторі корелює із загальними світоглядними уявленнями постійно зростаючих прошарків активно працюючого населення відповідно закону великих чисел (П.Л. Лавров, 1869 р.);

3. Обґрунтовано дієздатність трансформування основних форм демократії до якісно нових умов цивілізаційного розвитку та прагматизації міжнародних відносин;

4. Оцінена нова модифікація демократичного світоустрою - "електронна демократія" (e-democracy) та її вплив на формування громадянського суспільства;

5. Доведена доцільність при аналізі прагматизації міжнародних відносин застосування конфігурації від "точки відліку" до "точки реалізації теоретичної гіпотези", яку є сенс умовно розбити на п'ять етапів або міні-точок;

6. Встановлено, що в нових умовах прагматизації міжнародних відносин кризового та післякризового періоду демократичні процеси набувають більш глибокого і суперечливого змісту;

7. Введено концептуально нове значення і поняття післякризового періоду на межі "четвертої хвилі" демократизації, в основу якої покладено розвиток громадянського суспільства в поєднанні з високими технологічними досягненнями людства;

8. Вводиться істотно нове поняття розвитку глобалізаційних процесів - "фаза непередбачуваної послідовності після кризового періоду”. Дане поняття дає можливість формування нових підходів у вирішенні проблем майбутнього.

9. Подано авторську версію прискореного розвитку демократичних інститутів українського суспільства в умовах прагматизації міжнародних відносин у новому світоглядному вимірі, а також можливості застосування нових прагматичних форм у міжнародних відносинах.

Прагматизація міжнародних відносин обумовлює незнищуваність демократичних цінностей громадянського суспільства. Відтак, бачиться доцільним використання результатів дослідження при подальшому поглибленому вивченні ролі демократії у епоху глобалізаційних процесів та подальшої трансформації демократичних процесів на планеті. На часі створення варіантів можливого моделювання та прогнозування шляхів розвитку та трансформації демократичних систем, як теперішнього так недалекого майбутнього, які будуть відображати, як стан демократичних процесів так і подальші шляхи демократизації суспільства. А саме розвиток "четвертої хвилі" демократизації, її основ, бачення, розповсюдження і розвитку в тенденційному аспекті прагматизації міжнародних відносин.

Незважаючи на повсюдне поширення демократії у світі, існують суттєві розбіжності в утвердженні єдиних концептуально-ідеологічних підходів до розуміння демократії в цілому як явища, так і відносно демократизаційних процесів, що стрімко почали розвиватися в кінці минулого на - початку нинішнього століть.

Отже, виходячи з того, що демократизаційні процеси не мають єдиного концептуального підходу і враховуючи те, що одним із головних завдань системи міжнародних відносин є безпечні умови співіснування її суб'єктів, в цьому контексті можна прийти до узагальнюючого висновку, що саме тут можуть бути приховані основні причини того, що процеси демократизації продовжують розвиватися амплітудно або хвилеподібно. Тому закономірним є те, що саме відсутність єдиного бачення основ демократизаційних процесів, а відповідно і шляхів їх подальшого розвитку, могло призводити до крайнього ускладнення ситуацій всередині тих країн, що ставали на шлях демократичного розвитку. Це, в свою чергу, породжувало обстановку кризовості, яка і призводила до відступу демократичних сил під натиском авторитаризму, що і ставало причиною того, що С. Гантінгтон називав "хвилею, що відкочується" ("reverse wave").

Звідси постає нове розв'язання завдання. Воно може бути теоретично сформульоване в площині, яка дозволить знайти таке рішення, яке дасть змогу процесам демократизації розвиватися менш амплітудно. Тобто, створити умови, за яких "хвилі, що відкочуються", будуть завдавати мінімальних загроз процесам демократизації, що в свою чергу адекватно впливатиме на систему міжнародних відносин.

...