Внутрішні та зовнішні чинники еволюції імміграційної політики Федеративної Республіки Німеччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних

систем та глобального розвитку

УДК: 327(430):314.15-026.48

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ВНУТРІШНІ ТА ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ ЕВОЛЮЦІЇ ІММІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НМЕЧЧИНИ

ЖОВКІВСЬКА Ганна Андріївна

Чернівці - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України Науковий керівник:доктор історичних наук, професор Макар Юрій Іванович,Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри міжнародних відносин

Офіційні опоненти:

Доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Євтух Володимир Борисович, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, директор Інституту соціології, психології та управління.

Доктор політичних наук, доцент Цепенда Ігор Євгенович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

проректор з міжнародного співробітництва.

Захист відбудеться “28” жовтня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012 м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012 м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розісланий “22” вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради П.М. Катеринчук

Загальна характеристика роботи

міграційний економічний політика

Актуальність теми дослідження. Міжнародна міграція як суспільно-політичний феномен є однією з важливих складових цілісної структури сучасного світу, елементом зростаючої взаємозалежності між державами. Міграція спричиняє істотні зміни як у країнах-донорах, так і в країнах-реципієнтах, і є джерелом цілого комплексу проблем соціального, політичного, культурного, економічного та релігійного характеру, висуваючи перед суспільствами та державами нові виклики. З огляду на причини сучасних міграційних рухів (процеси глобалізації, зміни демографічної ситуації, особливо у високорозвинутих індустріальних державах, загострення економічної нерівності між країнами, збільшення кількості військових конфліктів та громадянських війн), питання міграції набуває неабиякої актуальності й, відповідно, підтверджує потребу в науковому дослідженні законів та закономірностей міграційних процесів.

Зростання масштабів та розмаїття форм міграційних рухів вимагає ґрунтовного вивчення впливів та наслідків міграції. Міграційні потоки зупинити неможливо, але ними можна керувати, отримуючи при цьому користь від міграційного потенціалу. Тому особлива увага відводиться міграційній політиці як на національному, так і на міжнародному рівнях. На сьогодні жодна з держав не здатна самостійно впоратися з управлінням міграційними потоками. Постає об'єктивна необхідність переосмислення основних засад здійснення міграційної політики як окремих країн, так і спільної міграційної політики, в нашому випадку - Європейського союзу.

Особливості розвитку імміграційної політики Німеччини, як однієї з найбільших імміграційних країн на теренах ЄС, заслуговують на ґрунтовне наукове дослідження. З огляду на те, що яскраво виражена імміграційна ситуація у ФРН склалася ще наприкінці 1970-х рр., а визнання ФРН імміграційною країною офіційною владою відбулося лише наприкінці 1990-х рр., постає необхідність аналітичного розгляду наслідків цього затяжного процесу та аналізу змін пріоритетів і напрямів реалізації її імміграційної політики. Актуальність цієї проблематики підтверджується також і тим, що за умови подальшого спаду рівня народжуваності та невпинного старіння населення Німеччина й у наступні десятиріччя залишатиметься залежною від імміграції ззовні. Головним завданням німецького уряду сьогодні є політика регулювання імміграційних рухів та ефективне вирішення поточних інтеграційних проблем мігрантів.

Досвід ФРН з її розвиненою системою управління у сфері зовнішніх міграцій може слугувати прикладом еволюції імміграційної політики в добу глобалізації та світових процесів інтеграції. Для молодих держав на кшталт України такий досвід є неоціненним з огляду на зміни кордонів та геополітичних реалій кінця ХХ - початку ХХІ ст. Україна, виступаючи містком між Європою та Азією, з об'єктивних причин набуватиме привабливості для мігрантів, а, отже, перед політичною елітою держави постає актуальне завдання формування власної стратегії регулювання міграційних процесів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках комплексної науково-дослідної роботи кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича - „Проблеми історії, політології та міжнародних відносин в сучасному світі” (Державний реєстраційний номер 0107U001235).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в дослідженні еволюції імміграційної політики ФРН крізь призму впливу внутрішніх і зовнішніх чинників та визначенні характеру політичних змін у цій сфері на тлі загальносвітових міграційних процесів.

Окреслена мета зумовила постановку та розв'язання таких завдань:

- розкрити суть поняття „міграційна політика” та охарактеризувати інструменти і механізми її реалізації;

- обґрунтувати і систематизувати основні напрями та теоретико-методологічні підходи до вивчення міграційних процесів;

- визначити основні етапи формування імміграційної політики Німеччини та з'ясувати характер політичних змін у цій сфері - зміна парадигм чи нова орієнтація в межах старих підходів;

- дослідити нормативно-правові засади державної імміграційної політики;

- показати сучасну міграційну динаміку і розглянути вплив імміграційних процесів на економічний та соціальний розвиток ФРН;

- проаналізувати інтеграційні проблеми мігрантів і дати оцінку ефективності практичного здійснення заходів щодо їх залучення до німецького суспільства;

- розглянути особливості формування спільної міграційної політики ЄС та її вплив на німецьку імміграційну політику.

Об'єктом дослідження обрано міграційну політику ФРН.

Предметом дослідження став комплекс внутрішніх та зовнішніх чинників еволюції імміграційної політики ФРН.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1989 по 2010 рр. Нижня межа пов'язана з геополітичними змінами, що відбулися в Європі та Німеччині, зокрема наприкінці 1980-х на початку 1990-х рр. Падіння Берлінської стіни, процес возз'єднання Німеччини, розпад СРСР та відкриття кордонів для колишніх соціалістичних країн, загострення етнонаціональних конфліктів і громадянські війни спричинили значне збільшення міграційного тиску та вплинули на перегляд політичних підходів до проведення імміграційної політики ФРН. Верхня межа співпадає з проведенням у 2010 р. парламентських виборів та утворенням нової коаліції у складі Християнсько-Демократичного Союзу (ХДС) і Вільної Демократичної Партії (ВДП), яка на чолі з А. Меркель впроваджує нові підходи в сфері імміграційної політики, передусім зосереджуючись на сприянні інтеграції мігрантів у німецьке суспільство.

Методи дослідження. Специфіка об'єкта і предмета дослідження визначила сукупність теоретико-методологічних підходів, що дозволили комплексно дослідити концептуальні засади німецької імміграційної політики. При розкритті теми застосовано низку загальнонаукових і спеціальних політологічних підходів і методів, зокрема: інституційний підхід дав змогу визначити роль органів державної влади у формуванні та реалізації імміграційної політики; структурно-функціональний підхід допоміг з'ясувати поетапні зміни в підходах німецької імміграційної політики, враховуючи всі фактори впливу на дані процеси; системний підхід дозволив дослідити питання європеїзації міграційної політики, виявляючи взаємодію національних та міжнародних практик у міграційній сфері. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, визначено загальні засади державної міграційної політики Німеччини; методи аналізу та синтезу використано при порівнянні та класифікації теоретичних підходів до питань міжнародної міграції та політики імміграційного контролю; метод порівняльного аналізу застосовано в аналізі практики залучення висококваліфікованих мігрантів за допомогою „зеленої карти” у Німеччини та США; історичний метод дав можливість простежити етапи формування імміграційної політики та розвитку імміграційних рухів до Німеччини; при аналізі змісту основних положень міграційного законодавства використано політико-правовий метод; соціологічний та статистичний методи застосовувались для опрацювання емпіричної інформації та обґрунтування положення щодо динаміки міграційних рухів, а також наслідків реформи інституту громадянства.

Особливість дисертаційної роботи, яка полягає в ґрунтовному аналізі правових основ як німецької, так і європейської імміграційної політики, зумовила розширення кола джерел та застосування міждисциплінарного підходу з використанням методів економічної теорії, правового і соціально-психологічного методів.

Наукова новизна отриманих результатів визначається як актуальністю досліджуваної теми, так і спробою вперше у вітчизняній політичній науці здійснити системний аналіз процесу змін у підходах та напрямах імміграційної політики Німеччини, дати їй оцінку на сучасному етапі та дослідити перспективи подальшого розвитку в умовах гармонізації європейської міграційної політики. У результаті проведеного дослідження отримано результати, які окреслюють пізнавально-наукову новизну роботи, а також мають наукове та практичне значення:

Вперше:

-досліджено німецьку імміграційну політику в контексті глобалізації та європеїзації міграційних відносин;

-доведено негативні наслідки запізнілого визнання Німеччини імміграційною країною, внаслідок чого виник ряд проблем з мігрантами другого та третього покоління.

Удосконалено:

-виокремлення етапів становлення німецької імміграційної політики;

-класифікацію міграційних груп, їх кількісну характеристику й особливості їх політико-правового статусу.

Набули подальшого розвитку:

-теза про доцільність використання Україною досвіду об'єднаної Європи та ФРН, зокрема організаційно-правового впливу на міграційні ситуації;

-дослідження перспектив подальшої гармонізації європейської міграційної політики в умовах посилення загальної взаємозалежності у світі.

Практичне значення одержаних результатів визначається новизною та актуальністю теми і полягає в можливості їх застосування в науково-дослідницькій, навчальній та прикладній сферах. Теоретичні напрацювання можуть бути корисними для комплексного вивчення проблем міграції та міграційної політики зокрема. Результати проведеного дослідження можуть становити інтерес для органів державної влади України при розробці концепцій, спрямованих на регулювання міграційних процесів та їх оптимізацію. Сформульовані в дисертації твердження та представлені висновки можуть бути враховані в діяльності Державного комітету України у справах національностей та релігій. Матеріали дисертаційної роботи можна також використовувати в розробці та викладанні навчальних курсів для студентів соціогуманітарних факультетів вищих навчальних закладів (зокрема „Міграційні процеси”, „Основи міграційного права”, „Етнополітологія”, „Етнодержавознавство”).

Особистий внесок здобувача. Серед наукових статей опублікованих у фахових виданнях, визнаних ВАК України, одна стаття у співавторстві, де 60 % належать авторці дисертації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та наукові результати дослідження були оприлюднені та обговорювались на кафедрі міжнародних відносин факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та на семінарах і колоквіумах Вільного університету в Берліні. Зміст та окремі висновки дисертації апробовано авторкою у формі виступів на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: „Розвиток демократії та демократична освіта в Україні” (Київ, травень 2009 р.), „Філософія гуманітарного знання. Після Вільгема Дільтея” (Чернівці, жовтень 2009 р.), VII Буковинська міжнародна конференція, присвячена 140-річчю заснування першого українського культурно-освітнього товариства на Буковині „Руська бесіда” (Чернівці, листопад 2009 р.), „Актуальні проблеми зовнішньої політики України” (Чернівці, грудень 2009 р.), „Міжетнічні та міжконфесійні відносини в контексті сучасних суспільних трансформацій” (Чернівці, 29-30 квітня 2010 р.).

Публікації. Основні положення, результати, висновки і пропозиції дисертантки знайшли відображення в дев'яти публікаціях, п'ять з яких - статті у наукових фахових виданнях, визнаних ВАК України.

Структура дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета та завдання визначили структуру дисертації, яка складається зі вступу, чотирьох розділів, котрі об'єднують чотирнадцять підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок, з них основного тексту - 190 сторінок. Дисертація містить 6 таблиць і 10 рисунків.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, окреслено мету та завдання, визначено об'єкт та предмет дослідження, а також його хронологічні межі, сформульовано методологічну основу роботи, означено наукову новизну, практичне значення, представлено апробацію результатів дослідження і структуру дисертації.

Перший розділ „Теоретичні аспекти вивчення імміграційної політики” присвячено розкриттю основних понять та сутнісної характеристики міграції, огляду наукової літератури зарубіжних і вітчизняних вчених та документальної бази дослідження. У підрозділі 1.1 „Понятійно-категоріальний апарат та його змістовні характеристики” аналізується низка базових понять міграційної сфери, серед яких - міграція, міграційна політика, імміграційна держава, біженці, переселенці, гастарбайтери та інші. Для кращого розуміння предмету дослідження подається тлумачення двох ключових понять: міграція та міграційна політика. У політико-політологічному дискурсі немає спільної думки щодо загального визначення терміна міграція. Здебільшого в науковій літературі міграція визначається як переміщення людей через кордони певних територій зі зміною місця проживання на деякий час або назавжди. Одним з основних критеріїв характеристики міграції є перетин адміністративних кордонів території (держави, області, міста та ін.).

Регулюванням міграційних процесів та інтеграцією прибулих мігрантів займається міграційна політика. Загальне поняття „міграційна політика” вивчається багатьма науками й визначається як сукупність теоретичних положень та практичних дій щодо регулювання внутрішніх і міждержавних процесів переміщення населення. У дослідженні категорія міграційна політика доповнюється (суб)категорією „імміграційна політика”, що означає комплекс заходів держави, які стосуються в'їзду, перебування, допуску до ринку праці та процесу інтеграції мігрантів і ґрунтуються на соціально-економічних та демографічних потребах країни. На формування імміграційної політики впливає цілий комплекс зовнішніх та внутрішніх обставин соціально-політичного характеру. Серед внутрішніх чинників виділяють внутрішньополітичну розстановку сил, потреби соціально-економічного розвитку та демографічні проблеми. До зовнішніх чинників належать геополітична ситуація, участь у міжнародних інтеграційних об'єднаннях, міжнародно-правові норми.

У другому підрозділі „Теоретичні основи дослідження міграції та імміграційної політики” розглянуто передусім концептуально-теоретичні підходи до проблем міжнародної міграції. Домінуючими теоріями, які дають пояснення феномену міграції є неокласична, теорія сегментованого ринку праці, нова економіка міграції, теорія людського капіталу, теорія світових систем та інші. Економічний підхід у теоріях міграції доводить, що головними чинниками формування міграційних потоків виступають економічні фактори. Саме різниця в економічному розвитку країн призводить до активізації міждержавних переміщень людей, насамперед - як робочої сили. Однак економічні теорії не завжди спроможні дати обґрунтоване пояснення усім явищам міграції (зокрема, недобровільна міграція, втеча, цілеспрямоване рекрутування іноземної робочої сили, а також державний вплив на міграційні процеси). Міграція є не лише економічним процесом, а й соціальним, що пояснюють соціологічні теорії, такі як, наприклад, теорія міграційних мереж. У підрозділі приділено також увагу політологічному підходу, який на відміну від вище згаданих підходів, набагато пізніше почав вивчати міграцію. Предметом дослідження при цьому виступає міграційна політика як держави-реципієнта, так і держави-донора. У різних політичних концепціях представлено аналіз внутрішніх (економічні потреби, інтереси класів та груп, особливості культури) та зовнішніх чинників (міждержавні відносини, міжнародні угоди), що впливають на формування міграційної політики. Роль держави у формуванні міграційної політики перебуває в центрі уваги теорії політичного реалізму, неолібералізму, глобалізаційної теорії.

У третьому підрозділі „Джерельна база та стан наукової розробки теми” здійснюється аналіз джерел, використаних дисертанткою в ході проведення дослідження. Джерельну базу дисертаційної роботи в результаті систематизації поділено на групи. Першу групу документів становлять національні законодавчі акти ФРН, які слугують нормативно-правовою базою німецької імміграційної політики. З-поміж них варто виділити два основоположні документи ? „Основний Закон” Конституція ФРН та Закон „Про імміграцію”. Останній заслуговує на особливий інтерес та детальний розгляд через те, що саме з його прийняттям почали говорити про зміну парадигм німецької імміграційної політики. До другої групи джерел віднесено угоди, закони, директиви, програми Європейського Союзу, які регламентують спільну європейську міграційну політику. Велике значення для нашого дослідження мали статистичні матеріали, інформаційно-аналітичні звіти, соціологічні дослідження, результати опитувань громадської думки Німеччини та ЄС, які включені до третьої групи документів. Четверту групу утворюють партійно-політичні документи, до яких належать міжпартійні коаліційні угоди, програмні документи політичних партій, рішення та постанови парламентських фракцій. Проаналізовано документи найвпливовіших парламентських партій Німеччини: Соціал-Демократичної партії Німеччини (СДПН), „Союзу зелених”, Вільної Демократичної Партії (ВДП), Християнсько-Демократичного Союзу (ХДС) і Християнсько-Соціального Союзу (ХСС). В останню п'яту групу джерел виокремлено інтернет ресурси. В роботі використовувалися дані, що містяться на офіційних сайтах органів державної влади Німеччини та аналітична інформація зі спеціалізованих інтернет сторінок, присвячених питанням міграції - як міжнародної, так і національної.

У дисертації проаналізовано стан наукової розробки проблематики дослідження у світовій науці. Треба сказати, що на відміну від досліджень вітчизняних учених, вивчення проблематики імміграційної політики посідає важливе місце в науковому доробкові багатьох зарубіжних науковців. Історію міграційних рухів досліджували німецькі вчені У. Герберт, Б. Енгельман, К. Баде, У. Мерлендер, Р. Гофманн. Якщо поглянути на дослідження міграційних питань у 1990-х рр., то більшість авторів доводить, що Німеччина вже давно стала імміграційною країною, і наявна міграційна ситуація в країні вимагає серйозних концептуальних змін. Серед них Т. Вундерліх та Е. Керле, М. Гель, С. Люфт, К. Маєр-Браун, Й. Олтмер, А. Вебер, С.Ангенендт. Критичний аналіз процесу змін основних підходів міграційної політики висвітлено в роботах В. Барта, Р. Зюсмут, Д. Тренгардта, С. Гріна, Т. Штраубгара. Іншу групу досліджень становлять праці німецьких науковців, які займались питаннями інтеграції мігрантів, зокрема К. Бегера, Б. Дієц, В. Гайтмеєра, Г. Геллера, У. Мерлендер і Ґ. Шультце, Р. Мюнха, В. Войке, К. Барвіга і У. Деві, К.Баде. Європейській міграційній політиці присвячені дослідження Б. Дієць, Д. Шмідта, В. Вайденфельда, У. Гунґера, К. Бутервеге і З. Єгера, С. Борелли.

До вітчизняних учених, які займаються вивченням різноманітних аспектів міграції, належать І. Прибиткова, В. Олефір, Я. Кондратьєв, О. Хомра, М. Шульга, О. Піскун, О. Малиновська, О.Пуригіна, Б. Юськів та інші. Детально розглянув понятійний апарат міграційного права і проблеми управління міграційними процесами Ю. Римаренко. Етнічні аспекти міграційних процесів та формування етнонаціональної політики держави досліджувались у працях В. Євтуха. Вагомий науковий внесок зробили також дослідники Чернівецького національного університету, зокрема В. Бурдяк, В. Макар, Т. Лупул, О. Сич.

У другому розділі „Встановлення політико-правових засад імміграційної політики ФРН” визначено та охарактеризовано основні історичні етапи формування імміграційної політики Німеччини. Аналіз політико-правових засад дозволив відстежити основоположні зміни в напрямку проведення імміграційної політики - починаючи від заходів рекрутування, продовжуючи обмеженням імміграційних рухів і, нарешті, проведенням поступової лібералізації імміграційної політики.

У першому підрозділі „Процес рекрутування іноземної робочої сили (1955-1973 рр.): його причини та наслідки” показано повоєнні заходи німецького уряду щодо вербування робітників - гастарбайтерів із Південної Європи та Туреччини. У роки масштабної відбудови зруйнованої німецької економіки імміграція була необхідним джерелом додаткових людських ресурсів та робочої сили. Офіційна влада у своїх діях виходила з того, що перебування іноземних працівників є лише тимчасовим явищем. При тому кількість мігрантів у країні невпинно зростала, й навіть після введення заборони вербування іноземної робочої сили в 1973 р. імміграційні потоки до Німеччини не припинилися, а лише набули нових форм. Гастарбайтери почали перевозити сюди членів своїх родин. Тож, тимчасова економічно обумовлена трудова імміграція переросла в перманентну імміграцію з усіма їй властивими закономірностями. З початку 80-х рр. федеральний уряд дотримувався подвійної стратегії: з одного боку, він обмежував подальшу імміграцію до ФРН, сприяв заохоченню повернення мігрантів на батьківщину, виплачуючи грошові премії, намагався підтримувати культурні зв'язки з їхніми суспільствами, а з іншого - здійснював інтеграційні заходи щодо іноземців, які довгий час проживають на території Німеччини. Основний принцип, яким керувалась держава, полягав у тому, що Німеччина не є імміграційною країною, а тому іноземці після певного періоду перебування повинні повернутися на свої батьківщини.

У другому підрозділі „Особливості імміграційної політики після об'єднання Німеччини” проаналізовано розвиток міграційної ситуації в країні під впливом внутрішньополітичних змін (об'єднання Німеччини) та зовнішніх соціально-економічних та політичних змін (розпад СРСР, відкриття кордонів для громадян колишніх соціалістичних країн). Процес політичної та юридичної уніфікації в сфері міграції виявився нелегким, зважаючи на різноманітний міграційний досвід у ФРН та НДР. На відміну від Західної Німеччини, яка проводила активне залучення іноземців на ринок праці, в Східній Німеччині кількість чужинців була досить малою і представлена переважно вихідцями з країн соціалістичного табору. Нове геополітичне положення Німеччини наблизило її кордон до країн Центральної та Східної Європи, що спричинило зростання міграційних рухів з цих країн у напрямку ФРН. Міграційні потоки до Німеччини набули досі небачених розмірів - в проміжку з 1988 по 1994 рр. кількість іноземців зросла більше ніж на 50 % в порівнянні з попереднім періодом активної імміграції 1969-1974 років. Зменшити імміграційний потік біженців вдалося шляхом прийняття змін до конституції щодо права на притулок. Крім біженців до об'єднаної Німеччини почали масово іммігрувати пізні переселенці та євреї з колишнього Радянського Союзу. З кожним роком ставало очевиднішим, що ситуація в Німеччині більше не зводиться до розв'язання питань гастарбайтерів, а стосується комплексної імміграційної проблеми.

У третьому підрозділі „Зміни правових засад німецької імміграційної політики наприкінці 90-х років ХХ ст.” досліджено початок лібералізації імміграційної політики Німеччини з приходом до влади уряду Г. Шрьодера. Цьому процесові сприяли такі чинники, як швидкий розвиток високих технологій, нестача фахівців на німецькому ринку праці, змагання провідних країн світу за „кращі мізки”. Політичною реакцією на це стала ініціатива федерального канцлера про відкриття німецького ринку праці для іноземних спеціалістів із країн поза ЄС в рамках програми „Green Card”. Поряд із позитивними сторонами (поняття „імміграція” набуло більш позитивного звучання, а державна влада остаточно відійшла від принципу невизнання Німеччини імміграційною країною) відзначено певні недоліки програми, а саме обмеження контингенту допустимих мігрантів, встановлення мінімальної зарплатні, а також відсутність довготермінових перспектив та надійного правового статусу для них у Німеччині, що не сприяло процесу залучення висококваліфікованих спеціалістів із-за кордону.

Важливою складовою лібералізації імміграційної політики Німеччини наприкінці 1990-х рр. стало питання надання громадянства. Впровадження реформи закону „Про громадянство” в 2000 р. з політологічної точки зору було свідченням визнання політичними силами нової суспільно-демографічної реальності та необхідності перегляду політичних стратегій щодо міграції. Однією з найважливіших статей закону було доповнення традиційного принципу крові елементами принципу ґрунту. Аналіз положень закону виявив, що в той час, коли одні з них вносили значні полегшення в процедуру натуралізації, наприклад, скорочення необхідного терміну перебування для отримання громадянства, інші (підвищення вимог щодо знання німецької мови та суспільного устрою, несудимість, відмова від попереднього громадянства) навпаки - ускладнювали цей процес для багатьох мігрантів. Загалом реформи уряду Г. Шрьодера варто розцінювати як реальний прояв зміни політичної свідомості щодо питань імміграції. У висновку до розділу резюмується, що відбулася зміна статусу країни: Німеччина перетворилася з країни гастарбайтерів у країну мігрантів.

У третьому розділі „Імплементація нового підходу в імміграційну політику сучасної Німеччини” висвітлюються особливості впровадження нового міграційного законодавства, аналізується зміст та значення цих правових основ для розвитку міграційної ситуації у ФРН, визначається динаміка імміграційних рухів від початку 1990-х рр., досліджуються соціально-економічні впливи міграції і питання, пов'язані з інтеграцією іноземців. Поворотним пунктом в імміграційній історії ФРН вважалося прийняття нового міграційного закону, з яким пов'язували зміну парадигм німецької імміграційної політики. Тому в першому підрозділі „Вдосконалення нормативно-правової бази імміграційної політики на підставі нового закону „Про імміграцію”” значна увага приділяється детальному вивченню основних положень закону. При цьому наголошується на закріпленні нового підходу до трудової міграції, за яким заохочується імміграція висококваліфікованих спеціалістів, самостійних підприємців та студентів. Крім того, вперше в законі були законодавчо врегульовані питання інтеграції іноземців, а також доповнено перелік підстав надання притулку. Водночас дисертантка вказує на недоліки закону, які полягають у відсутності інструментів залучення потрібних мігрантів („бальна система”, запропонована в проекті закону, була відкинута), завищенні вимоги для отримання дозволу на поселення для висококваліфікованих спеціалістів та підприємців, не урегульованості процедури визнання іноземних дипломів. Незважаючи на значні кроки в лібералізації імміграційної політики, досі існують численні бар'єри на шляху до німецького ринку праці для фахових мігрантів.

У другому підрозділі „Характер та динаміка поточної імміграції до Німеччини” використані статистичні дані Федерального відомства з питань міграції та біженців, які дозволили дослідити обсяги та якість імміграційних рухів до ФРН на сучасному етапі. Німеччина є однією з найбільших європейських країн імміграції (6,7 млн. іноземців), яка особливо приваблює мігрантів зі Східної та Південно-Східної Європи. Водночас тут найчисельніше представлені все-таки мігранти з Туреччини (1,7 млн.). Найважливіші імміграційні потоки, які визначають сучасну міграційну ситуацію в ФРН, включають такі групи: мігранти з країн ЄС, пізні переселенці, трудові мігранти з нових країн-членів ЄС та третіх країн, висококваліфіковані фахівці, студенти, біженці та шукачі притулку, члени сімей мігрантів. Розглядаючи імміграційну динаміку останніх років, фіксується значне зменшення імміграційних потоків у порівнянні з 1990-ми роками. Певне скорочення припливу мігрантів у Німеччині можна пояснити інституційними перетвореннями, дією нового імміграційного законодавства, яке суттєво обмежує можливості в'їзду окремих категорій мігрантів.

У третьому підрозділі „Вплив імміграційних процесів на соціально-економічний розвиток ФРН” розглядається соціальний та економічний чинники впливу імміграції на розвиток приймаючої країни, в нашому випадку - ФРН. У підрозділі акцентується на тому, що праця мігрантів була для Німеччини єдиним способом подолання дефіциту робочої сили в повоєнні роки. Доведено, що за умов економічного зростання праця мігрантів має радше комплементарний, ніж субституційний ефект на структуру зайнятості. Нами було спростовано твердження про те, що мігранти забирають місця роботи корінних жителів, оскільки від безробіття насамперед потерпають саме мігранти. Водночас іноземні кваліфіковані спеціалісти можуть збільшити обсяги виробництва підприємства, а також створювати нові робочі місця. Щоправда, Німеччина захистила власний ринок праці від мігрантів із третіх країн за допомогою використання принципу першості у питаннях працевлаштування своїх громадян та громадян ЄС. Беззаперечним є вплив іноземців на систему соціального захисту, адже сплачуючи податки та обов'язкові внески, вони роблять значний фінансовий вклад у поповнення державних надходжень, передусім - до пенсійного фонду. Позитивною стороною міграції є також і те, що вона має частковий вплив на сповільнення старіння суспільства приймаючої країни, однак спричинює суттєві зміни у структурі населення, особливо в національній, мовній та релігійній сферах. З огляду на те, що в Німеччині, незважаючи на високу кількість безробітних на ринку праці, фіксується значна нестача фахівців, приходимо до висновку, що імміграція є незамінним інструментом збільшення економічного росту та підтримання добробуту країни.

Останній - четвертий підрозділ „Проблема інтеграції мігрантів у німецьке суспільство на початку ХХІ ст.” - присвячено одному з найдискусійніших питань німецької імміграційної політики. Внаслідок імміграційних процесів у Німеччині сформувалося мультикультурне та мультирелігійне суспільство. Інтеграцію було обрано як ефективний інструмент вирішення проблем, пов'язаних з культурно-релігійними відмінностями. Вивчаючи різноманіття трактувань поняття „інтеграції”, ми схиляємося до розуміння її як двостороннього процесу, який, на відміну від асиміляції, передбачає правове, політичне та соціальне рівноправ'я культурних меншин на рівні з місцевим населенням. Проведений соціально-політичний аналіз свідчить, що більшість проблем, пов'язаних з мігрантами, виникло не через їх небажання інтегруватися в німецьке суспільство, а через багаторічне ігнорування їхніх потреб та відсутність державних інтеграційних заходів. Відкрито визнаючи наслідки зволікань з активними інтеграційними заходами, уряд А. Меркель проводить політику інтеграції, що полягає в налагодженні діалогу з мігрантами за допомогою інтеграційних самітів, ісламської конференції. Результатом таких кроків став інтеграційний план, в якому пропонується кількісне та якісне покращення інтеграційних курсів, сприяння вивченню німецької мови, підвищення освітнього та професійного рівня мігрантів. Нами було критично зауважено, що така інтеграційна політика має радше декларативний характер, оскільки обмежується лише розмовами та обіцянками й не підкріплена інструментами її реалізації. Такі ж важливі для повноцінної участі мігрантів у житті суспільства питання, як полегшення процесу натуралізації, надання права участі в муніципальних виборах, залишаються поза увагою влади.

Четвертий розділ „Імміграційна політика ФРН в рамках ЄС” присвячено дослідженню впливу процесу формування спільної міграційної політики Євросоюзу на розвиток німецької імміграційної політики. Крім того, розглядаються міграційні аспекти розширення ЄС та роль Німеччини в цих процесах. У першому підрозділі „Особливості спільної європейської імміграційної політики на сучасному етапі” розглянуто процес формування та розвитку спільної імміграційної політики ЄС. Першими кроками гармонізації міграційної сфери стали Шенгенські і Дублінські домовленості та Маастрихтський договір. Процес формування спільної міграційної політики ЄС розпочато з підписання Амстердамської угоди (1997 р.). З метою перетворення ЄС у „простір свободи, безпеки та права” сфери імміграції та притулку віднесено до „першого стовпа” ЄС. Дисертантка звертає увагу на те, що держави-члени ЄС, передусім Німеччина, в процесі узгодження спільних дій з питань міграції не бажають передавати всі свої повноваження в наднаціональну сферу. Так, співпраця між країнами-членами ЄС ґрунтується на використанні кваліфікованої більшості в усіх питаннях, окрім тих, що стосуються легальної міграції та свободи пересування громадян третіх країн. Розглянувши сучасний етап інституціювання спільної міграційної політики ЄС, приділено увагу Лісабонському договору (2009 р.). В ньому закріплено процедуру прийняття спільних рішень шляхом посилення ролі Європейського парламенту, який відтепер на рівних з Європейською Радою братиме участь у законотворчому процесі, котрий стосується питань міграції та надання притулку. Це посилює вплив на прийняття рішень державами-членами через своїх депутатів, представлених у Європарламенті. У підсумку наголошено, що процес гармонізації європейської міграційної політики відбувається лише в сфері контролю кордонів, нелегальної міграції та політики надання притулку, в яких яскраво проявляються тенденції до обмеження імміграції.

У другому підрозділі „Впровадження європейських директив щодо спільної імміграційної політики в німецьке імміграційне законодавство” аналізуються інструменти здійснення європейської міграційної політики, якими є постанови та директиви ЄС, та їх вплив на реалізацію німецької імміграційної політики. Наше дослідження європеїзації німецького законодавства щодо іноземців зосереджується на детальному розгляді „Закону про впровадження директив ЄС щодо права перебування та отримання притулку”. Він містить 11 директив ЄС, які регулюють питання процесу возз'єднання сім'ї, правового статусу громадян третіх країн, котрі тривалий час проживають на території країн ЄС, перебування студентів і науковців, надання захисту та допомоги жертвам торгівлі людьми, умови прийняття та перебування шукачів притулку та процесів визнання або невизнання статусу біженця та інші. Багато директив ЄС містять можливість гнучкого регулювання певних питань, в яких може застосовуватись національне законодавство. Тому німецькими законодавцями було впроваджено в закон нові додаткові положення обмежувального характеру, а саме: зміни в сфері інтеграції, процесу возз'єднання сім'ї та права на отримання громадянства.

Крім того, підкреслено вагому роль ФРН у процесі формування багатьох європейських директив. Німеччина намагається особливо впливати на вирішення міграційних проблем, що часом призводить до посилення обмежень із застосуванням строгого селективного підходу. Відстоюючи власні національні інтереси щодо важливих міграційних питань їй вдалося досягти бажаного результату. У своїх діях ФРН дотримується твердої позиції, вважаючи, що держави-члени ЄС і надалі повинні мати можливість законодавчої ініціативи в міграційних питаннях.

В останньому - третьому підрозділі „Вплив процесів розширення ЄС на свободу пересування робочої сили” - аналізуються зміни в регулюванні трудової міграції на території Євросоюзу. Значних застережень щодо припливу робочої сили з країн Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) на ринки праці країн ЄС викликала перспектива розширення ЄС на Схід. Німеччина та Австрія, як безпосередні сусіди нових країн-членів ЄС, особливо остерігалися наслідків принципу вільного пересування осіб для своїх національних ринків праці й наполягали на застосуванні обмежувальних заходів для нових країн-членів ЄС. З цією метою країни ЄС обрали стратегію, яка передбачала введення семирічного перехідного періоду - 2+3+2 роки для 8 держав-кандидатів ЦСЄ. Усі обмеження скасовуються в квітні 2011 р.

Із уведенням перехідних положень трудова імміграція до Німеччини не припинилася, вона надалі здійснюється на основі двосторонніх угод, які відкривають доступ до певних економічних галузей. Однак не покращився кваліфікаційний рівень трудових мігрантів. Багато кваліфікованих фахівців емігрувало до Великобританії та Ірландії - країн, які в 2004 р. відмовились від введення обмежень. Досвід цих країн показав, що свобода пересування робочої сили може посприяти збільшенню ВВП та зменшенню безробіття для цілого Євросоюзу. На сьогодні всі країни-члени ЄС, крім Німеччини та Австрії, відкрили свої ринки праці. Наполегливе дотримання обмежувальних заходів Німеччиною не сприяє заохочуванню до її ринку праці висококваліфікованих спеціалістів і стає перешкодою в розвитку спільного внутрішнього ринку ЄС. Німеччині не вдалось отримати таку економічну користь від імміграції східноєвропейських громадян, як ті країни, що відкрили для них свої ринки праці.

Висновки

Виходячи з того, що еволюція - це процес поступових змін політичної сфери суспільства, змістом яких є підвищення рівня її організації, з'ясовано, що впродовж досліджуваного періоду відбулась еволюція основних підходів та інструментів проведення імміграційної політики у напрямі її вдосконалення. Цей процес був досить тривалим та складним, адже становлення Німеччини як імміграційної країни розпочалося ще в повоєнні часи з проведенням політики рекрутування іноземної робочої сили, аж до кінця 1990-х рр., коли відбулося політичне визнання міграційної ситуації в країні та реформування міграційного законодавства. На розвиток імміграційної політики мали вплив як внутрішні, так і зовнішні фактори:

-внутрішні економічні потреби післявоєнної Німеччини спонукали федеральний уряд проводити політику рекрутування іноземної робочої сили, розглядаючи їхню імміграцію як тимчасове явище;

-зростання безробіття в країні, поряд з невпинним збільшенням кількості мігрантів, та проблеми з їхньою інтеграцією, зважаючи на нафтову кризу 1973 р., призвели до заборони подальшого вербування робочої сили і проведення політики обмеження імміграції і сприяння поверненню мігрантів на їх батьківщини;

-збільшення імміграційного тиску на Німеччину наприкінці 1980-х - початку 1990-х рр., зумовлене геополітичними змінами в Європі, подіями навколо об'єднання Німеччини та загостренням етнонаціональних конфліктів у різних регіонах світу, змістили акценти від проблем гастарбайтерів до проблем масового припливу мігрантів. Усвідомлюючи нагальну потребу в активному управлінні імміграційними процесами, федеральний уряд впровадив нові рестриктивні елементи;

-дефіцит робочої сили на початку нового тисячоліття на ринку праці на тлі невпинного старіння населення, а також глобальне економічне змагання спонукали ФРН до перегляду підходів щодо імміграційної політики з метою створення можливості для гнучкої трудової міграції, розпочинається її поступова лібералізація;

-вдосконалення процесу гармонізації спільної міграційної політики ЄС у 1990-х рр., яке було зумовлене потребою європейських країн у спільному управлінні міграційними потоками з метою розв'язання проблем боротьби з нелегальною міграцією, міжнародною злочинністю, зловживання статусом біженця, а також впливом розширення ЄС на Схід на розвиток трудової міграції.

Щодо визначення характеру політичних змін, які відбулись у сфері імміграційної політики ФРН, доведено, що глибина перетворень не відповідає окресленню зміна парадигм, з якою пов'язували прийняття нового закону „Про імміграцію”. Оскільки зміна парадигм передбачає докорінні та всеохоплюючі перетворення, розглядаючи закон та аналізуючи подальше проведення імміграційної політики, приходимо до висновку про те, що вона була започаткована, але на певному етапі призупинена. Про такі зміни можна було говорити, розглядаючи положення про створення чітких правил імміграційної політики, запропонованих у проекті закону. Модель активного залучення іноземних спеціалістів на основі „бальної системи” та встановлення квоти допустимої трудової міграції свідчили про нове осмислення значення імміграції для Німеччини. Однак таке прогресивне бачення не було втілено в законі. Незважаючи на суттєве пом'якшення імміграційних норм, в ньому міститься чимало недоліків. Так, жодним чином не врегульовано питання відбору необхідних країні фахівців. Без наявності конкретного місця праці трудова міграція не допускається. Не відзначається також особливої відкритості політики щодо висококваліфікованих спеціалістів. Порівняно з іншими країнами у ФРН існує чимало завищених вимог до іноземних підприємців. З цього впливає, що Німеччина, яка де-факто стала імміграційною країною, і надалі вперто продовжує курс на обмеження імміграції, розпочатий ще в 1973 р.

В умовах перетворення Німеччини в мультиетнічну та культурно плюралістичну країну реформу закону „Про громадянство” варто вважати виявом переходу від етнокультурної до політичної моделі нації. До традиційного принципу крові були додані елементи принципу ґрунту, що дає змогу дітям іноземців, народженим у Німеччині отримати німецьке громадянство за умови виконання певних критеріїв, які поєднують як ліберальні, так і рестриктивні елементи. Однак значними перепонами для бажаючих отримати німецький паспорт стали введення мовного тесту та неможливість збереження подвійного громадянства, наслідком яких стало значне зменшення активності процесу натуралізації.

Уперше в історії німецької імміграційної політики питання інтеграції іноземців були законодавчо закріплені, а крім того, інституційно організовані у діяльності Федеральної служби міграції, біженців та інтеграції. Треба відзначити зміну настроїв провідних політичних сил країни щодо інтеграції, які відверто визнають свою помилку у зволіканні з проведенням інтеграційних заходів. Проте, аналізуючи державні інтеграційні заходи останніх років, ми прийшли до висновку, що німецький уряд проводить політику інтеграції, яка має радше декларативний характер. Підкреслимо, що окрім інтеграційних та мовних курсів для мігрантів, а також інформаційно-консультативної мережі, інших конкретних інструментів не впроваджено. Такі ж важливі для мігрантів питання, як подвійне громадянство, муніципальне виборче право, визнання іноземних дипломів, залишаються відкритими.

Навіть процес гармонізації європейської міграційної політики не зміг істотно вплинути на сучасний розвиток імміграційної стратегії Німеччини. Незважаючи на те, що роль Євросоюзу в процесі управління міграційними потоками стає дедалі помітнішою, оскільки поступово починають зростати його компетенції в цій сфері, говорити про дієву спільну європейську міграційну політику ще рано. Адже в багатьох питаннях легальної міграції та інтеграції іноземців країни-члени зберігають право суверенності, побоюючись передати свої компетенції у сфері міграції на наднаціональний рівень. У цьому зв'язку Німеччина, як ключовий гравець на полі європейської інтеграції, відстоюючи свої національні інтереси, має тверду позицію в процесі узгодження положень директив ЄС щодо окремих аспектів регулювання міграційними процесами. У цілому імміграційна політика країн ЄС базується головним чином на контрольних і обмежувальних заходах.

У ФРН на сьогодні спостерігається парадоксальна ситуація, коли поряд з високим безробіттям, на ринку праці зростає нестача робочої сили. За цих складних умов їй необхідно відверто визнати потреби економіки в імміграції та створити легальні канали залучення іноземних працівників. Незважаючи на значні кроки в лібералізації імміграційної політики, досі існують численні бар'єри на шляху до німецького ринку праці для фахових іммігрантів.

Досвід Німеччини у формуванні та вдосконаленні засад імміграційної політики може послужити прикладом для України, яка одночасно є країною походження, транзиту та призначення мігрантів. Значення України в європейській системі міграційного контролю підкреслено угодою про реадмісію (2010 р.) з Європейським Союзом, яка зобов'язує приймати нелегальних мігрантів, котрі перетнули її кордон на шляху до країн ЄС. У цьому зв'язку нам необхідно розробити концепцію міграційної політики, яка враховуватиме передусім зміцнення національної безпеки, здійснення ефективного прикордонного контролю, інтеграцію національної міграційної політики в загальноєвропейську.

Основні положення і висновки дисертації викладено у таких працях

Статті в наукових фахових виданнях

1. Жовківська Г. Політика України щодо біженців та шукачів притулку. Досвід Німеччини у питаннях надання притулку / Г. Жовківська // Науковий вісник ЧНУ: Збірник наукових статей. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Вип. 486-487. - Чернівці: Рута, 2009. - С. 185-189.

2. Жовківська Г. Реформа закону про громадянство в Німеччині - крок до лібералізації політики щодо іноземців / Г. Жовківська // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2009. - Вип. 46. - С. 637-645.

3. Макар Ю., Жовківська Г. Політика Німеччини щодо інтеграції мігрантів /Ю. Макар, Г. Жовківська //Polska Niemcy Ukraina w Europie. Europa w okresie przemian oraz nowych wyzwaс w zakresie bezpiczeсstwa i wspуіpracy. - Rzeszуw: Wyd. Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2009. - S. 125-133 (авт.внесок - 60%).

4. Жовківська Г. Політико-правові засади міграційної політики Німеччини / Г. Жовківська // Буковинський журнал. - 2010. - № 1. - С. 96-102.

5. Жовківська Г. Особливості німецької імміграційної політики в контексті глобального змагання за „кращі уми” / Г. Жовківська // Наукові записки. - К.: Ін-т політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2010. - 2 (46). - С. 222-232.

Матеріали наукових конференцій

6. Жовківська Г. Проблеми самоідентичності мігрантів другого та третього покоління в Німеччині / Г. Жовківська // Філософія гуманістичного знання: після Вільгема Дільтея”: матеріали міжнародної наукової конференції. (Чернівці, 16-17 жовтня 2009 р.). - Чернівці: Рута. - С. 297-300.

7. Жовківська Г. Повоєнна історія імміграційних рухів до Німеччини / Г. Жовківська // VII Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 140-річчю заснування першого українського культурно-освітнього товариства на Буковині „Руська бесіда” (Чернівці, листопад 2009 р.). - Чернівці: Рута. - С. 251-252.

8. Жовківська Г. Зміна концепцій імміграційної політики Німеччини щодо висококваліфікованих трудових мігрантів / Г. Жовківська // Актуальні проблеми зовнішньої політики України: матеріали Третьої Всеукраїнської наук.-практ. конф. студентів та молодих вчених, присвяченої 10-й річниці початку підготовки фахівців за напрямком „міжнародні відносини” (Чернівці, 5 грудня 2009 р.). - Чернівці: Рута, 2009. - С. 64-65.

9. Жовківська Г. Іслам як релігійний чинник у проведенні політики інтеграції мігрантів до німецького суспільства: досвід для України / Г. Жовківська // Міжетнічні та міжконфесійні відносини в контексті сучасних суспільних трансформацій: матеріали міжнародної наук.-практ. конференції (Чернівці, 29-30 квітня 2010 р.). - Чернівці: Рута. - С. 98-101.

Анотація

Жовківська Г. А. Внутрішні та зовнішні чинники еволюції імміграційної політики ФРН. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2010.

У дисертації здійснено комплексне дослідження еволюції імміграційної політики ФРН крізь призму впливу внутрішніх та зовнішніх чинників. Авторкою простежено процес перетворення Німеччини з країни гастарбайтерів в імміграційну країну і визначено характер політичних змін у сфері імміграційної політики. З цією метою розглянуто основні етапи формування імміграційної політики Німеччини, показана сучасна імміграційна динаміка та вплив імміграційних процесів на соціально-економічний розвиток країни, проаналізовані інтеграційні проблеми мігрантів у Німеччині. Дисертанткою також досліджено особливості формування спільної міграційної політики ЄС та її вплив на німецьку імміграційну політику.

Ключові слова: міграція, імміграційна політика ФРН, імміграційні рухи, мігранти, біженці, переселенці, гастарбайтери, інтеграція, ЄС, свобода пересування робочої сили.

Аннотация

Жовкивская А. А. Внутренние и внешние факторы эволюции иммиграционной политики ФРГ. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2010.

В диссертации осуществлено комплексное исследование эволюции иммиграционной политики ФРГ сквозь призму влияния внутренних и внешних факторов. Автором изучен процесс превращения Германии из страны гастарбайтеров в иммиграционную страну и определен характер политических изменений в сфере иммиграционной политики. С этой целью рассмотрены основные этапы формирования иммиграционной политики Германии, показана современная иммиграционная динамика, проанализированы интеграционные проблемы мигрантов в Германии. Диссертанткой исследованы особенности формирования общей миграционной политики ЕС и ее влияние на немецкую иммиграционную политику.

Ключевые слова: миграция, иммиграционная политика ФРГ, иммиграционные движения, мигранты, беженцы, переселенцы, гастарбайтеры, интеграция, ЕС, свобода передвижения рабочей силы.