Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Київський національний економічних університет

імені Вадима Гетьмана»

Факультет міжнародної економіки та менеджменту

Кафедра міжнародної економіки

Курсова робота

на тему:

СУТНІСТЬ ТА МЕТОДИ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Студента 11 групи 3 курсу

денного відділення

Конончука Романа

Науковий керівник професор

Швиданенко Олег Анатолійович

Київ 2015

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

1.1 СУТНІСТЬ МІЖНАРОДНОЇ І ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

1.2 ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ КОНКУРЕНЦІЇ В ГЛОБАЛЬНИХ УМОВАХ

2.1 МАСШТАБИ І ДИНАМІКА ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

2.2 ФІНАНСОВА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ГЛОБАЛЬНА ІНФОРМАТИЗАЦІЯ

2.3 АНАЛІЗ ІНДЕКСУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ В 2013-2014 РР

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ КОНКУРЕНТНИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

3.1 ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ ВІДНОСИН НА ГЛОБАЛЬНОМУ РІВНІ

3.2 ГОЛОВНІ ТРЕНДИ ГЛОБАЛЬНОГО РИНКУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Глобалізація як процес, який з ходом часу та розвитком суспільства у кожній з сфер його життя стає неминучим та своєчасним, народжується не з пустого місця та має свої передумови. Людство пройшло довгий шлях від розкиданих по світу малих поселень та племен до величезних держав та міждержавних об'єднань з широкою національною різноманітністю і особливою системою зв'язків, цілей, кооперацій. Навіть непомітні явища роблять величезний внесок у активізацію глобалізації. На даний момент світ стоїть на порозі великих змін, оскільки транспортна система та сфера комунікації, які мають вагомий вплив на процеси інтеграції та об'єднання, досягли небаченого рівня розвитку та дуже міцно стоять в повсякденному житті світового фінансового, політичного та соціально життя. Ті суб'єкти світової економіки та торгівлі, які вже знайшли своє місце в цій складній системі, яка лише зароджується, вже пожинають результати свого своєчасного внеску в розвиток цього процесу та за займають лідируючи позиції з якості життя, фінансової та торгової конкурентоспроможності, інтенсивності розвитку. Але є й ті, які на даний момент не можуть запропонувати нічого вагомого світовому ринку і це створює величезну прірву між цими регіонами та з кожним днем ця різниця є все більш помітною, так як і залежність цих країн від перших. Якщо десь з'являється, то десь має зникнути. Тобто процес глобалізації не є всеохоплюючим позитивним явищем: певним регіонам внаслідок їх природного багатства чи вірній політиці влади глобалізація дає можливість диктувати свої правила та з кожним кроком розвитку дає ще кращу можливість для ще вищого ступеня розвитку, а деяким, навпаки, дарує лише невпевненість, залежність та уповільнює розвиток, тобто цей процес прямо пропорційно впливає на один та на інший регіон планети. І в цих перегонах неабияку роль грають переваги та недоліки конкурентного стану кожного з суб'єктів, а за умов такої винагороди у майбутньому як контроль не тільки за частиною, а за всією певною сферою діяльності, важливою та корисною може бути навіть не помітна особливість, яку можна використати за значну перевагу.

Об'єкт дослідження: сутність та методи конкуренції у глобальному середовищі.

Предмет дослідження: головні передумови та тренди на глобальному ринку.

Метою роботи є дослідження та оцінка теоретичних засад та практичної ситуації конкуренції на глобальному ринку, головних передумов її виникнення та трендів подальшого розвитку, а також виявлення як позитивних, так і негативних явищ, які супроводжують протікання цього процесу.

Завдання роботи:

1. вивчення теоретичних засад стосовно заданої теми;

2. висвітлення та оцінка сьогоднішньої ситуації на світовому ринку;

3. дослідити проблемні аспекти, що супроводжують процес глобальної конкуренції;

4. визначити напрямки розвитку глобальної конкуренції;

5. сформувати та висвітлити аналіз загального стану на глобальному ринку.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

1.1 СУТНІСТЬ МІЖНАРОДНОЇ І ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Глобальна конкуренцiя - це форма суперництва суб'єктiв свiтового ринку, при якiй вони розробляють, виробляють та реалiзують свої товари й послуги по всьому свiту. Вона виникає тодi, коли фiрма вирiшує максимiзувати прибуток, використовуючи загальносвiтовi джерела його формування. При глобальнiй конкуренцiї цiни та конкурентнi умови рiзних ринкiв тiсно переплiтаються мiж собою, тому конкурентна позицiя фiрми в однiй країнi нерозривно пов'язана з її позицiями в iнших країнах. Нинi глобальна конкуренцiя розвивається пiд впливом таких основних тенденцiй: зменшення вiдмiнностей мiж країнами, виникнення нових широкомасштабних ринкiв, вiльне перемiщення технологiй, агресивнiша конкуренцiя компанiй країн що розвиваються тощо. Перешкодами на шляху розвитку глобальної конкуренцiї є: витрати на перевезення i складування, рiзнi потреби в товарi в рiзних країнах, недостатнiй попит на свiтовому ринку, чутливiсть до часових затримок, рiзнi завдання в сферi маркетингу, швидкi змiни в технологiї, перешкоди, створюванi урядом тощо.

Особливостями конкуренцiї у глобальних галузях є: складнiсть для аналiзу та формування стратегiї (загалом iнформацiю про iноземнi фiрми отримати важче, нiж про вiтчизнянi); вiдмiннiсть у виробничих витратах (у деяких країнах рiвень виробничих витрат низький за рахунок дешевої робочої сили, унiкальних природних ресурсiв, сприятливого законодавства); коливання обмiнних курсiв; взаємовiдносини фiрми з мiсцевими урядами (мiсцевi уряди користуються численними механiзмами, здатними перешкоджати дiяльностi глобальних фiрм).

Глобальна конкуренцiя розвивається перш за все в глобальних галузях. Глобальна галузь - це галузь, в якiй конкурентна позицiя фiрми в однiй країнi в значнiй мiрi впливає на її конкурентну позицiю в iнших країнах. В умовах багатонацiональної конкуренцiї фiрми борються за лiдерство на нацiональному ринку, у глобальних галузях фiрми борються за свiтове панування. Глобальна конкуренцiя iснує нинi в таких галузях: випуск цивiльних лiтакiв, комерцiйнi авiацiйнi перевезення, побутова електронiка, випуск автомобiлiв, годинникiв, копiювальних апаратiв, телекомунiкацiйного устаткування, шин, фармацевтика, галузь швидкого приготування їжi тощо. Наслiдки глобалiзацiї для конкуренцiї неоднозначнi. З одного боку, вiдбувається монополiзацiя свiтового господарства транснацiональними корпорацiями, а з iншого - активiзуються конкурентнi сили суспiльства. Владу мiсцевих монополiй послаблює те, що мiжнароднi компанiї виходять за нацiональнi ринки. Фахiвцi доходять висновку, що нинi як на нацiональних так i на мiжнародних та свiтовому ринках конкуренцiя загострюється. На сучасному свiтовому ринку пропозицiя здебiльшого переважає над попитом. Проблемою є не виготовити товар, а його продати. В умовах, коли багато постачальникiв одночасно пропонують майже однаковий товар, споживач обирає той, який здатний на одиницю своєї вартостi (цiни) задовольнити бiльше потреб i має вищу якiсть, нiж товари конкурентiв. Тобто, споживач обирає той товар, який є найбiльш конкурентоспроможним . В цiлому пiд конкурентоспроможнiсть розумiють здатнiсть конкурувати на ринках товарiв та послуг. При цьому слiд розрiзняти поняття мiжнародної та глобальної конкурентоспроможностi [1].

Мiжнародна конкурентоспроможнiсть - це здатнiсть конкурувати на мiжнародних ринках. Глобальна конкурентоспроможнiсть - це здатнiсть суб'єкта мiжнародної конкуренцiї до функцiонування у глобальному економiчному середовищi. Про мiжнародну конкурентоспроможнiсть говорять, коли компанiя, виходячи на один або декiлька обраних зарубiжних ринкiв, вступає в мiжнародну конкуренцiю. Глобальну конкурентоспроможнiсть мають на увазi, коли компанiя розгортає свою дiяльнiсть на декiлькох континентах i бореться за лiдерство на свiтовому ринку. Очевидна рiзниця в масштабах Чинники глобалізації конкуренції Внутрішні: розширення масштабу бізнесу; технологічне лідерство у галузі; підвищення операційної ефективності тощо. Зовнішні: лібералізація світогосподарського життя; міжкраїнні відмінності у вартості факторів виробництва, інвестиційних можливостях, інноваційному розвитку, податкових системах; зростаючий вплив ефекту масштабу бізнесу; технологічний прогрес у транспортній галузі та спадні витрати на перевезення. 9 конкурентної боротьби мiж компанiями, однi з яких працюють в декiлькох країнах, а iншi продають свою продукцiю в 50, а то i в 100 країнах, i до того ж щорiчно розширюють операцiї на ринки iнших країн. Першу компанiю можна назвати конкурентом мiжнацiонального (або мультинацiонального) масштабу, другу - глобальним конкурентом. Таким чином, мiжнацiональним (або мультинацiональним) конкурентом називається компанiя, яка веде конкурентну боротьбу на ринках кiлькох країн, глобальний конкурент - це компанiя, яка присутня або прагне до присутностi на ринках усiх (бiльшостi) країн. Для забезпечення глобальної конкурентоспроможностi компанiя змiцнює свої позицiї, проводячи операцiї в усьому свiтi, конкурентну перевагу, iснуючу на внутрiшньому ринку, доповнює перевагами, створюваними в iнших країнах (розмiщення пiдприємств у країнах з низькою заробiтною платою, передача досвiду i навичок з однiєї країни в iншу, обслуговування глобальних клiєнтiв, репутацiя торгової марки). Однак, глобальнi переваги компанiї безпосередньо залежать вiд її конкурентних переваг на нацiональному ринку [8].

В науковiй лiтературi також видiляють рiвнi конкурентоспроможностi: товару, пiдприємства, галузi, економiки, країни. Вiдповiдно, кожен з цих рiвнiв може набирати ознак глобальної конкурентоспроможностi. Так, товар має глобальну конкурентоспроможнiсть якщо користується попитом у бiльшостi країн свiту серед мультинацiональних споживачiв. Глобальна конкурентоспроможнiсть пiдприємства бiльшою мiрою характеризується її присутнiстю та веденню операцiй у бiльшостi країн свiту. На рiвнi галузей глобалiзацiя виявляється у формуваннi так званих глобальних галузей. А для визначення глобальної конкурентоспроможностi країни Всесвiтнiм економiчним форумом розроблено iндекс глобальної конкурентоспроможностi на основi ряду показникiв, що включають як економiчну, так i полiтичну, правову та соцiальну складову.

Провідні науковці Світового економічного форуму, а саме: Ксав'є Сала-і-Мартін, Дженніфер Бланке, Маргарета Дрзенік Хану, Т`єррі Гейгер, Ірене Міа, Фіона Пауа визначили 12 складників конкуренто-спроможності [6]:

Складник № 1. Якість інститутів. Інституційне середовище формує базу, в рамках якої усі елементи ринкової інфраструктури взаємодіють один з одним з метою отримання доходу та забезпечення процвітання економіки. Інституційне середовище відображає адміністративно-правову систему, в якій функціонують підприємства, організації та держава. Тоді як економічна література переважно присвячена державним установам, приватні інститути також є важливим елементом процесу досягнення добробуту. Прозорість приватного сектору незамінна для бізнесу, тому застосування стандартів, аудиторських та бухгалтерських практик, які гарантують свободу доступу до інформації, є невід'ємною характеристикою якості інститутів.

Складник № 2. Інфраструктура. Високорозвинена інфраструктура - один з найважливіших факторів конкурентоспроможності, адже високий рівень розвитку інфраструктури уможливлює зменшити ефект відстані між регіонами всередині країни, що у підсумку сприяє інтеграції національного ринку та підсилює його роль у зв'язках з іншими ринками країн та регіонів.

Складник № 3. Макроекономічна стабільність, яка визначає здатність країни до суперництва на зовнішньому ринку. Потрібно визнати, що тоді як макроекономічна стабільність сама по собі не може збільшити продуктивність країни, макроекономічний хаос шкодить економіці. Підприємства не можуть приймати обґрунтовані інвестиційні рішення, якщо рівень інфляції обчислюється в сотнях. Фінансовий сектор не може функціонувати, якщо в державі значний дефіцит. Держава не може ефективно надавати послуги, якщо їй необхідно сплачувати відсотки за борги минулих періодів. Загалом, економіка не може зростати, якщо макроекономічне становище є нестабільним або несприятливим.

Складник № 4. Здоров`я і початкова освіта. Конкурентоспроможність країни, як здатність підвищити продуктивність виробництва, насамперед залежить від стану працівників, адже їхнє погане здоров`я може призвести до значних втрат підприємства та погіршення якості продукції. Окрім того, слід брати до уваги такий чинник, як можливість отримання базової освіти, відсутність якої може стати істотною перепоною для розвитку економіки всередині країни та знизити її рівень на світовому ринку.

Складник № 5. Вища освіта і професійна підготовка. Якісна вища освіта і професійна підготовка мають вирішальне значення для економік, які хочуть рухатись вперед по ланцюжку створення вартості і не обмежуватися простими виробничими процесами. Зокрема, сьогодні глобалізована економіка вимагає від національних економік створення пулу освідчених працівників, які можуть швидко адаптуватися до змін зовнішнього та внутрішнього середовищ. У цій групі чинників враховують рівень зарахування в середні школи і виші, а також якість освіти згідно з оцінками бізнес-суспільства.

Складник № 6. Ефективність ринку товарів і послуг. Країни з ефективними ринками товарів і послуг проводять необхідний асортимент з урахуванням попиту та пропозиції. Окрім того, такі ринки гарантують, що їхні товари та послуги будуть продаватися та купуватися в економіці у найвигідніший спосіб. Чесна ринкова конкуренція як національна, так і іноземна, не менш важлива для підвищення ринкової ефективності і, зокрема, продуктивності вітчизняного підприємництва.

Складник № 7. Ефективність ринку праці передбачає обов'язки держави надавати достатньо стимулів робітникам для того, щоб вони доклали максимум зусиль для пошуку роботи, а також за потребами мали можливість швидко та з мінімальними витратами змінювати вид діяльності. Окрім того, ефективні ринки праці повинні забезпечувати чіткий зв'язок між стимулами для працівників і їх діяльністю, а також якнайкраще використання наявних талантів.

Складник № 8. Розвиненість фінансового ринку. Ефективний фінансовий сектор необхідний для розміщення ресурсів, заощаджених громадянами країни, в найбільш продуктивний спосіб. Остання фінансова криза підкреслила роль розвиненого фінансового ринку у стабільному процвітанні держави.

Складник № 9. Технологічний рівень. У цій групі чинників визначення конкурентоспроможності країни насамперед оцінюється швидкістю, з якою економіка переймає існуючі технології для підвищення продуктивності своїх секторів. Це є одна з вирішальних концепцій, оскільки відмінності в технологіях можуть пояснити більшість відмінностей у продуктивності різних економік.

Складник № 10. Розмір ринку. Традиційно доступність ринків для підприємств та організацій обмежувалася кордонами країни. В умовах глобалізації міжнародні ринки прийшли на зміну внутрішнім, що дає можливість підприємствам використовувати «ефект масштабу». Тому, визначаючи розмір ринку, насамперед враховують міжнародну торгівлю, яка повинна перевищувати внутрішній попит.

Складник № 11. Конкурентоспроможність бізнесу, або конкурентоспроможність підприємств. Конкурентоспроможність підприємств являє собою вищий ступінь ефективності виробництва товарів та послуг підприємствами всередині країни та визначається такими показниками, як: кількість та якість місцевих постачальників, природа конкурентних переваг, ступінь розвитку маркетингу, розгалуженість процесу виробництва, розвинен6ість системи поділу тощо.

Складник № 12. Інноваційний потенціал, або схильність до інновацій. Значний дохід можна отримати, покращуючи інститути, створюючи інфраструктуру, знижуючи макороекономічну нестабільність чи підвищуючи людський потенціал. Проте в довгостроковій перспективі рівень життя можливо підвищити лише за рахунок впровадження інновацій. І хоча менш розвинені країни все ще можуть підвищувати продуктивність, переймаючи існуючі технології або поетапно покращуючи інші сфери, цього підходу вже недостатньо для тих країн, які досягли інноваційної стадії розвитку.

Видiляють також два самостiйних, але пов'язаних видiв глобальної конкурентоспроможностi: споживчу та виробничу. Пiд споживчою конкурентоспроможнiстю розумiють спроможнiсть споживачiв певного мiста, регiону чи країни придбавати та використовувати товари та послуги, якi пропонуються на глобальному ринку. Виробнича конкурентоспроможнiсть трактується як спроможнiсть свiтогосподарських суб'єктiв утримувати стiйкi позицiї у задоволеннi глобального попиту на тi чи iншi товари та послуги. При цьому, передумовою для прискореного розвитку є перевищення потенцiалу виробничої конкурентоспроможностi над споживчою, а стiйке економiчне зростання забезпечує їх баланс [7].

Iстинне значення конкурентоспроможностi з'являється тiльки тодi, коли виробник виходить зi своїм товаром на ринок, коли товар на ринку протистоїть аналогам iнших виробникiв i товарiв-замiнникiв. Тiльки в тому випадку, якщо товар володiє конкурентною перевагою (бiльш низькою цiною або вищою споживною вартiстю в порiвняннi з товарами-конкурентами), вiн буде реалiзований, тобто пiдтвердить свою конкурентоспроможнiсть за наявностi у покупця вибору мiж даним товаром, товарами-аналогами i товарамизамiнниками .

Економічний глобалізм, який виник на товарних ринках, внаслідок спочатку збутової, а потім виробничої діяльності ТНК, останніми роками розвивається переважно на фінансово-інвестиційній основі. Цьому сприяло багато факторів, достатньо досліджених як західними, так і вітчизняними економістами. Каталізаторами цих процесів є сучасні інформаційно-комунікаційні системи, що забезпечують миттєвість здійснення операцій у будь-якій точці світу.

Природним середовищем розвитку інвестиційного глобалізму є валютно-фінансові ринки -- масштабні і водночас мобільні, міжнародно інтегровані у всіх своїх сегментах.

У міжкраїновому плані реалізуються фінансово-інвестиційні схеми, учасниками яких є практично всі дійові особи ринку -- фізичні особи, корпорації, уряди, міжнародні організації. В результаті не тільки суттєво корегується інвестиційна практика, але й певним чином дискредитується традиційна інвестиційна теорія.

Однією з найскладніших сучасних проблем аналізу інвестиційного глобалізму є виявлення його «продуктивних» і «непродуктивних» (спекулятивних) компонент. Нові інвестиційні інструменти, народжуючись сотнями і тисячами на світових фінансових ринках, вже навіть і у перспективі не мають вирішення завдань реальної економіки. Спекулятивні операції на міжнародних фінансово-інвестиційних ринках сягають 95 % їх загальної кількості, а щоденні трильйонні обсяги спекуляцій у десятки разів перевищують вартість міжнародного товарообігу. Велика руйнівна сила закладена насамперед у приватному фінансовому капіталі, що непомірно зріс, і в пошуках прибутку вільно пересувається в глобальному просторі. Відірваний від будь-яких творчих завдань, обслуговуючи і вирощуючи самого себе з самого себе (а насправді знекровлюючи реальний сектор), цей капітал загрожує глобальною дестабілізацією.

Одночасно глобалізація, маючи вкрай суперечливий характер, несе в собі загрози і виклики.

Ключовим геоекономічним викликом XXI століття є те, що формуються два полюси світової економіки. На одному полюсі концентруються країни -- глобальні лідери з домінуванням США. На основі вдалої багаторічної експансії у всіх сегментах світового ринку, накопиченого у величезних масштабах капіталу ключовими детермінантами їхнього успіху у третьому тисячолітті стають: інтелектуалізація зі здатністю до постійних інновацій, соціалізація з пріоритетом якомога повного самовиразу особистостей, екологізація виробництв і середовища життєдіяльності. Показово, що у глобальному впорядкуванні світу лідери США вбачають не просто економічні вигоди, але й національну місію.

Разом з тим позиція світової переваги, до якої американці звикли і яка після Другої світової війни ще більш зміцнилася, трансформувалася в позицію глобального лідера, дуже залежного від своїх партнерів. Протягом минулого десятиріччя економічне зростання в США на 1/4 було досягнуте за рахунок експорту, котрий підтримував 12 млн робочих місць. Зростаючий обсяг імпорту перешкоджав прискоренню інфляції в умовах збільшення зайнятості, підвищення продуктивності праці і збільшення заробітної плати. Існує тісний зв'язок американської економіки і по лінії прямих інвестицій. Так, на кінець 1999 р. вартість активів прямих інвестицій, що належать США, становила 2600млрд дол., а вартість американського майна, що належить іноземним власникам, становила 2800 млрд дол. Хоча в міжнародному виробництві американські ТНК є на переважаючих позиціях, проте економіка США у все більшій мірі відчуває на собі вплив іноземних ТНК. Найбільшими інвесторами в економіку США передусім є країни Європи (Німеччина, Франція, Нідерланди, Велика Британія) і Японія.

Виходячи з цього, з середини 1990-х рр. у США виразно спостерігається прагнення відновити своє економічне лідерство в світі, насамперед спираючись на розвиток високих технологій. США вже переступили поріг, що відрізняє постіндустріальне «інформаційне» суспільство від традиційного, «індустріального», інші розвинені країни також демонструють усталену внутрішню і міжнародну конкурентоспроможність, реалізуючи постіндустріальну стратегію розвитку [19].

Прорив у постіндустріальне майбутнє провідних країн супроводжується переважною консервацією індустріальних і подекуди доіндустріальних стандартів для більшості людства. Багаторічний нееквівалентний перерозподіл світових ресурсів розвитку, і особливо результатів міжнародного виробництва, призводять до того, що на іншому полюсі світової економіки опиняється більшість країн, для котрих економічна глобалізація проявляється у першу чергу як якісно нові умови розвитку, на які вже практично неможливо впливати, але їх обов'язково треба враховувати.

Дійсно, спираючись на теоретичні обґрунтування Й. Шумпетера про «творчо-руйнівну» роль науково-технологічного прогресу та на роботи таких економістів, як Г. Менш, Р. Солоу, Л. Суте, М. Портер та ін., економічна наука поповнилась новим її розділом -- теорією інноваційного розвитку. Практично втілення висновків цієї теорії обумовило появу нової моделі розвитку, в якій науково-технологічні переваги перетворюються на головний засіб формування ефективної структури експорту й інструмент захисту від конкуренції, що ґрунтується на традиційних факторах виробництва.

Інформація (доступ до сучасних знань і засобів зв'язку) поряд з землею, капіталом і трудом стає не просто самостійним фактором виробництва, а визначальним.

«Інформаційна революція», «інформаційний бум», «інформаційне суспільство», … «інформаційна безпека» та «інформаційні технології» -- ці та подібні їм терміни поступово стали загальноприйнятими поняттями, в яких, залежно від завдань та підходів, висловлюється сподівання про небувалий розквіт, який очікує людство після початку інформаційної епохи, або наводяться апокаліпсичні пророцтва».

Найбільші прикладні можливості, перспективи і динаміку має Інтернет -- всесвітня комп'ютерна мережа з різними способами взаємодії віддалених комп'ютерів і спільним використанням послуг інформаційних ресурсів у єдиному інформаційному просторі. На сьогодні це глобальна багатофункціональна інформаційна система.

З позицій практики сучасного міжнародного бізнесу особливості електронного ринку Інтернет полягають у тому, що він є, по-перше, відкритим, тобто доступним як для компаній будь-яких розмірів, так і для споживачів, а по-друге -- глобальним, тобто доступ до нього можливий з будь-якої точки земної кулі. Відвертість ринку зумовлена також тим, що він характеризується досить низьким бар'єром для входу на нього фірм [10, 12].

Отже, можна сказати, що важливо усвідомлювати, що носії глобалізації останніх десятиліть транснаціональні корпорації безпрецедентно розширили географію виробництва товарів і послуг, раніше монополізованих промисловим Заходом, пов'язуючи практично у світовому масштабі ресурси, технології, робочі місця. Беззаперечно, що через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями глобалізація сприяє підвищенню ефективності розвитку. При цьому йде формування єдиного фінансово-інформаційного простору, в якому у дедалі більшій мірі здійснюється не тільки комерційна, але і вся діяльність людства як така.

1.2 ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

На думку І. Галиці, в сучасних умовах на глобальних ринках (особливо високо- технологічних товарів) досягти успіху часто можуть лише ті суб'єкти, котрі мають монопольний статус на національному ринку. Крім того, ліквідація таких суб'єктів господарювання може значною мірою підірвати конкурентоспроможність національної економіки в цілому. На думку дослідника, "у великих економічних суб'єктів існує система багаторівневого узгодження управлінських рішень та виникає "конкуренція компетенцій", тобто конкуренція за сфери впливу всередині фірми і внутрішньофірмові ресурси

Тому в разі якщо корпорація конкурує на глобальному рівні та має монопольний статус на національному ринку, створення в ній внутрішньо-корпоративних і внутрішньо-фірмових ринків веде до того, що вона відчуває тиск конкуренції як із середини, так і ззовні". Отже, в міру розвитку глобальної конкуренції має розвиватися внутрішньо-корпоративна і внутрішньо-фірмова конкуренція. У зв'язку з цим "слід ураховувати принцип двох конкуренцій", який полягає в тому, що:
-- посилення глобальної конкуренції має супроводжуватися збільшенням внутрішньофірмової і внутрішньокорпоративної конкуренції всередині суб'єктів господарювання, котрі конкурують на глобальних ринках;
-- чим вищим є ступінь глобальної конкуренції, тим вищим має бути ступінь внутрішньокорпоративної і внутрішньофірмової конкуренції.

Глобальна конкуренція спонукає компанію до розширення масштабів її діяльності темпами, що відповідають або випереджують темпи зростання ринку, інакше вона втрачатиме свою частку та програє конкурентну боротьбу. За умов жорсткої конкуренції норма прибутку поступово знижується. Значні інвестиції можуть здійснювати тільки найбільші ТНК, котрі отримують достатні для цього прибутки за рахунок масштабів бізнесу.

На думку багатьох українських науковців, у епоху глобалізації виникають нові чинники, що визначають ступінь конкуренції або концентрації на ринках. Насамперед це позитивні зовнішні мережеві ефекти, фрагментація виробництва між різними країнами і вплив міжнародної конкуренції на ринкову владу національних монополій. У зв'язку з цим зростає роль міжнародних інституцій із контролю над концентрацією, оскільки відносини між фірмами стосуються інтересів кількох країн і дії підприємців, що ведуть до підвищення концентрації на світових ринках, виявляються поза юрисдикцією будь-якої окремої країни. Через це в епоху глобалізації метою конкурентної політики держави може бути визначення допустимості певної практики економічних суб'єктів із позиції її впливу на конкуренцію у світових масштабах. Утім, хоч би як модифікувалися прояви конкуренції в сучасних умовах, теза про те, що зараз споживачі здійснюють вибір не товару, а бізнес- моделей, котрі їх виробляють, видається не зовсім обґрунтованою. Очевидно, що й за нинішніх умов визначальними для споживача залишаються такі характеристики товару, як ціна, якість, гарантійне й післягарантійне обслуговування тощо.

На думку академіка С. Глазьева, на сучасному етапі глобальна конкуренція ведеться вже не так між країнами, як між наднаціональними відтворювальними системами, кожна з яких об'єднує, з одного боку, національні системи нагромадження капіталу, організації науки відповідних країн, а з другого -- ТНК, що працюють у масштабах світового ринку. Глобальний економічний розвиток визначається поєднанням двох суперечливих тенденцій, а саме: підпорядкуванням світової економіки інтересам транснаціонального капіталу, з одного боку, та конкуренцією національних економічних систем, з другого [9].

У зв'язку з цим видається слушною думка Б. Данилишина про те, що динамічне розгортання процесів глобалізації вимагає оцінки тенденцій розвитку в довгостроковій перспективі та пошуку адекватної відповіді на системні виклики.

Отже, ми можемо стверджувати, що глобальну конкуренцію можна визначити як відкриту складну систему одночасного сукупного впливу на ринкові суб'єкти раніше відокремлених чинників, гнучка адаптація до яких потребує адекватних механізмів, спрямованих на універсалізацію самої системи з урахуванням динамізму й суперечностей розвитку макроінтегрованого простору. На сучасному етапі розвитку світової економіки однією із провідних тенденцій є формування гіперконкуренції, за якої швидкість змін у правилах гри є настільки високою, що встояти в конкурентній боротьбі, а тим більше очолити її, зможуть тільки найбільш адаптовані до таких змін суб'єкти. Фундаментальні якісні й кількісні зміни в умовах глобальної конкуренції потребують безпрецедентних організаційних і структурних перетворень, якісного та своєчасного аналізу передумов та тенденцій задля відповідної своєчасної підготовки, швидкої адаптаційної спроможності, формування чіткої системи дій, стратегії, та можливість їх інтенсивного впровадження.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ КОНКУРЕНЦІЇ В ГЛОБАЛЬНИХ УМОВАХ

2.1 МАСШТАБИ І ДИНАМІКА ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

На даний момент ми можемо спостерігати драматичне розширення глобалізації, а саме: масштабна інтеграція економічної і суспільної діяльності у всьому світі. Скорочення витрат на комунікації та транспортування, в поєднанні з лібералізацією торгівлі, призводить к драматичному розширенню торгівлі. Імпорт та експорт як частка світового ВВП зросла з 40 % у 1990 році до 55 % у 2004. Крім того, скорочення ресурсних затрат на комунікації та поширення засобів масової інформації фактично створили «оперативний світ» де події, які відбуваються в одному місці, негайно відомі у всьому світі. Більше того, як тільки раніше внутрішньо-орієнтовані економічні системи Китаю, Індії і колишнього Радянського Союзу активізували та збільшили свою участь у системі міжнародної торгівлі, це одразу проявило себе у збільшенні глобальної робочої сили в два рази. Розвинені країни тепер стикаються з конкуренцією від дешевої робочої сили, яка тисне на трудомісткі сфери промисловості. Також стверджують, що подвоєння глобальної робочої сили підвищило граничну продуктивність капіталу. Як результат, та доля доданої вартості, що йде від капіталу - зростає, в той час як та, що йде від робочої сили - зменшується. Основною ланкою, що встановлює рівновагу відносно заробітної плати, виступають транснаціональні корпорації, які є найефективнішими агентами в посередництві та використанні в своїх інтересах тих відмінностей в глобальних цінах фактора [23].

Маючи окремі приклади процвітання традиційно малоефективних економік, що переважно забезпечувалось проривами у експорті, відсталі країни навіть і не шукали інших шляхів розвитку. Більше того, між ними розгорнулась конкуренція за інвестиції і філії ТНК, посилились відомі і з'явились нові інструменти їх заохочення. Сформувався певний ринок «національних пропозицій» умов транснаціональної діяльності. Найпривабливішим «товаром» на ньому стали не дешева робоча сила чи податкові пільги, не керована корпораціями протекціоністська політика, а масштаби концесій державної власності. Іноді на цьому ринку з'являються і «товари», екзотичні не з точки зору географії розміщення нових виробництв, а по готовності піти на все заради перспектив індустріалізації і економічного зростання. Майже у всіх кінцях світу можна спостерігати приклади впровадження елементів суперпромислових систем у примітивні де індустріальні економіки, сучасного західного менеджменту -- у соціальні відносини древніх культур.

Постіндустріальний розвиток супроводжується формуванням якісно нових тенденцій, як у внутрішньо-економічних системах, так і в міжнародних економічних відносинах.

По-перше, очевидним є різке зниження сировинної і частково енергетичної залежності внаслідок новітньої деіндустріалізації економіки.

По-друге, у міжнародній торгівлі вивільняються ринки масових споживчих товарів, що на перший погляд виглядає як «завоювання» цих ринків іншими країнами.

По-третє, пріоритетним новим стає самостійний, справді стратегічний і глобально конкурентоспроможний продукт -- знання та інформація.

Постіндустріальна економіка має яскраво виражений інноваційний характер, коли нові відкриття, винаходи, технології, товари і послуги з'являються не епізодично чи спонтанно, а стають постійною і найважливішою складовою економічного прогресу. Все більше це економіка матеріалізованих знань.

2.2 ІНДЕКС ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ, ЯК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО ЗРОСТАННЯ ТА ФОРМУВАННЯ СТІЙКОСТІ

На момент виходу останнього Звіту світова економіка продовжує повільно відновлюватись після найсерйознішої економічної кризи від часів повоєнного періоду (Другої світової війни). Криза суттєво змінила глобальну економіку і підкреслила важливість ролі, яку відіграють у глобальній економіці нові ринки та країни, що розвиваються. Якщо передові економіки шукають способи пришвидшити своє економічне зростання, то країни, що розвиваються, стають важливою рушійною силою у відновленні глобальної економіки. У результаті відносини між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, вийшли на новий рівень, а країни, що розвиваються, укріпили зв'язки між собою. Серед передових країн з'явилось дві моделі. Очікується, що Сполучені Штати, Канада та Японія продовжать повільне зростання, в той час, як перспективи Єврозони більш невизначені, особливо, враховуючи те, що внутрішній попит все ще обмежується жорсткими умовами кредитування. Загалом, у новому глобальному економічному середовищі різниця між передовими країнами і країнами, що розвиваються, ставиться під сумнів, зокрема у питаннях зростання і конкуренції.

На цьому фоні минулого року ми стали свідками певного зростання рівня довіри на глобальних ринках, тому відновлення економіки сьогодні здається більш вірогідним, ніж це було рік тому. Багато із супутніх ризиків, які викликали у нас побоювання під час випуску минулого звіту, не реалізувались. Зокрема у США вдалося не впасти з «фіскального обриву» і знизити інтенсивність проблеми бюджетного дефіциту. В Європі вдалось уникнути краху зони Євро і суттєво звузити спреди по державних облігаціях. В Китаї ущухли побоювання щодо різкого зниження економічних показників. Та все ж, незважаючи на більш оптимістичні глобальні перспективи, все ще має місце певна невизначеність. У розвинених країнах потенційні наслідки від зменшення використання інструментів «кількісного пом'якшення» із подальшою відмовою від них у США; агресивні, але при цьому неповні фінансові і структурні заходи, вжиті в Японії, а також постійні проблеми з безробіттям та економічним відновленням в Європі є тими факторами, які можуть поставити під за­ грозу майбутні економічні показники. Що стосується нових ринків, то ще незрозуміло, як протести в Туреччині та Бразилії, кредитна криза в Китаї та потенційна нестабільність потоків капіталу, що надходять на нові ринки та ринки, що розвиваються, впливатимуть на зростання у цих країнах. Залишаються і критичні виклики: політичні лідери у всьому світі повинні забезпечити сталість державних фінансів у довгостроковій перспективі, оскільки процес делевериджа найбільш хворобливим буде саме для передових економік.

У всьому світі безробіття (або загроза безробіття) залишається основною проблемою довгострокового та сталого розвитку. Останні роки вказують на те, що значення соціального сталого розвитку як важливої складової довгострокового розвитку применшувалося. На фоні цієї проблеми одним із факторів, який набуває все більшого значення в стимулюванні конкурентоспроможності країн, стає освіта.

Все більше зростає впевненість в тому, що система освіти у багатьох країнах могла б краще відповідати потребам ринку праці, допомагати економіці уникнути нестачі кваліфікованої робочої сили, забезпечувати бізнес кваліфікованими кадрами, а також розвивати інноваційний потенціал та підприємництво. Тому слід очікувати, що впродовж наступних років багатьом країнам потрібно буде провести системний перегляд системи освіти на національному рівні на всіх етапах процесу. І хоча в цілому все вказує на те, що реалізація економічної стратегії проходить у потрібному напрямку, не можна зупинятися на досягнутому. Потрібно зберегти те, що було досягнуто і підтримати розвиток економіки на шляху до сталого зростання.

Від лідерів держав вимагатимуть рішучих заходів щодо стимулювання, підтримки та зміцнення економічного зростання, що допоможе країнам підвищити конкурентоспроможність та покращити економічні перспективи. Реформи та правильні інвестиції будуть вирішальними факторами для економічних трансформацій, які призведуть до сталого зростання у довгостроковій перспективі. Тому вкрай потрібно, щоб питання конкурентоспроможності стало наріжним каменем по­ рядку денного економічних реформ, як у розвинутих країнах, так і в країнах з перехідною економікою і в країнах, що розвиваються.

Упродовж більше ніж тридцяти років у звітах про глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму, аналізується і порівнюється багато факторів?складників національної конкурентоспроможності. Із самого початку діяльність ВЕФ була спрямована на виявлення глибинних причин та взаємозв'язків, на стимулю­вання дискусії поміж зацікавлених осіб щодо оптимальних стратегій та методів, здатних допомогти країнам здолати перешкоди на шляху до зміцнення власної конкурентноспроможності. У сучасних складних економічних умовах їх робота відіграє важливу роль, нагадуючи про значення структурних економічних засад задля стійкого зростання.

З 2005 року Всесвітній економічний форум аналізує конкурентоспроможність, використовуючи Індекс глобальної конкурентоспроможності (ІГК)?--?комплексний інструмент оцінювання мікро- і макроекономічних показників національної конкурентоспроможності. Імндекс глобамльної конкурентоспромомжності (англ. The Global Competitiveness Index) -- глобальне дослідження і супроводжуючий його рейтинг країн світу за показником економічної конкурентоспроможності. Розрахований за методикою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), заснованій на комбінації загальнодоступних статистичних даних і результатів глобального опитування керівників компаній -- великого щорічного дослідження, яке проводиться ВЕФ разом з мережею партнерських організацій -- провідних дослідницьких інститутів і організацій у країнах, аналізованих у звіті. Дослідження проводиться з 1979 року і в цей час представляє найповніший комплекс показників конкурентоспроможності по різних країнах світу.

Індекс глобальної конкурентоспроможності складений з 113 змінних, які детально характеризують конкурентоспроможність країн світу, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. Сукупність змінних на дві третини складається з результатів глобального опитування керівників компаній (щоб охопити широке коло факторів, що впливають на бізнес-клімат в досліджуваних країнах), а на одну третину із загальнодоступних джерел (статистичні дані і результати досліджень, що здійснюються на регулярній основі міжнародними організаціями). Всі змінні об'єднані в 12 контрольних показників, що визначають національну конкурентоспроможність:

Рисунок 1.1. «12 складових конкурентоспроможності»

Конкурентоспроможність - характеризуеється як набір інституцій, політик і факторів, які визначають рівень продуктивності країни. Рівень продуктивності, в свою чергу, впливає на рівень добробуту, який може забезпечити економіка. Крім того, рівень продуктивності також визначає дохідність інвестицій в економіку, котрі є фундаментальним стимулом економічного зростання. Інакше кажучи, конкурентоспроможні економіки?--?це ті економіки, які здатні зберегти зростання.

Отже, концепція конкурентоспроможності включає до свого складу статичні й динамічні складові. Незважаючи на те, що продуктивність країни визначається її спроможністю підтримувати високий рівень прибутків, продуктивність також є одним із найголовніших детермінантів дохідності інвестицій, що представляє один з ключових факторів, які пояснюють потенціал зростання економіки. Продуктивність і конкурентоспроможність визначаються багатьма детермінантами. Уподовж багатьох століть економісти намагалися віднайти і зрозуміти фактори, пов'язані із цим процесом. Унаслідок цього ви­ никали різноманітні теорії: від концепції спеціалізації і розподілу праці, розробленої Адамом Смітом, до пріоритетності інвестицій у фізичний капітал та інфраструктуру в економістів неокласичної школи. Останні сучасні теорії вивчають інші механізми, наприклад, освіту та навчання, технологічний прогрес, макроекономічну стабільність,

високий рівень державного управління, розвиненість бізнесу й ринкову ефективність. І хоча усі зазначені фактори є важливими для конкурентоспроможності й економічного зростання, вони не виключають один одного. Два або більша частина з них можуть відігравати важливу роль одночасно, що підтверджується різними науковими працями з економіки.

При створенні ІГК до уваги береться складність економічних процесів і пропонується виважене середнє значення великої кількості різних компонентів, кожен з яких відбиває один з аспектів конкурентоспроможності. Компоненти згруповані у 12 складових конкурентноспроможності (Рисунок 1.1).

2.3 АНАЛІЗ ІНДЕКСУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ В 2013-2014 РР.

В наші дні існує маса міжнародних рейтингів та оцінок рівня розвитку країн світу. Глобальні дослідження, що здійснюються поважними організаціями вивчають найбільш цікаві сфери життєдіяльності суспільства в різних країнах світу, а отримані результати використовують для порівняння соціально-економічних, політичних, культурних позицій країн світу серед низки досліджуваних.

Найбільш поширеними та повними є індекси глобалізації (KOF Index of Globalization), глобальний індекс миру (Global Peace Index, GPI), індекс легкості ведення бізнесу (Ease of doing business Index), індекс економічної свободи (Index of Economic Freedom), індекс свободи преси (Press Freedom Index, PFI), індекс глобальної конкурентоспроможності (The Global Competitiveness Index), індекс сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index, CPI), індекс розвитку людського потенціалу (Human Development Index, HDI). В попередній роботі нами було проаналізовано останній - (HDI), а в даному дослідження розглянемо найбільш цікаві моменти індексу глобальної конкурентоспроможності, який щорічно з 2004 року складається Всесвітнім економічним форумом (World Economic Forum).

Результати цьогорічного звіту свідчать, наша країна за останній рік у рейтингу глобальної конкурентоспроможності втратила 11 позицій, з 73 до 84, отримавши показник 4.05 бали з 7 можливих. Аналогічну динаміку втрати 11 позицій продемонстрували Уругвай, Єгипет, Гана і Бенін. Трійка лідерів не змінилася з попереднім роком, адже Швейцарія, Сінгапур та Фінляндія продовжують утримувати все ті ж 1-ше, 2-ге та 3-тє місце, а найгірший показник дістався центрально-африканській країні Чад.

Виходячи з суттєвої втрати позицій у рейтингу, варто розглянути динаміку показників, які отримувала Україна з 2006 року - першого року проведених досліджень в Україні. Для порівняння оберемо найбільш цікаві для нас країни, а саме: Росію - найбільшого торгівельного партнера, Кіпр - найбільшого інвестора, та країну, в яку прямують понад 80% інвестицій українських компаній, Грузію - вдалий приклад проведення реформ у колишній республіці СССР, Естонію - члена ЄС, також колишню державу союзу та Китай - найбільш динамічний ринок світу.

Діаграма 1. Динаміка показників індексу конкурентоспроможності 2006-20014 рр.

За матеріалами: World Economic Forum

Як бачимо, в різні періоди держави переживали ріст і падіння індексів, наша країна впродовж 7 років, попередньо продемонструвавши хвилю росту, продемонструвала падіння, та закріпилася майже на тому ж самому рівні, що й у 2006 році - 4.05 проти 4.03. В той час, як Грузія суттєво поліпшила власні показники, а в Китаю практично не було зафіксовано регресії наша динаміка в порівнянні з 2006 роком покращень не зазнає.

Отримані індекси конкурентоспроможності розраховуються за 12 основними групами показників, до яких входять інші 113 змінних, які детально характеризують конкурентоспроможність держав на різних етапах розвитку. Наступна інтерактивна діаграма відображає стан розвитку кожної з 12 основних сфер життя нашої держави, за отриманим індексом розвитку.

Діаграма 2. Складові індексу конкурентоспроможності України 2013-2014 рр.

З людським потенціалом в нас не поганий стан справ - здоров'я населення та початкова освіта, вища освіта та підготовка займають лідируючі позиції, великі обсяги ринку забезпечені розміром держави, чисельністю населення та споживанням товарів і послуг. Гірше з інфраструктурою, технологіями, фінансами та бізнесом, а найгірше з впровадженням інновацій та управлінською сферою. Показники індексів основної групи дванадцятьох критеріїв у Грузії та Росії, а також в групі виробничо-орієнтованих кран світу, до якої належить Україна відтворює наступний графік.

Діаграма 3. Порівняння показників складових індексу конкурентоспроможності у 2013-2014 рр.

За матеріалами: World Economic Forum

З усіх показників, ми отримали лідерство, лише у здоров'ї та початковій освіті, а серед категорії 31 виробничо-орієнтованих держав в нас більші обсяги ринку, краща якість вищої освіти та підготовки, трудовий потенціал та інфраструктура. Якісні зміни у Грузії забезпечили їй лідерство серед ринку товарів та послуг, управлінської сфери, ринку праці(трудові ресурси).

Іншою вагомою складовою дослідження є визначення ступеня впливу найбільш проблемних факторів для ведення бізнесу в країні, який оцінюється шляхом експертного опитування керівників підприємств та організацій.

Отримані результати опитування громадської думки з числа 16 запропонованих найбільш проблемних чинників засвідчили корупцію, бюрократію, відсутність доступу до фінансів та податкову політику, як найбільш негативні, а людські фактори, серед яких рівень підготовки персоналу та ставлення робітників до виконання обов'язків на думку респондентів мають найменш негативний вплив на розвиток бізнесу в Україні.

Після розгляду основних показників, їхніх складових, динаміки та географії індексів конкурентоспроможності є доречним ознайомитися з найбільш цікавими показниками з числа 133 досліджуваних базових категорій.

Наведені нижче результати дають нам змогу сформувати цілісну картину про рівень розвитку в найбільш важливих сферах життя суспільства та стану економіки, вплив факторів на розвиток цілих галузей та місце України серед країн світу.

Діаграма 4. Найбільш проблемні фактори для ведення бізнесу в Україні 2013-2014 роках.

Найгірші показники належать впливу бюрократії, корупції та податкової політики на розвиток бізнесу та залучення інвестицій, довіри до політиків, роботи правоохоронних органів та незалежності судів, якості доріг, стійкості банків, захисту матеріальних та інтелектуальних прав власності. Найкращий стан справ в нашій країні з охопленням населення освітою, якості викладання природничих та математичних наук, рівнем розвитку залізниці та обсягах ринку. З часом якість освітніх послуг та рівень вітчизняної науки помітно падає, дана тенденція зумовлена відсутністю впровадження наукоємних технологій у виробництво та фінансування науки на належному рівні.

Діаграма 5. Рейтинг України з 148 країн світу, за окремими складовими ІК у 2013-2014 рр.

Особливої уваги заслуговує позиція України в рейтингу здатності країни на втримання талантів, тобто високоосвічених кадрів та молодих кваліфікованих спеціалістів, за яким ми посіли 140 місце з 148. На фоні розвинутої Європи, в державах якої дані індекси мають максимальне значення, шансів на утримання кадрів, які могли б в перспективі допомогти нашій країні подолати труднощі сьогодення, практично не лишається. Нашими «сусідами» по рейтингу втримання талантів являються Ємен та Бурунді, які займають 139 та 141 позиції відповідно, а найкраще почувають себе кадри у Катарі, найінтенсивніше залучають молоді обдарування у Швейцарії та Сінгапурі.

Проведений аналіз на основі індексів глобальної конкурентоспроможності свідчить про згубний вплив управлінської сфери на розвиток бізнесу та залучення інвестицій, регресуючи процеси у якості надання освітніх послуг та рівня розвитку науки, незначне використання передових інноваційних розробок у виробництві, незахищеність майнових та інтелектуальних прав власності, відтік висококваліфікованих кадрів. Обсяги ринку, висока якість людського потенціалу, відсутність тероризму, стихійних лих та епідемій являються єдиними перевагами над іншими країнами, що за умови структурних якісних змін в управлінській сфері здатні підвищити конкурентоздатність України.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ КОНКУРЕНТНИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

3.1 ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ ВІДНОСИН НА ГЛОБАЛЬНОМУ РІВНІ

Глобалізацію визначають інтенсивність, обсяг і вартість міжнародних трансакцій у інформаційній, фінансовій, комерційній, торговельній і адміністративній сферах у всесвітньому масштабі. Різке зростання обсягів цих операцій протягом останнього десятиліття й, унаслідок цього, їх рівня є проявом глобалізації, який найкраще піддається виміру. Саме наростання всесвітньої економічної нестійкості з розвитком глобалізації актуалізує проблему забезпечення відповідності між процесами лібералізації глобального переміщення ресурсів, з одного боку, та забезпеченням глобального узгодження національних інтересів і глобального регулювання основних структурних пропорцій обміну, з другого. Таким чином, постає потреба в розширенні сфери глобальної керованості -- від мікро- й мезорівня (ТНК та інші глобальні мережі) до макро- й мегарівня (міждержавні організації й наднаціональні регулівні структури інтеграційних об'єднань). Як зазначає Нобелівський лауреат Дж. Стігліц, глобалізацію неможливо відвернути, однак можна визначити механізми її прояву. У цьому зв'язку актуальним є питання про формування громадських інституцій, які допомагатимуть встановлювати правила поведінки у глобальному економічному просторі.