Концепції миру у міжнародних відносинах та їх реалізація політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Концепції миру у міжнародних відносинах та їх реалізація політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Загальна характеристика роботи

міжнародний відносини політика

Актуальність теми. Існування людства завжди супроводжувалося численними конфліктами та війнами, відтак від найдавніших часів здійснювалися спроби виявити їх причини, визначити шляхи попередження та врегулювання. Проблематика війни та миру, встановлення і підтримання мирних взаємин між державами завжди визначалась істотним суспільним значенням. Однак, лише у ХХ ст. відбулася концептуалізація теорії миру як окремого напряму наукових досліджень.

Забезпечення миру є однією з найважливіших проблем сьогодення. З огляду на процеси глобалізації й зростання взаємозалежності, держави щораз більше відчувають негативний вплив порушення миру у світі, що слід пов'язувати не лише з воєнними діями, а й розглядати також у контексті економічних, релігійних, культурних та інших протистоянь, які, провокуючи напруження, створюють передумови для збройних конфліктів.

У більшості сучасних праць із проблем миру автори зосереджують увагу на питаннях співвідношення війни і миру, причинах виникнення конфліктів та способах їхнього врегулювання, миротворчих операціях тощо. На жаль, ці дослідження не охоплюють усіх аспектів миру. Отже, важливою складовою дослідження титульної проблеми є з'ясування поняття миру, оскільки саме через формулювання дефініції цього явища можна визначити й науково обґрунтувати способи та механізми утвердження миру у світі.

Реалізація концепцій миру в міжнародних відносинах передбачає насамперед виокремлення чинників, які дадуть змогу врегулювати конфлікти й утвердити мир. Своєю чергою, визначення умов, які його гарантуватимуть, сприятиме досягненню миру в позитивному розумінні. Відтак вивчення особливостей виникнення та розвитку концепцій миру, їх значення та реалізації у сучасних міжнародних відносинах має важливе теоретичне і практичне значення.

Стан досліджуваної проблеми. Розвиток досліджень миру в межах окремого наукового напряму розпочався після Першої світової війни й інституціоналізувався в середині 1950-х років, коли вчені дійшли висновку, що мир слід забезпечувати мирними, а не силовими засобами. На сучасному етапі проблематика миру активно розробляється і вивчається науково-дослідними інститутами Норвегії, Швеції, Фінляндії, США, Австрії, Японії та ін.

Тематика досліджень охоплює питання миру і безпеки, вивчення та врегулювання суперечностей та конфліктів, досягнення миру через мирні засоби, роззброєння і т.д. Проблематика миру порушується у працях А. Капто, Р. Арона, Дж. Бейліса, Є. Вітткопфа, Е. Воетена, С. Гантінгтона, М.Ф. Гленнона, І. Доде, Ч. Кеглі, Г.А. Лопеза, Н. Дж. Майєрса, Г. Нойхольда, О. С. Пархомчук, Ж. Просперледа, Р. Н. Розенкранца, В. Сааріо, С. Сміта, Х. Солани, І. Такаші. Теоретичні засади цієї проблематики знаходимо у працях П. Вотті, І. Дженкінса, М. Кауппі, Г. Кларка, В. Малькова, В. Міллса, А. Райана, Б. Рассела, Дж. Ріала, Дж. Рурке, Л. Сона, М. Шеллера, С. Бучанана, П. Валленстіна, Н. Вінстона, К. Дженнінгса, Г. Крейга, Г. Майєр, Л. Чекаленко. Проблематика співвідношення миру і війни, встановлення і підтримання миру знайшла висвітлення у працях В. Богдановича, К. Борисова, В. Бруса, М. Войнич, Р. Гарипова, О. Гончаренко, О. Маначинського, А. Озадовського, М. Пальчука, О. Полторацького, О. Семенюк, В. Тарчинця, А. Торкунова та інших. Серед дослідників різних концептуальних напрямів дослідження миру варто згадати Б. Брок-Утне, Н. МакГленн, К. Кон, Л. Калдекотт, Ч. Кеглі, І. Коатс, В. Петерсон, Б. Реардон, М. Саркіс, Л. Форсі, К. Аннана, Д. Бабста, Б. Браумьоллера, С. Верта, М. Дойла, Д. Зінгера, М. Муссо, Р. Перкінса, Б. Рассета, Дж. Лі Рея, Р. Руммеля, Л. Сенді, М. Смола, О. Сушка, С. Чана, Д. Грісволда, П. МакДоналда, С. Полачека. Цивілізаційні аспекти досягнення миру простежується у працях А. Аріє, Й. Гальтунга, С. Гантінгтона, Д. Ікеда, Й. Йохансена, Ю. Ліпєца, М. Тайлера, А. Тойнбі, А. Халафофф, Ф. Хеффермеля, К. Хірао та інших.

Упродовж останнього десятиліття посилився інтерес до вивчення питань миру, проте дослідження миру як самодостатнього явища в міжнародних відносинах є в Україні до певної міри terra incognita.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узгоджується з комплексною науковою темою, яку розробляє кафедра міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка “Україна в зовнішній політиці Європейського Союзу” (номер державної реєстрації № 0108U009551).

Метою дослідження є комплексний аналіз концептуальних основ і особливостей забезпечення миру у сучасних міжнародних відносинах. На підставі цього, завданнями дисертаційної роботи є:

– окреслення основних проблем дефініювання поняття миру і з'ясування суті цього явища;

– визначення основних концептуальних підходів до дослідження миру;

– виокремлення основних етапів розвитку ідей та особливостей становлення концепцій миру в світовій політичній думці;

– розгляд, систематизування та класифікування сучасних концепції миру в міжнародних відносинах;

– з'ясування основних механізмів встановлення та підтримання миру у діяльності держав та міжнародних організацій на сучасному етапі;

– дослідження ролі та місця України у світовому мирному процесі;

– визначення перспектив розвитку дослідження миру у міжнародних відносинах у взаємозв'язку з сучасною політичною практикою.

Об'єктом дослідження є теоретичні та прикладні аспекти миру як стану міжнародних відносин.

Предметом наукового дослідження є особливості, характер становлення та реалізація концепцій миру в міжнародних відносинах.

Методологічна основа дослідження. Дисертаційна робота ґрунтується на використані підходів і методів багатьох суспільних наук: філософії, політології, теорії міжнародних відносин, конфліктології, права та ін. З метою дослідження дефініцій миру було застосовано методи класифікації та типологізації. За допомогою методів аналізу та синтезу проаналізовано проблему поліморфності явища миру й запропоновано авторський підхід до розуміння явища миру; системний підхід до вивчення особливостей сучасних концепцій миру дав можливість комплексно дослідити титульну проблему. Метод порівняння було використано при компаративному аналізі дефініцій миру й основних концептуальних підходів до вивчення миру в міжнародних відносинах. За допомогою проблемно-хронологічного методу досліджено особливості зародження та процес концептуалізації ідей миру у процесі розвитку світової наукової думки. При теоретичному вивченні механізмів встановлення і підтримання миру було використано метод абстрагування. Метод аналогії дав змогу з'ясувати особливості механізмів підтримання і встановлення миру у миротворчих операціях. За допомогою аналітико-прогностичного методу змогу окреслено напрями розвитку теоретичних концепцій миру та їх практичної реалізації. Історичний та логічний методи застосовано, зокрема, для розгляду ролі України у світовому мирному процесі.

Ці методи, поєднані з міждисциплінарним підходом, який уможливив всебічне висвітлення проблеми, надають роботі характеру цілісного комплексного дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів характеризується тим, що ця дисертаційна робота є першою в українській науковій думці спробою розглянути феномен миру не тільки через використання дихотомічного протиставлення війни та миру, а шляхом його дослідження як самодостатнього явища у міжнародних відносинах.

Основні наукові положення дослідження, які виносяться на захист як особистий внесок дисертанта, полягають у такому:

Вперше:

- на основі широкого кола джерел комплексно проаналізовано дефініції миру, що дало змогу окреслити мир не тільки як стан міжнародних відносин, але й також як динамічний процес позитивних змін, та зробити висновок, що однозначну дефініцію миру неможливо сформулювати з огляду на розбіжності, що існують у його трактуванні за різних політичних, культурних, соціальних та ін. передумов; показано різноманітні типологізації дефініцій миру, які відображають різні аспекти його сприйняття та дослідження; концептуалізовано підходи до вивчення миру як явища;

- розроблено понятійно-категоріальну систему дослідження миру, причому доведено, що поняття миру має виводитися не тільки зі стану відсутності загроз миру, таких як війна, конфлікт, насильство, агресія, ворожість та напруженість, але також включати поняття справедливості, добробуту, політику ненасильства, культуру миру, тощо, що дало можливість обґрунтувати поліморфність явища миру, і відповідно необхідність комплексного підходу до його вивчення;

- виокремлено та синтезовано сучасні концепції миру, які, з одного боку, відображають основні напрями розвитку досліджень миру у міжнародних відносинах, а з іншого - показують перехід від підходу “безпеки” до підходу “миру”, що дало змогу зробити висновок про суттєві відмінності у передумовах формування цих концепцій, перманентний процес трансформації підходів до їхнього дослідження та їхню непересічну роль у процесі сприяння розбудові миру у світі.

Дістало подальший розвиток:

- синтез та поглиблений аналіз ідей миру, які містяться у працях вчених від найдавніших часів до сьогодення, і розкрито логіку їхнього розвитку від розрізнених уявлень про мир до цілісних концепцій миру. Це засвідчило 1) неперервність теоретичних роздумів над питаннями миру, стабільності та безпеки та практичних спроб встановити мир; 2) усвідомлення необхідності стану миру для повноцінного функціонування держави та для задоволення потреб народу; 3) інтегрованість явища миру у всі сфери людського життя, що створює основи для пошуку можливих передумов, засобів та механізмів досягнення миру;

- положення про те, що мир у міжнародних відносинах є реальною можливістю, за умови переосмислення його природи. На основі опрацювання розрізнених ідей та сучасних концепцій миру окреслено напрями розвитку миротворчої політики, з огляду на сучасний стан системи міжнародних відносин та перманентний процес виникнення новітніх видів загроз миру, стабільності та мирному співіснуванню. Це потребує насамперед переосмислення старих підходів до проблематики війни і миру, прикладного застосування теоретичних концепцій миру, пошуку нових механізмів забезпечення миру, що виключали б причини дальших протистоянь та конфліктів.

Удосконалено:

- тезу про те, що основні механізми встановлення і підтримання миру, незважаючи на їх універсальність не мають достатньої ефективності на сучасному етапі (зокрема тих, які є в компетенції таких міжнародних організацій, як ООН), оскільки вони передбачають забезпечення миру силовими, насильницькими засобами, які не гарантують того, що через деякий час конфлікт не поновиться;

- доведено необхідність розроблення новітніх механізмів забезпечення миру у міжнародних відносинах та запропоновано альтернативні способи врегулювання суперечок та конфліктів, які полягають у створенні передумов для “непорушення” миру, застосуванні різних варіантів посередництва від судового до Transcend та Гарвардського (Й. Гальтунг), забезпечення та збереження миру, залежно від підходу до безпеки, джерел небезпеки, політичної системи світу на певний момент часу, стратегії озброєння держав, першочергових механізмів підтримання миру та певного стандарту поведінки, застосовуваного в певній ситуації (Дж. Рурке);

- характеристику ролі України у світовому мирному процесі на основі аналізу її миротворчої практики у сучасних міжнародних відносинах, яка проявляється у активній участі українських контингентів у миротворчих операціях під егідою ООН, членством у організаціях, що покликані створювати мирне середовище та забезпечувати мир, і підкріплена відсутністю колонізаційної історії та територіальних претензій до інших держав, відмовою від володіння ядерною зброєю, власним досвідом мирних суспільних перетворень. Це є підставою для висновків про значний потенціал української держави стати лідером у процесі забезпечення миру та стабільності в регіоні.

Теоретичне і практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що з'являються засади для досягнення якісно нового рівня вивчення можливостей встановлення і підтримання миру. Розроблений понятійно-категоріальний апарат сприятиме дальшим дослідженням проблематики миру загалом і розробленню його окремих концепцій зокрема; комплексний розгляд сучасних концепцій миру створює шляхи до їхньої практичної реалізації у міжнародних відносинах; аналіз місця та ролі України у міжнародному мирному процесі стане підставою для виокремлення пріоритетних напрямів майбутніх кроків Української держави з метою забезпечення миру й стабільності всередині держави, в регіоні та світі.

Дисертація є самостійним внеском у вітчизняну політичну науку, який завдяки поглибленню і розширенню знань про природу миру як явища та особливості сучасних концепцій миру, сприятиме появі нових механізмів запобігання конфліктам та воєн, створенню передумов для збереження миру.

Отримані результати дослідження можуть знайти застосування у дослідженнях міжнародних відносин загалом та миру зокрема. Матеріали і висновки дисертації можна використати при розробленні спецкурсів для студентів міжнародних відносин, політології, державного управління.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертаційному дослідженні, отримані автором особисто.

Апробація результатів. Дисертацію обговорено та рекомендовано до захисту на засіданні кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка. Основні положення дослідження апробовано під час виступів співшукача на Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні міжнародні відносини у Центральній та Східній Європі” (м. Рівне, 8-9 грудня 2006 р.), на Міжнародній конференції “Україна та Європейська політика сусідства” (м. Жешув - Краків, 7-9 червня 2006 р.), на Днях науки Європейського колегіуму українських та польських університетів (м. Люблін, 5-6 грудня 2008 р.), на Міжнародній науковій конференції “Freedom and Power” - Warsaw East European Conference (м. Варшава, 15-18 липня 2008 р.), Міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету - 2008” (м. Київ, КНУ ім. Т.Шевченка, 16-17 квітня 2008 р.), Науковій конференції Європейського Колегіуму польських та українських університетів “Дні Науки - 2008” (м. Люблін, 5-6 грудня 2008 р.), ХІІ Всеукраїнській науковій конференції “Моральні дилеми бізнесу” (м. Львів, Український Католицький Університет, 3-4 квітня 2009 р.), Міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету - 2009” (м. Київ, КНУ ім. Т. Шевченка, 21-24 квітня 2009 р.), ХІІІ міжнародній конференції молодих вчених “Основні проблеми міжнародних відносин очима молодих вчених” (м. Прага, 27-29 травня 2009 р.), щорічній академічній конференції Міжнародної асоціації молодих вчених-політологів “Захищаючи мир: правда та процес примирення” (м. Белград, 26-31 липня 2009 р.).

Результати дослідження висвітлено у шести статтях, чотири з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, а дві - у фахових виданнях за кордоном.

Джерельна база дослідження. Автор використав першоджерела та широке коло наукової літератури українською, англійською, французькою, російською, польською, німецькою мовами. Джерельну базу становлять роботи, які умовно можна розділити на декілька типів: по-перше, це література довідкового характеру (енциклопедії, словники, довідники та ін.), яка дала змогу оперувати чітко визначеними поняттями та уможливила формулювання основних теоретичних положень тощо. По-друге, це науковий доробок зарубіжних теоретиків міжнародних відносин і дослідників миру, а також праці з проблем миру вітчизняних і зарубіжних політологів, правників, істориків, економістів, соціологів, політичних діячів. По-третє, це установчі договори та резолюції міжнародних організацій, міжнародні договори та документи, що обумовлюють можливості забезпечення миру у міжнародному середовищі.

Структура дисертації. Роботи складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (загальним обсягом 194 сторінки тексту) та списку використаної джерел (316 найменувань на 26 сторінках).

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність, сформульовано об'єкт і предмет дослідження, його наукову мету та завдання, охарактеризовано джерельну базу роботи, а також її зв'язок з навчальними програмами. Визначено наукову новизну дисертації, методологічну основу, теоретичне і практичне значення роботи, висвітлено стан досліджуваної проблеми.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження миру в міжнародних відносинах” подано детальний аналіз дефініцій поняття миру, розглянуто його типологізацію, сформульовано понятійно-категоріальний апарат дослідження, опрацьовано концептуальні підходи до вивчення явища миру.

У підрозділі 1.1. “Поліморфність явища миру та його дефініції” проаналізовано особливості трактування поняття миру, з огляду на диверсифікованість підходів до розгляду та сприйняття цього явища. Автором досліджено низку дефініцій миру, вивчено їхні класифікації та подано власне визначення явища миру, що окреслює загальні рамки для використання цього терміна. Враховуючи велику кількість підходів до трактування та різне ідейне наповнення, мир можна окреслити як відсутність чинників, які загрожують його існуванню (стан відсутності конфлікту, насильства, агресії та війни, а також ситуацію, коли загрози миру не володіють достатнім потенціалом для його порушення); як наявність чинників, які сприяють утвердженню миру; як відображення певного стану чи явища (мир як договір, як свобода, як імплементація основних загальнолюдських цінностей, як добробут тощо).

Суттєве значення для дальшого дефініювання миру, дослідження його природи та можливостей імплементації має типологізація визначень цього явища. Виокремлюють такі типи миру, як позитивний/негативний, холодний/гарячий, активний/пасивний, тривалий/нетривалий, а також міцний мир, нестійкий мир, ідеальний мир тощо.

У підрозділі 1.2. “Концептуальні підходи до вивчення явища миру в міжнародних відносинах” чільне місце відведено розгляду і вивченню явища миру крізь призму основних теоретичних течій міжнародних відносин - ідеалізму та реалізму. Представники течії ідеалізму стверджують, що мир є нормальним станом міжнародних відносин, а конфлікт - це аномалія. Ініціатора конфронтації розглядають як “заколотника проти миру”. Своєю чергою, представники реалізму наголошують, що мир - це вимушене затишшя між війнами, певний компроміс між конфронтуючими сторонами. У реалістичній парадигмі мир є нестабільним явищем, що зазвичай швидко змінюється через дестабілізацію міжнародної системи.

Дослідження миру характеризуються різноманітністю підходів до його вивчення, і відповідно до формування концепцій миру. Серед них: спроби вивчення миру через явища, які сприяють його становленню та стабільності - чесноти, право, політику, прогрес, революцію, рівновагу (М. Мерль); дослідження миру через стани, які можна ототожнити з миром - мир як відсутність війни, мир як баланс сил у міжнародній системі (К. Райт); мир як негативний мир - відсутність війни і позитивний мир - відсутність структурного насильства (Й. Гальтунг); феміністичий мир: макро- та мікрорівні миру (боротьба проти проявів насильства на всіх рівнях); мир з навколишнім середовищем; цілісний внутрішній та зовнішній мир.

Вивчення миру і його складових не має обмежуватися тільки сферами політики чи міжнародних відносин. Проблема проектується на суспільство й кожного індивіда зокрема, тому її не можна розглядати крізь призму лише одного з напрямів теорії міжнародних відносин чи відокремлено від концепцій війни, врегулювання конфліктів, забезпечення мирного співіснування.

Розглянуті концептуальні підходи до вивчення явища миру не є вичерпними. Проте вони дають можливість визначити обсяг наукового дослідження, оскільки мир та мирні відносини охоплюють усі сфери життєдіяльності людини, суспільних, міждержавних і міжнародних відносин.

Другий розділ “Ідейно-хронологічні особливості формування концепцій миру” присвячено висвітленню особливостей зародження, розвитку та концептуалізації різноманітних підходів до розуміння миру, а також спроб перенести теоретичні концепції на реальні ситуації

У підрозділі 2.1. “Ідеї миру в працях мислителів від найдавніших часів до періоду просвітництва” проаналізовано процес виникнення та формування первісних ідей миру. У цей період загальною тенденцією було підкреслення важливості миру та шкідливості війни для нормального функціонування суспільства; усвідомлення ролі війни для існування та розвитку суспільства та її невідворотності; виправдання війни, оскільки у результаті вона закінчиться встановленням / підписанням миру; осмислення можливостей урядування без кровопролитних воєн через вирішення питань дипломатичним шляхом; розгляд війни як бажання правителів, а миру - як прагнень народу.

Розрізнені ідеї про мир згодом еволюціонували до самодостатніх концепцій. Їхнім відображенням стали такі особливості трактування миру та шляху його розбудови: мир як прояв мудрості правителя, як аскетичний лад, як задоволення основних потреб суспільства, як майстерність компромісів та уникнення воєн.

У підрозділі 2.2. “Формування концепцій миру у XVIII - поч. XX ст.” подано на розгляд цілісні концепції миру XVIII - поч. XX ст. Слід підкреслити, що мислителі XVII - XVIII ст. запропонували демократичну програму справедливого миру - реорганізації міжнародного життя на основі принципів рівноправ'я і поваги суверенних прав народів. Вони висували вимоги роззброєння, відмови від таємних договорів, полегшення бід селян, які виникають через війни, за допомогою міжнародних договорів. Свої надії на мир вони пов'язували з моральним перевихованням людей, розвитком науки і просвітництва, розширенням торгівельних зв'язків між країнами. Новий імпульс отримує теорія досягнення миру за допомогою створення наднаціональних органів, які б регламентували діяльність держав, стримували їх від розв'язання воєн, і сприяли створенню стабільного міжнародного середовища. У цей період розглядають можливість встановлення миру мирними, а не силовими засобами. Подальшої концептуалізації набувають спроби обґрунтувати роль наднаціональних органів у забезпеченні миру та функцій права у встановленні і закріпленні миру у відносинах між державами. Ці концепції заклали основу для пошуків можливостей встановлення і збереження миру у світі.

У третьому розділі “Концепції миру у сучасних міжнародних відносинах” розкрито міжнародний контекст досліджень миру як окремого наукового напряму та розглянуто особливості новітніх концепцій миру у міжнародних відносинах.

У підрозділі 3.1. “Міжнародно-політичнi аспекти еволюції концепцій миру у ХХ ст.” наголошено, що саме у ХХ ст. мир почали сприймати не тільки як відсутність бойових дій чи воєн, а як відсутність насильства та перманентного озброєння, життя, в якому представники різних націй та народів, релігій та віросповідань співіснують мирно, не намагаючись знищити одні одних.

У період між двома світовими війнами політика безпеки і забезпечення миру здійснювалася з огляду на більш вигідні політичні позиції та наявність силових засобів. Водночас, повністю нівелювалися ті чинники, які в результаті і призводили до порушення миру, а саме: приниження переможених, бажання здобути якомога більше переваг, причому передумови необхідні для миру й стабільності не враховувалися.

Загалом, ХХ ст. стало етапним в усвідомленні необхідності глибокого наукового дослідження миру і причин його порушення. Після Першої світової війни, поряд із становленням теорії міжнародних відносин, виник науковий напрям з вивчення причин воєн. Після Другої світової війни дослідження поглибились у сферах роззброєння та теорії конфлікту. Згодом ці напрями стали складовою досліджень миру. Його становлення відбувалося під час Холодної війни і супроводжувалося виникненням інститутів досліджень миру (Stockholm International Peace Research Institute, Peace Research Institute in Oslo), створеням друкованих видань з проблематики миру (Journal of Conflict Resolution, Journal of Peace Research, Journal of Peace Science), й остаточно інституціоналізувалося у 70-х рр. ХХ ст. Дослідження концентрувалося на визначенні видів і кількості озброєнь, зборі даних усіх наявних і потенційних конфліктів, фіксації випадків насильства та підрахунку кількості жертв конфліктів та воєн. Поступово формувалося усвідомлення того, що з припиненням гострої конфронтації двох держав і можливістю переходу до тривалого періоду мирного співіснування, виникатиме новий тип миру, який буде чимось більшим за відсутність війни.

У підрозділі 3.2. “Особливості сучасних концепцій миру” досліджено концепції миру, наявні на сучасному етапі в рамках науки про міжнародні відносини та їхнє місце у світі.

З огляду на значну кількість та розроблення нових взірців зброї масового знищення, зростання її руйнівної сили, актуальною залишається концепція миру через роззброєння. Вона полягає в обґрунтуванні необхідності загального й повного роззброєння як передумови дальшого існування людства і миру. Її практичним втіленням стали рухи за мир, за ядерне роззброєння та угоди про скорочення озброєнь. Як результат впровадження концепції миру через роззброєння загальний, мир має змінитися запланованим миром, таким станом міжнародних відносин, коли здійснюються заходи, які спрямовуються не тільки на послаблення напруженості і розвиток усесторонньої співпраці, але й на припинення перегонів озброєнь, поетапне роззброєння, зменшення ймовірності виникнення світових воєн, до встановлення надійного миру і створення нової системи міжнародних відносин на принципах мирного співіснування.

Важливе місце відведено концепції державного суверенітету як основи для встановлення миру. Значна кількість фактів свідчать про те, що коли держава є суверенною, вона більш схильна до стабільності і миру, ніж до війни, особливо з огляду на те, що війна є порушенням суверенітету іншої держави, а міжнародно-правові норми сучасного світу потребують дотримання норм та принципів міжнародного права.

У ХХ ст. поряд з політичними перетвореннями, вагому роль у мирних процесах відіграли також суспільні зміни, зокрема, зміна ролі жінки у суспільстві (здобуття жінками права голосу та активізація жіночих рухів за рівноправність з чоловіками). Концепція миру у феміністській інтерпретації бере свій початок від феміністського руху за права жінок, і ґрунтується на твердженні, що чоловіки за своєю природою більш схильні до ведення воєн і розв'язання конфліктів, аніж жінки. Феміністські підходи до безпеки наголошують на можливостях подолати (трансформувати) загрози для миру за допомогою позитивних передумов для спільної безпеки.

Значну роль у створенні мирного середовища, а також у формуванні новітніх концепцій миру відіграли два взаємопов'язані процеси, такі як демократизація та розвиток вільної торгівлі. З огляду на значний вплив на міжнародно-політичні процеси у світі вони надали можливість вченим розглядати дві концепції досягнення миру - мир через демократію (демократична теорія миру) та мир через вільну торгівлю. Суть теорії демократичного миру полягає в тому, що демократичні країни майже ніколи не воюють одна з одною, а внутрішні ворожі конфлікти в них виникають набагато рідше ніж у недемократичних країнах. Демократична теорія миру має багато спільного з концепцією ролі вільної торгівлі у сприянні миру і мирним відносинам між країнами, оскільки вільна торгівля має тенденцію розвиватися саме між демократичними країнами і вважається мирним засобом досягнення добробуту.

Новітньою для сучасної науки миру є концепція досягнення його через розвиток культури, освіти та толерантності. Вона ще не має чітко окресленої форми, проте про її виокремлення свідчать численні спроби видатних діячів культури, науки, освіти та релігійних представників сприяти мирному процесу у різних гарячих точках на планеті. Ця концепція є відображенням ідеалістичного напряму в теорії міжнародних відносин, проте й реалісти не відкидають можливості досягнення порозуміння та стабільності у стосунках між країнами через засоби культури, освіти та релігійної толерантності.

У четвертому розділі “Шляхи та механізми реалізації концепцій миру” розглянуто можливості забезпечення миру у світі, подано прогностичну оцінку подальшого розвитку теорії та практики миру.

У підрозділі 4.1. “Механізми встановлення і підтримання миру у сучасних міжнародних відносинах” наголошено, що сьогодні в арсеналі міжнародних організацій наявні такі основні механізми встановлення і підтримання миру, як превентивна дипломатія, встановлення миру, підтримання миру, примус до миру, розбудова миру у постконфронтаційний період. Пошук альтернативних шляхів та механізмів збереження миру заклав основи для новітніх підходів: ключову роль у процесі врегулювання конфлікту та становлення миру відіграє процедура посередництва, яку застосовують у діяльності кримінального чи цивільного суду, арбітражу, судового, Гарвардського чи Transcend-посередництва (Й. Гальтунг); підходи до забезпечення та збереження миру залежно від підходу до безпеки, джерел небезпеки, політичної системи світу на певний момент часу, стратегії озброєння держав, першочергових механізмів підтримання миру та певного стандарту поведінки відповідно до ситуації (Дж. Рурке); потреба створення передумов для “не порушення” миру і відвернення загроз для його існування. Цьому сприятиме дотримання загальних і основних прав людини, серед яких основні - це право на життя, працю, свободу та рівність; забезпечення міжнародної справедливості; розвиток світового порядку миру. Розбудова миру може йти шляхом виховання для миру, підтримки досліджень і застосування методів політичних змін, оборони без застосування сили; шляхом активніших зусиль з контролю озброєнь та роззброєння; збереження локальної та міжнародної справедливості; боротьби з наявними загрозами.

У підрозділі 4.2. проаналізовано “Перспективні напрями розвитку теорії і практики миру” .

На початку ХХІ ст. особливої актуальності набуває розроблення таких аспектів наукового бачення миру, як концепції планованого всезагального і тривалого миру; соціального характеру і шляхів досягнення громадянського миру; аналізу миру як гармонії суспільних інтересів; співвідношення загальнолюдського, національного і класового в найбільш широкому значенні категорії мир; культури миру; культури демократії; можливостей досягнення миру як результату союзу держав; типології мирних відносин з огляду на історичні етапи суспільного розвитку і критерії соціальної справедливості; сутності демократичного миру.

Вагомим є те, що дослідження миру, які розпочалися з досліджень проблем війни і миру, досліджень конфліктів та засобів конфліктного менеджменту, починають фокусуватися сьогодні також на проблематиці миру як незалежного і самодостатнього явища.

У підрозділі 4.3. “Роль України у світовому мирному процесі (1991-2009)” підкреслено, що роль та місце України у світовому мирному процесі слід розглядати на кількох рівнях. По-перше, це участь України у миротворчих операціях під егідою міжнародних організацій, по-друге, - роль України як посередника при врегулюванні міжнародних конфліктів та криз, по-третє, - мирна політика України, участь у проектах та організаціях, діяльність яких спрямована на гарантування миру та стабільності. Так, встановлено, що аспектами мирної діяльності України у міжнародних відносинах є: відмова від ядерної зброї - 1994 р. Україна першою з країн колишнього СРСР відмовилася від володіння ядерною зброєю, чим чітко засвідчила вектор планованого розвитку як мирної держави; тенденція до мирного врегулювання конфліктних ситуацій з сусідами - досвід України за часів її незалежності доводить постійне бажання розв'язати спірні питання зі своїми сусідами мирним шляхом; участь у програмах чи інституціях, що займаються поширенням миру - з 1994 р. Україна активно залучена до програм “Партнерство заради миру” (ПМЗ) - основної програми практичної співпраці у сферах оборони та безпеки під егідою НАТО.

Україна як демократична держава докладає значних зусиль з метою сприяння миру та стабільності в регіоні, бере участь у переговорних процесах щодо напрацювання планів мирного врегулювання спорів та конфліктів. Миротворча діяльність України може стати дієвим засобом підвищення її авторитету на міжнародній арені, а також одним з важливих чинників розширення мирної співпраці з іншими країнами.

У Висновках сформульовані головні результати дослідження, які зведено до таких позицій:

- мир можна окреслити як складене поняття, яке, з одного боку, є відображенням стану відсутності війни, насильства, збройних дій, а з іншого -складним процесом, що має інтегрувати в собі політику позитивних дій, спільне вирішення питань та проблем, і є результатом складних суспільних процесів, що ґрунтуються на дотриманні і розвитку універсальних людських цінностей, таких як свобода, права людини, справедливість і т.п.;

- у науковому дослідженні миру є значна кількість підходів до класифікації типів миру, які відображають сприйняття цього явища, його роль у міжнародних процесах та можливість встановлення, а головно - перспективи становлення стану миру. Більшість класифікацій враховує якісні характеристики миру (за ознаками тривалості, активності, стійкості), що дає можливість спрогнозувати перспективи його збереження. Однак деякі підходи зосереджені на шляхах досягнення миру (негативний/позитивний мир, справедливий мир тощо). Вивчення цих різновидів миру дало можливість окреслити роль явища миру у міжнародних відносинах і визначити основні аспекти дослідження природи миру;

- серед концептуальних підходів до розгляду явища миру, чільне місце займає співвідношення між реалістичною та ідеалістичною парадигмою теорії міжнародних відносин. У реалістичній парадигмі мир розглядають як баланс сил та затишшя між війнами, причому конфлікт і війну сприймають як нормальний стан міжнародних відносин; разом з тим у рамках ідеалістичної парадигми мир позиціонують як основне прагнення людства і здійснюється пошук шляхів його встановлення. Це заклало основи для виникнення у ХХ ст. підходу до розгляду двох типів миру - позитивного і негативного, які відображають сприйняття самого явища, особливості його дефініювання, а також пошуку шляхів потенційного досягнення миру у світі. Інший підхід пропонує досліджувати явище миру та аналізувати його концепції з огляду на чинники та явища, які сприяють його утвердженню, зокрема мир через чесноти, право, політику, прогрес, еволюцію, рівновагу. Окрім того, відомі підходи, в яких пропонують вивчати мир через призму новітніх концепцій, серед яких: феміністський підхід, мир з навколишнім середовищем, внутрішній і зовнішній мир. Також є хронологічний підхід до сприйняття сутності миру через призму подій та еволюцію інституційного дослідження миру;

- у світовій політичній думці та практиці проблематика війни і миру завжди відігравала вагому роль з огляду на важливість цих процесів для функціонування й існування держав та людства загалом. Поступово відбувалося формування окремих теорій та цілісних концепцій миру, які ґрунтувалися передусім на загальному прагненні жити в достатку та стабільності. Серед перших ідей миру і шляхів його досягнення можна виокремити сприйняття миру як прояву мудрості правителів, як результату праці, як аскетичного ладу; миру через поступ, через свободу, через задоволення матеріальних потреб. У результаті було закладено основи для двох основних підходів до розгляду питання миру - мир через право та мир за посередництвом наднаціональних органів. Як один з аспектів дихотомії війни і миру розглядалося питання справедливої та несправедливої війни, причому справедлива війна сприймалася як шлях до встановлення миру. Окрім того, вже у той час розглядалися можливості уникнення війни або залагодження протистояння шляхом компромісів та поступок;

- становлення цілісних концепцій миру починається після Вестфальського миру, коли сформувалися основні принципи міжнародного права - принцип суверенної рівності держав та невтручання у справи інших держав. Відтак, більшої ваги і осмислення набуває концепція миру через створення наднаціональних органів, які б регулювали міжнародні відносини, закладаються основи для розгляду суверенітету держави як гаранта миру, осмислюється роль торгівлі у забезпеченні мирних стосунків між державами, виокремлюється роль суспільних змін у процесі творення мирного середовища, починаються розроблення теорії ненасильства та ролі мирних засобів у забезпеченні миру. Цей період створив основне підґрунтя, на яке після виокремлення теорії міжнародних відносин як наукового напряму спиралися вчені у дальших розробках концепцій міжнародного миру;

- формуванню сучасних концепцій миру сприяли міжнародно-політичні процеси початку ХХ ст. Виникнення інституцій, які досліджували міжнародні процеси, а, отже, шукали причини порушення миру і початку війни, виокремлення як самостійного наукового напряму дослідження миру (peace research), зростання руйнівної дії зброї масового знищення, з одного боку, та набуття жінками права голосу, збільшення кількості демократичних країн, зростання взаємозалежності між країнами в політичній, економічній, інформаційній та інших сферах - з другого, дало можливість науковим дослідженням миру вийти на якісно новий рівень;

- новітні концепції миру засвідчують суттєві відмінності як у передумовах формування, так і в контекстах їхньої реалізації у міжнародних відносинах. З огляду на міжнародно-політичні процеси, а також зважаючи на попередні концептуальні підходи до проблематики миру, на сучасному етапі виокремилося декілька концепцій дослідження можливостей встановлення миру, спільним елементом яких є спрямованість на досягнення миру, проте шлях до нього є унікальним у кожній з концепцій;

- Основними сучасними концепціями миру є концепція ролі суверенітету як гаранта миру - розгляд суверенітету як передумови для не-порушення і підтримання миру, а згодом він став атрибутом держави, частину якого можна будо передати наддержавним органам задля збереження миру і безпеки; концепції демократичного миру, яка базується на твердженні, що демократії не воюють між собою, насамперед через рівень розвитку суспільства, системи влади, а також через усвідомлення, що мир і стабільність дадуть більше користі; концепція миру через вільну торгівлю, базовим твердженням якої є те, що з розвитком вільної торгівлі і зі зростаючою взаємозалежністю світу, буде зменшуватися кількість конфліктів, а війни стануть економічно невигідними. На початку ХХІ ст. особливої актуальності набула концепція миру через роззброєння, основною тезою якої є можливість миру за умови повного та загального роззброєння; феміністська концепція миру, що спирається на твердження, що жінки менш схильні до ведення війн, аніж чоловіки, через особливості своєї природи; еволюція наукового дослідження миру пройшла шлях від розгляду причин конфліктів і воєн та шляхів урегулювання конфліктів до пошуку передумов для формування мирного середовища, в якому конфлікти не мали б тенденції до виникнення, що сприяло концептуалізації підходу, в якому наголошено на ролі культури, освіти і толерантності у мирному процесі;

- реалізація концепцій миру пройшла довгий шлях розвитку: від усвідомлення, що мир слід забезпечувати усіма можливими засобами, завданням яких є встановлення і підтримання миру у світі, до розробки конкретних механізмів та методів забезпечення миру. Сучасна миротворча діяльність не обмежується застосуванням механізмів встановлення і підтримання миру, наявних в арсеналі міжнародних організацій, а звертається також до альтернативних шляхів сприяння миру (Й. Гальтунг, Дж. Рурке).

- Українська держава займає одне з провідних місць серед держав-миротворців і входить до двадцятки держав основних контрибуторів військових миротворчих підрозділів, незважаючи на те, що вона не є учасником жодного з військово-політичних блоків. Перспективи дальшої участі України у миротворчому процесі тісно взаємопов'язані з світовим розвитком, оскільки Україна своєю зовнішньою політикою намагається сприяти теоретичному розробленню та практичній імплементації сучасних концепцій миру, бере участь у створенні міжнародного середовища миру і безпеки, і своєю позицією постійно підтверджує відданість ідеалам миру у світі;

- розвиток практики та теорії миру буде спрямований на гуманізацію міжнародних відносин, способи імплементації теоретичних концепцій, зміну підходів до збереження і встановлення миру з огляду на зростання загроз існуванню людства та залежатиме від таких чинників, як економічна співпраця між країнами, роль нових акторів у міжнародних відносинах, виконання цілей тисячоліття ООН тощо.

У Додатках подано інформацію про основні війни та збройні конфлікти ХХ ст. (Додаток А) та перелік миротворчих операцій, до яких були залучені військові контингенти України (Додаток Б).

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ БУЛО ВИСВІТЛЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1) Федина С. Р. Формування понятійно-категорійної системи у теоретичних дослідженнях миру / С. Р. Федина // Вісник Львівського Університету. Серія міжнародні відносини. - Вип. 21. - Львів, 2007. - С. 56-62.

2) Федина С. Р. Теорії миру в системі наукових досліджень міжнародних відносин / С. Р. Федина // Вісник Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Філософія. Політологія. - Вип. 87-88. - Київ, 2007. - С. 132-134.

3) Мацях М. М., Федина С. Р. Механізми встановлення та підтримання миру в діяльності Організації Об'єднаних Націй / М. М. Мацях, С. Р. Федина // Вісник Львівського Університету. Серія міжнародні відносини. - Вип. 25. - Львів, 2008. - C. 47-53.

4) Федина С. Р. Співвідношення концепції миру через вільну торгівлю з сучасною міжнародною політикою / С. Р. Федина // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Зб.наук.праць. - 2010. - С. 412-421.

Додаткові публікації

5) Fedyna S. R. Orange Revolution as an Active Nonviolence. Ukraine on its Way to Democratization and Civil Society / S. R. Fedyna // Beyond the Borders. Ukraine and the European Neighborhood Policy. - Rzeszow, 2007. - P. 231-240.

6) Fedyna S. R. Transformations of General Approach to International Relations : New Challenges and New Values / S. R. Fedyna // Crucial Problems of International Relations through the Eyes of Young Scholars. XII International Conference of Young Scholars. -Vol. 1. - Prague, 2009. - P. 197-209.

7) Fedyna S. R. Peacemaking Activity of Central and Eastern European Countries as a Result of Peaceful Revolutions of the End of 20th Century / S. R. Fedyna // International Conference “Modern International Relations in Central and Eastern Europe” : abstracts. - Rivne Institute of Slavonic Studies, 8-9 December, 2006. - C. 11-12.

8) Федина С. Р. Прикладне застосування теоретичних концепцій миру у міжнародних відносинах. Кореляція теоретичної та практичної площин / С. Р. Федина // Міжнародна наукова конференція “Дні Науки філософського факультету - 2008” : матеріали доповідей та виступів. - Ч. Х. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 16-17 квітня 2008 р. - С. 95-97.

9) Fedyna S. R. Transformation of Ukrainian Civil Society as a Result of the Orange Revolution / S. R. Fedyna // Warsaw East European Conference “Freedom and Power” : abstracts. - Warsaw, 2008. - P. 20-21.

10) Федина С. Р. Практичне застосування теоретичних концепцій миру в сучасних міжнародних відносинах / С. Р. Федина // Міжнародна наукова конференція “Дні Науки філософського факультету - 2009” : матеріали доповідей та виступів. - Ч. VIII. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 21-22 квітня 2009 р. - С. 130-131.

Размещено на Allbest.ru