Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 327(477):325.1

МІГРАЦІЙНІ ПРОБЛЕМИ В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ УКРАЇНИ

Спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних

систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

КАЧУРЕЦЬ ЧЕСЛАВА ІГОРІВНА

КИЇВ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі країнознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник доктор історичних наук, професор Дорошко Микола Савович, професор кафедри країнознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, старший науковий співробітник Калакура Олег Ярославович, провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України

кандидат політичних наук, доцент Стадніченко Ольга Іванівна, доцент кафедри міжнародної інформації Інституту міжнародних відносин Національного авіаційного університету.

Захист відбудеться «22» березня_ 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.12.

Автореферат розісланий «19» _лютого_____________ 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В. Ю. Константинов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розгортання глобалізаційних процесів у світі в умовах постбіполярної системи міжнародних відносин призводить до дедалі більшої залежності зовнішньої політики держав від людського фактору. Часто саме рух населення відображає реальну політичну та економічну ситуацію в країні, а також її стосунки з іншими державами. Активна зовнішня міграція населення України відіграє важливу роль у формуванні міжнародного іміджу нашої держави, і, відповідно, у бажанні двосторонньої або багатосторонньої співпраці у тій чи іншій сфері.

Особливого значення набувають останні тенденції міграційних переміщень. Вони свідчать про необхідність виходу на новий якісний рівень співробітництва України з державами світу. З одного боку Україна перебуває на стадії пошуку власної міграційної політики, з іншого - дедалі більшою мірою має координувати свою міграційну політику не лише з найближчим оточенням, а й з державами досить віддаленими географічно, які прямо або опосередковано мають відношення до міграційної ситуації в Україні. Відсутність визначеної міграційної політики, дотримання лише ситуативної поведінки при розв'язанні міграційних проблем знижує можливості нашої держави стати активним гравцем на міжнародній арені та гальмує реалізацію стратегічного курсу України на інтеграцію в європейські структури.

Для вітчизняної зовнішньої політики ця тема має значну актуальність, оскільки на сучасному етапі Україна є не лише одним з найбільших постачальників робочої сили до розвинених країн світу. Через своє географічне положення Україна перебуває в центрі міграційних потоків, по суті відіграючи роль транзитної зони на шляху до країн Європи. Окрім того, Україна набирає ваги як реципієнт іноземних громадян. В цьому аспекті неконтрольована міграція стає однією з головних загроз національній безпеці.

Актуальність обраної теми визначається також тим, що раніше відокремлена від світу Україна долучилася до світових міграційних процесів у період їх значної активізації. У добу розпаду СРСР відбувалися масові переміщення населення, зокрема репресованих та депортованих народів, що штучно утримувалися колишнім режимом. Нерідко такі переміщення носили вимушений характер, що значно ускладнювало їх вивчення. Оптимізація цих процесів є суттєвим резервом економічного й соціального розвитку держави, особливо з огляду на ускладнення проблем відтворення населення та демографічну кризу.

Міграційні процеси в контексті однієї з рушійних сил активізації та вдосконалення зовнішньої політики України є відносно новим об'єктом політичних суперечок. Звідси й недостатня дослідженість цієї проблеми. Опубліковані наукові праці, в яких досліджуються сутність та механізми регулювання легальної та нелегальної міграції. Вони переважно стосуються вдосконалення міграційної політики держави, але не розкривають взаємозв'язку міграції та зовнішньої політики держави. Детальний аналіз праць українських та зарубіжних науковців подано у першому розділі.

В цілому актуальність дослідження зумовлена потребою цілісного вивчення теоретичних і практичних аспектів впливу міграцій на зовнішню політику України, оскільки зазначена тема залишається майже не розробленою і лише частково охопленою у вітчизняній науці. Ця проблема й окреслила коло питань, що досліджуються у дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України» і наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи» (номер державної реєстрації 06БФ048-01).

Наукове завдання, яке вирішується в роботі, полягає у визначенні характеру впливу міграційних проблем на формування та здійснення зовнішньої політики України.

Мета і завдання дослідження визначені виходячи з актуальності обраної теми та стану її наукової розробки. Метою дисертаційного дослідження є визначення ролі міграційних проблем у забезпеченні національних інтересів України на міжнародній арені.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання наступних завдань, які й визначають структуру роботи:

охарактеризувати та вдосконалити понятійно-категоріальний апарат з тематики дослідження;

визначити стан дослідження проблеми і розширити документально-інформаційну базу вивчення сучасних міграційних проблем у зовнішній політиці України;

виявити сучасні підходи до врегулювання проблеми міждержавної трудової міграції у співробітництві України з державами ЄС;

дослідити ефективність співпраці щодо запобігання та протидії нелегальній міграції між Україною та Євросоюзом, узагальнити спільні здобутки у справі захисту біженців;

з'ясувати вплив міграційного чинника на взаємини України з державами СНД та проаналізувати розвиток українсько-російських відносин у міграційній сфері;

визначити стан забезпечення прав українських мігрантів у країнах їхнього перебування;

виокремити основні аспекти взаємодії України з міжнародними організаціями з протидії контрабанді та торгівлі людьми.

Об'єктом дослідження виступає зовнішня політика України.

Предметом дослідження є вплив міграційних проблем на зовнішню політику України. трудовий міграція міжнародний контрабанда

Методологічна основа дослідження. В основі дослідження лежить системний підхід, який дав змогу розглянути зовнішні міграційні процеси як цілісний комплекс, елементи якого є взаємопов'язаними і взаємозалежними. Дослідження міграційних аспектів зовнішньої політики України вимагає, крім того, поєднання структурно-функціонального та проблемно-хронологічного підходів, методи яких доповнюють один одного. Зазначені підходи надали можливість поетапно простежити розвиток та еволюцію зовнішньополітичних стосунків між Україною та державами-партнерами у сфері міграції, зосереджуючись на поглибленому аналізі найбільш показових проблемних питань.

У плані розв'язання поставлених автором завдань ефективними виявилися загальнофілософські методи поєднання загального, особливого й одиничного, а також спеціальні методи. Серед них методи факторного аналізу, системний, компаративний, порівняльно-аналітичний та статистично-аналітичний, емпіричні методи як сукупність прийомів, за допомогою яких накопичено та систематизовано емпіричний матеріал (дані конкретних економічних, демографічних, соціологічних, правових, історичних досліджень проблем міграції, аналіз документів міжнародних організацій та офіційних зовнішньополітичних документів України та держав-партнерів).

Дотримання загальнонаукових принципів історизму (розглядаючи прийняття зовнішньополітичних рішень державою як наслідок зміни реалій міжнародного життя), об'єктивності інформації (при встановленні причинно-наслідкових зв'язків під час аналізу процесів міграції) та комплексності джерел (для уникнення формулювання упереджених висновків) уможливили вирішення наукового завдання дисертації.

Зазначені методи, підходи та принципи дозволили дисертанту отримати науково об'єктивні результати дослідження в цілому.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлюється передусім підходом до аналізу проблеми впливу міграційних процесів на формування та реалізацію зовнішньої політики України з точки зору дотримання національних інтересів та забезпечення національної безпеки при взаємодії з іншими державами. У такій постановці й обсягу дослідницьких завдань проблема в українській науковій літературі спеціально не розглядалася.

Загальне визначення наукової новизни роботи конкретизується у таких найсуттєвіших результатах дослідження:

обґрунтовано зовнішньополітичне значення міграції, що визначається амбівалентністю впливу на міжнародні відносини: налагодженням міждержавного співробітництва з одного боку та формуванням негативного іміджу України на міжнародній арені - з іншого;

з'ясовано, що міграція в безпековому вимірі сьогодні складає окремий предмет політичного аналізу, оскільки нерідко постає в якості зовнішньої загрози для держави;

розширено джерельну базу дослідження та введено до наукового обігу новий фактичний матеріал шляхом проведення авторських польових досліджень та залучення документів галузевих державних архівів МЗС та СБУ, що дозволило доповнити та уточнити загальну картину з ряду питань зазначеної проблеми;

запропоноване авторське бачення періодизації розвитку відносин у міграційній сфері між Україною та ЄС;

розкрито значення підписання угоди про реадмісію осіб між Україною та ЄС, яка лягає додатковим тягарем на державний бюджет України та одночасно стимулює негайні заходи щодо ратифікації аналогічних угод з країнами-постачальниками нелегальних мігрантів;

доведено, що міграційний фактор є чинником підтримання добросусідських взаємин України з державами СНД. Ініціювання спільних проектів щодо захисту мігрантів та надання їм необхідної допомоги сприяє успішному залагодженню міждержавних непорозумінь і попереджує виникнення певної напруги в суспільстві;

встановлено, що від зусиль української дипломатії стосовно укладання угод про взаємне співробітництво в міграційній сфері залежить формування іміджу України в очах світової спільноти, оскільки ступінь правової захищеності громадян за кордоном є ознакою могутності держави, що надає їй статусу надійного партнера, а рішучі та виважені кроки у протистоянні незаконній міграції в поєднанні з дотриманням прав людини викликають прихильність з боку держав, здатних надавати Україні всебічну підтримку;

розроблено практичні рекомендації щодо підвищення ефективності співробітництва Української держави з міжнародними організаціями у справі протидії контрабанді та торгівлі людьми.

Наукове та практичне значення дисертаційного дослідження визначаються його актуальністю й науковою новизною та полягає в тому, що основні теоретичні положення й висновки роботи доведені до рівня конкретних пропозицій, мають придатну для застосування в практичній діяльності форму, можуть бути використані для розробки та вдосконалення заходів державної міграційної політики. Вони можуть бути корисними в підготовці проектів законів та інших нормативних актів щодо зовнішніх міграційних процесів.

Наведені в дисертації фактичні дані, теоретичні положення, авторські узагальнення й висновки можуть знайти застосування при розробці навчальних курсів з дисциплін «Зовнішня політика України», «Міжнародні відносини та світова політика», «Україна та регіони світу», «Країнознавство», «Міжнародна інтеграція та глобалізація у світовій політиці», «Гуманітарний чинник у світовій політиці» та ін. Матеріали дисертації можуть також бути підґрунтям для подальших досліджень відповідної сфери.

Апробація результатів дисертації здійснювалася шляхом оприлюднення матеріалів дослідження на наукових конференціях, семінарах та круглих столах, зокрема: «Ненависть чи приязнь: причини конфліктів» (м. Тімішоара, Румунія, 2005); «Модель ЄС» (м. Анкара, Туреччина, 2006); «Спільний простір свободи, безпеки та справедливості Європейського Союзу і проблема міграції» (м. Хелм, Польща, 2006); «Демократичний розвиток України та пріоритетні завдання демографічної політики» (м. Київ, Україна, 2006); слухання Генеральної Асамблеї ООН з неурядовими організаціями, громадськістю та приватним сектором з питань міграції та розвитку (м. Нью-Йорк, США, 2006); «8-й Віденський Симпозіум з Глобалізації» (м. Відень, Австрія, 2007); “Cyprus in transition: intercommunal and international relations” (м. Мельбурн, Австралія, 2007); «Модель ООН» (Ради з прав людини) (м. Колчестер, Велика Британія, 2008); «Україна на перехресті віків» (м. Краків, Польща, 2008); «Дипломатія України: історія та сучасність» (м. Київ, Україна, 2007); «Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах» (м. Луцьк, Україна, 2007); «Європейська та євроатлантична інтеграція і транскордонне співробітництво» (м. Луцьк, Україна, 2007; 2008); «Актуальні проблеми правового забезпечення національної продовольчої безпеки і сталого розвитку сільського господарства» (м. Київ, Україна, 2008); «Польща та поляки в дослідженнях молодих вчених» (м. Маріуполь, Україна, 2008); «Креатив-Крим-2009» (м. Євпаторія, Україна, 2009).

Основні результати й висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри країнознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в наукових працях, серед яких 6 статей у фахових наукових журналах та збірниках, 8 тез доповідей на всеукраїнських та міжнародних конференціях, 1 публікація за кордоном. Загальний обсяг публікацій за темою дисертації становить 4,9 друкованих аркушів.

Структура дисертації. Робота повним обсягом 185 сторінок складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг основного тексту становить 158 сторінок, список використаних джерел налічує 273 найменування та подається на 27 сторінках. Дисертація містить 5 таблиць і 5 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, показано ступінь її розробки, зв'язок роботи з науковими програмами і темами, визначено мету і завдання дослідження, сформульовано об'єкт, предмет і методи дослідження, визначено наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення.

У першому розділі - «Теоретичні засади та джерельна база дослідження» - висвітлено концептуальні засади та понятійно-категоріальний апарат дослідження, наведено пояснення застосованих у роботі методів, зроблено огляд наукової і фахової літератури та основних джерел, використаних при написанні рукопису дисертації.

При з'ясуванні суті міграційної складової зовнішньої політики України дисертант виходив з того, що основною вимогою у здійсненні зовнішньої політики України є якнайповніше та якнайефективніше забезпечення національних інтересів держави, до яких належать: гарантування стабільності міжнародного становища України; захист прав та інтересів громадян України та її юридичних осіб за кордоном; створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом; поширення у світі образу України як надійного й передбачуваного партнера.

Теоретичне осмислення зовнішньополітичного характеру міграційних проблем базується на численних працях Л. Ф. Гайдукова, М. С. Дорошка, В. В. Копійки, О. А. Коппель, В. П. Крижанівського, В. А. Манжоли, І. О. Мінгазутдінова, О. С. Пархомчук, Г. М. Перепелиці, Л. Д. Чекаленко та інших українських науковців, що займаються вивченням місця України в міжнародних відносинах, питаннями національної та міжнародної безпеки, а також проблемами формування і здійснення зовнішньої політики держави.

Серед пріоритетних функцій зовнішньої політики та сферою особливої уваги дипломатичних та консульських установ України є зв'язки з українською діаспорою. Так, наукова цінність розвідок таких українських вчених, як В. Євтух, О. Калакура, О. Ковальчук, О. Майборода, А. Попок, О. Стадніченко, В. Трощинський та ін. полягає, насамперед, у спробі розглянути питання існування багатьох національних громад у найбільших країнах еміграції українців з точки зору збереження їх ідентичності та в окресленні проблем забезпечення їх основних прав та свобод.

Втім, першорядне значення мають дослідження, присвячені власне міграціям. Найбільша кількість проаналізованих автором праць присвячена трудовій міграції, яку досліджували українські вчені І. Гнибіденко, Е. Лібанова, С. Пирожков, О. Позняк, В. Сусак, О. Хомра, М. Шульга та російські науковці В. Айрапетов, А. Вишневський, Г. Вітковська, Ж. Зайончковська, В. Перевєдєнцев та ін. Роботи зазначених авторів стали важливою складовою дисертаційного дослідження, оскільки вони висвітлюють проблеми трудової міграції у контексті загальної соціально-демографічної ситуації, пропонують концептуальні основи нової міграційної політики України, а також описують методи дослідження міграційних процесів.

Вартою уваги є класифікація основних напрямів вивчення міграції населення, розроблена В. Іонцевим, який виділяє 17 наукових підходів, об'єднаних у 45 різних напрямів, теорій і концепцій, серед яких найбільший інтерес для дисертаційного дослідження становить концепція «міграційних систем». Погляд на міграцію як на динамічний процес реалізує також Дж. Ногл у праці «Системний підхід до вивчення міжнародної міграції».

Питаннями нелегальної міграції з юридичної точки зору займалися і такі українські дослідники, як О. Кузьменко, О. Овсюк, Н. Плахотнюк, О. Піскун, Ю. Шемшученко та С. Чехович. Ґрунтовний науково-практичний та документально-джерельний комплекс представляють праці вітчизняного науковця Ю. Римаренка «Нелегальна міграція та торгівля жінками в міжнародно-правовому контексті» та «Міжнародно-правові проблеми протидії нелегальній міграції та торгівлі жінками», де автор вперше в країнах СНД та європейській практиці дослідив актуальні проблеми запобігання нелегальній міграції, міжнародно-правові інструменти її попередження та вивчив досвід світового співтовариства та окремих країн у цьому плані.

Розглядаючи праці вітчизняних науковців щодо міждержавних відносин України з іншими державами у сфері міграції не можна не згадати дисертаційні дослідження А. Платонова, С. Науменко, І. Сєрової, а також О. Овчиннікової, яка виконала кропітку роботу щодо вивчення методів дослідження потенційної міграції. Особливу увагу дисертант приділив численним публікаціям та дисертаційному дослідженню «Управління зовнішніми міграціями в контексті європейської інтеграції України» О. Малиновської, доробок якої став незамінним при аналізі державного регулювання міграційних процесів.

Взаємозв'язок міграційних проблем та національної зовнішньої політики детально досліджували зарубіжні науковці, такі як: А. Зольберг, А. Мілардовіч, С. Сассен, М. Сіддік, Дж. Сміт, Е. Соренсен, Дж. Холліфілд та ін. На першочергову увагу заслуговує праця Т. Хаммара «Політика імміграційного контролю та політизація міжнародної міграції», в якій міжнародна міграція переконливо представлена як зовнішня загроза для країни.

У теоретичній частині роботи дисертантом пояснено та розмежовано такі категорії, як «міграція населення», «міграційний процес», «вимушена міграція», проведено класифікацію вимушених мігрантів за аналогією з міжнародною: «шукачі притулку», «біженці», «переміщені особи», «особи без громадянства». Запропоновано та обґрунтовано доцільність вживання терміну «незаконна міграція» замість терміну «нелегальна міграція».

У розділі визначено передумови та мотиви міграції українських громадян за кордон та розглянуто цей процес як рушій зовнішньополітичних рішень держави у міграційній сфері. Автором підкреслено, що вирішення міграційних проблем потребує визначення чітких наукових критеріїв відповідності тих чи інших заходів національним інтересам, їх суспільної доцільності. Співробітництво у міграційній сфері неможливе без розуміння сутності міграційних процесів, використання їх внутрішніх закономірностей в інтересах досягнення визначених цілей.

Наявний масив джерел та документів, використаних автором у дисертації умовно поділений на законодавчі акти; архівні матеріали; опубліковані документи офіційних установ; документи дипломатичних представництв: договори, угоди, матеріали протокольних зустрічей дипломатів, інформаційно-аналітичні довідки; матеріали суспільно-політичного життя українців за кордоном; документи державних діячів та дипломатів, виступи перших посадових осіб; статистичні матеріали; публіцистичні видання та матеріали періодичної преси.

Завдяки матеріалам участі урядових делегацій у переговорних процесах та інформаційно-аналітичних довідках МЗС України та держав-партнерів з'ясовано фактичний стан розв'язання міграційних проблем у стосунках між Україною та іншими державами, виявлено тенденції поглядів українського політикуму щодо основних акцентів двосторонньої співпраці.

Через недоступність, а подекуди й відсутність ряду документів, що відносяться до розряду першоджерел, основа інформаційної бази роботи представлена здебільшого опублікованими офіційними матеріалами українського зовнішньополітичного відомства, документами офіційних установ, концептуальними документами вищих органів влади України та інших країн з питань зовнішньої політики. Проте, введено до наукового обігу й такі матеріали, як результати авторських польових досліджень становища мігрантів у країнах-реципієнтах, а також документи галузевих державних архівів МЗС та Служби безпеки України, дорожні карти та тематичні звіти урядових конференцій з проблематики дослідження.

Аналіз теоретичних підходів і джерел дослідження дав змогу констатувати, що історіографія проблеми налічує значну кількість наукових та інформаційно-документальних публікацій з питань історії, розвитку й сучасного становища українських мігрантів за кордоном та іноземних громадян в Україні, проте, майже відсутні наукові праці щодо впливу міграційних проблем на зовнішню політику та національну безпеку України, про зовнішньополітичні наслідки різних видів міграції та їх впливу на співробітництво нашої держави з країнами світу.

У другому розділі - «Співробітництво України з державами ЄС у міграційній сфері» - детально проаналізовано новітні тенденції у співпраці України з державами Євросоюзу, охарактеризовано стан дотримання угод про реадмісію, розглянуто динамічні зміни у захисті прав українських мігрантів у країнах Європи. Показано значення українських мігрантів для ефективного позиціонування нашої держави в європейських структурах.

У ході дослідження розглянуто фактори, які мають найбільший вплив на розвиток трудової міграції до країн ЄС та встановлено, що важливість економічного чинника при прийнятті рішення про міграцію зросла в Україні на початку 90-х рр. внаслідок глибокої системної кризи, коли мешканці прикордонних областей України змушені були заробляти шляхом ведення «човникової» торгівлі з Польщею, Угорщиною, Чехією та Словаччиною. Найвагомішим фактором стримування еміграції українців автор вважає створення нових робочих місць.

Зауважено, що через нерегламентовану трудову міграцію до країн ЄС Україна втрачає власний рейтинг в очах громадян країн Євросоюзу, а це позначається на перспективі співпраці з ним. Автор вважає, що система захисту українських заробітчан з боку України практично відсутня.

Сучасне становище українських заробітчан аналізується на прикладі статусу наших громадян у ряді країн ЄС, серед яких найбільше українських мігрантів у Великій Британії, Ірландії, Польщі, Італії, Португалії, Іспанії, Греції та Німеччині. При цьому до уваги взято як двосторонні домовленості між Україною та зазначеними державами, так і внутрішнє законодавство цих країн. Виявлено, що обмежений правовий захист працівники з України мають лише у Португалії, віднедавна у Польщі та в Ірландії, де більшість мігрантів отримали легальний статус. Укладання будь-яких двосторонніх угод про працевлаштування не завжди вигідне країнам ЄС, тому здобутки України у цій площині не є значними.

Для повнішого висвітлення кроків української влади на шляху до захисту співвітчизників у країнах Євросоюзу дисертант зупиняється на діяльності Центру допомоги українським громадянам за кордоном, в якому вбачає дієвий інструмент водночас накопичення й аналізу правової інформації стосовно роботи за кордоном та підвищення рівня обізнаності потенційних мігрантів щодо можливих загроз при виїзді на заробітки.

Стратегічно важливими для України автор вважає термінові заходи державної влади та громадськості задля припинення демонстрації «перспективи ризику», що виходить від нашої держави в очах більшості європейських політиків.

Еволюцію відносин Україна-ЄС у сфері міграції здобувач вважає за доцільне умовно розділити на 3 етапи. Початок першого ознаменувався підписанням Угоди про партнерство і співробітництво у 1994 р. У прийнятих сторонами документах на цьому етапі головна увага приділяється роботі української митної служби, контролю ринку й торгівлі та приведенню процедури легалізації міграційного руху з ЄС до міжнародних стандартів.

Другий етап двосторонньої співпраці стартував у 2005 р. під час грудневого саміту Україна-ЄС. В цей час було розпочато переговори щодо укладання угоди про спрощення візового режиму та одночасного прогресу щодо угоди про реадмісію. Лідерами ЄС підтверджена готовність виділити Україні значні додаткові кошти на підтримку проектів у міграційній сфері. У Спільній Заяві вперше зафіксовано прагнення України до запровадження безвізового режиму з ЄС як довгострокової мети. Завершується другий етап підписанням обох угод у 2007 р.

Третім етапом є переговорний процес, що офіційно розпочався 5 березня 2007 р. і триває між Україною та ЄС стосовно нової посиленої Угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво. Основним предметом обговорення виступають «Юстиція, свобода та безпека», що також передбачає розгляд таких питань, як «Міграція, притулок та управління кордонами», «Переміщення осіб, зокрема візові питання». В ході політичного діалогу було проведено заміну формату співпраці з односторонніми зобов'язаннями України, запропонованого Планом дій «Україна-ЄС», на формат співробітництва у рамках ініціативи «Східне партнерство» зі взаємними зобов'язаннями України та ЄС, який виражатиметься в Угоді про Асоціацію.

При аналізі можливих наслідків вільного руху людей як складової «Східного партнерства» було з'ясовано, що скасування візового режиму є важливим пріоритетом не лише для України, а й для самого ЄС, адже таке рішення, окрім свого основного завдання (забезпечення свободи пересування), істотно покращить ситуацію у сфері безпеки, правопорядку та подолання міжнародної злочинності в європейському регіоні, підвищить спроможність країн регіону ефективно протистояти новим загрозам.

Глибоко досліджується автором угода про реадмісію осіб між Україною та ЄС, підписання якої у 2007 р. стало однією з обов'язкових умов спрощення візового режиму для українських громадян. Встановлено як позитивні (часткове фінансування, яке виділене Україні для реалізації програми реадмісії на дворічний перехідний період у розмірі 30 млн євро), так і негативні (тривала в часі ідентифікація осіб та примусова процедура вислання, відсутність інструментів технічної допомоги з боку ЄС на здійснення процедур реадмісії, недостатня кількість центрів тимчасового перебування іноземців, фінансування процедур вислання власним коштом по закінченню дворічного перехідного періоду) для України моменти угоди.

Значну увагу приділено також наданню права безвізового в'їзду на територію України громадянам ЄС, що, на думку здобувача, порушує елементарні дипломатичні норми про симетричність відносин між суб'єктами міжнародних відносин.

Співпраця Україна-ЄС у справі захисту біженців розглянута через реалізацію спільних проектів, що фінансуються Європейською Комісією («Укріплення системи притулку в Україні» та «Місцева інтеграція біженців у Білорусі, Молдові та Україні») і Датською Радою з питань біженців («Зміцнення потенціалу притулку та захисту в Україні»). Автором наголошено на недосконалості національного законодавства та необхідності спільних скоординованих зусиль українського уряду, громадськості та європейських інституцій у напрацюванні довгострокових рішень, що дозволять уникнути неорганізованості та хаотичності у визнанні та наданні допомоги біженцям, оскільки перетворення цієї категорії мігрантів на повноцінних членів суспільства відповідає національним інтересам України.

У третьому розділі - «Проблеми міграції у відносинах України з державами СНД» - досліджується причинно-наслідковий зв'язок між спільним історичним минулим пострадянських держав та характером і кількісним виміром взаємних міграційних потоків, глибоко аналізується договірно-правова база відносин України та держав СНД, окреслюються перспективи ефективної співпраці в міграційній сфері.

Аналізуючи напрями міграційних переміщень у державах регіону автор констатує зниження ролі традиційних у радянських реаліях факторів міграції, як-то: урбанізація, розвиток освіти та соціального забезпечення, зайнятість у відсталих районах тощо. Нові чинники міграції (переважно політичні та економічні) розглядаються як фактори «притягання» та «виштовхування», визначальними з яких, на думку здобувача, є останні. Їх розділено на 3 групи: національно-етнічні, соціально-економічні та екологічні.

Зазначено, що найбільш динамічною та масштабною складовою міграційних процесів у регіоні СНД є трудова міграція, питання якої регулюються двосторонніми угодами.

У розділі визначено, що безперечним лідером за потенційним міграційним впливом на відносини з Україною серед держав СНД є Росія. Це виявляється, у першу чергу, в кількісному вимірі: найбільша частка українських мігрантів саме в Росії. Продемонстровано, що через ряд несприятливих факторів результативність міграції до Росії, у порівнянні із західним напрямом, низька.

Аналіз особливостей чинного законодавства Російської Федерації щодо предмету дослідження свідчить, що важливим зовнішньополітичним пріоритетом Росії залишається створення на пострадянському просторі комфортних умов для російських громадян і російськомовного населення, що є хорошим прикладом для наслідування українськими урядовцями.

Дослідження стану виконання українсько-російських домовленостей дозволило виявити їх подекуди суто декларативний характер, що тягне за собою низку негативних для України наслідків, в тому числі гальмування подальшої співпраці з ЄС стосовно асоційованого членства в утворенні. На порядку денному стоїть, крім того, створення Спільного реадмісійного простору, який значно полегшив би переговори України щодо вступу до ЄС.

Автором наголошено, що в умовах сучасних геополітичних реалій уже сьогодні вкрай важливо прогнозувати розвиток ситуації у сфері міграції через загострення політичної ситуації в деяких регіонах СНД і внаслідок зовнішньої політики Росії. Вказана ситуація посилюється наявністю в регіонах потенційних збройних конфліктів значної кількості вихідців з України, які в результаті загрози виникнення таких конфліктів можуть повернутись на батьківщину для тимчасового, або постійного проживання, особливо, враховуючи, що за останнє десятиліття Україна набула стійкого іміджу безпечної для проживання країни.

Дисертант вважає за необхідне врахувати значні зовнішні загрози, які виникають через ряд невирішених питань з делімітацією та демаркацією кордонів України. Проникнення незаконних мігрантів спричинює певну напругу в суспільстві та часто стає однією з причин, що стоять на заваді добросусідським відносинам із країнами пострадянського простору.

В результаті дослідження встановлено, що співпраця у вирішенні українсько-російських міграційних проблем може бути взаємовигідною та є стратегічно важливою для обох сторін.

У четвертому розділі - «Взаємини України з третіми країнами та міжнародними організаціями у сфері міграції» - проаналізовано сучасний стан взаємовідносин України з найбільшими державами еміграції українців та міжнародними організаціями в боротьбі з незаконною міграцією та торгівлею людьми.

У ході дослідження автор з'ясовує, що першочерговим інструментом захисту прав та інтересів України, юридичних осіб і громадян України, а також відновлення порушених прав є діяльність консульських установ. Однак, на думку автора, можливості консульського реагування в багатьох справах по відношенню до наших громадян мають обмежений характер.

Встановлено, що Україна докладає значних зусиль в укладанні договорів з найбільшими країнами-реципієнтами українських заробітчан. Зокрема, на сьогодні підписано два - з Лівією та В'єтнамом. Перепоною для підписання аналогічних договорів з іншими державами є відсутність міграційного паритету між країнами. Крім того, такі договори найчастіше носять декларативний характер. Проте, для боротьби з незаконною міграцією Україною проводяться постійні консультації з відповідними відомствами іноземних держав та міжнародними організаціями. Однією з успішних передумов боротьби з небажаною міграцією дисертант називає ратифікацію Верховною Радою угоди про співпрацю України з Міжнародною організацією з міграції (МОМ). Утім, про ефективність її говорити зарано.

Поступ України в боротьбі з торгівлею людьми аналізується у розділі через співпрацю з Міжнародною організацією з міграції та громадською організацією «Ла Страда».

ВИСНОВКИ

У дисертації розв'язано актуальну наукову проблему впливу міграційних процесів на формування та реалізацію зовнішньої політики України, розкрито еволюцію зовнішньополітичної діяльності України в міграційній сфері, проаналізовано взаємодію з регіональними утвореннями та міжнародними організаціями, узагальнено міжнародний, зокрема європейський, досвід подолання наслідків небажаної міграції, конкретизовано рішення, які можуть знайти теоретичне й практичне використання. Одержані в ході дослідження результати дають змогу дійти таких основних висновків:

1. Зовнішньополітичне значення міграції населення, визначається амбівалентністю впливу на міжнародні відносини. Сам факт наявності міграційних проблем у взаєминах між державами може з одного боку сприяти налагодженню двостороннього співробітництва, а з іншого - стати рушієм виникнення міжнаціональної ворожнечі. Вирішення неврегульованих міграційних питань сьогодні стає важливим зовнішньополітичним пріоритетом та предметом особливої уваги українського політикуму, оскільки від цього прямо залежить забезпечення національних інтересів України та формування іміджу нашої держави на міжнародній арені.

Міждержавне співробітництво в міграційній сфері вимагає глибокого розуміння сутності міграційних процесів. Аналіз понятійно-категоріального апарату дозволив виявити окремі дискусійні поняття та констатувати, що попри значну кількість опублікованих праць з тематики дослідження, деякі ключові дефініції потребують уточнення. Так, наприклад, у науковій літературі існують різні підходи до виділення типів міграції та мігрантів, проте, найчастіше виникають непорозуміння щодо розрізнення понять «біженець» та «економічний» і «незаконний» мігрант, що призводить до невірного трактування статусу цих осіб та ксенофобської реакції з боку оточення. Із зростанням масштабів міграції деякі держави демонструють прагнення до невиправдано вузького визначення згаданих понять, результатом чого є значна бюрократизація сфери міжнародної допомоги біженцям. Крім того, зміст та обсяг конституційної регламентації притулку в Україні обмежується лише констатацією наявності такого інституту. Дискусійними категоріями є також «незаконна міграція» та «незаконний мігрант», вживання яких є значно доцільнішим, ніж використання терміну «нелегальний», оскільки останній часто пов'язується з криміналом, а особи, до яких він застосовний, у міжнародній практиці прирівнюються до злочинців.

2. Лише з постанням незалежної України з'явилися нові наукові підходи щодо окреслення проблем українських громадян у країнах еміграції та їх можливого впливу на розвиток двосторонніх взаємин між Україною та країнами-реципієнтами українських мігрантів. Історіографія проблеми налічує значну кількість наукових та інформаційно-документальних публікацій з питань історії, розвитку й сучасного становища українських мігрантів за кордоном та іноземних громадян в Україні. Широке коло питань, зокрема, скорочення трудової міграції українських громадян за кордон, протидія незаконній міграції, безпека біженців тощо, знайшло своє відображення у вітчизняній науковій літературі. Однак, найбільш суттєвим недоліком проаналізованих праць є певна недооцінка їх авторами впливу міграційного чинника на зовнішню політику держави. Переважна більшість з них стосується суміжних дисциплін, де об'єктом дослідження виступає безпосередньо міграція, а не зовнішньополітична діяльність держави. Щодо питання міграції українців як чинника впливу на розвиток міждержавних стосунків з іншими державами, то воно розглядається лише побіжно, у зв'язку з іншими питаннями, здебільшого на рівні постановки проблеми. Взаємозв'язок міграційних проблем та національної зовнішньої політики, водночас торкаючись безпекового виміру через розгляд міграції як зовнішньої загрози для країни, детально досліджували лише зарубіжні науковці. Тому стан вивчення проблеми в Україні не можна вважати достатнім.

Документально-інформаційна база з досліджуваної проблеми є досить репрезентативною і такою, що дозволяє об'єктивно й достовірно розкрити зміст питання. Однак вона недостатньо залучена до наукового обігу, що визначило завдання та наукову новизну дослідження. Використані джерела не є однорідними за своїм походженням, проте, надають важливу й корисну інформацію, допомагають простежити вплив міграційної складової міждержавних відносин на процес прийняття зовнішньополітичних рішень.

3. Найбільшого поступу в урегулюванні проблеми міждержавної трудової міграції Україна досягла у співпраці з державами ЄС, зокрема, з Португалією, Польщею та Ірландією, де більшість мігрантів узаконили свій статус. У інших державах Євросоюзу Україна практично не в змозі наразі захистити власних громадян. Разом з тим, посиленої уваги потребує найбільш численний та соціально значущий міграційний потік, а саме - тимчасова трудова міграція, оскільки за масштабами й соціально-економічним та політичним значенням вона поступово перетворилася на найважливіший сегмент міграційних процесів. Поряд із заходами, спрямованими на досягнення кінцевої мети (скорочення трудової еміграції та повернення працівників-мігрантів на батьківщину), мають докладатися зусилля для мінімізації негативних наслідків заробітчанства та водночас максимального використання пов'язаних з ним вигод.

Сучасні підходи до врегулювання проблеми трудової міграції у співробітництві України з державами ЄС полягають насамперед у більш широкому запровадженні практики міжурядових угод та укладанні контрактів, а також в організації роботи на упередження можливих негативів, ліквідації правового нігілізму в питанні працевлаштування за кордоном, проведенні попередньої інформаційно-роз'яснювальної роботи, а також наданні правової допомоги громадянам України, які працюють за кордоном з використанням усіх можливих форм захисту їхніх прав та інтересів перед роботодавцями країни працевлаштування, які випливають з національного законодавства держав перебування та міжнародно-правових актів. З цією метою в Україні створено державний Центр допомоги українським громадянам за кордоном, філії якого працюють у представництвах МЗС на території нашої держави, дипломатичних представництвах України в державах ЄС та в генеральних консульствах України.

Адекватне вирішення проблем, пов'язаних з трудовими міграціями до європейських країн, необхідне для надання позитивного спрямування міграційним переміщенням, мінімізації їх негативних наслідків для зовнішньої політики держави, покращення демографічної ситуації, динамізації економіки, а завдяки цьому - поліпшення іміджу України в очах європейських політиків.

4. Співпраця Україна-ЄС щодо запобігання та протидії нелегальній міграції не може вважатися достатньо ефективною лише зважаючи на те, що: по-перше, «нелегальний» статус величезної кількості українців за кордоном не завжди пов'язаний з порушенням ними законів країни перебування і часто залежить від готовності країн Європейського Союзу до двосторонньої співпраці з Україною; по-друге, зайнятість українців, які, не дивлячись на існування широкого тіньового сектора, економічно підтримує суспільства європейських держав; по-третє, заходи безпеки й контролю при перетині кордону недостатні для боротьби з «нелегальною» міграцією, вони мають носити стійкіший характер. Разом з тим, використання надбань європейських країн у сфері вирішення міграційних проблем відповідно до власних національних інтересів є однією з ключових умов забезпечення національної безпеки та ефективності зовнішньої політики України. Врахування сучасних підходів, що відпрацьовуються країнами Європи, дасть змогу уникнути багатьох помилок, полегшить розвиток міжнародного співробітництва, стане складовою адаптації українського законодавства та адміністративної практики до стандартів Європи. Цінним є також досвід центральноєвропейських держав, подібних за історичними традиціями, соціально-економічними показниками до України. Його практичне використання сприятиме успішному просуванню на шляху до євроінтеграції.

Підписання угоди між Україною та ЄС про реадмісію є важливим моментом у двосторонніх відносинах. З одного боку укладання Угоди, по-перше, є своєрідною запорукою отримання фінансової допомоги з боку ЄС, хоча й лише на витрати з облаштування центрів тимчасового перебування іноземців, та лише на дворічний перехідний період, який передуватиме вступу в дію Угоди. По-друге, це посприяло деякому потеплішанню ставлення ЄС до України та потягло незначне спрощення візового режиму для України. Проте, з іншого боку, тривала в часі ідентифікація осіб та примусова процедура вислання, відсутність інструментів технічної допомоги з боку ЄС на здійснення процедур реадмісії, недостатня кількість центрів тимчасового перебування іноземців та фінансування процедур вислання власним державним коштом по закінченню дворічного перехідного періоду дозволяє говорити про те, що Україна часто у власних збиток виконує всі покладені на неї зобов'язання щодо протидії нелегальній міграції.

Безвізовий в'їзд громадян ЄС на територію України також не є повністю виправданим і не завжди відповідає інтересам національної безпеки України. Рішення українського керівництва про надання права такого в'їзду європейцям порушує дипломатичні норми про симетричність відносин між суб'єктами міжнародних відносин. Тому Україна має займати набагато жорсткішу позицію у регулювання міграційних процесів між нею та ЄС для запобігання перетворення України на зручний об'єкт секс-туризму для європейців та свого роду пристанище для злочинних елементів з числа громадян Євросоюзу.

Захищаючи права мігрантів і біженців, наша держава водночас вимагає переведення зазначеного питання у міжнародно-правову площину. Адекватному захисту біженців можуть загрожувати також неповні заходи з контролю за міграцією. У цій проблемі Україна вбачає загрозу своїй національній безпеці.

Відповідно до моральних та правових зобов'язань Україна має вдосконалювати систему прийняття, надання притулку та допомоги біженцям, приділяти увагу їх інтеграції в українське суспільство. Обов'язковою є беззастережна повага до основоположних прав людини, незалежно від її походження та правового статусу, передусім до права жертв переслідувань шукати й отримувати притулок в інших країнах.

Боротьба із незаконною міграцією на сучасному етапі може бути успішною лише за умови забезпечення можливостей та створення механізмів для законної міграції. Виходячи з європейського досвіду метою зовнішньополітичної діяльності має бути також досягнення «регульованої відкритості», тобто забезпечення керованих міграційних переміщень.

5. Міграційний чинник став одним з визначальних при формуванні міждержавних відносин України з країнами СНД. Крім того, розв'язання міграційних ускладнюється тим, що Російська Федерація проголосила залучення іммігрантів із країн СНД пріоритетом своєї демографічної та міграційної політики. Російський вектор трудової міграції містить найбільше ризиків для України як в політичному, так і в демографічному аспектах. Двосторонні домовленості України з Російською Федерацією та іншими державами СНД часто носять лише декларативний характер, що тягне за собою низку негативних для України наслідків, в тому числі гальмування подальшої співпраці з ЄС.

Основним завданням міграційної політики України повинно стати створення привабливих умов для імміграції в Україну з регіону СНД, передусім вихідців з України та їхніх нащадків. Іншим важливим пріоритетом для утримання вигідної позиції в міграційній сфері є створення Спільного реадмісійного простору, який значно полегшив би переговори України щодо вступу до ЄС.

6. Першочерговим інструментом захисту прав та інтересів України, юридичних осіб і громадян України, а також відновлення порушених прав є діяльність консульських установ. Однак, як свідчить практика роботи українських дипломатичних установ за кордоном можливості консульського реагування у багатьох справах по відношенню до наших громадян мають обмежений характер. Очевидною є необхідність вдосконалення діяльності роботи Міністерства закордонних справ та зміни акцентів зовнішньої політики в питанні захисту прав наших співвітчизників у цих країнах, організації цієї роботи на якісно новому рівні із залученням можливостей провідних правничих об'єднань та їх представництв за кордоном. Водночас завдяки утворенню об'єднань за національною ознакою та самоорганізації самі мігранти виконують основну частину завдань щодо захисту своїх прав.

Найбільш дієвими заходами для соціального захисту та працевлаштування українських заробітчан за кордоном доцільно назвати визнання дипломів про вищу та середню освіту, домовленості про пенсійне забезпечення і взаємне зарахування трудового стажу та визнання українського посвідчення водія.

В останні роки транзитна незаконна міграція через Україну стала значною загрозою національній безпеці та викликом дієвості зовнішньополітичної діяльності України. Однією з причин збільшення масштабів цього явища є широке використання мережі Інтернет для реклами працевлаштування на Заході. На пожвавлення міграційних процесів значно впливає й неузгоджена з державними та правоохоронними органами діяльність деяких навчальних закладів і комерційних структур щодо навчання та працевлаштування іноземних громадян, що призвело до створення на території України великої колонії іноземців, які після закінчення термінів контрактів і строків перебування у країні не виявляють бажання повертатися на батьківщину та прагнуть залишитися в нашій державі, або виїхати до Західної Європи.

7. Україна застосовує багатовекторний підхід до проблеми боротьби з незаконною міграцією. Шляхом підписання двосторонніх договорів, проведення постійних консультацій з відповідними відомствами країн-партнерів Україна намагається якнайефективніше протидіяти нерегламентованій міграції не лише через свою територію, а й убезпечити своїх громадян від негативного впливу злочинних угруповань за кордоном.

Вирішення проблеми контрабанди та торгівлі людьми потребує розв'язання цілого комплексу правових, організаційних, фінансових питань. Україна активно співпрацює з найбільшими відомими борцями з торгівлею людьми - Міжнародною організацією з міграції та громадською організацією «Ла Страда». Активна діяльність і досягнення у протидії торгівлі людьми в Україні стали можливими завдяки співробітництву з більш ніж 90 неурядовими організаціями (НУО) та релігійними громадами - партнерами МОМ, що працюють майже в усіх областях України.

Вкрай важливим видається напрацювання ефективної концепції державної міграційної політики України. Дієвим засобом боротьби з проблемами контрабанди та торгівлі людьми могло б стати внесення до Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення статей, які б передбачали посилення відповідальності за посібництво або участь у незаконному транспортуванні людей, а також, створення в країні єдиної державної структури, яка б координувала діяльність органів влади у боротьбі з нелегальною міграцією.