Карибський регіон у зовнішній політиці США

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УДК 327 (73 + 8)

КАРИБСЬКИЙ РЕГІОН У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ США

Спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних

систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ЗАСЯДЬКО Микола Вікторович

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Дисертація виконана в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Камінський Євген Євменович, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, завідувач відділу трансатлантичних досліджень

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Рижков Микола Миколайович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, завідувач кафедри міжнародної інформації

доктор політичних наук, доцент Шевчук Олександр Володимирович, Чорноморський державний університет ім. Петра Могили,кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики

Захист відбудеться "16" листопада 2010 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030 м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030 м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий "____" жовтня 2010 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В. Сушко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження визначається кількома аспектами. Закінчення "холодної війни" та розпад "світової системи соціалізму" призвели до трансформацій у міжнародних відносинах. В результаті США залишились єдиною наддержавою з найбільшою військовою силою у світі, найбільш активно залученою не лише до регіональних, але й до глобальних справ. Це робить актуальним дослідження зовнішньої політики Сполучених Штатів на відповідних рівнях.

Обраний для дослідження Карибський регіон від початку ХІХ ст. є сферою особливих геополітичних та економічних інтересів Сполучених Штатів. Крім того, регіон був ключовим на шляху США до глобальної держави. Внаслідок особливої ваги для Вашингтону він отримав неофіційну назву "заднього подвір'я"; а через важливість для всього "Американського континенту" (Західної півкулі) - "Американського Середземномор'я".

Особливої актуальності дослідженню надають наступні особливості досліджуваного періоду. По-перше, 1990-і - 2000-і рр. вважаємо переламним періодом в історії гегемонії США в Карибському басейні. В кінці ХХ ст. офіційний Вашингтон приділяв менше уваги своєму "задньому подвір'ю" у зв'язку з намаганням пристосуватись до нових міжнародно-політичних умов. Проте на початку нового тисячоліття США активізувались у Карибському регіоні, який знову став одним із пріоритетів зовнішньої політики наддержави. По-друге, саме в досліджуваний період у Карибському регіоні виникли нові виклики регіональній гегемонії США з боку як держав регіону, так і зовнішньорегіональних потуг.

Після здобуття Україною незалежності в ній не досліджувались політичні проблеми Карибського регіону як окремої цілісної міжнародної системи, зокрема, особливості внутрішньої та зовнішньої політики його держав після "холодної війни". Крім того, недостатня увага приділялась аналізу феномену гегемонії. Тому обрана тема є актуальною для розвитку міжнародно-політичної науки в нашій державі. До того ж, актуальність даної теми для України визначається тим, що Сполучені Штати є одним із головних політичних і економічних партнерів нашої держави, тому варто враховувати, що Карибський регіон завжди мав особливе значення для них.

Також дослідженню додає актуальності наявність подібних рис у історичному розвитку та геополітичному положенні країн Карибського регіону та України: тривалий досвід залежного становища, особливості економічних зв'язків, а також іноземна військова присутність на їхній території тощо. В той час, як Карибський регіон традиційно розглядається США як ключовий для поширення свого впливу в Західній півкулі, то Україна - Росією - для посилення геополітичних і економічних позицій у Східній Європі. Крім того, після проголошення незалежності Україна перетворилась на об'єкт змагань за вплив між Росією та євроатлантичною спільнотою.

Авторська концепція ґрунтується на наступному. (1) Карибський регіон розглядаємо як окрему цілісну міжнародну систему; (2) карибську політику США досліджуємо, аналізуючи феномен гегемонії на базі окремих положень світ-системної теорії (зокрема, концепції гегемонії І. Валерстайна), а також теорії реалізму (зокрема, концепції З. Бжезинського); (3) Карибський регіон визначаємо як ключовий для світової гегемонії США; (4) найважливішими викликами гегемонії вважаємо ті, що походять від державних акторів, які досі залишаються основними акторами міжнародних відносин.

Відповідно до цього структурується дисертаційна робота: у другому розділі розглядаються основні риси карибської політики Сполучених Штатів, у третьому - головні виклики гегемонії в Карибському регіоні та реакція на них США.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах державної теми відділу трансатлантичних досліджень ІСЕМВ НАН України "Порівняльні виміри глобальних стратегій США, Росії, ЄС в контексті міжнародно-політичних інтересів України" (І кв. 2008 - ІV кв. 2010 рр., номер державної реєстрації 0107U011797, шифр ІІІ-5-08).

Ключова наукова проблема полягає у визначенні особливостей зовнішньої політики США, спрямованої на збереження регіональної гегемонії в ключовому для них Карибському регіоні та подолання викликів їй.

Мета роботи: з'ясувати форми і ступінь впливу Сполучених Штатів у Карибському регіоні.

Досягнення поставленої мети вимагає виконання наступних завдань:

1. виявити стан розробленості проблеми в концептуально-теоретичному розрізі, критично розглянути існуючі напрацювання світової політичної думки;

2. поглибити розуміння поняття гегемонії та трактування Карибського регіону у зв'язку з обмеженістю та суперечливістю існуючих визначень;

3. відстежити стан дослідження проблематики Карибського регіону в світовій і українській політичній науці;

4. продемонструвати характер і особливості зовнішньої політики США на глобальному рівні, зокрема, наявність у ній змін після "холодної війни";

5. з'ясувати передумови встановлення й утримання гегемонії Сполучених Штатів у регіоні;

6. обґрунтувати особливе місце регіону серед зовнішньополітичних пріоритетів США;

7. охарактеризувати особливості карибської політики США, виділити і проаналізувати її основні етапи, механізми та засоби;

8. дослідити існуючі виклики гегемонії Сполучених Штатів в Карибському регіоні, їхнє походження й особливості, а також реакцію на них наддержави;

9. спрогнозувати вірогідність утримання гегемонії США в регіоні на найближчі роки;

10. визначити й оцінити напрямки і перспективи врахування досвіду країн регіону при розробці зовнішньої політики України.

Методи дослідження. Визначення мети і завдань дослідження обумовило використання для їх досягнення низки методів міжнародно-політичної науки та загальнонаукових методів.

Праксеологічний та системний методи застосовувались під час аналізу системи відносин в Карибському регіоні за чотирма осями: США - країни Карибського регіону, країни Карибського регіону - зовнішньорегіональні потуги, США - зовнішньорегіональні потуги, а також відносини між карибськими країнами. Також використовувались функціональний та загальноісторичний методи. Методи аналізу і синтезу дозволили дослідити особливості зовнішньої політики США в Карибському регіоні. Задля реалізації цих методів застосовувались такі методологічні прийоми як аналогія, порівняння, узагальнення та екстраполяція. При виявленні ознак інерційності в зовнішній політиці США на глобальному та регіональному рівнях застосувався діахронічний аналіз. Метод аналізу ситуації (вивчення документів, порівняння тощо) використовувався для дослідження міжнародно-політичних процесів у Карибському регіоні, експлікативні методи (зокрема, контент-аналіз) - для аналізу документів та промов високопосадовців, що в свою чергу допомогло виявити та окреслити тенденції в зовнішній політиці країн регіону.

Об'єктом дослідження є Карибський регіон як об'єкт політики США та інших держав. зовнішній політика карибський регіон

Предметом дослідження є гегемонія США в Карибському регіоні, її особливості та виклики їй.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з грудня 1989 р. (інтервенція США до Панами) до квітня 2010 р.; також для виконання поставлених завдань робиться екскурс в більш ранні історичні періоди.

Територіальні межі дослідження охоплюють Карибський регіон у широкому значенні, тобто території та держави, що мають вихід до Карибського моря та Мексиканської затоки. Крім того, до регіону дослідження на основі етнокультурної та історико-географічної близькості включено політичні утворення на Ґвіанському нагір'ї - Ґайану, Суринам і Французьку Ґвіану, на Лукаянському архіпелазі - Багамські острови й острови Тьоркс і Кайкос, а також Бермудські острови.

Наукова новизна одержаних результатів:

1) вперше в українській політичній науці здійснено комплексне дослідження особливостей карибської політики США після "холодної війни";

2) вперше в українській політичній науці поняття "Карибський регіон" розглянуто в широкому значенні;

3) розширено розуміння поняття гегемонії, визначено сфери влади держави-гегемона і різновиди гегемонії;

4) розроблено визначення ключового для гегемонії регіону;

5) досліджено феномен інерційності в політиці США; виокремлено ознаки інерційності в їхній політиці на глобальному рівні та в Карибському регіоні після "холодної війни";

6) введено в науковий обіг термін "тимчасові республіки" по відношенню до державних утворень, які використовувались Сполученими Штатами для територіальної експансії.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій обумовлені використанням великих масивів інформації з достовірних джерел, залученням апробованих методів політологічного дослідження, а також ґрунтовної концептуально-теоретичної бази дослідження зовнішньої політики.

Наукове значення роботи полягає в тому, що на основі критичного висвітлення карибської політики США поглиблено розуміння феномену гегемонії і обґрунтована особлива роль окремих регіонів у її становленні.

Практичне значення отриманих результатів. Основні положення і висновки дисертації можуть враховувати державні установи України, насамперед, Міністерство закордонних справ, при розробці певних аспектів зовнішньополітичного курсу щодо США та країн Карибського регіону, а також інших великих держав (Росії та Китаю). Крім того, даний науковий доробок може бути використаний у науково-дослідній та учбово-методичній роботі як самодостатній лекційний курс з історії країн Латинської Америки та США, з теорії та історії міжнародних відносин, окремі положення - в курсі країнознавства.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були апробовані в доповідях на наукових конференціях:

- міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених "Одеські читання" (Одеса, ОНУ ім. І.І. Мечникова, 6 - 7 лютого 2009 р.), доповідь "Іспано-американська війна 1898 р.: міжнародно-політичні наслідки для Карибського регіону";

- 62-й міжнародній науковій конференції молодих вчених "Каразінські читання" (Харків, ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 24 квітня 2009 р.), доповідь "Тимчасові республіки" як інструмент експансії США в Карибському регіоні";

- міжвідомчій науково-практичній конференції "Зовнішня політика США і Росії після президентських виборів 2008 року" (Київ, ІСЕМВ НАН України, 11 червня 2009 р.), доповідь "Іранська загроза" в Карибському регіоні: позиція США";

- конференції молодих вчених "Актуальні проблеми міжнародних відносин 2009" (Київ, ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 22 жовтня 2009 р.), доповідь "Доларова дипломатія" КНР у Карибському регіоні";

- всеукраїнській науковій конференції молодих вчених "Новітні тенденції в зовнішній політиці великих держав" (Київ, ІСЕМВ НАН України, 2 грудня 2009 р.), доповідь "Політика РФ у Карибському регіоні: новітні тенденції";

- міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених "Одеські читання" (Одеса, ОНУ ім. І.І. Мечникова, 28 - 29 січня 2010 р.), доповідь "Карибський регіон як сфера впливу США після "холодної війни";

- 63-й міжнародній науковій конференції молодих вчених "Каразінські читання" (Харків, ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 23 квітня 2010 р.), доповідь "Інерційність у карибській політиці США після "холодної війни".

Публікації. Результати дослідження опубліковано в п'яти статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та тезах у семи матеріалах наукових конференцій.

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями, об'єктом і предметом дослідження, яке, відповідно, складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 192 сторінки, з яких основний текст - 160 сторінок, список використаних джерел - 28 сторінок, складається з 270 найменувань, сутність яких викладена в першому розділі роботи.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі "Теоретико-методологічна та джерельна база дослідження" проаналізовано понятійний вимір проблематики, його концептуальна основа, окреслено методологічний апарат, зроблено огляд джерельної бази.

Проаналізовано зміст та історію виникнення поняття "гегемонія". Наводяться його тлумачення різними дослідниками, зокрема Р. Коксом, І. Валерстайном, Е. Тоддом, З. Бжезинським. Коротко викладено висвітлення проблематики гегемонії в доробках латиноамериканських вчених - представників наукових шкіл "структуралізму" (Р. Пребиш, А. Пінто) та "теорій залежності" (Х. К. Пуїґ, Т. Дос Сантос, Л. Дальянеґра та інші). Розглянуто специфіку та особливості гегемонії як явища глобального та регіонального (Д. Марес, Дж. Міршаймер).

Авторський підхід у тлумаченні гегемонії ґрунтується, передусім, на концепціях І. Валерстайна та З. Бжезинського. Визначено три сфери влади, які лежать в основі діяльності держави: економічну, військову та політичну. Сформульовано визначення гегемонії, яка розуміється як стан міжнародної системи, і базується на отриманні певною державою переваг в цих сферах влади. Для визначення регіону, в якому гегемон за будь-яких умов буде намагатися утримувати переваги цих сферах, введено поняття "ключовий регіон". Аргументовано, що Карибський регіон є ключовим для гегемонії США.

Гегемонія є нестабільним і циклічним явищем. Аргументовано, що причиною цього є воля та спроможність інших держав протидіяти гегемону, створюючи виклик його гегемонійній позиції. Запропоновано класифікацію викликів гегемонії.

Також проаналізовано концепції сфер впливу та охарактеризовано статус держав за спроможністю діяти на міжнародній арені. В регіоні виокремлено одну наддержаву (США), три середніх (Венесуела, Колумбія, Мексика), а також десять малих та дванадцять мікродержав. Особливу увагу приділено тлумаченню поняття "регіональна держава", а також визначенню співвідношення між цим поняттям та поняттям "геостратегічний гравець".

Досліджено історію, зміст та специфіку поняття "Карибський регіон", аргументовано його вживання. Окреслено географічні межі регіону. Як головну рису регіону визначено фрагментованість, яка обумовлюється відмінністю його частин, і дозволяє вирізняти субрегіони: материковий і острівний; або також північно-, південно-, західно- та східнокарибський.

Використані в роботі джерела розділено на кілька груп: першоджерела (офіційні документи, промови політичних лідерів тощо); теоретичні праці дослідників; тематичні монографії та публікації з різних аспектів; повідомлення інформаційних агенцій та ЗМІ.

Серед теоретичних та тематичних робіт розглянуто праці західних дослідників, зокрема Дж. Айкенберрі, Р. Арона, З. Бжезинського, І. Валерстайна, Дж. Влоянтеса, С. Волта, Ч. Джонсона, Р. Кокса, Г. Морґентау, С. Хантінґтона та інших; а також українських - Є.Є. Камінського, М.М. Рижкова, С.В.Юрченка, І.А. Хижняка, О.В. Потєхіна, О.В. Шевчука, С.В. Кононенка, С.В. Толстова, І.І. Погорської, І.Д. Дудко, О.В. Сушка та інших.

Окрему увагу в розділі приділено історії дослідження в Україні країн Карибського регіону. Встановлено, що в нашій державі "карибістика" досі не виокремилась в окрему галузь знань: вивченням країн регіону займаються нечисленні латиноамериканісти та американісти. В розвитку української латиноамериканістики виділено три періоди: перший - з кінця ХІХ ст. до 1950-х рр., другий - між 1960 р. та 1991 р., третій - після 1991 р.; карибські дослідження найбільш активно здійснювались у другий період. Серед сучасних українських латиноамериканістів відзначено праці В.П. Кириченка, О.І. Ковальової, В.Ф. Пахомова.

У другому розділі "Карибська політика США після "холодної війни" досліджуються загальні тенденції в зовнішній політиці супердержави, а також особливості її гегемонії в регіоні.

Окреслено основні тенденції політики офіційного Вашингтону. Охарактеризовано головні дилеми, які постали перед США як єдиною наддержавою після розпаду СРСР. Зазначено, що офіційний Вашингтон, обираючи між переорієнтацією зовнішньої політики на новий мирний курс - та збереженням старого мілітаристського, тобто пошуками нового ворога, обрав друге. Підкреслено, що новий ворог - "злочинні держави" - потрібен був Сполученим Штатам не для системного протистояння, а для підтримання певного рівня конфліктності в конкретних регіональних системах та для демонстрації власної сили і могутності. Відзначено, що в якості "злочинних держав" США обирали у різних регіонах світу малі або середні держави. Розглянуто визначення Сполученими Штатами своїх ворогів.

Доведено, що слідування США мілітаристським курсом свідчить про те, що головною рисою їхньої зовнішньої політики у досліджуваний період є інерційність. Виокремлено і проаналізовано п'ять ознак інерційності. Аргументовано, що інерційність вказує на те, що офіційний Вашингтон намагається зберегти статус гегемона, витрачаючи якомога менше зусиль для переорієнтації своєї зовнішньої політики. Виокремлено новітні риси зовнішньої політики США, які також вказують на їхні наміри зберігати світову гегемонію.

Доведено, що Карибський регіон після закінчення "холодної війни" залишився "жорсткою" сферою впливу Сполучених Штатів, навіть незважаючи на певне зменшення уваги до регіону в 1990-і рр. Останнє було викликане тим, що регіон став більш гомогенним у політичному й економічному сенсі в результаті процесу демократизації, який розпочався в кінці 1980-х рр., та проведення ліберальних економічних реформ. Свідченням того, що регіон є "жорсткою" сферою впливу, є постійне втручання офіційного Вашингтону до внутрішніх справ країн з метою одностороннього контролю, координації та регламентації їхньої внутрішньої та зовнішньої політики.

В історії карибської політики США виділено три основні періоди, які характеризують зміни в їхній ролі в регіоні та в світі. Введено в науковий обіг термін "тимчасові республіки" для визначення державних утворень, які створювались та використовувались США для територіальної експансії, в тому числі, в Карибському регіоні в першій половині ХІХ ст. (республіки Західна Флорида, Флорида, Техас). Завдяки приєднанню "тимчасових республік", які виникали в прикордонних частинах сусідніх країн, американська територія збільшилась в декілька разів.

Також у карибській політиці офіційного Вашингтону виокремлено новітні тенденцій та виявлено дві додаткові ознаки інерційності - крім визначених п'яти ознак інерційності зовнішньої політики в цілому. Одна з них - збереження ролі регіонального "поліцейського", яку Сполучені Штати виконують з початку ХХ ст. в регіоні, свідченням чого є "політика великого кийка", "дипломатія долара" тощо.

У третьому розділі "Виклики гегемонії США в Карибському регіоні" наголос робиться на дослідженні викликів як внутрішньо-, так і зовнішньорегіонального походження, а також реакції наддержави на них. Зауважено, що в даному випадку в якості об'єкту дослідження виступали лише виклики, що створюються державними акторами.

Розглянуто особливості зовнішньополітичної поведінки чотирьох найбільших карибських держав - Мексики, Колумбії, Венесуели, Куби, які в різний час були регіональними державами (геостратегічними гравцями). Зроблено висновок, що на сучасному етапі серед них геостратегічним гравцем є лише Венесуела, якій вдалось створити дієвий виклик США в політичній сфері шляхом активізації регіонального співробітництва. Проте основною проблемою цієї держави залишається економічна залежність від Сполучених Штатів, яку, попри налагодження ефективних зв'язків з Китаєм, Росією та Іраном, офіційному Каракасу не вдається подолати.

Зовнішньорегіональні держави розділяємо за дієвістю виклику, тобто ступенем впливу на гегемона, на дві групи: до першої відносимо ті, що створили виклик як мінімум в одній із трьох сфер влади гегемона - Китай (КНР), Росія (РФ) та Іран (ІРІ); до другої - ті, що спроможні створити дієвий виклик гегемонії США, але не роблять цього через тісні союзницькі відносини та економічну залежність від них - це держави ЄС, Канада і Бразилія.

Відзначено, що найбільшого успіху в налагодженні ефективних відносин з окремими країнами регіону досягли Китай, Росія та Іран. Розглянуто особливості карибської політики цих потуг у трьох сферах - для встановлення, в якій із них виклик гегемонії США є найбільшим.

Проаналізовано основні завдання карибської політики КНР. Зауважено, що справжній прорив у китайсько-карибських відносинах відбувся в першій половині 2000-х рр., а в 2004 р. Китай отримав статус постійного спостерігача в ОАД. Документально активізація відносин була закріплена в листопаді 2008 р. затвердженням "Програмного документа з політики Китаю щодо Латинської Америки та Карибського басейну".

Встановлено, що в економічній сфері Карибський регіон цікавить КНР, в першу чергу, у двох аспектах: як постачальник сировини (передусім, через наявність величезних покладів нафти), а також як вигідний ринок збуту. Перший аспект яскраво підтверджується економічною співпрацею з Венесуелою, Кубою, на території яких Китай бере участь у розвідці та видобутку нафти; другий аспект - співпрацею з Венесуелою та Мексикою. Досліджено роль останньої на шляху проникнення продукції китайської автомобільної та комп'ютерної індустрії на ринки США і Канади. Про успіхи економічної політики КНР у регіоні свідчить те, що для деяких карибських країн (Венесуела, Мексика, Куба, Колумбія) Китай став другим за важливістю торгівельним партнером, що дає змогу говорити про створення Китаєм дієвого виклику в економічній сфері.

Карибська політика КНР у військовій сфері на даному етапі є мало продуктивною. Співробітництво у сфері озброєнь між КНР та країнами регіону слабо розвинуте і є, скоріше, спорадичним. В політичній сфері карибський вектор зовнішньої політики КНР спрямований не на створення виклику США, а на досягнення власних цілей: зокрема, витіснення з регіону Тайваню, який для останнього є важливим для міжнародного визнання та зв'язків зі США (тут знаходиться 11 з 23 існуючих посольств невизнаної республіки).

Росія має тривалий досвід відносин із карибськими країнами. За часів "холодної війни" регіон використовувався СРСР для протистояння зі США. Після його розпаду Росія приділяла мало уваги регіону; відновлення співпраці почалось лише на початку 2000-х рр. Попри відсутність ідеологічного критерію в політиці, РФ налагодила плідні відносини, переважно, з країнами, уряди яких вирізняються антиамериканською риторикою - Венесуелою, Кубою та Нікараґуа.

В економічній сфері Росія співпрацює з карибськими країнами, переважно, в нафто- та газовидобувній галузі (Венесуела, Куба). Також російські приватні компанії за підтримки держави міцно закріпились у бокситовій індустрії (на Ямайці та в Ґайані).

Карибська політика Росії у військовій сфері є суперечливою, але доволі успішною. Суперечливість проявилась, зокрема, у вирішенні питання з розташуванням військових баз РФ в регіоні. Успішність полягає в тому, що Росії вдалось створити певний - дієвий, але обмежений - виклик гегемонії США у військовій сфері: в 2009 р. РФ стала головним постачальником зброї до регіону, випередивши США - переважно, завдяки торгівлі з Венесуелою.

В політичній сфері Росія поки що не намагається кинути виклик гегемонії США в регіоні. Проте його держави - Нікараґуа та Венесуела - допомогли РФ кинути виклик гегемонійним амбіціям США на Кавказі, підтримавши Росію в "серпневій війні" з Грузією в 2008 р. та визнавши незалежність Абхазії та Південної Осетії.

Збільшення активності Ірану як геостратегічного гравця в Карибському регіоні розпочалось з початку 2000-х рр., коли США розгорнули військові операції біля іранського кордону - в Афганістані та Іраку. Зараз для Ірану співпраця з державами регіону - передусім, з антиамериканськи налаштованими Венесуелою, Кубою і Нікараґуа - дає змогу уникнути міжнародної ізоляції та обійти санкції, запроваджені Сполученими Штатами.

В економічній та військовій сферах Іран не досяг таких результатів, як Китай та Росія відповідно. Однак, на нашу думку, найбільшими є досягнення офіційного Тегерану в політичній сфері, оскільки активізуючи співпрацю з радикальними урядами регіону, він демонструє США неефективність їхньої зовнішньої політики.

У другій групі особливу увагу приділено деяким державам ЄС (Великій Британії, Франції, Нідерландам та Іспанії), які мають або мали володіння в регіоні. Проаналізовано ступінь впливу офіційного Вашингтону на європейські володіння, що виражається, зокрема, в розміщенні на їх території американських військових баз або в повній чи частковій доларизації економіки. Крім того, розглянуто зусилля зі співробітництва з регіоном окремих країн (ібероамериканських) та ЄС в цілому; продемонстровано, що досі європейськими державами не вироблено спільної політики, тому суттєвого виклику гегемонії США вони створити не здатні.

Показано, що Канада і Бразилія через значну залежність від США не спроможні створити дієвий виклик їхній гегемонії в регіоні.

Основна реакція США на виклики їхній гегемонії в Карибському регіоні спрямована на утримання в ньому влади, що здійснюється шляхом використання різних методів для зменшення можливостей країн регіону реалізовувати незалежну політику (розміщення військових баз, організація заворушень і страйків, фінансування опозиції, усунення від влади нелояльних урядів чи їх залякування, урізання фінансової допомоги державам тощо), а також через обмеження контактів між країнами регіону (зокрема, з Венесуелою), та між ними й зовнішньорегіональними потугами тощо.

Офіційну реакцію США на дієві виклики їхній гегемонії в регіоні з боку КНР, РФ та ІРІ можемо визначити як стримано-негативну. Лише адміністрація Б. Обами визнала їхню присутність у Карибському регіоні зокрема та в Латинській Америці загалом, що дозволяє говорити про створення цими державами дієвого виклику регіональній гегемонії США. Фактично реакція США в різному ступені та в різних формах проявляється у двосторонніх відносинах з цими потугами, проте поки що за межами Карибського регіону, який ще не став майданчиком для протистояння між ними, хоча ймовірність цього існує.

У підрозділі "Висновки та рекомендації для України" виділено спільні риси в геополітичному становищі нашої держави та Карибського регіону. Показано, що при проведенні зовнішньополітичного курсу Україні варто враховувати особливості карибської політики США, зокрема інерційність як її головну рису.

ВИСНОВКИ

В результаті виконання дисертаційного дослідження здійснено теоретичне узагальнення і вироблено новий підхід до розуміння наукової проблеми гегемонії США в Карибському регіоні та викликів їй після "холодної війни". Відповідно до мети дослідження й поставлених перед ним завдань зроблені наступні висновки.

1. В політичній науці існує значна кількість концепцій гегемонії та суперечливих визначень даного терміну. В сучасному значенні він почав використовуватись у соціогуманітарних науках лише з 1930-х рр.; до сфери міжнародних відносин його було перенесено лише у другій половині ХХ ст. Термін "гегемонія" вживається у двох значеннях: для визначення домінування однієї держави над іншими та як евфемізм імперіалізму. Це пояснює, на наш погляд, незначну кількість досліджень з даної теми у порівнянні з іншими темами політичної науки. Концептуалізацією гегемонії займаються, переважно, представники реалістської/неореалістської та марксистської/неомарксистської шкіл. Більшість дослідників розглядають гегемонію винятково як явище світового масштабу. Проте в теорії міжнародних відносин також прийнято вирізняти регіональну гегемонію, котра, на нашу думку, історично передувала світовій.

2. Гегемонію визначаємо як нестабільний стан міжнародної системи (світ-системи або регіональної системи), коли одній державі впродовж тривалого часу вдається утримувати лідируючу позицію в політичній, економічній та військовій сферах влади, або, щонайменше у двох із них.

Особливістю існування гегемонії є її уразливість через можливість створення виклику іншими державами, які не визнають переваги гегемона в тій чи іншій сфері. Виклики регіональній гегемонії за походженням розділяємо на внутрішньо- та зовнішньорегіональні, а за ступенем впливу на гегемона - на дієві та недієві.

Існування різних тлумачень терміну "Карибський регіон" пов'язано з історією його виникнення. При вживанні терміну в його широкому значенні включаються всі території, які мають вихід до Карибського моря та Мексиканської затоки, а також території Ґвіанського нагір'я, Лукаянського архіпелагу та Бермудських островів.

Попри значну фрагментованість (як територіальну, так і політичну, що склалась історично), яка є однією з головних рис цього регіону, його можна розглядати як єдине ціле - в першу чергу, через важливе місце в зовнішньополітичних пріоритетах США та належність до "жорсткої" сфери впливу цієї наддержави.

3. Карибська проблематика, як і проблема гегемонії, найбільш широко досліджуються в Сполучених Штатах а також в Європі в численних університетських центрах та в профільних державних і недержавних установах, які розробляють політику по відношенню до цього регіону. В самому Карибському регіоні подібні дослідження практично не здійснюються. В Латинській Америці в цілому не було вироблено власного підходу до розгляду цієї проблематики: розвивались теорії, розроблені вченими Європи та США, хоча й з точки зору залежних країн ("структуралізм", "теорії залежності", "перспективи автономності"). Водночас на існуючі дослідження з проблематики регіону накладає відбиток його фрагментованість: дослідники зосереджуються, переважно, на внутрішніх політичних проблемах власних держав або тих груп держав, з якими себе ідентифікують (англомовних, іспаномовних тощо). При цьому створення загальної концептуальної бази регіону як цілого практично ігнорується.

Після здобуття Україною незалежності Карибський регіон у ній майже не досліджується, оскільки він не фігурує серед її зовнішньополітичних пріоритетів. В нашій державі "карибістика" досі не виокремилась в окрему галузь знань. Її дослідженням побіжно займаються нечисленні латиноамериканісти та американісти.

4. Зовнішній політиці США в цілому притаманна інерційність, можна виокремити її п'ять ознак: націленість на віднаходження "ворога"; застосування принципу "подвійних стандартів"; збереження старої ідеологічної риторики; зосередженість на гарантуванні для себе доступу до ресурсів, передусім - до покладів корисних копалин (в першу чергу нафти); збереження військових баз та пріоритетність торгівлі зброєю.

Новітніми тенденціями у зовнішній політиці США є розширення американської присутності в тих регіонах, які перебували під впливом СРСР, та намагання виконувати роль "світового поліцейського".

5. Існування передумов для американської гегемонії в Карибському регіоні пов'язано з історичним розвитком та географічними умовами як самих США, так і країн регіону. Вигідне географічне розташування та відсутність сильних ворогів дозволило Сполученим Штатам впродовж першої половини ХІХ ст., переважно, за рахунок країн регіону збільшити свою територію в декілька разів. З іншого боку, встановленню гегемонії в регіоні сприяли також соціально-економічні особливості його держав, що склались у період колоніальної залежності.

6. Карибський регіон посідає особливе місце серед зовнішньополітичних пріоритетів США з початку ХІХ ст. Він є основним джерелом ресурсів США (передусім, нафтогазових). Регіон також використовується як "полігон" для випробовування різноманітних зовнішньополітичних стратегій офіційного Вашингтону.

Можемо визначити його як ключовий для гегемонії цієї наддержави. Саме після здобуття регіональної гегемонії, в першу чергу, в Карибському регіоні, Сполучені Штати стали світовим гегемоном - і саме тут намагатимуться зберігати регіональну гегемонію, коли втратять світову.

7. В розвитку карибської політики США можемо виділити три основні періоди, які характеризуються відмінностями у їхній ролі в регіоні й у світі в цілому. Перший охоплює ХІХ ст., коли США були регіональною державою за гегемонії Великої Британії; другий - першу половину ХХ ст. - після іспано-американської війни 1898 р., коли вони стали великою державою в світовому масштабі, та гегемоном - в регіоні; третій - кінець 1940-х - кінець 1980-х рр. - коли вони стали наддержавою.

Карибській політиці офіційного Вашингтону, як і його зовнішній політиці в цілому, також притаманна інерційність. Крім п'яти згаданих її ознак можемо вирізнити ще дві додаткові, характерні лише для цього регіону: небажання вирішувати "кубинське питання" та збереження ролі регіонального "поліцейського", яку Сполучені Штати виконують з початку ХХ ст.

Серед новітніх тенденцій у карибській політиці США можемо виокремити наступні: відсутність військових інтервенцій до країн регіону (винятком є Гаїті), а також приділення значної уваги угодам про зону вільної торгівлі з карибськими країнами.

8. Дієві виклики гегемонії Сполучених Штатів створюються як всередині регіону, так і за його межами. Всередині виклик намагається створити Венесуела шляхом інтеграції з країнами регіону та розвитку відносин із зовнішньорегіональними потугами. Дієві виклики зовнішньорегіонального характеру походять від Китаю, Росії та Ірану, які досягли значних успіхів у поширенні свого впливу, переважно, на карибські держави, уряди яких відзначаються антиамериканською налаштованістю. Однак поки що кожна з цих держав спромоглася створити виклик лише в одній з трьох сфер влади: Китай - в економічній, Росія - в військовій, Іран - в політичній.

9. Незважаючи на певні внутрішні проблеми самих Сполучених Штатів, зокрема, на кризу, якої зазнала їхня економіка, в Карибському регіоні вони поки що залишаються гегемоном, зберігаючи переваги у всіх трьох сферах влади, передусім, у військовій і політичній.

На даний момент не існує жодної держави, яка би спромоглась кинути виклик гегемонії США в регіоні одразу в трьох чи навіть у двох сферах влади. Єдиним варіантом могла би стати координація політики між Китаєм, Росією, Іраном та Венесуелою для створення спільного дієвого виклику, однак найближчим часом це є мало ймовірним. Цьому заважають, з одного боку, суперечності в їхніх відносинах, а з іншого боку - зусилля США з запобігання формуванню потужних антиамериканських коаліцій.

Навіть у випадку виникнення сильного суперника, США, через географічну наближеність і ключове значення Карибського регіону, намагатимуться всіма можливими засобами залишати останній під жорстким контролем. Проте важко передбачити, як довго витримає "тягар" гегемонії економіка і суспільство самої наддержави.

10. Для України дослідження зовнішньої політики Сполучених Штатів повинно мати особливе значення, оскільки на даний момент останні поки що залишаються найвпливовішою державою світу. Карибська політика наддержави також повинна становити значний інтерес - через те, що саме в цьому регіоні найбільш яскраво проявляються характерні риси її зовнішньої політики. В цьому контексті слід зазначити, що Україні варто обережно будувати відносини зі США, еліта яких, незважаючи на демократичну риторику, мислить категоріями "холодної війни" та застосовує, зокрема, принцип "подвійних стандартів" у зовнішній політиці.

Також, на нашу думку, для України є корисним зовнішньополітичний досвід карибських держав, котрі також перебувають у геополітичній та економічній залежності від великої держави. Зокрема, приклад Венесуели демонструє як середня держава може зменшити вплив однієї великої держави не лише поглиблюючи співпрацю з іншими, але й створюючи інтеграційні об'єднання з малими та середніми державами в своєму регіоні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Засядько М.В. Зовнішньорегіональні виклики гегемонії США в Карибському регіоні / Микола Вікторович Засядько // Політологічний вісник. К.: "ІНТАС", 2010. Вип. 47. С. 348 - 356.

2. Засядько М.В. Новітні тенденції в політиці КНР у Карибському басейні і позиція США / Микола Вікторович Засядько // Гілея: науковий вісник. К.: ВІР УАН, 2010. Вип. 33. С. 348 - 354.

3. Засядько М.В. Особливості розвитку латиноамериканістики в Україні / Микола Вікторович Засядько // Актуальні проблеми міжнародних відносин. К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2008.- Вип. 76. Ч. 2. С. 201 - 206.

4. Засядько М.В. Політика Ірану в Карибському регіоні: новітні тенденції / Микола Вікторович Засядько // Актуальні проблеми міжнародних відносин. К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2009. Вип. 83. Ч. 1. С. 103 - 107.

5. Засядько М.В. "Тимчасові республіки" як інструмент експансії США в Карибському регіоні / Микола Вікторович Засядько // Актуальні проблеми міжнародних відносин. К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2009. Вип. 85. Ч. 1. С. 202 - 208.

АНОТАЦІЯ

Засядько М.В. Карибський регіон у зовнішній політиці США. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - Київ, 2010.

В дисертації розкрито основні особливості карибської політики США після "холодної війни". Доведено, що Сполучені Штати залишаються гегемоном у Карибському регіоні. Розроблено авторський підхід до визначення поняття гегемонії, що розглядається як перевага однієї державі в економічній, військовій та політичній сферах влади; визначено сфери влади держави-гегемона і різновиди гегемонії. Проаналізовано явище інерційності в зовнішній політиці США. Значну увагу приділено аналізу внутрішньо- і зовнішньорегональних викликів гегемонії у досліджуваному регіоні та реакції на них США. Розроблено рекомендації для України щодо врахування досвіду асиметричних відносин карибських держав і США при проектуванні зовнішньої політики.

Ключові слова: виклик гегемонії, гегемонія, зовнішня політика, інерційність, Іран, Карибський регіон, Китай, Росія, США

АННОТАЦИЯ

Засядько Н.В. Карибский регион во внешней политике США. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. - Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена исследованию основных особенностей карибской политики США после "холодной войны" сквозь призму понятия "гегемония". Разработано авторское определение данного понятия в результате синтеза существующих определений. Гегемония рассматривается как нестабильное состояние международной системы, когда одному государству удается долгое время удерживать превосходство в экономической, военной и политической сферах власти.

Вводится понятие "ключевого для гегемонии региона" как такого, в котором гегемон в любом случае будет стараться удерживать превосходство во всех трех сферах или, как минимум, в двух из них. Карибский регион является "ключевым" для региональной гегемонии Соединенных Штатов.

Во внешней политике США выделено пять признаков инерционности: поиск врага; применение принципа "двойных стандартов"; использование старой идеологической риторики; сосредоточенность на гарантировании доступа к ресурсам - главным образом, к полезным ископаемым (в первую очередь, к нефти); сохранение военных баз и приоритетность торговли оружием.

В карибской политике Соединенных Штатов выделены два дополнительных признака инерционности: нежелание решать "кубинский вопрос" и выполнение роли "полицейского" в регионе. Как новые признаки в карибской политике США определены: отсутствие военных интервенций в страны региона (за исключением интервенций на Гаити), а также особое внимание уделяется соглашениям о зоне свободной торговли со странами региона.

Доказано, что перечисленные особенности карибской политики супердержавы свидетельствуют о сохранении нею статуса гегемона в регионе.

Вызовы гегемонии США в регионе разделены на несколько групп: в соответствии с влиянием на гегемона - на действенные и недейственные; на основании географического критерия - на внутри- и внешнерегиональные.

Из государств региона наиболее действенный вызов бросила Венесуэла в 2000-х гг. Однако ресурсы этой страны не достаточны для противостояния с Соединенными Штатами, поэтому она активно развивает сотрудничество с внешнерегиональными державами.

Особое внимание уделяется анализу политике таких внешнерегиональных держав, как Китай, Россия и Иран, которым удалось бросить вызов гегемонии в одной из трех сфер власти - в экономической, военной и политической соответственно.

Продемонстрировано, что реакция США на данные вызовы гегемонии является умеренно-негативной в двусторонних отношениях с внешнерегиональными державами вне региона. В самом регионе она направлена, прежде всего, на удержания контроля и ограничение свободы стран посредством разных способов давления на их правительства; внешним проявлением является жесткая критика политики Венесуэлы, Кубы и Никарагуа.

На основе проведенного анализа карибской политики США и других государств разработаны рекомендации для Украины. Украину с карибскими странами объединяет подобное транзитное положение в Евразии и Западном полушарии, а также в прошлом долгий период колониальной зависимости от великих держав - России и США соответственно. Для Украины ценным является опыт Венесуэлы по уменьшению экономической и политической зависимости от супердержавы. При построении взаимоотношений со США Украине следует обращать внимание на инерционность политики супердержавы.

Ключевые слова: внешняя политика, вызов гегемонии, гегемония, инерционность, Иран, Карибский регион, КНР, Россия, США

SUMMARY

Zasiadko M.V. Caribbean in the U.S. foreign policy. - Manuscript.

The thesis is submitted for a scientific degree of the Candidate in Political Sciences by specialty 23.00.04 - Political Problems of International Systems and Global Development. - Institute of World Economy and International Relations of National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2010.

The thesis studies the main peculiarities of the U.S. policy in the Caribbean beyond Cold War. The author's approach to the definition of hegemony is developed. Hegemony is considered as a primacy of a state in economic, military and political spheres of power. It is shown that the USA holds its hegemonic status in the Caribbean. The phenomenon of inertance in the U.S. foreign policy is analyzed. Special attention is given to the intra- and extra-regional challenges to the U.S. hegemony in the Caribbean. The reaction of the USA on these challenges is demonstrated. Recommendations for Ukraine consider taking into account the U.S. policy in the Caribbean.

Key words: the Caribbean, challenge to hegemony, China, foreign policy, hegemony, inertance, Iran, Russia, the USA

Размещено на Allbest.ru

...