Стратегія залучення фінансових ресурсів на міжнародних ринках капіталів (на прикладі комерційних банків України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УДК 339.727.2:336.71(447)

Спеціальність 08.00.02 - світове господарство і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

СТРАТЕГІЯ ЗАЛУЧЕННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ НА МІЖНАРОДНИХ РИНКАХ КАПІТАЛІВ (НА ПРИКЛАДІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ)

Левківський Іван Іванович

КИЇВ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Науковий керівник кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Сльозко Олена Олександрівна, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, провідний науковий співробітник відділу міжнародних валютно-фінансових відносин

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Козюк Віктор Валерійович, Тернопільський національний економічний університет, завідувач кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент Сніжко Оксана Володимирівна Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доцент кафедри «Міжнародні фінанси»

Захист відбудеться «01» березня 2011 року о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.01 Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий «28» січня 2011 р

Учений секретар спеціалізованої вченої ради , д.т.н. О.А. Васильєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний світ характеризується широким використанням зовнішніх боргових запозичень поряд з внутрішніми джерелами фінансування. У світі фактично не залишилось прикладів країн, які б спирались виключно на власні можливості. Залучення фінансування на міжнародних ринках капіталів дозволяє економічним агентам - компаніям, банкам, державі - зменшувати вартість запозичення за рахунок більш низьких ставок на міжнародному ринку і збільшувати обсяг ресурсів, в тому числі, довгострокових, що стимулює інвестиції, споживання і зростання ВВП. Проте водночас досвід недавніх світових криз свідчить про те, що активні зовнішні запозичення, зокрема, банківські, істотно збільшують і ризики для економіки. Аналізуючи сучасні тенденції та риси стратегії зовнішніх запозичень українських банків, слід відзначити, насамперед, фрагментарність зовнішніх запозичень, відсутність чіткої та єдиної позиції щодо їх критичного об`єму, адекватної та повної оцінки виникаючих ризиків та наслідків, а також недостатню ефективність управління зовнішнім боргом банків в цілому. Таким чином, важливим завданням є переосмислення практики зовнішніх запозичень українських банків-позичальників з метою запобігання криз, пов'язаних із зовнішнім боргом комерційних банків.

Питання міжнародного руху капіталу, визначення сутності, особливостей, основних принципів здійснення міжнародних операцій на світовому фінансовому ринку, залучення фінансових ресурсів та оперування банківських інститутів на міжнародних ринках досліджували відомі вітчизняні та російські науковці: О.І.Барановський, С.Я.Боринець, І.В.Бураковський, Л.О.Бакаєв, Ю.Г.Козак, В.В.Козюк, Л.Н.Красавіна, Д.Г.Лук'яненко, З.О.Луцишин, Ю.В.Макогон, Д.М.Михайлов, О.М.Мозговий, А.Н.Мороз, В.Є.Новицький, В.І.Оспіщев, Ю.М.Пахомов, Д.В.Смислов, О.О.Сльозко, О.В.Сніжко, О.І.Рогач, Б.Рубцов, А.П.Румянцев, Н.С.Рязанова, А.Г.Саркисянц, А.С.Філіпенко, С.А.Циганов, Т.С.Шемет. Серед закордонних авторів слід відмітити роботи: П.Абкена, П.Брентона, Е.Еліса, М.Енга, Г.Ібботсена, П.Кругмана, М.Леві, М.Левінсона, Дж.Стейніца, Дж.Стігліца, М. Пебро, Т. Родса, Ф. Фабозі, Дж.Херріса, К.Шміттгофа.

Проблеми державного боргу та боргової політики держави досліджували Т.П.Вахненко, І.Юшко, І.В.Бураковський, О.В.Плотніков, А.С.Гальчинський, В.М.Геєць та інші. Базові теорії виникнення фінансових криз розробили П.Кругман, М.Обстфельд, Р.Дорнбуш, Ф.Мишкін, Г.Кальво, А.Веласко, Р.Чанг, Д.Даймонд, Р.Дібвіг. Також проблемі банківських, валютних, боргових криз присвячені роботи відомих західних вчених: Г.Камінські, К.Рейнхарт, К.Роуза, Дж.Сороса, П.Мейсона.

Проте, на наш погляд, масштаби та рівень дослідження проблеми залучення фінансових ресурсів на міжнародних ринках капіталів саме українськими банками є недостатніми. Важливо не лише зазначити можливі варіанти їх дій на міжнародних ринках капіталів, але й розробити комплексні пропозиції щодо оптимізації залучення та управління зовнішнім боргом комерційних банків, у тому числі, за умов кризових явищ в світовій економіці. Усе це і зумовило вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, зокрема в рамках підготовки НДР «Адаптація валютно-фінансових систем ризикових економік до глобальних інтеграційних процесів» (2008--2010 рр.; номер теми за перспективним тематичним планом III-2-08; номер державної реєстрації 0107U011796; виконується за рішенням: Постанова Бюро відділення економіки НАН України від 26 вересня 2007 р. протокол №8), в межах якої автором особисто визначено особливості процесів залучення фінансових ресурсів на міжнародних ринках капіталів за сучасних умов.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо оптимізації стратегії залучення та управління зовнішніми запозиченнями банківських установ України в умовах глобалізації та поширення кризових явищ. Для досягнення зазначеної мети поставлені наступні завдання, що зумовлюють структуру дослідження: ринок капітал кризовий банківський

визначити структуру та фактори зростання міжнародних ринків капіталів за сучасних умов;

обґрунтувати теоретико-методологічні засади формування і реалізації банківської стратегії залучення фінансових ресурсів на міжнародних ринках капіталів;

виявити тенденції та перспективи розвитку і регулювання міжнародних ринків капіталів в контексті кризових явищ на світовому фінансовому ринку;

розробити та обґрунтувати практичні рекомендації щодо вибору й застосування інструментів та шляхів залучення фінансування на міжнародних ринках капіталів в залежності від цілей, потреб позичальника та ситуації на міжнародних фінансових ринках;

узагальнити зарубіжний досвід регулювання зовнішніх запозичень, припливу та відтоку капіталу, й визначити оптимальні напрямки й важелі регулювання зовнішнього боргу комерційних банків;

визначити загальні характеристики, докризові фактори зростання та сучасні тенденції зовнішніх запозичень українських комерційних банків;

виявити основні джерела та фактори ризиків як для валютної, так банківської стабільності з боку зовнішніх запозичень банківського сектору України та розробити пропозиції щодо мінімізації таких ризиків;

узагальнити та обґрунтувати комплексні пропозиції по удосконаленню управління зовнішніми запозиченнями українських банків.

Об'єктом дослідження є процес залучення фінансових ресурсів банківськими установами на міжнародних ринках капіталів.

Предметом дослідження виступає механізм формування, реалізації та оптимізації стратегії залучення та управління зовнішніми запозиченнями українських банків в умовах глобалізації та кризових явищ.

Методи дослідження базуються на системному підході до загальнотеоретичного, історико-еволюційного осмислення особливостей становлення і розвитку приватних і державних кредитів, їх використання, зокрема у зарубіжних країнах. Для вирішення теоретичних і практичних завдань дослідження були використані як загальнонаукові, так і спеціальні методи пізнання. Зокрема, у дослідженні теоретико-методологічних основ реалізації банківської стратегії залучення фінансових ресурсів на міжнародних ринках капіталів, сучасних тенденцій та перспектив розвитку міжнародних ринків капіталів, використано методи аналізу і синтезу, історико-логічного аналізу, прийоми індуктивного і дедуктивного аналізу. При вивченні структури і динаміки зовнішніх запозичень банківського сектору України та їх впливу на виникнення фінансових криз використано методи спостереження, кількісного та якісного аналізу, методи абстрагування. Також для досягнення поставленої мети використовувалися метод формалізації (визначення потреб комерційних банків в довгостроковому фінансуванні), інструменти економіко-математичного моделювання. При дослідженні альтернативних шляхів зовнішніх запозичень, визначенні порівняльних переваг тих чи інших інструментів зовнішніх запозичень використано метод кількісного та якісного порівняння.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти, що визначають умови розвитку державного кредиту в Україні, офіційні статистичні матеріали Державного комітету статистики України, аналітичні дані Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України, Національного банку України. У роботі широко використовувалися інформаційні джерела МВФ, ЄБРР, Світового банку, Банку міжнародних розрахунків та інших міжнародних організацій, міжнародних рейтингових агенцій, фінансових урядових інституцій зарубіжних країн, наукові праці вітчизняних і зарубіжних економістів, що присвячені проблемам функціонування міжнародних ринків капіталів.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у вдосконаленні системи залучення та управління зовнішніми запозиченнями банківських установ в умовах глобалізації та поширення кризових явищ. Основні результати, одержані автором в ході дослідження, які визначають наукову новизну дослідження та особистий внесок автора в розробку теми:

вперше:

розроблено типологізацію етапів залучення фінансування на міжнародних ринках капіталів комерційними банками, яка включає етапи залучення двосторонніх кредитів, публічних запозичань та залучення акціонерного капіталу на міжнародних ринках капіталів, на основі наступних критеріїв: цілі виходу на міжнародні ринки капіталів в рамках загальної стратегії компанії; доступність зовнішніх запозичень для позичальника, що включає рівень складності застосовуваних інструментів та вимог до позичальника при виході на міжнародні ринки капіталів; ступінь публічності та інтегрованості позичальника в міжнародні ринки капіталів;

запропоновано авторське визначення банківської стратегії залучення фінансових ресурсів на міжнародних ринках капіталів як довгострокового плану управління зовнішніми запозиченнями як самими комерційними банками, так і регуляторами, що включає: 1) аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища; 2) формування довгострокових цілей зовнішніх запозичень; 3) набір і вибір інструментів зовнішніх запозичень, кожен з яких має свої особливості, цільове спрямування, переваги та недоліки; 4) визначення супутніх ризиків та загроз; 5) контроль за обсягами зовнішніх запозичень комерційних банків (визначення оптимальних рівнів); та 6) розвиток альтернативних каналів задоволення потреб в довгострокових ресурсах та інвестиціях (в тому числі, на внутрішньому фінансовому ринку);

розроблено алгоритм формування та реалізації стратегії залучення фінансових ресурсів комерційними банками України на міжнародних ринках капіталів з метою підвищення ефективності управління зовнішніми запозиченнями банків, що включає етапи: попередній аналіз (визначення потреб та доцільності, слабких та сильних сторін, переваг та загроз залучення фінансових ресурсів на зовнішньому ринку у порівнянні з залученням ресурсів на внутрішньому ринку), безпосереднє залучення (що включає визначення оптимальних параметрів та інструментів зовнішніх запозичень), ефективне використання залучених коштів та своєчасне скорочення та/або реструктуризація наявного боргу;

отримали подальший розвиток:

дослідження функціонування міжнародних кредитних ринків та ринків облігацій за кризових умов, що дозволило встановити, що міжнародний ринок облігацій в післякризовий період швидше відновлюється в порівнянні з міжнародним кредитним ринком (не враховуючи кредити від міжнародних фінансових організацій) у зв'язку з наявністю та використанням уніфікованих правил та процедур реструктуризації облігацій у випадку неплатежів чи дефолту емітента та більш високою ліквідністю облігацій на вторинному ринку у порівнянні з кредитами;

аналіз шляхів та інструментів залучення фінансових ресурсів на міжнародних ринках капіталів, що дало змогу визначити, що в умовах дефіциту довгострокової ліквідності в країні, єврооблігації та програми середньострокових нот є оптимальними та відносно низько ризиковими джерелами довгострокових ринкових зовнішніх ресурсів для українських банків у зв`язку з відсутністю обмежень цільового використання коштів, широким вжитком реструктуризаційних схем та відносно швидким відновленням таких зовнішніх ринків (ринок єврооблігацій) після криз;

підходи до визначення оптимальних обсягів довгострокового зовнішнього фінансування банків, зокрема: а) запропоновано алгоритм визначення оптимального рівня довгострокової зовнішньої заборгованості комерційних банків, виходячи з попиту на довгострокові фінансові ресурси та враховуючи обмеженість таких ресурсів на внутрішньому ринку; б) показана необхідність розмежування попиту на інвестиційні довгострокові фінансові ресурси від попиту на фінансування іпотеки та імпорту, оскільки в разі неконтрольованих надходжень дешевих ресурсів, що витрачатимуться на житло на вторинному ринку або для імпорту товарів, ризики появи нових валютних кризових явищ будуть залишатися; за таких умов рекомендованим є, насамперед, регулювання та контроль саме цільового використання запозичених коштів; в) на рівні окремого банку, запропоновано використовувати автоматну імітаційну модель Н.І. Костіної для визначення потреб банку в довгострокових зовнішніх запозиченнях в залежності від мінімальних вимог до власного капіталу банків та можливого відтоку місцевих ресурсів;

удосконалено:

пропозиції щодо управління зовнішніми запозиченнями українських банків, зокрема, запропоновано наступні заходи з метою мінімізації ризиків зовнішньоборгового фінансування та гарантування стабільності валютно-фінансової системи: заходи здійснення контролю за зростанням зовнішньої заборгованості інструментами грошово-кредитної політики та банківського регулювання; стимулювання довгострокових (принаймні, більше 2 років) та менш ризикованих видів зовнішніх запозичень (таких як єврооблігацій та середньострокових нот) у порівнянні з короткостроковими кредитами до 1 року; рефінансування з боку НБУ довгострокових кредитів комерційних банків для активізації інвестиційної діяльності в економіці з обов`язковим контролем цільового використання отриманих коштів; стимулювання довгострокових заощаджень населення в національній валюті шляхом переходу від де-факто фіксованого курсу до інфляційного тарґетування; підтримку розвитку небанківських фінансових посередників, внутрішнього фондового ринку та ринку похідних інструментів (зокрема, валютних деривативів); підвищення стандартів ризик-менеджменту комерційних банків; заходи загально-макроекономічного характеру (нарощування офіційних валютних резервів, зниження дефіциту бюджету, сприяння зростанню експорту);

визначення категорії міжнародних ринків капіталів, зокрема, враховуючи, що на сучасному етапі розвитку міжнародних фінансових ринків можуть змінюватися власники не лише цінних паперів, але й кредитів, зокрема, банківських, шляхом купівлі-продажу на вторинному ринку або перепоступок, - запропоновано включити до визначення міжнародних ринків капіталів операції з купівлі-продажу та перепоступок на вторинному ринку кредитів строком більше одного року.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості застосування її висновків українськими банками при аналізу доцільності зовнішніх запозичень та вибору оптимальних та найменш ризикових інструментів зовнішніх запозичень з огляду на внутрішні потреби. Також запропоновані рекомендації та методики можуть бути використані банками при управлінні ризиками вже існуючих запозичень, а також з метою оптимізації зовнішнього боргового портфелю. Крім того, пропозиції щодо зниження ризиків зовнішніх запозичень банківського сектору та удосконалення управлінням зовнішнім боргом українських банків можуть бути використані в роботі регуляторних органів, зокрема, НБУ.

Так, теоретичні та методологічні розробки дисертаційної роботи впровадженні в практичну діяльність таких провідних банків України як АТ «УкрСиббанк», АТ «ОТП Банк», АТ «Дельта Банк». Зокрема, висновки та результати даного дослідження щодо альтернативних шляхів залучення фінансових ресурсів на міжнародних ринках капіталів використані в роботі Управління фінансових інститутів та організації фінансування Казначейства АТ «Дельта Банк» (довідка №2/01-17 від 09.07.2010 р.). У практику діяльності Відділу фондування та ринку капіталів АТ «ОТП Банк» впроваджена запропонована автором методика визначення потреб та оптимальних обсягів довгострокового зовнішнього фінансування, виходячи з попиту банку на довгострокові фінансові ресурси та обмеженості таких ресурсів на внутрішньому ринку (довідка №01-156/7937 від 16.07.2010 р.). Крім того, у практику діяльності Служби міжнародної банківської діяльності АТ «УкрСиббанк» впроваджені запропоновані автором комплексні висновки та пропозиції по удосконаленню управління зовнішнім боргом банку та рекомендації щодо мінімізації ризиків рефінансування зовнішніх запозичень (довідка №37-1/18184 від 06.08.2010 р.).

Окремі результати та висновки дослідження використано в роботі Підкомітету з питань міжнародної економічної політики Верховної Ради України (довідка №05-114 від 15.06.2010 р.). Крім того, окремі положення дисертації були використанні в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка в процесі навчально-методичного забезпечення та викладання таких дисциплін: «Кредит і банківська справа», «Міжнародний інвестиційний менеджмент» та «Міжнародні портфельні інвестиції» (довідка №048/11-245 від 09.07.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Наукові положення та висновки, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано лише ті ідеї та положення, які отримані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані на всеукраїнських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях: міжвідомчій науково-теоретичній конференції “Антикризові валютно-фінансові стратегії економічного зростання: досвід для України” (Київ, 22 січня 2007 р.); X Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України” (Суми, 22-23 листопада 2007 р.); VIII Міжнародній науковій конференції студентів на молодих учених “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання» (Донецьк, 12-14 грудня 2007 р.); VI Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (Київ, 21 березня 2008 р.); V Ювілейній міжнародній науково-практичній конференції «Теория и практика экономики и предпринимательства» (Алушта, 5-7 травня 2008 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Міжнародна банківська конкуренція: теорія і практика" (Суми, 15-16 травня 2008 р.); в конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин», КНУ ім.Т.Г.Шевченка (Київ, 23 жовтня 2008 р.); ХІ Всеукраїнської науково-практичної конференції "Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України" (Суми, 30-31 жовтня 2008 р.); V Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та студентів „Євроінтеграційний вибір України та проблеми макроекономіки” (Дніпропетровськ, 11 грудня 2008 р.); в спільному засіданні «круглого столу» на тему “Глобальна роль міжнародних фінансових організацій в періоди економічних криз" (Київ, 21 жовтня 2009 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у 16 наукових працях загальним обсягом 4,9 д.а., включаючи: 9 у провідних наукових фахових виданнях, з яких 8 підготовлено автором одноосібно з загальним обсягом 3,9 д.а, та 7 тез конференцій.

Обсяг і структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи складає 234 сторінки. Список використаних джерел містить 167 позицій і наведений на 16 сторінках. Дисертація містить 31 таблицю і 23 рисунки, 3 додатки на 3 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі показано актуальність теми, сформульовано предмет, об'єкт, мету та завдання дослідження, розкрито новизну наукових положень, визначено методологічну на інформаційну базу дослідження, а також теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі дисертації «Теоретичні основи аналізу банківської діяльності на міжнародних ринках капіталів» досліджено стан та динаміка розвитку міжнародного ринку капіталів (МРК) з урахуванням світових політико-економічних процесів; визначено теоретико-методологічні основи реалізації банківської стратегії залучення фінансових ресурсів на міжнародних ринках капіталів.

Автором визначено, що для сучасного етапу розвитку МРК характерними є наступні процеси: зростання ролі зовнішніх запозичень в економічному розвитку; високе значення офіційного кредитування та стрімке зростання приватного кредитування; зростання значення ринкових методів залучення у системі світових відносин; багатостороння і ключова роль зовнішніх запозичень в розвитку світового фінансового ринку; зростання ролі міжнародних інститутів у врегулюванні боргових проблем; посилення нестійкості світових фінансів внаслідок високої міжнародної мобільності кредитних ресурсів.

Таблиця 1 - Фінансування на міжнародних ринках капіталів, за видами інструментів

Джерело: складено на основі даних Банку міжнародних розрахунків (http://bis.org/statistics/).

Сучасна криза на світових ринках капіталів спричинила суттєве зміни як розмірів глобального ринку в цілому, так і його структурних елементів. В 1990 р. глобальні фінансові активи (акції, приватний і публічний борг, банківські депозити) перевищували світовий ВВП в 2,3 рази, а в 2007 р. - вже в 3,4 рази. За 2008 р. загальна вартість фінансових активів впала з 194 трлн. дол. США до 178 трлн. дол. США. Транскордонні потоки капіталу зменшилися з 10,5 трлн. дол. США в 2007 році до 1,9 трлн. дол. США в 2008 році. Крім того, криза призвела також до змін структури ринків. Якщо раніше основним елементом було корпоративне кредитування, то в після кризовий період набирають вагу корпоративні облігації. За даними дослідницької компанії Dealogic, обсяг випущених в 2009 році боргових паперів вперше за 14 років її спостережень перевищив обсяг виданих банками корпоративних кредитів: 1,3 трлн. дол. США проти 1,1 трлн. дол. США, тоді як в докризовому 2007 році це співвідношення було майже 1 до 4,5.

Стратегія банку є концептуальною основою його діяльності, що визначає пріоритетні цілі і задачі, а також шляхи їх досягнення. Визначено, що стратегічне планування в банках може бути застосоване до будь-якої проблеми, яка: пов'язана з глобальними цілями банку, орієнтована на майбутнє, зачіпає зовнішні фактори, що впливають на результати діяльності банку, включаючи залучення зовнішніх запозичень на міжнародних ринках капіталів. В ході дослідження виявлено, що існують певні моделі інтеграції комерційних банків України у світовий фінансовий ринок (такі як: модель інтеграції українських банків у світовий фінансовий ринок як вихід комерційного банку на ринок розвинутих країн; модель інтеграції у світовий фінансовий ринок, що базується на розвитку закордонної мережі філій; модель інтеграції банків у світовий фінансовий ринок, що базується на встановленні кореспондентських відносин з іноземними банками тощо). Загальним висновком є те, що інтеграція українських банків у міжнародні фінансові ринки повинна враховувати окремий комплексний підхід і до стратегії залучення зовнішніх запозичень.

Виділено чотири основні етапи формування та реалізації банківської стратегії залучення фінансових ресурсів на міжнародних ринках капіталів: а) попередній комплексний аналіз та визначення потреб та доцільності в зовнішніх запозиченнях з врахуванням як внутрішніх (локальних), так і зовнішніх (міжнародних) факторів впливу; б) залучення боргу з вибором оптимальних інструментів та параметрів боргу; в) забезпечення ефективного використання отриманих ресурсів; г) поточне управління борговим навантаженням і скорочення зовнішнього боргу в разі необхідності. При цьому контроль за рівнем та складом зовнішнього боргу повинен здійснюватися на постійній основі.

Рис. 1. Схема-алгоритм формування та реалізації банківської стратегії залучення зовнішніх запозичень. Джерело: розробка автора.

На основі критеріїв складності інструментів запозичень, доступності ринків зовнішніх запозичень для позичальників (емітентів), цілей виходу на міжнародні ринки капіталів в рамках загальної стратегії банків та рівня публічності й інтегрованості позичальника в міжнародні ринки капіталів, автором запропонована типологізація етапів виходу банків на міжнародні ринки капіталів, яка може мати високу практичну цінність при виборі банком того чи іншого інструменту зовнішніх запозичень, в рамках якої визначено три етапи-стратегії ринкових залучень капіталу: від етапу двосторонніх кредитів до етапів залучення публічного боргу та акціонерного капіталу (див. рис. 2).

Рис. 2. Етапи виходу на міжнародні ринки капіталів. Розробка автора.

Таким чином, кожен з етапів передбачає вибір того чи іншого інструменту зовнішніх запозичень в залежності від можливостей та цілей позичальника чи емітента.

У другому розділі дисертації «Механізм залучення фінансових ресурсів на міжнародних ринках капіталів» досліджено інструменти зовнішніх запозичень, таких як синдиковані кредити, єврооблігації, середньострокові ноти, IPO, SPO, випуск структурованих єврооблігацій та сек'юритизація, визначено переваги та недоліки даних інструментів та розроблено рекомендації щодо оптимальних та найменш ризикових шляхів зовнішніх запозичень для українського банківського сектору.

Діяльність будь-якої компанії в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення фінансових ресурсів. За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит, здійснюють випуск акцій та облігацій, а також шукають альтернативні джерела залучення фінансових ресурсів на міжнародних ринках капіталів. Для української економіки глобалізація світових ринків капіталів означала, перш за все, можливість залучати більш дешеві зовнішні кредити.

Протягом останніх 30 років спостерігалося зростання ринку синдикованих кредитів, а метод кредитування через синдикати став активно застосовуватися багатьма банками. Головною перевагою синдикованого кредитування є можливість зняти протиріччя між обмеженими кредитними можливостями банків і значними фінансовими запитами першокласних позичальників. При цьому, автором було виявлено, що синдиковані кредити, які організовуються в Україні для українських банків та компаній, мають свої характерні риси та вимоги, але все ж таки підкоряються загально визначеним правилам та нормам синдикованих угод.

З огляду на те, що одним із елементів ризик-менеджменту банків є дотримання відповідності строковості пасивів строковості активів, за умов недосконалого внутрішнього фінансового та, зокрема, міжбанківського ринку й дефіциту довгострокової ліквідності, оптимальними інструментами залучення середньострокових та довгострокових фінансових ресурсів на міжнародних ринках капіталів можуть бути єврооблігації та програми середньострокових нот (програма MTN), які надають змогу банкам знизити ризики ліквідності та видавати довгострокові кредити, необхідні для розвитку економіки країни.

Встановлено основні переваги та недоліки програм середньострокових нот у порівнянні з традиційними єврооблігаціями, досліджено структуру програми та витрати. Зокрема, визначено наступні характерні особливості програм середньострокових нот: а) програми MTN набули широкого поширення на міжнародному фінансовому ринку як серед емітентів, так і інвесторів; б) емітенти можуть отримати наступні переваги від застування програми MTN: контроль за вартістю власних зовнішніх запозичень, розширення бази інвесторів, зниження вартості зовнішніх запозичень, побудова кредитної історії на міжнародних ринках капіталів, відносно стабільне джерело надходжень середньострокових та довгострокових фінансових ресурсів; в) перевагами від застосування програм MTN в повній мірі можуть скористатися виключно емітенти та позичальники, які планують виходити на міжнародні ринки капіталів не менше 2 разів на рік; г) програма MTN має свої особливості щодо застосування українськими позичальниками, що обумовлено особливостями українського законодавства і має бути враховано при використанні програми.

Аналіз сучасних особливостей залучення фінансових ресурсів на міжнародних ринках капіталів шляхом таких інструментів як IPO, SPO, випуск структурованих єврооблігацій та сек`юритизація дав змогу визначати, що саме сек'юритизація дозволяла суттєво здешевити іноземні позики на міжнародних ринках капіталів, але водночас саме її неконтрольований розвиток та складність, великі обсяги спекулятивних операцій з кредитними деривативами, такими як кредитні дефолтні свопи (CDS, - Credit Default Swap) були одними із факторів ускладнення сучасної кризи на міжнародних фінансових ринках. Водночас, навіть за складних та кризових умов на міжнародних ринках капіталів відбувалися, зокрема, приватні розміщення цінних паперів (Private Placement), залучення кредитів на фінансування торгівлі, залучення фінансових ресурсів від міжнародних фінансових організацій. Зокрема, було з'ясовано, що Європейський банк реконструкції та розвитку став однією з перших міжнародних фінансових інституцій, запропонувавши широкомасштабну програму боротьби із кризою, підготовлену спеціально для України. Результатом цього став новий операційний рекорд, установлений ЄБРР у 2009 році в Україні. Загальний обсяг бізнес-операцій за 194 проектами ЄБРР станом на 31 грудня 2009 року сягнув 4,8 млрд. євро. 75 відсотків проектів були у приватному, а 25 відсотків - у державному секторі економіки. Операції з акціонерним капіталом становили 12 відсотків від сумарного обсягу бізнес-операцій, а інші 88 відсотків - угоди за борговими зобов'язаннями.

У третьому розділі дисертації «Оптимізація управління зовнішніми запозиченнями українських банків в умовах глобалізації» досліджено динаміку зовнішніх запозичень українських банків; досліджено основні джерела та фактори ризиків як для валютної, так банківської стабільності з боку зовнішніх запозичень банківського сектору; узагальнено зарубіжний досвід регулювання зовнішніх запозичень, припливу та відтоку капіталу з метою визначення оптимальних напрямків та важелів регулювання; обґрунтовано комплексні пропозиції по удосконаленню управління зовнішнім боргом українських банків.

Комплексне дослідження зовнішніх запозичень українських банків та компаній показало, що до кризи, що розпочалася в 2008 році, шляхи та інструменти зовнішніх запозичень були характерними як для країн, що розвиваються, в цілому. Залучені кошти від іноземних інвесторів банки направляли на такі сфери: розвиток власної банківської мережі та точок продажу банківських продуктів, розширення видів кредитних продуктів та розвиток комплексних банківських продуктів, збільшення обсягів кредитування населення і підприємств, рефінансування поточних (більш дорогих та коротких) боргових зобов`язань.

Рис. 3. Зовнішній борг України та місце банківських зовнішніх запозичень у ньому у 2004-2010 рр. (млн. дол. США). Джерело: статистичні дані НБУ.

Визначено наступні докризові фактори зростання зовнішнього боргу комерційних банків: нижча вартість капіталу на міжнародних фінансових ринках, що дозволяло збільшити процентну маржу за кредитними операціями банків при незмінних процентних ставках продуктів, або підвищити конкурентоздатність кредитних продуктів шляхом зменшення процентних ставок без змін у процентній маржі; можливість залучення довгострокових валютних ресурсів в значних об`ємах для збільшення обсягів активних операцій та ринкової частки в банківському секторі України; конкуренція та стратегія українських банків до початку кризи в 2008 році, що характеризувалась високою агресивністю щодо частки на ринку; збільшення строковості пасивів (як рішення проблеми розриву ліквідності), можливість подальшого рефінансування боргу під нижчий відсоток і на більш тривалий строк, використовуючи різні інструменти зовнішнього фінансування; диверсифікація джерел фінансування та вихід на іноземних інвесторів, зацікавлених в українському ринку та банківській системі, з метою наступного продажу банку; формування кредитної історії для подальшого залучення ресурсів на більш вигідних умовах, зміцнення міжнародного іміджу та спосіб конкуренції з компаніями з іноземними інвестиціями на ринку України.

Проблема зовнішніх запозичень комерційних банків та їх впливу на виникнення фінансової кризи в країні розглядається дисертантом як сукупність трьох елементів ризиків: доларизація зобов'язань банків, доларизація їх активів (кредитних портфелів) та ризик відтоку капіталу з країни. Виділено основні фактори доларизації в Україні (слабка інституційна структура, історично високий рівень інфляції та невисока довіра до макроекономічних показників, значна частка іноземного фондування в банківській системі, де-факто, штучна підтримка валютного курсу) та запропоновано комплекс заходів для її подолання, враховуючи, що пряма заборона кредитування в іноземній валюті швидше здатна викликати зворотну реакцію.

Виявлено, що ризики рефінансування зовнішніх запозичень українських банків в цілому (за деякими виключеннями) залишалися на відносно низькому завдяки тому, що більша частина іноземного фінансування (як ринкового, так і фінансових коштів від материнських компаній), отриманого комерційними банками України, фактично припадала на банки, які вже належали та контролювалися іноземними інвесторами, або знаходилися в державній власності (наприклад, Укрексимбанк, який потенційно, в разі необхідності, може розраховувати на допомогу держави). Крім того, враховуючи, що корпоративні позичальники в Україні, які активно залучали кошти на світовому фінансовому ринку, - це, як правило, великі компанії-експортери з валютною виручкою, вони виявилися менш вразливими до можливих шоків у разі високого рівня зовнішньої заборгованості, ніж банки. Визначено, що з метою зниження ризиків рефінансування зовнішніх запозичень необхідно розвивати можливості банків проводити операції як на внутрішньому, так і міжнародному ринках капіталів з метою підвищення ефективності управління боргом.

Розроблено наступний алгоритм визначення оптимального рівня довгострокової зовнішньої заборгованості комерційних банків, виходячи з попиту на довгострокові фінансові ресурси:

ДЗЗ = П - (К + Д + Р + Ф),

де, ДЗЗ - довгострокові зовнішні запозичення;

П - попит на довгострокові ресурси (довгострокові кредити банків);

Д - місцеві/внутрішні депозити понад 1 рік (довгострокові);

К - загальний акціонерний капітал банку, включаючи резервні фонди;

Р - рефінансування з боку Національного банку України зі строком більше 1 року;

Ф - ресурси внутрішнього фондового ринку.

Таким чином, виходячи з прогнозованих обсягів надання банківських довгострокових кредитів, необхідно оцінити можливі джерела залучення банками довгострокових ресурсів для збільшення кредитного портфеля. Перш за все, це вклади населення на строк понад один рік, власний капітал, банківські резерви, гривневі корпоративні облігації, рефінансування НБУ. Розмір зовнішньої заборгованості визначається в результаті віднімання інших складових пасивної бази. При цьому важливо розмежовувати попит на довгострокові ресурси від попиту на фінансування іпотеки та імпорту: в разі неконтрольованих надходжень дешевих ресурсів, що витрачатимуться на житло (на вторинному ринку) або для імпорту товарів, ризик появи нових валютних кризових явищ виникатиме на постійній основі. За таких умов, насамперед, рекомендованим є регулювання та контроль саме цільового використання запозичених коштів.

Для зниження ступеня нестабільності і створення умов для сталого економічного зростання рекомендується, щоб сукупний зовнішній борг країн із перехідною економікою і країн, що розвиваються, не перевищував 35% ВВП. Що стосується зовнішнього боргу банків, то з врахуванням рекомендацій міжнародних рейтингових агенцій Fitch Ratings та Moody's співвідношення між зовнішніми запозиченнями банків та залученням ними фінансових ресурсів на внутрішньому ринку, включаючи депозити фізичних та юридичних осіб, не повинне бути більшим, ніж 60:40 від розміру зобов`язань в пасивах банків (60% - зовнішні (міжнародні) ресурси, 40% - внутрішні (місцеві) ресурси). Саме такий рівень зовнішнього боргу був характерним для банків Казахстану на початку кризи в цій країні в 2007 році.

Для визначення оптимального розміру зовнішньої заборгованості на рівні окремого банку запропоновано використовувати автоматну імітаційну модель Н.І.Костіної, що дозволяє визначити бажаний рівень заборгованості в часі за ендогенними та екзогенними змінними. Використання 2 додаткових змінних - припливу та відтоку коштів з банку, є актуальним, зокрема, за кризових умов. При заданих вихідних умовах (розмір капіталу, ймовірність відтоку коштів (депозити, міжбанківські кредити), що моделюються) модель дає змогу керівництву банку прийняти адекватні та своєчасні заходи щодо управління ліквідністю, зокрема завчасно збільшити її, наприклад, шляхом зовнішніх запозичень, за умов відсутності альтернативних джерел, включаючи акціонерний капітал. Досліджувана модель відтворює поведінку системи, що моделюється, протягом усього інтервалу часу моделювання. Крім того, модель може бути поширена на всі українські банки на консолідованій основі.

Запропоновано наступні заходи з управління зовнішнім боргом банків:

Встановлення контролю за зростанням зовнішньої заборгованості банків інструментами грошово-кредитної політики та банківського регулювання: А) пряме обмеження частки зовнішнього боргу в пасивах банку (даний метод застосовувався в деяких країнах і досить ефективно (Малайзія)); визначення оптимального співвідношення між зовнішніми запозиченнями та залученням фінансових ресурсів на внутрішньому ринку, включаючи депозити фізичних та юридичних осіб, або встановлення розміру зовнішніх запозичень для кожного банку окремо в залежності, наприклад, від його капіталу. Прикладом може слугувати досвід Казахстану, де з квітня 2007 року для казахських банків встановлено норматив дотримання обсягу міжнародних кредитів, з врахуванням вже отриманих, не більше 4-6 розмірів власного капіталу банку. Б) Диференційовані вимоги щодо обов'язкового резервування (підвищені норми резервування як за зобов'язаннями в іноземній валюті перед кредиторами-нерезидентами, так і за активами в іноземній валюті). В) Обмеження відкритої валютної позиції. Проте обмеження відкритої валютної позиції банків не повинно супроводжуватися істотним дисбалансом активів і зобов'язань в іноземній валюті самих позичальників. Г) Контроль над зростанням кредитних операцій (особливо в іноземній валюті), наприклад, шляхом встановлення лімітів на нарощування кредитного портфелю для зниження стимулів банків до зовнішніх запозичень.

Стимулювання довгострокових зовнішніх запозичень, які є менш ризиковими з точки зору необхідності та можливостей рефінансування, з терміном понад 3 роки (це, наприклад, єврооблігації та програми середньострокових нот).

Рефінансування НБУ довгострокових кредитів комерційних банків з обов`язковим контролем цільового використання отриманих коштів для попередження надходження таких коштів на валютний ринок. Такі кошти повинні бути призначені для активізації інвестиційної діяльності в економіці.

Стимулювання довгострокових заощаджень в національній валюті.

Стимулювання розвитку внутрішнього фінансового ринку: а) підтримка розвитку небанківських фінансових посередників (пенсійні фонди, страхові компанії, що акумулюють довгострокові ресурси, інвестиційні фонди); б) розвиток внутрішнього фондового ринку як джерела довгострокового фінансування; в) розвиток ринку похідних інструментів, зокрема валютних деривативів.

Підвищення стандартів ризик-менеджменту комерційних банків: підвищення інформаційної прозорості банків; запровадження практики захисту споживачів, наприклад, через відкрите декларування валютних ризиків; розробка та запровадження ефективних стандартів іпотечного кредитування; підвищення стандартів та вимог щодо кредитної оцінки позичальників при видачі кредитів в іноземній валюті; встановлення лімітів відкритої валютної позиції для підприємств та домогосподарств.

Заходи загального-макроекономічного характеру: прискорення темпів накопичення офіційних валютних резервів; реалізація заходів стосовно стимулювання зростання обсягів експорту і регулювання імпорту споживчих товарів та послуг; дотримання дефіциту бюджету в рамках 3% ВВП (збільшення дефіциту бюджету потребуватиме залучення додаткових ресурсів для його фінансування, що в умовах кризи є проблематичним, якщо неможливим (виняток - фінансування від міжнародних фінансових організацій)).

ВИСНОВКИ

У дисертації зроблено теоретичні узагальнення та запропоновано шляхи вирішення наукової проблеми оптимізації стратегії залучення та управління зовнішніми запозиченнями комерційних банків в умовах глобалізації та поширення кризових явищ. Результати проведеного дисертаційного дослідження дають можливість зробити такі найважливіші висновки, що характеризуються науковою новизною і мають теоретичне та науково-практичне значення:

Залучаючи фінансові ресурси на міжнародних ринках капіталів, комерційні банки повинні використовувати ґрунтовні стратегії, зорієнтовані на довгострокову перспективу. Розробка банківської стратегії має включати наступні етапи: 1) попередній аналіз: визначення потреби в зовнішніх ресурсах (аналіз існуючого стану зовнішнього боргу, локальних та міжнародних факторів впливу; визначення діяльності, для якої необхідні зовнішні запозичення; проведення SWOT-аналізу - визначення слабких та сильних сторін, переваг та загроз залучення фінансових ресурсів на зовнішньому ринку у порівнянні з залученням ресурсів на внутрішньому ринку; визначення платоспроможності та кредитоспроможності; 2) безпосереднє залучення, що полягає у визначенні основних параметрів зовнішніх запозичень: сума, валюта, процентна ставка, строк, а також вибір оптимальних інструментів та шляхів залучення; 3) ефективне використання запозичених коштів для своєчасного та повного обслуговування боргу; 4) погашення та/або заходи скорочення і реструктуризації наявного боргу. Крім того, потрібно здійснювати постійний контроль над складом та рівнем зовнішнього боргу.

Аналіз інструментів та шляхів залучення фінансування на міжнародних ринках капіталів дозволяє зробити висновок, що: а) синдиковані кредити, завдяки своїй основній перевазі - можливості зняти протиріччя між обмеженими кредитними можливостями банків і значними фінансовими запитами першокласних позичальників, - будуть залишатися перспективним інструментом фінансування для українських компаній та банків, й після закінчення кризи можуть розглядатися як альтернативне джерело залучення кредитних коштів: за допомогою синдикованого фінансування можлива реалізація крупних інвестиційних проектів і промислових структур в Україні; б) за умов недосконалого внутрішнього фінансового та, зокрема, міжбанківського ринку й дефіциту довгострокової ліквідності, оптимальними інструментами залучення середньострокових та довгострокових фінансових ресурсів на міжнародних ринках капіталів є єврооблігації та програми середньострокових нот; в) за складних та кризових умов на міжнародних ринках капіталів, банкам, в залежності від поставлених акціонерами цілей, доцільно розглядати такі інструменти запозичень як IPO, SPO, приватні розміщення (Private Placement), залучення фінансових ресурсів від міжнародних фінансових організацій, торговельне фінансування.

Світова фінансова криза, що розпочалася в 2008 році, спричинила суттєве зменшення як розмірів МРК в цілому, так і його структурних елементів. Криза призвела також до змін структури цих ринків й переорієнтацію від корпоративного кредитування до корпоративних облігацій. Все більш важливу роль відіграють глобальні регулюючі норми, нагляд за банківською діяльністю і, що особливо важливо, антикризовий менеджмент, що застосовується в рамках фірми, держави, регіону та МРК в цілому. Для запобігання світових криз необхідно об'єднання зусиль регулюючих органів, національних та іноземних інвесторів. Національні регулюючі органи повинні забезпечити законодавчу базу, яка гарантувала б економічну безпеку операцій на внутрішньому ринку капіталів. Міжнародне регулювання має подолати суперечності між національними законодавствами. Крім того, спостерігається прискорення перерозподілу фінансових потоків зі Заходу на Схід, зменшення розмірів банківських систем розвинутих країн з одночасним посиленням їх регулювання та посиленням податкового навантаження.

Найбільш суттєвими викликами надмірних зовнішніх запозичень є доларизація економіки, підвищення ймовірності виникнення банківської та валютної криз а також ризик відтоку капіталу з країни за кризових умов. Додаткові загрози, які проявляються через вплив як зовнішніх, так і внутрішніх факторів, а також через посилення залежності від кон'юнктури на світових фінансових ринках. Встановлено, що тенденцією останніх десятиліть стало поширення подвійних (банківської і валютної) і потрійних (синтез банківської, валютної і боргової) криз. «Третє покоління» моделей криз розглядає надмірний зовнішній борг банків як фактор, що знижує стійкість банківського сектору й прискорює виникнення банківської та валютної кризи. Ключовими факторами виникнення таких криз є ріст зовнішньої заборгованості на фоні фіксованого валютного курсу.

Регулятивна політика стосовно зовнішніх запозичень комерційних банків повинна, по-перше, виходити з національних економічних пріоритетів, а по-друге, враховувати макроекономічну роль, інституціональні та структурні особливості національних кредитних систем. Контроль над рухом капіталу більш ефективний, коли він супроводжується збалансованою бюджетною політикою, стимулюванням зростання норми внутрішніх заощаджень, а також заходами щодо вдосконалення регулювання внутрішнього фінансового ринку країни, в тому числі, банківської системи. Рекомендації для комерційних банків полягають, перш за все, у виборі оптимальної структури пасивів з урахуванням вартості залучення й ризику того, що дане джерело стане недоступним, у розробці ефективних систем ризик-менеджменту.

Встановлено, що шляхи та інструменти залучення зовнішніх запозичень українських банків та компаній є характерними як для країн, що розвиваються, в цілому, а фактори виходу на міжнародні ринки капіталів визначаються особливостями розвитку вітчизняної банківської системи. Що стосується інструментів, це, зокрема, двосторонні кредити, синдиковані кредити, єврооблігації, програми середньострокових нот, публічні та приватні розміщення, IPO, SPO, сек`юритизація, субординовані борги, кредити від міжнародних фінансових організацій, торговельне фінансування.

Серед негативних процесів та факторів, які супроводжували залучення українськими банками зовнішніх запозичень на міжнародних ринках капіталів, і які повинні бути враховані при розробці комплексної стратегії управління зовнішнім бором комерційних банків, визначено наступні: нарощування валютного кредитування сектору домогосподарств, які не володіють постійними джерелами валютних доходів та витрачають отримані кошти переважно на придбання імпортних товарів; надходження іноземного капіталу до економіки України з одночасним поглибленням від'ємного сальдо поточного рахунку платіжного балансу; значні розриви у покритті депозитами кредитів; надмірне зростання кредитних портфелів без належної оцінки кредитоспроможності позичальників, що було обумовлено швидким нарощуванням ринкової частки, а в кінцевому випадку призвело до зростання частки проблемних кредитів внаслідок девальвації; доларизація зобов'язань банків, їх активів (кредитних портфелів) та підвищення ризиків відтоку капіталу з країни, враховуючи, що в разі різкої зміни валютного курсу надмірний зовнішній борг може стати причиною банківської кризи, та ускладнити наслідки валютної кризи, а у випадку різких шоків на міжнародному фінансовому ринку або всередині країни доступ до зовнішніх ресурсів навіть з метою рефінансування існуючих позик буде закритим.

Запропоновано наступні заходи з управління зовнішнім боргом українських банків: а) здійснення контролю за зростанням зовнішньої заборгованості інструментами грошово-кредитної політики та банківського регулювання; б) стимулювання довгострокових та менш ризикованих видів зовнішніх запозичень; в) рефінансування з боку НБУ довгострокових кредитів комерційних банків для активізації інвестиційної діяльності в економіці з обов`язковим контролем цільового використання отриманих коштів; г) стимулювання довгострокових заощаджень населення в національній валюті; д) підтримка розвитку небанківських фінансових посередників, внутрішнього фондового ринку та ринку похідних інструментів (зокрема, валютних деривативів); е) підвищення стандартів ризик-менеджменту комерційних банків; ж) заходи загально-макроекономічного характеру.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. У наукових фахових виданнях:

2. Левківський І.І. Оптимізація управління зовнішнім боргом українських банків / І.І. Левківський // Проблеми підвищення ефективності інфраструктури: Збірник наукових праць. - 2010. - Випуск 26. - С. 249-258.