Розвиток експортного потенціалу в сучасній інтеграційній стратегії України

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Розвиток експортного потенціалу в сучасній інтеграційній стратегії України

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

експорт конкурентоспроможність зовнішньоторговельний

Актуальність теми. Позиції країни у сучасній світогосподарській системі визначаються насамперед її здатністю та можливістю створювати умови для постійного нарощування національного експортного потенціалу. Його реалізація залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів, ефективна взаємодія яких здійснюється через залучення до міжнародної економічної інтеграції.

Формування інтеграційної стратегії України далеко не завжди орієнтувалось на зовнішньоторговельні пріоритети, детерміновані національним експортним потенціалом, що призводило до неврахування критеріїв не тільки економічної ефективності міжнародної інтеграції, а й безпечної відкритості економіки. За таких умов загострилась проблема щодо конкурентоспроможності національного експорту на світовому ринку товарів і послуг.

Серед провідних західних дослідників міжнародної економічної інтеграції, слід відзначити наступних: М. Алле, Б. Баласса, Р. Купер, А. Маршал, Г. Мюрдаль, Ф. Перу, Дж. Піндер, В. Репке, С. Рольф, У. Ростоу, Р. Санвальд, П. Стрітен, Ян Тіненберг, А. Філіп, І. Штолер та інші. Вдосконаленню підходів до визначення рівнів, форм, типів міжнародної економічної інтеграції, узагальненню теорій західних вчених і визначенню участі України у світових інтеграційних процесах присвячені праці вітчизняних науковців: І. Бураковського, Б. Губського, Д. Лук'яненка, А. Мокія, А. Поручника, А. Філіпенка, В. Чужикова, І. Школи.

Питанням торговельно-економічних відносин у контексті розвитку експортного потенціалу присвячено доволі багато праць вітчизняних і зарубіжних дослідників, зокрема: Л. Абалкіна, В. Андрійчука, Дж. Бхагваті, В. Будкіна, Є. Волкодавової, В. Геєця, Т. Гордєєвої, О. Євдоченко, В. Капіцина, А. Кредісова, В. Леонтьєва, А. Мазаракі, Т. Мельник, А. Панагарія, Ю. Пахомова, В. Рогачова, Дж. Сакса, М. Сейфуллаєвої, Т. Скорнякової, Дж. Стігліца, Т. Циганкової та інших.

Разом з тим недостатньо дослідженими та проблематичними залишаються питання макро- та мікроекономічного аналізу експортного потенціалу в умовах динамізації і глобалізації інтеграційних процесів. Отже, системне дослідження розвитку експортного потенціалу в інтеграційній стратегії країни є надзвичайно важливим як у теоретичному, так і у практичному плані, що обумовило вибір теми дисертації, її мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в рамках міжкафедральної науково-дослідної теми «Ресурси і моделі глобального економічного розвитку» (номер державної реєстрації 0106U004357) факультету міжнародної економіки і менеджменту ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана». Особисто автором підготовлено аналітичні матеріали до розділу «Конкурентоспроможність і проблема лідерства в глобальній економіці».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є наукове обґрунтування ключових напрямів та визначення пріоритетів розвитку експортного потенціалу України на основі комплексного аналізу факторів, форм і параметрів інтеграції країни до системи глобальних економічних відносин.

Реалізація визначеної мети зумовила розв'язання таких конкретних завдань:

- дослідити теоретичні підходи експортоорієнтованого розвитку національної економіки;

- визначити економічну сутність поняття національного експортного потенціалу у контексті нарощування конкурентоспроможності країни;

- проаналізувати масштаби та динаміку світових експортних потоків;

- узагальнити досвід глобального регулювання експорту у системі СОТ;

- виявити тенденції та сучасні закономірності географічної диверсифікації світового експорту;

- обґрунтувати макроекономічні заходи з інфраструктурного забезпечення розвитку національного експортного потенціалу;

- визначити зовнішньоторговельні пріоритети сучасної інтеграційної стратегії України;

- діагностувати на підставі аналізу вітчизняного експорту дисбаланси та асиметрії його розвитку;

- обґрунтувати та запропонувати шляхи та засоби розвитку українського експорту на традиційних і нових сегментах світового ринку.

Визначені завдання дозволяють окреслити предмет та об'єкт дослідження.

Об'єктом дослідження виступають процеси формування та реалізації національних експортних стратегій в умовах глобальної економічної інтеграції.

Предметом дослідження є умови, чинники, напрями та пріоритети розвитку експортного потенціалу в сучасній інтеграційній стратегії України.

Методи дослідження. Методологічними засадами дисертаційної роботи є використані й наведені у фундаментальних працях провідних вітчизняних і зарубіжних вчених підходи, які розкривають сутність теоретичних положень щодо експортоорієнтованого розвитку та характеру інтеграційних трансформацій сучасного світу в умовах глобалізації. Для досягнення мети та розв'язання поставлених у дисертаційній роботі завдань було використано такі загальнонаукові та спеціальні методи: при дослідженні теоретичних засад розвитку експорту - історико-логічний метод та метод системного аналізу (для вивчення та аналізу основних теорій експортоорієнтованого розвитку - п. 1.1 та узагальнення підходів до визначення поняття «національний експортний потенціал», надання його авторського уточнення та класифікації форм, типів та видів - п.1.2); метод узагальнення (при дослідженні співвідношення експортної діяльності та національної конкурентоспроможності - п.1.3 та вивченні особливостей глобального регулювання експорту у системі СОТ - п.2.3); системний аналіз і синтез економічних процесів та явищ і методи кількісного та якісного порівняння (для комплексного аналізу експортної динаміки - п.2.1, при вивченні географічної диверсифікації світових експортних потоків - п.2.2 та при дослідженні дисбалансів та асиметрій українського експорту - п.3.3); фактологічного аналізу та аналітичного методу прогнозування (при дослідженні інтеграційної стратегії та її зовнішньоторговельних пріоритетів - п.3.1, інфраструктурного забезпечення розвитку національного експортного потенціалу - п.2.4; для обґрунтування шляхів та засобів нарощування українського експорту на традиційних ринках та його інноваційної спрямованості - п.3.3 та 3.4). Використано широке коло вітчизняних і зарубіжних літературних джерел, нормативні акти України, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, офіційні публікації міжнародних економічних організацій, результати наукових досліджень Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, інформаційні та аналітичні матеріали низки міжнародних експертних асоціацій, український та зарубіжний Інтернет-ресурс.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в отриманні через поглиблене дослідження існуючих теоретичних основ національного експортного потенціалу науково-практичних рекомендацій щодо експортоорієнтованого розвитку економіки країни в умовах глобалізації. Нові наукові положення, які здобуті автором особисто та виносяться на захист, полягають у наступному:

уперше:

- розроблено детерміновану ендогенними (національними) та екзогенними (глобальними) факторами модель експортоорієнтованого розвитку України у сучасних геоекономічних і геополітичних координатах національної інтеграційної стратегії. При обґрунтуванні її концептуальних засад враховано, з одного боку, принципи ти напрями стратегії експортоорієнтованого розвитку, а з другого - галузеві, регіональні та інноваційні пріоритети формування національного експортного потенціалу; на цій основі запропоновано для практичної реалізації заходи ефективної експортоорієнтованості: на мікрорівні - товарна та географічна диверсифікація, вдосконалення корпоративного управління, розвиток управлінсько-маркетингових структур за кордоном, системна модифікація корпоративних інформаційних систем, концентрація експортних зусиль, упровадження управлінських і технологічних інновацій, нарощування соціальної відповідальності та розвиток людського капіталу; на макрорівні - структурно-географічна диверси-фікація, активна комерційна дипломатія, розвиток експортної інфраструктури, ідентифікація нових потреб на світовому ринку та релевантне вдосконалення національного експорту, посилення позицій на традиційних ринках, упровадження інноваційних стимулів розвитку, посилення науково-технічного співробітництва;

удосконалено:

- підходи до найбільш доцільного у теорії і практиці міжнародного економічного аналізу різноваріантного трактування категорії «національний експортний потенціал» як: «інструменту підвищення конкурентоспроможності національного експорту»; «агрегованого компонента економічного потенціалу, реалізація якого є базовим завданням управління національною економікою, орієнтованою на довгострокову конкурентоспроможність в умовах турбулентності зовнішнього середовища»; «об'єкта експортної стратегії, на який направлені основні заходи досягнення її довгострокових цілей»; спроможність суб'єктів економіки (корпорацій, галузей, регіонів, держав) забезпечувати конкурентоспроможність завдяки збільшенню споживання на міжнародних ринках вироблених ними товарів і послуг (авторський варіант);

- систематизацію напрямів, видів та інструментів стимулювання національного експортного потенціалу в країнах-членах Світової організації торгівлі на підставі порівняльного аналізу експортних стратегій країн з різними: а) рівнями економічного розвитку; б) експортними потенціалами; в) ступенями лібералізації ринків; механізмів їхньої практичної реалізації в умовах торговельної глобалізації, що дало змогу виявити превалюючу роль програм удосконалення експорту, орієнтованих на створення виробничо-маркетингового потенціалу на «ринках нового попиту», для яких характерні: висока динаміка зростання, інноваційність товарів, нецінова конкуренція, глобальна стратегія міжнародного маркетингу;

отримало подальший розвиток:

- розуміння експортоорієнтованого розвитку країни в умовах нарощування інтеграційної мікро- та макродинаміки глобального типу, зокрема виявлено нові можливості експортоорієнтації (концентрація виробництва з поступовим утворенням транснаціональних структур, посилення міжнародного науково-технологічного співробітництва, стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності та розвиток людського капіталу, нарощування нецінової міжнародної конкурентоспроможності товарів і послуг, формування позитивного міжнародного іміджу країни) і загрози цієї моделі для нових країн-членів Світової організації торгівлі, коли унеможливлюється застосування традиційних інструментів стимулювання експорту та експортного виробництва, не забезпечується довготривалий позитивний ефект без розвитку внутрішнього ринку та модернізації національного експорту на інноваційній основі;

- обґрунтування напрямів зміни структури експортного виробництва України шляхом забезпечення державою умов впровадження інноваційного підприємництва з одночасним стимулюванням гармонійного розвитку внутрішніх ресурсних, товарних, фінансових і споживчих ринків на ефективній лібералізаційній основі, оскільки практично вичерпали себе докризові можливості експортоорієнтованого розвитку української економіки (розбалансованість внутрішніх потреб виробничої сфери; звуженість внутрішнього ринку та низька споживацька культура на ньому; велика зайнятість працюючих в експортних галузях; надмірна спочатку сировинна, а пізніше технологічно-сировинна імпортозалежність; сприятлива кон'юнктура світових товарних ринків, традиційних для вітчизняних виробників тощо).

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що основні положення дисертаційної роботи можуть бути використаними як на національному рівні (органами виконавчої та законодавчої влад України), так і на міжнародному (представниками урядових делегацій на переговорах щодо подальшої інтеграції країн до світового економічного простору й у координації двосторонніх торговельно-економічних відносин) з метою удосконалення стратегій національного розвитку та мінімізації ризиків сучасних глобалізаційних процесів у торговельній сфері. Матеріали дисертації також можуть використовуватись менеджментом національних компаній для обґрунтування напрямів розвитку їхньої експортної діяльності під час формування та реалізації відповідних корпоративних стратегій.

Отримані результати знайшли своє впровадження на загальнодержавному рівні, зокрема, у практичній роботі Департаменту співробітництва з Європейським Союзом Міністерства економіки України (довідка № 1322-12/170 від 21.12.2010 р.) й при розробці низки робочих і нормативних документів Міністерства аграрної політики та продовольства України (довідка № 3723-1-15/1540 від 03.02.2011 р.). Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи впроваджено у навчальний процес ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» під час розроблення робочих програм, науково-методичного забезпечення та викладання дисциплін «Міжнародна економічна діяльність України» та «Міжнародні організації» (довідка від 17.12.2010 р.), а також у роботу ТОВ «Імперіал експо трейд конструкція» (довідка № 001/07-137 від 11.01.2011 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, які викладено в дисертаційному дослідженні та виносяться на захист, одержані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дослідження доповідались та обговорювались на таких міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях та Круглому столі: Міжнародній науково-практичній конференції «На Схід та Південь від ЄС: проблеми формування спільного економічного простору» (м. Київ, 5-7 жовтня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток зовнішньоекономічної діяльності в умовах інтеграційних та глобалізаційних процесів» (м. Донецьк, 9-10 квітня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених та студентів «Україна в системі міжнародної економіки» (м. Тернопіль, 11-12 лютого 2010 р.); Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Розвиток зовнішньо-економічної діяльності в умовах інтеграційних та глобалізаційних процесів» (м. Донецьк, 12-13 травня 2010 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Пріоритети нової економіки знань в ХХІ сторіччі» (м. Дніпропетровськ, 12-14 травня 2010 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції «Підприємницька діяльність в Україні: проблеми розвитку та регулювання» (м. Київ, 27-28 травня 2010 р.); Круглому столі «Зона вільної торгівлі з Європейським Союзом: плюси та мінуси для розвитку українського бізнесу» (м. Київ, 22 листопада 2010 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції «Реформування економіки України: стан та перспективи» (м. Київ, 25-26 листопада 2010 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано автором самостійно та в співавторстві у 11 наукових працях загальним обсягом 3,99 д. а., з них 4 статті у наукових фахових виданнях та 7 публікацій у інших виданнях. Загальний обсяг опублікованих матеріалів, що належать особисто дисертантові, становить 3,6 д. а.

Структура й обсяг роботи. Структура дисертації включає вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел і додатки. Загальний обсяг дисертації становить 200 сторінок друкованого тексту. Дисертація містить 8 рисунків на 5 сторінках, 25 таблиць на 13 сторінках та 7 додатків на 11 сторінках. Список використаних джерел налічує 241 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначено методологічну базу і методи дослідження, показано наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів роботи.

У розділі 1 «Теоретичні основи розвитку експорту» розкрито основні теоретичні підходи до експортоорієнтованого розвитку економіки, досліджено сутність і особливості формування національного експортного потенціалу, визначено його форми, типи та види, виявлено вплив стимулювання експортної діяльності на національну конкурентоспроможність.

У дисертації на підставі аналізу теорій екзогенного та ендогенного розвитку економіки, які відповідно лежать в основі моделей експортоорієнтації та орієнтації на внутрішній ринок, і досвіду низки країн автором виявлені переваги та загрози щодо практичного застосування кожної з них. Ключовими перевагами експорторозширювальної моделі визначено: підвищення продуктивності виробництва, зменшення залежності від цінових тенденцій, стимулювання інноваційно-інвестиційної активності, розширення технологічного компонента розвитку, підвищення якості товарів і послуг, збільшення попиту на кваліфіковану робочу силу. Водночас суттєвими загрозами цієї моделі є такі: невілювання, а як наслідок - зменшення внутрішнього ринку; зниження добробуту переважної кількості населення; соціальне розшарування; регіональна нерівномірність розвитку; зменшення внутрішнього інвестування. Модель орієнтації на внутрішній ринок передбачає, з одного боку, зростання ВВП, соціально прийнятного перерозподілу національного доходу та підвищення національної безпеки, з другого - збільшення обсягів імпорту та зростання імпортозалежності, підвищення інфляції з можливою втратою важелів управління нею, погіршення сальдо платіжного балансу.

У процесі аналізу застосування теорій прискореного розвитку новими індустріальними країнами нами було виявлено, що всі, віднесені до цієї категорії країни, незважаючи на використання моделі експорторозширення (Малайзія, Таїланд, Індонезія, Філіппіни) чи орієнтації на внутрішні ринки (Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі) знаходяться серед 50 найбільших експортерів та імпортерів світу. При цьому, на підставі проведеного дослідження наукових джерел в роботі пропонується поділити всі експортоорієнтовані економіки на три групи: перша група - країни, що спеціалізуються на експорті сировини та дотримуються політики вільної торгівлі; вони мають досить великі запаси обмежених в світовому масштабі ресурсів, насамперед, це країни ОПЕК; друга група - країни, що застосовують політику експортного стимулювання окремих галузей, при цьому використовуючи протекціоністську політику; вони відзначаються активною та рішучою позицією у сфері комерційної дипломатії, що дає їм змогу отримувати виключні права у глобальному регуляторному середовищі СОТ; третя група - країни, що провадять стратегію загальної експортної орієнтації з переважанням політики вільної торгівлі, вони відзначаються залученням суттєвих обсягів іноземних інвестиційних ресурсів, які направляють на розвиток як безпосередньо експортоорієнтованого виробництва, так і інфраструктурних галузей економіки.

Дисертантом доведено, що ефективна модель експортоорієнтованого економічного розвитку має базуватися на відкритому торговельному режимі, макроекономічній стабільності, схожості національної товарної структури зі світовою, географічній диверсифікації експортних потоків та активній системі державного сприяння експорту. В роботі наголошується, що експортоорієнтований розвиток економіки сприяє підвищенню конкурентоспроможності країни на світовій арені, стимулює інноваційний розвиток та інвестиційну діяльність, водночас державне стимулювання експорту як складова даної моделі може призвести до застосування санкцій з боку країн-членів СОТ. Доведено, що ключовими мотиваційними факторами застосування країною моделі експортоорієнтованого розвитку є: по-перше, спроможність економіки виробляти товари, які характеризуються високою інноваційністю або ж є виключно сировинними продуктами; по-друге, високий рівень переважно сировинної імпортозалежності; по-третє, звуженість внутрішнього ринку тощо. Однак, незалежно від того, яку стратегію експортної орієнтації застосовує країна, її центральним питанням залишається проблема реалізації свого експортного потенціалу.

У роботі на основі комплексного вивчення підходів до трактування поняття «національний експортний потенціал» автором запропоновано власне визначення цієї категорії, а саме: «національний експортний потенціал є спроможність суб'єктів економіки (корпорацій, галузей, регіонів, держав) забезпечувати конкуренто-спроможність завдяки збільшенню споживання на міжнародних ринках вироблених ними товарів і послуг», також обґрунтовано місце експортного потенціалу в структурі макростратегії розвитку економіки: по-перше, як інструменту підвищення конкурентоспроможності національного експорту; по-друге, як агрегованого компонента економічного потенціалу, реалізація якого є базовим завданням управління національною економікою, орієнтованою на довгострокову конкурентоспроможність в умовах турбулентності зовнішнього середовища; по-третє, як об'єкта експортної стратегії, на який направлені основні заходи досягнення її довгострокових цілей.

У дослідженні доведено, що головним завданням національної експортної стратегії є не підтримка експортоорієнтованих галузей чи підприємств, а розвиток експортного потенціалу з подальшою переорієнтацією його на високотехнологічні галузі та товари з максимально високою часткою доданої вартості. На підставі вивчення характерних рис та аналізу проявів розвитку національного експортного потенціалу автор класифікував його форми, типи та види за сукупністю критеріїв (рис.1). При цьому, якщо поділ форм експортного потенціалу за суб'єктами (відображає розширення їх кола) та рівнями (підтверджує активізацію ролі держави) і його типів за часовими межами дослідження (передбачає турбулентність сучасного бізнес-середовища), комплексністю (виявляє перехід від простих до системних взаємозв'язків) та ступенем ринкової орієнтації (акцентує важливість цільового розподілу ресурсів) лише узагальнює підходи відомих учених, то виокремлення його видів у розрізі критеріїв конкурентоспроможності експорту поглиблює наявну методологію дослідження експортного потенціалу в умовах ускладнення конкурентної боротьби за міжнародні ринки збуту виробленої продукції.

Рис. 1. Класифікація форм, типів та видів експортного потенціалу у системі критеріїв конкурентоспроможності експорту

Вивчення досвіду низки країн світу з різними типами економік дало можливість з'ясувати, що активне та системне використання інструментів сприяння експорту є запорукою підвищення міжнародної конкурентоспроможності і, в цілому, сприяє економічному зростанню країни.

У розділі 2 «Організаційно-структурні зміни у світовому експорті» проаналізовано експортну динаміку в системі макроекономічних параметрів розвитку, досліджено географічну диверсифікацію світових експортних потоків, виявлено основні тенденції, систематизовано напрями, види та інструменти стимулювання національного експорту на підставі порівняльного аналізу експортних стратегій різних країн та обґрунтовано необхідність інфраструктурного забезпечення розвитку національного експортного потенціалу.

Результати аналізу показників розвитку міжнародної торгівлі дають можливість констатувати, що обсяги світового товарного експорту з часів укладення ГАТТ (1947 р.) збільшились у 230 разів і досягли позначки у 14,95 трлн дол. США у 2010 р. Найбільша частка у товарній структурі світового експорту припадає на промислові товари (68,6 %), а в цій товарній групі - на високотехнологічну продукцію (35 %), що пов'язане з динамічним зростанням обробної промисловості у більшості країн, значним розширенням номенклатури продукції, що випускається, та постійно зростаючим попитом на продукцію даної галузі. Питома вага таких груп товарів як «Сільськогосподарська продукція і сировина» та «Промислові товари» мають виражену тенденцію до зменшення, натомість частка групи «Пальне та продукція видобувної галузі» суттєво зросла - з 13,3 % у 2001 р. до 18,6 % у кризовому 2009 р., що пояснюється значним зростанням цін на енергетичні ресурси та метали. Крім того, у структурі світового експорту суттєво зменшилась частка текстилю, одягу та інших споживчих товарів (з 14,5 до 12,5 %). Превалювання у структурі експорту розвинених країн високотехнологічної продукції призвело до того, що при абсолютному зменшенні їхньої частки у світовому експорті його ефективність у 4,5-5,5 рази перевищує середньосвітовий показник.

У видовій структурі експорту комерційних послуг за останні два десятиріччя чітко прослідковуються тенденції до зростання частки «Інших комерційних послуг» - з 37,5 % до 53,1 % за рахунок збільшення частки торгівлі діловими послугами та зниження ваги туристичних послуг з 30 % до 26 %. Транспортні послуги займають найменшу частку, проте в 2000-2009 рр. ця сфера показала стабільну динаміку, що пояснюється підвищенням обсягів транспортування вантажів та пасажирів унаслідок активної інтеграції в світову економіку країн, що динамічно розвиваються, насамперед Китаю та Індії. Винятком став лише 2009 рік, коли частка транспортних послуг становила 20,9 %, що є наслідками глобальних кризових явищ.

Дослідивши динаміку та тенденції розвитку міжнародної торгівлі, автор виявив значні зрушення у географічній структурі світових експортних потоків. Так, значно зменшились частки Північної, Південної і Центральної Америки та країн Африки. Особливо динамічно цей процес відбувається у Північній та Південній Америці: якщо після Другої світової війни ці регіони поставляли на світовий ринок майже 40 % товарів, то сьогодні - близько 19 %. Натомість демонструють значне зростання такі регіони як Близький Схід - збільшення частки на світовому ринку з 2 до майже 6 % та Азія з 12 до 26,2 %. Позитивною динамікою характеризується також експорт з країн СНД: за період з 2003 по 2009 р. частка світового товарного ринку цього угруповання збільшилась з 1,5 до 2,6 %. Питома вага країн-членів СОТ в світовому експорті збільшилась з 62,8 до 94,1 %.

Протягом останнього десятиріччя лідерами світової торгівлі залишаються Німеччина, Сполучені Штати Америки, Японія, Франція та Великобританія, частка яких у світовому експорті становить більше 51,5 %, хоча значно посилились позиції на світових ринках товарів та послуг таких країн як Китай, Південна Корея, Сінгапур, Мексика, Малайзія та Іспанія. Лідерами експорту серед країн Східної та Центральної Європи є Росія (в 2008 році увійшла до десятки найбільших країн-експортерів товарів), Польща - 1,0 %, Чехія - 0,9 %, які входять також до складу 30 найбільших експортерів світу. Проте аналіз показників міжнародної торгівлі засвідчив, що найбільші експортери товарів і послуг водночас не характеризуються найбільшими показниками експорту на душу населення. Лідирують за цим показником Сінгапур, Гонконг, Бельгія, Ірландія, Норвегія, ОАЕ, Нідерланди, Швейцарія, Данія, Шпіцберген, Катар, Фолклендські острови тощо.

Автор доводить, що в міжнародній торгівлі послугами важливу роль відіграють країни Тріади: частка Західної Європи, Азії та Північної Америки перевищує 85 %. Європа є провідним регіоном у світовій торгівлі послугами, на який припадає майже 50 % світового експорту та імпорту послуг. Друге та третє місця відповідно посідають Азія та Північна Америка. На десятку провідних країн світу припадає 52,2 % обсягів світового експорту та 50,1 % імпорту комерційних послуг. Основні позиції в рейтингу посідають розвинуті країни світу (США, Великобританія, Німеччина, Японія, Франція), але серед лідерів представлені й Китай та Індія, частки та ролі яких в експорті послуг на світовий ринок щорік зростають. Так, за даними СОТ, при середньосвітових темпах щорічного зростання експорту комерційних послуг 12,5 %, Китай та Індія демонструють зростання у 28 та 23 % відповідно.

Порівнюючи експортні стратегії різних країн-членів СОТ, автор стверджує, що основними шляхами стимулювання їхнього експорту є формування сприятливого макроекономічного клімату та створення для виробників і необхідних стимулів для експорту, серед яких: стимулювання шляхом безпосереднього виділення державних кредитів, зниження оподаткування на біржові доходи, надання державних гарантій (практика Європейського Союзу); фінансування експорту через офіційні установи (Експортно-імпортний банк США); надання податкових пільг національним виробникам; експорт товарів (крім підакцизних), послуг (з деякими винятками) і об'єктів інтелектуальної власності з нульовою ставкою відповідно до податку на товари та послуги і узгодженого податку з продажів (практика Канади) та введення в дію деяких програм з надання допомоги експорту - експортного кредитування та страхування - програма Export Development Canada, низки програм та заходів з розвитку експорту і забезпечення маркетингової підтримки на федеральному і регіональному рівнях; забезпечення пільгових умов кредитування в ряді розвинутих країн та надання урядових гарантій (практика країн Південно-Східної Азії); створення лізингових компаній із зарубіжними партнерами для довгострокового фінансового сприяння в поєднанні з технічною допомогою - доступу до сучасного обладнання і технологій (досвід Кореї); запровадження механізму страхування експортерів та експортних кредитів (практика Китаю) тощо.

Вивчення досвіду ряду країн світу США, Японії, ЄС, Канади, нових світових лідерів (Китай, “азійські тигри”) та транзитивних економік (Польща, Росія) дало змогу автору стверджувати, що формування інфраструктури експортного потенціалу є основою ефективного функціонування експортного сектору країни. Пріоритетними елементами інфраструктури визначено: фінансові інституції, лізингові та страхові компанії, інформаційно-аналітичні центри, технопарки, технополіси, науково-дослідні інститути, асоціації експортерів і транспортно-експедиторських компаній, які мають забезпечувати експортерів достатніми та відносно дешевими інвестиційними, кредитними, страховими, інформаційно-аналітичними, технологічними та дипломатично-лобістськими ресурсами національного та міжнародного походження.

У розділі 3 «Експортна складова сучасної інтеграційної стратегії України» досліджено специфіку інтеграційної стратегії України та її зовнішньоторговельні пріоритети, проаналізовано дисбаланси та асиметрії українського експорту, обґрунтовано та запропоновано засоби забезпечення його інноваційності й шляхи нарощування на традиційних ринках.

Аналіз інтеграційних пріоритетів України через призму зовнішньої торгівлі дав змогу стверджувати, що протягом 2009-2010 років Європейський Союз втратив для України статус найбільшого торговельного партнера, поступившись митному союзу Росії, Білорусі та Казахстану - 28,4 та 37,4 % від загального товарообороту відповідно. Частково це пов'язано з різними темпами відновлення попиту на окремі групи товарів після кризи в умовах значних розбіжностей у структурі торгівлі угруповань. Водночас ЄС залишається найбільшим зовнішнім інвестором української економіки. Хоча Україна й користується пільгами в рамках Генеральної системи преференцій, проте вони стосуються менше чверті загального обсягу експорту до країн ЄС. Негативний вплив на двосторонні відносини спричинило квотування експорту зерна з України. Позитивними моментами у реалізації євроінтеграційної стратегії стали активні переговори щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, однак багато питань залишається відкритими як у сфері торгівлі товарами (зокрема, питання тарифів на сільськогосподарські товари і продукцію харчової промисловості), так й у сфері торгівлі послугами, а також у наближенні законодавства України до норм та практик ЄС; підписання Плану дій з лібералізації візового режиму; приєднання України до Європейської Енергетичної Спільноти, що дозволить пришвидшити реформування сектору й отримати доступ до внутрішнього ринку електричної енергії та газу ЄС. Ефективність майбутніх відносин визначатиметься послідовністю України у дотриманні зобов'язань з гармонізації нормативної бази, що уможливлює підписання Угоди про створення зони вільної торгівлі. Головним мотивуючим фактором участі України у ЗВТ з ЄС автор вважає розширений в перспективі доступ до потужного європейського ринку товарів, інвестицій та нових технологій. Вагомими демотивуючими факторами цього інтеграційного вектору є: значні витрати на забезпечення вітчизняними товаровиробниками відповідних стандартів якості та низька конкуренто-спроможність українських товарів та фірм на ринках країн ЄС тощо.

Дисертант дослідив основні мотиви можливої інтеграції України до ЄЕП, а саме: подібність факторів бізнес-середовища, наявність взаємодоповнюючої інфраструктури та єдині правила регулювання стандартів якості. Демотивуючими факторами інтеграційного напряму вважаємо значні розбіжності у рівнях технологічного розвитку та недобросовісну поведінку деяких партнерів. Крім того, членство України у СОТ унеможливлює на сьогодні її повноцінне членство у ЄЕП. У дисертації наголошується і на доцільності розвитку співробітництва з країнами Північної Америки та країнами Близького Сходу, Перської затоки та Східної Азії, враховуючи можливості їхніх ринків, потенціал українського експорту, імпортні потреби країни та необхідність реалізації субрегіональних інтеграційних проектів, підтверджуючи цим самим, що розроблення та реалізація інтеграційної стратегії з гарантуванням національної безпеки неможливі без усебічного врахування геополітичних реалій і перспектив.

На підставі комплексного аналізу українського експорту автором виявлено наступне: по-перше, експортна квота країни перевищує 40 %, що є фактором експортозалежності; основними експортними товарними групами України є: чорні та кольорові метали та вироби з них - 32,3 %; продукти рослинного походження - 12,7 %; машини та обладнання - 12,6 %, що наочно демонструє сировинну спрямованість українського товарного експорту та невідповідність його розвитку критеріям конкурентоспроможного експорту, в першу чергу, щодо якості/інноваційності. Аналіз розвитку міжнародної торгівлі України засвідчив про те, що в останні роки спостерігалась чітка тенденція скорочення обсягів експорту українських товарів на світовий ринок, що викликане низькою конкурентоспроможністю українських товарів, непрозорістю системи стимулювання розвитку експортних галузей. Низькі частки експорту України на світових товарних ринках (найбільша частка належить базовим галузям виробництва і не перевищує 0,95 % обсягу загальносвітового експорту) не гарантують усталеності його розвитку надалі. Автор зазначає, що основними ринками збуту вітчизняної продукції залишаються ринки країн СНД (33,9 %) та ЄС (25,9 %), в той же час значно зросла частка країн Азії з 21,1 % у 2007 році до 30,6 % у 2009 р. (за рахунок ринків Китаю, Туреччини та Індії), експортні постачання до країн Африки та Америки становлять 6,6 та 2,8 % відповідно, при цьому частка ринку країн Америки за два роки зменшилась майже вдвічі. Найбільші експортні постачання здійснювалися до Російської Федерації - 26,3 % від загального обсягу експорту, Туреччини - 5,7; Італії - 4,7; Білорусі - 3,6; Польщі - 3,5; Німеччини - 3 та Індії - 2,6 %.

Беручи до уваги виявлені дисбаланси та асиметрії, автор все ж аргументовано стверджує про наявність великих потенційних можливостей України щодо збільшення обсягів експортної діяльності, про що свідчить той факт, що у 2009 р. країна здійснювала зовнішньоторговельні операції з партнерами із 167 країн світу. За розрахунками міжнародних організацій, у 2009 році номенклатура експортних товарів України становила 247 товарних позицій при максимально можливому світовому показнику - 261. Індекс концентрації становив 0,147, що засвідчує достатньо широкий спектр українського експорту товарів на світовий ринок, проте індекс диверсифікації експорту - 0,596 - демонструє значне відхилення структури національного експорту від загальносвітового.

Базуючись на взаємозалежності корпоративного рівня управління експортною діяльністю та макрорівня її регулювання у глобальному середовищі, враховуючи виявлені особливості вітчизняного експортного потенціалу, автором запропоновано модель експортоорієнтованого розвитку економіки України (рис. 2), яка покликана забезпечити розвиток національної економіки в умовах турбулентних трансформації міжнародного торговельно-економічного середовища шляхом упровадження інтеграційної стратегії, сформованої з першочерговим урахуванням галузевих, регіональних та інноваційних пріоритетів реалізації експортного потенціалу країни. На переконання дисертанта, доцільним є створення політико-дипломатичної, інформаційно-аналітичної та фінансово-економічної інфраструктур розвитку експортного потенціалу, що забезпечить усталеність та ефективність традиційного для України експорту, а формування національної інноваційної системи як генератора пріоритетів ключової державної політики забезпечуватиме раціоналізацію його структури та підвищення конкурентоспроможності в глобальному середовищі, що в кінцевому результаті призведе до формування нового конкурентного суспільства країни з високими стандартами добробуту населення. При цьому автор визнає, що найвищим стратегічним експортним потенціалом, який, з одного боку, відповідає ключовим критеріям конкурентоспроможності, а з другого - потребує суттєвих інноваційних перетворень, володіють агропромисловий комплекс, транспортна та туристична галузі й авіакосмічне будування.

Рис. 2. Модель експортоорієнтованого розвитку економіки України

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі на підставі комплексного аналізу факторів, форм і параметрів інтеграції країни до системи глобальних економічних відносин здійснене теоретичне узагальнення та запропоноване нове вирішення наукового завдання - обґрунтовані ключові напрями та пріоритети розвитку експортного потенціалу України, що дало можливість дійти таких висновків:

1. Процеси лібералізації міжнародних економічних відносин, формування глобальних інститутів регулювання, зміна характеру міжнародної конкуренції, інтеграційні перетворення, все це ставить нові завдання перед експорторозширювальними економіками, що пов'язані не лише з управлінням експортом, а й з розширенням внутрішнього ринку, створенням релевантного міжнародного іміджу крани, залученням інвестиційних та кредитних ресурсів, інноваційно-технологічним розвитком, гармонійною інтеграцією у глобальний економічний простір, що забезпечуватиме реалізацію експортного потенціалу як чинника нарощування національної конкурентоспроможності.

2. Реалізація національного експортного потенціалу відображає спроможність суб'єктів економіки забезпечувати конкурентоспроможність завдяки збільшенню споживання на міжнародних ринках вироблених ними товарів і послуг. Глобалізаційні процеси в світовій економіці обумовлюють трансформацію форм, типів та видів національного експортного потенціалу, які доцільно класифікувати за системою критеріїв: форми - за суб'єктами діяльності та рівнями, типи - за часовими межами, комплексністю та ступенем ринкової орієнтації, види - за усталеністю, ефективністю, добросовісністю конкуренції та якістю/інноваційністю, що відображає конкурентний підхід до управління експортом.

3. Зростання світової торгівлі продовжує випереджати загальну макродинаміку світогосподарського розвитку останніх десятиріч, саме приріст у 2010 р світового експорту на 20 % став основним фактором збільшення світового ВВП на 4,6 %. Світова експортна квота за один рік зросла з 17,4 до 20,1 %. У товарній структурі світового експорту продовжується тенденція до зростання частки високотехнологічної продукції, пального та продукції видобувної галузі при зменшенні часток продукції чорної металургії, хімічної промисловості, промислової продукції, сільськогосподарської продукції, одягу та інших споживчих товарів. За рахунок суттєвого зростання обсягів торгівлі високотехнологічною продукцією ефективність реалізації експортного потенціалу розвинутими країнами перевищує середньосвітовий показник у 4,5-5,5 рази. У сфері послуг випереджуючими темпами збільшується частка торгівлі діловими послугами при зниженні ваги туристичних послуг та стабільній динаміці транспортного сектору.

4. Основним завданням регулювання експорту в умовах глобалізації торговельної системи є сприяння його розвитку, що в країнах-членах СОТ реалізується переважно двома шляхами: формуванням сприятливого макроекономічного клімату та створенням стимулів експортування. Впровадження системи інструментів стимулювання експорту є запорукою підвищення міжнародної конкурентоспроможності й реалізується в наступних умовах: по-перше, зменшується частка застосування прямого субсидування, за винятком сільського господарства, а зростають частки кредитування, страхування та гарантування експорту; по-друге, зростає значення інформаційно-аналітичної підтримки експортерів і використання внутрішньо- та зовнішньоорієнтованих політико-дипломатичних інструментів; по-третє, характерною особливістю підтримки національного експорту більшості країн є урядова підтримка різних форм об'єднань експортерів; по-п'яте, низка розвинених країн-членів СОТ зосередили свою увагу на програмах удосконалення експорту, що передбачає ідентифікацію існуючих можливостей та стимулювання створення сучасних фірм і засобів виробництва для задоволення попиту на нову продукцію, яка з'являється на міжнародному ринку.

5. Останні зміни географічної структури експорту характеризуються: зменшенням часток Північної, Південної і Центральної Америки та країн Африки; значним зростанням часток Близького Сходу та Азії; збільшенням питомої ваги країн-членів СОТ; збереженням експортного лідерства за Німеччиною, США, Японією, Францією та Великобританією при появі нових лідерів Китаю, Південної Кореї, Сінгапуру, Мексики, Малайзії; беззаперечним лідерством ЄС у сфері експортування послуг, що відображає сучасні тенденції розвитку світової торгівлі, де зростає частка внутрішньокорпоративних потоків, відбувається перенесення виробництва до країн з високою концентрацією факторного компонента та формується система глобальних інститутів регулювання.

6. Для забезпечення ефективного розвитку національного експортного потенціалу вкрай актуальним є впровадження низки макроекономічних заходів з формування інфраструктури його розвитку. Пріоритетними елементами інфраструктури є: фінансові інституції, орієнтовані на інвестиційну діяльність та кредитування експорту, налагодження співпраці із зарубіжними та міжнародними банками для залучення ресурсів з глобального фінансового ринку; лізингові компанії та науково-дослідні інститути, що покликані забезпечувати доступ до нових технологій; страхові компанії, які спроможні мінімізувати втрати від ризиків, пов'язаних з безпосередньою діяльністю та страхувати гарантії і кредити банків; інформаційно-аналітичні центри, котрі налаштовані на проведення моніторингів зовнішніх ринків та надання потрібної інформації експортерам; асоціації експортерів, здатні вирішувати загальні проблем своїх членів та лобіювати інтереси на національному, наднаціональному та міжнародному рівнях.

7. Значні економічні і торговельні структурні розбіжності призвели до того, що Європейський Союз втратив статус найбільшого торговельного партнера України, поступившись митному союзу Росії, Білорусі та Казахстану. При цьому, європейський напрям є більш пріоритетним з погляду забезпечення високої ефективності та інноваційності українського експорту, а напрям митного союзу приваблює наявністю подібної інфраструктури та єдиних правил регулювання стандартів якості, можливістю забезпечення усталених експортних потоків. Разом з тим враховуючи геополітичні реалії та потенціал українського експорту, перспективною є реалізація субрегіональних інтеграційних проектів з країнами Північної Америки, Близького Сходу, Перської затоки і Східної Азії.

8. Незважаючи на досить високу експортну квоту України, сучасна реалізація її експортного потенціалу не відповідає критеріям конкурентоспроможності (усталеність, ефективність, якість/інноваційність, добросовісність конкуренції), є розбалансованою та породжує низку суттєвих асиметрій розвитку. З одного боку, спостерігається зменшення від'ємного сальдо балансу зовнішньої торгівлі при достатньо широкій експортній номенклатурі, а з другого - погіршуються структурні показники експорту товарів і послуг; зменшується його ефективність; відбуваються перманентні кон'юнктурні зміни географічної структури експорту, які не відображають інтеграційні зусилля; недостатньо фінансується як безпосередньо експортне виробництво, так і об'єкти його інфраструктури; непрозоро та несистемно стимулюється експорт; знижується рівень інформаційної підтримки експортерів.

9. Маючи значні дисбаланси власного експорту, Україна водночас об'єктивно є залежною від зовнішніх ринків збуту, що актуалізує завдання побудови моделі експортоорієнтованого розвитку, спрямованої на інноваційне формування, та конкурентний механізм реалізації вітчизняного експортного потенціалу. Ця модель має ґрунтуватися на методологічному принципі збалансованої реалізації експортної та інтеграційної стратегій країни, детермінованими внутрішніми та глобальними факторами, галузевими, регіональними та інноваційними пріоритетами розвитку експортного потенціалу країни. Макрорівневі заходи розвитку національного експортного потенціалу мають передбачати структурно-географічну диверсифікацію, активну комерційну дипломатію, розвиток експортної інфраструктури, ідентифікацію нових потреб на світовому ринку та удосконалення національного експорту, посилення позицій на традиційних ринках, упровадження інноваційних стимулів розвитку, посилення науково-технічного співробітництва; мікрорівневі - товарну та географічну диверсифікацію, удосконалення корпоративного управління, розвиток управлінсько-маркетингових структур за кордоном, системну модифікацію корпоративних інформаційних систем, концентрацію експортних зусиль, упровадження управлінських та технологічних інновацій, нарощування соціальної відповідальності та розвиток людського капіталу що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності українського експорту.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях

1. Іващук С.П. Сучасні умови реалізації експортоорієнтованої моделі розвитку української економіки / С.П. Іващук // Зовнішня торгівля: міжнародний науково-економічний журнал / Ун-т економіки та права «КРОК». - 2008. - №1. - С. 45-50 (0,4 д.а.).

2. Іващук С. Експортна стратегія в сучасній системі державного управління / С.П. Іващук // Міжнародна економічна політика. - 2009. - №10-11. - С. 85-106. (1,12 д.а.).

3. Іващук С.П., Солодковський Ю.М. Стимулювання розвитку національного експортного потенціалу в умовах членства у СОТ / С.П. Іващук, Ю.М. Солодковський // Вчені записки Кримського інженерно-педагогічного університету. Випуск 25. Економічні науки. - Сімферополь: НІЦ КІПУ, 2010. - С. 115-123. - 0,7 д.а. (особисто автору - 0,5 д.а., проведено аналіз підходів до визначення поняття експортний потенціал, досліджено системи стимулювання експорту в провідних країнах-експортерах світу).

4. Іващук С.П. Експортний потенціал як ключовий фактор сучасної інтеграційної стратегії України / С.П. Іващук // Економічні науки. «Облік і фінанси». Збірник наукових праць. Луцький національний технічний університет. Випуск 8 (29). - Луцьк, 2011. - С. 186-200. (0,65 д.а.).

В інших виданнях

5. Іващук С.П., Малая І.В. Структурне оновлення українського експорту в умовах євроінтеграції / С.П. Іващук, І.В. Малая // На Схід та Південь від ЄС: проблеми формування спільного економічного простору: Зб. матеріалів міжнародної науково-практичної конференції 5-7 жовтня 2006 р. - К.: КНЕУ імені Вадима Гетьмана, 2006. - С. 198-199. (0,15 д.а., особисто автору - 0,09 д.а., запропоновано напрями структурної переорієнтації вітчизняного експорту).

6. Павловська О.Д., Іващук С.П. Економічний регіоналізм у контексті глобальних викликів / О.Д. Павловська, С.П. Іващук // Розвиток зовнішньоекономічної діяльності в умовах інтеграційних та глобалізаційних процесів: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Донецьк: ДонДУ, 2009. - С. 203-207. (0,29 д.а., особисто автору - 0,14 д.а., визначено зовнішньоторговельні пріоритети інтеграційної стратегії України).

7. Іващук Сергій. Сучасні імперативи експортоорієнтованого розвитку національної економіки / С.П. Іващук // Україна в системі міжнародної економіки: Зб. тез доповідей Міжнар. наук.-практ. конф. молодих вчених та студентів. - Тернопіль: 2010. - С. 37-39. (0,13 д.а.).

8. Іващук С.П. Актуальні завдання регуляторного компоненту розвитку українського експорту / С.П. Іващук // Розвиток зовнішньоекономічної діяльності в умовах інтеграційних та глобалізаційних процесів: Матеріали міжнародної науково-практичної інтернет-конференції. - Донецьк: ДонДУ, 2010. - С. 79-82. (0,13 д.а.).

9. Іващук С.П. Зовнішньоторговельні пріоритети інтеграційної стратегії України / С.П. Іващук // Пріоритети нової економіки знань в ХХІ сторіччі: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Дніпропетровськ, 2010. - С. 133-137. (0,16 д.а.).

10. Іващук С.П. Сучасні чинники розвитку експортного потенціалу України / С.П. Іващук // Підприємницька діяльність в Україні: проблеми розвитку та регулювання: зб.мат. IV Міжнар. наук.-практ. конф. - К.: МІБО КНЕУ, 2010. - С. 102-104. (0,11 д.а.).

11. Іващук С.П. Актуальне вдосконалення регуляторного компоненту розвитку українського експорту / С.П. Іващук // Реформування економіки України: стан та перспективи: зб.мат. V Міжнар. наук.-практ. конф. - К.: МІБО КНЕУ, 2010. - С. 82-85. (0,15 д.а.).

Размещено на Allbest.ru