Політика Румунії в Чорноморському регіоні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК: 327(498)

ПОЛІТИКА РУМУНІЇ В ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ

Спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем

та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ПЕТРОВ Віктор Олександрович

Чернівці - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник доктор політичних наук, професор ФЕДУНЯК Сергій Георгійович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри міжнародних відносин

Офіційні опоненти доктор політичних наук, професор ЦЕПЕНДА Ігор Євгенович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, проректор з міжнародного співробітництва

доктор політичних наук, професор ЮРЧЕНКО Сергій Васильович, Таврійський національний університет імені Володимира Вернадського, завідувач кафедри політичних наук та міжнародних відносин

Захист відбудеться “_25__” травня 2011 року о “_10.00__” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корпус 14, ауд.18.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розіслано “14” квітня 2011 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради П.М. Катеринчук



АНОТАЦІЯ

Петров В.О. Політика Румунії в Чорноморському регіоні. - Рукопис (244 с.)

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2011.

У дисертації здійснено комплексне дослідження політики Румунії в Чорномор'ї. Проаналізовано структуру регіону, визначені групи держав, що до нього входять: "домінантні сили", "секундарні" держави та "маргінальні" країни. політичний держава секундарний маргінальний

Визначено особливості налагодження двостороннього діалогу та перипетії взаємин з Росією, Туреччиною, Україною, Болгарією, Молдовою, Вірменією, Грузією, Азербайджаном.

Виявлено, що Румунія відіграє важливу роль у розвитку основних напрямків регіональної співпраці, зокрема у економічній, енергетичній, безпековій та інших сферах.

Проаналізовано румунські ініціативи щодо становлення системи Чорноморської безпеки та досліджено їх потенціал. Розглянуто імовірні варіанти трансформації регіональної політики Бухареста та внесено пропозиції щодо вдосконалення чорноморської політики України.

Ключові слова: регіоналізм, Румунія, Чорноморський регіон, комплекс безпеки, єврорегіон, "домінантні" сили, "секундарні" держави, "маргінальні" країни.



АННОТАЦИЯ

Петров В.А. Политика Румынии в Черноморском регионе. - Рукопись (244 с.)

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2011.

В диссертации осуществлен комплексный анализ политики Румынии в Черноморском регионе. Изучены обстоятельства и условия, влияющие на исследуемое явление, определены тенденции его развития.

Были структурированы и классифицированы черноморские страны. Так, согласно осуществляемому влиянию на региональные процессы были выделены "доминирующие" силы (Россия, Турция), "секундарные" государства (Румыния, Украина) и "маргинальные" страны (Болгария, Молдова, Грузия, Армения, Азербайджан).

Проанализированы особенности становления и развития отношений Бухареста с государствами Черноморья. В частности, установлено, что на румынско-российский диалог негативно повлияли ряд факторов исторического прошлого и современных международной конъюнктуры, как то проблема передачи Москве Бухарестом для сбережения значительных средств в 1917 г.; вопрос признания преступным тайных протоколов Пакта Молотова-Риббентропа; Приднестровский конфликт и т.д.

Выявлено, что румынско-украинские отношения также имеют ряд проблемных моментов, которые препятствуют плодотворному взаимодействию. Среди них территориальные споры, вопрос делимитации континентального шельфа, строительство судоходного канала "Дунай - Черное море", защита прав национальных меньшинств и т.п.

Определенные проблемы существуют и в отношениях Румынии с Молдовой. Общее историческое прошлое повлияло на появление унионистских тенденций в конце ХХ в. В новом же тысячелетии диалог утратил позитивный окрас в связи со сменой политических элит и внешнеполитического курса государств.

Исследование румынско-болгарских отношений показало, что, несмотря на существование определенных шероховатостей, стороны активно сотрудничают и являются партнерами по европейской и евроатлантической интеграции.

Проанализированы взаимоотношения с остальными странами региона. Их взаимодействие с Румынией имеет бесконфликтный характер и сосредоточено, в основном, на сотрудничестве в сфере безопасности, экономических и транспортных связей

В диссертации изучено участие Румынии в различных формах регионального сотрудничества (на межгосударственном, региональном и субъектном уровне). Были рассмотрены румынские инициативы, направленные на формирование черноморской системы безопасности.

Анализ основных факторов развития внешней политики Бухареста в Черноморском регионе позволил спрогнозировать ее эволюцию в перспективе и выработать рекомендации по формированию черноморской политики Украины в общем, и ее отношений с Румынией в частности.

Ключевые слова: регионализм, Румыния, Черноморский регион, комплекс безопасности, еврорегион, "доминантные" силы, "секундарные" государства, "маргинальные" страны.



SUMMARY

Petrov V.O. The Romanian policy in the Black Sea region. - Manuscript (244 p.).

The Thesis for obtaining "Kandydat nauk" degree (PhD, political science) on Political Science on specialty 23.00.04 - the Political Problems of International Systems and Global Development. - Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University. - Chernivtsi, 2011.

Complex research of Romanian policy in the Black Sea region is made in thesis paper. The structure of region is analyzed, the group of states it consists of is determined: "dominative" powers, "secondary" states and "marginal" countries.

A specific of bilateral dialog and relations with Russia, Turkey, Ukraine, Bulgaria, Moldova, Armenia, Georgia and Azerbaijan is determined.

It is underlined that Romania plays an important role in development of basic directions of regional cooperation: economic, security, energetic etc.

A Romanian initiative toward Black Sea security system settlement is analyzed. Probable scenario of Bucharest's regional policy transformation is observed and basic proposals towards Ukrainian Black Sea policy improvement are made.

Key words: regionalism, Romania, Black Sea region, security complex, euroregion, "dominative" powers, "secondary" states and "marginal" countries.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Події кінця 80-х початку 90-х років XX століття, пов'язані з падінням тоталітарних режимів у країнах Центральної та Південно-Східної Європи, розпадом СРСР і утворенням на його теренах низки незалежних держав, докорінно змінили співвідношення сил на глобальному та регіональному рівнях, їх якісну та кількісну складову внаслідок появи нових політичних, економічних та військових гравців. Для країн, колишніх членів соціалістичного табору і нових незалежних держав, що виникли після розпаду СРСР, потужним фактором їх зовнішньополітичних зусиль стало прагнення щодо визначення власного вектору інтеграції, відтворення європейської ідентичності, закріплення їх в інституційних та нормативних межах нового світового та регіонального устрою. У цьому контексті неабияке значення відіграє Чорноморський регіон як сфера прикладання сил молодими посткомуністичними державами з метою утвердження власного статусу в системі міжнародних відносин.

Одним із найпомітніших гравців у басейні Чорного моря стала Румунія. Зовнішньополітичні ініціативи Бухареста у політико-інституційній та безпековій сферах спрямовані не лише на зміцнення стабільності у Чорномор'ї, але й на перетворення Румунії на впливового чинника регіонального розвитку. Актуальність вивчення її політики в регіоні зумовлена тим, що спроби набуття сусідньою державою статусу лідера в Чорноморському басейні справляють безпосередній вплив на зусилля України щодо зміцнення своєї ролі на глобальному та регіональному рівнях. Крім того, враховуючи спільність багатьох факторів геополітичного та економічного характеру, притаманних обом державам, дослідження регіонального аспекту зовнішньої політики офіційного Бухареста, сприятиме налагодженню більш масштабної та ефективної взаємодії на двосторонньому рівні у сферах, що представляють обопільний інтерес.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках комплексної науково-дослідної теми кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича "Проблеми історії, політології та міжнародних відносин у сучасному світі" (№ держреєстрації 0107U001235).

Метою дисертаційного дослідження є визначення особливостей формування та здійснення політики Румунії в Чорноморському регіоні.

Досягнення цієї мети вимагає постановки і розв'язання наступних завдань:

- висвітлити основні теоретико-концептуальні підходи до дослідження політико-інституційних процесів у Чорноморському регіоні загалом та політики Румунської держави зокрема;

- виявити специфіку взаємин Румунії з державами Чорномор'я;

- розкрити характер та особливості участі Румунії в реалізації проектів регіонального співробітництва;

- дослідити румунські ініціативи щодо формування Чорноморської системи безпеки;

- здійснити прогностичний аналіз еволюції політики Румунії в Чорноморському регіоні загалом та стосовно України зокрема;

- сформувати пропозиції щодо реалізації української чорноморської стратегії в цьому контексті.

Об'єктом дослідження є зовнішня політика Румунії на сучасному етапі.

Предметом визначено різноманітні аспекти політики Румунії в Чорноморському регіоні.

Хронологічні рамки роботи охоплюють останні два десятиліття. Нижня межа 1991 р. визначена кардинальними геополітичними змінами на Європейському континенті загалом та в Чорноморському регіоні зокрема, що спонукало румунську державу до розробки нових підходів щодо зональної політики. Верхньою межею є середина 2010 р., коли, в результаті переобрання на новий термін президента Румунії Т.Бесеску, з'явилась нова програма дій уряду та нова концепція національної безпеки, чільне місце в якій займає проблематика Чорноморського регіону.

Методи дослідження. Автором використаний ряд методологічних підходів до вивчення політики держави в Чорноморському регіоні, за допомогою яких було детально проаналізовано фактори геополітичного, стратегічного та економічного характеру, що здійснюють визначальний вплив на її формування.

Так, серед використаних методологічних підходів слід вказати історичний, інституційний, структурно-функціональний та системний. Історичний підхід дав можливість прослідкувати становлення та розвиток румунських відносин з державами Чорномор'я протягом новітнього періоду. Інституційний підхід спрямував дослідження в напрямку вивчення діяльності інститутів, за допомогою яких здійснюється координація процесів регіонального співробітництва в різних сферах міжнародного життя (НАТО, ЄС, ОЧЕС, Чорноморський форум, єврорегіони тощо). Крім того, цей підхід дозволив розглянути роботу таких інститутів як парламент, уряд, громадсько-політичні об'єднання Румунії. Структурно-функціональний підхід сприяв виявленню основних елементів чорноморської геополітичної системи та визначенню функцій і ролі кожного з них. Сформувати цілісне уявлення про політику Румунії в Чорноморському регіоні вдалось завдяки застосуванню системного підходу. Він забезпечив цілісне сприйняття об'єкта дослідження і всебічний аналіз зв'язків між окремими його елементами в межах цілого.

Дисертант використав низку наукових методів, зокрема, ретроспективний, формально-юридичний, порівняльний, а також експертне оцінювання, прогнозування. Ретроспективний метод застосовано при виявленні особливостей формування та характеру сучасних двосторонніх взаємин Румунії з державами регіону. За допомогою формально-юридичного методу були проаналізовані важливі міжнародно-правові документи, що регламентують основи відносин держав у Чорноморському регіоні. Застосовуючи метод порівняння, дисертант виявив спільні та відмінні риси побудови відносин Румунської держави з країнами Чорноморського басейну. За допомогою експертного оцінювання вдалося отримати комплексне уявлення про реальний стан та перспективи розвитку регіональної політики Румунії. Застосування прогностичного методу дозволило спроектувати можливі варіанти трансформації цієї політики та надати рекомендації щодо формування української стратегії на чорноморських теренах.

Наукова новизна дисертаційного дослідження обумовлена сукупністю поставлених завдань і засобами їх розв'язання. Вона полягає в тому, що на основі сучасних досягнень політичної науки виявлено специфіку формування політики Румунії в Чорноморському регіоні. Це дало змогу сформулювати практичні рекомендації щодо здійснення політики нашої держави в цьому напрямку.

Основними аспектами, що визначають наукову новизну дослідження, є наступні:

Вперше:

- запропоновано новий підхід до визначення та ієрархізації елементів Чорноморського регіону як системи;

- здійснено комплексний аналіз двосторонніх відносин Румунії з державами Чорномор'я в контексті їх взаємодії та взаємовпливів;

- надано прогноз перспектив трансформації політики Румунії в зоні Чорноморського басейну;

- вироблено рекомендації стосовно формування стратегії України на чорноморських теренах з врахуванням румунського фактору.

Отримали подальший розвиток:

- аналіз характеру та особливостей участі Румунії в регіональних процесах співробітництва;

- виявлення взаємозалежності між румунськими ініціативами щодо формування системи чорноморської безпеки та прагненням Бухаресту до набуття статусу регіонального лідера.

Практичне значення дисертації полягає в її науковій новизні та актуальності. Основні положення, висновки та рекомендації дослідження вже отримали практичне застосування в діяльності МЗС України, інших міністерств та органів державної влади, науково-дослідних інститутів і центрів у процесі реалізації зовнішньої політики нашої держави не лише на рівні двосторонніх відносин з Румунією, але й з іншими країнами Чорноморського регіону. Свідченням цього є використання окремих положень та висновків дисертації представниками України у Міжнародному суді ООН (у справі "Морська делімітація у Чорному морі" (Румунія проти України). Крім того, матеріали дисертації можуть знайти практичне застосування у навчальному процесі, при підготовці нормативних і спеціальних курсів з проблем міжнародних відносин, зовнішньої політики держави, регіоналістики, розвитку країн ЦСЄ, євроінтеграції, новітньої історії тощо. Теоретичні положення, фактичний і аналітичний матеріал та висновки можуть бути використані в подальших дослідженнях проблем процесу формування політики Румунії в Чорноморському регіоні, а також при аналізі перспектив зовнішньої політики України з урахуванням її участі в європейських та євроатлантичних інтеграційних процесах.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема: "Україна в системі сучасних цивілізацій: трансформації держави та громадянського суспільства" (Одеса, червень 2008 р.); "Україна - Румунія - Молдова: історичні, політичні та культурні взаємини в контексті сучасних європейських процесів" (Чернівці, вересень 2008 р.); "Україна - Румунія - Молдова: історичні, політичні та культурні взаємини в контексті європейських інтеграційних процесів" (Чернівці, вересень 2010 р.).

Публікації. Зміст дисертації розкрито в 10 наукових збірниках, періодичних виданнях та опублікованих матеріалах конференцій, в тому числі 1 - у зарубіжному виданні та 7 - у виданнях, визнаних ВАК України в якості фахових.

Структура роботи зумовлена метою, об'єктом, предметом та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, переліку умовних скорочень, трьох розділів, що включають підрозділи, висновків, списку використаних джерел (640 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації 244 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, його хронологічні рамки, розкрита методологічна основа дослідження та його практичне значення, наведені головні положення, що виносяться на захист, подано інформацію про апробацію результатів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади дослідження політики Румунії в Чорноморському регіоні" окреслено теоретичний базис та методологічні особливості зовнішньополітичної діяльності Бухареста у Чорномор'ї, проаналізовані основні наукові джерела за темою дисертації.

У підрозділі 1.1. "Теоретико-методологічні підходи до аналізу політико-інституційних процесів у Чорноморському регіоні" автор вказує на те, що існує велика кількість теорій щодо його дефініції та ґенези.

Використавши системно-структурний підхід до визначення меж геополітичного регіону Чорномор'я, дисертант відкинув "вузьке" його тлумачення (яке включає тільки шість прибережних держав) та зупинився на застосуванні "широкого" розуміння. Останнє передбачає наступний структурний склад Чорноморського регіону: Туреччина, Росія, Україна, Болгарія, Румунія, Молдова, Вірменія, Грузія, Азербайджан. Виключення з цього переліку Албанії зумовлено несуттєвістю її впливу на регіональні процеси, а Греції - пов'язано з тим, що ця чорноморська держава є давнім сталим елементом іншої системи - Європейського Союзу. Саме тому, двосторонні румунсько-грецькі взаємини мають усталений характер та реалізовуються через призму взаємин Румунії з ЄС.

Проаналізувавши погляди експертів, науковців на системну складову та ієрархічну будову Чорноморського регіону, було запропоноване авторське розуміння його структури, яке і визначило логіку дослідження політики Румунії на цих теренах. Так, за характером та рівнем впливу на розвиток та функціонування процесів взаємодії в Чорноморському регіоні держави-складники було запропоновано поділити наступним чином:

1. Перший щабель утворюють "домінантні сили" - Росія та Туреччина, які змагаються за пріоритетний і визначальний вплив на розробку стратегії розвитку регіону та формування відповідної інституційної бази.

2. Другий рівень складають "секундарні держави", до якого належать Україна та Румунія, що прагнуть реалізуватись на міжнародній арені шляхом набуття та закріплення за собою статусу регіонального лідера Чорномор'я.

3. До третього рівня належать "маргінальні" держави, зокрема, Болгарія, Молдова, Вірменія, Грузія, Азербайджан. Вони будують стратегію своєї діяльності в регіоні шляхом приєднання та підтримки курсу політики більш могутніх партнерів.

Крім того, до складу регіональної системи взаємовпливів був включений такий елемент як "середовище системи", який утворюють ЄС, США та НАТО.

Доведено, що важливе значення для розвитку Чорноморського регіону набувають процеси регіонального співробітництва. Система взаємодії та співпраці Чорномор'я функціонує на таких рівнях: міждержавному (ОЧЕС, ПАЧЕС, ГУАМ, Чорноморський форум "За діалог та партнерство" (ЧФДП), Чорноморський єврорегіон), міжрегіональному (Міжнародний чорноморський клуб, єврорегіони) та суб'єктному.

Зважаючи на складність та багатоплановість процесів у Чорномор'ї, важливого значення набуває формування та функціонування системи безпеки Чорноморського регіону. Вона об'єднує як зусилля держав-складників, так і глобальних та регіональних інституцій, метою яких є усунення та мінімізація таких загроз, як етнополітичні конфлікти, територіальні суперечки, міжнародна організована злочинність, нелегальна міграція, екологічна криза тощо.

Виходячи із наявних ресурсів і політичних амбіцій, "секундарним" державам належить особлива роль у розвитку Чорномор'я. Саме вони здатні стати ініціаторами регіональних політико-інституційних процесів.

У підрозділі 1.2. "Джерельна база дослідження" аналізуються опубліковані та неопубліковані документи й матеріали, офіційні державні та міжнародні акти. Серед них дослідник виокремлює заяви, меморандуми, двосторонні й багатосторонні угоди та конвенції, які регулюють взаємини Румунії з державами та організаціями Чорномор'я зокрема, та формують правову основу регіональних міжнародних відносин загалом.

Аналіз наукової літератури дослідник здійснює, враховуючи національно-державну приналежність авторів, оскільки представники кожного з суб'єктів міжнародних відносин, висвітлюють окремі аспекти взаємовідносин між державами в зоні Чорного моря.

Найширше дослідження теми чорноморської політики Бухареста представлено в аналітичних доробках румунських авторів. Значна кількість праць торкається питань регіональної безпеки, стабільності, економічної взаємодії та ролі Румунії в цих процесах. У даному контексті автор звертає увагу на праці В.Рончі, С.Вікола, В.Сіміляну, Н.Джянта, Д.Дунгачіу, Ю.Кіфу, Ф.Нягу, Р.Саджята та ін.

Вивчивши досягнення вітчизняних науковців у цій сфері, слід відзначити існування двох регіональних шкіл: в м. Одеса (О.Волович М.Воротнюк, І.Максименко, С.Глєбов, Л.Рассоха, Г.Шелест та ін.) та в м. Чернівці (В.Бурдяк, І.Буркут, С.Гакман, С.Григоришин, А.Круглашов, Ю.Макар, М.Петров, І.Петрова, В.Фісанов тощо). Їх політологи поглиблено вивчають чорноморські соціально-економічні та політико-інституційні процеси загалом та румунсько-українські відносини зокрема.

Окремо варто виділити науково-аналітичні розвідки співробітників Центру сприяння вивченню геополітичних проблем і євроатлантичного співробітництва Чорноморського регіону "Номос" В.Афанасьева, О.Гончаренка, М.Плаксенко та інших фахівців.

Аналізуючи науковий доробок російських авторів, необхідно відзначити відсутність комплексних ґрунтовних досліджень всього спектру питань регіонального розвитку. У той самий час, у працях С.Гриневецького, І.Зонна, С.Жильцова, С.Кулікова, О.Левицького, С.Маркедонова, І.Наумова, М.Перевозкіна, Н.Приходко, В.Романенка, Т.Шарової, А.Язькової вивчаються окремі питання, що виникають у процесі міждержавної взаємодії в зоні Чорного моря.

Роботи північноамериканських та західноєвропейських дослідників здебільшого присвячені двостороннім та геоекономічним аспектам співпраці в Чорноморському регіоні загалом та проблемам інституційного розвитку, формуванню механізмів безпеки та транспортуванню енергоносіїв зокрема. До таких, зокрема, слід віднести праці Р.Асмуса, М.Валя, Н.Діми, М.Емерсона, А.Коена, П.Манолі, Д.Сезера Дж. Снайдера та ін.

Важливу роль в оцінці процесів в рамках Чорноморського регіону відіграють такі аналітичні центри, як Centre for European Policy Studies, The European Union Institute for Security Studies, Conflict Prevention Studies Center, International Crisis Group, Institute for Security Studies of WEU, International Centre for Black Sea Studies, Center for Applied Policy Research тощо. Аналітики цих центрів розглядають різні аспекти міждержавних взаємин, тенденції розвитку регіональної співпраці та становлення системи безпеки.

У другому розділі "Становлення та розвиток стосунків Румунії з державами Чорномор'я" розкриваються особливості процесу формування відносин Румунії з країнами регіону.

У підрозділі 2.1. "Особливості відносин Румунії з "домінантними силами" регіону" дисертант досліджує взаємини Бухареста з Російською Федерацією і Туреччиною.

Дослідник звертає увагу на те, що румунсько-російський діалог з самого початку 90-х рр. ХХ ст. ускладнювався через ряд неврегульованих питань спільного історичного минулого. Одним із перших таких моментів стали суперечки при розробці тексту майбутнього Базового договору. Зокрема, Бухарест вимагав включити в текст зазначеного документа питання передачі до Москви у 1917 р. на зберігання державних коштів Румунії, а також засудження пакту Ріббентропа-Молотова. Крім того, румунські дипломати намагалися примусити Росію визнати свою відповідальність за територіальні втрати Румунії у 1940 р. тощо.

Іншим фактором, що суттєво впливав на розбудову добросусідських відносин між цими державами, слід вважати події міжнародного та внутрішньополітичного характеру сучасної доби. До таких, передусім, слід віднести конфлікт у Придністров'ї (Росія та Румунія підтримували протилежні конфліктуючі сторони - Тирасполь та Кишинів відповідно), грузинсько-російські військові дії, розвиток внутрішньополітичної ситуації в Молдові, риторика передвиборчих кампаній в обох країнах тощо.

Водночас, слід відзначити активну взаємодію в економічній та культурній сферах, про що свідчать постійні двосторонні контакти, а також укладення великої кількості двосторонніх угод.

Румунсько-турецькі ж відносини навпаки відзначалися відсутністю на сучасному етапі тих питань (насамперед, в політичному зрізі), які потенційно могли б негативно впливати на співпрацю Бухареста та Анкари. Відтак, найбільшою продуктивністю відзначалася взаємодія в економічній та безпековій сферах. Велике значення для збереження позитивного характеру взаємин мала підтримка Румунією євроатлантичних та євроінтеграційних прагнень Туреччини.

У підрозділі 2.2. "Специфіка розвитку двосторонніх румунсько-українських взаємин" автор аналізує особливості розбудови взаємодії між Бухарестом та Києвом.

Розглядаючи відносини Румунії з іншої "секундарною" державою Чорномор'я - Україною, варто зауважити, що вони помітно переобтяжені історичними проблемами, що, проявляється, зокрема, у появі у різні періоди територіальних претензій до нашої держави, уповільненому просуванні переговорного процесу з вирішення спірних питань, упередженому ставленні щодо забезпечення прав етнічних румунів в Україні, намаганні дискредитувати нашу державу на міжнародній арені тощо.

Негативно вплинули і, значною мірою, продовжують впливати на румунсько-українські відносини проблеми розподілу континентального шельфу та ВЕЗ у Чорному морі, які, зрештою, були вирішені лише за допомогою Міжнародного суду ООН; відновлення будівництва Україною ГСХ "Дунай - Чорне море", яке суттєво знижує транзитний потенціал Румунії; добудови Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд (КГЗКОРу) тощо.

Інтенсифікація та набуття позитивної динаміки двостороннього діалогу між державами відбувалася завдяки зміні політичного керівництва країни в 1997 та 2004 рр., яке намагалося підходити до відносин з Україною більш конструктивно та прагматично, демонструючи свою європейськість. Саме в цей період були укладені базові договори, що регулюють відносини між сусідніми державами. Не менш вагомим стимулюючим фактором була модифікація зовнішньополітичних пріоритетів Румунії, зумовлена як внутрішньополітичною ситуацією, так і міжнародною кон'юнктурою.

Водночас необхідно зазначити, що існує низка об'єктивних факторів, які можуть справити позитивний вплив на українсько-румунські відносини. Мова йде про спільну зацікавленість у збереженні та зміцненні безпеки і стабільності в регіоні; зменшення енергетичної залежності шляхом створення або участі у будівництві нових енергетичних мереж; започаткування транспортної мережі в рамках єврокоридорів та на напрямку Чорне море - Дунай - Рейн - Північне море тощо.

У підрозділі 2.3. "Відносини Румунії з "маргінальними" державами регіону" дисертант проаналізував зовнішню політику Бухареста щодо Болгарії, Молдови, Грузії, Азербайджану та Вірменії.

Дослідження відносин між Румунією і Болгарією на сучасному етапі показало, що попри наявність невирішених питань, атмосфера двостороннього діалогу залишалася сприятливою. Не в останню чергу це вдалося досягнути за рахунок об'єднання зусиль на шляху євроатлантичної інтеграції, співпраці в соціально-економічній та гуманітарній сферах.

Наприкінці 90-х рр. обидві країни діяли у рамках програми підготовки до вступу спочатку в НАТО, а потім у ЄС. На перших порах замість налагодження зв'язків це призвело до конкуренції, однак з часом сторонам вдалося досягти компромісу і в 2004 та 2007 рр. вони досягли своєї цілі, набувши повноправного членства у вказаних інституціях.

Румунсько-молдовські відносини також займають важливе місце в політиці Бухаресту в регіоні Чорного моря. Передусім, це обумовлено спільним історичним минулим та особливостями формування обох держав. На початковому етапі взаємодії теза про "один народ, дві держави" активно підтримувалася лідерами обох країн. Однак, взаємодія між Бухарестом та Кишиневом у першій половині 90-х рр., як і у випадку з Україною та РФ, значно гальмувалася через бажання Румунії в базовому договорі закріпити положення щодо засудження Пакту Молотова-Ріббентропа та його наслідків.

Аналіз відносин між цими двома сусідніми представниками Чорноморського регіону свідчить про те, що періоди активного політичного діалогу перемежовувалися відрізками дипломатичної напруги. Серед основних причин такої хвилеподібної динаміки слід вказати такі фактори, як участь Румунії у Придністровському конфлікті, прагнення впливати на внутрішньополітичну ситуацію в Молдові, зміна влади в обох державах (а відтак і зовнішньополітичних орієнтирів) тощо.

Взаємини Румунії з іншими "маргінальними" державами регіону (Грузією, Вірменією та Азербайджаном) відзначаються відносно безконфліктним характером співпраці. Серед основних факторів, що спонукали сторони до активної взаємодії, слід назвати спільність політичних (євроатлантична інтеграція, забезпечення стабільності та безпеки в Чорномор'ї) та економічних (будівництво транспортних шляхів, двостороння торгівля) інтересів у регіоні, а також військову взаємодію і культурний обмін між державами.

У третьому розділі "Участь Румунії у формуванні Чорноморської системи безпеки та співробітництва" проаналізована діяльність держави в рамках різноманітних регіональних ініціатив та проектів.

У підрозділі 3.1. "Роль Румунії у розвитку основних напрямків регіональної співпраці" вивчається участь Бухареста у процесах взаємодії та співробітництва в Чорноморському регіоні.

Дослідник відзначає, що цей напрям румунської зовнішньої політики реалізується в контексті досягнення стратегічної мети набуття статусу регіонального лідера. Бухарест не лише активно працює в рамках існуючих загальноєвропейських і чорноморських проектів та організацій (ОЧЕС, ПАЧЕС, SECI), але й висуває ряд власних ініціатив, спрямованих на створення нових інструментів та механізмів взаємодії держав регіону (Чорноморський єврорегіон, Чорноморський форум "За діалог та партнерство", Міжнародна фундація співпраці та партнерства Чорноморсько-Каспійського регіону та ін.).

У той же час, прагнення Румунії до чорноморського лідерства отримує суперечливу оцінку з боку таких впливових регіональних акторів як Росія, Туреччина та Україна, що спонукає Бухарест до виважених кроків у цьому напрямку.

У підрозділі 3.2 "Румунські ініціативи щодо становлення системи Чорноморської безпеки" науковець акцентує увагу на безпековій політиці Бухареста, яка впродовж 90-х років ХХ ст. стала важливим компонентом курсу країни на євроатлантичну інтеграцію.

Одним із перших завдань Бухареста було підвищення рівня власної безпеки за рахунок створення стратегічної вісі "Вашингтон-Лондон-Бухарест". Поступово така лінія поведінки румунських дипломатів трансформувалася у прагнення закріпити за державою статус найбільш надійного та впливового партнера НАТО та ЄС в регіоні. Для досягнення цього Румунія активно демонструвала підтримку стратегії Північноатлантичного альянсу та прагнула брати активну участь у його діяльності. Крім того, Бухарест став учасником низки тристоронніх угод, покликаних сприяти безпеці в регіоні. З часом Румунія почала позиціонувати себе в якості головного постачальника демократії до тих країн Чорноморської зони, які ще не інтегровані до зазначених міжнародних інституцій.

Орієнтація Румунії на США суттєво не відрізнялася від стратегії більшості посткомуністичних країн на певному етапі їх зовнішньої та безпекової політики, оскільки полегшувало шлях до інтеграції в НАТО, та, відповідно, вступу до Євросоюзу. У випадку ж Румунії додатковою мотивацією для відвертого проамериканізму стала підвищена увага Бухареста до зони її безпосередніх національних інтересів - Чорноморського регіону, який вписувався в русло політики Вашингтона на цих теренах.

У підрозділі 3.3 "Перспективи трансформації регіональної політики Румунії" йдеться про подальший розвиток обраного Бухарестом зовнішньополітичного курсу в Чорномор'ї.

Автор констатує, що різноманіття та переплетіння інтересів великих міжнародних гравців у Чорноморському регіоні призводить до їх взаємної нейтралізації, об'єктивно посилюючи, тим самим, роль і значення держав середньої ланки - Румунії та України. Водночас прагнення останньої реалізувати свій геополітичний потенціал регіонального лідера та геоекономічний потенціал транзитера товарів та енергоресурсів суттєво заважають аналогічним стратегічним планам Бухареста.

Окреслюючи перспективи формування чорноморської політики Румунії в найближчий період, потрібно мати на увазі високий професійний рівень її дипломатії, котра наполегливо використовує свій арсенал для розробки та імплементації іміджу країни як такої, що прагне і добивається безпосередньої участі у діяльності різнобічних структур міжнародного та європейського зразка.

Науковець вважає, що при здійсненні своєї регіональної політики Румунія виходитиме з того, що європейський та євроатлантичний інтерес до Чорного моря на середньо- та довготривалу перспективу зростатиме та все більше підтримуватиметься задля його перетворення у простір демократії, стабільності. Крім того, на розвиток ситуації впливатимуть характер відносин між країнами, що входять до нього, взаємини між США, Євросоюзом, Росією та Туреччиною, процес реформ, що відбувається в НАТО та ЄС тощо. За таких умов секторальне співробітництво та політика Східного партнерства та сусідства будуть мати збалансований характер.

Румунія виходить з того, що беззаперечним принципом її зовнішньополітичної діяльності залишатиметься пріоритет членства в НАТО та ЄС; відносини з США, що мають стратегічний характер, поглиблюватимуться та розширюватимуться, охоплюючи не лише політичний діалог, але й міжнародну безпеку та економічне співробітництво. Роль розширеної зони Чорного моря, яка межує з Європою, Центральною Азією та Середнім Сходом, та є зоною транзиту вуглеводнів, зростатиме. Виходячи з цього, відповідним чином змінюватиметься і роль самої держави. Таким чином, Румунія виконуватиме роль промотора стабільності та регіонального співробітництва, буде докладати всіляких зусиль у здійсненні програм Євросоюзу щодо них, надавати сприяння у їх наближенні до ЄС та НАТО. Важливим напрямком діяльності залишатиметься також участь Румунії у розвитку дієвих механізмів з попередження та вирішення "заморожених" конфліктів.

У висновках викладено основні результати роботи.

У дисертації, на основі розглянутих визначень Чорноморського регіону виявлено, теоретично обґрунтовано та систематизовано основні теоретико-методологічні підходи до дослідження політики Румунії у Чорноморському басейні.

1. Взявши за основу системно-структурний підхід, який розглядає Чорноморський регіон як взаємозалежну систему зв'язків та взаємовпливів його елементів (держав), дослідник запропонував власне розуміння визначення його структурних елементів. Їх групування та ієрархізація були здійсненні з врахуванням місця держави в регіональних геополітичних зв'язках за здійснюваним нею впливом на розвиток та функціонування процесів співробітництва в зоні Чорноморського басейну. Зокрема, за ступенем впливу було виділено "домінанті сили" (Росія, Туреччина), "секундарні держави" (Україна, Румунія) та "маргінальні" (Азербайджан, Болгарія, Вірменія, Грузія та Молдова). Крім того, необхідно вказати на існування т.зв. "середовища системи", що взаємодіє з суб'єктами Чорномор'я і впливає на його структуру та характер взаємин його елементів. До "середовища" чорноморської геополітичної системи варто віднести ЄС, США та НАТО. Ці впливові суб'єкти міжнародних відносин мають свої інтереси в регіоні, серед яких особливе місце займають поширення демократії, економічна взаємодія, транзит енергоносіїв та підтримання миру і стабільності.

2. Досліджуючи політику Румунії в зоні Чорного моря, автор виявив специфіку двосторонніх взаємин з усіма державами, що до нього входять. Так, відносини Румунії з Росією, Україною та Молдовою є найбільш складними, їх стан значною мірою обумовлюється перипетіями міждержавних взаємин протягом останніх 150 років. Низка епохальних подій кінця ХХ ст., пов'язаних із розпадом світової соціалістичної системи, призвела до необхідності значної кореляції зовнішньої політики Румунії, яка після падіння диктатури Чаушеску почала вибудовувати власну систему пріоритетів міжнародних відносин, позбавлених ідеологічних рамок комуністичного минулого.

З кожною з трьох незалежних держав Румунія почала розбудовувати двосторонні взаємини, які, звичайно, мають свою специфіку та особливості. Але, разом з тим, є певні риси, притаманні цій групі загалом. Насамперед, йдеться про наслідки для зазначених суб'єктів міжнародного права пакту Молотова-Ріббентропа. Це питання під тим або іншим кутом ставилося Румунією на порядок денний під час переговорів з кожною з вказаних держав. Жодна з них не погодилася зафіксувати зазначену проблему як окремий аспект двосторонніх відносин, що негативно сприймалося у Бухаресті. Щодо Російської Федерації та України вказаний аспект є врегульованим, що відповідним чином закріплено у Базових політичних договорах. Відносини ж з Молдовою з цих аспектів поки ще перебувають у стані невизначеності, позиції сторін тривалий час не зазнавали змін, кореляція основних положень Договору про партнерство та співробітництво й Угоди про кордон з врахуванням перебування при владі правих сил, орієнтованих на возз'єднання Молдови із Румунією, є прогнозованою, проте нестабільність внутрішньополітичної ситуації в РМ, не дає переконливих доказів того, що ці документи будуть підписані найближчим часом у редакції, яка відображатиме позицію офіційного Бухареста.

Решта проблемних питань у взаєминах Румунії з ними, є здебільшого вторинними, похідними, можуть вирішуватися, як засвідчив досвід делімітації КШ та ВЕЗ України та Румунії у Чорному морі, позитивно для обох країн з використанням сучасних механізмів врегулювання міждержавних спорів. Окремі чутливі аспекти взаємин, як, наприклад, функціонування ГСК "Дунай - Чорне море", будівництво КГЗКОРу, мають суто економічне підґрунтя, та також є такими, порозуміння з яких може бути досягнуто шляхом переговорів, доброї волі та неупередженого ставлення сторін.

Інші держави регіону не мають по відношенню до Румунії обставин минулого, які ускладнюють їх сучасні відносини, тому розбудова взаємин між ними відбувається значно легше та динамічніше, економічна складова при цьому є превалюючою та відбиває прагнення сторін до взаємовигідної прагматичної співпраці на міждержавному рівні.

3. Активність Румунії у чорноморських процесах не обмежується двостороннім форматом і також проявляється через приєднання до існуючих та висунення власних проектів регіональної співпраці. Бухарест висловлює повну підтримку заходів, що пропонує ОЧЕС з метою інтенсифікації взаємодії в регіоні. Серед румунських ініціатив, висловлених за останнє десятиліття, стало заснування Чорноморського форуму "За діалог та партнерство", Чорноморського єврорегіону, Міжнародної фундації співпраці та партнерства Чорноморсько-Каспійського регіону тощо.

Досить активну участь Румунія бере в такій формі міжрегіональної взаємодії та євроінтеграційних процесів як діяльність єврорегіонів. Бухарест підтримує місцеві органи управління щодо впровадження заходів різного характеру з метою інтенсифікації транскордонного співробітництва.

Проте, як прагнення Румунії на регіональне лідерство загалом, так і реалізація вказаних проектів зокрема, отримують неоднозначну оцінку та реакцію таких чорноморських держав як Росія, Туреччина та Україна, а також інших впливових геополітичних гравців - ЄС, НАТО і США. Це примушує Бухарест провадити гнучку політику балансування і врахування переплетення інтересів усіх зацікавлених сторін.

4. Суттєві зусилля керівництво країни спрямовує на закріплення статусу провідника безпеки в регіоні, що було закріплено у першій після приєднання Румунії до ЄС та набуття нею статусу члена НАТО Національній стратегії оборони. Зокрема, Бухарест приєднався та активно діє в рамках таких проектів чорноморської безпекової політики. як "Чорноморська синергія", BLACKSEAFOR, "Східне партнерство" тощо. Водночас, Румунія виступає ініціатором заснування низки інституцій, покликаних посилити систему чорноморської безпеки, зокрема, Регіонального центру запобігання та боротьби з транскордонною злочинністю у Південно-Східній Європі, Антитерористичного альянсу країн Причорномор'я і Балкан, Чорноморської ініціативи з безпеки кордонів, системи SCOHAR - комплексу спостереження в Чорному морі та інших.

Крім того, набуття статусу провідника безпеки в регіоні передбачало підвищення рівня власної безпеки шляхом створення стратегічної вісі "Вашингтон-Лондон-Бухарест", утвердження в ролі найбільш надійного та впливового партнера НАТО та ЄС в регіоні та еволюціонування до провідного постачальника демократії на чорноморських теренах.

5. Аналіз основних факторів формування зовнішньої політики Румунії в Чорноморському регіоні дав можливість спрогнозувати її еволюцію в короткотривалій перспективі. На думку науковця, визначальною тенденцією в румунській чорноморській стратегії залишатиметься та, імовірно, посилюватиметься прагнення Бухаресту відігравати роль регіонального лідера. Варто зауважити, що для досягнення цієї мети Румунія враховуватиме беззаперечний інтерес до регіону США та Євросоюзу, а також визначальний вплив на чорноморські процеси Росії та Туреччини. Бухарест і надалі намагатиметься посилити свою роль не тільки шляхом участі у діяльності існуючих інституцій та ініціювання власних проектів, але і завдяки сприянню врегулювання "заморожених" конфліктів, зокрема Придністровського.

6. Зважаючи на важливість Чорноморського регіону для України з точки зору її економічних інтересів, а також з позицій національної безпеки, автор вважає за потрібне сформулювати пропозиції, спрямовані на вдосконалення чорноморської політики України загалом та її взаємин з Румунією зокрема. У цьому контексті актуальним стає вивчення доцільності залучення до причорноморського співробітництва всього економічного простору України через механізм взаємодії державних і підприємницьких структур. Вихід української держави на провідні позиції в такому регіональному механізмі політичного та безпекового співробітництва вбачається можливим завдяки доволі потужному геополітичному потенціалу й має бути забезпечений активною, ініціативною політикою України. У своїй політиці в Чорноморському регіоні Україна має послідовно відстоювати свої національні інтереси, при цьому намагаючись уникати ускладнень у відносинах з конкуруючими між собою основними центрами сили (РФ, США, ЄС) і прагнути до максимально можливого рівня співпраці з ними.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Петров В. Особливості функціонування румунських єврорегіонів / В. Петров // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т., 2011. - Т. 23-24. - С. 86 - 91.

2. Петров В. Острів Зміїний - досвід для української дипломатії / В. Петров // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т., 2010. - Т. 21-22. - С. 198 - 203.

3. Петров В. Регіональний аспект зовнішньої політики Румунії / В. Петров // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. - Т. VІ. - Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2010. - С. 319 - 333.

4. Петров В. Теоретико-методологічні підходи до аналізу політико-інституційних процесів у Чорноморському регіоні / В. Петров // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. - Науки: економіка, політологія, історія. - 2010. - № 20 (121). - С. 154 - 168.

5. Петров В. Основні напрями зовнішньої політики Румунії щодо створення системи безпеки в Чорноморському регіоні / В. Петров // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. - Т. VІ. - Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2008. - С. 122 - 139.

6. Петров В. Порівняльний аналіз правової основи відносин Румунії з Україною та Росією / В. Петров // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. - Науки: економіка, політологія, історія. - Одеса, 2008. - №18 (74). - С. 71 - 83.

7. Петров В. Український вектор зовнішньої політики Румунії на сучасному етапі / В. Петров // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 2007. - Т.15-16. - С. 54 - 58.

8. Петров В. Нова стратегія зовнішньої політики Румунії: уроки для України / В. Петров // Україна - Румунія - Молдова: історичні, політичні та культурні аспекти взаємин у контексті сучасних європейських процесів: Збірник наукових праць / Буковинський політологічний центр. Під заг. ред. А.М. Круглашова. - Чернівці: "Букрек", 2009. - С. 153 - 165.

9. Петров В. Відносини з Румунією як один з пріоритетів зовнішньої політики України / В. Петров // Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества. 26-27 июня 2008 г. Материалы международной научно-практической конференции. - Одесса: „ВМВ”, 2008. - С. 38 - 40.

10. Petrov V. Relatiile ucrainene-romane in contextul proceselor regionale la Marea Neagra / V. Petrov // Geoрolitica: Ucraina: intre Est si Vest. - 2010. - №. 38. - Р. 76 - 83.

Размещено на Allbest.ru

...