Економіко-інноваційна стратегія Китаю в сфері зовнішньоекономічної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

АЛЕКСІЄНКО Михайло Сергійович

УДК 339.91+331.5

ЕКОНОМІКО-ІННОВАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ КИТАЮ

В СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

08.00.02 - світове господарство і міжнародні економічні відносини

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

КИЇВ-2009

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана на кафедрі світового господарства і міжнародних економічних відносин Київського університету туризму, економіки та права.

Науковий керівник

кандидат економічних наук, доцент

Міщенко Анатолій Григорович,

Київський університет туризму, економіки і права, декан факультету міжнародних економічних відносин і менеджменту

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор,

академік НАН України

ЧУХНО Анатолій Андрійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії економічного факультету

кандидат економічних наук, доцент

МАРТЬЯНОВ Олексій Іванович,

Інститут міжнародних відносин Національного авіаційного університету, професор кафедри міжнародного бізнесу

Захист відбудеться 26 травня 2009 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.01 Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ, вул. Леонтовича, 5.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий 25 квітня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради к.е.н. А.С. Аблов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розгортання тенденцій глобалізації та регіоналізації світового господарства відбуваються системні зрушення у структурі міжнародного поділу праці, зміни у співвідношенні геоекономічної ваги й ролі окремих країн і регіонів. У цьому контексті принципового значення набувають фактори динамізації розвитку країн Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР), посилення в цьому регіоні інтеграційних тенденцій, ключовим фактором чого є стабільне піднесення окремих його країн, передусім Китаю (Китайської народної республіки - КНР).

Саме «китайський прорив» наразі перетворився на одну з детермінант соціально-економічного розвитку людства у ХХІ столітті, на важливий фактор розвитку міжнародних економічних відносин. Особливе теоретичне та практичне значення має вихід КНР на нові технологічні обрії, застосування в цій країні ефективних моделей інституційного регулювання, що зумовлює підвищення глобальної конкурентоспроможності цієї країни. Такими міркуваннями й визначається наукова актуальність обраної тематики дослідження, яке відкриває не тільки можливості пошуку нових шляхів співробітництва із цією країною, а й перспективи використання в умовах України її позитивного досвіду щодо проведення ринкових трансформацій.

Теоретичні питання формування економіко-інноваційних стратегій у сучасному глобалізованому світі розглядалися в роботах Дж.Даннінга, М.Датца, М.Інтриллігейтора, Я.Корнаї, П.Кругмана, М.Портера, Дж.Стігліца, Дж.Хансона, російських авторів В.Іноземцева, Е.Кочетова, Ф.Шамхалова, а також вітчизняних фахівців О.Білоруса, В.Будкіна, Д.Лук'яненка, В.Новицького, Ю.Пахомова, А.Сухорукова, А.Філіпенка, А.Чухна та ін. Питання формування економіко-інноваційного потенціалу країн АТР, зокрема Китаю, а також розвитку міжнародного співробітництва з КНР вивчалися в роботах Я.Бергера, А.Ніколаєнко, Н.Черних та ін.

Разом з тим, слід відзначити, що в Україні бракує наукових розробок як теоретичного, так і практичного спрямування, які б цілісно й системно розкривали увесь наявний потенціал розвитку двостороннього економічного співробітництва нашої держави з КНР, перспективи оптимізації вітчизняної моделі відкритої економіки з урахуванням інтеграційних тенденцій в АТР. Слід відзначити й те, що тематика беззаперечного лідерства КНР в сучасній глобальній економіці, що формується зараз, також є розробленою недостатньо повно і, отже, є предметом, який потребує подальших досліджень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася у відповідності до теми наукового дослідження кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Київського університету туризму, економіки та права, зокрема в контексті підготовки НДР за темою «Економічні проблеми міжнародного туризму», розробка якої здійснюється у відповідності до Державної програми розвитку туризму в Україні на 2002-2010 рр. (наукове забезпечення), затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. №583. Також дисертаційне дослідження здійснювалося в безпосередньому зв'язку з підготовкою НДР за темою «Конкурентні інноваційні механізми економічного розвитку України в контексті світового досвіду інституційної політики» (2007-2009 рр.; державний реєстраційний № 0106U010980) у відділі зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. Особисто автором опрацьовано питання, які пов'язані з міжнародною практикою провадження регулятивної політики державними інститутами, передусім із досвідом Китаю та інших країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, з урахуванням інноваційних тенденцій та стратегій, які спрямовуються на стимулювання НТП і становлення інформаційної економіки.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження в дисертації є визначення сутності економіко-інноваційної стратегії Китаю у сфері зовнішньоекономічної діяльності як фактора розвитку співробітництва з ним України, а також для використання досвіду інституційного регулювання в цій країні у вітчизняних умовах.

Досягнення даної мети дисертації передбачає розв'язання комплексу наступних завдань дослідження:

· виявлення сутності сучасної інтернаціоналізації як фактора розв'язання глобалізаційно-регіоналізаційних контроверсій та фактора підвищення ефективності відкритих економік;

· визначення особливостей сучасних економіко-інноваційних стратегії в системі міжнародних економічних відносин у контексті глобальної конкуренції;

· уточнення теоретико-методологічних засад дослідження економічно-інноваційного потенціалу окремих регіонів;

· оцінка економіко-інтеграційного потенціалу країн АТР в сучасних вимірах глобальної конкуренції;

· аналіз використовуваних програмно-цільових підходів у регулюванні відкритої економіки Китаю та закономірностей формування його власної моделі міжнародної спеціалізації;

· дослідження механізму державного інституційного регулювання соціально-економічного розвитку КНР, передусім параметрів інноваційного поступу цієї країни;

· виявлення інтеграційних завдань та геостратегічних пріоритетів формування інтеграційних механізмів Китаю;

· дослідження механізму торгово-економічного співробітництва Китаю, його інвестиційно-фінансових механізмів та особливостей експортно-імпортної стратегії;

· виявлення завдань та перспектив налагодження механізмів торгової та інвестиційно-коопераційної взаємодії КНР та України.

Об'єктом дослідження є інституційний регулятивний механізм КНР, який реалізується в комплексі заходів та інструментів промислово-технологічної політики, оптимізації програмно-цільових підходів, формування експортного потенціалу, а також з метою піднесення глобально-конкурентної позиції цієї країни, що є фактором розвитку двостороннього співробітництва з Китаєм України.

Предметом дослідження є економіко-інноваційна стратегія Китаю, яка реалізується в системі міжнародних економічних відносин та інституційного регулювання.

Методи дослідження в роботі є синтезом абстрактно-теоретичних й економіко-прикладних підходів та інструментів наукового пізнання. Формування теоретико-методологічних засад дослідження економіко-інноваційного потенціалу країн АТР та глобалізаційно-регіоналізаційних контроверсій здійснювалося на основі критичного аналізу економічних теорій та підходів, а також за допомогою діалектичних та історичних підходів, інструментів порівняльно-економічного аналізу. Економіко-інтеграційний потенціал АТР в сучасних вимірах глобальної конкуренції, а також процеси міжнародної спеціалізації регіональних технологічних утворень вивчалися за допомогою кількісно-якісного аналізу з використанням економіко-статистичних методів дослідження.

Визначення програмно-цільових підходів у регулюванні відкритої економіки Китаю, і передусім механізму державного інституційного регулювання соціально-економічного розвитку КНР, здійснювалося за допомогою емпіричних методів дослідження, логічних узагальнень та системно-структурного підходу. Валютно-фінансова політика Китаю в контексті інноваційної стратегії держави, як і сам процес інноваційного поступу КНР, досліджувалися як з використанням методів індукції та дедукції, так і за допомогою галузево-секторального, функціонального аналізу.

Визначення особливостей та механізму торгово-економічного співробітництва Китаю, зокрема інвестиційно-фінансових його аспектів, проводилося на основі узагальнень виявлених глобальних і регіональних імперативів регулювання, а також методів екстраполяції. Формулювання геостратегічних пріоритетів формування інтеграційних механізмів Китаю, напрямів оптимізації експортно-імпортної діяльності здійснювалося в контексті проаналізованої динаміки міжнародно-економічної діяльності КНР, а інтеграційні завдання, перспективи налагодження механізмів торгової та інвестиційно-коопераційної взаємодії КНР та України виявлялися з урахуванням критеріїв системного співвідношення між загальним та індивідуальним у системі міжнародної економічної діяльності та у формуванні ефективної взаємодії відкритих економік.

Наукова новизна результатів, представлених в дисертації, полягає в розкритті змісту економіко-інноваційної стратегії Китаю, яка реалізується у сфері зовнішньоекономічної діяльності як комплекс програмно-цільових, інституційних, макроекономічних регулятивних засобів та регулятивних інструментів. Безпосередньо наукову новизну дисертаційного дослідження характеризує те, що в ньому було:

вперше:

- обґрунтовано якісні зміни інституційного регулювання інноваційних процесів у відкритих економіках, які в умовах переважання техногенних тенденцій у вигляді тотальної інформатизації набувають форм сприяння конкурентній концентрації інтелектуально-інформаційних ресурсів на точках пріоритетного зростання, що здійснюється як засобами ринкового регулювання, так і адміністративними засобами; на відміну від попередніх поглядів, запропонована концепція відрізняється факторним змістовним наповненням: у феномені конкурентоспроможності робиться наголос не на тих характеристиках конкурентоспроможності продукції (товарів та послуг) на світовому ринку, які пов'язані з традиційними параметрами виробництва і збутової діяльності, витратами виробництві, що склалися, а з такими новими вимірами міжнародної конкурентоспроможності, які поширилися в регіоні АТР наприкінці 90-х років та в поточній декаді, як здатність задовольняти потреби в інформаційно місткій продукції, інноваційний пошук, формування ринків результатів інтелектомісткої праці; показано, що новий вимір конкурентоспроможності, що відповідає сучасному глобальному суперництву країн, які в особі компетентних інститутів є учасниками та регуляторами міжнародно-ринкових відносин, вимагає додання до традиційних таких конкурентних переваг, як ефективність стратегічного планування і управління процесами інформатизації на фірмі, здатність швидко реагувати на змінні вимоги і нові умови ринку;

- доведено, що механізм глобально-конкурентного успіху КНР має композитну природу і складається як з інноваційної стратегії, так і з тактики використання дешевої робочої сили, традиційних виробничих переваг, що дозволяє максимально повно використати наявні ресурси та динамізувати соціально-економічний розвиток, підвищити рівень життя; водночас показано, що ключовим інструментом прогресу, оптимізації національної позиції в системі міжнародного поділу праці виступає адміністративно спрямований, але пристосований до ринкових реалій програмно-цільовий розвиток інформаційно місткого виробництва; зокрема, в Китаї технічний розвиток, що розглядається як головне джерело суспільних перетворень та позитивних структурних зрушень, намагаються вести по пріоритетних напрямах НТП та інформатизації, зокрема в аерокосмічній галузі, секторах високотехнологічних послуг та створення нанотехнологій, в плані інтеграції електронних пристроїв, збільшення в експорті частки продукції з високим ступенем обробки і наукомістких послуг тощо; причому показано, що пріоритети використання дешевих факторів виробництва поступаються місцем (поки що у точковому режимі) підходам концентрації інтелекту та висококваліфікованих кадрів, реалізація яких потребує значних інвестицій та попередніх витрат;

удосконалено:

- концепцію формування моделі національної спеціалізації з акцентом на пріоритетне застосування інституційних регулятивних методів; зокрема показано, що ключовим фактором підвищення ефективності регулятивних систем виступає дедалі більша відкритість національних економік, яка є не тільки наслідком зростанням впливу доцентрових, інтеграційних сил у міжнародному економічному розвитку, але й постає результатом програмно-цільових інтегрованих зусиль інститутів та комерційних структур («кайфан» - політика відкритості Китаю, яка є складовою частиною соціально-економічних реформ у цій країні та вигідної спеціалізації китайської економіки, залучення до неї капіталу; специфічна організація взаємин уряду з японськими індустріальними об'єднаннями дзайбацу, південнокорейськими чеболями та ін.); такі зусилля спрямовуються на оптимізацію відносин «влада--бізнес»;

- підходи щодо оцінки інформаційної природи факторів руху і концентрації фінансово-інвестиційних ресурсів; зокрема показано зв'язок між рухомим інтелектуальним потенціалом і виникненням полюсів тяжіння фінансів, відповідно до якого розвиток новітніх інформаційних і комп'ютерних технологій привів до революційних змін інвестиційних механізмів, до генерації нових фінансових інструментів і цілодобового проведення міжнародних фінансових операцій, виникнення нових можливостей мобілізації фінансових ресурсів у світовій економіці, а також до значної модифікації фінансового регулювання з боку держав, міжнародних організацій, моніторингу й управління інвестиційно-інноваційною діяльністю, фінансовими ризиками на комерційному рівні;

отримали подальшого розвитку:

- підходи щодо еволюції інституційних регулятивних систем, які здійснюють впливи на суб'єктів комерційної діяльності у відповідності як до стратегічних і поточних потреб формування міжнародно-конкурентного виробництва, так і до логіки управління за умов інформаційної економіки; зокрема показано, що діяльність державних регулятивних інститутів у Китаї не тільки набуває загальнонаціональних програмно-цільових ознак, а й дедалі більшою мірою доповнюється компліментарними щодо адміністративних регуляторів зусиллями «у горизонтальній площині» суспільних об'єднань, громадських угруповань, навіть бізнесових союзів тощо;

- оцінка ролі й тенденцій інтеграційного розвитку країн АТР в контексті поглиблення глобалізаційно-регіоналізаційних контроверсій; показано, що у країн, які належать до регіону Південно-Східної та Східної Азії, окрім Японії, вочевидь проявилася більша схильність до блокових об'єднань, ніж до фронтальної лібералізації під впливом процесів глобалізації (навіть щодо Японії термін «фронтальна лібералізація» є до певної міри умовністю, враховуючи її торговельно-обмежувальну, протекціоністську практику); специфікою регіоналізму в даному випадку є те, що взаємна інтеграція виступає для країн АТР не тільки засобом підвищення ефективності відтворювальних систем, а й інструментом протидії англо-саксонській експансії, тиску країн Північної Америки та Західної Європи;

- концепція формування моделі двосторонніх відносин України та Китаю як важливого елемента механізму її міжнародного співробітництва; зокрема показано, що, зважаючи на масштаби китайської економіки та геоекономічне значення КНР, науково-технічні, а також галузеві складові взаємодії України з цією країною можуть перетворитися на важливий чинник розвитку вітчизняної економіки, оптимізації її міжнародно-спеціалізаційного профілю; обґрунтовано, що стара модель спеціалізації у відносинах із Китаєм втратила перспективи і розв'язання завдань подальшої реструктуризації економіки, зміни механізму міжнародної спеціалізації України мають відбуватися паралельно до дедалі більш вираженої спеціалізації КНР на інформаційно містких видах виробництва.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що матеріали, практичні рекомендації та положення можуть застосовуватися у процесах адаптації зарубіжного досвіду становлення інституційно-організаційних систем інноваційного розвитку в умовах України, з урахуванням азійсько-тихоокеанського вектору вітчизняної зовнішньоекономічної політики.

Прикладні результати дисертаційного дослідження та конкретні рекомендації було впроваджено в регулятивній практиці інститутів державної влади України. Так, обґрунтовані автором пропозиції використано у практичній діяльності Департаменту економічного співробітництва Міністерства закордонних справ України, а також у роботі Міністерства економіки України.

Матеріали дисертаційного дослідження також використані у навчальному процесі Київського університету туризму, економіки і права при викладанні навчальних дисциплін «Міжнародні економічні відносини», «Міжнародна економіка», «Світова економіка».

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що всі наукові положення та результати дисертаційного дослідження, які виносяться на захист, отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Результати проведеного в дисертаційній роботі дослідження доповідалися на наступних наукових конференціях: «Інституційні моделі розвитку відкритої економіки: проблеми теорії та практики» (Київ, 24 жовтня 2007 р., НДІ Міжнародних відносин НАУ), «Інноваційний розвиток та інтеграційні процеси: питання системного взаємного зв'язку» (Київ, 5 лютого 2008 р., НДІ Міжнародних відносин НАУ) та «Інноваційні пріоритети інституційного регулювання відкритої економіки: проблеми теорії та практики» (Київ, 8 квітня 2008 р., НДІ Міжнародних відносин НАУ).

Публікації. Основні положення дослідження, яке було проведено у дисертації, викладено у 10 наукових публікаціях, з них 9 підготовлено особисто, зокрема 5 статтях у провідних наукових фахових виданнях (3 в наукових журналах і 2 у збірниках наукових праць), а також 2 статтях в інших виданнях і 3 тезах виступів на наукових конференціях.

Особистий внесок автора зумовлюється тим, що дисертаційне дослідження було здійснено ним самостійно; з публікацій, підготовлених у співавторстві, в дисертації було використано лише ті положення, що належать дисертантові особисто.

Структура роботи складається із вступу, трьох розділів (9 підрозділів), висновків, списку використаних джерел, який нараховує 159 найменувань. Основний текст дисертаційного дослідження викладено на 172 стор. Дисертація містить 7 таблиць, 9 рисунків, 4 додатки.

відкритий економіка китай співробітництво

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі окреслено актуальність теми дисертаційного дослідження, подано оцінку ступеня її наукової розробки, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, вказано рівень їх апробації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження економічно-інноваційного потенціалу країн АТР» досліджуються процеси сучасної інтернаціоналізації як фактор розв'язання глобалізаційно-регіоналізаційних контроверсій, економічно-інтеграційний потенціал АТР в сучасних вимірах глобальної конкуренції, перспективи використання міжнародної спеціалізації регіональних технологічних утворень, зокрема з урахуванням китайського досвіду.

В умовах посилення процесу інтернаціоналізації у формі глобалізації, що супроводжується техногенними тенденціями у вигляді тотальної інформатизації, проблеми міжнародної конкуренції як визначальної риси сучасного ринкового господарства та міжнародного поділу праці виходять на перший план. У феномені конкурентоспроможності можна виділяти різні аспекти та рівні. Передусім слід розрізняти конкурентоспроможність продукції (товарів та послуг), з якою можуть виходити на міжнародний ринок різні суб'єкти міжнародних економічних відносин, а також конкурентоспроможність самих суб'єктів світогосподарського життя.

За умов інформаційної економіки для забезпечення конкурентоспроможності товарів та послуг все більшого значення набувають, поряд із традиційними параметрами виробництва і збутової діяльності (витрати, продуктивність праці, ефективність маркетингу тощо), здатність задовольняти потреби в інформаційно місткій продукції і, навіть, формування ринків результатів інтелектомісткої праці.

До традиційних конкурентних переваг економічних суб'єктів усіх рівнів (рівень продуктивності праці, рентабельність виробництва тощо) тепер додаються такі переваги, як здатність до проведення інноваційної діяльності, характер та масштабність останньої, ефективність стратегічного планування і управління процесами інформатизації на фірмі, здатність комерційних структур швидко реагувати на змінні вимоги і нові умови ринку та ін.

Процеси сучасної інтернаціоналізації підсилюються й іншим ключовим фактором сьогодення - тотальною інформатизацією, яка створює нові ніші ринкової діяльності, навіть соціально-економічного життя, а також радикально оновлює традиційні відтворювальні системи, підвищує їхню ефективність. В результаті впровадження нових інформаційних систем та обміну технологіями відбувається приріст доходу, адже має місце зниження витрат та економія на супроводі й одночасному розвитку уніфікованої міжнародно використовуваної інформаційної системи. Проте мають місце й обмеження на вільний обмін технологіями, прагнення монополізувати ноу-хау та інноваційні ресурси, і цей суб'єктивний за походженням фактор, як правило, нейтралізує потенційний позитивний ефект від міжнародного усуспільнення технологій та інформаційних ресурсів.

На початку ХХІ ст. набирає силу процес регіоналізації світового економічного простору. На сьогодні можна констатувати радикальні зміни у співвідношенні окремих регіонів світу, а також появу на світовій арені нових економічних лідерів. Так, після періоду стрімкого економічного зростання Китаю та Індії, яке спостерігалося впродовж декількох останніх років, «в руках» урядів економік, що розвиваються, опинилося до 45% світового виробництва і на початку наступної декади відповідна частка перевищить 50%. Нарешті, має значення й демографічне зростання, 97% якого відбувається в менш розвинутих країнах, - лідерами у даному відношенні є Індія, Китай, Пакистан, Нігерія, Бангладеш, Індонезія та деякі інші країни.

Не менш важливу глобальну роль, ніж сукупне зростання колишніх країн-аутсайдерів загалом, відіграють інтеграційні процеси в регіоні АТР. Так, розвиток країн АТР відображає як південно-азійську специфіку, так і глобальні тенденції лібералізації, новітні інноваційні процеси, які проявляються на рівні торгівлі, міжнародного кооперування виробництва, міжнародних валютно-фінансових відносин тощо.

Інтернаціоналізація інноваційної складової в діяльності фірм у регіоні АТР типово може відбуватися у різні способи. Один із них пов'язаний із акцентами на відборі технологій, що імпортуються. Це - початковий етап інноваційної моделі розвитку, який передбачає розвиток організаційних систем макро- та мікрорівнів з метою збору інформації науково-теоретичного, науково-технічного плану. Наприклад, організація як масового, так і передового технологічного виробництва в 70-х роках ХХ ст. в Японії, у 80-х та 90-х роках у Південній Кореї, а наприкінці 90-х та на початку поточної декади в КНР базувалася на первісному відборі певних, передових технологій. Дані підходи проявлялися як на індивідуальному, тобто в даному випадку - корпоративно-підприємницькому, рівні, так і на рівні суверенних агентів, тобто у чіткій відповідності до обраних та неухильно дотримуватих державних стратегій соціально-економічного розвитку.

Відзначимо, що конкретні практичні дії були вельми неоднотипними і могли передбачати не тільки отримання та вивезення індивідуальних, вже «готових» технологій, але навіть й використання інтелектуальних ресурсів материнських країн з метою подальшого формування технологічних продуктів. Йдеться, наприклад, про створення окремих офісів у технологічних метрополіях, передових у технологічному відношенні країнах, зокрема у Сполучених Штатах і країнах Західної Європи.

Країни АТР намагаються адаптуватися до процесу глобалізації, вписатися в нову реальність, пристосуватися до неї, зокрема за умов світової кризи, що розгортається сьогодні. Частка з них набула статусу «нових індустріальних країн», але типовою ситуацією є активна спеціалізація, перетворення міжнародних економічних відносин на безальтернативну сферу, завдяки якій зовнішньоекономічні зв'язки, в свою чергу, перетворюються на найважливішу ланку господарського розвитку - спочатку індустріального, постіндустріального, а тепер - інформаційного суспільства. У цьому відношенні зовнішня торгівля може постати як основною формою сприяння структурній оптимізації національної економіки, так і фактором деградації соціально-економічної системи, господарських відносин за умов неефективної експортної спеціалізації, невиваженої номенклатури імпорту.

Вельми диверсифікованою є регулятивна практика, яка стосується великого, а також корпоративного бізнесу. Взагалі це випливає з того, що характер підприємницької діяльності у регіоні є вельми специфічним, причому можна казати як про відмінності бізнесу у регіоні в цілому, так і про окремі національні специфічні риси. Скажімо, характерною традиційною рисою південнокорейських чеболів є їх чітка організаційна будова, жорсткі адміністративні зв'язки. На різних етапах уряди як Японії, так і Південної Кореї заохочували й підтримували зростання даного типу корпорацій шляхом стимулювання злиттів, поглинань, укрупнення і розширення їхньої виробничої і фінансової бази. Але якщо для Японії такі дії були характерними у період до Другої світової війни, то в Південній Кореї найбільш активно цей процес проходив у 80-ті (кількість фірм, що входять до фінансово-промислових груп такого типу, зросла до 850). Разом з тим, починаючи з кінця 80-х, а особливо в 90-х роках ХХ й на початку ХХІ ст., у Південній Кореї чітко простежується тенденція до модернізації традиціоналістських національних виробничих та соціально-відтворювальних систем.

Принципу чіткої інституціоналізації підпорядковані розробка й реалізація довгострокових (на 10 років), середньострокових (на 5 років) і короткострокових (на рік) планів соціально-економічного розвитку, що здійснюється в Малайзії. Сінгапурська ж модель «форсованого лібералізму» ставить собі на меті надання можливостей іноземним венчурним капіталістам виходити на ринок цієї країни та працювати у відповідності до пріоритетів «вирощування» національних господарських агентів і навіть великих корпорацій.

У другому розділі «Програмно-цільові підходи у регулюванні відкритої економіки Китаю» вивчаються механізм державного інституційного регулювання соціально-економічного розвитку КНР, що активно формується зараз, валютно-фінансова політика Китаю в контексті інноваційної стратегії держави, параметри інноваційного поступу КНР.

Роль та значення програмно-цільових підходів, які застосовуються в найбільш успішних країнах Азії, передусім у КНР, значно зростають за умов дедалі більш вираженої поляризації світу за параметрами економічного розвитку. Слід відзначити, що означене розшарування, яке вже давно набуло технологічного змісту, протягом останніх років, за умов зростання значення та підвищення ефективності інформаційних технологій, набуло вираження т.зв. «цифрової нерівності».

У початковий період китайських реформ, виходячи з об'єктивних порівняльних переваг, що полягають у великій кількості робочої сили, і враховуючи попит на трудомістку продукцію на ринках розвинутих країн, Китай інтенсивно розвивав такі галузі, як автомобілебудування, суднобудування, виробництво напівпровідників, телекомунікаційного устаткування, побутової електроніки, комп'ютерів, текстильної і нафтохімічної промисловості. Проте пізніше, особливо на початку нового століття, вже ставилося питання про випереджальне формування авангардних високоінформаційних виробництв, високоточної промисловості зі значною масою доданої вартості в ціні кінцевої продукції.

Означена політика технологічного лідерства має безліч аплікацій, як на рівні соціально-політичного устрою, так і у сфері геополітики. Скажімо, коли в Китаї було поставлено завдання активно протистояти Заходу, передусім США, фактично було сформульовано нову - альтернативну - систему цінностей, створено нову цивілізаційну парадигму без втрати власної ідентичності.

Активні процеси поглиблення національної спеціалізації, розширення зовнішньоекономічних зв'язків Китаю, його дедалі більш виражений акцент на виробництві та експорті промислової продукції з високою інформаційною місткістю безумовно сприятливо позначилися як на структурі китайського ВВП, так і на зростанні добробуту цієї країни (про стабільно високу динаміку ВВП Китаю свідчать дані рис. 1).

Рис. 1. Динаміка зростання ВВП Китаю

Стабільне нарощування темпів зростання Китаю значною мірою зумовлено чітким інституційним регулюванням: програмуванням, стимулюванням виробництва й експорту продукції високих технологій, наданням фінансової допомоги при здійсненні цільових програм. Конкретним вираженням інституційного регулювання інвестиційного процесу постало розмежування повноважень компетентних органів, міністерств та відомств. У КНР сформована й чітка система валютно-фінансового, кредитного регулювання. Так, на Держплан КНР були покладені функції визначення загального річного ліміту зовнішніх позик і участі в розподілі квот по комерційних банках. Відповідну практичну діяльність, взаємодію з МВФ та АЗБР здійснює НБК, у той час як МФ КНР співпрацює з МБРР, а МЗТЕС - з міжурядовими кредитами. Важливим результатом такої стратегії постала концентрація у КНР золотовалютних ресурсів та перетворення цієї країни на найбільшого у світі чистого кредитора, зокрема кредитора США.

Початок перетворення Китаю на потужну технологічну державу спочатку регіонального, а пізніше і глобального рівня розпочався, як і в Японії та Південній Кореї, з перенесення на національний грунт технологічних та наукових здобутків інших країн. Причому слід зауважити, що поступово, у міру досягнення конкретних результатів та зростання рівня технічної озброєності, із постійно відстежуваними змінами внутрішнього соціально-економічного і зовнішнього конкурентного середовища відбувалася й відповідна зміна завдань інституційної та макроекономічної стратегії у технологічній сфері, а отже постійно коригувався її реальний зміст, а також практичне наповнення.

На базі досягнути успіхів у КНР здійснюється підтримка створюваних інформаційно-технологічних центрів (загальнонаціонального, скажімо, академічного, а також муніципального, галузевого підпорядкування), які орієнтуються на обслуговування інноваційного бізнесу. Крім того, в цілях зміцнення матеріально-технічної бази інноваційної діяльності та її своєчасного оновлення, технологічної модернізації вживаються заходи зі створення лізингових фірм, які надають інноваційним підприємствам устаткування на умовах подальшого викупу. Дедалі більшу увагу приділяють розвитку й підтримці мережі спеціалізованих центрів трансферту (передачі) технологій, які забезпечують передачу або продаж прав на промислову власність, ліцензування запатентованих технологій, поставку "ноу-хау" і технічний консалтинг.

На особливу увагу заслуговує політика КНР щодо залучення іноземних інвестицій та позичкового капіталу, яка видозмінювалася протягом періоду інвестиційної співпраці Китаю із зарубіжними країнами.

Той факт, що для китайської економіки характерний високий ступінь державного втручання з використанням як прямих, так і непрямих методів впливу на господарські пропорції, а також «неформальних» заходів впливу на приватний сектор, має важливі наслідки і з точки зору проведення регіонального регулювання. Причому наявна система адміністративного керівництва з боку центральної та регіональної влад не тільки відповідає підходам, що історично склалися, але і проявляє себе як важлива умова підвищення національної конкурентоспроможності країни. Відповідно до такої моделі, регіони Китаю відіграють важливу адміністративну роль при реалізації заходів соціально-економічної, а також науково-технічної політики.

Особливий аспект программно-цільового регулювання національного господарства Китаю, як і економік країн АТР в цілому, полягає у спеціалізації регіональних технологічних утворень. В КНР формуються своєрідні мережі з обміну інформацією та досвідом, метою яких є стимулювання інноваційного процесу, підвищення якості НДДКР. Це досягається не тільки шляхом об'єднання накопиченого досвіду, але й через допомогу у створенні своєрідної «критичної маси» знань, інформаційних ресурсів. Проте, на відміну від подібних систем за кордоном, зокрема у ЄС, де аналогічні мережі створювалися як елемент інтеграції різнонаціональних сегментів інформаційної економіки і були покликані, завдяки плануванню спільних робіт, скоріше допомогти подолати розрізненість, а також природну фрагментарність системи європейських наукових досліджень і НДДКР, ліквідувати наявні організаційно-інституційні, етно-культурні, кадрові бар'єри на шляху інтеграції, - китайські суб'єкти мережі можуть користуватися науковим потенціалом інших її учасників завдяки створеним та збереженим централізованим механізмам в рамках державного регулювання інноваційного процесу.

У третьому розділі «Механізм торгово-економічного співробітництва Китаю: тенденції та пріоритети» досліджуються інвестиційно-фінансові механізми міжнародного співробітництва Китаю, геостратегічні пріоритети формування інтеграційних механізмів Китаю, експортно-імпортна діяльність як фактор відкритості китайської економіки, інтеграційні задачі та перспективи КНР, зокрема завдання налагодження механізмів торгової та інвестиційно-коопераційної взаємодії КНР та України.

Реалізація потенціалу торгово-економічного співробітництва Китаю фактично постає функціональним наслідком динамічного китайського поступу, який за характером та змістом має значні відмінності від того, що має місце в інших країнах. Протягом останніх десятиліть Китай перетворився на одного найбільших виробників та провідних світових експортерів диверсифікованої маси продукції: текстильних виробів, електроніки, апаратури виробничого та побутового призначення, навіть легкових автомобілів, персональних комп'ютерів та електронних комплектуючих, одягу, взуття і інших видів товарів, причому дедалі більш типово - високотехнологічних.

Специфіка сучасних інституційних стратегій Китаю полягає у збільшенні значення зовнішньоторговельної діяльності, що знайшло віддзеркалення в дедалі більш вираженій орієнтації на задоволення потреб зовнішнього ринку. Цей факт є особливо прикметним, зважаючи на гігантські обсяги внутрішнього ринку КНР. При цьому китайський уряд виходить з необхідності одночасного розв'язання одразу декількох завдань: розвитку експорту, збільшення його маси, вдосконалення його структури, захисту внутрішнього ринку і вітчизняних виробників, розробки процедури введення захисних заходів, головним чином за допомогою економічних методів, налагодження системи кредитування і страхування експорту, що відповідають правилам і нормам СОТ, звільнення фірм, що виробляють продукцію для експорту, від податків і видача їм субсидій і кредитів на пільгових умовах, зниження валютного контролю і введення на цій базі єдиної державної системи зовнішньоторговельного і валютного контролю і обліку.

Китай, прагнучи до розширення бази міжнародного співробітництва, узяв у ХХI ст. курс на подальше поглиблення кооперації у сфері інноваційної діяльності, а також НДДКР у АТР. Це сприятиме як підвищенню ефективності національного господарства КНР, обумовить посилення конкурентних позицій китайських виробників на світовому ринку сучасних технологій, так і зростанню геополітичного значення КНР. Адже реально тільки ця країна (зокрема зважаючи на кризові проблеми для Японії, яка за різними оцінками може втратити понад п'яту частину річного ВВП) може виступити в ролі лідера у своєрідному інтегрованому дослідницькому просторі АТР. У свою чергу, участь у такому просторі для всіх сторін буде означати додаткову можливість більш активно включитися в життя міжнародного наукового співтовариства, у спільні дії в технологічній сфері, надасть шанс на прискорення процесу становлення інформаційних економік та на формування більш ефективної національної інноваційної політики.

Згідно пріоритетів міжнародної інвестиційної стратегії Китаю, головними загальнонаціональними завданнями промислової політики є:

· стимулювання конкурентоздатного виробника, заохочення конкуренції, розвиток мотивації до продуктивної та інтенсивної праці;

· масштабний вихід на світові ринки з продукцією обробної промисловості, завоювання позицій для китайських товарів на зовнішніх ринках, поліпшення умов для кооперації із західними компаніями в наукомістких галузях, «вбудовування» китайських виробників конкурентоздатної продукції в глобальні виробничо-технологічні ланцюжки;

· диверсифікація ВВП з випереджаючим розвитком обробного сектора промисловості і сектора високотехнологічних послуг, збільшенням в експорті частки продукції з високим ступенем обробки і наукомістких послуг;

· створення режиму сприяння розвитку сфери виробництва товарів і послуг відповідно до потреб внутрішнього і світового ринків.

У Китаї, як державі, що володіє найбільшими в світі золотовалютними запасами, було прийнято рішення більш ефективно використовувати наявні фінансові ресурси, для чого було створено найбільший у світі інвестфонд. Його було створено офіційно як державний інвестиційний фонд з капіталом в 200 млрд дол. під назвою «Інвестиційна корпорація Китаю» (China Investment Corp.). Ідеєю формування нового фонду постало забезпечення надійності, а також ефективності управління і нарахування відсотків на капітал. Причому, згідно очікувань, Фонд, хоча і створювався як державний, має діяти і ухвалювати інвестиційні рішення незалежно від урядової політики. Відзначимо, що рішення про створення Фонду одразу набуло міжнародного звучання: певний неспокій в американських ділових колах, особливо зважаючи на кризові реалії, а також на ті проблеми, з якими стикається американський фондовий ринок, був викликаний тим, що зараз Китай значну частину своїх золотовалютних резервів зберігає в казначейських цінних паперах уряду США і інших подібних фінансових інструментах, що відрізняються низькою прибутковістю, але високою надійністю. Фактично йдеться про довгострокову тенденцію зниження попиту на американські цінні папери з боку Китаю, а значить і у світовому масштабі.

Дедалі більше технологічне відставання України, зокрема на тлі ривка РФ у сфері інформаційних та нанотехнологій, у перспективі може призвести до перетворення України на вмістилище малоефективних технологій, що вимагають докладання низькокваліфікованої праці, екологічно шкідливих виробництв. Тому для України налагодження ефективних і гідних її потенціалу зв'язків з країнами АТР, передусім з Китаєм, є одним з пріоритетних завдань розвитку її відкритої економіки.

Потрібними є конкретні проекти, спрямовані на поглиблення національної участі в системі міжнародного поділу праці, і масштаби КНР надають в цьому відношенні чималі можливості. Інтерес до Китаю передусім зумовлюється тим, що ця країна не тільки постійно розширює свою участь у системі міжнародних економічних відносин, але й покращує її «якість», дедалі активніше переходить до спеціалізації на інформаційно містких видах виробництва. У геоекономічному плані для України має принципове значення те, що КНР вже перетворився на найпотужнішу та найвпливовішу країну в регіоні Південно-Східної Азії, причому завдяки високим та водночас стійким темпам зростання власної економіки Китай спочатку кинув успішний виклик безпосереднім сусідам та конкурентам - Японії, а також Південній Кореї, а пізніше й ЄС та США.

ВИСНОВКИ

1. Інформаційні пріоритети розвитку економіки змінюють критерії міжнародної конкурентоспроможності, створюючи для неї нові виміри. Так, дедалі більшого значення набувають інноваційний пошук, просування результатів інтелектомісткої праці, перехід до виробництва товарів та послуг, які характеризуються високою інформаційною місткістю. Такі інформатизація та зростання у структурі ціни продукції доданої вартості інформаційної компоненти не тільки постають причиною формування та бурхливого розвитку інформаційних ринків, а й підвищують ефективність менеджменту та міжнародного маркетингу. Це приводить до того, що такі традиційно ключові функції та параметри виробництва і збутової діяльності, як витрати виробництва, продуктивність праці, а також інші чинники, які впливають на ціну і якість виробів, поступаються значенням здатності впроваджувати прогресивні технології, перебувати у авангарді НТП. Саме така здатність зумовлює динамізм та ефективність розвитку національних економік, про що, зокрема, свідчать глобальні конкурентні успіхи низки країн АТР.

2. Процес регіоналізації світового економічного простору набуває особливо великого функціонального значення для АТР на початку ХХІ ст., що яскраво проявляється в умовах поширення кризових явищ. Водночас, розвиток країн АТР характеризується як компліментарністю інтересів щодо взаємного економічного розвитку країн, що дає можливість поглибленню субрегіональних інтеграційних процесів, так і суперечністю У них реалізується як південно-азійська специфіка, так і глобальні тенденції лібералізації, новітні інноваційні процеси, які проявляються на рівні торгівлі, міжнародного кооперування виробництва, міжнародних валютно-фінансових відносин тощо. Стандартизоване масове виробництво товарів і послуг, що раніше належало Японії, пізніше стало характерною спеціалізацією для азійських тигрів та драконів, а потім було опановане Китаєм. Разом з тим, можна констатувати й принципові зміни: якщо раніше порівняльні переваги забезпечувалися передусім дешевою робочою силою та чинниками психологічного порядку (азійська наполегливість, невибагливість, старанність тощо), то пізніше такі переваги були перенесені у площину алгоритмізованого інформаційномісткого виробництва, яке базується на постійному підвищенні якості технологій.

3. Еволюція інституційних систем в АТР відбувається згідно логіки здійснення впливів на суб'єктів комерційної діяльності у відповідності як до стратегічних і поточних потреб формування міжнародно конкурентного виробництва, так і до логіки управління за умов інформаційної економіки. Прикладом сказаного є й специфічна організація взаємин уряду з японськими індустріальними об'єднаннями дзайбацу, південнокорейськими чеболями та ін., метою якої є оптимізація відносин «влада--бізнес». Характерною інституційною новацією для Японії є сприяння експорту інноваційних інституційних проектів, зокрема щодо МСБ Японії, реалізація яких, спільно з представниками місцевого приватного бізнесу в інших країнах, передбачає формування технопарків та подібних утворень. Функціональним навантаженням інститутів у Південній Кореї є модернізація традиціоналістських національних виробничих та соціально-відтворювальних систем з метою децентралізації, піднесення творчої ініціативи, в той час як у Малайзії поширюються

апробовані в регіоні підходи індикативного планування на 10, 5 років та 1 рік.

4. Геоекономічна специфіка інтеграційного розвитку країн АТР полягає в тому, що взаємна інтеграція виступає для країн АТР не тільки засобом підвищення ефективності відтворювальних систем, але й інструментом протидії англо-саксонській експансії, тиску країн Північної Америки та Західної Європи. Це означає, що розв'язання глобалізаційно-регіоналізаційних контроверсій для більшості країн, що належать до регіону Південно-Східної, а також та Східної Азії, відбувається у відповідності до прагнення утворювати блокові об'єднання, що розглядаються як більш пріоритетні, ніж фронтальна лібералізації під впливом процесів глобалізації.

5. Інституціональна стратегія КНР є фактором не тільки конкурентної концентрації інтелектуально-інформаційних ресурсів, але й загальносвітового повороту до більш активного державного регулювання, і зокрема до регулювання фінансових ринків. Її реалізація відбувається на фоні краху американського лібералізму, розгортання глобальної кризи капіталізму, а також зростання ролі програмно-цільових підходів за умов інформатизації, бурхливого формування ринків продукції інтелектомісткої праці. Причому діяльність державних регулятивних інститутів у цій країні не тільки набуває загальнонаціональних програмно-цільових ознак, але й дедалі більшою мірою доповнюється компліментарними щодо адміністративних регуляторів зусиллями суспільних об'єднань, громадських угруповань, навіть бізнесових союзів тощо.

6. Глобально-конкурентні стратегії КНР мають еклетичну природу, яку складають інноваційні підходи, засоби геоекономічного впливу, дедалі більша відкритість національної економіки КНР («кайфан»), ідеологічні системи, а також інструменти, пов'язані з використанням такої традиційної виробничої переваги, як дешева та масова робоча сила. Водночас, відбувається зростання ролі тих складових розвитку, які формуються у відповідності до пріоритетних напрямів НТП та інформатизації, зокрема у секторах високотехнологічного виробництва та послуг (аерокосмічна галузь, створення нанотехнологій, диверсифікація електронних систем та пристроїв та ін.).

Китай, який вже перетворився на країну, що не тільки за «кількісними», але й за «інноваційними» показниками став безумовним лідером АТР, від якого залежить регіональна стабільність та регіональні перспективи загалом, прагне до розширення бази міжнародного співробітництва, поглиблення кооперації у сфері інноваційної діяльності, а також НДДКР у регіоні.

7. Для Китаю спеціальні економічні зони постали полюсами соціально-економічного зростання, динамізатором міжнародного торговельно-економічного, науково-технічного співробітництва, де, з одного боку, відпрацьовуються прогресивні моделі розвитку відкритої економіки, а з іншого - забезпечуються додаткові фактори загальноекономічного зростання. Результатом функціонування спеціальних економічних зон, розвиток яких пов'язаний зі значними капіталовкладеннями, є оптимізація інтеграції китайської держави в світову економіку, поступове формування високотехнологічного і навіть інформаційного спеціалізаційного профілю КНР.

8. Ключовою метою загальнонаціональної стратегії Китаю є випереджальне формування авангардних високоінформаційних виробництв зі значною масою доданої вартості в ціні кінцевої продукції. Складовими такої стратегії постають: стимулювання конкурентоздатного виробника, вмотивування до продуктивної та інтенсивної праці; масштабний вихід на світові ринки з продукцією обробної промисловості, зокрема за рахунок кооперації із зарубіжними компаніями в наукомістких галузях, «вбудовування» китайських виробників конкурентоздатної продукції в глобальні виробничо-технологічні ланцюжки; диверсифікація високотехнологічного виробництва з випереджаючим розвитком сектора високотехнологічних послуг, збільшенням в експорті частки продукції з високим ступенем обробки і наукомістких послуг.

9. Регіон АТР посідає стратегічне місце в системі геоекономічних взаємин України, зокрема з урахуванням таких силових центрів, якими є СНД, передусім Росія, Європа, Північна Америка, Причорномор'я, ГУАМ. Особливе значення АТР зумовлюють масштаби економіки КНР, її геоекономічне положення, науково-технічні, а також галузеві успіхи. У цьому зв'язку співробітництво з країнами АТР, зокрема з Китаєм, слід розглядати у подвійному геоекономічному та торговельно-коопераційному контексті.. У першому відношенні можна констатувати необхідність диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків, особливо за умов розгортання глобальної кризи, а в другому - потребу у використанні інструментів активної спеціалізації, яка формується у відповідності до досягнутих домовленостей та напрямів науково-технічної взаємодії.

10. Перспективи взаємодії України з КНР слід пов'язувати як із завданням їх використання для розвитку вітчизняної економіки, оптимізації її міжнародно-спеціалізаційного профілю, завданнями подальшої реструктуризації економіки, так і з еволюцією відкритої економіки Китаю, його дедалі більш вираженою спеціалізацією на інформаційномістких видах виробництва. У цьому відношенні необхідні конкретні проекти, які враховують сумісність рівнів економіко-технологічного розвитку економік і технічних стандартів обох країн та спрямовані на поглиблення національної участі в системі МПП, причому масштаби КНР надають в цьому відношенні чималі можливості.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У провідних наукових фахових виданнях:

1. Алексієнко М.С. Програмно-цільові підходи у регулюванні відкритої економіки та міжнародного співробітництва Китаю / М.С.Алексієнко // Збірник наукових праць. Вип. 53 / Ін-т світової економіки і міжнар. відносин НАН України; відп. редактор В.Є.Новицький. - К. : ІСЕМВ НАН України, 2007. - С. 210-218.

2. Алексієнко М.С. Процеси сучасної інтернаціоналізації як фактор розв'язання глобалізаційно-регіоналізаційних контроверсій / М.С.Алексієнко // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право) : наук. журн. / Голов. ред. О.П.Степанов. - К., 2007. - №5. - С. 80-85.