Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 94:327(479.25)”1918/1920”

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

РЕСПУБЛІКА ВІРМЕНІЯ В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ 1918-1920 РР.

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

Київ - 2009

Дисертація є рукопис

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Гончар Борис Михайлович Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Головченко Володимир Іванович Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри порівняльної політології та релігієзнавства

кандидат історичних наук, Несук Микола Дмитрович Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, провідний науковий співробітник відділу теорії міжнародних відносин

Захист відбудеться „13” квітня 2009 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано „11” березня 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук Казакевич Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою та завданнями. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи - 188 сторінок: основний текст - 169 сторінок, література й джерела - 16 сторінок (244 позиції).

Актуальність теми дослідження. Проблема формування державності та основні напрями зовнішньої політики Вірменської держави 1918-1920 рр. займають важливе місце в історії вірменського народу ХХ століття. Республіка Вірменія була проголошена 28 травня 1918 року, після розпаду Закавказької Демократичної Федеративної Республіки. Історія Вірменії на початку ХХ століття характеризується особливим динамізмом, складністю соціальних, економічних та політичних процесів, що мали місце в регіоні.

На початку ХХ ст.. вірменська держава не була цілісним об'єднанням: територія Західної Вірменії входила до складу Російської імперії, а Східна Вірменія - до Турецької імперії. За період 1918-1920 рр. країна пережила різні уряди і політичні системи, багаторазово змінювала кордони, відбулось дві війни з турками, об'єднання з іншими закавказькими країнами та конфронтація з ними, була автономною і окупованою, відокремлювалась від радянської Росії, анексувалась тощо. Нестабільний внутрішній розвиток, конфронтаційні відносин з сусідніми державами, відсутність підтримки на міжнародній арені - були тими факторами, що загрожували суверенності та незалежності Вірменії.

Проте, сам факт створення та існування вірменської держави є знаковою подією в історії Вірменії ХХ ст.. Саме з цих міркувань вивчення та наукове узагальнення даної проблеми має актуальне політичне і важливе науково-історичне значення. Необхідність наукового вивчення цієї проблеми зумовлена й тим, що як у вірменській, так і у вітчизняній історіографії не було праць, в яких зовнішня політика Республіки Вірменії після закінчення Першої світової війни досліджувалась комплексно. Зв'язок дисертації з науковими програмами, темами. Дисертаційне дослідження відображає один із напрямів науково-дослідницької роботи кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн у рамках науково-дослідної теми історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, „Історія української державності нової та новітньої доби”, державний реєстраційний номер 06 БФ 046-01, що включена до тематичного плану університету.

Об'єктом дослідження виступає Республіка Вірменія, як суб'єкт системи міжнародних відносин у період від кінця Першої світової війни до 1920 р.

Предметом дисертаційного дослідження є еволюція зовнішньої політики, яка здійснювалася урядом партії Дашнакцутюн Республіки Вірменії за період управління країною (1918-1920 рр.).

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період 1918-1920 рр. Нижня хронологічна межа - 1918 р. обумовлюється проголошенням 28 травня 1918 року незалежної Республіки Вірменії та приходом до влади уряду партії Дашнакцутюн на чолі з Ованесом Качазнуні. Верхня хронологічна межа - 1920 р. визначена підписанням Угоди між Радянською Росією та Республікою Вірменією про дружбу та кордони від 2 грудня 1920 року.

Географічні межі дослідження локалізуються територією Республіки Вірменії, утвореної 28 травня 1918 року, що охоплювала територію колишньої Єреванської губернії та Карської області, займала площу 58 тис. кв.м. та мала населення більше 960 тис. осіб.

Мета дослідження - розкрити особливості зовнішньої політики Республіки Вірменії в умовах формування Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин. Реалізація мети дослідження здійснювалася шляхом вирішення конкретних, взаємообумовлених наукових завдань:

- вивчити та систематизувати джерельну базу дослідження та стан наукової розробки теми;

- проаналізувати міжнародні умови створення Республіки Вірменії;

- дослідити вірменське питання в системі міжнародних договорів (Батумський, Севрський, Олександропольський);

- визначити основні тенденції у відносинах Туреччини та Республіки Вірменії;

- висвітлити дипломатичні зусилля вірменського уряду на Паризькій мирній конференції, які були пов'язані з нормалізацією відносин з державами-переможницями;

- дослідити еволюцію політики країн Антанти щодо Республіки Вірменії;

- охарактеризувати систему відносин уряду дашнаків і радянської Росії;

- вивчити зміст політики держав Троїстого союзу щодо Вірменії;

- виявити та обґрунтувати концептуальні засади міжнародної політики США та їх практичне втілення щодо Вірменії;

- розглянути основні суперечності у політичних відносинах між Вірменією та Азербайджаном;

- дослідити еволюцію вірменсько-грузинських відносин, проаналізувати їх вплив на систему відносин в закавказькому регіоні.

Методологічна та теоретична основа дисертаційного дослідження грунтується на системному розумінні міжнародних відносин, міжнародної політики та міжнародного порядку. Головними методологічними принципами, під час проведення дослідження, були діалектичні принципи наукового пізнання - історизм, принцип багатофакторності і загальності. Обрана методологія дозволяє об'єктивно розкрити наукове значення й основні тенденції розвитку та зовнішньополітичної діяльності вірменського уряду в період 1918-1920 рр.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. Відсутність узагальнюючих досліджень із обраної проблематики у вірменській та вітчизняній історіографії визначає наукову новизну дисертації, яка полягає в наступному: у дисертаційному дослідженні зроблено одну з перших спроб аналітично подати історіографію проблеми, введено до наукового обігу оригінальні документи та матеріали з архівів Вірменії, значна частка яких недостатньо чи зовсім не використовувалася у наукових працях; на підставі сучасних методологічних методів та прийомів проведено комплексне дослідження зовнішньої політики вірменського уряду, виявлено характерні риси зовнішньої політики Республіки Вірменії у 1918-1920 рр. в цілому, її основні пріоритети та переваги; проаналізовано місце та роль зовнішньої політики уряду партії Дашнакцутюн у збереженні територіальної цілісності та національного суверенітету країни, визнання Республіки Вірменії як повноправного суб'єкта міжнародних відносин; обґрунтовано миролюбний напрямок зовнішньої політики вірменської держави до сусідніх закавказьких країн, прагнення Вірменії вирішити територіальні суперечки з останніми шляхом переговорів; розкрито зміст зовнішньополітичної лінії поведінки Республіки Вірменії у ставленні до європейських і світових держав та радянської Росії; наукова новизна дослідження є внеском у викриття усіх форм фальсифікацій і викривлень історії політичного руху національного відродження Дашнакцутюн Республіки Вірменії і спробою звільнити її від тих апріорних, суб'єктивних, ідеологізованих та міфологізованих деформацій, на які була багата вірменська та радянська історіографія 1920-1980-х років.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що наведений фактичний матеріал, його результати можуть бути використані для подальших наукових досліджень історії Вірменії ХХ ст., її зовнішньої політики, при підготовці монографій, наукових статей, підручників та навчальних посібників із всесвітньої історії, історії дипломатії та зовнішньої політики, при проведенні лекцій, семінарських та практичних занять, для підготовки спецкурсів та спецсемінарів у вищих навчальних закладах.

Апробація та публікація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідались та обговорювалися на засіданнях кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Загальна концепція дослідження та його окремі аспекти знайшли своє відображення у доповідях та виступах на наукових конференціях: День науки історичного факультету; Міжнародна науково-практична конференція молодих учених, присвячена 90-річчю Гетьманату Павла Скоропадського (Київ, 2008 року); Матеріали 15 Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів і молодих вчених „Ломоносов - 2008 (Москва, 2008 р.). Сходознавство та африканістика; Шевченківська весна. Шоста Міжнародна наукова-практична конференція молодих учених. Історія. 20-21 березня 2008 р.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок з науковими програмами, визначено мету і завдання, об'єкт та предмет, методологічну основу, хронологічні і територіальні рамки дослідження, розкрито його наукову новизну і практичне, апробацію результатів та структури роботи.

У першому розділі „Джерельна база та історіографія дослідження” охарактеризовано широке коло, використаних джерел за темою роботи, та проаналізовано стан наукової розробки проблеми.

Джерельна база дисертаційного дослідження представлена широким колом документів та матеріалів, пов'язаних з зовнішньополітичною діяльністю Республіки Вірменія, взаємодією вірменської держави з Туреччиною, Великою Британією, Францією, Сполученими Штатами та радянською Росією, а також документів внутрішнього характеру щодо розбудови міждержавних зв'язків Вірменії з державами Закавказзя, Грузією та Азербайджаном, - в період 1918-1920 рр.

Документально-джерельну базу можна умовно розділити на кілька груп. До першої групи ми віднесли документи з Центрального Державного Історичного Архіву Вірменії, що розкривають та деталізують зміст досліджуваної проблеми. До таких першоджерел варто віднести документи з фонду 57 - Архів католикоса всіх вірмен, фонд 1999 Рада міністрів Республіки Вірменія, фонд 200 - Міністерство закордонних справ Республіки Вірменія, фонд 201 - Міністерство внутрішніх справ Республіки Вірменія, фонд 275 - Дипломатична місія в Азербайджані, фонд 276 Дипломатична місія в Грузії, фонд 370 - Документи з приватного архіву А.Т. Озаняна 1865-1920 рр., фонд 430 - Документи Вірменської національної делегації 1914-1924 рр., фонд 1022 - Інституту історії партії ЦК К(б)ПВ, фонд 4007 - документи з приватного архіву С. Шаумяна та фонд 4047 - документи про діяльність партії Дашнакцутюн.

До другої групи джерел належать збірники документів. Перш за все, це збірники документів та матеріалів, що розкривають зміст та напрями зовнішньополітичної лінії уряду Дашнакцутюн, зокрема, «Вірменія в документах міжнародної дипломатії та радянської зовнішньої політики (1828-1920 рр.)», «Республіка Вірменія 1918-1920 рр.: політична історія», «З історії іноземної інтервенції у Вірменії в 1918 році», «Геноцид вірмен в Османській імперії», «Погроми вірмен в Бакинській та Єлизаветпольській губерніях в 1918-1920 рр.», а також збірник архівних документів «Нагірний Карабах в 1918-1923 рр.».

Автором були використані документальні збірники, що вийшли в Лондоні та Вашингтоні, в яких розглядаються проблемні аспекти формування зовнішньої політики Великої Британії та Сполучених Штатів щодо Республіки Вірменія в період 1918-1920 рр. До таких джерел належать: «Документи про британську зовнішню політику» (Documents on British Foreign policy) та «Документи щодо міжнародних відносин Сполучених Штатів Америки» (Papers relating to the foreign relations of the United States).

Для всебічного вивчення зовнішньополітичної діяльності Республіки Вірменії досліджувались мемуари, збірники виступів, статті, книги політичних діячів, які суттєво вплинули на формування концептуальних засад політики уряду Дашнакцутюн й брали участь в їх практичній реалізації -А. Хатісян, С. Врацян, О. Качазнуні, С. Тігранян, П. Нубар, А. Агоронян та інші. Дана група джерел дозволяє більш детально зрозуміти політичний механізм та організаційні форми, до яких вдавались вірменські урядовці, відстоюючи національні інтереси. Зокрема, О. Качазнуні наводить власне бачення геополітичної ситуації на той час, а також аналізує та вказує на помилки вірменського уряду.

На думку автора, існуючу наукову літературу з досліджуваної теми умовно можна розподілити за проблемно-хронологічним принципом на наукові дослідження радянського періоду та сучасні вірменські й зарубіжні наукові розвідки. Головна увага радянських вчених зосереджувалась на розгляді проблем внутрішнього порядку Вірменії, її історичного розвитку після встановлення радянської влади.

На наш погляд, великий внесок у дослідження проблеми утворення та зовнішньополітичної діяльності Республіки Вірменії в період 1918-1920 рр. здійснили сучасні вірменські та західні дослідники, зокрема, Г. Аветісян, А. Саркісян, Г. Махмурян, А. Оганесян, Дж. Кіракосян, М. Волхонський, Р. Гованесян, А. Мелкомян, Г. Петросян та інші дослідники.

Таким чином, аналіз наукової літератури з досліджуваної проблеми, свідчить, що зовнішня політика вірменського уряду Дашнакцутюн (1918-1920 рр.) дотепер ще не стала предметом спеціального дослідження, хоча попередники зробили чималу роботу в даному напрямку в цілому. Переважна більшість наукових публікацій присвячена вивченню окремих аспектів зовнішньополітичної діяльності Республіки Вірменії, а це свідчить, що в рамках даної проблематики не існує узагальненого та об'єктивного дослідження.

Другий розділ - „Відносини Республіки Вірменія з Туреччиною” - поділяється на три підрозділи. У першому підрозділі - „Міжнародні умови створення Республіки Вірменії” - розглянуто сукупність внутрішніх та зовнішніх чинників, що сприятливо вплинули на створення вірменської держави, а також проаналізована низка факторів, які гальмували державотворчий процес в Республіці Вірменії. Доведено, що досвід державотворення Республіки Вірменії був коротким - приблизно два-три роки. За цей короткий період Республіка Вірменія досягла суттєвих зрушень у внутрішній та зовнішній політиці. Протягом 1918-1920 рр. було створено управлінський державний апарат, який здійснював свою діяльність та вів кореспонденцію вірменською мовою. Крім того за цей період була створена дипломатична служба, повноцінно свої функції виконувало міністерство внутрішніх справ, на демократичних засадах діяла судова система. Вперше вірменський уряд здійснив спробу об'єднати Східну і Західну Вірменію в єдину і незалежну державу.

Вірменський уряд мав тісні міждержавні та дипломатичні зв'язки з українською державою. 17 квітня 1918 року в Києві почав функціонувати Вірменський Військовий Комісаріат, який займався мобілізацією в Україні та передислокацією вірменських військових до Вірменії. В червні 1919 року урядом Павла Скоропадського в Тифлісі було відкрито Генеральне Консульство Української Народної Республіки, віце-консульства відкривались в Батумі, Поті, Баку та Єреван. Натомість, у жовтні 1919 року в Києві відкрилось дипломатичне представництво Республіки Вірменії, де головою представництва був А.Джамалян. Відносини Республіки Вірменії з Українською державою мали позитивну динаміку розвитку та стабільні політичні контакти. Загалом характер міждержавних відносин був партнерським, держави надавали одна одній дипломатичну підтримку, за період 1918-1920 рр. не виникло жодного спірного питання або ж загострення вірменсько-українських відносин. Крім того, на території України існувала велика вірменська діаспора, понад 5 тис. осіб, які активно приймали участь в державному будівництві та політичному житті України

Геополітичне положення Вірменії в період 1918-1920 рр. було вкрай важким. По-перше, точилась гостра боротьба з сусідніми державами Грузією та Азербайджаном за території, по-друге, Вірменія не мала виходу до моря, що негативно впливало на розвиток економіки Республіки та ставило вірменську торгівлю в залежність від сусідніх держав, по-третє, відсутність покладів природних копалин на території вірменської держави зменшувала інтерес союзних держав до мандата на вірменську територію і зацікавленість у вирішенні вірменського питання.

2 грудня 1920 року в Єревані була підписана угода між Росією та Республікою Вірменією, за якою Вірменія проголошувалась радянською республікою. Вірменський уряд, на чолі з В. Врацяном, заявив про складання своїх повноважень. В той же час Туреччина, яка отримала перемогу у вірменсько-турецькій війні, примусила вірменський уряд підписати Олександропільський договір, відповідно до якого Вірменія поверталась до кордонів, що передбачались Батумським договором. Республіка Вірменія роззброювалась, відкликала своїх представників з європейських країн та відмовилась від умов Севрського договору. Правляча партія Дашнакцутюн в 1923 році була розпущена та заборонена на території Вірменії, керівництво та більшість відомих членів партії емігрували до європейських країн.

У другому підрозділі - „Вірменське питання в системі міжнародних договорів між країнами Антанти і Туреччиною (Батумський, Севрський, Олександропільський)” - розкрито умови підписання договорів та досліджено місце і роль вірменського питання в системі даних договорів. Встановлено, що вирішення вірменського питання залежало не лише від міжнародних подій, а й значною мірою і від внутрішньополітичної ситуації. Тому відбулась певна еволюція становища Республіки Вірменії в міжнародних відносинах, пов'язаних з підписанням Батумського, Севрського і Олександропільського договорів. 4 червня 1918 р. в Батумі від імені Республіки Вірменія був підписаний договір, умови якого були гірші, ніж умови Брест-Литовського договору. Визнана Республіка Вірменія мала територію всього 9 тис. кв. верст гірської і, в основному, неродючої місцевості. Інший знаковий договір для Республіки Вірменії було підписано 30 жовтня 1918 р. в порту Мудрос, коли Туреччина, розгромлена на всіх фронтах, підписала з країнами Антанти перемир'я, яке означало фактичну ліквідацію її державної незалежності і поділ більшої частини території між іншими державами. По відношенню до Західної Вірменії у статті 24 договору зазначалось, що у випадку безладу в одному з вірменських вілаєтів союзники зберігають за собою право зайняти його частину. Після підписання даного договору вірменським питанням опікувалась Ліга Націй. 10 серпня 1920 року було підписано Севрський мирний договір, відповідно до умов якого Республіка Вірменія визнавалась де-юре іншими 18-тьма сторонами, які підписали договір. Кордони між Вірменією, Грузією та Азербайджаном повинні були також визначатись прямими переговорами між цими державами, декларувався вільний обмін населенням, передбачались заходи щодо захисту національних меншин тощо.

Іншим важливим для Вірменії міжнародним договором був Олександропільський, підписаний 2 грудня 1920 р., згідно якого війна між Туреччиною і Вірменію оголошувалася закінченою, вірменський кордон відсувався до передмістя Єревану, а сама Вірменія фактично переходила під протекторат Туреччини. Виходячи з складної геополітичної ситуації, молода вірменська держава змушена була йти на важкі умови Батумського і Олександропільського договорів.

У третьому підрозділі - „Вірменія у зовнішній політиці Туреччини (1918-1920 рр.)” - розглянуто основні напрямки та засоби реалізації зовнішньополітичної стратегії Туреччини щодо Вірменії. Наголошено, що основними інструментами зовнішньої політики Туреччини щодо Вірменії було захоплення важливих територій за допомогою кровопролитних війн, приєднання і використання їх в своїх геополітичних цілях, застосування геноциду проти вірменського народу, намагання ізолювати Вірменію на міжнародній арені. Основна мета турецького уряду в міжнародній політиці полягала в тому, щоб максимально зберегти кордони Османської імперії, при цьому інтереси держав колишньої турецької імперії, що прагнули самостійності та незалежності, тлумачились, як такі, що несуть загрозу Туреччині. Третій розділ - „Ставлення великих держав до Республіки Вірменія” - складається з п'яти структурних підрозділів.

У першому підрозділі - „Вірменське питання на Паризькій мирній конференції” - розглянуто умови проведення конференції, показана хронологічність подій відносно вирішення вірменського питання, висвітлена участь вірменської делегації на Паризькій мирній конференції. Республіку Вірменію на Паризькій мирній конференції представляли такі політичні лідери, як П. Нубар та А. Агаронян, які звернулись до союзних держав з проханням визнати національні вимоги вірмен, а саме, геноцид вірменського народу та отримати грошову компенсацію за моральні збитки, визнати незалежність Республіки Вірменія в межах Сіми Вірменських провінцій та Кілікії, одна з союзних держав або Ліга Націй повинна гарантувати цілісність та незалежність території новоствореної держави, а також одна з союзних держав повинна отримати мандат на Вірменію терміном на 20 років. В ході проведеного дослідження зроблено висновок, що в результаті тривалих дискусій та перемовин Паризька мирна конференція прийняла рішення дати мандат на Вірменію Сполученим Штатам Америки. Це рішення було підтверджено Лігою Націй. Проте внаслідок тривалого вивчення даного питання в сенаті США, останній більшістю голосів 1 червня 1920 року не схвалив пропозицію президента В.Вільсона щодо прийняття мандата над Вірменією.

Другий підрозділ - „Еволюція політики країн Антанти щодо Республіки Вірменії” - містить інформацію про формування зовнішньополітичної стратегії Великої Британії та Франції у вирішенні вірменського питання. Відзначено, що вірменське питання у зовнішньополітичному курсі країн Антанти на Закавказзі відігравало політикоформуючу роль, а період 1918-1920 років був для британського та французького урядів визначальним у пошуках нової ролі й місця у світовій політиці, утвердження можливостей поновити свій вплив у різних регіонах світу після закінчення Першої світової війни. Вектор східної політики країн Британської імперії відносно Республіки Вірменія визначався, перш за все, геополітичним чинником, в основі якого - конкурентна боротьба з Францією та Росією за вплив на закавказький регіон та проведення партнерської політики в регіоні зі Сполученими Штатами. Однак, політична невизначеність вірменського уряду, виснажлива боротьба двох політичних течій у Вірменії, пасивний характер вірменської дипломатії, постійний пошук “опікунів” з боку Великих держав врешті-решт неминуче призвели до падіння інтересу Великої Британії до Республіки Вірменія. В результаті вірменська дипломатія стала шукати підтримки в радянській Росії.

У третьому підрозділі - „Відносини уряду Дашнаків і радянської Росії” - розкрито основні чинники, що впливали на розвиток вірменсько-російських відносин. В результаті проведеного дослідження автор стверджує, що російсько-вірменські відносини в період від розпаду царської імперії до встановлення влади Радянської Росії пройшли декілька етапів свого становлення. Перший етап (1917р.) характеризується проведенням спільних російсько-вірменських військових операцій на турецькому фронті. Другий етап (1917 - кінець 1918 років) характеризується тим, що російська армія залишила Кавказький фронт і тому відносини були фактично розірвані. Третій етап (1919 - 1920 роки)., який можна розділити на два періоди. Перший період обмежується 1919 - квітнем 1920 року. У цей період керівництво Вірменії займалось створенням політичних, економічних та соціальних структур держави, а тому і активізацію радянсько-вірменських відносин не розглядали як пріоритетні. Другий період, починаєтьсь з кінця квітня 1920 року, тобто з моменту створення Радянського Азербайджану; він характеризується фізичною присутністю Радянської Росії на Кавказі, веденням активних переговорів представниками більшовицької влади та вірменського уряду про спільну діяльність у політичній та військовій сферах.

28 жовтня 1920 року було підписано угоду між Радянською Росією та Республікою Вірменією, відповідно до якої до складу Республіки Туреччини входили спірні області Зангезур та Нахічевань, а Західна Вірменія залишалась у складі Туреччини. Четвертий підрозділ - „Політика США щодо Вірменії” - висвітлює проблемний аспект прийняття рішення в політичних та владних колах США щодо американської політики в регіоні Закавказзя та прийняття мандата над Вірменією. Геополітичний інтерес Сполучених Штатів щодо регіону Закавказзя визначався економічними та політичними чинниками. Перш за все, США прагнули перехопити політичні ініціативи в кавказькому регіоні у британського уряду, а також закласти тверду основу для майбутньої співпраці з урядами Вірменії, Грузії, Азербайджану. У загальних рисах зовнішньополітична стратегія США щодо Вірменії мала соціальний характер, американські урядовці постійно наголошували на тому, що вони готові надати Республіці Вірменії не стільки політичну, скільки гуманітарну допомогу. В той же час, відсутність природних копалин на території Вірменії, значний економічний спад в державі та територіальні проблеми з сусідніми державами негативно вплинули на позицію Конгресу США щодо рішення про мандат на Вірменію. Крім того, Сенат, оцінюючи ситуацію в регіоні Закавказзя справедливо визнав, що політичний вплив та військова присутність американців в регіоні мінімальна, для її розширення необхідні суттєві фінансові важелі, проте активна боротьба Туреччини та Росії за вплив на Закавказзі держави, не дозволить Сполученим Штатам зайняти в регіоні стійку позицію.

У п'ятому підрозділі - „Політика держав Троїстого союзу щодо Вірменії” - розглянуто особливості формування й реалізації політичних відносин між державами Троїстого союзу та Республікою Вірменією, охарактеризовані зовнішні чинники, що прямо впливали на характер цих відносин. Під час дослідження автором було відзначено, що зовнішня політика держав-учасниць Троїстого союзу характеризувалась агресивністю та експансіонізмом. Лідером союзу виступала Німеччина, геополітичне положення якої не відповідало її економічній могутності та політичним амбіціям. Німецька держава відверто прагнула до світового панування, тому Туреччину в своїй зовнішній політиці вона розглядала як стратегічного партнера, який допоможе їй закріпити та згодом реалізувати свої інтереси на Закавказзі та Близькому Сході. Австро-Угорщина, у свою чергу, теж мала економічні інтереси в Османській імперії та прагнула їх реалізувати, об'єднавшись з Німеччиною. Основна мета зовнішньополітичної стратегії держав Троїстого союзу щодо регіону Закавказзя полягала у збереженні цілісності Туреччини та запобіганню впливу Російської імперії та держав Антанти в даному регіоні. Що стосується Вірменської держави, то фактично всі учасники Союзу не перешкоджали створенню Незалежної вірменської держави, проте жодна з них не була готовою підтримати фінансово або у військовому плані цю незалежність. Таким чином, зовнішня політика держав Троїстого союзу щодо Вірменії визначалась перш за все політичними інтересами Німеччини та Австро-Угорщини в регіоні. У свою чергу як німецький уряд, так і австро-угорський, виступали за посередницьку місію в регіоні, за роль спостерігача у турецько-вірменському переговорному процесі 1919-1920 років.

Четвертий розділ - „Розвиток відносин Республіки Вірменії з закавказькими державами” - містить два підрозділи.

У першому підрозділі - „Політичні відносини між Вірменією та Азербайджаном” - проаналізовано характер та структурні особливості вірменсько-азербайджанських відносин, досліджено чинники, що вплинули на виникнення кризи у відносинах Вірменії та Азербайджану. З'ясовано, що в період з початку 1918 до кінця 1920 рр. відносини Вірменії з Азербайджаном складались досить суперечливо в умовах політичної нестабільності. В основному це були лише спроби налагодження політичних та економічних контактів. Найбільш проблемним питанням у вірменсько-азербайджанських відносинах був Нагірний Карабах, який, не дивлячись на тривалу боротьбу Вірменії приєднати останній, залишився у складі Республіки Азербайджан. Ситуацію погіршувало втручання з боку інших країн, що мали діаметрально протилежні погляди на розвиток та взаємодію цих держав.

У другому підрозділі - „Конструктивний та деструктивний фактори вірменсько-грузинських відносин” - досліджено основні фактори, що вплинули на динаміку вірменсько-грузинських відносин. В результаті дослідження зроблено узагальнюючий висновок, що важливою проблемою вірменсько-грузинських відносин стала тривала відсутність незалежної державності в обох країнах. Парадоксальним є те, що грузини і вірмени, які живуть століттями поряд, не завжди мали прямі політичні відносини: їх контакти в політичній сфері були опосередковані різними імперіями і політичними системами. Саме на початку ХХ ст.. на грузинський політичний істеблішмент великий вплив мала Німеччина, а для вірменської держави важливою була позиція Великої Британії, Франції та США. Крім того неврегульованість територіальних проблем чинили негативний вплив на вірменсько-грузинські відносини. Аналізуючи розвиток вірменсько-грузинських відносин у період 1918-1920 рр., варто відзначити, що їхній характер з певних аспектів був деструктивним, переговори часто загострювалися та мали низьку інтенсивність. В умовах складного геополітичного становища у регіоні, постійних збройних сутичок та економічної кризи, культурні та гуманітарні вірменсько-грузинські взаємовідносини не отримали належного розвитку.

У висновках наводяться основні підсумки й теоретичні положення, що виносяться на захист:

- Проаналізований стан вивчення теми у зарубіжній та вірменській історіографії свідчить, що в сучасній історичній науці Вірменії фактично відсутні дослідження у яких всебічно висвітлено процес становлення вірменської держави та її міжнародної діяльності в період 1918-1920 рр. Водночас джерельна база є достатньо широкою, різноплановою для створення комплексного дослідження вірменського питання в системі міжнародних відносин в зазначений період. Автором вперше залучені до наукового обігу архівні документи, що містять значний обсяг інформації та дозволяють більш детально і змістовно дослідити умови створення та зовнішньополітичний курс Республіки Вірменії. Переважна більшість наукових публікацій присвячена вивченню окремих аспектів зовнішньополітичної діяльності Республіки Вірменії, а це свідчить, що в рамках даної проблематики не існує комплексного та об'єктивного дослідження;

- Досвід державотворення Республіки Вірменії був коротким, але надзвичайно плідним. Протягом 1918-1920 рр. було створено управлінський державний апарат, вдалось подолати голод, організувати поселення для біженців, отримати гуманітарну допомоги від союзних держав. Крім того за цей період була створена дипломатична служба, функціонувало Міністерство внутрішніх справ, на демократичних засадах діяла судова система. Вперше вірменський уряд здійснив спробу об'єднати Східну і Західну Вірменію в єдину і незалежну державу. Республіка Вірменія була визнана багатьма державами де-факто, але не була признана де-юре;

- В міжнародній політиці вірменське питання набуло гострого характеру, особливо на фоні війни з Туреччиною та непростих взаємовідносин із кавказькими країнами і радянською Росією. Виходячи з складної геополітичної ситуації, вірменська держава змушена була йти на важкі умови Батумського і Олександропільського договорів. Надією на територіальне об'єднання Вірменії і досягненням країн-переможців став Севрський мирний договір, положення якого, по-суті, залишилися на папері у зв'язку з націоналістичним визвольним рухом М.Кемаля;

- Основні напрямки політики Туреччини щодо Республіки Вірменії у досліджуваний період, де головним завданням політичного курсу кемалістського уряду було максимальне збереження територій колишньої Османської імперії за рахунок гальмування та перешкоджання державотворчим процесам різних народів Закавказзя. А тому, виходячи з їх теоретичного розуміння і практичного втілення в політиці турецького уряду, годі було сподіватися на справедливе, демократичне і ліберальне вирішення вірменського питання. У своїй зовнішній політиці Туреччина прагнула не допустити визнання незалежності Вірменії світовою спільнотою, а на умовах автономії залишити вірменські землі у складі оновленої Османської імперії;- Під час запеклих дискусій та перемовин Паризька мирна конференція прийняла рішення дати мандат на Вірменію Сполученим Штатам Америки. Прийняте рішення на Паризькій мирній конференції було підтверджено Лігою Націй. Проте через тривале ознайомлення з даним питанням в сенаті США, а також через причини внутрішньополітичного та зовнішньополітичного характеру, сенат більшістю голосів 1 червня 1920 року відмовив пропозиції президента В.Вільсона відносно прийняття мандату над Вірменією;

- У закавказькій політиці Великої Британії та країн Антанти в період 1918-1920 рр. вірменське питання мало важливе значення. Зовнішньополітична стратегія британської імперії відносно Республіки Вірменія мала, перш за все, геополітичний чинник, в основі якого - конкурентна боротьба з Францією та Росією за вплив на закавказький регіон та проведення партнерської політики в регіоні зі Сполученими Штатами;

- Політичні відносини радянської Росії та Республіки Вірменії мали незбалансований та суперечливий характер. Так, в 1917 році російсько-вірменські військові провели спільні операції проти Туреччини для захисту кордону та територіальної цілісності Вірменії. В 1918-1919 рр. радянська Росія через внутрішні проблеми була політично малоактивна в регіоні, але вже в 1920 р. розглядала закавказькі держави та, зокрема, Вірменію, як важливу зону своїх геополітичних інтересів в регіоні. Тому динаміка її політичної діяльності в регіоні в цей період була досить високою, що в кінцевому результаті привело до радянізації Вірменії;

- Політика держав-учасниць Троїстого союзу щодо вірменського питання полягала у збереженні цілісності Туреччини та запобіганню впливу Російської імперії та держав Антанти в даному регіоні. Держави-члени Троїстого союзу зайняли нейтральну позицію щодо створення незалежної вірменської держави; вони зайняли пасивну позицію в наданні фінансової допомоги в процесі вірменського державотворення, а також відмовились від введення своїх військових контингентів на територію Республіки Вірменії. Хоча Австрія та Німеччина пропонували взяти на себе посередницьку місію в регіоні, наприклад, відігравати роль спостерігача у турецько-вірменському переговорному процесі 1919-1920 років;- Особливою була роль США у вирішенні вірменського питання. В цілому можна констатувати, що дипломатичний вплив Сполучених Штатів у регіоні зростав у період з жовтня 1918 по листопад 1919 років, а потім з листопада 1919 по травень 1920 років почав спадати. До чинників, які мотивували зміну зовнішньої політики США у закавказькому регіоні можна віднести і дотримання принципів “доктрини Монро” - невтручання в європейські справи, і неготовність США до військових дій на іншому континенті, і високий рівень ризику економічних втрат та неповернення капіталовкладень у Вірменську державу;- Вірменсько-азербайджанські політико-економічних відносини розвивались, але надто повільно і непослідовно. У багатьох областях взаємовідносини обох держав були надзвичайно гострими та конкурентними. Основною проблемою, що гальмувала розвиток вірменсько-азербайджанських відносин були територіальні суперечки, а саме: міжнаціональне протистояння, пов'язане з визначенням статусу Нагірного Карабаху. - Аналізуючи розвиток вірменсько-грузинських відносин у період 1918-1920 рр. варто відзначити, що їхній характер у певних аспектах був деструктивним. Між державами існувала територіальна проблема, пов'язана з Карським, Ахалкалакським та Борчалінським повітами. Навіть, незважаючи на підписання угоди за англійського посередництва про розділ цих територій між Грузією та Вірменією, територіальні суперечності виступали вагомим чинником загострення міждержавних відносин. Негативно вплинув й зовнішній фактор на відносини Грузії та Вірменії. Грузинський уряд орієнтувався на підтримку Німеччини, а вірменський уряд шукав захисту у Великої Британії та Сполучених Штатів. В умовах складного геополітичного становища у регіоні, постійних збройних сутичок та економічної кризи, культурні та гуманітарні вірменсько-грузинські взаємовідносини не отримали належного розвитку.

Публікації, що відображають основні положення дисертації

вірменія республіка міжнародний політика

1. Міжнародні фактори становлення незалежності Республіки Вірменії / А. Хачатрян // Вісник КНУ ім..Т.Шевченка. Історія. -2007. -№93. -С.176-179.

2. Вірменське питання на Паризькій мирній конференції / А. Хачатрян // Вісник КНУ ім..Т.Шевченка. Історія. -2008, №95. -С.126-130

3. Республіка Вірменія в англійсько-американських відносинах в 1918-1920 рр. / А. Хачатрян // Вісник КНУ ім..Т.Шевченка. Історія. -2008, №94. -С.67-70

4. Відносини Республіки Вірменія з закавказькими державами / А. Хачатрян // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. -2008. -№2. -С.179-185.

Публікації, що додатково відображають основні положення дисертації:

1. Вірменське питання на міжнародних мирних конференціях після Першої світової війни / А. Хачатрян // Міжнародна науково-практична конференція молодих учених, присвячена 90-річчю Гетьмана Павла Скоропадського. -Київ, 2008. -с.11-12

2. Вірменська проблема в стратегічних планах Туреччини / А. Хачатрян // Матеріали 15 Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів і молодих вчених „Ломоносов - 2008 (8-13 квітня 2008 р.). Сходознавство та африканістика. -Москва, 2008. -с. 10.

3. Міжнародні фактори становлення незалежності Вірменської республіки / А. Хачатрян // Шевченківська весна. Шоста Міжнародна наукова-практична конференція молодих учених. Історія. 20-21 березня 2008 р. -Київ, 2008. -с.12-13.

АНОТАЦІЇ

Хачатрян А.Е. Республіка Вірменія в міжнародних відносинах 1918-1920 рр. -Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

У дисертації на основі значної кількості архівних матеріалів та документів досліджено місце Республіки Вірменії в системі міжнародних відносин в період 1918-1920 рр. У науковий обіг введено значну кількість неопублікованих архівних матеріалів та нові факти з історії Вірменії 1918-1920 рр. Розглянуто міжнародні умови створення Республіки Вірменії та висвітлено вірменське питання в системі міжнародних договорів між країнами Антанти і Туреччини (Батумський, Севрський, Олександропільський). З'ясовано геополітичне середовище формування відносин між Республікою Вірменією та Великими державами. Розкрито головні тенденції співпраці Вірменії з державами Антанти та Сполученими Штатами. Показано місце Республіки Вірменії у зовнішній політиці радянської Росії. Особливу увагу приділено проблемі розвитку відносин Вірменії з закавказькими республіками.

Ключові слова: Республіка Вірменія, уряд Дашнакцутюн, зовнішня політика, Османська імперія, держави Антанти, радянська Росія, Сполучені Штати, держави Троїстого союзу, міжнародні відносини, Паризька мирна конференція, вірменсько-грузинські та вірменсько-азербайджанські відносини.

Хачатрян А.Е. Республика Армения в международных отношениях 1918-1920 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

В диссертации на основании значительного количества архивных материалов, а также документов исследован процесс формирования и реализации внешней политики Республики Армении в период 1918-1920 гг. Выяснена степень изученности темы в исторической науке. Источниковедческая база диссертационного исследования представлена широким кругом документов и материалов, связанных с внешнеполитической деятельностью Республики Армения, взаимодействием армянского государства с Турцией, Великобританией, Францией, Соединенными Штатами и советской Россией, а также документов внутреннего характера относительно развития межгосударственных связей Армении с государствами Закавказья, Грузией и Азербайджаном, - в период 1918-1920 гг. Доказано, что в армянской и зарубежной историографии отсутствует специальное исследование.

В диссертации рассмотрены политические и экономические факторы, повлиявшие на возникновение независимой Республики Армении. Детально проанализированы характер и особенности межгосударственных отношений Армении и Турции в исследуемый период. В работе раскрыты основные факторы, которые повлияли на развитие отношений Великих держав с Республикой Арменией. В частности, проанализирована позиции Великой Британии и Соединенных Штатов в ходе Парижской мирной конференции в отношении решения армянского вопроса. Раскрыта эволюция политики государств Антанты в отношении Армении, исследованы основные причины, повлекшие изменение внешнеполитического курса государств Антанты в регионе Закавказья. Определены концептуальные основы политики США в отношении Армении. В ходе проведенного исследования был сделан вывод, что в результате продолжительных дискуссий и переговоров Парижская мирная конференция приняла решение дать мандат на Армению Соединенным Штатам Америки. Это решение было подтверждено Лигой Наций. Тем не менее вследствие продолжительного изучения данного вопроса в сенате США, последний большинством голосов 1 июня 1920 года не одобрил предложение президента В.Вильсона относительно принятия мандата над Арменией.

Проанализирована система отношений государств Тройственного союза и Армении, показана динамика их отношений. В ходе исследования автором было отмечено, что внешняя политика государств-участниц Тройственного союза характеризовалась агрессивностью и экспансионизмом. В рамках диссертационной работы дана оценка внешнеполитическому курсу советской России в регионе Закавказья, охарактеризованы основные подходы и принципы данной политики в отношении Армении. При исследовании темы изучен характер и особенности отношений с соседними государствами - Грузией и Азербайджаном. Проанализированы основные внешние и внутренние источники, негативно влиявшие на формирование добрососедских отношений Армении с закавказскими государствами. Отдельно выделена группа факторов, которая позитивно влияла на армяно-грузинские и армяно-азербайджанские отношения. В ходе исследования армяно-грузинских отношений, сделано вывод, что в условиях сложного геополитического положения в регионе, постоянных вооруженных стычек и экономического кризиса, культурные и гуманитарные армяно-грузинские взаимоотношения не получили надлежащего развития; армяно-азербайджанские политико-экономические отношения развивались, но весьма медленно и непоследовательно, во многих областях взаимоотношения обоих государств были чрезвычайно острыми и конкурентными.

Ключевые слова: Республика Армения, правительство Дашнакцутюн, внешняя политика, Османская империя, государства Антанты, советская Россия, Соединенные Штаты, государства Тройственный союза, международные отношения, Парижская мирная конференция, армяно-грузинские и армяно-азербайджанские отношения.

Khachatrian A.E. Republic Armenia in the international relations 1918-1920. - Manuscript. Thesis for candidate's degree in specialty 07.00.02 - World history. - Kiev National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2008.

In dissertation on the basis of archived materials and published documents explored place the Republic of Armenia in the system of international relations in the period of 1918-1920. In a scientific appeal the far of the unpublished archived materials and new facts is entered from history the Republic of Armenia 1918-1920. The international terms of creation the Republic of Armenia are considered and the Armenian question is reflected in the system of international agreements between the countries of the Entente and Turkey (Batum, Sevre, Oleksandropil'skiy). The geopolitical environment of forming the relations is found out between Republic by Armenia and Large states. The main tendencies of collaboration of Armenia are exposed with the states of the Entente and United States. The place of the Republic of Armenia is shown in the foreign policy of soviet Russia. The special attention is spared the problem of development of relations the Republic of Armenia with Caucasian republics.

Keywords: Republic of Armenia, government of Dashnak, foreign policy, Turkish empire, states of the Entente, soviet Russia, the United States, states of the Triple union, internatiol relations, Parisian peace conference, Armenian-Georgian and Armenian-Azerbaijanian relations.

Размещено на Allbest.ru