Подолання бідності в системі світового господарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ПОДОЛАННЯ БІДНОСТІ В СИСТЕМІ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Спеціальність 08.00.02 -

світове господарство і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

ОПАЛЬКО Вікторія Вікторівна

УДК 339.922:364.22

Донецьк - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі міжнародної економіки Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор

Чернега Оксана Богданівна,

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри міжнародної економіки.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, доцент Кальченко Тимур Валерійович, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана Міністерства освіти і науки України, професор кафедри міжнародного менеджменту;

кандидат економічних наук, доцент Чекан Ірина Анатоліївна, Львівська комерційна академія Укркоопспожилспілки, доцент кафедри міжнародних економічних відносин.

Захист відбудеться 26 березня 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.03 у Донецькому національному університеті за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 186, ауд. 409.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий «29» лютого 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, доцент С.П.Калініна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується значними трансформаціями в усіх сферах: поглиблюється міжнародний поділ праці, зростають обсяги світової торгівлі товарами і послугами, прискорюються темпи науково-технічного розвитку, зростає багатство народів, вирішуються проблеми підвищення якості життя. У той же час, поряд із підвищенням вимог до якості життя людини в розвинутих країнах світу, у багатьох регіонах і навіть континентах збільшується кількість бідних, що становить загрозу для стабільності світового суспільства та сталого економічного зростання. За даними Світового банку, загальна кількість абсолютно бідних у 2006 р. досягла 1,4 млрд. осіб, причому добове споживання половини населення світу не перевищує 2 дол. США, що є помірною формою бідності. Ця глобальна проблема знаходиться у центрі уваги таких міжнародних організацій, як Світовий банк, Організація Об'єднаних Націй, Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я тощо. Згідно з Цілями розвитку тисячоліття, сформульованих у Декларації ООН у 2000 р., заплановано скорочення вдвічі масштабів абсолютної бідності у світі до 2015 р., проте станом на 2007 р. запланованих показників скорочення рівня бідності у деяких регіонах світу не досягнуто.

Подібна ситуація зумовлює необхідність розробки принципово нових підходів до аналізу, оцінки та формування механізмів подолання глобальної бідності в системі сучасних міжнародних економічних відносин.

Основні положення, що визначають загальні теоретико-методологічні основи щодо подолання бідності, базуються на концепціях провідних представників економічної думки XVIII-XX ст.: Ч. Бута, О. Льюїса, Т. Мальтуса, К. Маркса, Р. Нурксе, Ж. Прудона, Е. Реклю, Д. Рікардо, С. Раунтрі, А. Сміта, Р. Солоу, Г. Спенсера, П. Таунсенда, Ф. Хайєка.

Проблема бідності перебуває у центрі уваги провідних вітчизняних та зарубіжних дослідників: Ю. Архангельського, А. Вайдьянатхана, О. Бородіної, К. Верфа, І. Гнибіденка, В. Куценко, Е. Лібанової, Р. Нурєєва, М. Папієва, І. Прибиткової, Т. Репіної, А. Сена, Л. Черенько. Питанням бідності в умовах глобалізації присвячені праці таких науковців, як Т. Кальченко, Гж. Колодко, Дж. Корес, Д. Лук'яненко, Ю. Макогон, Д. Норт, А. Пападаскалопулос, А. Румянцев, О. Рум'янцева, А. Сидорова, Дж. Стиглиц, Дж. Сорос, Н. Стерн, І. Чекан, О. Чернега та ін.

Проте недостатньо дослідженими залишаються теоретичні питання щодо засобів подолання бідності в умовах глобалізації, що потребує удосконалення методики оцінювання рівня бідності, обґрунтування механізму координації діяльності міжнародних організацій із проблем скорочення глобальної бідності та формування системи глобального соціального партнерства, що обумовило вибір теми дисертаційної роботи, визначило її мету, задачі та зміст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до тематики науково-дослідної роботи кафедри міжнародної економіки Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського в рамках держбюджетних тем: Д-2004-13 “Удосконалення механізму інтеграції України в систему міжнародного поділу праці” (2004-2006 рр., номер державної реєстрації 0105U006246) - запропоновано коефіцієнт густоти бідного населення, здійснено аналіз глобальної бідності та розроблено напрями удосконалення механізму подолання бідності; Д-2007-2 “Підвищення конкурентоспроможності національної економіки” (2007-2009 рр., номер державної реєстрації 0107U003876) - запропоновано методику рейтингового оцінювання рівня бідності й обґрунтовано напрями скорочення бідності в Україні.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є удосконалення теоретико-методичних засад та розробка науково-практичних рекомендацій щодо подолання бідності як глобальної проблеми світового господарства.

Для досягнення мети дослідження поставлено і вирішено такі задачі:

визначити сутність бідності як глобальної проблеми світового господарства;

дослідити еволюцію теоретичних поглядів щодо скорочення бідності;

обґрунтувати міжнародні та національні підходи до вимірювання бідності;

здійснити оцінку рівня глобальної бідності в умовах активізації розвитку світогосподарських зв'язків;

проаналізувати особливості програм скорочення бідності в розвинутих країнах світу;

здійснити аналіз динаміки рівня бідності в Україні;

обґрунтувати заходи щодо підвищення ефективності діяльності міжнародних організацій у сфері скорочення рівня глобальної бідності;

обґрунтувати напрями формування і розвитку системи глобального соціального партнерства;

розробити імперативи макроекономічного регулювання процесу скорочення рівня бідності в Україні.

Об'єктом дослідження є процес подолання бідності в системі світового господарства.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та науково-практичні засади регулювання процесу подолання бідності в умовах глобалізації.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи є положення сучасної економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених щодо дослідження бідності у світовому господарстві. Дослідження базується на використанні діалектичного методу наукового пізнання, а також загальнонаукових методів дослідження: теоретичного узагальнення, системного аналізу і синтезу (для розробки комплексної характеристики глобальної бідності); групування і класифікації (для визначення причин бідності та класифікації основних показників рівня бідності); компаративного аналізу (для виявлення відмінностей та ідентифікації особливостей соціальної політики і механізмів подолання бідності у державах із різними типами соціальних моделей); логіко-історичного методу (для вивчення базових теорій бідності та виокремлення основних напрямів скорочення бідності); методів статистичного та математичного аналізу, графічного методу (для оцінки факторів ризику бідності; визначення динаміки рівня бідності у світі та Україні); кластерного аналізу (для класифікації країн за рівнем бідності); методи економічного моделювання (для розробки системи глобального соціального партнерства); метод експертних оцінок та прогнозування (для обґрунтування прогнозу скорочення рівня бідності в Україні); абстрагування та формалізації (для обґрунтування імперативів подолання бідності в Україні).

Інформаційною основою дослідження є законодавчі та нормативні акти України, нормативно-правові акти інших держав світу, статистична інформація Державного комітету статистики України, офіційні статистичні матеріали ООН, Світового банку, звіти й аналітичні публікації міжнародних економічних організацій, довідково-інформаційні видання, періодичні видання, монографічні дослідження вітчизняних і зарубіжних економістів, матеріали науково-практичних конференцій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у поглибленні існуючих теоретичних положень щодо дослідження бідності в умовах глобалізації та розробці науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення механізму подолання бідності в системі світового господарства:

уперше:

запропоновано класифікацію країн світу щодо рівня концентрації бідності (країни з низьким, помірним і високим рівнем густоти бідності) за рахунок введення коефіцієнта густоти бідного населення, який розраховується як відношення густоти розповсюдження бідних до середньої густоти населення у тому регіоні, де розташована досліджувана країна;

удосконалено:

науково-методичний підхід до рейтингової оцінки рівня бідності, що передбачає комплексне оцінювання бідності на основі системи таких показників: національний рівень бідності, міжнародна межа бідності добового споживання, коефіцієнт Джині й індекс бідності населення, використання якого дозволяє провести порівняльний аналіз рівня бідності в різних країнах світу;

класифікацію глобальних проблем людства за сферами їх виникнення на підставі виокремлення таких глобальних проблем: геополітичних (загроза світової ядерної війни, міжнародний тероризм, територіальні претензії, цивілізаційні та релігійні протиріччя); природних (деградація навколишнього середовища, енергетична та сировинна кризи, ресурсне виснаження); соціально-економічних (зростання народонаселення, урбанізація, втрата духовних цінностей, глобальна бідність, умови гідного існування людини), що дозволяє оптимізувати напрями скорочення бідності;

визначення поняття „глобальне соціальне партнерство”, яке, на відміну від існуючих, трактується як механізм, що сприяє подоланню соціальних конфліктів та підвищенню ефективності міжнародної економіки; базується на сукупності принципів (універсальності, соціальної справедливості, трипартизму, поетапного фінансування цілей розвитку); передбачає використання методів: відкритості, узгодженості та взаємодії;

дістали подальшого розвитку:

концептуальні засади подолання бідності у системі світового господарства, за рахунок обґрунтування необхідності узгодження діяльності міжнародних організацій, формування і розвитку системи глобального соціального партнерства та реалізації заходів макроекономічного регулювання на рівні національних економік, що дозволяє підвищити результативність міжнародного соціально-економічного співробітництва щодо скорочення бідності;

ідентифікація особливостей соціальної політики розвинутих країн світу щодо подолання бідності, яка, на відміну від існуючих, базується на оцінці системи соціального страхування і соціальної допомоги та використанні соціальних моделей (консервативної, соціал-демократичної, ліберальної, змішаної, Беверіджа), що є основою для вибору оптимальних компонентів програми подолання бідності.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці положень і рекомендацій щодо удосконалення механізму подолання бідності в Україні на засадах глобального партнерства, заходів щодо запобігання бідності на макроекономічному рівні в умовах розвитку світогосподарських зв'язків.

Рекомендації та пропозиції, розроблені й викладені у дисертації, упроваджено у практичну діяльність: Міністерства праці та соціальної політики (довідка № 967/0/039/98-08 від 08.07.2008 р.) - методичні рекомендації щодо проведення комплексної рейтинг-оцінки й удосконалення заходів реалізації Стратегії подолання бідності в Україні; Управління зовнішніх зносин та європейської інтеграції Черкаської обласної державної адміністрації (довідка № 416 від 07.07.2008 р.) - заходи організаційно-інституціонального забезпечення подолання бідності в умовах поглиблення міжнародного співробітництва та формування партнерства із глобальними інституціями; Черкаської торгово-промислової палати (довідка № 248/01/5-9 від 01.07 2007 р.) - практичні рекомендації щодо підвищення добробуту населення на основі виконання принципів глобального соціального партнерства; Відділу розвитку підприємництва та з питань регуляторної політики Черкаської обласної державної адміністрації (довідка № 103 від 09.07.2007 р.) - рекомендації щодо мікрокредитування підприємницької діяльності, соціального кредитування, реалізації підприємницької ініціативи серед малозабезпеченого населення на засадах соціального партнерства.

Основні теоретичні положення, результати, розробки та висновки автора використано у навчальному процесі кафедри економічної теорії та міжнародної економіки економічного факультету Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького МОН України при підготовці науково-методичних комплексів і викладанні дисциплін: “Міжнародна економіка”, “Економіка зарубіжних країн”, “Міжнародні контракти” (довідка № 512/03-а від 21.09.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі результати, викладені у дисертаційній роботі, отримані автором самостійно і знайшли відображення в опублікованих працях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертації доповідались і отримали схвалення на 11 науково-практичних конференціях і семінарах: ІІІ Міжнародній науковій конференції „Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах” (м. Черкаси, 2007 р.); VІІІ Всеукраїнській науково-дискусійній конференції “Інвестиційні ресурси відтворювальних процесів в умовах глобалізації економіки” (м. Феодосія, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Банківська система України в умовах глобалізації фінансових ринків” (м. Черкаси 2006 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми і механізми відтворення ресурсного потенціалу України в контексті євроінтеграції” (м. Тернопіль, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „М.І. Туган-Барановський - вчений-економіст. Спадщина та інновації” (м. Донецьк, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Фінансово-кредитне стимулювання економічного зростання” (м. Луцьк, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Дні науки „2005” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.); ІІ Міжнародній науковій конференції „Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах” (м. Черкаси, 2005 р.); ІV Міжнародній науково-практичній конференції „Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації: проблеми і шляхи її підвищення” (м. Донецьк, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Соціально-економічні проблеми сталого розвитку українського суспільства” (м. Мелітополь, 2004 р.); Науково-практичній конференції “Теорія і практика сучасної економіки” (м. Черкаси, 2004 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 21 наукову роботу загальним обсягом 29,30 д. а., з яких особисто автору належить 8,73 д. а., у тому числі у наукових фахових виданнях 13 публікацій загальним обсягом 7,08 д.а., з яких особисто автору належить 6,47 д.а.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел із 345 найменувань. Зміст роботи викладено на 185 сторінках друкованого тексту, включаючи 30 таблиць на 14 сторінках і 32 рисунки на 10 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і задачі дослідження, його об'єкт і предмет, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, відображено апробацію результатів.

У першому розділі „Теоретичні основи дослідження бідності в умовах глобалізації” визначено сутність бідності як глобальної проблеми світового господарства, досліджено еволюцію теоретичних поглядів щодо скорочення бідності, обґрунтовано міжнародні та національні підходи до вимірювання бідності.

У сучасних умовах світове господарство являє собою функціонально взаємозв'язану цілісну систему міжнародних економічних відносин, що забезпечує зовнішньоекономічні зв'язки між країнами, стимулює розвиток міжнародної конкуренції, поглиблює міжнародний поділ праці та інтернаціоналізацію світогосподарського життя. Проте нерівномірність економічного зростання регіонів світу створює умови для посилення розбіжностей між рівнями розвитку окремих країн і для накопичення глобальних проблем.

Дослідження теоретичних джерел та аналітичної інформації надало можливість удосконалити класифікацію глобальних проблем світового господарства за сферами їх виникнення та виокремити: геополітичні проблеми (у сфері взаємовідносин між державами та міждержавними угрупованнями) - загроза виникнення світової ядерної війни, міжнародний тероризм, територіальні претензії, цивілізаційні та релігійні протиріччя, неможливість забезпечення сталого світового розвитку; природні (у сфері взаємодії суспільства із природою) - деградація навколишнього середовища, ресурсна, продовольча, енергетична та сировинна кризи, нераціональне використання глибин світового океану і космічного простору; соціально-економічні (у сфері розвитку людини) - зростання народонаселення у країнах із низьким рівнем розвитку, урбанізація, втрата духовних цінностей, збереження бідності як у високорозвинутих країнах, так і у країнах, що розвиваються.

Однією з найважливіших проблем світового господарства є існування глобальної бідності, під якою розуміється системне явище, що є наслідком неефективного розподілу доходів світової економіки та призводить до формування значних верств населення, які зазнають труднощів у задоволенні необхідних першочергових потреб і позбавлені можливостей повноцінно брати участь у житті суспільства. Обґрунтовано доцільність дослідження бідності на національному, регіональному і глобальному рівнях, що дозволяють установити критерії бідності, які залежать від політичних, економічних і соціальних настанов суспільства.

Серед причин бідності виокремлено: глобальні, національні й особистісні. До глобальних причин бідності віднесено: цивілізаційні особливості розвитку окремих регіонів, швидкий приріст населення світу, нерівність у розподілі доходів, глобальні економічні катаклізми, особливості фінансової глобалізації, низький рівень розвитку країн. До національних причин бідності належать: політична й економічна нестабільність, недостатнє ресурсне забезпечення, високий рівень безробіття, економічні та соціальні трансформації, гендерна нерівність. Виділено особистісні причини бідності, серед яких: природний та інтелектуальний потенціал, індивідуальні доктрини, наслідковість і спадковість, склад сім'ї, кількість утриманців, втрата доходу. Установлено, що причини бідності змінюються у процесі трансформації суспільного устрою, форм власності, стандартів життя. Причини бідності взаємозв'язані та взаємообумовлені, вони поглиблюються диспропорціями розвитку світової економіки.

Аналіз праць вітчизняних і зарубіжних учених дозволив установити спільні для всіх країн фактори ризику бідності (під ризиком бідності пропонується розуміти відношення кількості бідних у певних верствах населення до загальної кількості бідного населення у країні): макроекономічні (низький рівень забезпечення життєвих потреб, неефективність державного управління, низькі соціальні стандарти та доходи, високий ступінь нерівності у доходах, недостатній ресурсний потенціал, демографічні тенденції) та індивідуальні (низький рівень освіти, соціальний статус сім'ї, значна кількість утриманців, місце проживання).

Обґрунтовано, що в окремих країнах світового господарства географічне розташування країни і забезпеченість її ресурсами впливає на рівень бідності. Для оцінки такого впливу на рівень бідності запропоновано класифікацію країн щодо рівня густоти розповсюдження бідності за рахунок уведення коефіцієнта густоти бідного населення, який розраховується як відношення густоти розповсюдження бідних до середньої густоти населення у тому регіоні, де розташована досліджувана країна:

, (1)

де Кb - коефіцієнт густоти бідного населення в певній країні;

Hn - густота населення регіону, у якому знаходиться досліджувана країна (кількість осіб на 1 км2 площі);

Hbn - густота бідного населення (кількість бідних на 1 км2), розраховується як відношення чисельності бідного населення в країні (тис. осіб) до - територіальної площі країни (тис. км2).

Узагальнення теорій та концепцій бідності надало можливість виділити три історичних періоди дослідження даного явища: перший період - зі стародавніх часів - до середини ХVІІ ст. - переважно філософське трактування бідності, пов'язане з пошуком багатства у працях Аристотеля, Платона та ін.; другий період - із XVIII ст. до початку XX ст. - пов'язаний із дослідженнями причин бідності та можливостями її скорочення на основі трудової діяльності (Ч. Бут, Т. Мальтус, К. Маркс, Ж. Прудон, С. Раунтрі, Е. Реклю, Д. Рікардо, А. Сміт, Г. Спенсер та ін.); третій період ХХ-ХХІ ст. - пов'язаний зі встановленням вирішальної ролі у подоланні бідності таких важелів, як державне регулювання, продуктивність праці, інноваційні процеси, міжнародна діяльність (Е. Енгель, Дж. Кейнс, О. Льюїс, Г. Мюрдаль, Р. Нурксе, А. Сен, Р. Солоу, П. Розенштейн-Родан, П. Таунсенд, Ф. Хайєк та ін.).

На основі критичного аналізу теоретичних шкіл, практики подолання бідності в різних країнах світу ідентифіковано існуючі механізми подолання бідності, серед яких виокремлено: державне регулювання перерозподілу доходів; розвиток зовнішньої торгівлі й активізацію участі країн у міжнародних економічних відносинах; реалізації стратегії інноваційного розвитку виробництва; стимулювання індивідуальної активності людини.

Аналіз різноманітних підходів до вимірювання бідності, у тому числі за міжнародними стандартами і за стандартами окремої країни, дозволив установити суттєві відмінності у розрахунках бідності в різних країнах, що призводить до зниження об'єктивної оцінки бідності міжнародними організаціями. Обґрунтовано доцільність вимірювання глобальної бідності кількістю бідних у світовому господарстві на основі міжнародних критеріїв добового споживання у 1,25 дол. США (як абсолютну бідність) та у 2 дол. США (як помірну бідність та як межу бідності для країн із середнім рівнем розвитку); національну бідність на підставі використання національних методик (рівень абсолютної національної бідності оцінюється в результаті зіставлення доходів домогосподарств із прожитковим мінімумом).

Як комплексний показник вимірювання бідності запропоновано інтегрований показник - рейтингову оцінку бідності, яка базується на використанні міжнародних (міжнародна межа бідності добового споживання у 2 дол. США, коефіцієнт Джині, індекс бідності населення) і національних (національний рівень бідності) стандартів, що надає можливість порівнювати рівень бідності в різних країнах:

, (2)

де Rj - інтегрований кількісний показник вимірювання бідності j-го об'єкта - країни;

j=1,..., m - значення показників бідності у досліджуваній країні;

і=1,..., п - показники рівня бідності у країні за різними критеріями;

б - показники бідності у виборці щодо максимального значення показника j.

На основі використання інтегрованого показника (Rj) здійснено рейтингову оцінку рівня бідності. Стратегічними підходами, які мають бути покладені в основу подолання бідності, є створення законодавчих та економічних умов для стимулювання соціально-економічного розвитку, що визначено у Цілях розвитку тисячоліття (2000 р.). Цілі визначають мету, завдання і напрями розвитку для всіх країн і у тому числі для України.

У другому розділі „Аналіз рівня бідності та механізмів її подолання в системі світового господарства” здійснено оцінку рівня глобальної бідності в сучасних умовах, проаналізовано особливості програм і механізмів скорочення бідності в розвинутих країнах світу, здійснено аналіз динаміки рівня бідності в Україні та визначено особливості його формування.

Оцінка сучасного стану і тенденцій зміни рівня бідності у світовому господарстві свідчить, що за період із 1820 по 1950 р. кількість абсолютно бідних зросла з 0,880 до 1,376 млрд. осіб, а протягом 1950-2005 рр. - скоротилася до 1 млрд. осіб (21% населення світу), що пов'язано з активізацією світогосподарських зв'язків, процесами деколонізації, лібералізацією торгівлі, залученням іноземних інвестицій, упровадженням інновацій. Із 2006 р. у зв'язку зі зростанням вартості життя у країнах, що розвиваються, було підвищено абсолютний критерій добового споживання до 1,25 дол. США (за паритетом купівельної спроможності 2005 р.) і кількість осіб, які віднесено до категорії абсолютно бідних, у світі досягла 1,4 млрд. осіб (26%).

Аналіз картографії регіональної бідності за період із 1981 по 2007 р. дозволив установити, що:

у Південній Африці рівень абсолютної бідності зріс із 42 до 46% і становив найвищі показники серед регіонів світового господарства;

у країнах Азії рівень абсолютної бідності суттєво скоротився з 57 до 12% у Східній Азії та з 52 до 32% - у Південній;

у країнах Східної Європи і Центральної Азії до 1992 р. спостерігалися найнижчі показники рівня абсолютної бідності (0,5-1,5%), в останнє десятиріччя рівень абсолютної бідності у регіоні досяг 4-5%, що пов'язано з розпадом Радянського Союзу (рис. 1).

На основі здійснення факторного аналізу встановлено, що бідність є наслідком нерівномірності економічного, соціального і культурного розвитку як у середині регіонів світу, так і у країнах із різними типами соціально-економічних відносин. Для виявлення взаємозв'язків і закономірностей динаміки рівня бідності у світовому господарстві з використанням запропонованого коефіцієнта густоти бідного населення було досліджено 82 країни світу та визначено країни з низьким, помірним і високим рівнем густоти бідного населення (на основі таких критеріїв: 0 < Кb ? 1 - низький; 1 < Кb ? 2 - помірний; 2 < Кb < 10 - високий).

Використання методики рейтингової оцінки бідності (на базі комп'ютерної програми Еxsel) у 82 країнах світу за період із 2000 по 2006 р. дозволило виокремити три групи країн: країни з низьким, помірним і високим рівнем бідності. Установлено, що Україна за рейтингом бідності серед зазначених країн світу посідає 33 місце, належить до другої групи країн (перші місця посідають країни з найнижчим рівнем бідності). Розроблена система рейтингового оцінювання рівня бідності дозволяє провести більш якісний аналіз та отримати достовірні результати. Кластерний аналіз (за допомогою програми Статистика) підтвердив об'єктивність групування країн, яке було здійснено за допомогою використання коефіцієнта густоти бідного населення та рейтингової оцінки бідності (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл країн світу за рівнем бідності

Запропонований розподіл країн світу за рівнем бідності дозволяє розробити механізми скорочення бідності в кожній групі з урахуванням її особливостей.

Установлено тенденції зміни рівня бідності у світовому господарстві: бідність і нерівність поглиблюються, оскільки блага економічної глобалізації розподіляються у світі нерівномірно; інтеграція країни у систему світового господарства позитивно впливає на скорочення рівня бідності; бідність у країнах із високими темпами економічного зростання скорочується швидше, ніж у тих країнах, де зростання економіки відбувається повільніше.

У результаті аналізу системи соціального страхування і соціальної допомоги та соціальних моделей (консервативної, соціал-демократичної, ліберальної, змішаної, Беверіджа) ідентифіковано особливості соціальної політики розвинутих країн світу, що дозволило визначити найбільш важливі компоненти програм скорочення бідності. Програми соціальної політики у розвинутих країнах включають: соціальне страхування, соціальну допомогу й універсальну систему соціального забезпечення (табл. 2).

Таблиця 2

Програми соціальної політики розвинутих країн світу

_ - система соціального страхування надається незалежно від матеріального становища сім'ї застрахованого (обов'язкові соціальні внески із заробітної плати працюючих);

? - соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям або одиноким громадянам, які мають низькі доходи;

? - універсальна система соціального забезпечення у старості, інвалідності, непрацездатності (спеціальний податок з усіх громадян);

_ - фінансування з державного бюджету.

Компаративний аналіз моделей та програм підвищення добробуту у п'яти розвинутих країнах світу: США, Сполученому Королівстві, Німеччині, Швеції та Японії дозволив установити особливості та складові компоненти соціальної політики цих країн: мета - підвищення добробуту, скорочення бідності; соціально-економічний тип розподілу: інституціональний (державою гарантується достатній рівень підтримки бідних), залишковий (держава бере на себе ті соціальні функції, з якими не справляється ринок), змішаний (поєднання державного регулювання і ринкових основ господарювання); принципи надання послуг: універсальний (надання дотацій чи послуг усім малозабезпеченим категоріям населення незалежно від трудового статусу одержувача), селективний (застосування класичної системи соціального страхування і активної діяльності профспілок), вибірковий (надання адресної допомоги переважно тільки тим, хто її найбільше потребує); законодавчо-нормативна база: закони про мінімальну заробітну плату, безпеку праці, дитячу працю, пенсійне забезпечення, закони про забезпечення спеціальних верств населення тощо; механізми реалізації: ринкові (забезпечення зайнятості, підвищення заробітної плати, дивіденди, страхові премії), державні (податково-бюджетна система, прямі соціальні трансферти, колективні послуги, субсидії). Бідність у досліджуваних країнах локалізована в межах 6-17% від загальної чисельності населення. Підґрунтям для реалізації певної соціальної моделі є рівень економічного розвитку країни.

В Україні розроблено національну Стратегію подолання бідності (далі - СПБ), у якій визначено поетапність скорочення рівня бідності протягом 2001-2010 рр. Проте планові показники рівня бідності, зазначені у Стратегії, за роки її реалізації не були виконані (табл. 3).

Таблиця 3

Зіставлення фактичних показників рівня бідності з реалізацією Стратегії подолання бідності в Україні, 2000-2010 рр.

* Моніторинг рівня бідності, проведений Світовим банком в Україні, що розраховано на підставі доходу у 1813 грн. на рік на одну особу в цінах 2003 р.

У результаті динамічного та стабільного зростання економіки України національний рівень бідності (визначений за національною методикою) скоротився з 2000 по 2003 р.; за методикою оцінки Світового банку, скорочення рівня бідності спостерігалося до 2005 р. (що пов'язано з низькими стандартами життя). Важливою причиною скорочення рівня бідності є зростання продуктивності праці, зумовлене збільшенням обсягів використання капіталу, підвищенням обсягу внутрішніх та іноземних інвестицій. Проте високі темпи зростання ВВП не забезпечували необхідних темпів скорочення рівня бідності: за період із 2000 по 2007 р. ВВП в Україні зріс у 5,5 раза порівняно з 2000 р., у розрахунку на одну особу - у 4,8 раза, і поряд із позитивними тенденціями щодо зростання рівня доходів населення і збільшення межі бідності майже втричі (з 172 грн. у 2001 р. до 500 грн. у 2007 р.) рівень бідності в Україні у 2007 р. становив 28,4%, що перевищує показник 2000 р. на 2%.

Здійснений аналіз національної бідності в розрізі категорій ризику (серед молоді, безробітних, сімей із дітьми, сільського населення, непрацездатних) довів, що найвищий ризик бідності спостерігається у сім'ях з дітьми (серед сімей із дітьми він вищий у 1,3 раза порівняно з усім населення України, серед сімей із трьома і більше дітьми - у 2,5 раза) і серед населення сільської місцевості (у 1,5 раза вище, ніж у містах). Така ситуація характерна і для більшості країн, що розвиваються. На основі аналізу зазначених категорій населення встановлено, що в Україні виникла структурна бідність, тобто бідність як постійне явище для значної частини населення, що не пов'язано з особистими якостями і трудовими зусиллями людей. Бідність викликана відсутністю у певних домогосподарствах коштів для забезпечення мінімальних потреб: у зоні бідності сконцентровані сім'ї з дітьми (35,4% серед зазначених верств населення), безробітні (31,1%), працююча частина населення з дітьми (27,9%) і з мінімальним рівнем заробітної плати, рівень якої нижче прожиткового мінімуму (10%), інваліди, сільські мешканці, молодь, жінки, одинокі пенсіонери (16,2%).

Установлено, що скорочення рівня бідності в Україні стримується такими чинниками: низький рівень заробітної плати (пенсій) і доходів населення; нестабільність розвитку економіки; індивідуальна бездіяльність; низький рівень якості медичних послуг, урбанізація; нерозвинута інфраструктура у сільській місцевості; слабка інноваційна активність промислових підприємств; слабка адаптація національної економіки до процесів глобалізації, недосконала система соціального забезпечення. Визначено соціально-економічні наслідки бідності: низька народжуваність, міграція населення, коротка тривалість життя, хронічні захворювання, вилучення бідних з економічного, політичного, соціального і культурного життя суспільства.

У третьому розділі „Удосконалення механізму подолання бідності в умовах глобалізації світової економіки” розроблено заходи з підвищення ефективності діяльності міжнародних організацій щодо скорочення бідності, обґрунтовано напрями формування і розвитку системи глобального соціального партнерства та визначено імперативи макроекономічного регулювання бідності в Україні.

Регулювання бідності та розробка заходів щодо її скорочення на міжнародному рівні пов'язані з діяльністю міжнародних глобальних і регіональних організацій (ООН, Світового банку, Міжнародної організації праці, Світової організації торгівлі, Європейського Союзу та ін.). Установлено недоліки діяльності міжнародних організацій: нерівномірний розподіл ресурсів міжнародної допомоги; скорочення обсягів офіційної міжнародної допомоги для виконання Цілей розвитку тисячоліття; невідповідність між внутрішніми потребами у фінансуванні й обсягом міжнародної допомоги; відсутність у кредитних програмах антиінфляційних заходів; неадаптованість програм скорочення бідності, що пропонуються міжнародними організаціями, до умов розвитку певної країни тощо.

Для підвищення ефективності діяльності міжнародних організацій щодо подолання бідності запропоновано такі заходи: створення незалежної системи контролю над використанням фінансової допомоги; удосконалення інституційного забезпечення реалізації програм подолання бідності; активізація зусиль щодо розробки кредитних програм з узгодженням економічних умов країн-донорів; надання кредитів на умовах антиінфляційних програм і виконання зобов'язань за їх дотриманням; удосконалення нормативної бази країн щодо залучення іноземних інвестицій; реалізація структурних перетворень і активізація найбідніших верств населення з використанням допомоги міжнародних інститутів розвитку; розробка проектів і програм скорочення бідності відповідно до соціально-економічних умов розвитку країни; забезпечення адекватного фінансування процесу скорочення заборгованості країн, що розвиваються; активізація міжнародного соціального руху.

Особливе значення для подолання бідності має формування та впровадження міжнародних трудових норм, принципів, механізмів і форм співпраці та глобального соціального партнерства. Під глобальним соціальним партнерством пропонується розуміти механізм, що сприяє підвищенню ефективності економіки, подоланню соціальних конфліктів, базується на сукупності принципів (універсальності, соціальної справедливості, трипартизму, поетапного фінансування цілей розвитку); передбачає використання методів «відкритості», взаємодії, узгодженості та дозволяє скоротити рівень бідності у світовому господарстві й виконати зобов'язання Цілей розвитку тисячоліття. Метою глобального соціального партнерства є підвищення рівня соціальних стандартів у всіх країнах світу та формування особистісних і суспільних цінностей, орієнтованих на подолання індивідуальної бездіяльності. Запропоновано розглядати глобальне соціальне партнерство на різних рівнях реалізації (глобальному, регіональному, національному) з дотриманням мети й організацією діяльності у трьох основних напрямах: 1) проведення аналітичних досліджень щодо основних факторів ризику бідності й соціального виключення з життя; 2) здійснення інформаційного забезпечення: обмін досвідом між країнами, моніторинг і оцінка Програм подолання бідності (національних та розроблених ООН), публікації звітів, надання інформації, організація щорічних семінарів, міжнародних конференцій щодо подолання бідності; 3) забезпечення фінансової та інституційної підтримки на всіх рівнях в межах партнерства.

Важливими компонентами розвитку глобального соціального партнерства є залучення міжнародних інституцій до проектів удосконалення соціального захисту держави, участь громадських організацій у подоланні бідності, створення програм підвищення доходів бідних, регулювання міграційних процесів на глобальному рівні, розробка національних програм щодо реалізації глобальних соціально-економічних цілей.

Запропоновано концептуальні засади скорочення бідності в Україні, які включають заходи щодо забезпечення макроекономічної стабільності й ефективного перерозподілу доходу. Згідно з розробленим прогнозом в Україні у 2010 р. рівень бідності досягне 27,7%, що більше на 6,2% від прогнозованого рівня бідності (21,5%), зазначеного у Стратегії подолання бідності (рис. 2). Така ситуація свідчить про неможливість виконання Україною прийнятих зобов'язань Цілей розвитку тисячоліття щодо скорочення вдвічі рівня бідності.

Обґрунтовано необхідність упровадження інтегрованої програми соціально-економічного розвитку в Україні, реалізації розвинутої соціальної структури й удосконалення сучасних інститутів. Розроблено практичні рекомендації щодо скорочення бідності в Україні та підвищення рівня життя, які включають такі напрями: структурний (підтримка рівня життя конкретного суспільства, подолання проявів бідності серед різних верств населення, які знаходяться у категорії ризику); інституційний (завершення формування системи демократичних незалежних інституцій та удосконалення структури таких інститутів, як освіта, наука, центри зайнятості, неурядові організації, інститути приватної власності тощо); патерналістський (оптимізація системи перерозподілу доходу та створення ефективної системи соціального захисту); глобальний (реалізація стратегій і планів дій, спрямованих на досягнення Цілей розвитку тисячоліття, підвищення рівня інформованості щодо світового досвіду проведення реформ у соціально-економічний сфері, інтеграція у систему глобального соціального партнерства, ефективне використання фінансової та технічної допомоги міжнародних організацій). В умовах трансформації національної економіки провідну роль відіграють заходи щодо оптимізації механізму подолання бідності. До основних імперативів макроекономічного регулювання бідності в Україні належать: 1) запобігання подальшому зростанню кількості бідного населення; 2) створення можливостей реалізації трудового потенціалу суспільства; 3) організація ефективної системи підтримки соціально незахищених верств населення на основі соціального страхування; 4) участь у системі глобального соціального партнерства.

Запропоновані напрями дозволяють скоротити розбіжності у розподілі доходів, незалежно від форми власності; сприяють появі джерел соціально гарантованих доходів на випадок зниження життєвого рівня населення нижче межі бідності та при досягненні пенсійного віку; дозволяють створити умови для підвищення зайнятості населення, що значно знижує ризик бідності серед усіх верств населення; надають можливості підвищити роль держави і вирішити проблему бідності за рахунок участі у системі глобального соціального партнерства та міжнародної допомоги.

ВИСНОВКИ

бідність глобалізація соціальний міжнародний

У дисертаційній роботі вирішено важливу наукову задачу обґрунтування теоретичних засад та розробки науково-практичних рекомендацій щодо подолання бідності в системі світового господарства. Це дало можливість зробити такі висновки:

1. Дослідження теоретичних основ бідності як глобальної проблеми світового господарства дозволило удосконалити класифікацію глобальних проблем за сферами їх виникнення, на основі виокремлення геополітичних, природних і соціально-економічних глобальних проблем. Визначено, що глобальна бідність - це системне явище, яке є наслідком неефективного розподілу доходів світової економіки та формування верств населення, що зазнають труднощів у задоволенні першочергових фізіологічних потреб і позбавлені можливостей повноцінно брати участь у житті суспільства.

2. Наукове узагальнення причин та факторів формування і розповсюдження бідності в історичному аспекті дозволило виокремити такі причини бідності, як глобальні: цивілізаційні особливості розвитку окремих регіонів, швидкий приріст населення світу, нерівність у розподілі доходів між країнами, глобальні економічні катаклізми, особливості фінансової глобальної системи, різний рівень розвитку країн; національні: політична й економічна нестабільність, недостатнє ресурсне забезпечення країни, високий рівень безробіття, економічні та соціальні трансформації, гендерна нерівність. Виділено фактори ризику бідності, серед яких: низький рівень забезпечення життєвих потреб, неефективне державне управління, низькі соціальні стандарти та доходи, високий ступінь нерівності у доходах, недостатній ресурсний потенціал, демографічні тенденції. Для визначення масштабів концентрації бідності запропоновано здійснення розрахунку коефіцієнта густоти бідного населення, що дозволило класифікувати країни, на підставі розроблених критеріїв, як країни з низьким, помірним і високим рівнем густоти розповсюдження бідності.

3. За результатами проведеного комплексного аналізу теоретичних шкіл і концепцій дослідження бідності систематизовано основні постулати бідності та виділено три історичних періоди дослідження цього явища: перший період - зі стародавніх часів - до середини ХVІІ ст.; другий період - із XVIII ст. до початку XX ст., третій період - ХХ-ХХІ ст. На підставі критичного аналізу теорій визначено механізми подолання бідності, серед яких: державне регулювання перерозподілу доходів; розвиток зовнішньої торгівлі й активізація участі у міжнародних економічних відносинах; реалізація стратегії інноваційного розвитку; стимулювання індивідуальної активності людини.

4. Теоретичний аналіз соціально-економічних показників вимірювання бідності дозволив установити відмінності між методичними підходами до оцінки бідності за міжнародними (добове споживання до 1 та 2 дол. США, індекс Джині, індекс людського розвитку та ін.) і національними стандартами (рівень бідності, розрахований на підставі відповідності доходів домогосподарства прожитковому мінімуму). Розроблено рейтингову оцінку рівня бідності у 82 країнах світу, яка виконана на підставі комплексу показників: національного рівня бідності, міжнародної межі бідності добового споживання, коефіцієнта Джині й індексу бідності населення, що дозволило провести порівняльний аналіз рівня бідності в різних країнах світу та визначити їх рейтинг.

5. Аналіз тенденцій зміни рівня бідності в умовах розвитку світогосподарських зв'язків дозволив установити, що бідність у світовому масштабі скорочується, але її рівень залишається високим у більшості країн Південної Африки, Східної та Південної Азії; бідність як явище має тенденцію до вкорінення і пов'язана з нерівномірністю економічного, соціального і культурного розвитку як між країнами з різними соціально-економічними відносинами, так і всередині країн; розрив між країнами щодо економічного розвитку скорочується у результаті розширення торгівлі, залучення технологій та інвестицій, інтеграції країни у систему світового господарства.

6. У процесі проведення компаративного аналізу програм подолання бідності в розвинутих країнах світу ідентифіковано особливості системи соціального страхування і соціальної допомоги на підставі оцінки моделей соціальної політики провідних країн світу (консервативної, соціал-демократичної, ліберальної, змішаної та Беверіджа). Установлено, що реалізація соціальної політики базується на використанні економічних механізмів підвищення доходів, функціонуванні ефективної системи соціального захисту, раціональному управлінні ринковими і державними важелями.

7. Комплексний аналіз динаміки рівня бідності в Україні протягом 2000-2007 рр. дозволив установити, що рівень бідності залишається високим і перевищує показники 2000 р., що пов'язано з низьким рівнем оплати праці, майновою нерівністю, недосконалістю соціального захисту малозабезпечених, індивідуальною бездіяльністю, нерозвинутою інфраструктурою у сільській місцевості, що значно занижує потенціал національної економіки. Практика реалізації національної Стратегії подолання бідності є неефективною, головні недоліки пов'язані з недосконалістю механізму фінансування соціальної сфери, недооцінкою ролі міжнародних чинників щодо скорочення бідності.

8. Для підвищення ефективності діяльності міжнародних інституцій на підставі оптимізації програм подолання бідності запропоновано такі заходи: створення незалежної системи контролю за використанням фінансової допомоги; удосконалення інституційного забезпечення реалізації програм подолання бідності; надання кредитів на умовах антиінфляційних програм і контролю за виконанням зобов'язань щодо їх дотримання; удосконалення нормативної бази країн щодо залучення іноземних інвестицій; реалізація структурних перетворень і продуктивної активізації найбідніших із використанням допомоги міжнародних інститутів розвитку; активізація розвитку глобального соціального партнерства.

9. Обґрунтовано концептуальні засади формування і розвитку системи глобального соціального партнерства, які ґрунтуються на подоланні соціально-економічних конфліктів, стимулюванні впровадження соціальних проектів, упровадженні принципів глобального соціального партнерства (універсальності, соціальної справедливості, трипартизму, поетапного фінансування цілей розвитку), забезпеченні імплементації стратегії соціально-економічної безпеки на базі використання методів «відкритості», узгодженості та взаємодії. Запропоновано розглядати глобальне соціальне партнерство на різних рівнях реалізації (глобальному, регіональному, національному) з дотриманням мети й організацією діяльності.

10. Запропоновано заходи щодо удосконалення механізму подолання бідності в Україні, серед яких: запобігання подальшому зростанню бідного населення; створення можливостей реалізації трудового потенціалу суспільства; організація ефективної системи підтримки соціально незахищених верств населення, участь у системі глобального соціального партнерства.