Геоекономічні стратегії ТНК як фактор міжнародної конкурентоспроможності країн базування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук україни

інститут світової економіки і міжнародних відносин

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ГЕОЕКОНОМІЧНІ СТРАТЕГІЇ ТНК ЯК ФАКТОР МІЖНАРОДНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ КРАЇН БАЗУВАННЯ

08.00.02 - світове господарство і міжнародні економічні відносини

ГРИЩЕНКО Оксана Костянтинівна

КИЇВ-2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України, у відділі глобальних систем сучасної цивілізації.

Науковий керівник доктор економічних наук, професор, академік НАН України

Пахомов Юрій Миколайович,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, директор

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

РОКОЧА Віра Володимирівна,

ВНЗ „Університет економіки та права „КРОК”,декан факультету міжнародних відносин

кандидат економічних наук

ПЕХНИК Андрій Володимирович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри міжнародних економічних відносин

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Підвищення рівня міжнародної конкурентоспроможності держави та створення цілісної, дієвої системи підтримки інноваційного розвитку, формування ефективної моделі забезпечення економічного суверенітету повинні бути пов'язаними, перш за все, з оптимізацією інституційного регулювання економіки, виробленням збалансованих стратегій системоутворюючих суб'єктів вітчизняного бізнесу та зовнішньоекономічної діяльності України. Загалом, підвищення конкурентоспроможності транснаціональних корпорацій (ТНК), національних фінансово-промислових груп, національних експортерів в українських реаліях слід розглядати як „суму” елементів міжнародної конкурентоспроможності економіки держави в цілому, фактор підвищення її ефективності, безпеки та стабільності економічного розвитку.

Україна стала на шлях ринкових перетворень в умовах нового розвитку світового ринку капіталів. Тенденції сучасного, індустріального і постіндустріального, етапу розвитку світової економіки визначаються поширенням такого процесу, як злиття фінансового капіталу з промисловим і створення на цій основі фінансово-промислових груп. Взаємозв'язок основних видів капіталу досяг такого рівня, коли їх автономне існування стає недоцільним і вимагає створення єдиних організаційних центрів, які б їх регулювали. Транснаціональні корпорації, що є монопольними носіями інноваційно-інвестиційного потенціалу, постають безпосередніми учасниками всього спектру світогосподарських зв'язків, «локомотивами» як світової, так і національних економік, основними акторами у глобальній конкурентній боротьбі. Все це обумовлює актуальність дослідження процесів світової експансії ТНК як засобу забезпечення національних інтересів країн базування, а також механізмів використання ними потенціалу ТНК для реалізації національних геоекономічних стратегій.

Явище транснаціоналізації тривалий час перебуває в центрі уваги багатьох учених-економістів, зокрема воно досліджене у працях таких зарубіжних учених, як М.Аокі, А.Астапович, П.Баклі, Т.Білоус, Р.Вернон, Дж.Даннінг, Д.Деніелс, О.Вільямсон, Ч.Гіл, Е.Грехем, С.Ємель'янов, І.Іванов, М.Кассон, Р.Камерон, С.Кіндлебергер, Дж.М.Кейнс, О. Киреєв, Р.Коуз, Е.Колде, Є.Ленський, Р.Лоустарінен, П.Маклінський, О.Михайлов, А.Мовсесян, М.Познер, М.Портер, Г.Перлмуттер, Л.Радеби, В.Ростоу, Ф.Рут, Р.Робінсон, А.Ругман, І.Самсон, Р.Стобаух, Дж.Стигліц, П.Самуельсон, А.Сливоцький, Р.Соллоу, Дж.Сорос, А.Тобін, П.Тодаро, Л.Уелш, Г.Фішер, Р.Фахфутдинов, С.Хаймер, С.Хірш, П.Хвойник, У.Шарп, Й.Шумпетер, та багатьох інших.

Серед фундаментальних вітчизняних досліджень вказаній проблемі присвячені роботи В.Андрійчука, О.Білоруса, В.Білошапки, І.Бураковського, О.Барановського, В.Будкіна, І.Бланка, О.Власюка, О.Гаврилюка, Б.Губського, М.Дудченка, Л.Кістерського, Д.Лук'яненка, Ю.Макогона, О.Мозгового, А.Мокія, В.Новицького, Є.Панченка, Ю.Пахомова, А.Пехника, А.Поручника, О.Рогача, В.Рокочої, А.Румянцева, Є.Савел'єва, В.Савчука, В.Сіденка, С.Соколенка, А.Філіпенка, В.Філіпова, І.Школи, О.Шниркова та ін.

Разом з тим, в науковій літературі не знайшли достатнього обґрунтування і належного аналізу питання науково-методичних основ управління формуванням ТНК в умовах транзитивної економіки. Недостатньо вивчено економічні важелі впливу держави на ефективне використання інноваційно-інвестиційного потенціалу цих утворень у визнаних пріоритетними галузях. Отже, необхідність подальшого опрацювання проблеми формування ТНК та цілеспрямованого використання їхнього інноваційно-інвестиційного потенціалу з метою реалізації комплексної економічної й соціальної стратегії розвитку держави, зокрема національної зовнішньоекономічної стратегії, визначила актуальність теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у межах завдань, що були поставлені перед відділом глобальних систем сучасної цивілізації Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, зокрема у безпосередньому зв'язку з підготовкою планової НДР за темою “Динаміка цивілізаційних зрушень в сучасному світі” (2005-2007 рр. державний реєстраціний № 0105U002586,), в межах якої автором особисто визначено особливості конкурентних стратегій країн базування ТНК, а також механізми використання державою потенціалу ТНК для реалізації національної геоекономічної стратегії.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є виявлення ролі геоекономічних стратегій ТНК як фактора міжнародної конкуренто-спроможності країн базування. Відповідно до основної мети дослідження було сформульовано наступний комплекс завдань:

· дослідити зміни парадигми конкурентоспроможності національних економік та пов'язаних із цим трансформацій і довести, що глобалізація її змісту та інтернаціоналізація конкурентних переваг обумовили економічну ефективність ТНК, експансіоністський характер діяльності, зробивши їх тим самим основними агентами конкурентоспроможності національних економік на світовій економічній арені;

· проаналізувати масштаби, динаміку й напрями міжнародного руху інвестиційного капіталу та взаємодію і протиборство інтересів основних впливових сил - суб'єктів глобалізації в процесі такого руху, що спричиняє вирішальну дію на функціонування економічних систем;

· довести (спираючись на дослідження масштабів, динаміки і напрямів міжнародного руху інвестиційного капіталу, характеру взаємовідносин між транснаціональними корпораціями та урядами розвинутих країн і країн, які динамічно розвиваються), що держава відіграє визначальну роль у становленні й діяльності ТНК, а вони, у свою чергу, виступають носіями конкурентних переваг, реалізуючи економічні та політичні інтереси цих країн;

· виявити принципи дії механізмів і канали перерозподілу світового доходу транснаціональними корпораціями, в тому числі встановити рівень їхнього впливу на поглиблення розриву між країнами-лідерами і країнами, що знаходяться на наздоганяльній стадії економічного розвитку;

· виявити національні відмінності в політиках різних країн стосовно транснаціональних корпорацій з метою вироблення ефективної державної політики України щодо формування національних ТНК, адаптації їх до вимог глобального економічного середовища та використання в якості суб'єктів міжнародної конкурентної боротьби;

· проаналізувати національний досвід інтеграції України до світової економічної системи через експансію національних корпорацій, що беруть пряму участь у світових процесах транснаціоналізації та, водночас, прямо впливають на параметри національної конкурентоспроможності України, провести аналіз політико-економічних і правових передумов створення ФПГ в Україні, визначити взаємозв'язок різних форм ФПГ і середовища, в рамках якого проходило їх становлення й розвиток;

· обґрунтувати напрями оптимізації стратегії міжнародного економічного розвитку України шляхом визначення найбільш ефективних для України форм ФПГ, на базі яких можуть бути сформовані вітчизняні ТНК, конкурентних секторів економіки для їх утворення та засобів їх транснаціоналізації в умовах подальшої інтеграції України до світової економічної системи.

Об'єктом дослідження є механізми транснаціоналізації відтворювальних систем та їх окремих складових - ТНК, походженням як із домінуючих країн, так і з країн периферії.

Предметом дослідження є геоекономічні стратегії ТНК як засіб забезпечення міжнародної конкурентоспроможності країн базування.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження утворив комплекс загальнонаукових та спеціальних економічних методів пізнання, зокрема було використано: методи логічного аналізу й синтезу (при дослідженні сутності утворення інноваційно-інвестиційного потенціалу інтегрованих корпоративних структур та розробці системи державного управління інноваційно-інвестиційним потенціалом на основі виділення класів завдань центральної компанії ТНК); дескриптивний та історико-еволюційний підходи (при виділенні етапів формування й розвитку ТНК); логічного узагальнення (при уточненні ключових понять дисертаційного дослідження); економіко-математичного та структурно-логічного моделювання (для вироблення алгоритму узгодження інтересів учасників фінансово-промислової групи щодо напрямів інноваційної діяльності та при розробці заходів з мобілізації інвестиційних ресурсів для здійснення інноваційної діяльності в межах ТНК); системного аналізу (при виділенні підсистем інноваційно-інвестиційного потенціалу та розробці управлінських заходів з його використання); метод порівняння (при визначенні організації використання ПІІ зарубіжних ТНК та аналізі законодавчих актів України й зарубіжних країн); техніко-економічного аналізу (при обґрунтуванні пріоритетних напрямів стимулювання розвитку інтегрованих корпоративних структур в Україні). Також, у роботі широко застосовано графічний метод для наочного зображення структури і зв'язків між явищами та процесами.

Наукова новизна отриманих у дисертації результатів полягає в обґрунтуванні ефективних механізмів використання геоекономічних стратегій ТНК з метою підвищення міжнародної конкурентоспроможності країни базування в комплексі засобів інституційного регулювання та сучасних методів реалізації економічних інтересів провідних комерційних агентів. Зокрема, в роботі:

вперше:

- доведено, що реалізація цілей підвищення міжнародної конкурентоспроможності є можливою за умови створення в національній економіці ядра вертикально- й горизонтально-інтегрованих корпорацій, які в змозі стати базисом інвестиційно-інноваційного розвитку й забезпечити належну ефективність масштабних наукомістких інвестицій, необхідних для технологічної модернізації всього народного господарства, створення умов для його переходу на пізньоіндустріальну стадію розвитку; зокрема показано, що оптимізація характеру взаємовідносин між транснаціональними корпораціями та урядами розвинутих країн та країн, які динамічно розвиваються, відбувається в напрямі збільшення державних видатків на стимулювання науково-технічного прогресу, сучасних засобів автоматизації, захисту внутрішнього ринку наукомісткої продукції, активної державної підтримки її експорту, субсидування імпорту перспективних сучасних технологій і науково-технічної інформації, розвитку споживчого й інвестиційного кредитування, формування ефективної інноваційної структури промислового виробництва, що дозволяє створювати й нарощувати глобальні конкурентні переваги, залучати до національного господарського простру капітальні ресурси, сприяти розвитку й освоєнню сучасних інформаційних технологій;

- виявлено, що тенденції руху прямих іноземних інвестицій (ПІІ) пов'язані з конкурентними стратегіями країн базування ТНК і виступають результатом їх глобального та регіонального лідерства, про що свідчать підвищення ролі держави в експорті капіталу; зокрема показані пріоритети інвестиційних стратегій у відповідності до параметрів розвитку інформаційно містких сегментів виробництва, переорієнтування прямих інвестицій з інфраструктурних на сировинні галузі внаслідок загострення конкурентної боротьби за природні ресурси у світовому масштабі, зростання потоків прямих інвестицій з країн, що розвиваються, особливо всередині певних регіонів та в напрямку „південь-південь” (що свідчить про регіональне лідерство Російської Федерації у СНД, Сінгапуру в регіоні Південно-Східній Азії, Гонконгу (Китай), китайської провінції Тайвань та самого Китаю у Східній Азії, а також Бразилії в Латинській Америці);

отримали подальшого розвитку:

- теоретична концепція посилення переваг інституту ТНК над інститутом держави приймаючих країн, яка полягає в тому, що ТНК виступають провідними каналами експансії країн-лідерів у національні економіки і провідниками їхньої політики у сфері міжнародних економічних відносин і водночас саме в результаті державної підтримки все більшою мірою підпорядковують цю політику власним інтересам;

- концептуальні засади державної зовнішньоекономічної стратегії України, метою якої повинно бути забезпечення економічного суверенітету на основі досягнення конкурентоспроможності й зовнішньоекономічної безпеки національної економічної системи, а складовими елементами мають стати технологічна конкурентоспроможність і нова експортна стратегія України, що можливо лише на основі структурно-технологічної перебудови національної економіки й переходу до інноваційного типу розширеного відтворення, розвитку внутрішньої інтеграції та внутрішнього ринку, створення ядра вертикально-інтегрованих корпорацій, оптимізації галузевої структури національної економіки;

удосконалено:

- концепцію активізації системного взаємного зв'язку між державами та суб'єктами - динамізаторами глобалізації, зокрема показано, що кожному з виділених суб'єктів (транснаціональні корпорації, транснаціональні банки, транснаціональні «країни-системи» і уряди країн - носіїв ТНК, міжнародні міжурядові організації та інститути) відповідають специфічні форми впливу на функціонування економічних систем і, не зважаючи на наростання суперечностей між економічними інтересами різних суб'єктів, розвинутим країнам та країнам, що динамічно розвиваються, вдається поєднувати ці інтереси та спрямовувати їх в руслі власних геоекономічних стратегій, причому методи використання політичної волі у процесі регулювання діяльності ТНК є чітко вираженими не лише у таких розвинутих країнах, як США, Німеччина, Японія, а й у провідних країнах Азії - Китаї, Індії, Сінгапурі, Південній Кореї тощо;

- модель подальшого збалансованого розвитку національної економіки України в контексті транснаціональної експансії - визначено напрямки формування відповідних механізмів протистояння експансії ТНК в умовах поглиблення відкритості, зокрема доведено, що однією з форм підпорядкування ресурсу національних ТНК і ТНК країн-лідерів національним інтересам України в таких умовах є державне регулювання їхньої діяльності, засноване на принципі дольової участі та механізмах державно-приватного партнерства;

- принципи регіонально-субрегіональної інтеграції України, відповідно до яких лише формування транснаціоналізованої відтворювальної системи може забезпечити вростання у світову геоекономічну систему, вбудовування в інтернаціоналізовані відтворювальні ядра, що дозволить здійснити доступ до повноправної участі у формуванні й розподілі світового доходу.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані наукові результати можуть використовуватись у процесі формування законодавчих ініціатив щодо соціального та економічного розвитку України, а також при формуванні інституційних засад зовнішньоекономічної діяльності. Запропоновані в роботі рекомендації стосовно визначення впливу діяльності ТНК на економічну модель розвитку України, шляхів економічного розвитку України через регулювання залучення транснаціонального капіталу, визначення пріоритетних галузей промисловості з метою їх подальшої транснаціоналізації та експансії на зовнішні ринки, дозволять по-новому сформувати інституційну інфраструктуру корпоративного сектору відповідно до вимог сучасних процесів глобалізації.

Пропозиції автора щодо використання схем дольової участі при реалізації крупних інвестиційних інфраструктурних проектів ТНК у нафтогазовій та інфраструктурних галузях використані у процесі аналітичного обґрунтування та розробки окремих напрямків зовнішньоекономічної політики, зокрема нових підходів до співробітництва з міжнародними наднаціональними організаціями, ТНК та взяті до уваги Департаментом економічного співробітництва МЗС України (довідка про впровадження №51/3339/1 від 20.06.2007 р.). Окремі положення, висновки та рекомендації дисертаційної роботи щодо формування стратегії інтеграції фінансового сектору України до світового фінансового простору та розвитку його окремих сегментів використано для розробки принципових положень стратегії розвитку економіки України та управління процесами формування ТНК Міністерством економіки України (довідка про впровадження №23-13/2262 від 20.06.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, отримані в дисертації та викладені в наукових публікаціях, отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідались й обговорювались на 8 наукових конференціях, зокрема на міжнародних наукових конференціях в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України (Київ): „Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації” (4 липня 2002 р.), „Актуальні проблеми розвитку відкритої економіки України” (12 лютого 2002 р.), „Глобалізація та регіоналізація економічного розвитку” (25 лютого 2003 р.), а також на ХІV Міжнародній науково-практичній конференції „Формування стратегії розвитку регіону на інноваційній основі” (Чернівці, 20-21 квітня 2004 р., Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ), Міжнародній науково-практичній конференції „Європейська інтеграція та Україна” (Київ, 17 червня 2004 р., КНЕУ), Міжнародній науковій конференції „Україна в системі міжнародних відносин в умовах глобалізації” (Київ, 9 лютого 2005 р., Національний авіаційний університет), Міжнародній науково-практичній конференції „Управлінський потенціал у системі економічного розвитку” (Алушта, 22-23 жовтня 2007 р., Філія Східноукраїнського національного університету імені В.Даля) та науковій конференції „Інноваційні пріоритети інституційного регулювання відкритої економіки: проблеми теорії та практики” (Київ, 8 квітня 2008 р., НДІ міжнародних відносин НАУ).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи представлено у 10 публікаціях, у тому числі 6 статтях у провідних наукових фахових виданнях (з них 1 в науковому журналі і 5 у збірниках наукових праць) та 4 публікаціях тез виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, додатків та списку використаної літератури. Основний зміст дисертації викладено на 185 стор. Робота містить 5 таблиць та 7 рисунків, 3 додатки. Список використаної літератури включає 155 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкриваються актуальність теми дисертації, ступінь наукової розробленості теми, окреслено мету, завдання дослідження, його об'єкт і предмет, охарактеризовано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, представлено рівень їх апробації.

У першому розділі «Експансія ТНК країн базування у контексті національних інтересів» досліджувалися формування конкурентоспроможності національних економік в сучасному глобальному середовищі, стратегії ТНК в системі реалізації національних конкурентних переваг, світові тенденції руху ПІІ як прояв конкурентних стратегій країн базування ТНК.

Глобалізація, ставши закономірним елементом еволюції суспільства, перетворилася на одну з найважливіших характерних рис та тенденцій розвитку всієї системи міжнародних економічних відносин. Вона пов'язана не просто з високим рівнем розвитку технології і техніки, матеріального виробництва, науки й озброєнь, а з якісно новими тенденціями та напрямами розвитку світової економіки. Під впливом глобалізації зростає ступінь міжнародної мобільності факторів виробництва: посилюється міграція робочої сили з країни в країну, формуються потужні потоки короткострокового і довгострокового капіталу, активно розвивається міжнародний трансфер технологій. Аналіз основних чинників глобалізаційних процесів дозволяє констатувати, що всі вони прямо чи опосередковано пов'язані з діяльністю ТНК та процесами транснаціоналізації (див. рис. 1).

Втім, глобалізаційного характеру набувають не лише позитивні, а й негативні тенденції, що обумовлює зростаючу важливість забезпечення геоекономічної безпеки держав у глобальному світі. Тому для десятків країн, які не входять до "золотого мільярда", економічна глобалізація, поряд з відомими можливостями кооперації та інтеграції, несе великі виклики й загрози, найбільш значущими серед яких є:

- зростання сегментації світового господарства і глобальної нерівності;

- активізація старих і поява нових суспільних, економічних і політичних міжнародних конфліктів;

- загострення міжнародної конкуренції, що відбувається не тільки у виробничій сфері за володіння матеріальними ресурсами, а й за володіння фінансовими, інвестиційними, інформаційними ресурсами, що, зокрема, відображається у зростанні негативного впливу міжнародної корупції;

- зниження ступеня регуляції національних економік в результаті посилення їх вразливості до коливань зовнішньоекономічної кон'юнктури через збільшення їх відкритості і взаємозалежності, що виражається, зокрема, у зростанні протиріч і конфлікті інтересів „старої” і „нової” економіки в країнах, що глобалізуються;

- наростання міжнародної і внутрішньокраїнної асиметрії з точки зору рівня включеності у світові господарські процеси, конкурентного потенціалу і частки в прибутках від економічного зростання.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Чинники розвитку глобалізації

В умовах глобалізації спостерігається зміна господарських функцій держави, скорочення прямих форм участі держави в економічній діяльності з одночасним розширенням партнерських відносин з приватним сектором у виробництві суспільних благ і наданні суспільних послуг через контрактну систему. Роль держави не просто зменшується - відбувається трансформація пріоритетів і механізмів її впливу на соціально-економічні процеси. Глобалізація веде до закріплення ієрархії держав за їх місцем у системі функціональних зв'язків техносфери із зовнішнім для неї світом, змінює роль держави в усьому означеному комплексі відносин, вбудувавши державу в нову для неї систему глобальних зв'язків і залежностей і розмиваючи традиційний суверенітет держави.

Транснаціональні корпорації, з одного боку, є продуктом міжнародних економічних відносин, що швидко розвиваються, а з іншого боку, самі представляють могутній механізм дії на ці відносини. Активно впливаючи на міжнародні економічні відносини, ТНК не лише формують нові відносини, а й видозмінюють вже існуючі їх форми. ТНК перетворили світову економіку на міжнародне виробництво, забезпечили розвиток науково-технічного прогресу в напрямі підвищення технічного рівня і якості продукції, ефективності виробництва, вдосконалення форм менеджменту, управління підприємствами.

До об'єктивних причин виникнення ТНК та ТНБ слід віднести їх економічну ефективність, обумовлену великими масштабами виробництва в багатьох галузях. Необхідність вистояти в конкурентній боротьбі сприяє концентрації виробництва й капіталу в міжнародному масштабі. В результаті стає виправданою діяльність у глобальних масштабах, що відкриває можливість зниження витрат виробництва й отримання надприбутків. ТНК як організаційна форма функціонування великого приватного підприємства виявилася найбільш адекватною сучасному характеру міжнародного поділу праці, вона дозволяє, з одного боку, забезпечувати високу економічну ефективність, а з іншого - постійно проявляти величезний потенціал пристосовності до нових умов і сприйнятливості до інновацій.

На початку XXI ст. спостерігається тенденція до перетворення ТНК з країн, що розвиваються, особливо азіатського регіону, на потужних глобальних та регіональних економічних гравців. Про це свідчать тенденції руху прямих інвестицій, зокрема стрімке збільшення прямого інвестування за кордон країнами периферії, зростання кількості ТНК, що базуються в цих країнах, та їхніх активів.

У другому розділі «Механізми використання державою потенціалу ТНК для реалізації геоекономічних стратегій (на прикладі азіатських країн)» досліджувалися інструменти державного впливу на параметри міжнародної конкурентоспроможності національних компаній, а також державна політика просування ТНК як складова стратегії переходу від моделі наздоганяючого до постіндустріального розвитку.

Хоча глобалізація й відкриває нові можливості, завдяки яким країни та їх корпорації можуть підвищити конкурентоспроможність, завдання реалізації цього потенціалу вимагає формування відповідних довгострокових стратегії на національному рівні та оперативного коригування цих стратегій. Так, роль заохочення експорту в посиленні індустріальної конкурентоздатності широко визнана. Для досягення цієї мети можуть прислужитися різні інституційні механізми, наприклад, створення особливих експортних зон, посилення торгівельної інфраструктури тощо. Уряд має підтримувати підприємництво та сприяти створенню нових підприємств малого та середнього бізнесу, особливо в інтелектуальномістких галузях. За розвитку таких підприємств країни можуть поповнити нестачу підприємницьких талантів та просувати нові компанії завдяки розвитку нових галузей та створення компаній „нової економіки”.

В умовах економічної глобалізації доступ до міжнародних ринків, джерел енергопостачання та мереж обміну знаннями також набуває великого значення. Одним із дієвих шляхів приєднання до світових виробничих систем для країн та їх компаній є пряме закордонне інвестування. Органи державної влади мають слідкувати за тим, щоб бізнес-клімат заохочував підприємницьку діяльність та розвивав приватне інвестування не лише в основні фонди, а також у науково-дослідні розробки та освіту.

Щодо інституційних засобів політики активного стимулювання прямих закордонних інвестицій можна констатувати існування суттєвих відмінностей у різних країнах. Наприклад, в деяких країнах, що розвиваються, прямими закордонними інвестиціями опікуються ті самі інституції, які залучають прямі іноземні інвестиції до країни - Агентства зі сприяння інвестуванню. В інших країнах, включаючи велику кількість розвинутих країн, цю функцію виконують Агентства зі сприяння торгівлі. Як правило, ці інституції беруть на себе організацію бізнес-зустрічей та інформаційне сприяння інвестиційній діяльності за кордоном. Функцію ж фінансового стимулювання прямих інвестицій здійснюють, як правило, інші спеціалізовані агентства, такі як експортно-імпортні банки (ЕКСІМ-банки) або ж інші фінансові інститути, які надають страхове покриття та експортні кредити національним інвесторам. У таких країнах, як Малайзія й Туреччина, ЕКСІМ-банки відіграють ключову роль у сприянні прямому закордонному інвестуванню.

У той час як економіки більшості країн світу розвивалися екстенсивним шляхом, що відзначався невисоким зростанням продуктивності праці, неефективністю фінансово-промислових груп, які патронувалися державою, монопрофільним укладом експортоорієнтованої промисловості, інвестиційним накачуванням економіки, що здійснювалося як національними банками й фінансовими установами, так і за рахунок іноземних капіталовкладень, декільком країнам регіону Південно-Східної Азії (КНР, Сінгапур, Гонконг, Тайвань та ін.) вдалось побудувати принципово інші за своєю сутністю економічні системи. Названим країнам вдалося перейти до інтенсивного шляху розвитку власних економік, що характеризується перманентним зростанням продуктивності та ефективності праці, збалансованим із внутрішнім попитом експортом, сприятливими макроекономічними умовами. Згадані фактори забезпечили стійке та стрімке зростання економік цих країн, дозволили їм подолати економічну відсталість і скоротити розрив з індустріально розвиненими державами, а також мінімізували вразливість до дії зовнішніх потрясінь.

Китай являє собою унікальний приклад країни, яка, зробивши ставку на приплив ПІІ шляхом масованого приходу до країни зарубіжних ТНК обробної промисловості (на відміну від більшості азіатських країн, які сконцентрували зусилля на залученні кредитних коштів та спекулятивного капіталу), в той самий час створила власні конкурентоздатні на світовій арені корпорації в цілій низці галузей. Починаючи з 2000 р., Китай перейшов до втілення в життя зовнішньоекономічної стратегії „глобального поступу”, відповдіно до якої розпочав активне завоювання світових ринків шляхом просування на них власних конкурентоспроможних китайських корпорацій. Таким чином, саме ТНК відіграють ключову роль у реалізації зовнішньоекономічної стратегії, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності національної економіки Китаю шляхом отримання доступу до сировинних ресурсів і решти факторів виробництва інших країн та завоювання ринків збуту для китайських товарів і послуг. Яскравим прикладом успішності стратегії „глобального поступу” є економічна експансія Китаю на африканський континент та перетворення його на домінуючу торговельно-економічну силу в Африці, на головного торгівельного партнера найбільших економік цього континенту.

У третьому розділі «Розбудова конкурентоспроможності економіки України шляхом формування ефективної моделі діяльності ТНК українського базування» досліджувалися перспективи розвитку ТНК українського базування в контексті завдань переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку національної економіки, а також шляхи використання інвестиційно-інноваційного потенціалу ТНК при розбудові пізньоіндустріальної моделі економіки України.

Неоліберальна політика, що проводилась в Україні у 90-х роках ХХ ст., як і в більшості країн пострадянського простору, мала на меті інтегрування країни до світового господарства шляхом всебічної лібералізації зовнішньоекономічних відносин, втім не передбачала формування життєздатної економіки шляхом створення ринкової інфраструктури, структурних зрушень у сфері виробництва. В результаті така політика виявилася згубною для колись передової економіки, Україна втратила статус індустріальної держави з високим науково-технічним потенціалом та перетворилась на аграрно-сировинну країну.

Держава повинна залучити на свою територію транснаціональні або просто провідні компанії світу і забезпечити через них свою присутність на світових ринках товарів. Необхідно скористатися тенденцією переходу Західної Європи до постіндустріальної моделі економіки з природним виведенням виробництв за межі своїх країн, запропонувавши їм таку можливість в Україні. В ідеалі, наша країна спроможна стати своєрідним євразійським технопарком, швидко подолавши шлях від відбудови індустріальної економіки до перших елементів економіки постіндустріального устрою. Для цього мають бути звільнені у переміщенні територією країни не лише фінансові потоки, але й інтелектуальна власність.

Слід використати досвід подібного регульованого переходу до економіки відкритого типу, продемонстрованого країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону, зокрема Японією, Південною Кореєю, Сінгапуром, Китаєм. Включення цих країн до системи світогосподарських зв'язків здійснювалося поетапно, в умовах забезпечення ефективної взаємодії держави та національного монополістичного капіталу. Державою створювалися необхідні умови для прискореного розвитку експортоорієнтованих галузей національної економіки шляхом концентрації на перспективних напрямках необхідних фінансових і технологічних ресурсів, формування системи підготовки висококваліфікованих кадрів, встановлення світових стандартів якості продукції, забезпечення національних компаній необхідною науково-технічною та іншою інформацією. інвестиційний міжнародний транснаціональний інтеграція

Без фінансових вливань неможливо вивести експортний потенціал країни на якісно новий рівень, який відповідав би домінуючим у світовій економіці тенденціям. Така політика дає можливість сконцентрувати за допомогою держави обмежені місцеві ресурси на реалізації стратегії структурної перебудови національної економіки, створити сучасну галузеву структуру шляхом технічної модернізації виробництва, забезпечити швидкий розвиток експортоорієнтованих галузей і, в результаті, досягти значних конкурентних переваг на світових ринках товарів та послуг, зокрема на ринках високотехнологічної продукції.

Зважаючи на досвід країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, про який вже згадувалося вище, та розглядаючи нарощування експортного потенціалу українських підприємств в якості пріоритету при інтеграції до світового фінансового простору, найбільш ефективною формою концентрації фінансових ресурсів приватного сектору економіки на обраних пріоритетних напрямках до рівня, що є необхідним для здійснення технологічних проривів, уявляється створення як місцевих, так і транснаціональних фінансово-промислових груп. Застосування такого підходу підтвердило свою ефективність в Японії та Південній Кореї.

У контексті міжнародної практики, розширення діяльності ФПГ є одною з важливих складових частин інституційного розвитку економіки України, що відбувається в останні роки. Тому на підставі ретельного аналізу існуючого виробничого та науково-технічного потенціалу України необхідно визначити обмежену кількість пріоритетних галузей національної економіки, які в середньостроковій або довгостроковій перспективі можуть набути конкурентних переваг на світовому ринку, розробити й затвердити довгострокові програми державної підтримки цих галузей з визначенням реальних джерел внутрішнього фінансування цих програм.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової проблеми, що полягає у розробці науково обґрунтованого механізму інтеграції економічної системи України до світового господарського простору на засадах реалізації економічних інтересів держави в умовах глобальної транснаціоналізації.

1. Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на всі підсистеми національні економіки кожної окремої країни та змінює напрямки формування національних економічних стратегій. Ліберально-монетаристська модель, одним з ключових параметрів якої стала вільна глобальна конкуренція та активна діяльність ТНК в умовах відкритої світової економіки як продукт цієї конкуренції, передбачають поступове зменшення втручання держави в економічні процеси. Більшість країн світу мають підлаштовуватись під логіку об'єднання інтегрованої світової технологічної бази, створеної, здебільшого, транснаціональними корпораціями, які не залежать від жодної країни. Але в найбільш успішних та таких, що динамічно розвиваються, країнах держава стає відповідальним суб'єктом представництва й захисту національних інтересів, зокрема утримує ТНК і створює середовище в якому вони оперують, а також має політичну владу контролювати їх діяльність.

2. Економічна потужність країни значною мірою визначається наявністю у неї великих корпорацій, які є транснаціональними за сферами своєї діяльності і мають загальнонаціональне значення. ТНК як організаційна форма функціонування великого приватного підприємства виявилася найбільш адекватною до сучасного характеру міжнародного розподілу праці, яка дозволяє, з одного боку, забезпечувати високу економічну ефективність, з іншого - постійно проявляти величезний потенціал пристосовності до нових умов і сприйнятливості до інновацій.

3. Методи використання політичної волі в процесі управління ТНК є чітко вираженим серед таких розвинутих країн, як США, Німеччина і Японія. На сьогодні ці три держави залишаються основними територіальними плацдармами для переважної більшості лідируючих транснаціональних корпорацій. У кожному з випадків, правлячі політичні структури продовжують формувати діяльність корпорацій, яка має вирішальне значення для майбутнього цих компаній, а саме: їх стиль управління, програми фінансування, науково-дослідницьку діяльність, капіталовкладення та внутрішньокорпоративну торгівлю.

4. Державні стратегії впливу на діяльність транснаціональних корпорації в країнах, що активно розвиваються, мають виражену тенденцію до активізації та більш чітких інституційних форм; це стосується, передусім, таких країн, як Китай, Індія, Південна Корея, Сінгапур, які реалізують комплексну політику щодо просування національних компаній за кордон та перетворення останніх на ТНК. Ця політика включає в себе як інструменти „пасивної лібералізації”, спрямовані на поступове усунення державою перешкод на шляху інтернаціоналізації національних компаній, так і інструменти „активного просування”, покликані підтримувати та стимулювати експансію національних компаній на ринки та в економіки інших країн. Із початку XXI століття спостерігається чітка тенденція до перетворення ТНК з країн, що розвиваються, особливо азіатського регіону, на потужних глобальних та регіональних економічних гравців. На даному етапі експансії ТНК цих країн віддають перевагу інвестуванню в економіки інших країн, що розвиваються, та, зокрема, найменш розвинутих країн. При цьому, випереджаючими темпами відбувається інвестування та проникнення ТНК у сировинні галузі, що обумовлено не лише суто корпоративними факторами, а більшою мірою державною політикою цих країн, націленою на забезпечення доступу до стратегічних ресурсів, таких як корисні копалини.

5. Найважливішим факторами стійкого економічного розвитку і конкурентоспроможності передових економік Південно-Східної Азії та їх національних компаній виявилося широке застосування у виробництві висококваліфікованої й високопродуктивної інтелектуальної праці, новітніх технологій, методів управління, продуманої стратегії розвитку, виваженої макроекономічної політики, політики стосовно прямого іноземного інвестування та транснаціональних корпорацій, тощо. У сучасних умовах фактори, на яких було засновано азіатське економічне чудо решти країн регіону, втратили колишнє значення. Низькі витрати на робочу силу та екстенсивна мобілізація інших факторів виробництва не можуть бути достатньою умовою проникнення країн на світові ринки, а тим більше - переходу до постіндустріального суспільства. В сучасних умовах конкурентоспроможність визначається ретельно продуманою стратегією оптимізації галузевої структури національної економіки з врахуванням довгострокових геоекономічних перспектив.

6. Ключова ідея підвищення конкурентоспроможності економіки України полягає в переході до інноваційного типу економічного розвитку шляхом формування постіндустріальної економіки через розбудову економіки пізньоіндустріального укладу. Даний підхід передбачає концентрацію зусиль на розробці й упровадженні кардинально нової продукції й технологій, аналоги якої відсутні у світі. Нарешті, спираючись на все ще високу якість людського капіталу в Україні, необхідно створювати структури «економіки, заснованої на знаннях», Інтернет-технологіях тощо. Для цього необхідно використати наявну концентрацію доходів у сировинних галузях з метою заохочення створення як вертикально-інтегрованих структур, так і горизонтальних взаємодій на основі спеціалізації й кооперування виробництва, тобто створювати нові суб'єкти для успішної конкуренції на світових ринках. Тільки вони в змозі стати базисом інвестиційно-технологічного сектора й забезпечити належну ефективність масштабних наукомістких інвестицій, необхідних для технологічної модернізації всього народного господарства.

7. Завдання розбудови нової економічної моделі в Україні ускладнюється через деформацію її стратегічних національних інтересів, основними причинами якої є порушення природної технології підготовки стратегічних рішень і відсутність владних структур, які забезпечували б односпрямований стратегічний розвиток економіки, що призвело до неконкурентоспроможності вітчизняної продукції, нераціональної структури виробництва, неефективного використання факторів виробництва, незадовільної мотивації щодо підвищення ефективності виробництва, несприятливого інноваційно-інвестиційного клімату, нерівномірного розвитку регіонів.

8. За відсутності в Україні корпорацій, рівних за технологічною, виробничою та фінансовою могутністю зарубіжним, українська держава ніколи не стане рівноправним партнером ні на світовому, ні на внутрішньому ринках. Аналіз за методологією Світового економічного форуму ролі ТНК, ФПГ та вертикально-інтегрованих компаній у процесі формування базових факторів розвитку національної економіки України, необхідних для переходу до пізньоіндустріальної імпортозаміщуючої моделі економіки, керованої ефективністю, доводить, що саме ТНК (вітчизняні та іноземні), а також ФПГ та вертикально-інтегровані компанії українського походження мають відіграти ключову роль у розвитку принаймні двох (інфраструктура та макроекономіка) з чотирьох факторів економічного розвитку. При цьому, держава має зайняти активну позицію щодо розвитку решти факторів (інституції, охорона здоров'я та базова освіта). Лише поєднання та синергія держави та великого національного бізнесу можуть забезпечити якісний перехід економіки до нової - пізньоіндустріальної - стадії розвитку, забезпечити стале зростання ВВП та інтенсифікацію експорту.

9. Держава має вжити всіх необхідних заходів щодо активізації процесу створення ТНК українського базування, включаючи внесення необхідних змін у чинну нормативно-правову базу з метою її вдосконалення. З появою вітчизняних ТНК, що практично означатиме початок формування корпоративно-коопераційного каркасу економіки країни, українські суб'єкти господарювання, які входять до складу корпорації, зможуть протистояти експансії з боку російських та західних ТНК, співпрацювати з ними на взаємовигідній основі, а відтак - відстоювати пріоритети національної промислової та економічної політики. Наявність великого капіталу в економіці України забезпечує посилення інвестиційних процесів. Великі ФПГ стають носіями інноваційного розвитку. Більшість українських ФПГ на даному етапі «цивілізуються» і тим сприяють проникненню в українське підприємницьке середовище західних зразків ведення бізнесу. Деякі з цих ФПГ вже знаходяться в процесі трансформації у ТНК, що зміцнюють свої позиції на ринках Росії та країн Центрально-Східної Європи.

10. Основними принципами створення ФПГ та вертикально-інтегрованих компаній, які мають стати прообразами українських ТНК, є такі: 1) першочергове створення груп на базі технологічно і коопераційно пов'язаних промислових підприємств, що випускають складну наукомістку й конкурентоспроможну продукцію, яка має попит на внутрішньому й зовнішньому ринках; 2) багатоваріантність шляхів формування ФПГ, в тому числі можливість їхнього формування із підприємств державної форми власності, використання різноманітних організаційно-правових форм інтеграції фінансового, промислового, торгового, наукового капіталів на засадах взаємної зацікавленості в результатах спільної діяльності; 3) використання холдингових, трастових відносин, системи участі для організаційно-економічної взаємодії учасників групи із головною компанією; 4) створення на організаційній базі ФПГ нових інвестиційних механізмів розвитку інноваційної діяльності, що забезпечить саморозвиток і зниження навантаження на державний бюджет; 5) регулювання юридичних взаємовідносин між ФПГ і державою через систему договорів, що визначають партнерські відносини, взаємні зобов'язання, гарантії і відповідальність ФПГ, з одного боку, й Уряду України - з іншого; 6) можливість залучення представників органів державного управління до структури управління ФПГ.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У провідних наукових фахових виданнях:

1. Грищенко О.К. ТНК і національний економічний простір: основи стратегії / О.К.Грищенко // Наук. вісник Чернівецького торг.-економ. ін-ту КНТЕУ. Вип. 1. Економічні науки. Ч. 1. - Чернівці : ЧТЕІ, 2004. - С. 61-64.

2. Грищенко О.К. Регулятори процесів економічної глобалізації: відносини “Держава-ТНК” / О.К.Грищенко // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право) : наук. журн. - Спецвипуск. - К. : НАУ, 2006. - С. 47-54.

3. Грищенко О.К. ТНК як носії національних конкурентних переваг: еволюція, ключові характеристики та сучасні тенденції розвитку / О.К.Грищенко // Зб. наук. праць. Вип. 53 / Ін-т світової економіки і міжнар. відносин НАН України; відп. ред. В.Є.Новицький. - К. : ІСЕМВ НАНУ, 2007. - С. 187-199.

4. Грищенко О.К. Складові державної політики просування ТНК на міжнародні ринки / О.К.Грищенко // Зб. наук. праць. Вип. 54 / Ін-т світової економіки і міжнар. відносин НАН України; відп. ред. В.Є.Новицький. - К. : ІСЕМВ НАНУ, 2008. - С. 174-187.

5. Грищенко О.К. «Точки зростання» і проблеми використання потенціалу ТНК в Україні (на прикладі машинобудівного комплексу) / О.К.Грищенко // Економіка та підприємництво : зб. наук. праць. Вип. 20 / Київський нац. економ. ун-т імені Вадима Гетьмана. - К. : КНЕУ, 2008. - С. 56-78.

6. Грищенко О.К. Досвід китайського економічного «прориву» для України / О.К.Грищенко // Зб. наук. праць. Спецвипуск / Ін-т світової економіки і міжнар. відносин НАН України; відп. ред. В.Є.Новицький. - К. : ІСЕМВ НАН України, 2008. - С. 78-85.

В інших виданнях:

7. Грищенко О.К. Стратегія проникнення фірми на зовнішні ринки в сучасних конкурентних умовах / О.К.Грищенко // Міжнародна наукова конференція „Глобалізація та регіоналізація економічного розвитку” (Київ, 25 лютого 2003 р.) - К. : ІСЕМВ НАН України; КНЕУ, 2003. - С. 25-27.

8. Грищенко О.К. Українські ТНК як інструмент диверсифікації національної економіки в світовий економічний простір / О.К.Грищенко // Мат-ли Міжнар. наук. конф. „Україна в системі міжнародних відносин в умовах глобалізації” (Київ, 9 лютого 2005 р.). - К. : НАУ, 2005. - С. 60-61.

9. Грищенко О.К. Українські ТНК у контексті державної інноваційної політики / О.К.Грищенко // Тези доповідей міжнар. наук.-практ. конф. „Управлінський потенціал у системі економічного розвитку” (Алушта, 22-23 жовтня 2007 р.). - Алушта : Філія Східноукраїнського нац. ун-ту
ім. В. Даля, 2007. - С. 43-44.

10. Грищенко О.К. Щодо проблеми експансії ТНК та національних інтересів країн базування / О.К.Грищенко // Інноваційні пріоритети інституційного регулювання відкритої економіки: проблеми теорії та практики : наук. конф. (Київ, 8 квітня 2008 р.) / НДІ міжнар. відносин НАУ. - К. : ФМД; ІМВ НАУ, 2008. - С. 19-21.

АНОТАЦІЯ

Грищенко О.К. Геоекономічні стратегії ТНК як фактор міжнародної конкурентоспроможності країн базування. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук зі спеціальності 08.00.02 - світове господарство і міжнародні економічні відносини. - Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - Київ, 2009.

Досліджуються геоекономічні стратегії ТНК в контексті забезпечення міжнародної конкурентоспроможності країн базування і процесів формування сучасних відкритих економік. Виявляються світові тенденції руху товарів, прямих іноземних інвестицій, виробництва інформаційних послуг як прояви корпоративних конкурентних стратегій.

Вивчається зарубіжна практика підвищення міжнародної конкурентоспроможності, зокрема процеси створення в національній економіці ядра вертикально- і горизонтально-інтегрованих корпорацій. На прикладі азіатських країн показано механізми використання державою потенціалу ТНК для реалізації геоекономічних стратегій.

Запропоновано модель збалансованого розвитку національної економіки України в контексті транснаціональної експансії, визначено напрями формування відповідних механізмів протистояння їй в умовах поглиблення відкритості.

Ключові слова: ТНК, міжнародна конкурентоспроможність, міжнародна торгівля, міжнародні інвестиції, інновації, інституціоналізм, глобалізація, міжнародні економічні відносини

Грищенко О.К. Геоекономические стратегии ТНК как фактор международной конкурентоспособности стран базирования. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.02 - мировое хозяйство и международные экономические отношения. - Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины. - Киев, 2009.

В диссертации исследуются геоэкономические стратегии ТНК в контексте международной конкурентоспособности стран базирования и процессов формирования современных открытых экономик. Выявляются мировые тенденции движения товаров, прямых иностранных инвестиций, производства информационных услуг как проявления корпоративных конкурентных стратегий.

Изучается зарубежная практика повышения международной конкурентоспособности, в частности процессы создания в национальной экономике ядра вертикально- и горизонтально-интегрированных корпораций, которые в состоянии стать базисом инвестиционно-инновационного сектора и обеспечить надлежащую эффективность масштабных наукоемких инвестиций, необходимых для технологической модернизации всего народного хозяйства, создания условий для его перехода на позднеиндустриальную стадию развития. На примере азиатских стран показаны механизмы использования государством потенциала ТНК для реализации геоэкономических стратегий.

Обосновывается концепция активизации системной взаимной связи между государствами и субъектами - динамизаторами глобализации, в частности показано, что каждому из выделенных субъектов (транснациональные корпорации, транснациональные банки, транснациональные «страны-системы» и правительства стран-носителей ТНК, международные межправительственные организации и институты) отвечают специфические формы влияния на функционирование экономических систем. Показано, что ввиду нарастания противоречий между экономическими интересами разных субъектов, развитым и динамично развивающимся странам удается совмещать эти интересы и направлять их в русле собственных геоэкономических стратегий, причем методы использования политической воли в процессе регуляции деятельности ТНК являются четко выраженными не только в таких развитых странах, как США, Германия, Япония, но и в ведущих странах Азии - Китае, Индии, Сингапуре, Южной Корее и др.