Національні інноваційні системи як механізм підвищення конкурентоспроможності в перехідних економіках країн Центральної Європи

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

08.00.02 - Світове господарство і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Національні інноваційні системи як механізм підвищення конкурентоспроможності в перехідних економіках країн Центральної Європи

Микитюк Зоя Василівна

КИЇВ-2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі зовнішньоекономічних досліджень Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Науковий керівник

кандидат економічних наук,

старший науковий співробітник

ХАХЛЮК Анатолій Миколайович,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, провідний науковий співробітник відділу зовнішньоекономічних досліджень

Офіційні опоненти

доктор економічних наук, професор

МАКОГОН Юрій Володимирович,

Донецький національний університет

Міністерства освіти і науки України,

завідувач кафедри «Міжнародна економіка»

кандидат економічних наук, доцент

ГРУЩИНСЬКА Наталія Миколаївна,

Національний авіаційний університет,

доцент кафедри міжнародного бізнесу

Захист відбудеться 20 січня 2009 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.01 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ, вул. Леонтовича, 5.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України: 01030, Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий 19 грудня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради А.М. Хахлюк

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасних умовах динамічного розвитку світового господарства щабель розвитку національної інноваційної сфери формує основу стійкого економічного зростання і є необхідною умовою для повноправної участі країни у світовому поділі праці. Формування ефективної національної інноваційної системи (НІС) дозволяє підвищити інтенсивність економічного зростання країни за рахунок використання дієвих механізмів одержання, передачі та використання у господарській практиці результатів науково-технічної та інноваційної діяльності (ІД).

Особливої актуальності питання формування НІС набуває для країн із трансформаційною економікою, оскільки результативність їх інтеграції до світогосподарської системи визначається спроможністю суспільних інститутів забезпечити структурно-інноваційні трансформації національного господарства у напрямку побудови економіки знань. У цьому контексті, на особливу увагу заслуговує практика становлення інноваційних процесів у країнах Центральної Європи (ЦЄ), які сьогодні знаходяться на різних етапах трансформації своїх господарських систем і намагаються через використання інтеграційних можливостей та взаємного досвіду скоротити існуючий суттєвий розрив у рівнях соціально-економічного та технологічного розвитку з розвинутими країнами.

Проблема формування основ НІС є актуальною також і для України, з огляду на необхідність реалізації концепції сталого економічного розвитку і підвищення конкурентоспроможності нашої держави, яка значно відстає за низкою показників результативності інноваційного розвитку навіть порівняно з країнами ЦЄ. В Україні досі не має розробленої методологічної основи розвитку НІС, гострою залишається проблема створення дійових інститутів вітчизняної інноваційної сфери. Узагальнення та поширення досвіду, нагромадженого країнами ЦЄ у сфері формування НІС, здатне поліпшити шанс держави якнайшвидше розв'язати завдання соціально-економічного розвитку і зайняти гідне місце у світі, який постійно глобалізується.

Теоретичні положення інноваційних теорій дістали своє відображення у наукових працях вчених-економістів, як зарубіжних: Й.Шумпетера, Г.Менша, Б.Санто, А.Кляйнкнехта, Я.Ван Дейна, Б.Твісса, І.Кузнеця, Р.Солоу, Ф.Хайєка, П.Друкера, М.Куіна, З.Кузера, - так і російських: С.Фокіна, І.Балабанова, В.Гусарової, Н.Московіна, О.Молчанової, В.Гуніна, Б.Салтикова, М.Бунчука, - та вітчизняних: В.Будкіна, В.Новицького, І.Макаренка, М.Йохана, Ю.Бажала, В.Геєця, В.Яковенко, Б.Малицького, Ю.Яковця, Л.Омеляновича, І.Крючкової, Т.Ціхана, О.Василенко, О.Волкова, А.Власової, Д.Кокурина, В.Захарченко. Безпосередньо авторами концепції НІС, яка розроблялась в рамках інноваційних теорій розвитку економіки, стали Б.Лундвал, К.Фрімен, Р.Нельсон, І.Бойко, Н.Іванова, В.Гуськов, Г.Кочетов, М.Мирський, О.Рогожин, В.Кузьменко.

Проте, хоча в останні роки кількість публікацій з даної проблеми зростає, завершеної теорії ІС у вітчизняній літературі поки що немає, зокрема відсутній єдиний підхід до визначення суті ІС та її структури, не розроблено ефективної моделі сучасної ІС України, не сформовано цілісної концепції її розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу зовнішньоекономічних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин, зокрема у контексті підготовки НДР за темами «Шляхи та напрями застосування міжнародного досвіду регулювання економіки в інноваційній стратегії України» (2005-2006 рр.; державний реєстраційний № 0105U002584), «Конкурентні інноваційні механізми економічного розвитку України в контексті світового досвіду інституційної політики» (2007-2009 рр.; державний реєстраційний № 0106U010980).

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є визначення принципів побудови НІС в країнах ЦЄ для розробки комплексу практичних рекомендацій щодо формування ІС у рамках стратегічного курсу на інтеграцію України до ЄС.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

оцінка досліджень ІС на основі узагальнення, систематизації та критичного аналізу поглядів на її суть і структуру;

визначення теоретичних засад становлення ІС у країнах із трансформаційною економікою та встановлення закономірностей розгортання інноваційних процесів (ІП) в умовах прискореної інтеграції;

виявлення ключових проблем у процесі становлення НІС як у державах ЦЄ, так і в Україні;

оцінка актуального стану НІС в державах із трансформаційною економікою у розрізі наукової, виробничої та інфраструктурної компонент;

визначення перспективних з точки зору технологічного прориву учасників НІС - секторів і підгалузей національного господарства, окремих економічних суб'єктів;

обґрунтування місця і ролі держави у вітчизняній ІС, оцінка ефективності політики державних органів у сфері її формування та розвитку;

розробка рекомендацій щодо вдосконалення системи державного регулювання розвитку ІП на системній основі.

Об'єктом дослідження є НІС країн ЦЄ та України як основа розвитку економіки-знань.

Предметом дослідження стали головні закономірності та тенденції формування і розвитку НІС у країнах ЦЄ та Україні, як механізм підвищення конкурентоспроможності на національному, регіональному і галузевому рівнях.

Методи дослідження. Методологічною основою проведеного дослідження став діалектичний підхід зі щільною взаємодією системно-структурного та історичного підходів. Теоретичні аспекти пізнання інноваційного процесу досліджено за допомогою інструментів і прийомів логічної абстракції (аналізу, синтезу, індукції та дедукції) із застосуванням історичного та системного підходів (розділ 1). Системно-структурний та системно-інтеграційний методи, в поєднанні з дескриптивним і казуальним підходами, було використано для з'ясування ролі державних і регіональних органів влади у НІС країн з перехідною економікою (підрозд. 2.1, 2.2). Вплив ІС на економічний розвиток країн ЦЄ і України розкрито із застосуванням на емпіричному й теоретичному рівні дослідження спеціальних економічних методів: економічної статистики (вимірювання і порівняння), графічного аналізу (підрозд. 2.2, 3.2) та експертного прогнозування (підрозд. 3.2.).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному економіко-політичному дослідженні концепції розвитку НІС як механізму підвищення конкурентоспроможності національних економік. Сутність наукової новизни проведеного дослідження полягає в тому, що в дисертації:

вперше:

виявлено низку об'єктивних передумов інноваційного розвитку країн ЦЄ (створення уніфікованої з стандартами ЄС законодавчої бази, сильні традиції індустріального виробництва, стрімке зростання кількості філій ТНК, зростання ВВП за рахунок припливу ПІІ ТНК, низька собівартість виробництва продукції, постійний зв'язок з інноваційними організаціями ЄС, підвищення рівня освіченості населення, створення базових інноваційних інститутів, зміна структури фінансування розвитку інновацій за рахунок зростання частки власних і позичкових коштів; поступове збільшення об'єму експорту інноваційної продукції), що свідчить не тільки про існування НІС, а і про позитивну динаміку їх розвитку;

обґрунтовано механізм посилення інноваційної спрямованості науково-технічної політики України на п'ятий та шостий технологічні уклади на основі: перспективно-селективного відбору середньо- та довгострокових пріоритетів; створення промислово-інноваційних кластерів (об'єднань великих промислових підприємств з дослідними установами, фінансовими групами та страховими компаніями у регіонах); залучення до створення бізнес-інкубаторів ВНЗ, які надаватимуть інноваторам консалтингові та матеріально-технічні послуги; потреби у завершенні розробки концепції НІС;

доведено, що значного удосконалення потребує такий вид захисту інтелектуальної власності (ІВ), як деклараційний патент на корисні моделі; виявлено гостру необхідність у запровадженні навчання фахівців у сфері ІВ та трансферу технологій;

запропоновано схему створення в Україні «наукових айсбергів» - мережу з п'яти провідних університетів в кожній науковій сфері. За схемою, обрані університети мають отримати статус дослідних баз, готуватимуть кадри і будуть проводити наукові дослідження для проривного розвитку за групою з восьми визначених Урядом пріоритетних напрямків ІД. Обрані ВНЗ також виконуватимуть функцію інформаційних пунктів для студентів-підприємців, які бажають розпочати власну підприємницьку діяльність;

удосконалено:

категоріальний апарат, який використовувався при дослідженні проблематики: уточнено поняття «інновація» в умовах трансформації економіки, яка розглядається як головне джерело якісних змін, спрямоване на поліпшення результатів життєдіяльності та удосконалення процесів цілісності ІС нової якості, що створює нову конфігурацію старих і нових інноваційних елементів (відмінність запропонованого поняття полягає у тому, що воно трактується крізь призму НІС, розуміється як система вдосконалення виробничої бази, що в кінцевому результаті підвищує рівень суспільного розвитку загалом на основі вже існуючого, нагромадженого потенціалу);

поняття НІС, яке розглядається в якості аналітичного інструменту, що дозволяє одержати базову інформацію про стан ІД країни, а системний підхід до ІП на державному та регіональному рівнях дозволяє прогнозувати тенденції розвитку економіки як у регіональних, національних, так і у транснаціональних межах; показано, що модель НІС визначає роль приватного сектора як сектора з розробки технологій на основі власних досліджень і ринкового освоєння інновацій і в такій моделі роль держави реалізується через підтримку фундаментальних досліджень та створення інфраструктури і інституційних умов для підприємницької ІД;

періодизацію розвитку вчення про інновації, що охоплює 5 основних етапів: І-й - закладення основ теорії інновацій (А.Сміт, К.Маркс, Й.Шумпетер, М.Кондратьєв), ІІ-й - вивчення закономірностей розвитку НТП (40-60-ті роки XX ст.), ІІІ-й - заснування основ створення цілісної корпоративної ІС, що стала моделлю для побудови НІС (70-90-ті роки XX ст.), ІV-й - становлення моделі інтеграції інноваційної та операційної форм діяльності підприємств, фундаменталізація досліджень у рамках промислових лабораторій (90-ті роки XX ст.), V-й - розвиток інформаційних теорій, прискорення темпів НТП за рахунок розвитку ІТ, зростання мобільності людського капіталу, масивний «відплив інтелекту» із країн з низьким рівнем соціального забезпечення (друга половина ХХ - початок ХХІ ст.); інноваційний конкурентоспроможність перехідний економіка європа

схему реформування державного управління інноваційною сферою в рамках активного варіанту, що передбачає побудову системи державного управління ІД на принципах розділення відповідальності влади та розділення функцій адміністрування і фінансування; обґрунтовано необхідність визначення (Державним агентством України з інвестицій та інновацій, Академією Наук України та Міністерствами і комісіями відповідальними за ІД) алгоритмів трансформації системи державної влади: економічних, юридичних, політичних, соціальних тощо, - та розробки таких пілотних програм, як: «Монолітна освіта» (єдина інноваційна базова та дистанційна освіта для різних категорій державних службовців, організація спеціалізованих всеукраїнських курсів у сфері ІД та організація семінарів із залученням зарубіжних фахівців для підвищення кваліфікації науковців та в обов'язковому порядку правників органів державної влади усіх рівнів); «Практична інфраструктура» (підвищення ефективності функціонування державних об'єктів інноваційної інфраструктури, провадження оцінки діяльності державних інноваційних структур); «Міністерство науки і інновацій» (поступове об'єднання Міністерства освіти і науки з Державним Агентством України з інвестицій і інновацій та Українським державним центром науково-технічної та інноваційної експертизи. До складу Міністерства науки і інновацій мають входити такі підрозділи: координації з фундаментальною наукою, галузевої науки та технопарків, прикладних наукових досліджень, інновацій, тощо. Цей орган буде здатний ефективно здійснювати контроль за дотриманням законодавства у сфері ІД, координацією реалізації національних пріоритетів інноваційного розвитку, у тому числі через програму міжнародної співпраці, зокрема як урядового гаранта рівноправної участі вітчизняних вчених у проектах Рамкових програм ЄС);

дістали подальшого розвитку:

засади створення «Концепції розвитку НІС України», яка має ґрунтуватися на загальнонаціональному інноваційному програмуванні і максимальному використанні організаційно-управлінського потенціалу держави та буде закладена в основу розробки низки державних, галузевих, науково-технічних, короткострокових програм і рекомендації щодо формування та реалізації державної науково-інноваційної політики, направленої одночасно на використання напрацьованого науково-технічного потенціалу, широке впровадження нових знань і технологічних рішень і, в той самий час, створення науково-технічного «фонду» на перспективу (розвиток освіти, науки, створення нових технічних розробок і технологій);

комплекс пропозицій щодо взаємозалежних заходів успішного розвитку НІС України, які згруповані за такими напрямками: організаційно-інституційна структура НІС (удосконалення механізмів фінансування ІД, оптимізація співвідношення між державним фінансуванням фундаментальних і прикладних досліджень на основі державних пріоритетів та експертних висновків; вдосконалення інфраструктури наукомістких ринків; забезпечення співпраці МСП з корпоративними структурами, підтримка великих підприємств, які реалізують загальнодержавні інноваційні пріоритети, розвиток венчурного бізнесу; посилення інтеграції України у світовий інноваційний простір; розробка системи кон'юнктурних досліджень ринкового попиту на інноваційну продукцію через створення державно-приватних консультаційних установ); правова база (удосконалення норм для захисту інтелектуальної власності; ухвалення законів України «Про наукові асоціації й товариства», «Про автономні (наукові) університети», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту»; ухвалення нової редакції закону «Про інформацію» відповідно до стандартів Ради Європи;); соціальні передумови (осучаснення навчальних програм; формування державного замовлення на фахівців в інноваційній сфері та забезпечення його фінансування з бюджету; адаптація національних ВНЗ до європейських стандартів зі збереженням кращих набутків національної освіти та забезпечення сумісності навчальних курсів з іншими країнами Європи; забезпечення пріоритетного права на отримання вищої освіти за бюджетні кошти обдарованим студентам; зближення академічної та університетської науки шляхом створення спільних наукових та освітніх підрозділів у рамках єдиної загальнодержавної програми).

Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції, що містяться у дисертації мають важливе практичне значення для удосконалення концепції інноваційного розвитку управління бухгалтерського обліку та звітності АКБ «Украсоцбанку» і при розробці концепції інноваційного партнерства в умовах банківської інтеграції «Сведбанку», а також були використанні у навчальному процесі економічного факультету Київського міжнародного університету при викладанні дисциплін «Управління конкурентоспроможністю», «Організація інноваційної діяльності», «Інновацій-ний менеджмент» та «Інтелектуальна власність»

Особистий внесок здобувача у досліджувану проблему. Всі положення, що виносяться на захист, отримано автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідалися на 5 міжнародних наукових конференціях в Київському міжнародному університеті, зокрема міжнародній науково-практичній конференції «Шляхи євроінтеграції України» (17-18 квітня 2004 р.), «Україна на шляху до європейської спільноти в умовах Помаранчевої Революції» (19-20 лютого 2005 р.), «Україна на шляху до європейської спільноти в умовах Помаранчевої Революції» (19-20 лютого 2005 р.), «Україна в євроінтеграційному процесі: проблеми перспективи» (25-26 лютого 2006 р.), «Україна в євроінтеграційних процесах» (17-18 лютого 2007 р.).

Публікації. Основні положення та найважливіші результати дисертаційного дослідження опубліковано автором в 10 наукових працях: 2 статях у наукових журналах, 3 у збірниках наукових праць та 5 тезах виступів на наукових конференціях.

Обсяг і структура дисертації. Основний зміст дисертації викладено на 192 аркушах. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, 10 додатків на 14 стор., списку використаних літературних джерел, який включає 128 найменувань та викладений на 14 стор. Робота містить 15 таблиць на 12 стор. та 26 рисунків на 24 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проведення дослідження за темою дисертації, сформульовано його основну мету, завдання, об'єкт, предмет дослідження та практичне значення, зазначено рівень апробації та впровадження основних положень, які виносяться на захист.

У першому розділі «Розвиток теоретичних засад ІД в умовах становлення глобальної «економіки знань» показано, що процес формування уявлень про роль інновацій в економіці супроводжувався зміною трьох парадигм. Практично всі ранні теорії циклічного зростання спиралися на технологічну парадигму, відповідно до якої причиною циклічного розвитку вважалася зміна поколінь техніки даного устрою, а нові технічні зразки з'являлися завдяки «вільній думці» науковців, яких ніхто до винахідництва не примушував. Здатність інновацій різко підвищувати норму прибутку сформулювала нову техніко-економічну парадигму, яка вказала на спроможність технологічних змін швидко випереджати більш інертні інституційні трансформації. Проте людський капітал, що постійно трансформується у нові знання, значно підвищив роль соціальних інститутів, зокрема держави, в процесі прискорення та гальмування технологічних змін, що призвело до формування техніко-соціо-економічної парадигми. Головним принципом цієї парадигми є положення, згідно якого держава може досягти світового технологічного панування лише за наявності досконалих соціальних інститутів, що постійно стимулюють населення до поліпшення рівня свого життя.

Періодизація розвитку вчення про інновації первісно складалася із трьох основних етапів: І-й - закладення основ теорії інновацій (А.Сміт, К.Маркс, Й.Шумпетер, М.Кондратьєв), ІІ-й - вивчення закономірностей розвитку НТП (40-60-ті роки XX ст.), ІІІ-й - заснування основ створення цілісної корпоративної ІС, що стала моделлю для побудови НІС (70-90-ті роки XX ст.). З огляду на те, що останнім часом інтенсивність економічного зростання відбувалася в основному за рахунок передачі та використання у виробництві результатів науково-технічної діяльності, то існують підстави для доповнення існуючої періодизації наступними двома етапами: ІV-й - становлення моделі інтеграції інноваційної та операційної форм діяльності підприємств, фундаменталізація досліджень у рамках промислових лабораторій (90-ті роки XX ст.), V-й - розвиток інформаційних теорій, прискорення темпів НТП за рахунок розвитку ІТ, зростання мобільності людського капіталу, масивний «відплив інтелекту» з країн з низьким рівнем соціального забезпечення (друга половина ХХ - початок ХХІ ст.).

У світовій економічній літературі поняття «інновація» в загальному трактується як перевтілення потенціального НТП у реальний, прогрес у вигляді нових продуктів і технологій, тобто момент, коли винаходи втілюються у в будь-якій сфері людської діяльності.

Сучасні вітчизняні вчені-економісти, розкриваючи зміст поняття інновації, окреслюють його межі занадто широко: і як процес створення, і як процес впровадження, і як безпосередній результати діяльності з удосконалення технологій та продуктів. З огляду на певну неоднозначність визначення інновацій, в роботі запропоновано її авторське трактування, згідно якого інновація в умовах трансформації економіки розглядається як головне джерело якісних змін, спрямоване на поліпшення результатів життєдіяльності та удосконалення цілісності ІС нової якості, що створює нову конфігурацію старих і нових інноваційних елементів (відмінність запропонованого трактування полягає в тому, що інновація розглядається у цьому випадку крізь призму НІС, розуміється як система вдосконалення виробничої бази, що в кінцевому результаті підвищує рівень суспільного розвитку загалом на основі вже існуючого, нагромадженого потенціалу.

Здійснення ІД передбачає взаємодію усіх інноваційних інститутів інноваційної політики та безпосередніх інноваційних акторів, що, у свою чергу, потребує формування НІС. З огляду на це, НІС можна розглядати як аналітичний інструмент, який дозволяє одержати базову інформацію про стан ІД країни, а використання системного підходу до ІП на державному, міжнаціональному та регіональному рівнях дозволяє прогнозувати тенденції розвитку економіки.

Концепція НІС чітко встановлює, що потоки технологій та інформації серед людей, підприємств та інститутів є джерелом ІП. Інноваційний і технологічний розвиток є результатом комплексу взаємовідносин між акторами в середині системи, що складається з підприємств, університетів і державних дослідних інститутів. Усередині НІС існує взаємозв'язок і взаємозалежність між інститутами та державною політикою, яка, як правило, або підтримує, або блокує розвиток технологій та інновацій.

Найціннішими надбаннями теорії НІС є формування такої коректної політики, яка буде спрямована на підтримку та поліпшення роботи інфраструктури серед акторів і підприємств, нарощування інноваційної місткості компаній, їх здатність ідентифікувати й поглинати технології. Теорія НІС зосереджує увагу на важливості зміцнення зв'язків між всіма акторами в ІС. У рамках НІС з'являється можливість використовувати інноваційний тип політики, здатний зміцнювати та поліпшувати «мережі міцних і поглинаючих потужностей». Ці мережі працюють на базі дослідної діяльності та прогресивного технологічного партнерства з урядом.

У другому розділі «Організаційно-економічний механізм НІС країн ЦЄ» виявлено низку об'єктивних чинників інноваційного розвитку національних господарств ЦЄ, а також специфіку структури, моделей функціональної взаємодії окремих елементів в рамках цілісної системи. Головною спільною проблемою, яка сьогодні гальмує розвиток НІС у країнах ЦЄ, є відсутність функціональної цілісності цих систем, що втілюється зокрема в нерозумінні завдань, місця й ролі держави у ІП, певної хаотичності та строкатості в упроваджуваній інноваційній політиці.

За період з кінця 90-х років країни ЦЄ домоглися позитивних зрушень у євроінтеграційній взаємодії, досягли видимих результатів у формуванні такого технологічного середовища, яке може суміщатися із західноєвропейськими системами менеджменту, інжинірингу та забезпечує належну якість і сертифікацію інноваційної продукції. В основу технологічної модернізації в країнах ЦЄ лягла активна інвестиційна стратегія ТНК, спрямована на завоювання нових ринків збуту. Ця стратегія спричинила двоїстий вплив на розвиток НІС країн ЦЄ - з'явилися, з одного боку, дуже потужні підприємства з ПІІ, що забезпечують основну частину промислового експорту, а з іншого, - місцеві інноваційноорієнтовані компанії, які не здатні конкурувати із філіями ТНК ані за технічним, ані за фінансовим потенціалом. В умовах трансформації МСП країни ЦЄ стали не здатними забезпечувати належний рівень пропозиції інноваційної продукції, тому ця роль дісталася ТНК. Проте за «фасадом» фінансових потоків ТНК відбувся процес заміщення національних взаємозв'язків технологіко-економічними взаємозв'язками, сформованими у рамках цих компаній. Результатом цього стало збільшення розриву між дослідженнями, все ще здійснюваними у сфері фундаментальних розробок науковими організаціями і установами країн «нових» членів ЄС, та їх прикладним використанням для одержання комерційного результату приватними компаніями на резидентських ринках. На сьогодні сфера прикладних досліджень країн ЦЄ орієнтована переважно на адаптацію тих технологій, які було розроблено і впроваджено західноєвропейськими країнами, при цьому місцеві дослідники фактично вимушені імітувати західні технологічні розробки.

У процесі дослідження НІС кожної з країн окремо було установлено, що за результатом SII тільки Чехія опинилася у категорії «інноваційно посередніх країн», тоді як Угорщина, Польща, та Словаччина і досі відносяться до категорії «інноваційно непривабливих країн» (Рис. 1).

Рис. 1. Обчислення SII країн ЄС за 2007 р.

Високий інноваційний ранг Чехії (18 місце), говорить про те, що країна спромоглася розвинути «med-high / high-tech» виробництво, а також інформаційні і комунікаційні технології. Вона є єдиною з 4 країн, яка успішно імплементовала «Національну інноваційну стратегію» та «Чеську інноваційну політику на 2005-2010 роки», створила систему органів управління інноваційним розвитком і запровадила схеми фінансової та інформаційної підтримки НДДКР і МСП, та належно розвинула національну мережу наукових і технологічних парків й бізнес-інкубаторів. Для пришвидшення подолання інноваційного розриву з розвинутими країнами ЄС уряду Чехії необхідно зосередитись на подоланні таких проблем, як незадовільне фінансування університетських досліджень бізнесом, відсутність інвестування банками та комерційними установами інноваційного бізнесу на ранніх стадіях його розвитку та дуже низький рівень патентної і ліцензійної діяльності в країні.

За останні кілька років Польща здійснила початкові кроки до побудови європейської НІС: в країні впроваджено «Акт на підтримку інноваційної діяльності» та операційну програму «Поліпшення конкурентоспроможності підприємств 2004-2006», збережено систему освіти, яку вже адаптовано до стандартів ЄС, також відчутно зростають інноваційні витрати виробничого сектору на інформаційні та комунікаційні технології. У 2005-2007 роках збільшився експорт високо та середньо технологічної продукції. Однак в загальному НІС Польщі має низьку якість і не здатна конкурувати із ІС західних сусідів тому, за індексом SIІ Польща посідає лише 27 місце.

Сьогодні для розвитку НІС Польщі, в першу чергу, необхідно місцевим інноваційним підприємствам змінити напрями інвестування з придбання землі, будівель та обладнання до вкладення грошей у ДКР, зацікавити МСП у здійсненні ІД. Це можливо лише за рахунок надання знижок на придбання продукції та послуг, необхідних для новаторства, також необхідно посилити зв'язки між науковим та виробничим секторами за рахунок надання пільг підприємствам, які найматимуть випускників ВНЗ; надати податкові канікули підприємствам, що долучаються до університетських розробок; запровадити освіту для консультантів з бізнесу й експертів з трансферу технологій; навчати і удосконалювати колективи у сфері організації трансферу технологій та охорони інтелектуальної власності; побудувати регіональні системи інновацій, у якості мереж співпраці адміністрації, НДІ, центрів інновацій та підприємництва.

Угорщина, на відміну від Польщі, за показником SII посіла трохи вище 20 місця. Позитивно на розвиток НІС Угорщини вплинуло різке зростання держаних витрат (99% середнього показника по ЄС-25) на НДДКР, що, у свою чергу, призвело до зростання кількості МСП, які активно співпрацюють по інноваціях не тільки з європейськими НДІ, але й з філіями ТНК. Результатом активізації діяльності МСП стало значне підвищення експорту високотехнологічної продукції та зростання зайнятості населення у «mid-high / high-tech» виробництві.

Проте болючою для НІС Угорщини залишається проблема постійного зменшення (4%) витрат бізнесу на НДДКР, яка зумовлена невідповідністю і моральною застарілістю системи освіти. Погіршує й розкоординовує роботу НІС і повна відсутність інноваційних посередників, тому рівень патентної та ліцензійної діяльності в середині країни є незадовільним і потребує негайного втручання держави.

Сьогодні Угорщині в першу чергу необхідно якнайшвидше запровадити у роботу «Проект інноваційної стратегії»; переорієнтувати законодавче поле з регулювання виключно науково-технічної сфери на інноваційну; скористатися європейськими податковими схемами залучення бізнесу до НДДКР; підвищити ступінь координації між освітньою та інноваційною політиками; створити Міністерство з інновацій, яке матиме власні фонди і центри експертизи.

Словаччина серед усіх досліджених країн має найслабшу НІС (SII 0,21) і посідає 28 місце. Головною вадою ІС Словаччини можна вважати відсутність єдиного регуляторного органу, здатного керувати ІД в середині країни. Створення такого органу необхідно, в першу чергу, для того, аби забезпечити можливості місцевим компаніям, що вже знаходяться у «технологічно-залежному ярмі» від філій ТНК, в подальшому розвивати технології у відповідності до державних стратегічних інноваційних пріоритетів. Суттєво знижує ефективність роботи ІС відсутність чітких, зрозумілих та прозорих схем залучення бізнесу до виконання НДДКР, що, у свою чергу, викликає низьку якість ДКР і відсутність патентної та ліцензійної діяльності. На відміну від Угорщини та Чехії, Словацький уряд є не спроможним фінансувати витрати на НДДКР, унаслідок чого в країни виробляється дуже малі обсяги інноваційної продукції.

Першочерговим завданням для країни є негайна координація та запровадження «Стратегії конкурентного розвитку до 2010 р.» і «Інноваційної стратегії на 2007-2013 роки», в рамках якої Академія Наук Словаччини повинна розробити єдине відповідальне за НІС міністерство. Нині уряду країни слід переорієнтувати науково-технічну політику на інноваційну, з урахуванням пріоритетів довгострокового розвитку, підвищити рівень державних витрат на НДДКР за рахунок їх фокусування лише на проектах стратегічного значення, переорієнтувати потоки ПІІ, які інвестуються у скорочення виробничих витрат та технологічну дифузію на потоки на інноваційний розвиток.

У третьому розділі «Особливості розвитку НІС України в умовах становлення ринкової економіки» доведено, що НІС України лише починає формуватися як цілісна система. Базові компоненти НІС України об'єктивно існують, проте процес створення інноваційної інфраструктури відбувався стихійно, за відсутності визначеної та адекватної інноваційної моделі розвитку економіки. Саме тому в Україні зберігається ситуація технологічної відсталості і неконкурентоспроможності промислових виробництв. Інтегральний індекс інноваційності економіки становить 5,7 за десятибальною шкалою, а приріст ВВП за рахунок виробництва та експорту наукомісткої продукції складає 0,05-0,1%, обсяг інноваційної продукції є мізерним - 0,7% від загального обсягу випущеної продукції. Відсутність цілеспрямованої державної науково-промислової політики з чітко визначеними цілями, методами та етапами її реалізації не дозволила забезпечити керовану переорієнтацію високотехнологічних галузей на оновлення виробничого потенціалу технологічно відсталих галузей, на імпортозаміщення, на випуск продукції з високим ступенем доданої вартості.

В економіці України сектор високотехнологічної промисловості залишився незатребуваним ринком. Тому ІС України притаманна низка вад, які зумовили наступні негативні показники: лише 0,7% від загального обсягу продукції виробляється інноваційними структурами; ефективність впливу вагомих результатів науки на їх технологічне застосування в бізнесі 10-12%; наукоємність промислового виробництва в Україні до 2008 р. не перевищила 0,3%; у 2006 р. ІД займалося всього 11,2% підприємств від загального обсягу; обсяг інноваційної продукції реалізованої на експорт становив лише 13,7% із загального обсягу експортованої продукції; загальний обсяг фінансування науки зменшився на 2,3%. На державному рівні досить тривалий час відбувається хаотична трансформація головних органів управління ІП, що стала фактором, який гальмує перехід до інноваційної моделі розвитку.

Використавши висновки, що були отримані в результаті оцінки стану вітчизняної ІС, в роботі запропоновано комплекс заходів для побудови більш ефективної НІС. Для розвитку базової її компоненти - науки - слід розробити перспективно-селективну науково-технологічну політику, здатну укорінити в економіці п'ятий та шостий технологічні уклади, а також сконцентрувати основні організаційні зусилля, ресурси та кошти на відібраних пріоритетних ділянках розвитку, з чітким визначенням його науково-технологічних пріоритетів.

На базі існуючих елементів інноваційної інфраструктури державі необхідно створити інноваційні центри, що об'єднають найталановитіших студентів, аспірантів і вчених, здатних продукувати інновації. Результатом роботи таких центрів повинні стати інноваційні проекти, готові для безпосередньої реалізації. Держава може стимулювати ініціативи зі створення промислово-інноваційних кластерів, з якими можуть співпрацювати інноваційні центри та бізнес-інкубатори. Організовані на їх основі кластери повинні об'єднати промислові підприємства, наукові та дослідні установи, фінансові та страхові компанії регіонів. Результатом діяльності кластерів стануть стабільне поліпшення якісних параметрів виробництва, розвиток МСП та підвищення зайнятості населення. Виникнення інституту професіональних посередників у стосунках між інвесторами та виробниками інноваційної продукції є можливим лише за умови створення інформаційно-консалтингової системи, яка сприятиме вирішенню питань з комерціалізації результатів завершених науково-технічних розробок і передання їх до сфери виробництва.

Оскільки вирішальне значення для розвитку НІС відіграє фінансування, то держава повинна створити інноваційний резерв, який складатиметься з коштів місцевих бюджетів, вітчизняних і іноземних інвесторів, а також міжнародної технічної допомоги. Фінансування ІД доцільно перевести на постійну основу, із збільшенням ставки податкових пільг і звільненням найуспішніших інноваційних підприємств від місцевих податків на строк реалізації успішних інноваційних проектів з високою нормою рентабельності (наприклад, коли показник рентабельності є не меншим ніж у 10 провідних підприємств у відповідному високотехнологічному секторі).

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження було зроблено наступні висновки.

Особливістю сучасного етапу світового розвитку став перехід цивілізації від індустріального до постіндустріального суспільства, що було пов'язано, в першу чергу, з посиленням глобального впливу науки та технічних досягнень на всі сфери людського життя та знаковими технологічними зрушеннями, які викликали широкомасштабні соціально-економічні зміни. Сьогодні домінантою функціонування всіх господарських систем став ІП, який надзвичайно швидко трансформує виробництво, змінює якість соціально-економічних відносин, формує інноваційний тип економіки з особливим критерієм ефективності нагромадження - нагромадженням «інтелектуального капіталу».

Розвиток дифузії інновацій сформував господарські відносини інтеграційного типу, першоджерелом якого вважаються спеціалізація і кооперація праці в науково-технічній і виробничій діяльності. Як показує досвід країн ЦЄ, перехід до інноваційної моделі розвитку економіки відбувається за умов активізації процесів глобалізації. Для країн ЦЄ і України в умовах трансформування відкритої економіки інновації є джерелом якісних змін, спрямованих на поліпшення результатів суспільного виробництва та вдосконалення процесів забезпечення цілісності ІС нової якості, що складається з конфігурації старих і нових інноваційних елементів і вдосконаленої виробничої бази, здатної в кінцевому результаті значно підвищити рівень господарського розвитку на основі нагромадженого потенціалу.

З огляду на системний підхід, НІС - це сукупність взаємопов'язаних інститутів, призначених для того, щоб створювати, зберігати й передавати знання, навички й артефакти, що визначають нові технології. У класичній моделі НІС приватному сектору відводиться роль розробника технологій на основі власних досліджень і ринкового освоєння інновацій, а роль держави через полягає у підтримці фундаментальних досліджень і створенні інфраструктури та інституційних умов для підприємницької ІД. З методологічної точки зору, НІС становить собою аналітичний інструмент, який дозволяє своєчасно одержувати базову інформацію про стан ІД країни, а системний підхід до ІП на державному та регіональному рівнях дозволяє прогнозувати тенденції розвитку економіки як у регіональних, національних, так і у транснаціональних межах.

У рамках формування інноваційної моделі розвитку головним змістом НІС є її інноваційна політика, зосереджена на зміцненні та підтримці взаємозв'язків між усіма акторами в ІС і поліпшенні роботи інноваційної інфраструктури на базі дослідницької діяльності та прогресивного технологічного партнерства з урядом. За цих умов для країн ЦЄ, в яких економіки проходять активний трансформаційний процес, творча та регулююча роль держав повинна полягати в успішній розробці національної стратегії та механізмів інноваційного розвитку, що дозволить країнам в найближчий час уникнути будь-яких «провалів ринку».

Використавши апробовану європейськими розвинутими країнами модель експортно-орієнтованого розвитку, країни ЦЄ активно інтегрувалися у ЄС. Реалізація цієї моделі дозволила їм сконцентрувати власні внутрішні ресурси на найбільш перспективних за світовими стандартами напрямах виробництва, залучивши до модернізації своїх економік ПІІ від філій ТНК. Інвестиції від ТНК забезпечили їм стабільне нарощування інноваційного потенціалу. Загалом, економічні, технічні та інституційні умови переходу до інноваційної моделі в країнах ЦЄ на сучасному етапі сформовані без необхідної концептуальної основи, а інноваційний процес ще не набув безперервного характеру, який повинен охоплювати усі сфери економічної та соціальної діяльності.

В останні роки країнам ЦЄ вдалося наблизити свої ІС до середнього рівня ІС розвинутих держав за рахунок таких факторів, як: уніфікація власних законодавчих баз із стандартами ЄС; збереження потужних традицій в індустріальному виробництві; низька собівартість виробництва продукції; зростання ВВП за рахунок припливу ПІІ від ТНК; створення базових інноваційних інститутів; зміна структури фінансування розвитку інновацій за рахунок зростання власних і позичкових коштів; поступове збільшення обсягу експорту інноваційної продукції.

В економіках країн - «нових» членів ЄС уже сформовано більшість елементів підприємницького інноваційного середовища, проте ні масштаби, ні зміст їх діяльності не задовольняють уряди цих країн, які при цьому усвідомлюють невідповідність рівня розвитку власних ІС стандартам ЄС. У контексті прискореної інтеграції ІС країн ЦЄ до наукового простору ЄС їх основними проблемами стали суттєве відставання від розвинутих сусідів за часткою державних витрат на НДДКР, яка є у 3 рази меншою, нерозвиненість венчурного бізнесу, надзвичайно низький рівень капіталізації нових компаній, відсутність витрат бізнесу на НДДКР і мала питома вага поглинання інноваційної продукції всередині власних господарств. У такій ситуації головним завданням для держав ЦЄ стало забезпечення режиму стійкого наздоганяючого розвитку ІС з метою скорочення розриву з економічно-потужними сусідами. На даному етапі вони апробовують «нову комбіновану стратегію» розвитку ІС, яка поєднує в собі елементи як наздоганяючого, так і просунутого розвитку. Ця стратегія дає можливість країнам ЦЄ концентрувати зусилля на певних ключових високотехнологічних сферах, при одночасному продовженні наздоганяючого розвитку в інших сферах доти, доки відповідне низькоефективне індустріальне виробництво не удосконалиться за рахунок використання високих технологій.

Уряди країн ЦЄ усвідомили, що структурно-технологічні трансформації не повинні носити стихійного характеру, а повинні будуватися виключно на чітко вивіреній довгостроковій стратегії національної та промислової політики. За останні роки в цих країнах було прийнято основні документи щодо інноваційної політики, які закріпили курс на розширення вітчизняних баз зростання національної економіки з тим, щоб подолати слабкість національних інноваційних підприємств і зменшити залежність НІС від ТНК. В цих документах викладено напрями стратегій і програми розвитку національних інноваційних лідерів на базі великих підприємств, холдингів, високотехнологічного виробництва, яке має пріоритетне значення для формування національних ІС. Одночасно, країни докладають значних зусиль до збереження та відбудови все ще не до кінця втраченого науково-технічного потенціалу, закладають правові основи для регулювання наукової та інноваційної діяльності й захисту інтелектуальної власності.

В Україні, так само як і в країнах ЦЄ, базові компоненти НІС об'єктивно існують. Її розвиток характеризується наступними позитивними зрушеннями: поступове збільшення бюджетного фінансування потреб науково-технічного розвитку; зростання споживчого попиту суб'єктів національної економіки на інноваційні продукти і знання; постійне підвищення доходів населення, що супроводжувалося приростом попиту на складну наукомістку продукцію; активізація участі вітчизняних виробників у конкуренції на зовнішніх ринках і поступове збільшення частки іноземних замовлень українським науковцям на виконання досліджень.

До основних проблем, які стримують розвиток повноцінної НІС, слід віднести несистемність державних заходів щодо реалізації вітчизняного інноваційного потенціалу, неналагодженість дійової системи пріоритетів у науково-технологічній сфері, а також відсутність на рівні держуправління чітко сформульованої стратегії інноваційного розвитку. В Україні процес створення інноваційної інфраструктури відбувся стихійно, за відсутності інноваційної моделі розвитку.

У НІС України сектор високотехнологічної промисловості залишився незатребуваним на ринку. З огляду на це, ІС України характеризується низькою ефективністю впливу вагомих результатів науки на їх технологічне застосування в бізнесі (10-12%), що знижує наукомісткісь промислового виробництва в Україні до 0,3 % та обмежує експортні можливості. В дисертації обґрунтовано, що значного вдосконалення потребує законодавство у сфері регулювання інтелектуальної власності, особливо такий вид захисту, як деклараційний патент на корисні моделі, та доведено, що пришвидшений розвиток ІТ сектору викликав гостру потребу у фахівцях у сфері інтелектуальної власності та трансферу технологій.

Оперативним завданням щодо підвищення затребуваності високотехнологічної промисловості доцільно визначити створення промислово-інноваційних кластерів - об'єднань великих промислових підприємств з дослідними установами, фінансовими групами та страховими компаніями у регіонах; залучення до створення бізнес-інкубаторів ВНЗ, які надаватимуть інноваторам консалтингові та матеріально технічні послуги.

В Україні постійно змінюються структура і функції головних органів управління ІД, що стало фактором гальмування переходу до інноваційної моделі розвитку. У дисертації запропоновано схему реформування державного управління інноваційною сферою в рамках активного варіанта, який передбачає побудову системи державного управління ІД на принципах розділення відповідальності влади, а також розділення функцій адміністрування і фінансування. Для підвищення ефективності реформування державних органів доцільно запропонувати три пілотні програми: «Монолітна освіта» - єдина інноваційна базова та дистанційна освіта для різних категорій державних службовців; «Практична інфраструктура» - підвищення ефективності функціонування державних об'єктів інноваційної інфраструктури, оцінка діяльності державних інноваційних структур; «Міністерство науки і інновацій» - поступове об'єднання Міністерства освіти і науки з Державним Агентством України з інвестицій і інновацій та Українським державним центром науково-технічної та інноваційної експертизи (цей орган буде здатний ефективно здійснювати контроль за дотриманням законодавства у сфері ІД та координацію реалізації національних пріоритетів інноваційного розвитку).

Для активізації співпраці науки, освіти і виробництва запропоновано схему створення «наукових айсбергів» - мережу з п'яти провідних університетів України в кожній науковій сфері, які мають здобути від держави статус «дослідних баз», готуватимуть кадри і проводитимуть наукові дослідження для «проривного» розвитку за групою з восьми визначених Урядом пріоритетних напрямів ІД. Окрім того, обрані ВНЗ виконуватимуть функцію інформаційних пунктів для студентів-підприємців, які бажають розпочати власну підприємницьку діяльність.

Подальше ефективне функціонування НІС України не можливе без якнайшвидшого вдосконалення нормативно-правової бази, послідовного та системного запровадження функціональних принципів державного управління ІД, включення усіх окремо існуючих на сьогодні елементів інноваційного розвитку в єдину ІС, яка б функціонувала активно і цілеспрямовано. Для здійснення цих завдань необхідно сформувати інноваційно-орієнтовану структуру національної економіки на базі перспективно-селективної науково-технічної політики; зміцнити стан організаційно-фінансової інфраструктури ІД за рахунок створення промислово-інноваційних кластерів; сформувати інноваційний резерв; звільнити найуспішніші інноваційні підприємства від місцевих податків на строк реалізації інноваційних проектів, а для підприємств, які виробляють інноваційну продукцію п'ятого та шостого технологічних укладів, - додатково збільшити ставку податкових пільг; сформувати бази з підготовки кадрів високої кваліфікації та менеджерів ІД для високотехнологічних галузей; на постійній основі підвищувати інноваційну культуру українського суспільства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У провідних наукових фахових виданнях

Микитюк З.В. Особливості розвитку вітчизняних науково-технічних та інноваційних структур / З.В.Микитюк // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право) : Наук. журн. - 2006. - № 2-4. - С. 197-212.

Микитюк З.В. Стратегічні напрями становлення інноваційної діяльності в пострадянських країнах / З.В.Микитюк // Збірник наукових праць / Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України; відп. ред. В.Є.Новицький. Вип. 50. - К. : ІСЕМВ НАН України, 2006. - С. 364-373.

Микитюк З.В. Науково-технічна співпраця України у технологічному просторі СНД / З.В.Микитюк // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право) : Наук. журн. - 2007. - № 1-2. - С. 364-373.

Микитюк З.В. Теоретичні засади управління інноваційними проектами / З.В.Микитюк // Формування ринкової економіки : Зб. наук. пр. Вип. 18. / ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. - К., 2007. - С. 202-213.

Микитюк З.В. Правові та інституційні проблеми побудови української національної інноваційної системи / З.В.Микитюк // Вісник КНУТД : Обладнання та системи управління, хімія та хімічні технології, проблеми світової економіки та управління, легка промисловість : Зб. наук. пр. Вип. 1(39) / Київський національний університет технологій і дизайну. - К., 2008. - С. 133-142.

В інших виданнях

Микитюк З.В. Зміст та завдання держаної інноваційно-інвестиційної політики України / Шляхи євро інтеграції України: мат-ли наук. конф. Вип. 8. - К. : КиМУ, 2004. - С.121-124.

Микитюк З.В. Фундаментальні дослідження у сучасному інноваційному процесі: організація, ефективність, інтеграція / Україна на шляху до європейської спільноти в умовах Помаранчевої революції : мат-ли наук. конф. Вип. 9. - К. : КиМУ, 2005. - С.212-218.

Микитюк З.В. Дослідження динаміки соціально-економічних циклів / Україна на шляху до європейської спільноти в умовах Помаранчевої революції : мат-ли наук. конф. Вип. 10. - К.: КиМУ, 2005. - С.105-110.

Микитюк З.В. Інноваційні стратегії в Центральній і Східній Європі / Україна в євроінтеграційному процесі проблеми і перспективи : мат-ли наук. конф. Вип. 11. - К. : КиМУ, 2006. - С. 162-166.

Микитюк З.В. Проблеми реалізації регіональної політики України / Україна в євро інтеграційних процесах: мат. наук. конф. Вип. 12. - К. : КиМУ, 2007. - С. 78-82.

АНОТАЦІЯ

Микитюк З.В. Національні інноваційні системи як механізм підвищення конкурентоспроможності в перехідних економіках країн Центральної Європи. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 - світове господарство і міжнародні економічні відносини - Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ, 2008.

У дисертації обґрунтовані теоретичні передумови для становлення ІС країн «нових» членів ЄС і України та розкриті закономірності розростання ІП в умовах прискореної інтеграції країн ЦЄ до ЄС.

Оцінено стан та перспективи розвитку НІС держав з трансформаційною економікою у розрізі наукової та інфраструктурної компонент, визначені перспективні учасники НІС в країнах ЦЄ та Україні.