Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УДК 339.9: 330.341

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Міжнародний досвід формування інститутів як чинників інноваційного розвитку (можливості імплементації для України)

08.00.02 - світове господарство і міжнародні економічні відносини

Ровт Олександр

КИЇВ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі глобальних систем сучасної цивілізації Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України.

Науковий керівник:кандидат економічних наук, професор Передрій Іван Самійлович, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, завідувач ужгородського відділу

Офіційні опоненти:доктор економічних наук, професор академік НАН України Чухно Анатолій Андрійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент Гальперіна Любов Павлівна, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник відділу зовнішньоекономічних досліджень

Захист відбудеться 18 листопада 2008 року о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.01 по захисту дисертацій в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ, вул. Леонтовича, 5.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий 17 жовтня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради А.М. Хахлюк

фінансовий криза високодинамічний гроші

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Економічна політика України, яка впродовж років незалежності була обумовлена головним чином потребами виживання економічної системи у складних умовах трансформації, потребує нині орієнтації на подолання системних наслідків багаторічного, масштабного економічного спаду і стабілізацію. Цій меті повинні бути підпорядковані засади і принципи регулювання господарської діяльності, а також робота державних інститутів.

Ключовою передумовою переходу від виживання економіки до її сталого якісного зростання й розвитку є істотна зміна регулюючої ролі держави. Умовою підвищення якості державного керівництва економічним розвитком є спрямування зусиль не так на самі інновації та якісні структурні зрушення, як на створення відповідного інституціонального середовища.

Глобалізація і світовий науково-технологічний прогрес виразно обмежують рамки вибору моделі розвитку. Країни, що прагнуть успіху, змушені обирати й реалізовувати лише таку інституціональну модель, яка, зрештою, забезпечує досягнення постіндустріального стану, тому що все інше дає проміжний успіх та означає відставання від країн світового авангарду, яке із часом не зменшуватиметься, а тільки зростатиме.

Проблеми інституційних трансформацій за умов перехідних економік належно проаналізовані в багатьох наукових працях. Методологічною базою даної дисертації слугували роботи таких визнаних дослідників інституціональної економіки, як Т.Веблен, Дж.К.Гелбрейт, Р.Коуз, Д.Норт, В.Ойкен К.Оффе, Е.Сото. Серед російських вчених, що займались дослідженням проблем інституціональних змін в постіндустріальних суспільствах та питань інноваційного розвитку, слід відзначити наукові праці М.Делягіна, В.Іноземцева, Р.Капелюшнікова, К.Лаврова, О.Шастітко, Н.Шелюбської. Автор широко послуговувався також доробком вітчизняних авторів з даної проблематики, таких як В.Александрова, А.Гальчинський, В.Геєць, О.Лапко, В.Новицький, Ю. Пахомов, А.Поручник, В.Савчук та ін.

Водночас, дослідження перспектив реалізації інноваційної моделі розвитку в Україні потребує подальшого узагальнення міжнародного довіду та аналізу можливостей його адаптації до умов України. Мета інноваційного розвитку припускає (разом зі стабілізацією) періодичну конструктивну дестабілізацію й ринкову нерівновагу, які спонукають до створення інститутів упередження та запобігання криз, зокрема фінансових. Як свідчить досвід найуспішніших країн з перехідною економікою та нових ринкових економік, ті з них, які послідовно впроваджували світовий досвід реалізації моделі якісного зростання, спромоглися на помітні зрушення в економічному розвитку та в інституціональній облаштованості економіки. Ці положення зумовлюють актуальність, практичну значущість теми дисертації, а також визначають мету, структуру та зміст дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації пов'язана з тематикою науково-дослідних робіт відділу глобальних систем сучасної цивілізації Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, зокрема виконана в контексті наступних НДР: «Довгострокова стратегія економічного розвитку України в контексті інноваційної трансформації» (№ державної реєстрації 0103U005169); «Стратегія трансформації індустріально-інерційної моделі розвитку в модель інноваційну» (№ державної реєстрації 0104U000689).

Мета і завдання дослідження. Метою даної наукової роботи є дослідження й розробка теоретико-методологічних підходів та рекомендацій щодо формування інститутів якісного, в тому числі інноваційного, розвитку та запобігання криз в Україні з посиланням на світовий геоекономічний досвід.

Для досягнення поставленої мети було опрацьовано наступні завдання:

· проведення комплексного аналізу ідей інституціоналізму, а саме: систематизація особливостей концепцій інституціоналізму німецької історичної школи; узагальнення характеристик «старого» інституціоналізму (традицій Веблена-Айрса та Коммонса) та неоінституціоналізму;

· виявлення природи світових фінансових криз, а також джерел їх пом'якшення, подолання їхніх негативних наслідків;

· дослідження геоекономічних аспектів вибору інституціональної моделі розвитку економіки з урахуванням специфіки України, а також інституціональних передумов стратегії якісного зростання;

· всебічне розкриття ролі інститутів як чинників упередження й запобігання фінансових криз в умовах високодинамічного розвитку;

· аналіз інституціонально-антикризових проблем формування фінансової політики в специфічних умовах нових ринкових та перехідних економік;

· визначення системи інститутів і інструментів, які забезпечують каналізацію та освоєння фінансових потоків, що вибудовуються у вигляді «довгих грошей» відповідно до стратегічних національних пріоритетів.

Об'єктом дослідження є глобальні світогосподарські процеси, в тому числі процеси регіоналізації та економічні перетворення, що відбуваються в перехідних економіках (насамперед в Україні) та в економіках високорозвинутих країн, які зумовлюють еволюцію відтворювальних систем інформаційної доби.

Предметом дослідження є інститути та механізми інноваційного розвитку постіндустріальних економік.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети в якості теоретико-методологічної бази дослідження застосовані роботи вітчизняних і зарубіжних економістів, які займаються проблематикою функціонування інститутів як чинників інноваційного розвитку з урахуванням відповідного міжнародного досвіду, виявленням можливостей його імплементації для України.

При аналізі, специфікації й узагальненні методологічних підходів щодо ролі інститутів у системі формування інноваційної парадигми розвитку економіки, зокрема при вивченні теоретичних аспектів інституціональної економіки (підрозд. 1.1), застосовувалися методи системного та структурного аналізів.

Дослідження геоекономічних аспектів вибору інституціональної моделі розвитку економіки з урахуванням специфіки України та інституціональних передумов створення стратегії якісного зростання (підрозд. 1.2, 1.3) базується на діалектичному методі пізнання, який дає можливість вивчати економічні явища в розвитку та взаємозалежності.

При виробленні інституціонально-фінансових механізмів упередження інвестиційного перегріву і запобігання фінансових криз, зокрема глобальних та внутрішніх чинників фінансових криз, інститутів як чинників упередження і запобігання фінансових криз за умов високодинамічного розвитку (підрозд. 2.1, 2.2) застосовуються методи статистичного та логічного аналізів, евристичні методи тощо. При опрацюванні інституціонально-антикризових проблем формування фінансової політики в нових ринкових та в перехідних економіках (підрозд. 2.3) застосовувалися методи індукції та дедукції, системного співвідношення загального та індивідуального з використанням класифікаційних принципів, компаративниих характеристик.

При вивченні ролі інститутів як інструментів структурно-інноваційної перебудови економіки, відповідних підходів щодо інституціонального упорядкування системи власності й управління, а також ролі інститутів та механізмів перерозподілу фінансів до високотехнологічних сегментів економіки України (підрозд. 3.1, 3.2), застосовувалися принципи кількісно-якісного підходу, методи класифікації, наукової абстракції, історизму, критичний синтез класичних теорій і новітніх поглядів.

При формулюванні підходів щодо інституціонального забезпечення монетизації та капіталізації економіки (підрозд. 3.3) використовувалися методи галузево-секторального аналізу, порівняльно-економічний та емпіричний методи пізнання.

Наукова новизна отриманих у дисертації результатів полягає в тому, що в роботі:

вперше:

-обґрунтовано положення відносно того впливу на інституціональну облаштованість перехідних (насамперед, пострадянських) економік, який є похідним від зрушень у системі світогосподарського ядра, що виражають тенденції до зміни співвідношень економічних потенціалів країн - світових лідерів (США, Китай, Індія, Росія) і внаслідок яких у глобальній економіці слабшають ознаки євроатлантизму і набирають силу позиції економічних систем Східної й Південно-Східної Азії; зокрема дістало подальшого розвитку дослідження геоекономічних чинників вибору інституціональної моделі розвитку економіки з урахуванням специфіки України: так, поряд з необхідністю генерування й використання високих наукомістких технологій як основи формування сегментів постіндустріальної економіки акцентовано на необхідності інституціональної облаштованості економіки з метою формування інвестиційно привабливого середовища та упередження фінансових криз у разі надмірного припливу короткотермінових позичок;

-доведено, що інституціональні інструменти найбільш ефективно забезпечують оптимальне співвідношення між фінансовою (в тому числі іноземною) активністю, яка обумовлена інституційною привабливістю середовища, і завданнями попередження перегріву економіки внаслідок припливу короткотермінових позичок і надмірного кредитування; зокрема обґрунтовано висновки про те, що в умовах наростаючої глобальної фінансової нестабільності в моделях інноваційного розвитку на передній план виходять стратегії довготермінового програмування й проектування та, відповідно, формування інститутів, які забезпечують реалізацію довгострокових програм і проектів; доведено, що головною ланкою тут виступає держава, яка підтримує довгостроковість через синтез механізмів ринку і відповідних інститутів, а серед них, перш за все, -індикативне довгострокове планування (поки що відсутнє в Україні) і система держзамовлень по контрактам;

удосконалено:

-положення про роль держави в інституціональних трансформаціях країн із перехідними (пострадянськими) економіками, які відчули на собі на старті вплив так званої шокової терапії. Зокрема обґрунтовано висновки, згідно з якими реалізація інноваційної відтворюваної моделі, на відміну від інерційного індустріального розвитку, не може обійтися без інститутів і механізмів, що забезпечують перерозподіл ресурсів і коштів у напрямку структурних інноваційних зрушень; на основі аналізу світового досвіду обґрунтовуються положення про черговість формування й специфіку налагодження механізмів впливу держави на економіку, згідно з якими спочатку створюється господарське середовище, що переборює інерційність і орієнтує на розвиток, і лише потім впроваджуються інститути, які забезпечують мотивований перехід до інноваційної моделі;

-обґрунтування шляхів зміцнення безпеки конкурентновразливих перехідних (пострадянських) економік в умовах вступу у СОТ. Відповідно до цього завдання, на конкурентновразливі галузі й окремі чутливі до конкуренції сегменти країн, які вступають (або вступили, як Україна) у СОТ, проектується й, відповідно, адаптується досвід держав, які успішно освоюють правила функціонування економік в умовах СОТ (Китай, країни Центрально-Східної Європи та інші). Із цією метою обґрунтовується прийнятність прискореного впровадження й адаптації до економіки широкої гами інститутів, інструментів і стандартів, які в сукупності полегшують проходження країною перехідних (початкових) етапів, обумовлених у договорах про вступ країни у СОТ;

дістали подальшого розвитку:

-трактування теоретичних концепцій інституціоналізму з позицій обґрунтування їх важливості для розробки положень, які стосуються розвитку перехідних економічних систем у напрямку становлення інноваційної моделі; зокрема поглиблено розуміння ролі держави в інституціональних змінах країн з перехідною економікою; зокрема показано, що державна політика має бути насамперед спрямована на створення умов для становлення інститутів і ефективної інституціональної інфраструктури, за допомогою яких держава мінімізує своє пряме вторгнення в економічні процеси; адміністрування заміняється опосередкованим впливом, що здійснюється через тонке налаштування відповідних інститутів ринкової інфраструктури;

-положення про те, що чинники нелегітимності та деструктивності відносин власності, які має місце в деяких перехідних економіках (зокрема в Україні), суттєво блокують оптимальне міжгалузеве, внутрішньогалузеве і регіональне фінансове обслуговування. Зокрема визначено причини зволікання з процесами легалізації та упорядкування відносин власності в Україні, які пов'язані, перш за все, із соціально-економічною генетикою становлення України, а саме - із шоковою терапією і, як наслідок, наступним домінуванням кланово-олігархічної моделі;

-система механізмів, інструментів і форм, яка полегшує транскордонну взаємодію бізнес-структур та інших суб'єктів економічної діяльності; зокрема розроблена й запропонована методика, яка є придатною для практичного застосування в умовах сусідства України із країнами ЄС.

Практичне значення отриманих результатів полягає в доведенні основних положень дисертації до рівня конкретних пропозицій та рекомендацій, які можна брати до уваги при розробці нормативних документів щодо формування інститутів інноваційного розвитку в Україні.

Висновками та практичними рекомендаціями, отриманими в результаті дослідження, послуговувалося Управління стратегії реформування економіки та стратегічного планування Департаменту економічної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України при опрацюванні проекту Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2005 рік (розділ ІV «Модернізація економіки на основі інноваційної моделі розвитку») та підготовці інформації про хід виконання завдань, які випливають з Послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки».

Результати дослідження були використані при розробці навчальних планів та робочих програм факультету міжнародних відносин Національного авіаційного університету з навчальних дисциплін “Міжнародні економічні відносини”, “Міжнародна економічна діяльність”, ”Регулювання світової економіки”, ”Ризик-менеджмент у міжнародному бізнесі” (довідка №2410-В1/к75 від 23.11.2004 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації апробовані у виступах на Міжнародній науковій конференції «Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технологічний аспекти» (Ужгород (Україна) - Сніна (Словаччина), 10-12 квітня 2002 р.), Міжнародній науковій конференції «Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації» (Київ, 4 липня 2002 р.). Результати роботи неодноразово обговорювалися на засіданні відділу глобальних систем сучасної цивілізації Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи було викладено у 9 публікаціях, зокрема у 6 наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях (з них 2 в науковому журналі і 4 у збірниках наукових праць), а також у одній колективній монографії та 2 тезах доповідей на конференціях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (9 підрозділів), висновків, 3 додатків та списку використаних джерел, що нараховує 152 найменування. Основний текст дисертації викладено на 179 стор. Текст дисертації містить 4 таблиці на 4 стор. та 1 рис. на 1 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкриваються актуальність теми дослідження, ступінь наукової розробленості теми роботи, її мета та завдання, предмет і об'єкт дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, їх апробація.

У першому розділі «Інститути в системі формування інноваційної парадигми розвитку економіки» досліджуються теоретичні аспекти інституціональної економіки, а також геоекономічний аспект вибору інституціональної моделі економіки, інституціональні передумови створення стратегії якісного зростання.

Із гносеологічної точки зору, як наукова течія, інституціоналізм - це неортодоксальна економічна теорія, і хоча як самостійна наукова школа цей напрям економічної думки сформувався у США, його джерела живляться теоріями, сформульованими європейськими економістами - опозиціонерами чільної на тоді класичної традиції (її становили передусім історична школа і марксистська політична економія).

Сучасна західна політекономія часто послуговується інженерним підходом до інститутів, відповідно до якого їх потрібно розглядати з позицій результативності і забезпечувати підвищення ефективності не тільки дії як такої, а й інституціональної структури (прав власності, правил контрактації, відносин у промисловій організації, господарського і, зокрема, трудового законодавства тощо), у якій певна дія чиниться. Мірою того, як інститути впроваджують або засвоюють ефективніші методи роботи (це оцінюється, звичайно, з погляду трансакційних витрат), їх варто перетворювати, аби максимізувати ефективність їхньої діяльності і тим самим забезпечувати підвищення добробуту.

Інститути конституюють правила, а до економічних належать правила, що визначають можливі форми організації господарської діяльності, в рамках якої окремі індивіди або групи кооперуються чи вступають у конкурентні відносини. Можна запропонувати два підходи до аналізу державної політики в рамках інституціональної дослідницької програми: екзогенний і ендогенний. Згідно з екзогенним підходом до дослідження державної економічної політики, основну увагу слід звернути на позитивну зовнішню залежність обраних заходів від наявних економічних процесів, причому зв'язок між інструментами й результатами суто казуальний. Відповідно до ендогенного підходу, навпаки, акцентується зміна в результаті державної економічної політики ціннісних установок і механізмів взаємодії суб'єктів системи, на яку спрямовано вплив такої політики. Тим самим успіх застосовуваних економічних інструментів залежить від узгодженості векторів економічної політики і внутрішніх (інституціональних) змін у суспільстві, які нею генеруються в процесі функціонування господарського механізму.

Інститути регулюють доступ до законного міжнародного використання рідкісних та цінних ресурсів, а також визначають принципи цього доступу. Вони визначають, у чому полягають і як повинні втілюватися в життя ті або інші інтереси, з огляду на той факт, що сама рідкісність цих ресурсів, яка обумовлюється труднощами доступу до них, складає основу для суперництва (зокрема й міждержавного) і навіть конфліктів у боротьбі за володіння ними. Інститути регулюють (структурують та закріплюють як суспільно визнані практики) подібну боротьбу різних інтересів. Вони встановлюють правила гри, а також цілі, які в цій грі можуть бути досягнуті, але не ходи, що їх мають робити гравці протягом гри, залишаючись у межах інституціонально визначеного простору можливостей, вибору й стимулів. Інститути визначають способи, за допомогою яких викликаний нестачею ресурсів конфлікт можна пом'якшити і розв'язати.

Неодмінною умовою досягнення успіху в економіці є її інституціональне облаштування. Саме система інститутів забезпечує ефективність як ринку, так і держави, а також оптимізує їхню взаємодію. Стосовно до економіки і суспільства інститути не просто структури й системи (фондовий ринок, інституціональні інвестори, страхові компанії й ін.), а відповідні правила, норми, установлений порядок тощо.

Якщо інституціональна структура знаходиться у стадії формування або трансформації, то інститути, що конституюють її, виникатимуть і закріплюватимуться залежно від порівняльної ефективності альтернативних способів координації господарської діяльності. Неефективність одних і ефективність інших механізмів координації виявляється в результаті інституціональної метаконкуренції.

Винятково складна будова сучасної системи інститутів, а також високе мистецтво її конструювання пояснюють факт запізнення процесів інституціонального облаштування у країнах, що розвиваються, а також у країнах із перехідною економікою. Причому, можна констатувати запізнення цих процесів і в країнах із приголомшливими успіхами, наприклад, регіону Південно-Східної Азії. Так бувало й тоді, коли чинники, які передусім сприяли успіху, (скажімо, опора на конфуціанські цінності) тривалий час компенсували інституціональну необлаштованість і навіть інституціональний вакуум. Але, зрештою, як і сталося з азіатськими країнами під час кризи 1997-1998 рр., виявилися інституціональні проломи, і країни із запізненням надолужують згаяне.

Істотна роль інституціональної облаштованості також і в оптимізації функцій держави, в тому числі у досягненні ефекту державно-ринкової синергії. За допомогою інституціональної інфраструктури держава мінімізує своє пряме (адміністративне) втручання в економічні процеси; адміністрування заміняється впливом опосередкованим - тонким налаштуванням відповідних інститутів ринкової інфраструктури. Ефективність держави в такому разі зростає.

У другому розділі «Інституціонально-фінансові механізми упередження інвестиційного перегріву і запобігання фінансових криз» досліджуються глобальні та внутрішні чинники фінансових криз, інститути як чинники упередження й запобігання фінансових криз за умов високодинамічного розвитку, а також інституційно-антикризові проблеми формування фінансової політики в нових ринкових та перехідних економіках.

Фінансові кризи, що виявили свою руйнівну силу в останній чверті ХХ сторіччя, мають подвійне походження: з одного боку вони об'єктивні закономірності сучасної глобалізації, з другого - результат західної стратегії, яка посилила фінансово-експансіоністський ефект глобалізації.

Глобалізація визначила зміни місця й ролі фінансів у системі чинників розвитку суспільних систем, насамперед економіки. Фінансова сфера, яка колись обслуговувала переважно виробництво і товарний обіг, виявилася не тільки домінуючою в економіці, а й багато в чому самодостатньою, тобто такою, що розвивається з орієнтацією на власні потреби. Із цієї причини фінанси істотно розрослися, у переважній своїй частині відірвалися від реальної економіки, структурно деформувалися й знайшли додаткові функції.

Глобалізаційні зміни найтісніше пов'язані з інформаційною революцією, конкретніше - із появою всесвітнього кіберпростору. Вони додали фінансовим потокам немислимої раніше рухливості, оскільки з'явилася можливість у лічені хвилини перекидати багатомільйонні суми з одного кінця планети на інший. А це означає прискорену концентрацію ресурсів у місцях зростання і, відповідно, у найкоротший термін реалізацію там найбільших інвестиційних проектів.

Однак глобальна інформатизація не тільки прискорює обслуговування фінансами реальної економіки, а й відкриває нові простори для найлегшого способу збагачення - отримання грошей із грошей, тобто грошей із суто фінансових операцій. Інформаційно-фінансова світова еліта через підконтрольні їй ЗМІ зуміла імплементувати в суспільну свідомість розвинутих країн нову модель поведінки, зорієнтовану на домінування в споживанні та нагромадженні послуг фінансових інструментів. Це дозволяє їй міцно утримувати економічну владу у світі. Так, у фінансовій системі роль населення істотно змінюється, особливо у високорозвинутих країнах. Темпи зростання заощаджень у США швидко зменшуються: якщо на початку 90-х років американці зберігали близько 7% ВВП за рік на банківських депозитах, то у 2000 р. цей показник звівся практично до нуля. Захопившись швидким зростанням ринків цінних паперів, американці не тільки вкладають у них усі вільні кошти, а й беруть кредити під заставу нерухомості, - 45% американців це принесло за останні 5 років приблизно 5 трлн. доларів прибутку. Слідом за США так само поводиться Японія, уряд якої обнародував один із пунктів плану санації банківської системи (Big Bang plan), спрямований на переорієнтацію потоків заощаджень на фінансовий ринок.

Глибинну основу фінансових криз складають техніко-технологічні фактори. Однак класичні цикли, що віддзеркалюють асиметрію в динаміці результатів виробництва і чинників споживання, вже не виступають явно. Так само відновлення матеріально-технічної бази виробництва, за всієї її значущості, вже не може безпосередньо забезпечити процес виходу економік із кризи, як це було до глобалізації. Із цієї причини сьогодні не можна покладатися тільки на саморегулюючі процеси виходу з кризи. Важливо вживати особливих заходів, провадити так звану антикризову політику. При цьому першорядну увагу треба звертати на стан фінансів і можливості їх оптимізації.

Фінанси стають винятково мобільними, за необхідності вони легко, вільно і дуже швидко перетікають з одного кінця планети на інший у пошуках умов, що забезпечують найвищу вигоду. А такі умови вже не обов'язково зводяться до високорозвинутого технологічного середовища. Плинність фінансів, їхня здатність легко мігрувати, дозволяє їм оперативно реагувати не тільки на стан виробничого середовища, а й на такі значущі для бізнесу умови, як: стабільність і сприяння одержання прибутків з боку законодавства; правила гри; ступінь прийнятності податкової системи; політика валютного курсу; чинники безпеки, включаючи морально-психологічні нюанси тощо. Тому фінанси можуть швидко наростити виробничо-технологічний потенціал у низькорозвинутій країні, якщо невиробничі чинники там винятково сприятливі. І, навпаки, виявити «байдужість» до країни або ж масово залишати країну, де розвинутість виробничого середовища досить висока, але інші обставини несприятливі.

Передумовою антикризової стабілізації в умовах глобалізації є й пріоритет внутрішніх фінансових ресурсів, оскільки пошук фінансових ресурсів переважно у формі зовнішніх позик містить загрозу бюджетної і загальної криз. Але для цього у форму продуктивного капіталу мають бути трансформовані нові активи: підпільні заощадження населення, доходи тіньової економіки, основні виробничі фонди.

Глобалізація і пов'язані з нею кризи змусили по-новому усвідомити захисну роль держави. Відомо, що передкризова ситуація була часом витіснення держави на узбіччя. Цього вимагали інтереси головних глобальних гравців - як країн Заходу, так і ТНК. Цьому сприяла і динаміка міграції фінансів, а також нові можливості застосування інформаційно-фінансових інструментів з метою швидкого збагачення.

В умовах глобалізації зростає значущість держави в пруденціальному регулюванні, зокрема в реакції на фінансові кризи, що частішають. Тут треба дотримуватися так званих коефіцієнтів розсудливості, в які закладається виконання таких вимог, як підтримка оптимального співвідношення різних статей банківського балансу відповідно до настанов наглядових органів держави. До цієї категорії належить, наприклад, вимога до мінімальних розмірів власного капіталу комерційних банків, що встановлюється з ініціативи Банку міжнародних розрахунків. Дотримання правил пруденціального регулювання знижує схильність економіки до ризиків, що виходять, насамперед, від спекулятивного капіталу. Запроваджуючи пруденціальне регулювання, слід подбати про створення розвинутої системи моніторингу, інформації і звітності перед національними контрольними органами.

Серед головних напрямків реформування світової фінансової архітектури слід відзначити такі: орієнтація на реформування міжнародних фінансових інститутів, діяльність яких стала неадекватною новим викликам; вимога до прозорості фінансових інститутів та ринків; удосконалення механізмів регулювання фінансових систем індустріальних країн; удосконалення макроекономічної політики та фінансових систем перехідних економік; заходи, спрямовані на запобігання криз та керування кризовими ситуаціями; пропозиції щодо здійснення соціальної політики, яка забезпечує захист бідних і уразливих шарів населення.

У третьому розділі «Інститути як інструменти структурно-інноваційної перебудови економіки» досліджуються проблеми інституціонального упорядкування системи власності й управління, роль інститутів та механізмів перерозподілу фінансів до високотехнологічних сегментів економіки України.

Серед найважливіших проблем структурно-інноваційної перебудови економіки України в дисертації визначено проблему впорядкування систем власності та управління. Обґрунтовано, що нелегітимність власності в Україні, її аморфність і непрозорість деформуюче впливають на всю суспільну систему, на фінансове обслуговування міжгалузевих, внутрішньогалузевих і регіональних взаємодій. Доведено, що саме через деформований характер інституту власності в Україні має місце блокування фінансових потоків. Найнегативнішим в системі інститутів є провал місії держави у сфері державної власності. Досвід країн Центрально-Східної Європи свідчить, що за ринкових умов вони, зазвичай, істотно вдосконалили державну власність і тим самим забезпечили не тільки швидкий стартовий успіх, а й позитивний вплив держави на ринкову ситуацію. Серед причин зволікання із процесами легалізації власності в Україні визначаються: характер сформованого у країні капіталізму, який виростав на нелегітимному присвоєнні; тіньовий характер найвпливовіших суб'єктів присвоєння, які часто не є ані номінальними власниками, ані менеджерами; перетворення економічної олігархії водночас на олігархію політичну; незбалансованість інтересів власників і менеджерів. За таких обставин ринок прав власності не може відбутися за ухвалою. Замість нього виникає і стає на силі ринок переділу власності, вкладення в який виявляються найприбутковішими.

Реалізація інноваційної відтворювальної моделі, на відміну від індустріальної, не може обійтися без інститутів і механізмів, які забезпечують перерозподіл ресурсів і коштів у напрямку структурних інноваційних зрушень. Доведено, що постіндустріальні інститути не призводять до згортання інститутів ринку, який обслуговує традиційну індустрію, - вони лише корегують ринкові процеси, що „працюють” проти інновацій, забезпечуючи спершу зародження, а згодом і наростаючу перевагу нової (високотехнологічної) економіки. Інноваційні за своєю природою, інститути за певного їх налаштування можуть водночас покращувати структуру і сприяти ефективності традиційних галузей.

В Україні потребам перерозподілу в інтересах структурних інноваційних зрушень більшою мірою, аніж банки, відповідають фондові ринки. Саме вони, внаслідок гнучкого й потенційного механізму перерозподілу капіталів відповідно до динаміки та структури інноваційних зрушень, сприяють великоосяжному залученню іноземних капіталів та розвертають їх у бік нової економіки. Відповідно зростає значущість прискорення ринкової капіталізації корпоративних активів. При цьому фондовий ринок, який здійснює міжгалузеві переливання за критеріями ефективності, водночас регулює й переливання капіталу згідно з критеріями внутрішньогалузевої конкуренції. Але за радикальної переорієнтації на гнучкі, ефективні, але примхливі фондові інструменти Україні важливо підстрахуватися стосовно стійкості.

В України є можливість істотного збільшення фінансових ресурсів, а отже, монетизації й капіталізації, за рахунок розблокування ресурсів і коштів, які сковані безгосподарністю та штучними перешкодами, паразитичним присвоєнням або незалученням ресурсів до комерційного обороту. Надто багатообіцяючим напрямком із позицій розблокування визнано розчищення й подолання перешкод на шляху високоефективного руху фінансових потоків і ресурсів у процесах міжгалузевої, внутрішньогалузевої і міжрегіональної взаємодій. Процеси й механізми блокування національної економіки відтворюються і відтворюватимуться доти, доки не буде досягнуто ефекту заміни корисливого зрощування бізнес-гравців із владою ефектом поєднання сили бізнесу з регулюючими функціями держави у справі реалізації національних пріоритетів через систему контрактних держзамовлень та реалізацію стратегічних довготермінових проектів. Це припускає не тільки удосконалювання, а й формування нових окремих блоків та елементів інституціонального середовища в Україні.

Широке застосування грошовою владою внутрішніх механізмів формування грошової бази відповідно до потреб капіталізації докорінно змінює роль держави в економічному розвитку країни. Автор дійшов висновку, що прив'язка (як в Україні) формування грошової бази до зовнішніх джерел отримання валюти (експорт, іноземні інвестиції) не тільки обмежує можливість капіталізації, а й робить структурну політику країни пасивною, помітно консервує низькотехнологічний та напівсировинний тип економічної структури. У разі активного й відповідального оволодіння внутрішніми важелями рефінансування майбутні фінанси можна використати відповідно до структурних пріоритетів. В Україні адаптацію грошової маси до штучно заниженої потреби у грошах не перебороти стандартними методами - методами розміреної монетизації. Такий шлях є занадто довгим, а з урахуванням переходу успішних країн на траєкторію якісного зростання - безкінечним. Добре виважений монетарний ривок для України по суті є неминучим, якщо тільки ставиться завдання протистояти структурній деградації. Аналіз світового досвіду показав, що прискорена монетизація придатна для економіки, підготовленої до низькоінфляційного освоєння грошової маси, яка швидко зростає, і така підготовка - це, знов-таки, не тільки вияв професіоналізму, а й високе мистецтво. Те саме стосується і проблеми девальвації у вигляді цілеспрямованого знецінення національної валюти.

ВИСНОВКИ

1.Сучасне трактування інституціоналізму передбачає комплексне врахування теоретичних ідей даної течії, а саме: особливостей концепції інституціоналізму німецької історичної школи; узагальнення характеристики «старого» інституціоналізму (традицій Веблена-Айрса та Коммонса) та неоінституціоналізму. У відповідності до нього, політика держави в перехідній економіці повинна бути в першу чергу спрямована на створення умов для становлення інститутів і, отже, ефективної інституціональної інфраструктури, за допомогою якої держава мінімізує своє пряме (адміністративне) втручання в економічні процеси; адміністрування заміняється опосередкованим впливом, що здійснюється через тонке настроювання відповідних інститутів ринкової інфраструктури.

2.Інституціональна модель розвитку економіки включає геоекономічні аспекти та інструменти, вибір яких має здійснюватися з урахуванням специфіки конкретної країни. Глобалізація не тільки актуалізує світові фінансові кризи, формує їхню особливу природу і руйнівні властивості, але й містить в собі джерела зм'якшення криз, а також подолання їхніх негативних наслідків. Визначено фактори, які збільшують глобальну фінансову нестабільність, а саме: інституціональна необлаштованість окремих нових ринкових та транзитивних країн; інституціональна необлаштованість глобального економічного простору; розростання асиметрії між фінансовим потенціалом високорозвинених країн та інших країн планети; здеформований поведінковий стереотип ТНК та інших глобальних гравців.

3.Роль держави у здійсненні інституціональних змін для країн в умовах інформатизації пов'язана з генеруванням і використанням високих наукомістких технологій як основи формування сегментів нової (наукомісткої і високотехнологічної) економіки; забезпеченням інституціональної облаштованості економіки й формуванням інвестиційно привабливого середовища як передумов припливу і закріплення фінансів в умовах глобалізації; остаточного визначення з інтеграційним вибором у ситуації, коли саме входження до регіональних співтовариств країн стало способом захисту від глобальних безладь і джерелом відстоювання конкурентоздатності.

Держава виступає головною ланкою, яка підпорядковує сьогоднішні перетворення ретельно вивіреній довгостроковій перспективі та яка впливає на всі процеси, насамперед через Бюджет розвитку, інститути довгострокового (індикативного) планування, програмно-цільове регулювання, а також розгалужену контрактну систему.

4.Наступні передумови й фактори необхідно комплексно оцінювати з метою запобігання і зм'якшення криз: зростаюча асиметрія в інституціональній облаштованості високорозвинених країн Заходу та нових індустріальних держав; наслідки монетарної політики, освяченої Вашингтонським консенсусом, який приписує тверді рестрикції і блокує маневр і розвиток; «ефект доміно», що втягує у фінансовий обвал і кризу країни, чиї ділові зв'язки й інтереси переплетені з кризовими економіками; економічну політику країн, що допустили безвідповідальність і високий ступінь корумпованості.

5.Для пом'якшення дисбалансу між внутрішньою і зовнішньою лібералізацією, оптимізації відкритості економік для іноземного капіталу, сполучення цієї відкритості з форсуванням структурних реформ необхідна трансформація системи макроекономічного регулювання (грошово-кредитної та бюджетної політики), що є найважливішим інституціональним аспектом захисних перетворень. При цьому держава повинна бути здатна до реформування системи інститутів, у першу чергу, банківської системи.

6.Нелегітимність власності в Україні, її аморфність і непрозорість здійснюють деформуючий вплив на всю суспільну систему, на фінансове обслуговування міжгалузевих, внутрішньогалузевих і регіональних взаємодій. Такий деформований характер інституту власності в Україні та викликане цим блокування фінансових потоків - це наслідок цілковитого провалу держави як інституту, який формує в перехідних економіках інституціональне середовище. Найбільшим з позицій традицій і накопиченого досвіду є провал місії держави у сфері державної власності. Причини затягування процесів легалізації власності в Україні пов'язані з характером сформованого в країні капіталізму, тіньовим характером найвпливовіших суб'єктів присвоєння власності, перетворенням економічної олігархії одночасно в олігархію політичну, незбалансованістю інтересів власників і менеджерів.

7.В Україні саме банки та фондові ринки могли би виконувати функції перерозподілу засобів і ресурсів в інноваційні ніші. Адекватне розуміння причин нездатності українських банків здійснювати такий перерозподіл передбачає наступне. По-перше, орієнтація банків України на швидку віддачу від кредитів істотно позначається на консервуванні недосконалої галузевої структури, яке призводить до гальмування розвитку зорієнтованих на інновації механізмів міжгалузевого перерозподілу. По-друге, відносна ізольованість українських банків від іншої економіки виявляється у відсутності відповідальності НБУ за стан економіки загалом, що не відповідає досвіду країн, які пішли шляхом інноваційного розвитку. По-третє, істотними є також стримуючі розвиток банків фактори, які є похідними від несприятливого інвестиційного клімату.

8.В Україні потребам перерозподілу в інтересах структурних інноваційних зрушень у більшому ступені, ніж банки, відповідають фондові ринки. Саме вони, завдяки гнучкому і швидкодіючому механізму перерозподілу капіталів адекватно динаміці і структурі інноваційних зрушень, здійснюють як міжгалузеві переструми за критеріями ефективності, так і переструми капіталу відповідно критеріям внутрішньогалузевої конкуренції. Але Україні за радикальної переорієнтації на гнучкі, ефективні, але примхливі фондові інструменти важливо підстраховуватися по частині стійкості.

9.В Україні можна істотно збільшити фінансові ресурси, а отже, монетизацію і капіталізацію, за рахунок розблокування засобів, які сковані безгосподарністю і штучними перешкодами, паразитичним присвоєнням або незалученням ресурсів до комерційного обороту. Найбільш багатообіцяючим напрямком з позицій розблокування визначено розчищення і подолання перешкод на шляху високоефективного руху фінансових потоків і ресурсів у процесах міжгалузевої, внутрішньогалузевої і міжрегіональної взаємодії.

10.Прив'язка (як в Україні) формування грошової бази до зовнішніх джерел одержання валюти не тільки обмежує можливість капіталізації, а й робить структурну політику країни пасивною, помітно консервує низькотехнологічний та напівсировинний тип економічної структури. У випадку активного й відповідального оволодіння внутрішніми важелями рефінансування, майбутні фінанси можуть використовуватися відповідно до пріоритетів структурної трансформації.

11.Відсутність інституціональної системи, яка націлена на якісне зростання економічної системи в умовах вичерпання потенціалу екстенсивно-інерційного росту, неминуче обернеться хворобливою дестабілізацією за рахунок накопичення невідповідностей між гострою недостачею фінансових ресурсів, з одного боку, і нездатністю суспільства витратити гроші, з іншої. Але без дестабілізуючого маневру, тобто без зміни довгострокової стійкості свідомо контрольованою дестабілізацією, технологічний прогрес не може відбутися. Коли йдеться про шанс перетворення стабільно відстаючої країни на технологічно передову за критеріями модернізації, то такого роду вади й збої відступають на задній план; їх важливо навчитися використовувати, а потім - переборювати.

12.Адаптація грошової маси, що відбулася в Україні, до штучно заниженої потреби в грошах, не може бути переборена стандартними методами - методами розміреної монетизації. Монетарний ривок є для України по суті неминучим, якщо тільки ставиться задача протистояти структурній деградації. Аналіз світового досвіду показав, що прискорена монетизація повинна здійснюватися в економіці, яка підготовлена до низькоінфляційного освоєння швидко зростаючої грошової маси, і така підготовка - це, знов-таки, не тільки прояв професіоналізму, але і високе мистецтво. Те ж саме стосується і проблеми девальвації у виді цілеспрямованого знецінення національної валюти.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Ровт А. Инвестиционная среда как фактор реализации геоэкономической стратегии / А.Ровт // Збірник наукових праць. Вип. 34 / Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України; відп. ред. В.Є.Новицький. - К. : ІСЕМВ НАН України, 2002. - С. 264-272.

2. Ровт А. Приватизация и проблемы формирования отношений собственности / А.Ровт // Збірник наукових праць. Вип. 39 / Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України; відп. ред. В.Є.Новицький. - К. : ІСЕМВ НАН України, 2003. - С. 224-230.

3. Ровт О. Інститути валютно-фінансового регулювання як інструмент геополітики / О.Ровт // Вісник Академії митної служби України. - 2003. - №3. - С. 32-36.

4. Ровт А. Институциональная среда как предпосылка экономического роста / А.Ровт // Збірник наукових праць. Вип. 40 / Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України; відп. ред. В.Є.Новицький. - К. : ІСЕМВ НАН України, 2004. - С. 220-233.

5. Ровт О. Інститути як чинники попередження і запобігання фінансових криз в умовах високодинамічного розвитку /О.Ровт // Збірник наукових праць. Вип. 41 / Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України; відп. ред. В.Є.Новицький. - К. : ІСЕМВ НАН України, 2004. - С. 231-246.

6. Ровт О. Регіон у структурі міжнародного інвестиційного ринку / О.Передрій, О.Ровт // Науковий вісник Закарпатського державного університету : Економічні науки : Міжвуз. наук. журн. - 2006. - №6. - С. 4-11. (Особистий внесок автора: розроблено підхід до інституційного регулювання інвестиційних програм.)

В інших виданнях:

7. Ровт О. Транскордонне співробітництво як альтернатива новій «залізній завісі» та конфліктам : комплексне дослідження (укр., рос. та англ. мовами) / В.Горожанкін, В.Гудак, О.Передрій та ін.; кер. авт кол-ву С.І.Устич. Ін-т транскордонного співробітництва. - Ужгород : Карпати, 2007. - 240 с. (Особистий внесок автора: розроблено концепцію еволюції форм інституційного впливу на параметри розвитку транскордонного співробітництва з метою запобігання кризовим тенденціям.)

8. Ровт О. Геоекономічні чинники становлення національної економіки / О.Ровт // Науковий вісник Ужгородського державного інституту інформатики, економіки і права (Спеціальний випуск : Мат-ли міжнар. наук. конф. «Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технологічний аспекти» (Ужгород (Україна) - Сніна (Словаччина), 10-12 квітня 2002 р.)). - 2002. - С. 227-229.

9. Ровт А. Институциональное обустройство экономики как условие и фактор качественного роста / А.Ровт // Тези доповідей Міжнародної наукової конференції «Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації» (Київ, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 4 липня 2002 року). - К.: ІСЕМВ НАН України, 2002. - С. 18-20.

АНОТАЦІЯ

Ровт О. Міжнародний досвід формування інститутів як чинників інноваційного розвитку (можливості імплементації для України). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.02 - світове господарство і міжнародні економічні відносини. Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - Київ, 2008.

Дисертаційна праця присвячена дослідженню та розробці теоретико-методологічних підходів і рекомендацій щодо формування інститутів якісного, в тому числі інноваційного, розвитку та запобігання кризових явищ в Україні на основі світового геоекономічного досвіду.

Поглиблюється розуміння ролі держави для країн із перехідною економікою у процесі інституціональних змін, досліджються геоекономічні аспекти вибору інституціональної моделі розвитку економіки з урахуванням специфіки України, обґрунтовує значення інститутів як інструментів структурно-інноваційної перебудови економіки та інституціонально-фінансових механізмів упередження фінансових криз, увиразнює інституціонально-антикризові проблеми формування фінансової політики в нових ринкових та перехідних економіках.

Ключові слова: інституціональні зміни, інституціональна модель розвитку економіки, структурно-інноваційна перебудова економіки, стратегічні довготермінові проекти, перерозподіл ресурсів на структурно-інноваційні зрушення

АННОТАЦИЯ

Ровт О. Международный опыт формирования институтов как факторов инновационного развития (возможности имплементации для Украины). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.02 - мировое хозяйство и международные экономические отношения. Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины. - Киев, 2008.

Дисертация посвящена исследованию и разработке теоретико-методологических подходов и рекомендаций по формированию институтов качественного, в том числе инновационного, развития и предупреждения кризисных явлений в Украине с использованием геоэкономического опыта.

В работе проведен комплексный анализ теоретических концепций институционализма с точки зрения их значения для обоснования модели развития в переходных экономиках, роли государства в осуществлении реформаторских изменений и в активизации трансформаций, обеспечивающих структурно-инновационные преобразования.

Государственная политика при осуществлении институциональных изменений в странах с переходной экономикой должна быть в первую очередь направлена на создание институтов и эффективной институциональной инфраструктуры, причем прямое государственное вмешательство в экономические процессы заменяется косвенным влиянием на институты рыночной инфраструктуры.

Получило дальнейшее развитие исследование геоэкономических аспектов выбора институциональной модели развития экономики с учетом специфики Украины. На основании анализа мирового опыта и его адаптации для Украины определено, что в стратегиях инновационного развития на первый план выдвигаются проблемы долгосрочного программирования и проектирования, а также создания реализующих эти программы и проекты институтов.

В процессе анализа факторов нелигитимности и деструктивности отношений собственности обоснованы позиции, касающиеся блокирования финансового обслуживания межотраслевых, внутренних отраслевых и региональных взаимодействий. Показано, что реализация инновационной воспроизводственной модели, в отличие от инерционной индустриальной модели выживания, не может обойтись без институтов и механизмов, которые обеспечивают перераспределение ресурсов и средств в направлении инновационных сдвигов. Отмечено, что блокирование перераспределения средств в пользу инноваций будет воспроизводиться до тех пор, пока не будет достигнут эффект объединения бизнеса с регулирующими функциями государства при реализации национальных приоритетов через Бюджет развития, систему контрактных государственных заказов и реализацию стратегических долгосрочных проектов.