Об’єкти міжнародних економічних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Міжнародні економічні відносини як об'єкт міжнародно-правового регулювання

зовнішньоекономічний праця міжнародний капітал

Суть та структура міжнародних економічних відносин

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) - це система відносин, що виникають між суб'єктами з різних країн з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів, послуг, капіталів, ідей в умовах обмеженості ресурсів і міжнародного поділу праці в рамках світового господарства.

Сучасні МЕВ є системою економічних зв'язків, які характеризуються:

- виходом за межі національних господарств;

- взаємодією фізичних і юридичних осіб, держав і міжнародних організацій;

- визначеністю форм;

- різними рівнями глибини існування, функціонування, здійснення.

Рівні МЕВ можна традиційно розбити на макро-, мета- й мікрорівні, де макрорівень - це рівень державних і міждержавних міжнародних процесів, метарівень - це міжнародні зв'язки галузевого й регіонального значення, мікрорівень - це, відповідно, рівень зв'язків між фірмами різних країн. Рівні МЕВ також розглядають і за ступенем розвитку стосунків між суб'єктами МЕВ, за ступенем тривалості дії угод і переплетеності економік. При цьому виділяють такі чотири рівні:

1. Міжнародні економічні контакти -- найпростіші, одиничні,

випадкові економічні зв'язки, що мають епізодичний характер і регулюються переважно разовими угодами. Зв'язки даного рівня більше притаманні юридичним і фізичним особам.

2. Міжнародна економічна взаємодія налагоджені стійкі економічні зв'язки між суб'єктами МЕВ, які базуються на міжнародних економічних угодах і договорах, залучених на доволі тривалий період часу.

3. Міжнародне економічне співробітництво - міцні й тривалі зв"язки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені й узгоджені наміри, закріплені в довгострокових економічних договорах і угодах. Даному рівневі притаманне партнерство суб'єктів МЕВ.

4. Міжнародна економічна інтеграція ~ вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, який характеризується переплетенням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з третіми країнами.

Кожен вищий рівень не протиставляється нижчому, а є його усталеним і розвиненим продовженням, тобто вищий рівень містить у собі більшість ознак нижчого.

У структурі МЕВ традиційно та узагальнено виділяють такі їх наступні форми:

1) міжнародна торгівля товарами і послугами;

2) міжнародна кооперація та науково-технічне співробітництво;

3) міжнародні валютні відносини;

4) міжнародний рух капіталів;

5) міжнародна міграція робочої сили.

Сутність та інфраструктура міжнародних економічних відносин.

Визначення сутності міжнародних економічних відносин часто бувають спрощеними, неповними. Так при їх характеристиці як функціональної підсистеми світового господарства або сукупності міжнародних економічних зв'язків, що формуються під впливом продуктивних сил та інших факторі в, спостерігається тавтологія, оскільки у правій частині визначення майже повністю повторено ліву частину (те, що треба визначити), але додано термін "сукупність", а економічні відносини названо економічними зв'язками. Мало збагачує зміст цієї категорії і характеристика "... похідні, перенесені на міжнародну арену економічні відносини певного суспільства", оскільки такі відносини позбавляються притаманної їм нової сутності, якій властиві власні закони та закономірності розвитку, а отже, внутрішні суперечності.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) є економічною формою розвитку процесу інтернаціоналізації продуктивних сил, в якій зосереджені техніко-економічні, організаційно-економічні відносини та відносини економічної власності, тому концептуальне визначення таких відносин значною мірою залежить від чіткої, змістовної характеристики категорії "форма", яка означає внутрішню організацію змісту, спосіб зв'язку між підсистемами та елементами підсистем (тобто структуру змісту), спосіб його існування. У свою чергу, структура -- це комплекс внутрішніх стійких зв'язків між підсистемами та елементами цілісної системи, які (зв'язки) як закони детермінують її розвиток.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) -- внутрішня організація світового господарства, законів його розвитку та функціонування, притаманних як світовому господарству загалом, так і окремим формам МЕВ.

Сутність, в тому числі структуру міжнародних економічних відносин, можна розглядати з різних точок зору. Насамперед серед них виокремлюють міжнародні техніко-економічні, організаційно-економічні відносини і міжнародні відносини економічної власності. Міжнародні техніко-економічні

відносини формують матеріально-речову форму процесу інтернаціоналізації продуктивних сил і разом з ними утворюють міжнародний технологічний спосіб виробництва. Міжнародні відносини економічної власності -- це процес привласнення суб'єктами міжнародних економічних відносин різноманітних об'єктів -- товарів, послуг, робочої ,сили, інтелектуальної власності і тощо у всіх сферах суспільного відтворення (тобто у безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Суб'єктами МЕВ є різні рівні держави (центральної або федеральної і муніципальної), державні підприємства і організації, різноманітні міжнародні організації, міжнародні фінансово кредитні інститути, транснаціональні корпорації і транснаціональні банки, а також національні підприємства, фірми і компанії, які здійснюють значну частину виробництва за кордоном.

Організаційно-економічні відносини встановлюються у процесі проведення названими суб'єктами спільних маркетингових досліджень, управління спільними підприємствами, запозичення досвіду та ін.

Отже, структуру МЕВ також можна розглядати з точки зору різних сфер суспільного відтворення. Так, у сфері безпосереднього виробництва здійснюється міжнародний суспільний поділ праці в різних формах, а насамперед -- в одиничній, тобто спеціалізація між окремими національними компаніями (подетальна, повузлова, предметна, потехнологічна), спеціалізація у сфері науково-технічних, проектно-конструкторських та інших розробок. У сфері обміну відбувається міжнародна торгівля різноманітними об'єктами, насамперед товарами і послугами; у сфері розподілу -- розподіл та перерозподіл , створеного необхідного і додаткового продукту через механізм ціноутворення, привласнення міжнародними організаціями і насамперед фінансово-кредитними інститутами частини національного доходу різних країн; у сфері споживання -- поступова інтернаціоналізація виробничого і особистого споживання інтегрованих країн.

Інфраструктура МЕВ представлена передусім міжнародними економічними, соціальними та фінансово-кредитними установами та організаціями загальносвітового масштабу: ГАТТ, СОТ, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд та ін. Крім них, існують міжнародні економічні та фінансово-кредитні установи на регіональному рівні: Європейський банк реконструкції та розвитку, Рада міністрів європейського співробітництва, Європейська комісія, Європейський інвестиційний банк та ін.

Міжнародні економічні відносини, їх зміст і значення

1. Міжнародні економічні відносини, їх зміст і значення

Міжнародні економічні відносини є складовою системи існуючих міжнародних відносин. Поняття «міжнародні відносини» досить широке. Воно включає в себе насамперед міждержавні відносини, в яких суб'єктами виступають держави та їх об'єднання як носії публічної влади. Суб'єктами цих відносин можуть бути також і міжнародні організації, зокрема економічні, та ін.

Як і будь-які суспільні відносини, міжнародні відносини є відносинами надбудовного характеру. Аналіз наукової літератури з цього питання дає можливість зробити висновок про те, що під міжнародними (міждержавними) відносинами слід розуміти відносини, які виходять за межі держав і виникають між ними. Ці відносини, як відомо, регламентуються нормами міжнародного права.

Міждержавні економічні відносини виникають і встановлюються передусім між державами як політичними формами організації суспільства, що виражають обумовлену економічним ладом певну політичну владу економічно пануючого класу або всього народу. Вони можуть виникати також, як уже зазначалося, і між державами та міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями.

Отже, міжнародні економічні відносини -- це особлива форма суспільно-виробничих зв'язків між окремими державами, між державами та міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями.

За своїм змістом міжнародні економічні відносини є складними. Це обумовлено, по-перше, значною кількістю країн, їх угруповань і міжнародних організацій, які є суб'єктами міжнародних економічних відносин. По-друге, на складність і характер цих відносин істотно впливає і суспільно-політичний устрій країн або їх угруповань. Цілком зрозуміло, що певні особливості в економічних відносинах існували (й існують ще й сьогодні) між країнами з різним соціально-економічним устроєм.

На земній кулі налічується нині понад 220 суверенних та незалежних держав, як великих, так і малих. Рівень їх економічного розвитку різний. Країни світу можна поділити на економічно розвинуті та ті, що розвиваються. Як відомо, до найбільш економічно розвинутих країн належать США, Японія, ФРН, Італія, Франція, Велика Британія та деякі інші, які протягом 90-х років ХХ ст. виробляли та експортували майже 2/3 світового обсягу промислової продукції. Серед країн, що розвиваються, виділяються такі «ключові», як Бразилія, Мексика, Китай та Індія, обсяг промислової продукції яких дорівнює обсягу всіх інших держав цієї групи, разом узятих. Важливо зазначити, що на території країн, що розвиваються, мешкає приблизно 75 % населення землі, яке постійно перебуває у вкрай скрутному економічному становищі. Тому Організація Об'єднаних Націй (ООН), інші міжнародні структури спрямовують свої зусилля на розвиток саме цих країн.

Але, незважаючи на рівень розвитку держав, кожна з них, вирішуючи свої внутрішні, а тим більше зовнішні проблеми, вступає в економічні відносини з іншими державами та міжнародними економічними організаціями. Це зумовлюється значною кількістю чинників, серед яких, окрім рівня розвитку економіки, можна виділити міжнародний поділ праці, природні та кліматичні умови, географічне положення, доступ до морських шляхів, наявність трудових ресурсів тощо. Наприклад, якщо взяти до уваги такий чинник, як міжнародний поділ праці, то можна виділити країни, які є провідними у галузі машинобудування (США, Німеччина, Франція тощо), комп'ютерної техніки (США, Японія, Південна Корея тощо), добування та перероблення нафти (держави ОПЕК -- Алжир, Венесуела, Габон, Еквадор, Індонезія, Ірак, Іран, Катар, Кувейт, Лівія, Нігерія, Об'єднані Арабські Емірати й Саудівська Аравія) тощо. Якщо ж брати до уваги кліматичні умови, то ми знаємо, що тільки обмежене коло держав може вирощувати оливу (країни Середземномор'я), чай (Індія, Китай, Шрі-Ланка), каву (Бразилія, Колумбія), какао (Гана, Бразилія), соняшник (Україна, Росія) тощо. Інші держави, які не вирощують цих сільськогосподарських культур, змушені їх купувати. Отже, природні та кліматичні умови багатьом країнам не дають змоги вирощувати певні сільськогосподарські культури, а це значить, що ці умови є відповідним чинником, що сприяє виникненню міжнародних економічних відносин як з приводу виробництва, так і закупівлі цих культур.

Слід зазначити й те, що необхідність вступу в міжнародні економічні стосунки між країнами обумовлює і наявність відповідних природних запасів, що міститься в надрах тієї чи іншої країни. Так, є країни, які мають величезні запаси нафти, газу. До таких можна віднести Алжир, Венесуелу, Ірак, Іран, Кувейт та ряд інших країн Африки, Азії та Латинської Америки, об'єднаних в єдину організацію експортерів нафти, відомою за назвою ОПЕК. Наявність наприклад, достатньої кількості нафти та газу в Російській Федерації і відсутність потрібної кількості їх в Україні є однією з причин міжнародного співробітництва між ними.

Важливим при організації міжнародних економічних відносин є і географічне положення країн, унаслідок якого одні мають доступ до моря, інші -- навпаки. Ті країни, які не мають такого доступу, вимушені, використовуючи інші шляхи сполучення, що пролягають через територію відповідних країн, перевозити свої вантажі, щоб мати доступ до водних транспортних артерій. В основі таких відносин, що виникають при цьому між країнами, лежить принцип свободи відкритого моря, відповідно до якого всі держави і народи мають рівні права на користування світовим океаном. Як свідчить ст.1 Женевської конвенції 1958 р. «Про відкрите море», під «відкритим» морем розуміють усі частини моря, які не входять як до територіальних, так і до внутрішніх вод якої-небудь держави і якими можуть користуватися різні держави з метою здійснення судноплавства, рибальства, добування біологічних і мінеральних ресурсів, проведення наукових досліджень, прокладення підводних кабелів і трубопроводів тощо.

З огляду на ці та інші чинники держави вступають у певні відносини або безпосередньо, або через створені для цього угруповання країн, міжнародні економічні організації. Економічна ефективність таких міжнародних відносин за сприятливих політич- них умов може бути надзвичайно високою. Наприклад, така маленька держава, як Люксембург, для забезпечення функціонування своєї промисловості змушена імпортувати вугілля, кокс, залізну руду, машини та обладнання, нафтопродукти, тканини та зерно. Експортує вона переважно сталевий прокат, добрива та цемент і має валовий національний продукт, який дорівнює приблизно 41 тис. дол. США на душу населення. Для порівняння: у США цей показник становить 24 тис. дол. США, у Франції -- близько 22 тис.

Подібні приклади свідчать, що в умовах зростаючої інтернаціоналізації світового господарства економіка окремої країни багато в чому залежить від рівня розвитку економіки інших держав. Будучи складовою світової економіки, вона не може успішно розвиватись у відриві від неї, тому виникає потреба в узгодженні зовнішньоекономічної політики різних країн і стратегії щодо її реалізації.

Одночасно слід зауважити, що розвиток міжнародного економічного співробітництва сприяє не лише функціонуванню національного господарського механізму. Таке співробітництво, а це підтверджує і практика міжнародного життя, дає змогу підтримувати і зміцнювати мир на Землі, створювати систему міжнародної економічної безпеки, уникати певною мірою військових конфліктів під час розв'язання спірних питань. Іншими словами, міжнародне економічне співробітництво є реальною матеріальною основою зміцнення миру.

Отже, можна зробити висновок, що нині важливою передумовою реалізації економічного потенціалу будь-якої держави, а також найголовнішою гарантією забезпечення її національної безпеки стає активна участь цієї держави у міжнародному економічному співробітництві на основі належного дотримання принципів і норм міжнародного права, всебічного розвитку передусім міждержавних торговельних зв'язків та взаємопроникнення економік. Сказане повною мірою стосується й України, адже загальновідомо, що країни, які з будь-яких причин опинилися поза межами міжнародних економічних структур, поступово витісняються зі світових ринків, що врешті-решт веде до втрати ними спочатку економічної, а потім і політичної незалежності.

Міжнародні економічні відносини.

Будь-яка національна економіка є складовою частиною світового господарства (табл. 14. 1.) і її ефективність залежить не лише від результатів внутрішньої діяльності, а й від участі в міжнародних економічних відносинах (МЕВ).

Об'єктом МЕВ є світове господарство як сукупність національних господарств і їх економічних відносин між собою.

Суб'єкти МЕВ -- це їх учасники, здатні відносно незалежно і активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів. Такими є: фізичні особи, юридичні особи, держави, міжнародні організації.

Специфічними суб'єктами МЕВ виступають міжнародні підприємства -- багатонаціональні корпорації (міжнародні по капіталу та управлінню і міжнародні по сфері діяльності), транснаціональні корпорації (національні по капіталу та управлінню і міжнародні по сфері діяльності).

Держави беруть участь у міжнародних відносинах як безпосередньо, так і через регулювання діяльності інших суб'єктів. Наділена суверенністю держава або забезпечує можливість реалізації переваг від активної участі в міжнародному поділі праці, проводячи активну ліберальну зовнішньоекономічну політику, або звужує діапазон ефективного функціонування національної економіки, проводячи політику протекціонізму.

Україна, як самостійний суб'єкт МЕВ, виступає з 1991 p., після проголошення і юридичного та політичного закріплення державного суверенітету. Це положення розкрито у Законі України про зовнішньоекономічну діяльність, у якому також закріплені інші важливі положення стосовно суб'єктності МЕВ. Зокрема, принципове значення має рівне право фізичних осіб (поряд з іншими суб'єктами) здійснювати зовнішньоекономічну діяльність всіх видів. Міжнародні організації беруть участь у МЕВ в залежності від мети створення, завдань і напрямків діяльності.

Основними формами МЕВ є:

· міжнародна торгівля

· міжнародний рух капіталу

· міжнародна міграція робочої сили

Форми сучасних МЕВ реалізуються в умовах становлення та розвитку світової валютної системи, яка сприяє більш вільному обігу валют і забезпечує систему міжнародних розрахунків. Міжнародна торгівля являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами. Міжнародний рух капіталу -- це його переміщення між країнами світу у пошуках більш вигідної сфери застосування (рис. 1.).

Рис. 1. Міжнародний рух капіталу



Міжнародна міграція робочої сили - переміщення працездатного населення з країни в країну, викликане причинами переважно економічного характеру (рис. 2.).

Рис. 2. Міграції населення

Міжнародні економічні відносини здійснюються і розвиваються на різних рівнях:

- контактів (найпростіших економічних зв'язків, які мають епізодичний характер і регулюються, переважно, одиничними Угодами);

- взаємодії (стійких економічних зв'язків на основі міжнародних угод і домовленостей, укладених на тривалий час);

- співробітництва (міцних економічних зв'язків на основі спільних, попередньо вироблених і. узгоджених намірів, закріплених довгостроковими угодами і домовленостями);

- інтеграції, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетінні національних господарств двох або декількох країн і проведені ними узгодженої торговельно-економічної політики.

Таким чином, міжнародні економічні відносини являють собою систему економічних зв'язків різного рівня, що вийшли за межі національних господарств і здійснюються у різних формах між фізичними особами, юридичними особами, державними і міжнародними організаціями.

Сучасним МЕВ притаманні такі істотні особливості:

- всеохоплююча суб'єктність, активна участь і міжнародна взаємодія фізичних та юридичних осіб, різних типів об'єднань, держав і міжнародних організацій;

- взаємозв'язок форм -- міжнародної торгівлі, міжнародного руху капіталу і робочої сили. Форми сучасних МЕВ реалізуються в умовах становлення та розвитку світової валютної системи, яка сприяє вільнішому обігу валют і забезпечує систему міжнародних розрахунків;

- різний рівень глибини: від простого міжгалузевого поділу праці до транснаціоналізації, від одиничних економічних контактів між країнами до їх економічної інтеграції.

Отже йдеться про структуровану систему міжнародних економічних відносин.

Сучасні МЕВ розвиваються у відповідності з певними принципами.

Найбільш важливими загальними принципами міжнародних економічних відносин є:

- еволюційний розвиток у відповідності з об'єктивними економічними законами;

- системність;

- еквівалентність обміну.

Крім того, на національному рівні, на двох і багатосторонній основі, міжнародними організаціями або в рамках міжнародних інтеграційних угруповань виявляються і погоджуються принципи МЕВ, що мають специфічний характер як по суті, так і по сфері розповсюдження і застосування.

Універсальний характер мають принципи (основи) міжнародних економічних відносин Організації Об'єднаних Націй (ООН):

1) суверенітет;

2) територіальна цілісність і політична незалежність держав;

3) суверенна рівність всіх держав;

4) ненапад і невтручання;

5) взаємна і справедлива вигода;

6) мирне врегулювання суперечок;

7) рівноправ'я і самовизначення народів;

8) усунення несправедливості, що виникла внаслідок застосування сили і позбавляє націю можливостей для її нормального розвитку;

9) добросовісне виконання міжнародних зобов'язань;

10) поважання прав людини і основних свобод;

11) відсутність прагнення і гегемонії до сфер впливу;

12) сприяння міжнародній соціальній справедливості;

13) міжнародне співробітництво з метою розвитку;

14) вільний доступ до моря і від нього для не морських країн.

Україна проголосила, юридично закріпила та додержується наступних основних принципів у міжнародних економічних відносинах:

- суверенітету народу України;

- свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

- юридичної рівності і недискримінації;

- верховенства закону;

- рівного захисту інтересів українських та іноземних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності як в Україні, так і за її межами;

- еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

2. Становлення і розвиток сучасних міжнародних економічних відносин

Особливості розвитку сучасних міжнародних економічних відносин

Становлення і розвиток сучасних міжнародних економічних відносин зумовлені появою низки передумов як на національному, так і на міжнародному рівнях.

До передумов національного рівня варто віднести:

* підвищення рівня інтернаціоналізації розвитку виробничих сил окремої країни;

* зростання національного виробництва товарів, що перевищує внутрішні потреби;

* прискорення впровадження в економічний процес досягнень науково-технічного прогресу.

До передумов міжнародного рівня належать:

* нерівномірність розподілу факторів виробництва;

* усвідомленість нації в розвитку і удосконаленні економічних переваг і їх місця в формуванні міжнародних економічних відносин;

* створення розвинутої інфраструктури зовнішньоекономічних зв'язків.

Формування міжнародних економічних відносин завжди відбувалося під впливом певних дій і факторів. В сучасних умовах такими факторами слід вважати:

* постійне і стійке збільшення обсягів і асортименту товарного обміну;

* розширення сфери дій і функцій світового фінансового ринку;

* пошук шляхів подолання негативних наслідків глобальних проблем;

* лібералізація зовнішньоторговельної політики;

* поліпшення інвестиційного клімату;

* лібералізація національної і міжнародної політики;

* зміни в системі міжнародного поділу праці;

* розширення процесів регіональної економічної інтеграції;

* зростання значення міжнародних корпорацій;

* створення і постійне удосконалення системи світового і регіонального регулювання міжнародних економічних відносин;

* формування всесвітньої інфраструктури міжнародних економічних відносин;

* зміни в політичних відносинах між країнами.

Усі суб'єкти світової економіки взаємодіють між собою через систему міжнародних економічних відносин, шо на практиці утворюють механізм функціонування світового господарства. Міжнародні економічні відносини і світове господарство знаходяться в тісному логічному й історичному взаємозв'язку.

Як складова частина світового господарства сучасні міжнародні економічні відносини являють собою систему відносин економічного взаємозв'язку і взаємозалежності національних господарств.

У цій своїй якості міжнародні економічні відносини відображають ринковий характер національних економік. Особливостями міжнародних економічних відносин як сфери розвинутого ринкового господарства є:

* економічне відокремлення учасників на базі світового поділу праці й національних меж;

* міжнародний обмін факторами і результатами виробництва, що призвів до створення і функціонування світових ринків товарів, послуг, капіталів, робочої сили, технологій тощо;

* дія законів попиту, пропозиції, вільного ціноутворення;

* конкурентна боротьба продавців, покупців, товарів і послуг;

* схильність монополізації до концентрації виробництва і збуту.

Міжнародні економічні відносини порівняно з внутрінаціональними мають і свої специфічні особливості, серед яких:

* набагато більші обсяги обміну;

* незрівнянно більша кількість суб'єктів;

* більш масштабна (нерідко глобальна) і гостра конкуренція між суб'єктами МЕВ;

* специфічна інфраструктура функціонування міжнародних економічних відносин у вигляді міжнародної стандартизації і сертифікації виробництва і продукції, розвитку міжнародних перевезень, зв'язку, інформаційного середовища, світового валютного ринку і т. ін.;

* особлива система регулювання міжнародних економічних відносин на різних рівнях: міждержавному, регіональному і міжнародному.

Методологія вивчення сучасних міжнародних економічних відносин містить у собі розглядання їхнього змісту на макрорівні (рівні світового господарства) і мікрорівні (рівні національних учасників зовнішньоекономічних зв'язків), їхніх об'єктів, суб'єктів, форм, механізму реалізації.

Міжнародні економічні відносини на макрорівні -- це форми і засоби зв'язків національних економік у світовому господарстві: зовнішня торгівля, міжнародна міграція факторів виробництва тощо.

Міжнародні економічні відносини на мікрорівні -- це особлива сфера діяльності національних економічних одиниць, орієнтована на зовнішньоекономічні зв'язки, заснована на міжнародному поділі праці. З позиції національних виробників і споживачів міжнародні економічні відносини розуміються як експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт товарів, послуг, капіталів, технологій, міжнародна кооперація, виробництво НД і ДКР тощо.

Об'єктами сучасних міжнародних економічних відносин є:

* товари в матеріальній формі (сировинні й продовольчі, готові вироби, продукція обробної промисловості, машинотехнічна продукція);

* послуги (міжнародні інжиніринг, консалтинг, аудит, лізинг, туризм, транспортування, розрахунки тощо);

* технології (патентні й безпатентні ліцензії, товарні знаки);

* капітал (прямі й портфельні закордонні інвестиції, міжнародний кредит);

* робоча сила.

Однією з особливостей сучасних міжнародних економічних відносин є інтернаціоналізація господарського життя. Вона має два рівні; мікрорівень і макрорівень.

На мікрорівні інтернаціоналізація являє собою процес залучення фірми до міжнародних операцій, якому притаманний переважно стадійний характер. Зазвичай видрізняють три основні етапи: 1) початковий; 2) локальної ринкової експансії, 3) транснаціональний. Для кожного етапу характерними є не лише специфіка завдань і значущість зарубіжної діяльності, а й відмінності в орієнтації вищого менеджменту.

На макрорівні інтернаціоналізація полягає в розширенні та поглибленні світогосподарських зв'язків за рахунок підвищення міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва.

Деякі автори вважають доцільним давати розгалужену систему поділу об'єктів і суб'єктів з урахуванням рівня аналізу. Так, Пузакова Е.П. вважає, що реальними суб'єктами (контрагентами) міжнародних економічних відносин на мікрорівні є:

* фірми;

* міжнародні корпорації;

* союзи підприємців;

* державні органи й організації (міністерства), що займаються зовнішньоекономічною діяльністю;

* міжнародні організації, що здійснюють інвестиційне будівництво.

На макрорівні суб'єктами сучасних міжнародних економічних відносин є національні уряди й інші державні органи (наприклад Центральний банк), а також міжнародні економічні організації. Головна мета перших -- регулювання міжнародних економічних відносин країни за допомогою відповідної зовнішньоторговельної, науково-технічної, валютної, податкової, інвестиційної політики. Мета міжнародних організацій -- розробити загальну для всіх учасників нормативно-правову базу здійснення міжнародних економічних відносин.

Подібне розмежування змісту і суб'єктів міжнародних економічних відносин на макро- і мікрорівнях дозволяє об'єднати різні точки зору на форми міжнародних економічних відносин і виділити такі:

* міжнародна торгівля товарами і послугами;

* міжнародне виробниче і науково-технічне співробітництво, включаючи й обмін технологіями;

* міжнародні валютно-кредитні і фінансові відносини;

* міжнародна міграція робочої сили.

Докладний аналіз кожної з форм міжнародних економічних відносин буде подано у наступних темах. Практичне здійснення міжнародних економічних відносин припускає наявність механізму їхньої реалізації.

Механізм реалізації міжнародних економічних відносин -- це сукупність правових норм та інструментів реалізації (міжнародні угоди, договори, конвенції, хартії, кодекси, керівництво тощо), прийнятих на національному і міждержавному рівнях, включаючи регіональні й глобальні міжнародні економічні організації.

Головним методом вивчення міжнародних економічних відносин є діалектичний метод. Стосовно сфери світогосподарських зв'язків цей метод визначає те, що кожну форму міжнародних економічних відносин варто розглядати як похідну від відносин у сфері матеріального виробництва різних країн у процесі її становлення, розвитку, удосконалювання і взаємодії з іншими формами.

Великий вплив на формування і розвиток сучасних міжнародних економічних відносин мають такі фактори:

1. Збільшення обсягів і асортименту міжнародного товарообміну.

2. Загострення глобальних проблем (екологічної, сировинної, енергетичної, продовольчої, демографічної й ін.), що активізувало міжнародне співробітництво в сфері науково-дослідних робіт, спільного освоєння надр Землі й Світового океану, охорони навколишнього середовища тощо.

3. Лібералізація зовнішньоекономічної політики майже всіх країн світу, що особливо чітко проявилися за останні 50 років і, що полягає в послабленні заходів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі, поліпшенні інвестиційного клімату в багатьох (особливо в розвинутих) країнах, пом'якшенні національної міграційної політики безумовно сприяла розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин у світовому господарстві.

4. Зміни в системі міжнародного поділу праці. Як зазначалося раніше, місце і роль країни в міжнародному поділі праці зараз все менше залежить від її природно-кліматичних ресурсів і географічного положення і все більше -- від «придбаних ресурсів» (технологій, капіталу, якісного складу робочої сили), а також від того, наскільки та чи інша країна «вписується» у стратегічні цілі найбільших міжнародних корпорацій. Це значно змінило географічні потоки товарів і послуг у світовому господарстві: промислово розвинуті країни перетворилися в головних світових експортерів продовольства, із країн, що розвиваються, все більше експортується машинотехнічної продукції, одягу, взуття, інших готових виробів.

5. Процеси регіональної економічної інтеграції, що охопили усі без винятку континенти, вплив яких на розвиток міжнародних економічних відносин неоднозначний: з одного боку, вони сприяють інтенсивному розвитку усіх форм міжнародних економічних відносин між країнами-членами інтеграційних об'єднань, а з іншого -- стримують розвиток міжнародних економічних відносин із третіми країнами.

6. Зростаюче значення у світовому господарстві міжнародних корпорацій у сучасних умовах. Вони відіграють визначальну стратегічну роль у розвитку як окремих форм міжнародних економічних відносин, так і їх системи та географічної конфігурації.

7. Створення і постійне удосконалювання системи світового і регіонального регулювання міжнародних економічних відносин як відповідь на постійно виникаючі проблеми їхнього розвитку дозволило створити загальну для всіх країн нормативно-правову базу функціонування світогосподарських зв'язків у вигляді Віденської конвенції про договори закупівлі-продажу товарів, Оттавської конвенції про міжнародну фінансову оренду. Керівництво зі складання міжнародних договорів про компенсаційні угоди, про промислове співробітництво тощо.

8. Формування всесвітньої інфраструктури міжнародних економічних відносин, що включає всесвітні мережі транспорту, комунікацій, глобальні інформаційні мережі, що значно прискорює за часом практичну реалізацію світогосподарських зв'язків, породжує нові способи їхнього здійснення (висновок міжнародних товарних угод і трудових контрактів у мережі Інтернет, купівля-продаж товарів і послуг на міжнародних товарних біржах, аукціонах, торгах, майже негайне здійснення міжнародних розрахунків і т. ін.).

9. Політичні фактори: розпад колоніальної системи імперіалізму, розпад СРСР, Чехословаччини, СФРЮ, міжнародний тероризм, подолання релігійних конфліктів тощо.

Таким чином, можна констатувати, що сучасні міжнародні економічні відносини інтенсивно розвиваються, трансформуються, змінюють свої географічні пріоритети й усе більш набувають рис єдиної системи, де окремі форми не тільки тісно взаємозалежні, але і взаємообумовлені.

Умови та основні фактори розвитку міжнародних економічних відносин.

Про умови та фактори розвитку МЕВ частково йшлося при розгляді законів світового господарства. До таких умов належать:

1) більша віддаленість (порівняно з національною економікою) суб'єктів МЕВ, тобто покупців і продавців -- учасників міжнародного поділу праці, а отже, значно більші транспортні витрати;

2) зростаюча залежність від природних, географічних, демографічних, національних, правових, політичних, релігійних, етнічних та інших факторів;

3) використання у сфері МЕВ різних національних валют, що зумовлює появу валютного ризику, ускладнює розрахунки при зовнішньоекономічній діяльності. Це, в свою чергу, передбачає наявність валютного ринку, валютного регулювання;

4) значно більший економічний потенціал суб'єктів МЕВ (ТНК, держав, міжнародних фінансово-кредитних організацій та ін.) порівняно з суб'єктами національних економічних відносин (серед них кількісно переважають дрібні та середні підприємства й підприємці, які їх очолюють);

б) менша мобільність окремих видів ресурсів (матеріальних, трудових), детермінована діями держави (протекціонізм, міграційні правила тощо);

6) міжнародна стандартизація і сертифікація продукції, що вимагає значних додаткових витрат;

7) жорсткіша міжнародна конкуренція, використання широкого спектра форм і методів конкурентної боротьби;

8) зростання ролі і складності проведення маркетингових досліджень, оскільки для успішного просування товару на зовнішній ринок необхідно знати природно-кліматичні, екологічні, економічні, правові, соціальні, політичні, культурні, психологічні, релігійні, морально-етичні умови в іншій країні, позиції конкурентів;

9) збільшення валютного, соціального, політичного, транспортного, інформаційного ризиків. Найбільшою мірою це стосується створення спільних підприємств, міжнародної виробничої спеціалізації, кооперування, проведення спільних науково-технічних, проектно-конструкторських розробок та ін.;

10) раціональне поєднання державного та наддержавного регулювання, транснаціональної планомірності та ринкових важелів при формуванні господарського механізму в межах світового господарства. До основних факторів розвитку МВВ належать:

-- неоднорідність природних, географічних, демографічних, економічних умов, різна забезпеченість матеріальними, трудовими, фінансовими та іншими ресурсами;

-- поглиблення міжнародного суспільного поділу праці в загальній, особливій та одиничній формах, зокрема міжнародної спеціалізації, значне розширення номенклатури продукції;

-- підвищення ефективності національного виробництва, зумовлене впливом зовнішньоекономічної діяльності (зокрема, міжнародною торгівлею);

-- розгортання НТР, що унеможливлює самостійне використання всіх досягнень сучасної науки і техніки та лідерство однієї країни у всіх сферах наукової діяльності;

-- розгортання інформаційної революції, глобальна інформатизація суспільства, що істотно полегшує отримання будь-якої інформації;

-- розпад СРСР і намагання більшості країн СНД, Східної Європи встановити односторонні і багатосторонні відносини з іншими країнами світу, насамперед розвинутими;

--- необхідність хоча б часткового подолання зростаючого розриву між високорозвинутими і слаборозвинутими країнами при формуванні цілісного світового господарства;

-- поглиблення глобальної екологічної кризи, послабити або подолати яку можна лише спільними зусиллями всіх країн;

-- зростання могутності і посилення ролі міжнародних економічних та громадських партій з їх вимогами на поглиблення співробітництва між різними країнами. Основною формою МЕВ є міжнародна торгівля.

3. Механізм реалізації міжнародних економічних відносин

Суть і основи міжнародних економічних відносин

Міжнародні економічні відносини - це система господарських зв'язків між національними економіками окремих країн, які реалізуються через відповідні суб'єкти господарювання. МЕВ - особлива форма діяльності, що базується на міжнародному поділі праці, міжнародній спеціалізації виробництва, інтернаціоналізації господарського життя. Поглиблення і розвиток міжнародного поділу праці, спеціалізація виробництва залежать від природних (географічних, кліматичних, демографічних тощо), а також набутих (технологічних, наукових і науково-технічних тощо) факторів. На їх розвиток суттєво впливають соціальні, національні, етнічні, політичні, культурні та інші фактори.

Що таке міжнародний поділ праці? Це організація виробництва, при якому підприємства двох або більше країн спеціалізуються на виробництві певних товарів і послуг із подальшим їх обміном. Можна виділити такі типи міжнародного поділу праці:

- загальний тип міжнародного поділу праці* Передбачає обмін товарами добувної та обробної галузей, продукцією сільського господарства тощо;

- частковий поділ праці, що передбачає розвиток міжнародної торгівлі готовими виробами різних галузей і виробництв, у тому числі й внутрігалузевої (автомобілі, комп'ютери, токарні верстати тощо);

- одиничний тип міжнародного поділу праці, який означає спеціалізацію на окремих етапах виробництва (вузли, деталі, напівфабрикати).

Міжнародна спеціалізація формує певну систему суспільних відносин, характерною рисою яких є виробнича взаємодія економік окремих країн, формування спільних виробничих комплексів. Зокрема, спеціалізація з виробництва окремих вузлів, деталей передбачає відповідний рівень кооперування, яке отримало досить значний розвиток в електронній промисловості, автомобілебудуванні тощо.

Одним із різновидів спеціалізації з виробництва готової продукції є виробництво комплектного устаткування і систем машин, які забезпечують повну механізацію чи автоматизацію виробничого процесу або його окремої ланки. При цьому об'єктом міжнародної спеціалізації стають комплекти устаткування для будівництва заводів або окремих технологічних ліній.

Становлення і розвиток міжнародного поділу праці й спеціалізації виробництва пройшло кілька історичних етапів, протягом яких характер і форми еволюціонувалися і трансформувалися. На кінець 60-х років сформувалася структура світового господарства, в якій можна виділити три основних сегменти.

До першого відносяться промислово розвинені західні країни, такі, як США, ФРН, Великобританія, Франція, Канада,

Японія, які виробляють і поставляють високотехнологічну продукцію, країни, що володіють потужними мінеральними ресурсами, з якими вони виходять на зовнішній ринок.

Друга група - це перш за все нафто- і газодобувні країни Близького Сходу, Південної Африки, Латинської Америки.

Третя група країн спеціалізується на поставці на зовнішній ринок продукції сільського господарства. У більшості своїй це слаборозвинені країни, які були свого часу в колоніальній залежності.

Слід відзначити, що запропонована сегментація країн-постачальників спеціалізованої продукції на світовий ринок значною мірою умовна. Річ у тому, що більшість промислово розвинених країн є постачальниками на світовий ринок не тільки високотехнологічної промислової, але і сільськогосподарської продукції (США, Канада, Австралія, країни Західної Європи). А такі країни, як Австрія, Канада, Швеція й інші, є крупними постачальниками на світовий ринок вугілля, золота, срібла, руд чорних і кольорових металів тощо.

Соціально-економічні і політичні трансформації, що відбулися в кінці 80-х - на початку 90-х років XX століття, увійшли в історію, крім усього іншого, як важливий етап у розвитку міжнародного поділу праці. Суть його полягає в тому, що перехід країн Центрально-Східної Європи на засади ринкової економіки усунув політичні бар'єри на шляху подальшого розвитку МЕВ і суттєво розширив можливості міжнародного поділу праці.

МЕВ реалізуються через такі форми і сфери:

- міжнародна торгівля;

- міжнародна спеціалізація виробництва і науково-технічних робіт;

- обмін науково-технічними результатами;

- інформаційні зв'язки;

- валютно-фінансові та кредитні відносини між країнами;

- рух (переливання) капіталу;

- міграція робочої сили;

- діяльність міжнародних економічних організацій у вирішенні глобальних проблем господарського співробітництва.

Не змінюючи механізм попиту і пропозиції, МЕВ розширюють його межі, збільшуючи обсяги і асортимент. Нових кількісних і якісних характеристик набуває система ринкових цін, більш жорсткою стає конкуренція.

До основних ознак МЕВ як сфери розвинутого ринкового господарства можна віднести:

- по-перше, в основі як національної економіки, так і світового господарства та МЕВ лежать міжнародний поділ праці й обмін;

- по-друге, учасники МЕВ економічно опосередковані в особливій формі національного господарства, що об'єктивно передбачає товарно-грошовий характер зв'язків;

- по-третє, в сукупності світогосподарських обмінних зв'язків у МЕВ у більшій мірі, ніж стосовно національних господарств, діють закони попиту, пропозиції і вільного ціноутворення',

- по-четверте, світовий ринок характеризується більш жорсткою конкуренцією порівняно з національними ринками. Це пояснюється більшою кількістю об'єктів і суб'єктів на міжнародному ринку товарів і послуг;

- по-п'яте, міжнародна торгівля, яка становить собою безліч міждержавних потоків продукції, формує світові товарні ринки, де здійснюються операції з купівлі-продажу товарів і послуг, що мають стабільний систематичний характер;

- по-шосте, обмін товарами і послугами, міжнародне переміщення факторів виробництва опосередковане рухом грошей, системою розрахунків, товарними і грошовими кредитами, валютними відносинами. Таким чином виникають і функціонують світовий фінансовий ринок та міжнародна валютно-фінансова система. Рух капіталу, іноземні інвестиції, довгострокові міжнародні, державні кредити надають світовій фінансовій системі завершального вигляду;

- по-сьоме, МЕВ передбачають активні міждержавні потоки робочої сили. Можна констатувати, що сьогодні існує міжнародний ринок праці, Це ж саме стосується і системи патентування та ліцензування винаходів, відкриттів, захисту авторських прав, що сприяло формуванню світового інформаційного ринку;

- по-восьме, МЕВ передбачають формування власної інфраструктури, спеціальних інститутів" Вони представлені міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями і закладами (Міжнародна торгова палата, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, ЄБРР і т. ін.);

- по-дев'яте, МЕВ піддаються монополізації. Цей процес здійснюється через приватні структури і формування транснаціональних корпорацій, а також міждержавні спілки, такі, як ОПЕК, Міжнародний нафтовий картель (МНК);

- по-десяте, МЕВ не є вільними від міжнародного, регіонального, державного втручання і регулювання. Вони здійснюються через договори, регулювання в рамках міждержавних об'єднань тощо.

Із сказаного можна зробити висновок, що МЕВ є однією із сфер ринкового господарства з властивими йому (ринку) ознаками. Основними з них є:

- багатотипність об'єктів і суб'єктів;

- визначальний вплив попиту і пропозиції;

- взаємозв'язок із цінами за умови необхідної гнучкості й рухливості;

- конкуренція;

- свобода підприємництва.

Об'єкти і суб'єкти МЕВ

Об'єкти і суб'єкти МЕВ не відрізняються від тих, які існують у межах національних господарств. Об'єктами МЕВ є все те, на що направлена господарська діяльність суб'єктів світового співтовариства. Вони є предметами їх господарських відносин.

Об'єктами МЕВ виступають перш за все товари і послуги, які знаходяться в обігу на міжнародному ринку. їх обсяги нині перевищують 8 трильйонів доларів.

Помітним у сучасних умовах на міжнародному ринку є те, що в сукупності об'єктів значна частина припадає на фактори виробництва (вивіз капіталу).

Як особливий об'єкт слід виділити багатостороннє співробітництво країн і організацій у галузі екології.

Специфічним об'єктом МЕВ є робоча сила.

Крім перерахованих, до об'єктів МЕВ слід віднести:

- науково-технічні зв'язки;

- фінансові операції;

- оренду машин і устаткування;

- організацію і участь у виставках, ярмарках, аукціонах тощо.

Суб'єктами МЕВ є фізичні і юридичні особи, які беруть участь у реалізації міжнародних господарських домовленостей, договорів та контрактів.

Фізичні особи - це громадяни окремої держави, іноземні громадяни, особи без громадянства, які здійснюють МЕВ.

Юридичні особи - підприємства і організації, які здійснюють МЕВ.

Суб'єктами МЕВ виступають і держави, їх відповідні інститути, включаючи і державні підприємства. Варіанти державної участі в МЕВ такі:

- пряме здійснення операцій центральними міністерствами і відомствами;

- участь регіональних і муніципальних органів управління, у тому числі цільовий продаж і закупівля товарів на зовнішньому ринку;

- надання повноважень окремим фірмам для здійснення операцій на зовнішньому ринку;

- гарантування експортно-імпортних операцій.

V ролі суб'єктів МЕВ виступають і міжнародні організації та транснаціональні корпорації.

Принципи й особливості механізму МЕВ

Механізм МЕВ - це сукупність соціально-економічних та організаційно-правових норм і умов їх функціонування. Визначальною характеристикою механізму МЕВ є суть ринкового механізму з усіма його властивостями. В основі його функціонування - дія базових ринкових запасів, таких, як ціноутворення, попит і пропозиція, конкуренція тощо.

Принципи функціонування МЕВ фіксуються у відповідних міжнародних та національних законодавчих актах. Найбільш повно вони відображені в декларації ООН "Новий економічний порядок". Серед них, зокрема, найважливіші:

- суверенітет;

- принцип мирного співіснування;

- принцип рівноправності;

- принцип розвитку МЕВ;

- принцип взаємодопомоги;

- принцип взаємовигоди;

- принцип свободи у виборі форм здійснення МЕВ;

- принцип найбільшого сприяння для країн, що розвиваються;

- принцип національного режиму при здійсненні МЕВ;

- принцип невтручання у внутрішні справи один одного;

- принцип недопущення дискримінації;

- принцип поваги прав людини і свобод;

- принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань;

- принцип мирного врегулювання спірних питань;

- однакові вимоги до виконання національного законодавства для всіх суб'єктів МЕВ.

Ринок для учасників МЕВ - це сукупність правових норм, організаційно-економічних, елементів, які формують умови для укладання взаємовигідних договорів купівлі-продажу товарів або послуг, руху факторів виробництва.

Основу діяльності учасників МБВ становить маркетинговий підхід. Вивчення економічних, природно-кліматичних, екологічних, соціокультурних, правових, релігійно-етнічних та інших факторів і умов країни, в яку експортується товар або послуга, - обов'язкова умова успіху. До речі, подібна робота повинна проводитися і стосовно імпорту.

Постачальник повинен опрацювати такі основні елементи:

- способи і маршрути транспортування;

- можливість використання інфраструктури країни і фір-ми-імпортера;

- доцільність використання посередників;

- доцільність і можливість формування власної системи збуту (представництв, дистриб'юторів, дилерських структур, магазинів, складів і т. ін.).

Визначальна роль у здійсненні МБВ належить рекламі а також розвитку індивідуальних продаж, матеріально-грошовому заохоченню посередників, ціновій політиці.

Без сумніву, важливою складовою зовнішньоекономічної діяльності є аналіз конкурентного середовища в країні - майбутньому споживачеві продукції або послуг.

Особливості МЕВ як сфери ринкових відносин, включаючи і їх механізм, випливають також а інших суттєвих факторів:

- по-перше, це просторові межі світового ринку і проблеми, що виникають у першу чергу з транспортними витратами;

- по-друге, менша мобільність ресурсів, зокрема земельних і трудових, вплив на які здійснює державна політика країн-учасниць МЕВ;

- по-третє, використання в МЕВ національних валют створює певні, нерідко значні, перепони для їх розвитку;

- по-четверте, міжнародна стандартизація і сертифікація, що вимагає додаткових витрат, часто значних, ставить додаткові перепони.

Вказані обставини визначають специфіку механізму реалізації МЕВ.

Нарешті, ще один суттєвий аспект механізму МЕВ - інформаційне середовище. Немає сумніву, що це вирішальний момент, який необхідно враховувати підчас підписання контрактів, особливо довготермінових. У зв'язку з цим важливим є вміння використовувати інформаційний простір на користь тієї чи іншої фірми.

Размещено на Allbest.ru

...