Приєднання України до Світової організації торгівлі

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Приєднання до СОТ: перспективи і ризики для аграрного сектора України

Осташко Т.О.

 Баланс позитивних і негативних чинників для внутрішнього агропродовольчого ринку при приєднанні України до Світової організації торгівлі (СОТ) оцінюється на основі аналізу норм і правил СОТ і досвіду інших країн з перехідною економікою.

Необхідність інтеграції українського АПК у світові агропродовольчі ринки не викликає заперечень. Основні мотиви щодо необхідності вступу України до СОТ стосовно сільського господарства проаналізовані, зокрема, в роботі академіка П.Т.Саблука [1]. Розроблені також проблеми, пов'язані з розрахунками розмірів внутрішньої підтримки сільського господарства і зобов'язань по її скороченню згідно з умовами СОТ [2]. Проте, на відміну від Росії, де наслідки приєднання до системи світової торгівлі широко обговорюються в ділових колах, а Міністерство економічного розвитку і торгівлі провело тендер на відповідне наукове дослідження , в Україні відкрита дискусія з означених проблем тільки розпочалася і виявила повну неготовність і несприйняття серед національних виробників [3]. Через відсутність розрахунків щодо позитивних і негативних наслідків вступу у СОТ для різних галузей і товарних ринків, в дискусіях, що розпочалися з цього приводу, переважають емоційні аргументи і полярні думки. Питання щодо балансу позитивних і негативних чинників лібералізації товарних ринків досі залишається відкритим.

Мета статті полягає у виявленні, оцінці і систематизації позитивних і негативних чинників для сільського господарства України від членства у СОТ, що уможливлює не тільки прогнозування наслідків, але і розробку пропозицій з мінімізації негативних впливів.

Аналіз впливу від впроваждження умов СОТ побудовано на базі чотирьох джерел:

? норм і правил СОТ, що регулюють торгівлю сільськогосподарськими і продовольчими товарами [4];

? оцінок конкурентоспроможності національних виробників;

? аналізу наслідків членства у СОТ для сільського господарства, агропродовольчих ринків і сільської місцевості інших країн з перехідною економікою;

? аналізу ходу переговірного процесу щодо приєднання України до СОТ.

Очевидними наслідками стануть, по-перше, полегшення доступу нерезидентів на внутрішній ринок України і, по-друге, доступу українських товаровиробників на внутрішні ринки інших країн. Яким чином це позначиться на товарних ринках країни, залежить від конкурентоспроможності національних виробників.

Конкурентоспроможність національної економіки і оцінка складових її зростання. Оцінка конкурентоспроможності національної економіки в контексті вступу до СОТ стосується насамперед можливостей національних виробників конкурувати на внутрішнньому і зовнішніх ринках з виробниками інших країн, а отже найбільш об'єктивними у цьому аспекті є порівняльні оцінки української економіки у рейтингах міжнародних організацій.

У міжнародних рейтингах конкурентоспроможності Україну традиційно відносять до країн, що розвиваються, і які характеризуються підвищеною політичною і економічною нестабільністю, несприятливим інвестиційним кліматом і надзвичайно високими ризиками господарської діяльності. На жаль, Україну поки не включено до рейтингу Міжнародного інституту розвитку менеджмента (IMD, Швейцарія), що найбільш комплексно оцінює конкурентоспроможність 49 країн світу у відповідності з 300 критеріями.

У відомому рейтингу поточної конкурентоспроможності, який щорічно наводиться у доповідях Світового економічного форуму (World Economic Forum - WEF), Україні за підсумками 2002 р. було відведено 69 місце з 80 країн, охоплених дослідженням [5]. Це найнижча позиція з-поміж країн з перехідною економікою. За оцінками експертів WEF, рейтинг поточної конкурентоспроможності України протягом 2002 р. знизився на 10 позицій. Не додає оптимізму щодо оцінки наслідків зростання конкуренції на внутрішніх товарних ринках з іноземними виробниками і факт, що згідно з дослідженнями WEF, в Україні немає поки що перспектив для зростання рівня конкурентоспроможності. Потенціал зростання конкурентоспроможності досліджується на основі аналізу таких чинників, як економічна активність, інновації, трансфер технологій, стан фінансової системи, інтеграція у світове господарство, умови для початку нового бізнесу. На основі цих агрегованих показників щорічно складається рейтинг зростання конкурентоспроможності. У 2002 р. Україна посіла у рейтингу зростання конкурентоспроможності 77 місце з 80 країн.

Низький потенціал зростання конкурентоспроможності України визначають насамперед інституційні і макроекономічні чинники.

Членство України у СОТ, як очікується, позитивно вплине на цілий ряд чинників, що формують інституційне і макроекономічне середовище. Приведення законодавства у відповідність з нормами і правилам СОТ стосується державного регулювання зовнішньоторгівельної діяльності, системи стандартизації, митної справи, законодавства у сфері інтелектуальної власності тощо. Зокрема, прямий вплив на зниження індексу корумпованості і відповідно підвищення потенціалу конкурентоспроможності матиме забезпечення прозорості експортно-імпортних операцій у відповідності з правилами СОТ. Вважається, що членство у СОТ поліпшує інвестиційний клімат у країні і, відповідно, умови для іноземних інвестицій.

Аналіз впливу членства у СОТ на ринки країн з перехідною економікою. Для забезпечення об'єктивного аналізу впливу членства у СОТ на країни з перехідною економікою доцільно використовувати як матеріали, підготовлені експертами СОТ, так і дослідження, проведені в країнах в перехідною економікою. Останні, на нашу думку, дають більш об'єктивні оцінки означених наслідків, оскільки більш комплексно враховують інші чинники впливу. Джерелами інформації щодо наслідків вступу у СОТ для країн з перехідною економікою є огляди торгівельної політики, що регулярно надають країни-члени до секретаріату СОТ з метою моніторингу тенденцій, які можуть мати вплив на глобальну торгівельну політику , , , , , . Огляди містять інформацію щодо всіх аспектів торгівельної політики, інституційної сфери, економічного середовища.

В рамках СОТ проведені узагальнення впливу членства у СОТ на економічну політику і інституційні реформи в країнах з перехідною економікою. Дослідження експертів СОТ охоплюють вплив на торгівельну політику, доступ на ринки, структурні реформи, торгівлю, інвестиції тощо .

Відзначимо, что для всіх країн з перехідною економікою членство у СОТ стало першим кроком інтеграції у світові ринки і приєднання до міжнародної спільноти. Шість країн з перехідною економікою підписали угоди ГАТТ до 1994 р.: Польща (1967), Румунія (1971), Угорщина (1973), Чеська республіка (1993), Словаччина (1993) і Словенія (1994) Одинадцять інших країн приєднались вже до СОТ (за порядком вступу - Болгарія (1996), Монголія (1997), Киргизстан (1998), Латвія (1999), Естонія (1999), Грузія (2000), Албанія (2000), Хорватія (2000), Литва (2001), Молдова (2001), Вірменія (2003). Звичайно, на наслідки вступу до СОТ вплинули умови вступу. Вважається, що процес вступу до СОТ значною мірою визначається неписаними правилами, що беруть витоки з попередніх прецендентів . Такі неписані правила, стосуються, зокрема, і статусу країн-кандидатів. Загалом, СОТ не має визначення “розвинених” країн і “тих, що розвиваються”. Статус членів визначається тим, чи застосовуються до них заходи “спеціального і диференційованого режиму”. Країна сама може презентувати себе у СОТ як країна, що розвивається, проте інші країни можуть ставити під сумнів це визначення. Отже, умови вступу до СОТ залежать від обраної стратегії вструпу і вміння вести переговори.

Наслідки від членства у СОТ для країн з перехідною економікою розглянемо з точки зору лібералізації торгівельних і інвестиційних режимів, інституційних і політичних змін, серед яких вплив на рівень корупції, вартості впровадження правил СОТ тощо.

Протягом останнього десятиріччя країни Центральної та Східної Європи зробили значні кроки у напрямку лібералізації своїх торгівельних і інвестиційних режимів. Зауважимо, що членство у СОТ сприяло лібералізації ринків, але не відіграло в цьому процесі визначальної ролі. Торгівельні і інвестиційні режими встановлювалися в ході переговорів про набуття членства у ЄС, регіональних договорів про вільну тогівлю, митних угод і угод про захист інвестицій між граїнами. Лише у специфікації технічних, санітарних і фітосанітарних стандартів умови СОТ були більш жорсткими.

Щоб проілюструвати ступінь відкритості внутрішніх ринків країн з перехідною економікою, що є членами СОТ, і обмежений вплив зобов'язань СОТ на лібералізацію торгівельних режимів, наведемо дані щодо середньої фактичної ставки ввізного мита і зв'язаної (погодженої з СОТ) ставки мита на промислову продукцію в деяких країнах.

Матеріали громадських слухань “Набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі: проблеми і перспективи”. Український союз промисловців і підприємців, Торгово-промислова палата України. Київ 2003.

Дані Таблиці 3 свідчать про відсутність невиправданого тиску з боку СОТ на країни з перехідною економікою у напрямку відкриття внутрішнього ринку. Багато країн лібералізували свої внутрішні ринки незалежно від вимог світової торгівельної організації, в результаті зобов'язання перед СОТ навіть менш “ліберальні”, ніж фактичний рівень відкритості ринків. Насамперед, це стосується країн, що вступили у СОТ після 1995 р. Виключення становлять країни, що були членами ГАТТ - Польща (з 1967 р.), Угорщина (з 1973 р.), Чеська республіка (з 1993 р.). Проте їх фактичний рівень захисту внутрішнього ринку досить низький. Болгарія і Румунія спромоглися в ході переговорів “зв'язати” ставки ввізного мита на досить високому рівні.

Членство у СОТ стало важливим, проте не єдиним чинником залучення прямих іноземних інвестицій у країни з перехідною економікою.

Серед країн з перехідною економікою лідерами за обсягами залучення іноземних інвестицій є Польща, Чеська республіка, Росія, Угорщина і Словаччина, куди спрямовувалось ѕ загального обсягу прямих іноземних інвестицій в країни з перехідною економікою у 2001 р.

Сукупний капітал нерезидентів в країнах Центральної та Східної Європи у 2000 році складав у середньому 18,9% ВВП, а в Україні - 12,1%. Найбільше іноземних інвестицій залучили Естонія, Угорщина і Чехія (відповідно 53,2%, 43,4%, 42,6% ВВП у 2000 р.). Частка прямих іноземних інвестицій у валовому нагромадженні основного капіталу у 2000 р. була найбільшою у Молдові (69.3%) і Болгарії (51,7%). В Україні цей показник складав на той період 9,9%, що майже вдвічі менше, ніж у країнах Центральної та Східної Європи (18,2%).

Прямі іноземні інвестиції залучаються в економіку країн Центральної та Східної Європи завдяки кваліфікованій і дешевій робочій силі і зростаючій орієнтації на європейські ринки. Для збільшення притоку іноземних інвестицій країни вживають додаткових заходів.

Наприклад, Румунія запровадила з 1998 р. принцип рівності для внутрішніх і зовнішніх інвесторів. У Словаччині приплив іноземних інвестицій посилився після прийняття Стратегії просування прямих іноземних інвестицій, в результаті реалізації якої обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку країни у 2000 р. перевищив сумарні обсяги за попередній період 1996-1999 рр. Уряд Польщі у 2002 р. запровадив нову ініціативу для залучення іноземних інвестицій. Раніше подібні ініціативи запроваджували Угорщина і Чехія.

У 2001 р., незважаючи на зменшення притоку іноземних інвестицій в країнах світу більше, ніж на 40%, в країнах Центральної та Східної Європи цей показник зріс на 2%.

Участь у СОТ країн регіону розглядається потенційними інвесторами як важливий елемент відкритої, прозорої і стабільної політики. Система вільної торгівлі створює передумови для підвищення ефективності і прозорості політичних рішень, зменшення корупції, вдосконалення законодавства. Зокрема, рівень корупції знижується завдяки обмеженню застосування імпортних квот, які створюють небезпеку корупції серед чиновників, що розподіляють квоти.

Розглянемо ще один аспект впливу членства у СОТ на країни з перехідною економікою, а саме вартість впровадження інституційних змін, пов'язаних з участю у системі світової торгівлі. Впровадження угод СОТ пов'язане не тільки із прийняттям змін до законодавства. Найбільш вартісними є впровадження Угод про санітарні і фітосанітарні заходи і технічні стандарти, що пов'язане з витратами на відповідне устаткування, законодавче запровадження відповідних норм, навчання персоналу. Як показує аналіз досвіду країн з перехідною економікою, ці витрати є досить значними.

Впровадження цих заходів за рахунок кредитів Світового банку збільшує зовнішній борг країн з перехідною економікою. Більшість країн мають проблеми з впровадженням санітарних і фітосанітарних заходів і технічних стандартів саме через нестачу бюджетних коштів.

Отже, як показує аналіз досвіду країн з перехідною економікою, підстав для прогнозування катастрофічних наслідків від членства у СОТ для внутрішнього ринку немає, проте і переваги не настільки очевидні. Реалізація потенційних переваг від членства у СОТ залежить від багатьох інших факторів, і є можливою тільки у поєднанні з ними. Це стосується зростання притоку прямих іноземних інвестицій, зменшення корумпованості, підтримки розумного рівня захисту внутрішнього ринку тощо.

Вступ до СОТ у різній мірі позначиться на товарних ринках, в залежності від конкурентоспроможності національних виробників, досягнутої домовленості про рівень захисту ринків, рівня державної підтримки і її ефективності тощо. Чи не найбільші застереження викликають можливі наслідки лібералізації агропродовольчих ринків. З одного боку, вважається, що аграрний сектор України має конкурентні переваги. Зокрема, згідно із стратегією ЄБРР для України, найбільші потенційні конкурентні переваги в Україні має саме аграрний сектор . З іншого боку, в останні роки знову означилася тенденція до зростання кількості збиткових підприємств в аграрному секторі. У 2002 р. 44% сільськогосподарських підприємств були збитковими, отже говорити про реалізацію конкурентних переваг поки що немає жодних підстав. світовий торгівля конкурентоспроможність мито

Світова організація торгівлі реалізує принцип справедливої конкуренції на ринках сільськогосподарської продукції, як внутрішніх, так і зовнішніх. Відповідно до цього принципу, заходи державної підтримки сільського господарства, які мають найбільший протекціоністський і стимулюючий вплив на виробництво сільгосппродукції, а також заходи, спрямовані на захист внутрішнього агропродовольчого ринку, мають скорочуватись. Адже вважається, що вони впливають “викривлюючим чином” на ринок, тобто на обсяги виробництва і ціни.

Отже країни, що приєднуються до організації, беруть на себе певні зобов'язання з чотирьох напрямків, а саме: щодо доступу на ринок сільськогосподарських і продовольчих товарів; державної підтримки сільського господарства; експортної конкуренції в сільськогосподарській і продовольчій торгівлі; санітарних і фітосанітарних заходів.

Всі заходи щодо державної підтримки сільського господарства умовно поділені на три групи, або розкладені по різнокольорових скриньках: «зеленій», «блакитній» і «жовтій».

До “зеленої скриньки” належать заходи, які не скеровані на підтримку обсягів виробництва та цін виробників, а отже не порушують принципи справедливої конкуренції. Це витрати на наукові дослідження, підготовку кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування; ветеринарні і фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування; розповсюдження ринкової інформації; вдосконалення інфраструктури сільської місцевості (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд); утримання стратегічних продовольчих запасів, охорону навколишнього середовища; програми регіонального розвитку тощо.

Держава, що є членом СОТ, має право фінансувати заходи «зеленої скриньки» в будь-якому обсязі залежно від можливостей свого бюджету.

Також немає заперечень проти бюджетного фінансування заходів «блакитної скриньки», оскільки вони спрямовані на обмеження перевиробництва (скорочення поголів'я худоби, посівних площ тощо).

Найбільш дискусійним питанням при вступі України у СОТ стануть заходи «жовтої скриньки». Сюди належать дотації сільськогосподарським виробникам, в тому числі на племінне тваринництво, елітне насінництво; пільгове кредитування сільгоспвиробників за рахунок бюджету; списання боргів; закупівля у виробника товарів за цінами, що перевищують ринкові; надання сільгоспвиробнику товарів та послуг за цінами, нижчими від ринкових тощо. Фінансування з держбюджету цих заходів повинно поступово скорочуватись.

Як бачимо, майже всі заходи державної підтримки українського сільського господарства, завдяки яким галузь розвивалась протягом останніх трьох років (зокрема введення з 2000 р. часткової компенсації аграріям за рахунок держбюджету облікової ставки за користування кредитами; доплати сільгоспвиробникам з держбюджету за здачу продукції відповідної якості; списання господарствам державних боргів) належать саме до «жовтої скриньки», тобто найімовірніше, будуть підлягати певному скороченню.

Такі суворі заходи СОТ спрямовані насамперед проти країн з розвиненою ринковою економікою, можливості яких щодо підтримки власних виробників не порівняти з можливостями нашого бюджету. Але ж Україна (з політичних міркувань) при вступі до СОТ прагне отримати статус саме країни з розвиненою ринковою економікою. І відповідно до цього статусу взяти на себе зобов'язання скоротити на 20% протягом шестирічного періоду обсяги фінансування з бюджету заходів «жовтої» скриньки, або забезпечити це фінансування у розмірі не більше 5% від валової вартості сільськогосподарської продукції.

На відміну від України, Росія не виключає, принаймні теоретично [4], можливості домогтися виключно для сільського господарства статусу країни, що розвивається. На цих умовах приєдналася до СОТ Румунія, а з країн СНД - Киргизстан. Підкреслимо, для країн, що розвиваються, умови вступу до СОТ значно пом'якшені. Зокрема, країни, що розвиваються, можуть утримувати фінансування заходів «жовтої скриньки» не на 5%-ому, а на 10%-ому рівні від вартості валового випуску сільгосппродукції. Для країн, що розвиваються, також значно пом'яшені вимоги СОТ щодо захисту внутрішнього ринку. Якщо розвинені країни беруть на себе зобов'язання протягом 6 років скоротити на 36% середній рівень діючих імпортних тарифів, то країни, що розвиваються, - на 24% і протягом 10 років.

На яких умовах відбудеться приєднання України до СОТ, залежить від результатів переговорів, що тривають. Поки ці умови не визначені, важко точно спрогнозувати можливі наслідки їх виконання для українського сільського господарства. Багато залежить від того, як вдало українська сторона зможе “виторгувати” ті чи інші поступки з боку СОТ. Залишається покладатися на факт, що в інших країнах з перехідною економікою процес приєднання до СОТ відбувся відносно безболісно для сільськогосподарських виробників і агропродовольчих ринків.

Більше того, вступ у СОТ відіграв позитивну роль в економічному розвитку країн з перехідною економікою. Не в останню чергу відбулося це завдяки вигідним умовам для сільського господарства, вдало виторгуваним підчас переговорів. До того ж країни Центральної та Східної Європи не зволікали довго із вступом до СОТ, а приєднались переважно ще на початку перехідного періоду. І в результаті отримали низку переваг, тому що базовий період для розрахунку показників підтримки внутрішнього ринку для них припав на роки, коли їх економіка ще була неринковою, рівень захисту внутрішнього ринку високим і переважали нетарифні методи захисту. А отже, дозволений рівень підтримки внутрішнього агропродовольчого ринку для цих країн після приєднання до СОТ виявився досить високим. Зокрема, у Польщі рівень захисту внутрішнього агропродовольчого ринку по окремим продуктам навіть перевищує відповідний рівень ЄС.

Як показує нам досвід країн Центральної та Східної Європи, рівень підтримки сільського господарства в цих країнах визначається зараз не стільки зобов'язаннями СОТ, скільки можливостями державного бюджету. Зокрема, показник дозволеної підтримки сільськогосподарських виробників заходами з «жовтої» скриньки в Чехії і Польщі встановлено на такому високому рівні, що рівень фактичної підтримки не перевищує 11% від дозволеного СОТ. Найбільш “напруженим” є виконання домовленостей щодо зниження рівня підтримки сільського господарства для Словенії. Але Словенія, як відомо, за рівнем ВВП на душу населення, найближче підходить до країн ЄС серед інших країн з перехідною економікою, отже має значно більші можливості підтримки власних сільгоспвиробників. І частка останніх в структурі зайнятого населення Словенії є незначною навіть в порівнянні з іншими країнами Центральної та Східної Європи, не говорячи вже про Україну.

В результаті виконання вимог СОТ у сільському господарстві країн з перехідною економікою відбувається поступова зміна структури внутрішньої підтримки галузі у бік зростання частки заходів “зеленої скриньки”. Зокрема, у Чехії, Польщі, Словенії частка заходів “зеленої скриньки” вже переважає у структурі підтримки сільського господарства і сільської місцевості. Фактично це означає переорієнтацію внутрішньої аграрної політики у бік розвитку сільської місцевості.

Отже, можна вважати, що Україна вже втратила частину позицій через зволікання із вступом до СОТ. Правила цієї організації не завжди сприятливі для нових членів, особливо для країн, які ще не подолали кризи і депресії своїх агропродовольчих секторів. Для останніх існує ймовірність збільшення і без того значної різниці у рівнях підтримки внутрішнього ринку між новими і старими членами СОТ. Наприклад, діючі мита на імпорт яловичини у більшості країн СНД не перевищують 15%, а в країнах ЄС у 2001 р. вони зберігалися на рівні 108%. Імпортні мита на цукор білий у ЄС складають 80%, тоді як в Україні - 30%. Очевидно, що вимога знизити на третину і без того низькі тарифи імпортного мита лише сприятиме поглибленню різниці між новими і старими членами СОТ.

Перейдемо від аналізу можливостей, втрачених через зволікання із вступом до СОТ (утім, як і з ринковими трансформаціями взагалі) до потенційних наслідків цього кроку для сільського господарства України.

Характерною особливістю переваг, які отримають аграрний сектор і агропродовольчі ринки України, є їх довготермінова перспектива. До довготермінових переваг слід віднести більшу відкритість ринків країн?членів СОТ. Так, економісти прогнозують зростання і стабілізацію світових цін майже на всі сільськогосподарські товари, які відбудуться в результаті виконання вимог СОТ щодо поступового зменшення захисту внутрішніх ринків і зниження рівня експортних субсидій. Ці тенденції будуть вигідними для країн-експортерів з обмеженими фінансовими можливостями субсидування експорту, до яких належить і Україна. Таким чином, можна припустити, що завдяки більшій відкритості ринків країн-членів СОТ для експортерів української сільгосппродукції в перспективі відкриються нові можливості на світових ринках.

Правда, з іншого боку, й український ринок сільгосппродукції стане більш відкритим перед імпортом. Але ті країни, в яких експорт сільськогосподарської продукції переважає над імпортом, будуть у більш виграшній ситуації від впровадження правил СОТ.

Наслідком цінової стабілізації на зовнішніх, а слідом за ними й на внутрішніх агропродовольчих ринках, буде зменшення коньюнктурної невизначеності на цих ринках. Таким чином сільгоспвиробники зможуть більш ефективно й раціонально розподіляти свої ресурси, що у свою чергу стане позитивним чинником розвитку внутрішнього агропродовольчого ринку.

Також слід очікувати, що набуття членства у СОТ прискорить динаміку ринкових реформ в Україні шляхом створення цивілізованих умов конкуренції, зростання прозорості державної політики і приведення законодавства у відповідність до норм і правил СОТ. Ці чинники сприятимуть не тільки зростанню обсягів іноземних інвестицій в економіку України, але і покращанню умов для підприємництва, у тому числі і у сільській місцевості, що позитивно позначиться на вирішенні ряду соціальних проблем села. Членство у СОТ стане каталізатором більш швидкого створення ринкових інституцій і в аграрному секторі, що сприятиме виходу сільського господарства із стану депресії і створить умови для пріоритетного розвитку сільської місцевості. Поступово, як і в інших пост-соціалістичних країнах Європи, буде відбуватися зміщення акцентів бюджетної підтримки сільського господарства у бік підтримки розвитку сільської місцевості. Йдеться про перевагу заходів “зеленої скриньки” СОТ над заходами “жовтої скриньки”.

Що стосується ризиків від членства у СОТ, то до найбільших із них можна віднести поступове (протягом 6 років) зменшення рівня захисту внутрішнього агропродовольчого ринку. Україна, як і всі країни з перехідною економікою, пройшла шлях від лібералізації торгівлі, цін і обмеженого втручання у функціонування ринків до політики підтримки цін і ринків, в першу чергу, шляхом імпортних і експортних обмежень. Результатом високого рівня захисту внутрішнього ринку стало те, що близько 95% продовольчої продукції на ньому становить продукція українського виробника.

Національні виробники понесуть певні втрати, пов'язані з адаптацією до нового конкурентного та регулятивного середовища. За умови вступу України у СОТ у 2004 році перехідний період триватиме до 2006, отже до 2006 року не передбачається високих темпів зростання імпорту продовольчих товарів. Проте час, відведений для підготовки вітчизняних товаровиробників, досить обмежений. На думку спеціалістів Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції України, присутність національного виробника на агропродовольчому ринку може зменшитися до 60-70% [5]. Отже, частину внутрішнього продовольчого ринку наші виробники втратять із вступом у СОТ. Правда, фактором, що протидіятиме зменшенню частки вітчизняних продовольчих товарів на внутрішньому ринку, може стати усталеність споживчих уподобань населення. Але не треба забувати про те, що зниження імпортних мит відкриє шлях до внутрішнього ринку, в першу чергу, відносно дешевій імпортній продукції. Це, з одного боку, позитивно впливатиме на задоволення попиту населення, але, з іншого, негативно позначиться на становищі власного виробника, що в підсумку може звести нанівець переваги для населення, особливо для сільського.

Прикладом може бути узгодження обсягів тарифної квоти на ввіз тростинного цукру-сирцю, що зачепить інтереси українських сільгоспвиробників. Україна взяла на себе зобов'язання по встановленню квоти на ввезення тростинного цукру-сирцю в обсязі 200 тис. тонн і доведення її до 260 тис. тонн протягом трьох років після вступу у СОТ. Наслідком збільшення імпорту відносно дешевого цукру-сирцю стане, з одного боку, зниження цін на цукор на внутрішньому ринку, що вигідно споживачам, але, з іншого боку, завдасть збитків сільгоспвиробникам.

Деякі чинники діятимуть у напрямку зменшення переваг України як чистого експортера сільгосппродукції. По-перше, як наслідок лібералізації торгівельних режимів, з одного боку, і скорочення державної підтримки власних товаровиробників, з іншого, знижується конкурентоспроможність власної продукції не тільки на внутрішньому, але і на зовнішньому ринку. Іншим чинником, що здатний зменшити переваги України як чистого експортера сільгосппродукції, є недостатня активність на зовнішніх ринках національних експортерів. Як відомо, сьогодні найактивнішими експортерами українського зерна є компанії із зовнішнім капіталом. До цього слід ще додати нерозвинену інфраструктуру, зокрема, недостатню потужність портових елеваторів, неузгодженість вантажопотоків із залізницею, нестачу судів у національних судоплавних операторів тощо.

Необхідність дотримання більш суворих санітарних, фітосанітарних і технічних норм також може стати суттєвою перешкодою для розширення експорту сільськогосподарської продукції з України. Правила СОТ вимагають застосування санітарних і фітосанітарних заходів не тільки для зовнішнього, але і для внутрішнього ринку. Ця процедура збільшить витрати на виробництво і знизить прибутки сільськогосподарських виробників. До того ж створення інституцій для впровадження і підтримки стандартів СОТ потребує значних коштів державного бюджету. В умовах обмеженого бюджету це, у свою чергу, може викликати скорочення витрат на підтримку сільськогосподарських виробників і сільської місцевості.

Зазначені ризики, на перший погляд, мають короткотерміновий характер. Проте, враховуючи попередній досвід економічних перетворень в Україні, короткострокові негативні чинники можуть стати довгостроковими, а негативні тенденції - набути системного характеру.

Окремо слід наголосити на можливих соціальних наслідках для сільського населення, що становить майже третину всього населення України. Відповідно і частка населення, зайнятого у сільському господарстві, є незрівнянно більшою, ніж в розвинених країнах. Отже, цілком очевидно, що якщо в результаті приєднання України до СОТ послабляться позиції національних виробників на внутрішньому агропродовольчому ринку, то темпи зростання безробіття у сільській місцевості прискоряться.

З огляду на зазначені ризики важливо, щоб сприяння власним сільськогосподарським виробникам і забезпечення продовольчої безпеки країни залишались пріоритетними напрямками агарної політики і не були принесені у жертву лібералізації аграрних ринків. В цьому контексті завдання влади полягає у максимальному використанні переваг, що надає членство в СОТ, і в мінімізації ризиків вже на етапі переговірного процесу.

Література

1. Саблук П.Т. Основні мотиви щодо вступу України до Світової організації торгівлі // Економіка АПК. ? 2002. ? № 10.? C.8-10.

2. Кобута І., Шевцов О. Внутрішня підтримка сільського господарства в контексті приєднання України до Світової організації торгівлі // Актуальні питання аграрної політики. Зб. праць Проекту “Аграрна політика для людського розвитку”. ? Київ. ? 2002. ? С. 342-412.

3. Круглый стол в БИЗНЕСе: Перспективы вструпления в ВТО // Бизнес. ? 2003. ? № 18(537). ? С.33-37.

4. Строкова О.Г. Вступление стран СНГ в ВТО: перспективы и проблемы // Экономика сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий. ? 2000. ? №12. ? C.15-27.

5. Андрей Гончарук. 2000 год стал рекордным для внешей торговли. // Бизнес .? 2003. ? №1-2.

Размещено на Allbest.ru